Міжнародні фінансові відносини.Навчальний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ (ЕКОМЕН)

А.П. РУМЯНЦЕВ, В.Я. ГОЛЮК, О.Г. ТОНКИХ

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ «Центр учбової літератури» 2008

ББК 65.268я73 Р 86 УДК 339.7(075.8) Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 1.4/18–Г–2375 від 26.12.2007 р.) Рецензенти: Новицький В.Є. – доктор економічних наук, професор; Пелішенко В.П. – доктор економічних наук, професор; Циганов С.А. – доктор економічних наук, професор.

Р 86

А.П. Румянцев, В.Я. Голюк, О.Г. Тонких Міжнародні фінансові відносини: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератуI ри, 2008. – 348 с.

ISBN 978I966I364I671I8 Основна увага в посібнику приділена розкриттю питань, пов’язаних з теореI тичними та методологічними основами функціонування системи міжнародних фінанI сових відносин. Наведено загальну характеристику організації світового валютного ринку. Висвітлені питання організації міжнародних розрахункових, кредитних та інвестиційних операцій. Розкриті складові елементи формування валютного курсу та конвертованості валют, валютних операцій та платіжного балансу. Навчальний посібник розрахований на студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, слухачів магістратури, підприємців та широке коло читачів, які цікавляться сучасними проблемами розвитку міжнародних фінансових відносин. ББК 65.268я73 ISBN 9789663646718

© А.П. Румянцев, В.Я. Голюк, О.Г. Тонких, 2008 © Центр учбової літератури, 2008

Зміст Розділ І. Система міжнародних фінансових відносин . . . . . . . . . . . . . . 5 1.1 Економічний зміст міжнародних фінансових відносин . . . . . . . . . 5 1.2. Еволюція розвитку валютних систем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 1.3. Система міжнародних кредитно-розрахункових і валютних відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17 1.4. Валютне регулювання та контроль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20 Розділ ІІ. Світовий валютний ринок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 2.1 Сутність, види та учасники міжнародних валютних ринків . . . .23 2.2 Світові валютно-фінансові центри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27 2.3. Операції на ринку євровалют . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28 2.4. Світові ринки золота . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31 2.5. Організація та функціонування ринку “FOREX” . . . . . . . . . . . . .32 2.6. Електронні системи міжнародних міжбанківських розрахунків і платежів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33 Розділ ІІІ. Міжнародні розрахункові операції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 3.1. Міжнародні розрахунки за допомогою інкасо . . . . . . . . . . . . . . . . .45 3.2. Міжнародниі розрахунки за допомогою акредитиву . . . . . . . . . .58 3.3 Авансовий платіж . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75 3.4 Банківський переказ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78 3.5 Відкритий рахунок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82 Розділ IV. Міжнародні кредитні операції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 4.1. Сутність та види міжнародного кредитування . . . . . . . . . . . . . . . .85 4.2. Облігаційна форма кредитування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .98 4.3. Ринки кредитних банківських зобов’язань. . . . . . . . . . . . . . . . . . .106 Розділ V. Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансових відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 5.1. Поняття, види та чинники формування валютного курсу . . . .109 5.2. Паритет купівельної спроможності як основа валютного курсу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .110 5.3. Режими валютних курсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .112 5.4 Конвертованість валюти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115 5.5 Крос-курси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .116 Розділ VІ. Валютні операції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118 6.1. Операції з негайною поставкою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .118 6.2. Термінові угоди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119 6.3. Похідні фінансові інструменти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .122 6.4. Валютний арбітраж та його види . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .126 3

Розділ VІІ. Іноземне інвестування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128 7.1 Прямі іноземні інвестиції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .128 7.2 Портфельні іноземні інвестиції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .131 Розділ VIII. Платіжний баланс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 8.1 Поняття платіжного балансу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .135 8.2. Структура платіжного балансу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .137 Тести . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142 Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158 Додаток 1. Класифікатор іноземних валют та банківських металів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .158 Додаток 2. Статьи соглашения Международного Валютного Фонда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .161 Додаток 3. Уніфіковані правила по інкасо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168 Додаток 4. Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .182 Додаток 5. Закон України про банки і банківську діяльність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .212 Додаток 6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .245 Додаток 7. Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .256 Додаток 8. Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою . . . . . . . . . . . . . . .283 Додаток 9. Закон України про Національний банк України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .290 Додаток 10. Закон України про платіжні системи та переказ коштів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .310 Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342

4

Розділ І. Система міжнародних фінансових відносин 1.1 Економічний зміст міжнародних фінансових відносин В сучасних умовах жодна країна світу не може самостійно оволодіти всіма останніми досягненнями науки і техніки і відповідати у своєму розвитку вимогам світового соціально-економічного прогресу. Тому участь у світогосподарських зв’язках є органічною складовою економічного розвитку кожної країни, основним методом використання на національному рівні переваг сукупного виробничого і науково-технічного потенціалу світового співтовариства. Важливе місце у вирішенні завдань по розширенню інтеграційних зв’язків між країнами світу займають міжнародні фінансові відносини. В економічній літературі обґрунтовано достатньо визначень міжнародних фінансових відносин або, на нашу думку, споріднених з ними, міжнародних валютно-кредитних, чи валютно-фінансових відносин. Проте чіткій підхід до розгляду їх змісту може мати місце лише за умови уточнення їх взаємозв’язку з такою загальною категорією як фінанси. Зміст останніх в широкому контексті ми розуміємо як відносини між суб’єктами міжнародної економіки з приводу акумуляції та розподілу грошових ресурсів. Виходячи з цього можна стверджувати, що валютні, кредитні, розрахункові операції, визначаючи умови та напрям руху грошових потоків, мають бути складовими системи фінансових відносин. В даному зв’язку на інтернаціональному рівні як структурні складові системи міжнародних фінансових відносин, можна розглядати міжнародні валютні, кредитні, інвестиційні, розрахункові, відносини. Розкриття та узагальнення їх суті фактично означає перехід від окремого до загального в досліджуваному явищі і дозволяє всебічно розкрити економічний зміст міжнародних фінансів. Тому варто зупинитись на основних поглядах вчених з цього питання. Ґрунтовно розглядає сутність міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин Філіпенко А.С., визначаючи їх як “сукупність відносин у сфері грошей і кредиту, які опосередковують рух товарів, капіталів і послуг між країнами, регіонами, фірмами, банками, установами, фізичними особами” [33, с. 10]. Погоджуючись в цілому з цим положенням та спираючись на зазначену вище сутність фінансів, наведене визначення, на нашу думку, варто уточнити по таким напрямам. По-перше, в ньому дещо змінюється субординація відносин вже в самій назві “міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини”. Якщо суть міжнародних фінансових відносинах становить загальний рух валюти, валютних цінностей, в т.ч. з метою їх накопичення і раціонального використання у межах світового господарства, то міжнародні валютні відносини та основні форми їх прояву – конкретні валютні операції, означають саме рух грошових 5

потоків з чітко окресленою метою. Такий підхід дозволяє віднести міжнародні валютні відносини до структурних елементів системи міжнародних фінансових відносин. По-друге, торкаючись міжнародних кредитних відносин, треба мати на увазі такі головні їх форми прояву як товарний і грошовий кредит. На наш погляд, коли йдеться про аналіз “міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин” тут треба підкреслювати саме цільовий рух валюти саме у формі і на умовах міжнародного грошового кредиту. Тому і міжнародні кредитні відносини у зазначеній частині доцільно розглядати як складову системи міжнародних фінансових відносин. Недостатньо розкривається системний взаємозв’язок міжнародних фінансових, валютних, кредитних, розрахункових відносин у фундаментальній праці за ред. Красавіної Л.Н.. Міжнародні валютні відносини вона визначає як сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств [34, с. 7]. В цій дефініції за змістом також фіксується рух валюти. Але питання взаємодії міжнародних валютних, кредитних та фінансових відносин як системного утворення, автори не досліджують. В окремих працях присвячених валютним та фінансовим операціям валютні відносини розглядаються з позицій м’яко кажучи технологічного підходу. Так, Носкова І.Я., вважає, що валютними називаються відносини національних (резидентських) грошей з іншими (нерезидентськими) грошима [35, с. 8]. Автор роботи зміщує акцент уваги на конкретні форми реалізації валютних і фінансових операцій. Проте це, на наш погляд, не є підставою для того, щоб валютні відносини термінологічно подавати як відносини між грошима, а не як відносини між суб’єктами господарської діяльності з приводу руху грошей. На противагу звуженим підходам до визначення міжнародних валютних відносин в економічній літературі існують і більш широкі їх трактування. Наприклад, Боринець С.Я. відзначає, що “валютні відносини – це відносини між учасниками міждержавного обміну при функціонуванні грошей у міжнародному обороті” [10, с. 9]. На думку Авдокушина Є.Ф. валютні відносини – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей, як світових грошей. При цьому останні обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, переказ прибутків та інвестиції, надання займів і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази. Звичайно така позиція авторів має право на існування. Проте тут, на наш погляд, знайшов відображення весь спектр, насамперед, міжнародних фінансових відносин, за умови прийняття запропонованих нами концептуального підходу до їх аналізу як цілісного системного організму. 6

При визначенні економічного змісту міжнародних фінансових відносин окремі вчені західних країн за критерій беруть не фіксацію їх суттєвих ознак, що відображають на гносеологічному рівні реальні процеси розвитку цього явища, а звертають увагу на можливості досягнення оптимального управління ними. Так Дж. Менвілл Херріс стверджує, що міжнародні фінанси є економічною сукупністю часу і невизначеності стосовно до рішень, які торкаються кількох різних країн, з врахуванням того, що кожна суверенна держава має свою власну валюту, свої закони бізнесу та свої політичні системи [68, с. 12]. Звичайно час і невизначеність посилюють фінансовий ризик, впливають на обсяги доходів та витрат і є важливими чинниками при виборі альтернативного варіанту господарської діяльності. Проте доцільність прийняття рішення по розвитку міжнародних фінансових відносин може бути обґрунтована лише при детальному аналізі дієвості використовуваних принципів, форм, методів їх реалізації, дослідженні передумов їх розвитку, економічних і конкретних фінансових інтересів суб’єктів світогосподарських зв’язків, суперечностей між ними та пошуку стратегічних, тактичних і оперативних шляхів їх розв’язання на національному і міжнародному рівнях. В контексті питання про зміст та системність міжнародних фінансових відносин достатньо виважені аргументи наводить Луцишин З.О. На її погляд “міжнародні фінансові відносини це інтернаціоналізація системи суспільно-економічних та грошових відносин з приводу акумулювання, розподілу і перерозподілу інтернаціоналізованих фінансових ресурсів та міжнародних фінансових потоків” [32, с. 24]. Міжнародні фінансові відносини, як видно з логіки дослідження автора [32, с. 23], є до певної міри синтезом і вищою стадією розвитку міжнародних валютних і кредитних відносин. Але ця конструктивна, на наш погляд, позиція не завжди автором дотримується. З рештою автор стверджує, що в сучасних умовах “формується єдина система міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин” [32, с. 24], тобто міжнародні фінансові відносини це лише ланка зазначеної системи. Аналіз наведених вище підходів до визначення економічного змісту, суттєвих рис та ознак системності та врахування особливостей економічного, організаційного та правового забезпечення їх розвитку в сучасних умовах дають підстави для введення у науковий обіг наступних концептуальних засад дослідження даного процесу. По-перше, міжнародні фінансові відносини - це системне утворення, яке є наслідком розвитку міжнародних господарських відносин, міжнародного поділу праці, міжнародної кооперації виробництва, розширення інтеграційних процесів у всіх сферах суспільного виробництва на мікро-, мезо-, макро- і мега рівнях. 7

По-друге, система міжнародних фінансових відносин виступає однією з центральних ланок міжнародної економіки, як зростаючого, з ознаками цілісності організму. Між ними, відповідно як підсистемою і системою, існує діалектичний зв’язок, що передбачає їх взаємодію і взаємовплив. Останній, з боку функціонуючої системи міжнародних фінансових відносин, відбувається завдяки діяльності і, передусім, міжнародних фінансових інститутів – МВФ, Світового банку, міжнародних валютних, фондових бірж. По-третє, генезис системи міжнародних фінансових відносин грунтується і є наслідком еволюції міжнародних валютних, кредитних, розрахункових відносин. В сучасних умовах вони тісно переплітаються і набувають риси цілісного явища, якому притаманні якості системного утворення, і яке саме в цьому аспекті синтезує глибинну сутність міжнародних фінансових відносин. При такому поєднанні міжнародні валютні, кредитні і розрахункові відносини не втрачають своїх суттєвих рис і стають головними складовими системи міжнародних фінансових відносин. По-четверте, економічний зміст системи міжнародних фінансових відносин полягає в органічній сукупності відносин, що складаються між суб’єктами міжнародної економіки з приводу формування фінансових ресурсів на національному і інтернаціональному рівнях та їх раціонального розподілу і використання. До основних системних ознак міжнародних фінансових відносин можна віднести формування цілісної організаційної структури; існування взаємодоповнюючих структурних елементів; розвиток інтегративних форм взаємодії суб’єктів міжнародного фінансового бізнесу; формування сучасного правового поля міждержавного регулювання фінансових питань; створення мережі інфраструктурних об’єктів реалізації міжнародних фінансових відносин. По-п’яте, концептуальний підхід до аналізу міжнародних фінансових відносин як системного утворення орієнтує на об’єктивне дослідження реального процесу їх функціонування. Разом з тим він передбачає застосування системного методу аналізу міжнародних фінансових відносин. Саме логіка цього методу спрямовує дослідження, насамперед, на розгляд передумов, структурних ланок даної системи, їх функцій та взаємодії, виявлення діалектичних суперечностей властивих системі і її складовим. Суперечності – об’єктивні джерела розвитку системи міжнародних фінансових відносин – проявляються на поверхні явищ, у труднощах її функціонування. Тому, пропозиції, розробка практичних рішень по їх усуненню має спиратись на ґрунтовне, всебічне дослідження системи міжнародних фінансових відносин, а їх втілення в практику міжнародної фінансової діяльності сприятиме розвитку останньої. 8

Контрольні запитання: 1. Дайте визначення терміну “фінанси”. 2. Охарактеризуйте сучасні напрямки дослідження міжнародних валютно-кредитних та розрахункових відносин. 3. Розкрийте сутність міжнародних фінансових відносин. 4. Визначте взаємозв’язок між категоріями “міжнародні фінансові відносини” та “міжнародні валютно-кредитні та розрахункові відносини”. 1.2. Еволюція розвитку валютних систем Першою в історії світовою валютною системою була система золотого стандарту. Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Золотомонетний стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 p., коли Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 pp., тобто до початку Першої світової війни. Існувало три форми золотого стандарту – золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних “правил гри”. Так, країни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки 9

дефіцитності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких “правил гри” можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота. Із самого початку свого існування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 pp. Щодо позицій у світовій валютній системі, то на той час серед провідних країн світу виділялася Велика Британія, частка національної валюти якої в міжнародних розрахунках у 1913 р. становила 80%. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. було прийнято називати стерлінговим стандартом. Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок. Однак найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики. Останній недолік особливо відчувався під час воєн: існування золотого стандарту перешкоджало впровадженню поширених методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку тієї чи іншої країни. Країна, яка намагалася фінансувати військові витрати через емісію грошей і водночас дотримуватись їх конвертованості в золото, тут же ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Саме з цієї причини Сполучені 10

Штати Америки відмовились від практики золотого стандарту під час громадянської війни, а європейські країни – під час Першої світової війни. Перша світова війна найбільшою мірою і остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мали були вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банків і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс. Після війни співвідношення між грошовою масою і золотими запасами країн, які брали в ній участь, змінилося на користь грошової маси, що спричинило значні інфляційні процеси в цих країнах. Прагнення до валютної стабільності змусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмовилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 pp. європейські країни відновлюють золотий стандарт, проте вже в модифікованому вигляді золотозливкового стандарту. Система золотозливкового стандарту – перехідна форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929 – 1933 pp. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків). В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами. Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн отримали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах1, обмінних на золото. Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р. 1

Авуари — ліквідна частка активів, до якої належать кошти банку, цінні папери, що легко реалізуються. Найчастіше даний термін вживають стосовно коштів банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахун¬ках у закордонних банках

11

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота. Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах – Нью-Йорку і Лондоні. Історичний досвід показує, що для успішного функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови: – проведення узгодженої політики центральних банків країнучасниць; – країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам — членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби; – резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів. Загалом період між двома світовими війнами характеризувався нестабільністю валют і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку міжнародних економічних відносин. Саме в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв’язків, у тому числі й валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем Дж. М. Кейнсом у 30-х роках XIX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин Конкретну ініціативу у створенні нової валютної системи, яка могла б успішно функціонувати після завершення Другої світової війни, взяли на себе країни, що традиційно відігравали у ній провідну роль. Це Велика Британія і Сполучені Штати Америки. Їх представники Джон Мейнард Кейнс та Гаррі Декстеру Уайт підготували проекти створення нової валютної системи Слід зазначити, що головні положення англійського й американського планів були подібні. Насамперед вони пропонували забезпечити стабільність внутрішнього економічного розвитку, що передбачало здійснення державою певних контролюючих функцій у монетарній сфері в рамках функціонування національних економік. Особлива увага приділялася внутрішнім економічним процесам, що автоматично означало зменшення ступеня входження в світове господарство, тобто здійснення певного контролю на міжнародному рівні, завдяки якому країни повинні були 12

поступитися невеликою часткою свого суверенітету в монетарній сфері. Для цього Кейнс і Уайт пропонували створити для міжнародної кооперації спеціальний наднаціональний орган. Визначаючи необхідність міжнародного співробітництва у валютній сфері, плани значно відрізнялися в інших важливих положеннях. Якщо Кейнс віддавав пріоритет інтересам внутрішнього розвитку, то Уайт на перше місце ставив завдання міжнародні. Проект Уайта передбачав створення системи планування і контролю над економікою. Подібна філософія, перенесена на міжнародний рівень, привела до ідеї заснування двох наднаціональних інститутів: фонду стабілізації та світового банку. Ці два наднаціональні органи могли б здійснювати достатньо дійовий контроль за внутрішньою грошовою політикою держав — членів системи, особливо щодо обмінних курсів і світових потоків капіталів. Внаслідок тривалих переговорів з’явилося Спільне комюніке експертів і наприкінці червня 1944 р. в Атлантик-Сіті (США) зустрілися представники 44 країн для підготовки Бреттон-Вудської конференції. Ця зустріч формально давала змогу учасникам вносити ті чи інші поправки, що і відбувалося, особливо щодо квот-внесків, але реально англоамериканський план поставив учасників конференції перед фактом неминучого диктату своїх умов найбільш розвинутою країною. Оскільки США змогли нав’язати Великій Британії свою точку зору, то в кінцевому підсумку було прийнято відредаговану версію плану Уайта [9, с. 36]. Отже, третьою світовою валютною системою стала створена за рішенням Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції ООН (країн антигітлерівської коаліції), яка проходила в липні 1944 р. в США (місто Бреттон-Вудс), Бреттон-Вудська валютна система. Засилля США в Бреттон-Вудській системі пояснювалося багатьма факторами. Так, перед початком Другої світової війни США були майже єдиною країною, де зберігся золотомонетний стандарт, а курс долара до західноєвропейських валют значно зріс. Потужним чинником була нова розстановка сил у світовому господарстві. У 1949 р. 54,6% капіталістичного промислового виробництва було зосереджено в США. Цій країні належало 33% світового капіталістичного експорту і майже 75% золотих резервів. Головний конкурент США в Бреттон-Вудській системі – Велика Британія, - обслуговуючи своєю валютою 40% світової торгівлі, володіла лише 4% офіційних золотих резервів капіталістичного світу. Керівники США намагалися максимально використати свою економічну могутність і створити таку міжнародну валютну систему, яка б відповідала інтересам США і перебувала під їх контролем. На той час на Сполучені Штати Америки припадало 34,7 голосу в Міжнародному валютному фонді, що створювався. Під впливом США до Статуту МВФ було включено положення, які зобов’язували країни при одержанні кре13

дитів надавати докладну інформацію про стан економіки країни, її золотовалютних запасів, виконувати рекомендації МВФ, які стосуються внутрішньої і зовнішньої політики держави. Основою Бреттон-Вудської системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу – США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти1, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів. Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно через свої центральні емісійні банки обмінювати наявні у них резервні валюти за офіційною ціною на золото, і навпаки. Однак оскільки незначний золотий запас Великої Британії не давав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів, а також з інших економічних причин фунт стерлінгів із самого початку виконував роль резервної валюти лише частково. Він використовувався як резервна валюта переважно колоніями та домініонами Британської імперії. На конференції було підписано “Заключний акт”, складовими частинами якого були статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР). Бреттон-Вудська система вступила в дію після подання державному Департаменту США ратифікаційних грамот 2/3 країн – учасниць конференції. Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співробітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР повинен був згідно з угодою забезпечити розвиток довгострокових кредитів і позик, насамперед країнам, які особливо постраждали від війни. Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи є: – збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв’язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото; – встановлення офіційних курсів валют через визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара; – прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 грама чистого золота); 1 Резервна валюта — національна валюта провідних держав світу, яка нагромаджується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

14

–

здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн з забороною таких операцій для всіх інших суб’єктів. Якщо країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (±1%), вона могла, по-перше, використати частку свого золота – валютного резерву для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку, по-друге, вдатися до цільових позик, що надавалися зі спеціального фонду МВФ, по-третє, провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості (масштабу цін) грошової одиниці понад 10% могла здійснюватися лише за відповідною санкцією МВФ. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ця система фактично вичерпала свої конструктивні можливості, оскільки асиметрія резервних і звичайних валют до краю загострили суперечності між США і Великою Британією, з одного боку, і західноєвропейськими країнами та Японією – з другого. Першим кроком на шляху до формування нової валютної системи стало створення міжнародних платіжних засобів СДР (Special Drawing Rights) – спеціальних прав запозичення, а поворотним моментом стала відмова США від вільного розміну доларів на золото для нерезидентів. У березні 1973 р. було здійснено перехід до плаваючих валютних курсів, а в липні 1974 р. валютний паритет було замінено валютним кошиком СДР. Запровадження СДР – це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 р. перед підписанням Бреттон-Вудської угоди - ідеї створення “регульованої валюти”. Однак на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для США неприйнятною. Адже у 1949 р. централізовані золоті запаси США у 3,15 раза перевищували загальну суму доларів, яка була розміщена в іноземних банках. Саме тому цій країні при підписанні Бреттон-Вудських угод було вигідно прив’язати валюти інших країн до золота, переважна більшість світових запасів якого знаходилась у банківських сховищах США. Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х – початку 70-х років, коли було введено СДР. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Так, у 1971 р. централізовані золоті запаси США у 6 раз були меншими від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу. Тому було знайдено вихід саме у впровадженні “колективної валюти”. СДР було випущено в обіг з 1 січня 1970 р. згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мають власної вартості. З 1 липня 1974 р. після переходу до “плаваючих” курсів національних валют країн – членів МВФ було введено метод розрахунку вартості СДР за допомогою “стандартного коши15

ка” через ринкову вартість валют 16 провідних країн – членів МВФ (0,4 долара + 0,38 марки ФРН + 0,45 ф. ст. + 0,44 франц. фр. та ін., які в сумі на певну дату становили 1,20635 долара). Пізніше МВФ перейшов до визначення вартості СДР на основі середньозваженої величини ринкового курсу “валютного кошика” провідних валют світу. СДР можуть використовуватися тільки в міждержавних розрахунках для покриття дефіцитів платіжних балансів та на деякі інші цілі через обмін національної валюти країн – учасниць угоди про СДР. Крім того, дані розрахункові засоби можуть бути використані для проведення розрахунків з міжнародними банками і країнами, що не є членами МВФ, на основі купівлі-продажу СДР. У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертої світової валютної системи – Кінгстонської (Ямайської), яка набула чинності 1 квітня 1978 р. Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, суть яких така: – кожна країна – член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконювався режим “плаваючих” курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим “плаваючих” курсів для своїх валют всупереч вимогам Статуту МВФ; – золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно відміняється його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 од. СДР за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції центральних банків з золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами; – відбувається процес повної демонетизації золота – виведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було при системі золотомонетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоча і стратегічний, товар з правом вільної купівліпродажу на світових валютних аукціонах. На основі цього відбулася відміна зобов’язань країн – учасниць Кінгстонської системи використовувати золото в операціях з МВФ і відміна повноважень Фонду на прийняття від цих країн золота. В Статуті МВФ була зафіксована принципова згода його членів на реалізацію офіційних золотих запасів Фонду – 150 млн. унцій, або 4665 т; – юридичне надання права кожній з валют країн – учасниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної валюти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи); – взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ – Директорату – широких повноважень для 16

здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов’язань за угодою, особливо щодо дотримання ними погоджених валютних курсів [9, с. 41]. Отже, Кінгстонська валютна система фактично легалізу вала практику валютних відносин, яка стихійно склалася на початку 70-х років у період розпаду Бреттон-Вудської систе ми. Узаконений примат ринкових методів регулювання ва лютних курсів і в цьому випадку, як і завжди в історії, надає переваги найбільш економічно сильним партнерам по Кінгстонській угоді. Відтепер США, наприклад, отримали мож ливість не створювати значних валютних резервів, а також не турбуватися про систематичну підтримку курсу долара, як це було в період дії Бреттон-Вудської системи. Певні еко номічні вигоди одержали і інші розвинуті країни, насампе ред за рахунок можливості вільного маніпулювання валют ними курсами в своїх національних інтересах. Крім того, використання їхніх валют як резервних третіми країнами значно обмежує домінуючу роль американського долара. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

Вкажіть основні етапи розвитку світової валютної системи. Охарактеризуйте стадії еволюції системи золотого стандарту. Вкажіть характерні риси Генуезької золотодевізної системи. Розкажіть про передумови створення Бреттон-Вудської валютної системи. 5. Визначте причини краху Бреттон-Вудської валютної системи. 6. Охарактеризуйте принципи функціонування Ямайської валютної системи. 7. Вкажіть причини та передумови створення Міжнародного валютного фонду. 1.3. Система міжнародних кредитно-розрахункових і валютних відносин Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Основною цільовою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв’язків. Система міжнародних кредитно-розрахункових та валютних операцій складається з таких елементів: міжнародні валютні відносини, міжнародні розрахункові операції та міжнародний кредит. Найважливішою 17

складовою міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин. Валютні відносини тісно пов’язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Перетворюючись на валюту, гроші беруть на себе додаткову функцію – стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад. По суті справи тут криється сутність здібності національних платіжних засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка гарантується, як правило, центральним банком країни походження грошей. Оскільки ізольованих національних економік не існує, а національні господарства пов’язані між собою ланцюгом взаємних зобов’язань, валютні відносини постають перед нами як ключова форма міжнародних економічних зв’язків. Товарообіг і рух факторів виробництва, науковотехнічне і гуманітарне співробітництво, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції. Найбільш простим визначенням валюти є визнання такою банкнот, чеків, монет іноземних держав, між тим як вітчизняні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках. Отже, валюта, в широкому розумінні, означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо). Поняття валюта використовують в таких значеннях: – національна валюта — грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова); – іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках;

18

–

міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР1, ЕКЮ2. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством. Структурні елементи національної валютної системи: – національна валюта – грошова одиниця країни; – валютний паритет як основа валютного курсу; – режим курсу національної валюти; – організація валютного ринку; – національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; – умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти. Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства [75, с. 34]. Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

1 СДР (Special Drawing Rights (SDR) — спеціальні права запозичення (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ 2 ЕКЮ (ECU — European Currency Unit) — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена в 1979 р. в рамках Європейсь¬кої валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Європей¬ського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

19

Контрольні запитання: 1. З яких елементів складається система міжнародних кредитнорозрахункових та валютних операцій? 2. Дайте визначення понять “національна валютна система” та “світова валютні системи”. 3. Розкажіть про структурні елементи національної валютної системи. 4. Дайте визначення поняття “валюта”? 1.4. Валютне регулювання та контроль Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями. Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є: 1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці; 2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу; 3) організація внутрішнього валютного ринку; 4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями; 5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій; 6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей; 7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення: – дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів; – девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень; 20

–

диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів; – отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах; – низки адміністративних заходів. Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені: 1. Національний банк України. 2. Уповноважені банки. 3. Державна податкова адміністрація України. 4. Міністерство зв’язку України. 5. Державний митний комітет України. Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України — фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв’язку України — за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України — за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює: – державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; – разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України; – контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; – визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; – видачу в межах своєї компетенції обов’язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; – накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; – видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування; 21

–

встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; – встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; – публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо [74, с. 42]. Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо. Контрольні запитання: 1. Охарактеризуйте поняття “валютне регулювання”. 2. Які основні завдання валютного регулювання та контролю? 3. Розкрийте основні форми здійснення валютного регулювання та контролю. 4. Які основні органи валютного контролю в Україні? 5. Розкажіть про основні функції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю.

22

Розділ ІІ. Світовий валютний ринок 2.1 Сутність, види та учасники міжнародних валютних ринків Серед вітчизняних підходів до визначення змісту валютного ринку слід виокремити наступні: За одним з них – економічним – валютний ринок розуміють як сукупність відносин з купівлі-продажу іноземних валют, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів. Згідно іншого – інституційного – підходу під валютними ринками розуміють сукупність установ та організацій, що забезпечують реалізацію валютних операцій. Третій підхід – географічний або територіальний – зосереджений на розумінні міжнародного валютного ринку як сукупності установ, що забезпечують валютні операції у певному офіційному фінансовому центрі. Це міжнародні валютні ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франкфуртана-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюріха, Гонконгу та ін. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами [9, с. 12]. До основних функцій міжнародного валютного ринку відносять: - сприяння розвитку міжнародних торговельних відносин; - забезпечення реалізації міжнародних розрахунків; - регулювання валютних курсів; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав; - одержання спекулятивного прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями. Основні учасники валютного ринку: - центральні банки; - комерційні банки; - інвестиційні і пенсійні фонди; - підприємства, що здійснюють експортно-імпортні операції; - валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж; - валютні брокерські фірми - страхові компанії; - державні органи. Особливе місце в структурі світових валютних ринків займають центральні банки. Найбільшими центральними банками, які здійснюють найбільший вплив на динаміку валютних курсів, є Федеральна резервна 23

система США, Європейський центральний банк, Бундесбанк Німеччини, Банк Англії, Банк Японії [21, с. 32]. Серед комерційних банків, які активно торгують валютами виділяють Barclays Bank, Chase Manhattan Bank, Citibank, Deutsche Bank, Standard Chartered Bank i Union Bank of Switzerland. Щоденний обсяг валютних операцій цих банків досягає мільярдів доларів. При цьому слід відмітити високу концентрацію валютообмінних операцій серед невеликої кількості банків – більше 3/4 денного обороту валютного ринку проходить менш ніж через 1000 банків світу [21, с. 40]. Основні суб’єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв’язку, комп’ютерну техніку [6, с. 121]. Інвестиційні і пенсійний фонди проводять активну політику “портфельного” інвестування. Дана політика полягає у придбанні державних і корпоративних цінних паперів у різних країнах світу [21, с. 40]. До аналогічної групи учасників валютного ринку відносять фінансові організації, що є структурними підрозділами транснаціональних корпорацій – General Motors, Ford, Coca-Cola, Johnson&Johnson, British Petroleum, Mitsubishi, Daimler-Chrysler та ін. Тут слід відмітити існування двох основних груп фондів – пенсійних і хедж-фондів. Пенсійні фонди основним завданням вважають збереження вкладених у них коштів, а отримання прибутку відходить на другий план. Керівники таких фондів отримують винагороду як відсоток від активів. Звідси стає зрозумілим, що пенсійні фонди рідко здійснюють ризиковані спекулятивні операції. Протилежної за змістом політики притримуються хедж-фонди, яскравим представником яких є Quantum Fund. Керівники хедж-фондів отримують винагороду у вигляді відсотків від прибутку, звідки з’являється прагнення цих фондів заробити на будь-якій, навіть найбільш ризиковій операції. Історично пенсійні фонди були створені раніше хеджових (у 30ті роки минулого сторіччя) і на сьогодні їх сумарні активи є значно більшими. Однак зниження дохідності класичних інструментів інвестування (державні цінні папери і акції) провокує все більшу кількість інвесторів вкладати свої кошти до хедж-фондів незважаючи на більш високий ризик таких інвестицій. Сьогодні активна спекуляція діяльності хедж-фондів є головним джерелом нестабільності фінансових ринків. Часто лише тільки чутки про те, що якийсь великий фонд розпочав проводити широкомасштабні операції на ринку певного товару, здатні сколихнути ринок у ту чи іншу сторону [21, с. 43-44]. Брокерські фірми відповідають за контакт покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними валютної угоди. За таке посередництво брокерські фірми отримують комісійні. Основною формою стяг24

нення комісійних на FOREX’і є спреди між котируваннями на купівлю і продаж валют, коли брокер дешево купує і дорого продає [21, с. 44]. Найбільшими брокерськими фірмами на валютному ринку є Bierbaum, Coutts, Harlow Buttler, Lasser Marshall, Tradition, Tullet and Tokio та ін [21, с. 44]. Окрему групу організацій, що здійснюють значний вплив на валютний ринок, складають наступні урядові органи: - Міністерство фінансів Німеччини; - Міністерство фінансів Великобританії; - Міністерство фінансів Франції [21, с. 44]. Для сучасних ринків характерні такі особливості: - інтернаціоналізація валютних ринків на основі інтернаціоналізації світових господарських зв’язків; - децентралізація та глобальний масштаб валютних операцій; - уніфікація валютних операцій; - широкі масштаби спекулятивних операцій; - нестабільність валютних курсів; - широке використання сучасної телекомунікаційної та обчислювальної техніки [56, с.238-239]. Міжнародний валютний ринок є органічною системою, елементами якої є світові, національні та регіональні ринки. 1. Серед світових ринків виділяють ринки за видами валютних операцій (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та ін.) та спеціальні ринки (ринки відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць) [74, с. 33-34]. 2. Національні ринки забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами. 3. Найбільшими регіональними валютними ринками є: [6, с. 122]. - Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху); - Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі); - Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Серед різновидів валютних ринків слід виділити біржовий та позабіржовий (міжбанківський) валютні ринки. Біржовий ринок представлено діяльністю валютних бірж, а на позабіржовому оперують банки, фінансові установи, підприємства та організації. Різницю між цими видами ринків продемонстровано на таблиці 2.1.

25

Таблиця 2.1. Різниця між біржовим та позабіржовим ринком Біржовий ринок Кількість для кожного виду контракту встановлюється Кількість біржею. Можливими є операції лише з цілою кількістю контрактів. Визначається залежно Якість від різновиду контракту Постачання здійПостачання/ снюється у терміни, терміни встановлені біржею Переважно високий рівень, спостерігаєтьЛіквідність ся також залежність від продукту Ризик Ризику немає, так як контрагента контракт реєструється Маржа Є Підлягає жорсткому Контроль контролю Джерело: www.forexforum.ru

Позабіржовий ринок

За бажанням інвестора

За бажанням інвестора

За бажанням інвестора Можливі обмеження Ринок може складатися лише з однієї фірми Ризик є, важливою є кредитоспроможність контрагента Немає Менший ступінь контролю

Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів) [7, с. 267]. Суб’єктами валютного ринку є [7, с. 267]: – продавці валюти; – покупці валюти; – посередники. До складу валютного ринку України входять такі суб’єкти [7, с. 267]: – Національний банк України; – комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки); 26

– – –

–

інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку; юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти; кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України; валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку направо організації торгівлі іноземною валютою. [7, с. 267-268]. Контрольні запитання:

1. 2. 3. 4.

Дайте визначення поняття “валютний ринок”. Визначте основні функції міжнародного валютного ринку. Які суб’єкти є основними учасниками валютних ринків. Вкажіть особливості сучасного етапу розвитку міжнародного валютного ринку. 5. Вкажіть основні різновиди валютних ринків 6. Порівняйте біржовий та позабіржовий валютні ринки. 7. Назвіть суб’єкти валютного ринку України. 2.2 Світові валютно-фінансові центри Територіально валютні ринки, як правило, прив’язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом [9, с. 122]. Світові фінансові центри – це місця концентрації банків і спеціалізованих фінансово-кредитних установ. Такими центрами на сьогодні є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо. Близько 50% міжнародних валютних операцій здійснюються на трьох ринках – Лондонському, Нью-Йоркському, Токійському [56, с. 238]. Найбільшим у світі центром торгівлі валютою як з погляду обсягу обороту, так і кількості валют є Нью-Йорк. Характерно, що в США відсутня валютна біржа, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгують виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, що служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско та Новому Орлеані. Валютні біржі відсутні також у Великій Британії та Швейцарії, проте це майже не впливає на масштаби валютних операцій, які здійснюються в цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як 27

правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. У Франції та Австрії функціонує по одній валютній біржі, Італія та Німеччина мають по кілька бірж [8, с. 124]. Традиційно найвідомішим не тільки у Європі, а й у всьому світі є Лондонський валютний ринок. Ще в 1694 р. Британський парламент прийняв акт, який закріпив створення Банку Англії. Так був заснований перший центральний банк у світі, який ліквідував свою монополію лише в 1832 р [8, с. 124]. На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні валютні ринки: – Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху); – Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі); – Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США. Контрольні запитання: 1. Назвіть основні фінансові центри здійснення міжнародних валютних операцій. 2. Вкажіть найбільші фінансові центри США. 3. Охарактеризуйте основні регіональні валютні ринки сучасності. 2.3. Операції на ринку євровалют Вітчизняні науковці під євровалютою розуміють [54, с. 140]: іноземну валюту, в якій комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції за межами країни-емітента цієї валюти; – валюту, перераховану на рахунки іноземних банків, що використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента цієї валюти. Розвиток євровалютного ринку розпочався з появи євродоларів – доларів США, що були депонованими за межами країни-емітента і використовувалися для надання позик. Після другої світової війни американські долари були головною міжнародною розрахунковою одиницею. Значна частка валютних резервів провідних країн світу була конвертована саме у доларах. На думку вітчизняних науковців розвиток ринку євродолара був зумовлений наступними подіями [54, с. 139]: – заборона уряду Великої Британії в 1957 році британським банкам фінансувати торгівлю нерезидентів, що мало наслідком використання ними з цією метою доларових коштів; 28 –

–

повернення в 1958 році Німеччини, Франції та Італії до конвертованості валют при формуванні спільного ринку ЄЕС, що дало їм змогу розміщувати свої доларові заощадження у комерційних банках; – введення Федеральною резервною системою США обмежень щодо процентних нарахувань на депозити у внутрішніх банках країни, що спричинило відплив доларових коштів до Європи. Розвитку євродоларового ринку також сприяли дефіцит платіжного балансу США у 70-х роках та нафтове протистояння США і країн ОПЕК, які, як наслідок, зберігали отримані від експорту нафти долари у європейських країнах, побоюючись їх конфіскації урядом США [54, с. 140]. Вигідні відсоткові ставки на ринку євродоларів та пільгові умови проведення операцій у порівнянні з рядом національних валютних ринків, його не підпорядкованість державному регулюванню та висока оперативність спонукає швидкі темпи його зростання. Ринок євровалют – це ринок найважливіших валют світу, депонованих за межами країни їх випуску. Основними функціями ринку євровалют є: – розподілення коштів між депонентами, з одного боку, і позичальниками та інвесторами – з іншого; – хеджування валютних ризиків. Ринок євровалют складають взаємопов’язані ринки євродепозитів, єврокредитів та єврооблігацій [54, с. 143]. Ринок євровалютних депозитних інструментів складається з строкових депозитів та депозитних сертифікатів. Строкові депозити – це короткострокові вкладення терміном до 1, рідше – до 2 років. Вторинного ринку строкових депозитів не існує. Згідно зі статистикою Банку Англії, строкові депозити становлять до 90% євро депозитного ринку, а депозитні сертифікати – лише 10% [5, с. 39]. Євродепозитні сертифікати характеризуються ліквідністю на вторинному ринку, коротко- та середньостроковим терміном обігу та великими обсягами (до кількох мільйонів доларів США). Вітчизняні науковці виділяють три види євродепозитних сертифікатів: “теп”, “транш” та “ролловер”. Депозитний сертифікат “теп” має фіксований термін погашення, а його сума сягає одного мільйона доларів та більше. Тому, як правило, такі сертифікати використовують великі міжнародні депоненти. Депозитний сертифікат “транш” ділиться на декілька частин і використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами. “Ролловерний” депозитний сертифікат є контрактним депозитом, а його умови узгоджуються між емітентом та депонентом. Більшість євродепозитних сертифікатів випускають в американських доларах та японських єнах на території Великої Британії [5, с. 39]. 29

Єврокредити – це міжнародні кредити, які надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку. Єврокредит надають на термін від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками. Сума єврокредиту може коливатися від 20 – 30 млн. до 1 – 2 млрд. дол. [54, с. 148]. Серед євровалютних кредитних інструментів виділяють синдиковані позики, джерела поновлюваного кредиту, програми випуску євронот, векселі та ін. Синдиковані позики є найбільш популярним єврокредитним інструментом. Вони становлять до 50% євровалютних позик. Банк надає синдиковану позику для того, щоб зменшити ризик, пов’язаний із наданням грошей в кредит. Синдикація дозволяє банкам брати участь у кредитуванні незалежно від свого розміру, усі банки-учасники такої угоди мають ризики та одержують прибутки в межах своєї долі у наданому кредиті. Позичальник також має значні переваги, одержуючи синдиковану позику, бо вона дозволяє йому одержати великий кредит, який не може бути наданий жодним кредитором. Синдикована позика надається, як правило, терміном на 3 – 8 років. Крім відсоткової ставки за синдикованою позикою клієнт повинен сплатити винагороду банкам. Основна валюта синдикованих позик – американський долар, але часто використовують інші вільноконвертовані валюти [5, с. 39-40]. Євроноти – це короткострокові векселі, що деноміновані в євровалюті та емітовані корпораціями й урядами. Вони випускаються поза межами країни, у валюті якої вони деноміновані. Єврокомерційні папери – це ті євроноти, які не мають банківської підтримки в формі підтримуючої кредитної лінії та гарантованого розміщення за визначеною ціною. Середній термін єврокомерційних паперів від 45 до 180 днів. Ними також активно торгують на вторинному ринку і, на відміну від синдикованих позик, вони є більш доступними та їх можна одержати швидше. Курс єврокомерційних паперів з 1987 р. постійно публікується Банком Англії, а випускаються вони, в основному в американських доларах. Мінімальний розмір цього кредитного інструменту 500 тис. доларів США [5, с. 40]. Єврооблігації - це облігації, емітовані у основних валютах за межами країни-позичальника. Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також такі особливості [74, с. 149]: – розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї; – валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною (за винятком банків США); – єврооблігації розміщуються переважно створеним банками кількох країн емісійним синдикатом.

30

Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4. 5. 6.

Дайте визначення поняття “євровалюта”. Визначте передумови та причини розвитку ринку євродоларів. Охарактеризуйте структуру та функції ринку євровалют. Визначте основні характерні риси єврокредитів. Охарактеризуйте ринок євровалютних депозитних інструментів. Вкажіть основні ознаки єврооблігацій. 2.4. Світові ринки золота

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його купівля-продаж. Це ринки золота (золоті аукціони). Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків: – міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою не менш як 995; – великих зливків з пробами від 900 до 916,6 і вагою в кілька кілограмів; – малих зливків до 990 г. Об’єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети. Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота: – у Західній Європі (Цюрих, Париж, Лондон, Женева та ін.) - 11; – в Америці — 14, в тому числі п’ять у США; – в Азії — 19; – в Африці — 8. Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху. Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на: – світові ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); – внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); – місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); – чорні (Бомбей та ін.). Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке знаходиться в банках, у приватних осіб, у вигляді монет, зливків, прикрас, накопичувалася тисячоліттями. З 1493 по 1993 pp., тобто за 500 років, було взято на облік 110 тис. т видобутого золота. У середньому на планеті щорічно видобувається близько 1350 т цього благородного металу, який використовується в електронній промисловості для створення комп’ютерів і космічної апаратури. Тільки електронна індустрія Японії використовує щорічно понад 50 т золота. Приблизно 65 т золота іде на зубопротезування. Все інше осідає в приватних колекціях, сховищах та використовується для карбування монет. Найбільшим 31

у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70% загальносвітового видобутку золота щороку). У цій галузі на 39 шахтах і рудниках, більшість з яких знаходиться на глибині 2 – 4 км, працює понад півмільйона чоловік. Досить значним видобувачем золота був у свій час Радянський Союз. Перші офіційні дані про валютні запаси СРСР було опубліковані в 1953 р. Вони становили на той час 2050 т. У період так званої перебудови, особливо в останні її роки, СРСР щорічно продавав за кордон колосальну кількість цього благородного металу. Так, у 1989 р. було вивезено 245,5 т, а в 1990 р. — 474,6 т золота. На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця цифра безперечно принаймні на порядок занижена, а сьогоднішня незалежна Росія оприлюднювати більш точні дані не зацікавлена з причини хоча і гіпотетичних, однак справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР між колишніми його республіками — нині незалежними державами. Максимальна кількість золотих резервів — 77% від загального світового запасу — припадає на промислово розвинуті країни. Так, станом на 1996 р. одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що становили понад 25 тис. т. Серед них США — 8147 т, Німеччина — 3700, Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352, Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія — 717, Португалія — 625, Росія — 500 т. Контрольні запитання: 1. Охарактеризуйте світовий ринок золота за основними показниками. 2. Наведіть класифікацію світових ринків золота. 3. Проаналізуйте сучасний стан видобутку золота та рівень його світових запасів. 2.5. Організація та функціонування ринку “FOREX” Одним з найбільших валютних ринків сьогодні є міжнародний валютний ринок “Форекс”. Це сукупність угод учасників валютного ринку з обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої сторони за ринковим курсом. Форекс не є ринком у традиційному значенні цього слова. Він не має конкретного місця торгівлі, як, наприклад, фондова біржа. Торівля відбувається по телефону і через комп’ютерні термінали одночасно у сотнях банків у всьому світі. Так як практично у кожному часовому поясі (Сідней, Токіо, Гонконг, Франкфурт. Лондон, Нью-Йорк та ін.) є дилери, що бажають купити чи продати валюту, то валютний ринок працює 24 години на добу, і обмін валюти не припиняється протягом всього робочого тижня. Оскільки економічні умови кожної окремої країни (продуктивність праці, інфляція, безробіття та ін.) відріз32

няються та змінюються, що впливає на вартість валюти кожної країни і є причиною змін валютних курсів [i-net]. Головні причини швидкого розвитку Форексу наступні: - Ліквідність. Оскільки на цьому ринку предметом купівлі-продажу є валюта, що характеризується найвищим рівнем ліквідності серед інших активів - Оперативність. Цілодобовий режим роботи ринку забезпечує його учасникам можливість швидко реагувати на всі події, що супроводжуються зміною валютних курсів. - Вартість. Ринок Форекс традиційно не має ніяких комісійних витрат, окрім спреду між ціною попиту і пропозиції. - Однозначність котирування. Висока ліквідність ринку зумовлює можливість купівлі-продажу значних сум валюти за однією ринковою ціною. Це дозволяє уникнути проблеми нестійкості, що існує, наприклад, на ф’ючерсних ринках, де у певний час та за певною ціною може бути продана лише обмежена кількість контрактів. - Розмір кредитного плеча на цьому ринку може сягати 1:100. Цей фактор спричиняє як високу дохідність операцій, так і їх високу ризикованість [i-net]. Мінімальною сумою реальних угод на ринку FOREX є $5 млн. Тому заробити на реальній конвертації однієї валюти в іншу на таких сумах можуть лише великі фінансові інститути, що працюють на кредитних чи клієнтських грошах. Останні з метою залучення на цей ринок більшої кількості контрагентів розробили систему “кредитного плеча” – леверіджа (leverage), який ще називають гіерінгом (gearing). “Кредитне плече” є правом клієнта банку чи брокерської контори торгувати сумами, що у велику кількість разів перевищують обсяги страхового депозиту чи маржинального рахунку, внесеного на спеціальний рахунок маржинальної торгівлі. Як правило, величина “кредитного плеча” коливається від 10 до 100 разів [21, с. 27]. Контрольні запитання: 1. Охарактеризуйте основні риси ринку “FOREX”. 2. Вкажіть причини розвитку ринку “FOREX”. 3. Розкрийте зміст поняття “кредитного плеча”. 2.6. Електронні системи міжнародних міжбанківських розрахунків і платежів 1. Діючі платіжні системи Платіжні системи існують в різних формах, але мета їх завжди одна — забезпечити переказ коштів з рахунку в одному банку на рахунок в іншому банку. Незалежно від конкретної форми платіжна система завжди містить три елементи або процеси: 33

1. Процес авторизації і початку платежу, тобто процес, за допомогою якого платник доручає обслуговуючому банку перевести кошти. 2. Процес передавання і обміну платіжними інструкціями між банкамиучасниками, який частіше має назву клірингу. 3. Процес розрахунку між банками-учасниками, тобто компенсація коштів банком платника банкові отримувача, що виконується або на двохсторонній основі або через рахунки третьої сторони, якою є агент по розрахунках. Переважно цю роль виконує центральний банк. Вплив міжнародного ринку валют на оборот платіжних систем, що обробляють великі платежі, значний: для валют, на які припадає найбільша кількість угод, платежі, пов’язані з розрахунком по інвалютних операціях, можуть складати до 50% від вартості денного обороту. Сильні коливання активності ринку, таким чином, будуть позначатися (із запізненням у два дні у випадку з “спотовими” угодами) на зв’язаних з ними платіжних системах і здатні натискати на операційні аспекти роботи даних систем і на управління ліквідністю в них. Точно так серйозні збої в національній платіжній системі, що привели до того, що на закордонних ринках не вдалося зробити розрахунок по угодах, може істотно вплинути на довіру до цих ринків. Наприклад, щоб здійснити розрахунок по угоді в доларах США/ієнах, погодженої між двома банками в Нью-Йорці та Токіо, необхідно, щоб кожний з банків направив повідомлення (як правило, по міжнародній телекомунікаційній мережі “СВІФТ”) своєму кореспонденту в тій країні, у якій вони повинні перевести ієни чи долари, давши доручення цим кореспондентам підготуватися до надання згаданих валют. У силу зазначеного складаються вагомі причини, щоб кожна національна платіжна система, що має зв’язок із глобальною платіжною системою, працювала у відповідності із загальними високими стандартами надійності. У листопаді 1990 року перелік стандартів був опублікований центральними банками, що наводиться нижче. Перелік стандартів з’явився у відповідь на ініціативу комерційних банків створити і почати використання розрахункових палат для багатобічного взаємозаліку контрактів в іноземній валюті. Один з таких проектів у даний час здійснений у Лондоні за назвою “Організації розрахункових палат для валютних операцій”. Він відповідає всім шістьом стандартам до задоволення центральних банків, що беруть у ньому участь. Хоча ці стандарти були спочатку націлені на здійснення “взаємозаліку при розрахункових схемах по операціях, виражених у декількох валютах і перетинаючих національні кордони”, вони в дійсності мають не менше значення для роботи внутрішніх платіжних систем і синтезують у собі багато питань. 34

Мінімальні стандарти для створення й експлуатації систем взаємозаліку і розрахунків по операціях у валютах, що перетинаються національні кордони: 1. Схеми взаємозаліків повинні мати надійну правову основу, що відповідає чинному законодавству. 2. Сторони, що беруть участь у схемах взаємозаліку, повинні ясно розуміти, який вплив кожна конкретна схема має на фінансові ризики, пов’язані з процесом взаємозаліку. 3. Системи багатобічного взаємозаліку повинні включати чітко визначені процедури, що регулюють керування кредитними ризиками і ризиками ліквідності, що установлюють відповідні обов’язки організації, що забезпечує взаємозалік, і учасників. Ці процедури повинні також забезпечувати, щоб усі сторони мали як стимули, так і можливості керувати своїми ризиками й обмежувати їх, а також уведення лімітів на максимальний кредитний ризик для кожного учасника. 4. Багатобічні системи взаємозаліку повинні, як мінімум, бути здатні забезпечити своєчасне завершення розрахунків за поточний операційний день у випадку, якщо учасник з найбільшою окремою дебетовою позицією виявиться не в змозі виконати свої розрахункові зобов’язання. 5. Багатобічні системи взаємозаліку повинні використовувати об’єктивні і голосні критерії прийому, що забезпечують справедливий і відкритий доступ до них. 6. Усі схеми взаємозаліків повинні забезпечувати операційну надійність технічних систем і наявність допоміжних технічних засобів, здатних завершити процес обробки документів одного операційного дня. Усі нині діючі системи банківських операцій підрозділяються на системи банківських повідомлень і системи розрахунків. Різниця між ними полягає в тому, що в рамках системи банківських повідомлень здійснюються тільки оперативне пересилання і збереження розрахункових документів, врегулювання платежів надане банкам-учасникам, функції ж системи розрахунків безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних вимог і зобов’язань членів. До першої групи відносяться такі системи, як SWIFT і Bankwire — приватна електронна мережа банків США, до другого — FedWire — мережа федеральної резервної системи (ФРС) США; Нью-Йоркська Міжнародна платіжна система розрахункових палат CHIPS; Лондонська автоматична система розрахункових палат CHAPS; Micro Register; Швейцарська міжбанківська клірингова система (SIC). Електронні системи розрізняються по кількості сторін, що беруть участь у переказах і розрахунках: SWIFT організовує пересилання банківських повідомлень на двосторонній основі, тобто між кожними двома 35

учасниками; системи ФРС FedWire, CHAPS, CHIPS регулюють платіжні зобов’язання на багатосторонній основі [81]. 2. Системи електронного обміну даними окремих країн. Система Micro Register використовується при роботі з якимось одним іноземним банком та його філіями. Банки найчастіше використовують цю систему при розрахунках через Bank of New York Banker Trust. Інформація передається в іноземний банк по модемному зв’язку. Кожному переказу надається номер, на який робиться посилання у витягах і в запитах. Micro Cash Register має пакет прикладних програм, що дозволяє випускати тратти, відкривати акредитиви з іноземному банку. Досить корисним є Central Information File, котрий має перелік всіх кореспондентів іноземного банку і всіх банків, занесених в систему клірингових розрахунків у США (CHIPS, ABA). Наведення цього номеру в платіжному дорученні прискорює проходження платежу, так як він автоматично проходить через комп’ютерну мережу банка. Для банків, що мають достатню кількість платіжних доручень на день і не стали членами СВІФТ, це один з найбільш зручних способів платежу. Fed Wire (“Федвайр”) — це система переказу коштів і цінних паперів на великі суми. Вона належить Федеральній резервній системі США й управляється нею. З метою проведення операцій по “Федвайр” 12 федеральних резервних банків сполучені між собою і функціонують як єдине ціле. Переказ коштів через “Федвайр” здійснюється в реальному часі, при яких відправник засобів ініціює переказ (система “Федвайр” є системою кредитних переказів). У цілому депозитні установи (включаючи відділення й агентські контори іноземних банків у США), що мають резервний або кліринговий рахунок у якому-небудь федеральному резервному банку, можуть безпосередньо використовувати “Федвайр” для відправлення й одержання платежів. Учасники “Федвайр” можуть переказувати кошти на рахунок іншої установи у федеральному резервному банку як на користь у становиодержувача, так і на користь третьої сторони, наприклад установикореспондента, корпорації або приватної особи. Грошові перекази “Федвайр” використовуються головним чином для здійснення платежів, пов’язаних із міжбанківськими позичками до наступного робочого дня, операцій по міжбанківських розрахунках, платежів між корпораціями і розрахунків по операціях із цінними паперами. Система грошових переказів “Федвайр” функціонує з 8 год. 30 хв, до 18 год. 30 хв. за східним поясним часом США. Керуючою Радою Федеральної резервної системи було прийняте рішення встановити з початку 36

1997 р. час відкриття системи грошових переказів “Федвайр” на 0 год. 30 хв. ночі. Розрахунок по кожному переказі проводиться окремо з процесі його опрацювання, і переказ стає остаточним у момент його одержання. Федеральна резервна система є депозитарієм усіх цінних паперів казначейства США, які знаходяться в обігу, цінних паперів багатьох федеральних агентств і деяких цінних паперів, забезпечених неподільним пулом іпотек і які випускаються фірмами, що користуються підтримкою уряду. Ці папери майже винятково існують у формі бухгалтерських записів. Депозитні установи можуть мати у ФРС рахунки цінних паперів у формі бухгалтерських записів, на яких вони бережуть як свої власні, так і папери, що належать їхнім клієнтам. ЧІПС (CHIPS — Clearing House Interbank Payments Sisteni) — це приватна комп’ютеризована мережа для доларових трансфертів, що діють у режимі “он-лайн”. “Он-лайн” (англ, on line — на лінії) означає режим реального часу, тобто час відправлення засобів у тому місці, де знаходиться початкова точка переказу. Вона належить Нью-Йоркській асоціації клірингових палат (НАКП). Електронна система ЧІПС почала функціонувати в 1971 p., замінивши кліринговий механізм, що існував, заснований на паперових носіях. ЧІПС, як і “Федвайр”, є системою кредитних переказів. Проте на відміну від “Федвайр” платіжні операції в ЧІПС зараховуються на багатосторонній основі, а розрахунки по чистих зобов’язаннях проводяться наприкінці дня. Учасниками ЧІПС можуть бути комерційні банки, корпорації, інвестиційні компанії, як вони визначаються законами штату Нью-Йорк про банківську діяльність, або банківські філії якоїсь комерційної банківської установи, що має контору в місті Нью-Йорку. Банк, що не є учасником системи ЧІПС, повинний звернутися до послуг якогось учасника ЧІПС у якості свого кореспондента або агента. Платежі, що здійснюються через систему ЧІПС, пов’язані в першу чергу з міжбанківськими операціями міжнародного характеру, включаючи доларові платежі по угодах з іноземною валютою, а також розміщення цінних паперів у євродоларах і виплату по ним прибутків. Платіжні вказівки пересилаються також по системі ЧІПС для здійснення розрахунків по зобов’язаннях, що існує в рамках інших платіжних або клірингових систем, коригування сальдо кореспондентських рахунків і здійснення платежів у зв’язку з комерційними операціями, банківськими позичками й операціями з цінними паперами. Учасники ЧІПС контролюються банківськими інспекторами штату або федеральної влади, а сама система ЧІПС піддається щорічним перевіркам із боку органів банківського регулювання як на рівні штату, так 37

і федерального уряду. Нью-йоркська асоціація клірингових палат складається з одинадцятьох найбільших банків Нью-Йорка, кожний із який представлений у комітеті клірингової палати, що встановлює правила функціонування ЧІПС. Обов’язковою умовою допуску до участі в системі ЧІПС установ, що не є членами асоціації, є їхня згода додержуватися правил системи. Зазвичай ЧІПС функціонує з 7 год. 00 хв. до 16 год. 30 хв. по східному поясному часі США, і розрахунки, як правило, завершуються до 18 ч 30 хв. Мережа зв’язку ЧІПС є одновузловою, усі її учасники підключені напряму до єдиного центру комутації повідомлень. У ЧІПС є основний і резервний центри опрацювання даних. Учасники системи безпосередньо залучені як до основного, так і до резервного центру. На випадок позаштатних ситуацій усі з’єднання дублюються комутуючими лініями. Основна проблема розрахункових електронних систем — великий обсяг денних овердрафтів, що виникають при перевищенні резервного рахунка, при затримці надходжень від клієнтів і т.п. Загальна величина денних овердрафтів у системі ФРС і CHIPS досягає приблизно 80 млрд. дол. Англійська електронна система автоматизованих клірингових розрахунків CHAPS, що являє собою систему переказу кредиту протягом одного дня, пов’язує 12 банків, включаючи Англійський банк (Standart Charter Bank). Банки, що одержують повідомлення про переказ засобів через дану систему, повинні надати кошти стороні, що кредитується, протягом дня. Це сприяє підвищенню ефективності CHAPS для ділових і фінансових кіл. Переказ коштів через систему є безумовним і безвідзивним. У Франції з 1984 р. функціонує система переказу засобів Sagrit-ter (Сажиттер). Система була задумана як філія SWIFT. Банки-учасники направляють доручення про переказ коштів у Французький банк, використовуючи Sagritter, вказуючи одну з трьох дат проводки: сьогоднішнього дня, наступного дня і через два дні. “Псевдо рахунок” банку-відправника негайно дебетується відповідно до дати проводки, а “Псевдорахунок” банку-одержувача кредитується відповідно до дати надходження, доручення про переказ направляється в банк-одержувач. Наприкінці робочого дня дебети і кредити, зв’язані з “Псевдо рахунком” на конкретну дату, записуються на рахунок банку у Французькому банку разом з результатами інших операцій. Але Французький банк не дозволяє банкам мати дебетові сальдо по рахунку. Якщо дебетове сальдо не покривається на початку наступного дня, то Французький банк може анулювати дебетові проводки, виконані Sagritter, а також кредити в порядку, зворотному прийому доручень. 38

У Швейцарії цілодобово діє Swiss Interbank Clearing Швейцарська міжбанківська клірингова система (ШМКС). Вона здійснює остаточні і безвідзивні платежі у швейцарських франках із використанням засобів, що зберігаються у Швейцарському національному банку (ШНБ). ШМКС є єдиною системою, що здійснює електронні платежі між швейцарськими банками. Розрахунки по всіх платежах проводяться по рахунках учасників на індивідуальній основі (шляхом дебетування рахунку банку, що дає вказівку про платіж, і кредитування рахунку банкаотримувача). ШМКС є системою як значних, так і дрібних роздрібних платежів; розміри платежів не обмежуються. Ціллю функціонування ШМКС є зниження кредитних ризиків, усунення овердрафтів по жирорахунках у ШНБ, прискорення розрахунків і полегшення банкам задачі керування готівкою. Учасники ШМКС повинні знаходитися на території Швейцарії і бути банками в тому значенні, як це визначається швейцарським законом про банківську діяльність. Крім того, вони повинні мати жирорахунок у ШНБ. Через ШМКС можуть здійснюватися тільки кредитні перекази у швейцарських франках, тобто платежі завжди ініціюються банкомплатником. ШМКС може використовуватися для зарахування платежів клієнтів банків на якийсь банківський рахунок, виконання платіжних доручень на користь третіх сторін, забезпечення покриття і здійснення міжбанківських платежів. Крім того, через ШМКС у платіжну систему пошти, телеграфу і зв’язку (ПТЗ) можуть надходити перерахування коштів на поштові рахунки або грошові перекази (сума переказу доставляється листоношею на будинок бенефіціара). І навпаки, платежі, ініційовані через відділення ПТЗ на користь власників банківських рахунків, переводяться з платіжної системи ПТЗ у ШМКС. В банківські робочі дні ШМКС функціонує цілодобово. Розрахунки проводяться протягом приблизно 22 годин. День починається о 18 год. 00 хв. (по цюрихському часі) напередодні аналізованого банківського робочого дня з переказу залишків по жирорахунках з основних рахунків у ШНБ на клірингові рахунки в ШМКС, У Японії діє система фінансової мережі банку Японії (СФМ-БЯ). Вона створена в 1988 р. із метою здійснення електронних грошових переказів між фінансовими установами, включаючи Банк Японії (БЯ), що нею управляє. СФМ-БЯ працює в режимі “он-лайн”. Фінансові установи, щоб одержати доступ до послуг СФМ-БЯ. В області грошових переказів, повинні мати рахунки в Банку Японії. Система СФМ-БЯ використовується для здійснення:

39

грошових переказів між фінансовими установами, пов’язаними з міжбанківським грошовим ринком і які займаються проведенням операцій із цінними паперами; грошових переказів у рамках однієї і тієї ж фінансової установи (внутрішньофірмових грошових переказів); - розрахунків по позиціях, що утворяться в результаті функціонування клірингових систем, що знаходяться в приватному керуванні; - грошових переказів міжфінансовими установами і Банком Японії (включаючи перекази коштів казначейства). Грошові перекази, здійснювані СФМ-БЯ є звичайно кредитними, але для внутрішньофірмових переказів вони можуть також бути дебетовими. Банк-відправник може передати платіжну вказівку, що містить інформацію про клієнтів банка-відправника і/або банка-отримувача. Учасники системи здійснюють грошові перекази з одного рахунку БЯ на інший шляхом пересилки платіжних вказівок із терміналів СФМБЯ встановлених у помешканнях окремих учасників. Розрахунки по грошових переказах проводяться на вибір учасника або на валовій основі в реальному часі (із 9 год 00 хв. до 17 год 00 хв. по токійському часі), або у встановлений час. Існують чотири встановлені розрахункових періоди: 9 год 00 хв., 13 год 00 хв., 15 год 00 хв. і 17 год 00 хв. Платіжні вказівки можуть бути також направлені напередодні розрахунку, причому такі розрахунки припиняються о 17 год 20 хв. Грошові перекази, здійснені за допомогою СФМ-БЯ, є остаточними. При розрахунку у встановлений час платіжні вказівки можуть бути відкликані до їхнього виконання. Валові платежі в реальному часі стають остаточними негайно [81]. Банк Японії не надає кредитів в межах робочого дня. Якщо якийсь учасник СФМ-БЯ не має на своєму рахунку коштів, достатніх для здійснення грошового переказу в реальному часі, платіжна вказівка автоматично відхиляється. 3. Міжнародна міжбанківська система комунікацій SWIFT. Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. 40

У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку – 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США SWIFT (Society for World-Wide Interbank Financial Telecommunications) — СВІФТ (міжнародна міжбанківська організація по валютним і фінансовим розрахункам телексом). SWIFT є провідною міжнародною організацією у сфері фінансових телекомунікацій. Основними напрямками діяльності SWIFT є надання оперативного, надійного, ефективного, конфіденційного і захищеного від несанкціонованого доступу телекомунікаційного обслуговування для банків і проведення робіт по стандартизації форм і методів обміну фінансовою інформацією. SWIFT не виконує клірингових функцій і є лише банківською комунікаційною мережею, орієнтованою на майбутнє. Повідомлення що передаються, враховуються у вигляді переказу по відповідним рахункам “ностро” і “лоро”, так як і при використанні традиційних платіжних документів. SWIFT – це акціонерне товариство, власниками якого є банки-члени. Зареєстровано товариство в Бельгії (штаб-квартира і постійно діючі органи знаходяться в м. Ла-Ульп поблизу Брюсселя) і діють по бельгійським законам. Вищий орган – загальні збори банків-членів або їх представників (Генеральна асамблея). Всі рішення приймаються більшістю голосів учасників асамблеї у відповідності з принципом: одна акція — один голос. Головні позиції в раді директорів займають представники банків країн Західної Європи і США. Кількість акцій розподіляється пропорційно трафіку повідомлень, що передаються. Найбільшу кількість акцій мають США, Німеччина, Швейцарія, Франція, Великобританія. В Україні першими учасниками SWIFT стали більше 20 банків, у тому числі НБУ, Перший український міжнародний банк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк, “Україна”, Укрексімбанк, Градо-банк, банк “Ажіо”, Приватбанк, а також Українська міжбанківська валютна біржа. За оцінками незалежних експертів, банк середньої величини може одержати від участі в SWIFT від 15000 дол. США на місяць чистого прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу й залучення солідних клієнтів, зацікавлених у швидкому проходженні міжнародних платежів, роботі на міжнародному ринку валют і цінних паперів. SWIFT розкриває перед своїми учасниками багато унікальних можливостей: ‘ підвищення ефективності роботи банку за рахунок використання стандартизації та сучасних способів передачі інформації; ‘ забезпечення надійності при передачі повідомлень (кодування і спеціальний порядок передачі й прийому); 41

‘

прямий доступ банків-учасників SWIFT до своїх кореспондентів, відділень і філій у всьому світі. (Звичайне повідомлення може бути доставлено за 20 хв, термінове – за 5 хв); ‘ використання стандартизованих повідомлень, що допомагає подолати мовні бар’єри й зменшити відмінності у практиці застосування міжнародних банківських операцій; ‘ гарантія безпеки передачі, тобто захист від підробок, втрати інформації та обов’язкова відповідь по всіх платіжних дорученнях і фінансових повідомленнях (за весь період роботи SWIFT не було зафіксовано жодного випадку передачі шахрайської інформації, жодного разу користувачі не понесли збитки з вини SWIFT). Членом SWIFT може стати будь-який банк, що має у відповідності з національним законодавством право на здійснення міжнародних банківських операцій. Поряд з банками – членами є і дві інші категорії користувачів мережі SWIFT – асоційовані члени і учасники. В якості перших виступають філіали і відділення банків-членів. Асоційовані члени не є акціонерами і обмежені в праві участі в керуванні справами товариства. Так звані учасники SWIFT – різноманітні фінансові інститути: брокерські і дилерські контори, клірингові і страхові компанії, інвестиційні компанії, отримали доступ до мережі в 1987 р. SWIFT – організація безприбуткова, весь прибуток витрачається на покриття витрат і модернізацію системи. Робота в мережі SWIFT дає користувачам низку переваг: ‘ надійність передачі повідомлень, що забезпечується побудовою мережі, спеціальним порядком передачі і прийому повідомлень за рахунок резервування кожного із елементів мережі; ‘ мережа гарантує повну безпечність багаторівневою комбінацією фізичних, технічних і організаційних методів захисту, що забезпечують повне збереження і таємність повідомлень що передаються; ‘ скорочення операційних витрат в порівнянні з телексним зв’язком; ‘ швидкий спосіб передачі повідомлень в будь-яку точку світу; термін доставки повідомлення складає 20 хв., його можна скоротити до 1 – 5 хв. (термінове повідомлення), що перекриває показники окремих каналів зв’язку. У випадку, коли відправник зкомутований з отримувачем (режим on-line), передача даних проходить менше чим за 20 с; ‘ так як всі платіжні документи надходять в систему в стандартизованому вигляді, то це дозволяє автоматизувати обробку даних і підвищити в кінцевому результаті ефективність роботи банка; ‘ у зв’язку з тим що міжнародний обіг все більше концентрується на користувачах SWIFT, підвищується конкурентноздатність банківчленів SWIFT; 42

‘

SWIFT гарантує своїм членам фінансовий захист, тобто якщо з вини товариства на протязі доби повідомлення не досягло адресата, то SWIFT бере на себе всі прямі і побічні витрати, які поніс клієнт із-за цього запізнення [85].

4. Електронні системи переказу коштів фізичних осіб. Обслуговування банками фізичних осіб з переказу коштів за кордон здійснюється за допомогою спеціальних платіжних систем. Банки, залучені до системи міжнародних переказів, пов’язані між собою за допомогою комунікаційних мереж, по яких розпорядження про перекази проходять через відповідні національні платіжні системи. Ці мережі можуть експлуатуватися службами пошти, телеграфу, самими банками (банківські мережі) тощо. Існує ряд спеціалізованих організацій, що діють у цій сфері (наприклад, мережа Western Union, MoneyGram). MoneyGram – це достатньо розвинута система, яка поєднує технології переказів через кореспондентські рахунки між банками різних країн та сплату фізичним особам через поштові відділення в країні отримувача коштів. Підключення до цієї системи не потребує значних початкових вкладень (у спеціальне устаткування, підключення до комп’ютерної мережі, придбання спеціальних програмних продуктів). Крім того, American Express гарантує безкоштовне постачання бланків документів, робочих терміналів тощо на засадах власності на них American Express. Це значно знижує витрати на впровадження та обслуговування системи MoneyGram та сприяє зацікавленості в ній банків, в яких не вистачає вільних коштів, таких як більшість українських банків сьогодні. Однак система MoneyGram має цілий ряд суттєвих недоліків для банку. По-перше, дуже вузький асортимент послуг. Практично тут’ застосовується технологія прямого переказу, не розроблено комплекс додаткових послуг та опцій. По-друге, технологія переказів у системі MoneyGram не дозволяє варіювати між ціною та швидкістю переказу. Як правило, переказ у системі MoneyGram клієнт отримує через 3 – 4 дні після відправки. По-третє, і це, мабуть, найголовніше, у системі MoneyGram практикується дуже невигідний для банку-агента порядок сплати комісійної винагороди. Агент, приймаючи кошти для переказу та комісійну винагороду від клієнта, мусить розмістити як суму переказу, так і суму комісійних на спеціальному трастовому рахунку в довіреному банку. American Express має право безумовно дебетувати цей рахунок на всю суму. Частку комісійної винагороди, що належить агентові, American Express сплачує лише протягом наступного місяця після проведення операції. Таким чином, банк безкоштовно кредитує American Express протягом місяця. 43

По-четверте, відсутність єдиної комп’ютерної мережі системи MoneyGram ускладнює процес комунікації з транзакційним центром та контрагентами і зумовлює додаткові витрати в процесі роботи в системі, що негативно вплине в довгостроковому періоді. Система Western Union – світовий лідер у цьому виді бізнесу – з’явилась у нашій країні приблизно три року тому, її засновниками стали визнаний лідер міжнародних швидкісних переказів, американська компанія “Western Union” та AT “Українська фінансова група”. За три роки роботи агентам західної компанії дочірнє підприємство УФГ вийшло на значні обсяги діяльності. Тепер “XChange Points/Western Union” здійснює понад 1200 міжнародних операцій на місяць у рамках системи Western Union зі швидкісного переказу грошових коштів в Україну та закордон, маючи близько 23 тисяч власних агентств більше ніж у 90 країнах світу. У ній працює понад 23000 агентів і можливий переказ коштів у будь-яку країну світу. В Україні відділення “XChangc Points/Western Union” успішно працюють у всіх великих містах, включаючи Київ, Львів, Одесу, Ялту, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків. Цю діяльність не слід розглядати як конкурентну банківській. Головне, чим займається компанія, – швидкісний переказ готівкових грошей фізичних осіб та невеликого приватного бізнесу, яким внаслідок не дуже великих обсягів операцій комерційним банкам займатися поки що не цікаво. Люди не бажають чекати, а для невеличких фірм затримка з надходженням коштів є просто небезпечною. Окрім того, якщо банк може не мати в місці переказу банку-кореспондента, то оператору агентства “XChange Points/Western Union” клієнт повинен просто повідомити суму переказу та місто, де на нього чекає отримувач. У свою чергу, в деяких країнах йому слід представити посвідчення особи, в інших – дати відповідь на кодове запитання, що надіслане відправником. Усе це робиться дуже швидко завдяки високомобільним комп’ютерним мережам [77], [85]. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

44

Охарактеризуйте діючі платіжні системи? Яка, на вашу думку, сама надійна та зручна платіжна система? Назвіть переваги використання SWIFT. Охарактеризуйте електронні системи переказу коштів фізичних осіб.

Розділ ІІІ. Міжнародні розрахункові операції Сучасна світова економіка характеризується розвитком міжнародних інтеграційних процесів. У зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у реалізації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками. Такі розрахунки можуть бути пов’язані не лише з торговельними, але і з кредитними, інвестиційними або іншими зовнішньоекономічними відносинами. Міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки, тобто ті банки, що одержали спеціальний дозвіл на виконання відповідних валютних операцій. Для проведення міжнародних розрахунків банки різних країн встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують на основі взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних договорів, у яких зазначаються всі основні моменти співпраці. Зокрема, договором про встановлення кореспондентських відносин визначається застосування до нього права тієї чи тієї країни. На практиці прийнято застосовувати право тієї країни, у якій відкривається кореспондентський рахунок. Слід зазначити, що банки, здійснюючи розрахунки за зовнішньоекономічними договорами своїх клієнтів, є учасниками тільки розрахунків, але не самих торговельних операцій. Проблеми, пов’язані з міжнародними розрахунками, є актуальними в усьому світі. Це обумовлено тим, що під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності учасники розрахунків зіштовхуються з безліччю різних ризиків: економічних, податкових, політичних та інших. 3.1. Міжнародні розрахунки за допомогою інкасо 1. Загальна характеристика міжнародного інкасо При здійсненні зовнішньоторговельної операції експортер прагне надійності та вчасності платежу за товар. Для цього найважливіша мета експортера полягає у збереженні товаророзпорядчих документів до того часу, доки імпортер не заплатить за товар, або не надасть певні гарантії оплати в майбутньому. Інкасо – грошова виручка, отримання грошей від боржника (покупця) шляхом пред’явлення йому платіжних документів через банк. Розрахунки інкасо – регулюють здійснення розрахунків між покупцем і продавцем та передбачають, що продавець направляє до банку, в якому відкритий його рахунок, інкасове доручення та комплект документів котрий обумовлений у контракті та доручає цьому банку-ремітенту 45

здійснити з банком-кореспондентом, в якому є рахунок покупця (інкасуючим банком), платіж або акцепт векселів проти перерахованих у дорученні документів з умовою, що передача документів покупцю буде здійснена інкасуючим (представляючим) банком лише після здійснення (або в момент) або акцепту. Розрахункові операції по інкасо регулюються “Уніфікованими правилами по інкасо”, видані Міжнародною торговельною палатою в 1995 р., публікація № 522. [26, с. 251] При здійсненні інкасової операції правила і визначення понять відповідно до Правил по інкасо є обов’язковими тільки в тій частині, в якій не було досягнуто інших явно виражених домовленостей між сторонами і немає національних, державних або інших місцевих законів (постанов), що суперечать цим Правилам і від яких не можна відступити. Сторони мають зазначити у договорі, що інкасо здійснюється на підставі Правил по інкасо. При здійсненні операції інкасо, як правило, беруть участь чотири сторони: Трасант (експортер) — його місія полягає в тому, що він доручає інкасо за своєю траттою, або траттою та комерційними документами банку в своїй країні. Трасанта також називають принципалом, тобто одержувачем коштів. Банк-ремітент — банк, який займається обробкою та пересиланням документів в країну імпортера з метою здійснення інкасо через інкасуючий банк. Банк-ремітент обирає експортер. Інкасуючий банк — його функцій полягають у наступному: він надає імпортерові тратту або трату та комерційні документи при отриманні платежу чи акцепту. Здебільшого інкасуючий банк призначається експортером на засадах пріоритетної угоди з імпортером і є банком імпортера. Банк-ремітент може сам обрати або відрекомендувати інкасуючий банк, економічно доцільно, якщо це буде своє відділення або кореспондент в місті (країні) імпортера. Трасат (імпортер) — юридична особа, якій надають відповідні документи по інкасовій операції відповідно до інструкції. Банк-ремітент готує інструкції на підставі доручень, отриманих від експортера, які описують строки та умови, за яких інкасуючий банк повинен видати документи імпортеру. Ґрунтуються вони на попередній домовленості між імпортером та експортером. [52, с. 152]

46

8

І 9 Інкасуючий банк 13а Рахунок імпортера

10

11б 12а

Рахунок банку (Р)

Р

7

Банк-ремітент

Рахунок банку (І)

13

Рахунок експортера

3 11

14а

2

14

12

Імпортер

6 5 11а

1

4

Експортер

15

Рис. 3.1. Схема інкасової форми розрахунку. Послідовність дій при проведенні операцій з інкасо проти доку ментів наведена на рис. 3.1: 1 – укладання зовнішньоторговельного контракту; 2 – звернення за банківською гарантією платежу (якщо така необхідна); 3 – банківська гарантія платежу (якщо така є); 4 – перевірка банківської гарантії платежу; 5 – відвантаження товару; 6 – подача інкасового доручення та передача комплекту товаророзпорядчих документів ( фінансові та комерційні); 7 – перевірка перерахованих у дорученні документів та їх форм; 8 – передача інкасового доручення та комплекту документів; 9 – перевірка документів та їх форм; 10 – платіж; 11 – документи на акцепт; 11а – перевірка документів та відповідність їх змісту умовам ЗТК; 11б – платіж; 12 – акцепт документів, підтвердження згоди на вже здійснений платіж; 12а – повідомлення про платіж; 13а – відмітка про оплату на документах; 13 – платіж; 14а – передача документів для отримання вантажу; 14 – повідомлення про зарахування коштів (дата, № ЗТК, сума); 15 – отримання товару імпортером. 47

Згідно з інкасо, експортер дає доручення банку в своїй країні (банкурємітенту) відправити документи банку в країні імпортера (інкасуючому банку). Інкасуючий банк, в свою чергу, подає свої документи імпортеру і відповідно особливих інструкцій отримує від імпортера або оплату за пред’явленням, або акцепт термінової тратти (торговельний акцепт), яку виписав експортер на ім’я імпортера. “Акцепт” означає, що імпортер бере на себе зобов’язання здійснити платіж після закінчення строку термінової тратти, яку виписано на його ім’я та ним акцептованої. Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується в основному пересилкою і наданням документів напроти оплати чи акцепту, але без власного зобов’язання виконати платіж, якщо покупець не виконає своїх обов’язків по інкасо. [77] 2. Типи інкасо. Інкасова форма розрахунків існує кількох типів, в залежнсті від того, який комплект документів пред’являється банкам: Документарне інкасо – цей тип передбачає, що разм з фінансовими документами передаються і комерційні або тільки комерційні документи; це звичайна форма готівкового платежу. Важливою особливістю документарного інкасо є те, що комплект інкасованих комерційних (товаророзпорядчих) документів може включати у себе коносамент, який є документом, що дає право власності на товар. Маючи у розпорядженні повний комплект підписаних оригіналів коносамента, банк зберігає контроль над товаром доти, доки імпортер: ‘ не оплатить товар; ‘ не акцептує тратту; ‘ не виставить простий вексель або боргову розписку. Необхідна кількість та види документів та їх примірників мають визначатись законодавчими вимогами країни-імпортера. Якщо ці дані відсутні у зовнішньоторговому контракті, то експортер повинен завчасно з’ясувати ці питання у консульському представництві країни-імпортера. До таких документів можуть належати: ‘ Термінова тратта або тратта на пред’явника; ‘ Коносамент або інший транспортний документ; ‘ Комерційні рахунки-фактури або інвойс; ‘ Свідоцтво про походження; ‘ Сертифікати якості; ‘ Санітарні висновки; ‘ Страхові поліси або сертифікати. За алгоритмом документарного інкасо банк експортера (банкремітент) надсилає документи та свої інструкції із вказівками, які складені на основі інкасового ддоручення, щодо стягнення інкасо, до банку в 48

країні імпортера (інкасуючого банку). Ці інструкції визначають строки та умови видачі документів імпортерові. Імпортер отримує документи тільки після виконання особливих умов. Порівняно з чистим інкасо, при використанні документарного інкасо експортер менш ризикує, тому що пересилання говаророзпорядчих документів захищене. Товаророзпорядчі документи є захищеними, коли оригінальні копії коносаменту або транспортного документу відправляють інкасуючому банку або передають за його вимогою. Після виконання імпортером усіх умов, інкасуючий банк передає коносамент імпортеру. Чисте інкасо — інкасо, в якому задіяні лише “фінансові” документи (тратта (переказний вексель), простий вексель, чек, боргова розписка). У міжнародній практиці зустрічається випадки коли товар потрібен покупцю негайно і відправляється повітряним або наземним транспортом, при цому товар надходить надходить раніше, ніж документи. Такий тип інкасо називається інкасо без документів. Інкасо – це відносно нескладна і недорога для контрагентів банківська операція. Частіше витрати по її оплаті розподіляють між сторонами порівну або кожний з контрагентів несе їх на своїй території. Якщо ж у контракті умови оплати послуг банку не зафіксовані, то вони покладаються на продавця. [26, с. 254] Інкасова форма розрахунків більш вигідна для покупця. Тому, що він оплачує товар і майже одночасно одержує його у своє розпорядження. Отже, йому заздалегідь не потрібна валюта і вона не вилучається з обігу. Більше того, покупець може домовитись з продавцем про відстрочення платежу на декілька тижнів або місяців. Порівняно надійною формою розрахунків виступає інкасо для продавця. Перехід права власності на товар до покупця здійснюється у момент одержання документів на нього, тому що без документів товар йому не видадуть ні порт, ні залізнична станція тощо. А документи при інкасо можуть бути одержані при неодмінному здійсненні платежу або акцепту. Крім переваг, інкасо має деякі недоліки для продавця. Існує ризик несплати за товар після того, як він уже відправлений імпортеру. Це може статися при зміні кон’юнктури ринку, якщо товар купувався для перепродажу й імпортеру стає вигідніше оплатити витрати, або ж під час транспортування вантажу з’ясовується, що покупець виявився неплатоспроможним. Враховуючи таку ситуацію, експортеру рекомендується використовувати інкасо, тільки якщо він впевнений у надійному фінансовому становищі покупця, а також не зайвим є для продавця попередній підбір іншого можливого покупця. Також для продавця є незручним тривалий термін обробки інкасо (від декількох тижнів до декількох місяців) та одержання платежу після 49

поставки товару. Міжнародна практика показує, що при розрахунках на умовах негайного платежу максимальний строк оплати по інкасо звичайно становить 80 – 90 днів, мінімальний – 15 днів, а в середньому – 30 днів, незважаючи на те, що нормативним є строк 10 днів. 3. Фази документарного інкасо. При проведенні документарного інкасо банки беруть на себе деякі зобов’язання: перевірка документів, передачу документів (або акцепт) покупцю при отриманні суми платежу за товар. Від першого контакту між продавцем та покупцем до повної реалізації угоди доводиться здійснити немало операцій, які узагальнено складають три фази: 1. Узгодження умов інкасо. Експортер та імпортер узгоджують умови платежу та фіксують їх у ЗТК. 2. Видача інкасового доручення і надання документів. Після укладання ЗТК продавець складає всі необхідні документи (рахунок-фактура, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і надсилає їх разом з інкасовим дорученням своєму банку (банку-ремітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банку. А також продавець відвантажує замовлений товар безпосередньо на адресу покупця, чи на адресу інкасуючого банку. Експортер повинен уважно розрахувати дати відвантаження товару та подачі документів в банк, щоб товар надійшов тоді, коли у імпортера будуть всі підстави для отримання товару. 3. Подання документів платнику. Інкасуючий банк зв’язується з імпортером та інформує його про надходження документів та умови платежу, приймає від імпортера платіж або його акцепт та передає йому документи. Сума, сплачена по інкасо, переводиться інкасуючим банком банку-ремітекту, який потім перераховує цю суму експортеру. Тепер розглянемо більш детальніше кожну фазу міжнародного розрахунку по документарному інкасо. [52, с. 153] Фаза 1 — узгодження умов інкасо. У зовнішньоторгівельному контракті та в пропозиції продавця визначають умови платежу, наприклад “Документи напроти платежу готівкою”, “Документи напроти акцепту (протягом 60 днів після пред’явлення)”. Спосіб виконання платежу в ЗТК і в пропозиції відноситься до однієї із таких умов інкасо: Д/П або Д/А. Вручення документів проти платежу, Д/П (documents against payment, D/P). 50

Інкасуючий банк має право видати товаророзпорядчі документи платнику тільки після негайної оплати. “Негайно” згідно з міжнародним звичаєм означає “найпізніше — при надходженні товару”. Якщо продавець (довіритель) не хоче довго чекати грошей, він в інкасовому дорученні повинен вимагати “платежу після першого представлення документів”. В цьому випадку договір про купівлю-продаж і рахунок повинні містити положення, згідно з яким документи потрібно пред’являти платнику негайно після їх надходження в інкасуючий банк. Вручення документів проти акцепту, Д/А (documents against acceptance, D/A). При такій умові, інкасуючий банк має право документи імпортеру після акцепту тратти, яка підлягає оплаті, як правило, протягом 30 – 180 днів, але у визначений термін. Акцептування векселя на пред’явника можна порівняти з оплатою готівкою по квитанції. Так, трасат до здійснення платежу вже вступає у право володіння товаром; він може продати його терміново, здобувши таким чином необхідні кошти для оплати векселя. Отже, акцепт визначає для нього термін платежу і дає змогу уникнути короткотермінового фінансування складських запасів. Для експортера після видачі товару гарантією оплати може бути тільки акцепт трасата. Тому до настання строку платежу за векселем він може вимагати, щоб акцепт був доповнений авалем інкасуючого або іншого першокласного банку. Разом з підписом повинно бути зазначено, що поручительство надано за трасата. Поручитель (аваліст) по векселю несе солідарну відповідальність разом з трасатом, тобто він може відповідати по векселю, якщо трасат до настання строку оплати векселя не виконає своїх платіжних зобов’язань. Фаза 2 — видача інкасового доручення та надання документів. Після укладання зовнішньоторгівельного контракту або отримання замовлення на поставку експортер відвантажує товар, виставляючи рахунок-фактуру, вантажні, страхові та інші товаророзпорядчі документи. Вони є підставою для видачі продавцем інкасового доручення банку, формулюванням вказівки, оскільки, як банк-ремітент, так і інкасуючий банк при здійсненні операції дотримуються тільки інкасового доручення. У разі виникнення труднощів, банкові потрібні будуть (якщо є можливість) додаткові вказівки. При складанні інкасового доручення необхідно уважно заповнювати наступні графи: 1. Адреса платника. Вона повинна бути точною і вичерпною. Недбалість щодо цього може спричинити значні проблеми (ст.8 УПІ). 51

2. Спосіб вручення документів. У цій графі вказуються тип інкасової операції: Д/П або Д/А. Для забезпечення надійності, банк передає платнику представлені на інкасо документи під час негайної оплати лише за відсутності інших вказівок. Після акцепту документи вручають лише за наявності чітких вказівок в інкасовому дорученні. У такому разі інкасуючий банк стежить за тим, щоб вексель мав повний і формально правильний акцепт. Банк не несе відповідальності за дійсність підписів, виправлень у записах або платоспроможність трасата. 3. Документи. Графа, в якій обумовлюється вид і кількість примірників документів, вони повинні визначатись законодавчими розпорядженнями країни імпортера. Якщо такі дані відсутні в замовленні або договорі купівлі-продажу, то експортер (довіритель) повинен раніше навести довідки у консульському представництві країни-імпортера. Якщо необхідний документ відсутній, покупець може прийняти (і оплатити) документи лише після ретельної їх перевірки або не робити цього зовсім. Позначки і номери на всіх документах повинні бути однаковими і збігатися з маркуванням на упаковці. Назви портів відправлення і прибуття, а також назва корабля повинні в усіх документах збігатися. При погодженні інкасуючий бану на відправку товару на свою адресу, то при несплаті (неакцепті) платником він зобов’язаний терміново проінформувати банк-ремітент. Складування, реалізація або зворотна відправка товару в такому разі є обов’язком довірителя або його представника в країні призначення. 4. Адреса банку. У випадку коли експортеру необхідно, щоб інкасо здійснював інший банк, він дає в інкасовому дорученні точну адресу банку. Якщо банк-ремітент вважає вибір неприйнятним, він зв’язується з довірителем і пропонує більш придатний інкасуючий банк. Якщо довіритель не надав банкові-ремітенту конкретних інструкцій, той може доручити виконання інкасового доручення банку-кореспонденту за власним вибором, не несучи відповідальності за можливі помилки, оскільки його обов’язком буває лише вибір банку-кореспондента і надання правильних інструкцій. 5. Вексель. У цій графі вказують відомості про виставлений на покупця переказний вексель. Залежно від інструкції, зазначеної в інкасовому дорученні, інкасуючий банк відсилає акцептований вексель до банкаремітента довірителя або залишає у себе на відповідальне зберігання до настання строку оплати. Після оплати акцептованого векселя він переводить суму по інкасо банку-ремітенту і той кредитує її на рахунок довірителя. 6. Стягнення комісійних. Комісійні та видатки по інкасо сплачує експортер. Або вони можуть розподілятись пропорційно, або в залежності від домовленості між контрагентами. Довіритель може вимагати стягнен52

ня цих витрат з платника. Якщо платник відмовляє в оплаті, то інкасуючий банк вправі вручити йому документи, не зважаючи на вказівку в інкасовому дорученні на те, що документи можуть бути передані лише після оплати комісійних та видатків по інкасо. 7. Зазначення адреси третьої особи. Якщо імпортер не зможе розрахуватись та прийняти товар, то довіритель повинен вказати представника або агента в країні призначення, який може потурбуватися про зберігання, реалізацію чи повернення товару. Обов’язковою є інформація про те, які вказівки може приймати інкасуючий банк від цієї “третьої особи” (наприклад, щодо зміни умов або розпорядження документами та товарами). 8. Особливі зауваження. Під рубрикою “Особливі зауваження” експортер може дати своєму банку такі вказівки: - про можливість та необхідність заявления протесту в разі несплати або неакцепту. Якщо при представленні документів платник відмовляє в платежі або акцепті, то інкасуючий банк через банк-ремітент повинен довести це до відома довірителя. Якщо банк не має чітких інструкцій про заявления протесту, він не повинен це робити; - про можливість та необхідність заявления протесту, якщо акцептована тратта залишається несплаченою; - про право інкасуючого банку дозволити імпотреру переглядати товар або взяти його проби; - про можливість (при операції в іноземній валюті) банку включити в платіж витрати, пов’язані з укладанням термінового контракту з метою страхування валютного курсу. 9. Кредитний рахунок. При сплаті інкасової виручки експортеру, інструкції про механізм сплати, повинні максимально сприяти здійсненню платежів та униканню непорозумінь. Якщо інкасова виручка надходить в іноземній валюті, то для бенефіціара наявність рахунку в іноземній валюті с перевагою. Тоді сума може бути кредитованою йому в оригінальній валюті. 10. Підпис. Документ має юридичну силу лише за наявності підпису та печатки. Далі інкасова операція продовжується тим, що банк-ремітент передає документи (товаророзпорядчі або фінансові) з необхідними інструкціями банку в країні платника. Здебільшого останній представляє документи безпосередньо платнику. Інкасуючий банк, що представляє документи платнику, називають “представляючим банком”. Фаза 3 — представлення документів платнику та платіж. Інкасуючий банк інформує імпортера про надходження до нього комплекту товаророзпорядчих або фінансових документів. 53

В тексті повідомлення інкасуючого банка або в авізо імпортер знаходить необхідні дані про відвантажений йому товар. Авізо, дає змогу йому зробити висновок про можливість на основі документів, які має банк, отримати товар та сплатити мито. Якщо існує необхідність та бажання, то імпортер може перевірити документи в представляючому банку. Але банк без спеціального дозволу довірителя не може дозволити огляд товару, який прибув за місцем призначення. Після того як імпортер оплатить документи, представляючий банк негайно переводить отриману виручку банку-ремітенту. Однак, в країнах з обмеженою конвертованістю валюти це не так легко, якщо в розпорядженні імпортера немає потрібної за умовами інкасо валюти. Тому для того, щоб він міг негайно розпоряджатися товаром, можливо документи вручити проти депонування суми у вітчизняній валюті, а також проти виставлення покупцям гарантії валютного ризику. Інкасуючий банк переводить виручку банку-ремітенту, як тільки в його розпорядження надходить необхідна сума валюти. Можливу курсову різницю повинен відшкодувати імпортер. В залежності від умови інкасо Д/А “документи проти акцепту” акцептований вексель після отримання документів трассатом (залежно від інструкцій довірителя) залишається в інкасуючому банку або повертається банку-ремітенту. Останній передає вексель своєму довірителю, який дисконтує його або може отримати належну суму при настанні строку платежу. При середньому терміні дії векселя за певних обставин можливі форфейтування, або перефінансування. 4. Операції з інкасовим дорученням. Форма інкасових доручень, залежить від національної практики. Прийняті від експортера інкасові доручення реєструються у відповідних журналах банку. При реєстрації присвоюється номер особового рахунку для кожного інкасового доручення. В момент реєстрації фіксуються основні реквізити: ‘ номер інкасо; ‘ сума інкасо із зазначенням валюти платежу; ‘ дати відсилання документів інобанку. Комплект документів в банку-ремітенті проходить ретельну перевірку. Після перевірки і оформлення інкасового доручення перший екземпляр доручення, рахунка-фактури і відвантажувальні документи здаються в експедицію банку для відсилання їх інобанку у встановленому порядку. Відіслані документи до отримання платежу/акцепту оприбутковуються на позабалансових рахунках для обліку контролю за своєчасністю і повнотою платежу. 54

Виконавець відділу документарних операцій при постановці документів на облік обчислює контрольний термін для одержання платежу/акцепту. Цей термін визначають, приймаючи до уваги наступне: ‘ подвійний пробіг документів поштою (повідомлення факсом; системою SWIFT) від банка-ремитента до інкасуючого банку; ‘ плюс 4 дні на опрацювання документів інобанком плюс 6 пільгових днів; ‘ до отриманого терміна додається кількість днів, передбачених контрактом для одержання платежу/акцепту, обумовлених в інструкціях інкасо. Розрахунок контрольного терміну одержання платежу, що надходить через третій банк, відбувається наступним чином: враховується потрійний термін проходження документів між банками плюс 10 днів на обробку в представляючому банку, плюс 4 дня на обробку в третьому банку. Для зручності розрахунку складаються спеціальні таблиці по регіонах або країнах для визначення контрольних термінів надходження платежів/акцептів, і після затвердження таблиць керівництвом банку вони вважаються прийнятими до виконання. Часто експортеру потрібен платіж визначену фіксовану дату, тоді ця умова передбачається у контракті і розраховується контрольний термін одержання платежу наступним чином: від зазначеної клієнтом дати додається кількість днів для одержання кредит-авізо або платіжного доручення в залежності від засобу сповіщення, оговореного в інкасо. Умовами контракту передбачений, наприклад, платіж протягом 30 днів від дати коносаменту. Дата коносаменту – 30 травня. Фіксований строк оплати інкасо – 29 червня. До цього строку в залежності від способу авізування добавляється авіапробіг (4 дні для даного регіону), і строк оплати інкасо, це означає, що контрольний строк для отримання платежу визначається як 3 липня. Термін оплати інкасо вказується на 4-му примірнику інкасо, який разом із копіями рахунків-фактур зберігається (після оприбуткування) у картотеці (і обліковується на відповідному позабалансовому рахунку). Бувають випадки, коли до розрахункового терміна платежу сповіщення про оплату або акцепт не надійшло, відповідальний виконавець направляє протягом 3 днів запит. Будь-яке повідомлення інкасуючого банку щодо виконання інструкцій інкасового доручення повинно без затримки передаватися експортеру. На кінцевому етапі операції інкасове доручення знімається з обліку тільки при одержанні платежу або акцепту, передбачених умовами інкасо, або при поверненні документів інкасуючим банком, із вказівкою при55

чини, або при одержанні відповідних інструкцій від експортера (при сповіщенні банка-імпортера). При одержанні платіжного доручення або кредитового авізо в оплату інкасо відповідальний виконавець звіряє всі реквізити і суму, валюту платежу, засіб авізування кредитового авізо із сумою й іншими відповідними даними ордера. Робиться бухгалтерський запис по балансу: дебетується рахунок інобанка (“ностро”) і кредитується рахунок експортера (“Транзитний валютний рахунок клієнта”), зазначений у 4-му примірнику інкасового доручення (відповідно за діючим у банку технічним порядком зарахування експортної виручки). В якості видаткового ордеру використовується позабалансовий ордер, витягнутий із картотеки, з поміткою дати оплати. Далі йде звичайна процедура звіряння даних ордера з даними бухгалтерського журналу. Видатковий ордер поміщається в архів (у випадку повної оплати), а в журналі реєстрації робляться відповідні відмітки про дату оплати. [52, с. 169] 5. Проблеми, переваги та недоліки інкасової форми розрахунків. При здійсненні інкасової операції можуть виникнути проблеми різного характеру: фінансові труднощі, невідповідне оформлення документів, помилки у строках здійснення операції. Ефективним за таких умов є запрошення банком-ремітентом консультанта для надання допомоги експортерам щодо уникнення можливих проблем. Проблеми, які зустрічаються найчастіше: ‘ Різне страхове забезпечення продавця і покупця. Якщо товар зіпсований або його загублено, імпортер може відмовитись сплатити інкасо. Щоб уникнути цього, експортерам слід уважно вивчати страхові поліси на випадок не передбачуваних обставин або змін умов, захищати свої фінансові інтереси при відвантаженні в усіх іноземних портах. ‘ В разі несплати інкасо імпортером, з різних причин, товари можуть бути затримані, зберігатися на складі, вимагати оплати за страховим полісом, та спричинять додаткові витрати для експортера. При цьому товари можуть бути повернуті назад експортерові за його рахунок. Або експортер може спробувати швидко укласти іншу угоду по продажу товарів. ‘ При використанні інкасо як засобу отримання платежу ризик полягає між угодою на відкритому рахунку (який вигідний імпортеру) та передоплатою готівкою (яка вигідна експортеру). ‘ Можливо, експортеру доведеться чекати на платіж (акцепт) протягом визначеного терміну, що залежить від типу інкасо, наявної іноземної валюти в країні покупця. ‘ Імпортер може не мати ліцензії на імпорт, що унеможливлює прийняття товару або спричиняє відстрочення оплати чи акцепту трат56

ти. Експортеру завжди слід перевіряти наявність в імпортера ліцензії (якщо вона необхідна до відправки товару на основі інкасо). ‘

‘

‘

‘

‘

‘

‘

Переваги для імпортера. Зменшення витрат. Імпортер уникає витрат на імпортний акредитив і може отримати вигоду з низької ціни купівлі, оскільки виключено, що експортер може знехтувати деякими заощадженнями. Відстрочка платежу. Інкасова форма розрахунків є прийнятна для імпортера щодо часу для платежу. Зазвичай можлива затримка платежу до прибуття товарів. Зручність. Купівля на основі інкасо дозволяє імпортеру уникнути ускладнень з відкриттям акредитиву. Недоліки для імпортера. Нанесення шкоди репутації у разі неплатежу або відмови від акцепту. Бувають випадки при яких імпортер з будь-якої причини не може здійснити оплату або акцептувати тратту, або вирішує цього не робити, експортер може видати спеціальні інструкції щодо заявления “протесту” від його імені. В багатьох країнах цей протест лише формальність, яка передбачає подання згодом офіційної скарги. Переваги для експортера. Зручність. Банк, який має відділення та мережу кореспондентів, допомагає уникнути різних проблем пов’язаних з міжнародними розрахунками (інкасо), застосувавши ефективний спосіб обробки документів, розрахунків і зв’язку. Збільшення конкурентоспроможності. Для експортера інкасо виступає менш тривалим та обтяжливим засобом досягнення домовленості, ніж акредитив. Отже, у експортера є можливість продати товар за нижчою ціною, збільшуючи свою конкурентоспроможність. Це саме можна сказати і про згоду експортера на акцепт платежу на підставі термінової тратти. В основі цього — збільшення кредиту, що надається експортером імпортеру, який зі збільшенням ризику експортера збільшує його конкурентоспроможність. Зменшення ризику дострокової передачі товарів. Експортер може захиститися від передачі товарів до того, як імпортер здійснить платіж чи акцептує тратту. Інкасо передбачає менший ступінь безпеки для експортера, ніж передоплата готівкою чи акредитив. Але, якщо експортерові не потрібен надійний захист від політичного та комерційного ризику за даної концентрації угод, або негайна оплата товарів є необов’язковою, інкасо може бути оптимальним методом розрахунку. 57

‘

‘

‘

Можливість фінансування. Часто експортер має можливість отримати кошти від банку під акцепт або за урядовою програмою підтримки експортера. Недоліки для експортера. Додаткові витрати, спричинені неплатежем чи відмовою від акцепту імпортера. Бувають випадки при яких імпортер, з різних причин, відмовляється від оплати чи акцепту тратти, тоді банк не несе відповідальность за товар, а законодавство не передбачає примусового стягнення інкасо. Тому в експортера можуть виникнути додаткові витрати — за простій, зберігання товару, його страхування тощо. Затримка або повільне надходження платежу. Іноді потрібен деякий час імпортеру щоб отримати ліцензію на імпорт, щоб здійснити платіж. Крім цього, внаслідок повільного здійснення інкасо в багатьох країнах можлива затримка платежу. Контрольні запитання:

1. 2. 3. 4. 5.

Що таке міжнародне інкасо? Охарактеризуйте типи інкасо. Чим вони відрізняються? Назвіть сторони документарного інкасо. Охарактеризуйте фази документарного інкасо? Обґрунтуйте зручність використання інкасової форми розрахунків з позиції експортера та імпортера. 6. Чим відрізняється інкасо від акредитива? 3.2. Міжнародниі розрахунки за допомогою акредитиву 1. Загальна характеристика міжнародного акредитиву Акредитив – це тверде зобов’язання банка (банка-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг. При використанні документарного акредитива, контрагенти залучають для забезпечення угоди банк (або банки), щоб розподілити ризики. Тобто банк (банки) виконують роль посередників у розрахунках та (або) організацій, що фінансують. Документарний акредитив не можна назвати просто формою міжнародних розрахунків. Він є досить гнучким фінансовим інструментом, за допомогою якого українські підприємства можуть здійснювати успішні операції на зовнішньому ринку з найменшим для себе ризиком і з ефективним використанням грошових ресурсів. [77] 58

Порядок акредитивних платежів установлено міжнародним документом “Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів”, остання редакція якого введена Міжнародною ТПП у 1993 р. (публікація МТП № 500). Відповідно до ст. 1 Правил по акредитивах вони застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви, тією мірою, якою Правила по акредитивах можуть бути до них застосовані. Правила по акредитивах є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженої домовленості про інше. Стаття 2 Правил по акредитивах визначає акредитив як будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банкемітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта або від свого імені: 1. має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або сплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або 2. уповноважує інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або 3. надає повноваження іншому банкові негоціювати проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитива. Слід зазначити, що акредитив, згідно зі ст. 3 Правил по акредитивах, за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівліпродажу або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов’язані і не зобов’язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий договір. Інакше кажучи, платіж у межах акредитива обумовлений виконанням не умов контракту, а умов акредитива. Також важливо відмітити, що при операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, але не з товарами, послугами та/або іншими видами виконання зобов’язань, яких можуть стосуватися документи (ст. 4 Правил по акредитивах). Акредитив надає значно більші можливості захисту інтересів експортера, ніж інкасо. Вже в момент висунення пропозиції чи укладення угоди про купівлюпродаж продавець повинен чітко собі уявити, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, стосовно: • надійності та кредитоспроможності покупця; • політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця; • власної ліквідності. [72; 80] Акредитиви поділяються на два типи, документарні (товарні) та грошові (циркулярні або фінансові): 59

-

документарні (товарні) при використання цюго типу, в розрахунковій операції разом з фінансовими задіяні і товаророзпорядчі документи; - грошові (циркулярні або фінансові) — це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів. Перелік документів, які відносяться до товаророзпорядчих при документарному акредитиві: ‘ специфікації поставленого товару; ‘ сертифікат якості товару; ‘ пакувальні листи; ‘ транспортний документ; ‘ рахунки-фактури (інвойси); ‘ страхові поліси. Міжнародним фінансовим відносинам потрібні найбільш різносторонні та найефективнішиі інструментіи забезпечення платежів. Таким інструментом на сьогодні виступає документарний акредитив. У ділових зв’язках з державами, які контролюють зовнішню торгівлю, використання акредитива здебільшого є попередньою умовою для здійснення імпортних та експортних операцій. У міжнародній акредитивній операції приймають участь такі сторони: заявник чи оплачуюча сторона (покупець/імпортер), бенефіціар (продавець/експортер), банк-емітент (банк імпортера), авізуючий банк, який розташований у країні експортера і авізує акредитив. Банк-емітент – його функції наступні: він відкриває чи “випускає” акредитив, беручи на себе платіжні зобов’язання після виконання умови акредитива. Авізуючий банк – його завдання полягають у наступному: “авізує”(повідомляє) чи перевіряє справжність акредитива і пересилає його бенефіціарові без відповідальності з боку авізуючого банку. Авізуючим банком найчастіше є філія чи кореспондент банку-емітента, розміщені в країні бенефіціара. Інші банки також можуть бути залученими до угоди і надавати свої послуги. Банк-платник/акцептуючий банк – оплачує переказний вексель. Ним може бути банк-емітент, авізуючий банк чи інший визначений банк. Банк-платник/негоціюючий банк – оцінює вексель і документи при угоді з акредитивом. При негоціюванні цей банк стає держателем векселя авізуванням бенефіціарові своїх власних фондів. Бажано, щоб негоціюючий банк був розташованим у країні бенефіціара. Підтверджуючий банк – його участь у акредитивній операції обмежується тим, що він за запитом бенефіціара може “підтверджувати” чи брати на себе зобов’язання перед бенефіціаром гарантувати оплату/акцепт векселя згідно з 60

акредитивом. Тому бенефіціар додатково використовує зобов’язання підтверджуючого банку і незалежно від банку-емітента, що дає додаткову гарантію. Але, якщо банк-емітент має добру фінансову стабільність, бенефіціарові не обов’язково використовувати підтвердження. Підтверджуючий банк часто також є авізуючим банком та знаходиться в країні бенефіціара [52, с. 196]. Банк-кредитора (другого бенефіціара, для трансфертабельних акредитивів)

Міжбанківська угода

5 3

12

(А) Банк-емітент

13

Рахунок імпортера

4 11

(В) Авізуючий банк (виконуючий банк)

14 Коррахунок банку (В)

14а

13а

2

5а

Коррахунок банку (А)

6

15

Рахунок експортера

16

9

10

11а

7 Імпортер (платник)

8

Експортер (бенефіціар)

1

17

Рис. 3.2. Схема акредитивної форми розрахунку. 1 – Підписання зовнішньоторговельного контракту; 2 – Заява на відкриття акредитиву на суму ЗТК на користь експортера у зазначений ЗТК строк; 3 – Узгодження з покупцем умов майбутнього акредитиву, включаючи вартість послуг банків А та В; 4 – Акредитив; 5 – Покриття акредитиву; 5а – Перевірка та авізування акредитиву; 6 – Акредитив; 7 – Перевірка акредитиву на відповідність умовам ЗТК; 8 – Відвантаження товару; 61

9 – Передача фінансових та комерційних документів; 10 – Перевірка документів на відповідність умовам ЗТК; 11 – Передача документів; 11а – Повідомлення про зарахування суми та дату; 12 – Перевірка документів; 13 – Платіж; 13а – Передача документів імпортерові; 14 – Повідомлення про платіж; 14а – Платіж; 15 – Платіж; 16 – Повідомлення про платіж; 17 – Імпортер отримує товар. 2. Види акредитиву I. Види акредитивів залежно від відповідальності банків: 1. Відкличний акредитив (Revocable Letter of Credit) При відкличному акредитиві банк-емітент має право в будь-який час змінити або анулювати акредитив без згоди бенефіціара (продавця). Оскільки банк-емітент здебільшого так вчиняє лише на вимогу покупця, то продавець, безперечно, має цілком довіряти покупцеві своїх товарів. У такому випадку використання цього виду акредитива є рівнозначним застосуванню звичайного банківського переказу за фактом поставки продукції (тобто покупець може заплатити, а може і не заплатити). Сьогодні такий вид акредитивів практично не використовується, тому що його умови не захищають експортера від ризиків неплатежу. Якщо у тексті акредитива не зазначено його тип, то згідно зі ст.6 Правил по акредитивах він вважається безвідкличним. 2. Безвідкличний непідтверджений акредитив (Irrevocable unconfirmed Letter of Credit) При використанні такого вида акредитива, банк-емітент не має права відмовитися від свого зобов’язання протягом усього терміну дії акредитива без згоди бенефіціара (продавця). Тобто, на відміну від відкличного акредитива, безвідкличний непідтверджений акредитив не можна змінити в односторонньому порядку або анулювати. 3. Безвідкличний підтверджений акредитив (Irrevocable confirmed Letter of Credit) У цьому випадку підтверджуючий банк додатково бере на себе зобов’язання (щодо оплати товару або послуг продавця в межах акредитива), аналогічні зобов’язанням банку-емітента (солідарна відповідальність). Таким чином, на користь бенефіціара є два зобов’язання – банкуемітента і підтверджуючого банку. Однак для того, щоб підтверджуючий 62

банк взяв на себе зобов’язання з підтвердження акредитива, потрібно виконати певні умови, а саме: 1. акредитив має бути безвідкличним; 2. має містити чітко сформульовану вказівку або прохання банкуемітента до банку-кореспондента (підтверджуючого банку) додати своє підтвердження; 3. акредитив має виконувати підтверджуючий банк (крім акредитивів з рамбурсним підтвердженням); 4. зміст акредитива має бути чітким, зрозумілим і не містити жодних умов, що дозволяють покупцеві уникнути виконання умов акредитива з оплати (так звані “стоп-застереження”). Однак слід зрозуміти, що акредитив вважається підтвердженим тільки після одержання достовірного повідомлення з банку-кореспондента про те, що він дійсно додав підтвердження до цього акредитива. Якщо виконуючий банк не додав своє підтвердження до акредитива, то він не зобов’язаний здійснювати платіж бенефіціару (ст. 10 Правил по акредитивах). У такому випадку він одержує документи, надсилає їх до банкуемітента і здійснює платіж бенефіціару лише після того, як одержить покриття (забезпечення) від банку-емітента. Одним з різновидів підтвердженого акредитива є акредитив з рамбурсним підтвердженням (“рамбурс” від англійського “reimburse” – відшкодовувати). Такий вид підтвердження використовується тоді, коли бенефіціар наполягає, щоб акредитив, з одного боку, був підтвердженим, а з іншого – виконувався в банку, у якому він обслуговується, але банкемітент з певних причин не може здійснити підтвердження саме в цьому банку (наприклад, якщо банк не є першокласним). Використання рамбурсних інструкцій регулюється Уніфікованими правилами для міжбанківського рамбурсування з документарних акредитивів (№ 525, 1996 р.), виданими Міжнародною торговельною палатою. ІІ. За способом забезпечення валютними коштами: 1. Покритий акредитив (covered L/C) його сутність в тому, що при його відкритті банк-емітент одночасно переказує виконуючому (тобто тому, який оплачує) банку відповідні валютні кошти у формі акредитива, які є забезпеченням та джерелом платежу по даному акредитиву. Отже, покритий акредитив, як і безвідкличний, містить тверде зобов’язання банку виплатити суму платежу. Якщо експортер виявляє недовіру до імпортера або його банку, то раціональним буде вимога на виставленні покритого безвідкличного акредитива. При відкритті покритого безвідкличного акредитива банк-емітент дебетує поточний рахунок свого клієнта-імпортера на суму акредитива та блокує її на особливому рахунку з моменту відкриття акредитива до 63

закінчення строку його дії. Після закінчення строку дії акредитива його невикористана частина або вся невикористана сума поновлюється на поточному рахунку імпортера. Покритий акредитив невигідний для імпортерів, оскільки вилучає з обігу кошти на весь строк дії акредитива, який може бути тривалим, і дуже вигідний банку-емітенту, оскільки ці кошти надходять у його розпорядження на заздалегідь обумовлений строк. Покритий акредитив фактично є для імпортера найбільш безпечним способом передоплати товарів, що постачаються, а для експортера – засіб максимально швидкого отримання грошей. 2. Непокритий акредитив (uncoveredL/C) його особливість в тім, що він не передбачає попереднього переказу валюти акредитива. В Україні непокриті акредитиви відкриваються комерційними банками в основному за дорученням пріоритетних клієнтів або ж на незначні суми. Але зі зростом конкуренції у банківському середовищі українські банки будуть відходити від практики емітування покритих акредитивів і в інтересах клієнтів будуть йти на певний ризик, який зв’язаний з відкриттям непокритих акредитивів. IІI. Види акредитивів за формою платежу: 1. Акредитиви з оплатою за пред’явленням документів (акредитив по пред’явленні – Letter of Credit at sight/against payment) Бенефіціар одержує оплату за акредитивом після представлення документів, перевірки їх виконуючим банком і визнання такими, що відповідають умовам акредитива. Платіж проводиться у спосіб “документи проти платежу”, причому банку надається достатньо часу на перевірку документів, але не більш ніж сім робочих банківських днів після одержання документів (ст. 13 Правил по акредитивах). 2. Акредитиви з відстрочкою платежу (Letter of Credit with deferred payment details) є важливим інструментом фінансування для покупця, оскільки протягом періоду відстрочення платежу він, одержавши товар, може продати його і з отриманого виторгу сплатити суму акредитива. Саме тому такий вид акредитива є досить поширеним у відносинах з українськими експортерами й іноземними покупцями. Однак, з точки зору продавця, цей акредитив не вигідний (тому що збільшується період обороту коштів), але все-таки прийнятний. Якщо продавцеві необхідні кошти раніше настання дати платежу, то він може використовувати документи з виконаного їм акредитива у вигляді застави під час кредитування в банку. Такі операції здійснюються деякими банками за схемою: 1. продавець (експортер) виконує умови акредитива і надає необхідні документи до уповноваженого банку; 64

2. уповноважений банк перевіряє документи і дає свою письмову згоду здійснити платіж; 3. продавець (експортер) бере кредит у банку (це може бути будь-який банк) і використовує як заставу зазначені документи, які підтверджують, що на його користь буде здійснено платіж у визначений термін; 4. після одержання коштів за акредитивом продавець (експортер) погашає кредит і відсотки за ним або банк, що надає кредит, сам подає документи, отримані від продавця (експортера), до виконуючого банку і просить сплатити кошти на свій рахунок. У цьому випадку банку бажано брати участь у “ланцюжку” проведення платежів за акредитивом, щоб мінімізувати свої ризики з непогашення кредиту внаслідок будь-яких дій продавця (експортера). Акредитив може бути використано для того, щоб уникнути порушення валютного законодавства під час проведення імпортної операції, термін якої перевищує 90 днів. Так, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР передбачає, що у разі здійснення міжнародних розрахунків під час імпортних операцій відлік 90 днів починається з моменту перерахування банком платежу нерезиденту. Таким чином, вирішується ситуація, якщо: 1. у зв’язку з особливістю товару (наприклад, складне технологічне устаткування) необхідно збільшити термін з моменту оплати; 2. партнер-нерезидент наполягає або на попередній оплаті, або на твердій гарантії оплати. 3. Акредитиви з негоціацією (Letter of Credit with negotiation) Іноді в акредитивах зустрічається форма оплати шляхом негоціації (“by negotiation”, від англійського слова “negotiate” – одержати гроші, сплатити). Суть операції полягає в наступному. Банк, уповноважений провести негоціацію (зазвичай це будь-який інший банк, аніж банк-емітент), одержує документи стосовно акредитива і перевіряє їх. Якщо вони відповідають усім умовам акредитива, а репутація та надійність банку-емітента не викликає сумнівів, він може, не чекаючи одержання грошового відшкодування з банку-емітента, відразу оплатити ці документи на користь бенефіціара, з відрахуванням визначеного відсотка комісії. Негоціюючий банк несе ризик неотримання відшкодування від банку-емітента або несвоєчасного відшкодування. Причиною для цього може бути: 1. невизнання банком-емітентом документів такими, що відповідають повністю умовам акредитива; 2. недобросовісні дії з боку банку-емітента. 4. Автоматично поновлювані (револьверні) акредитиви (Revolving Letter of Credit) 65

У разі коли товар поставляється рівними партіями через рівні проміжки часу, то оплата може здійснюватися за автоматично поновлюваним на тих самих умовах (револьверним) акредитивом. Текст цього акредитива буде приблизно таким: “сума акредитива: USD 100000,00 п’ять раз автоматично поновлюваний акредитив аж до максимальної суми в USD 600000,00”. Таке формулювання означає, що після використання перших 100000,00 дол. США автоматично набирає чинності акредитив на наступні 100000,00 дол. США, і так далі аж до досягнення зазначеної максимальної суми. Так звану “умову поновлення” можна скласти у кількох варіантах залежно від потреби. Наприклад, можна зазначити: “Акредитив на суму: USD 100000,00 автоматично поновлюваний щомісяця, перший раз – у січні й останній раз – у травні 2009 р. Максимальна сума, що виплачується за цим акредитивом: USD 600000,00”. Додатково в револьверному акредитиві необхідно передбачити можливість невикористання або часткового використання якоїсь частини акредитива. У цій ситуації потрібно використовувати наступні визначення револьверного акредитива: ‘ “кумулятивний” – означає дозвіл додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат; ‘ “некумулятивний” – означає заборону додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат. Акредитив не вважається автоматично поновлюваним, якщо визначену кількість товару має бути відправлено протягом попередньо передбаченого терміну визначеними частинами (не обов’язково однаковими). Тому велике значення має ст. 41 Правил по акредитивах. Відповідно до неї, якщо в установлений термін якась частина не використана та/або не відвантажена протягом терміну, передбаченого для цієї частини, то акредитив не може бути використаний ні для цієї частини, ані для всіх наступних, якщо інше не обумовлено в акредитиві. 5. Резервний акредитив (Standby Letter of Credit) Акредитиви “стенд-бай” застосовуються насамперед у США і заміняють там прийняті в Європі банківські гарантії, які відповідно до юрисдикції більшості федеральних штатів США не можуть бути виданими банками. Нині цей вид акредитива все частіше застосовується і в інших країнах. Акредитиви “стенд-бай” є інструментом, подібним до гарантій, які, однак, внаслідок свого документарного характеру підпорядковуються Правилам по акредитивах. Резервний акредитив можна використовувати замість гарантії пропозиції, гарантії виконання або гарантії повернення авансового платежу, а також замість платіжної гарантії. Він також є забезпеченням платежу в разі невиконання третьою стороною договірного зобов’язання. 66

Текст зазначеного акредитива відповідає прийнятим нормам складання документарних акредитивів, але відрізняється тим, що використання цього інструмента передбачено тільки у випадку невиконання однією із сторін договірного зобов’язання, наприклад: ‘ невиконання покупцем зобов’язань з оплати поставлених товарів; ‘ невиконання продавцем зобов’язань з поставки товару або виконання послуг. Як доказ невиконання договірного зобов’язання надається відповідна заява отримувача резервного акредитива (бенефіціара) разом з копіями неоплачених рахунків (інвойсів) та інших документів, що підтверджують виконання бенефіціаром своїх зобов’язань з акредитиву (як правило, це транспортно-відвантажувальні документи, а також інші документи, зазначені в акредитиві). 6. Переказний (трансферабельний) акредитив (transferable credit) дає право першому бенефіціару наказати банку, який виконує негайний платіж, платіж з відтермінуванням платежу, акцепт тратт або негоціацію, або, у разі вільної негоціації, банку, який уповноважений бути переказуючим банком, здійснити платіж на всю суму чи на її частину другому бенефіціару / другим бенефіціарам. Відкриття переказного акредитива доцільне у таких випадках: ‘ коли продавець, який не є постачальником усієї партії товару, взяв зобов’язання швидко розплатитися із своїми кредиторами та субпідрядниками валютою. Переадресування платежів дасть змогу уникнути перерозрахунків із ними. Крім того, даний вид акредитива дешевший за відкриття окремих акредитивів своїм субпідрядникам; ‘ коли перший бенефіціар не поставляє товар сам, а є посередником та бажає передати частину або всі свої права та обов’язки дійсному постачальнику (другому бенефіціару) у своїй країні чи за кордоном. При цьому торговому посереднику його покупець виставляє безвідкличний акредитив, який має бути чітко позначений як трансферабельний. Після отримання від банку повідомлення про відкриття акредитива торговий посередник може доручити банку перевести акредитив на свого постачальника, або другого бенефіціара. При цьому переказ має відповідати умовам первісного акредитива, за такими винятками: 1) назва та адреса наказодавача акредитива можуть бути замінені на назву та адресу першого бенефіціара, таким чином частина акредитива, яка переказується, буде відкрита наказу першого бенефіціара (посередника). Це дозволяє приховати особу первісного покупця від другого бенефіціара; 2) сума акредитива (та ціна за одиницю товару) може бути зменшена, що дозволить першому бенефіціару отримати свій прибуток; 67

3) строк дії акредитива та період для відвантаження можуть бути скорочені, що дозволяє першому бенефіціару мати час для подання документів по акредитиву після того, як їх надав другий бенефіціар; 4) перший бенефіціар може замінити рахунки-фактури, а також тратти другого бенефіціара на свої власні. Але при обміні цих документів банк має розраховувати на оперативну співпрацю торгового посередника: якщо він не надасть їх на першу вимогу, на адресу банкуемітента можуть бути відіслані рахунки-фактури другого бенефіціара. Для запобігання таким ситуаціям банк вимагає від торгового посередника надання рахунків-фактур одночасно з дорученням на переказ акредитива. У тексті акредитива повинно бути зазначено, що він є переказним (або трансферабельним), тому що у протилежному випадку бенефіціар не має права переадресування платежу. Трансферабельний акредитив може бути переказаний лише один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару. Але “зворотний переказ” другим бенефіціаром першому бенефіціару не є другим переказом акредитива. Переваги трансферабельного акредитива для посередників: ‘ він дозволяє посереднику не використовувати власні грошові кошти та кредитні можливості у банку; ‘ він може бути використаний таким чином, що покупець не буде знати про особу первісного постачальника. Для цього основний акредитив не повинен наказувати жодних документів, які могли б містити ім’я первісного постачальника. 7. Акредитив з “червоним застереженням” (red clause credit) — це акредитив зі спеціальною умовою (вона раніше вносилась червоним чорнилом), яка дозволяє авізуючому або підтверджуючому банку надати аванси бенефіціару (експортеру) до надання обумовлених в акредитиві документів. Ця умова може бути внесена в акредитив на вимогу заявника на акредитив (покупця/імпортера). Такий документ є не авансовим платежем, а розпорядженням, згідно з яким постачальник отримає аванс від авізуючого/підтверджуючого банку до відвантаженням товарів. Отже, цей акредитив використовується як метод фінансування перед відвантаження для покупки товарів, які потім будуть відвантажені. Прикладами таких угод є: закупки вовни, бавовни, м’яса, деревини тощо у фермерів, можливо, на аукціоні, та відвантаження цих товарів. Іноземний покупець користується послугами експортера як посередника, і експортеру необхідні гроші заздалегідь, щоб оплатити своїм постачальникам. Авізуючий/підтверджуючий банк може надати бенефіціару кредит на двох основних типах “червоної” умови: 68

1) незабезпеченій, або чистій, умові, коли авансування здійснюється проти простої заяви бенефіціара, що аванс необхідний в оплату за передвідвантаження товару, без будь-якого зобов’язання з його боку; 2) забезпеченій, або “зеленій”, умові, коли авансування здійснюється проти зобов’язання бенефіціара закупити товар та надати у банк відповідні документи (складські квитанції та розписки, акт прийняттяздавання, розписку в отриманні авансового платежу) разом зі страховим полісом, який покриває ризик пожежі, а також зобов’язанням бенефіціара надати у строк коносамент або інші відвантажувальні документи. Виплата авансу здійснюється із коштів банку-кореспондента, але під відповідальність банку-емітента. Якщо продавець не надасть у строк відвантажувальні документи або не погасить аванс, банк-кореспондент має право дебетувати банк-емітент на суму авансу (разом з нарахованими відсотками), тобто набуває сили право регресу. Банк-емітент утримує цю суму з наказодавця акредитива. 8. Компенсаційний акредитив (back to back L/C) - це домовленість між банком та бенефіціаром по акредитиву (який є не постачальником товару, а посередником) про відкриття другого акредитива на користь фактичного постачальника (експортера) за умови, що перший акредитив (не переказний) використовується як гарантія випуску другого акредитива для покриття тієї ж угоди купівлі-продажу. Таким чином, компенсаційні акредитиви е насправді двома акредитивами. Компенсаційні акредитиви, на відміну від переказних, спеціально не розглядаються в Уніфікованих правилах для документарних акредитивів. У деяких випадках компенсаційний акредитив є альтернативою переказному акредитиву. Наприклад, у таких ситуаціях: 1) якщо покупець товару через посередника погоджується на акредитив, але не на переказний; 2) якщо первісний постачальник товару наполягає на акредитиві, який має бути виставлений на його користь першокласним банком його країни, і тому посередник (другий постачальник з тієї ж країни) не може просити свого покупця в іншій країні виставити переказний акредитив, оскільки він буде виставлений банком у країні покупця, а не першокласним банком країни первісного постачальника. Компенсаційний акредитив має багато спільного з переказним, проте у випадку компенсаційного акредитива дві угоди цілком незалежні одна від одної. Банк-емітент компенсаційного акредитива не обов’язково є банком, який авізує або підтверджує перший акредитив. За жодних обставин документи по першому акредитиву не можуть бути використані для отримання платежу по другому. При відкритті компенсаційного акредитива банк вимагає, щоб його умови точно відповідали умовам першого акредитива. Винятком є сума, 69

яка має бути зменшена, а різниця складе прибуток наказодавця компенсаційного акредитива. Банк-емітент компенсаційного акредитива здійснить платіж проти подання документів незалежно від стану першого акредитива, тому бенефіціар першого акредитива повинен оперативно замінити рахунки-фактури та тратти (якщо вони обумовлені), для того щоб вони разом з іншими документами були надані для отримання платежу по першому акредитиву. Якщо бенефіціар запізниться із заміною зазначених документів або через поштові затримки документи постачальника не надійдуть вчасно для заміни та пред’явлення по першому акредитиву, платіж по ньому не буде здійснений. Існують два види компенсаційного акредитива: 1) співпадаючий, умови якого вимагають надання документів, що можуть бути без змін використані по першому акредитиву (за винятком рахунка та тратти); 2) неспівпадаючий, умови якого передбачають, що документи, які вимагаються по компенсаційному акредитиву, можуть лише частково використовуватись для надання по першому акредитиву. Зазвичай банки не відкривають компенсаційний акредитив, якщо перший не був відкритий або підтверджений ними. Це пояснюється тим, що існування двох окремих акредитивів та участь в угоді декількох банків підвищує ризик виникнення суперечок. 9. Транзитний акредитив передбачає, що банк-емітент вимагає від банку-посередника в одній країні підтвердити або авізувати акредитив на користь бенефіціара-резидента іншої країни. Авізуючий банк може направити транзитний акредитив безпосередньо бенефіціару або авізувати його через вибраного агента у країні бенефіціара. Транзитні акредитиви відкриваються з таких причин: ‘ банк-емітент не має можливості зв’язатись напряму з банком у країні бенефіціара через політичні причини; ‘ банк-емітент може не мати з банком у країні бенефіціара кореспондентських відносин. 10. Акредитивні листи (Letter of Credit) – випускаються банкамиемітентами, являються безвідкличними, і містять зобов’язання оплатити або гарантувати оплату товарів іншими банками проти надання продавцями (бенефіціарами) певного комплекту документів. Бенефіціари мають право звертатись до будь-яких банків своєї або іншої країни з проханням виплатити їм гроші, надавши зазначені у листі документи. Банку, який виплатив гроші бенефіціару за акредитивним листом, банк-емітент акредитивного листа гарантує негайне відшкодування коштів та виплату комісії за послуги. Продавці повинні приймати акредитивні листи, які випущені лише солідними банками-емітентами. Такі акредитивні листи діють у ряді країн колишньої Британської співдружності націй. [26, с. 241] 70

3. Фази документарного акредитиву Процедуру здійснення акредитивної операції умовно можна поділити на 3 фази. Фаза 1 — угода про відкриття акредитива Після переговорів імпортера з експортером та після укладання зотнішньоторгівелного контракту, імпортер має подбати про відкриття акредитива на користь продавця. Імпортер складає доручення на відкриття акредитиву та вимагає від банку взяти перед постачальником зобов’язання щодо здійснення платежу. Банк виконує цю вимогу, як правило, лише у разі наявності змоги переадресувати його на акредитиводавця, оскільки не може розглядати товар як єдину гарантію, особливо якщо для нього не існує функціонуючого ринку. Тому акредитиводавець (імпортер) повинен розпоряджатися активами або відповідним кредитом у банку, який відкриває акредитив. За відсутності досвіду у складанні акредитивних доручень або за наявності специфічних умов відкриття акредитива раціонально буде проконсультуватися з банківським спеціалістом. Імпортер зацікавлений у детальному формулюванні умов акредитива, щоб уникнути непорозумінь. Йдеться не тільки про те, щоб умови платежу були чітко відображені у формі і виді акредитива, а й максимально враховані інтереси сторін. Вичерпні умови акредитива максимально гарантують своєчасність відвантаження замовленого товару належної якості за оптимальною ціною чи надання послуг згідно з домовленістю. Фаза 2 — доручення (заява) на відкриття акредитива Під час складання акредитивного доручення імпортеру необхідно ретельно відпрацювати такі його аспекти: 1) Форма акредитива 2) Спосіб передачі повідомлення про відкриття 3) Банк-кореспондент бенефіціара 4) Бенефіціар 5) Валюта і сумма 6) Термін дії акредитива 7) Документи 8) Страхова вартість 9) Товаросупроводжувальні документи 10) Адреса перевізника 11) Дата відправки, термін відвантаження 12) Умови поставок 13) Найменування товару 14) Часткові поставки/перевалки 71

15) 16)

Подальші інструкції по дебетуванню рахунку Підпис Акредитив відкривають за наявності необхідного покриття або лімітів кредитування і якщо доручення на відкриття не містить непорозумінь. Банк, який відкрив акредитив, здебільшого авізує банк-кореспондент в країні за місцем знаходження бенефіціара. Лише у виняткових випадках повідомлення йде прямо за адресою бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання підтвердженням про відкриття акредитива. Фаза 3 — виконання акредитива При підготовці документів для подання їх до банку, експортер повинен обов’язково переконатися, що вони за всіма пунктами відповідають умовам акредитиву. Передусім повинні бути наявними всі необхідні документи. Вони не повинні ні порушувати умов акредитива (правильність), ні суперечити один одному, оскільки банк при прийнятті рішення про прийом або неприйом документів дотримуватиметься принципу суворої відповідності документів і строків. Принцип суворої відповідності документів Сутність цого принципу полягає у тому, що банк повинен ретельно перевіряти відповідність тексту, поданих документів, текстові умов акредитива і може здійснювати оплату лише за відповідності документів умовам акредитива, про що складається відповідний лист. Принцип суворого дотримання строків Цей принцип наголошує на наступному: щоб вказана в акредитиві дата закінчення строку для представлення документів і крайній строк відвантаження були суворо дотримані. За документами, пред’явленими пізніше, банк має право не здійснювати платежі [52, с. 198]. 4. Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків ‘

‘

72

Переваги акредитивних розрахунків для імпортера Безпека. При акредитивній операції імпортер майже не ризикує та може бути впевнений, що експортерові доведеться дотриматися всіх термінів та умов акредитива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність представлених документів, імпортер все-таки залежить від надійності експортера. Отже, імпортер може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву. Можливість кредитування та фінансування. У імпортера є можливість отримати відстрочку платежу за векселем. Імпортер також має можливість придбати акцептне фінансування чи інший вид фінансування, що його надає банк-емітент.

‘

‘ ‘

‘

‘

Недопіки акредитивних розрахунків для імпортера Збільшення витрат і зниження зручності. Найчастіше імпортер є єдиним, хто несе витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати несе експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформлення. Переваги акредитивних розрахунків для експортера Швидкість та зручність. При певному виді акредитиву, оплата банком проводиться швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера. Мінімальний ризик несплати. При погодженні умов акредитиву між контрагентами імпортер звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зробити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов’язання щодо цієї операції. Успіх у фінансуванні. Вексель, акцептований банком, може бути дисконтований, якщо в країні існує ринок таких фінансових інструментів. Недоліки акредитивних розрахунків для експортера Зниження конкурентоспроможності. Для імпортера акредитивна форма розрахунків значно складніша та несе значні витрати і пов’язана з великим об’ємом роботи з паперами, експортер, що продає товари лише за акредитивом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів щодо пошуку покупців.

5. Поради для імпортера та експортера ‘ Поради для імпортера 1. Перед переговорами та підписанням ЗТК бажано проконсультуватися з банком з приводу правильного зазначення в договорі умов стосовно акредитива. 2. Акредитив має бути просто та чітко сформулюванним. Чим більше деталей обумовлено в акредитиві, тим скоріше продавець може відмовитися від такого формулювання через складність виконання всіх зазначених умов. Водночас імпортер зацікавлений у тому, щоб детальніше визначити, за що платитиме. 3. Банки не відповідають за дійсність документів або за якість і кількість відвантажених товарів. Банки мають справу з документами, а не з товарами. Для них обов’язковими є лише сформульовані умови акредитива. Якщо документи відповідають умовам, зазначеним в акредитиві, вони можуть прийняти їх і розпочати процедуру оплати, визначену в ньому. Банки не несуть відповідальності за відстрочення щодо пересилання повідомлень з вини іншої сторони внаслідок стихійного лиха або дій третьої сторони, що бере участь у проведенні угоди. 73

4. Для відкриття акредитива користуватися послугами банку, що має досвід роботи з такими операціями. 5. В деяких ситуаціях слід бути готовим до зміни або повторного узгодження умов акредитива з продавцем. При найчастіше використовуваному безвідкличному акредитиві зміни можуть бути внесені тільки з взаємної згоди сторін. 6. Імпортеру потрібно зясувати стандартні формальності оплати в країні продавця, а тільки потім вибирати вид акредитива. 7. Термін дії акредитива має бути достатнім для того, щоб продавець здійснив поставку товарів. 8. Відкриваючи акредитив, слід точно дотримувати всі подробиці торговельної угоди. ‘ Поради для експортера 1. Переконайтеся, що акредитив є безвідкличним або той, котрий потрібен. 2. До підписання зовнішньоторгівельного контракту необхідно переконатися в кредитоспроможності чи платоспроможності покупця і довідатися про його ділову практику. Ваш банк може надати допомогу при вирішенні цього питання. 3. Потрібно ретельно вивчити всі умови та положення акредитиву, щоб пересвідчитися у можливості виконання обумовлених у ньому вимог щодо графіка поставок, виду товарів, пакування і документації. Усі положення акредитива мають відповідати погодженим умовам угоди, в тому числі адреса покупця, виплачувана сума і маршрут транспортування товару. 4. Якщо потрібно змінити умови акредитива, слід негайно зв’язатися з покупцем, щоб він дав вказівки банку-емітенту про внесення виправлень. 5. Перевірте, чи точно товар відповідає опису наведеному в акредитиві, а опис товару в інвойсі, відповідає опису в акредитиві. 6. Потрібно пам’ятати про необхідність виконня всі умов, котрі обумовлені в акредитиві, інакше платіж за акредитивом може бути не здійснено. Контрольні запитання: 1. Що таке акредитив? 2. Які існують акредитиви за способом використання? Чим вони відрізняються? 3. Назвіть учасників акредитивної операції? 4. Охарактеризуйте види акредитивів залежно від відповідальності банків. 74

5. Охарактеризуйте види акредитивів залежно від забезпечення валютними коштами. 6. Охарактеризуйте види акредитивів за формою платежу. 7. Дайте характеристику кожній фазі документарного акредитиву. 8. Хто несе витрати за акредитивними операціями? 9. Обґрунтуйте зручність використання акредитивної форми розрахунків з позиції експортера та імпортера. 3.3 Авансовий платіж Авансовий платіж – це форма розрахунку яка дозволяє профінансувати експортера та надати максимальні гарантії щодо подальшої співпраці. Авансовий платіж передбачає передачу покупцем продавцю грошової суми або майнової цінності (сировини, комплектувальних матеріалів, необхідних для виготовлення замовленого товару тощо) до відвантаження товару (інколи навіть до початку виконання ЗТК) у рахунок виконання зобов’язань за контрактом. Аванс може надаватись у розмірі повної вартості ЗТК, а також у вигляді частки чи певного відсотка від неї. Авансовий платіж або попередня оплата є найбільш вигідною формою розрахунку для експортера: 1) експортер звільняється від необхідності використовувати банківський кредит із сплатою відсотків та інших витрат за користування ним; 2) експортер захищений від ризику, що імпортер відмовиться або буде не в змозі оплатити товар, який уже відвантажений на його адресу; 3) експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на придбання сировини, виплату зарплати, технічне оснащення підприємства тощо. При здійснені зовнішньоторговельних операцій розрахунки у формі авансу на повну вартість ЗТК використовуються рідко, оскільки: ‘ у більшості випадків експортери мають справу не з кінцевими споживачами або великими операторами ринку, а з посередниками, які не мають достатніх власних ресурсів для 100-процентної попередньої оплати; ‘ з багатьох товарів склався стійкий “ринок покупця”, і експортери змушені пристосовуватись до інтересів імпортерів при оплаті товарних поставок; ‘ експортерам не завжди вигідна ця форма розрахунків, оскільки вона обумовлює надання імпортеру значних фактичних знижок. Авансовий платіж у вигляді певного відсотка від суми ЗТК може виступати як гарантія зобов’язань покупця за контрактом. Якщо імпортер не приймає відвантажений товар, то експортер має право використати аванс на відшкодування збитків. Цей різновид авансового платежу до75

сить поширений у міжнародній торгівлі. Основну частину платежу продавець отримує після відвантаження товару, використовуючи для цього інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5 – 10% вартості ЗТК виплачується у формі авансу, а залишкова частина – у формі відкритого рахунка або акредитива. Іноді авансові платежі безпосередньо здійснюються у рамках акредитивів (наприклад, при використанні акредитива “з червоним застереженням”). У міжнародній практиці авансові платежі прийнято розділяти 3 категорії в залежності від призначення авансу: ‘ якщо аванс є завдатком та формою забезпечення зобов’язань, прийнятих імпортером за контрактом, то він становить 10 – 15% вартості ЗТК; ‘ якщо аванс призначений на виконання спеціального замовлення імпортера або поповнення оборотного капіталу експортера, то він становить 30 – 50% вартості ЗТК; ‘ якщо аванс є формою розрахунків за ЗТК із відомим та тривалим партнером або за ЗТК на підставі міжурядових угод, то він може сягати 100% вартості контракту. При використанні авансової форми розрахунків у міжнародній торговельній практиці склалися деякі звичаї використання цього інструменту організації міжнародних розрахунків. Аванс зазвичай сплачується протягом визначеного строку з дати підписання ЗТК. При поставках складної машино-технічної продукції з тривалим строком виготовлення ЗТК набуває сили після переказу імпортером авансу, який має бути виплачений, як правило, протягом 30 – 90 днів з дати підписання ЗТК. У ЗТК обумовлюється, через який проміжок часу після виплати авансу буде поставлений товар. Аванс реалізується найчастіше шляхом банківського переказу, але можуть використовуватися й інші платіжні інструменти, наприклад чеки. Авансовий платіж або передоплата можуть виконувати роль “кредиту”. А з економічної точки зору, гроші повинні приносити прибуток, тому за користування таким “кредитом” потрібно платити. Розмір плати за аванс визначається обумовленою у ЗТК ставкою у процентах річних, причому відсотки нараховуються на користь покупця з дати надання авансу до дати реальної поставки товару. Часто відсоткова ставка у ЗТК не зазначається, а враховується контрагентами при узгодженні ціни товару, тобто шляхом зниження ціни на розмір витрат, пов’язаних з наданням авансу. [25, с. 152] Бувають випадки при яких товар поставляється окремими партіями. То в цьому випадку аванс погашається шляхом заліку при поставці товару, що має бути зафіксовано у ЗТК. Аванс може бути на обліку до останньої поставки і погашатись при кінцевому розрахунку. При погашенні авансу у певній частці від кожної поставки доцільно використовувати такі два способи: 76

‘

пропорційний, коли при кожній поставці погашається частина авансу, яка відповідає його частці у вартості товару; ‘ прогресивний, коли процент погашення авансу з кожною новою поставкою пропорційно зростає. При організації зовнішньоторговельної операції імпортер та експортер однаково бажають та намагаються отримати якомога найбільше переваг для себе від обраної форми розрахунків. Для імпортера за інших рівних умов більш вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера. Для експортера більш вигідно, якщо аванс погашається при розрахунку за останнє відвантаження товару, оскільки цей спосіб забезпечує найтриваліше користування авансом і повністю страхує його від можливих втрат при відмові імпортера від наступних партій товару. Недоліком авансової форми розрахунків є комплексний ризик імпортера, який полягає у такому: ‘ імпортер фінансує поставку за певний проміжок часу, до того як він фізично отримує товар у своє розпорядження, тобто він “зв’язує” свій капітал до отримання товару; ‘ експортер може не поставити товар або поставити несвоєчасно, невідповідної якості або неправильної специфікації; ‘ експортер може не дотримуватись асортименту товару, умов транспортування, пакування, що зробить товар некондиційним або навіть імпортер може втратити аванс та матеріальну компенсацію. Оскільки авансовий платіж є для покупця ризикованою формою розрахунків, він при його використанні часто наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансового платежу або гарантії належного виконання контракту). [26, с. 226] Аванс слід відрізняти від завдатку та відступних. Завдаток – виступає засобом гарантії виконання умов контракту та видається у рахунок сум, належних за контрактом. При невиконанні умов договору контрагентом, який дав завдаток, він втрачає повну суму завдатку. Якщо невиконання зобов’язань за контрактом буде виявлено у сторони, яка отримала завдаток, то ця сторона має повернути його у подвійному розмірі. Отже, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договору, від відшкодування збитків іншій стороні. Відступні – їх сутність у тому, щоб віднайти можливість звільнитись від прийнятих на себе зобов’язань за контрактом при певних різних обставинах, при цьому сплатити сплатити порівняно не велику обумовлена у договорі суму. Якщо аванс та завдаток спонукають контрагентів до належного та своєчасного виконання ЗТК, відступні, навпаки, за певних обставин можуть зменшити стимули до виконання контракту. 77

3.4 Банківський переказ Міжнародні розрахунки за допомогою форми банківського переказу полягають у тому, що покупець дає доручення банку, який обслуговує його, переказати певну суму в іншу країну та виплатити одержувачу цю суму. Банківський переказ – пояснює механізм виплати певної суми грошей за допомогою такого інструмента як доручення, яке дається комерційному банку імпортера про перерахування своєму банку-кореспонденту (банку експортера) певної суми грошей за дорученням та за рахунок переказодавця (імпортера) іноземному отримувачу (бенефіціару, експортеру) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Іноді операція по банківському переказу супроводжується певними умовами. Ці умови обумовлюються у контракті і, відповідно, у платіжному дорученні банку. Наприклад, в них може бути умова, що виплата переказу бенефіціару здійснюється після надання ним зазначених комерційних та фінансових документів або проти надання розписки (документарний або умовний переказ). В операції банківського переказу також можуть приймати участь товаророзпорядчі документи, але банк не зобов’язаний їх передавати. Перелік та кількість документів, проти яких здійснюється оплата, зазначаються у ЗТК за узгодженням сторін. Найчастіше цей перелік включає такі документи: ‘ специфікацію товару; ‘ сертифікат якості товару; ‘ пакувальні листи; ‘ транспортний документ; ‘ рахунок-фактуру (інвойс). Банки не відповідають за поставку товару, передачу документів, а також сам платіж до моменту надання платіжного доручення. Банки беруть участь у цій формі розрахунків з моменту надання у банк імпортера відповідного доручення на оплату ЗТК. Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі, і тому збирають при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Наприклад, при банківському переказі банк імпортера збирає комісію з імпортера у відповідності з Тарифами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у проценті та ін.). Оплата товару у формі банківського переказу може здійснюватися: ‘ до відправки товару, у вигляді авансу; ‘ після одержання товару, як оплата боргу; ‘ комбінацією цих способів. При використанні варіанта з авансовим платежем у ЗТК рекомендується таке формулювання умов платежу: 78

“Розрахунки за цим Контрактом будуть здійснюватись банківськими переказами через банки-кореспонденти (офіційні назви та адреси банків Продавця і Покупця). Продавець через____днів після підписання Контракту (для Покупця краще:”... за___днів до контрактного строку поставки”) передасть Покупцю на суму авансу банківську гарантію своєчасної поставки товару. Покупець протягом не більше днів після одержання зазначеної гарантії перекаже Продавцю передбачений цим Контрактом авансовий платіж у сумі ___________ “. Бувають випадки, коли продавець з деяких міркувань або причин, у межах зазначеного у гарантії строку не поставить передбачений у ЗТК товар, імпортер сам або через свій банк направляє до банку експортера інформацію, що експортер не виконав своїх зобов’язань з поставки товару, і з проханням переказати на його рахунок у банку-переказодавцю суму банківської гарантії. При здійснені операції банківського переказу можуть виникнути обставини при яких експортер не зможе пред’явити банку-отримувачу транспортні документи, які підтверджують факт виконання поставки товару, то банк-отримувач здійснює переказ до банку-переказодавця гарантійної суми на користь імпортера або його бенефіціара. Банк-переказодавець повідомляє імпортера про зарахування гарантійної суми на його рахунок. Іноді виникає ситуація при якій на момент отримання платіжного доручення на рахунку імпортера відсутні (не вистачає) кошти, то банкпереказодавець може вимагати попереднього внесення грошей на його рахунок або, якщо імпортер є надійним клієнтом, прокредитувати його на погоджених умовах. Запізнення у поставці товару, якщо інше не передбачено у ЗТК, не є підставою для відмови від його оплати. Бажано експортерам вибирати БУП з найкоротшими строками виконання своїх зобов’язань, наприклад: EXW, FCA, СІР, СРТ. Для підвищення економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій. При СІР та СРТ експортер вважається таким, що виконав свої зобов’язання, у момент передачі вантажу першому перевізнику. У той самий день він може направити швидким зв’язком документи покупцю і протягом 3 – 7 днів отримати платіж, у той час як вантаж при поставках у далекі країни може перебувати у дорозі декілька тижнів. Банківський переказ може дати перевагу імпортеру при варіанті з платежем проти поставки товару, оскільки платіж здійснюється проти документів, які підтверджують поставку товару продавцем, тобто на декілька днів пізніше самої поставки. Банківський переказ має широку сферу застосування, його використовують при взаємних розрахунках по претензіях, при оплаті рекламацій, поверненні надлишково одержаних сум та інших операціях. Якщо сторо79

на ЗТК на підставі домовленості щодо задоволення поданої їй претензії або за рішенням арбітражного суду зобов’язана переказати іншій стороні узгоджену або визначену судом суму, вона дає відповідне платіжне доручення своєму банку-переказодавцю із відповідними реквізитами, зазначивши, у рахунок задоволення якої претензії здійснюється даний переказ. У деяких випадках за згодою сторін або за рішенням суду потерпіла сторона зобов’язана передати платнику рахунок, який підтверджує її фактичні витрати, пов’язані з претензією [26, с. 229]. Банківський переказ має багато спільного з формою відкритого рахунка, і характеризуються простотою оформлення, незначною вартістю, високою швидкістю одержання платежу, але й більшою ризикованістю для продавця. У надійніші вони можуть бути перетворені, як і при відкритому рахунку, використанням різних форм гарантій. Правовою основою банківського переказу та міжнародних розрахунків платіжними дорученнями є Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитові перекази, розроблений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (травень 1992 р.). В Україні цю роль виконує Проект цивільного кодексу України. Міжбанківська угода

9

(А) Банк-переказувач Рахунок імпортера

8

(В) Банк-отримувач

11

Коррахунок

Коррахунок

банку (В)

банку (А)

10

Рахунок експортера

3 7

2

12

6 Імпортер (платник)

5а 5 1

4 Експортер (бенефіціар)

Рис. 3.3 Схема банківського переказу проти оплати товару. 80

1 – Укладання зовнішньоторговельного контракту; 2 – Звертання за банківською гарантією платежу; 3 – Банківська гарантія платежу; 4 – Перевірка банківської гарантії платежу; 5 – Відвантаження товару; 5а – Передача платіжних документів (ПД); 6 – Вивчення ПД на предмет точної відповідності виконаної поставки умовам ЗТК; 7 – Подача до банку платіжних документів; 8 – Переказ коштів за отриманий товар; 9 – ПД; 10 – Переказ; 11 – Переказ грошей; 12 – Повідомлення про надходження грошей (№ ЗТК, сума, дата). Міжбанківська угода

11а 6

(А) Банк-переказувач Рахунок імпортера

7

(В) Банк-отримувач

8

Коррахунок

Коррахунок

банку (В)

банку (А)

9

Рахунок експортера

3 5

11а

4 Імпортер (платник)

11а

10

2

11а 11 1

Експортер (бенефіціар)

Рис. 3.4 Схема банківського переказу з авансовим платежем. 1 – Укладання зовнішньоторговельного контракту; 2 – Звертання за банківською гарантією поставки; 3 – Банківська гарантія платежу; 4 – Перевірка банківської гарантії поставки; 81

5 – Платіжне доручення (ПД) – лист доручення на здійснення платежу через банк (В) зазначеному експортеру за товар по ЗТК №, сума; 6 – ПД із зазначенням суми, № ЗТК, найменування та адреса бенефіціара, та інформація про спосіб покриття платежу банку (В): - дебатуванням коррахунка (А); - кредитуванням коррахунка (В); 7 – Переказ; 8 – Переказ коштів за отриманий товар; 9 – Переказ; 10 – Повідомлення про надходження грошей (№ ЗТК, сума, дата); 11 – Відвантаження товару; 11а – Платіжні документи можуть передаватися через банкикореспонденти або кур’єрською поштою. 3.5 Відкритий рахунок При розрахунках за відкритим рахунком експортер поставляє товар та товаророзпорядчі документи на адресу імпортера без гарантій платежів з його боку. Імпортер здійснює оплату шляхом банківського переказу, векселя строком платежу по пред’явленню або чеком в обумовлені у ЗТК строки. Платежі на відкритий рахунок значною мірою поширені у країнах ЄС: до 60% усіх платежів між контрагентами ЄС здійснюються у цій формі. Порядок розрахунків за відкритим рахунком доє змогу контрагентам здійснювати взаємний облік сум поточної заборгованості. Після відвантаження товару та відправлення товаророзпорядчих документів на адресу імпортера експортер записує у бухгалтерських документах суму відвантаження в дебет відкритого на покупця рахунка. Імпортер записує цю ж суму відвантаження в кредит рахунка експортера. Після оплати контрагенти роблять зворотні записи. Ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажів. Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком залежить від угоди між контрагентами: ‘ якщо поставки взаємні, можливий залік вимог на безвалютній основі; ‘ при регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними будуть здійснюватись не по кожній окремій партії товару, а у певні строки – звичайно наприкінці місяця або кварталу. ‘

82

Для покупця розрахунки за відкритим рахунком є: найпростішою та найдешевшою формою розрахунків, яка відрізняється відносною простотою виконання. Цим пояснюється її надзвичайна популярність при розрахунках між контрагентами країн ЄС. Навіть експортери визнали зручність торгівлі на умовах відкритого

‘

рахунка, особливо при тривалих ділових відносинах та поставках товару дрібними партіями; найбільш вигідною формою платежу, оскільки він здійснює платіж лише по отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик оплати непоставленого або некондиційного товару, який існує, наприклад, при авансовому платежі.

Для продавця платіж на відкритий рахунок є: найпростішою та найдешевшою формою розрахунків, оскільки вона передбачає надання продавцем товаророзпорядчих документів безпосередньо покупцю, обминаючи банк; ‘ найризикованішою формою розрахунків, тому що оплата товару здійснюється після того, як всі права на нього перейшли до покупця разом із товаророзпорядчими документами і немає фінансових документів, які б примусили його оплатити товар. Постачальник у даному разі має покладатись лише на платоспроможність та розрахункову дисципліну імпортера. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунка аналогічний ризику непоставки або недопоставки товару експортером при авансових платежах. Тому використовується відкритий рахунок при дуже значній впевненості у партнері, звичайно між фірмами, які знаходяться у тривалих ділових відносинах та систематично поставляють товар, як правило, дрібними партіями. Певне зниження ризику неплатежу для експортера можливе, якщо контрагенти по черзі виступають у ролі продавця та покупця і невиконання зобов’язань одним з них може потягнути за собою аналогічні дії іншого. Тому ця форма розрахунків частіше використовується при двосторонніх поставках, ніж при односторонніх. При організації зовнішньоторговельної операції експортери бажають отримати хочаб якусь гарантію платежу від імпортера, томуд ля досягнення більшої надійності платежу на відкритий рахунок продавці наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків. Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо – звичайна світова практика, і пропозиції про їх надання під час переговорів, як правило, сприймаються протилежною стороною без протидії. Відктирий рахунок дає можливість урізноманітнити сферу використання розрахунків та здійснювати комісійну та консигнаційну торгівлю, яка здійснюється посередницькими фірмами. Тут товар відправляється на склад посередника країни реалізації, а оплата здійснюється після його продажу. Але, перш ніж використовувати такі форми торгівлі, слід впевнитися у надійності фірми посередника. При цьому висновки відносно ‘

83

цього можна зробити тільки на підставі тривалих довірчих контактів з фірмою, але ні в якому разі не за ознаками її зовнішньої солідності. Контрольні запитання: 1. Що таке банківський переказ? 2. Охарактеризуйте схему банківського переказу проти оплати товару. 3. Охарактеризуйте схему банківського переказу з відстрочкою платежу. Чим відрізняються два види банківського переказу? 4. Охарактеризуйте сутність авансового платежу. 5. Чим відрізняється розрахунок у формі відкритого рахунку від авансового платежу? 6. В яких випадках авансовий платіж вигідний для експортера та імпортера?

84

Розділ IV. Міжнародні кредитні операції 4.1. Сутність та види міжнародного кредитування 1. Сутність міжнародного кредитування Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютнокредитні і фінансові організації. Об’єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків. Інтенсифікація світогосподарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Будучи різновидом категорії “кредит” і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов’язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, придбаного в кредит. Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: ‘ при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; ‘ у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; ‘ при реалізації товарів на світових ринках. Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі; ‘ грошові нагромадження держави та особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном е відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою по‘

85

зичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях [76]. 2. Принципи міжнародного кредиту Зв’язок міжнародного кредиту з відтворенням демонструється в його принципах: ‘ повернення: якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування; ‘ терміновість: забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни; ‘ платність: відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту; ‘ забезпеченість: виявляється в гарантіях його погашення; ‘ цільовий характер: передбачає визначення конкретних об’єктів позики (наприклад, “зв’язані” кредити) та її застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора. Принципи міжнародного кредиту виражають його зв’язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних стратегічних завдань суб’єктів ринку і держави [81]. 3. Функції міжнародного кредиту Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин: 1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси. 2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків. 3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, 86

капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн. Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об’єктом регулювання [76]. 4. Форми міжнародного кредиту Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин. За джерелами розрізняються внутрішнє, іноземне та змішане кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозв’язані і обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші, як правило, для позичальника умови міжнародного кредиту. За призначенням залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позичкових коштів, розрізняють: ‘ комерційні кредити, безпосередньо пов’язані з зовнішньою торгівлею та послугами; ‘ фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об’єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію; ‘ “проміжні” кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт. Кредити за видами поділяються на: ‘ товарні (в основному надаються експортерами своїм покупцям); ‘ валютні (видаються банками в грошовій формі). Часто валютний кредит є однією з умов комерційної справи щодо постачання устаткування і використовується для кредиту місцевих витрат на будівництво об’єкта на базі імпортного устаткування. За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, надані у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному “кошику” (СДР, екю та ін.). Міжнародні кредити за термінами поділяються на: 87

‘

короткострокові – до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові до трьох місяців, одноденні, тижневі); ‘ середньострокові – від року до п’яти років; ‘ довгострокові – понад п’ять років. У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до семи років, а довгостроковими – понад сім років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторговельні, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85 % експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упровадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньо-, а іноді й довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових кредитів у середньо- і довгострокові активно бере участь держава, виступаючи як гарант [79]. З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (певна товарна маса віддається у заставу на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму); застава товару в переробці (із заставленого товару можна виготовляти вироби, не передаючи їх у заставу банкові). Кредитор переважно бере в заставу товари, що мають великі можливості реалізації, і, визначаючи розмір забезпечення, враховує кон’юнктуру товарного ринку. Іноді як забезпечення кредиту використовують частину офіційних золотих запасів, оцінюваних за середньоринковою ціною (Фінляндія в 1963 p., Італія, Уругвай, Португалія в середині 70-х років). Країни, що розвиваються, стали ширше практикувати (особливо на початку 80-х років) депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї заборгованості. Проте позички під заставу золота не набули великого поширення через “негативне золоте застереження”, характерне для багатьох міжнародних кредитів. Сутність його стисло можна сформулювати так: якщо позичальник надасть додаткове забезпечення за іншими кредитами, то кредитор може вимагати такого самого забезпечення і для даної позики. Отже, якщо країна одержить кредит під заставу золота, у неї можуть вимагати золотого забезпечення раніше отриманих позичок. Тому деякі країни прагнуть краще продавати золото. Оскільки застава є способом забезпечення зобов’язань за 88

кредитною угодою, то кредитор має право при невиконанні боржником зобов’язання одержати компенсацію з вартості застави. Бланковий кредит видається під просте зобов’язання позичальника погасити його у певний термін. Звичайно документом за цим кредитом служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт [78]. ‘ ‘ ‘ ‘ ‘

З погляду техніки надання розрізняють: фінансові (готівкові) кредити, що зараховуються на рахунок позичальника в його розпорядження; акцептні кредити у формі акцепту тратти імпортером або банком; депозитні сертифікати; облігаційні позики; консорціальні кредити тощо.

Залежно від того, хто є кредитором, кредити поділяються на: приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами); урядові; змішані, у яких беруть участь приватне підприємство і держава; міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій. Фірмовий комерційний кредит – це позичка, надана фірмою, звичайно експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за продані товари; комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з розрахунками за товарними операціями. Терміни фірмових кредитів різноманітні (звичайно 2 – 7 років). Вони визначаються умовами кон’юнктури світових ринків, видом товарів та іншими чинниками. З розширенням експорту машин і складного устаткування новим явищем стало подовження їхніх термінів. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або дається за відкритим рахунком. Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в указаний на ньому термін. Кредит за відкритим рахунком надається за допомогою угоди між експортером і імпортером, за якою постачальник записує на рахунок покупця як його борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов’язується погасити кредит у встановлений термін. Кредит за відкритим рахунком практикується при регулярних поставках товарів із періодичним погашенням заборгованості в середині чи в кінці місяця. Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (аванс покупця), який під час підписання контракту дається імпортером інозем‘ ‘ ‘ ‘

89

ному постачальнику звичайно в розмірі 10 – 15% вартості замовлених машин, устаткування, суден. Аванс покупця є однією з форм кредитування експорту й одночасно засобом забезпечення зобов’язання іноземного покупця, оскільки імпортер повинен прийняти замовлений товар. У відносинах із країнами, що розвиваються, фірми-імпортери розвинутих країн використовують аванси покупця для вивозу сільськогосподарської продукції з цих країн. У разі невиконання договору з вини особи, котра надала аванс, його слід повернути з вирахуванням збитків на відміну від задатку, який при цьому втрачається. Якщо договір не виконано з вини одержувача задатку, то він зобов’язаний повернути його з покриттям збитків покупцю. Аванс стимулює виконання контракту на відміну від відступного, що надає право звільнитися від зобов’язання за договором без відшкодування збитків іншій стороні. Іноді купівельний аванс комбінується з відстрочкою платежу, причому рівними частками з визначеними інтервалами (квартал, півроку, рік). Хоча фірмовий кредит виражає відносини між постачальником і покупцем, він звичайно поєднується з банківським кредитом. Під час продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш тривалі терміни (до 7 років), що відволікає значні кошти експортера. Тому експортер, як правило, звертається до банківських кредитів або рефінансує свій кредит у банків. Оскільки фірмові кредити не можуть вирішити проблему кредитування експорту машин і устаткування за обсягом й умовами фінансування, посилюється роль банківського кредиту [78]. Банківські кредити. Банківське кредитування експорту й імпорту виступає у формі позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають великим фірмамекспортерам, з якими вони тісно пов’язані, бланковий кредит, тобто без формального забезпечення. У міжнародній торгівлі банківські кредити мають переваги перед фірмовими. Вони дають можливість одержувачу вільніше використовувати кошти на купівлю товарів, звільняють його від необхідності звертатися за кредитом до фірм-постачальників, робити з останніми розрахунки за товари готівкою за рахунок банківського кредиту. Залучаючи державні кошти і застосовуючи гарантії, приватні банки нерідко надають експортні кредити на 10 – 15 років за ставками, нижчими від ринкових. Проте банки, як правило, обмежують використання кредиту рамками своєї країни і нерідко ставлять умови про витрачання його на певні цілі, наприклад, на купівлю товарів у фірм, у яких вони заінтересовані. При цьому банківський кредит набуває властивостей фірмового кредиту. Банківський кредит дається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами. 90

Для координації операцій з кредитування зовнішньоекономічних операцій, мобілізації значних кредитних ресурсів і рівномірного розподілу ризику банки організовують консорціуми, синдикати, банківські пули. Банки надають експортні та фінансові кредити. Експортний кредит – кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, устаткування й інших інвестиційних товарів. Банківські кредити видаються в грошовій формі і мають “пов’язаний” характер, тому що позичальник зобов’язаний використовувати позичку тільки для купівлі товарів у країні-кредиторі. Однією з форм кредитування експорту банками з 60-х років став кредит покупцю (на 5 – 8 і більше років). Особливість кредиту покупцю полягає в тому, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їхні банки. Тим самим імпортер купує необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно такі кредити пов’язуються з придбанням товарів і послуг у певної фірми. При цьому експортер не бере участі у кредитуванні угоди, що виключає можливість завищення ціни кредиту. Вартість банківських кредитів покупцеві, як правило, фіксується на ряд років на рівні нижчому від вартості позичкових коштів на ринку позичкових капіталів, що підвищує їх конкурентоспроможність. Термін кредиту покупцю перевищує термін кредиту постачальника; в основному це середньо- і довгострокові позики. Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату закуплених товарів. У цьому напрямку відбувається еволюція кредитування експорту. Банківські кредити покупцю відтісняють кредити постачальнику (експортеру) і фірмові кредити. Фінансовий кредит дає змогу закуповувати товари на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних рівнях. Найчастіше фінансовий кредит не пов’язаний із товарними поставками і призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті. Великі банки надають акцептний кредит у формі акцепту тратти. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. Згідно з Однотипним вексельним законом, прийнятим Женевською вексельною конвенцією 1930 p., акцепт повинен бути простим, нічим не обумовленим, але може бути обмежений частиною вексельної суми (частковий акцепт). Англійське вексельне право допускає акцепт загальний і обмежений (умовний, частковий, місцевий, підписаний одним із кількох платників). Акцептант є головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений термін. У разі неплатежу утримувач векселя має право по91

дати на акцептанта прямий позов. Векселі, акцептовані банками, служать інструментом при наданні міжбанківських кредитів, що розширює можливість кредитування зовнішньої торгівлі. Існує ринок банківських акцептів. Акцептовані першокласним банком тратти легко реалізуються на ринку позичкових капіталів. Через поновлення акцептів кредити часто перетворюються з короткострокових у довгострокові. Однією з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсний кредит, що грунтується на поєднанні акцепту векселів експортера банком третьої країни і переказі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Акцептно-рамбурсна кредитна ставка містить у собі кілька етапів і забезпечується такими інструментами (операціями): ‘ доручення про акцепт тратти банком-акцептантом; ‘ угода про акцепт; ‘ виставляння безвідкличного акцептного акредитива з зобов’язанням акцептувати тратту; ‘ відвантаження товару; ‘ облік тратти і передання комерційних документів банку; ‘ пересилання тратти для акцепту та комерційних документів; ‘ повернення акцептованої тратти; ‘ переоблік тратти; ‘ пересилання комерційних документів; ‘ передання комерційних документів імпортеру під забезпечення (гарантійна розписка); ‘ рамбурсування (переказ суми векселя і повернення забезпечення); ‘ переказ суми векселя банку-акцептанту; ‘ пред’явлення тратти до оплати у вказаний термін. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар здійснюватиметься через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої експортером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера або зацікавлений у швидкому одержанні вирученої валюти за продані товари до настання терміну оплати векселя. При досягненні домовленості імпортер дає доручення своєму банку укласти угоду про акцепт. Банк-акцептант, у свою чергу, вимагає гарантії своєчасної оплати векселя і виставляє на банк експортера безвідкличний акцептний акредитив, що передбачає акцепт тратти. Отримавши про це повідомлення, експортер відвантажує товар, виписує тратту і комерційні документи, пересилає їх у свій банк, де звичайно враховується вексель. Банк експортера пересилає тратту і документи банкові-акцептанту, котрий, акцептувавши тратту, віддає її або банкові експортера, або його кореспондентові чи філії, а товарні документи – банкові імпортера. 92

Банк імпортера передає імпортеру товарні документи під відповідне забезпечення, звичайно гарантійну розписку, що підтверджує право власності на товар. Банк експортера переобліковує акцептовану тратту. Тоді вона потрапляє в обіг на світовому ринку позичкових капіталів, який виступає в даній операції як сукупний кредитор. У цьому полягає специфіка і перевага акцептно-рамбурсного кредиту. До настання терміну тратти імпортер рамбурсує валюту своєму банкові в обмін на раніше передане забезпечення. Банк імпортера передає банку-акцептанту суму тратти за кілька днів до терміну її оплати. Коли настає термін, останній власник тратти подає її до оплати в банкакцептант, котрий перевіряє достовірність векселя, послідовність індосамента (буває до 10 передавальних надписів), щоб переконатися, що останній власник законний. Акцептно-рамбурсний кредит найбільш забезпечений, коли він пов’язаний із зовнішньоторговельними операціями і застосовується при розрахунках між експортером та імпортером. Технічно при цьому використовуються акредитив і переказний вексель. Умови акцептно-рамбурсного кредиту – ліміт, термін кредиту, процентна ставка, порядок оформлення, використання, погашення – визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості. Забезпеченість його обумовлена реалізацією товарів. Якщо цей кредит не пов’язаний із товарними поставками, він набуває суто фінансового характеру [80]. Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, у Великобританії, Германії, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він стосується товарних угод і одночасно банківського кредиту, оскільки брокери звичайно позичають кошти у банків. Брокерська комісія становить 1/50 – 1/32 суми угоди. Брокерські фірми у Великобританії об’єднані в асоціацію. Брокери мають інформацію про світові ринки. Крім здійснення кредитних операцій, вони надають гарантії щодо платоспроможності покупців. Роль брокерських кредитів у зовнішній торгівлі на сучасному етапі зменшилась. Розширення зовнішньоторговельного обороту, проблема мобілізації значних сум на тривалі терміни зі значним ризиком спричинили розвиток середньо- і довгострокового міжнародного кредиту. Система кредитування експорту за допомогою векселів, розроблена банкірськими й акцептними домами, комерційними банками, не могла задовольняти зрослі потреби міжнародної торгівлі. У ряді країн (Великобританії, Франції, Японії та ін.) створена спеціальна система середньо- і довгострокового кредитування експорту машин та устаткування з використанням державних субсидій і гарантій. Форми цих видів кредитування загалом аналогічні формам короткострокового кредитування (фірмовим, банківським, 93

міждержавним кредитам тощо), але мають свої особливості. У боротьбі за ринки збуту експортери надають середньострокові кредити терміном від 1 – 5 до 7 – 10 років, оформляючи їх векселем. Середньостроковий фірмовий кредит посилює ризик експортера, пов’язаний з оплатою тратт імпортером, і складність обліку тратт, акцептованих імпортером. Банки стають організаторами зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, беручи участь у переговорах про торговельно-промислове співробітництво, будучи центрами економічної інформації та звільняючи експортера від ризиків і витрат. Оскільки експорт підприємницького капіталу став динамічним елементом світогосподарських зв’язків і визначальним чинником інтернаціоналізації економіки, підвищується роль банків у створенні підприємств за кордоном та участі в їхніх капіталах. У умовах спеціалізації й універсалізації банків великі кредитні установи надають і довгострокові міжнародні кредити, теоретично до 40 років, практично на 10 – 15 років. Цим займаються насамперед спеціальні кредитні інституції – державні і напівдержавні, що мобілізують капітал шляхом випуску власних цінних паперів. Банки надають довгострокові кредити за компенсаційною угодою, що грунтується на взаємних поставках товарів на рівну вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер. Отримуючи в кредит (на 8 – 15 років) машини, устаткування для створення і реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції побудованих підприємств або таких, що будуються. Відмітна риса компенсаційних угод – великомасштабний і довгостроковий характер, взаємна обумовленість експортної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угодами служить для імпортера засобом ув’язування: ‘ платежів за закуплені машини та устаткування; ‘ виручки від зустрічних поставок товару на експорт для компенсації відповідних витрат. Під час реалізації великих компенсаційних угод застосування фірмових кредитів звичайно обмежене. Тут переважають довгострокові консорціальні кредити, надані банківськими консорціумами, оскільки, по-перше, національне валютне законодавство, як правило, установлює для банків ліміт кредитування одного позичальника; по-друге, банки прагнуть обмежити ступінь ризику при наданні кредитів. У діловій практиці термін “довгостроковий кредит” закріпився за позиками кредитних установ. Частиною довгострокового кредиту є позики – залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному і світовому ринках позичкових капіталів шляхом 94

випуску своїх боргових зобов’язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують головним чином розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, устаткування, реалізацію промислових проектів [76]. Розрізняють такі форми довгострокових (терміном 10 – 15 і більше років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань із держбюджету. 1. Двосторонні урядові кредити. У широких масштабах міждержавний довгостроковий кредит зародився під час Першої світової війни й набув розвитку у повоєнний період. У Другій світовій війні міжурядові позики не відігравали істотної ролі. Поставки воєнних та інших матеріалів здійснювалися в основному на умовах “ленд-лізу” (в оренду) без кредитних зобов’язань. 2. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій. 3. Позики на пільгових умовах як одна із форм допомоги (поряд із технічною допомогою, безоплатними дарами, субсидіями тощо). Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги. Новою формою кредитування країн, що розвиваються, є так зване спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні комерційні банки, що звичайно кредитують найбільше прибуткову частину проекту. Застосовуються дві форми спільного фінансування: ‘ паралельне, фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої для них квоти; ‘ співфінансування, за якого всі кредитори надають позики в ході виконання проекту. Один із кредиторів (банк-менеджер) координує і контролює підготовку і здійснення проекту. Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів. Синдикати приватних банків надають кредит за умови одержання країною-позичальником кредитів міжнародних фінансових інституцій: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін [77]. Основна мета подібного поділу праці між міждержавними і приватними банками – регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів, з огляду на економічні та політичні чинники. Тому кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій по95

сідають скромне місце щодо суми порівняно з двосторонніми урядовими кредитами й особливо кредитами приватних банків, еврокредитами, однак вони також відіграють важливу роль. Однією з форм довгострокового приватного міжнародного кредиту є емісія цінних паперів. Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на міжнародних ринках позичкових капіталів здійснюються за принципом єдності місця (у Нью-Йорку, Лондоні або інших фінансових центрах), валюти (звичайно валюти кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському ринку капіталів випускалась у фунтах стерлінгів і отримувалася англійськими інвесторами на основі лондонського котирування. Проте після Другої світової війни виникли перешкоди для розміщення облігаційних позик, особливо в Західній Європі. Це було пов’язано з браком довгострокових джерел позичкового капіталу і нестійкістю валют і платіжних балансів, строгим контролем за допуском іноземних позичальників на національні ринки позичкових капіталів. Тому набули розвитку міжнародні облігаційні позики, що випускаються одночасно на кількох головних ринках позичкових капіталів у валюті третьої країни і купуються інвесторами різних країн на основі котирувань місцевих бірж країн, де обертаються ці облігації. Облігаційні позики – важливий кредитний механізм, з допомогою якого акумулюються та спрямовуються в інші країни як позичковий капітал, так і нагромадження фізичних осіб, корпорацій і держави. Новою формою міжнародного кредитування є проектне фінансування. Хоча узвичаєним є термін “проектне фінансування”, мова йде не про субсидування, а про кредитування проектів на певний строк. Його специфіка полягає в тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов’язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, очолюваного банком-менеджером. Банк, що організовує проектне фінансування, виділяє кілька етапів інвестиційного циклу: 1) пошук об’єктів вкладень; 2) оцінювання рентабельності проекту і проектних ризиків; 3) розроблення схеми кредитування (фінансовий монтаж операцій) і пакету забезпечення; 4) укладення взаємо погоджених угод з учасниками проектного фінансування; 5) виконання виробничої, комерційної та фінансової програми, супроводження проекту до повного погашення кредитів; 6) оцінювання фінансових результатів проекту та їх зіставлення з запланованими показниками. У великих банках до складу Департаменту проектного фінансування, крім кредитних експертів, входять інженери. Для оцінювання техніко96

економічного забезпечення проекту та розрахунку різних варіантів його реалізації банк, як правило, залучає незалежних експертів, стягуючи за це спеціальну комісію з клієнта до вирішення питання про надання йому кредиту. Загальновизнані у світовій практиці основні принципи проектного фінансування зводяться в основному до таких: По-перше, оцінюючи проект, банк виходить із песимістичного прогнозу. При визначенні запасу міцності проекту (відношення чистих надходжень від його реалізації до суми заборгованості за кредитом, включаючи проценти) у розрахунки закладається найменш сприятливий варіант розвитку подій. Висновок за проектом погоджується з усіма заінтересованими підрозділами і розглядається Комітетом міжнародних операцій і Генеральною дирекцією банку. По-друге, до підписання кредитної угоди детально аналізується динаміка попиту і цін на продукцію, для виробництва якої береться кредит із метою визначення тренду на період експлуатації об’єкта, що кредитується. Вивчається динаміка цін на компоненти, необхідні для реалізації проекту. Звичайно проводиться порівняльний аналіз трьох варіантів: проекту спонсора, песимістичного сценарію банку і базового варіанта, підготовленого незалежними експертами. По-третє, загальновизнаний принцип обмеженої відповідальності клієнта, що означає, що банк може претендувати на погашення кредиту лише за рахунок прибутків від реалізації даного проекту. Цей принцип починає діяти після технічного випробування, передбаченого кредитною угодою банку з клієнтом і підтверджуючого, що продуктивність досягла певної проектної потужності (звичайно 75 %). Тоді проект вважається завершеним, і єдиним забезпеченням погашення цієї частини кредиту є доходи від його експлуатації. По-четверте, додатковим забезпеченням погашення кредитів служать такі гарантії спонсорів проекту: а) платіжна гарантія - безумовне зобов’язання при настанні гарантійного випадку перерахувати банку певну суму; б) гарантія завершення проекту включає зобов’язання спонсорів не відмовлятися від здійснення проекту; в) гарантія забезпечення постачання всім необхідним фірми, що займається реалізацією проекту. Банк може запросити контракт між спонсором і цією фірмою (звичайно філією спонсора) про умови його постачання; г) додаткова гарантія у формі депозиту спонсора або фірми, що реалізує проект, у банку-кредиторі.

97

Ці гарантії спонсора або його банку страхують ту частину кредиту, яка надається в період розроблення та будівництва до нормального функціонування об’єкта. По-п’яте, банки приймають ризик, що виникає під час експлуатації об’єкта, що кредитується. Вони наполягають на укладенні контрактів фірми зі споживачами продукції, страхуючи себе від комерційного ризику на період до повного погашення кредиту. Кредитор компенсує підвищений ризик збільшенням розміру банківської маржі. По-шосте, фінансовий монтаж операції при проектному фінансуванні передбачає різні умови надання кредитів, включаючи процентні ставки в межах відповідних часток. Під час розроблення моделі проектного фінансування співвідношення між власними й позиченими коштами коливається залежно від галузі (20:80; 30:70; 40:60). Залучення коштів позичальника, особливо на початковій стадії, міцніше “прив’язує” його до проекту, ніж у разі реалізації останнього винятково за рахунок позичених коштів. По-сьоме, оцінюючи кредитований об’єкт, банк аналізує відношення загальної суми очікуваних чистих надходжень (за вирахуванням витрат) до загальної суми основного боргу і відсотків за кредитом. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути не меншим 1,3 (іноді 1,8), залежно від ступеня ризику та специфіки галузі. По-восьме, погашення кредиту здійснюється послідовно і його графік пов’язаний із експлуатаційним циклом таким чином, що повернення кредиту починається після досягнення певного рівня продуктивності. При цьому темпи погашення пов’язані зі зростанням виробництва (наприклад, видобутку нафти), стабілізацією його рівня та спаду. Банки намагаються завершити погашення кредиту до фази спаду. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

Що таке міжнародний кредит? Які його джерела? Охарактеризуйте принципи міжнародного кредиту? У чому полягають функції міжнародного кредиту? Охарактеризуйте форми міжнародного кредиту. 4.2. Облігаційна форма кредитування

1. Сутність міжнародного ринку облігацій Облігація – це фінансовий інструмент який регулює позичкові процеси та за яким позичальник (емітент) зобов’язується сплатити кредиторові (інвесторові) всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу. Термін “міжнародні облігації” вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому сенсі в це поняття входять усі основні боргові 98

інструменти, які розміщуються на міжнародних фінансових ринках, – і облігації, і ноти. У вузькому – лише міжнародні облігації. Надалі ми вживатимемо даний термін у вузькому значенні. У цьому контексті ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій: ‘ іноземні облігації; ‘ єврооблігації, або євробонди. Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфери та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій – іноземні облігації та єврооблігації, – дістали назву глобальних облігацій. До основних учасників міжнародного ринку цінних паперів належать міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжнародних цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стратегії залучення фінансування на міжнародних ринках: ‘ наднаціональні інституції — насамперед міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, а також регіональні банки реконструкції й розвитку; ‘ суверенні позичальники — національні центральні уряди як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються; ‘ субсуверенні позичальники — регіональні уряди, наприклад уряди німецьких земель, провінцій Канади, штатів Австралії тощо, а також органи муніципальної влади; ‘ квазісуверенні позичальники — державні і напівдержавні установи та агенції; ‘ фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки; ‘ корпорації нефінансового сектора — насамперед транснаціональні корпорації та великі національні корпорації. Основними покупцями міжнародних цінних паперів є міжнародні інвестори, які поділяються на дві групи: 1) роздрібні інвестори — приватні особи; 2) інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хеджфонди та ощадні банки, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на професійній основі. Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вкладниками в іноземні об99

лігації. Втім, і на ринку єврооблігацій, і на ринку іноземних облігацій інституційні інвестори абсолютно переважають. На ринку міжнародних облігацій діє незначна кількість основних інвестиційних посередників, котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійснюють переважну частину міжнародних трансакцій з цінними паперами. Це такі інвестиційні банки та фірми з торгівлі цінними паперами, як Merrill Lynch, JP Morgan, Morgan Stanley DW, Deutsche Bank, Goldman Sachs, Warburg Dillon Read, Credit Suisse First Boston, Salomon SB, ABN AMRO, ING Barings, Lehman Brothers, Nomura, Union Bank of Switzerland та деякі інші. Наприкінці 90-х років ринкова частка 10 банків-лідерів становила майже 80 % [37, с. 198]. 2. Загальна характеристика ринку іноземних облігацій Іноземні облігації (Foreign Bonds) – це цінні папери, які регулюють боргову діяльність та випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті. Залежно від країни емісії іноземні облігації мають спеціальні назви: Yankee Bonds у США, Bulldog Bonds у Великій Британії, Chocolate Bonds у Швейцарії, Samourai та Shibosai Bonds у Японії, Kangaroo Bonds в Австралії, Rembrandt Bonds у Голландії тощо. Місцеві інвестори найчастіше виступають основними покупцями іноземних облігацій, яким інвестування в такі інструменти надає можливість здійснити міжнародну диверсифікацію ризику неплатежу за облігаціями, незважаючи на коливання валютних курсів. Емітентів іноземні облігації приваблюють тим, що відкривають доступ до великих національних ринків позичкового капіталу. До того ж іноземні облігації мають ціну вищу, ніж єврооблігації. Цінові переваги випуску іноземних облігацій перевищують негативні наслідки урегульованості і є основною причиною постійного припливу іноземних бондів на національні ринки. Втім, з появою ринку єврооблігацій роль ринку іноземних облігацій помітно знизилася, а темпи його розвитку істотно відстають від темпів розвитку ринку міжнародних облігацій. Доступ на ринок іноземних облігацій ускладнений для тих міжнародних позичальників, котрі не мають високого кредитного рейтингу та значного рівня капіталізації. Але випустити облігації на внутрішній ринок іншої країни, яка дозволяє відкрити у себе ринок іноземних облігацій, теоретично може будь-який емітент. Тому основними учасникамиемітентами цього ринку є міжнародні організації, національні уряди та корпорації з найвищим рейтингом кредитоспроможності ААА. Для позичальників із країн, що розвиваються, доступ на ринок іноземних облігацій обмежений. 100

На розвиток Ринків іноземних облігацій впливають національні економічні фактори. Це зумовлює відмінності в інвестиційних характеристиках аналогічних боргових інструментів, які випускаються на різних національних ринках. Проте можна визначити загальні риси іноземних облігацій. Звичайно іноземні облігації — це відносно довгостроковий борговий інструмент із терміном погашення 20 – 30 років. Це пояснюється тим, що головними інвесторами в іноземні облігації є інституційні інвестори, які інвестують кошти на тривалі строки. Відповідно довгострокові іноземні облігації часто передбачають застереження про неможливість їх дострокового погашення емітентом раніше визначеного терміну. У разі раннього погашення облігацій, наприклад, у перший рік після визначеного застереженням терміну, емітент має сплачувати інвесторам премію, яка компенсує їм утрачений прибуток. Іноземні облігації є переважно інструментом з фіксованим доходом, а процентні ставки за ним, як правило, визначаються рівнем процентних ставок, що склався на місцевому національному ринку довгострокових позичкових капіталів. Іншим фактором, що впливає на процентні ставки за іноземними облігаціями, є міжнародна кредитоспроможність того чи іншого позичальника. За інших рівних умов рівень процентного доходу за іноземними облігаціями залежить також від стабільності валюти емісії. Загальне правило таке: чим стабільнішою є валюта випуску, тим нижчими є процентні ставки. 3. Емісія та обіг іноземних облігацій Емісія іноземних облігацій здійснюється через механізм андеррайтингу. Андеррайтинг — це купівля або гарантування купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні для продажу інвесторам. Гарантує розміщення емітованих облігацій серед місцевих інвесторів звичайно національний синдикат банків або інвестиційний банк. Іноді до андеррайтингу можуть залучатися й іноземні інвестиційні банки з країни позичальника. Основним ризиком, котрий несуть андеррайтери іноземних облігацій, є процентний ризик. Якщо після викупу облігацій андеррайтером процентні ставки на ринку зростуть, то він матиме збитки внаслідок відповідного падіння цін на облігації. Іноземні облігації розміщюються на публічному та приватному ринку. Публічний ринок — ринок, на якому розміщення цінних паперів відбувається шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесторів. На приватному ринку цінні папери розміщуються серед обмеженої кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропозиції та продажу. Випуск і обіг іноземних облігацій регулюються законодавством країни емісії, і тому можуть супроводжуватися значними витратами для 101

емітента. Проблеми виходу на цей ринок пов’язані насамперед із необхідністю реєстрації емісії в Комісії з цінних паперів або в Міністерстві фінансів, розкриттям фінансової інформації про емітента, а також з обмеженнями на торгівлю незареєстрованими або не внесеними в біржовий лістинг цінними паперами. Так, для публічних ринків реєстраційні вимоги передбачають надання фінансово-економічної інформації про стан емітента за попередні роки та звітний період; причому ця звітність має бути гармонізована зі стандартами країни емісії. Приватні розміщення звичайно більш ліберальні — емітент не зобов’язаний надавати свою фінансову звітність, підготовка розміщення відбувається порівняно швидко, — але й вони передбачають певні обмеження. Зокрема, це можуть бути обмеження на торгівлю або на розміри емісії приватного розміщення. При приватному розміщенні часто вводиться “період очікування”, тобто вимога обов’язкового дво- або трирічного періоду володіння активами з дати розміщення для отримання дозволу на торгівлю на вторинному ринку. Так, у США обмеження на перепродаж цінних паперів — торгівлю кваліфікованих інвесторів між собою — були скасовані лише в 90-ті роки, а в Японії дворічний обмежувальний період зберігається досі. Аналогічні обмеження діють і на ринку приватних розміщень Великої Британії. Розмір приватного розміщення може залежати від рейтингу емітента або бути прив’язаним до публічних випусків. Наприклад, у Японії емітент із рейтингом ААА може брати позику до 30 млрд єн, а з рейтингом нижче АА — до 20 млрд єн, причому для будь-якого емітента загальна сума річного випуску приватно розміщених облігацій не може перевищувати однієї третини публічних випусків іноземних облігацій. Такі обмеження значною мірою знижують ліквідність ринків іноземних облігацій, збільшують їхню вартість, що, в кінцевому підсумку, зменшує привабливість таких ринків для позичальників. Основними ринками іноземних облігацій є Цюріх, Франкфурт, НьюЙорк і Токіо. Найбільший за емісіями ринок іноземних облігацій — ринок облігацій, деномінованих у швейцарських франках, а найважливіші й найдоступніші для позичальників із країн з перехідною економікою — ринки іноземних облігацій США та Японії. 4. Загальна характеристика ринку єврооблігацій Єврооблігації (Eurobonds) — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами. Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, що вони: ‘ розміщуються міжнародним синдикатом; ‘ доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн. 102

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов’язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродо-ларових облігацій (Eurodollar Bonds). Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями (Euroyen Bonds). В перше єврооблігацій зявилися у липні 1963 р., коли італійська шляхобудівельна компанія Autostrade у здійснила випуск облігацій, деномінованих у доларах США, і розмістила їх у різних країнах. Згідно з найпоширенішою точкою зору, саме цей випуск і став першою емісією єврооблігацій. Поява та розвиток ринку єврооблігацій пов’язані з різними економічними причини та з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963 р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів —”вирівнювального” податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 pp. на вивіз капіталу за кордон. Аналогічні обмеження діяли і на інших національних фінансових ринках. Так, у ФРН було введено оподаткування доходів нерезидентів за внутрішніми облігаціями “біля джерела” їх отримання. Намагання позичальників уникнути згаданих обмежень і привели до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій. Але навіть після скасування державних обмежень на рух капіталів у 70-ті роки і лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки ринок євроінструментів розвивався прискореними темпами, оскільки на той час він уже завоював популярність як у емітентів, так і в інвесторів, визначилися основні стабільні джерела фінансових ресурсів цього ринку (наприклад, доходи країн — експортерів нафти), сформувалася його інфраструктура тощо. Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. І тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середньострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів. 103

Насьогодні до емісії єврооблігацій допускаються відомі емітенти у міжнародному економічному середовищі, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріальне розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з’явилися й емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає [53, с. 147]. 5. Єврооблігації як фінансовий інструмент В основному міжнародні облігації оцінюють за наступними інвестиційними показниками: ‘ термін до погашення; ‘ дохідність; ‘ податковий статус; ‘ ліквідність; ‘ імовірність несплати тощо. Існує щонайменше п’ять основних переваг випуску єврооблігацій над випуском іноземних облігацій: ‘ дохідність єврооблігацій і вартість фінансування: євробонди мають нижчий рівень дохідності й тому є кращим джерелом капіталу для великих емітентів. Нижча дохідність єврооблігацій зумовлена податковими пільгами, якими вони користуються при емісії або щодо доходів. Так, багато які корпоративні позичальники випускають єврооблігації через дочірні фінансові компанії, зареєстровані в офшорних “податкових схованках”. Такі випуски не оподатковуються ні прибутковим податком, ні податком на приріст капіталу; ‘ національний контроль: єврооблігації вільні від контролю національних регулятивних органів і не підлягають національним правилам проведення операцій з цінними паперами тих країн, у валюті яких випущено облігації; ‘ гнучкість: єврооблігації є більш гнучким інструментом як для позичальника, так і для інвестора, адже базові види євро-облігацій можуть бути модифіковані згідно з вимогами інвесторів або емітентів; ‘ оподаткування доходів і прибутковість інвестування: на відміну від інших цінних паперів з фіксованим доходом, доходи за єврооблігаціями сплачуються власникам цих паперів у повному обсязі, без утримання податку “біля джерела” в країні емісії. Водночас від власників єврооблігацій не вимагається офіційна реєстрація, тому єврооблігації забезпечують інвесторам “податкову анонімність”, отже, надають ширші можливості для отримання прибутку; 104

‘

валютний ризик: єврооблігації можуть випускатися не лише в будьякій валюті, але й як дуальні та мультивалютні облігації, рух коштів за якими відбувається у більш ніж одній валюті. Завдяки формуванню оптимального валютного “коктейлю” при випуску облігацій євроринок надає кращу можливість уникнути валютних ризиків. На відміну від решти ринків цінних паперів, ринки єврооблігацій відрізняються найбільшою різноманітністю інструментів. На цьому ринку перебувають в обігу досить різні за своєю конструкцією боргові цінні папери, що забезпечує гнучкість і пристосовуваність ринку до потреб позичальників та інвесторів. Разом з тим можна виділити основні характеристики типових єврооблігацій. Євробонди купуються інвесторами різних країн, тому звичайно є інструментом на пред’явника у формі прямої вимоги на позичальника. Саме “пред’явницький” характер єврооблігацій забезпечує високий ступінь анонімності операцій з ними. Валюта, в якій деномінуються євробонди, відрізняється як від валюти країни емітента, так і від валюти тих країн, де відбувається випуск. Наприклад, український емітент звертається на ринок євробондів, якщо випускає деноміновані в доларах США облігації і продає їх європейським чи японським інвесторам. Строк обігу євробондів коливається від 1 до 10 років. Випуски євродоларових облігацій звичайно 5-річні. Ринок єврооблігацій зі строком обігу більш як 5 років набагато менш ліквідний і вимагає вищої дохідності. Коротші терміни погашення євробондів порівняно з іноземними облігаціями пояснюються тим, що короткострокові інструменти надають інвесторам можливість контролювати ризики, тоді як довгострокові інструменти пов’язані з вищим супутнім ризиком. Процентна ставка єврооблігації є фіксована та плаваюча. Процент за євробондами розраховується на основі 360-денного року і сплачується, як правило, раз на рік повністю – без податку на репатріацію. Процентні ставки за єврооблігаціями в тенденції визначаються процентними ставками на аналогічні боргові інструменти на ринках тих країн, у валюті яких було здійснено емісію, але повної відповідності між ними немає. Обсяг однієї євродоларової емісії звичайно становить 100 – 400 млн дол., утім, вони можуть бути й більш значними за масштабом. Великі за обсягами емісії мають більшу ліквідність на вторинних ринках [37, с. 226]. Євробонди пов’язані з різноманітними інвестиційними ризиками, які залежать від рейтингу країни перебування емітента, фінансового стану самого емітента, а також від строку погашення облігацій. Оскільки до того ж євробонди не мають забезпечення, то звичайно їхній випуск супроводжується присвоєнням кредитного рейтингу. Крім того, нині при випуску євробондів, особливо корпоративних, передбачаються зобов’язання щодо розпорядження капіталом, які обмежують або нові позики з боку 105

емітента, або суму основного капіталу, котру емітент має право реалізувати до закінчення строку погашення облігації. Невиконання емітентом цих зобов’язань дає власникові єврооблігацій право вимагати негайного їх погашення. Контрольні запитання: 1. Що таке облігація? 2. Чим відрізняється облігація від єврооблігації? 3. В чому сутність міжнародного ринку облігацій? На скільки він важливий? 4.3. Ринки кредитних банківських зобов’язань Комерційні банки можуть одержати кредитні нарурси на міжнародних фінансових ринках. Доступ на ці ринки мають великі міжнародні банки. Місцеві банки можуть одержати кредит через взаємодію з тими банками, які щоденно працюють на зазначених ринках. Найбільший і найдинамічніший фінансовим ринком світу – міжнародний ринок євродоларів (доларів США, які функціонують за межами цієї країни). Після другої світової війни країни колишнього соціалістичного табору прийняли рішення про переказ своїх валютних резервів з американських банків, де вони перебували під час війни, до банків Лондона, тоді і утворився ринок євродоларів. Інтенсивний розвиток ринку почався в 60-ті роки з виникненням кризи зовнішніх платежів США, пов’язаної з великими видатками на війну у В’єтнамі. Зростання конкурентних позицій європейської та японської економік також сприяло становленню вільного ринку доларів США в Європі, тобто євроринку. Низькі ставки відсотків на американському внутрішньому ринку, особливості валютного регулювання, законодавче обмеження рівня ставок і правила оподаткування у США створили вигідніші умови інвестування доларів на євроринку, ніж усередині країни. Водночас європейські банки здобули право вільного використання іноземної валюти, а валютне регулювання європейських країн стало гнучкішим. Спочатку євроринок розміщувався в Лондоні, який і тепер лишається його головним фінансовим центром. Згодом ринки євродоларів було сформовано у Франції (Париж), Бельгії (Брюссель), Швейцарії (Цюріх), Люксембургу, Німеччині (Франкфурт-на-Майні). Нині євроринок вийшов за географічні межі Європи і включає багато країн світу, таких як Канада (Торонто), Сінгапур, Гонконг, Японія (Токіо), Бахрейн та інші. Євроринок приваблює своїм великим розміром, ліберальним регулюванням і порівняно низькими ставками запозичення. Структура секторів євроринку: 106

‘ ‘ ‘ ‘

ринки єврокредитів; ринки єврооблігацій; ринки простих боргових зобов’язань (євронот, євровекселів); строковий сектор євроринку. Основи та механізм проведення фінансових операцій на євроринку не відрізняються від аналогічних операцій на національних кредитних ринках, а відмінності стосуються деяких методів регулювання банківської діяльності та рівнів дохідності. На євродоларовому ринку діють ставки LIBOR (London Interbank Offer Rate – лондонська міжбанківська ставка пропозиції) та LIBID (лондонська міжбанківська ставка попиту) або ставки такого типу – FIBOR, PIBOR, що застосовуються в інших фінансових центрах торгівлі євродоларами (в абревіатурі типу LIBOR назва “лондонська” є історичною, а не географічною і може застосовуватися до будь-якого сегмента євроринку). Ставки попиту та пропозиції кредитних ресурсів встановлюють найбільші міжнародні банки диференційовано залежно від терміну надання позики та виду валюти. Традиційна форма короткострокового та середньострокового фінансування на євроринку – це єврокредит, який існує в чотирьох основних видах позик: ‘ позика з плаваючою ставкою (роловерний кредит); ‘ позика з фіксованою ставкою; ‘ резервний кредит, або овердрафт, у євровалюті; ‘ синдикатний кредит, який надається групою міжнародних банків і дає змогу обмежити кредитний ризик часткою участі в кредитній угоді. Відсоткові ставки за єврокредитами базуються на ставці LIBOR, до якої може додаватися маржа, що залежить від кон’юнктури ринку та кредитоспроможності (рейтингу) позичальника. Розрахунок відсоткових виплат здійснюється за європейською системою (база – 360 днів, кількість днів у кожному місяці – фактична), що деякою мірою компенсує порівняно низький рівень LIBOR. Тип обраної системи нарахування відсотків обов’язково фіксується в кредитному договорі. Для синдикатних кредитів до вартості запозичення включається комісійна винагорода банкові, який став організатором синдикату, агентська комісія за бухгалтерське обслуговування позики. Діапазон строків надання єврокредитів досить широкий – від одноденних кредитів (overnight) до кредитів на 10 – 12 років (синдикатні кредити). Єврокредити надаються на різні суми, але здебільшого мінімальна сума становить 50 тис. дол. США, а середня сума синдикатних кредитів сягає 100 млн. дол. США. Високотехнологічні телекомунікіаційні системи переказування грошей, такі як SWIFT, CHIPS дають змогу проводити міжнародні кредитні операції в короткі строки. 107

Переваги традиційного євро кредиту: можливость швидкого укладання угоди; різноманітность строків погашення основного боргу та виплати відсотків; ‘ надання права вибору валюти; ‘ низький рівнь ставок запозичення. Це зробило єврокредити важливим інструментом єврооперацій на міжнародних ринках. Недолік цього інструменту – низький рівень ліквідності, що важливо для кредиторів. На розвиток євровалютного ринку впливають великі банки, посередники та інвестори, та при цьму позики на євроринку доступні для будь-яких позичальників. Основна частина банківських кредитів (близько 60%) припадає на позичальників із країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Країни з перехідною економікою не мають необмеженого доступу до світових ринків капіталів, тому в основному користуються багатостороннім механізмом фінансування. Головною його умовою є наявність угоди з Міжнародним валютним фондом (МВФ), яка відкриває шлях до інших джерел фінансування. За останні роки фінансові взаємини східноєвропейських країн, включаючи Україну, з міжнародною фінансовою спільнотою формувалися під впливом серйозних змін. Міжнародні банки переглянули свою політику кредитування у східноєвропейському регіоні, що спричинило зростання обсягів приватного банківського кредитування. Необхідною умовою одержання міжнародного кредиту позичальником із країн з перехідною економікою є наявність позитивного аудиторського висновку аудиторської компанії світового рівня (К.Р.М.G., Price Waterhouse, Ernst & Young та ін.). Євроринки сприяють раціональнішому розподілу фінансових ресурсів у планетарному масштабі, пропонують нестандартне вирішення проблем і новий фінансовий інструментарій. Загалом вони характеризуються високою спроможністю пристосовуватися до економічної ситуації у світі. Поряд із традиційними єврокредитами позичальники міжнародних ринків дедалі частіше використовують інші альтернативні джерела отримання грошових коштів, такі як запозичення шляхом випуску єврооблігацій, євронот, євровекселів та інших цінних паперів. ‘ ‘

Контрольні запитання: 1. Що таке єврокредит? 2. Охарактеризуйте особливості єврокредиту. 3. Які відсоткові ставки існують на ринку єврокредитів?

108

Розділ V. Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансових відносин 5.1. Поняття, види та чинники формування валютного курсу Валютний курс (exchange rate) - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни. Фіксування курсу національної грошової одиниці стосовно іноземних грошових одиниць називається валютним котируванням. Повне котирування передбачає встановлення курсу покупця (сторона bid) і продавця (сторона offer). Наприклад, курс гривні до долара США записують так: USDUAH = 5,0310 — 5,0330. Різниця між котируваннями на покупку і продаж називається спред (spread) або маржа. Остання цифра написання валютного курсу називається піп (pip) або “пункт” (point). Валютні дилери зазвичай котирують один одному лише дві останні цифри, до десятків пунктів [74, с.26]. Маржа у даному прикладі становить 20 пунктів. Рівень ліквідності курсового співвідношення обернено пропорційний його маржі. Курсовими співвідношеннями, для яких характерні мінімальні спреди (від 1 до 5 пунктів залежно від обсягу угоди), є співвідношення між найбільш ліквідними курсовими співвідношеннями: EURUSD, USDCHF,GBPUSD, USDJPY i EURJPY. Більш значні спреди характерні для крос-курсів (від 3 до 10 пунктів), тобто курсових співвідношень, де базовою валютою не є долар США: EURCHF, EURGBP, GBPJPY [74, с. 26]. При котируванні валютних курсів розрізняють валюту котирування і базу котирування. Валютою котирування є та іноземна валюта, курс якої визначають, а базою — валюта, з якою порівнюють дану грошову одиницю. Виокремлюють два види котирування: пряме і зворотне (непряме). Пряме котирування – це ціна одиниці іноземної валюти, виражена у одиницях національної валюти. Зворотне або непряме котирування – це ціна одиниці національної валюти в одиницях іноземної валюти. Валютний курс залежить від багатьох чинників як структурного, так і кон’юнктурного характеру. Перші відображають стан економіки країниемітента, чинять довгостроковий вплив і становлять основу валютного курсу. Другі мають короткостроковий і спекулятивний характер. Серед структурних чинників виділяють: показники економічного розвитку; обсяг грошової маси в обігу; рівень інфляції; рівень облікової ставки; стан і структура платіжного балансу країни; обсяги дефіциту державного бюджету; платоспроможність країни; обсяги внутрішніх та зовнішніх запозичень, місце країни на світовому ринку товарів та послуг та ін. 109

До кон’юнктурних чинників відносять: спекулятивні валютні операції; формування інфляційних очікувань; зміни на політичній арені країни; рівень розвитку інших секторів фінансового ринку тощо. Валютний курс слугує основою для реалізації операцій з купівліпродажу валюти. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття валютного курсу. 2. Дайте визначення поняття “котирування валюти” та вкажіть його різновиди. 3. Які чинники впливають на формування валютного курсу? 5.2. Паритет купівельної спроможності як основа валютного курсу Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Купівельна спроможність валюти визначається вартістю певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності — РРР (purchasing power parity). Згідно з теорією РРР валютний курс змінюється настільки, наскільки це потрібно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін у різних країнах. Інакше кажучи, ціна одиниці одного й того самого товару в одній країні має відповідати ціні на цей товар в іншій країні, перерахованій на поточний валютний курс. Наприклад, при заниженні курсу японської єни відносно американського долара японські товари в США будуть коштувати дорожче, а американські в Японії — дешевше. З відтоком доларів за кордон відбувається падіння цін на товари на внутрішньому ринку країни та підвищення цін за кордоном разом з одночасним збільшенням попиту на товари на внутрішньому ринку. Це, в свою чергу, буде сприяти підвищенню цін або підвищенню курсу валюти. Такий процес може відбуватися доти, доки обидві валюти не досягнуть певної пропорції, яка б відображала збалансованість цін на один і той самий товар у різних країнах. Отже, у спрощеному вигляді паритет купівельної спроможності можна відобразити формулою: Цв=Кn×Цз де Дв — ціна за одиницю певного товару на внутрішньому ринку; Кп — поточний валютний курс грошових одиниць двох країн, товари яких порівнюються; Цз — ціна за одиницю того самого товару на зовнішньому ринку. 110

Залежно від номенклатури товарів, які беруть для розрахунку, РРР може бути частковим (за обмеженим переліком товарів або товарних груп) та загальним (за валовим національним продуктом). Загальний РРР можна розрахувати індексним методом:

де Іррр — індекс паритету купівельної спроможності; Івф — індекс фізичного обсягу внутрішнього валового продукту за певний проміжок часу в країні В; Івц — індекс цін в країні В; Іаф — індекс фізичного обсягу ВВП в країні А; Іац— індекс цін в країні А. Визначення паритету купівельної спроможності дає змогу зробити висновок, що валютний курс визначається відносною вартістю грошей в двох країнах, яка, в свою чергу, залежить від рівня цін, а останній — від кількості грошей у обігу. У зв’язку з тим, що процес формування валютного курсу належить до сфери міжнародного грошового обігу, можна вважати, що він є одним із елементів кількісної теорії грошей, яка встановлює пряму залежність між грошовою масою і цінами. Ця залежність відображається рівнянням обміну, запропонованим І. Фішером у 1912 p.:

MV = PQ

де М — грошова маса; V — швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Q — фізичний обсяг виробництва. Виразивши рівень цін як

P=

MV Q

та підставивши його в рівняння РРР, яке характеризує співвідношення цін на окремі товари в різних країнах, одержимо залежність показника РРР від обсягів грошової маси в обігу, швидкості обігу грошей та обсягів виробництва:

M BV BQ A PPP = A A B M V Q За таких умов валютний курс має бути прямо пропорційним до обсягу грошової маси та швидкості обігу грошей і обернено пропорційним до обсягів виробництва, що дає змогу вважати його показником стану рівноваги національної економіки. 111

Однак у зв’язку з відмінністю рівнів економічного та політичного розвитку різних країн, кліматичними, соціально-культурними особливостями тощо, оцінка і прогнозування валютних курсів на основі теорії РРР має обмежене практичне застосування, а тому цей показник слід розглядати як одну із складових частин загального процесу курсоутворення. Контрольні запитання: 1. Розкрийте сутність категорії “купівельна спроможність валюти”. 2. Дайте визначення поняття “паритет купівельної спроможності”. 3. За допомогою яких показників можна розрахувати паритет купівельної спроможності? 4. Розкрийте сутність рівняння обміну І.Фішера. 5.3. Режими валютних курсів У міжнародній практиці використовують фіксовані та плаваючі (гнучкі) режими валютних курсів, а також їх певне поєднання. Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримують органи державного валютного контролю. Режим вільно плаваючих курсів називають флоатингом. Під плаваючими обмінними (валютними) курсами (floating exchange rate) розуміють такі курси, рівні яких визначаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, що, в свою чергу, залежить від стану платіжного балансу країни, співвідношення відсоткових ставок і темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних валютних інтервенцій тощо. За умови введення обмежень режим вільно плаваючих курсів називають брудним флоатингом, або керованим плаванням. Більшість країн світу в політиці курсоутворення орієнтується саме на кероване плавання валютних курсів. Таблиця 8. Характеристика режимів валютних курсів Режим валютного курсу

Характеристика

Вільно плава- Повна свобода ючий ринкових сил

112

Примітки

Теоретично можливий, однак на практиці в довгостроковому для плані застосовується рідко. Як правило, центральний банк намагається проводити інтервенції

Керований плаваючий

Центральний банк проводить інтер венції, але тільки з метою підтримки рівноваги

Часто застосовується. Проблема полягає в тому, що центральний банк може не знати, чи є зміна курсу короткостроковим коливанням, чи довгостроковою тенденцією

“Повзуча прив’язка” (crawling peg”)

Центральний банк проводить інтервенції для досягнення певних цілей у сфері контрольованого коригування курсу

Використовується досить часто, але дає позитивний результат тільки тоді, коли дії ринку відповідають прогнозам центрального банку щодо динаміки руху валютного курсу

Можливі коливання в рамках допустимих Центральний Ф і к с о в а н и й меж. курс у рамках банк проводить інтервалютного ко- венції для того, щоб не дати змоги курсу ридору вийти за встановлені межі Фіксується (у разі потреби з участю центрального банку) на довгостроковий термін Ф і к с о в а н и й із урахуванням можкурс з можли- ливості незначних відвими відхи- хилень, але може зналеннями чно змінитися, якщо порушується рівновага або спостерігається значний вплив на курс з боку ринку

Застосовувався в Європейській валютній системі: валютний курс міг коливатися в межах від 2,5 до 15%. Якщо курс наближається до верхньої або нижньої межі, то перед центральним банком постають такі самі можливості та проблеми, як і при системі фіксованого курсу Характерний для БреттонВудської валютної системи (допустимі межі коливання становили 1% в будь-який бік від встановленого паритету відносно долара). Широко використовувався в 1945—1972 роках, коли МВФ повинен був визначати випадки фундаментального відхилення від рівноваги. Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенцій такий режим може бути надто дорогим

113

Метою є фіксація на невизначений термін, проте вона не гарантована: валютний курс може змінюватися без попереднього обумовлення. В іншому випадку Більш жорсткий по- буде потрібно проводити значні Курс, фіксоварівняно з фіксованим інтервенції. Сьогодні практичний централькурсом з можливими но не застосовується. Фіксація ним банком відхиленнями на довгостроковий період використовувалася тоді, коли капітал був об’єктом контролю і не був надто рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.) Жорстка дисципліна, що забезпечує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який відповідно через арбітраж Грошова маса (готівка наближається до ринкового знаКурс, фіксо- плюс кошти на рахунчення курсу. ваний валют- ках в банках) має бути Однак запровадження такого ною радою, повністю покрита інокурсу може впливати на еконоабо золотий земною валютою (або міку, наприклад на банки, вистандарт золотом) за фіксоваробництво або ціни, що може ним курсом зумовити політичний тиск, направлений на зміну курсу або на повну відмову від системи валютної ради При цьому може виникнути питання, чи грошово-кредитна політика країни буде частково неВідмова від національзалежною, чи повністю підпаде ної незалежної валюти під вплив інших країн. 3 січня Єдина валюта та введення нової єди1999 р. введена єдина європейної валюти для групи ська валюта — євро. Політика країн передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошовокредитного регулювання Змішані режими валютних курсів запроваджуються з метою стимулювання або стримування певних видів чи напрямів зовнішньоекономічної діяльності чи фінансово-кредитної політики держави. 114

Контрольні запитання: 1. Визначте основні різновиди режимів валютних курсів, що використовуються у світовій практиці. 2. Охарактеризуйте вказані різновиди режимів валютних курсів. 3. Вкажіть відмінності між фіксованим та плаваючим валютними курсами. 5.4 Конвертованість валюти Під конвертованістю валюти слід розуміти її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. В умовах повної конвертованості здійснюється вільне використання національної грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти без будьяких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів. Часткова конвертованість свідчить, що на деякі обмінні операції існують певні обмеження (за видами операцій, термінами, категоріями суб’єктів валютного ринку тощо). Запровадження часткової конвертованості означає, що вона існує лише для поточних операцій, за яких вільний обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту здійснюється з метою проведення платежів за поточними статтями платіжного балансу. У 1976 р. МВФ ввів поняття “вільно використовувана валюта” (вільно конвертована валюта), під яким розуміють валюту, що широко використовується в міжнародних розрахунках і операціях головних валютних ринків світу. Головний принцип віднесення валют до даної категорії — відсутність валютних обмежень у законодавстві країн — емітентів цих валют. Залежно від рівня конвертованості іноземних валют Національний банк України запровадив Класифікатор іноземних валют, згідно з яким валюти поділено на три групи: – вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти; – валюти з обмеженою конвертованістю; – неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначаються. У межах умов діючої валютної системи конвертованою вважається та валюта, країна походження якої взяла на себе зобов’язання, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до ст. VIII Статуту МВФ зобов’язуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також 115

не брати участі в дискримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінних курсів. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття конвертованості валюти. 2. В чому полягає відмінність повної та часткової конвертованості валюти? 3. Охарактеризуйте класифікатор іноземних валют Національного банку України. 5.5 Крос-курси Крос-курс (cross-rates) — це співвідношення між двома іноземними валютами, яке визначають на основі курсу цих валют щодо якоїсь третьої валюти. Найчастіше як третя валюта використовується долар США. Практично всі курси, за якими не встановлюються котировки до долара, називають крос-курсами. Особливістю розрахунків крос-курсів є те, що їх котирування може здійснюватися по-різному залежно від того, хто проводить котирування. Так, якщо український банк здійснює котировку української гривні до долара США, то він установить пряму котировку гривні до долара USD/ UAH = 5.0315. Американський банк також може встановити пряму котировку, проте долара до гривні: UAH/USD =0.2. Найчастіше на практиці використовують три методи розрахунку крос-курсів: 1) з прямим котируванням до долара США (долар є базою котирування для обох валют). 2) з прямим та зворотним котируванням до долара США, якщо долар є базою котирування лише для однієї з валют. 3) зі зворотним котируванням до долара США, якщо долар є валютою котирування для обох валют. Розглянуті методи використовуються для розрахунку середнього крос-курсу. Однак на практиці вони застосовуються рідко, оскільки як клієнтів, так і банки цікавлять конкретні курси купівлі та продажу. На міжбанківському ринку крос-курси купівлі та продажу валюти визначаються за такими правилами: 1. Крос-курси купівлі та продажу для валют з прямим котируванням до долара США. 1.1. Для визначення крос-курсу купівлі потрібно розділи ти доларовий курс купівлі валюти, яка в крос-курсі є валютою котирування, на доларовий курс продажу валюти, яка в кроскурсі є базою котирування. 116

1.2. Для визначення крос-курсу продажу слід розділити доларовий курс продажу валюти, яка в крос-курсі є валютою котирування, на доларовий курс купівлі валюти — бази котирування. 2. Крос-курси купівлі та продажу для валют з прямим і зворотним котируванням до долара. 2.1. Для визначення крос-курсу купівлі треба доларові курси купівлі цих валют перемножити. 2.2. Для визначення крос-курсу продажу необхідно перемножити доларові курси продажу цих валют Контрольні запитання: 1. Дайте визначення кросс-курсу. 2. Вкажіть основні методи розрахунку середнього кросс-курсу валюти. 3. Як розраховуються крос курси купівлі-продажу валют?

117

Розділ VІ. Валютні операції 6.1. Операції з негайною поставкою Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням останніх як засобу платежу; їх вивезення, ввезення, пересилання та переказування; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші. Виділяють поточні та термінові валютні операції. До поточних операцій відносять операції з термінами валютування до трьох робочих днів. Розрізняють три типи поточних операцій: - “тод” - передбачають поставку валюти у день укладення угоди про її купівлю (“сьогодні на сьогодні”); - “том” передбачають поставку валюти наступного дня після укладення угоди (“сьогодні на завтра”); - “спот” передбачають поставку валюти на другий операційний банківський день після укладення угоди без урахування дня продажу (“сьогодні на післязавтра”). День реалізації угоди купівлі-продажу валюти називають датою валютування. Серед вказаних типів найбільш поширеними є операції “спот”, оскільки два дні – це оптимальний термін для оформлення документів щодо купівлі-продажу валюти. Основна мета їх здійснення — забезпечення потреб клієнтів банків у іноземній валюті, конверсія іноземних валют, а також купівля-продаж валюти з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах цих валют [72, с. 220]. Ринок поточних конверсійних операцій типу spot (спот) дає можливість контрагентам здійснювати конвертацію однієї валюти в іншу для оплати реальних угод, пов’язаних з рухом товарів і капіталів між різними країнами (експортно-імпортні контракти та ін.) [21, с. 24]. Валютні операції “спот” становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку, а тому мають найбільш важливе значення на валютному ринку. Менше 5% обсягу торгівлі на ринку валютних спот-контрактів відносяться до реальних угод, що обслуговують реальний рух товарів, послуг і капіталу. Решта 95% є виключно спекулятивним оборотом [21, с. 24]. Угоди “спот” можуть укладатися за телефоном, факсом або безпосередньо на валютній біржі, а розрахунки здійснюються банківськими переказами електронною поштою. В міжнародній практиці використовують електронну систему “СВІФТ” (SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications — Товариство міжнародних між118

банківських фінансових телекомунікацій), членом якої є Національний банк і провідні банки України. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

Дайте визначення валютної операції. Розрийте зміст поняття “поточна валютна операція” Вкажіть основні різновиди поточних операцій. Охарактеризуйте ринок поточних валютних операцій. 6.2. Термінові угоди

Терміновими угодами вважають угоди про купівлю або продаж певного фінансового активу у визначений угодою строк за ціною, визначеною на момент її укладення. До термінових угод відносять форвардні та ф’ючерсні операції. У межах форвардних операцій виокремлюють операції “аутрайт” та своп-операції. Форвардні операції (forward operation, або fwd) – це угоди з обміну однієї валюти на іншу за узгодженим курсом, у яких дата виконання контракту відкладена на певний термін [21, с. 30]. Ці терміни як правило не перевищують 12 місяців. Найбільш поширеними з них є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 міс. Але у окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют, терміни угод можуть сягати кількох років. Ринок форвардних операцій терміном до 6 місяців досить стабільний, а зі збільшенням терміну його нестабільність зростає. Форварди бувають двох типів: – аутрайт (outright) – одинична угода з датою виконання контракту більше двох днів. – своп (swap) – комбінація двох протилежних угод з різними датами виконання контракту [21, с. 30]. Використання угоди “аутрайт” означає, що покупець хоче у майбутньому купити певну суму валюти (або продавець — продати) без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод. Цей термін означає, що йдеться про одну просту форвардну операцію на відміну від складнішої комбінації, пов’язаної з одночасним здійсненням строкової та поточної операцій (операції “своп”). Детальніше своп-операції будуть розглянуті у підрозділі 6.3. Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні угоди є обов’язковими для виконання і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти, проте часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою. Предметом угоди можуть бути товари, акції, облігації, валюта та ін. 119

Форвардний контракт укладається поза біржею і передбачає узгодження зручних для контрагентів умов. Тому форвардна угода, не відміну від ф’ючерсу, не є стандартною, що визначає її низьку ліквідність на вторинному ринку і, відповідно, низький ступінь розвитку останнього. Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі – премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс валюти вищий від поточного, для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо форвардний курс нижчий від поточного, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту). Форвардний курс на купівлю чи продаж валюти можна визначити так [72, с. 226]: К с.прод. - спот-курс на купівлю валюти; П — премія; Д — дисконт; Кф.куп=Кс.куп+П(–Д) Кф.прод=Кс.прод+П(–Д) К с.прод. — спот-курс на продаж валюти. П — премія; Д — дисконт; Головним чинником, який формує динаміку та рівень форвардного курсу, є різниця відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами й депозитами у відповідних валютах. Саме вони використовуються для розрахунку премії та дисконту при визначенні форвардного валютного курсу. Премію (дисконт) для купівлі певної валюти можна розрахувати за формулою[72, с. 225]:

де, П(Д)куп— премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти; Кс.куп. — спот-курс купівлі певної валюти; С д.в.— відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для валюти котирування; С кр.б. — відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової валюти (база котирування); Т — термін у днях, на який розраховується форвардний курс. Премію (дисконт) на продаж певної валюти можна розрахувати за формулою[72, с. 225]:

120

де, П(Д)пр — премія (дисконт) для форвардного курсу на продаж певної валюти; Кс.пр. — спот-курс продажу валюти; Скр.в.— відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для певної валюти; Сд.б.— відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової валюти. Ф’ючерсний контракт – це юридично обґрунтована угода між двома сторонами про постачання або отримання певного товару визначеного обсягу і якості за заздалегідь узгодженою ціною у визначений час. Фінансовим ф’ючерсом називають угоду про купівлю або продаж за заздалегідь узгодженою ціною у майбутньому певного фінансового інструменту: валюти, боргових зобов’язань. Фінансові ф’ючерси належать до похідних інструментів фінансового ринку. Серед них розрізняють валютні, відсоткові ф’ючерсні угоди та ф’ючерсні контракти на фондові індекси. Валютні ф’ючерси – це контрактні угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти у встановлені терміни за стандартизованою специфікацією валют та курсами, визначеними на момент укладення угоди. Їх головна мета – хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Продавець валютного ф’ючерсу бере зобов’язання купити, а продавець – продати партію валюти в певний термін за курсом, обумовленим при укладанні угоди. Відсоткові ф’ючерсні угоди укладаються стосовно боргових зобов’язань – казначейських облігацій, векселів, облігацій державної позики та ін. Ф’ючерсні контракти на фондові індекси базуються на вартості фондового індексу. При операціях з цими ф’ючерсами прибуток чи збитки залежать від коливань вартості індексу. Ф’ючерси на відміну від форвардних валютних операцій: – укладаються на стандартну суму, на стандартний термін і за стандартизованою специфікацією валют; – доступні для дрібних інвесторів; – будучи високоліквідними формують розвинутий вторинний ринок; – продаються на офіційних біржах, що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків; – для них характерні гарантійні депозити на випадок невиконання контрагентами своїх зобов’язань. 121

Основними учасниками ф’ючерсного ринку є великі фінансові центри та клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, фінансові організації, які працюють на фондовому ринку, члени й фахівці ф’ючерсної біржі, а також дрібні інвестори та приватні особи. Ціною купівлі валютного ф’ючерсу є узгоджений між продавцем і покупцем обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, яка ввійшла до стандартного переліку валют даної біржі. Ціна (вартість) ф’ючерсу визначається як сума спот-курсу та базису рівноваги: Цф = Кс + Бр, де Цф – ціна ф’ючерсу Бр— базис рівноваги, Кс— спот-курс валют Базис рівноваги - це різниця між поточним і узгодженим за ф’ючерсною угодою валютними курсами. Саме вона визначає прибуток чи збиток контрагентів. Базис рівноваги розраховується за формулою:

Бр = Кс

(С Д − СВ ) Д , 100 365

де Бр— базис рівноваги; Кс— спот-курс валют; С — доларова відсоткова ставка за депозитами; Св— відсоткова ставка за депозитами для валюти, що обмінюється на долари США; Д— тривалість періоду між укладенням і здійсненням угоди, днів. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття термінової валютної операції. 2. Вкажіть основні різновиди термінових операцій. 3. Дайте визначення форвардних валютних операцій та вкажіть їх різновиди. 4. Як розраховується форвардний валютний курс? 5. Вкажіть основні відмінності форвардних валютних контрактів від ф’ючерсних. 6. Розкрийте поняття ф’ючерсного валютного контракту. 7. Як розрахувати ціну ф’ючерсного валютного контракту? 6.3. Похідні фінансові інструменти Похідні фінансові інструменти є фінансовими активами, які у своїй основі містять більш простий фінансовий інструмент (акцію або облігацію). 122

До похідних фінансових інструментів відносять ф’ючерси, опціони, свопи та інші похідні цінні папери, такі як свопціони, структуровані облігації тощо. Ф’ючерси як термінові валютні операції були розглянуті у підпункті 6.2. Валютний “своп” (currency swap) — це валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах термінового постачання (“спот”) із одночасною контругодою, що передбачає продаж (або купівлю) тієї самої валюти на певний термін на умовах “форвард”. Існують також операції, де купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом “аутрайт”. Їх називають “форвард-форвард” або форвардний своп. В угоді “своп” дату виконання ближчої угоди називають датою валютування, а дату виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, — датою завершення “свопу”. Операції “своп” можна класифікувати за наступними ознаками: – за послідовністю виконаних операцій; – за термінами укладення угоди. Залежно від послідовності виконаних операцій “спот” і “форвард” своп-операції поділяють на репорт і депорт: – репорт — це продаж валюти на умовах “спот” і одночасна купівля на умовах “форвард”. – депорт — купівля валюти на умовах “спот” і продаж на умовах “форвард”. За термінами укладення угоди виділяють такі різновиди “свопів”: – звичайні (операції репорт і депорт); – тижневі, якщо перша угода виконується на умовах “спот”, а друга — на умовах тижневого “форварду”; – одноденні, якщо перша операція здійснюється з датою валютування “завтра”, а зворотна — на умовах “спот”; – форвардні, якщо обидві операції здійснюються за курсами “аутрайт” з різними датами валютування (“форвард-форвард”). Одну з причин використання свопів можна продемонструвати за допомогою такого прикладу. Наприклад, трейдер взяв в кредит єни і купив 100 000 EUR проти JPY за курсом 120.00. Куплені євро автоматично розміщаються на депозиті. Якщо відсоткова ставка за депозитом у євро складає 5%, то він отримає за день 13.70 євро (100 000 * 5% / 365). Якщо відсоткова ставка за кредитом у єнах складає 3%, то витрати по кредиту за один день складуть 986.3 єн (100 000 * 120 * 3% / 365), чи 8.22 євро (986.3/120). Таким чином, за результатами дня трейдер отримає прибуток за свопом у розмірі 5.48 євро. Якщо трейдер буде перебувати у такій позиції цілий рік і процентні ставки будуть незмінними, як і курс EURJPY, то через рік він отримає сумарний сноповий прибуток у розмірі 2000 євро [21, с. 30-31]. 123

Опціон (option) – контракт, за яким продавець надає покупцю право, але не зобов’язання купити певний актив у визначений термін за заздалегідь узгодженою ціною. Власник опціону (на відміну від продавця) має право вибору – реалізувати опціон або відмовитися від нього залежно від того, наскільки вигідними для нього будуть зміни валютного курсу. Продавець опціону зобов’язаний виконати валютну операцію згідно визначених у ньому умов. Опціонні угоди можна класифікувати за наступними ознаками: – залежно від типу базисного активу та ринків обігу; – залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди; – залежно від терміну виконання; – залежно від типу покриття. Залежно від типу активу та місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові: – Біржові опціони (traded options) продають і купують опціонні біржі. Вони стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання і тому можуть перебувати в обігу на вторинному ринку. Термін поставки у таких опціонах визначено біржею і не може бути змінений. Дата виконання опціонних контрактів є чітко зафіксованою. – Позабіржові опціони (OTC options) передбачають, що термін і ціна поставки визначаються угодою сторін – банком і брокерською компанією, з одного боку, і клієнтом, з іншого. На ринку позабіржових опціонів переважно оперують банки, які працюють із великими корпораціями. Стандартними термінами поставки у таких опціонах є тиждень, місяць і три місяці з дня укладення угоди, однак можуть існувати і інші дати виконання опціонів, визначені учасниками угоди. Право на покупку чи продаж належать інвестору, що купує опціон, тобто власнику опціону. Залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди розрізняють опціон “кол” (call) і опціон “пут” (put): – Опціон “call” дає його власникові право купити актив. – Опціон “put” дає його власникові право продати актив. Права та обов’язки продавця та власника опціонів “put” і “call” продемонстровано у таблиці 6.1. Таблиця 6.1. Права та обов’язки продавця та власника опціонів “put” і “call” Вид опціону “put” “call” 124

Права та обов’язки продавця опціону власника опціону зобов’язання право купити актив продати актив зобов’язання право продати актив купити актив

Премія – це плата за право здійснити купівлю чи продаж певного активу, або ціна опціону. Продавець опціону погоджується на виконання умов контракту після отримання премії. Саме сумою премії обмежується ризик власника опціону. Якщо зміни на ринку не вигідні для останнього, він може не реалізовувати опціон і втратити таким чином премію. У такому випадку виграє продавець опціону, прибуток якого буде дорівнювати сумі премії, яку він отримав за опціонну угоду. У протилежному випадку, коли зміни на ринку будуть вигідними для інвестора, він реалізує опціон, і його виграш становитиме різницю між ціною, зафіксованою у контракті і ринковою ціною мінус премія. Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсоток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одиницю валюти. Вартість опціону є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу та ціни виконання опціону. Залежно від терміну виконання виділяють такі види опціонів: – Американський тип, згідно з яким опціонна угода може бути реалізована власником у будь-який момент протягом усього терміну дії опціону; – Європейський тип – опціонна угода може бути виконана лише після завершення терміну дії опціону; – Азійський тип – опціон виконується за середньозваженою ціною за весь період дії опціонної угоди з часу її купівлі. В Україні та Росії переважно використовуються європейські опціони. Залежно від типу покриття продавець може виписати покритий чи непокритий опціон: - покритий опціон означає, що його продавець володіє базисним активом по опціону (необхідна частина якого зберігається у брокера) чи необхідною кількістю коштів на брокерському рахунку; - непокритий опціон означає, що продавець не має базисного активу чи коштів, і у даному випадку необхідним є формування грошової застави У сучасній практиці широко використовуються наступні опціонні стратегії [84]: – “вертикальні стратегії” передбачають покупку і продаж опціонів з різними цінами виконання; – “волатильні стратегії” засновані на прогнозах змінності курсів. Основним питанням прогнозу є те, чи залишаться ціни у певному проміжку; – “довгі і короткі стредли” – купівля опціонів “put” і “call” з однією ціною виконання і з однаковою датою завершення, чи продаж з аналогічними умовами; 125

– –

“довгі і короткі стренгли” - купівля і продаж опціонів “put” і “call” з однаковою датою завершення, але з різною ціною виконання контракту; спред “метелик” – полягає у купівлі одного опціону “call” з низькою ціною виконання і одного опціону “call” з високою ціною виконання, і одночасному продажі двох опціонів “call” з середньою ціною виконання. Контрольні запитання:

1. 2. 3. 4. 5. 6.

Розкрийте поняття похідних фінансових інструментів. Дайте визначення валютного “свопу”. Охарактеризуйте різновиди своп-операцій. Розкрийте сутність поняття “валютний опціон”. Наведіть класифікацію опціонних угод. Охарактеризуйте сучасні опціонні стратегії. 6.4. Валютний арбітраж та його види

Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає у отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом є купити валюту дешевше і продати дорожче, урівноважує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об’єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об’єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти [54, с. 244]. Основні види валютного арбітражу такі: – вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта; – відсотковий арбітраж – пов’язаний з операціями на ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі; – валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійснюються у різні терміни [54, с. 137]. – тимчасовий валютний арбітраж – це отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі; 126

–

просторовий – це отримання прибутку за рахунок відмінностей у курсах валюти на різних валютних ринках; – простий валютний арбітраж – це здійснення валютних операцій з двома валютами; – Складний валютний арбітраж – здійснення валютних операцій з великою кількістю валют; – Спекулятивний валютний арбітраж – отримання прибутку від коливання валютного курсу; – Конверсійний валютний арбітраж – зумовлений коливанням курсових співвідношень різних валют. Переваги валютних арбітражних операцій полягають у тому, що завдяки одночасній купівлі та продажу валют легко закрити валютні позиції, а це, в свою чергу, зводить до мінімуму валютні ризики [72, с.241]. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття валютного арбітражу 2. Вкажіть основні різновиди валютного арбітражу та охарактеризуйте їх. 3. Визначте причини виникнення цих видів арбітражу.

127

Розділ VІІ. Іноземне інвестування 7.1 Прямі іноземні інвестиції Інвестиція – це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток) [54, с. 119]. Міжнародні інвестиції – це інвестиції, які дають можливість отримати більш високу прибутковість вкладення капіталу порівняно з національним ринком інвесторів за рахунок більшого зростання цін активів на інших національних ринках, зростання курсу валют щодо валюти інвестора внаслідок ефекту транснаціоналізації діяльності корпорації [47, с. 127]. Інакше кажучи, міжнародні інвестиції – це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні [54, с. 119]. Основні різновиди інвестицій це – прямі інвестиції, портфельні інвестиції та міжнародні альянси [54, с. 121]. Міжнародний валютний фонд виділяє також “інші іноземні інвестиції”, які становлять головним чином міжнародні позики та банківські депозити. Вони можуть бути віднесені як до прямих, такі до портфельних інвестицій [39, с. 349]. Вітчизняні науковці виділяють такі форми інвестицій: державні, приватні, міжнародних організацій, змішані [54, с. 121]. Види інвестиційних активів є наступними: іноземна валюта, національна валюта, рухому та нерухоме майно, акції, фінансові інструменти, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги, реінвестування прибутку [54, с. 121]. Розглядаючи основні види іноземних інвестицій слід розмежовувати поняття прямих та портфельних інвестицій. Так, до прямих іноземних інвестицій відносять реальні капіталовкладення в підприємства, землю чи реманент або експортні, інвестиційні товари чи передача технологій, досвіду управління, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над інвестованим капіталом [39, с. 347]. Необхідною умовою віднесення інвестицій до прямих є наявність у інвестора довгострокового інтересу. Довготривалим інтересом вважається тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об’єктом інвестування – компанією. Так, за даним підходом, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – це вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство – резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу [54, с. 122]. За прямого іноземного інвестування вкладник безпосередньо зацікавлений у ефективному використанні своїх коштів, оскільки віддача від інвестицій становить його прибуток; при цьому партнери країни, яка приймає, часто отримують нову технологію, допомогу в організації виробництва та збуті продукції [39, с. 349]. 128

Також у міжнародній практиці існують і кількісні показники, згідно з якими класифікують той чи інший інвестиційний проект. Згідно з законодавством багатьох країн 10% акцій дають інвесторові право участі в управлінні компанією (участь в правлінні, раді директорів компанії). Проте у більшості розвинених країн до прямих інвестицій відносять володіння акціонерами-нерезидентами більш як 25% голосуючих акцій, що дає змогу не просто брати участь в управлінні, а суттєво впливати на процес прийняття стратегічних рішень [54, с. 122]. Згідно з визначенням Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) міжнародні інвестиції вважаються прямими якщо іноземному інвестору належить 10 або менше % акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні підприємством, або понад 10%, але з можливим ефективним впливом на нього. В сучасних умовах 10% - це, як правило, мінімальна частка капіталу підприємства, яка є необхідною та достатньою аби здійснювати контроль над підприємством [49, с. 348]. Також до характерних рис ППІ відносять акціонерну форму підприємства - об’єкту інвестицій. Межа між прямими та портфельними інвестиціями здебільшого умовна. Часто можливість управлінського контролю може давати досить невеликий пакет акцій (паїв) фірми, особливо якщо власний каптал фірми розподілений між багатьма власниками. Згідно з формулюванням Міжнародного валютного фонду прямими є іноземні інвестиції, які здійснюються за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн [39, с. 348]. Крім того, згідно з визначенням МВФ і системи національних рахунків ООН, до прямих іноземних інвестицій належать як первісне придбання власності за кордоном, так і всі наступні інвестиційні угоди між інвестором та компанією, в яку вкладено капітал [54, с. 122]. До складу ПІІ належать: – Вкладення компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвестору); дочірніх підприємств, частка акцій головної компанії в який більше 50%; асоційованих компаніях (в яких інвесторові-нерезиденту належить 25% капіталу і більше); – Реінвестування прибутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії; – Внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій [54, с. 122]. До факторів прямих іноземних інвестицій вітчизняні та зарубіжні дослідники відносять наступні [узагальнення з 67, с. 220-223; 40, с. 356-357]: 129

–

Політичні фактори. По-перше, майнова та управлінська участь у роботі підприємства, що знаходиться на території іншої держави, допомагає іноземним імпортерам подолати наслідки політики протекціонізму, що реалізується відносно їх товарів у даній країні. По-друге, перенесення виробництва за кордон у багатьох випадках є вирішенням проблем виробника, пов’язаних з високим оподаткування, державного регулювання та контролю у материнській країні. – Економічні фактори. По-перше, компаніями рухає прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається через виробництво товарів на послуг на місці. По-друге, виробництво товарів та послуг супроводжується їх просуванням, що вимагає від компанії створення відповідної інфраструктури для забезпечення збуту та після продажного обслуговування. По-третє, розширення ринку супроводжується економією масштабу, що базується на наукових дослідженнях та розробках, маркетингу, дистрибуції товарів і послуг, фінансуванні і виробництві. По-четверте, причиною ПІІ часто виступає пошук відсутньої у материнській країні або дешевшої у приймаючій державі сировини і робочої сили. По-п’яте, транснаціональні корпорації, які виготовляють та реалізують свою продукцію у багатьох країнах, можуть збільшити виробництво у країні з нижчими витратами і продавати їх у країні з більш високими цінами. По-шосте, вихід на інший ринок часто є способом продовження життєвого циклу товару, який втрачає популярність у країні походження. – Фактор конкуренції. Причиною виходу компаній на той чи інший ринок може виступати бажання конкурентів провести розподіл ринку чи знищити суперника шляхом демпінгу. Другим фактором, який також можна віднести до конкурентних, є злиття з іноземним підприємством чи його поглинання, що реалізується з метою отримання доступу до іноземної технології. Вітчизняними та зарубіжними науковцями розроблено низку різноманітних теоретичних підходів до дослідження прямих іноземних інвестицій. Найбільш відомими та визнаними серед них є наступні: – теорія інтерналізації полягає у тому, що транснаціональна компанія замінює ринкові трансакції своїми внутрішньо корпоративними трансакціями, за рахунок чого відбувається економія на трансакційних витратах та використовуються переваги індустріальної економіки. – Модель життєвого циклу Вернона пояснює прямі іноземні інвестиції загрозою втрати ринків при насиченні їх певним продуктом. В результаті виробництво переміщується за кордон, що подовжує термін отримання прибутку від певного продукту. – Еклектична парадигма Джона Даннінга об’єднує різні теорії про ПІІ, дає загальний підхід до їх дослідження. 130

Еклектична парадигма виділяє такі фактори діяльності ТНК [54, с. 125]: – вигоди від використання масштабів виробництва, патентів, торгових марок, управлінського та маркетингового досвіду, власних технологій; – специфіка територіального розміщення факторів виробництва; – переваги інтерналізації. Таким чином, прямі іноземні інвестиції значним чином визначаються трьома видами переваг – власності, розміщення та інтерналізації. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4. 5.

Розкрийте сутність поняття “інвестиція” та “міжнародна інвестиція”. Охарактеризуйте основні різновиди інвестиційних операцій. Вкажіть різницю між прямими та портфельними інвестиціями. Які фактори зумовлюють розвиток прямих іноземних інвестицій? Охарактеризуйте найбільш відомі теоретичні підходи до дослідження прямих іноземних інвестицій. 7.2 Портфельні іноземні інвестиції

На відміну від ПІІ портфельні інвестиції – це суто фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту [41, с. 348]. Міжнародні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об’єктом інвестування. Такі вкладення можуть здійснюватися або в акції, що засвідчують майнові права їхнього власника, або в боргові цінні папери (облігації, боргові розписки і т.ін.), що засвідчують відносини позики. Щодо інвестицій в акції статистика багатьох країн визначає кількісним критерієм міжнародних портфельних інвестицій володіння менш ніж 10% акціонерного капіталу. Головним мотивом таких міжнародних портфельних інвестицій є не участь в управлінні підприємством, а отримання доходу у вигляді дивідендів [39, с. 62]. Портфельні інвестори, як правило, лише надають фінансовий капітал і, на відміну від прямих інвесторів, ніяк не втручаються в процес управління компанією. Стратегія портфельних інвесторів орієнтована на короткостроковий ефект, а не довгострокове зростання, і найчастіше полягає у пошуку швидкого та значного прибутку у формі приросту вартості. Застосування даного виду інвестицій часто підкоряється прагненню мінімізації ризику на відміну від прямих інвестицій, зумовлених головно довгостроковими та структурними чинниками [41, с. 349]. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь чи компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор [39, с. 62]. 131

Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів ґрунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в: – акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ; – боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій, простих векселів, боргових розписок – грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або визначений договором змінюваний дохід; – інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, тощо; – фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи) [41, с. 418-419]. Міжнародний ринок портфельних інвестицій ще значно менший, ніж сукупний внутрішній ринок портфельних інвестицій промислово розвинутих країн. Інституційні та індивідуальні інвестори досі віддають перевагу національним цінним паперам. Але слід зазначити, що в більшості промислово розвинутих країн спостерігається тенденція хоч повільного, але поступового зростання операцій з іноземними цінними паперами [39, с. 63]. Причини зростання міжнародних портфельних інвестицій: – Лібералізація та дерегуляція фінансових ринків; – Намагання інституційних інвесторів знизити ризики шляхом міжнародної диверсифікації портфелю; – Поява додаткових джерел фінансування внаслідок збільшення обсягу євровалют та національних грошових ринків; – Значна перебудова та модернізація роботи провідних фондових бірж світу; – Зростання обсягу необхідної для інвесторів інформації про зарубіжні ринки цінних паперів [39, с. 63]. Більш ніж 90% міжнародних портфельних інвестицій здійснюються між промислово високоозвинутими країнами. Понад 2/3 сукупної капі132

талізації ринку акцій припадають на три найбільші ринки (США, Японія, Велика Британія) [39, с. 63]. Під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів, що належить фізичній або юридичній особі й становить цілісний об’єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля і при зміні в подальшому його складу та структури менеджер створює нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням ризику та прибутковості. Теоретично портфель може складатися з цінних паперів одного виду та однієї країни і змінювати свою структуру за рахунок заміщення одних цінних паперів іншими. Але завдання полягає у тому, щоб поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції одного окремого виду цінних паперів, а можливі лише при їх комбінації. З урахуванням інвестиційних якостей окремих цінних паперів можна сформувати безліч різноманітних портфелів, кожному з яких буде властивий свій баланс між ризиком, на який іде інвестор, і очікуваним доходом у визначений проміжок часу. Залежно від співвідношення цих факторів портфелі можна розподілити на кілька типів: – агресивні - з високим рівнем дохідності, але й з підвищеною ризикованістю, складаються з акцій молодих, швидко зростаючих компаній та з цінних паперів сумнівної надійності з високим обіцяним доходом; – помірні – спрямовані на досягнення компромісу між ризикованістю, складаються з державних цінних паперів та акцій великих, добре відомих компаній; – консервативні – мають найнижчу дохідність за фактичної відсутності ризику, складаються з державних цінних паперів та акцій великих, добре відомих компаній. Головним механізмом формування портфелю із заданими інвестиційними властивостями є диверсифікація активів. Згідно з теорією інвестиційного аналізу, за збільшення кількості різних цінних паперів ризикованість портфелю зменшується. Найвищий ефект від диверсифікації досягається за наявності в портфелі 8-10 різних активів, подальше збільшення їхньої кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику. Найменшої ризикованості можна досягти, якщо в портфель відібрано 10-15 різних цінних паперів. Подальше збільшення кількості різних активів у інвестиційному портфелі може призвести до негативних ефектів надлишкової диверсифікації: – неможливості якісного управління портфелем; – купівлі недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів; – зростання витрат, пов’язаних з пошуком цінних паперів; – високих витрат на купівлю дрібних партій цінних паперів, тощо. 133

Портфель є товаром, який може продаватися або частинами, або повністю. Як і будь-який інший товар, портфель із певними інвестиційними якостями може мати попит на фондовому ринку [41, с. 420]. Контрольні запитання: 1. Дайте визначення поняття “портфельні інвестиції”. 2. Наведіть класифікацію міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів. 3. Вкажіть основні причини зростання міжнародних портфельних інвестицій. 4. Розкрийте зміст поняття “інвестиційний портфель”. 5. Вкажіть основні типи інвестиційних портфелів.

134

Розділ VIII. Платіжний баланс 8.1 Поняття платіжного балансу Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв’язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу – балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв’язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб’єкти господарювання) здійснює Іншим країнам. Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами). Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на основі Керівництва МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п’яте видання). Для того, щоб максимально точно скласти платіжний баланс країни, потрібно визначитись з багатьма поняттями. Одним з найважливіших понять, виступає термін “економічна територія”. Економічна територія України складається з географічної території, яка керується урядом і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, над якими країна має виключне право володіння, територіальні анклави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, або якщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях). Отже, економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, які фізично розташовані в географічних кордонах цієї країни. Економічна територія країни не обов’язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається з географічної території, що адмініструється урядом. Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу є таким самим, як і у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів економіки належать такі основні типи складових, що є рези135

дентськими в економіці: 1) підприємства, 2) компанії, 3) представництва іноземних компаній; 4) некомерційні установи та корпорації; 5) установи органів державного управління; 6) домашні господарства. Підприємства мають центр економічної зацікавленості я Україні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок. “Закордонні” підприємства, залучені до виробничого процесу, є резидентами економіки тієї країни, де вони розташовані. Принцип, за яким визначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, що використовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі та платформи, залізничний рухомий склад) за межами економічної теорії тієї країни, резидентами якої вони є. Підприємства, які знаходяться в Україні і ведуть в ній економічну діяльність, та повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, також вважаються резидентами України. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу. Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном – вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність. Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об’єкта офіційно визнано та задокументовано. Установи органів державного управління, які розташовані на території країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розташовані за межами країн. Домашнє господарство вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживання членів цього домашнього господарства, та як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні. Член домашнього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продо136

вжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії “резиденти” належать: - мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, поліпшення здоров’я, підвищення освіти, з релігійних та інших мотивів; - особи, які працюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господарство, до якого вони належать; - працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашнього господарства (при кордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією). Часом реєстрації операції вважається той день, коли здійснено зарахування відповідної суми коштів на кореспондентський рахунок або її списання [73, с. 369]. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв’язку з тим, що кожна угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод дорівнювати нулю. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “трансферти”. Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, називається “чисті помилки та упущення”. Ці показники подано у відповідній балансуючій статті “Помилки та упущення”. Контрольні запитання: 1. Розкрийте сутність поняття “платіжний баланс”. 2. Дайте визначення поняття “економічна територія держави”. 3. Які юридичні та фізичні особи належать до резидентів та нерезидентів України? 8.2. Структура платіжного балансу -

Платіжний баланс складається із таких розділів: торговельний баланс, тобто співвідношення між вивозом та ввозом товарів; 137

баланс послуг та некомерційних платежів (баланс “невидимих” операцій); - баланс руху капіталів і кредитів. Торговельний баланс. Торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період. Зовнішня торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов’язують національні економіки із світовим господарством Саме завдяки цим розбіжностями у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов’язання з різними термінами погашення. Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами і загальної економічної політики. Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс потрібний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов’язань по інших статтях платіжного балансу. Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це правильно для країн, які розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчувається нестача валютних надходжень. Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни). Баланс послуг та некомерційних платежів. В цей розділ балансу включаються платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо. Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських зв’язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами -

138

науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру. За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати доходів за інвестиціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів. За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази: - державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; - приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину. Три перераховані вище групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази – називають “невидимими” операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей – товарів. Використовується також термін “послуги і некомерційні платежі” як данина традиції тих часів, коли основним змістом економічних зв’язків між країнами була торгівля товарами. Платіжний баланс по поточних операціях включає торговельний баланс і “невидимі” операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів. Баланс руху капіталів і кредитів. Цей розбіл платіжного балансу виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії: - міжнародний рух підприємницького капіталу; - міжнародний рух позикового капіталу. До поняття “підприємницький капітал” входять прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній). Вивіз підприємницького капіталу на певному етапі відбувається інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій становлять взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв’язки між розвинутими країнами зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу. Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і короткострокові операції. Довго- і середньострокові операції включають державні і приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік. 139

Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. Щодо приватних довгострокових запозичень і кредитів, то до них вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту. Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року, поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення. Якщо в 60—70ті pp. переважало стихійне переміщення “гарячих” грошей, що посилювало інфляцію і призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи, то з 80-х років основний потік короткострокових грошових капіталів направляється у США завдяки високим відсотковим ставкам і курсу долара. Так, на початку 80-х років щорічний приплив цих капіталів сягав 100 – 150 млрд. дол. США (на початку 90-х років він зменшився до 70 млрд. дол.). Помилки і пропуски. Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки, пов’язані з помилками і пропусками, все-таки залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття “Помилки і пропуски”, до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій. Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в періоди кризових потрясінь. Внаслідок цього стаття “Помилки і пропуски” розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті “Помилки і пропуски” різко зростають в кризових ситуаціях. Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

140

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ. A. Поточні операції Товари Послуги Доходи від інвестицій Інші послуги і доходи Приватні односторонні перекази Офіційні односторонні перекази Підсумок А. Баланс поточних операцій B. Прямі інвестиції і інший довгостроковий капітал Прямі інвестиції Портфельні інвестиції : Інший довгостроковий капітал Підсумок: А + В відповідає концепції базисного балансу США. C. Короткостроковий капітал D. Помилки і пропуски Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США. E. Компенсуючі статті Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ). F. Надзвичайне фінансування G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів. Підсумок: A + B + C + D + E + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США. Н. Підсумкова зміна резервів СДР (СПЗ) Резервна позиція в МВФ Інші вимоги Кредити МВФ Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами – членами Фонду як основа національних методів класифікації.

141

Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країні вносити свої корективи. Як правило, такі особливості пов’язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття. Україна після вступу до МВФ регулярно публікує свій платіжний баланс. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4. 5.

Охарактеризуйте структуру платіжного балансу. Які операції відображаються у торговельному балансі? Що відображає баланс “невидимих” операцій? Які операції враховуються у балансі руху капіталів і кредитів? Яка структура сучасної класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ? Тести

1.Міжнародні платіжні засоби які використовуються МВФ для безготівкових розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ: а. долар США б. євро в. SDR г. всі відповіді вірні. 2.Якого з вказаних нижче понять не існує: а. національна валюта б. іноземна валюта в. міжнародна валюта г. жодна відповідь не вірна 3.До кон’юнктурних чинників формування валютного курсу належить: а. обсяг грошової маси в обігу б. рівень інфляції в. спекулятивні валютні операції г. всі відповіді вірні

142

4.До структурних чинників формування валютного курсу належать: а. рівень облікової ставки б. формування інфляційних очікувань в. спекулятивні валютні операції г. всі відповіді вірні 5.Класифікатор іноземних валют НБУ містить: а. вільноконвертовані валюти б. валюти з обмеженою конвертованістю в. неконвертовані валюти г. всі відповіді вірні 6.Якщо при визначенні кросс-курсу долар є базою котирування для однієї із валют, використовується метод: а.з прямим котируванням до долара США б.з прямим і зворотнім котируванням до долара США в.зі зворотнім котируванням до долару США г.всі відповіді вірні 7.Якщо при визначенні кросс-курсу долар є базою котирування для обох валют, використовують метод: а. з прямим котируванням до $ б. зі зворотнім котируванням до $ в. з прямим і зворотнім котируванням до$ г. жодна відповідь не вірна 8. Якщо при визначенні кросс-курсу долар є валютою копирування для обох валют,використовується метод: а. з прямим котируванням до долара б. зі зворотнім котируванням до долара в. з прямим і зворотнім котируванням до долара г. жодна відповідь не вірна 9.Виходячи з закону обміну Фішера дайте відповідь на питання: “Зростання якого показника при незмінності інших приведе країну до інфляцї?” а. М б. Р в. V г. Q

143

10. “Який з показників у законі обміну Фішера залишається переважно стабільним?” а. М б. P в. V г. Q 11.Вартість певного набору товарів і послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом виражає: а. її купівельну спроможність б. її валютний курс в. її кросс-курс г. всі вірні 12.Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів і послуг у двох країнах – це: а. SDR б. PPP в. кросс-курс г. жодна відповідь не вірна 13. Валютний курс – це : а. ціна одиниці однієї валюти, виражена у грошових одиницях іншої б. курсове співвідношення при перерахунку цін і грошових сум з однієї валюти у іншу в. курс,при якому попит і пропозиція збігаються г. всі відповіді вірні 14.Банк встановлює котирування USD/EUR = 0.9310-0.9330. Маржа у цьому випадку складає: а. 10 пунктів б. 20 пунктів в. 310 пунктів г. 320 пунктів 15.При котируванні валюти 1 пункт це: а. 0.1 б. 0.01 в. 0.001 г. 0.0001 16.Якого методу визначення РРР не існує а. з врахуванням продуктивності праці і зарплатні б. з врахуванням зовнішнього боргу 144

в. з врахуванням рівня цін г. з врахуванням виробничих затрат 17.Якої з вказаних світових валютних систем ніколи не існувало а. система золотомонетного стандарту б. система золотодевізного стандарту в. система доларового стандарту г. система золотодоларового стандарту 18.Відмова президента Ніксона конвертування долари у золото призвела до краху: а. Парижської валютної системи б. Генуезької валютної системи в. Бреттон-Вудської валютної системи г. Ямайської валютної системи 19.Золотодевізний стандарт не використовуеться у: а. Паризький валютній системі б. Генуезькій валютній системі в. Бреттон-Вудській валютній системі г. всі відповіді вірні 20. Бреттон-Вудська валютна система передбачає: а. пристосування валют окремих країн де валютної системи США б. пристосування валют окремих країн де валютних систем США і Великої Британії в. використання SDR для міжнародних розрахунків у безготівковій формі г. закріплення ролі загального еквівалента за золотом та вільний обіг золотих монет чи грошових знаків, розмінних на золото. 21.МВФ було створено на конференції у: а. Кінгстоні б. Нью-Йорку в. Вашингтоні г. Бреттон-Вудсі 22.Система фіксованих валютних курсів не була характерною для: а. Паризької валютної системи б. Генуезької валютної системи в. Бреттон – Вудської валютної системи г. Ямайської валютної системи

145

23. Плаваючі валютні курси використовувалися у а. Паризькій валютній системі б. Генуезькій валютній системі в. Бреттон – Вудській валютній системі г. Ямайській валютній системі 24. Органи валютного контролю в Україні а. НБУ б. Міністерство економіки України в. Міністерство фінансів України г. всі відповіді вірні 25. Управління обліковою ставкою – це інструмент: а. дисконтної політики б. девізної політики в. диверсифікації валютних резервів г. адміністративних заходів 26. Валютні інтервенції є інструментами: а. дисконтної політики б. девізної політики в. диверсифікації валютних резервів г. адміністративних заходів. 27. Органами валютного контролю в Україні є а. НБУ б. уповноважені банки в. ДПА г. всі відповіді вірні 28. Резидентами України вважаються: а. представництва іноземних компаній, які мають штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше року б. компанії, що засновані за участю іноземного капіталу, але знаходяться в Україні в. установи органів державного управління, розташовані в Україні г. всі відповіді вірні 29. Якого розділу у структурі платіжного балансу країни не існує а. надзвичайне фінансування б. субсидування в. помилки та пропуски г. резерви 146

30. Платіжний баланс не містить такого розділу: а. торговий баланс б. баланс руху неліквідних активів в. баланс “невидимих” операцій г. всі відповіді вірні 31. Баланс “невидимих” операцій – це: а. торговий баланс б. баланс послуг і некомерційних платежів в. баланс руху капіталів і кредитів г. жодна відповідь не вірна 32. До структури платіжного балансу за методикою МВФ належать: а. балансуючі статті б. фінансуючи статті в. компенсуючи статті г. всі відповіді вірні 33. В Україні офіційний валютний курс а. встановлюється директивним рішенням НБУ б. визначається на основі результатів торгів на УМВБ в. встановлюється як середньозважений курс комерційних банків г. жодна відповідь не вірна 34. Офіційне котирування встановлюється на міжбанківському ринку а. у Франції б. у Німеччині в. у Італії г. у США 35. Якого виду валютних ринків не існує: а. регіонального б. організованого в. неорганізованого г. жодна відповідь не вірна 36. Якого виду валютних ринків не існує: а. біржового б. позабіржового в. міжбанківського г. жодна відповідь не вірна 147

37. Євровалюта – це: а. “євро” у готівковій та безготівковій формі б. кошти у євро, депоновані у банках європейських країн в. іноземна валюта, депонована за межами країни випуску г. всі відповіді вірні 38. Яких понять не існує: а. євро векселі б. євро кредити в. єврооблігації г. всі відповіді вірні 39. В Україні проводиться політика а. фіксованого курсу б. плаваючого курсу в. валютного коридору г. курс гривні прив’язаний до долара 40. Міжнародний валютний ринок – це абревіатура: а. IMF б. ICM в. FOREX г. SWIFT 41. Лот – це а. стандартна сума валюти, що виділяється для операцій по купівліпродажу валюти під завдаткову суму – маржу б. співвідношення між сумою завдатку і виділеним під неї позиковим капіталом в. різниця між курсами купівлі і продажу г. сума гарантійного завдатку, під яку підставляється кредитне плече 42. Леверідж – це а. сума гарантійного завдатку, під яку підставляється кредитне плече б. фіксована сума валюти, що виділяється для операцій по купівліпродажу валюти під маржу в. система надання кредиту під завдаткову суму для операцій на міжнародному ринку г. сума валюти, що сплачується брокеру за послуги по купівліпродажу валюти на біржі 43. Спред – це а. курс купівлі б. курс продажу 148

в. різниця між курсами bid i ask г. дилінгове плече 44. За надання кредиту для операцій на валютному ринку протягом одного дня при закритій при закритій на ніч позиції клієнт сплачує брокеру: а. сторідж б. леверідж в. лот г. нічого не сплачує 45. FOREX знаходиться: а. у Нью-Йорку б. у Вашингтоні в. у Гонконзі г. не має конкретного місця торгівлі 46. Якого типу гравців на валютному ринку не існує: а. биків б. вовків в. ведмедів г. жодна відповідь не вірна 47. Учасники валютного ринку, які зацікавлені у пониженні валютного курсу – це: а. бики б. вовки в. ведмеді г. акули 48. Якого виду поточних операцій не існує а. тод б. том в. спот г. жодна відповідь не вірна 49. Поставка валюти на другий робочий день – це а. тод б. том в. спот г. форвард

149

50. Поставка валюти наступного робочого дня – це а. тод б. том в. спот г. форвард 51. На вторинному ринку не можна придбати а. форварди б. ф’ючерси в. опціони г. жодна відповідь не вірна 52. Які терміни форвардних угод зустрічаються найбільш часто а. 5 місяців б. 6 місяців в. 10 місяців г. 15 місяців 53. Курс “аутрайт” використовується у операціях а. форвард б. спот в. своп г. форвард і своп 54. У форвардному контракті курс купівлі-продажу а. фіксується у момент укладення угоди б. розраховується у момент купівлі-продажу валюти за заздалегідь визначеною методикою в. розраховується як середньозважений курс купівлі-продажу на дату здійснення угоди г. жодна відповідь не вірна 55. Дата валютування а. це дата підписання угоди з купівлі-продажу валюти б. це дата здійснення валютної операції в. це дата визначення валютного курсу у форвардному контракті г. жодна відповідь не вірна 56. Репорт і депорт – це класичні операції а. спот б. форвард в. ф’ючерс г. своп 150

57. Якої форми угод за поточними операціями не існує а. сьогодні на завтра б. сьогодні на сьогодні в. вчора на завтра г. сьогодні на другий робочий день 58. Контрактна угода на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартною специфікацією валют та узгодженою ціною – це а. спот б. тод в. форвард г. ф’ючерс 59. Базис рівноваги використовується при розрахунку а. спот-курсу б. форварду в. ф’ючерсу г. опціону 60. Репорт – це а. продаж валюти на умовах “спот” і одночасна купівля на умовах “форвард” б. купівля валюти на умовах “спот” і одночасний продаж на умовах “форвард” в. купівля і продаж за курсом аутрайт г. купівля продаж за спот-курсом 61. Операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах “спот” із одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на певний термін на умовах “форвард” а. спред “метелик” б. операція “аутрайт” в. опціонна стратегія г. своп 62. Американський та європейський типи операцій – це різновиди операцій а. форвард б. ф’ючерс в. своп г. опціон

151

63. Термінова угода двох сторін, внаслідок якої одна зі сторін отримує право, а інша – зобов’язання здійснити операцію по купівліпродажу валюти – це а. форвард б. своп в. опціон г. ф’ючерс 64. Опціон типу “call” дає власнику а. право купити валюту б. право продати валюту в. зобов’язання купити валюту г. зобов’язання продати валюту 65. Опціон типу “put” дає власнику а. право купити валюту б. право продати валюту в. зобов’язання купити валюту г. зобов’язання продати валюту 66. Продавець опціону “call” а. має право продати валюту б. має право купити валюту в. має зобов’язання продати валюту г. має зобов’язання купити валюту 67. Продавець опціону “put” а. має право продати валюту б. має право купити валюту в. має зобов’язання продати валюту г. має зобов’язання купити валюту 68. Якого виду опціонних стратегій не існує а. горизонтальні спреди б. волатильні стратегії в. спреди “метелик” г. вертикальні спреди 69. Мета арбітражних операцій полягає у а. страхуванні валютних ризиків б. отриманні прибутку за рахунок різниці у валютних курсах в. підтримка валютного курсу національної грошової одиниці г. врегулювання валютних суперечок 152

70. Якого виду міжнародних кореспондентських рахунків не існує а. nostro б. conto в. vostro г. loro 71. Рахунок банку-кореспондента у певній кредитній установі – це а. nostro б. conto в. vostro г. loro 72. Міжнародна міжбанківська організація по валютним та фінансовим розрахункам телексом – це система а. TELEX б. FOREX в. SWIFT г. Micro Register 73. Грошовий документ встановленої форми, який представляє безумовне розпорядження, наказ чекодавця банку про виплату власнику чека вказаної суми грошей. а. Платіжне доручення. б. Чек. в. Тратта. г. Жодної правильної відповіді. 74. Суб’єкт, який випускає в обіг гроші, цінні папери, документи. а. Емітент. б. Ремітент. в. Юридична особа. г. Трасант. 75. Вид акредитива, відповідно до якого заздалегідь бронюються засоби в повній сумі на окремому рахунку. а. Покритий. б. Револьверний. в. Відзивний. г. Безвідзивний. 76. Особа, якій адресується наказ про виплату векселя. а. Дилер. б. Трасат. в. Імпортер. г. Ремітент. 153

77. Цінний папір, який оформлюється у суворій відповідності до вимог закону і містить безумовне абстрактне грошове зобов’язання. а. Чек. б. Вексель. в. Облігація. г. Акція. 78. Безумовна пропозиція платнику здійснити платіж вказаної грошової суми готівкою чи шляхом перерахування грошей на рахунок власника цього документа, виписаного на користь певної особи. а. Переказний вексель. б. Поштовий переказ. в. Пластикова картка. г. Іменний чек. 79. Який термін дії чека у межах країни: а. 1 місяць. б. 1 тиждень. в. 8 днів. г. 10 днів. 80. Чек, що може передаватися іншій юридичній особі для отримання коштів за ним, без здійснення індосаменту: а. Чек на пред’явника. б. Іменний чек. в. Ордерний чек. г. Дорожній чек. 81. Чек може бути виписаний тільки: а. У національній валюті. б. В іноземній валюті. в. У національній або іноземній валюті. г. В іноземній, з перерахуванням у національну валюту. 82. Фірмовий чек виписується: а. Банком. б. Фірмою на одержувача. в. На користь певної особи. г. Немає правильної відповіді. 83. Хто виставляє акредитив? а. Покупець. б. Банк експортера. в. Постачальник. г. Платник. 154

84. Якого виду акредитива самий ненадійний для експортера? а. Безвідзивний. б. Револьверний. в. Непокритий. г. Відзивний. 85. Для якої умови оплати за зовнішньоторговельною операцією є характерним надходження товаророзпорядчих документів у банк імпортера і передача їх імпортерові в момент оплати? а. Передоплата. б. Акредитив. в. Інкасо Д/А. г. Інкасо Д/П. 86. Яка умова оплати є найбільш сприятливою для експортера? а. Інкасо Д/А. б. 100% аванс. в. Акредитив. г. Оплата після надходження товару. 87. Попереднє резервування коштів імпортером на банківському рахунку для здійснення зовнішньоторговельної операції: а. Авізо. б. Акредитив. в. Акцепт. г. Аванс. 88. Згода імпортера (платника) оплатити у встановлений термін переказний вексель (тратту) або виставлений на оплату рахунок. а. Акцепт. б. Інкасо Д/А. в. Акредитив. г. Інкасо Д/П. 89. Банк, який виконує платежі, розрахунки, інші операції за дорученням іншого банку і за його рахунок. а. Банк-кореспондент. б. Інкасуючий банк. в. Банк-ремітент. г. Банк-гарант.

155

90. Експортер, якому призначений грошовий платіж; отримувач інвалюти за експорт товару. а. Бенефіціар. б. Цесіант. в. Трасант. г. Трасат. 91. Цінний папір у вигляді зобов’язання, складеного у письмовому вигляді за відповідною формою. а. Вексель. б. Коносамент. в. Сертифікат. г. Гарантія. 92. Форма міжнародних безготівкових розрахунків, в якій задіяні лише фінансові документи, та яка означає зобов’язання банку однієї країни отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу. а. Міжнародне інкасо. б. Чисте інкасо. в. Чистий акредитив. г. Документарний акредитив. 93. Які з наведених форм міжнародних розрахунків містять найнижчий ступінь ризику для експортера? а. Банківський переказ. б. Відкритий рахунок. в. 100-й аванс. г. Немає вірної відповіді. 94. Якою дією закінчується схема здійснення документарного акредитиву? а. Укладанням угоди між покупцем і продавцем. б. Врученням документів іноземним банком імпортеру. в. Відправленням товару експортером імпортерові. г. Перевірка документів авізуючим банком. 95. Бенефіціаром за акредитивної форми розрахунків називається: а. Експортер. б. Імпортер. в. Авізуючий банк. г. Банк-емітент.

156

96. Функція авізуючого банку: а. Перевіряє справжність акредитива і пересилає його бенефіціарові. б. Резервує кошти для здійснення акредитиву. в. Приймає заявку на здійснення каредитиву. г. Немає вірної відповіді. 97. Акредитив, що автоматично поновлюється на раніше домовлених вмовах після використання початкової суми: а. Акредитив з “червоною смугою”. б. Підтверджений. в. Револьверний. г. Безвідзивний. 98. Який акредитив може бути змінено або анульовано в будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара? а. Непокритий. б. Відкличний. в. Трансферабельний. г. Непідтверджений. 99. Принципом міжнародного кредиту є: а. Повернення. б. Терміновість. в. Платність. г. Всі відповіді вірні. 100. Якого виду міжнародного кредиту за терміном не існує: а. Короткострокові. б. Середньострокові. в. Універсальні. г. Довгострокові.

157

Додатки Додаток 1. Класифікатор іноземних валют та банківських металів ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. N 34 1. Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група). Найменування валют австралійські долари англійські фунти стерлінгів датські крони долари США ісландські крони канадські долари норвезькі крони шведські крони швейцарські франки японські єни євро СПЗ золото паладій платина срібло

Код валюти цифровий літерний 036 AUD 826 GBP 208 DKK 840 USD 352 ISK 124 CAD 578 NOK 752 SEK 756 CHF 392 JPY 978 EUR 960 XDR 959 XAU 964 XPD 962 XPT 961 XAG

2. Вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група).

158

Найменування валюти білоруські рублі леви (Болгарія) вірменські драми грузинські ларі долари Гонконгу естонські крони ізраїльські нові шекелі індійські рупії казахстанські тенге киргизькі соми кувейтські динари латвійські лати литовські літи мальтійські ліри молдавські леї новозеландські долари польські злоті Республіки Корея вони російські рублі румунські леї саудівські ріали сінгапурські долари словацькі крони словенські толари турецькі ліри угорські форинти КФА франки ВСЕАО1 КФА франки ВЕАС2 хорватські куни юані Женьміньбі (Китай)

974 100 051 981 344 233 376 356 398 417 414 428 440 470 498 554 985 410 643 642 682 702 703 705 792 348 952 950 191 156

Код валюти цифровий літерний BYR BGL AMD GEL HKD EEK ILS INR KZT KGS KWD LVL LTL MTL MDL NZD PLN KRW RUB ROL SAR SGD SKK SIT TRL HUF XOF XAF HRK CNY

3. Неконвертовані валюти (3 група)3 Найменування валют азербайджанські манати єгипетські фунти нові тайванські долари

Код валюти цифровий літерний 031 AZM 818 EGP 901 TWD 159

таджицькі сомоні туркменські манати узбецькі суми югославські динари та всі інші валюти, що не належать до 1 та 2 груп валют

972 795 860 891

TJS TMM UZS YUM

У віданні Центрального банку держав Західної Африки. У віданні банку держав Центральної Африки. 3 Належать валюти держав, які не прийняли зобов’язань статті VIII Угоди МВФ за станом на травень 2002 року. 1 2

Директор Департаменту валютного регулювання

160

С. О. Яременко

Додаток 2. Статьи соглашения Международного Валютного Фонда Правительства, от имени которых подписано настоящее Соглашение, договорились о нижеследующем: Вводная статья (i) Международный Валютный Фонд создается и действует в соответствии с положениями настоящего Соглашения в его первоначально принятом варианте и с последующими поправками. (ii) Для обеспечения возможности проведения своих операций и сделок Фонд создает департамент общих счетов и департамент специальных прав заимствования. Членство в Фонде дает право на участие в департаменте специальных прав заимствования. (iii) Операции и сделки, санкционируемые настоящим Соглашением, проводятся через департамент общих счетов, состоящий, в соответствии с положениями настоящего Соглашения, из счета общих ресурсов, счета специальных выплат и инвестиционного счета; исключение составляют операции и сделки, связанные со специальными правами заимствования, которые проводятся через департамент специальных прав заимствования. Статья I Цели Цели Международного Валютного Фонда: (i) Способствовать развитию международного сотрудничества в валютно-финансовой сфере в рамках постоянного учреждения, обеспечивающего механизм для консультаций и совместной работы над международными валютно-финансовыми проблемами. (ii) Способствовать процессу расширения и сбалансированного роста международной торговли и за счет этого добиваться достижения и поддержания высокого уровня занятости и реальных доходов, а также развития производственных ресурсов всех государств-членов, рассматривая эти действия как первоочередные задачи экономической политики. (iii)Содействовать стабильности валют, поддерживать упорядоченный валютный режим среди государств-членов и избегать использования девальвации валют в целях получения преимущества в конкуренции. (iv) Оказывать помощь в создании многосторонней системы расчетов по текущим операциям между государствами-членами, а также в устранении валютных ограничений, препятствующих росту мировой торговли. 161

(v) За счет временного предоставления общих ресурсов Фонда государствам-членам при соблюдении адекватных гарантий создавать у них состояние уверенности, обеспечивая тем самым возможность исправления диспропорций в их платежных балансах без использования мер, которые могут нанести ущерб благосостоянию на национальном или международном уровне. (vi) В соответствии с вышеизложенным - сокращать продолжительность нарушений равновесия внешних платежных балансов государствчленов, а также уменьшать масштабы этих нарушений. Во всей своей политике и решениях Фонд руководствуется целями, изложенными в настоящей статье. Статья VI Переводы капитала РАЗДЕЛ 1. Использование общих ресурсов Фонда для переводов капитала (а) Государство-член не может использовать общие ресурсы Фонда для покрытия значительного или продолжительного оттока капитала, за исключением случаев, оговоренных в разделе 2 настоящей статьи, а Фонд может обратиться к государству-члену с просьбой о применении мер контроля, направленных на предотвращение такого использования общих ресурсов Фонда. Если после получения такой просьбы государство-член не принимает соответствующих мер контроля, Фонд может объявить такое государство-член лишенным права пользования общими ресурсами Фонда. (b) Ничто в настоящем разделе не считается: (i) препятствующим использованию общих ресурсов Фонда для операций с капиталом в разумных масштабах, необходимых для расширения экспорта или требующегося для нормального хода торговли, работы банков или иных предприятий; либо (ii) оказывающим воздействие на движение капитала, финансируемого из собственных ресурсов государства-члена, но при этом государствачлены берут на себя обязательства по обеспечению того, что такое движение капитала не будет противоречить целям Фонда. РАЗДЕЛ 2. Особые положения в отношении переводов капитала Государство-член имеет право осуществлять покупки в рамках резервной доли для покрытия переводов капитала. РАЗДЕЛ 3. Контроль за переводами капитала Государства-члены могут применять также меры контроля, которые являются необходимыми для регулирования международного движения 162

капитала, но ни одно государство-член не имеет права применять такие меры контроля таким образом, чтобы ограничивать расчеты по текущим операциям или чрезмерно задерживать переводы средств в рамках завершения расчетов по обязательствам, кроме случаев, оговоренных в статье VII, раздел 3(b) и в статье XIV, раздел 2. Статья XIX Операции и сделки в специальных правах заимствования РАЗДЕЛ 1. Использование специальных прав заимствования Специальные права заимствования могут использоваться в операциях и сделках, санкционированных настоящим Соглашением или в соответствии с ним. РАЗДЕЛ 2. Операции и сделки между участниками (а) Участник имеет право на использование специальных прав заимствования для приобретения эквивалентной суммы валюты у участника, назначенного по разделу 5 настоящей статьи. (b) Участник может использовать специальные права заимствования для приобретения у другого участника эквивалентной суммы валюты по соглашению с таким другим участником. (с) Фонд, большинством в семьдесят процентов от общего числа голосов, может предписывать операции, которые участник уполномочен проводить по соглашению с другим участником на таких условиях, которые Фонд считает целесообразными. Указанные условия согласуются с эффективным функционированием департамента специальных прав заимствования и с надлежащим использованием специальных прав заимствования в соответствии с настоящим Соглашением. (d) Фонд может представлять соответствующие заявления участнику, проводящему по вышеприведенным подразделам (b) и (с) такие операции и сделки, которые, по мнению Фонда, могут составлять ущерб для процесса назначения, проводящегося в соответствии с принципами, изложенными в разделе 5 настоящей статьи, или каким-либо иным образом входят в противоречие со статьей XXII. На участника, настойчиво продолжающего проведение таких операций и сделок, распространяется действие статьи XXIII, раздел 2(b). РАЗДЕЛ 3. Критерий наличия потребности a) Предполагается, что участники используют свои специальные права заимствования в сделках по разделу 2(а) настоящей статьи, за исключением случаев, предусмотренных нижеприведенным подразделом (с), только при наличии потребности, вызванной состоянием их пла163

тежного баланса или резервов либо динамикой их резервов, но не в целях простого изменения структуры своих резервов. b) Использование специальных прав заимствования не оспаривается на основе принципа, приведенного выше в подразделе (а), однако Фонд может представлять соответствующие заявления участнику, не соблюдающему такой принцип. На участника, который настойчиво продолжает не соблюдать этот принцип, распространяется действие статьи XXIII, раздел 2(b). (с) Фонд может отменить действие принципа, приведенного выше в подразделе (а), в отношении любых сделок, если участник использует специальные права заимствования в таких сделках для получения эквивалентной суммы валюты от участника, назначенного по разделу 5 настоящей статьи, и если такая сделка: способствует производимому другим участником восстановлению в соответствии с разделом 6(а) настоящей статьи; если она препятствует возникновению отрицательного сальдо другого участника или уменьшает такое отрицательное сальдо; если она нейтрализует последствия несоблюдения другим участником принципа, приведенного выше в подразделе (а). РАЗДЕЛ 4. Обязательство по предоставлению валюты (а) Участник, назначенный Фондом по разделу 5 настоящей статьи, предоставляет по требованию свободно используемую валюту участнику, использующему специальные права заимствования по разделу 2(а) настоящей статьи. Обязательство участника по предоставлению валюты прекращается в тот момент, когда его авуары в специальных правах заимствования, превышающие чистую кумулятивную сумму, полученную им в порядке распределения, становятся равными двухкратной чистой кумулятивной сумме специальных прав заимствования, полученных им в порядке распределения, либо такому более высокому лимиту, о котором может быть достигнута договоренность между участником и Фондом. (b) Участник может предоставлять валюту сверх обязательного лимита либо любого более высокого лимита, о котором могла быть достигнута договоренность. РАЗДЕЛ 5. Назначение участников для предоставления валюты (а) Фонд обеспечивает участникам возможность использования своих специальных прав заимствования за счет назначения участников для предоставления валюты за установленные суммы специальных прав заимствования в целях, указанных в разделах 2(a) и 4 настоящей статьи. Назначения производятся в соответствии с приводимыми ниже общими принципами, которые дополняются другими принципами, которые могут периодически приниматься Фондом. 164

(i) Участник подлежит назначению, если состояние его платежного баланса и валовых резервов является достаточно прочным, однако это не исключает возможности назначения участника, имеющего прочное состояние резервов, даже при наличии у него умеренного дефицита платежного баланса. Назначение участников производится таким образом, чтобы содействовать с течением времени сбалансированности распределения между ними авуаров в специальных правах заимствования. (ii) Участники подлежат назначению для содействия восстановлению по разделу 6(а) настоящей статьи, для уменьшения отрицательных сальдо авуаров в специальных правах заимствования либо для нейтрализации последствий невыполнения принципа, упомянутого в разделе 3(а) настоящей статьи. (iii)При назначении участников Фонд обычно отдает предпочтение тем из них, которые нуждаются в приобретении специальных прав заимствования для выполнения задач назначения по вышеприведенному пункту (ii). (b) Для содействия достижению с течением времени сбалансированности распределения авуаров в специальных правах заимствования по вышеприведенному подразделу (а)(i) Фонд применяет правила назначения, изложенные в Дополнении F, либо правила, устанавливаемые по нижеприведенному подразделу (с). (с) Правила назначения могут быть пересмотрены в любой момент, и при необходимости принимаются новые правила. В случае если не принимается новых правил, продолжается применение тех правил, которые действуют на момент пересмотра. РАЗДЕЛ 6. Восстановление (а) Участники, использующие свои специальные права заимствования, восстанавливают свои авуары в них в соответствии с правилами восстановления, изложенными в Дополнении G, либо в соответствии с правилами, устанавливаемыми по нижеприведенному подразделу (b). (b) Правила восстановления в любой момент могут быть пересмотрены, и при необходимости принимаются новые правила. В случае если не принимается новых правил или не принимается решения об отмене правил восстановления, продолжается применение тех правил, которые действуют на момент пересмотра. Решения о принятии, изменении или отмене правил восстановления требуют большинства в семьдесят процентов от общего числа голосов. РАЗДЕЛ 7. Обменные курсы (а) Если в нижеприведенном подразделе (b) не оговорено иное, для сделок между участниками по разделу 2(а) и (b) настоящей статьи 165

обменные курсы устанавливаются таким образом, чтобы участники, использующие специальные права заимствования, получали одну и ту же сумму в стоимостном выражении, независимо от того, какие предоставляются валюты и какие участники предоставляют эти валюты, и Фонд принимает инструкции, обеспечивающие реализацию настоящего принципа. (b) Фонд, большинством в восемьдесят пять процентов от общего числа голосов, может принимать правила, по которым в исключительных обстоятельствах Фонд, большинством в семьдесят процентов от общего числа голосов, может санкционировать договоренности между участниками, проводящими сделки по разделу 2(b) настоящей статьи, относительно таких обменных курсов, которые отличаются от курсов, применяемых по вышеприведенному подразделу (а). (с) Фонд консультирует участников по процедурам определения обменных курсов их валют. (d) Для целей настоящего положения термин <участник> включает участников, прекращающих свое участие в департаменте специальных прав заимствования. Статья XX Проценты и сборы департамента специальных прав заимствования РАЗДЕЛ 1. Проценты Фонд выплачивает каждому держателю проценты на сумму его авуаров в специальных правах заимствования по единой ставке для всех держателей. Фонд выплачивает суммы, причитающиеся каждому держателю, независимо от того, поступают ли сборы, достаточные для покрытия выплачиваемых процентов, или нет. РАЗДЕЛ 2. Сборы Каждый участник выплачивает Фонду сборы по единой ставке для всех участников с чистой кумулятивной суммы специальных прав заимствования, полученных в порядке распределения, с любого своего отрицательного сальдо и с невыплаченных сборов. РАЗДЕЛ 3. Ставка процентов и сборов Фонд определяет ставку процента большинством в семьдесят процентов от общего числа голосов. Ставка сборов равна ставке процента. РАЗДЕЛ 4. Возмещающие сборы Когда по статье XVI, раздел 2 принимается решение о возмещении, Фонд, используя для этой цели единую ставку для всех участников, обла166

гает возмещающим сбором их чистые кумулятивные суммы специальных прав заимствования, полученных в порядке распределения. РАЗДЕЛ 5. Выплата процентов, сборов и возмещающих сборов Проценты, сборы и возмещающие сборы выплачиваются в специальных правах заимствования. Любой участник, которому необходимы специальные права заимствования для выплаты любого сбора или возмещающего сбора, обязан и имеет право приобрести их за приемлемую для Фонда валюту путем проведения сделки с Фондом через счет общих ресурсов. Если приобретение достаточной суммы специальных прав заимствования указанным путем оказывается невозможным, участник обязан и имеет право приобрести их за свободно используемую валюту у участника, устанавливаемого Фондом. Специальные права заимствования, полученные участником после назначенной даты платежа, используются для погашения его невыплаченных сборов и аннулируются.

167

Додаток 3. Уніфіковані правила по інкасо МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПАЛАТА ICC UNIFORM RULES FOR COLLECTION (Публікація Міжнародної торговельної палати N 522) (Ред. 1995 p., набрали чинності з 01.01.96) ПЕРЕДМОВА Основний сенс існування ІСС полягає в полегшенні торгівлі між країнами світу, і однією з наших основних задач є систематичний перегляд практики міжнародної торгівлі в різних галузях. Відповідно з цим ІСС у березні 1993 року приступила до перегляду Уніфікованих правил по Інкасо і нову редакцію цих Правил було розроблено залученими з приватного сектора міжнародними експертами, які працювали в комісіях ІСС останні два роки. У новій редакції знайшли відображення зміни в процедурі і технології інкасо, а також зміни в законах і правилах, як міжнародних, так і національних. З точки зору ІСС, одним з головних досягнень цього перегляду є те, що в ньому взяли активну участь і зробили свій внесок Національні комітети й експерти з усіх частин світу. Ми пишаємося одностайним прийняттям цих переглянутих Правил Комісією ІСС з банківської справи, яка має широке міжнародне представництво, а широкі й плідні міжнародні консультації, що передували цьому результатові, - це відмітний знак ІСС. (Підпис) Jean-Charles Rouher Генеральний секретар ІСС ВСТУП Дотримуючись політики ІСС йти в ногу зі змінами в міжнародній торгівлі, Комісія ІСС з банківської справи висунула ініціативу з перегляду Уніфікованих правил по Інкасо і діючі переглянуті Правила представляють результат роботи Робочої групи, якій був доручений цей проект. Переглянуті Правила, що набрали чинності з 1 січня 1996 року, заміщають собою Уніфіковані правила по Інкасо, публікація ІСС N 322, які діяли із січня 1979 року. В наявності є нова окрема публікація ІСС N 550, у якій містяться докладні роз’яснення з дискусійних питань, що виникали в ході роботи з перегляду Правил. Коментарі, що розтлумачують 168

окремі практичні проблеми і розкривають внутрішню діяльність Робочої групи, ні в якій мірі не заміняють собою самі Правила. Метою Робочої групи було розглянути прийняті з 1979 року зміни в процедурах і в технології інкасо й у законодавстві як міжнародному, так і національному. Також слід розглянути і ті питання, що викликали утруднення в практичних працівників, щоб зрозуміти, якою мірою перегляд Правил може сприяти їх розв’язанню. На додаток до цього слід врахувати текст і мову UCP 500 для того, щоб досягти внутрішньої узгодженості нової редакції. У рамках цієї роботи протягом двох останніх років Робоча група вивчила близько 2500 коментарів, що надійшли з більш ніж 30 країн світу. В окремих випадках, таких як ті, що стосуються Обміну Електронними Даними (EDI), Робочій Групі представлялося непотрібним починати якінебудь спроби розробки Правил по цих проблемах через невизначеність у відношенні їхнього юридичного аспекту. Також, хоча Робоча група й оцінила повною мірою важливість прийнятої в окремих країнах місцевої практики і вимог, але вона вважала недоцільним розробляти правила, які б містили таку практику, оскільки це могло виявитися неприйнятним для іншої частини міжнародного співтовариства. При розгляді великого кола поглядів і коментарів Робоча група зазнавала значних труднощів з їх оцінки й у тих випадках, коли виражалися протилежні погляди, Робоча група приймала ті з них, що були ближче до міжнародної прийнятої практики й у найбільшій мірі узгоджувалися з нею. У своїй діяльності Робоча група не прагнула до змін заради самих змін і найчастіше залишала формулювання старих Правил у незмінному вигляді. Зміни вносилися тільки в зв’язку з вимогами і практикою, що змінилися, і з метою розв’язання тих труднощів, з якими зіштовхувалися практичні працівники. Робоча група хотіла б виразити свою щиру вдячність Національним комітетам ІСС і членам Комісії з банківської справи за їхні конструктивні і корисні зауваження і за їхню постійну участь у роботі над переглядом Правил. Нижче я перелічую за абеткою членів Робочої групи: JUNEID M.BAJUNEID Зам. керуючого, Відділ торгівлі, Національний Комерційний Банк, Jeddah CARLO DI NINNI Відділ документарних акредтивів, Associazione Bancaria Italiana, Rome STEFAN DRASZCZYK Колишній начальник Відділу, 169

Міжнародна Торговельна Палата, Paris BERND HOFFMANN Директор, Trinraus & Burkhardt KGaA, Dusseldorf ROB F. LANTING Головний керуючий, Відділ документарної торгівлі, ING Bank, Amsterdam PETER OSTWALD Віце-президент, Торгово-фінансовий відділ, Nordbanken, Gothenburg PAUL C. RUSSO Віце-президент, Рада СІЛА з банківської справи, New York SIA CHEE-HONG Віце-президент, Векселі і Перекази, Overseas Union Bank Ltd, Singapore і CARLOS Начальник Відділу, VELES-RODRIGUEZ Міжнародна Торговельна Палата, Paris Я мав честь бути головою Робочої групи. Як голова, я виражаю свою глибоку вдячність Національним комітетам ІСС, Комісії з банківської справи і членам Робочої групи. Завдяки їхньому внескові і знанням, цей перегляд був настільки успішно виконаний. Я також хочу висловити подяку ІСС за її самовідданий внесок у цю роботу. (Підпис) LAKSMAN, Y.WICKREMERATNE АСІВ Голова, Робоча група ІСС по Інкасо, Колишній керуючий, The Hongkong and Shanghai Banking Corporation Ltd, London Голова, British Bankers Association Trade Faciliation Group, 1992-1994 Будь ласка, майте на увазі, що заголовки або розбивки кожної зі статей носять рекомендаційний характер. Вони не повинні тлумачитися інакше, як керівництво, і до них не можуть пред’являтися юридичні претензії. А. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ Стаття 1. Застосування URC 522 (a) Уніфіковані правила по Інкасо (URC), редакція 1995, публікація N 522, застосовуються до усіх інкасо, як вони визначені в статті 2, якщо ці Правила містяться в тексті інкасового доручення, як воно визначено в статті 4, і є обов’язковими для всіх сторін, що беруть участь, якщо 170

тільки спеціально не обговорено інше і якщо тільки це не суперечить положенням федерального, республіканського або місцевого законодавства і/або правилам, що носять обов’язковий характер. (b) Банки не зобов’язані виконувати інкасо або обробляти які-небудь інкасові доручення або наступні, пов’язані з ними, інструкції. (c) Якщо банк вирішує з якої-небудь причини не виконувати інкасо або які-небудь одержанні ним інструкції, що належать до інкасо, то він повинен без затримки сповістити про це сторону, від якої він одержав інкасо або інструкції, за допомогою телекомунікації або, якщо останнє неможливо, іншими прискореними методами. Стаття 2. Визначення інкасо Для цілей даних Правил: (а) “Інкасо” означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами, як вони визначені в статті 2 (b) з метою: (І) одержання платежу і/або акцепту, або (II) видачі комерційних документів проти платежу і/ або проти акцепту, або (III)видачі документів на інших умовах. (b) “Документи” означають фінансові і/або комерційні документи: (I) “фінансові документи” означають перевідні векселі, прості векселі, чеки або інші подібні документи, викорис товувані для одержання грошового платежу; (II) “комерційні документи” означають рахунки-фактури, транспортні документи, товаророзпорядчі докумен ти або інші будь-які документи, що не є фінансовими до кументами. (c) “Чисте інкасо” означає інкасо фінансових документів, не супроводжуваних комерційними документами. (d) “Документарне інкасо” означає інкасо: (I) фінансових документів, супроводжуваних комер ційними документами; (II) комерційних документів, не супроводжуваних фінансовими документами. Стаття 3. Сторони по інкасо (a) Для цілей даних Правил сторонами по інкасо є: (I) “довіритель” - сторона, що доручає банку обробку інкасо; (II) “банк-ремітент” -банк, якому довіритель доручив обробку інкасо; (III)“банк, що інкасує” - будь-який банк, який не є банком-ремітентом і який бере участь у процесі обробки інкасового доручення;

171

(IV)“банк, що представляє” — банк, який інкасує і робить представлення платникові. (b) “Платник” – особа, якій повинне бути зроблено пред ставлення відповідно до інкасового доручення. В. ФОРМИ І СТРУКТУРА ІНКАСО Стаття 4. Інкасове доручення (І) Усі документи, що посилаються на інкасо, по винні супроводжуватися інкасовим дорученням, яке вказує, що інкасо підпорядковується URC 522, і містить повні і точні інструкції. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до інструкцій, що містяться в такому інкасовому дорученні, і відповідно до даних Правил. (II) Банки не будуть вивчати документи з метою одер жання інструкцій. (III) Якщо тільки в інкасовому дорученні немає вказівок про інше, банки не будуть брати до уваги які-небудь інструкції від якої-небудь сторони/банку іншої, ніж сторона/банк, від якої вони одержали інкасо. (b) В інкасовому дорученні повинна міститися наступ на інформація відповідно: (I) Реквізити банку, від якого було одержано інкасо, включаючи повне найменування, поштову адресу й адресу S.W.I.F.T., номера телекса, телефону і факсу і референс. (II) Реквізити довірителя, включаючи повне найменування, поштову адресу або доміцілій, по якому повинне бути зроблено представлення, і, якщо це необхідно, номера телекса, телефону і факсу. (III) Реквізити платника, включаючи повне найменування, поштову адресу, або доміцілій, по якому повинне бути зроблено представлення, і, якщо це необхідно, номера телекса, телефону, факсу. (IV) Реквізити банку, що представляє, якщо такий мається, включаючи повне найменування, поштову адресу, і, якщо це необхідно, номера телекса, телефону і факсу. (V) Сума(и) і валюта(и), що повинні бути інкасовані. (VI) Список доданих документів і порядковий номер кожного з документів. (VII) а. Умови, на яких повинен бути одержаний платіж і/або акцепт. b. Умови видачі документів проти: 1) платежу і/або акцепту; 2) інших умов. Відповідальність за ясну й однозначну вказівку умов видачі документів лежить на стороні, що підготовляє інкасове доручення, у противному випадку банки не відповідають за які-небудь наслідки, які можуть мати місце.

(a)

172

(VIII)Комісія, яка повинна бути стягнена, із зазначен ням того, чи допускається відмовлення від права стягуван ня комісії. (IX) Відсоток, який повинен бути стягнений, якщо він застосовується, із зазначенням того, чи допускається відмовлення від права стягування відсотка, включаючи: a. ставку відсотка; b. період нарахування відсотка; c. базу вирахування відсотка (наприклад, 360 або 365 днів на рік) відповідно. (X) Метод платежу і форма повідомлення про платіж. (XI) Інструкції на випадок неплатежу, неакцепту і/або невідповідності іншим інструкціям. (с) (І) В інкасових дорученнях повинна міститися повна адреса платника або доміцілій, по якому повинне бути зроблене представлення. Якщо адреса є неповною або неточною, то банк, що інкасує, може спробувати без усяких зобов’язань і відповідальності зі свого боку установити правильну адресу. (II) Банк, що інкасує, не несе ніякої відповідальності або зобов’язань за будь-яку затримку, яка трапилась в результаті наданої неповної/ неточної адреси. С. ФОРМА ПРЕДСТАВЛЕННЯ Стаття 5. Представлення (a) Для цілей даних Правил представлення є процедурою, за допомогою якої банк, що представляє, відповідно до інструкцій надає документи в розпорядження платника. (b) В інкасовому дорученні повинен бути ясним чином зазначений точний період часу, протягом якого платник має почати які-небудь дії. Такі вираження, як “у першу чергу”, “терміново”, “негайно” та їм подібні, не повинні використовуватися у зв’язку з представленням або у відношенні якого-небудь періоду часу, протягом якого документи повинні бути прийняті платником або ним повинні бути початі які-небудь інші дії. Якщо такі вираження будуть використані, то банки не будуть звертати на них уваги. (с) Документи повинні бути представлені платникові в тій формі, у якій вони отримані, за тим виключенням, що банки мають право приклеїти будь-які необхідні марки за рахунок тієї сторони, від якої вони одержали інкасо, якщо тільки немає інструкцій про інше, і зробити будь-які необхідні індосаменти або проставити будь-які печатки або інші ідентифікуючі позначки або знаки, прийняті або необхідні для операції інкасо. 173

(d) 3 метою виконання інструкцій довірителя банк-ремітент буде використовувати банк, зазначений довірителем як банк, що інкасує. При відсутності такої вказівки банк-ремітент буде використовувати будьякий банк за своїм власним вибором або на вибір іншого банку в країні платежу або акцепту або в тій країні, де повинні бути виконані інші умови. (є) Документи й інкасове доручення можуть бути відіслані безпосередньо банком-ремітентом банкові, що інкасує, або за посередництвом іншого банку. (f) Якщо банк-ремітент не указав певний банк, що представляє, то банк, що інкасує, може використовувати банк, що представляє, за своїм власним вибором. Стаття 6. Платіж / акцепт У випадку, якщо документи підлягають оплаті по пред‘явленні, банк, що представляє, повинен зробити представлення до платежу без затримки. У випадку, якщо документи підлягають оплаті в термін інший, ніж по пред’явленні, банк, що представляє, повинен, коли запрошено акцепт, зробити представлення до акцепту без затримки, а коли запрошено платіж, зробити представлення до платежу не пізніше відповідної дати настання терміну платежу. Стаття 7. Видача комерційних документів — документи проти акцепту (D/A) і документи проти платежу (D/P) (a) Інкасо не повинні містити перевідних векселів, що підлягають оплаті на майбутню дату, з інструкціями про те, що комерційні документи повинні видаватися проти платежу. (b) Якщо інкасо містить перевідний вексель, який підлягає оплаті на майбутню дату, то в інкасовому дорученні повинне вказуватися, чи підлягають комерційні документи видачі платникові проти акцепту (D/A) або проти платежу (D/P). (c) При відсутності такої вказівки комерційні документи будуть видаватися тільки проти платежу і банк, що інкасує, не буде нести відповідальність за які-небудь наслідки, викликані якою-небудь затримкою з видачею документів. Стаття 8. Оформлення документів У випадку, коли банк-ремітент видає інструкції про те, що-або банк, що інкасує, або платник повинні оформити документи (перевідні векселі, прості векселі, розписки про одержання майна в довірче керування, гарантійні листи або інші документи), що не були включені в інкасо, форма і формулювання таких документів повинні надаватися банкомремітентом, у протилежному випадку банк, що інкасує, не буде нести від174

повідальність за форму і формулювання будь-якого такого документа, наданого банком, що інкасує, і/або платником. D. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Стаття 9. Сумлінність і розумна ретельність Банки будуть діяти сумлінно і виявляти розумну ретельність. Стаття 10. Документи і товари/послуги/виконання зобов’язань (a) Товари не повинні відправлятися безпосередньо на адресу банку або на консигнацію банкові або наказові бан ку без його попередньої на це згоди. Проте, у випадку, якщо товари відправлені безпосередньо на адресу банку або на консигнацію банкові або наказові банку для видачі платникові проти платежу або акцепту або на інших умовах без попередньої згоди на це з боку цього банку, то такий банк не зобов’язаний приймати постачання товару, ризик і відповідальність за який продовжує нести сторона, що відправляє товар. (b) Банки не зобов’язані починати які-небудь дії стосовно товарів, до яких відноситься документарне інкасо, включаючи збереження і страхування товарів, навіть якщо на цей рахунок видані спеціальні інструкції. Банки будуть починати такі дії тільки в тих випадках, тільки тоді і тільки в тих межах, на які вони самі дали згоду в кожному з випадків. Незважаючи на положення статті 1(c), це правило застосовується навіть у відсутність якого-небудь спеціального повідомлення про це з боку банку, що інкасує. (c) Проте, у випадку, коли банки починають дії з захисту товару, незалежно від того, чи були ними отримані на цей рахунок інструкції або ні, вони не несуть ніякої відповідальності або зобов’язань за долю і/ або стан товарів і/або за які-небудь дії і/або недогляди яких-небудь третіх сторін, яким було доручено збереження і/або захист товарів. Однак банк, що інкасує, повинен без затримки сповістити банк, від якого було отримано інкасове доручення, про кожну з таких початих дій. (d) Будь-яка комісія і/або витрати, понесені банками в зв’язку з якиминебудь діями, початими з захисту товарів, будуть віднесені на рахунок сторони, від якої вони одержали інкасо. (є) (І) Незважаючи на положення статті 10(a), у випадку, коли товари направлені на консигнацію банкові, що інкасує, або за наказом банку, що інкасує, і платник оплатив інкасо за допомогою платежу або акцепту або на інших умовах, і банк, що інкасує, організує видачу товарів, вважається, що банк, що інкасує, одержав повноваження на це від банку-ремітента. 175

(II) У випадку, коли банк, що інкасує, на підставі інструкцій банкуремітента або на підставі статті 10(е)І організує видачу товару, банкремітент повинен надати такому банкові, що інкасує, відшкодування за всі понесені останнім збитки і витрати. Стаття 11. Звільнення від відповідальності за дії сторони, яка інструктує (а) Банки, що використовують послуги іншого банку або інших банків для цілей виконання інструкцій довірителя, роблять це за рахунок і ризик такого довірителя. (b) Банки не несуть ніякої відповідальності або зобов’язань у випадку, якщо передані ними інструкції не будуть виконані, навіть якщо вони самі взяли на себе ініціативу у виборі такого іншого банку(ів). (c) Сторона, що інструктує іншу сторону про надання послуг, зобов’язана надати стороні, яку інструктують, відшкодування по всіх зобов’язаннях і видах відповідальності, покладених іноземними законами і звичаями. Стаття 12. Звільнення від відповідальності за одержані документи (a) Банки повинні визначити, що одержані документи є тими ж, що і перелічені в інкасовому дорученні, і повинні сповістити сторону, від якої було отримано інкасове доручення, за допомогою телекомунікації або, якщо це неможливо, іншими прискореними засобами, про які-небудь відсутні документи або документи інші, ніж перелічено в дорученні. Банки не мають яких-небудь інших зобов’язань у цьому відношенні. (b) Якщо документи не відповідають переліченим, то банк-ремітент повинен утримуватися від обговорення виду і кількості документів, отриманих банком” що інкасує. (c) У відповідності зі статтями 5(c), 12(a) і 12(b) банки будуть представляти документи в тому вигляді, у якому їх було одержано, без наступної перевірки. Стаття 13. Звільнення від відповідальності за юридичну силу документів Банки не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, фальсифікацію або юридичну силу якого-небудь документа(ів) або за загальні або окремі умови, зазначені в документі(ах) або нанесені на нього(них); вони не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, стан, упакування, доставку, вартість або наявність товарів, представлених яким-небудь документом(ами), або за сумлінність, дії і/або недогляди, платоспроможність, виконання зобов’язань або фінансовий стан ванта176

жовідправників, перевізників, експедиторів, вантажоодержувачів або страховиків товару або будь-яких інших осіб. Стаття 14. Звільнення від відповідальності за затримки, втрату в дорозі і переклад (a) Банки не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за наслідки, що виникають у результаті затримки і/ або втрати в дорозі якогонебудь повідомлення(нь), листа (листів) або документа(ів), або за затримку, перекручування або іншу помилку(и), що виникають при передачі якого-небудь телекомунікаційного повідомлення, або за помилки в перекладі і/або тлумаченні технічних термінів. (b) Банки не будуть нести ніяких зобов’язань або відповідальності за якінебудь затримки, викликані необхідністю одержання роз’яснень по яких-небудь отриманих інструкціях. Стаття 15. Форс-мажор Банки не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за наслідки, що виникають у результаті припинення їхньої діяльності через стихійні лиха, бунти, громадські заворушення, повстання, війни або будь-які інші причини, що знаходяться поза їхнім контролем, або через страйки або локаути. Е. ПЛАТІЖ Стаття 16. Платіж без затримки (a) Інкасовані суми (за винятком комісії і/або витрат і/ або видатків відповідно) повинні бути без затримки надані в розпорядження тієї сторони, від якої було отримано інкасове доручення, відповідно до умов інкасового доручення. (b) Незважаючи на положення статті 1(c) і якщо немає домовленості про інше, банк що інкасує, здійснить платіж інкасованої суми тільки на користь банку-ремітента. Стаття 17. Платіж у місцевій валюті У випадку документів, що підлягають оплаті у валюті країни платежу (у місцевій валюті), банк, що представляє, повинен, якщо тільки в інкасовому дорученні немає інструкції про інше, видати платникові документи проти платежу в місцевій валюті, тільки якщо така валюта негайно надходить у розпорядження тим чином, який зазначено в інкасовому дорученні. Стаття 18. Платіж в іноземній валюті У випадку документів, що підлягають оплаті у валюті інший, ніж валюта країни платежу (в іноземній валюті), банк, що представляє, по177

винен, якщо тільки в інкасовому дорученні немає інструкції про інше, видати платникові документи проти платежу в передбаченій іноземній валюті, тільки якщо така іноземна валюта може бути негайно переведена відповідно до інструкцій, наданих в інкасовому дорученні. Стаття 19. Часткові платежі (a) По чистим інкасо часткові платежі можуть бути прийняті, тільки якщо вони дозволені чинним в місці платежу законодавством і тільки в тих межах і на тих умовах, що встановлені цим законодавством для часткових платежів. Фінансовий документ(и) буде видаватися платникові тільки після одержання по ньому повного платежу. (b) По документарним інкасо часткові платежі можуть бути прийняті, тільки якщо в інкасовому дорученні на це мається спеціальний дозвіл. Однак, якщо немає інструкцій про інше, банк, що представляє, буде видавати платникові документи тільки після одержання повного платежу і банк, що представляє, не буде нести відповідальність за які-не-будь наслідки, викликані затримкою з видачею документів. (c) У всіх випадках часткові платежі будуть прийматися тільки за умови дотримання положень статей 17 або 18 відповідно. Частковий платіж, будучи прийнятим, буде виповнюватися відповідно до положень статті 16. F. ВІДСОТОК, КОМІСІЯ І ВИТРАТИ Стаття 20. Відсоток (a) Якщо в інкасовому дорученні міститься вказівка про стягування відсотка і платник відмовляється сплатити такий відсоток, то банк, що представляє, може видати документи) проти платежу, акцепту або на інших умовах, у залежності від випадку, без стягування такого відсотка, якщо тільки не застосовується стаття 20(c). У випадку, коли такий відсоток підлягає стягуванню, в інкасовому дорученні повинні бути зазначені ставка відсотка, період нарахування відсотка і база для вирахування відсотка. (с) У випадку, коли в інкасовому дорученні прямо вказується, що відмовлення від права стягування відсотка не допускається, і платник відмовляється сплатити такий відсоток, банк, що представляє, не буде видавати документи і не буде нести відповідальність за які-небудь наслідки, викликані затримкою з видачею документа(ів). Коли в сплаті відсотка відмовлено, банк, що представляє, повинен без затримки проінформувати про це за допомогою телекомунікації або, якщо останнє неможливо, іншими прискореними методами банк, від якого він одержав інкасове доручення. 178

Стаття 21. Комісія і витрати (a) Якщо в інкасовому дорученні вказується, що комісія і/або витрати по інкасо відносяться на рахунок платника і платник відмовляється оплатити них, то банк, що представляє, може видати документ(и) проти платежу або акцепту або на інших умовах, у залежності від випадку, без стягування комісії і/або витрат, якщо тільки не застосовується стаття 21(b). Усякий раз, коли має місце таке відмовлення від права стягування комісії і/або витрат, вони будуть віднесені на рахунок тієї сторони, від якої було отримано інкасо, і можуть бути утримані з виторгу. (b) У випадку, коли в інкасовому дорученні прямо вказується, що відмовлення від права стягування комісії і/або витрат не допускається, і платник відмовляється сплатити такі комісію і/або витрати, банк, що представляє, не буде видавати документи і не буде нести відповідальність за які-небудь наслідки, викликані затримкою з видачею документа(ів). Якщо в сплаті комісії і/або витрат по інкасо відмовлено, то банк, що представляє, повинен без затримки проінформувати про це за допомогою телекомунікації або, якщо останнє неможливо, іншими прискореними методами банк, від якого він одержав інкасове доручення. (c) У всіх випадках, коли відповідно до прямо зазначених умов інкасового доручення або в силу даних Правил витрати і/або витрати і/або комісія з інкасо повинні бути покладені на довірителя, банк(и), що інкасує, має право на якнайшвидше відшкодування витрат у зв’язку з витратами, витратами і комісією від банку, від якого було отримано інкасове доручення, і банк-ремітент має право на якнайшвидше відшкодування від довірителя будь-якої суми, виплаченої їм таким чином, поряд з його власними витратами, витратами і комісією, незалежно від результатів інкасо. (d) Банки залишають за собою право вимагати від сторони, від якої було отримано інкасове доручення, авансового платежу комісії і/або витрат для покриття витрат, пов’язаних із зусиллями по виконанню яких-небудь інструкцій, і також залишають за собою право не виконувати такі інструкції, чекаючи одержання такого платежу. G. ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 22. Акцепт Банк, що представляє, зобов’язаний стежити за тим, щоб акцепт перевідного векселя був повним і правильним за формою, але він не несе відповідальності за справжність будь-якого підпису або за наявність у когонебудь, хто підписав акцепт, повноважень на таке підписання. 179

Стаття 23. Прості векселі й інші документи Банк, що представляє, не несе відповідальності за справжність якогонебудь підпису або за наявність у якої-небудь особи, яка підписала простий вексель, розписку або інший документ, повноважень на таке підписання. Стаття 24. Протест Інкасове доручення повинне містити спеціальні інструкції у відношенні протесту (або іншої юридичної дії замість нього) у випадку неплатежу або неакцепту. При відсутності таких спеціальних інструкцій банки, що виконують інкасо, не зобов’язані опротестовувати документ(и) (або здійснювати інші юридичні дії замість цього) у випадку неплатежу або неакцепту. Будь-яка комісія і/або витрати, понесені банками у зв’язку з таким протестом або іншою юридичною дією, будуть віднесені на рахунок сторони, від якої було отримано інкасове доручення. Стаття 25. Представник на випадок потреби (представник довірителя) Якщо довіритель призначає представника для дій як представника на випадок потреби при неплатежі і/або неакцепті, то в інкасовому дорученні повинні ясно і повно вказуватися повноваження такого представника на випадок потреби. При відсутності такої вказівки банки не будуть приймати яких-небудь інструкцій від представника на випадок потреби. Стаття 26. Повідомлення Банки, що інкасують, повинні сповіщати про виконання у відповідності з наступними правилами: (a) Форма повідомлення Усі повідомлення або інформація від банку, що інкасує, банкові, від якого було отримано інкасове доручення, повинні містити всі необхідні відомості, включаючи у всіх випадках зазначений в інкасовому дорученні референс, привласнений останнім банком. (b) Спосіб повідомлення Відповідальність за інструктування банку, що інкасує, у відношенні тих способів, за допомогою яких повинні видаватися повідомлення, описані в пунктах (c)(1), (с)(П), (с)(Ш), лежить на банку-ремітенті. При відсутності таких інструкцій банк, що інкасує, буде посилати відповідні повідомлення тим способом, що він обере сам, за рахунок того банку, від якого було отримано інкасове доручення. (c) (І) Повідомлення про платіж Банк, що інкасує, повинен без затримки надсилати повідомлення про платіж банкові, від якого було отримано інкасове доручення, докладно 180

вказавши інкасовану суму або суми, утримані комісію і/або витрати і/ або витрати відповідно, і спосіб розпорядження коштами. (II) Повідомлення про акцепт Банк, що інкасує, повинен без затримки послати повідомлення про акцепт банкові, від якого було отримано інкасове доручення. (III) Повідомлення про неплатіж і/або неакцепті Банк, що представляє, повинен спробувати з’ясувати причини такого неплатежу і/або неакцепту і відповідно сповістити без затримки банк, від якого було отримано інкасове доручення. Банк, що представляє, повинен без затримки послати повідомлення про неплатіж і/або повідомлення про неакцепт банкові, від якого було отримано інкасове доручення. Після одержання такого повідомлення банк-ремітент повинен дати відповідні інструкції щодо подальшої обробки документів. Якщо такі інструкції не будуть отримані банком, що представляє, протягом 60 днів від його повідомлення про неплатіж і/або неакцепті, то документи можуть бути повернуті банкові, від якого було отримано інкасове доручення, без якої-небудь подальшої відповідальності з боку банку, що представляє.

181

Додаток 4. Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПАЛАТА

(Публікація Міжнародної торговельної палати N 500) (Ред. 1993 p., набрали чинності 1 січня 1994 року) A. B. C. D. E. F. G. Н.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ ВИДИ АКРЕДИТИВІВ І ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДОКУМЕНТИ ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ ПЕРЕКАЗНИЙ АКРЕДИТИВ ПЕРЕУСТУПКА ВИТОРГУ АРБІТРАЖ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ПА (МТП)

ЛАТИ

А. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ Стаття 1. Застосування уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Дані уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, редакція 1993 року, публікація МТП N 500 застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви в тій мірі, у якій ці Правила можуть бути до них застосовані. Вони є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженої угоди про інше. Стаття 2. Значення акредитива Для цілей даних Правил використовувані в них терміни “документарний(і) акредитив(и)” і “резервний(і) акредитив(и)” (надалі іменований(і) “акредитив(и)”) означають будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, у силу якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (наказодавця акредитива) або від свого імені, I) повинен здійснити платіж третій особі або її наказом (бенефіціару) або повинен оплатити або акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром; або II) дає повноваження іншому банкові зробити такий платіж, оплатити й акцептувати переказні векселі (тратти); III) дає повноваження негоціювати (купити або врахувати) іншому банкові проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови 182

акредитива. Для цілей даних Правил відділення такого банку в інших країнах будуть вважатися іншим банком. Стаття 3. Взаємини між договорами й акредитивами А. Акредитив за своєю природою являє собою угоду, відособлену від договору купівлі-продажу або іншого договору(ів), на якому він може бути заснований, і банки ні в якій мірі не пов’язані і не зобов’язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий договір. Аналогічно клієнт у результаті своїх взаємин між банком-емітентом або бенефіціаром не може пред’явити претензію по зобов’язаннях банку здійснити платіж, оплатити або акцептувати переказний(і) вексель(і) (тратти) або негоціювати і/або виконати будьякі інші зобов’язання по акредитиву. В. Бенефіціар ні в якому разі не може скористатися для своєї вигоди договірними відносинами, що існують між банками або між наказодавцем акредитива і банком-емітентом. Стаття 4. Взаємини між документами, товарами, послугами, виконанням зобов’язань По операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, але не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов’язань, до яких можуть відноситися документи. Стаття 5. Виставляння акредитивів/внесення змін до них A. Інструкції з виставляння акредитивів, самі акредитиви, інструкції з внесення до них будь-яких змін і самі зміни повинні бути повними і точними. Щоб уникнути плутанини і непорозумінь банки повинні рекомендувати виключати будь-які спроби до: I) включення зайвих подробиць в акредитив або в зміну до нього; II) вказівок виставити або підтвердити акредитив шляхом посилання на акредитив, виставлений раніше (аналогічний акредитив), коли в такий раніше виставлений акредитив були внесені акцептовані або неакцептовані зміни. B. Всі інструкції з виставляння акредитива, і там, де це може бути застосовано, всі інструкції з внесення змін у нього і самі зміни повинні точно вказувати документ(и), по яких повинні бути здійснені платежі, акцептування або негоціація. В. ВИДИ АКРЕДИТИВІВ І ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НИХ Стаття 6. Відкличні і безвідкличні акредитиви A. Акредитиви можуть бути: I) відкличні або II) безвідкличні. 183

B. Всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи є вони відкличними або безвідкличними. C. При відсутності такої вказівки акредитив буде вважа тися безвідкличним. Стаття 7. Зобов’язання авізуючого банку A. Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банк (авізуючий банк) без зобов’язань з боку авізуючого банку, але цей банк, якщо він прийме рішення виступити авізуючим банком по акредитиву, повинен з розумною ретельністю перевірити по зовнішніх ознаках дійсність акредитива, який він авізує. Якщо банк прийме рішення не авізувати акредитив, він повинен про це про інформувати банкемітент негайно. B. Якщо авізуючий банк не може установити дійсність акредитива, він повинен проінформувати банк, відкіля надійшли такі вказівки, що він не може установити дійсність акредитива, і якщо все-таки банк прийме рішення авізувати такий акредитив, він повинен проінформувати бенефіціара про те, що не може установити дійсність акредитива. Стаття 8. Відкликання акредитива А. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банкомемітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. В. Банк-емітент, однак, зобов’язаний: I) надати відшкодування банкові, уповноваженому їм на здійснення платежу по пред’явленні, акцепту або негоціації по відкличному акредитиву, за будь-який платіж, акцепт або негоціацію, здійснені цим банком після одержання їм повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива; II) надати відшкодування іншому банкові, уповноваженому їм на здійснення платежу з розстрочкою по відкличному акредитиву, якщо це відділення або банк до одержання їм повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива. Стаття 9. Зобов’язання банку-емітента і підтверджуючого банку А. Безвідкличний акредитив, якщо виконуючому банкові або банковіемітенту представлені передбачені документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов’язання банку-емітента: I) якщо акредитив передбачає платіж на пред’явника, оплатити по пред’явленні; 184

II) якщо акредитив передбачає платіж з розстрочкою, забезпечити платіж у терміни, які визначаються відповідно до вказівок акредитива; III) якщо акредитив передбачає акцепт: а) банком-емітентом - акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент, і оплатити їх після настання строку; або І) іншим банком-трасатом (платник по перевідному векселю (тратті)) акцептувати або оплатити в строки тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент у випадку, якщо банк-трасат, зазначений в акредитиві, не акцептує тратти, виставлені по ньому, або здійснити платіж по траттам, акцептованим, але не оплаченим таким банком-трасатом після настання строку; IV) якщо акредитив передбачає негоціацію, оплатити без обороту на трасантів (векселедавець перевідного векселя) і/або сумлінних власників тратту(и), виставлену бенефіціаром і/або документом(ами), пред’явленими по акредитиву. Акредитив не повинен передбачати виставляння тратти (тратт) на наказодавця акредитива. Якщо акредитив проте передбачає виставляння тратт (тратти) на наказодавця акредитива, то банки повинні розглядати такі тратти(у) як додаткові документи. В. Якщо банк-емітент передає повноваження або просить інший банк підтвердити його безвідкличний акредитив і останній додає своє підтвердження, то таке підтвердження, якщо передбачені документи представлені і дотримані всі умови акредитива, складає тверде зобов’язання такого банку (підтверджуючого банку) на додаток до зобов’язання банку-емітента: I) якщо акредитив передбачає платіж по пред’явленні, оплатити по пред’явленні; II) якщо акредитив передбачає платіж з розстрочкою, оплатити в строки, обумовлені відповідно до вказівок акредитива; III) якщо акредитив передбачає акцепт: a) підтверджуючого банку - акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на підтверджуючий банк, і здійснити платіж після настання строку; - іншого банку-трасата - акцептувати й оплатити після настання строку тратти, виставлені бенефіціаром на підтверджуючий банк у випадку, якщо банк-трасат, зазначений в акредитиві, не акцептує тратти по ньому, або здійсниш платіж по акцептованим, але не оплаченим таким банком-трасатом траттам після настання строку; IV) якщо акредитив передбачає негоціацію, негоціювати без обороту на трасантів і/або сумлінних власників тратту(и), виставлену бенефіціаром і/ або документом(ами), пред’явленими по акредитиву. Акредитив не повинен передбачати виставляння тратти (тратт) на наказодавця ак185

редитива. Якщо проте акредитив передбачає виставляння тратти на наказодавця акредитива, то банки повинні вважати такі тратти додатковими документами. С. І) Якщо банк, що уповноважений банкомемітентом або до якого банк-емітент звернувся з проханням додати своє підтвердження по акредитиву, не готовий це зробити, то він повинен без затримки сповістити про це банку-емітентові. II) Якщо тільки банк-емітент не вкаже інше у своєму повноваженні або проханні про підтвердження, авізуючий банк буде авізувати акредитив бенефіціару без додавання свого підтвердження. І) Якщо тільки іншим чином не передбачено ст. 48 умови безвідкличного акредитива не можуть бути ні змінені, ні анульовані без згоди банку-емітента, підтверджуючого банку (якщо він є) і бенефіціара. II) Банк-емітент безвідклично буде зв’язаний зобов’язаннями по таких змінах з часу внесення таких змін. Підтверджуючий банк може поширювати своє підтвердження про зміну й таким чином буде безвідклично зв’язаний зобов’язаннями з часу повідомлення про такі зміни. Підтверджуючий банк, однак, може прийняти рішення повідомити про внесення змін бенефіціару без свого на те підтвердження, і при цьому він повинен повідомити про таке своє рішення банку-емітенту і бенефіціару без затримки. III)Умови спочатку виписаного акредитива (або акредитива з уже внесеними і раніше схваленими змінами) залишаться в силі для бенефіціара доти, поки останнійне повідомить про прийняття таких змін банкові, що вніс такі зміни. Бенефіціар повинен повідомити про прийняття або неприйняття таких змін. Якщо бенефіціар не направить таке повідомлення, то документи, заявлені у виконуючий банк або банк-емітент, що повинні відповідати умовам акредитива, але ще не прийнятим поки змінам, будуть вважатися повідомленням про прийняття бенефіціаром таких змін і з цього часу буде вважатися, що в акредитив внесені зміни. IV) Часткове прийняття змін, що містяться в одному й тому ж повідомленні про зміну, не дозволяється і, отже, не буде приводитися в дію. Стаття 10. Види акредитивів A. Всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи виконуються вони шляхом платежу по пред’явленні, платежу з розстрочкою, шляхом акцепту або негоціації. B. І) Якщо тільки умовами акредитива не передбачено, що він видається тільки банком-емітентом, у кожному акредитиві повинен бути зазначений банк (призначений банк), що уповноважений здійснити платіж, забезпечити платежі з розстрочкою або акцепт тратт або не186

гоціацію. Якщо акредитив вільно обертовий, то будь-який банк буде вважатися виконуючим банком. Документи повинні бути надані в банк-емітент або підтверджуючий банк, якщо він є, або будь-який виконуючий банк. II) Негоціація означає вартісне визначення тратти/тратт і/або документів банком, уповноваженим вести переговори. Просте вивчення/ перевірка документів без їхнього вартісного визначення не означає негоціацію. C. Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджуючим банком, виконання банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов’язання здійснити платіж, платіж з розстрочкою, акцептувати тратти або здійснити негоціацію. За винятком випадків, коли спеціально погоджено з виконуючим банком, про що був сповіщений бенефіціар, одержання і/або вивчення і/або відправлення документів виконуючим банком не створює для такого банку якого-небудь зобов’язання здійснити платіж, узяти зобов’язання по платежах з розстрочкою, акцептувати тратти або негоціювати. D. Указавши для виконання який-небудь інший банк або дозволивши здійснювати негоціацію будь-яким банком, або уповноваживши, або запросивши який-небудь банк про додавання його підтвердження, банк-емітент тим самим уповноважує такий банк здійснити платіж, акцепт або негоціацію залежно від випадку проти документів, що по зовнішніх ознаках відповідають умовам акредитива, і зобов’язується надати такому банкові відшкодування відповідно до положень даних Правил. Стаття 11. Передані по телекомунікаціях і попередньо авізовані акредитиви А. І) Якщо банк-емітент за допомогою телетрансмісійного повідомлення (телеграма, телекс, каблограма, шифрограма, факс) інструктує авізуючий банк авізувати акредитив або зміну до нього, таке телетрансмісійне повідомлення буде вважатися оперативним акредитивним документом або робочою зміною, і поштове підтвердження не потрібне. У випадку відправлення поштового підтвердження таке не буде братися до уваги, і авізуючий банк не буде нести яких-небудь зобов’язань з перевірки такого поштового підтвердження і порівнянню його умов з умовами робочого акредитивного документа або робочої зміни, отриманої у теле-трансмісійний спосіб. II) Якщо до телетрансмісійного повідомлення включені слова “подробиці будуть” (або слова аналогічного значення) або в ньому зазначене, що поштове підтвердження буде робочим акредитивним документом, тоді телетрансмісійне повідомлення не буде вважатися робочим акредитивним документом або робочою зміною. Банк-емітент пови187

нен направити робочий акредитивний документ або робочу зміну такому авізуючому банкові без затримки. B. Якщо банк користується послугами авізуючого банку для авізування акредитива бенефіціару, то він повинен користуватися послугами цього ж банку для авізування яких-небудь змін. C. Попереднє повідомлення про відкриття або зміну безвідкличного акредитива (попереднє авізування) повинне видаватися банкомемітентом, якщо такий банк готовий видати робочий акредитивний документ або зміну до нього. Якщо тільки іншим чином не зазначено в такому попередньому повідомленні банк-емітента, банку-емітент, видавши таке попереднє повідомлення, буде, таким чином, безвідклично без затримки нести відповідальність з виставляння або зміни акредитива відповідно до умов, не суперечних попередньому повідомленню. Стаття 12. Неповні або неточні інструкції Якщо отримані інструкції про виставляння, підтвердження, авізування або зміну акредитива неповні або неясні, банк, якому адресовані ці інструкції, може послати бенефіціару попереднє повідомлення тільки в порядку інформації і без відповідальності зі свого боку. У попередньому повідомленні повинно бути ясно зазначено, що воно несе лише інформаційний характер і без будь-якої відповідальності для авізуючого банку. Акредитив буде виставлений, підтверджений, авізований або в нього будуть внесені зміни тільки після того, як повна і чітка інформація буде отримана, і якщо авізуючий банк буде готів діяти відповідно до інструкцій. С. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Стаття 13. Стандарти перевірки документів A. Банки повинні перевіряти всі документи, зазначені в акредитиві з розумною ретельністю, для того, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають умовам акредитива. Відповідність зазначених документів за зовнішніми ознаками умовам акредитива визначається міжнародним стандартом банківської практики, як відображено в цих Правилах. Документи, які за зовнішніми ознаками виявляться суперечними один одному, будуть розглядатися як не відповідні за зовнішніми ознаками умовам акредитива. Документи, не зазначені в акредитиві, не будуть перевірятися банком. Якщо банк одержить такі документи, то він їх поверне відправникові або передасть далі, не несучи будь-якої відповідальності. B. Банк-емітент, підтверджуючий банк, якщо такий є, або виконуючий банк, що діє від імені вищезгаданих банків, повинен мати розумний 188

термін, але не більш 7 банківських днів із дня одержання документів, для перевірки цих документів і рішення, прийняти або відмовитися від них і інформувати відповідно сторону, від якої документи отримані, про своє рішення. C. Якщо акредитив містить умови без зазначення/перелічення документів, що повинні бути представлені згідно акредитива, банк вважає такі умови як не обговорені і не буде їх брати до уваги. Стаття 14. Суперечливі документи і повідомлення A. Коли банк-емітент дає повноваження іншому банкові здійснити платіж, або приймає на себе зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, або акцептує, або негоціює проти документів, що за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, то банк-емітент і підтверджуючий банк, якщо такий є, повинні: I) надати відшкодування виконуючому банкові, що здійснив платіж або прийняв зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, або здійснив акцепт, або негоціацію; II) прийняти документи. B. Після одержання документів банк-емітент або підтверджуючий банк, якщо такий є, або виконуючий банк, що діє від імені цих банків, повинен установити винятково на основі самих документів, що вони за зовнішніми ознаками відповідають або не відповідають умовам акредитива. Якщо документи за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, такі банки можуть відмовитися від прийняття документів. C. Якщо банк-емітент установить, що документи за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, то він на свій власний розсуд може зв’язатися з наказодавцем акредитива з питання усунення розбіжності. Однак ця дія не повинна виходити за рамки терміну, згаданого в ст. 13 п.В. D. І) Якщо банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, або виконуючий банк, що діє від імені вищевказаних банків, вирішить відмовити в прийманні документів, він повинен сповістити про це за допомогою телекомунікаційного повідомлення (телеграми, каблограми, шифрограми, телекса, факсу, також передачі повідомлення по телефону) або, якщо це неможливо, іншим прискореним шляхом, без затримки, але не пізніше, ніж через 7 банківських днів з дати одержання документів. Таке повідомлення повинне бути передано банкові, від якого отримані документи, або бенефіціару, якщо він одержав документи безпосередньо від нього. II) У такому повідомленні повинні бути зазначені розбіжності, через які банк відмовляє в прийнятті документів, і повинно бути також зазна189

чено, чи залишає він документи у своєму розпорядженні або повертає їх банку-ремітентові. III) Банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, у цьому випадку будуть мати право вимагати від банку-ремітента повернення відшкодування з відсотками, яке могло бути зроблене цьому банкові. E. Якщо банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, не діє відповідно до положень даної статті і/або не залишить документи у своєму розпорядженні або не поверне них йому, банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, не вправі заявити претензію про те, що документи не відповідають умовам акредитива. F. Якщо банк-ремітент звертає увагу банку-емітента і/ або підтверджуючого банку, якщо такий є, на які-небудь розбіжності в документах або сповіщає такі банки, що він здійснив платіж, прийняв на себе зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, акцептував або негоціював із обмовкою або проти гарантії щодо таких розбіжностей, то банк-емітент або підтверджуючий банк, якщо такий є, не звільняються тим самим від яких-небудь своїх зобов’язань, що випливають з даної статті. Така обмовка або гарантія стосується тільки відносин між банком-ремітентом і особою, у відношенні якої зроблена обмовка або від якого, або від імені якого, отримано гарантію. Стаття 15. Невизнання дійсності документів Банки не несуть ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку або юридичне значення будь-яких документів, так само як за загальні і/або приватні умови, що маються в документах або додатково включені в них. Вони також не несуть ніякої відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, кондиційність, упакування, доставку, цінність або за фактичну наявність зазначених у документах товарів, а так само за сумлінність, дії і/або бездіяльність, платоспроможність, виконання зобов’язань, комерційну репутацію вантажовідправника, перевізників або страховиків товару, або всякої іншої особи. Стаття 16. Заперечення факту одержання документів і повідомлень Банки не несуть ніякої відповідальності за наслідки затримки і/ або втрати в дорозі будь-яких повідомлень, листів або документів, за затримку, а також перекручування або інші помилки, що виникають при передачі телекомунікаційних повідомлень. Банки не несуть ніякої відповідальності за помилки в перекладі або тлумаченні технічних термінів і залишають за собою право передавати терміни акредитивів без їхнього перекладу. 190

Стаття 17. Форс-мажор Банки не несуть ніякої відповідальності за наслідки, викликані призупиненням їхньої діяльності через стихійні лиха, бунти, громадянські заворушення, повстання, війни або які-небудь інші, що не залежать від них, обставини, або через які-небудь страйки або локаути. Без спеціального на те повноваження банки при поновленні своєї діяльності не будуть приймати зобов’язання про платіж з розстрочкою, здійснювати платіж, акцепт або негоціацію по акредитивах, по яких у період призупинення діяльності банків термін для надання документів уже минув. Стаття 18. Невизнання дій інших банків A. Банки, що користуються послугами іншого банку або інших банків для виконання інструкцій наказодавця акредитива, роблять це за рахунок і на ризик останнього. B. Банки не несуть ніякої відповідальності, якщо передані інструкції не будуть виконані, навіть у тому випадку, коли вони самі взяли на себе ініціативу у виборі іншого банку(ів). C. І) Сторона, що користується послугами іншої сторони для виконання яких-небудь послуг, несе усі видатки, включаю чи банківську комісію, виплати і витрати, понесені стороною, яку інструктують, у зв’язку з виконанням таких інструкцій. II) Там, де в акредитиві зазначено, що такі витрати оплачуються третьою стороною, але не тою, яка видає інструкції, і коли такі витрати стороною, що одержує інструкції, не відшкодовуються, тоді сторона, що інструктує, несе повну відповідальність за оплату таких. D. Наказодавець акредитива пов’язаний усіма зобов’язаннями і відповідальністю, що випливають з іноземних законів і звичаїв, і зобов’язаний надати банкам відшкодування, якщо такі зобов’язання і відповідальність будуть на них покладені. Стаття 19. Міжбанківські угоди про відшкодування А. Якщо банк-емітент має намір установити, що відшкодування, на яке має право банк-платник, що акцептує або негоціює банки, повинне бути отримано таким банком на підставі вимог, що виставляються ним, на інший банк (надалі він буде іменуватися рамбурсуючий банк), то він повинен вчасно дати такому рамбурсуючому банкові належні інструкції або повноваження для виконання рамбурсних вимог. B. Банк-емітент не буде вимагати в банку-платника, що виставляє вимоги, надавати рамбурсуючому банкові сертифікат про відповідність умовам акредитива.

191

C. Банк-емітент не звільняється від яких-небудь своїх зобов’язань надати відшкодування, якщо воно не буде здійснено рамбурсуючим банком. D. Банк-емітент буде нести відповідальність перед банком-платником за будь-яку утрату відсотків, якщо відшкодування не здійснено рамбурсуючим банком на першу вимогу або іншим чином, обговореним в акредитиві або за взаємною згодою, у залежності від випадку. E. Витрати рамбурсуючого банку повинні покриватися за рахунок банку-емітента, однак у випадках, коли такі витрати оплачуються третьою стороною, на банку-емітенті лежить відповідальність зробити позначку на оригіналі акредитива і на документі, що уповноважує такий рамбурс. У випадках, коли витрати рамбурсуючого банку здійснюються за рахунок третьої сторони, вони повинні відшкодовуватися за рахунок банку платника, коли акредитив використано. У випадках, коли акредитив не використаний, витрати рамбурсуючого банку будуть на відповідальності банку-емітента. D. ДОКУМЕНТИ Стаття 20. Двозначність визначення емітентів документів А. Такі терміни, як “першокласний”, “добре відомий”, “відповідним вимогам”, “незалежний”, “офіційний”, “компетентний”, “місцевий” і тому подібні, не повинні вживатися для характеристики організацій та осіб, що видають які-небудь документи, надані по акредитиву. Якщо такі терміни включені до умов акредитива, банки будуть приймати відповідні документи в тому вигляді, як вони представлені, за умови, що вони за зовнішніми ознаками відповідають іншим умовам акредитива і були складені бенефіціаром. B. Якщо тільки в акредитиві не передбачено інше, банки будуть приймати як оригінали документ(и), що виготов лений(і) або представляються виготовленими: I) репрографічним способом (механічного розмноження друкованих матеріалів), автоматизованими або комп’ютерними системами; II) під копірку; за умови, що на них є позначка, що вони є оригіналами, і там, коли це необхідно, підписано. Документ може бути завірений справжнім, факсимільним, перфорованим підписом, завірений печаткою, емблемою або будь-яким іншим механічним або електронним методом, що засвідчує справжність. C. І) Якщо тільки в акредитиві не обговорено інакше, банки будуть приймати як копії документи, позначені словом “копія” або не позначені словом “оригінал” - копії не обов’язково повинні бути підписані. 192

II) Акредитиви, за умовами яких потрібне представлення кратної кількості копій, таких, як “дублікати”, “подвійний комплект”, “дві копії” і тому подібні, будуть задоволені представленням одного оригіналу й іншої кількості екземплярів у копіях за винятком тих випадків, де по акредитиву передбачене інше. D. Якщо іншим чином не обговорено в акредитиві, вимоги у відношенні засвідчення, ратифікування, легалізації, візування або аналогічної вимоги до документів, необхідним по цьому акредитиву, будуть виконані у виді або підпису, штемпеля, печатки або ярлика на цих документах, що вони за зовнішніми ознаками відповідають вищевказаним умовам. Стаття 21. Невказування емітентів і змісту документів Якщо потрібне представлення документів інших, ніж транспортні документи, страхові документи і комерційні накладні, в акредитиві повинне бути зазначено, ким такі документи повинні бути видані і які формулювання або дані вони повинні містити. Якщо в акредитиві це не зазначено, банки будуть приймати документи такими, як вони представлені, за умови, що зміст цих документів не суперечить іншим пред’явленим обумовленим документам. Стаття 22. Дата випуску документів на відміну від дати акредитива Якщо тільки в акредитиві не обговорено інше, банки будуть приймати документ із датою видачі, що передує даті виставляння акредитива, якщо цей документ буде представлений протягом термінів, встановлених в акредитиві й у даних правилах. Стаття 23. Морський/океанський коносамент А. Якщо акредитив передбачає представлення коносамента, що покриває перевезення від порту до порту, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ, як би він ні називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак, має назву перевізника і був підписаний або засвідчений: - перевізником або названим ним агентом від імені або з доручення перевізника, або - капітаном або названим їм агентом від імені або з доручення капітана. Будь-який підпис або посвідчення перевізника або капітана повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника або капітана в залежності від обставин. Агент, що підписує або - засвідчує документ із доручення перевізника або капітана, повинен також указати назву і компетенцію сторони, а саме перевізника або капітана, від чийого імені діє даний агент;

193

II) указує, що товари завантажені на борт або відвантажені на пойменованому судні. Завантаження на борт або відвантаження на пойменованому судні можуть бути зазначені типографським текстом на коносаменті, що вказує на завантаження на борт названого судна або на відвантаження на названому судні, і в цьому випадку дата видачі/ виписки коносамента буде вважатися датою завантаження на борт або відвантаження. В інших випадках завантаження на борт пойменованого судна повинне бути засвідчено записом на коносаменті з зазначенням дати завантаження товару на борт, і в тому випадку дата запису на коносаменті буде вважатися датою відвантаження. Якщо в коносаменті мається запис “припущенне судно” або аналогічне визначення відносно судна, завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено відповідним записом на коносаменті, який, крім дати завантаження товару на борт, повинен містити назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, назване як “припущене судно”. Якщо на коносаменті зазначено місце одержання або прийняття під нагляд товару і це місце відрізняється від порту завантаження, запис на коносаменті також повинний вказувати порт завантаження, зазначений в акредитиві, і назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, зазначене на коносаменті. Дане положення відноситься також до тих випадків, коли завантаження на борт судна засвідчуються типографським текстом на коносаменті; III) указує порт завантаження і порт розвантаження, зазначені в акредитиві, незважаючи на те, що: a) мається запис місця одержання або прийняття під нагляд, і воно відрізняється від порту завантаження і/або місця призначення, відмінного від порту розвантаження; і/або b) мається запис “припущене судно” або аналогічний запис відносно порту завантаження і/або порту розвантаження, за умови, що на документі зазначені також порти завантаження і/або розвантаження, обговорені акредитивом; IV) складається з єдиного оригіналу коносамента або оригіналів, якщо такий видано з повного комплекту; V) указує всі або деякі умови перевезення шляхом посилання на джерело або документ інший, ніж сам коносамент (коротка форма документа/бланковий коносамент із незаповненою зворотною стороною); банки не будуть розглядати зміст таких умов; VI) не містить запису, що він виставлений на умовах чартер-партії (договір фрахтування судна) і/або що судно, яке здійснює перевезення, приводиться до руху тільки вітрилом; VII)у всіх інших відносинах задовольняє вимогам акредитива. 194

B. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного судна на інше під час океанського перевезення з порту завантаження в порт розвантаження, що зазначені в акредитиві. C. Якщо тільки перевантаження не заборонене умовами акредитива, банки будуть приймати коносаменти, у яких зазначено, що товар буде перевантажений за умови, що все океанське перевезення покрите тим самим коносаментом. D. Навіть якщо перевантаження заборонене умовами акредитива, банки будуть приймати коносаменти, які: I) указують, що перевантаження буде мати місце за умови, що відповідний вантаж знаходиться в контейнерах, трайлерах, ліхтерах типу “ЛЕШ” (скорочення від англійського “LASH” barge - Lighter abroad ship), як зазначено в коносаменті, за умови, що все океанське перевезення покрите тим самим коносаментом;

і/або II) містить обмовки, які вказують, що перевізник має право перевантажувати товар. Стаття 24. Безумовний морський транспортний документ А. Якщо акредитив передбачає представлення безумовного морського транспортного документа, що покриває перевезення від порту до порту, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ, як би він не називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак має назву перевізника і підписаний або засвідчений: - перевізником або його агентом від імені або з доручення перевізника;

або -

капітаном або його агентом від імені або з доручення капітана. Будь-який підпис або посвідчення перевізника або капітана повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника або капітана в залежності від випадку. Агент, що підписує або засвідчує документ із доручення перевізника або капітана, повинен також указати назву і компетенцію сторони, а саме назву перевізника або капітана, від чийого імені діє даний агент; і ІІ) указує, що товари завантажені на борт або відвантажені на названому судні. Завантаження на борт або відвантаження на названому судні можуть бути засвідчено типографським текстом на безумовному морському транспортному документі, що вказує на завантаження на борт названого судна або на відвантаження на названому судні, і в цьому випадку датою видачі/виписки безумовного морського транспортного документа буде вважатися дата заван-таження на борт або 195

відвантаження, в інших випадках завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено записом на безумовному морському транспортному документі з зазначенням дати завантаження товару на борт, і в цьому випадку дата запису на коносаменті буде вважатися датою відвантаження. Якщо в коносаменті мається запис “припущене судно” або аналогічне визначення у відношенні судна, завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено записом на безумовному морському транспортному документі, який, крім дати завантаження товару на борт, повинен містити назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, назване як “припущене судно” . Якщо на безумовному морському транспортному документі зазначено місце одержання або прийняття під нагляд товару і це місце відрізняється від порту завантаження, то запис на безумовному морському транспортному документі також повинен містити назву порту відвантаження, зазначеного в акредитиві, і назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, зазначене на безумовному морському транспортному документі. Це положення відноситься до тих випадків, коли завантаження на борт судна засвідчуються типографським текстом на коносаменті; і III) указує порт завантаження і порт розвантаження, зазначені в акредитиві, незалежно від того, що в коносаменті: a) міститься запис місця прийняття під нагляд і воно відзначається від порту завантаження і/або місця призначення, коли воно відрізняється від порту розвантаження; і/або b) мається запис “припущене судно” або аналогічне визначення у відношенні порту завантаження і/або порту розвантаження, за умови, що на документі зазначені також порти завантаження і/або розвантаження, обговорені акредитивом; IV) складається з єдиного оригіналу безумовного морського транспортного документа або, якщо випущений в декількох оригінальних екземплярах, з повного комплекту оригіналів; V) указує всі або деякі умови перевезення шляхом посилання на джерело або документ інший, ніж сам транспортний документ (коротка форма документа/бланковий коносамент із незаповненою зворотною стороною); банки не будуть розглядати такі умови; VI) не містить запису, що він виставлений на умовах чар-тер-партії (договір фрахтування судна) і/або, що судно, яке здійснює перевезення, приводиться до руху тільки вітрилом; VII)у всіх інших відношеннях задовольняє вимогам акредитива.

196

B. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного судна на інше під час океанського перевезення з порту завантаження в порт розвантаження, зазначені в акредитиві. C. Якщо тільки перевантаження не заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати безумовний морський транспортний документ, у якому зазначено, що товар буде перевантажений, за умови, що все океанське перевезення покрите одним і тим самим безумовним морським транспортним документом. D. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати безумовні морські транспортні документи, що: I) указують, що перевантаження буде мати місце за умови, що товари знаходяться в контейнерах, трейлерах, ліхтерах типу “ЛЕШ” (скорочення від англійського “LASH” barge - Lighter abroad ship), як зазначено в безумовному морському транспортному документі, за умови, що все океанське перевезення покрите одним і тим самим безумовним морським транспортним документом;

і/або II) містить обмовку, яка вказують, що перевізник має право перевантажувати товар. Стаття 25. Коносамент чартер-партії А. Якщо акредитив передбачає або дозволяє чартерний коносамент, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ, як би він не називався, який: I) містить будь-яку зазначення, що це він є суб’єктом чартер-партії; II) судячи з зовнішніх ознак підписаний або засвідчений: - капітаном або агентом від імені або з доручення капітана; - власником або агентом від імені або з доручення власника. Будь-який підпис або посвідчення капітана або власника повинні бути ідентифіковані як підписи капітана або власника в залежності від обставин. Агент, що підписує або засвідчує документ за капітана або власника, повинен також указати назву і компетенцію сторони, тобто капітана або власника, від чийого імені діє даний агент; III) містить або не містить назву перевізника; IV) указує, що товари завантажені на борт або відвантажені на названому судні. Завантаження на борт або відвантаження на названому судні може бути засвідчено типографським текстом на коносаменті, що вказує на завантаження на борт і відправлення на названому судні, і в цьому випадку дата видачі/виписки коносамента буде вважатися датою завантаження на борт або відвантаження. В інших випадках завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено записом на коносаменті з зазначенням дати завантаження товару на борт, 197

і в цьому випадку дата запису на коносаменті буде вважатися датою відвантаження; V) указує порт завантаження та порт розвантаження , згадані в акредитиві; VI) складається з єдиного екземпляра коносамента або з повного комплекту оригіналів, якщо видано більш ніж один оригінал; VII) не вказує, що судно приводиться до руху тільки вітрилами; VIII) у всіх інших відносинах відповідає вимогам акредитива. В. Навіть якщо по акредитиву необхідно представити контракт із чартер-партіями в зв’язку з чартерним коносаментом, банки не будуть вивчати такий контракт на чартер, а просто передадуть його без будь-якої для себе відповідальності. Стаття 26. Транспортні документи при змішаних перевезеннях А. Якщо акредитив передбачає надання транспортного документа, що покриває принаймні два різних види транспорту (змішані перевезення), банки, якщо інше не визначено в акредитиві, будуть приймати документ, як би він не називався, який: I) судячи з зовнішніх ознак зазначає назву перевізника або експедитора по змішаних перевезеннях і який підписаний або завірений іншим чином: - перевізником, або оператором по змішаних перевезеннях, або ін. названим агентом, від імені або з доручення якого діє перевізник або експедитор по змішаних перевезеннях,

або -

капітаном або названим агентом, що діє від імені капітана. Будь-який підпис або посвідчення перевізника, експедитора по змішаних перевезеннях або капітана повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника, експедитора по змішаних перевезеннях або капітана залежно від обставин. Агент, що підписує або засвідчує підписи перевізника, експедитора по змішаних перевезеннях або капітана, повинен також зазначати назву і компетенцію сторони, а сааме перевізника, експедитора по зміпіаних перевезеннях або капітана, від чийого імені діє даний агент; II) зазначає, що товари були відправлені, прийняті до перевезення або завантажені на борт. Відправлення, прийняття до перевезення або завантаження на борт можуть бути засвідчені підписом на документі на змішане перевезення, і дата видачі буде вважатися датою відправлення, прийняття до перевезення або завантаження на борт і датою відвантаження. Однак якщо на документі дата відправлення, прийняття до перевезення або завантаження позначена штемпелем або іншим чином, така дата буде вважатися датою відвантаження; і 198

III) а) зазначає місце прийняття до перевезення, обговорене в акредитиві, якщо таке відрізняється від порту, аеропорту або місця завантаження, і кінцевий пункт призначення, обговорений в акредитиві, якщо такий відрізняється від порту, аеропорту і місця вивантаження; і/або b) містить зазначення “припущений” або подібне вираз відносно судна, і/або порту завантаження, і/або порту вивантаження; і IV) складається з єдиного оригіналу документа про змішане перевезення або, якщо видано більш ніж один оригінал, з повного комплекту оригіналів; V) по виду містить всі або деякі умови перевезення з посиланням на джерело або документ, інший, ніж документ на змішане перевезення (транспортний документ на змішане перевезення короткої форми/з незаповненою зворотною стороною); банки не будуть вивчати зміст таких умов; VI) не містить зазначення, що він виставлений на умовах чартер-партії і/ або не містить зазначення, що судно приводиться до руху тільки вітрилами; VII)у всіх інших відношеннях відповідає вимогам акредитива. В. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати змішаний транспортний документ, який зазначає, що товар може або буде перевантажений за умови, що все перевезення покрите одним і тим самим транспортним змішаним документом. Стаття 27. Транспортний документ повітряного перевезення (авіанакладна) А. Якщо акредитив передбачає представлення транспортного документа на повітряне перевезення (авіанаклад-ної), якщо інше не обговорено в акредитиві, банки будуть приймати документ, як би він не називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак зазначає назву перевізника і підписаний або засвідчений іншим чином: - перевізником або - названим агентом, що діє від імені або з доручення перевізника. Будьякий підпис або посвідчення перевізника повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника. Агент, що підписує або завіряє від імені перевізника, повинен також указати назву і компетенцію сторони, тобто перевізника, від чийого імені діє даний агент; II) указує, що товари були прийняті до перевезення; III) там, де акредитив передбачає дійсну дату відвантаження, відзначає спеціальним записом таку дату, дата відвантаження, зазначена на авіанакладній, буде вважатися датою відвантаження. Для цілей даної 199

статті інформація, зазначена в спеціально відведеному місці, позначеному (“тільки для перевізника” або аналогічним виразом) і стосовна номера рейса і дати, не буде розглядатися як спеціальний запис дати відвантаження. У всіх інших випадках дата видачі авіанакладної буде вважатися датою відвантаження; IV) вказує аеропорт відправлення й аеропорт призначення, згадані в акредитиві; V) судячи з зовнішніх ознак є оригіналом, виданим відправником, навіть якщо акредитив передбачає надання повного комплекту оригіналів документів або документів подібного змісту; VI) судячи з зовнішніх ознак містить всі або деякі умови перевезення, шляхом посилання на джерело або документ інший, ніж авіанакладна, банки в цьому випадку не будуть вивчати зміст таких умов; VII)у всіх відношеннях відповідає вимогам акредитива. B. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного літака на іншій під час перевезення з аеропорту відправлення в аеропорт призначення, зазначені в акредитиві. C. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати авіанакладні, що вказують, що перевантаження буде або може мати місце заумови, що все перевезення покрите однією і тією ж авіанакладною. Стаття 28. Транспортні документи на перевезення автомобільним, ж/д і річковим транспортом А. Якщо акредитивом передбачено представлення транспортних документів на автомобільне, ж/д або річкове перевезення, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ необхідного виду, як би він не називався, який: I) судячи з зовнішніх ознак зазначає назву перевізника і підписаний або засвідчений іншим чином перевізником або названим агентом, що діє від імені або з доручення перевізника, і/або має штемпель або інше позначення, що засвідчують приймання перевізником або названим агентом, що діє від імені перевізника. Будь-який підпис, вірогідність, штемпель або інше позначення, що засвідчують приймання перевізником, повинні бути ідентифіковані на лицьовій стороні як зроблені перевізником. Агент, що підписує або засвідчує від імені перевізника, повинен також зазначити назву і компетенцію сторони, тобто перевізника, від чийого імені цей агент діє; II) указує, що товари були прийняті до відвантаження, відправлення і перевезення, або містить інше подібне формулювання. Дата видачі буде вважатися датою відвантаження, якщо тільки документ не міс200

тить штемпельної позначки, і в останньому випадку, дата на штемпельній позначці буде вважатися датою відвантаження; III) указує місце відвантаження і місце призначення, обговорені в акредитиві; IV) у всіх відношеннях відповідає вимогам акредитива. B. У випадку відсутності на транспортному документі позначки про кількість екземплярів банки будуть приймати транспортні документи як представлені в повному комплекті. Банки будуть вважати транспортні документи оригіналами незалежно від того, чи мають вони позначку “оригінал” чи ні. C. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного виду транспорту на іншій при використанні різних видів транспорту під час перевезення від місця відвантаження до місця призначення, як зазначено в акредитиві. D. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати автомобільні, ж/д і річкові транспортні документи, які зазначають, що перевантаження буде або може мати місце за умови, що все перевезення покрите тим самим транспортним документом і одним і тим же видом транспорту. Стаття 29. Кур’єрська і поштова квитанції A. Якщо акредитив передбачає представлення поштової квитанції або сертифіката про відправлення поштою, банки будуть приймати таку поштову квитанцію або сертифікат про відвантаження поштою, які: I) якщо судячи з зовнішніх ознак, вони проштемпельовані або іншим чином засвідчені і датовані в місці, з якого за умовами акредитива товари повинні бути відвантажені, і така дата буде вважатися датою відвантаження або відправлення; II) у всіх відношеннях відповідають вимогам акредитива. B. Якщо акредитив передбачає представлення документа, виданого кур’єром або службою термінової доставки, що підтверджують приймання/одержання товарів для доставки, банки, якщо інше не обговорено в акредитиві, будуть приймати документ, як би він не називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак має назву кур’єрської служби, проштемпельований, підписаний і засвідчений такою кур’єрською службою (якщо тільки акредитив спеціально не передбачає представлення документа, видаваного названою кур’єрською службою), банки будуть приймати документи, видавані будь-якою кур’єрською службою; II) зазначає дату приймання, або одержання, або запису в цьому зв’язку, і така дата буде вважатися датою відвантаження або відправлення; ПІ) у всіх інших відношеннях відповідає вимогам акредитива. 201

Стаття 30. Транспортні документи, які видаються організатором перевезення — експедитором Якщо по акредитиву не дозволено інше, банки будуть приймати транспортні документи, видані тільки експедитором, якщо такі за своїми зовнішніми ознаками мають: І) назву експедитора як перевізника або експедитора по змішаних перевезеннях і підпис або інше посвідчення експедитора як перевізника або експедитора по змішаних перевезеннях;

або П) назву перевізника або оператора по змішаних перевезеннях і підпис або будь-яке інше посвідчення експедитора у якості названого агента, що діє від імені перевізника або оператора по змішаних перевезеннях. Стаття 31. Відвантаження “на палубі”, “завантаження і підрахунок”, назва вантажовідправника Якщо в акредитиві не передбачено інше, банки будуть приймати транспортні документи: І) які не містять вказівки у випадку перевезення морем або більш ніж одним видом транспорту, включаючи перевезення морем, то товари завантажені або будуть завантажені на палубу. Проте банки будуть приймати транспортний документ, що містить положення про те, що товари можуть бути перевезені на палубі, якщо в ньому спеціально не зазначено, що товари завантажені на палубу або будуть завантажені на палубу; і/або II) які містять на лицьовій стороні обмовку, таку, як “завантаження і підрахунок вантажовідправника”, або “вміст за заявою відправника вантажу”, або інші слова того ж значення; і/або III) які вказують у якості вантажовідправника товарів особу іншу, ніж бенефіціар по акредитиву. Стаття 32. Чисті транспортні документи A. Чистим транспортним документом є документ, який не має додаткових обмовок або позначок, що прямо констатують дефектний стан товару і/або упаковки. B. Банки будуть відмовляти в прийманні транспортних документів, що мають такі обмовки або позначки, якщо тільки в акредитиві точно не буде зазначено, які обмовки або позначки допускаються. C. Банки будуть вважати виконаною вимогу аккредитива представити транспортний документ з позначкою “чистий бортовий”, якщо такий 202

транспортний документ відповідає вимогам даної статті і статей 23, 24, 25, 26, 27, 28 і 30. Стаття 33. Оплата фрахту (транспортні документи) А. Якщо в акредитиві не обговорено інше або якщо вони не суперечать іншим представленим документам, банки будуть приймати транспортні документи, що свідчать про те, що фрахт або транспортні витрати, надалі іменовані “фрахт”, ще мають бути оплачені. В. Якщо акредитив передбачає, що транспортний документ повинен зазначати, що фрахт оплачений або попереднє оплачений, банки будуть приймати транспортний документ, на якому словами ясно позначено штемпелем або іншим способом, що оплата або попередня оплата фрахту здійснена, або на якому оплата фрахту зазначена іншим способом. Якщо по акредитиву потрібна оплата або передоплата кур’єрських витрат, банки також будуть приймати транспортні документи, видані кур’єром або службою термінової доставки, що свідчать про те, що кур’єрські витрати будуть оплачуватися будь-якою іншою стороною, але не вантажоодержувачем. С. Слова “попередньо оплачується фрахт”, або “попередньо повинен бути оплачений фрахт”, або інші слова аналогічного значення, якщо вони маються на транспортних документах, не повинні вважатися доказом оплати фрахту. D. Банки будуть приймати транспортні документи, що мають позначку, поставлену штемпелем або іншим способом, про додаткові до фрахту витрати, такі, як видатки або витрати, що виникли у зв’язку з завантаженням, розвантаженням і іншими операціями подібного роду, якщо тільки умовами акредитива така обмовка спеціально не заборонена. Стаття 34. Страхові документи A. Страхові документи повинні бути видані і/або підписані страховими компаніями, морськими страховиками або їх агентами. B. Якщо страховий документ зазначає, що він був виданий у кількості більш одного оригіналу, тоді повинні бути представлені всі оригінали, якщо тільки інше не обговорено акредитивом. С. Коверноти (довідка, видавана брокером страхувальникові в підтвердження укладеного їм договору страхування, із зазначенням страховиків, що прийняли ризик), виставлені брокерами (посередник при укладанні угод), не будуть прийматися, якщо тільки в акредитиві немає спец іального дозволу. D) Якщо інше не визначено в акредитиві, банки будуть приймати страховий сертифікат або декларацію страхування, попередньо підписані страховими компаніями або їх агентами. Якщо акредитив спеціально 203

передбачає страховий сертифікат або декларацію страхування, банки будуть приймати замість них страховий поліс. E. Якщо інше не визначено в акредитиві або якщо зі страхових документів не випливає, що страхування набирає сили не пізніше дати завантаження на борт або відправлення або дати прийняття до перевезення товарів, банки будуть відмовляти в прийманні представлених страхових документів, що датовані пізніше дати завантаження на борт або відправлення або дати прийняття товарів до перевезення, як це зазначено в транспортних документах. F. І) Якщо інше не визначено в акредитиві, страховий документ повинен бути виражений у тій же валюті, що й акредитив. ІI) Якщо інше не визначено в акредитиві, мінімальною сумою, на яку повинне бути здійснено страхування відповідно до страхового документа, є ціна товару СІФ (ціна, страхування і фрахт (“ зазначений порт призначення “)) або СІП (фрахт/вартість перевезення і страхування, оплачені до “зазначеного пункту призначення”)), у залежності від обставин, плюс 10% тільки тоді, коли ціна СІФ або СІП може бути визначена з документів (якщо банки не можуть виз-пачити СІФ або СІП (у залежності від випадку) за зовнішнім виглядом.) У противному випадку вони будуть приймати як мінімальну суму 110% від суми, що затребувана по акредитиву для платежу, акцепту або негоціації, або 110% суми комерційного рахунка, залежно від того, яка з них більша. Стаття 35. Типи страхування A. Акредитиви повинні зазначати необхідний вид страхування і, якщо маються, додаткові ризики, що повинні бути покриті страхуванням. Неточні терміни, такі, як “звичайні ризики”, не повинні застосовуватися; якщо вони використовуються, банки будуть приймати страхові документи такими, як вони представлені, без відповідальності за якінебудь ризики, що не покриті страхуванням. B. При відсутності спеціальних інструкцій в акредитиві, банки будуть приймати страхові документи такими, як вони представлені, без відповідальності за які-небудь ризики, що не покриті страхуванням. C. Якщо інше не визначено в акредитиві, банки будуть приймати страховий документ, що містить зазначення, що страхування передбачає франшизу (умова в страховому полісі, що звільняє страховиків від відшкодування збитків, якщо вони не перевищують певного розміру). Стаття 36. Страхування від усіх ризиків Якщо в акредитиві передбачено “страхування від усіх ризиків”, банки дадуть приймати страховий документ, що містить будь-яку статтю/ 204

обмовки “усі ризики”, незалежно від того, чи мається до цієї статті або обмовки заголовок “усі ризики” чи ні, і навіть якщо в ній зазначається, що певні ризики виключаються, без відповідальності за будь-які ризики, не покриті страхуванням. Стаття 37. Комерційні рахунки A. Якщо інше не визначено в акредитиві, комерційні рахунки: I) повинні судячи з зовнішніх ознак бути виписані бенефіціаром по акредитиву (за винятком положень ст. 48); II) повинні бути виписані на ім’я наказодавця аккредитива (за винятком положень ст. 48); III) не повинні бути обов’язково підписані. B. Якщо інше не визначено в акредитиві, банки можуть відмовляти в прийнятті комерційних рахунків, виписаних на суми, що перевищують суму, передбачену в акредитиві. Проте якщо банк, уповноважений здійснити платіж, прийняти зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, здійснити акцепт тратт або негоціацію поакредитиву, приймає такі рахунки, то його рішення буде обов’язковим для всіх сторін за умови, що цей банк не здійснив платіж, не прийняв зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, не здійснив акцепт тратт або негоціацію на суму, що перевищує суму, передбачену в акредитиві. C. Опис товарів у комерційних рахунках повинен відповідати описові їх в акредитиві. У всіх інших документах опис товарів може бути даним в загальних виразах, що не суперечать описові товарів в акредитиві. Стаття 38. Інші документи Якщо акредитив вимагає засвідчення ваги під час перевезення транспортом іншим, ніж морський, банки будуть приймати транспортні документи зі штемпелем або заявою про вагу на транспортному документі, зробленому, судячи з зовнішнього вигляду, поверх транспортного документа перевізником або його агентом, якщо тільки в ак- редитиві немає спеціального обмовки, що вага повинна бути засвідчена окремим документом. Е. ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 39. Допущення по сумі акредитива, кількість і одинична ціна A. Слова “біля”, “приблизно” або аналогічні вирази, уживані у відношенні суми акредитива, або кількості, або ціни за одиницю товару, зазначені в акредитиві, повинні тлумачитися як допускні різниці в межах 10% більше або 10% менше, ніж сума, або кількість, або ціна за одиницю товару, до яких вони відносяться. 205

B. Якщо тільки в акредитиві немає вказівки, що зазначена кількість товару не повинна бути перевищена або зменшена, допускається відхилення на 5% більше або на 5% менше, але завжди за умови, що сума вибірки по аккредитиву вимог не буде перевищувати суму акредитива. Таке відхилення не допускається, якщо в акредитиві кількість вказується у визначеному числі пакувальних одиниць або штуках. C. Якщо тільки в акредитиві, що забороняє часткове відвантаження, не обговорене інше або у випадках, коли застосовується підпункт В даної статті, допускається відхилення у використанні акредитива на 5% менше за умови, що якщо в акредитиві вказується кількість товару, то такий товар повинен відвантажуватися повністю, а коли в акредитиві вказується одинична ціна, то вона не може бути зменшена. Дана умова не застосовується, коли в акредитиві використовуються вирази, згадані в підпункті А даної статті. Стаття 40. Часткове використання акредитива і/або часткове відвантаження A. Часткове використання і/або часткове відвантаження дозволяються, якщо в акредитиві не передбачено інше. B. Транспортні документи, які, судячи з зовнішніх ознак, Підтверджують, що перевезення зроблено на тому і тому ж засобі перевезення й одним рейсом, за умови, що товари підправлені в той самий пункт призначення, не будуть вважатися як покриваючі часткові відвантаження, навіть якщо в транспортних документах зазначені різні дати відправлення і/або різні порти відвантаження, місця прийняття під нагляд або відправлення. C. Відвантаження, зроблені поштою або кур’єром, не будуть вважатися частковими, якщо поштові квитанції або сертифікати про відвантаження поштою або квитанцією кур’єра, судячи з зовнішнього вигляду, проштемпельовані або іншим чином засвідчені в місці, з якого, як обговорено в акредитиві, повинні бути відправлені товари, і якщо вони датовані одним і тим самим числом. Стаття 41. Використання і/або відвантаження частинами Якщо акредитивом передбачається використання і/або відвантаження частинами у встановлений термін і яку-небудь частину не використано і/або не відвантажено протягом терміну, встановленого для цієї частини, то акредитив не може бути використаний ні для цієї частини, ні для всіх наступних, якщо інше не обговорено в акредитиві. Стаття 42. Дата закінчення терміну і представлення документів A. Всі акредитиви повинні передбачати дату закінчення терміну і місце для представлення документів для оплати, акцепту, за винятком вільно негоційованих акредитивів, місце для представлення документів для не206

гоціації. Дата закінчення терміну платежу, акцепту або негоціації буде розумітися як дата закінчення термін представлення документів. B. Документи повинні бути представлені в день закінчення терміну або до закінчення цього терміну, крім випадків обговорених у статті 44А. C. Якщо банк-емітент зазначає, що акредитив підлягає використанню “протягом одного місяця”, “протягом 6 місяців” і т.п., але не вказує дату, від якої відраховується цей термін, то дата виставляння акредитива банком-емітентом буде вважатися днем, починаючи з якого цей термів буде відраховуватися. Банки повинні рекомендувати не вказувати дату закінчення терміну акредитива в такий спосіб. Стаття 43. Обмеження по даті закінчення терміну А. Крім дати закінчення терміну для представлення документів, кожен акредитив, по якому потрібне представлення транспортного документа, повинен також передбачати певний термін від дати відвантаження, протягом якого документи повинні бути представлені відповідно до вказівок акредитива. Якщо такий термін не обумовлений, банки будуть відмовляти в прийманні документів, представлених їм пізніше 21 дня від дати відвантаження. У будь-якому випадку, однак, документи повинні бути представлені не пізніше дати закінчення терміну акредитива. В. У випадках застосування статті 40 пункту В датою відвантаження буде вважатися дата останнього відвантаження представлених транспортних документів. Стаття 44. Продовження дати закінчення терміну А. Якщо дата закінчення терміну акредитива і/або останній день терміну для представлення документів після дати видачі транспортного документа, обговореного в акредитиві або застосовуваного в силу статті 43, приходиться на день, у який банк, куди повинне бути зроблено представлення, закритий із причин інших, ніж зазначено в статті 17, то обговорена дата закінчення терміну і/або останній день представлення документів у період часу після дати відвантаження транспортного документа, залежно від обставин, повинна бути продовжена до першого наступного за нею робочого дня, коли цей банк буде відкритий. B. Остання дата завантаження на борт, або відправлення, або прийняття до перевезення не продовжується у зв’язку з продовженням дати закінчення терміну і/або періоду часу для представлення документів після дати відвантаження відповідно до даної статті пункт А. Якщо в акредитиві або амінах до нього така остання дата відвантаження не обумовлена, банки будуть відмовляти в прийманні транспортних документів, що зазначають дату відвантаження більш пізню, ніж дата закінчення терміну, обговорена в акредитиві або в амінах до нього. 207

C. Банк, якому зроблене представлення на наступний робочий день, повинен додати до документів своє засвідчення в тому, що документи були представлені протягом терміну, продовженого у відповідності зі статтею 44 пункт А Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів, редакції 1993 року, публікація МТП N 500. Стаття 45. Години представлення документів Банки не зобов’язані приймати документи поза своїми робочими годинами. Сгаття 46. Загальні вирази по датах відвантаження А. Якщо тільки інше не обговорено в акредитиві, вираз <відвантаження”, використовуваний для визначення першої і/або останньої дати відвантаження, буде розумітися як включаючий вираз “завантаження на борт”, “відправлення” і “прийняття до завантаження”, “дата поштової квитанції”, “дата прийняття” і аналогічні вирази, у випадках, коли акредитивом передбачене представлення документа змішаного перевезення, вираз “прийняття товарів до перевезення”. B. Такі вирази, як “терміново”, “негайно”, “якомога швидше” і подібні їм не повинні використовуватися. Якщо ці вирази використовуються, банки не будуть брати їх до уваги. C. Якщо використовується вираз “дата або біля” і подібні йому, банки будуть тлумачити їх як обмовку про те, що відвантаження повинне бути зроблено протягом п’яти днів до і п’яти днів після зазначеної дати, включаючи обидва останніх дні. Стаття 47. Позначення термінів A. Слова: “перед”, “до”, “від” і інші слова аналогічного значення, застосовувані для позначення якої-небудь дати в акредитиві, повинні розумітися як включаючі зазначену в акредитиві дату. B. Слово “після” треба розуміти як виключаюче зазначену дату. C. Терміни: “перша половина”, “друга половина” місяця будуть відповідно означати: з 1-го по 15-те і з 16-го по останній день кожного місяця включно. D. Терміни: “початок”, “середина” або “кінець” місяця будуть відповідно означати: з 1-го по 10-те, з 11-го по 20-те і з 21-го по останній день місяця включно. F. ПЕРЕКАЗНИЙ АКРЕДИТИВ Стаття 48. Переказний акредитив А. Переказним (трансферабельним) є акредитив, по якому бенефіціар (первинний бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює 208

платіж або платіж в розстрочку, акцепт або негоціацію, або будь-який банк, уповноважений негоціювати банк, що переводить, про те, щоб акредитивом могли користуватися цілком або частково одне або кілька інших осіб (другі бенефіціари). В. Акредитив може бути переказаний тільки, якщо він прямо позначений банком-емітентом як “переказний” (“трансферабельний”). Такі терміни, як “ділений”, “дробовий”, “переуступний” і “переданий”, не зроблять акредитив переказним. Якщо такі терміни використовуються, то вони не повинні братися до уваги. С. Банк, що переказує, не зобов’язаний виконувати та кий переказ акредитива інакше, як у межах і в порядку, на які він прямо виразив свою згоду. D. Під час запиту про переказ і до переказу акредитива перший бенефіціар повинен дати безвідкличні вказівки банкові, що переказує, про те, чи залишає він за собою право відмовити в дозволі банкові, що переказує, авізувати виправлення для другого(их) бенефіціара(ів). Якщо банк, що переказує, згоден на переказ акредитива на таких умовах, він повинен підчас переказу повідомити другому(им) бенефіціару(ам) про вказівки першого бенефіціара щодо виправлень. Е. Якщо акредитив переказується більш ніж одному другові у бенефіціарові(ам), відмовлення від виправлень одним або більш другими бенефіціарами не позбавляє законної сили прийняття таких іншим(и) другим(и) бенефіціаром(ами), у відношенні яких буде відповідно змінений акредитив. Що стосується другого(их) бенефіціара(ів), що не прийняли виправлення, акредитив залишиться без змін. F. Витрати банку, що переказує, пов’язані з переказом акредитива, включаючи комісійні, плату, видатки і витрати, оплачуються першим бенефіціаром, якщо не обговорено інше. У випадках, коли банк, що переказує, згоден переказати акредитив, він не несе будь-яких зобов’язань по переказу акредитива до оплати таких витрат. G. Якщо інше не обговорено в акредитиві, трансферабельний акредитив може бути переказаний тільки один раз. Відповідно акредитив не може бути переказаний на прохання другого бенефіціара наступному третьому бенефіціарові. Для цілей даної статті зворотний переказ першому бенефіціарові не є забороненим переказом. Частини трансферабельного акредитива (не перевищуючі в сукупності суму акредитива) можуть бути переказані окремо за умови, що часткові відвантаження/вибірки по акредитиву незаборонені, і загальна сума всіх таких переказів буде розглядатися як складова тільки один переказ акредитива. Н. Акредитив може бути переказаний тільки на умовах, зазначених в оригіналі акредитива, за винятком: - суми акредитива; - цін за одиницю товару, зазначених у ньому; - терміну дії акредитива; 209

останньої дати для представлення документів у відповідності зі статтею 43; - періоду для відвантаження, що відповідно можуть бути зменшені або скорочені. Необхідний відсоток за страхове покриття може бути збільшений таким чином, щоб забезпечити суму покриття, обговорену в оригіналі акредитива або даних Правилах. Крім того, найменування наказодавця акредитива може бути замінено найменуванням першого бенефіціара, однак якщо в оригіналі акредитива є спеціальна вимога, щоб найменування наказодавця акредитива було зазначено на всіх документах, відмінних від ра-хунка-фактури, така вимога повинна бути виконана. І. Перший бенефіціар має право замінити своїми рахунками-фактурами (і траттами), якщо акредитив передбачає представлення тратт, виставлених на наказодавця акредитива, рахунки (і тратти) другого бенефіціара на суми, не перевищуючі початкову суму, зазначену в акредитиві і за початковими цінами за одиницю товару, якщо вони обумовлені в акредитиві, і після такої заміни рахунків (і тратт) перший бенефіціар може одержати з акредитива можливу різницю в сумі своїх рахунків і рахунків другого бенефіціара. Якщо акредитив переказаний і перший бенефіціар повинен був представити свої рахунки і тратти замість рахунків (і тратт) другого бенефіціара і не зробив це на першу вимогу, то банк, що переказує, має право перепровадити банку-емітенту документи, отримані по переказному акредитиву, включаючи рахунки (і тратти) другого бенефіціара, без подальшої відповідальності перед першим бенефіціаром. J. Перший бенефіціар має право просити, щоб платіж або негоціація на користь другого бенефіціара здійснювалася в тому місці, куди переказано акредитив, до і включаючи дату закінчення терміну оригіналу акредитива, якщо тільки в оригіналі акредитива спеціально не обговорено, що платежі або негоціація не можуть бути здійснені в іншому місці, крім зазначеного в акредитиві. Дане положення не ущемляє права першого бенефіціара представляти свої рахунки-фактури (або тратти) замість таких другого бенефіціара і вимагати належну різницю. -

G. ПЕРЕУСТУПКА ВИРУЧКИ Стаття 49. Переуступка виручки Той факт, що в акредитиві не зазначено, що він є трансферабельним, не повинен торкатися права бенефіціара на переуступку виручки по акредитиву, на яку він має або може мати право відповідно до положень застосовного права. Дана Стаття відноситься тільки до переуступки виручки, але не до переуступки права працювати по самому акредитиву. 210

Н. АРБІТРАЖ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ПАЛАТИ (МТП) Сторони, що уклали контракт і бажають мати можливість у випадку виникнення спору з партнером за контрактом розглянути такий спор в МТП, повинні чітко і спеціально передбачити Арбітраж МТП у своєму контракті або у випадках, коли такого контрактного документа немає, домовитися про це між собою шляхом переписки, яка підтверджує згоду на це між ними. Сам факт видачі акредитива за умовами UCP500 не означає наявності угоди між ними про розгляд спору Арбітражем МТП. МТП рекомендує наступну арбітражну обмовку: “Усі суперечки, що виникають у зв’язку з даним контрактом, будуть остаточно розв’язані відповідно до Правил Третейського й Арбітражного суду Міжнародної торговельної палати шляхом призначення одного або більш арбітрів відповідно до зазначених Правил”.

211

Додаток 5. Закон України про банки і банківську діяльність

ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Предмет та мета Закону Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Стаття 2. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: андеррайтинг - купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на покупця обов’язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зобов’язання придбати будьякі цінні папери, що не були продані; 212

-

-

-

афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку; банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків; { Термін із змінами, внесеними згідно із Законом N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 } банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

банківська ліцензія - документ, який видається Національним -

-

-

банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність; { Термін із змінами, внесеними згідно із Законом N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 } банківський платіжний інструмент - засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів; банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх банків; 213

-

-

-

-

-

-

-

-

214

вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; державна реєстрація банку - надання банку статусу юридичної особи відповідно до вимог глави 3 цього Закону; ділова репутація - сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону; економічні нормативи - показники, що встановлюються Національним банком України і дотримання яких є обов’язковим для банків; (Визначення терміну “ідентифікація особи” статті 2 виключено на підставі Закону N 485-IV (485-15 від 06.02.2003) іноземний - пов’язаний з громадянином або юридичною особою будь-якої країни, крім України; істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи; капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань; капітал підписний - величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї); капітал приписний - сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації; { Статтю 1 доповнено терміном згідно із Законом N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006} капітал статутний - сплачений та зареєстрований підписний капітал; капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; контроль - безпосереднє або опосередковане володіння часткою в юридичній особі, одноосібне або разом з іншими особами, що презентує еквівалент 50 чи більше відсотків статутного капіталу або голосів юридичної особи, або можливість справляти вирішальний вплив на

-

-

-

-

-

-

-

-

управління, або діяльність юридичної особи на основі угоди або будьяким іншим чином; кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань; ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону; ліквідатор - юридична або фізична особа, яка здійснює функції щодо припинення діяльності банку та задоволення вимог кредиторів; ліквідаційна маса - усі види майнових активів (майно та майнові права) банку, які належать йому на праві власності на день відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідації; мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; неплатоспроможність банку - неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку; нормативно-правові акти Національного банку України - нормативноправові акти, що видаються Національним банком України у межах його повноважень на виконання цього та інших законів України; підрозділ банку - структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначені банком; представництво банку - територіально відокремлений структурний підрозділ банку, що виконує функції представництва та захисту інтересів банку і не здійснює банківську діяльність; {Термін із змінами, внесеними згідно із Законом N 358-V (358-16) від 16.11.2006 } реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступникам; розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи; споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі; 215

-

-

-

-

-

-

системоутворюючий банк - банк, зобов’язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов’язань банківської системи; тимчасова адміністрація - процедура, що застосовується Національним банком України при здійсненні банківського нагляду за обставин, передбачених цим Законом; тимчасовий адміністратор - фізична або юридична особа, що призначається Національним банком України для здійснення тимчасової адміністрації; уповноважена особа банку - особа, яка на підставі статуту чи угоди має повноваження представляти банк та вчиняти від його імені певні дії, що мають юридичне значення; учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є відкритим акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку; { Визначення терміну “учасники банку” статті 2 в редакції Закону N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006 } філія банку - відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку; фінансова холдингова група - фінансова установа, яка відповідає вимогам статті 12 цього Закону. Стаття 3. Сфера застосування

Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов’язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону. Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов’язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов’язана з функціонуванням банків. Стаття 4. Банківська система України Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. {Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }

216

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативноправове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України “Про Національний банк України” ( 679-14 ), інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України. Стаття 5. Економічна незалежність банків Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом. Стаття 6. Організаційно-правова форма банку Банки в Україні створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. { Частина перша статті 6 в редакції Закону N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006 } Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить цьому Закону. Стаття 7. Державні банки Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. 217

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам цього Закону, інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного банку. { Частина шоста статті 7 в редакції Закону N 532-V (532-16) від 22.12.2006} Органами управління державного банку є наглядова рада і правління банку. {Частина сьома статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. { Частина восьма статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим Законом. { Частина дев’ята статті 7 в редакції Закону N 532-V (532-16) від 22.12.2006} До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України і Кабінетом Міністрів України. До складу наглядової ради державного банку, який призначається Верховною Радою України, в обов’язковому порядку входить не менше одного представника парламентської опозиції. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити представники органів виконавчої влади та 218

інші особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку - п’ять років. { Частина десята статті 7 в редакції Закону N 532-V (532-16) від 22.12.2006 } Президент України призначає п’ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу. { Частина одинадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Верховна Рада України призначає п’ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. { Частина дванадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Кабінет Міністрів України призначає п’ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. { Частина тринадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Членом наглядової ради державного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, або науковий ступінь у галузі економіки, фінансів та/або права і при цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади чи на керівних посадах центральних органів виконавчої влади України, які забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової, економічної та правової політики, або в банківській установі, чи досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів, права. Особа, яка входить до складу наглядової ради чи іншого органу управління банку (крім державного) чи є членом сім’ї такої особи першого ступеня споріднення, або особа, яка була засуджена за зловживання у фінансовій сфері, судимість якої не погашена або не знята в установленому законом порядку, не може бути членом наглядової ради державного банку. Не допускається призначення особи на посаду члена наглядової ради державного банку, якщо таке призначення може призвести до конфлікту інтересів. { Частина чотирнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції без отримання будь-якої матеріальної винагороди. { Частина п’ятнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається наглядовою радою зі складу її членів. { Частина шістнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше десяти його членів. { Частина сімнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової ради державного банку. Статут і внутрішні положення державного банку можуть передбачати порядок скликання, голосування, прийняття і оформлення рішень наглядової ради. { Частина вісімнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16) від 22.12.2006 } 219

Повноваження призначеного складу наглядової ради державного банку та/або кожного з його членів можуть припинятися відповідно за рішенням Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж через один рік з дня призначення. У разі призначення тимчасового адміністратора державного банку повноваження наглядової ради припиняються на підставі статті 78 цього Закону. { Частина дев’ятнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } У своїй діяльності наглядова рада державного банку керується цим Законом, іншими актами законодавства України і статутом державного банку. Наглядова рада не може втручатися в оперативну діяльність державного банку. { Частина двадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V (532-16 ) від 22.12.2006 } До компетенції наглядової ради державного банку належить прийняття рішень з питань, визначених у пунктах 1, 5, 6 статті 38 цього Закону і пунктах 1-7 статті 39 цього Закону, а також з інших питань, необхідність врегулювання яких передбачена цим Законом. {Частина двадцять перша статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 } Рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку та припинення його діяльності приймається Кабінетом Міністрів України. При цьому Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру зміни розміру статутного фонду державного банку. Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з Національним банком України відповідно до вимог цього Закону. Банк, створений у порядку, визначеному частиною другою цієї статті, має право додавати до свого найменування слово “державний”, використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного. Власники акцій зобов’язані привести статут та діяльність банку у відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Стаття 8. Кооперативні банки Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом. Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить цьому Закону. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. 220

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю. Обмеження, встановлені цим Законом для операцій банку з пов’язаними особами, не поширюються на операції кооперативного банку. Стаття 9. Банківські об’єднання Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України. Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Порядок отримання дозволу на створення банківського об’єднання та порядок його державної реєстрації встановлюються Національним банком України. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання. Учасники банківського об’єднання перед своєю власною назвою вказують назву банківського об’єднання. 221

Учасники банківського об’єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов’язань та дотриманням умов укладених договорів з іншими суб’єктами господарювання. Банківське об’єднання зобов’язане публікувати в офіційних друкованих виданнях - газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” інформацію про створення банківського об’єднання за визначеною Національним банком України формою, про зміни в ньому та про припинення його діяльності, а також консолідовану звітність за обсягами та за формою, встановленими Національним банком України. Учасники банківського об’єднання несуть відповідальність за зобов’язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між ними договору. Банківське об’єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банківського об’єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація банківського об’єднання не припиняє діяльності банків - його учасників. Стаття 10. Банківська корпорація Банківська корпорація - це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків – учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному банку України і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. Вимоги Національного банку України щодо надання банківській корпорації ліцензій на виконання окремих операцій встановлюються на рівні загальних вимог для комерційних банків виходячи з розміру консолідованого капіталу. Установчий договір та статут корпорації мають включати положення щодо забезпечення виконання корпорацією та її членами своїх фінансових зобов’язань і відповідальності за результати сумісної діяльності з метою забезпечення інтересів кредиторів та вкладників. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: 222

виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; операції на ринках грошей та капіталів; встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); - моніторинг кредитних ризиків; - розробка та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої звітності; - формування зовнішньої звітності; - внутрішній аудит. Перелік централізованих функцій може бути розширений за згодою банків - членів корпорації. Передача повноважень щодо централізованого виконання зазначених вище функцій від банків-членів до банківської корпорації повинна бути зафіксована як у статутах банків - членів корпорації, так і в статуті самої банківської корпорації. Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків та інших фінансових установ). Усі банки - члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі (як у національній, так і в іноземних валютах) виключно через свої кореспондентські рахунки, відкриті в Національному банку України або безпосередньо у банківській корпорації. Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську корпорацію, не можуть входити до інших банківських об’єднань, крім як за згодою корпорації (виняток - участь у професійних асоціаціях, створених не на комерційних засадах). Банки, що увійшли до банківської корпорації, повинні в усіх своїх документах, укладених угодах тощо вказувати свою належність до корпорації. Назва банківської корпорації встановлюється засновниками довільно з дотриманням вимог цього Закону. -

Стаття 11. Банківська холдингова група Банківська холдингова група - це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов’язаний відчужити їх у місячний термін. 223

Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків - членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Банківський нагляд за діяльністю банківської холдингової групи здійснюється на індивідуальній та консолідованій основі. Материнський банк зобов’язаний подавати консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього Закону. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. Стаття 12. Фінансова холдингова група Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов’язана подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього Закону. Материнська компанія фінансової холдингової групи при здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності її членів на виконання законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України має право встановлювати правила, що є обов’язковими для членів фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. Стаття 13. Банківські спілки та асоціації З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. 224

Асоціація (спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків – членів асоціації (спілки). Розділ III КАПІТАЛ, УПРАВЛІННЯ, ВИМОГИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ Глава 8 ВИМОГИ ДО ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ Стаття 47. Банківські операції На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банківкореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 225

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України. За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції: 1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; 2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; 4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: - з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; 6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо: 1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором; 2) банк не є об’єктом застосування заходів впливу; 3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України; 4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності. Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України. Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті. 226

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Стаття 48. Обмеження щодо діяльності банків Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього. Стаття 49. Кредитні операції Як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону. Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної став227

ки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою. Стаття 50. Прямі інвестиції банків Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України. Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі письмового дозволу Національного банку України, який надається згідно з правилами, встановленими статтею 47 цього Закону. Банк має право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку України у разі, якщо: 1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку; 2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг; 3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Порядок інформування про здійснення інвестиції, зазначеної у частині третій цієї статті, встановлює Національний банк України. Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Це обмеження не застосовується у разі, якщо: 1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв’язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

228

2) банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції, емітентом яких є інший банк; 3) цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу. 4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів. Вимоги другої та шостої частин цієї статті не поширюються на діяльність інвестиційних банків. Стаття 51. Розрахункові банківські операції Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов’язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа. Під час оплати за договорами, укладеними державними, казенними, комунальними підприємствами та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, банки перевіряють наявність звіту про результати здійснення процедури закупівлі та інших документів, що підтверджують виконання такими підприємствами та господарськими товариствами вимог Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” ( 1490-14 ). {Статтю 51 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 3205-IV (3205-15) від 15.12.2005} 229

Стаття 52. Угоди з пов’язаними з банком особами Угоди, що здійснюються з пов’язаними з банком особами (далі пов’язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов’язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення. Для цілей цього Закону пов’язаними особами є: 1) керівники банку; 2) власники істотної участі в банку; 3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в пунктах 1 і 2; 4) афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі. Більш сприятливими умовами визначаються: 1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов’язань, ніж вимагається від інших клієнтів; 2) придбання у пов’язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною; 3) здійснення інвестиції в цінні папери пов’язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство; 4) оплата товарів та послуг пов’язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані. Банк може укладати угоди з пов’язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку. Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов’язань перед пов’язаною особою банку; придбання активів пов’язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою. Національний банк України може своїм розпорядженням запроваджувати обмеження на суму угод із пов’язаними особами. Стаття 53. Забезпечення конкуренції у банківській системі Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. 230

Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій. Стаття 54. Достовірність реклами Банкам забороняється поширення реклами у будь-якій формі, що містить неправдиву інформацію про їх діяльність у сфері банківських послуг. Національний банк України має право застосувати заходи впливу до банків та інших осіб, які порушують вимоги цієї статті. Глава 9 ВІДНОСИНИ БАНКУ З КЛІЄНТАМИ Стаття 55. Регулювання відносин банку з клієнтом Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг. Стаття 56. Право клієнта на інформацію

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов’язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: 1) відомості, які підлягають обов’язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан; 2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 231

3) перелік послуг, що надаються банком; 4) ціну банківських послуг; 5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських по-

слуг. Стаття 57. Гарантування вкладів фізичних осіб Вклади фізичних осіб комерційних банків гарантуються в порядку, передбаченому законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою. Стаття 58. Відповідальність банку за своїми зобов’язаннями Банк відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов’язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Стаття 59. Арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду. { Частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 } Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми. { Частина друга статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 } Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку. { Частина третя статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3541IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 } Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному ви232

конанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до цього Закону. { Частина четверта статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 } (Стаття 59 в редакції Закону N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005 ) Глава 10

БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ ТА КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ Стаття 60. Банківська таємниця Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; {Пункт 1 частини другої статті 60 в редакції Закону N 997-V ( 997-16) від 27.04.2007 } 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд. Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що ста233

новить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів. ( Статтю 60 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005 ) Стаття 61. Зобов’язання щодо збереження банківської таємниці Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами. Стаття 62. Порядок розкриття банківської таємниці Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду; 3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; ( Пункт 3 частини першої статті 62 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV ( 129415) від 20.11.2003 ) 234

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; 5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу; ( Частину першу статті 62 доповнено пунктом 5 згідно із Законом N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002; в редакції Закону N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005 ) 6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб’єкта підприємницької діяльності. ( Частину першу статті 62 доповнено пунктом 6 згідно із Законом N 835-IV ( 835-15 ) від 22.05.2003 ) Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: 1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; 2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; 3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації; 4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації. Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів). Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені цією статтею, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України “Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, 235

отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму. ( Частина сьома статті 62 в редакції Закону N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005 ) Положення цієї статті не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом. ( Частина восьма статті 62 із змінами, внесеними згідно із Законом N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002; в редакції Закону N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005 ) Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України. Глава 11 ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЮ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ Стаття 63. Запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Національний банк України при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше одного разу на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Стаття 64. Обов’язок щодо ідентифікації клієнтів Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені. Банк зобов’язаний ідентифікувати відповідно до законодавства України: - клієнтів, що відкривають рахунки в банку; - клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовому - моніторингу; 236

клієнтів, що здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50000 гривень; - осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів. Рахунок клієнту відкривається та зазначені операції здійснюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк має право витребувати, а клієнт зобов’язаний надати документи і відомості, необхідні для з’ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу. Для ідентифікації клієнта - юридичної особи банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У разі ненадання таких відомостей клієнтом рахунок не відкривається, а в разі наявності раніше відкритих рахунків банк відмовляє в здійсненні обслуговування. Для ідентифікації і вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта - юридичної особи та для забезпечення спроможності банку виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер, банк має право витребувати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законодавством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію. Для ідентифікації клієнта - фізичної особи та вжиття заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження його особи, банк має право ви-

237

требувати інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи, у органів державної влади, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації про цю особу, яка є необхідною для виконання правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, що мають сумнівний характер. Вказані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію. Ідентифікація клієнта банку не є обов’язковою при здійсненні кожної операції, якщо клієнт був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунок такої особи і невідкладно надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо такого рахунку та не перераховує чи іншим шляхом не розпоряджається коштами на цьому рахунку до отримання розпоряджень зазначеного органу. У випадку ненадходження протягом семи робочих днів зазначених розпоряджень або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк вирішує пов’язані з ними питання відповідно до законодавства України. Стаття 65. Зберігання документів Усі документи про здійснення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та результати ідентифікації осіб, які здійснювали такі операції, банк зобов’язаний зберігати протягом п’яти років з дня проведення таких операцій. Результати ідентифікації власника рахунку та особи, уповноваженої діяти від його імені, зберігаються банком протягом п’яти років після закриття рахунку.( Глава 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002; в редакції Закону N 485-IV ( 485-15 ) від 06.02.2003 )

238

Розділ IV РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД Глава 12 ПОВНОВАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЩОДО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ Стаття 66. Форми регулювання банківської діяльності Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов’язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов’язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. Стаття 67. Мета, організація, підстави та обсяг нагляду Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. 239

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки. Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора. При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях: для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; - для перевірки права на здійснення банківської діяльності. Глава 13 БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ЗВІТНІСТЬ ТА АУДИТ Стаття 68. Загальні засади ведення бухгалтерського обліку і звітності в банках Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України. 240

Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов’язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. У фінансових звітах кожного банку відображаються результати його діяльності за звітний період. Стаття 69. Звітність банків Банк зобов’язаний подавати Національному банку України фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Національний банк України має право вимагати від банку подання консолідованої звітності. Національний банк України встановлює для банків: 1) форми звітності та методику її складання; 2) періодичність та строки подання звітності; 3) структуру пояснювальної записки; 4) мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та строки їх подання; 5) методику складання консолідованої звітності. Національний банк України має право в окремих випадках вимагати подання разової та тимчасової звітності. Кожний власник істотної участі в банку, який є юридичною особою, зобов’язаний подати Національному банку України у встановлений ним строк річний звіт про свою діяльність. Звіт повинен містити таку інформацію: 1) види діяльності, які здійснює юридична особа; 2) інформація щодо суб’єктів господарювання, в яких особа має участь, що перевищує 10 відсотків, зокрема: найменування та місцезнаходження юридичної особи, розмір частки, що знаходиться у власності цієї особи, види діяльності; 3) баланс та звіт про прибутки цієї особи на кінець останнього фінансового року. Національний банк України має право вимагати подання інших періодичних звітів чи інформації від власників істотної участі в банку з метою здійснення нагляду за безпекою і надійністю фінансового стану банку та забезпечення дотримання положень цього Закону. Фінансовим роком банку вважається календарний рік, який починається 1 січня. Фінансова звітність банків, що подається до Національного банку України, має бути щорічно перевірена аудитором. Аудиторська перевірка банку здійснюється аудитором, який має сертифікат Національного банку України на аудиторську перевірку банківських установ. 241

Аудиторський звіт має містити: баланс банку; звіт про рахунки доходів та витрат; звіт про рух капіталу; таблицю строків активів та пасивів; інформацію стосовно достатності резервів та капіталу банку; інформацію стосовно адекватності бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього аудиту та заходів контролю банку; 7) висновок про те, чи відображує наданий банком фінансовий звіт дійсний фінансовий стан банку. 1) 2) 3) 4) 5) 6)

Стаття 70. Публікація фінансового звіту Банк зобов’язаний публікувати квартальні баланси, а також звіт про прибутки (збитки) в газеті “Урядовий кур’єр” чи “Голос України” протягом місяця, наступного за звітним кварталом. Банк зобов’язаний публікувати річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, не пізніше 1 червня наступного за звітним року в газеті “Урядовий кур’єр” чи “Голос України”. Розділ VI ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ Стаття 99. Оскарження рішень Національного банку України Банк або інші особи, на які поширюються повноваження Національного банку України, мають право оскаржити в суді у встановленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб, а так само рішення, дії чи бездіяльність тимчасового адміністратора та ліквідатора. Рішення про призначення тимчасового адміністратора або ліквідатора можуть бути оскаржені в суді за відсутності підстав, визначених цим Законом. Оскарження не зупиняє виконання оскаржуваного рішення або дії. При розгляді в суді справи, порушеної внаслідок або у зв’язку із застосуванням цього Закону проти Національного банку України або його службовця, тимчасового адміністратора або ліквідатора тимчасовий адміністратор, ліквідатор або спеціаліст, призначений представляти або допомагати тимчасовому адміністратору або ліквідатору, несуть відповідальність за шкоду, завдану внаслідок рішень, дій або бездіяльності, виконаних згідно з обов’язками та повноваженнями або в ході їх виконання в рамках тимчасової адміністрації або ліквідації банку, якщо такі дії або бездіяльність були умисними. 242

Шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки тимчасового адміністратора або ліквідатора, відшкодовується згідно з законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами про страхування фінансового ризику. Оскарження або інший судовий розгляд, пов’язаний із оскарженням, не зупиняють тимчасову адміністрацію, ліквідацію банку та інші оскаржувані заходи та рішення. Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Національний банк України має право встановлювати перехідні строки виконання передбачених цим Законом норм, які не повинні перевищувати загальних строків, передбачених цим Законом, якщо це дозволить банкам досягнути відповідності з вимогами цього Закону. Банки, створені до набрання чинності цим Законом, зобов’язані протягом двох років привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону. Протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом Національний банк України зобов’язаний переоформити ліцензії банкам відповідно до класифікації операцій, передбачених цим Законом. До процедури створення банку, надання ліцензії на здійснення банківських операцій, що почалися і не завершилися до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються положення цього Закону. Процедура ліквідації банку, розпочата до дня набрання чинності цим Законом, завершується згідно з порядком, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими відповідно до цього Закону. 2. До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. 3. Кабінету Міністрів України та Національному банку України у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону: підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом. 243

4. Визнати такими, що втратили чинність: Закон України “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 25, ст. 281; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 20, ст. 276, N 47, ст. 644, N 48, ст. 656; 1993 р., N 10, ст. 76, N 11, ст. 83, N 19, ст. 209, N 24, ст. 272, N 26, ст. 277, N 29, ст. 307, ст. 308; 1994 р., N 12, ст. 60, N 27, ст. 222; 1995 р., N 14, ст. 90, ст. 93, N 21, ст. 154; 1996 р., N 3, ст. 11, N 7, ст. 28; 1997 р., N 3, ст. 7, N 4, ст. 24, N 8, ст. 63; 1998 р., N 10, ст. 36, N 14, ст. 61, N 26, ст. 149; 1999 р., N 37, ст. 334; 2000 р., N 35, ст. 282); пункт 11 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям законів України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 50, ст. 436) ( 2056-14 ); статтю 62 Закону України “Про Національний банк України” ( 67914 ) (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 29, ст. 238; 2000 р., N 42, ст. 351); Постанову Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про банки і банківську діяльність” ( 873-12 ) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 25, ст. 282; Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 52, ст. 467). Президент України Л.КУЧМА м. Київ, 7 грудня 2000 року N 2121-III

244

Додаток 6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Про систему валютного регулювання і валютного контролю Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів Терміни, що використовуються в цьому Декреті, мають таке значення: 1) “валютні цінності”: - валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; - платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; - іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України; - платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські 245

-

-

2) -

-

-

3)

4) 5) -

-

-

6) 246

накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Для цілей цього Декрету надалі під термінами: “валюта України” розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України; “іноземна валюта” розуміється як власне іноземна валюта, так банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах; “валютні операції”: операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей; “уповноважений банк” - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів; “конвертована валюта” - іноземна валюта, що віднесена до цієї категорії Національним банком України; “резиденти”: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України; дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності; “нерезиденти”:

-

-

-

фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України. Розділ II ОПЕРАЦІЇ З ВАЛЮТНИМИ ЦІННОСТЯМИ Стаття 2. Право власності на валютні цінності

1. Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. 2. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Стаття 3. Статус валюти України 1. Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. 2. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну. 247

Стаття 4. Порядок використання надходжень у іноземній валюті 1. 2. 3. 4.

Пункт 1 статті 4 виключено Пункт 2 статті 4 виключено Пункт 3 статті 4 виключено Уповноважені банки зобов’язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів, які випливають з абзаців четвертого, п’ятого, шостого підпункту “а” пункту 4 статті 5 цього Декрету. 5. Національний банк України зобов’язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб’єктом міжбанківського валютного ринку України. Стаття 5. Ліцензії Національного банку України 1. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 2. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 3. Уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. 4. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: - вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України; - вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; - платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності 248

та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя; - платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; - вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності; - платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: - відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; - відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; - відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету; е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину. 5. Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. 6. Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді. 249

Стаття 6. Порядок організації торгівлі іноземною валютою 1. Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України. 2. Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам. 2. Національний оператор поштового зв’язку після отримання генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій має право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам. 3. Резиденти і нерезиденти - фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - іншим фізичним особам - резидентам, а також національному оператору поштового зв’язку, який одержав ліцензію Національного банку України. 4. Фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв’язку, який одержав ліцензію Національного банку України. Стаття 7. Порядок організації розрахунків у іноземній валюті У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. 250

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Стаття 8. Валютний (обмінний) курс 1. Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. 2. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов’язаних із строковими (ф’ючерсними) угодами. 3. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями купівлі і продажу іноземної валюти готівкою національного оператора поштового зв’язку. Стаття 9. Зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна 1. Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України. 2. Національний банк України гарантує таємницю інформації, зазначеної в пункті 1 цієї статті, відповідно до положень статті 52 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Стаття 10. Звітність про валютні операції 1. Порядок, види, форми і терміни подання звітності резидентами і нерезидентами про їх валютні операції визначаються Національним банком України за погодженням з Міністерством статистики України з урахуванням чинного законодавства України. 2. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 16 цього Декрету.

251

Розділ III ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ І ФУНКЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ Стаття 11. Повноваження Національного банку України та Кабінету Міністрів України у сфері валютного регулювання 1. Національний банк України у сфері валютного регулювання: - здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; - складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; - контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; - визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; - видає у межах, передбачених цим Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; - нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; - видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; - установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 цього Декрету; - установлює за погодженнями з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; - забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків. 2. Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: 252

визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; бере участь у складанні платіжного балансу України; забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 цього Декрету;

-

визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України. Стаття 12. Сфера валютного контролю

1. Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету. 2. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 цього Декрету. Стаття 13. Функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю 1. Національний банк України є головним органом валютного контролю, що: - здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; - забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. 2. Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв’язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. 3. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. 4. Міністерство зв’язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. 5. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. 253

Розділ IV ІНШІ ПИТАННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ Стаття 14. Державні та місцеві валютні фонди України 1. Кабінет Міністрів України формує Державний валютний фонд за рахунок коштів державного бюджету України у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України, шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку за одержання кредитів у іноземній валюті в межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством. 2. Рада Міністрів Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів формують відповідно республіканський (Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Республіки Крим, Радами народних депутатів сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, і виступають розпорядниками коштів цих валютних фондів. Стаття 15. Офіційні валютні резерви Офіційні валютні резерви створюються, утримуються і використовуються Національним банком України для підтримання валютного (обмінного) курсу валюти України. Стаття 16. Відповідальність за порушення валютного законодавства 1. Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов’язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. 2. До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): - за здійснення операцій з валютними цінностями, що передбачені пунктом 2 статті 5 цього Декрету, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі 254

(вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення; - за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій; - за торгівлю іноземною валютою банками та іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв’язку без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком України, - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення; - за невиконання уповноваженими банками обов’язків, передбачених пунктом 4 статті 4 цього Декрету, а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв’язку обов’язків, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Декрету, - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України; - за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків; - за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України; - за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України. Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку. Суми стягнених штрафів спрямовуються до державного бюджету України. 255

Додаток 7. Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ І НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 21 червня 1995 р. N 444 Київ Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 984 ( 984-2004-п ) від 28.07.2004) На виконання Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. N 566 ( 566/94 ) “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності України” Кабінет Міністрів України і Національний банк України ПОСТАНОВЛЯЮТЬ: Рекомендувати суб’єктам підприємницької діяльності України застосовувати під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті, згідно з додатками N 1 – 2. Прем’єр-міністр України Голова Правління Національного банку України Є. МАРЧУК В ЮЩЕНКО Інд.40 256

Додаток N 1 до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. N 444 Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Експорт 1. Поставка товарів з платежем проти поданих документів або на умовах надання покупцеві короткотермінового комерційного кредиту (до 1 року). Рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони: - документарний акредитив; - документарне інкасо (з гарантією). 1.1. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачається розрахунок із застосуванням документарного акредитива. “1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), мають бути здійснені у ___ (назва валюти) ___ з безвідкличного документарного акредитива, відкритого за дорученням Покупця на користь Продавця банком-кореспондентом Уповноваженого банку і авізованого через Уповноважений банк. Якщо акредитив буде відкритий банком, який не є кореспондентом Уповноваженого банку, Покупець забезпечить підтвердження акредитива банком-кореспондентом Уповноваженого банку. 2. Акредитив, що відкривається відповідно до цього Договору (контракту), підпорядковується Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500. 3. Акредитив має бути відкритий протягом/не пізніше ___ днів від дати повідомлення Продавцем про те, що товар підготовлено до відвантаження, терміном дії до ________, на повну суму вартості товару, що не перевищує плюс/мінус 10%(1), а також включаючи ____ % річних за користування кредитом(2). 4. Якщо з вини Покупця або його банку відкриття акредитива буде затримано(3), Продавець має право відмовити у відвантаженні товару або розірвати Договір (контракт). 5. Платежі за акредитивом будуть здійснюватися в Уповноваженому банку проти подання Продавцем таких документів: 257

1) комерційного рахунку в ___ примірниках; 2) повного комплекту (4) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я/наказу ________, з повідомленням Одержувача, з позначкою “фрахт сплачений/фрахт сплачений наперед”(5) або “фрахт сплачується за місцем призначення”(6) плюс _________ копії (7) або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу; 3) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу _________;(8) 4) інших документів (9). Документи повинні бути подані Продавцем до Уповноваженого банку не пізніше/протягом _______ днів від дати відвантаження товару (10). 6. Акредитив передбачає можливість або дозвіл часткових відвантажень/перевантажень (11). 7. Усі витрати, пов’язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитиву, сплачує Покупець. 8. Якщо умови відкритого акредитива не відповідатимуть умовам цього Договору (контракту), Покупець за свій рахунок за дорученням Продавця забезпечить внесення необхідних змін до умов акредитива”. Примітки: 1) якщо Покупцеві надається комерційний кредит, до платіжних умов після пункту 2 має бути включено додатково текст такого змісту: “Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на період _______ днів/місяців від дати відвантаження товару. Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою _____ % річних одночасно із сплатою вартості товару” (12); - у разі надання Покупцеві комерційного кредиту, абзац перший пункту 5 викладається в такій редакції: “Платежі за акредитивом здійснюватимуться через _____ днів від дати відвантаження товару у разі подання Покупцем до Уповноваженого банку документів, зазначених у пункті 5 цього Договору (контракту)”; 2) у разі відкриття акредитивів банками країн, що діють, як правило, згідно з нормами англо-американського вексельного права, ці банки за своєю власною ініціативою можуть включати до переліку документів, проти яких (за умови надання яких) здійснюється платіж, переказний вексель (тратту), виписаний з платежем після пред’явлення (at sight) або у визначений термін (при комерційному кредиті), безпосередньо на банк, що відкрив акредитив. 1.2. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачається розрахунок із застосуванням документарного інкасо (з гарантією): 258

“1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), повинні бути здійснені Покупцем у _____ (назва валюти)____ проти наданих Покупцеві надісланих на інкасо через Уповноважений банк таких документів: 1) комерційного рахунку в _____ примірниках; 2) повного комплекту (13) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я/наказу Уповноваженого банку або на ім’я Відвантажувача, та індосованих наказу Уповноваженого банку з повідомленням Одержувача, з позначкою “фрахт сплачений/фрахт сплачений наперед” (14) або “фрахт сплачується за місцем призначення”(15), плюс _________ копії (16), або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу; 3) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу______(17); 4) інших документів (18). Розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 року, опублікованими Міжнародною торговельною палатою за N 322. 2. Сума платежу має бути переказана Покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні. 3. Усі банківські витрати, пов’язані з виставленням та сплатою інкасо, сплачуються Покупцем. 4. У разі затримки платежу за інкасо з боку Покупця він сплачує Продавцеві проценти за кожний день затримки за ставкою ______ %”. Примітки: 1) якщо Покупцеві надається комерційний кредит, то абзац перший пункту 1 викладається у такій редакції: “1. Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на період____ днів/ місяців від дати відвантаження товару. Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою _____ % річних одночасно із сплатою вартості товару (19). Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), здійснюватимуться у _____ (назва валюти) _____ протягом/через_____ днів від дати відвантаження товару у разі подання документів, надісланих Продавцем на інкасо через Уповноважений банк”; 2) до переліку документів, зазначених у пункті 1 цих умов, може бути включене таке: - “термінового переказного векселя (тратти), виставленого Продавцем на Покупця і виписаного на повну вартість товару плюс проценти за наданий комерційний кредит. Документи мають бути видані Покупцеві тільки проти акцепту ним цього переказного векселя (тратти)”; 259

3) під час розрахунків у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, умовою забезпечення платежу є банківські платіжні гарантії. Необхідно вимагати таких самих гарантій для забезпечення платежів за інкасо з платежем проти документів (at sight). При цьому рекомендується включати до умов договору (контракту) такий текст: “Як забезпечення платежу Покупець надасть Продавцеві протягом_____ днів від дати підписання Договору (контракту) безумовну та безвідкличну гарантію банку-кореспондента Уповноваженого банку з платежем проти простої першої вимоги Продавця. Гарантія має бути виставлена на повну суму вартості товару, включаючи проценти за користування кредитом, і діяти до повного завершення розрахунків за Договором (контрактом). Усі витрати, пов’язані з виставленням, змінами та використанням гарантії, сплачуються Покупцем”; 4) з метою швидшого одержання експортної виручки в умовах Договору (контракту) може бути зафіксоване після узгодження з Покупцем здійснення платежів шляхом застосування телеграфного інкасо. У цьому разі абзац перший пункту 1 викладається у такій редакції: “1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), будуть здійснені у ______ (назва валюти) _____ Покупцем після одержання протягом _____ робочих днів від дати повідомлення Уповноваженим банком України банку Покупця про те, що документи на інкасо одержані ним від Продавця. Продавець має подати Уповноваженому банку для надсилання на інкасо такі документи:”. 2. Надання послуг (з платежем проти подання документів). Рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони: - документарний акредитив; - документарне інкасо (з гарантією). Рекомендуються тексти платіжних умов договорів (контрактів), аналогічні наведеним вище, за винятком того, що у переліку документів, які мають бути подані для здійснення платежу під час застосування документарного акредитива та документарного інкасо, зазначається комерційний рахунок з відповідною кількістю примірників і у разі потреби документ(и), що підтверджує(ють) надання послуг. 3. Поставка товарів (машин та устаткування) на умовах надання покупцеві комерційного кредиту (від 1 до 8 років). Рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони: - документарний акредитив; - комбінований порядок розрахунків; - документарне інкасо (з гарантією). 260

3.1. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачається розрахунок із застосуванням документарного акредитива: “1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), повинні бути здійснені у ___ (назва валюти) ____ з безвідкличного документарного акредитива, відкритого за дорученням Покупця на користь Продавця банком-кореспондентом Уповноваженого банку і авізованого через Уповноважений банк. Якщо акредитив буде відкритий банком, який не є кореспондентом Уповноваженого банку, Покупець за свій рахунок забезпечить підтвердження акредитива банком-кореспондентом Уповноваженого банку. 2. Акредитив, що відкривається відповідно до цього Договору (контракту), підпорядковується Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500. 3. Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на період_____ місяців/років від дати відвантаження товару. Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою_____ % річних водночас із сплатою вартості товару (20). 4. Акредитив повинен бути відкритий протягом/не пізніше ___ днів від дати повідомлення Продавця про те, що товар підготовлений до відвантаження з дати підписання Договору (контракту), терміном дії до _____, на повну суму вартості товару, а також включаючи ___ % річних. 5. Якщо з вини Покупця або його банку відкриття акредитива буде затримано (21), Продавець має право відмовити у відвантаженні товару або розірвати контракт. 6. Платежі за акредитивом здійснюватимуться через _____ місяців/років від дати відвантаження товару за умови подання Продавцем до Уповноваженого банку таких документів: 1) комерційного рахунку в ___ примірниках; 2) повного комплекту (22) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я/наказу _____, з повідомленням Одержувача, з позначкою “фрахт сплачений/фрахт сплачений наперед” (23) або “фрахт сплачується за місцем призначення” (24) плюс ___ копії(25), або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу; 3) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу _____ (26); 4) інших документів (27). Документи мають бути подані Продавцем до Уповноваженого банку не пізніше/протягом _____ днів від дати відвантаження товару (28). 261

7. Акредитив передбачає можливість або дозвіл часткових відвантажень/перевантажень (29). 8. Покупець сплатить усі витрати, пов’язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитива. 9. Якщо умови відкритого акредитива не відповідатимуть умовам цього Договору (контракту), Покупець за свій рахунок та за дорученням Продавця забезпечить внесення до умов акредитива необхідних змін”. Примітки: 1) якщо комерційний кредит надається не на всю суму контракту, а на частину її, і кредитна частина сплачується рівними (нерівними) частками (квотами), то пункти 3 та 6 цих платіжних умов мають бути викладені у такій редакції: “3. Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на _____ % вартості Договору (контракту) на період _____ місяців/років від дати відвантаження товару. _____ % вартості Договору (контракту) буде сплачено Покупцем Продавцеві проти подання документів на відвантаження. Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою _____ % річних одночасно із сплатою вартості товару” (30). “6. Платежі за акредитивом здійснюватимуться таким чином: - на _____ % вартості товару _____ (валюта, сума) _____ в Уповноваженому банку проти подання Продавцем до Уповноваженого банку таких документів (див. перелік документів у пункті 6): або - на _____ % вартості товару плюс проценти за користування кредитом _____ (валюта, сума) _____ через _____ місяців/років від дати відвантаження товару; і т.д. на кожний кредитний платіж”; 2) зазначений у документах, що подаються, комерційний рахунок, у разі надання Покупцеві комерційного кредиту на частину суми Договору (контракту), має містити, крім загальної суми вартості відвантаженого товару, суму платежу за товар та суму кредитного платежу, включаючи проценти за наданий комерційний кредит. У рахунку має також зазначатися, коли та якими частками буде сплачуватися кредитний платіж. 3.2. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачається комбінований порядок розрахунків: “1. Платежі за товари, поставлені у рахунок цього Договору (контракту), здійснюватимуться у _____ (назва валюти) _____ в такому порядку: 1.1. (АВАНС) _____ % вартості товару _____ (валюта, сума)_____ будуть переказані Покупцем авансом на рахунок Продавця в Уповно262

важеному банку протягом _____ днів від дати підписання Договору (контракту); 1.2. (ПЛАТІЖ ПРОТИ ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ) _____ % вартості товару _____ (валюта, сума) _____ будуть сплачені з безвідкличного документарного акредитива, відкритого за дорученням Покупця на користь Продавця банком-кореспондентом Уповноваженого банку на всю суму платежу і авізованого через Уповноважений банк. Якщо акредитив буде відкритий банком, який не є кореспондентом Уповноваженого банку, Покупець за свій рахунок забезпечить підтвердження акредитива банком-кореспондентом Уповноваженого банку. 1.2.1. Акредитив, що відкривається відповідно до цього Договору (контракту), підпорядковується Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500. 1.2.2. Акредитив має бути відкритий протягом/не пізніше ____ днів від дати повідомлення Продавця про те, що товар підготовлений до відвантаження, терміном дії до ____, на ____ % вартості товару. 1.2.3. Якщо з вини Покупця або його банку відкриття акредитива буде затримано (31), Продавець має право відмовити у відвантаженні товару або розірвати контракт. 1.2.4. Платежі за акредитивом здійснюватимуться в Уповноваженому банку проти подання Продавцем таких документів: 1) комплекту термінових переказних векселів (тратт), виставлених Продавцем на банк Покупця, виписаних на ____ % вартості відвантаженого товару, плюс проценти за наданий комерційний кредит; 2) комерційного рахунку в ___ примірниках (32); 3) повного комплекту (33) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я/наказу ____, з повідомленням Одержувача, з позначкою “фрахт сплачений/фрахт сплачений наперед”(34) або “фрахт сплачується за місцем призначення”(35) плюс ___ копії (36), або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу; 4) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу _____ (37); 5) інших документів (38). Документи мають бути подані Продавцем до Уповноваженого банку не пізніше/протягом _____ днів від дати відвантаження товару (39). Документи видаються Покупцеві тільки проти акцепту ним переказних векселів (тратт). 1.2.5. Акредитив передбачає можливість або дозвіл часткових відвантажень/перевантажень (40). 263

1.2.6. Усі витрати, пов’язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитиву, сплачує Покупець. 1.2.7. Якщо умови відкритого акредитива не відповідатимуть умовам цього Договору (контракту), Покупець за свій рахунок за дорученням Продавця забезпечить внесення до умов акредитива необхідних змін. 1.3. (КРЕДИТНИЙ ПЛАТІЖ) _____ % вартості товару, включаючи_____ % річних за користування кредитом_______ (валюта, сума)_____, будуть сплачені Покупцем Продавцеві ______ рівними піврічними/річними внесками. Перший внесок має бути здійснений Покупцем через ____ місяців від дати відвантаження відповідної партії товару. Продавець виставить Покупцеві комплект з _____ переказних векселів (тратт) на ____ % вартості кожної окремої партії поставленого товару плюс ____ % річних, нарахованих на несплачену частину кредиту (41), та подасть їх до Уповноваженого банку разом з документами на відвантаження за акредитивом, які мають бути видані Покупцеві тільки проти акцепту ним вищезазначених переказних векселів (тратт). Покупець акцептує переказні векселі (тратти) протягом ____ днів від дати їх одержання банком Покупця. 1.3.1. Для забезпечення своїх зобов’язань із сплати ____ % вартості товару, зазначеного у Договорі (контракті) - кредитній його частині, плюс ____ % річних за користування кредитом Покупець надасть Продавцеві протягом ____ днів від дати підписання Договору (контракту) гарантію банку-кореспондента Уповноваженого банку. 1.3.2. Гарантія має бути безвідкличною та безумовною, діяти до терміну платежу останнього переказного векселя (тратти) плюс 30 днів для подання претензій у разі несплати переказних векселів (тратт) та передбачати платіж проти простої першої вимоги Продавця. 1.3.3. У разі затримки платежів для сплати зобов’язань Покупця, передбачених Договором (контрактом), Покупець сплатить Продавцеві проценти за затримку платежу за ставкою ____ % річних з дня, який є наступним після дня початку терміну платежу, до дати його фактичного надходження”. 3.3. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачаються розрахунки із застосуванням документарного інкасо (з платежем проти поданих документів і на виплат): “1. Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на ___ % вартості Договору (контракту) на період ___ місяців/років від дати відвантаження товару. ____ % вартості Договору (контракту) буде сплачено Покупцем Продавцеві проти подання документів на відвантаження. 264

Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою ___ % річних одночасно із сплатою вартості товару (42). 2. Платежі за товари, поставлені у рахунок цього Договору (контракту), здійснюватимуться Покупцем у ____ (назва валюти)_________ в такому порядку: на ___ % вартості товару під документи, тобто ___ (валюта, сума) _____ проти надання Покупцеві відісланих на інкасо через Уповноважений банк таких документів: 1) комплекту з ____ термінових переказних векселів (тратт), виставлених Продавцем Покупцеві на ____ % вартості кожної окремої партії поставленого товару, плюс ___ % річних, нарахованих за несплачену частину кредиту. Документи мають бути видані Покупцеві тільки проти акцепту ним цих переказних векселів (тратт); 2) комерційного рахунку у _____ примірниках (43); 3) повного комплекту (44) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я/наказу _____ Уповноваженого банку або на ім’я Відвантажувача та індосованих “наказу Уповноваженого банку”, з повідомленням Одержувача, з позначкою “фрахт сплачений/фрахт сплачений наперед”(45) або “фрахт сплачується за місцем призначення”(46), плюс ____ копії (47), або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу; 4) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу _____ (48); 5) інших документів (49). На ___ % вартості товару (кредитна частина) плюс проценти за користування кредитом, тобто ____ (валюта, сума) ____ через ____ місяців/років від дати відвантаження товару; і т.д. на кожний кредитний платіж. 3. Покупець акцептує переказні векселі (тратти) протягом____ днів від дати їх одержання банком Покупця. 4. Розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо у редакції 1978 року, опублікованими Міжнародною торговельною палатою за N 322. 5. Сума платежу має бути переказана Покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні. 6. Усі банківські витрати, пов’язані з виставленням та сплатою інкасо, сплачуються Покупцем. 7. Для забезпечення своїх зобов’язань із сплати ___ % вартості товару, зазначеного у Договорі (контракті), плюс ____ % річних за користування кредитом Покупець надасть Продавцеві протягом ____ 265

днів від дати підписання Договору (контракту) гарантію банкукореспондента Уповноваженого банку. 8. Гарантія має бути безвідкличною та безумовною, діяти до терміну платежу останнього переказного векселя (тратти) плюс 30 днів для подання претензій у разі несплати переказних векселів (тратт) та передбачати платіж проти простої першої вимоги Продавця. 9. У разі затримки платежів для сплачування зобов’язань Покупця, передбачених Договором (контрактом), Покупець сплатить Продавцеві проценти за затримку платежу за ставкою _____ % річних із дня, який є наступним після дня початку терміну платежу, до дати його фактичного надходження”. Порядок розрахунку процентів за використання кредиту, що надається відповідно до наведених вище типових платіжних умов договорів (контрактів): а) проценти за використання кредиту нараховуються на несплачений залишок основного боргу. Такі проценти, розраховані на основі 30 днів у місяці та 360 днів у році (або за фактичною кількістю днів, на які надано кредит), сплачуються наступними дегресивними або рівними чи регресивними внесками одночасно із сплатою кожного внеску для сплачування основного боргу; б) проценти за кредит, використовуваний до початку його сплати, нараховуються на суму основного боргу з кожної партії товару від дати відвантаження відповідної партії товару до моменту сплати кредиту. Сума цих процентів сплачується одночасно із сплатою першого внеску для погашення основного боргу. Імпорт 1. Купівля товарів з платежем проти одержання документів або (в окремих випадках) на умовах надання Покупцеві короткотермінового комерційного кредиту до 1 року. Рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони: - документарне інкасо; - документарний акредитив. 1.1. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачається розрахунок із застосуванням документарного інкасо. “1. Платежі за товари, поставлені у рахунок цього Договору (контракту), мають бути здійснені Покупцем у _____ (назва валюти)_____ протягом ____ днів після одержання Уповноваженим банком інкасового доручення з доданням таких документів: 1) комерційного рахунку в _____ примірниках; 266

2) повного комплекту (50) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я Покупця, з позначкою “фрахт сплачується за місцем призначення” (51), плюс _____ копії (52), або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку Перевізника про відправлення вантажу; 3) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу ____ (53); 4) інших документів (54). 2. Сума платежу має бути переказана Покупцем через Уповноважений банк у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні. Розрахунки за інкасо здійснюються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо у редакції 1978 року, опублікованими Міжнародною торговельною палатою за N 322. 3. Продавець доручить банку, який виставляє документи на інкасо, внести до інкасового доручення положення про те, що Покупець має право утримати із суми платежу за інкасо суми конвенційного штрафу та страхування, а також інші суми, передбачені Договором (контрактом). 4. Усі банківські витрати на території Покупця сплачуються Покупцем. Усі банківські витрати поза територією Покупця сплачуються Продавцем. Витрати, пов’язані з переказом платежів, сплачуються відповідно до умов Договору (контракту)”. Примітки: 1) під час укладання договору (контракту) необхідно добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів Уповноваженим банком; 2) якщо предметом імпорту є товар, остаточний розрахунок за який здійснюється після його прибуття/перевірки в порту призначення, остаточні розрахунки доцільно здійснювати банківським переказом, а коли це неможливо - шляхом виставлення Продавцем на інкасо суми остаточного платежу; сума остаточного платежу сплачується, як правило, після закінчення 180 днів від дати прибуття судна до українського порту призначення (якщо це морські відвантаження), а у разі відвантаження іншими видами транспорту - з моменту перетину товаром кордону України або в інші терміни, вигідні для українського Покупця; 3) під час поставок машин та устаткування необхідно передбачати сплату тільки за комплектну поставку; 267

4) необхідно вимагати сплати Продавцем усіх банківських витрат, включаючи витрати на території Покупця; 5) якщо Покупцеві надається комерційний кредит, перший абзац пункту 1 цих платіжних умов має бути викладений у такій редакції: “1. Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на період____ днів/ місяців від дати відвантаження товару або дати одержання Уповноваженим банком інкасового доручення з доданими до нього документами. Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою ____ % річних одночасно із сплатою вартості товару. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), здійснюватимуться у ____ (назва валюти) ____ протягом/через ____ днів від дати одержання Уповноваженим банком інкасового доручення з доданими документами”. 1.2. Типові платіжні умови договору (контракту), яким передбачається розрахунок із застосуванням документарного акредитива: “1. Платежі за товари, поставлені в рахунок цього Договору (контракту), мають бути здійснені у ____ (назва валюти) ____ з безвідкличного документарного акредитива, відкритого Уповноваженим банком за дорученням Покупця на користь Продавця та авізованого банком за вибором Уповноваженого банку (55). Примітка. За контрактами на суму більш як ____, найменування авізуючого банку має бути в обов’язковому порядку узгоджене з Уповноваженим банком. 2. Акредитив, що відкривається відповідно до цього Договору (контракту), підпорядковується Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500. 3. Акредитив має бути відкритий протягом ____ днів (56) терміном дії ___ днів на суму вартості товару, що підлягає поставці. 4. Платежі за акредитивом будуть здійснюватися Уповноваженим банком проти надання Продавцем таких документів: 1) комерційного рахунку у ___ примірниках; 2) повного комплекту (57) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я/наказу _____, з повідомленням _____, з позначкою “фрахт сплачується за місцем призначення” (58), плюс _______ копії (59), або дубліката міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної чи поштової квитанції, що містить найменування Одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту або позначку Перевізника про відправлення вантажу; 3) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу _____ (60); 4) інших документів (61). 268

5. Акредитив повинен передбачати можливість або дозвіл часткових відвантажень/перевантажень (62). 6. Усі банківські витрати на території Покупця сплачуються Покупцем. Усі банківські витрати поза територією Покупця сплачуються Продавцем (63). 7. У разі порушення Продавцем термінів поставок та інших умов Договору (контракту) всі витрати, пов’язані з продовженням та зміною акредитива, відшкодовуються за рахунок Продавця”. Примітки: 1) Під час укладання договору (контракту) Покупець не повинен допускати включення до договору (контракту) умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається Уповноваженим банком. У разі одержання від Продавця інформації про необхідність підтвердження закордонним банком акредитива, відкритого Уповноваженим банком, відповідно до діючих у країні Продавця правил та специфіки товару, Покупець повинен запитати дозволу на це в Уповноваженого банку; 2) у розрахунках за українським імпортом у більшості випадків застосовуються акредитиви з платежем на пред’явлення (at sight). У разі коли українському Покупцеві надається комерційний кредит на 30 чи більше днів, до платіжних умов договору (контракту) перед пунктом 2 включається таке положення: “Продавець надає Покупцеві комерційний кредит на період ____ днів/місяців від дати відвантаження. Покупець сплачує Продавцеві проценти за користування кредитом за ставкою _____ % річних одночасно із сплатою вартості товару”; 3) якщо предметом імпорту є товар, остаточний розрахунок за який здійснюється після прибуття/перевірки в порту призначення, доцільно щоб акредитив був відкритий тільки на суму платежу, що здійснюється проти документів на відвантаження, а остаточні розрахунки здійснювалися банківськими переказами після кількісного та якісного прийому товару, передбаченого контрактом. 2. Надання послуг (з платежем проти одержання документів). Рекомендуються такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони: - документарне інкасо; - переказ; - документарний акредитив. Рекомендуються тексти платіжних умов договорів (контрактів), аналогічні наведеним вище, за винятком того, що у переліку документів, які мають бути надані для здійснення платежу у разі застосування докумен269

тарного інкасо і документарного акредитива, зазначаються комерційний рахунок та документ, що підтверджує надання послуг. 3. Купівля товарів (машин та устаткування) на умовах одержання Покупцем комерційного кредиту (від 1 до 8 років). Рекомендуються такі типові платіжні умови договору (контракту): “1. Платежі за товар, поставлений у рахунок цього Договору (контракту), мають бути здійснені Покупцем у ____ (назва валюти)_______ через Уповноважений банк на рахунок Продавця у_____ банку. 2. Розрахунки за Договором (контрактом) здійснюються у формі інкасо відповідно до Уніфікованих правил з інкасо у редакції 1978 року, опублікованих Міжнародною торговельною палатою за N 322. 3. Платежі за Договором (контрактом) здійснюватимуться таким чином: 3.1. _____ % загальної вартості Договору (контракту) (аванс) сплачується Покупцем Продавцеві протягом 30 днів від дати одержання Уповноваженим банком на інкасо таких документів: а) комерційного рахунку у _____ примірниках; б) безумовної та безвідкличної гарантії на повернення авансового платежу (включаючи проценти) з платежем проти простої першої вимоги Покупця, яка має бути виставлена банком-кореспондентом Уповноваженого банку; в) копії експортної ліцензії (64), виданої відповідними органами країни Продавця, або письмової заявки Продавця про те, що така ліцензія не потрібна. 3.2. _____ % загальної вартості Договору (контракту) (65) сплачуються Покупцем пропорційно вартості кожної поставки протягом 30 днів від дати одержання Уповноваженим банком на інкасо таких документів: а) комерційного рахунку у _____ примірниках; б) повного комплекту (66) чистих бортових коносаментів, виписаних на ім’я Покупця, з позначкою “фрахт сплачується за місцем призначення” (67), плюс _____ копії (68); в) страхового поліса, виписаного на ім’я/наказу _____(69); г) інших документів (70); д) безумовної та безвідкличної гарантії належного виконання Договору (контракту), включаючи проценти, з платежем проти простої першої вимоги Покупця, яка має бути виставлена банком-кореспондентом Уповноваженого банку після відвантаження першої партії устаткування (71). - ісля поставки Продавець надасть Покупцеві рахунок на 100 % вартості поставленого устаткування, в якому окремо будуть зазначені: ____ % - вже одержаний Продавцем аванс; 270

____ % - сплата після поставки; ____ % - сплата у рахунок комерційного кредиту; ____ % - сплата гарантійної суми. - Продавець доручить банку, що виставляє документи на інкасо, внести до інкасового доручення положення про те, що Покупець має право утримати із суми платежу суми конвенційного штрафу, страхування та інші суми, передбачені Договором (контрактом). 3.3. ____ % загальної вартості Договору (контракту) (відстрочені платежі) сплачується на умовах комерційного кредиту терміном ____ років ____ рівними послідовними піврічними внесками, перший з яких сплачується через 6 місяців від дати кожного/останнього відвантаження або введення устаткування в експлуатацію (72). 3.3.1. Покупець сплатить Продавцеві прості проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою ____ % річних. 3.3.2. Проценти обчислюються таким чином: а) проценти за користування кредитом нараховуються на несплачений залишок основного боргу. Такі проценти, обчислені на основі 30 днів у місяці та 360 днів у році, сплачуються ____ (дегресивними, рівними або регресивними) послідовними піврічними внесками одночасно із сплатою кожного внеску у виплату основного боргу; б) проценти за кредит, який використовується до початку його сплати, нараховуються на суму основного боргу кожної поставки устаткування від дати виставлення відповідного коносаменту. Ці проценти, обчислені на основі фактичної кількості днів у місяці та 365 днів у році, додаються до суми першого внеску сплати основного боргу. 3.3.3. Сплата комерційного кредиту забезпечується простими векселями/переказними векселями (траттами). 3.3.4. Кожний вексель для сплати комерційного кредиту має містити частину суми основного боргу та відповідну їй суму процентів. 3.3.5. У передбачений комерційними умовами Договору (контракту) термін: Покупець після одержання документів, зазначених у пункті 3.2, виставляє комплект векселів (та копію будь-якого векселя) і надсилає їх Продавцеві через Уповноважений банк або Продавець готує комплект простих векселів та надсилає їх разом із документами, зазначеними у пункті 3.2, Покупцеві для підписання (зазначається під час застосування простих векселів). 3.3.6. У передбачений комерційними умовами Договору (контракту) термін: Продавець виставить на Покупця для акцепту комплект переказних векселів (та копію будь-якого переказного векселя) і подасть їх разом із документами, зазначеними у пункті 3.2, виставленими на інкасо до Упо271

вноваженого банку. Покупець акцептує вищезазначені переказні векселі і протягом _____ днів від дати їх одержання подасть їх до Уповноваженого банку для відправлення відповідно до інструкцій інкасо (зазначається під час застосування переказних векселів (тратт). 3.3.7. Місце платежу за простими/переказними векселями - Уповноважений банк, Україна, м. __________. Векселі сплачуються Покупцем з початком термінів платежу проти надання кожного векселя Уповноваженому банку з інкасовим дорученням. Якщо термін сплати за векселем припадає на неробочий день в Україні, він переноситься на наступний робочий день в Україні. 3.4. ____ % загальної суми Договору (контракту) (гарантійна сума) сплачуються після закінчення гарантійного періоду протягом 30 днів від дати одержання Уповноваженим банком на інкасо таких документів: а) комерційного рахунку в _____ примірниках; б) копії акта про прийняття - здачу (протоколу), передбаченого контрактом (73). 4. Усі банківські витрати на території Покупця сплачуються Покупцем. Усі банківські витрати поза територією Покупця сплачуються Продавцем. Витрати, пов’язані з переказом платежів, сплачуються Продавцем. Примітки: 1) якщо Продавець наполягатиме на наданні платіжної гарантії для забезпечення платежів за комерційним кредитом, до платіжних умов договору (контракту) включається таке положення: “Для забезпечення сплати векселів Покупець надасть Продавцеві безвідкличну гарантію Уповноваженого банку на ___ % вартості Договору (контракту), включаючи проценти, яка має бути виставлена згідно з додатком N ____ до Договору (контракту) протягом ___ днів від дати підписання Договору (контракту). Гарантія набуває чинності та стає дійсною у відповідній частині з виставленням/акцептом простих/переказних векселів Покупцем”; 2) до платіжних умов договорів (контрактів), що передбачають виставлення гарантій для забезпечення сплати векселів, включається положення про привілейоване право Уповноваженого банку на купівлю векселів у такій редакції: “Сторони домовились про те, що привілейоване право на купівлю векселів, що виставляються (акцептуються) Покупцем відповідно до пункту 3.3.5, належить Уповноваженому банку. Продавець у будь-який час або час від часу має право продати з обігом або без обігу будь-який або всі векселі та гарантію, що належить до них, з метою рефінансування іншому банкові або кредитній установі на умовах, 272

які він буде вважати потрібними, тільки після одержання письмової відмови Уповноваженого банку купити ці векселі на тих же умовах, які були запропоновані Продавцеві певним банком або кредитною установою”. Для того, щоб застосувати це право, Продавець повинен безвідклично запропонувати Уповноваженому банку купити ці векселі на тих же умовах, які були запропоновані Продавцеві певним банком або кредитною установою. Водночас Продавець повинен повідомити Уповноваженому банку такі умови: - суми і терміни виплати векселів та дату поставки; - процентну ставку (прямий дисконт, ставка прибутку з обліком капіталізації процентів, яка розрахована на базі піврічних або річних складних процентів); - базу розрахунків (365/360 або 360/360); - кількість пільгових днів; - комісію за зобов’язання та метод її сплати; - місце платежу за векселями; - N ____ відповідної гарантії Уповноваженого банку; - інші умови, що їх може висувати Уповноважений банк. Зазначені пропозиції Продавець повинен надсилати телексом або за адресою: Україна, м. __________, __________________________. “Сторони взяли до уваги заяву Уповноваженого банку про те, що пропозиції Продавця щодо продажу векселів будуть розглядатися Уповноваженим банком у якомога коротший термін; його рішення щодо купівлі або відмови від купівлі векселів разом із дозволом на поступку правами та вимогами за відповідною гарантією на користь певного банку або кредитної установи, зазначеної в пропозиції Продавця, будуть надіслані Продавцеві не пізніше як через 5 робочих днів в Україні після одержання Уповноваженим банком пропозицій Продавця”; 3) гарантії Уповноваженого банку для забезпечення сплати векселів надаються відповідно до чинного законодавства України; 4) під час поставки в Україну на умовах комерційного кредиту комплектного устаткування в договорі (контракті) необхідно передбачити початок виплати кредиту через певний період після завершення комплектної його поставки; 5) за договорами (контрактами) на поставку в Україну технологічного устаткування, які передбачають відповідальність Продавця за проведення монтажних робіт, виплата кредиту має починатися не раніше як через 6 місяців від дати введення устаткування в експлуатацію; 6) необхідно вимагати сплати Продавцем усіх банківських витрат, включаючи витрати на території Покупця. 273

Додаткові рекомендації до типових платіжних умов зовнішньоекономічних договорів (контрактів): 1. Під час укладання договорів (контрактів) з організаціями та фірмами країн, розрахунки з якими здійснюються за кліринговими рахунками, у платіжних умовах договору (контракту) після назви валюти, у якій Покупець повинен здійснити платіж, зазначається: “згідно з Договором від...” (зазначається дата міжнародного договору, що передбачає проведення розрахунків за клірингом). 2. Якщо в договорі (контракті) валюта ціни не буде відповідати валюті платежу, у платіжних умовах договору (контракту) додатково зазначається курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу. Найбільш прийнятними умовами перерахунків як за експортом, так і за імпортом є такі: “Платіж має здійснюватись у (назва валюти платежу) за середнім курсом на день, що передує дню платежу на ______ валютному ринку”(74). У розрахунках за експортом із застосуванням акредитивів, коли відомо, що банк, який відкриває акредитив, має рахунок в Уповноваженому банку, перерахунок може здійснюватися за курсом на день платежу. Якщо ціна товару зазначена у карбованцях, закордонному контрагенту може бути запропоновано здійснення платежу за контрактом за курсом Національного банку України на день платежу. 3. У розрахунках за експортом, які передбачають надання закордонному Покупцеві комерційного кредиту терміном від 1 до 8 років, рекомендується включати до платіжних умов договору (контракту) захисні застереження, які є способом страхування сторін за договором (контрактом) від валютних ризиків. Водночас необхідно узгодити з Покупцем та зафіксувати в договорі (контракті) порядок перерахунку сум платежів, враховуючи дію застережень (оскільки існує кілька методів такого перерахунку). Слід мати на увазі, що в період виконання договору (контракту) застереження може діяти як на користь Продавця, так і на користь Покупця. Включення до договорів (контрактів) захисних застережень може попередньо узгоджуватися з Уповноваженим банком. 4. Під час укладання договорів (контрактів) на експорт та імпорт з організаціями та фірмами, що перебувають у містах (країнах) місцезнаходження українських банківських установ за кордоном (перелік таких установ публікується Уповноваженим банком), необхідно передбачати проведення розрахунків через ці банки, зазначаючи їх як: - банки, що авізують акредитиви, відкриті Уповноваженим банком; - банки, що виставляють інкасо на Уповноважений банк за імпортом; - банки, на які Уповноважений банк виставляє інкасо за експортом; 274

банки, через які виконуються платежі під час здійснення банківських переказів. Посилання на українські банківські установи за кордоном як на банки, що відкривають акредитиви на користь українських експортерів, або як на банки-гаранти платежів за українським експортом недоцільне. 5. У договорах (контрактах) на експорт, що передбачають одержання українським експортером авансового платежу (платежів), іноземний Покупець може вимагати надання йому гарантії повернення авансового платежу. Такі гарантії видає Уповноважений банк на умовах та згідно з формою, передбаченою чинним законодавством. 6. Під час укладання договорів (контрактів) на експорт іноземний Покупець може наполягати на сплаті частини вартості договору (контракту) тільки після прийняття /перевірки/ введення в експлуатацію товару (устаткування) або на наданні йому гарантії виконання договору (контракту). Сума такого платежу або гарантії не може перевищувати 10-12% вартості договору (контракту). У будь-якому разі доцільно наполягати на наданні гарантії виконання договору (контракту) замість гарантійного платежу. Такі гарантії видаються Уповноваженим банком на умовах та згідно з формою, передбачених чинним законодавством. 7. Під час підписання договорів (контрактів) на імпорт, які передбачають надання українському Покупцеві комерційного кредиту, практикується зазначати у векселях і траттах, що виставляються для забезпечення платежів за комерційним кредитом, слово “effective” перед назвою іноземної валюти, у якій здійснюється платіж. 8. Під час використання у розрахунках за експортом та імпортом документарних акредитивів залежно від умов договорів (контрактів) можуть застосовуватися різні види акредитивів, наприклад, револьверні, трансферабельні та інші. Особливості застосування таких акредитивів передбачаються чинним законодавством. У разі пропонування іноземним партнером виду акредитива, не передбаченого чинним законодавством, додаткова інформація може бути одержана в Уповноваженому банку. 9. У договорах (контрактах) на експорт, які передбачають здійснення розрахунків за інкасо, іноземний покупець може запропонувати як забезпечення платежів замість банківської гарантії резервні акредитиви типу “стенд-бай (stand-by), підпорядковані Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів у редакції 1993 року, опублікованим Міжнародною торговельною палатою за N 500. Таким акредитивам надається перевага як виду забезпечення платежу перед банківськими платіжними гарантіями. -

275

10. Українські організації виконують підрядні роботи за кордоном, у тому числі на умовах “під ключ”, виступаючи як генеральні підрядчики. Договори (контракти) на умовах підряду включать у себе різні види поставок/робіт та відповідних їм платежів і, таким чином, латіжні умови цих договорів (контрактів) складаються ніби з кількох типових платіжних умов звичайних контрактів, викладених вище. У цілому умовна схема умов платежу і форм розрахунків, які здійснюються за договором (контрактом) на умовах підряду, може мати такий вигляд: I. Авансовий платіж (як правило, 10-15% вартості договору (контракту) здійснюється шляхом банківського переказу. У деяких випадках авансовий платіж може бути здійснений і за акредитивом проти розписки Підрядчика та/або гарантії повернення авансового платежу. Одержання авансового платежу є найбільш вигідним. У всіх випадках Покупець (Замовник) має право вимагати надання банківської гарантії повернення авансового платежу. II. Підготовчі або проектні роботи звичайно оплачуються за фактичним виконанням проти рахунків Підрядчика і документа, що підтверджує виконання робіт (окремий документ або засвідчення рахунків Замовником). Для оплати використовується інкасова форма розрахунків, рідше акредитив. Останній є вигіднішим. Під час використання інкасо доцільно вимагати надання Замовником банківської гарантії для забезпечення платежів. III. Поставки устаткування оплачуються, як правило, за акредитивами проти надання документів на відвантаження. Примітки: Для проведення робіт Підрядчик ввозить, як правило, до країни Замовника машини та устаткування, які мають бути вивезені після виконання замовлення. Для того, щоб запобігти сплаті мита, відповідно до правил, чинних у країні Замовника, митним органам країни Замовника може бути надана гарантія Уповноваженого банку для забезпечення зобов’язань Підрядчика щодо вивезення машин та устаткування після завершення робіт. Монтажні та будівельні роботи оплачуються, як правило, за фактичним виконанням проти рахунків Підрядчика та документа, що підтверджує виконання робіт (окремий документ або засвідчення рахунків Замовником). Для оплати використовується інкасова форма розрахунків. Необхідно вимагати надання Замовником банківської гарантії на забезпечення платежів за інкасо. 276

Як свідчить практика, монтажні роботи можуть оплачуватися за акредитивом, що є вигіднішим. При цьому акредитив відкривається і на оплату устаткування, і на оплату монтажних робіт. IV. Гарантія виконання договору (контракту), виставлена на суму, що не перевищує 10-12% вартості договору (контракту), замінює собою гарантійні платежі, на яких може наполягати Замовник. Гарантія, як правило, втрачає чинність після підписання документів про введення об’єкта в експлуатацію. Примітка. У випадках, коли Замовнику вдається включити до договору (контракту) положення про гарантійні платежі, гарантія виконання договору (контракту) не надається. Ця схема складена виходячи із здійснення усіх платежів без надання Замовнику комерційного кредиту. Якщо такий кредит наданий, доцільно використовувати варіанти типових умов договорів (контрактів), передбачених для розрахунків за експортом на умовах комерційного кредиту терміном від 1 до 8 років. Оскільки з більшості договорів (контрактів) на умовах підряду Уповноважений банк виступає як гарант виконання зобов’язань українським Підрядчиком, платіжні умови таких договорів (контрактів) необхідно попередньо узгоджувати з Уповноваженим банком. _______________ (1) Зазначається, як правило, під час поставок наливних, сипучих чи навалочних вантажів. (2) Зазначається у разі надання Покупцеві короткотермінового комерційного кредиту. Порядок обчислення процентів наведено далі. (3) Може бути зазначено, на який саме термін. (4) Або -/- оригіналів. (5) Під час відвантаження на умовах СІФ, КАФ. (6) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (7) Зазначається у разі потреби. (8) Під час відвантаження на умовах СІФ. (9) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (10) Не більш як 21 день. (11) Зазначається у разі потреби. (12) Порядок розрахунку процентів викладено далі. (13) Або -/- оригіналів. (14) Під час відвантаження на умовах СІФ, КАФ. (15) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (16) Зазначається у разі потреби. (17) Під час відвантаження на умовах СІФ. 277

(18) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (19) Порядок обчислення процентів наведено далі. (20) Порядок розрахунку процентів наведено далі. (21) Може бути зазначено, на який саме термін. (22) Або -/- оригіналів. (23) Під час відвантаження на умовах СІФ, КАФ. (24) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (25) Зазначається у разі потреби. (26) Під час відвантаження на умовах СІФ. (27) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (28) Не більш як 21 день. (29) Зазначається у разі потреби. (30) Порядок обчислення процентів наведено далі. (31) Може бути зазначено, на який саме термін. (32) У рахунку має бути зазначена загальна сума вартості відвантаженого товару, а також частина вартості товару, отриманого від Покупця авансом, сума платежу за товар та сума кредитного платежу. Крім того, зазначається, коли і якими частинами буде сплачуватися кредитний платіж. (33) Або -/- оригіналів. (34) Під час відвантаження на умовах СІФ, КАФ. (35) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (36) Зазначається у разі потреби. (37) Під час відвантаження на умовах СІФ. (38) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (39) Не більш як 21 день. (40) Зазначається у разі потреби. (41) Порядок розрахунку процентів наведено далі. (42) Порядок розрахунку процентів наведено далі. (43) У рахунку повинні бути зазначені загальна сума вартості відвантаженого товару, сума платежу під документи та сума кредитного платежу. Крім того, зазначається, коли і якими частинами буде сплачуватися кредитний платіж. (44) Або -/- оригіналів. (45) Під час відвантаження на умовах СІФ, КАФ. (46) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (47) Зазначається у разі потреби. (48) Під час відвантаження на умовах СІФ. (49) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: 278

кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (50) Або -/- оригіналів. (51) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (52) Зазначається у разі потреби. (53) Під час відвантаження на умовах СІФ. (54) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (55) У разі якщо Продавець не згоден надати право вибору авізуючого банку Уповноваженому банку, вибір банку слід узгоджувати під час укладання договору (контракту) у кожному окремому випадку з Уповноваженим банком, а у разі неможливості такого узгодження - скористатися банками, зазначеними в Переліку банківкореспондентів Уповноваженого банку і рекомендованими для здійснення розрахунків. (56) Від дати підписання договору (контракту). (57) Або -/- оригіналів. (58) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (59) Зазначається у разі потреби. (60) Під час відвантаження на умовах СІФ. (61) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо ; пакувальних листів, специфікацій тощо. (62) Зазначається у разі потреби. (63) У разі коли Продавець погоджується сплачувати комісію та витрати лише на території своєї країни, можлива сума витрат, яка збирається Уповноваженим банком, може бути включеною до ціни товару. (64) Або інших відповідних документів. (65) Платіж після поставки. (66) Або -/- оригіналів. (67) Під час відвантаження на умовах ФОБ. (68) Зазначається у разі потреби. (69) Під час відвантаження на умовах СІФ. (70) Зазначається перелік необхідних сертифікатів: кількості, якості, походження тощо; пакувальних листів, специфікацій тощо. (71) У разі якщо договором (контрактом) не передбачена сплата гарантійної суми. (72) Зазначається момент початку виплати кредиту відповідно до комерційних умов договору (контракту). Наступні ____ внесків для сплати основного боргу сплачуються з інтервалом у 6 місяців після терміну сплати першого внеску. 279

(73) Якщо не передбачена гарантія належного виконання договору (контракту). (74) За експортом доцільно зазначати ринок країни валюти платежу, за імпортом - ринок країни валюти ціни. Додаток N 2 до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. N 444 Типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті Валютно-цінові застереження У разі коли валюта ціни і валюта розрахунку різні. Валюта розрахунку (назва валюти) визначена виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання договору (кон- тракту) і становить ..Х.. одиниць валюти ціни договору (контракту) (назва валюти). Якщо на день розрахунку валютний курс зміниться більш як на .. +/- Y.., суму платежу буде відповідно змінено у співвідношенні ..Х.. . Валюта розрахунку (назва валюти) визначена виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання договору (контракту) і становить ..Х.. одиниць валюти ціни договору (контракту) (назва валюти). Якщо на день розрахунку валютний курс зміниться, суму платежу буде відповідно змінено у співвідношенні ..Х.. . У разі коли валюта ціни і валюта розрахунку збігаються , але ціна товару ставиться у залежність від курсу іншої валюти. Сума даного договору (контракту) становить ..Х.. одиниць .. зазначеної валюти .. . Якщо у день, що передує дню платежу, курс .. зазначеної валюти .. стосовно до .. зазначеної іншої валюти .. зміниться порівняно з курсом .. зазначеної валюти .. стосовно до .. зазначеної іншої валюти .. на день, який передує дню підписання договору (контракту), що становить Y .. зазначеної валюти .. за одиницю .. зазначеної іншої валюти .., зміниться і сума даного договору (контракту) у відповідній пропорції. Антидемпінгові застереження Покупець бере на себе повну відповідальність за додержання антидемпінгових норм, правил і процедур на своєму національному ринку та ринках подальшої реалізації предмета договору (контракту), зобов’язується не здійснювати операції на цих ринках за цінами, які є демпінговими згідно із законодавством та міжнародними договорами відповідної держави, і бути єдиним відповідачем з усіх можливих антидемпінгових позовів і претензій та сплатити у повному обсязі мито, збори та інші стягнення, що накладаються на товар, який є предметом цього договору (контракту), згідно з антидемпінговим законодавством країни ввезення. 280

Застереження про конфіденційність Сторони погодилися, що текст договору (контракту), будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору (контракту), є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони договору (контракту), крім випадків, коли таке передавання пов’язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору (контракту) або сплати податків, інших обов’язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов’язання Сторін договору (контракту). Форс-мажорні застереження Сторони погодилися, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії нездоланної сили, яка не залежить від волі Сторін), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, які унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов’язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, зокрема таких як замерзання моря, проток, портів тощо, закриття шляхів, проток, каналів, перевалів, Сторони звільняються від виконання своїх зобов’язань на час дії зазначених обставин. У разі коли дія зазначених обставин триває більш як___днів, кожна із Сторін має право на розірвання договору (контракту) і не несе відповідальності за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу Сторону не пізніш як за___ днів до розірвання. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий______________(назва організації). Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Покупця від плати за товари (роботи, послуги), поставлені до їх виникнення. Застереження про реекспорт Сторони погодилися, що Покупець не буде здійснювати реекспорт товару, який є предметом цього договору (контракту), на ринки __________ без попередньої письмової згоди Продавця. Застереження на випадок ненадходження коштів за експорт У разі несвоєчасного надходження виручки за експортну продукцію Покупець сплачує Продавцеві пеню у розмірі ..Х.. від простроченої суми платежу за кожний день прострочення. Застереження на випадок ненадходження продукції за імпортом в обумовлені договором (контрактом) терміни 281

У разі ненадходження продукції за імпортом у терміни, які обумовлені договором (контрактом), Продавець сплачує Покупцеві ...Х... відсотків від суми непоставленої продукції за кожний день прострочення. Застереження про відповідальність Сторони погодилися, що вони самостійно та безпосередньо несуть відповідальність за виконання цього контракту, а також що будь-яка претензія, позов чи інша правова вимога не можуть бути пред’явлені до держави Україна та (найменування держави іноземної сторони) чи до окремих Їх органів за невиконання чи неналежне виконання цього контракту. (Додаток 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 984 (984-2004-п ) від 28.07.2004 )

282

Додаток 8. Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою УНИФИЦИРОВАННЫЕ ПРАВИЛА МЕЖДУНАРОДНОЙ ТОРГОВОЙ ПАЛАТЫ ДЛЯ ГАРАНТИЙ ПО ПЕРВОМУ ТРЕБОВАНИЮ 1992 ГОДА А. Сфера применения правил Статья 1. Настоящие правила применяются к любой банковской гарантии или дополнению к ней, которую гарант обязался выдать и в которой указано, что она составлена в соответствии с настоящими правилами (публикация МТП N 458) и обязательна для всех сторон в гарантийном обязательстве, если иное прямо не указано в гарантии или дополнении к ней. В. Определение и общие положения Статья 2. а) Для целей настоящих правил банковская гарантия по первому требованию (в дальнейшем - гарантия) означает любую гарантию или платежное обязательство банка, страховой компании или любого другого юридического или физического лица (в дальнейшем - гарант), выданную в письменной форме и содержащую обязательство выплатить денежную сумму в случае представления письменного платежного требования, составленного в соответствии с ее условиями, а также других документов (например, сертификата, выданного архитектором или инженером, судебного или арбитражного решения), если такое обязательство выдано: 1) по приказу и под ответственность одной стороны (в дальнейшем принципал); или 2) по приказу или под ответственность банка, страховой компании или любого другого юридического или физического лица (в дальнейшем эмитент), действующего по приказу принципала, в пользу другой стороны (в дальнейшем - бенефициар). в) Гарантия по своей природе является самостоятельным соглашением, независимым от основного контракта или тендера, на которых она основывается, поэтому гарант никаким образом не связан таким контрактом или тендером, несмотря на то, что ссылка на них содержатся в тексте гарантии. Обязанность гаранта - уплатить денежную сумму, указанную в гарантии, по представлении письменного требования платить и других документов, указанных в гарантии, которые 283

по внешним признакам соответствуют условиям, описанным в гарантии. с) Для целей настоящих правил “контр-гарантия” означает любую гарантию или платежное обязательство эмитента, выданное в письменной форме и содержащую обязательство выплатить денежную сумму в случае представления письменного платежного требования, составленного в соответствии с ее условиями, а также других документов, которые по внешним признакам отвечают условиям, описанным в ней. Контр-гарантия является по своей природе самостоятельным соглашением, не зависимым от гарантии, к которой относится, и от основного контракта или тендера. Эмитент никаким образом не связан условиями такой гарантии, контракта или тендера, несмотря на то, что ссылка на них содержится в тексте контр-гарантии. d) Выражение “в письменной форме” включает электронную документацию, а также телеграммы, телексы, телефаксы. Статья 3. Все указания по выдаче гарантий и дополнений к ним, а также телексы самих гарантий и дополнений должны быть ясными. точными и исключать спорные моменты. Все гарантии должны содержать следующие обязательные условия: 1) наименование принципала, 2) наименование бенефициара, 3) наименование гаранта, 4) ссылку на основной контракт, в котором предусмотрена необходимость выдачи гарантии, 5) максимальную денежную сумму, подлежащую выплате , и валюту платежа, 6) срок, на который выдана гарантия, или событие, при наступлении которого прекращается гарантийное обязательство, 7) условия, на основании которых осуществляется платеж, 8) положение, направленное на сокращение суммы гарантийных выплат. Статья 4. Право бенефициара требовать выплаты денежной суммы, обусловленной в гарантии, не может быть передано другому лицу, если иное прямо указано в гарантии или дополнении к ней. Однако настоящая статья не затрагивает права бенефициара передать другому лицу выручку, которую он может получить в соответствии с гарантией. Статья 5. Все гарантии и контр-гарантии являются безотзывными, если в них не указано иное.

284

Статья 6. Гарантия вступает в силу с момента ее выдачи, если в ней не предусмотрено иное. В гарантии может быть указан более поздний срок ее вступления в силу, кроме того, он может быть обусловлен самим гарантом при наличии определенных документов. Статья 7. а) Если гарант получил указание выдать гарантию, но в соответствии с правом страны. в которой должна быть выдана гарантия, гарант не может выполнить ее условий, не следуя полученным указаниям, он должен немедленно известить принципала посредством телекоммуникационной связи или другим образом о причинах невозможности их выполнения и попросить надлежащих указаний. в) Ничто в настоящей статье не обязывает гаранта выдать гарантию, если на то нет его согласия. Статья 8. Гарантия может содержать положение о сокращении гарантийной суммы на определенную величину в силу наступления определенного срока или представления гаранту документов, предназначенных для этой цели. С. Ответственность Статья 9. Все документы, представляемые в соответствии с гарантией, включая платежное требование, должны быть проверены гарантом с надлежащим вниманием, для того чтобы определить, соответствуют ли они по внешним признакам условиям гарантии. Если такие документы не соответствуют по внешним признакам условиям, указанным в гарантии, они должны быть отклонены. Статья 10. а) Гарант должен иметь разумный срок для проверки платежного требования и для решения вопроса об удовлетворении требования или об отказе в платеже. в) Если гарант решил отказать в уплате гарантийной суммы, он должен немедленно уведомить об этом бенефициара посредством телекоммуникационной связи или другим способом. Любые документы, представленные на основании гарантии, должны находиться в распоряжении бенефициара. Статья 11. Гарант и эмитент не несут никакой ответственности за форму, достаточность, аккуратность, истинность и правовой эффект любого документа, представленного им, или за какие-либо заявления, содержащиеся в них, а также за добросовестность или упущения любого лица. 285

Статья 12. Гарант и эмитент не несут никакой ответственности за последствия., вытекающие из задержки или потери в транзите любого сообщения, письма, требования или документов. а также за задержку, искажение и другие ошибки, возникающие при передаче посредством телекоммуникационной связи. Гарант и эмитент не несут никакой ответственности за ошибки в переводе технических терминов и сохраняют за собой право передавать текст гарантии или ее части без перевода. Статья 13. Гарант и эмитент не несут никакой ответственности за последствия прекращения их деятельности из-за стихийных бедствий, нарушений общественного порядка, гражданских волнений, восстаний, войн и любых других причин, находящихся вне их контроля, а также вследствие забастовок, локаутов или любых других действий какой бы то ни было природы. Статья 14. а) Гарант и эмитент, прибегающие к услугам другой стороны для исполнения инструкций принципала, делают это за счет и на риск принципала. в) Гарант и эмитент не несут никакой ответственности в случае невыполнения инструкций, переданных ими, даже если бы они сами проявили инициативу в выборе другой стороны. с) Принципал должен нести ответственность за компенсацию расходов гаранта и эмитента по выполнению гарантийного обязательства. Статья 15. Ответственность гаранта и эмитента в соответствии со статьями 11, 12и 14 не исключается в том случае, если они действовали недобросовестно и без должной заботы. Статья 16. Гарант несет ответственность перед бенефициаром только в соответствии с условиями гарантии, дополнения к ней или настоящими правилами и только в размере суммы, не превышающей указанную в гарантии или дополнении к ней. D. Платежные требования Статья 17. Без ущерба положениям статьи 10 в случае предъявления требования об уплате гарантийной суммы (платежного требования) гарант должен без промедления уведомить об этом принципала, а если необходимо - эмитента, который в свою очередь уведомляет принципала. Статья 18. Денежная сумма, выплачиваемая в соответствии с гарантией, должна быть сокращена на сумму любых выплат, сделанных гарантом 286

в удовлетворение платежного требования. Если максимальная денежная сумма, указанная в гарантии, была полностью выплачена на основании платежного требования, то действие гарантии прекращается. Статья 19. Требование об уплате гарантийной суммы должно быть составлено в соответствии с условиями гарантии до прекращения ее действия, а именно, до истечения срока ее действия, обусловленного календарной датой или наступлением определенного события (статья 22). Все документы, указанные в гарантии и необходимые для предъявления платежного требования, а также любое заявление, требуемое статьей 20, должны быть представлены гаранту до истечения срока действия гарантии в месте ее выдачи; в противном случае платежное требование должно быть отклонено гарантом. Статья 20. а) Любое платежное требование должно быть сделано в письменной форме в дополнение к документам, определенным в самой гарантии, и должно включать письменное заявление, находящееся либо в самом тексте требования, либо в отдельных документах. Письменное заявление должно содержать: 1) утверждение, что принципал нарушил свои обязательства по основному контракту, а в случае тендерной гарантии - условия тендера, а также 2) обязательства, которые нарушил принципал. в) Любое платежное требование по контр-гарантии должно сопровождаться письменным заявлением, констатирующим факт получения гарантом платежного требования в соответствии с условиями гарантии и настоящей статьей. с) Параграф (а) настоящей статьи применяется в том случае, если его действие прямо не исключается условиями гарантии. Параграф (в) настоящей статьи применяется в том случае, если его действие прямо не исключается условиями контр-гарантии. d) ничто в настоящей статье не затрагивает применения статей 2 (в) и 2 (с), 9 и 11. Статья 21. Гарант должен без промедления передать платежное требование бенефициара и сопровождающие его документы принципалу, а в необходимых случаях - эмитенту для передачи принципалу. Е. Положения о сроке действия гарантии Статья 22. Окончание периода времени, определенного в гарантии для предъявления платежного требования, обусловливается календарной датой или представлением определенных документов гаранту. Если 287

и календарная дата, и документы, обусловливающие прекращение действия гарантии, указаны в ней, то она прекращается в зависимости от того, какое событие имело место первым: наступление календарной даты или предъявление определенных документов. Статья 23. Независимо от положений о сроке действия гарантии, содержащихся в настоящих правилах, гарантия прекращается на основании представления гаранту самой гарантии или письменного заявления бенефициара об освобождении гаранта от ответственности по гарантийному обязательству. Статья 24. Если действие гарантии прекращено на основании ее исполнения (выплаты гарантийной суммы), в силу истечения срока действия, аннулирования или другим путем, обладание гарантией или дополнением к ней не сохраняет каких-либо прав бенефициара. Статья 25. Если действие гарантии прекращено на основании выплаты гарантийной суммы, истечения срока ее действия, аннулирования или другим путем, а также если имело место сокращение подлежащей уплате суммы, гарант должен незамедлительно сообщить об этом принципалу или, в необходимом случае, эмитенту, который в свою очередь сообщит об этом принципалу. Статья 26. Если бенефициар требует продления срока действия гарантии в качестве альтернативы предъявлению платежного требования в соответствии с условиями гарантии или настоящими правилами, гарант должен незамедлительно информировать об этом сторону, давшую ему указание выдать гарантию. Гарант должен отложить выплату гарантийной суммы на такой срок , который бы позволил принципалу и бенефицианту достичь соглашения о продлении срока действия гарантии, а принципалу - провести необходимые организационные мероприятия. Если соглашение о продлении действия гарантии не было достигнуто в течение периода времени, указанного в предыдущем параграфе, гарант обязан выплатить гарантийную сумму бенефициару в соответствии с его платежным требованием, не прося более никаких действий с его стороны. Гарант не несет никакой ответственности в случае, если выплата гарантийной суммы отложена на основании вышеупомянутой процедуры. Даже если принципал выразил согласие на продление срока действия гарантии, он не может быть продлен без согласия гаранта и эмитента. F. Применимое право и юрисдикция Статья 27. Если иное не предусмотрено в гарантии или контргарантии, то применимым правом будет право той страны, где располо288

жен центр деловой активности гаранта или эмитента (в случае непрямой гарантии). Если гарант или эмитент имеют несколько центров деловой активности, то применимое право будет определяться местонахождением филиала, выдавшего гарантию или контр-гарантию. Статья 28. Если иное не предусмотрено в гарантии или контргарантии, то любой спор между гарантом или бенефициаром, связанный с гарантией, будет рассматриваться в компетентном суде той страны, где находится центр деловой активности гаранта или эмитента. Если гарант или эмитент имеют несколько таких центров, то спор будет рассматриваться в компетентном суде той страны, где находится филиал, выдавший гарантию или контр-гарантию. Примечание. Международная Торговая Палата - международная неправительственная организация, занимающаяся организационным, техническим и правовым обеспечением мирового бизнеса. Созданная в 1920 г. по инициативе Бельгии, Великобритании, Италии, США и Франции как международная экономическая организация частных предпринимателей, Международная Торговая Палата в настоящее время объединяет десятки тысяч компаний, промышленных и торговых ассоциаций, федераций и торговых палат в 110 странах мира. Национальные комитеты и Советы МТП более чем в 60 странах координируют деятельность деловых кругов на национальном уровне. МТП проводит большую работу по систематизации обычаев, действующих в международной коммерческой и финансовой практике. Результатом такой работы являются сборники унифицированных обычаев, правил и обыкновений, нашедшие широкое применение практически во всех странах мира. Достаточно упомянуть Международные правила по унифицированному толкованию торговых обычаев, обыкновений и терминов (ИНКОТЕРМС) в ред. 1990 г., Унифицированные правила и обычаи для документарных аккредитивов в ред. 1983 г., Унифицированные правила и обычаи по инкассо в ред. 1978 г., чтобы представить всю многогранность деятельности МТП по развитию международного частного права. Предлагаемые вниманию читателей Унифицированные правила для гарантий по первому требованию 1992 г. - итого усилий МТП по обобщению в основном международной банковской практики по выдаче гарантийных обязательств. В сферу действия данных правил, в отличие от Унифицированных правил по договорным гарантиям 1978 г., входят все виды гарантий, применяемые в международных коммерческих отношениях.

289

Додаток 9. Закон України про Національний банк України Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Терміни та поняття -

-

-

-

-

-

-

290

У цьому Законі терміни та поняття вживаються у такому значенні: банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів; банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства; банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку; валютні цінності - матеріальні об’єкти, визначені законодавством України про валютне регулювання як засоби валютно-фінансових відносин; відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівліпродажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових державних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Внаслідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внаслідок продажу - зменшується; валютна позиція - співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою у разі, якщо обсяг зобов’язань по проданій валюті перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог по купленій валюті перевищує обсяг зобов’язань; грошово-кредитна політика - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одини-

-

-

-

-

-

-

-

-

ці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу; грошовий сурогат - будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів в господарському обороті, крім валютних цінностей; девізна валютна політика - політика регулювання валютного курсу шляхом купівлі і продажу іноземної валюти; дисконтна валютна політика - зниження або підвищення Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту і пропозиції на позичковий капітал; золотовалютний резерв - резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків; кредитор останньої інстанції - це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов’язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи; казначейські зобов’язання - боргові цінні папери, що емітуються державою в особі її уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб і засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та дають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права, відповідно до умов їх випуску; металеві рахунки - рахунки, які відкриваються уповноваженими банками України для обліку операцій, що здійснюються з банківськими металами; основні засади грошово-кредитної політики - комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошовокредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення; облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші; 291

-

-

-

-

-

-

офіційне видання Національного банку України - спеціальне друковане видання, визначене Національним банком України як офіційне і зареєстроване в установленому порядку, в якому публікуються нормативно-правові акти Національного банку України, а також інформаційно-аналітичні, статистичні та інші матеріали, огляди стану банківської системи України, валютного і фінансового ринків тощо; офіційний валютний курс - курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави; платіжний баланс - співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. До платіжного балансу входять розрахунки за зовнішньою торгівлею, послугами, неторговими операціями, доходи від капіталовкладень за кордоном, торгівлі ліцензіями, від фрахтування та обслуговування кораблів, туризму, утримання дипломатичних і торгових представництв за кордоном, грошові перекази окремих осіб, виплати іншим країнам за позики тощо. Платіжний баланс включає рух капіталів: інвестиції та кредити; резервна позиція в Міжнародному валютному фонді (далі - МВФ) - вимоги держави-члена до МВФ, що визначаються як різниця між квотою та авуарами МВФ в її (держави-члена) валюті за мінусом грошових авуарів МВФ, отриманих державою-членом у вигляді кредитів МВФ та залишків на рахунку МВФ N 2, що не перевищує однієї десятої процента від квоти держави-члена; ставки рефінансування Національного банку України - виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки; спеціальні права запозичення (СПЗ) - міжнародний резервний актив, створений МВФ з метою доповнення існуючих міжнародних резервних активів, який являє собою “кошик” із п’яти валют, склад яких переглядається кожні п’ять років. Вартість спеціальних прав запозичення визначається щоденно; цінова стабільність - утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України. Стаття 5. Доходи і видатки

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен за292

безпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та цим Законом. Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року. Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов’язаних із виконанням його функцій, здійснюється згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку України. Стаття 6. Основна функція Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності. Стаття 7. Інші функції Національний банк виконує такі функції: 1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошовокредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 293

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем; 11) здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку; 12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; 14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; 15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин; 17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей; 18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку; 19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України; 20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку; 21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України; 22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю; 23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. Розділ III. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ТА СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ Стаття 22. Структура Національного банку Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. 294

До системи Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку. Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення. Для інкасації та охорони цінностей та об’єктів Національний банк має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепальною зброєю. Стаття 23. Статус філій Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку. Розділ IV. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА Стаття 24. Основні засади грошово-кредитної політики Основні засади грошово-кредитної політики грунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про напрями грошово-кредитної і валютної політики, розробленої Національним банком на наступний рік і на більш тривалий період. Стаття 25. Засоби та методи грошово-кредитної політики Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 295

3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними. Стаття 26. Нормативи обов’язкового резервування Національний банк встановлює банкам норматив обов’язкового резервування коштів. При цьому: 1) норматив обов’язкового резервування встановлюється єдиним для банків в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті; 2) для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні нормативи обов’язкового резервування; 3) рішення про підвищення нормативу обов’язкового резервування набирає чинності не раніше ніж через 10 днів після його опублікування. Стаття 27. Процентні ставки Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Стаття 28. Управління золотовалютними резервами Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Стаття 29. Операції відкритого ринку Операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань, визначених Правлінням Національного банку. Стаття 30. Регулювання імпорту та експорту капіталу Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу. 296

Стаття 31. Кошти Державного бюджету України Кабінет Міністрів України зобов’язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України. Розділ V. УПРАВЛІННЯ ГОТІВКОВИМ ГРОШОВИМ ОБІГОМ Стаття 32. Грошова одиниця Грошовою одиницею України є гривня, що дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється. Стаття 33. Повноваження Національного банку щодо організації готівкового грошового обігу Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює: 1) виготовлення та зберігання банкнот і монет; 2) створення резервних фондів банкнот і монет; 3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; 4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; 6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій; 7) визначення вимог стосовно технічного стану і організації охорони приміщень банківських установ. Стаття 34. Емісія Виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих). Загальна сума введених в обіг банкнот і монет зазначається в рахунках Національного банку як його пасив. Банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. 297

Стаття 35. Обіг банкнот і монет Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Стаття 36. Курс гривні Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Стаття 37. Конвертованість гривні Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Національний банк не може обмежувати права суб’єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом. Стаття 38. Порядок заміни зношених і пошкоджених банкнот і монет Зношені і пошкоджені грошові знаки України приймаються й обмінюються безоплатно на нові грошові знаки Національним банком та банками України без обмежень щодо сум та строків такої заміни. Особливості і порядок визначення платіжності грошових знаків, а також порядок обміну зношених і пошкоджених грошових знаків встановлюються Національним банком. Стаття 39. Вилучення з обігу банкнот і монет Національний банк, банки України зобов’язані вилучати фальшиві, підроблені або такі, що не мають необхідних ознак платіжності, грошові знаки (банкноти, монети). Порядок вилучення таких грошових знаків встановлюється Національним банком і регулюється відповідними нормативними актами. Національний банк та банки не зобов’язані відшкодовувати знищені, загублені, фальшиві, підроблені, а також такі, що стали недійсними, банкноти та монети. 298

Національний банк офіційно повідомляє через засоби масової інформації про вилучення з обігу грошових знаків України (банкнот, монет). Виготовлення з метою введення в обіг або введення в обіг підроблених грошових знаків тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства України. Розділ VI. ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ТА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ Стаття 40. Регулювання розрахунків Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи. Стаття 41. Регулювання бухгалтерського обліку Національний банк встановлює обов’язкові для банків стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України. Розділ VII. ОПЕРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ Стаття 42. Види операцій Національного банку Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції: 1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком; 2) надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років; 3) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком; 4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України; 5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів; 6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання; 299

7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування; 8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А; 9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності; 10) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку; 11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків; 12) виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними; 13) веде особові рахунки працівників Національного банку; 14) веде рахунки міжнародних організацій; 15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду. Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій. Національний банк має право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції). Стаття 43. Участь в міжнародних організаціях Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками. Розділ VIII. ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ ЩОДО ОПЕРАЦІЙ З ВАЛЮТНИМИ ЦІННОСТЯМИ Стаття 44. Повноваження в сфері валютного регулювання та контролю Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать: 300

1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; 2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства; 3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту; 4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю. Стаття 45. Організація валютного ринку Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Стаття 46. Дисконтна та девізна валютна політика Національний банк проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют. Національний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Стаття 47. Структура золотовалютного резерву Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів: - монетарне золото; - спеціальні права запозичення; - резервна позиція в МВФ; - іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; - цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; - будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності. 301

Стаття 48. Поповнення та використання золотовалютного резерву Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом: 1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти; 2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами; 3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів. Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі: 1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошовокредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; 2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам і нерезидентам України. Стаття 49. Зберігання золотого запасу Національний банк є зберігачем державного золотого запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей. Стаття 50. Позареалізаційні валютні доходи та збитки Доходи та збитки Національного банку, пов’язані із зміною оцінки активів і пасивів, представлених у вигляді банківського золота та іноземної валюти, спеціальних прав запозичення, у зв’язку із змінами курсу іноземних валют та ціни золота враховуються і компенсуються у такому порядку: 1) чисті валютні доходи та збитки збалансовуються відповідною сумою на спеціальному резервному рахунку переоцінки валютних резервів в балансі Національного банку; 2) зазначені чисті доходи та збитки не враховуються при розрахунку річного доходу Національного банку. Розділ IX. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ, ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ ТА КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Стаття 51. Підзвітність Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. 302

Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України; - 2) призначення та звільнення Президентом України половини складу Ради Національного банку; - 3) призначення та звільнення Верховною Радою України половини складу Ради Національного банку; - 4) доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку; - 5) надання Президенту України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі. Національний банк України має право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України. -

Стаття 52. Взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу. Національний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України. Стаття 53. Гарантії невтручання Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених цим Законом. 303

Стаття 54. Надання кредитів державі Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Розділ X. БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ І БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД Стаття 55. Мета та сфера банківського нагляду Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об’єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансовогосподарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України. Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

304

Стаття 57. Доступ до інформації Для здійснення своїх функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків, банківських об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення окремих банківських операцій, а також від осіб, стосовно яких Національний банк здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”, інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації Національний банк має право безоплатно отримувати необхідну інформацію від органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання усіх форм власності. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Стаття 58. Економічні нормативи З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком. Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. Стаття 59. Резерви забезпечення ризиків Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України. Стаття 60. Виключена Стаття 61. Повноваження щодо здійснення регулятивних функцій Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України “Про банки і банківську діяльність”, як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду. 305

Стаття 62. Втратила чинність Стаття 63. Обмеження вимог Національного банку Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами Національного банку. Розділ XI. СЛУЖБОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ Стаття 64. Статус працівників Національного банку Умови найму, звільнення, оплати праці, надання відпусток, службові обов’язки та права, система дисциплінарних стягнень, питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються Законом України “Про державну службу”. Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал Національного банку. Службовцями вважаються особи, які безпосередньо беруть участь у виконанні функцій Національного банку та займають посади, передбачені штатним розписом. Правління Національного банку визначає перелік посад працівників, трудовий договір з якими укладається у формі контракту. Службовці Національного банку є державними службовцями, і до них застосовуються норми Закону України “Про державну службу”, якщо цей Закон не встановлює іншого. Питання функціонування державної служби у Національному банку та класифікації посад вирішує Правління Національного банку відповідно до законодавства України. Ранги державних службовців Національного банку, що відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Інші ранги присвоюються Головою Національного банку. До складу обслуговуючого персоналу Національного банку входять працівники, обов’язки яких безпосередньо не пов’язані із виконанням функцій Національного банку. Розмір оплати праці службовців Національного банку встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до положень Закону України “Про державну службу”. Розмір оплати праці обслуговуючого персоналу Національного банку встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до норм законодавства про оплату праці.

306

Стаття 65. Заборонена діяльність Голова Національного банку, його заступники, члени Правління Національного банку та інші службовці Національного банку згідно із переліком посад, затвердженим Правлінням Національного банку, не можуть бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності. Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами банків. Голові Національного банку, його заступникам, членам Правління Національного банку та іншим службовцям Національного банку забороняється отримувати позики від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку. Стаття 66. Збереження таємниці Службовцям Національного банку забороняється розголошувати інформацію, що становить державну таємницю, банківську таємницю або іншу конфіденційну інформацію, яка стала відома їм у зв’язку з виконанням службових обов’язків, і в разі припинення роботи в Національному банку, крім випадків, передбачених законодавством України. Розділ XII. ОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОЇ СТАТИСТИКИ ТА СТАТИСТИКИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ Стаття 67. Визначення звітності Національний банк з метою виконання регулятивних та наглядових функцій визначає форми звітності (у тому числі консолідованої), порядок її складання та подання до Національного банку, які є обов’язковими до виконання усіма суб’єктами господарювання, в тому числі: 1) для банків, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів), банківських об’єднань, - для складання грошово-кредитної і банківської статистики; 2) усіх суб’єктів господарської діяльності (резидентів і нерезидентів) для складання статистики платіжного балансу та здійснення валютного контролю. Надана банками та іншими суб’єктами підприємницької діяльності інформація розголошенню не підлягає, крім випадків, передбачених законодавством України. Вимоги цієї статті не стосуються зведеної статистичної інформації, яка підлягає відкритому опублікуванню Національним банком.

307

Стаття 68. Публікації З метою забезпечення гласності з питань банківської діяльності та статистики платіжного балансу Національний банк: 1) публікує в друкованих органах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щорічний та квартальні баланси Національного банку; 2) видає щомісячний статистичний бюлетень та журнал “Вісник Національного банку України”; 3) публікує в офіційних виданнях поточну банківську інформацію, інформацію з питань грошово-кредитної та банківської статистики, яка не належить до державної та банківської таємниці; 4) надає для опублікування інформацію з питань грошово-кредитної і банківської статистики та статистики платіжного балансу відповідно до міжнародних договорів. Склад відомостей для опублікування в засобах масової інформації визначається Державним комітетом статистики України відповідно до законодавства України. Власником зведеної інформації з питань грошово-кредитної та банківської діяльності є Національний банк, який встановлює режим доступу до неї відповідно до законодавства України. Використання офіційної банківської інформації іншими органами для широкого публікування можливе лише з дозволу Національного банку або з посиланням на джерело її офіційного опублікування. Розділ XIV. ОСОБЛИВІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 71. Обмеження діяльності Національному банку забороняється: 1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ; 2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ; 3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям Національного банку. Обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, не стосуються: 1) набуття з метою покриття заборгованості Національного банку будьяких прав та активів за умови їх відчуження в найкоротший строк; 2) випадків, передбачених статтею 42 цього Закону; 3) участі у капіталах інших підприємств, установ, що забезпечують діяльність Національного банку.

308

Стаття 72. Податковий режим Національний банк сплачує податки відповідно до законів України з питань оподаткування. Стаття 73. Переважне і безумовне право Національний банк має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право здійснюється у разі, якщо це передбачено угодою, реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків і продажу інших активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх продажу. Розділ XV. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, за винятком частин дев’ятої та десятої статті 10 цього Закону, які набирають чинності з дня формування Ради Національного банку України у повному складі Президентом України та Верховною Радою України. 2. Рада Національного банку має бути сформована протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. На період формування Ради Національного банку її функції щодо грошово-кредитної політики виконує Правління Національного банку. <…> Президент України

Л.КУЧМА

м. Київ 20 травня 1999 року N 679-XIV

309

Додаток 10. Закон України про платіжні системи та переказ коштів в Україні Цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб’єктів переказу. Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів та понять У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: 1.1) банк-кореспондент - банк, що на підставі договору та в порядку, встановленому Національним банком України, відкриває в іншому банку кореспондентський рахунок; 1.2) банківський автомат самообслуговування (банківський автомат) програмно-технічний комплекс, що надає можливість держателю спеціального платіжного засобу здійснити самообслуговування за операціями одержання коштів у готівковій формі, внесення їх для зарахування на відповідні рахунки, одержання інформації щодо стану рахунків, а також виконати інші операції згідно з функціональними можливостями цього комплексу; 1.3) дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі - членів платіжної системи. Порядок застосування дати валютування для банків встановлюється Національним банком України. Порядок застосування дати валютування в небанківській платіжній системі визначається правилами платіжної системи відповідно до вимог цього Закону; 1.4) держатель спеціального платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу; 1.5) документ за операцією із застосуванням спеціальних платіжних засобів - документ, що підтверджує виконання операції із використанням спеціального платіжного засобу, на підставі якого форму310

1.6)

1.7)

1.8) 1.9)

1.10) 1.11) 1.12)

1.13)

1.14)

1.15)

1.16)

1.17)

ються відповідні документи на переказ чи зараховуються кошти на рахунки; документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів; документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі; еквайрингова установа (еквайр) - юридична особа, яка здійснює еквайринг; еквайринг - діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням спеціальних платіжних засобів; пункт 1.10 статті 1 виключено пункт 1.11 статті 1 виключено емісія спеціальних платіжних засобів (далі - емісія) - проведення операцій з випуску спеціальних платіжних засобів певної платіжної системи; емітент спеціальних платіжних засобів (далі - емітент) - юридична особа, що є членом платіжної системи та здійснює емісію спеціальних платіжних засобів; спеціальний платіжний засіб (платіжна картка тощо) - платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів; ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу; кліринг - механізм, що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов’язань; клірингова вимога - документ на переказ, сформований кліринговою установою за результатами клірингу, на підставі якого, шляхом списання/зарахування коштів на рахунки членів платіжної 311

системи, відкритих у розрахунковому банку цієї платіжної системи, проводяться взаєморозрахунки між ними; 1.18) клірингова установа - юридична особа, що за результатами проведеного нею клірингу формує клірингові вимоги та надає інформаційні послуги; 1.19) міжбанківський розрахунковий документ - документ на переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа; 1.191) меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України; 1.192) моніторинг - діяльність емітента/еквайра щодо контролю за операціями, які здійснюються із застосуванням спеціальних платіжних засобів, з метою виявлення та запобігання помилковим та неналежним переказам. За дорученням емітента/еквайра моніторинг за умови дотримання вимог щодо збереження конфіденційності інформації може проводити юридична особа, яка надає емітенту/ еквайру послуги з обробки даних (послуги процесингу); 1.20) неплатоспроможність - нездатність учасника платіжної системи в строк, встановлений договором або визначений законодавством України, в повному обсязі виконати свої зобов’язання щодо переказу коштів; 1.21) операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах; 1.22) операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах; 1.23) отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. 312

Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; 1.24) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб’єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі; 1.25) платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача; 1.26) платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача; 1.27) платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором; 1.28) платіжна організація - юридична особа, яка є власником або одержала право на використання товарного та інших знаків, що ідентифікують належність платіжних карток та інших платіжних інструментів до платіжної системи, і яка визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність відповідно до закону та договору; 1.29) платіжна система - платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведен313

ні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов’язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу; 1.30) платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача; 1.31) платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби; 1.32) платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом внесення до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів; 1.321) платіжний термінал - електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунка, у тому числі видачі готівки, отримання довідкової інформації і друкування документа за операцією із застосуванням спеціального платіжного засобу; 1.33) реконсиляція - процедура контролю, яка полягає в ідентифікації та перевірці виконання кожного переказу за допомогою щонайменше трьох показників, визначених платіжною системою; 1.34) розрахунковий банк - уповноважений платіжною організацією відповідної платіжної системи банк, що відкриває рахунки членам платіжної системи та бере участь у проведенні взаєморозрахунків між ними. 1.35) розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача; 1.36) розрахунковий чек - паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника банку, що його 314

обслуговує, провести переказ суми коштів на користь визначеного в ньому отримувача; 1.37) розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов’язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами; 1.38) списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом; 1.39) списання примусове - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; 1.40) стягувач - особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом. Неналежний стягувач - особа, що не має визначених цим Законом підстав на ініціювання переказу коштів з рахунка платника; 1.41) сума переказу - кошти, відповідна сума яких внаслідок переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому у готівковій формі; 1.42) торговець - суб’єкт підприємницької діяльності, який, відповідно до договору з еквайром або платіжною організацією, приймає до обслуговування платіжні інструменти з метою проведення оплати вартості товарів чи послуг (включаючи послуги з видачі коштів у готівковій формі); 1.43) учасник платіжної системи - юридична або фізична особа - суб’єкт відносин, що виникають при проведенні переказу коштів, ініційованого за допомогою платіжного інструмента цієї платіжної системи; 1.44) член платіжної системи - юридична особа, що на підставі належним чином оформленого права (отриманої ліцензії платіжної системи, укладеного з платіжною організацією платіжної системи договору тощо) надає послуги учасникам платіжної системи щодо проведення переказу за допомогою цієї платіжної системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги в межах України. Стаття 2. Законодавство про платіжні системи та переказ коштів 2.1. Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, 315

законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про поштовий зв’язок”, цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів. Стаття 3. Кошти в Україні 3.1. Кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). 3.2. Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. 3.3. Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Стаття 4. Форми та види розрахунків, що застосовуються при проведенні переказу 4.1. Для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України. Стаття 5. Суб’єкти переказу коштів 5.1. Суб’єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є члени та учасники платіжних систем. 5.2. Відносини між суб’єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України. Стаття 6. Порядок відкриття банками рахунків своїм клієнтам 6.1. Банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). 316

6.2. Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. 6.3. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка. Стаття 7. Види рахунків, що можуть відкриватися банками або іншими установами - членами платіжної системи своїм клієнтам 7.1. Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. 7.1.1. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. 7.1.2. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунковокасових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. 7.1.3. Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору. 7.1.4. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормативноправовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. 7.1.5. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. 7.2. Установа - член платіжної системи може відкривати рахунки членам та учасникам платіжної системи відповідно до правил цієї платіжної системи, погоджених з Національним банком України. Стаття 8. Строки проведення переказу 8.1. Банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. 317

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. 8.2. Банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки. 8.3. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом. 8.4. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів. 8.5. Строки проведення переказу за допомогою платіжних інструментів, крім встановлених пунктами 8.1 - 8.4 цієї статті, визначаються правилами платіжної системи та договорами, що укладаються між членами та учасниками платіжної системи. При цьому строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється на підставі клірингових вимог, не може перевищувати строк встановлений пунктом 8.4 цієї статті. 8.6. Члени платіжної системи мають забезпечити пересилання паперових документів на переказ у межах України у строк до семи робочих днів, а у межах однієї області - до трьох робочих днів. Розділ II. ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ Стаття 9. Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні 9.1. Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні. 9.2. Порядок діяльності платіжної системи визначається її правилами, встановленими платіжною організацією відповідної платіжної системи. 318

9.2.1. Правила платіжної системи (крім внутрішньобанківських платіжних систем) мають встановлювати організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принцип виконання документів на переказ, відповідно до визначеного пунктом 9.5 цієї статті, відкликання документів на переказ, порядок вирішення спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції та інші положення, визначені платіжною організацією. 9.2.2. Правила відповідної платіжної системи, а також договори, що укладаються між учасниками цієї платіжної системи (крім внутрішньобанківських платіжних систем), повинні передбачати порядок врегулювання неплатоспроможності та інших випадків нездатності виконання членами платіжної системи своїх зобов’язань. 9.2.3. Банк визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України. 9.3. Правила внутрішньодержавної платіжної системи та міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент, мають бути узгоджені платіжною організацією цієї платіжної системи з Національним банком України. 9.4. При проведенні переказу платіжні системи мають право здійснювати взаємозалік на основі клірингу або виконувати кожний документ на переказ окремо. 9.5. Для формування та обробки документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, документів на переказ, документів на відкликання платіжні системи, а також банки повинні використовувати системи захисту інформації та мають право використовувати спеціальні платіжні засоби, ідентифікатори держателя спеціального платіжного засобу, програмно-технічні засоби і телекомунікаційні канали зв’язку. Порядок використання платіжними системами, а також окремими банками платіжних інструментів, програмно-технічних засобів, систем захисту інформації та телекомунікаційних каналів зв’язку визначається правилами цих систем та відповідними договорами, з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Стаття 10. Внутрішньодержавні платіжні системи 10.1. В Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські та небанківські платіжні системи. 10.2. До внутрішньодержавних банківських платіжних систем відносяться системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи. 319

10.2.1. Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу коштів у межах України між банками на виконання зобов’язань їх клієнтів, а також власних зобов’язань цих банків. 10.2.2. Внутрішньобанківська платіжна система створюється банком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу коштів між його підрозділами. 10.2.3. Система масових платежів призначена для переказу коштів за операціями, що здійснюються юридичними та фізичними особами із застосуванням платіжних інструментів, крім визначеного пунктами 10.2.1 та 10.2.2 цієї статті. 10.3. Внутрішньодержавні небанківські платіжні системи мають право здійснювати діяльність, пов’язану із переказом, виключно після їх реєстрації в Національному банку України та отримання відповідного дозволу Національного банку України. Порядок реєстрації та отримання внутрішньодержавними небанківськими платіжними системами дозволу на здійснення діяльності, пов’язаної із переказом та відкликання цього дозволу, визначається Національним банком України. Членом внутрішньодержавних небанківських платіжних систем може бути банк, що має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, яка має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, і які уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи. Стаття 11. Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) 11.1. Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) - це державна система міжбанківських розрахунків. 11.2. Необхідною умовою для проведення переказу через СЕП НБУ є встановлення банком кореспондентських відносин з Національним банком України шляхом відкриття кореспондентського рахунка в Національному банку України. 11.3. Порядок функціонування СЕП НБУ, прийняття і виключення з її членів, проведення переказу за допомогою цієї системи та інші питання, пов’язані з діяльністю СЕП НБУ, визначаються Національним банком України. Національний банк України регламентує та забезпечує функціонування СЕП НБУ, гарантує її надійність і безпеку, організовує та бере участь у проведенні через неї міжбанківського переказу.

320

Стаття 12. Міжнародні платіжні системи в Україні 12.1. Банки, а також небанківські фінансові установи, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах. Банки, а також небанківські фінансові установи, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, зобов’язані зареєструвати укладені договори в порядку, встановленому Національним банком України. Умови договорів між банками, небанківськими фінансовими установами та платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або участь щодо обмеження прав банків, небанківських фінансових установ та їх представників бути членами або брати участь у інших міжнародних платіжних системах та заснованих за їх участю організаціях, є недійсними. 12.2. Платіжні організації внутрішньодержавних платіжних систем та інші організації, засновниками (учасниками) яких є банки, а також небанківські фінансові установи, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що укладають договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про колективну участь їх членів у цих системах, зобов’язані зареєструвати такі договори в Національному банку України в порядку, встановленому Національним банком України. 12.3. Для реєстрації договорів, зазначених у пунктах 12.1, 12.2 цієї статті, Національний банк України має право вимагати документи щодо порядку проведення банками і небанківськими фінансовими установами переказів коштів у межах цих міжнародних платіжних систем на території України. 12.4. Платіжні організації міжнародних платіжних систем - резиденти зобов’язані повідомляти Національний банк України про укладені договори з нерезидентами щодо їх членства та участі в цих системах у порядку, встановленому Національним банком України. Розділ III. ПЛАТІЖНІ ІНСТРУМЕНТИ Стаття 13. Порядок застосування платіжних інструментів 13.1. Порядок виконання операцій із застосуванням платіжних інструментів, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України. 321

Стаття 14. Спеціальні платіжні засоби 14.1. Спеціальний платіжний засіб може існувати у будь-якій формі на будь-якому, крім паперового, носії, що дозволяє зберігати інформацію, необхідну для ініціювання переказу. 14.2. Спеціальний платіжний засіб має дозволяти ідентифікувати його держателя. 14.3. Спеціальний платіжний засіб має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим цим Законом та іншими нормативноправовими актами. 14.4. Спеціальний платіжний засіб може передаватись у власність або надаватися в користування клієнту в порядку, визначеному договором з емітентом. 14.5. Держатель спеціального платіжного засобу зобов’язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. 14.6. У разі втрати спеціального платіжного засобу його держатель повинен негайно повідомити про це емітента. У противному разі емітент не несе відповідальності за переказ коштів, ініційований до отримання такого повідомлення за допомогою цього спеціального платіжного засобу, якщо інше не передбачено договором. 14.7. Торгівці, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг та які відповідно до закону повинні використовувати реєстратори розрахункових операцій, зобов’язані забезпечити можливість здійснення держателями спеціальних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням цих спеціальних платіжних засобів (як мінімум трьох міжнародних та/або внутрішньодержавних платіжних систем). Умови переведення торгівців на обов’язкове приймання спеціальних платіжних засобів в оплату за продані ними товари (надані послуги), винятки щодо виконання таких розрахунків окремими категоріями торгівців визначаються Кабінетом Міністрів України. Стаття 15. Платіжна картка 15.1. Операції з платіжними картками здійснюються з урахуванням вимог, встановлених законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України. 15.2. Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору. 322

15.3. Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем). 15.4. Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими на виконання вимог законів України. 15.5. Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосовується. Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому Національним банком України. Національний банк України веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів банків - емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем. 15.6. Еквайринг у межах України здійснюється виключно юридичними особами - резидентами, що уклали договір з платіжною організацією. 15.7. У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України. 15.8. Видача готівки через банківські автомати в межах України здійснюється в національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків-емітентів - у валюті рахунка платіжної картки. 15.9. Банки-резиденти, які емітують платіжні картки, не мають права укладати договори про розповсюдження емітованих ними платіжних карток з іншими суб’єктами підприємницької діяльності. Банки - члени платіжних систем, якщо це не суперечить правилам відповідної платіжної системи, можуть укладати договори з іншими банками-резидентами, що не є членами цих платіжних систем, про видачу останніми готівкових коштів за платіжними картками через власні каси або банківські автомати. Платіжні організації небанківських платіжних систем - нерезиденти можуть укладати з банками-резидентами та небанківськими фінансовими установами - резидентами угоди про розповсюдження серед клієнтів таких фінансових установ платіжних карток цих систем, видачу готівкових коштів за ними, а також з торгівцями про приймання ними платіжних 323

карток цих систем для проведення розрахунків за надані ними товари чи послуги. Стаття 16. Документи на переказ 16.1. До документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Стаття 17. Порядок оформлення документів при проведенні переказу 17.1. Форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів встановлюються Національним банком України. Форми документів на переказ, що використовуються в небанківських платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем. Реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, обробки та захисту встановлюються Національним банком України. Форми документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, встановлюються правилами платіжних систем та повинні містити обов’язкові реквізити, встановлені Національним банком України. 17.2. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України. Стаття 18. Правовий статус електронного документа на переказ 18.1. Електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. 18.2. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка підписала цей документ електронним цифровим підписом. 18.3. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним цифровим підписом, не приймається до виконання. При цьому при 324

прийманні електронних документів на переказ має бути дотримана відповідна процедура перевірки електронного цифрового підпису, що дає можливість пересвідчитися у цілісності та достовірності електронного документа. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - член платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб’єктам переказу. Стаття 19. Зберігання електронних документів та архіви електронних документів 19.1. Порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. 19.2. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність електронних документів на цих носіях. У разі неможливості зберігання електронних документів протягом часу, встановленого для відповідних паперових документів, мають бути застосовані заходи щодо дублювання цих електронних документів на декількох носіях інформації та їх періодичне копіювання. Копіювання електронних документів з метою їх подальшого зберігання має здійснюватися згідно з існуючим в установах порядком обліку та копіювання документів. При копіюванні електронного документа з носія інформації обов’язково має бути виконана перевірка цілісності даних на цьому носії. У разі неможливості зберігання електронних документів із забезпеченням цілісності даних на носіях інформації протягом строку, встановленого для паперових документів, електронні документи повинні зберігатися у вигляді завіреної установою паперової копії. 19.3. Створення архівів електронних документів, подання електронних документів до архівних установ України та їх зберігання в цих установах здійснюються в порядку, встановленому законодавством України. Розділ IV. ІНІЦІЮВАННЯ ПЕРЕКАЗУ Стаття 20. Право ініціювання переказу 20.1. Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, 325

і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Стаття 21. Ініціювання переказу 21.1. Ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання. Стаття 22. Ініціювання переказу за допомогою розрахункових документів 22.1. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. 22.2. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач. 22.3. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача 326

коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв’язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. 22.4. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. 22.5. Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв’язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмнотехнічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. 22.6. Обслуговуючий платника банк зобов’язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Обслуговуючий отримувача банк зобов’язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов’язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб’єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.

327

22.7. У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення. 22.8. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється банками на договірній основі. 22.9. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача. 22.10. Незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) коштів на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом. У разі наявності договору невиконані розрахункові документи (повідомлення про їх надходження) банки зобов’язані передавати платникам - клієнтам цих банків з отриманням від них письмового посвідчення щодо їх вручення. 22.11. Сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об’єктом примусового списання, що застосовується до отримувача. 22.12. Ініціювання клієнтом банку переказу в інтересах третіх осіб може здійснюватися у випадках, передбачених законодавством. 22.13. Процедура ініціювання переказу у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з Національним банком України. Стаття 23. Порядок відкликання розрахункових документів 23.1. Платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з рахунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання. 328

23.2. Розрахунковий документ може бути відкликаний тільки в повній сумі. 23.3. Документ на відкликання може бути як паперовим, так і електронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засвідчується ним у встановленому порядку. 23.4. Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором. 23.5. Порядок відкликання розрахункових документів у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з Національним банком України. Стаття 24. Ініціювання переказу за допомогою документа на переказ готівки 24.1. Подання ініціатором до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі здійснюється протягом операційного часу. 24.2. Реквізити документів на переказ готівки та особливості їх оформлення встановлюються Національним банком України. 24.3. При використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи члена платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією. Стаття 25. Ініціювання переказу за допомогою спеціального платіжного засобу 25.1. Для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися спеціальні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України. 25.2. Ініціювання переказу за допомогою спеціальних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями 329

із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем. Стаття 26. Ініціювання переказу при договірному списанні 26.1. Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. 26.2. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). 26.3. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. 26.4. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. 26.5. Ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з Національним банком України. Розділ V. ВИКОНАННЯ МІЖБАНКІВСЬКОГО (ВНУТРІШНЬОБАНКІВСЬКОГО) ПЕРЕКАЗУ Стаття 27. Порядок виконання міжбанківського (внутрішньобанківського) переказу 27.1. Міжбанківський переказ здійснюється шляхом: 1) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України; 2) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку. Внутрішньобанківський переказ здійснюється в порядку, визначеному правилами відповідної внутрішньобанківської платіжної системи. 27.2. Банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків - своїх клієнтів у межах залишку коштів на цих рахунках, 330

крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банкуклієнту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку клієнта коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку клієнта, на рахунок отримувача. 27.3. Банки виконують міжбанківський (внутрішньобанківський) переказ на підставі міжбанківських розрахункових документів. Стаття 28. Особливості виконання міжбанківського переказу, ініційованого за допомогою спеціального платіжного засобу 28.1. Міжбанківський переказ між банками - членами платіжних систем за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, здійсненими їх держателями в межах України, проводиться лише у валюті України незалежно від того, в якій валюті відкритий рахунок клієнта. 28.2. Міжбанківський переказ між банками - членами міжнародних платіжних систем за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, здійсненими їх держателями за межами України, а також за операціями, здійсненими в межах України держателями спеціальних платіжних засобів - нерезидентами України, проводиться у валюті, визначеній у відповідних договорах із платіжними організаціями міжнародних платіжних систем. 28.3. Міжбанківський переказ між членами платіжної системи за операціями із застосуванням емітованих резидентами спеціальних платіжних засобів, що здійснені в межах України, проводиться розрахунковим банком - резидентом. У разі виконання функцій розрахункового банку комерційним банком переказ здійснюється з кореспондентських рахунків (на кореспондентські рахунки) банків - членів платіжної системи, відкритих у цьому банку. У разі виконання функцій розрахункового банку Національним банком України використовуються кореспондентські рахунки банків, відкриті в Національному банку України. 28.4. Міжбанківський переказ коштів між членами міжнародних платіжних систем за операціями із застосуванням емітованих нерезидентами спеціальних платіжних засобів, що здійснені в межах України, та за операціями із застосуванням емітованих резидентами спеціальних платіжних засобів, що здійснені за межами України, проводиться через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахун331

ковому банку міжнародної платіжної системи, у валюті, визначеній в договорі між емітентом (еквайром) та платіжною організацією відповідної міжнародної платіжної системи. 28.5. Якщо валюта, в якій проводиться міжбанківський переказ, не збігається з валютою, списаною з рахунка клієнта, емітент може виконати операції з купівлі-продажу необхідної валюти на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому Національним банком України, або провести внутрішньобанківський кліринг. Стаття 29. Виключена Розділ VI. ЗАВЕРШЕННЯ ПЕРЕКАЗУ Стаття 30. Загальний порядок завершення переказу 30.1. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. 30.2. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов’язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки. Стаття 31. Порядок завершення переказу при неможливості виплати суми переказу 31.1. У разі неможливості здійснення банком отримувача виплати суми переказу, що має бути сплачена у готівковій формі, через неявку отримувача протягом тридцяти робочих днів з дня надходження цієї суми або зазначеної платником дати валютування банк отримувача зобов’язаний протягом трьох робочих днів переказати суму переказу ініціатору. 31.2. У разі неможливості здійснення іншими установами - членами платіжної системи виплати суми переказу через неявку отримувача протягом тридцяти робочих днів з дня надходження цієї суми ця установа зобов’язана протягом трьох робочих днів ініціювати переказ відповідної суми на адресу ініціатора. Винятки з правила, встановленого абзацом першим цього пункту, можуть визначатися нормативно-правовими актами, що регулюють порядок діяльності цих установ. 31.3. За недотримання строків, встановлених цією статтею, банк отримувача несе відповідальність, передбачену статтею 32 цього Закону. За недотримання строків, встановлених цією статтею, установа - член платіжної системи несе відповідальність, передбачену статтею 36 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 31.2 цієї статті. 332

Розділ VII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПЕРЕКАЗУ КОШТІВ Стаття 32. Відповідальність банків при здійсненні переказу 32.1. Банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов’язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. 32.2. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов’язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону. Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. 32.3. Банки зобов’язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. 32.3.1. У разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов’язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу. 333

Одночасно банк-порушник зобов’язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України. У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні. При цьому, у разі порушення неналежним отримувачем зазначеного триденного строку, банкпорушник має право вимагати від неналежного отримувача повернення суми переказу, а також сплату пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу. 32.3.2. У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов’язаний переказати відповідну суму коштів з рахунка платника на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. У разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором. 32.4. Працівники банку, винні в здійсненні помилкового переказу, несуть відповідальність відповідно до закону. 32.5. У разі прострочення банком отримувача строку переказу ініціатору, який встановлено пунктом 31.1 статті 31 цього Закону, починаючи з тридцять четвертого робочого дня банк отримувача має сплатити ініціатору пеню у розмірі 0,1 відсотка суми переказу за кожний день прострочення, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу. 334

32.6. Банк ініціатора зобов’язаний на вимогу ініціатора письмово повідомити про стан виконання його доручення, що міститься у відповідному документі на переказ. 32.7. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Якщо всупереч отриманому документу на відкликання сума переказу була списана з рахунка платника та переказана отримувачу, повернення отримувачем платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. В цьому випадку банк, що не виконав документ на відкликання або прострочив його передачу банку платника, має сплатити платнику штраф у розмірі 1 відсотка суми переказу. 32.8. Спори, пов’язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку. Стаття 33. Відповідальність платника при проведенні переказу 33.1. Платник несе перед банком або іншою установою - членом платіжної системи, що його обслуговують, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору. 33.2. Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - члену платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації. 33.3. Платник зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - член платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу. Стаття 34. Відповідальність стягувачів при проведенні переказу 34.1. Відповідальність стягувачів при проведенні переказу визначається законами України, що регулюють діяльність осіб, віднесених цим Законом до стягувачів. 34.2. Відповідальність за обгрунтованість примусового стягнення покладається на стягувача. Стягувач має відшкодувати платнику шкоду, нанесену внаслідок необгрунтованого примусового списання. 335

Стаття 35. Відповідальність неналежних отримувачів при проведенні переказу 35.1. Неналежний отримувач зобов’язаний протягом трьох робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику, за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу. 35.2. У разі своєчасного повідомлення банком-порушником неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та порушення неналежним отримувачем строку, встановленого пунктом 35.1 цієї статті, неналежний отримувач має повернути суму переказу, а також сплатити банку-порушнику пеню в розмірі 0,1 відсотка цієї суми за кожний день починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу. 35.3. Спори між банком-порушником та неналежним отримувачем щодо помилкового переказу розглядаються у судовому порядку. Стаття 36. Відповідальність установ небанківських платіжних систем 36.1. У разі втрати суми переказу установа - член платіжної системи має повернути ініціатору цю суму, сплачену вартість наданих послуг, а також сплатити штраф у розмірі 25 відсотків сплаченої вартості наданих послуг. 36.2. У разі порушення установою - членом платіжної системи строків пересилання документів на переказ, передбачених пунктом 8.6 статті 8 цього Закону, ця установа має сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми переказу за кожний день прострочення, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу. 36.3. У разі прострочення установою - членом платіжної системи строку переказу ініціатору, який встановлено абзацом першим пункту 31.2 статті 31 цього Закону, така установа починаючи з тридцять четвертого робочого дня має сплатити ініціатору пеню у розмірі 0,1 відсотка суми переказу за кожний день прострочення, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 31.2 статті 31 цього Закону. 36.4. Спори між установою - членом платіжної системи та ініціатором розглядаються у судовому порядку. Стаття 37. Відповідальність еквайрів та емітентів 37.1. Для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емі336

тентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на сто вісімдесят днів. У разі правомірності переказу еквайр має завершити переказ та відшкодувати отримувачу 0,1 відсотка суми платежу за кожний день такого призупинення, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. 37.2. На час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж ста вісімдесяти днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов’язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Розділ VIII. ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ПЕРЕКАЗУ Стаття 38. Вимоги щодо захисту інформації 38.1. Система захисту інформації повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. 38.2. Електронні документи на переказ, розрахункові документи та документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що містять банківську таємницю, під час їх передавання засобами телекомунікаційного зв’язку повинні бути зашифровані згідно з вимогами відповідної платіжної системи, а за їх відсутності - відповідно до законів України та нормативно-правових актів Національного банку України. 38.3. Порядок захисту та використання засобів захисту інформації щодо переказу визначається законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України та правилами платіжних систем. Порядок захисту та використання засобів захисту інформації членами та учасниками міжнародних платіжних систем визначається правилами цих систем, а за відсутності в таких правилах відповідних положень - законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України. 337

38.4. Захист інформації забезпечується суб’єктами переказу коштів шляхом обов’язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з: 1) законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх нормативних актів суб’єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил; 2) заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб’єкта переказу; 3) технологічних та програмно-апаратних засобів криптографічного захисту інформації, що обробляється в платіжній системі. 38.5. Система захисту інформації повинна забезпечувати: 1) цілісність інформації, що передається в платіжній системі, та компонентів платіжної системи; 2) конфіденційність інформації під час її обробки, передавання та зберігання в платіжній системі; 3) неможливість відмови ініціатора від факту передавання та отримувачем від факту прийняття документа на переказ, документа за операціями із застосуванням засобів ідентифікації, документа на відкликання; 4) забезпечення постійного та безперешкодного доступу до компонентів платіжної системи особам, які мають на це право або повноваження, визначені законодавством України, а також встановлені договором. 38.6. Розробка заходів охорони, технологічних та програмно-апаратних засобів криптографічного захисту здійснюється платіжною організацією відповідної платіжної системи, її членами або іншою установою на їх замовлення. Стаття 39. Відповідальність суб’єктів переказу за забезпечення захисту інформації 39.1. Суб’єкти переказу зобов’язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Правила платіжних систем мають передбачати відповідальність за порушення цих вимог з урахуванням вимог законодавства України. 39.2. При проведенні переказу його суб’єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від: 1) несанкціонованого доступу до інформації - доступу до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею або є конфіденціальною інформацією, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором.

338

До банківської таємниці належить інформація, визначена Законом України “Про банки і банківську діяльність”, а до конфіденціальної інформації - інформація, що визначається іншими законами. Взаємодія між банками або іншими установами - учасниками платіжної системи та уповноваженими державними органами щодо надання на письмові запити цих органів інформації в межах, необхідних для виконання цими державними органами своїх функцій, здійснюється шляхом надання довідок в обсягах, визначених законодавством України, та з урахуванням вимог стосовно банківської таємниці та конфіденціальної інформації; 2) несанкціонованих змін інформації - внесення змін або часткового чи повного знищення інформації щодо переказу особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України, а також встановлених договором; 3) несанкціонованих операцій з компонентами платіжних систем - використання або внесення змін до компонентів платіжної системи протягом її функціонування особами, які не мають на це права або повноважень, визначених законодавством України, а також встановлених договором. 39.3. Суб’єкти переказу зобов’язані повідомляти платіжну організацію відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації. У разі виявлення при цьому ознак, що можуть свідчити про вчинення злочину, суб’єкти переказу та інші учасники платіжних систем зобов’язані повідомити про такий випадок порушення вимог захисту інформації відповідні правоохоронні органи. 39.4. Працівники суб’єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації. Працівники суб’єктів переказу несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються при здійсненні переказів, відповідно до закону. 39.5. Для належної ідентифікації суб’єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів щодо запобігання або припинення зазначених переказів члени платіжної системи повинні повідомляти інших членів системи про таких суб’єктів та перекази в обсягах, встановлених правилами відповідної платіжної системи або договорами між ними. Відповідно до договору та положень цього Закону зазначену діяльність може здійснювати спеціально визначена юридична особа, засновниками якої є члени платіжних систем. Члени платіжної системи та заснована ними юридична особа повинні забезпечити технологічний та програмно-апаратний захист персональних даних суб’єктів помилкових чи неналежних переказів згідно із цим Законом. 339

Стаття 40. Порядок надання інформаційних послуг 40.1. Якщо член платіжної системи або його клієнт бере участь у розгляді спору судом, розрахунковий банк цієї платіжної системи чи клірингова установа зобов’язані надавати цьому члену платіжної системи або його клієнту, а також судам та органам досудового слідства послуги для визначення достовірності інформації, яка міститься в електронних документах, що обробляються платіжною системою, яку обслуговує цей розрахунковий банк, ця клірингова установа. Суди та органи досудового слідства не можуть відмовити у прийнятті як доказу електронного документа та вимагати надання паперового документа. 40.2. Порядок оплати членом платіжної системи або його клієнтом послуг, визначених пунктом 40.1 цієї статті, здійснюється за тарифами, встановленими розрахунковим банком. Стаття 401. Порядок проведення моніторингу Еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб’єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи. Національний банк України може встановлювати загальні параметри моніторингу для всіх платіжних систем (груп платіжних систем). За результатами моніторингу еквайр або емітент для належної ідентифікації суб’єкта переказу має право доручити торгівцю здійснити перевірку документів суб’єкту переказу. В інших випадках еквайр не має права зобов’язувати торгівця, а торгівець не має права вимагати від держателя платіжної картки, суб’єкта переказу пред’явлення документів, що посвідчують особу, як засобу ідентифікації держателя, якщо це не передбачено правилами відповідної платіжної системи та/або умовами використання картки, встановленими емітентом. Розділ IX. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПЛАТІЖНИХ СИСТЕМ ТА ПРОВЕДЕННЯМ ПЕРЕКАЗУ Стаття 41. Здійснення контролю за діяльністю платіжних систем 41.1. Контроль за діяльністю платіжних систем, що функціонують у межах України, здійснюється Національним банком України.

340

Стаття 42. Здійснення контролю за проведенням переказу 42.1. Контроль за дотриманням членами платіжних систем нормативноправових актів, що регламентують порядок проведення переказу, а також застосування відповідних заходів впливу, передбачених законодавством України, покладаються на Національний банк України. 42.2. Національний банк України має право встановлювати обмеження на обсяги операцій з видачі готівкових коштів із застосуванням спеціальних платіжних засобів, що використовуються в Україні. 42.3. Національний банк України має право встановлювати обов’язкові вимоги щодо діяльності банку як еквайра та/або емітента, якщо діяльність цього банку призвела до порушення безпеки переказів з використанням спеціальних платіжних засобів, що мало наслідками фінансові втрати держателів спеціальних платіжних засобів. Розділ X. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Абзаци другий та третій пункту 1.3 статті 1 та абзац третій пункту 8.1 статті 8 цього Закону набирають чинності через один рік після його опублікування. 2. До приведення у відповідність із цим Законом закони та інші нормативноправові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. 3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк: - підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України відповідні пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України; - розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти; - забезпечити розробку, перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативноправових актів, що суперечать цьому Закону. 4. Національному банку України у тримісячний строк забезпечити розробку власних нормативно-правових актів на виконання цього Закону. Президент України

Л. КУЧМА

м. Київ 5 квітня 2001 року N 2346-III

341

Література 1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. 2. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. 3. Банківський менеджмент: Підручник. За. ред. О.А. Кириченка, В.І. Міщенка. – К., 2005. – 831 с. 4. Береславська О. І., Наконечний О. М., Пясецька М. Г., Боришкевич О. В., Гордон В. Б. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т; Українська фінансово-банківська школа при КНЕУ / М.І. Савлук (ред.). — К. : Видавництво КНЕУ, 2002. — 390с. 5. Бойцун Н. Є., Стукало Н. В. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Д. : АРТ-ПРЕС, 2004. — 326с. 6. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник для студ. выщ. навч. закладів. — К. : Знання-Прес, 2002. — 311с. 7. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 305 с. 8. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2006. – 494с. 9. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник для студ. вищих навч. закладів. — 3.вид., стер. – К. : Т-во “Знання”, 2001. – 305с. 10. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения. Уч. пос. для студ. экон. спец. вузов. – М.: Финансы и стат., 1996. 11. Бутук О. І. Валютно-фінансові відносини: Навч. посібник. – К. : Знання, 2006. – 349с. 12. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. для студ. екон. спец.. – 2.вид., випр. і доп. – К. : Знання, 2001. – 256с. 13. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібник. – 3. вид., стер. – К. : Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 255с. 14. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С. Гринько. – Сумы: Фирма “Реал”, 1994. - 464 с. 15. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник – К.: Основи, 1998. – 415 с. 16. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Луцький держ. технічний ун-т. — Луцьк : Надстир’я, 2001. — 328с. 17. Губарєва І. О. Міжнародні розрахунки і валютні операції: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2006. — 128с. 342

18. Дворніков М. Є. Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Вінницький держ. технічний ун-т. — Вінниця : ВДТУ, 2002. — 148с. 19. Дворніков М. Є. Міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Вінницький держ. технічний ун-т. — Вінниця : ВДТУ, 2002. — 148с. 20. Домрачев В. М. Міжнародні банківські розрахунки: Навч. посіб. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 90с. 21. Ерік Найман. Малая энциклопедия трейдера. М.: “Альпина бизнас букс”, 2006. 22. Єфремов В. В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 80с. 23. Жук И.Н., Киреева Е.Ф., Кравченко В.В. Международные финансы: учеб. пособие / Под общ. ред. И.Н.Жук. – Мн.: БГЭУ, 2001. – 149 с. 24. Кириченко О., Кавас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. для вищих навч. закл.. — 2.вид., доп. — К. : Видавничий дім “Фінансист”, 2000. — 634с. 25. Ковбасюк Ю. Україна і міжнародні фінансові організації: Навч. посіб. до дисципліни “Державні фінанси і бюджетний процес” / Національна академія держ. управління при Президентові України. — К. : НАДУ, 2004. — 40с. 26. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Левицький М. А., Ляліків С. В., Волошин Є. Н. Міжнародні фінанси: в питаннях та відповідях: Навч. посіб. для студ. екон. вузів і ф-тів / Одеський держ. економічний ун-т / Ю.Г. Козак (ред.), В.М. Осипов (ред.). — О. : АстроПринт, 2000. — 216с. 27. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с. 28. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.. — К. : Знання-Прес, 2000. — 277с. 29. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.. — 5.вид., стер. — К. : Знання, 2004. — 408с. 30. Красюк І. І. Міжнародна діяльність банківських інститутів в трансформаційній економіці: Дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Дніпропетровський національний ун- т. Інститут економіки. — К., 2002. — 215 арк. 31. Луцишин З. О. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія і реалії української економіки. — Тернопіль : Збруч, 1997. — 449с. 343

32. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер с англ. 11-го изд. – К.: Хагар-Демос, 1993 г. – 785 с. 33. Международные валютно-кредитные отношения / Под ред. А.С. Филипенко. – К., Лыбидь, 1997. 34. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под. ред. Л.Н. Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 2000. 35. Международные расчеты по коммерческим операциям / Под ред. А.П. Носкова. – М.: Консалтбанкинг, 1994. 36. Михайлів З.В., Гаталяк З.П., Горбаль Н.І. Міжнародні кредитнорозрахункові відносини та валютні операції: Навч. посіб. Національний ун-т “Львівська політехніка”. – Л.: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004. – 244с. 37. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. Філіпенка А.С. – К.: Либідь, 1997. – 208 с. 38. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: Опорний конспект / Київський національний торговельно-економічний ун-т / І. А. Аванесова (уклад.). — К. : КНТЕУ, 2003. — 79с. 39. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. / Оспіщев В.І., Близнюк О.П. — К., 2006. – 335 с. 40. Міжнародні фінанси: Підруч. для ВНЗ. — 2-ге вид., перероб і доп. / Боринець О.І. 41. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпенко, Т.Ф. Шемет та ін.; за ред. О.І. Рогача. – К.: Либідь, 2003. – 784 с. 42. Мозговий О. М., Оболенська Т. Є., Мусієць Т. В., Руденко Ю. М., Павлюк О. О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т ім. Вадима Гетьмана / Олег Миколайович Мозговий (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 502с. 43. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М. Ф., Олексієнко М. Д., Остапишин Т. П. Банківські операції: Підручник / Київський національний економічний ун-т / Анатолій Миколайович Мороз (ред.). — 2. вид.,виправ.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 476с. 44. Найман Э. Малая энциклопедия трейдера / Эрик Л. Найман. – 7-е изд. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. – 403с. 45. Новицький В. Є., Мартинюк О. В., Руденко Ю. М. Міжнародна економічна діяльність України: Навч.-метод. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2003. — 260с. 46. Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные отношения. – М., “Банки и биржи”, 1995. 47. Оспіщев В. І., Близнюк О. П., Кривошей В. В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 335с. 344

48. Петрашко Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 221с. 49. Резнікова Т. О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник для студ. спец. 8.050103, 8.050206 усіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 232с. 50. Рогач О.І., Шнирков О.І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки: Навч. посібник / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К.: В.Ц. “Київський університет”, 1996. - 234 с. 51. Рогач О. І., Амалян Н. Д., Безнощенко М. В., Боринець С. Я., Бузинар Б. А. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищих навч. закл. / О. І. Рогач (ред.). — К. : Либідь, 2003. — 777с. 52. Рогач О. І., Філіпенко А. С., Шемет Т. С., Амалян Н. Д., Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / О. І. Рогач (ред.). — К. : Либідь, 2003. — 784с. 53. Руденко Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. Київ: ЦУЛ, 2003. – 616с. 54. Румянцев А.П. Міжнародна економіка. Підручник. – К.: ЗнанняПрес, 2003. 55. Румянцев А.П., Башинська А.І., Корнілова І.М., Коваленко Ю.О. Міжнародна торгівля: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 376с. 56. Румянцев А.П., Башинська А.І., Корнілова І.М., Коваленко Ю.О. Міжнародна торгівля: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 376с. 57. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. –К: МАУП, 1999. 58. Рут Френклін Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції: Пер.з англ. із змінами та доп.. — К. : Основи, 1998. — 743с. 59. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 119с. 60. Софіщенко І. Я. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 200с. 61. Фінанси: Навч. посіб. За ред. В.І. Оспіщева. – К., 2006. – 415 с. 62. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – 2-е вид., перероб. і доп. / Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. – К., 2005. – 485 с. 63. Фінансовий менеджмент: Підручник. / Шелудько В.М. – К. 2006.– 439 с. 64. Фінансовий ринок: Підручник. / Шелудько В.М. – К., 2006. – 535 с. 345

65. Френклін Р. Рут, Філіпенко А.С. Міжнародна торгівля та інвестиції. – К.,1998. 66. Хомяк Б., Немировський І. Передача векселя: теорія і практика. – Вісник НБУ. - №2 – 1999 р. – с. 48-50. 67. Хэррис, Дж. Мэенвилл. Международные финансы / Перевод с англ. – М.: Информационно-издательский дом “Филинъ”, 1996. – 296с. 68. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т. — К. : КНЕУ, 2001. — 487с. 69. Черевань В.П., Румянцев А.П., Романенко Л.Ф. Міжнародна економічна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім “Слово”, 2003 р. – 280с. 70. Шевчук І. М. Міжнародні розрахунки і валютні операції: Навч.метод. посібник / Укоопспілка; Львівська комерційна академія. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2004. — 148с. 71. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ., які навч. за програмою підгот. спеціалістів та магістрів зі спец. “Фінанси” / Київський національний торговельно- економічний ун-т / А.А. Мазаракі (ред.) — К. : КНЕУ, 2000. — 336с. 72. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання: Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 359 с. 73. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1998. – 444 с. 74. http://pravoznavec.com.ua 75. www.bank.gov.ua 76. www.iccwbo.org 77. www.ifc.org 78. www.imf.org 79. www.justinian.com.ua 80. www.me.gov.ua 81. www.minfn.gov.ua 82. www.ukrdzi.com 83. www.worldbank.org 84. www.finmarket.com.ua

346

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Анатолій Павлович РУМЯНЦЕВ, Вікторія Ярославівна ГОЛЮК, Олексій Григорович ТОНКИХ

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ Навчальний посібник Керівник видавничих проектів – Б.А.Сладкевич Друкується в авторській редакції Дизайн обкладинки – О.С. Молчанова

Підписано до друку 26.02.2008. Формат 60x84 1/16. Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC. Умовн. друк. арк. 22. Наклад 1000 прим. Видавництво “Центр учбової літератури” вул. Електриків, 23 м. Київ, 04176 тел./факс 425I01I34, тел. 451I65I95, 425I04I47, 425I20I63 8I800I501I68I00 (безкоштовно в межах України) eImail: [email protected] сайт: WWW.CUL.COM.UA Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006