Збірник диктантів для державної підсумкової атестації з української мови. 9 клас

І

для • державної •• ••» підсумкової атестації з української мови і

9

клас

з;

чогеи

и

Ґі

Укладачі: Л.І. Мацько, О.М. Мацько, О.М. Сидоренко

Київ Центр навчально-методичної літератури 2011

і

ББК 74.268.1УКР 3-41

І

.Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (наказ МОН України №117 від 09.02.2011 р.)

Збірник диктантів для державної підсумкової атестації 3-41 з української мови : 9 кл. / уклад. Л.І. Мацько [та ін.].~ К. : Центр навч.-метод, л-ри, 2011. - 64 с. І8ВМ 978-617-626-040-0. ББК 74.268.1УКР

Навчальне "

\

видання

"

Укладачі: МАЦЬКО Любов Іванівна, МАЦЬКО Оксана Михайлівна, СИДОРЕНКО Олеся Михайлівна ЗБІРНИК ДИКТАНТІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДСУМКОВОЇ АТЕСТАЦІЇ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 9 КЛАС

Рекомендовано Міністерством

освіти і науки

України

Відповідальна за випуск І.А. Зембіцька Формат 60х90/ 1 6 . Ум. друк. арк. 4,0. Обл.-вид. арк. 3,6. Наклад 300 023 прим. Вид. № 040. Зам. № 2-28. ТОВ «Центр навчально-методичної літератури» , вул. Радищева, 10/14, м. Київ, 03124. Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців серія ДК № 3967 від 01.02.2011 р. Віддруковано з готових позитивів на ТОВ «НВП ІІоліграфсервіс», вул. Юрія Коцюбинського, 4, м. Київ, 04053 Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців серія ДК № 3751 від 01.04.2010 р.

I8ВN 978-617-626-040-0

©Мацько Л.І., Мацько О.М, Сидоренко О.М., укладання, 2011 © Центр навчально-методичної літератури, серійне оформлення, оригінал-макет, 2011

ПЕРЕДМОВА

І гг

ГГ * -

Пропонований збірник диктантів для державної підсумкової атестації учнів 9-го класу загальноосвітніх навчальних закладів укладено з урахуванням вимог чинної програми з української мови для 11 -річної школи. Укладачі збірника керувалися принципами, вимогами й нормами Державного освітнього стандарту з української мови (передусім такими його положеннями: у процесі навчання необхідно реалізовувати одночасно навчальну, виховну й розвивальну мету і досягати її; виокремлювати змістові лінії навчальних програм - мовленнєву, мовну, соціокультурну, діяльнісну - з тим, щоб надати мовному навчанню функціональнокомунікативного, особистісно-діяльнісного спрямування та сформувати у мовців усі види мовленнєвої діяльності, життєво необхідні мовні вміння й навички жанрово-стильового текстотворення). Тому збірник диктантів має не лише контрольнооцінювальне, а й навчально-операційне, виконавсько-тренувальне призначення. Видання може використовуватися для різних форм контролю й перевірки навчальних досягнень учнів, рівня сформованості мовної компетентності, навчально-тренувальної роботи з метою закріплення стійких умінь і навичок грамотного мовлення й письма. Пропоновані збірником тексти відображають рівень розвитку сучасної української літературної мови, її жанровостильову диференціацію, синтаксичну ускладненість і гнучкість, лексичну повноту й багатство стилістичних засобів, граматичну усталеність, стан орфоепічної, граматичної та стилістичної унормованості. У збірнику містяться уривки творів української художньої літератури, текстів з історії, культури, науково-популярних статей. Диктанти адаптовано до чинного правопису сучасної української мови і методичних вимог навчальної програми з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів. Тексти дібрано з урахуванням таких критеріїв: відповідність тексту мовній змістовій лінії програми; відповідність соціокультурній змістовій лінії (орієнтовним темам з розвитку мовшттт

4

•Л ЗЙк • ':,:> •

.і з:

, ^ - - -•

о <

УЩ'

<г л ; V ІХІ

щ

лення); відповідність календарно-природничим і професійновиробничим темам. Збірник містить сто текстів на всі види орфограм і пунктограм. Письмова робота з української мови у вигляді диктанту надає можливість об'єктивно перевірити писемну (орфографічну й пунктуаційну) грамотність учнів. Під час підготовки дев'ятикласників до державної підсумкової атестації вчитель має взяти до уваги чинники, які сприяють успішному написанню диктанту. їх кілька. Перший чинник — це глибоке, усвідомлене знання норм української мови, закріплених правилами орфографії та пунктуації. Вони викладені в «Українському правописі», довідниках з правопису й підручниках з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів. Другий чинник - це наявність уміння правильно писати та навичок автоматично грамотного письма. Суть його полягає в тому, що знання правил мови (особливостей, закономірностей) необхідно трансформувати в уміння застосовувати певне правило до конкретної мовної одиниці (слова, морфеми, форми, синтаксичної конструкції), а потім закріпити його у схожих (аналогічних) мовних одиницях. Лише добре закріплене вміння правильно писати певну орфограму чи пунктограму можна шляхом систематичних вправ трансформувати у навичку автоматично писати грамотно. Гарантію успішно написати диктант має той учень, який володіє цим автоматизмом. Третім чинником є морально-психологічний стан учня, його готовність бути уважним, зібраним, зосередженим, цілеспрямованим, оперативним. Готуючи школярів до диктанту, учителю варто також заздалегідь продумати, з якими орфограмами й пунктограмами у них можуть виникнути проблеми і як цьому можна запобігти. Скажімо, є учні, які не досить добре знають правила. Звісно, тут порада одна: учити. А є такі, що, засвоївши правила, не впізнають їх у закономірності певних явищ, не бачать цю закономірність у конкретному слові чи словоформі. У такому випадку необхідно виробляти вміння застосовувати правило до конкретного матеріалу тексту. Є й такі учні, котрі добре знають правила, уміють доречно їх використовувати, але в умовах диктування не встигають зрозуміти орфограму чи пунктограму, визначити й відтворити потрібне правило. Отже, існують різні мовленнєві ситуації. Залежно від того, у якій ситуації опинився учень, треба відповідно шукати з неї вихід. Якщо учень не знає правил, їх треба усвідомлено завчити, закріпити на багатьох (а не на кількох) прикладах. Якщо не пов'язує правила з орфограмами та пунктограмами, треба виконувати більше різноманітних вправ на певне правило. Якщо не

впізнає в орфограмах і пунктограмах правил, закономірностей, специфіки мови, слід писати більше пояснювальних навчальних диктантів, виконувати творчі вправи зі зв'язним текстом, тренуватися у сприйманні тексту на слух, швидкому виділенні орфограми чи пунктограми з мовного потоку. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА КУРС ОСНОВНОЇ ШКОЛИ Основною формою перевірки орфографічної та пунктуаційної грамотності учнів є контрольний текстовий диктант. 1. Перевірці підлягають: • уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила і словникові слова, визначені для запам'ятовування; уміння ставити розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації; • уміння належним чином оформляти роботу. Перевірка диктантів державної підсумкової атестації здійснюється за традиційною методикою. 2. Матеріал для контрольного диктанту • Для диктанту державної підсумкової атестації використовується текст, доступний для розуміння учнів 9-го класу. • Обсяг текстів диктантів становить 160-170 слів з урахуванням як самостійних, так і службових частин мови. • Для диктантів державної підсумкової атестації використовуються тексти, у яких кожне з опрацьованих правил орфографії та (або) пунктуації української мови представлене 3 - 5 прикладами.. 3. Одиниця контролю: текст, записаний учнем з голосу вчителя. 4. Оцінювання • Диктант оцінюється однією оцінкою на підставі таких критеріїв: - орфографічні та пунктуаційні помилки оцінюються однаково; - виправляються, але не враховуються такі орфографічні та пунктуаційні помилки: на правила, які не внесено до шкільної програми; на іце не вивчені правила; у словах з написанням, що не перевіряється, над якими не проводилася спеціальна робота; у відтворенні так званої авторської пунктуації; - повторювані помилки (у слові, яке повторюється в диктанті кілька разів) вважаються однією помилкою; однотипні (помилки на те саме правило, але в різних словах) вважаються кількома помилками; ШЖНШВК

4 'Ч

ш

* , V'

ЬФІШ щж* ЩРрГ

Ж

- розрізняють грубі й негрубі помилки; зокрема, до негрубих належать такі: 1) у винятках з усіх правил; 2) у написанні великої літери в складних власних найменуваннях; 3) у випадках написання разом і окремо префіксів у прислівниках, утворених від іменників з прийменниками; 4) у випадках, коли замість одного розділового знака постав^ лений інший і якщо можлива інша інтонація; 5) у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях не хто іцший, як...; не що інше, як...; ніхто інший ніщо інше не...);

не...;

6) пропуск одного зі сполучуваних розділових знаків або порушення їх послідовності; 7) заміна українських літер російськими; - п'ять виправлень неправильного написання на правильне прирівнюються до однієї помилки; - орфографічні та пунктуаційні помилки на неопрацьовані правила виправляються, але не враховуються. • Нормативи оцінювання диктанту: Бали

Кількість помилок

Бали

Кількість помилок

1 2 3 4 5 6

15-16 і більше 13-14 11-12 9-10 7-8 5-6

7 8 9 10 11 12

4 3 1+1 (негруба) 1 1 (негруба) —

• Для державної підсумкової атестації з української мови в 9-му класі передбачається диктант, робота над яким триває одну астрономічну годину. Чистовий варіант підписується на титульній сторінці так: Робота на державну підсумкову атестацію з української мови за курс основної школи учня (учениці) 9 класу ( прізвище, ім'я та по батькові в родовому відмінку)

На першій сторінці (там, де стоїть штамп загальноосвітнього навчального закладу) проставляється число цифрами (наприклад, 0.00.2011 р.). На другій сторінці виконується робота.

ПОРАДИ УЧНЯМ

о: :

.-і < Рр

ІШі^у <

і І •

Готуючись до державної підсумкової атестації з української мови, візьміть до уваги кілька порад. 1. Ретельно повторіть вивчені орфографічні й пунктуаційні правила та винятки з них, адже текст контрольного диктанту може містити будь-які орфограми і пунктограми, засвоєні вами в 9-му та попередніх класах. 2. Критично і вдумливо проаналізуйте орфографічні й пунктуаційні помилки, яких найчастіше припускалися у своїх письмових роботах протягом року. Поміркуйте, чим саме вони спричинені (можливо, неуважністю, а може, ви не знаєте відповідного правила чи плутаєте його з іншим тощо). Визначивши причину, легше запобігти помилці. 3. Перевіряючи диктант, зверніть особливу увагу на ті слова і розділові знаки, у написанні яких вагалися під час диктуван1 ня. 4. Розчленовуйте орфографію та пунктуацію на частини. Визначте, що в кожній з них є основним. Орфограми, що пишуться за фонетичним принципом (небо, ліс, зорі, ходити, маяк, сніг), вимагають лише уважного слухання. Для написання таких орфограм тренуйте слух. 5. Пам'ятайте, що існують такі правила орфографії, які розходяться з правилами орфоепії: чується [стобойу], а пишеться з тобою, відповідно: [миелуйе11с' :а] милуєшся, [зустр'іча-йуц':а] - зустрічаються тощо. Ці орфограми пишуться за морфологічним принципом. У таких випадках треба добре знати будову слова, словотвір, частини мови та їхні морфологічні ознаки, систему відмінювання й дієвідмінювання. До таких орфограм належать відмінкові форми змінних частин мови, дієслівні форми, правопис суфіксів і префіксів та ін. 6. Серед пунктограм можна виділити інтонаційні, структурні та змістові (смислові). Найпростіше з інтонаційними: можна натренувати слух на окличну, питальну й розповідну інтонації та паузи. Відтак, якщо знати, якій інтонації, паузі який знак відповідає, то основний мінімум розділових знаків буде поставлено правильно.

\

Ійї >

<

Щ ж

Ги

Ш-

щ,

11181 й і і » •

IМ§§| II "В

•

Структурні пунктограми найскладніші. Щоб ними користуватися, треба добре знати синтаксичну будову речення, усі типи розділових знаків і основні правила їх розставляння. Змістові (смислові) пунктограми є спільними зі структурними, бо синтаксична будова речення відображає його зміст, є формою логічного наповнення. Однак один логічний зміст може мати кілька синтаксичних структур із різними розділовими знаками: як приїду - зайду; після приїзду зайду; коли при-

;с41 їду, то зайду. 7. Під час самостійної перевірки бажано подумки озвучувати написане. Це допоможе вам вчасно помітити допущені поУ милки. >

ї ї

ШШ. С • Ш Щ 8

ї й

ІВШШВШНЩИ9МИКМЩ!

«дав®

V^

ТЕКСТИ ДИКТАНТІВ

СЗ

Ш< . ..

Наші предки Слов'яни - мовні і культурні нащадки стародавнього народу, який ми називаємо індоєвропейцями. Отже, історію України треба було б починати не з нашої сучасної території, а звідкинебудь із Малої Азії, степів Алтаю, Північного Причорномор'я чи іншого ареалу, де визначать нарешті лінгвісти й археологи прабатьківщину індоєвропейців. Можливий, щоправда, і дещо інший підхід, що його один із українських політичних діячів наївно, але виразно визначив фразою: «Ми жили тут вічно». Можна вважати, що ті, хто тут жив упродовж віків, ну хоча б з неоліту, і є «ми». Що таке взагалі в історії «ми»? До якої глибини віків, як далеко в часі правомірно говорйти про народи-попередники «ми»? Що спільного у тих, хто обробляв українську землю примітивними мотиками тисячі років тому, з нами - сьогоднішніми жителями міст і сіл України? Єдиної для всіх випадків відповіді на це запитання немає. Зміна населення може бути повною, супроводжуватися витісненням або винищенням корінних мешканців. Вона може бути частковою і супроводжуватися асиміляцією місцевого населення. Саме тому прагнення відшукати втрачених фізичних праотців має сенс. (160 слів)

За М.

Поповичем

>2 - Батько нашої історії Нестор прийаюв до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Історики сходяться на тому, що він був надзвичайно освіченою людиною, добре знався і на давньоруських, і на іноземних літописах, які читав в оригіналі. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. І не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм

'

К V• :«:'<•:* а*:' • '.Лі'. ШіІ^ШІ

т ж

•м: щ Ж

Ш-'ґ

1

». І •Жї

і хронологічного викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті минулих літ». Пригадаймо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста Іскоростеня. Нестор звів в одне ціле літописи, створені попередниками, творчо оирацюваз їх, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна, тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, «звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити», а й читається як справді захоплюючий художній твір на теми нашої історії. (163 слова)

•••

• : Ці. С

З .*

ш ш и

яя

За

М.Слабошпицьким

Майбутні засновники Києва Три красені - мов три тугих молодих дубки! Такі схожі й такі неоднакові. Ось по праву руку стоїть Кий - найстарший. Надія і гордість усього роду. Високий, ставний, широкоплечий. Засмагле рум'яне обличчя. Одвертий погляд голубих очей, завжди теплих і ласкавих, та в гніві несхитних і твердих, мов кремінь. Посередині - ІЦек. Він середульший... Ох, цей Щек! Не хлопець, а вогонь! Гарячий, запальний, просто несамовитий! Нікому не змовчить, навіть батькові... Зате який удатний до співу, до музики: заспіває на Росі — луна відгукнеться на Дніпрі. Краще за нього ніхто не заграє на сопілці. Без нього хлопці й дівчата не розкладають купальських вогнищ, не водять хороводів, не пускають вінків по річці... А зараз він такий сумирний! Схилив покірно гарну кучеряву голову, що полискує свіжою бронзою, опустив додолу очі. Хорив має сімнадцять літ. У припухлих губах - дитяча наївність, а в очах, таких синіх, як весняний ряст, - незбагненний подив, ніби він уперше побачив світ. Однак, незважаючи на молодість, він має дужі й умілі руки: кує залізо і виготовляє серпи. (161 слово)

За В.

Маликом

І татяі •

-Сі

О 1С V; , V •' • —.-—І

Ш

Прощання з богами

Був день великий, по вінця залитий сонцем. Співало птаство по садах і схилах, сріблом світився і вигравав Дніпро, незмінно пахло медами, влежаними грушами-дичками, дозрілим літом, що купалося у травах і дзеркальних водах непорочних дів Либіді, Глибочиці, Почайни, рідних дочок дідича Дніпра. їхня врода й чистота були такі непорочно-дитинні, що навіть качки не колотили тієї джерелиці. Річкові чайки зрідка торкалися крилом того синього срібла, та ще якась ластівка нап'ється

11:11 його і стрімко подасться геть, щоб навіть тінь від неї не впала в ту чисту глибінь. У Києві стояв гул, як у лісі, де валяли дерева. На горі, на схилах рубали ідолів, скидали в одну купу й палили. Полум'я злітало аж у піднебесся, а дими виїдали очі. Перуна ж прив'язали мотузкою коневі до хвоста і волочили від Княжої гори, а далі по Боричевому узвозі до Ручая. Дванадцять мужів ішли поруч і били його палицями. Ручаєм переправили до Дніпра, хвилі підхопили ідола й понесли рікою. Стояв лемент по всьому місту Кия. Чорно кляли князя волхви, жерці... (І63 слова)

За К.

Шї

ь

Ді <

V

Мотрич ЩЕШйь г. %

Князь Ярослав .Князь Ярослав сидів над гарним озерцем - синювата латочка серед старих білих беріз. Сидів уже давно, не помічав, що його чоботи, саджені по швах і на підборах самоцвітами, глибоко вгрузли в м'яке дерновиння, м ' я к а шкіра розмокла. Ноги князеві, власне, викупувалися у воді, але він того не зауважував, а може, так було ще й ліпше, бо холод відтягував пекучі думки. Байдуже вдивлявся в несхитну гладінь озеречка, бачив у ній своє відбиття: міцна голова на зашироких плечах, важких, мов камінних, негарне суворе обличчя з великим м'ясистим носом, глибоко сховані під кудлатими бровами очі з гострим поглядом. Бачив себе і не бачив, бо не любив таких розглядин, знав про свою невродливість, про холодні очі, про камінну суворість свого обличчя. У воїв і книжників холодні очі. А він був книжник ще з тих літ, коли непорушно лежав у материних покоях, він ховався від веселих, безтурботних здорових людей зі своїм нещастям за книги. Читав про страждання, про великомучеників, про подвиги, про великі діяння, великі пристрасті, великі зради - і цього досить для нього. (166 слів)

За П.

Загребелъним

І

-

• І

1

' З ш І"І

РЖЖТЩІЙ 4 }

Історія Історія однозначно свідчить про те, що найнепохитніші для сучасників тієї чи іншої епохи реалії життя можуть зникати зовсім або переживати неймовірні метаморфози. Так, одні, колись нікому не відомі міста й країни, набувають великого значення й могутності, інші відходять у небуття або ж втрачають свою колишню велич. 'Ґ'^л-.-ї'АіїїЖ

О X \'

- 5, > < 1

„ і

.

*

4

2

.

—г

<

•

•• >•-.! : -ЇЇі С І

ш

ЩЯІ % '^

* Ь

-

Ї ї У

Скажімо, на початку сімнадцятого століття на карті світу не було такого міста, як Нью-Йорк, що сьогодні є фінансовим центром усього світу. Тільки тисяча шістсот двадцять шостого року голландська компанія заснувала на території' племені ірокезів маленьке містечко - майбутній Нью-Йорк. Хто тоді знав про нього? А приблизно в той самий час зійшла нанівець військова й торгова могутність володарки морів блискучої Венеції з її непереможним флотом і переповненими золотом банками. Успіх тоді обертався навколо Парижа, Лондона, Амстердама, Відня. Останні два міста не зберегли до наших часів свій тодішній світовий вплив. Сьогодні все тече, усе змінюється так швидко, як ніколи раніше. Однак сучасники не здатні помічати й адекватно оцінювати ці зміни. А от згодом історики майбутнього все оцінять і розкладуть по полицях. (165 слів)

За К.

Ґудзик

ш С <С

* "

'

Шшї раї

Й

ЩйЖЇ •їШ

<

>

Українська національна ідея Спільна свідомість українського народу, хоч повільно, та все ж формується на наших очах силою обставин його територіальної, економічної, мовної і культурної зібраності. Йдучи назустріч одна одній, шануючи одна одну, переймаючи одна від одної регіональні традиції патріотичного змісту, усі України, від Закарпатської до Слобожанської, обов'язково зійдуться в українській ідеї і об'єднаються в нерозривній єдності нашого народу. Це - альфа й омега української ідеї: створити націю, об'єднану не лише історичною пам'яттю, мовою, культурою, а й залученням кожного громадянина до реалізації своїх здібностей, до конкретної праці на будівництві демократичного суспільства і національної держави. Зберегти й зміцнити почуттям батьківщини свою державу це завдання нашої інтелектуальної і політичної еліти, зрештою, завдання нашого народу, якщо він хоче бути нацією, успішно конкурувати з могутніми сусідами в усіх сферах життя. Тільки українська держава, у якій домінуватиме національна ідея, дасть нашому народові світлу будущину і невмирущість. Тільки за умови тривалого, необриваного існування української держави неподільність України та її суверенітету стане моральним законом і незаперечною істиною для наших громадян і для всього світу. (162 слова)

За Д.

Павличком

Символіка українського прапора У нашому синьо-жовтому прапорі відбита ідея, у якій синій колір пов'язаний із водою і поняттями «нижній», «земний»,

а а а в п в п ш ш ш ' в я в ш

а жовтии - із вогнем і поняттями «верхній», «небесний», «чоловічий», «правий». Коли жодна з цих стихій не переважає і вони гармонійно поєднані, має місце сві< Ьтова й суспільна рівновага, панує злагода. Саме ця ідея закла( і дена в нашому державному прапорі, який творять дві рівновеї.І і ликі половинки - синя і жовта, символи води й вогню. Ці дві могутні і протилежні природні стихії, поєднуючись, < творять життя, а на барвному рівні поєднання синього і жовтоЩ го кольорів дають колір життя - зелений. Переважання якоїсь стихії - води чи вогню - призводить, за первісними уявлення- Ж І ми, до природних катаклізмів, лихоліть. Якщо виходити з уявлень наших пращурів, барвні половинки нашого прапора мають розташовуватися інакше: верхня половинка - жовта, а нижня — синя. Саме під такими прапорами Г "'> українці брали участь у національно-визвольних змаганнях за свободу й незалежність рідного краю. Пояснення синьої барви як" неба, а жовтої як достиглих пшеничних ланів - пізніше переосмислення, коли істотно призабулося первісне, сакральне •ж • "М.; •Т значення цих кольорів. "у"". «Ж1Н0ЧИИ»,

«Л1ВИИ»,

(161 слово)

За. С. Наливайком

•і...

язок поколінь Є в Україні такі унікальні місця, що однієї їхньої мальовничості в будь-який сезон, а надто в пору буяння зелені, достатньо, щоб назавжди приворожити серце й душу, адже з висоти пташиного лету на десятки кілометрів видно світ на всі його чотири сторони. А відчуття простору породжує почуття щастя. А ще, як на додачу, земля ця овіяна легендами козацької минувшини... Шар-гора, що на Полтавщині, - стометрової висоти видовжене плато, яке знизу омивається водами Псла. Багато подій за майже тисячоліття знали Шар-гора й сотенне козацьке містечко Говтва. Зокрема навесні 1638 року гетьман Запорозької Січі Яків Осгрянин розгромив тут польсько-шляхетське військо на чолі з коронним гетьманом Миколою Потоцьким. На початку червня вже гсілька років поспіль на Шар-горі відбувається свято «Козацької слави цілюще джерело», куди заїжджаються численні гості. У концерті беруть участь художні колективи. Проходить видовищне театралізоване дійство - козацькі бої, реконструкція баталій з яничарами. Усі охочі можуть скуштувати козацького кулешу. А велика кількість учасників народного гуляння у вишиванках і козацьких строях - наочне свідчення органічного зв'язку поколінь. (160 слів) Л. Кучеренко

щ ш т .

ШІІШІ

ч|І' ? Любов до отчого краю

:

Швж

<ш

: І2} •• Ж " • І !

53<

•. і і

1-І А;

№

З чого починається любов до отчого краю?.. Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м'яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулася осінь своїм умілим квачиком і не визолотила його. А навколо гречки вже все покошено, і блідо-жовті присадкуваті ожереди двома велетенськими крижинами застигли на стерні. Добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя... Ген по згірку темно-зелено причаївся гайок, а самий верх згірка вільний од дерев, там, либонь, щось було засіяно, а тепер скошено, й стерня ясна, свіжа, немов ще чистішою здається вона від синього неба, що прихилилося до неї своїми пгарокими грудьми. На все це дивишся, усе це вбираєш у себе, сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, і відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі, що ця любов стоїть клубком у твоєму горлі й ти не годен той клубок проковтнути. Звідки й коли приходить ця любов до рідної чорної землі? (166 слів)

За Є.

Гуцалом

Київ — столиця України Коли мені кажуть «Київ», я бачу Дніпро. Стоячи на Володимирській гірці, я хвилююся над неосяжним простором, що відкривається моїм очам, і в мене таке відчуття, неначе я - птах, немовби лечу я, розпластавши руки-крила. Колись наш пращур отак зупинився на Київській горі над Боричевим узвозом і теж зазнав, певне, отакого дивовижного почуття падіння-польоту й сподобав це місце. А може, вибрав він Київську гору тому, що з неї найліпше було виглядати червоні лодії, що йшли Дніпром, і чорні човники древлян, які спускалися Десною. Коли кажуть «Київ», я бачу загадкові кам'яні будинки, зелені скверики, горбаті вулички і широкі площі, Володимира й затінені липами вулиці Печерська, чарівні Солом'янку і Татарку. Коли кажуть «Київ», я бачу, як рано-вранці квапиться сучасний Київ на роботу в незліченні установи - цю неодмінну належність столиці. Є/міста, у яких минуле більше, значиміше, ніж нинішність; є міста, що лише ждуть свого майбутнього. Київ гармонійно поєднує в собі всі три виміри часу. Київ вічно молодий, він у русі, у невпинних змінах. (159 слів)

За П.

Загребельним

Я!

Серце України

Г Ш

Тільки українець може зрозуміти справжню вагу слова «Київ». Київ - це не просто столиця. Київ - це вузол, яким тисячолітня історія зв'язала два континенти ~ Європу й Азію. Великокняжий престол, володіння якого простягалися на схід до Дону й на захід до Сяну, змагання з Візантією за першість над Чорним морем, походи Святослава Хороброго і, нарешті, монгольські навали - це свідчення того, що не будь у той час на Дніпрі Києва, не було б на Віслі Кракова, на Влтаві Праги. Під руїнами Києва поховані здобутки лише того народу, що репрезентував Київ. Під руїнами золотоверхого Києва поховані не тільки вияви матеріальної культури, не лише церкви, замки, а передусім заховано серце цієї землі. Коли у київських печерах горіли воскові свічі наших Несторів, коли ставала на ноги Києво-Могилянська академія, тоді Київ та його земля знов починали промінитися своєрідним сяйвом неповторної культури. Десь у далекому полі дзвеніли шаблі, тупотіли копита коней, але в Києві гули дзвони оновленої Софії, росли заводи й лопотіли вітрильники торговельних кораблів. Серце України б'ється в Києві. (101 слово)

За У.

Самчуком

<

тж

• С„і_ї І—І

>

Щ П

д [

Й

• «.«і.—

і і

• 0 ц

13 Велика ріка мого народу Боже, як багато у світі краси! Яке небо! А Дніпро синійсиній, чистий. Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий і прекрасний! Скільки радості, скільки глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води! Скільки людської краси відкрилося мені на твоєїму урочистому березі! Які великі подарунки приніс ти мені, незабутній і безмірно, глибоко любий! Скільки ласки у вітрах над тобою, у синьому небі, що дивиться у твої води й вічно милується тобою! Скільки життя і зворушливої поезії у твоїх прозорих джерелах! Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюсь і поклонятимусь усе жйття, річко моя дорога й велика! Велика ріка народу мого! Прийми мою любов і безмежну подяку, що родився я на твоїх берегах, що пив твою м'яку і чисту воду, що воскрес я душею біля тебе і що вся душа моя сповняється твоєю красою. І очі мої, і мій слух - усі почуття заспокоєні біля тебе, оповиті тобою, красо моя, моє свято, щастя моє. Як багато добра подарував ти мені! Любов'ю наповнив моє серце, надихнув мене на розуміння великого. (167 слів)

За О. Довжен ком

Моя Чернігівщина

ш ' Т

ш <

< .

О >

?

§

^

Ш

" "

•

<

1 Р

•5

Ч; Н'.Л| •- :

Ті

:

ІВР '

О

х

<

е ц \ '

Багата й прекрасна Чернігівська земля, славна своею історією, чарівною природою і людьми, що звеличують її своєю працею, творчістю. Ця земля - рідна для мене, бо саме тут я народився, тут бігав луками, милувався казковими краєвидами. З дитинства, як і більшість моїх ровесників, пізнав селянську працю з її споконвічними турботами і проблемами, які не допоможе вирішити ніхто, хіба що тільки власні руки й голова. Ці прості істини, як і перші уроки про землю-годувальницю, яку треба любити й шанувати, про хліб насущний, почув я вперше від свого дідуся. Пізніше, у-шкільні роки, учитель історії на простих прикладах пояснював, що таке любов до своєї землі. «Запам'ятайте, говорив він, - Вітчизна починається з берізки, посадженої своїми руками, з прозорої водиці, зі струмочка, що протікає поруч з вашим домом...» Коли я йшов служити в армію, учитель вручив мені торбинку із землею: «Де б не був, - сказав, - повертайся додому, на малу Батьківщину». Глибоко в душу запали мені його слова, допомагають нести любов до рідного краю через усе життя, поглиблюючи і примножуючи її. (164 слова) За М. Тищенком Згадка Нелегка емігрантська доля занесла родину онука Миколи Аркаса до Франції, а потім до Сполучених Штатів Америки. Звідти він писав: «Згадую благословенну Францію, де ми жили в справжньому селі серед лісу, у якому водилося багато диких • • А •• ТТ •• • » свинеи і оленів. Але такої природи, як в Україні, - немає ніде. Я приріс серцем до тієї України, коли херсонські степи хвилювалися ще тирсою, коли терпко пахло полином, коли в простеньких, але чепурненьких хатках увечері блимало світло каганця, коли скрипів журавель, коли лунала наша пісня, скомпонована душею народу, може, п'ятсот літ тому. Я пам'ятаю поважний благовіст Миколаївського собору, який котився по повені Бугу й чувся за двадцять верст од міста, у нашому маєтку. Я пам'ятаю храмові свята, квітник дівчат і парубків коло церкви, процесії співучі й виблиски наперсного хреста панотця. Я пам'ятаю сліпців-кобзарів і сліпців-лірників. Я пам'ятаю вулицю на селі й себе, підпарубка, у вишитій сорочці, синіх шароварах, чоботах з рипом і малиновому поясі — барва нашого села. Я пам'ятаю розмови з простолюдом мудрим, виснаженим працею, але бадьорим духом». (162 слова) За В. Жадьком шшйммишит^

Л ГУ

ш

У Карпатах Одне, що Богдану втішало, - це прогулянки лісом. Кожну вільну хвилину вона намагалася проводити в лісі, насолоджуючись останніми теплими днями. Чула себе дитиною цього гірського краю. Відчувала глибоку спорідненість із любим серцю пралісом. Саме тут відчула вона небувалу повному життя. Саме звідси, з висоти Карпатських гір, змогла по-іншому поглянути на далекий тепер Київ, як не дивно, полюбити його. Звідси він бачився не новітнім Вавилоном, що вражав глибиною .прірви, дно якої, здавалось, розчинилося в самій безодні між величчю своєю і вбогістю, а прекрасним, з дитинства вимріяним містом-лицарем, містом-воїном, над яким і досі витає дух могутнього Святослава. Навіть Замкова гора, яка колись так розчарувала Богдану, виховану на історичних романах, постала тепер перед внутрішнім її зором у непроминущому світлі слави Княжої доби. Дівчині було неймовірно хороше на душі від цього свого відкриття. Коли чуєш подих справжності, не можеш лукавити. Чим довше блукала вона горами, тим більше^ здавалося, світ довкола відкривав їй свою справжність. Богдана зупинилася на вершечку Лисої скелі. Віднедавна це місце стало улюбленим. (160 слів)

< * О

'

^ ьл . > .

5• с

ІШІІІ!

ч

За О. Рижко

й

с- Рідна ріка Я дивлюся на сіро-синій Дніпро, слухаю плескіт хвиль. Нічого дорожчого у світі немає для мене. Я не хочу і нізащо не розлучуся з моєю рікою. І якщо судилося мені зробити щось красиве й велике в житті, то тільки на її берегах, ласкавих і чистих... Ніколи ще я так не відчував життя, і не був так переповнений любов'ю до свого народу, і не почував такого безмежно радісного зв'язку з ним. • " , Як багато хочеться мені сказати про любов до ріки моєї рідної, ясної. Річко моя. Життя моє, де і чому я забарився, чого так пізно прийшов до твого берега, теплого і чистого? На твої ясні води, на урочисті зорі, що дивляться в тебе з неба? Люблю я воду твою ласкаву, животворящу. І береги твої чисті, і всіх людей простих, що трудяться, живучи на твоїх берегах. Кланяюсь тобі за ласку, за багатство, що дала моєму серцю, за те, що, дивлячись на тебе, роблюсь я добрим, людяним і щасливим, що можу любити тебе все життя, річко моя, душе мого народу.(166 слів)

За О.

•

З

З

?

Довженком.

тштттттттттттштштттшшщтват

І»'*} :

V ' > >

Спої ади

д :

Шт

З моря повівав вітерець, повітря було вологе, напоєне гіркими, млосними запахами лавра та м'яти, що піднімали з дна пам'яті давно забуті спогади дитинства. Пам'ять сягала кудись глибше, у минулі покоління, де подзвонювала ясна нелукава сталь кинджалів, поцокували точені копита вороних коней і лунав звабливий, трохи погордливий дівочий сміх. Це було його повітря, і гори за спиною його, і в серці народжувалися тихі сплески, яких він не міг пояснити, але від яких йому ставало неймовірно приємно. Зненацька він подумав про те, що міг би жити тут повсякчас, безбоязно блукати берегом моря, де, неначе зелені вітрильники, стоять старі, ще доісторичні, реліктові сосни (більше таких сосен немає ніде в цілому

% \

< <

Ш" И І О V

і

СВІТІ). Ей» і < V '' ' Т~

-

(

.

Понуро, таємниче шумить самшитовий, також реліктовий, гай, у який він заходив тільки два рази в юності, а ще далі кострубатяться кущі шипшини та ожини. Поміж ними пасуться корови, ополудні вони заходять у воду й стоять камінно, проводжаючи великими добрими очима білі пароплави на овиді. Так само вони проводжали колись смугасті вітрила грецьких аргонавтів, які пливли сюди по золоте руно. (167 елів)

За Ю.

Мушкепгиком

Торжество любові

960 тш х О-,

>

Усе минає і все проходить, але продовжується життя, джерело якого - любов. І як навіть найгустіший дим не в силі заступити сонця, так і найчорціше зло не в силі подолати добро, що виходить з любові. Невмирущим є все, що здібне любити. Ні, Максим з цієї землі нікуди не піде! Ні на схід, ні на захід, ні на південь, ці на північ! Він буде на цій землі. І ніхто його з неї не зіпхне. Ні, не зіпхне! Можуть зітерти його тіло на порох, але не зможе ніхто зітерти на порох його душі, не зможе зігнати її з цієї землі. Помиляються ті, хто вогнем і залізом прийшли йому диктувати свою волю. Непереможним є все, що роджене для творчості, для радості, для цвітіння. Відгримлять грози, відшаліють страшні урагани залізні, одбахкають блискавки зла й злоби... Проллються дощі громові і змиють, очистять усе. І зацвіте рясним цвітом те, чому цвісти належить, що народжене цвісти й буяти. І тоді високо в небо підійметься сад чарівний, буйно розквітлий. (160 слів)

За І. тттттат

Багряним

Виноградник Зелене море листя грало всіма барвами: від чорно-зеленої до жовто-зеленастої, а згори вторувала тій мелодії барв безладна гармонія мідних дзвоників отари, що паслась по горах, та тужлива чабанська сопілка. Замфір дуже любив свій виноградник. Оця десятина землі, густо засаджена розкішними кущами, відділена від гори столітніми волоськими горіхами, делікатними Жерделями та сіролистими айвами, дісталась йому від батька. То була дідизна. З виноградником цим пов'язано так багато споминів. Ще дитиною бігав там, з утіхою смакуючи солодкий виноград, зазираючи під кожен кущ. Усе тут знайоме, усе своє. Там під горіхами сходився він у свято зі стрункою чорноокою Маріорою. Там посадив на щастя якийсь особливий ґатунок винограду - от як розрісся тепер розкішно! - а тут, хазяїном уже, зйвів молодняк. .. Замфір присідає під кущем, обережно розгортає листя - то делікатне, ясно-зелене, вкрите знизу білим пушком, то темне, блискуче, наче полив'яне. Там, під листям, цілі купи розкішних кетягів так і обліпили кущ, так і вгинають лозу під непомірною вагою. Радісно б'ється Замфірове серце, а очі сміються до здорових грон. , /

(161 слово)

За М.

'

-

Коцюбинським

Думка про хліб Гінзбург ляснув віжками, кінь легко виніс ґринджолята за село, на рівну степову дорогу. Дзвінко рвав копитами збитий, утоптаний; спресований зимовими морозами сніг, а довкола застигли, розіслалися безмежними заметами поля. Морозне повітря обдувало Гінзбургові щоки, холодило очі так, що аж сльози виступали, щипало за носа. Та він не скулився, не ховався обличчям в овечий комір кожуха, а, випроставшись назустріч тугому пружному вітрові, дихав на повні груди. Щасливо й радісно дивився Гінзбург на немов викутий із застиглого полум'я захід, що з останніх сил утримував на своїй вузькій та довгій долоні сонце, яке великою ртутною-кулею намагалося скотитися донизу. Він задоволено думав, що, незважаючи на посушливу осінь, вологи вистачить і люди будуть із хлібом. Бо за роки дитинства, а потім і юності навчився Григорій поважати нелегку працю хліборобів - оцих усіх дядьків, які одвічно несуть на своїх пле-. чах увесь рід людський, годуючи його, напуваючи та зодягаю-

к

чи, і яким, по злій іронії долі, зроду-віку не вистачало місця за велелюдним столом; тулилися несміливо десь аж у кінці. (161 слово) тт

А.

Дімаров

м/

/ПИТго

У мого діда не було свого земельного маєтку, але він мав уро• о

;

ш :

о

г\

джену пристрасть-до землі и до коней. З яким замилуванням він стежив за буйними рунами, за розкішною пашнею. Пізніше, коли, з'їхавшись з усіх кутків України, ми збиралися вдома всі разом, дід, цілуючи нас зі сльозами в очах, незмінно ставив нам одне й те саме питання: «А як там жито - чи добре росте?» Кожного вечора ми запрягали коня й виїжджали поглянути на пашню в полі. Дідова душа раділа. Море зеленого збіжжя хвилювалося аж до обрію. Дід зупиняв коника на роздоріжжі. Нарвавши пучок свіжої трави, він давав її Буренькому, погладжуючи його лискучу золотисту гриву. Вельми вдоволений дід звертався до зустрічних селян: «Ну, як там, Пилипе, чи гарна в тебе гречка?» А до іншого: «Щось твоє житце, Ларивоне, рідкувате цього року!» Дідова чумацька натура була нерозлучна із землею, з тваринами, з природою. Земля! Вона рсраща за золото, вона дає нам радість, щастя й силу. Це - споконвічний і мудрий керівник життя. О. Грищенко (158 слів) Вишня

Чин®

Вишня росла під вікном, відколи я пам'ятаю себе, і була мені вічна, як світ. Хочу тепер пригадати, коли перший раз побачив її, і думаю: це те ж саме, що пробувати знайти в пам'яті святу мить, коли тобі вперше всміхнулася мама. ч( Вишня завше була коло хати й виросла в моїй душі як образ рідного дому. Тому нам ніколи навіть не спадало на думку спитати мами, звідки взялася під вікном ця вишня й чому зрослася двома стовбурами, що обнялися гнучким станом. Ми любили її за це дивне плетиво, бо так легше було видряпатися аж на самий вершечок, де вишні червоніли найшвидше. Та і як було не любити нашу вишню! Вона стояла за вікном, я к людина: у травні простягала через відчинені вікна квітучі віти-руки в білих сорочках; у липні подавала нам у цих руках червоні вишні, і їх можна було нарвати просто з хати, ставши на підвіконня; у грози й у зимову пору стукала в шибки, шука•МНЮИЮЮвЖ

X:.•<<••

йШ

ючи захистку; у сонячні дні дарувала затінок, а в місячні ночі розповідала дивну казку... (167 слів)

ЗаЯ.Гояном

Жнива

ш

•Н » .і Бг:

Матвій іде відпочивати. Як звичайно, спить він у клуні. Між своїми снопами, між своїм знаряддям. Запах зерна вільно вливається в його широкі втомлені груди. Так само, як і колись, кладе на груди знак хреста, так само просить ангелахоронителя зайняти коло нього місце і бути йому охороною в часі ночі. Душа його спокійна. Володько працює в полі. Разом з батьком він вимахує тяжкими батьківськими граблями. Ані його руки, ані його плечі не набрали ще необхідної сили та пружності, але він не бажає виявити втоми чи безсилля. Розмашно й рівно, помах за помахом,, згортає він великі стебла вівса. Довгий, рівний покіс лишається за ним рівнобіжно до двох довгих слідів, витоптаних його ногами. Батько спереду, син за ним. Від покосів пружно відбризкуються коники-стрибунці. Зграя куріпок довго чаїлася, щоби пересидіти небезпеку. Але бажання марні. Ритмічно й неухильно наближається небезпека. Фр-р-р-р! Усі як одна зриваються і летять туди десь у Мозолянку. Ніхто на них не зважає. Косарі рівно виводять свої покоси від межі до межі. (160 слів)

За У.

> 5ЙШ9 Й®

(і

Самчуком

Демонстрація Одразу за дітьми дорослі несли великий, дбайливо заквітчаний рушниками й гірляндами барвінку портрет Шевченка. Несли його селянські жінки, вбрані в традиційний український одяг: оздоблені золотом очіпки,.малинові керсети, зелені та червоні сап'янці. Ішли урочисто й поважно. На лицях побожність і сувора святочність. Мовби йшли вони на далеку прощу з чудотворною іконою. У їхньому вбранні, що майоріло всіма кольорами веселки, не було, проте, нічого штучного, навпаки - відчувалась якась своя, з дідапрадіда вишукана стильність і нерозфарбована природність. Це воскресла зненацька, не знати як і для чого, давня старовина і з дна кованих бабусиних скринь витягла, мов посаг молодої, ті керсетки, сорочки, спідниці. Воскресла старовина й пішла на подив вулицями. І своїм убранням, і обличчями жінки виділялися з української Колони й усієї численної демонстрації. Але було в їхньому незвичайному чудернацькому поході щось ш я н ш в я ш ш н ш м н р а

<С

№

2 '

- іи < с и

шшшш

І ®

і в

< ш о

• , н І> Ї & ' Х Ї

щ

8ЮЯІ

<

: <

таке, що надавало українській колоні враження якогось глибокого потужного рушення. Ні, таки не вмерла ця міфічна нація! Не вигадка, не фантазія, а насправді - живі, щирі, прекрасні, своєрідні люди.... (157 слів) • .ПОЛОТНЯНІ

\

За

Б.Антоненком-Давидовичем

пам'ятки України

Полотняні пам'ятки України - рушники - завжди супроводить постійний епітет «чисті». Це означає не лише те, що вони самі мають зберігатися в чистоті та берегти в ній людське тіло. Чисті рушники насамперед є відповідниками чистоти духовної, символами високих етичних та естетичних ідеалів. Видовжені прямокутники рушників за формою нагадують поля, дороги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою і є символами доріг: ними вітають гостей, їх дарують на згадку; дівчата, готуючись у дорогу до нового життя, подають рушники старостам; рушниками проводжають і в останню путь. Складені, сховані чи пов'язані, вони оберігали тіло й душу людини, здоров'я тварин, урожайність рослин. "За формою рушник схожий на головні убори, які ще за часів Київської Русі Жінки та дівчата чіпляли на дерева й кущі під час велелюдних річних свят на честь першоджерел життя. , Як деталь святкового вбрання українок рушник використовувався під час важливих подій родинного життя, приміром на весіллі, коли змінювався життєвий статус жінки. На стінах жител рушник найчастіше набуває форми трикутника, вістрям спрямованого догори - тобто до'неба, до Божества. (162 слова)

"

За С. Китовою

Дивосвіт писанки Культурний набуток українського народу давно ввійшов до скарбниці світової цивілізації. Одне з найпочесніших місць у ньому належить писанкарству, у якому розкрилися висока духовність та небуденний талант нашого народу. Протягом довгого віку писанки сформувався певний вид орнаменту і колірної гами, характерний для окремого району. Так, у писанках Наддніпрянщини переважає рослинний орнамент (дубовий чи горіховий лист, троянди, гвоздики) на чорному, темно-вишневому, інколи зеленому тлі; на Полтавщині часто використовуються жовті, світло-зелені, білі барви, на тлі яких наносять розпис яскравими фарбами. На Поділлі використовують рослинний, рідше геометричний орнамент на чорному, фіолетовому, коричневому тлі; на шшшш

Поліссі - геометризований рослинний.орнамент, білий по чорному, іноді з додаванням червоного, жовтого і зеленого кольорів; у Східних Карпатах - геометричні орнаменти, намальовані тонкими жовтими і білими контурами. Після білих снігів настає весна, і ми знову беремо в руки писанку, аби закодувати на ній наші надії і сподівання тим прадавнім письмом, яке дісталося нам у спадщину від пращурів і яке в Європі називають «українською мініатюрою», Писанка випромінює радість, красу, теплЪ людських рук, і весь світ схиляється перед цим високим мистецтвом. (168 слів)

За Т.

Глушенком

Великдень Яка це добра і світла година, коли село йде на Великдень до церкви! Вийнято зі скринь та шаф найкращий одяг, а для нас він таки найкращий у світі. Вишивані сорочки і блузи, на яких барвляться квіти і чарують око предивні узори, вишивані кептарики, брилики на хлопчиках, віночки і стрічки на дівчатках і все це нове, одягнуте сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня. Сплетені з лози і розмальовані майстровими руками кошики, прикрашені вишиваними рушниками. Усе чисте і біле, як цей світ, чекає на себе краплі свяченої води. А церква і довкола церкви - мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паску . Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості. Рід коло роду, я к з давніхдавніх часів. А серце звернуте до неба, і тиша така дзвінка, ніби § | | | щойно над землі святі ХШШЩШЩ®. —— - - цим , —> окрайцем ^— х і української «/ : і, . —перелетіли і І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, бо так виростали наші традиції, єдналася нація, так благословилася незалежна Україна. .-

•

•

і

•

(162 слова)

о

Я. Голи ШШІ

Хліб 5

1

Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить високого #||Н натхнення, яке потрачене нею і на саму людину. І в чи не цайголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнйку, а й визнали його правіч- *-р ні заслуги в долі людства. У зернину, у цей маленький тугий М4* злиточок матерії, стільки вкладено життєвої енергії, добра, безсмертя, що його таїна й досі здається нам магічною. Усе в нас від нього, від хліба. < А втім, і самі ми, кожен із нас, — дитина своїх батьків, свого §й народу й хліба. Оо

г г

)

і" - - Г]'"І— <

—

Людей, які прийшли з доброю місією, з чистим серцем чи доброю новиною, на нашій землі завжди зустрічали з хлібиною, на вишитому рушнику. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім І * Уся історія нашого народу пов'язана з історією хліба, з мистецтвом його вирощувати, розчиняти тісто, пекти, з ґречним, вихованим ще з дитинства вмінням його їсти. Цілий цикл, у якому є свої таємниці, досвід, розрахунок, цикл, за яким можна вимірювати літа людського життя. (160 слів)

За В. Яборівським

Ж ожаи Достигли хліба. Дух багатого врожаю плив над землею. Ситою позолотою лягав на одклепані коси, на жатки, на підводи й гарби, на коней і на людей, на чубаті снопи, що складались у копи, у полукіпки. Золотив і тремтячі руки, які побожно брали перший сніп і подавали його до молотарки. З голодної руїни вставали села. Оживали навіки, здавалося, завмерлі вітряки, вимахували крилами, як добрі птахи, що вчепилися весело в землю та й намагаються піднести її до небес. Крутилися жорна, і сипалося борошно, розтікалося по дворах. А там уже наготовлені діжі, затоплені печі. І хоч руки одвикли - не страшно, було б що місити! Виймати Шматки пругкого тіста, виплескувати в білі кулі, та на лопату, та в піч. А тепер тихо: ходіть і не гупайте, замріть і не дихайте! Стихніть усі, замріть у радісному чеканні, бо твориться чудо з чудес! А потім вийматимуться із печей перші паляниці і важко буде сказати, від чого розливатиметься таке сяйво по хаті: од неохололих золотистих хлібин чи від очей матерів. (162 слова)

За А. Д імаров им

Б езсмертя зерна Одвічним спокоєм, врівноваженістю віяло від усього, що впадало Григорію в око: від неба, ланів, що тяглися ген-ген, усіяні копами та полукіпками, від стогів хліба, що здіймалися величними пам'ятниками. Такими величними, що всі,оті палаци й храми - ніщо поряд із ними, дивовижними витворами рук хлібороба. Тільки й того, що до них не Їдуть з усього світу екскурсії, не йдуть отари туристів, їх не фотографують, щоб розмножити в часописах світу. То хто ж возвеличить вас, мудрі зодчі, муляри й теслі людського життя? Хто створить про вас «Іліаду» чи «Одіссею», щоб весь світ побачив справжню велич і МЖЇШЙІ

красу степових пірамід, що ви їх у невимірній щедроті щорічно зводите? Зерно живе, невмируще, як життя, перед яким навіть час відступає безсило. Він стирає з лиця землі держави й міста, а зерно колоситься. Руйнує палаци і храми, а зерно колоситься. Розсипає у прах піраміди, а зерно колоситься. І минають століття, зникають народи, тільки зерно залишається. Г посправжньому святі оті руки, які засівають ним землю, - вони творять безсмертя! (161 слово) ,вйі

За А.

*

гЦК; г .& ,>

З

\ 1;' ^«иілЯ

<

-і

Дімаровим

Т—.

32.:."> Ьереза — і

Береза, за народними віруваннями, - одне з найдавніших Шдерев, з яких починалося створення світу. Колись її вважали , с С оберегом від злих духів і нещастя, тому часто садили біля хати, с ш щоб милувала око і захищала садибу. Наші предки вірили, що < береза - це дерево русалок, які полюбляють на ній гойдатися, тому на русальний тиждень березу прикрашали шматочками полотна, стрічками, вінками, різними дарами. У давні часи кору берези - берест - широко використовували #1Щь У"; для виготовлення берестяних грамот. На ньому діти вчилися щ виводити букви, дорослі писали листи, побутові тексти ґ"""ЧЦ. т тимчасового значення. Для цього берест знімали, так Щоб не пошкодити самого дерева. Ті місця березового стовбура, з яких знято тонкий шар кори, мають властивість заростати новою корою. Також з бересту виготовляли посуд. І досі на Поліссі роблять берестяні кошики та великі миски з цього матеріалу. Вважають; що від слова «береза» утворилася назва місяця — «березень». Це час, коли з берези тече сік - лікувальний весняний напій. Завдяки своїй білій корі та ніжному листячку береза стала в українців символом чистоти, дівочої ніжності й вірності. (162 слова)

За М.

Соловіювою

33 Рідна мова Мова - явище суспільне. Суспільство здорове, життєздатне, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з громадян, патріотів своєї землі, Патріотизм починається зі ставлення до своєї рідної мови. Об'єктивно поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, Вітчизни. Тобто мова сприймається не просто як засіб комунікації і навіть не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше - як одне з головних джерел, що ожив ля-

ЦЦЩ ють патріотичні почуття, як рецептор духовного й емоційного , Мова єднає між собою представників певного народу в часі й 7,11 просторі. Прилучення дитини до рідної мови - це входження її ЗІ в суспільство, підключення до колективного розуму. УсвідомЄО лення себе як людини здійснюється через мову рідних людині людей, а тому протягом усього свого життя кожен сприймає цю першу мову в оточенні спогадів про батька й матір, братів і сестер, про рідний дім. (160 слів) За В. Русанівським * Культура мовлення Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання. Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи, легко сприймається. Грамотне, багате мовлення - це вияв поваги до людей. (162 слова) Із часопису '3$; Живуче джерело Ми пізнаємо світ не тільки за допомогою органів чуття, а й через слово. Саме воно є чинником, здатним переносити величезний обсяг інформації з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє. ШМКЖИММШвЖШйЖХМШШ^*-:?' •'••. • '

/

.

Оскільки інтелект зашифрований у системі мови, слово є інструментом і засобом його дешифрування. «І слово стало тілом, і оселилося між нами, повне благодаті та правди», - читаємо в Біблії. У слові відбито історію нашого народу, його ідеали, прагнення, у ньому починається і закінчується духовне життя людини. У мові, що постійно змінюється, збагачується, удосконалюється залежно від життя її носіїв, відбито екологію етносу, його культуру, побут, звичаї. Іншими словами, зв'язок мови й мирлення має свій конкретно-історичний вйяв для кожного народу. Сподіватися зрушити світогляд народу, втілений у його мові, не можна. Рідна мова єднає представників певної нації в часі й просторі, її трактуємо не тільки як засіб спілкування, нагромадження людського досвіду й навіть не тільки як засіб формування думок. Об'єктивно поняття рідної мови є глибоко інтимним: це одне з джерел, що живлять патріотичні почуття. (161 слово) ЗаТ.Панько Слово

•

'

' , .' •" •

Людина опоетизовує найдорожче, увічнює його в слові. Вона хоче словом сказати всьому світові про свої найглибші почуття і зоряні мрії. Людина вибудувала з минулого в прийдешнє золотий міст, яким спішать у серця посланці людяності й любові - викупані в пелюстках квіту і в пробудженнях росяного ранку слова. Українська мова витворила багато пестливих слів, якими опоетизовано світ. Напевне, найбільше таких пестливих слів у своїй високості, людинолюбності, у красі - про матір. Перше слово, з якого розпочинається наше пізнання краси світу, його сонячності. У кожної людини стає мати початком життєвого шляху, початком доброти й совісті, єдиною сповіддю і покликом до діянь на щастя людині. Мати народила нас, Навчила говорити й запалила в серці вічне світло пісні. Завжди серце лине до матері, до рідного дому, яблунь і вишень у цвіту, журливої річечки, запашного лугу, першої стежини, яка кличе на батьківські пороги. Скільки б років не мали, ми завжди звертаємося до джерел дитинства, до материнської любові й ласки, до материнського тепла, черпаємо в них наснагу й щастя. (161 слово) • За І. Вихованцем Кобзар » З-поміж безлічі книжок, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що увібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

<

••.у .•

л'

<

<

г

Щ

До таких належить «Кобзар», книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. . Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі і в пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі й вічні слова. Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саМе поетове життя, і все найістотніше з великого життя Тараса Шевченка увібрав у себе цей збірник поезій, що його у хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем». (166 слів)

і

.

•

»

За О. Гончаром

Поет національної честі

Ш \ ' ч ——,

Після Тараса Шевченка долю поета - провідника національного ідеалу українського народу - перейняв Іван Франко і це високе покликання гідно виконав. Дослідження спадковості цієї долі, встановлення співзвучних моментів у творчості обох поетів дуже цікаві не тільки в історико-літературному значенні. Важливо з'ясувати розвиток національного ідеалу, оскільки він відбивається у свідомості великого митця і в перетвореному вигляді впливає на подальше зростання національної свідомості в масах. Можна вважати, що Іван Франко виявив історичну чуйність у розумінні національного ідеалу, ввів у нього нові риси, зумовлені сучасним йому станом розвитку українського народу, і тим самим сприяв подальшій кристалізації його. У Шевченка була глибока віра в сили рідного народу, у те, що історія його, хоч наче й перервана, усе ж не закінчена і скаже своє вагоме слово. Шевченко був сильний я к поетичний виразник народу саме цією вірою. У Франковій поезії бачимо перехід віри в упевненість, у переконаність у тому, у що вірило попереднє покоління. Життя виправдало віру генія, віра створила діло, діло перетворилося в тисячні факти національного пробудження. • і (160 слів)

-І

НМШЖ^ЖІ о л

.

Із

часопису

Тарас Шевченко Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані людства знаходять безсмертя. Він був поетом, якого до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір'ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем титанічної сили. Коли самодержавні кати, ті, що наповнили рудники Сибіру закутими в кайдани невольниками, ті, що зацькували Пушкіна й Лєрмонтова, увігнали криваві пазурі в молоду душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри и Солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки не буде йому вороття. А він повернувся. Вогненною піснею, віщим неприборканим словом повернувся поет до рідної України. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе волелюбний дух українського народу. У невеликій книжці, що ім'я їй «Кобзар», клекоче ціле море горя народного, у ній - невільницький поклик і порив до свободи, мудрість гуманіста і ніжна, чарівна краса української пісні. (159 слів)

її

<

<

У:

За О. Гон чаром

Іван Франко Іван Франко - один із найвизначніших поетів нової української літератури. Його називають титаном праці, що, подібно до біблійного Мойсея, сорок років свого життя віддав невсипущій праці й невпинній боротьбі за соціальне та національне визволення рідного народу. Він плекав нових борців, вів молодих митців до вершин світової культури. ' Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титанічність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шіс'гь тисяч художніх творів і наукових праць, себто кожні два дні творчого життя - новий твір. Усе життя Франкові світив вогонь батьківської кузні в рідних Нагуєвичах. Село поет любив усе життя. У найскрутніші дні воно давало йому притулок, годувало, плекало моральне здоров'я і силу, чарувало красою природи, звичаями, піснями. Місто давало поживу розуму, відкривало вселюдські обрії, простилало дороги, я к і вели до інших народів і, перш за все, до слов'янських братів. Вивчивши шістнадцять мов, Франко одночасно був співробітником близько п'ятдесяти європейських

•в О

Ш <

ІМйМК>

Ш "

періодичних видань, до яких подавав численні праці, написані різними м о в а м и і постійно боровся за власну трибуну . (161 слово)

За В. Яременком

41 Леся Українка Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім'я їй - Леся Українка. З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи - веселий, частіше - у задумі чи смутку. Понад двісті років тому народилася вона в сім'ї Косачів, щоб стати для світу великою Лесею Українкою. Своєю винятковістю і своєю звичайністю - усім вона дорога для нас. Хочеться підкреслити, що Леся була просто людиною і, ведучи оту «тридцятилітню війну» з нападами хвороби, не мала якогось додаткового захисту проти болю. Коли їй боліло, то боліло, як і кожному. Можна зрозуміти, як жадалося їй звичайного людського щастя, якщо, прикуту хворобою до ліжка, так радувала її навіть яблунева пелюстка, занесена весняним вітром у прочинене ВІКНО.

/

/

-••/•_.

Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномену людської стійкості й мужності, ми бачимо, якою силою можуть стаїи в людині високість помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу. (160 слів) 41 Краса

:

За О. Гончаром .

•

••;.•.

Якими питаннями не зацікавився б Михайло Коцюбинський, які відносини людські не складали б фабули його творів, оцінює він їх міркою краси. Це було Особливістю письменника і ґрунтовною рисою настрою. Почуття краси панувало над ним, і через те почуття вчинки і відношення оцінював він насамперед не з погляду моралі чи громадських потреб, а з погляду краси. . Це значило це, що був він естетом у., звичайному значенні слова або що був байдужим до моральної чи соціальної правди. Але критерії соціальний і моральний цілком зливалися в ньому з його естетичними уподобаннями. Несправедливе, жорстоке, неморальне здавалося йому неестетичним, і в ім'я краси світу, краси життя, краси людини, які уявлялися Коцюбинському чарівно-гарними, складалися його присуд і погляд на кожне питання. Естетизм Коцюбинського

був широкий, як світ, і розпросторювався на всі явища. Краси шукав він скрізь і вмів відчути її не лише в природі, а і в людях, бо в ньому жив образ не лише чарівної природи, а,й чарівної людини, гарної не тільки фізично, а й морально. (162 слова)

За В. Леонтовичем

4 5 «Лебедине озеро» Гостюючи в Україні у Кам'янці у сестри, Петро Ілліч Чайковський жив у маленькій хатинці поблизу будинку, звідки було.видно село з невеликою дзвіницею, тихий спокійний Тясмин. У двох кімнатках пахло запашним горошком і нічною фіалкою, що цвіли під самісіньким вікном. - Працював він за спеціально поставленим для нього піаніно, писав у садку під старою вишнею, блукав берегами річки. Тиша, самостійність, близькість рідних — усе це схиляло до творчості. Вечорами збиралися на веранді, довго засиджувалися за самоваром, слухаючи розповіді матері Олександри Іллівни, удови декабриста Давидова. Вона пам'ятала Олександра Сергійовича Пушкіна,, який не раз гостював у Кам'янці. Як натхненно, як пристрасно читав він на цій веранді свої чудові вірші. Коли за рояль сідав Петро Ілліч, музика звучала до півночі: російські та українські пісні, натхненні імпровізації, навіяні красою пахучого липневого вечора, ясними південними зорями над головою, спокоєм і злагодою, що переймали душу в такі світлі хвилини. Так народилася музика «Озеро лебедів» і виник задум написати балет «Лебедине озеро», який Петро Ілліч і здійснив, повернувшись до Росії. (161 слово)

44 Софія Русова

За Н. Калі піною

. .

, _ . _ ____

•-_

У день, коли Софія повінчалася з Олександром Русовим, вона отримала лиш один подарунок. То була рапсодія на пісню «Золоті ключі», яку присвятив Софії з нагоди одруження автор - Микола Лисенко. їй було тоді вісімнадцять. Усе життя бринів у її серці той рідний наспів. І озивався-відлунював щирою любов'ю у серцях інших - дитячих. Саме до дітвори завше звертала Софія свої погляди, думки, надії, саме їй присвячувала свою невтомну працю. Вона таки знайшла «золоті ключі» до дитячої душі, до майбутньої української школи, котру вимріяла, вистраждала, у ство* рення якої вкладала увесь свій талант. Софія Русова читала курс дошкільного виховання в Київському педагогічному інституті, викладала французьку мову в

І :

•-•.•.•у.;,/*. <

<

Комерційному інституті, редагувала «Світло» - легальний український педагогічний журнал, що мав великий успіх серед просвітян та вчителів. З номера в номер з'являлися на сторінках «Світла» роздуми Русової. Прості, щирі, мудрі. То роздуми вихователя, матері, талановитої українки, котра збагнула істину: культура і свідомість нації народжуються біля колиски немовляти, над якою мусить витати рідний дух* звучати рідна пісня й рідне слово. (160 елів) л "і

Із часопису

Л

Мистецтво Марії Примаченко

Більш ніж піввіку малярка з поліського села Болотня, що на Київщині, Марія Примаченко освітлювала небосхил українського мистецького світу і барвами та розмаїттям своїх незвичайних картин пробуджувала в наших серцях іскорки любові до мальовничого довкілля. У тяжкий для України час, коли її, народові, здавалося, судилося безслідно зникнути у вирі імперської ненависті, саме Марії Примаченко випало своїм життям і творчістю виявити незнищенну силу народного духу. Своїм світосприйняттям вона розширила межі образного осмислення дійсності. Дослідники називають її твори сконденсованими образами-думками, образами-оцінками, образамиприсудами, образами-пророцтвами. Численні шанувальники народного мистецтва у Японії, Китаї, Англії, Канаді, Франції, Італії, Бельгії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Болгарії, Чехії були захоплені творіннями нашої малярки. Розповідають, що колись давно, побачивши на одній із виставок її роботи, Пабло Пікассо сказав: «Я схиляюсь перед цим дивом - мистецтвом геніальної українки». Ці слова французького художника ввійшли до такого авторитетного видання, як «Всесвітня енциклопедія наївного мистецтва», що вийшла друком у 1984 році в Белграді. У ній Марії Примаченко було відведене одне з перших місць серед найвідоміших митців світу. (160 слів) і> *

За Т.

Н.ечипоренком

Чарівниця

Настав час, коли полтавська Богданівна стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Звідси, з біленької селянської хати, рушила у великі світи творчість великої художниці, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси. Спершу роботи Катерини Василівни побачила Полтава, потім Київ, Москва, потім вони з'явились у Парижі. Біля них юрмилися шшшш

відвідувачі міжнародних виставок: хто ж авторка цих незвичайних полотен? Звідки такий вроджений артистизм у простої української жінки, таке естетичне чуття, багатство і сила уяви? Дочка України, народний художник республіки, Катерина Білокур привернула загальну увагу, вразивши найвибагливіш и х поціновувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як розвинуте в ньому від природи естетичне чуття, яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного в житті. Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. (160 слів)

За О.

:Ш.

Гончаром

У

Талант Там, де справжній талант, справді немае старості. Талант — вічно юний. Завжди він виявляє своє багатство, свою силу, свою розкіш. Для нього немає втоми, що за логікою фактів наступає у звичайних людей. Як той міфічний Антей, він володіє незмірними силами великої душі. А замість матері-землі, що наділила героя міфічних часів своїми буйними силами-чарами, талант звертається до власного джерела: до тонкої психічної організації, до інтуїції, інтелекту, до цілого комплексу своїх природних духовних сил, які ніколи не вичерпуються. Саме вони, за словами Віктора Гюго, роблять зі старого літами художника юну велику дитину. Талант не вмирає. Він живе вічно у своїх духовних нащадках, у своїх творах. Він оживає у тій спадщині, яку залишає після себе, яку зберігають йоґо духовні діти, яку вони цінують, немов коштовну скарбницю. Як із джерела живої води п'ють із неї нащадки, освіжаючи свої сили. Талант глумливо посміхається над смертю. Талант не буде шукати тріски, бо його творча діяльність стає міцним гранітним п'єдесталом, на якому майбутнє збудує йому безсмертний пам'ятник. < (160 слів) -

,д •

Із

часопису

Спогад

Спогад прийшов такий прекрасний, що жінка не подумала його проганяти. Він говорив: «Пам'ятаєш, ти понад усе у світі любила схід сонця. Те, що найталановитіші люди описали словами і фарбами безліч разів, усе одно сприймала по-своєму. Для

< г

\ у - _'

яя

;

<—

>•

тебе це було не просто сонце. Це магія кольору і світла. Тобі так хотілося шукати щось чарівне навіть у звичайному. Берегти цей вогник у душі глибоко-глибоко. Там, у душі, ти збирала всю красу, коли-небудь побачену, у дивовижний букет квітів. А коли залишалася наодинці, якщо огортав сум, насолоджувалася ароматом своїх спогадів-квітів. Тоді ставало легко й затишно, тоді відчувався єдиний зміст усього наявного світу - Краса! . Із потягом до краси у тебе росло бажання її зображувати. Ти з дитинства малювала. Тобі хотілося показати почуття, суть, а не просто гарну оболонку. Ти мріяла перетворити чистий аркуш на витвір миртецтва, перед яким зупинялися б люди, замислювалися... Над чим? Над своїм і чужим болем, над любов'ю і вічністю». Жінка ледь помітно усміхнулася. їй хотілося не думати, а пливти течією спогаду. (160 слів)

'

К.

Порохняк

• Барви життя V' •

Сивоок став жити в Радогості і вчитися в тітки Звенислави пізнавати не.тільки поверхню, але й душу барв. "У діда Радима спостерігав тільки, яка фарба куди кладеться, сприймав те як несхитну даність. ' Тепер від доброї серцем старої жінки довідувався, що кожний випадок вимагає своєї масті, свого відтінку і що барви, мов люди, бувають веселі, довірливі, сумні, жалібні, холодні, теплі, м'які, тверді, гострі, тихі, солодкі, терпкі, урочисті, убивчі. Він знав тепер, що червона барва означає кохання й милосердя, небесна т- вірність, біла - невинність, радість, зелена - надію, вічність, чорна - жалобу, смуток, а жовта - ненависть, зраду, золота ж - святість, досконалість, мудрість, повагу. Він пробував сам накидати барви на глину й на деревб, і в нього вийшло відразу, аж він сам не повірив, а Звенислава сказала, що в нього між оком і рукою є те, чого нема ні в кого з людей, а саме цим і визначається той, що може вичаровувати з небуття новий світ богів і візерунків. Тоді вже-йшла лісами строката осінь, падали перші приморозки. (162 слова)

За 11.

Загребельним

І» 'Золотоверхе дизо Горислав грів теплим поглядом позолочені куполи. їх було аж п'ятнадцять. Справжнісіньке золотоверхе диво, що здіймаитшшфшттшт

\и

лося понад Дніпром. До цього дива він причетний найбільше. Був майстром рідкісної руки вже у дванадцятому коліні зодчих. Від своїх предків успадкував уміння зводити неперевершені храми і здійнявся в тому таланті на ще не знану в їхньому роду висоту. Знав закони того складного зодчества, відчував місце, де має вирости споруда, в якій перебуватиме Святий Дух. Із його рук неначе сходила чудодійна сила, перетворюючи людську фантазію у видиму неповторну красу; Умів ліпити з кольорової смальти фрески, малювати ікони так, мовби його рукою водив сам Господь. \ ') • • . Сонце поволі хилилося до обрію. Горислав зайшов до храму. Будівничі вже порозходилися. Він піднявся на риштування і поклав ще кілька мазків на лик Богородиці, що зоріла на нього Предславиними вселюблячими і всепрощенними очима. Довго вдивляйся в її сяйливе обличчя і відчував потоки світла на собі. Войи вибирали втому із рук, спини. Тут стільки його праці, його сили вкладено. Минулого т и ж н я скінчив роботу. Відчував, що ніде не схибив, не осквернив задум. (168 слів)

За К.

Мотрич

4ШР Сивоок Сивоок квапився, мов перед смертю. Так, наче відміряно йому життя саме на цей собор і повинен він укластися у відпущений йому час, бо інакше незавершеною лишиться головна, та, власне, єдина справа, позначена його іменем і обдарованням. Сплачував людям борг за своє вміння й талант. Бо коли є в тобі обдарованість, то вже ти належиш не собі, а світові. Пускаєш свої твори між людей, мов дітей. Умираєш поступово у своїх творах, бо ніхто ніколи не задумається, чию співає пісню, ніхто не повірить, що ікона, перед якою всі моляться, написана твоєю рукою, що оці сяйні фрески, я к і світитимуться крізь віки, викладені тобою. Т а й хіба важить, хто зробив? Однаково належить усім, а тебе нема. З людини вичавлюють тільки те, що комусь треба, мов з риби ікру. А потім і м ' я її забувають. Та й що таке ім'я? Князь, коли хрестився, назвався не так, я к давніше. Коли хтось постригається в ченці, теж змінює своє і м ' я - мабуть, щоб обдурити на тім світі Бога. Що ім'я? Головне - твої чини на землі. (165 слів)

За П.

Загребельним

Дитинство Відколи пам'ятаю себе, найбільшим бажанням моїм було' якнайшвидше про все на світі дізнатися. Непокоїла мене не-

-

ш

ш *

ш

І""-***. < «

І

*

С—

}

вгамовна жага до всього незнаного, невідомого, до всього чарівного у своїй недосяжності. Так жадібно мріялося про далекі країни, позначені на глобусі та географічних мапах, так хотілось обійти, об'їздити, облітати, обдивитися навколишній світ. Розповіді про невідомі краї породжували в уяві такігмандрівки, такі неймовірні пригоди в дивовижних умовах, які могли тільк и з'явитись у сні. Повірте, я всі ті дива бачив, бо сам туди літав у снах... Вільно пролітав над чарівними краями, над горами, долинами, річками; в одну мить перелітав з холодної півночі до гарячих тропіків, де зустрічався з дикими народами... Відчуття було справді казкове. Мене й донині не залишає моє казкове вміння літати. І все бачити в кольорі, мов живе. З глибокою пошаною згадую своїх батьків головним чином тому, що вони достойно виховували своїх дітей у любові і відданості своїй Вітчизні' Україні. У нашій сім'ї завжди лунала українська мова, у хаті мали чимало українських книжок, дитинство проходило в атмосфері народних пісень і казок. (167 слів)

•

За В. Соколом

53-> Польова експедиція В Україні свіжий зелений горошок вважали за справжні ласощі. По неділях ми, діти, відправлялися в поле, без картузів, у самих сорочечках і коротеньких штанчатах. Я очолював дитячу зграю, ведучи її в поле. Дорога була далека... Ось і горох, та який високий, покладистий! Довгі стручки аж повипинались від солодких зернят. Хмарою саранчі ми дружно накидаємось на поле. Рвемо в обидві руки, набиваємоповні пазухи. Зненацька хтось тихенько скрикнув: «Дядько Степан!.. » - ї всі впали на землю боячись і дихнути. Ні, даремна тривога: то якась старенька ішла по дорозі з кошиком, повним грибів. Знову до праці! Хай там сміється з нас жайворонок, що, мов чорна крапка, повис і тремтить у повітрі. Затягнені ремінцями, наші вузькі сорочечки розбухли, ледь вміщуючи дорогоцінний горошок. , Повертаємося на наше Загребелля як переможці. З якою заздрістю поглядають на нас Дівчата. З погордою кинувши їм по два-три стручки, ми насолоджуємося соковитим горошком, цими зеленими ласощами. Додому, звичайно, приходили з порожніми пазухами, щоб ніхто не довідався про цю польову експедицію. (160 слів)

О. Грищенко

•пвшимк яя

Свято , За кілька днів до свят прибували замовлені батьком пакунки ялинкових прикрас, я к і доручалося нам розпаковувати. У тих пакетах і дерев'яних ящиках лежали нечувані, небачені речі. Певна річ, це завжди справляло на нас враження також чудесного відкриття світу, втіленого в переливчасті різнокольорові скляні кулі, списи, зірки, гірлянди срібних та золотих шнурів, химерні паперові звірятка та пташки. А яка відповідальна й надзвичайно приємна робота - прикрашати ялинку! І от вона у світлі різнокольорових свічок стоїть розкішною королевою, срібним шпилем торкаючися стелі, а з-під гілля визирає Дід Мороз із загадковою торбою подарунків. Діти радісно збуджені, ледве стримуючи свої почуття, оточують щільним колом ялинку. Батько врочисто виймає з футляра стареньку скрипку - починається імпровізований концерт. Дітвора підхоплює мелодію, усі, тримаючись за руки, йдуть навколо ялинки, урешті переходячи на танець. А чи можна забути ходіння засніженими вулицями із звіздою? Самі її робили, із кольорового паперу вирізали необхідні деталі, а коли все було припасовано, приклеєно, зліплено, ставили всередину запалену свічку й шумливим гуртом ходили довгою вулицею, співаючи різдвяні псалми, колядки, щедрівки. (163 слова)

За В.

> Ш Ь Ш Ш і

Ш

Соколом :

Материнський пахучий хліб

-

Там, на півдні України, де Олександр народився і виріс, уже через місяць повіє теплом. Зримо постали перед ним рідні Олешки, що притулилися поблизу річки Конки — притоки Дніпра. Колись тут була остання Запорозька Січ, у якій козакував і його прадід. Олешки, даюіекі Олешки.., Там пройшли його дитинство і юність. Батько - нащадок козацького роду - працював у міській управі, скрипів пером, висиджуючи дні й ночі над казенними паперами. А мати, що походила з бідної селянської родини, господарювала в домі, бо велика сімеєчка була. А ж чотири сини. Мати обшивала їх і лікувала, коли діти простуджувались, наганявшись на однім дерев'янім ковзані, напувала міцним окропом, запареним на бузині, калині й липовім цвіту... А ще пекла хліб у печі, звичайні паляниці на капустяному листі. Такого хліба йому ніде й ніколи не доводилося їсти... Він аж зараз відчував його пахучість, свіжий дух печі, і від того ще дужче паморочилась голова. ш

ш

шир»,

<1

і

Щ —і—і

е ц

V

шшшш

Давався взнаки голод... І треба ж було йому згадати отой материнський пахучий хліб! Краще не думати про це... ' (160 слів)

За І.

Цюпою

Святе слово Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить дитину по голівці рідна рука. Воно приходить на уста промінцем маминої усмішки, ласкавістю очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, лагідністю руки і вечірньою молитвою. І з букви-краплинки та звуку-сльозинки народиться на світ святе Слово «мамо», мовлене устами янголятка, і осяє хатину, як дар Божий. Тільки не дано нам запам'ятати цю мить, як не згадати того дня, як над нашою колискою вперше нахилилася мати. Бо мама завжди з нами, вона живе в нас і наших дітях та внуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро. А-в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тільки одне слово, як остання надія на порятунок: «Мамо!». То подає голос наша душа, то мати захиііцає свою дитину, і перше слово немовляти являється із-за завіси літ ангелом-хранителем в образі матері, слово з любові Тараса: «Слово мамо. Великеє, найкращеє слово». (162 слова)

Я. Гоян

Мати Я сидів за хатою на траві з напівзаплющеними очима,, прислухався до жайворонкового співу, який долинав із польового піднебесся. Зненацька відчув, як легенька тінь упала на мене. Материне обличчя на відстані витягнутої руки здавалося неправдоподібним, якимось темним, мідяно-восковим. Таке обличчя намалював би старовинний художник на дубовій дошці, зображаючи Богоматір. Материна голова затуляла сонце, і його проміння, іскрячись у розмаяних чорних косах, творило навколо голови мерехтливий німб. Мати стояла в тому золотому німбі, який одухотворив її обличчя, і я, вражений цією явиною„ стежив, як сніп проміння, падаючи на голову і розсіюючись, тремтить. Мати ступила вбік, і кругла жовтогаряча таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився німб. шшшш

Усміхнувшись, я попросив, щоб мати знову стала там, де тільки-но стояла, і навіть долонею показав на те місце поблизу куща напіврозквітлої темно-червоної півонії. - «Хіба не однаково, де ртояти?» - спитала мати. І все-таки, прочитавши німе благання в моїх очах, слухняно ступила поміж кущів нерозквітлої півонії. І від цього всього-на-всього одного кроку моєї матері все набігало якоїсь святковості, незвичності, таємничості... (168 слів)

За Є.

Туцалом

Лист до матусі Матусю, здрастуйте! Низенький, доземний Вам уклін! Зніміть з голови чорну хустку, витріть сльози-печаль і сядьте край столу не зажурені, а трошки усміхнені, як Ви це вмієте зроду-звіку, коли приносив поштар батькового листа. * Я лічу дні до визволення України. І хоч ми підемо вперед, далеко від дніпровських плавнів, від Вашого, матусю, віконця, Ви простежте Вашими мудрими очима за солдатами, які переходитимуть Дніпро на правий берег. А якщо Ви приберегли од чужинців мого човна і він не розсохся, то підійдіть до когось з генералів і попрохайте, щоб послав на ньому розвідників. Так і скажіть: «Син мій ходив цим човном до самого Чорного моря, усі острови обійшов і щасливо вертався». Не видивляйтеся, не пізнавайте мене з-поміж них, матусю, зараз нас нелегко упізнати, усі ми схожі: суворі, засмаглі, утомлені-, але вже не смутні. Ми йдемо на захід, мамо, і нехай нам світиться Ваша усмішка. Летітимуть літаки - то я, мамо. Гримотітимуть танки - то'я, г^амо. Загуркотить артилерія — теж я. А проходитимуть піхотинці - усе це ми... (160 слів) Ш,-

г

За В.

Логвиненком

•

щфр Ьерегиня роду і народу Рухається історія, змінюються часи, удосконалюється життєдіяльність людини на землі, сягає фантастичних вершин наука й техніка, але неминущою цінністю, незмінною духовною, моральною величиною залишається в людському суспільстві Мати. Адже в основі загальнолюдської моралі — любов до Матері і шаноба до Материнства, які об'єднують людей незалежно від будь-яких відмінностей між ними. У цьому відношенні Мати і Материнство схожі на Сонце, яке несе життєдайне тепло всьому людству. шшшш

., - •

/'Сік. <

;-

:

•• •

- Кожної миті на земній кулі народжуються діти. І перше, бачать вони, відкривши оченята, - материнські очі, лагідні, сяйливі, радісні. Чи е в мові ніжніше, доступніше для немовляти, милозвучніше-У своїй величі й простоті слово, аніж «Мама» - слово, з яким ми приходимо у цей світ? У кожного є або була найближча і найдорожча людина Мати. У кожного на денці душі лежить, як найкоштовніший скарб, спогад про материнську ласку й доброту. У найскладніші, найдраматичніші хвилини життя цей спогад гріє, підтримує, додає сил-, надихає. І хоч куди б доля нас не закинула, у пам'яті жевріє материнська домівка, материнський поріг, ма-. терйнське вікно, материнські руки, материнська душа. (165 слів)

О.Омельченко

Римське щастя Миколи Гоголя

•, •/. . • ^ .

.

Архітектуру називають застиглою музикою. У римському Колізеї це відчуваєш по-особливому. По тому, як відлунюють крики, як гудуть протяги між поруйнованих стін, як сумно хитають голівками квіти, що прикрашають тріщини. Здається, що ці мури ввібрали в себе все багатозвуччя майже двохтисячолітньої історії: і дзвін оркестрів, і брязкіт мечів, і співи, і шум "Ііі - води, і шелест дерев. І зойки, і плач, і сміх. От би розшифрувати все, що записали вони за десятки століть! Ми б тоді почули не лише промови імператорів, а й голос великого митця, для якого Колізей був чимось більшим, ніж творіння зодчих, пам'ятка минувшини чи джерело натхнення. Він був для Гоголя живою істотою, співрозмовником, навіть другом. Варто лише перегорнути сторінки його сповнених радості й світла листів із Рима. ( Уперше ступивши на стародавню бруківку Вічного міста навесні 1837 року, Гоголь згодом стає обожнювачем Рима, його чудовим знавцем. 'Працюючи над «Мертвими душами», він часто полишає перо на своєму вузенькому пюпітрі й відвідує, пам'ятки минувшини, розкішні римські храми, а до улюбленого друга й порадника Колізею йде з мольбертом і. фарбами. (168 слів)

,<

4£&'Почаїв

ЗаО.Балабком

:

—

Жарти й сміх спихають, бЬ ще півгодинки - і перед очима ІІочаїв. Усі зупиняються, стають навколішки, хрестяться. Володько в полоні враження. Перед очима велетенська постать лаври. Це вона, та гора, де «пасли, пасли пастирі, пасли вівці на горі, та й40

1

• ••'•','

.

: •

.

'

'

V

побачили Божу Матір на скалі». Це тут змагалися здобути святиню турки, що впали жертвою кари Матері Бога. Сила враження, віри охопила його. Він бачить величну білу, залиту передвечірнім сонцем святиню, до якої впродовж віків зі всіх куточків його рідної землі спливали люди, щоби бодай тут зачерпнути віри - єдиної опори жорстокого селянського існування. Он гурти в білих свитках і постолах. Он стоять вони навколішках, і їхні очі горять великою вірою. Над світом війна, пожежа, а вони стоять у поросі. Які сили піднімуть їх із того пороху й уведуть у храм, де зустріне їх усміхнений Бог і скаже їм: «Устаньте! Ви образ і подоба моя! Огляньтеся на себе і пізнайте своє вбожество, віднайдіть у собі гідність мого найкращого творіння, яке я назвав найкращим ім'ям. Устаньте і будьте самі собою!..» (166 слів) & '

За У.

к т а -

Самчуком

V -.

62 Чудо Усі люди хрестилися, але Сивоок і Лучук не вміли цього робити, та й не відали навіщо: За воротами, на рівній, як стіл, площі стояла церква Богородиці. Хоч була вона зовсім близько і нічим не закрита, здавалася тепер не такою великою, Було в ній так багато іграшкового, що видавалося, коли простягнеш руку, то піднімеш усю кам'яну споруду на долоні. Може, вони, замість наблизитися до церкви, весь час віддалялися від неї і тепер вона тільки мріє перед ними? Сивоок, не думаючи, як тільки ступив за ворота, почав лічити кроки, навмисне ставлячи ноги якомога ширше. Налічив сорок, церква так само стояла відкрита для очей зі всіх боків, збе1 рігала свою легкість і цяцькованість. Він лічив далі, уже знов " дійшов до двадцяти, і аж тоді церква мовби стрибнула догори і поєтруменіла до самого неба. А там розскочилася вона й у бокй, розкрилилася кам'яними крилами ширше, ширше, ширше, і„ коли Сивоок дійшов, рахуючи, ще раз До сорока, були вони вже коло входу в це величне чудо. (160 слів)

За П.

<С

Загребельнам

63 • Партизанська ніч І знову завіяні ліси, і знову тепла співуча бронза сосон, і туманне срібло беріз, і підморожена зелень полохливих, як дівчата, осик, і в хрещик снігом вишиті ялйнки. Усім би цим можна досхочу любуватись, аби не така важка дорога. Завіяло ж за ці дні, замело, і коли є слід на снігу, то тільки звірини. шшшш

і

Увечері, засніжений до самого пояса, Богдан дістався до знайомого дрібнолісу, де стояв сивий, мов дід, стіг, та й почав робити в ньому дірку, щоб переночувати. Потривожене сіно запахло водночас і літом, і Святвечором, нагадало дитинство, і те сіно, і ті страви, що стояли в батька-матері на Святвечір. І одразу ж дав знати про себе голод. Богдан, охоплений и

•

о

давніми видивами, вииняв з торбинки, де лежали вірші и гранати, шматок хліба, промерзлу конину й грудочку солі, яку дали йому на дорогу. Чим погана вечеря під Новий рік? А потім, обкружлявши стіг, довго прислухався до лісу, довго придивлявся до зірок, що показували на хуртовину, й, нарешті, зашився у' свою схованку, що пахла лісовою ромашкою і босоногим дитинством. (167 слів) За М. Стельмахом І Ш

Бої за Київ Певно, на ціле життя пов'язалася у Василя Івановича осінь із боями за Київ. Бездонне склепіння ясно-голубого осіннього неба увінчало сонце. У західному, східному кутках неба раптом починали схоплюватися часті грона білих димків, і згодом око стежило за ледве помітною рискою літака, який кидався вгору, обходив низом, намагаючись вибитись з-під прицілів зенітної артилерії. Безперервно, наче під землею борсалися заковані вулкани, гула земля, здригалося повітря й одлунювало у високому небі, як у дзвоні. Першого разу, відступаючи, Василь Іванович оглядався на Київ, перейшовши Дніпро: лишався Київ, мов видіння в ясному небі, на горах за Дніпром, і дивився їм услід, і очі міста пропікали гімнастерку на плечах. Удруге, наступаючи, Василь Іванович підповзав по осінній примороженій траві, по піску, по мілкій воді, ламаючи собою крихкий, молоденький льодок, боявся підвести зір на близький правий берег Дніпра: усе здавалося,,що Києва немає, тільки силуети руїн покажуться на горі. Тихенько тьохкали кулі німецьких снайперів, які стежили за лівим берегом. «Два роки ми чекали цього, товариші! Вперед, на Київ!» (161 слово)

За Ю.

Яновським:

Лінія фронту Максим прокинувся від несподіваного струсу й розплющив очі. Просто на нього згори сипалося гілляччя з розчахнутої набоєм берези, осторонь осідав на землю стовп тяжкого диму, землі, шшшш

• Н М М И И Н Ш Р » ^ '

'-

снігу від вибуху, що тільки-но гримнув десь зовсім близько. Ліс тріщав, кромсаний череп'ям гармат з усіх боків. Максим зіщулився і влип ще міцніше у своє лігво. То нічого, що сніг уже 1 добре розтав під ним, утворивши к а л ю ж у . Він тільки трохи посунувся вбік, втискаючись у свіжий сніг. Лісом ішов, к р у ж л я в несамовито вогненний смерч. Було ясно, що цей ліс опинився на лінії фронту. Фронт був ^ десь спереду. З правого боку від Максима й від шосе била артилерія: її набої перелітали з виттям над головою, неслися десь ' туди і розривалися. .. рУ З-поміж клекоту звичайних гармат і мінометів виразно чуву! ся та:кий знайомий Максимові зловісний гуркіт «катюш»: батарея їх. стояла десь, певно, зовсім близько. Намацуючи ті «кас тюші», била сюди т я ж к а артилерія німецька. Це її набої так и немилосердно чухрали ліс. Спереду ж розливався морем клекіт скорострілів - станкових кулеметів і ручних автоматів. .

1

(16"0.слів)

,

'

За І. '•.

'

Чекаю тата з війни

Багряним • '

..

•

'

За Я.

ш

щ Р Е

ИЩ ^^

Ступаком

..

67

и

Щ.

ч

Як верталися ч у ж і тати додому, то село білим зацвіло. Вишн я к заряхтів розмаєм, а ж очам боляче од білизни. У білій купелі х а т к и напіврозвалені вичорнюють, наче на деревах старі гнізда пташині. Позаб луку вали по садках сумні хатки і на лелек примерзлих восени дуже СХОЖІ. і Вітер шурхає по гілляччю, бджільню струшує. А мати рушники-вишиванці напинає на стіни. І долівка гарно змащена глиною. . Але то ще не все. Мати помила стілець, і він тепер виграє, наче жовтавий ж и т н я к . А ще мені голівку в зіллячку скупала, аби волосся м ' я к е н ь к и м було та пахло приємно. Сорочка й штанці латані-перелатані, а випрасувала їх мама - і наче знову нові. В руках у мене - бурячок маленький. Сусідська дітлашня Така, що одразу б і з'їла. А я то не їм. Я татові покажу. Я к іде хто до села, то біжимо до хат казати мамам, що тати наші йдуть. А мами повибігають на дорогу, хустки на головах поправляють... А той, що йшов, зовсім і не до нашого села звернув, зовсім не наш тато був. (161 слово)

М

' ЛімІмі

Вечірнє місто ~

•

•

-

-

г

—

—

:

-

П

Осінній день брався до вечора. Сонце, червоно граючи, сідало; захід палав, наче пожежею. У тому вечірньому світлі красувалося місто: високі білі будинки злегка червоніли білими сті•

.

.

Г

вгр ^^

•

ш

нами, мов пофарбованими червоною фарбою; залізна покрівля палала зеленим вогнем; шибки у вікнах грали, відкидаючи через вулиці снопи червоного вогню; церкви, сяючи своїми банями та золотими хрестами, здається, ще вище здіймали їх угору, заглядали в темно-синю блакить неба, що безмірно широким колом розпросторилося над землею. Зате тінь довшала, темнішала; високе дерево наче збігалося докупи, щоб не розгубитися за ніч; довга тінь від нього падала через усю вулицю, і під нею було якось моторошно. Прохожі мерщій минали ті темні місцини, пробиралися на світ, де стояв якийсь глухий гомін... А ж ось зразу десь бухнуло, щось охнуло! Усі кинулися... Незабаром понад містом понеслися голосні хвилі полкової музики. - Музика! Мерщій у садок! - загукали, заметушилися люди по вулицях. - Ми ще чаю не пили. Підемо додому чаю пити, - щебетали весело панянки до молодих паничів, що, мов журавлі, обступили грядку квіток. (160 слів)

За Панасом

Мирним

І» Чарівна дорога Дорога йшла чарівною місцевістю, подекуди здіймаючись на шпилі, подекуди збігаючи на широкі луки. Купами розкидалося височенне дерево по луках. Скрізь по долині яро-зелена, росою вмита, буйна трава пахтить пахощами, поблискує барвистими квітами, а між нею лисніють широкі плеса річки і часом мов хто сипнув зеленим листом і золотими та сріблястими квітками-лі леями. г\ З ДОЛИНИ

•

Ж

»и

•

г шшшш

•

«

о

•

здіймаються, мріють і леліють у ясному сяйві весняного сонця легенькі, ледве помітні, прозірчасті павутиння туману; за річкою, здалеку, мов стиглі жита, половіють кучугури-піски; за ними хвилюється широкий степ і, здіймаючись, губиться ген-ген у сивій далечині, а на самому обрії бовваніють могили, хутори, села... По сей бік річки, мов те військо велетнів, розрісся по узгір'ю ліс широкочолих дубів, простягся ген по горі і синіє в далечині, наче темна хмара. Прозоре повітря має, грають у ньому ясні промені, звідусіль линуть гомін птаства, гудіння бджоли, миготять кольористі метелики... Зачарованій людині мовне чуть сеї тихої безупинної мелодії, мов бринить вона просто в серці мимо розуміння і напоює його осяйними радощами та величним спокоєм природи... (165 слів) За В. Леонтовичем т

Н а воді У саму спеку, опівдні, я сідаю в човен. Шорсткий холодний комиш стоїть як стіда з обох боків. Між ними витка берізка витріщає на мене великі білі баньки. На воді ряска, немов руда кора, по ній стрибають швидкі довгоногі павуки, перебираючись через дрібні уламки листу та комишу. Човен ледве-ледве пролазить. Я розумію чистьоху-німфу, що підстелила перше широке блискуче листя, як килимок, а тоді вже поклала своє біле вост кове тіло. Фіолетовий паслін звісив над нею свої ягідки. Татарське зілля витикає поруч із води ясно-зелені гострі мечі. Я спиняюся й дивлюся. Я бачу, як дихає комиш, як дихає вода й ледве здіймає, неначе груди, руду кору ряски. Я бачу, як ту кору пробивають зелені голови жаб, розкривають широкі рожеві роти. Пурхне зрідка очеретянка понад водою, сяде на тонку комищину й гойдається. Безхвоста, короткотіла лиска пролетіла над ставом, а он поважно пливе в небі чорногуз. І знов те саме тихе дихання води й очерету. Вода смієтеся й невинно відбиває в собі бездонне блакитне небо з білими пухкими хмарками. (164 слова)

За М. Коцюбинським.

70; оелена долина Ось ви виїхали на невисоку гору. Синім змієм плазує шлях з гори в долину поміж зеленою травою безкрайого степу. Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині. Ні пером не списати, ні словом не сказати тієї несподіваної краси, якою до вас усміхнулася долина! Зелена трава горить-палає огнем, на її листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса: то стрельне у вічі тоненькою голочкою жовтого цвіту, то зачервоніє круглою горошиною, то засиніє самоцвітом, то посипле зеленими іскорками... І то ж по праву руч і по ліву руч. Куди ви не повернетесь - усе горить-палає, уся долина пишається, мов зверху веселками вкрита! Ви дивитесь і дивуєтесь, вам здається, що ви йдете не по битій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси й чару вільного пахучого повітря. Вам легко дихається, легко живеться. Усе, що вас колись давило та смуток будило, зникло. Із самого глибу серця виринають думки непримітні, гадки легкокрилі самі мчаться й вас мчать за собою... Куди? Не питайте! Не шукайте. (165 слів)

За Панасом

Мирним

-

щ

е

Повінь Вода стояла на луках, скільки бачило око - від одиноких сосен на піщаній горі й аж до млина, що завмер на не кошеному ще острові, здіймаючи над рівноводдям чорний широкораменний хрест, У повені походжали лелеки так повільно, ніби плавали, вода сягала їм попід груди, і в ній було видно їхні червоні ноги та м'яке шовкове грайво молодих отав. Потім лелекам стало глибоко і вони злетіли. А копички сіна, що стояли досі нерухомо, спливли й, поволі обертаючись, як у тихій завороті, рушили назустріч одна одній, штовхаючись пухкими боками і розминаючись, мов живі... На церкві вдарили у дзвони. На косогір'я висипали люди з усіх кутків села. Вони стояли мовчки, притиснувши до грудей немовлят, а в кого їх не було руки. . :" > Чоловіки, похнюпивши ГОЛОВИ, мовчки пішли у воду. Спершу брели по литки, затим по коліна, а незабаром вода стала їм т ледь не по груди. Чодовіки оберемками складали сіно в човни й, перекинувши ланцюги-прив'язі через плече, волоком, уже попід руки у воді, тягли ті човни до берега. - • " ' (162 слова)

За Г.

Тютюнником

72 Полонина., Теплим весняним ранком Іван пішов у полонину. Тут була тиша, великий спокій природи, строгість і сум. За плечима в Івана росли вже гори й голубіли вдалині. Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулося холОдне полонинське дихання. Замість лісів тепер слався чорний килим повзучих смерек, у якому- плуталися ноги, і мохи одягали камінь зеленим шовком. Далекі гори одкривали свої верхи, вигинали хребти, уставали, як хвилі в синьому морі. .. Полонина! Він уже стояв на ній, на цій високій луці, укритій густою травою. Блакитне море збурених гір облягло Івана широким колом, і здавалось, що безконечні сині вали йдуть на нього, готові впасти йому до ніг. Вітер, гострий, я к наточена сокира, бив йому в груди, його дихання зливалося з диханням гір, і гордість обняла Іванову душу. Він хотів крикнути на всі легені, щоб луна покотилася з гори на гору, аж до крайнеба, щоб захитати море верхів, але раптом почув, що голос пропав би в цих просторах, як комариний писк... (159 слів)

За М.

Коцюбинським

ря

І пр

4

о

Іаига

І

г/, . лі

Височенна, чотириярусна тайга, буйна й непролазна, стояла навколо зачарована. Не шелесне лист, не ворухнеться гілка. Сорокаметрові кедри, випередившії всіх у змаганні до сонця, ш вигналися рудими, голими стовбурами з долішнього хаосу аж І— під небо і заступили його кронами. Там по Них ходило сонце і пливли над ними білі хмари. За кедрами пнулися велетенські осики та інші листаті гіганти, що творили другий ярус. Потім височенна ліщина колючого горіО ха, ялини, де-не-де берізки, берестина, черемха, перевиті ліанами дикого винограду та в'юнків, ішли вгору третім ярусом. ІІІ А внизу - у четвертому ярусі - суцільний хаос. Місцями густа, мов щітка, звичайна ліщина, височенні трави й бур'яни. Повалені вздовж і впоперек дерева, мов велетні на полі бою. Одні з наскрізними дірами-дуплами, як жерла небувалих гармат. Другі вивернуті із системою коріння. Вони були схожі на стіни або ж на велетенські пригорщі зі стиснутими межи пальцями камінням і землею. ІЩ По землі слався мох. Унизу було півтемно і вогко. Лише ЙІІ де-не-де проривались яскраві сонячці пасма, стояли, я к мечі, т уткнуті лезами в землю.

—^ с

(160 слів)

За І.

Багряним

ш

гт

і 74 Татарське село• : 41 А лі нишком позирав на незнайоме село. Сонце стояло вже над горами. По голому сірому виступу скелі ліпилися татарські халупки, складені з дикого каміння, з пласкими земляними покрівлями, одна на одній, як хатки з карт. Без тинів, без воріт, без вулиць. Криві стежки вилися по каменистій спадині, щезали десь на покрівлях і з'являлись десь нижче від мурованих сходів. Чорно й голо. Тільки на одній покрівлі росла якимсь чудом тонка шовковиця. А знизу здавалося, що вона розстеляла темну корону на блакиті неба. Зате за селом, у далекій перспективі, відкривався чарівний світ. У глибоких долинах, зелених від винограду й повних сизої імли, тіснилися кам'яні громади, рожеві від вечірнього сонця або синіючі густим бором. Круглі лисогори, мов велетенські шатра, кидали від себе чорну тінь, а далекі шпилі, сизо-блакитні, здавалися зубцями застиглих хмар. Сонце часом спускало з-за тих хмар в імлу, на дно долини, скісні пасма золотих ниток - і вони перегинали рожеві скелі, сині ліси, чорні важкі шатра та засвічували вогні на гострих шпилях. (159 слів)

За М.

Коцюбинським

ЦІ!у.Л':;:; А —7

а р

Хутір

Мов якийсь острівець серед широкої зеленої долини, виступав хутір, довгий білий будинок, оточений надвірними будовами й огорожею. Серце мені тьохкало з радощів, коли здалеку я пізнавав таку знайому картину: ряд струнких тополь і високий журавель біля колодязя. Надзвичайно приємно було нам спускати дерев'яне цебро в глибочезний колодязь, де, ген-ген унизу, немовби в маленькому люстерку, відбивалися наші обличчя. Чи можу я забути ту простору кухню, таку біленьку й чисту, наповнену важким гарячим духом від печі й запахом свіжоспеченого хліба, сушених груш, різного зілля й квітів, позатиканих за ікони? • . ; Якийсь невимовний чар віяв від цього рідного хутора, цих ланів, стиглого збіжжя, такого високого, що доросла людина могла перейти ним зовсім не поміченою. Воно коливалося за вітром, немов ті хвилі на Дніпрі, без кінця-краю. Ми вибирали кілька найбільших стеблин жита з важким колосом, що був іноді завдовжки до двадцяти сантиметрів. Дядько Дмитро з гордістю рівняв зірване стебло до свого старшого сина: воно перевищувало його на дві добрі долоні, І налічували в кожному колосі сімдєсят-вісімдесят зерен. (162 слова) Поле

За О. Грищенком • ;

•

,

Ось ви вже й за селом, у царині. Сумні млини облягли широкий майдан, мов сторожі. То вони виставилися на краю села сторожити здобич, поглядають згори на безкраї поля й тихо регочуть: рости, буяй, зелена рослино, на нашу користь! Вигрівай і вирощуй, ясне сонце, добре зерно! Не мине воно нашого рота, перемелемо ми його своїми кам'яними зубами! Як та земля зимою вкриється білим снігом, переведемо ми все те на біле борошно. Нащо нам твоя теперішня краса та пишне вбрання? Ось ви минули царину, минули й млини, вихопилися знову на безкраї поля, на безмірну просторінь степу. Бурою гадюкою в'ється по степу шлях битий, він, німий і мовчазний, розпро1 сторився по землі. Дрімає сонце, блискучим покотилом котиться'до спокою, його, здається, так манить та невідома далечінь за горою, що вся загорілася, аж налає рожевим полум'ям. Від неї і той край степу червоніє,,що присусідився до неї. У повітрі тихо; туман чи кіптява зависли в цьому, здіймаються над степом димчастим пологом. Високе небо починає синіти, дихає на землю прохолодою. (164 слова) АО

За Панасом

Мирним

Климкова дорога Климко йшов уже восьму добу. Першого дня йому йшлося легко, навіть весело. Пухка пилюга на дорозі гріла босі ноги, у кишенях дядькової тужурки лежало шість великих сухарів і чимала торба на сіль. А тут іще степу, сонця кругом повнісінько. Вітерець лоскоче ковил-траву, колошкає полини, щоб вони дужче пахли. І ніде ані лялечки. Тільки ящірки шастають поміж травою і теплим камінням на голих пагорбках. Сухарів дав Климкові в дорогу дід Бочонок, станційний аптекар і дядьків Кирилів товариш. Дід Бочонок (так звала аптекаря вся дітвора у висілку й на станції) цілими днями, навіть у неділю, просиджував у висілковій аптеці коло базару і (це було видно через вікно) розважував на манюніх вагах якісь ліки або стояв за прилавком, упершись у нього великим животом. Він знав усіх, і його теж знали всі. Сивий, вусатий і круглотовстий, як справжній бочонок, аптекар любив походжати ранками по базару в широких смугастих штанцях, у довгій, ледь не до колін, синій косоворотці, підперезаній крученим шовковим поясом з білими китицями. (160 слів)

И Й Г О

І

<

-

ї

> С3:;

{•рам''

За Гр. Тютюнником

Мальви Палахкотять біля вікон животворним вогнем розвихрені мальви, шугають червоними язиками багаття під самісіньку стріху, того й гляди, від їхнього полум'я загориться хата... Ніхто не знає, коли й хто посадив їх на сонячному причілку. Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся у свої дівочі літа... До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невід'ємною частиною родини. Щороку ранньою весною з-під землі з'являлося зелене пагіння, за кілька ночей воно виростало вище призьби, привітно заглядало у вікна. На високих стеблах в'язалися десятки бутонів, я к і в кінці весни зацвітали червоними, світло-рожевими й темно-пурпуровими квітами. Здавалося, то й не квіти, а якийсь чарівник розвішав на пружних, високих пагіннях малинові, оранжеві, сріблясті дзвоники. Вечорамй тихими, коли спадала літня спека, мальви стояли урочисті серед золотого надвечір'я, тихо граючи чарівну пісню на своїх чутливих трубках. І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, у центрі пелюсткового багаття. І ніякі казкові, кришталеві палаци не могли зрівнятися з чарівним

11 I I -

б и-

Г..

<

с ц

А Гі

.

видовищем простої селянської оселі серед буйноти барвистих мальв. (167 слів)

За І.

Цюпою

79' Життя квітів

<

Життя квітів починається з пролісків. Пролісок - квітка ніжна, але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже крізь весняну ніздрювату сніго-льодову скоринку, прогріваючи собі тісненьку й скромну проталинку, пнеться цупкий паросток, схожий на цибульку. Сьогодні це біло-зеленаво-жовтуватий хвостик, завтра це біло-зелена гостриця, післязавтра це вже довгий зелений листок з тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою пашицею і квітів визорює так густо, що земля знову стає біла й зимна від рясного холодного цвіту. І негайно ж заквітовує ряст. Це вже весна. Квіти рясту фіалкові - теплі й сонячні. Вони вже пахнуть. Потім з'являється жовтий козелець. Це вже повна весна. Квітка гаряча, як сонце. Вона м ' я к а й ніжна. Дух від неї йде не сильний, але це вже аромат. І росте козелець вже не з чорної землі. Довкола не тільки торішнє пріле листя, а й зелена трава, якої три дні тому ще зовсім не було. Над козельцем уже схиляється молода парость. І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт. (162 слова)

За Ю. С моли чем

Троянда Троянда - цариця квітів! Нікого не дивує таке означення, бо вона й справді прекрасна. Серед багатьох народів світу побутує безліч легенд і оповідей про цю квітку. Антична міфологія пов'язує появу троянди з народженням богині мудрості Афіни. У Греції продавати троянди й плести з них вінки вважалося за почесні заняття. Запрошені на обід гості вдягали на себе трояндові вінки. Трояндами встеляли дорогу переможним воїнам. У Єгипті за часу володарювання Клеопатри троянди вирощувалися в надзвичайно великій кількості. Між довгими рядами пальм яскравим полум'ям палахкотіли клумби з червоними, малиновими, вогнисто-оранжевими квітками троянд. Римляни присвячували троянду богині кохання Венері. Якось вона, мовить легенда, гуляла в олімпському саду. Замислившись, богиня зупинилася біля єдиної в Едемі троянди і кінчиком свого пальця необачно торкнула одну з гілочок. На ШМБМЯВЫ ПА

ш ®

пальці червоніла крапелька крові. Не встигла богиня роздивитися її, я к крапелька скотилася додолу і, упавши на землю, перетворилася на запашну червону троянду. Батьківщиною ж троянд є Схід. У казково розкішних садах повсюдно пахтіли троянди. Уздовж доріжок вузенькими ариками струмувала трояндова вода. (161 слово)

За С.

Приходьком

Невісточка «Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», - роздумував Тимко, спершись на кісся і з хвилюючим почуттям милуючись свіжістю зеленого роздолля, що плескотіло біля його ніг. Потім знову став косити, докоряючи собі за те, що милується і все ж таки нищить цю красу. Але одного разу на повному розгоні він зупинив косу й, кинувши її на землю, присів навпочіпки й обережно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, уся переплетена золотими нитками сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця - ромашка. Це, мабуть, була найпрекрасніша у світі квіточка: рівна, висока, із сумно нахиленою набік яскраво-жовтою, у білих ніжних прозорих пелюсточках голівкою, ще й зверху прикроплена дрібною, як вістря стальної голки, росичкою. Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його. Він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і шепотів: «Невісточка, невісточка». (164 слова)

За Г.

Тютюнником

Осокори Чи знаєте ви, як шелестять улітку осокори? Зупиніться, прислухайтесь. Стоять вони, мов підняті догори кобзи, підставлені вітрові-музиканту. Він пробіжить по їхніх чутливих струнах, і озветься тоді зеленим шумом пружне пагіння, затріпочуть ніжним перебором листочки, забринить на вітрі співуче гілля. У здруженому, злагодженому оркестрі грає осокір до осокора. А вітер налітає все сильніше й сильніше. Пробіжить по зелених кобзах, рвоне акордами струни-гілля - і вже гуде верховіттям розвихрена душа осокора... Та ось вітер поступово стишився, припав до чутливого дерева, ніби заплутався в листатих кронах. І вже тиха-тиха пісня снується з висоти, де обнялися голубе небо й зелені голови співучих осокорів. А далі й зовсім усе стихне. Стоять задумливі деа м * и а м м ш и ш

у Ні

ІТ"5"

а

Ш

< Іі;

•

І ш

рЛ Іи^и., п

5і":-:-

С 'У Н[

рева, ніби зачаровані, і, здається, самі прислухаються до піснішуму, яку тільки-но розливали на зеленій леваді. *. Я люблю осокорів шум. Люблю, як гнуться вони на вітрах і пружно випрямляють свої широкі зелені плечі. Навіть у найтихішу погоду вони шумлять від найменшого повіву вітру. Ніби просять: налети, пробіжи по наших чутливих струнахлисточках, заграй хвалу зеленому літу. (160 слів)

За І. Цюпою

Г"4 Ьарвшок

ҐЩ Я

• т ш '"І-.

>> . УС ?! 0] < ^ л* ' Щ СШ;

На кожному крилі городу росли кущі барвінку. Здавалося, що він і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало по-материнськи м'яким і лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивилися довірливо. Баба гнівалась, коли зривали барвінковий цвіт. Вона ніколи не могла примиритися з тим, що квітку зривають. Хоч би Яка квітка була - чи чорнобривці, чи ружі, чи звичайнісінькі калачики, чи настурції, чи лісові дзвоники, чи ромен. Тим більше її гнівало, коли хтось необережно зривав цибулю зі стрілкою, яка могла б дати насіння, коли хтось виривав усю стеблину кропу, замість нащипати листя. Тоді баба чорнішала, погляд ставав лихий. Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з квітами сідаєш за стіл, з квітами їси яблука та груші, з квітами свіжовипечений хліб умочаєш у мед, навіть на Спаса баба не могла відцуратись од святого ставлення до цвіту. (162 слова) ІШ 'ш

За Є. Гуцалом

Цвіте полин

Г ' і

Чи знаєте ви, як цвітуть полини? Чи бачили, як весною на старих облогах-перелогах квітують гіркі сиві трави? Чи знаєте ви, як І після нагрітого сонцем дня встає над полинами сивий дим і млосний чад пливе над степом? І, здається, тоді до вас говорять віки. ш э Сивий дух полинів, мов той хміль, настояний на солоді, п'янить і хвилює, проникає щемом у груди. І той, хто вдихає а його, стає ніби дужчим від полиневого сну й цвітіння, щір:ц О полини, сиві полини! Хто посіяв вас на землі нашій? Чи вас посіяли по степах неораних прадавні скіфи? А може, ви по£ц сіялися по всій землі нашій у давні роки козаччини? ^ І Щовесни проростають з кореня буйним зелом полини, цвітуть золотисто-сивою гіркотою серед літа й осипаються пізньої осені дрібненьким темним насінням, яке розносить по степувітер.

І

штшящшшттштштяшшттшяшштшштшт*-

Яка дивовижна стійкість, я к а живучість! Чи не так і народ наш український, сто раз толочений, топтаний ворожими кінь- ШЩР ми, січений і рубаний чужими мечами, стріляний з автоматів і Г* танків, вистояв у тих битвах і живе. (160 слів)

За / . Цюпою

Луг

^

щ

1

Сонце вже зійшло, але його ще не було видно із-за темного лугу. Небо освітилося ясно й погожо, луг теж посвітлішав і прихорошився. Уже горіли мохнатими й червоними, я к жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком. Цілими озерами поміж трав біліли соромливі невісточки в жовтих шапочках і білих віночках з пелюсточок навколо голівок, виплітався та спалахував іскрою петрів батіг. Розпарена нічною задухою, гостро й нудливо пахла болиголова, я к а то тут, то там здіймалася вище всіх на своєму товстому и порожньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими на віття кропу гіллячками. Іноді посеред луки розкішно кущився верболіз, схожий здаля на копицю сіна. Над ним уже к р у ж л я л и чайки, вишукували вранішню поживу на сніданок. Близькість ріки відчувалась особливо виразно не тільки по тому свіжому холодному повітрі, я к и м віяло з очеретів, а й по щедрій росі на травах, я к а бризкала людям на руки й на ноги світлими льодяними краплями, таємничості звуків, властивих для кожного приріччя: тихим бульканням, коротким раптовим плюскотом, якимось шарудінням, схожим на чиїсь хитрі кроки. (160 слів)

За Г.

гЦ £[} >> Ц. 1С ^ Щ <£ Щ Й Г

Тютюнником

Прекрасний степ Степ ставав дедалі прекраснішим. Увесь південь, увесь про стір до самого Чорного моря був зеленою незайманою пустелею. | Ніколи плуг не проходив по незмірних хвилях диких рослин. Самі тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, толочили їх. Нічого в природі не могло бути кращого за них. Уся поверхня землі ЙЙШ була така гарна, немов зелено-золотий океан, по якому бризну- :< ли мільйони квітів. Крізь тонкі стебла трави прозирали голубі, сині й фіолетові во- ЗВїйїВ' лошки; жовтий дрок вискакував догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці налився в гущині. Біля тонкого їхнього коріння шмигали куріпки, витягнувши свої шиї. я Повітря було сповнене тисячами всіляких пташиних свистів.

і

шшшш

У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила й непорушно втупивши очі свої в траву. Крик табуна диких гусей, що сунув стороною, відгукувався в якомусь далекому озері. З трави здіймалася розміреними помахами чайка й розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Он вона блиснула проти сонця й щезла у високості. Який же ти гарний, степе! (160 слів) Дощ у степу

За М. Гоголем .

Усе почалося просто: із-за обрію тихо виткнувся ріжечок ледве помітної синьої хмари. Залитий сонцем степ принишк, затаїв подих, мовби чекаючи, що з цього вийде. А ріжечок тим часом вигонився вгору, розпростався вшир, поступово перетворюючись у хмару, у темно-синій гірський хребет, що незабаром уже закрив собою величезний сектор неба. І ось раптом хребет розломився, вогняна тріщина прокотилась упоперек нього. Усе прийшло в рух. Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі. Усе ближче хриміло, блискало. Сива повновода хмара вже висіла над цілим степом. Світлі вітрила дощу вже розпускалися на обрії, помітно наближалися нивами. З тихим дзвоном упали перші краплини, усе стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ, той цілющий травневий дощ, про який кажуть, що це сиплеться з неба золото. Сивіла дощем далечінь, вода вже блищала на шляху. Земля набиралася сили. Хліба помітно зеленішали, ніби набрякали густим зеленим соком. (160 слів)

Г ^р 1 у > ига

Є А

За О. Гончаром

Степ плаче На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць. З лісу в широких киреях виходять вечір і туман. Вони спиняються біля узлісся й думають: «Куди б це піти?» Далі туман зсовується ліворуч і сивим дідом бреде на долину до ставу, а вечір скрадається на хутір, щоб почути, як, заблукавши у вишняку та гречках, затихають самотня хата й вулики. Отут він дочекається ночі, подарує їй перстень місяця та й зникне у вербах і верболозах. І знову спекотне марево й золота втома степів.

На зачерствілих, потрісканих долонях земля простягнула [X людині щедрі чаші врожаю й уже притомилася тримати їх. Притомився й колос та, не дочекавшись жнивовиці, у печалі <£ почав накрапати сльозою. Давно вже так не стрічалися колос В і людина. и І Скільки не йдеш - і перед тобою, і за тобою плачуть стени. р! Зрідка зблисне серп-другий. Майне жіноча хустина, самотньо <£ забовваніє полукіпок ~ і знову смуток колосся й дрімливі, з £ " бджолою вії соняшників. Стоять вони плече в плече, тримають ', ^ у пазухах дитячі голівки й дивляться тільки на схід. (161 слово)

За М.

Стельмахом

>

Ліс

Далі, вище, починається мішании ліс, густішає і густішає: і ^ С дуби, і липи, і явори, і ясени, і берези. Скільки тут тіні й свіжості — сонце не сонце, спека не спека. А як пройде злива, усе тут пахне водою, ніби губка насичеш на, і густі тумани підносяться і звиваються над коронами де«г рев. А скільки під ногами гриба всілякого, топчешся по слизьких, старих бабках з м'якими капелюхами, по білих, твердих СсСсу/ -V хрящах-гірчаках, по рожевих і синіх сироїжках, по червоних *\І : білокраплистих мухоморах. а А скільки тут шуму всілякого! Птахи літають поміж гілляччям, шмигають дикі голуби, десь вистукує дятел у дупляву липу, десь дзвінко і лунко кряче крук. А там шмигне маленька метка тінь з гілляки на гілляку. Білочка. Вона, бідачисько, задивилася, перейнялася тим і хоче швидше зникнути. А далі, у долину, місцями галявини з травою високою, і квітами, і суиичником. І чагарники молодих дерев - грабини, дубини, ясенини. Тут і пташки інші, не круки і не голуби, а со8 ловейки та синички, та жовтобрюшки* та всяке інше дрібне й ЩЩ крикливе створіння. | | р| (162 слова) г>

^ Д г Враження

; -- •••••. . ••

За У. Самчуком

••• • •

Перше моє враження від лісу залишилося без зміни назавжди в моїй пам'яті. На галявині, між молодими пагінцями, великі червоні полуниці у високіи траві и рядком величезні стовбури, вже зовсім оброблені. Я міряв їх: сімнадцять метрів завдовжки і при корінні майже метр завширшки. Можна собі уявити СОСНИ, З Я К И Х були Ц І велетенські К О Л О Д И . Згодом Я ДОвідався, що їх вивозили до Англії я к щогловий ліс.

Ц

•

.

V Ч* ЙРЁ

Ж

йр'йЩІІ I— І

С

г

Шс, !

і::. ":'.

• V

Після шкільних іспитів наша матуся залюбки брала нас із собою. П'ятнадцять кілометрів дорога стелилася між золотистими соняшниками, білястою гречкою, жовтогарячим просом, темно-зеленими коноплями, а місцями вздовж річки. Проїхавши хутори й села, ми в'їздили в ліс, як у якесь зачароване царство. Навколо височать поодинокі сосни, прямі, як ті струни на скрипці, а їх верхів'я хвилюють і тремтять, шумлять, як море. 8 одного боку вже зрубаний ліс, а з другого - незайманий, непролазний. Тісними рядами сосни, тут і там - дубчаки й осики. Як це було чудово - опівдні зайти з гарячої галявини у свіжу гущавину. Ліс залишив у моїй уяві незатертий слід. (162 слова)

О.

Грищенко

С

Ранок у лісі

ш

'

ії 'ііГ

•

І і ::і:

ЯГ

Ліс ще дрімає в передранішній тиші... Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо - туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами... На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових звуків... А ж ось ринуло від сходу ясне проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, золотими смугами впало на синю від роси траву на галяві, де гостро на тлі золотого світла випинається струнка постать сарни.

Шш (160 слів)

< о ц

юш е-ґ>

За М.

Коцюбинським

авень квітами багатий У літературну українську мову міцно ввійшла назва п'ятого місяця року - травень. Під цю пору буйно кущують і цвітуть різноманітні трави. Це найкраща пора заготівлі лікарського зілля. Колись люди на Семена Зілоти (23 травня) організовували спеціальні обряди, пов'язані зі збором трав. Удосвіта гуртами

щ

ашШіі!

йшли в глибокі ліси й збирали природні ліки. До кожної травички читали відповідні молитви. Ось одна з таких примовлянок: - Божа Мати ходила, зілля родила, відром поливала - нам на поміч давалаї Найбільш цілющим вважалося зело, зірване до сходу сонця. Тому на Поліссі цей місяць називали ще травником. Крім того, у вжитку були відомі й інші назви - пісенник та місяць-громовик. Вони повністю відповідали своєму призначенню. Усюди: у лісах, на полях і біля обійсть - розливалися солов'їні трелі, чудернацькі посвисти шпаків, безтурботне кування зозуль. Нерідко в цей час можна почути й лункі розряди грому. Травень вважається одним з найпоетичніших місяців. Він мовби нагадує нам: поспішайте намилуватися красою весняного дивоцвіту, бо вона недовготривка й скороминуча. І це так, адже травнем завершується найкраща пора року - весна.

ш ш

Г*Н К

? її . Щ ; ^ у® -

"

(162 слова)

За

В.Скуратівським

Весна весна вповнівповні. Куди не глянь - скрізь розпустилося, Надворі зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле' й приязне, ще не веліло покласти палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в розкішнім вбранні. Поле - що безкрає море: скільки глянеш - розіслано зелений килим, аж сміється в очах. Синім шатром розіп'ялося небо — ані пляминочки, ані хмариночки, чисте, прозоре. З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискуче світло сонця; на ланах грає сонячна хвиля... Легенький вітерець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билину. І ведуть вони між собою таємну розмову, чутно тільки шелест жита-травиці... А згори лине жайворонкова пісня: голос, як срібний дзвіночок, тремтить, переливається, застигає в повітрі... Перериває його перепелячий крик, заглушає сюрчання трав'яних коників - і все те зливається докупи в чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього... Гарно тобі, любо, весело! На серці стихають негоди, надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями... Хочеться самому жити й любити, бажаєш кожному щастя. (161 слово)

За Панасом

Марним

•в.

Лі "і!

щшШщШ ЩШШтШ

94

Весняне життя

щш

||||

Небо синє, ніби синє море. Малесенькі хмарки, мов стадо лебедів, пливли над землею. На землі цвіла весна красна, За вікном був садок саме в білому цвіту, а на квітках блищала роса, як діаманти. У вікно потягло духом весни, духом того життя, II— молодого й свіжого, що спадає на серце радістю и надією. ч Надворі тихо — ані шелесть! Коли це на яблуні тьохнув со• / ловейко, а десь між вербами обізвався другий, а далі - третій... І® Защебетали соловейки, наче ввесь садок защебетав, наче співав Й З : кожний кущ, кожне дерево, обсипане квітками. ЙМ Життя, £шття починається на світі! Молоде і свіже життя! Я пам'ятаю, як проти мене на синьому небі стриміли гілки моV рель та персиків, наче облитих молоком і лебединим пухом. Я пам'ятаю, що коло самого вікна стояла яблуня, уся в рожевих і шйні - §§§| букетах, а одна гілка влізла у вікно, прилипла до рожевої колоКота ни. Я притулив до гарячого лоба її листки й квітки; почув, що весняне життя проникає в мене, у мою душу, ллється в серце, мов пісня, мов поезія... (160 слів) І. Нечуй-Левицький

іш

Весна П І

О.,

>> ІГ п

свято природи

Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. У густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, удень і вночі не втихають закохані соловейки. Мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі. На тоненькій галузці крислатого осокора легенько гойдається округла ремезова колисочка. Із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає щаслива качина сімейка. Неповороткий сазан виринув з обжитої ями і вимальовує широкі кола на воді. Метушаться легкокрилі берегові ластівки. З-під похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитна пташка, плавно торкнулася водяного дзеркала і вже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка. У тінистому вільшанику, у вінку крислато-ажурної папороті, яскраво-жовтим букетом пишається болотяне верболіззя. Пишні левади пропахли медовим ароматом. Барвляться на них у веселому танку білі, салатові й голубенькі метелики, з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть огрядні джмелі й трудівниці бджоли. Кому не хочеться поласувати духмяним медом з розмаїтого левадного травопілля! Не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах! (162 слова) М.Яценко

Купальські ночі За хатою сколихнувся ліс і на якийсь крок ступив ближче до Морозенкового подвір'я. Любі завжди вечорами здається, що ліс оживає й наближається до осель. Недарма кажуть, що в купальські ночі дерева ходять, неначе люди, і навіть розкривають словом-шепотом свої таємниці. Тоді в лісах днює й ночує тітка Василина, прислухаючись, який цвіт, корінь чи лист повертає здоров'я чоловікові. Скільки ще у світі є всякого дива!.. Блакитна тихосяйна ніч стояла у своїй довершеній красі над лісовим хліборобським краєм, де й пшеничний хліб пахне зіллям дібров. З верб, що обступали подвір'я, накрапало місячне проміння й роса, а за подвір'ям легеньким відпаром курілося озерце, біля якого виводив свою нехитру пісеньку невтомний деркач. Скільки він у косовицю скрасив їм купальських вечорів! То я к не згадати добрим словом цю пташину? Люба, задумано посміхнувшись, пройшла повз корову, що лежала на мураві. Від худоби віяло молоком і дозрілою суницею. Деркач, почувши дівочу ходу, замовк, притаївся в татарському зіллі, а потім знову задиркав, наче поспішав розклювати нетривку пелену ночі. (160 слів)

За М.

і

Стельмахом

Осінь Стояла перша осіння доба з сухими короткуватими днями. Сонце вже не котиться горою, як літом, не стоїть над самою головою, не палить палом, а береться низом, понад горою, привітно світить і пригріває після довгої холодної ночі та ущипливого рожевого ранку. Пройшли жнива, скінчилася возовиця. Хіба де в степу, далеко від людської оселі, ще бовваніють недоважені копи, а то всюди тільки чорніє нив'я поораною ріллею та жовтіють лани збитою стернею... Пусто серед степу, сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти, а ранні заморозки пожовтили та почервонили лист; пташки щебетливі відлетіли у вирій. Ж и т т я втікало зі степів та лісів; ховалося по людських оселях, по теплих краях. По селах від білого світу й до темної ночі гупали неугавно ціпи, доводячи до розуму те добро, яким за літо наділила землямати. За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що й самому їсти і вивезти зайве на продаж. По городах була теж

—>

немала клопотнеча: мазалися, білилися та прибиралися, збираючись уже на зиму. (159 слів) Ікі

^ СГ

За Панасом

Мирним

^

Осінній шум

Ще звечора землю оповив їдкий холодний туман: пробирав до кісток і вганяв у дрож. Чекай на ніч морозну. І ранній завчасний морозенко таки добре попорався протягом ночі: настелив трави, густо побілив памороззю засохлі дерева, прихопив ще зовсім зелене листя. Вийшов уранці Оксен і завмер: пожухле за ніч листя з тихим шелестом опадало на землю, лягало покорченими долоньками догори, наче все ще просило хоч краплинку тепла, хоч крихітку ласкавого сонця.. Не було ні вітру, ні жодного поруху, а листя падало и падало, зривалося з верховіття. І вже ціла злива, чорнозелений сумний водограй проливався на землю. Дерева оголялися прямо на очах: щойно стояли в листі, а глянув через якусь хвилину - уже голі. Тільки поодинокі листочки з усіх сил чіпляються за віття, намагаються втриматися до сонця. Особливо зворушила Оксена молоденька осика: скинула покірно зелену сорочку, простелила її біля ніг та й стоїть голаголісінька, тремтить худеньким тільцем на морозі... Той глухий шум, невпинний той шелест переслідував Оксена й тоді, коли він повернувся в хату. (160 слів)

За А. Дімаровим

Соловейко Десь зовсім близько від нас невгамовно виводив свою пісню соловейко. Спершу, коли починав заливатися, здавалось, що в горлечку в нього билася маленька співуча намистинка. Короткий свист - і ось вона вже вискакувала з дзьобика і стрімко летіла над лісом, а за нею вискакували такі ж самі намистинки, і всі вони нанизувалися у довгий невидимий разок. Потім нитка на тому разку рвалася, і намистинки падали в лунке озеро. Соловейкові жаль стало їх, і він заходжувався ойкати, схлипувати. Швидко заспокоївшись, розщедрювався і без жалю розсипав навкруги коштовності: камінці-самоцвіти, бурштинові бусинки, червоні коралі, срібні сережки, золоті колечка. А як не ставало їх, радісно дзвонив у прозорі кришталеві дзвоники, що висіли поряд на гілочці. Соловейко сидів на тонесенькій калиновій гілочці, що схилилася від його ваги. Був дуже схожий на горобчика, лише тільце мовби трішки витягнуте. Очі чорні, великі. Як співав, злегка

іШІЯії Швш

згорбившись, трішки опускав крильця, широко відкривав тонкий дзьобик, у якому, ніби сердечко в дзвонику, бився гострий язичок, і все його крихітне тільце тремтіло й здригалося. (161 слово)

За Б. Комаром

«шг % Лебеді Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я прислухаюсь до їхнього співу, і мені хочеться полетіти за'лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і смуток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм снуванням. Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте й міниться увесь світ: і загачене хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, хцо нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стріхи, і блакитна діброва під селом, і чорнотіла земля, що пробилася з-під снігу. І увесь цей світ тріпоче, міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони відлітали від нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом і знову пролетіли над нашою хатою. А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка. (160 слів) * За М. Стельмахом

в з м ш

ЗМІСТ

Передмова .. ... — Поради учням — Тексти диктантів 1. Наші предки (За М. Поповичем) ... 2. Батько нашої історії (За М. Слабошпицьким) 3. Майбутні засновники Києва (За В. Маликом) 4. Прощаний з богами (За К. Мотрин) 5. Князь Ярослав (За П. Загребельним) 6. Історія. (За К. Ґудзик) . 7. Українська національна ідея (ЗаД.Павличком) 8. Символіка українського прапора (За С. Наливайком) 9. Зв'язок поколінь (Л. Кучеренко) 10. Любов до отчого краю (За Є. Гуцалом) ; 11. Київ - столиця України (За Я. Загребельним) 12. Серце України (За У. Самчуком) 13. Велика ріка мого народу (За О.Довженком) 14. Моя Чернігівщина (За М. Тищенком) .......... 15. Згадка (За В. Жадьком ) 16. У Карпатах (За О. Рижко) ......... 17. Рідна ріка (За О. Довженком) 18. Спогади (За Ю. Муиікетиком) 19. Торжество любові (За І. Багряним) 20. Виноградник (За М. Коцюбинським) 21. Думка про хліб (А. Дімаров) 22. Жито (О. Грищенко) 23. Вишня (За Я. Гояном) 24. Жнива (За У. Самчуком) 25. Демонстрація (За Б. Антоненком-Давидовичем) 26. Полотняні пам' ятки України (За С. Китовою) 27. Дивосвіт писанки (За Т. Глуиіенком) ......; 28. Великдень (Я. Гоян) 29. Хліб (За В. Яворівським) 30. Урожай (За А. Дімаровим) 31. Безсмертя зерна (За А. Дімаровим) 32. Береза (ЗаМ. Соловйовою) 33. Рідна мова (За Б. Русанівським) 34. Культура мовлення (Із часопису) 35. Живуче джерело (За Т. Панько) 36. Слово (За І. Вихованцем) 37. «Кобзар» (За О. Гончаром) 38. Поет національної честі (Із часопису ) 39. Тарас Шевченко (За О. Гончаром) , 40. Іван Франко (За В. Яременком) 41. Леся Українка (За О. Гончаром) • ш я н я і н і ш і й і м і ш ш » » ^ тжшттжяттв

З 7 9 — 9 9 10 10 11 11 12 12 13 » 14 ....... 14 ....15 15 ».* 16 16 17 ..... 17 18 1В 19 19 20 20 21 21 22 .22 23 23 .,..24 24 25 25 26 26 27 27 28 29 29 ЗО

42. Краса (За В. Леонтовичем) 43. «Лебедине озеро» (За Я. Калініною) 44. Софія Русова (Із часопису) 45. Мистецтво Марії Примаченко (За Т. Нечипоренком) 46. Чарівниця (За О. Гончаром) . 47. Талант (Із часопису) 48. Спогад (К.Порохняк) 49. Барви життя (За П. Загребельним) 50. Золотоверхе диво (За К.Мотрич) 51. Сивоок (За П. Загребельним) 52. Дитинство (За В. Соколом) 53. Польова експедиція (О. Грищенко) .... 54. Свято (За В. Соколом) 55. Материнський пахучий хліб (За І. Цюпою) 56. Святе слово (Я. Гоян) 57. Мати (За Є. Гуцалом) 58. Лист до матусі (За В. Логвиненком) 59. берегиня роду і народу (О. Омельченко) 60. Римське щастя Миколи Гоголя (За О. Балабком) 61. Почаїв (ЗаУ.Самчуком) 62. Чудо (За П. Загребельним) 63. Партизанська ніч (За М. Стельмахом) * 64. Бої за Київ (За Ю. Яновським) 65. Лінія фронту (За І. Багряним) . 66. Чекаю тата з війни (За Я. С ту паком) 67. Вечірнє місто (За Панасом Мирним) 68. Чарівна дорога (За В. Леонтовичем) 69. На воді (За М. Коцюбинським) 70. Зелена долина (За Панасом Мирним) 71. Повінь (За Г. Тютюнником) . 72. Полонина (За М. Коцюбинським) * 73. Тайга (За І . Багряним) 74. Татарське село (За М. Коцюбинським) 75. Хутір (За О. Грищенком) 76. Поле (За Панасом Мирним) 77. Климкова дорога (За Гр. Тютюнником) 78. Мальви (За І. Цюпою) 79. Життя квітів (За Ю. Смоличем) 80. Троянда (За С. Приходьком) 81. Невісточка (ЗаГ. Тютюнником) 82. Осокори (За І. Цюпою) 83. Барвінок (За Є, Гуцалом) 84. Цвіте полин (За І. Цюпою) 85. Луг (ЗаГ. Тютюнником) ......і,. 86: Прекрасний степ (За М. Гоголем) 87. Дощ у степу (За О. Гончаром) 88. Степ цлаче (За М. Стельмахом) .' 89. Ліс (За У. Самчуком) 90. Враження (О. Грищенко) 91. Ранок у лісі (ЗаМ. Коцюбинським) '

'

•

-

.

ЗО 31 31 32 .. 32 33 33 34 34 35 35 36 37 37 38 . 38 39 г ... 39 40 40 41 41 42 42 43 43 44 45 45 46 .46 47 .47 48 48 49 49 50 ....50 51 51 52 .52 .53 53 54 54 55 55 56

жттттшчтт&ттшмтттттшт

92. Травень квітами багатий (За В. Скуратівським) 93. Весна вповні (За Панасом Мирним) 94. Весняне життя (І. Нечуй-Левицький) 95. Весна - свято природи (М.Яценко) .....; 96. Купальські ночі (За М. Стельмахом). 97. Осінь (За Панасом Мирним).. Л.... 98. Осінній шум ( За А. Дімаровим) ... 99. Соловейко (За Б. Комаром) 100. Лебеді (ЗаМ. Стельмахом)

»

56 57 58 58 59 ® 60 60 61

У 2011 році державна підсумкова атестація учнів 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів проводиться за збірниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України. • • • • • • • • • • • • • • • •

Для шкіл з українською мовою навчання Збірник диктантів для державної підсумкової атестації з української мови (Мацько Л., Мацько О., Сидоренко О.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з української літератури (Коваленко Л., Михайлова Н.. Данилейко О.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації зі світової літератури (Бондарева О., Сегеда Т., Фоміна С.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з математики (Істер О., Глобін О., Комаренко О.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з географії (Гладковський Р, Довгань А., ПаламарчукЛ., СовенкоВ.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з біології (Костильов О., Андерсон О.. Закревська В.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з англійської мови (Коваленко О., НесвітА., Чепурна О., Шулікіна Н.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з німецької мови (Коваленко О., Гэрбач Л.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з французької та іспанської мов (Коваленко О., Клименко Ю., Костилев А.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з правознавства (практичний курс) (Ремех Т., Ратушняк С.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з історії України (Власов В.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації зі всесвітньої історії (Ладиченко Т., Камбалова Я.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з художньої культури (Масол Л., Гайдамака О., Мінасян Н., Горовенко В.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з хімії (Лашевська Г., Титаренко Н.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з фізики (Засєкіна Т., Коваль В., Сиротюк В., Чернецький І.). Збірник завдань для державної підсумкової атестації з інформатики (Морзе Н., Вембер В., Кузьмінська О.. Войцеховський М., Проценко Т.).

Для шкіл з навчанням

російською

чи іншими мовами

національних

меншин

• Збірник диктантів для державної підсумкової атестації з російської мови для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання (російською мовою) (Викова К, Кошкіна Ж.). • Збірник завдань для державної підсумкової атестації з інтегрованого курсу «Література (російська та світова)» (російською мовою) (Сімакова Л., Снєгірьова В.). • Збірник завдань для державної підсумкової атестації з математики (російською мовою) (Істер О., Глобін О., Комаренко О.). • Збірник завдань для державної підсумкової атестації з географії (російською мовою) (Гладковський Р., Довгань А., Паламарчук Л., Совенко В.). • Збірник завдань для державної підсумкової атестації з біології (російською мовою) (Костильов О., Андерсон О., Закревська В.).

ГОЛОГРАФІЧНА МАРКА ГАРАНТУЄ ОРИГІНАЛЬНІСТЬ І ЯКІСТЬ ЦЬОГО ВИДАННЯ. ЗАХИЩЕНО ЗАКОНОМ УКРАЇНИ «ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА-.

'2ВМ 978-617-626-040-0

Про виявлені підробки повідомляйте за телефоном (044)426-85-93.

З питань реалізаціїзвертатися: вул. Р а д и щ е в а , 1 0 / 1 4 , м. Київ, 0 3 1 2 4 , Т О В «Центр навчально-методичноїлітератури», тел.: (044) 4 0 8 - 7 3 - 8 1 , 408-75-66, 408-38-21, 497-95-62 е-таіі: Ьоок5@сптІ.сот.иа

9