КИЇВСЬКИЙ ЦЕНТР ІНСТИТУТУ СХІД-ЗАХІД
НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПИ УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ЄВРОРЕГІОНІВ За редакцією Сергія Максименка ...
233 downloads
416 Views
2MB Size
Report
This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form
КИЇВСЬКИЙ ЦЕНТР ІНСТИТУТУ СХІД-ЗАХІД
НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПИ УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ЄВРОРЕГІОНІВ За редакцією Сергія Максименка Ігора Студеннікова ІНСТИТУТ СХІД-ЗАХІД
НЬЮ-ЙОРК
•
ПРАГА
•
КИЇВ
•
МОСКВА
ББК 66.4(4УКР) Н12 На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: [Проект Київського центру Інституту Схід-Захід.]/Є.Кіш, О.Вишняков, Л.Лендьел та інші; за ред. С. Максименка, І. Студеннікова. – К.: Логос, 2000. – 224 с. ISBN 966-581-180-0 До збірника увійшли статті українських експертів, науковців, практиків державного управління, де представлено досвід українських областей-членів єврорегіонів. Розкриваються теоретико-правові основи та функціональні можливості єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва та ефективного чинника регіонального розвитку. Видання підготовлено в рамках проекту “Розвиток територіальних громад та регіонів України” Київського центру Інституту Схід-Захід. Збірник розраховано на депутатів, державних службовців, практиків місцевого та регіонального самоврядування, науковців, студентів.
Літературний редактор О.В.Балабко Організаційно-інформаційне забезпечення Ю.І.Третяк
Проект фінансується Фондом Чарльза Стюарта Мотта
ББК 66.4(4УКР) ISBN 966-581-180-0 Інститут Схід-Захід, 2000
2
ЗМІСТ Про Інститут Схід-Захід Про редактора та авторський колектив На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів. Передмова Про структуру та завдання цього збірника
5 6 7 8
I. Теоретико-правові аспекти прикордонного співробітництва та його роль у процесі європейської інтеграції Транскордонне співробітництво та регіональна політика Європейського Союзу. Єва Кіш……………………………………………………………………………. Правові аспекти транскордонного співробітництва між територіальними громадами або владами. Олександр Вишняков……………………………………………………………... Досвід Карпатського Єврорегіону: поштовх до переосмислення моделі транскордонного співробітництва Мирослава Лендьел……………………………………………………………….. Єврорегіон “Буг” як модель розвитку прикордонного співробітництва: здобутки, проблеми та перспективи Клавдія Хом’юк…………………............................................................................ Розвиток і функціонування транскордонного об’єднання – євро регіону “Буг” Наталія Луцишин……………………………………………………………….... Місце єврорегіонів у розбудові демократичної України Сергій Гриневецький……………………………………………………………… Транскордонне співробітництво як крок до визначення концепції регіональної політики Ігор Студенніков………………………………………………………………….. Єврорегіон “Нижній Дунай” як чинник стабільності, добросусідства і розвитку Ігор Студенніков, Віктор Ткаченко…………………………………………....... Перспективи та особливості транскордонного співробітництва в єврорегіонах на заході України Зиновій Бройде……………………………………………………………………. Єврорегіон “Верхній Прут” у контексті транскордонного співробітництва Сергій Гакман…………………………………………………………………….. Документи і матеріали
11 26 35 50 54 62 64 69 79 94
Перспективи подальшого розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” (Погляд з румунської сторони)………………………………………………….
102
Перспективи подальшого розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” (Погляд з молдовської сторони)………………………………………………….
127
Європейська Рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями………………………………………
133
Додатковий протокол до Європейської Рамкової Конвенції про 3
транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями……………………………………………………………………………
137
Протокол № 2 до Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями ……………..
141
Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про співробітництво прикордонних областями України та адміністративнотериторіальних одиниць Республіки Молдова………………………………….
144
Договір про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією (витяг)…………………………………………………………………..
146
Загальна інформація про Єврорегіон “Нижній Дунай”………………………...
150
Угода про формування Єврорегіону “Нижній Дунай”…………………………
151
Статут Єврорегіону “Нижній Дунай” (витяг)…………………………………... 152 Деякі зведені дані по адміністративно-територіальних одиницях, які входять до складу Єврорегіону “Нижній Дунай”………………………………………...
158
4
ІНСТИТУТ СХІД-ЗАХІД Інститут Схід-Захід (в минулому Інститут досліджень Схід-Захід) – це міжнародна неурядова науково-дослідницька інституція із штаб-квартирою у Нью-Йорку і європейськими центрами у Празі, Києві, Гельсінкі і Москві. Інститут було засновано восени 1981 р. з метою послаблення напруги та запобігання конфліктам, які загрожують геополітичній стабільності, а також сприяння розвитку демократії, вільного підприємництва, економічних і соціальних реформ із використанням кращих зразків світового досвіду. Засновником і президентом Інституту є п. Джон Мроз. Внаслідок політичних змін, що відбулися в Європі наприкінці 1980-х рр., Інститут зосередився на проблемах посткомуністичної трансформації в країнах ЦентральноСхідної Європи та Євразії. Крім традиційної науково-дослідницької роботи, Інститут проводить різноманітні конференції та зустрічі, сприяє встановленню і підтримці контактів між урядами, політиками, бізнесменами, неурядовими організаціями і вченими різних країн, обміну досвідом у здійсненні ринкових демократичних перетворень, розробляє рекомендації щодо практичного розв’язання проблем європейської безпеки та європейської інтеграції, економічних реформ у посткомуністичних країнах, місцевого та регіонального розвитку, регіональної і прикордонної співпраці тощо.
5
ПРО РЕДАКТОРА ТА АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ СЕРГІЙ МАКСИМЕНКО Керівник проекту “Розвиток територіальних громад і регіонів в Україні” Інституту СхідЗахід, член Асоціації наукових установ державного управління країн Центральної та Східної Європи, експерт з питань регіонального розвитку, Київ ЄВА КІШ Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Ужгород Олександр ВИШНЯКОВ Доцент Одеської національної юридичної академії МИРОСЛАВА ЛЕНДЬЕЛ Експерт Інституту державного управління та регіонального розвитку, кандидат історичних наук, Ужгород Клавдія ХОМ’ЮК Начальник управління зовнішніх економічних зв’язків Волинської обласної державної адміністрації, керівник секретаріату єврорегіону “Буг” з української сторони, Луцьк НАТАЛІЯ ЛУЦИШИН Кандидат економічних наук, докторант Волинського державного університету, Луцьк СЕРГІЙ ГРИНЕВЕЦЬКИЙ Голова Одеської обласної державної адміністрації ІГОР СТУДЕННІКОВ Виконавчий директор центру регіональних досліджень, Одеса ВІКТОР ТКАЧЕНКО Заступник начальника Головного управління економіки Одеської обласної державної адміністрації ЗИНОВІЙ БРОЙДЕ Директор науково-технічного центру “Екоресурс”, Чернівці СЕРГІЙ ГАКМАН Начальник відділу міграції Управління у справах національностей, міграції та релігій Чернівецької обласної державної адміністрації
6
НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПИ. УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД ЄВРОРЕГІОНІВ Шановні читачі! Ця публікація є одним з результатів другого року проекту “Розвиток громад і регіонів України” Київського центру Інституту Схід-Захід. Протягом першого року (червень 1998 р. – червень 1999 р.) були проведені дослідження з низки актуальних проблем місцевого самоврядування і регіонального розвитку у чотирьох фокусних регіонах України, розроблені відповідні рекомендації. Один із основних висновків полягав у тому, що серед найбільш актуальних проблем державного будівництва в Україні відсутність сучасної державної регіональної політики, яку слід розуміти як перенесення пріоритетів розвитку з відомчо-галузевих підходів на цілісно-територіальні, оптимізацію відносин між центром та територіями, врахування єврорегіональних тенденцій розвитку держави, яка проголосила інтеграцію до Європейського Союзу стратегічною метою своєї зовнішньої політики. Як наслідок, основну увагу протягом другого року проекту (липень 1999 р. – червень 2000 р.) було приділено питанням регіонального розвитку і регіональній політиці в Україні. Наголос, зокрема було зроблено на необхідності ретельного вивчення досвіду регіональної політики в країнах Європи, в тому числі включаючи наших найближчих сусідів – Польщі, Угорщини, Румунії та інших. Питання, якою бути майбутній концепції регіональної політики України, не може мати однозначної відповіді – існує багато точок зору і підходів, які останнім часом досить активно обговорюються у колах фахівців і експертів, а також серед народних депутатів і держслужбовців національного та регіонального рівня. Проте велика кількість фахівців сходяться на тому, що одним із значних ресурсів регіональної політики української держави може і має бути транскордонне співробітництво областей і територіальних громад із регіонами та громадами сусідніх країн. У цьому сенсі ми розглядаємо транскордонне співробітництво як інструмент подвійного призначення. Природа та характер цього інструменту дозволяють паралельно (в тісному взаємозв’язку) вирішувати двоєдине стратегічне завдання реалізації європейських прагнень України, підкріплених необхідними реформами на рівні центрального уряду, та створення критичної маси прореформістських та проєвропейських сил на місцевому та регіональному рівнях. Одним із потужних інструментів залучення громад та регіонів України до плодотворного співробітництва із відповідними територіями сусідніх держав є єврорегіони. На сьогодні українські області беруть участь у трьох єврорегіонах, і очікується, що найближчим часом буде закінчено створення єврорегіону “Верхній Прут” за участю Чернівецької області. Отже, мета цього збірника в тому, щоб ознайомити зацікавленого читача з українським досвідом єврорегіонів, узагальнити і розповсюдити його, що, на нашу думку, сприятиме подальшому розвитку цієї форми транскордонного співробітництва, поширенню і поглибленню участі українських регіонів та громад у процесах внутрішнього регіонального розвитку та інтеграції до Європейської спільноти. Будемо вдячні за Ваші відгуки щодо цієї публікації. Насамкінець хотів би висловити щиру вдячність усім особам та інституціям в Україні та за кордоном (зокрема в Румунії та Молдові), які взяли участь у підготовці матеріалів цього видання. Олександр Павлюк, Директор Київського центру Інституту Схід-Захід
7
ПРО СТРУКТУРУ ТА ЗАВДАННЯ ЦЬОГО ЗБІРНИКА Сергій Максименко (Київ) Ігор Студенніков (Одеса) Видання має три розділи. В першому “Теоретико-правові аспекти транскордонного співробітництва та його роль у процесі європейської інтеграції” – йде мова про базові принципи регіональної політики Європейського Союзу, взаємозв'язок процесу європейської інтеграції та транскордонного співробітництва в Європі, правове забезпечення просування транскордонного співробітництва на загальноєвропейському рівні та участь у ньому регіонів України. Другий розділ - “Регіони України в транскордонному співробітництві: досвід єврорегіонів” - присвячений створенню Карпатського Єврорегіону та єврорегіонів “Буг” і “Нижній Дунай”, також аналізу сучасного стану, проблем та перспектив розвитку транскордонного співробітництва в їх рамках. У розділі також репрезентуються матеріали щодо процесу створення єврорегіону “Верхній Прут”, а також обґрунтовується ідея подальшого утворення мережі транскордонного співробітництва на південно-західному кордоні України. У третьому розділі представлено документальні матеріали, покликані дати уявлення про правове підґрунтя участі регіонів України в просуванні транскордонного співробітництва, в тому числі в рамках єврорегіонів, а також про потенціал і бачення стратегії розвитку з боку румунських та молдовських партнерів. Слід зробити деякі пояснення, що стосуються наведених у збірнику текстів документів. Ми повністю подаємо текст “Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво...”. Але з огляду на завдання нашого видання, не вміщуємо тексти додатків до неї з типовими і рамковими угодами, статутами та договорами про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, які поділяться на дві категорії залежно від рівня укладання угоди: типові міждержавні угоди про транскордонне співробітництво на місцевому та регіональному рівнях і рамкові угоди, договори та статути, які можуть бути основою для транскордонного співробітництва між територіальними властями або общинами. Визнаючи, що така селекція обмежує можливості читача щодо ознайомлення та аналізу цих документів, маємо підкреслити, що головним критерієм відбору матеріалів був насамперед намір дати уявлення про концептуальні засади розвитку транскордонного співробітництва. Цій меті відповідають тексти Додаткового протоколу (1995 р.) і вищезгаданого Протоколу № 2 (1998 р.) до “Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво...”, що їх також наведено в цьому збірнику. Аналіз цих документів допоможе дослідити динаміку трансформації погляду на засади та механізми просування транскордонного співробітництва, що відбувалися протягом певного часу. З огляду на необхідність дотримуватися певного обсягу збірника, не маємо можливості навести коментарі до “Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво” та доданих до неї типових та рамкових угод. Усім же, хто має професійну зацікавленість, рекомендуємо звернутись до виданого МЗС України тексту “Конвенції...” з додатками в перекладі українською мовою, або до видання “Методические материалы по организации приграничного сотрудничества местных и региональных властей Европы” (2-е издание. Русская версия. Совет Европы. Страсбург, 1995). Також звертаємо увагу читачів на те, що в розділі “Документальні матеріали” подано лише повний текст “Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про співробітництво між прикордонними областями України та адміністративнотериторіальними одиницями Республіки Молдова”, а також витяг з “Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією”. Рішення укладачів збірника ознайомити читачів саме зі змістом цих документів ґрунтувалося на тому, що до складу всіх єврорегіонів, у діяльності яких беруть участь регіони України, 8
входять румунські повіти, а в двох із них (“Нижній Дунай” і “Верхній Прут”, створення якого знаходиться на завершальній стадії) репрезентовані повіти Республіки Молдова. При цьому вважаємо за необхідне зауважити, що на цей час підписані і набрали чинності “Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною і Угорською Республікою”, “Договір між Республікою Польща і Україною про добросусідство, дружні відносини і співробітництво”, “Договір між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань” і “Угода між Урядом України та урядом Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво”, “Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією”, де також є відповідні статті, що визначають загальні рамки співробітництва між прикордонними адміністративно-територіальними одиницями України та цих держав. І останнє щодо змісту цього збірника. Як уже було зазначено, його головною метою є дослідити досвід участі регіонів України в розвитку транскордонного співробітництва саме в рамках єврорегіонів. Тому залишили поза увагою не менш важливий напрямок просування транскордонного співробітництва - співробітництво між прикордонними адміністративно-територіальними одиницями України і Російської Федерації та Республіки Білорусь. Але ми хотіли б підкреслити, що ця проблематика варта окремого дослідження в науковому плані і є досить перспективною з точки зору як розвитку добросусідських відносин України з цими суміжними країнами, так і розвитку прикордонних областей нашої держави. Особливістю цього збірника є те, що вперше видаються матеріали, які характеризують стан участі регіонів Україні в розвитку транскордонного співробітництва в рамках усіх чотирьох єврорегіонів - Карпатському, “Буг”, “Нижній Дунай”, “Верхній Прут”, - а також одночасно зроблена спроба проаналізувати правові аспекти цього процесу. По-друге, цей збірник має хоча б на певному етапі сприяти обміну досвідом між представниками українських органів державної влади та місцевого самоврядування, громадськості та бізнесових кіл, які сьогодні докладають зусиль для втілення практичних кроків у напрямку просування транскордонного співробітництва в кожному із зазначених єврорегіонів. Наша впевненість ґрунтується на тому, що в кожному з них, незалежно від часу існування, накопичено як позитивний досвід співробітництва, та і матеріал для роздумів, що базується на аналізі існуючих проблем та чинників, які стримують це співробітництво. По-третє, укладачі цього збірника намагалися поєднати як теоретичні дослідження вчених, які вивчають питання регіонального розвитку, і в тому числі транскордонного співробітництва, так і практиків, залучених до його налагодження та просування, - представників обласних державних адміністрацій, громадського сектору, виконавчих інституцій. Варто хоча б стисло розповісти про виникнення цього видання. У середині 1999 р. Київським центром Інституту Схід-Захід у рамках проекту “Розвиток громад і регіонів в Україні” було започатковано співробітництво з Центром регіональних досліджень (м. Одеса), одним з головних напрямків якого став пошук шляхів оптимізації та активізації транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай”. Одним із пріоритетних питань тут було визначено необхідність розробки комплексної стратегії розвитку цього співробітництва. Це було підкріплено практичними кроками, першим з яких став візит до Одеси делегації Інституту Схід-Захід на чолі з паном Стівеном Хайнцем (на той час виконавчим віце-президентом Інституту) і зустрічі з керівництвом Одеської обласної державної адміністрації, представниками координаційного центру і деяких комісій єврорегіону “Нижній Дунай”. А 3 грудня 1999 р. спільними зусиллями Київського центру Інституту Схід-Захід, Одеської обласної державної адміністрації і Центру регіональних досліджень був проведений “круглий стіл” на тему “Проблеми та перспективи розвитку транскордонного співробітництва в рамках Єврорегіону “Нижній Дунай”, під час якого своїми думками поділилися члени Ради єврорегіону “Нижній Дунай”, голови і члени його комісій, вчені, представники органів державної влади, громадських організацій. Корисним став аналіз досвіду Карпатського єврорегіону, 9
презентований на круглому столі адміністратором програм Карпатського фонду Мирославою Лендьел. Висновок учасників “круглого столу” був одностайним: існує необхідність у розробленні науково обґрунтованої стратегії розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай”. А подальші консультації з румунськими та молдовськими партнерами по єврорегіону продемонстрували їх зацікавленість у появі такого документу. Першим кроком у реалізації такої стратегії мала стати публікація з проблем та перспектив розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай”. Але в процесі праці над матеріалами редактори та укладачі дійшли висновку, що більшість чинників, які стримують просування співробітництва в єврорегіоні не є характерними лише для нього, закорінені у відсутності в Україні чітко визначеної регіональної політики, недосконалій системі державного управління тощо, також пояснюються браком досвіду участі регіонів нашої країни в транскордонному і міжрегіональному співробітництві. Тому виникла ідея ознайомитися з досвідом усіх єврорегіонів, створених за участю областей України, а також поширити цей досвід, який має бути цікавим і корисним для подальшого просування транскордонного співробітництва як потужного чинника інтеграції України до Європи.
10
ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ Єва Кіш (Ужгород) Аналіз статусу та значення регіонів в Європі, а також у структурі та політиці ЄС, свідчить про те, що єврорегіони поступово формуються як реальні суб’єкти міжнародних відносин. Як цілком справедливо стверджує один із відомих регіоналістів М.Кітінг, “саме тепер регіони після періоду досить наївної імітації здатні реально вчитися і пристосовувати досвід один одного до власних інституцій, традицій, культур та проблем”. Особливо важливим у цьому сенсі є досвід міжрегіонального співробітництва як можливість для регіонів Європи використати переваги від функціонування спільних економічних утворень за умов міжрегіональної конкуренції. Актуальність теми дослідження – аналіз різних сегментів співробітництва регіонів Європейського Союзу та стратегії регіональної політики ЄС загалом - не викликає сумнівів. Адже концептуальна розробка регіональної політики України (як імплікація деякою мірою структури та позитивного досвіду регіональної політики ЄС) є цілком реальною об’єктивною необхідністю сьогодення з точки зору подальшої активізації участі України в європейському регіональному співробітництві зокрема і у просуванні України до загальноєвропейської інтеграції взагалі. Протягом 80-90-х років ХХ століття регіональна політика в структурі ЄС поступово виокремлюється як один із важливих та пріоритетних напрямів політики Європейського Союзу. Відтак, цілком логічним є запитання: яким чином пояснити важливість і необхідність реалізації єврорегіональної політики (яка у площині дискурсу, на рівні еліти та мас сприймається саме як політика пільг, преференцій, надання дотацій тощо) за умов розвитку саме ринкової економіки, жорсткої конкуренції на світовому ринку? Чому саме наприкінці ХХ століття для держав Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) – Польщі, Угорщини, Чеської Республіки, які входять у перше коло аплікантів по вступу до ЄС, - є такою важливою реалізація не просто регіональної політики, а саме регіональної політики Європейського Союзу? І, нарешті, останнє запитання: чому вивчення цього досвіду є вкрай важливим для України? Аналіз головних принципів, завдань та механізму реалізації регіональної політики Європейського Союзу становить для нас особливий інтерес, адже: сприяє кращому розумінню перспектив міжрегіонального та транскордонного співробітництва України з Європейським Союзом (з уваги, що Україна через кілька років із приєднанням держав Центрально-Східної Європи до Євросоюзу, матиме спільний кордон з ЄС); імплементація головних принципів регіональної політики ЄС у національне законодавство України сприятиме реалізації головної мети зовнішньої політики України – прискорити визначення з боку Європейського Союзу чітких критеріїв для України з метою отримання нею статусу асоційованого члена ЄС; створення відповідної інфраструктури – як системи інституцій та структур для регулювання єврорегіональної політики в Україні; як гармонізації територіального поділу із врахуванням специфіки адміністративного поділу в Україні; як і більшість acquis communautaire – є обов’язковою умовою для вступу будь-якої держави в Європейський Союз. З реалізацією головних принципів регіональної політики ЄС Україна отримуватиме значні кошти із Фондів Європейського Союзу, що вже у найближчому майбутньому посилить інноваційну здатність регіонів України та сприятиме досягненню перших реальних позитивних результатів європейської інтеграції нашої держави.
11
Депресивні регіони на тлі регіонального вирівнювання Певна річ, що економічні чинники розвитку регіонів країн-членів ЄС вимагають проведення ефективної політики з метою ліквідації територіальних диспропорцій всередині кожної держави ЄС. Навіть тепер відмінності між регіонами, які динамічно розвиваються та депресивними регіонами Європейського Союзу, вкрай вражаючі. Аналіз соціально-економічного становища Єврорегіонів виявляє основні відмінності між динамічним центром і периферійними регіонами. ВВП на душу населення в 10 найсильніших регіонах ЄС утроє перевищує ВВП у 10 найслабших. Такі ж диспропорції присутні й у показниках безробіття. Згідно аналізу статистичних даних (EUROSTAT) від 10 лютого 2000 року, порівняльний аналіз 211 регіонів Європейського Союзу системи класифікації рівня NUTS-II (Nomenclature of Territorial Units for Statistical Purposes) дослідження, співвідношення між 10 найбільш “багатими” регіонами та 10 депресивними, свідчить про те, що: Лондон (229%) із 1994 року зберігає провідну позицію серед найбагатших регіонів Європи; регіони Великої Британії (Лондон), Німеччини (Гамбург - 198%, Дармштат - 167%, Обербайерн - 165%, Бремен - 146%), Люксембургу (Люксембург - 172%), Бельгії (Брюсель - 170%, Антверпен - 138%), Австрії (Відень - 166%) та Франції (Іль де Франс - 156%) значно перевищують середні показники розвитку регіонів у Європі; 50 регіонів системи NUTS-II мають рівень ВВП менший, ніж 75% в середньому по ЄС; серед 10 “найбідніших” лідирує Греція (чотири регіони по 51%), тут також три регіони Іспанії (Екстермадура-54%, Андалузія –58%, Соут-59%) і один Португалії (Мадейра – 55%); грецький регіон Іпейрос (43%) та португальський Азори (49%) не досягають навіть рівня 50%. Тож у зв’язку з розширенням ЄС на Схід постає принаймні три запитання, пов’язаних зокрема з трансформацією власне Європейського Союзу. Яким буде рівень розвитку регіонів нових країн-членів ЄС із Центрально-Східної Європи порівняно передовсім з регіонами Греції, Іспанії і Португалії? Яким чином ця четвірка “найбідніших” регіонів реагуватиме на проблему перерозподілу коштів із різних Фондів ЄС серед більшої кількості реципієнтів? Чи буде збільшено бюджет ЄС, оскільки зросте кількість депресивних регіонів? Регіональне вирівнювання є метою національної політики країн-членів ЄС і незважаючи на диверсифікацію інструментів регіональної політики, політика регіонального об’єднання ЄС, яка проводилась Європейською Комісією, спрямована саме на регіональне вирівнювання. Утім, поділ на національному рівні на процвітаючі регіони і структурно слабі, які потребують допомоги, вимагає деякого уточнення, коли йдеться про загальноєвропейську перспективу, адже «багаті» регіони Італії все ще знаходяться позаду “найбідніших” у Великобританії, а східні землі Німеччини є депресивними регіонами Європи (European Commission - 1999,а). Згідно статистики ЄС (EUROSTAT), у Європі існує 184 регіони, які розвивають прикордонні зв’язки, з яких 122 – прикордонні, а 58 межують не з державами-членами ЄС. Як позитив слід відзначити посилення від 90-х років міжрегіонального співробітництва в Європі, і що особливо важливо – це створення та посилення саме політичного значення відповідних інтеррегіональних потужних інституцій як мережі зв’язків, що є відмінними від типової структури єврорегіонів на континенті. Власне Ініціативи ЄС – це договори, документи, які укладаються Європейською Комісією для реалізації проектів регіонального розвитку. Комісія, визначаючи перспективи співробітництва Європейського Союзу з державами ЦСЄ, відзначає регіональне співробітництво як один із своїх політичних пріоритетів з метою створення політичної стабільності, забезпечення прав людини та демократії, розвитку економічного та торговельного співробітництва. Перевага надається проектам (шляхом фінансування через різні програми) з метою: 12
зміцнення демократії та стабільності в регіоні (захист меншин та їхня економічна і соціальна інтеграція; розвиток громадянського суспільства шляхом підтримки неурядових організацій тощо); підтримки економічного розвитку та свободи торгівлі, адже розвиток комерційних відносин між країнами регіону сприятиме економічній інтеграції та здійснить корисний вплив на кожну країну і на весь регіон у цілому; підтримки Трансєвропейських Мереж (ТЄМ), що матимуть справжню європейську якість; захисту довкілля; заохочення зв’язків між економічними партнерами, особливо малими та середніми підприємствами та професійними організаціями; забезпечення співробітництва у галузях внутрішніх справ та юстиції, обміну досвідом щодо прикордонного контролю, транспортування наркотиків та організованої злочинності; зміцнення прикордонного співробітництва між місцевими та регіональними закладами різних країн. Чорноморський регіон: роль і місце Розробка стратегії міжрегіонального співробітництва, за вимогами ЄС, вже апріорі має бути націленою на створення умов співпраці з метою створення “співзвучності” між різноманітними акціями, планами та проектами фінансового характеру, на взаємодоповнення та реалізацію цих програм згідно пріоритетів у розвитку інновацій в таких сферах, як територіальний розвиток, інтеррегіональна співпраця, реформа структури промисловості та збільшення конкурентоспроможності, система фахової освіти. Важливо тут виокремити сегмент міжрегіонального співробітництва держав та регіонів ЄС. У цьому зв’язку можна навести приклад посилення значення регіону Чорного моря для Європейського Союзу. Так, Європейська Комісія у звіті про регіональне співробітництво в Європі підкреслила значення регіонального співробітництва в регіоні Чорного моря, а саме: виокремлюється стратегічне значення регіону (Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Грузія, Греція, Молдова, Румунія, Росія, Туреччина і Україна) для Європейського Союзу у зміцненні політичної стабільності, консолідації та підвищення ролі його як торгівельної ланки та транзитного регіону між Центральною Азією, Близьким Сходом та Європою; визначаються пріоритетні цілі розвитку регіонального співробітництва в контексті співробітництва країн регіону з ЄС з метою якнайширшого використання економічного потенціалу Чорноморського басейну в галузях транспорту, енергосистем, кооперації у сфері торгівлі, екологічного розвитку, юстиції і внутрішніх справ. Тут доречно навести слова члена Європейської Комісії із зовнішніх стосунків Ханса ван ден Брука, який зазначив, що з розширенням регіон Чорного моря стане ще важливішим для Європейського Союзу у плані безпеки, стабільності, торгівлі та інвестицій; ми хочемо допомогти чорноморськім сусідам працювати разом, використовуючи нові форми регіонального співробітництва, які будуть взаємовигідними. Хто отримає преференції Ініціатива INTERREG Європейського Союзу на програмний період протягом 20002006 років містить новий елемент, присвячений міжрегіональному співробітництву (INTERREG III C). Цей напрям включатиме кооперацію між регіонами, які географічно несуміжні один з одним, втім мають схожий соціально-економічний рівень і можуть таким чином отримати преференції від набутих знань та досвіду співробітництва. Більш як половина бюджету буде спрямовано на транскордонне співробітництво (INTERREG III A) з метою передбачення загального розвитку внутрішніх кордонів регіонів ЄС та 13
зовнішніх регіонів Євросоюзу в контексті подальшого розвитку транскордонного співробітництва держав-членів ЄС з аплікантами “першої” хвилі інтеграції держав Центрально-Східної Європи; також буде продовжено співробітництво в рамках програм 1996 року. Подальший розвиток INTERREG ІІІ Європейського Союзу визначається у більш повній реалізації інтересів регіонів Європи в контексті майбутнього соціальноекономічного розвитку. Транскордонне співробітництво в плані реалізації політики ЄС здійснюється в рамках Ініціатив (Initiatives) програми INTERREG на період 2000-2006 років. У цьому сенсі доцільно визначити головні типи співробітництва ЄС як сприяння транскордонному співробітництву (cross-border cooperation); транснаціональному співробітництву (transnational cooperation) і міжрегіональному співробітництву (interregional cooperation). У плані бюджетних витрат найбільшу суму коштів отримуватимуть віддалені регіони Європейського Союзу, які межують з кордонами “нових”-аплікантів, держав Центрально-Східної Європи. 50%-80% національного бюджету буде спрямовано на реалізацію програм транскордонного співробітництва і лише 6% - на програми міжрегіонального співробітництва. 13 жовтня 1999 року Європейська Комісія адаптувала проект головних напрямів для 4 ініціатив Комісії на період 2000-2006 років, в тому числі і розширену по суті вже нову програму INTEREG III. У той же час Комісія заявила про фінансовий розподіл між державами-членами Європейського Союзу згідно цих ініціатив, що в цілому складає 4,875 більйонів євро на нову INTEREG III (згідно 3 напрямів). Розвиваючи досвід попередньої програми Ініціативи INTERREG, ця нова фаза будуватиметься за трьома головними напрямами. Напрям А стосується транскордонного співробітництва, інтегрованого регіонального розвитку між прикордонними регіонами як сприяння розвитку зовнішніх кордонів ЄС (отже, головні ресурси фінансування будуть зосереджені саме на цьому напрямі). Напрям В сконцентровано на підтримці транснаціональної кооперації, сприянні інтеграції та гармонійному територіальному розвитку. Напрям С ставить за мету посилення міжрегіонального співробітництва, підвищення технічного рівня та міжрегіонального економічного розвитку. Транскордонне
Міжрегіональне
Внутрішнє - 44%
Внутрішнє - 67%
Зовнішнє - 26%
Зовнішнє - 30%
Змішані форми співробітництва складають 48%. Принципи і базові критерії Суть вирішення питання проведення ефективної регіональної політики полягає в реалізації головних принципів європейської регіональної політики із врахуванням специфіки держав Європи, зокрема ЦСЄ та України. Так, згідно з класифікацією регіональної політики ЄС визначені такі базові критерії: субсидіарність; децентралізація; партнерство; програмування; концентрація; адиціоналізм. Субсидіарність (громадсько-політичний принцип, за яким вищі суспільні одиниці мають право і повинні розв’язувати лише ті проблеми, на виконання яких нижчі структури не здатні), як базовий принцип, дійсний з часу підписання угоди про Європейський Союз, нині переживає своєрідний ренесанс. Адже згідно Маастрихтської угоди цей принцип є базовим для ЄС (ст.3): “У сферах, які не входять до окремої 14
юрисдикції співтовариства, воно згідно принципу субсидіарності починає свою діяльність лише в тому випадку, коли буде неможливо достатньою мірою досягнути мети визначених заходів на рівні держав-членів, і тому в силу їх масштабу чи дієздатності можуть бути здійснені більш ефективно на рівні співтовариства”. По суті, у статті 3 Договору чітко визначено, що у випадку, коли в питаннях, на які не розповсюджуються виключні повноваження ЄС, цілі не можуть бути досягнуті відповідними діями державчленів, а з метою реалізації конкретної справи використовуватиметься спільна політика ЄС. Децентралізація. Одвічною дилемою регіонального розвитку є перерозподіл владних повноважень, ресурсів, бюджету, надання диференційованих дотацій із спільного бюджету та фондів ЄС на користь менш розвинутих регіонів з метою досягнення певного вирівнювання економічного розвитку та досягнення політичної стабільності. Отже, поряд із субсидіарністю, саме децентралізація, як перерозподіл повноважень регіонів з метою їх ефективного використання та заохочення регіональних ініціатив, оптимізації практичного вирішення питань саме на регіональному рівні, а також і як розмежування функцій та повноважень між різними рівнями управління ЄС, – становлять дві головні основи регіональної політики ЄС. Важливість цих двох принципів безперечна. Адже їх реалізація (що є метою ефективної європейської інтеграції) посилює відповідальність на місцевому рівні та активізує локальні ініціативи. Партнерство. Фактично, партнерство є співробітництвом між суб’єктами різних рівнів (Євросоюз, держава, регіон) територіально-адміністративних одиниць з часу визначення мети до завершення реалізації конкретного проекту. Цей принцип базується на тій умові, що діяльність та розвиток регіонів може здійснюватися лише тоді (власне тоді ж реалізується і принцип субсидіарності), коли суб’єкти співробітництва постійно та послідовно співпрацюють з метою досягнення спільної мети. Вертикальний сегмент цього співробітництва відображає також і головну умову, специфіку взаємозв’язків, а саме: Євросоюз, держави-члени мають визначити цілі та розробити стратегічні плани розвитку спільно з регіонами, насамперед із якнайширшим залученням громад, місцевих ініціатив, економічних та політичних суб’єктів регіонів. Співпраця у площині регіон-регіон, як розвиток транскордонного співробітництва, та співпраця локальних територіальних одиниць, громад також є важливим сегментом вертикального співробітництва. Програмування. Програмування – це розробка на основі партнерства стратегій розвитку, з урахуванням пріоритетних довгострокових та короткострокових цілей. У регіональній політиці Європейського Союзу принцип партнерства визначає пріоритет інвестування не окремих проектів чи дій, а насамперед програм, які мають глибинний вплив на розвиток усього регіону. Стратегія територіального програмування (планування) базується на чітко розробленій системі цілей, бо в цьому випадку слід враховувати як інтереси “знизу” регіонів, громад у контексті сприяння просторовій ефективності, так і доцільність врахування загальнонаціональних пріоритетів “згори” як сприяння розвитку національної економіки. Концентрація, адиціоналізм. Реалізація принципів концентрації та адиціоналізму означає, що фінансові ресурси, які надає ЄС окремим державам-членам чи суб’єктам територіального, регіонального розвитку мають бути доповнені (розширені) за рахунок місцевих джерел. По суті, ці два принципи мають взаємодоповнюючий характер і головною умовою ставлять кооперування та ефективне використання ініціатив; пошук та джерел фінансування програм регіонального розвитку. розвиток власних Загальноприйнятим є те, що 50% того чи іншого проекту фінансує держава-член ЄС, а внесок депресивних регіонів становить мінімум 20%. Ефективна реалізація принципів концентрації та адиціоналізму у регіональній політиці Європейського Союзу має подвійну мету, що передбачає посилення та концентрацію наявних ресурсів з метою сприяння реалізації визначених цілей регіонального розвитку; виявлення таких територіальних одиниць, які мають однакові чи подібні проблеми (низький рівень доходів, 15
великий рівень безробіття тощо), що також важливо і для реєстрації та створення статистичної бази найбільш відсталих регіонів, районів, депресивних територій. Отже, відповідність вищезазначеним принципам регіональної політики ЄС за чіткої класифікації регіонів ЄС має на меті реалізацію визначених 6 пріоритетних напрямів регіональної політики ЄС, виокремлення яких слугує перш за все концентрації фондів та їх ефективному використанню. А саме – сприяння структурній перебудові та розвитку депресивних регіонів на рівні NUTS 2 (ця мета стосується лише тих регіонів, де рівень ВВП на душу населення протягом трьох років був нижчим за 75% від середнього по ЄС); надання фінансових ресурсів регіонам, де спостерігається стагнація промисловості; боротьба з тривалим безробіттям та підтримка ініціатив зайнятості; адаптація підприємців, робітників промисловості та виробничої сфери до системних змін, які загрожують безробіттям; фінансування розвитку сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови сільського господарства; допомога північним країнам із вкрай низькою густонаселеністю територій. Структурна розбудова нових форм кооперації неодмінно розпочнеться вже на початку ХХІ століття і в цьому зв’язку важливого значення набуває інституціоналізація відносин суб’єктів міжнародного права в контексті розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва, позаяк адекватна реалізація цих форм кооперації: поперше, не змінює кордони, а робить їх прозорими, поступово знищує економічні та політичні бар’єри для інновацій; по-друге, активізує ініціативи суб’єктів на локальному рівні, що сприяє також і політичній інтеграції; по-третє, ця форма співробітництва може здійснюватися в контексті реалізації регіональної політики двох-трьох держав із збільшенням кількості реальних суб’єктів співробітництва. Комітет регіонів, чотири функції регіонів Реалізація регіональних програм як складових стратегій структурних фондів відбувається нині за сприянням такої ініціативи як Міжрегіональне співтовариство, в рамках програми INТERREG II, що сприятиме розвитку не стільки структурних ініціатив, скільки співробітництву між регіонами. В адміністративній службі Європейського Союзу слід виокремити таке головне управління в адміністративній ієрархії як DG XVI – Регіональна політика. Із 1995 року Вульф-Матіс є одним із 20 членів Європейської Комісії, яка керує структурними та когезійними фондами, репрезентуючи європейські інтереси в регіональній політиці зокрема і структурній політиці взагалі. На думку експерта, комісара Європейського Союзу Моніки Вульф-Матіс, саме заохочення творчості, вдосконалення професійної кваліфікації, гнучкість та диференційований підхід при розгляді питань та рішень, а не постійна підтримка і державна опіка, внаслідок якої втрачається власна ініціатива – слугують на сьогодні реальною можливістю подолання структурних проблем у регіонах Європейського Союзу. З огляду на динамічну зміну геополітичної ситуації та економічне об’єднання Європи, пріоритетного значення набуває міжрегіональне співробітництво за допомогою діяльності Комітету Регіонів. З точки зору посилення та активізації власне регіонів як суб’єктів європейської політики, згідно Маастрихтської угоди було створено цей Комітет, що можна вважати першою спробою врахування регіонального чинника у європейському правовому економічному та політичному просторі. Утім, фактично регіон в Європейському Союзі поки що використовується державою лише як засіб для досягнення певних цілей. Про що свідчить зокрема і активне використання принципу субсидіарності з точки зору тактики лише у площині країна-член ЄС та Євросоюз, та ігнорування подеколи цього принципу саме у внутрішній політиці держав ЄС. Хоча Комітет регіонів як європейська інституція має консультативний характер (ст. 198 а-с), та його діяльність сприяє включенню місцевих питань до розгляду; по суті, сприяє забезпеченню представництва регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень ЄС. З огляду на міжрегіональне співробітництво та вступу нових 16
держав Центрально-Східної Європи (а отже і встановлення спільного кордону України з ЄС) до Європейського Союзу, важливого значення набуває діяльність спеціалізованих комісій Комітету регіонів Європейського Союзу, таких як - Регіональна політика; Економічний розвиток; Місцеві та регіональні фінанси; Упорядкування сільської зони, сільське господарство, рибальство, ліс, море, гірська зона; Транспорт і комунікаційні мережі; Урбаністична політика; Упорядкування території, навколишнє середовище, енергетика; Освіта, виховання; Європа громадян, наукові дослідження, культура, молодь, інтереси споживачів; Економічне і соціальне об’єднання. Створення Комітету регіонів сприяло також і завершенню довготривалої дискусії стосовно поняття “регіон”, адже визначення, що дається Парламентом у Хартії Регіоналізації ЄC (Charter for Regionalization) є досить загальним, але вже чітко виокремлює повноваження і відповідальність “регіонального фактору” у Європейському Союзі. Більше того - навіть визначає ймовірні шанси імплементації. Для прикладу доречно навести визначення регіону, сформульоване Асамблеєю Європейських регіонів: “регіон – це територіальне об’єднання під безпосередньою юрисдикцією суверенної держави з системою самоврядування. Регіон повинен мати свою конституцію, статус автономії чи інший закон, який є складовою законодавства держави і яка визначає організацію та повноваження регіону”. Отже, головним завданням регіонів є їх комплементарна (доповнююча) функція, що також тісно пов’язано із процесом європейської інтеграції. Фактично європеїзація, як процес, призводить до зміни всієї системи взаємозв’язків – ролі, компетенції та співвідношення функцій органів виконавчої влади, - модифікується система прийняття рішення національними органами влади (national decision-making), що з усією чіткістю виявилося вже у процесі ратифікації Маастрихтської угоди. Саме тут виявляється доповнююча, комплементарна функція регіонів, що залежить від “ваги” цієї держави в структурі Євросоюзу. У контексті пошуків інтенсивних форм кооперації на всіх рівнях усередині Європейського Союзу вкрай важливою є функція сумісності (compatibility) регіонів. Розмір адміністративного об’єднання має важливе значення для держави і меншою мірою це стосується регіону. Наприклад, у Німеччині відмінність між розмірами регіонів більш значна, ніж у централізованих державах, де адміністративне і регіональне планування вимагає стандартизованих розмірів об’єднань. У той же час регіони в децентралізованих державах ЄС сприяють саме зменшенню відстані між великими і малими державами – членами ЄС. У цьому зв’язку доцільно виділити такий важливий сегмент для регіону, його соціально-економічного та регіонального планування, як вимоги самодостатнього розміру (self-sufficient size) для регіонів. Самореформування може відбуватися на рівнях різних регіонів, як, наприклад об’єднання кількох їх, невеликих за розміром, з метою набуття самодостатності. Адже загалом більша увага концентрується на регіонах, що отримали компетенцію для прийняття рішень відповідну їх значенню і розміру. Регіони можуть посилити своє значення кількома засобами, які, наприклад, полягають у горизонтальній кооперації та рівності інтересів, репрезентуванні ними саме життєвих інтересів населення. У процесі розвитку мережі зв’язків (networking) регіонів, як функції, виявляється їх здатність створювати зв’язки між собою в різних сферах на основі рівноправ’я та партнерства, що є дуже ефективним як між регіонами всередині ЄС, так і між транскордонними регіонами. Саме в цьому сенсі дуже важливим є двостороннє та багатостороннє міжрегіональне співробітництво з метою розв’язання окремих конфліктів інтересів і реалізації транскордонної співпраці на горизонтальному рівні. Значення четвертої функції - “підштовхування” (impulse function) регіонів полягає в першочерговій здатності до орієнтації і допомоги в посиленні спільних 17
елементів серед місцевого населення від розвитку мови, культури, історичних традицій до активізації економічних традицій та інтересів, що найоптимальніше можна здійснити саме на горизонтальному і локальному рівнях. Принцип регіонального партнерства визначається ступенем активності його населення, діяльністю асоціацій, соціальних акторів і розвитку ними своїх ідей для загальних цілей. Майбутній процес регіоналізації в рамках Європейського Союзу визначається тим, яким чином, якою мірою, з якою метою у практичній площині регіональні розміри залежать від соціальних акторів. Як, наприклад, профспілок. Однією з переваг рамкової інструкції Європейського фонду регіонального розвитку є концепція “тісних консультацій” на регіональному рівні як вид базисної моделі участі економічних та соціальних партнерів в регіональному розвитку. Підводячи підсумок щодо вищезазначених чотирьох функцій регіонів, слід відзначити, що ці функції треба розглядати лише комплексно і в контексті визначення регіону як найбільш важливого резерву для внутрішньої єдності Європейського Союзу (pure cohension potential). Саме це твердження є дуже важливим навіть з політичної точки зору, бо усуває будь-які сумніви стосовно можливого переважання відокремлюючих чи відцентровуючих тенденцій, що можуть призвести до дезінтеграції чи спричинити збройний локальний конфлікт. Важливість цих функцій, а також і принципів регіональної політики Євросоюзу (зокрема статус, що надається регіонам згідно головних цілей ЄС, acquis communautaire – як збереження забезпечених досі досягнень співтовариства) полягає в тому, що для узгодженого переходу компетенцій і відповідної зміни окремих прав на рівні прийняття рішень (що характеризує процес “знизу вгору” (bottom up) інтеграції від націй до співтовариства) необхідні спільні правила. Складові концепції “Європи регіонів” Важливе значення для претендентів “першої хвилі” вступу до ЄС, а також і України, має програма INTERREG Структурного фонду допомоги ЄС, яка орієнтована саме на розвиток та покращення транскордонної співпраці держав-членів та майбутніх членів Євросоюзу. Економічне об’єднання Європи, а також політична інтеграція держав європейського континенту зазнає швидких змін і, по суті, є викликом часу, відображає зростаючу потребу політики об’єднання держав континенту в контексті реалізації єврорегіональної політики з метою зменшення диспропорцій у розвитку регіонів та сприяння стабільності в різних вимірах у більш різноманітній Європі. З огляду на зміну геополітичних та геоекономічних обставин на континенті, що впливають на регіональний розвиток, держави Європи пристосовуються до нового стратегічного середовища, яке вже формується внаслідок як реформи ЄС, так і проведення політики розширення на Схід в контексті розвитку ідеї Європи не тільки у географічному, політичному чи економічному вимірах, а насамперед - як вільного та різноманітного європейського культурного простору. Отже, часткова модифікація єврорегіональної політики відкриває нові форми всеохоплюючої координації європейських регіонів, посилює їх роль у реалізації адекватної міжнародної політики на регіональному рівні. Статус регіонів Європи і досі виявляється вразливим, є предметом для вагань в Європейському інтеграційному процесі, що може у перспективі призвести як до зміцнення, так і послаблення значення регіонів на континенті. Отже, тепер важливого значення набуває інституційне закріплення прав та вироблення механізму захисту інтересів регіонів Європи. Імперативом єврорегіональної політики є послідовне формування і реалізація так званої концепції “Європи регіонів”. У 1957 році Римським договором про утворення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) лише у преамбулі було визначено необхідність зменшення 18
суттєвих відмінностей у соціально-економічному житті різних регіонів держав ЄС. Нині, у 2000 році, мета, засоби реалізації, загалом концепція і стратегія регіональної політики Європейського Союзу значно модифікувалися поряд із трансформацією самого Євросоюзу. Формуючи стратегію регіонального розвитку, ЄС протягом уже понад сорока років намагається діяти так аби ця стратегія базувалася на наявних можливостях і за допомогою якої можна було би посилити конкурентоспроможність регіонів та паралельно ліквідувати їх відсталість. Однак, як це не прикро констатувати, але відмінності між регіонами ЄС у ХХІ столітті не тільки не зникнуть, а навпаки, вони знову посиляться за умов вступу у 2004 - 2006 рр. нових країн ЦСЄ до Європейського Союзу. Так, навіть ВВП на душу населення в найбільш економічно розвинених державах ЦСЄ є нижчим від 50% аналогічного показника в Греції (найнижчий рівень в ЄС). По суті, низький економічний рівень розвитку робить для країн ЦСЄ неможливою участь майже у всіх структурних фондах. Значне зниження середнього ВВП в Європейському Союзі призведе до зниження порогу голосування для тих регіонів, які на сьогодні мають менше 75% ВВП на душу населення від середнього в ЄС. Більше того, цей умовний поділ на донорів та реципієнтів підсилиться також і боротьбою (активною лобістською діяльністю) між самими реципієнтами, оскільки треба буде здійснювати перерозподіл коштів із встановленого бюджету та фондів між більшою кількістю так званих “бідних” держав ЄС. З метою сприяння більшої цілеспрямованості та прозорості фінансування відсталих регіонів і класифікації найвідсталіших регіонів ЄС, у 1983 році були визначені єдині критерії з “проблемних” регіонів ЄС: з рівнем ВВП на душу населення нижче середнього по ЄС; з мінімумом у 20% зайнятості населення в депресивних галузях економіки; з більшою ратою зайнятості населення у сільському господарстві, ніж в інших регіонах державах-членах ЄС; з високим рівнем безробіття (мінімум 3,5%), а також не менше, ніж на 20% вище середнього по країні; зі стійким негативним сальдо міграцій. Згідно цієї класифікації у 1983 році рата “відсталих” регіонів становила відповідно 100% населення Ірландії, 51% - Італії, 36% - Великої Британії, 33% - Франції, 32% - Данії, 17% - Бельгії, 15% - Нідерландів, 12% - ФРН та 11% - Люксембурга. Усього на території цих відсталих чи проблемних регіонів проживало 40% населення Європейського Співтовариства. З метою формування єдиного європейського ринку з 1988 року розвиток регіональної політики виокремлюється як пріоритетний напрям ЄС. Про що свідчить, зокрема, Єдиний Європейський Акт (1986 р.), який набув чинності у 1987 р.(ст.130 а.): “З метою гармонійного розвитку в цілому, Співтовариство продовжує поширювати діяльність, спрямовану на закріплення свого соціального та політичного єднання. Зокрема, Співтовариство намагається скоротити диспропорції між різними регіонами та ліквідувати відсталість регіонів, які знаходяться у несприятливих умовах”. Щодо розвитку регіональної політики ЄС слід виділити такий важливий сегмент правової основи розвитку регіональної політики Європейського співтовариства, як діяльність Структурних Фондів. Ще Паризький договір (1952), що заснував Європейське співтовариство вугілля та сталі, містив положення про позики регіонам, де проводилася реструктуризація цих галузей промисловості. Згідно Римського договору (1957) вже було засновано Європейський соціальний фонд з метою “поліпшення працевлаштування робітників і підвищення їх професійної мобільності в рамках Співтовариства”. Стаття 41 подібним чином розширювала можливості використання сільськогосподарської політики як інструмента регіональної політики у сільській місцевості. До вступу Великої Британії, Ірландії і Данії було створено інструмент ширшої регіональної політики – Європейський фонд регіонального розвитку. Договір про Європейський Союз (1991) – Маастрихтський договір - уніс поправки до Римського договору, створивши окремий розділ (ХУІ) про економічну і 19
соціальну згуртованість згідно принципу, що діяльність різних фондів має бути скоординованою. Однак використання фондів усе ще здійснювалося через окремі встановлюючі статті і фрагментарно впроваджувалося через 7 (пізніше 8) цілей (objectives), які пересікають як різні фонди, так і ініціативи громад (Community Initiatives), що стосуються окремих проблем, спільних для регіонів. Структурна політика, особливо регіональна підтримка, стала однією з найбільш важливих галузей в ЄС. Її доцільність визначається перш за все з огляду на видатки на структурну підтримку, що у 1992 році становили більше, ніж чверть усього бюджету ЄС. По-друге, ЄС набув широкої компетенції у цій галузі, значною мірою впливає на оформлення і розмах засобів регіональної підтримки в державах-членах. У той же час регіональна політика - це одна з тих сфер, яка є спробою розвитку європейської економічної інтеграції шляхом активізації політичних ініціатив. По суті, Структурні Фонди слугують правовою основою реформування регіональної політики Європейського співтовариства. Структурна допомога слугувала формою компенсування за реальні або передбачувані втрати в результаті інтеграції. Отже, хоча перші цілі регіональної політики мали другорядну роль, втім ця політика була першою спробою усунити негативні диспропорції в регіонах. Зростання Структурних Фондів, погоджених під час переговорів у Маастрихті, було конкретизовано на саміті Ради Міністрів у Едінбурзі 1992 року. Першим пунктом була пропозиція Комісії щодо середньотермінового фінансового планування до 1997 р. “DELORS II Рackage” (European Commission, 1992-а). Прогноз Європейської Комісії передбачав зростання бюджету на 30% до 1997 року, з наданням половини фондів на структурну підтримку (29,3 більйона ЕКЮ). По суті, структурна підтримка в “DELORS II Рackage” так само визначена щодо посилення конкурентоспроможності європейських товарів. На думку Комісії, успішний і динамічний розвиток економіки є передумовою до посилення економічного і соціального зв’язку. Структурну підтримку найслабших регіонів було подвоєно, але, як і передбачалось, вона не мала бути реалізованою до 1999 року. Реформами Структурних Фондів 1993 року та запланованими на 2000-2006 роки по суті, модифікуються власне пріоритетні напрями, з яких №4 заслуговує на особливу увагу - “адаптація підприємців, робітників промисловості та виробничої сфери до системних змін, які загрожують безробіттям”. Боротьба з тривалим безробіттям і безробіття серед молоді були скомбіновані в одну ціль. І, нарешті, критерії, що визначають № 2 (регіони, які страждають від стагнації промисловості) і №5 в (сільські місцевості) були розширені з метою надання підтримки щодо працевлаштування в рибозаготівельному секторі та суміжних галузях. Згідно з принципом концентрації 70% структурної допомоги було спрямовано в регіони, що підпадають під напрям № 1: Гаінгаут (Бельгія), Бранденбург, Східний Берлін, Тюрінгія (Німеччина), вся Греція, Флеволенд (Голандія) і т.ін.; 15% асигнувалося на № 2 і 9% - на ініціативи Співтовариства. У пріоритетних напрямах №1, №3, №5 в плани розвитку діють упродовж 6 років, у напрямів №2 і №4 – 3 роки. У реформі Структурних Фондів на 2000-2006 роки підтримка значною мірою спрямована також і на захист довкілля та створення рівних можливостей для чоловіків і жінок на ринку праці. Таким чином, узагальнюючи досягнення реформи Структурних Фондів, можна виокремити принаймні три аспекти реформ: розширене право участі регіонів в Європарламенті; принцип партнерства розширено до участі соціальних партнерств; комітети з моніторингу були засновані як втілювачі принципу партнерства і отримали більше повноважень – насамперед, можливість регулювання модальності фінансової участі Співтовариства. У цьому контексті заслуговує на увагу остання реформа Структурних Фондів на період 2000-2006 років. Так, 24-25 травня 1999 року Європейська Комісія у Берліні 20
досягла згоди щодо пакету “Агенда-2000”, який складається із визначених фінансових перспектив на період 2000-2006 років та плану регулювання та управління Структурними Фондами, загальною сільськогосподарською політикою. Суттєвою складовою реалізації ефективної регіональної політики Європейського Союзу є також і втілення програми комплексного пакету документів “Агенда - 2000” (2000-2006 рр.), який містить вичерпний перелік важливих заходів – проведення фінансової реформи, реформування аграрної і податкової політики, вирішення питань, пов’язаних із розширенням Євросоюзу. Згідно цього документу передбачається скорочення цільових категорій Структурних Фондів до трьох: І категорія – найвищий ступінь сприяння тим регіонам, де ВВП на душу населення становить менше 75% ВВП у середньому по ЄС. ІІ категорію становитимуть регіони із високим рівнем безробіття (мета - підтримка структурно слабких регіонів). ІІІ категорія – здійснення підтримки ініціатив в освіті, перекваліфікації (мета – розвиток людських ресурсів). На сьогодні одним із основних пріоритетів реалізації регіональної політики ЄС є вимога ефективніше використовувати вже наявні ресурси, можливості регіонів. Адже поряд із такими важливими принципами реалізації регіональної політики ЄС, як субсидіарність, децентралізація та інші, найпотужнішим в “Агенді–2000” визначено принцип ефективності. Таким чином, можна зробити висновок, що ця остання модифікація єврорегіональної політики в структурі проекту “Агенда 2000” не виходить за межі первісної ідеї “Європи регіонів”. Більше того - наприкінці ХХ століття цей документ лише підтверджує факт посилення ролі регіонів в Європі, актуальність проведення більш ефективної регіональної політики. Отже, зрозуміло, що регіоналізація не зводиться до процесу звичайної адміністративної децентралізації. Існує багато аргументів як для виборів демократичних легітимних органів регіонального представництва, так і для передачі таким органам основної компетенції місцевих влад локальних регіонів і провінцій. Якщо перефразувати вислів Ернеста Ренана, тоді регіонам потрібен “щоденний безкінечний плебісцит”, якщо вони дійсно хочуть бути суб’єктами політичних та економічних відносин. За умов отримання регіонами реальних повноважень, у майбутньому рівень сприйняття регіонами буде динамічно змінюватися, зосереджуватись навколо центральних аспектів позицій регіону. Підводячи підсумок щодо наведених функцій регіонів, слід відзначити, що ці функції треба розглядати лише комплексно і лише в контексті визначення регіону як найбільш важливого резерву для внутрішньої єдності Європейського Союзу - (pure cohension potential). Саме цей аргумент є дуже важливим навіть з політичної точки зору, бо усуває всілякі сумніви стосовно можливого переважання відокремлюючих чи відцентровуючих тенденцій, які можуть призвести до дезінтеграції чи спричинити збройний локальний конфлікт. У 1988 році з метою надання фінансових ресурсів перш за все найбільш відсталим регіонам Європейським Союзом була розроблена єдина система класифікації NUTS (Nomenclature of Territorial Units for Statistical Purposes), яка полегшує ведення статистичного аналізу відсталих регіонів зокрема і регіонів ЄС взагалі, а також сприяє чіткому визначенню різного рівня розвитку регіонів, категоризуючи їх як територіальні одиниці. Усього NUTS поділяється на 5 рівнів (три з яких NUTS 1-3 регіональні, а два NUTS 4-5 - місцеві одиниці регіональної статистики ЄС). Слід відзначити, що NUTS 1 складає 77 регіонів (найбільші регіони в структурі держав-членів ЄС чи вже об’єднані територіально-адміністративні одиниці, як, наприклад, 21
у Німеччині, Франції, Великій Британії). Рівень NUTS 2, що, по суті є “найпридатнішим простором” для втілення регіональної політики ЄС та Структурних Фондів, об’єднує 211 регіонів; NUTS 3 (1031 регіон) є найоптимальнішим саме для реалізації комплексних соціо-економічних, спеціальних програм міжрегіонального співробітництва. Ці рівні в системі NUTS не у всіх випадках є тотожними до територіально-адміністративного устрою держав-членів ЄС. Саме рівень NUTS 2 вимагає у більшості випадків якомога повної відповідності – уніфікації територіального адміністративного поділу держави-члена ЄС до критеріїв регіонального поділу (NUTS 2) Європейського Союзу. Адже від виконання цієї умови залежить, по суті, і надання фінансування, і дотацій із Фондів ЄС. Отже, відповідність NUTS 2, по суті, є необхідною умовою для держав-аплікантів Центрально-Східної Європи, а також і для України. Пріоритетні напрями (objectives) регіональної політики ЄС Відповідність вищезазначеним принципам регіональної політики ЄС за чіткою класифікацією регіонів ЄС має на меті реалізацію визначених 6 пріоритетних напрямів регіональної політики ЄС, виокремлення яких слугує концентрації фондів та їх ефективному використанню. Визначення 6 пріоритетних напрямів було зумовлено виокремленням найбільш відсталих регіонів та необхідністю проведення структурних змін:
Пріоритетні напрями (objectives) Напрям № 1 Сприяння структурній перебудові та розвитку депресивних регіонів На рівні NUTS 2 ця мета стосується лише тих регіонів, де рівень ВВП на душу населення протягом трьох років був нижче за 75% від середнього по ЄС. Напрям № 2 Надання фінансових ресурсів регіонам, де спостерігається стагнація промисловості. Напрям № 3 Боротьба з тривалим безробіттям та підтримка ініціатив зайнятості. Напрям № 4 Адаптація підприємців, робітників у промисловості та виробничії сфері до системних змін, які загрожують безробіттям. Напрям № 5 Фінансування розвитку сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови сільського господарства. Напрям №6 Допомога північним країнам із вкрай низькою густонаселеністю територій 22
Висновки Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що забезпечувана ЄС структурна підтримка і в цьому контексті - регіональна політика Європейського Союзу до 1990-х років ХХ століття досягли самостійності. В той же час ЄС продемонстрував свою здатність досягати консенсусу, який дає адекватну компенсацію інтересам учасників, про що, зокрема, свідчить і “Агенда-2000”. У 1999 році структурна допомога становила понад 30 мільйонів ЕКЮ, ¾ з яких отримали депресивні регіони Європейського Союзу. На сьогодні мета регіональної політики Європейського Союзу визначається у: “підтягуванні” менш соціо-економічно розвинених регіонів держав Євросоюзу до рівня більш економічно розвинених регіонів держав Європи; реалізації важливої мети внутрішньої регіональної політики ЄС – ліквідації територіальних диспропорцій економічного та соціального розвитку всередині розвинутих держав ЄС. Можна зробити висновок, що тенденції економічного зростання та зміцнення політичного статусу регіонів, а також наявні диспропорції між регіонами Євросоюзу є постійним явищем. Отже, суть ефективної регіональної політики ЄС на сьогодні визначається тим, якою мірою ЄС спроможний контролювати ситуацію в регіонах і хоча б дещо сприяти нівеляції диспропорцій, перш за все – наданням допомоги “бідним” депресивним регіонам Євросоюзу в контексті ефективного використання ініціатив локального рівня та можливостей самих регіонів. Важливість питання полягає також у тому, наскільки Євросоюз буде спроможний фінансувати економічну модернізацію нових центральноєвропейських держав-членів ЄС, певна річ, з уваги на свої стратегічні інтереси. Адже негативні тенденції (приміром такі, як латентний розвиток конфліктних зон - економічних, етнополітичних, екологічних тощо), вже у найближчому майбутньому вимагатимуть від економічно розвинутих держав Західної Європи ще більших інвестицій для підтримки стабільності у різних вимірах. Реалізація адекватної єврорегіональної політики сприятиме вирішенню етнополітичних конфліктів та запобіганню виникнення ймовірних передкризових ситуацій на локальному рівні. Суть адаптації європейської регіональної політики для України визначається у чіткому застосуванні головних принципів цієї політики. У зв’язку з цим важливого значення набуває необхідність розробки науково обґрунтованої Комплексної регіональної політики України (що ускладнюється специфікою територіальноадміністративного устрою, економічною кризою та відмінними географічними, економічними, просторовими, історичними ознаками). Але працюючи над концепцією, нам не варто в черговий раз “винаходити велосипед”, бо регіональна політика навіть в державах ЦСЄ розробляється і впроваджується згідно критерій Європейського Союзу. Утім, це не означає повної імплікації структури цієї політики на держави ЦСЄ та Україну, адже останні суттєво відрізняються за просторовими, і особливо - за економічними ознаками. Концептуальна розробка єврорегіональної політики в нашій країні є реальною умовою та об’єктивною необхідністю з уваги на активну участь України в європейському регіональному співробітництві у ХХІ столітті. Вивчення досвіду взаємодії європейських політичних, владних інститутів є важливою умовою з точки зору вироблення та застосування єдиної методики, оптимальної структури своєрідних регуляторів регіональних та державних взаємовідносин – як пошуку компромісів між локальними та загальними інтересами в Україні. З точки зору інституціоналізації системи регіональної політики Європейського Союзу в Україні треба враховувати інкрементність цього процесу, адже він триватиме десятки років, трансформуючи старі-нові інституції регіональної та центральної влади. Отже, вкрай необхідно створити гнучку та стійку систему врегулювання локальних та загальних інтересів, шляхом: реформи адміністративно-територіального поділу держави; визначення ієрархії, статусу регіонів за нормами європейського міжнародного 23
права; формування ієрархії органів регіонального самоврядування з урахуванням регіональної специфіки (використання головних принципів таких головних документів, як Європейської Хартії місцевого самоврядування, Хартії Конгресу місцевих і регіональних влад Європи); вироблення власне механізму дії інститутів на місцевому та регіональному рівнях та способів контролю над ними. Економічне об’єднання Європи, а також політична інтеграція держав європейського континенту зазнає швидких змін і, по суті, є викликом часу, відображає зростаючу потребу політики об’єднання держав континенту в контексті реалізації єврорегіональної політики з метою зменшення диспропорцій у розвитку регіонів та сприяння стабільності в різних вимірах у більш різноманітній Європі. З огляду на зміну геополітичних та геоекономічних обставин на континенті, що впливають на регіональний розвиток, держави Європи пристосовуються до нового стратегічного середовища, яке вже формується внаслідок як реформи ЄС, так і проведення політики розширення на Схід у контексті розвитку ідеї Європи не тільки у географічному, політичному чи економічному вимірах, а насамперед - як вільного та різноманітного європейського культурного простору. Отже, часткова модифікація єврорегіональної політики відкриває нові форми всеохоплюючої координації європейських регіонів, посилює їх роль у реалізації адекватної міжнародної політики на регіональному рівні. По суті, за умов соціо-економічної кризи в Україні впровадження моделі регіональної політики ЄС (її головних принципів) має стати обов’язковою передумовою інтеграційної політики та зовнішньополітичного курсу нашої держави. Використана література 1. Бусыгина И.М. Настоящее и будущее «Европы регионов» (проблемы европейского регионализма) // Мировая экономика и международные отношения. - №9. - 1993. – С.7886. 2. Дені де Ружмон. Європа у грі. Шанс Європи. – Львів, 1998. – 273 с. 3. Европейский Союз. Сборник международных терминов из области права и управления. (Europaische Union) – т. 3. – Мюнхен, 1998. – 384 c. 4. AGENDA 2000. For a Stronger and Wider Union. DOC/97/6. – European Commission, Strasbourg, 15 July 1997. 5. The Amsterdam Treaty. Official Publications of the European Communities, Luxemburg (1999). –96 р. 6. Anderson, Malcolm. The agenda for police cooperation In: Policing across national boundaries (1994), pp. 3-21. 7. Cohesion in the European Union. Regional Policy and Cohesion. European Union. Cohesion Report. Fact Sheet, 1999. 8. Cohesion Policy and European integration-building multilevel governance. – Oxford, 1996. ETS No. 106 European Outline Convention on transfrontier cooperation between territorial communities or authorities, Madrid, 21 May 1980. 9. Commission of the European Communities 1996. First Report on Economic and Social Сohesion. Brussels/Luxembourg: Commission of the European Communities. (1996). 10. An Enlarged Europe. Regions in Competition? (edited by Sally Hardy, Mark Hart, Louis Albrechts, Anastasios Katos) Regional Studies Association.London (1995). 11. The European Regional Development Fund. Official journal of the European Communities. N L 73/1, 21 March (1975). 24
12. The European Union and the regions. (edited by M.Keating, B.Jones) – Oxford: Clarendon Press (1995), 306 p. 13. Jeffery, Charlie. The Regional Dimension of the European Union. London (1997), 223 p. 14. Grenville J.A.S., Wasserstein, Bernard. The Major International Treaties since 1945. London: Methuen (1987). 15. Hart, Mark. Convergence, Cohesion and Regionalism: contradictory trends in the new Europe In: Modern Europe. London (1998), pp. 164-185. 16. Harvie, Christopher. The Rise of Regional Europe. Historical Connections. London-New York (1994), 92 p. 17. Hooghe, Liesbet. Cohesion Policy and European Integration: Building Multi-Level Governance. Oxford (1996), 458 p. 18. Molle Willem, Cappellin Riccardo. Regional Impact of Community Policies in Europe. Newcastle (1988), 199 p. 19. Morgan, Roger. Regionalism in European Politics. Policy Studies Institute, London (1987), 206 p. 20. Regional Policy. Fact Sheets on the European Union. Directorate-General for research. Official Publications of the European Communities, Luxembourg (1998), pp. 142-147. 21. Regions in Europe. Edited by P.Le Gales and C.Lequesne. – London-New York (1998). 22. Reform of the Structural Funds 2000-2006. Comparative analysis. EU Structural Funds. European Commission, Brussels (1999). 23. Reform of the Structural Policy: Result of the Berlin summit. Directorate-General for Regional Policy and Cohesion.European Commission. March (1999). 24. Sixth Periodic Report on the regions: Summary of Main Findings. Fact Sheet. 04.02.99 EN. Regional Policy and Cohesion. European Commission. (1999). 25. Theory and Reform in the European Union (edited by Chryssochoou D.)(1999).
25
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ АБО ВЛАДАМИ Олександр Вишняков (Одеса) Транскордонне співробітництво як правове поняття. Місце Європейської рамкової конвенції про транскордонне між територіальними общинами або властями в ієрархії нормативно-законодавчих актів України Як правове поняття транскордонне співробітництво знайшло широкого поширення після підписання державами-членами Ради Європи 21.05.1980 р. Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владамиi. Україна приєдналася до неї Постановою Верховної Ради від 14.07.1993 р. “Про приєднання України до Європейської конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року”ii. Згідно ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Отже, вони стають актами прямої дії і для регулювання відповідних відносин не потребують додаткових актів внутрішнього законодавства. Виникає питання про місце конвенції в ієрархії нормативних актів законодавства України. Згідно Закону від 22.12.1993 р. “Про міжнародні договори України”,iii укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавстваiv. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст.17). Статтею 7 цього Закону передбачено випадки, коли міжнародні договори підлягають ратифікації, зокрема, коли ратифікація зумовлена самим міжнародним договором. В свою чергу, статтею 9 Конвенції передбачено, що вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Щодо держави не-члена Ради Європи (якою є Україна) статтею 10 Конвенції передбачено приєднання шляхом здачі на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи документа про приєднання. Оскільки Постанову Верховної Ради України про приєднання до Конвенції було прийнято до набрання чинності Закону “Про міжнародні договори України”, потреби в приєднанні до Конвенції шляхом прийняття Верховною Радою України закону немає. А якби Україна була на момент приєднання до Конвенції членом Ради Європи, то мала б діяти згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції, яка передбачає, як один з варіантів приєднання, ратифікацію. Якщо ж на той час діяв би Закон “Про міжнародні договорі України”, слід було б керуватися п.1а ст.10 цього Закону, що зумовлює ухвалення Верховною Радою рішень у формі закону при приєднанні до міжнародних договорів, які потребують ратифікації. Таким чином, на сьогоднішній день Конвенція є не тільки частиною національного законодавства України, - вона за своєю еквівалентністю фактично займає місце серед законів України і має прирівнюватися за юридичною силою до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України у формі закону. Суб'єктний склад До суб’єктного складу входять територіальні громади та територіальні влади. Згідно з пунктом 2 статті 2 Конвенції термін територіальні громади або влади означає громади, влади або органи, що здійснюють місцеві або регіональні функції та визначаються як такі внутрішнім законодавством кожної держави. Територіальні громади визначено суб’єктами місцевого самоврядування ст.140 Конституції та Законом України 26
від 21.05.1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”v та діють як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради. Як “територіальна влада” можуть розглядатися й місцеві державні адміністрації, що здійснюють на відповідній території надані державою, а також делеговані відповідними радами повноваження (ст.ст.118,119 Конституції, Закон від 09.04.1999 р. “Про місцеві державні адміністрації”vi). У цій ролі можуть виступати і органи місцевого самоврядування, якщо їм згідно із ст.143 Конституції надаються законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Транскордонне співробітництво і компетенція територіальних громад або влад Згідно Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань, які відповідно до законодавства підлягають реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших подібних добровільних об'єднань. Територіальні громади ухвалюють відповідні рішення про об'єднання в асоціації або вступ до них та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них (п.21 ст.26). Серед повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад вказується забезпечення на відповідній території в певних межах реалізації міжнародних зобов'язань України (ст.35). До повноважень районних і обласних рад віднесено прийняття рішень щодо об'єднання в асоціації, вступ до них та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також про вихід із них (п. 25 ст.43). Законом “Про місцеві державні адміністрації”, поряд з іншими повноваженнями, окремо виділено таке повноваження в галузі міжнародних відносин як укладення договорів з іноземними партнерами про співробітництво в межах компетенції, визначеної законодавством (ст.26). Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних громад або влад, і власне Конвенція не змінює межі та характер компетенції територіальних громад або влад (ст.2 Конвенції). Але треба зазначити, що коло питань, віднесених законодавством України до компетенції територіальних громад та органів влади, по яких можна реалізовувати Конвенцію, є достатньо широким, хоча й не чітко визначеним. Це дає змогу реалізувати транскордонне співробітництво в тому значенні, якого йому надає Конвенція: “будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, що перебувають під юрисдикцією двох або більше Договірних Сторін, та на укладення з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей”. Чинне законодавство України і правове врегулювання розвитку транскордонного співробітництва Діюче законодавство України не регулює специфіки транскордонного співробітництва, - останнє як таке лише охоплюється нормами законодавства України і не протирічить їм. Тобто можливі різноманітні форми і види за умови цього непротиріччя. В тому, що стосується місцевого самоврядування, треба взяти також до уваги ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 р.vii, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 р., згідно якої місцеві власті в межах закону мають повне право вирішувати будь-яке питання, не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органуviii. Таким чином, є підстави для впровадження форм і видів співробітництва, не врегульованих або недостатньо врегульованих діючим законодавством України, а також користуватися міжнародними документамирекомендаціями. 27
У рекомендаційного характеру додатку до Конвенції розглядаються розроблені у Раді Європи типові та рамкові угоди, статути і договори про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. В них можуть вноситися будь-які необхідні зміни залежно від конкретної ситуації в кожній державі. У всякому разі, самі по собі вони не мають сили договору (ст.3 Конвенції). Їх поділяють на типові міждержавні угоди та на рамкові угоди, статути і договори між місцевими властями. Загальні положення щодо типових міждержавних угод визначають термін їх дії, порядок їх укладення та припинення, термінологію та деякі інші питання. Так, терміни місцеві власті та регіональні власті в типових угодах означає власті, общини або органи, які відповідно здійснюють місцеві або регіональні функції за внутрішнім законодавством кожної держави. Серед типових міждержавних угод, як основу, виділено угоду про розвиток транскордонного співробітництва та варіанти додаткових міждержавних угод (про регіональні та місцеві консультації, про транскордонне співробітництво між місцевими властями, про органи транскордонного співробітництва). Так, основна типова міждержавна угода визначає транскордонне співробітництво на регіональному та місцевому рівнях як усі спільні адміністративні, технічні, економічні, соціальні або культурні заходи, спрямовані на зміцнення і посилення добросусідського співробітництва між районами, розташованими по обидва боки кордону, а також укладення відповідних угод з метою розв’язання проблем, які можуть виникати у цій галузі. У типовій угоді про регіональні консультації наводиться широкий орієнтовний перелік галузей співробітництва, по яких спільні консультаційні органи напрацьовують пропозиції для прийняття відповідних рішень на місцевому або урядовому рівні. Це, зокрема, громадський транспорт, дороги та автостради, спільні аеропорти, водні шляхи, морські порти; електростанції, постачання газу, електроенергії та води; місця, що підлягають охороні, зони відпочинку, природні парки; боротьба із забрудненням довкілля та повітряного середовища, зниження рівнів шуму; освіта, професійна підготовка та дослідження; спільне використання медичних установ; спільні молодіжні та спортивні центри і табори, використання будинків відпочинку; взаємодопомога в надзвичайних ситуаціях; спільні проекти розвитку туризму; проблеми, що стосуються осіб, які працюють у прикордонних районах (транспорт, житло, соціальне страхування, оподаткування, зайнятість, безробіття і т.ін.); нові підприємства; каналізаційне господарство, переробка відходів; удосконалення аграрної системи. Співробітництво може здійснюватися за допомогою адміністративних, економічних або технічних договорів, що укладаються місцевими властями в межах їх повноважень та регулюють поставки товарів або надання послуг, спільну діяльність. Сторони такого договору зазначають право, яке застосовується, шляхом посилання на публічне та приватне право одного з учасників міждержавної угоди. В разі відсутності визначення сторонами права, яке підлягає застосуванню, до договору застосовується право тієї держави, місцевий орган якої відповідає, згідно з договором, за виконання головних заходів або, у разі відсутності такого, - місцевий орган якої має найбільш серйозні фінансові зобов’язання. Порядок розгляду спорів між місцевими властями та компетентний судовий орган визначаються правом, що застосовується до договору. При цьому мають вживатися усі можливі заходи для забезпечення швидкого виконання судових рішень, незалежно від того суд якої держави їх виголосив. Договори можуть також містити положення про арбітраж. На додаток до спільних консультативних структур заінтересовані місцеві та регіональні власті у межах повноважень, наділених внутрішнім законодавством, можуть створювати асоціації та консорціуми, які забезпечуватимуть правову основу їхнього співробітництва. Основою для такого об’єднання має стати цивільне або торгове право, застосоване однією із зацікавлених держав за вибором сторін. Вони можуть наділятися правами здійснювати свою діяльність на території кожної із заінтересованих держав за правилами відповідної держави, якщо остання не встановлює винятків із них. Договір про створення асоціації чи консорціуму, статут і зміни до них можуть затверджуватися вищими щодо місцевих або регіональних властей-учасниць властями. Статут повинен 28
містити предмет і цілі діяльності; склад учасників, назву і місцезнаходження асоціації чи консорціуму; функції і місцезнаходження філій, порядок призначення органів управління; зобов’язання учасників та їх внесок у спільний капітал; склад і порядок роботи загальних зборів; порядок ліквідації, правила щодо регулювання фондів та рахунків, порядок виходу та виключення зі складу учасників. Відповідно до внутрішнього законодавства компетентними органами держави, де знаходиться штаб-квартира асоціації чи консорціуму, здійснюється нагляд або контроль за їх діяльністю. Спори між асоціацією або консорціумом та їх учасниками, або між учасниками розглядаються, якщо не передбачене інше, адміністративними і судовими органами держави, де знаходиться штабквартира асоціації чи консорціуму, а держави-учасниці угоди мають вживати необхідних заходів для забезпечення виконання на їх території рішень по спорах. Рамкові угоди, статути і договори між місцевими властями, як і типові міждержавні угоди, відповідають різним рівням і формулам транскордонного співробітництва. Вони укладаються і використовуватися або безпосередньо на місцевому чи регіональному рівні, або згідно відповідної міждержавної угоди, залежно від стану національного законодавства, а також можуть відповідним чином доповнюватися залежно від потреб місцевих властей, оскільки мають схематичний характер. Простішим рівнем є створення консультативної групи, що забезпечувала б обмін інформацією, координацію і консультації у галузях, які належать до компетенції відповідних місцевих властей. Для соціально-економічних організацій та фізичних осіб можливе відкрите членство у групах. На щабель вище стоїть співробітництво шляхом координації управління транскордонними місцевими державними справами з метою гармонійного розвитку прикордонних регіонів: створюються координаційні групи, комісії з примирення, органи контролю, укладення прямих договорів. Одним із варіантів є участь місцевого органа однієї держави в недержавній асоціації сусідньої держави на умовах членства, які застосовувалися б до членства цього місцевого органу в недержавній асоціації в його власній державі. Ще вищим рівнем є створення спільної організації із статусом юридичної особи задля організації об’єкту громадського користування, експлуатації обладнання, надання послуг. Відносини між властями прикордонних районів може бути оформлено договором про поставки товарів або надання послуг. Такий договір використовуватимуть для торгівлі, оренди, надання концесій на експлуатацію тощо. Він придатний для застосування як до комерційних операцій, що могли б узяти на себе фізичні та юридичні особи, так і до тих, які потребують участі місцевих властей для виконання ними делегованих державних функцій. В останньому випадку це стосується концесій про надання комунальних послуг або договорів на здійснення громадських робіт, надання фінансування на пайових засадах одним органом іншому по обидва боки кордону. Така форма значно простіша, ніж спільна установа типу “транскордонний консорціум”, про який йшлося вище, і може в деяких випадках усувати необхідність створення останнього. Безумовно, впровадження того чи іншого варіанту безпосередньо місцевими та регіональними властями залежить від стану законодавства відповідних країн. Можлива й така ситуація, за якої необхідна наявність міждержавної угоди. Наприклад, для розвитку співробітництва територіальних громад, місцевих та регіональних властей України, Молдови та Румунії потрібний порівняльний аналіз відповідних положень законодавства трьох країн, а також двох-, трьох- та багатосторонніх договорів та інших угод, укладених з їх участю, та вже укладених на місцевому та регіональному рівні . Наприклад, щодо формування єврорегіону “Нижній Дунай” - аналіз рішень керівних органів єврорегіону, та існуючої практики взаємовідносин. Щодо України, то можна стверджувати, що вищезгадані її законодавчі положення навіть без наявності міждержавних угод про транскордонне співробітництво забезпечують для органів місцевого самоврядування можливість безпосередньої участі у транскордонній асоціації, зважаючи, однак, на те, що, згідно із ст.15 Закону “Про місцеве самоврядування”, асоціаціям та іншим добровільним 29
об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування. Відносно конкретних видів транскордонного співробітництва, то законодавство України прямо їх не регулює. Наприклад, до повноважень районних і обласних рад віднесено прийняття за пропозицією відповідних сільських, селищних, міських рад рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань (п.15 ст.43 Закону “Про місцеве самоврядування”), але при цьому відкритим залишається питання транскордонних вільних економічних зон (ВЕЗ). Законодавство про ВЕЗ, зокрема Закон від 13.10.1992 р. “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”,ix не передбачає створення транскордонних СЕЗ(ВЕЗ). Але згідно ст.2 Закону статус кожної зони визначається Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону. Тобто тут достатньо прийняття закону про ратифікацію міжнародної угоди про конкретну транскордонну СЕЗ (ВЕЗ), де і визначено відповідний статус. Це можна віднести до проекту створення міжнародної вільної економічної зони “Рені-Галац-Джурджулешти”, хоча вона мала б виконувати не стільки міжрегіональні, скільки міждержавні галузеві економічні функції. Прикордонна і прибережна торгівля та участь у створенні міжнародних транспортних коридорів як напрямки розвитку транскордонного співробітництва та їх правове врегулювання в Україні Серед повноважень виконавчих органів місцевих рад є організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі (ст.35 Закону “Про місцеве самоврядування”). Але не визначено в який спосіб, у якому порядку встановлюється режим такої торгівлі та яка її специфіка в умовах транскордонного співробітництва. Аналогічні повноваження без їх конкретизації щодо умов транскордонного співробітництва закріплені за місцевими державними адміністраціями (п.5 ст.17, п.6 ст.26 Закону “Про місцеві державні адміністрації”). Згідно із ст.25 Закону від 16.04.1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Україна може укладати з державами, які мають спільні з Україною морські та/або сухопутні кордони, двосторонні та/або багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та суб’єктів господарської діяльності цих держав у відносинах з ними”. Таке не зовсім вдале формулювання, звичайно, не може означати якийсь дозвіл для України: це лише визначена в законодавчому порядку одна з можливостей надання пільг учасникам зовнішньоекономічної діяльності за умов наявності міжнародних договорів про спеціальні правові режими торгівлі (наприклад, прикордонної торгівлі); надання такого режиму на умовах взаємності. Окремі приклади нормативного регулювання прикордонної та прибережної торгівлі в Україні мали місце. Так, Указом Президента України від 21.02.1994 р. № 61/94 “Про додаткові заходи щодо делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, яке перебуває у загальнодержавній власності”, ці державні адміністрації одержали окремі повноваження центральних органів державної виконавчої влади, в тому числі - укладати та погоджувати з Міністерством економіки України і Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України договори з питань прикордонного співробітництва щодо обміну продукцією, яка виготовляється на території областей. Ще за часів Союзу, згідно угоди між урядом СРСР та урядом Туреччини про прибережну та прикордонну торгівлю, розпорядженням Ради Міністрів СРСР Одеському облвиконкому було надано право прибережної та прикордонної торгівлі з Туреччиною (рішення виконкому Одеської обласної Ради народних депутатів від 21.02.1992 р. № 21). Хоча зазначені рішення не торкалися Конвенції та й взагалі не знайшли відповідного розвитку, вони разом з наявною практикою заслуговують на увагу. 30
Для України як транзитної держави особливого значення набувають міжнародні транспортні коридори, кілька з яких проходять територією України. Це один з найперспективніших напрямів транскордонного співробітництва, тим більше, що він має основу в законодавстві України (наприклад, у постанові Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1996 р. N 1324 “Про створення в Україні транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи”x та міжнародно-правових документах. Треба зазначити, що у Договорі про заснування Європейського співтовариства є дуже важливе положення про те, що Співтовариство може приймати рішення про співробітництво з третіми країнами для просування проектів транс-європейських мереж, що викликають взаємний інтерес, та для забезпечення взаємодії мереж (ст.155). xi Дуже важливу роль тут має відіграти законодавство про транзит вантажів (Закон від 20.10.1999 р.),xii про концесії (Закон від 16.07.1999 р.)xiii та спеціальне законодавство про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг (Закон від 14.12.1999 р.).xiv Єврорегіони як форма транскордонного співробітництва та рух України в напрямку європейської інтеграції Однією з поширених форм транскордонного співробітництва є асоціації та інші подібні форми співробітництва суміжних регіонів як адміністративно-територіальних одиниць, що належать різним європейським країнам та мають свої органи управління і йменуються іноді як “єврорегіони”. До них відносяться і створені за участю деяких регіонів України Карпатський єврорегіон та єврорегіони “Буг”, “Верхній Прут” та “Нижній Дунай”. Правовою основою формування кожного з них є національне законодавство України і, відповідно, Білорусі, Молдови, Польщі, Румунії, Угорщини, міжнародні угоди України, а також Європейська конвенція про транскордонне співробітництво. Формування єврорегіонів відображено у відповідних угодах між органами місцевої і регіональної влади. Так, угоду про формування єврорегіону “Нижній Дунай” підписано у м.Галац (Румунія) 14.08.1998 р. представниками від українських, молдовських та румунських регіональних влад. Єврорегіон сформовано у складі: українська сторона - Одеська область; молдовська сторона – райони Кагул, Кантемір та Вулканешти; румунська сторона – повіти Бреїла, Галац і Тульча. Тією ж угодою створено керівний орган єврорегіону – раду, а також затверджено статут. Незважаючи на наявність статутних документів, зазначені єврорегіони з українськими учасниками не є юридичними особами. Єврорегіони та подібні їм утворення виконують різні функції. В одних – це перш за все економічний розвиток, в інших пріоритетом є захист довкілля. У масштабі Європейського Союзу подібним утворенням надається особлива роль у здійсненні політики “економічного і соціального згуртування” (economic and social cohesion). Практично йдеться про усунення нерівномірності умов. Так, Договором про заснування Європейського Співтовариства передбачено, що Співтовариство особливо намагається скоротити розрив між рівнями розвитку різних регіонів та зменшити відставання регіонів та островів, що знаходяться у найменш сприятливих умовах, включаючи сільські райони. Внесок в усунення основних регіональних диспропорцій в Співтоваристві шляхом участі в розвитку чи структурній перебудові регіонів, що відстають у розвитку, та в конверсії індустріальних районів, що знаходяться у занепаді, покликаний зробити Європейський фонд регіонального розвитку. Крім того, створений Радою ЄС “Фонд згуртування” здійснює фінансове забезпечення проектів з охорони довкілля та транс-європейських мереж у сфері транспортної інфраструктури (ст.ст.158,160,161). Щодо трас-європейських мереж у галузі транспорту, телекомунікацій та енергетичних інфраструктур, то однією з цілей їх створення і розвитку є “надання можливості місцевим і регіональним общинам мати всі вигоди від створення зон без внутрішніх кордонів” (ст.154). Для країн-кандидатів на вступ до Європейського Союзу єврорегіони, створені за участю місцевих і регіональних общин країн ЄС, є своєрідним полігоном, де випробовується поєднаність соціально-економічних умов та відповідного законодавства. 31
Поряд з відомою програмою PHARE та програмою “передвступної аграрної підтримки” рішенням Ради ЄС схвалено принципи впровадження нового “фінансового інструменту передвступної структурної політики” (ISPA) для десяти країн Центральної та Східної Європи, який діє на тих же засадах, що й “Фонд згуртування”, хоча й не обмежується охороною довкілля і транспортною інфраструктурою, і на який спрямовується більше 1 млрд. євро на рік. Ця програма підтримує і “передвступні партнерства”, в тому числі на рівні місцевих і регіональних общин.xv Для України, як відомо, зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС, є стратегічним завданням.xvi Згідно із Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11.06.1998 р № 615/98, практичне здійснення інтеграційного процесу можливе лише за умови доповнення загальноєвропейського виміру співпраці регіональною інтеграцією. Враховуючи важливу для ЄС тенденцію, висловлену в гаслі “ЄС - від Союзу країн до Союзу регіонів”, даний напрям набуває особливого значення. Регіональна інтеграція, згідно цього документу, передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України та державами-членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на регіони, до органів місцевого самоврядування, територіальних громад (п.7 розділу І Стратегії).xvii Це положення є правовою основою для встановлення відповідних контактів не тільки на “горизонтальному” місцевому рівні, а й безпосередніх контактів між місцевими і регіональними владами України і державами ЄС та державами-кандидатами до вступу у ЄС, в тому числі – в рамках єврорегіонів. Це є особливо важливим, зважаючи на набуття незабаром повноправного членства у ЄС Польщею і Угорщиною та запрошення Румунії як асоційованого члена ЄС до переговорів про вступ у ЄС. Ще одним важливим положенням Стратегії інтеграції до ЄС є те, що вона виступає правовою основою для регіональних програм співробітництва з ЄС, забезпечення формування і здійснення яких нею передбачається (пп.1 п.3 розділу ІІ). Треба підкреслити, що в Стратегії інтеграції до ЄС йдеться не тільки про співробітництво сусідніх регіонів. Отже, вона дає можливість розробки таких регіональних програм та налагодження різних форм співробітництва між місцевими і регіональними владами України та країн ЄС. Тобто в цьому напрямі можуть надалі розвиватися раніше встановлені на різних засадах і в різні часи традиційні зв’язки на місцевому та регіональному рівні (наприклад, міста Одеси і Одеської області з Францією, Італією, Фінляндією та іншими країнами ЄС). Адаптація законодавства України до законодавства ЄС визначена Стратегією як один із основних напрямів інтеграційного процесу. І в цьому напрямі співробітництво між Україною і ЄС на місцевому та регіональному рівні дає можливість випробовувати на практиці здатність правової системи України до інтегрування. Наприклад, у рамках прибережної торгівлі можна було б запровадити правила, визначені Світовою організацією торгівлі, яких додержуються країни ЄС; запроваджені в ЄС правові умови підприємницької діяльності, митного регулювання, регулювання транспорту і зв’язку. Тим більше, що це є пріоритетні сфери правової адаптації згідно Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р. № 1496 (п.1).xviii Є великий потенціал у сфері адаптації законодавства ЄС у рамках транскордонних спеціальних (вільних) економічних зон і транс-європейських транспортних коридорів (наприклад, впровадження там за принципом mutatis mutandis положень Митного кодексу ЄС 1992 р.). Згідно із ст.51 Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, ратифікованої Законом України від 10.11.1994 р.xix, яка набула чинності з 01.03.1998 р., передбачено “зближення існуючого і майбутнього законодавства України з законодавством Співтовариства”. При цьому, “Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства”.xx Транскордонне співробітництво з країнами-кандидатами на вступ до 32
ЄС надавало б Україні додаткову можливість реалізації цього зобов’язання та набуття відповідного досвіду, оскільки країни-кандидати мають такі ж зобов’язання перед ЄС згідно з європейськими угодами про асоційоване членство. Так, наприклад, у європейській угоді ЄС з Румунією умови щодо адаптації законодавства (ст.62) повністю збігаються з умовами зазначеної угоди про партнерство та співробітництво ЄС з Україною.xxi Існування єврорегіонів з участю України та Румунії висуває на порядок денний питання про узгодженість законодавства обох країн, і саме це можливе на загальній основі законодавства ЄС, яке було б доцільним “рецептувати” для регулювання відносин у рамках цих єврорегіонів. Не можна не відзначити також положення Угоди Україна-ЄС щодо регіонального розвитку, зокрема щодо несприятливих районів, та зобов’язання сторін з налагодження прямих зв’язків між відповідними районами та державними організаціями, які займаються питаннями планування регіонального розвитку (ст.70). Виконуючи роль чинника процесу інтеграції ЄС, транскордонне співробітництво крім того може розглядатися як складова частина розвитку кооперації в рамках міжнародних угруповань, до яких входить Україна. Прикладом цього може бути Організація Чорноморського Економічного Співробітництва, ініціатором створення якої на основі діючої раніше Декларації 1992 р. виступила Україна (Статут ОЧЕС ратифіковано Законом України від 19.03.1999 р.xxii). Заключні зауваження Насамкінець треба відзначити, що правове поняття співробітництва місцевих та регіональних влад з точки зору Конвенції 1980 р. охоплює не тільки сусідні громади та регіони. Згідно з Протоколом № 2 від 05.05.1998 р. (підписаний Україною 03.11.1998 р.) до Конвенції, воно може здійснюватися “на двосторонньому рівні”, тобто на рівні міждержавному. Крім того, в даному Протоколі визначено поняття “міжтериторіальне співробітництво”, яке не охоплюється поняттям “транскордонне співробітництво” і означає “будь-яку взаємоузгоджену діяльність, спрямовану на започаткування відносин між територіальними громадами або владами двох або більше Договірних Сторін, крім відносин транскордонного співробітництва між сусідніми владами, включаючи укладення з територіальними громадами або владами інших держав угод про співробітництво”(ст.1 Протоколуxxiii). Оскільки положення щодо такого співробітництва застосовуються не самостійно, а через Конвенцію, доцільним було б у загальному плані знайти єдиний термін для цих дуже схожих в юридичному аспекті форм, або використовувати подвійний термін як єдиний. Примітки: i
Європейська Рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. - Рада Європи. - Українська правнича фундація (б.р.).- 33 с. ii Відомості Верховної Ради України. - 1993.- № 36.- Ст.370. iii Відомості Верховної Ради України. - 1994.- № 10.- Ст.ст.45,46. iv Таке ж правило було визначене ще раніше Законом України від 10.12.1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» (Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 10.- Ст.137). v Відомості Верховної Ради України. - 1997.- № 24.- Ст.170. vi Відомості Верховної Ради України. - 1999.- № 20-21.- Ст.190. vii Бюлетень Центру інформації та документації Ради Європи в Україні. - 1997.-(вип.)2.- С.5. viii Відомості Верховної Ради України. - 1997.- № 38.- Ст.249. ix Відомості Верховної Ради України. - 1992.- № 50.- Ст.676. x Зібрання постанов Уряду України. -1996.- № 19.- Ст.543. xi Treaty Establishing the European Community / Basic Community Laws. - Oxford: Oxford University Press, 1999.- P.p.3-96. xii Відомості Верховної Ради України. - 1999.- № 51.- Ст.446. xiii Відомості Верховної Ради України. - 1999.- № 41.- Ст.372.
33
xiv
Відомості Верховної Ради України. - 2000.- № 3.- Ст.21. Scott, Joanne, Regional policy: an evolutionary perspective / The evolution of EU law.- Oxford: Oxford University Press, 1999.- P.648-649. xvi Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік // Урядовий кур’єр.-23.02.2000.- № 34.С.6. xvii Офіційний вісник України. - 1998.- № 24.- Ст.870. xviii Офіційний вісник України. - 1999.- № 33.- Ст.1735. xix Відомості Верховної Ради України. - 1994.- № 46.- Ст.415. xx Угода про партнерство та співробітництво. Повний текст Угоди, підписаної між Європейським Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 року. - Київ: Представництво Європейської комісії в Україні (б.р.).С.27. xxi Europe Agreement establishing an Association between the European Communities and their member States, of the one part, and Romania, of the other part (with annexes, protocols and protocol of correction dated 10 November 1993). Concluded at Brussels on 1 February 1993 // Treaties and international agreements registered or filed and recorded with the Secretariat of the United Nations. Volume 1874/1875, 1995, I No 32005. xxii Відомості Верховної Ради України. - 1999.- № 18.- Ст.145. xxiii Людина і влада. - 1999.- № 11-12.- С.122. xv
34
ДОСВІД КАРПАТСЬКОГО ЄВРОРЕГІОНУ: ПОШТОВХ ДО ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ МОДЕЛІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Мирослава Лендьел (Ужгород) Результати Гельсінського саміту Європейського Союзу (10-11 грудня 1999 р.), зокрема схвалена на ньому Стратегія відносин з Україною свідчать, що нашій державі для збереження проєвропейської інтеграційної перспективи необхідно здійснити низку практичних заходів, у тому числі пожвавити транскордонне співробітництво з країнами Центральної Європи. Це завдання було б доречним реалізувати до 2003-2006 рр., коли теоретично можливим є набуття Польщею чи Угорщиною повноправного членства в ЄС. Окрім можливості створення зон вільної торгівлі із сусідніми державами (Ст. 4 Угоди про партнерство та співробітництво України та ЄС), що стане реальним лише після вступу України до Всесвітньої організації торгівлі (ВОТ), варто було б інституалізувати можливості, які потенційно існують з огляду на участь окремих областей в єврорегіональних структурах. Карпатський Єврорегіон, який об’єднує прикордонні території інтеграційних лідерів Польщі і Угорщини, також Словаччини, яка наздоганяє “брюсельський потяг”; Румунії, проблемної, у порівнянні з іншими державами; та України, яка має в своєму активі, на жаль, лише “європейський вибір” зовнішньої політики, може бути унікальним полігоном для налагодження механізму співробітництва між державами, які знаходяться на відмінних етапах європейських об’єднувальних процесів. Адже у разі налагодження природних економічно-торгівельних зв’язків, які б сприяли взаємодоповнюваності ринків областей єврорегіону, започаткування ефективної системи екологічного моніторингу, транспортної, митної та інформаційної інфраструктури, моделей зв’язку етнічних меншин з «метрополіями” по той бік кордону - побоювання “штучної ізоляції” українські території навіть після змін статусу країн-партнерів уже стає досить ілюзорним. Небажання упродовж 1999 р. урядів Угорщини та Польщі форсувати введення візового режиму для громадян України через економічні, національно-етнічні та політико-стратегічні причини є кращим свідченням цієї реалії. Єврорегіони, як “жорстка форма” інституалізації транскордонних відносин, як демонструє практика розвитку подібних утворень, має потенціал бути ефективним інтеграційним механізмом у розв’язанні таких проблем: • зміцнення взаємної довіри та безпеки; • спільного використання енергетичних ресурсів; • вироблення спільної стратегії охорони довкілля, регулювання режиму річок; • збільшення притоку іноземного капіталу; • вироблення спільної програми просторового розвитку регіону; • розвитку транспортно-експедиційної та прикордонної інфраструктури; • розвитку спільної підприємницької та інформаційної інфраструктури; • ефективного використання людських ресурсів шляхом взаємного визнання їх професійної кваліфікації, створення єдиного ринку праці; • диверсифікації економіки національних частин; • розв’язання проблем етнічних меншин; • підтримки спільних місцевих ініціатив органів місцевого самоврядування, неурядових організацій; • розвитку туризму Навіть побіжний погляд на вищенаведений перелік функціональних завдань єврорегіонів демонструє, що їх призначення полягає у розв’язанні спільних транскордонних проблем на місцевому та регіональному рівнях, що цілком лягає в русло 35
принципу субсидіарності, визначеного Європейським Союзом одним із основних принципів реалізації регіональної політики. На жаль, на практиці частина (а, можливо, навіть більшість із номінально діючих єврорегіонів) не використовує фактор “спільних транскордонних питань” для виправдання своєї організаційної інституалізації. В чому ж полягає проблема ? Перша за все, ефективне функціонування єврорегіонів є можливим за об’єктивних передумов, а саме: спільних історичних традицій території, наявності базової транспортної інфраструктури, відсутності кардинальної відмінності у схемах державного управління та місцевого самоврядування, зближення рівнів соціально-економічного розвитку, значної економічної та громадянської активності населення. Однак більшу роль відіграють суб’єктивні фактори, аналіз яких цілком доцільно провести на прикладі Карпатського Єврорегіону. Зважаючи на тему нашої розвідки виникає закономірне питання: який фактор був основним під час утворення Асоціації “Карпатський Єврорегіон” (КЄ) ? До його складу, як відомо, входять прикордонні адміністративні одиниці п’яти держав - Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та України (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області). У лютому 1993 р., коли було засновано Асоціацію, Карпатський Єврорегіон охоплював територію 53 200 кв.км. з 5 млн. чол. населення. Протягом п’яти років ці показники збільшилися відповідно до 141 485 кв. км. і 14, 794 млн. населення. У складі КЄ - адміністративно-територіальні одиниці регіонального рівня, а також окремі місцеві громади. Основні стимули до об’єднання в КЄ Метою подібної кооперації на початку 90-х рр. було, насамперед, покращення умов для працевлаштування громадян у сусідніх державах, облаштування прикордонних переходів, інфраструктури взагалі, спільні зусилля із захисту довкілля та природнорекреаційних ресурсів, а, в цілому, підвищення толерантності у відносинах між різними народами і покращення їх добробуту. Окрім того, для периферійних територій (по відношенню до розташування щодо національних центрів, вісей європейського економічного розвитку), які не мають доступу до необхідного капіталу, технологій, старих та нових ринків, які саме і об’єдналися у Карпатському Єврорегіоні, основним стимулом для співробітництва було бажання призупинити соціально-економічний занепад, що супроводжував період транзиту, використовуючи можливості регіональної кооперації. Як вважає угорський дослідник Л. Данко “ця співпраця може бути зручним знаряддям підготовки зацікавлених фахівців до пізнішого виходу на більш жорсткий західноєвропейський ринок” (Економічне співробітництво у регіоні Трикордоння, С.5). Дотримання позицій “преінтеграції” є цілком доцільним, адже як свідчать теоретичні дослідження оптимальним шляхом до зовнішньої інтеграції (наприклад, у рамках Європейського Союзу) є внутрішня інтеграція транснаціонального простору, об’єднаного спільною історією та економічними інтересами (James Scott, Comprehending Transboundary Regionalism, P. 4). Слід враховувати, що території, що увійшли до КЄ, об’єднані спільною історією, а саме - перебуванням упродовж другої половини ХІХ – на початку ХХ століть у складі єдиного державного утворення – Австро-Угорщини, - що зумовило тоді розбудову спільної транспортної інфраструктури, взаємодоповнюваності ринків, а, отже, єдине просторове розташування. Навіть період перебування у єдиному “соціалістичному таборі”, що, на практиці, означало жорсткий контроль навіть за внутрішніми кордонами країн Центральної та Східної Європи не зміг ліквідувати явище дрібної прикордонної торгівлі у регіоні Карпат, взаємодопомоги під час збирання врожаю, традиції студентських та учнівських обмінів, періодичність координаційних зустрічей партійної та державної регіональної еліти. 36
Уповільнений економічний розвиток у порівнянні з рештою територій країн є основною глобальною проблемою Карпатського регіону. Цьому сприяли як природноекологічні чинники (гірський та лісистий характер місцевості), так і наслідки соціалістичної системи регіональної економіки, а, точніше, розміщення продуктивних сил. Віддаленість від національних центрів визначила недостатню увагу держави до соціальноекономічного прогресу периферійних територій, що на практиці виявлялося у залишковому принципі централізованого спрямування капіталовкладень. Іншими чинниками, які негативно вплинули на еволюцію регіону, були відсутність уваги до розбудови прикордонних переходів у післявоєнний період, низький рівень транспортної та інформаційної інфраструктури взагалі. Історично склалося, що спільною проблемою для карпатсько-тисянських територій є безробіття (згадаймо, принаймні, велику хвилю імміграції з Центральної Європи кінця ХІХ – початку ХХ століття), яка пояснюється низьким абсорбційним рівнем ринку праці, проблеми якого, в свою чергу, зумовлені відсутністю реальної диверсифікації економіки регіону. “Оксамитові революції” 1989-1991 рр. у згаданих країнах сприяли відносному відкриттю кордонів між колишніми країнами-членами Варшавського договору, а це, безперечно, вплинуло на початок формування нових механізмів транскордонних контактів. Саме нові спорадичні приклади неформальної транскордонної співпраці між органами влади, бізнесовими структурами і пересічними громадянами сусідніх територій Польщі, Словаччини, України, Угорщини та Румунії передували створенню Асоціації “Карпатський Єврорегіон”. Водночас, представники регіональної еліти у перші роки 90-х рр. почали усвідомлювати потребу інституалізації цих відносин, принаймні у “м’якій формі”. У 1990 р. в Угорщині було ініційовано створення Асоціації “Карпати-Тиса”, одночасно розпочалося здійснення проекту транскордонного співробітництва у Польщі. Важливим кроком для створення єдиної платформи для співробітництва був транскордонний ярмарок у м. Ясло (Польща), семінар на тему «Можливості співробітництва між прикордонними регіонами Польщі, Чехословаччини, Угорщини та України». Зустріч завершилася підписанням Декларації, яка започаткувала Міжрегіональну раду з питань співробітництва у зоні Карпат. Теоретичну модель функціонування Карпатського Єврорегіону було розроблено за сприяння експертів Інституту досліджень Схід-Захід (попередня назва Інституту СхідЗахід), які вчасно підмітили, що численні локальні ініціативи транскордонного співробітництва не знаходять підтримки і порозуміння у середовищі національних урядів; ця проблематика залишається на периферії інтересів структур Європейського Союзу. Одночасно виникла загроза постання нової «залізної завіси» між країнами Центральної Європи і колишніми республіками Радянського Союзу. Саме тому у листопаді 1991 р. у м. Міхаловце (Словаччина) на міжнародній конференції «Регіони в міжнародному співробітництві» було сформовано концепцію та визначено пріоритети взаємодії прикордонних адміністративно-територіальних одиниць регіонального рівня Польщі, Словаччини, Угорщини та України (The Carpathian Euroregion Project: Institute for EastWest Studies. - Atlanta-Bardejov-Debrecen-Krosno-Lviv-Uzhgorod, 1994. – 9 p.) Важливим організаційним етапом стала конференція у травні 1992 р. у м. Ніредьгаза (Угорщина), де представники вищезгаданого Інституту запропонували об’єднати українську, угорську та польську ініціативи, з метою формування єдиної структури - Карпатського Єврорегіону. На нараді представників зацікавлених регіонів, що відбулася у червні того ж року в Ужгороді (Україна) було сформовано комітет, який підготував установчі документи об’єднання - Угоду і Статут. День 14 лютого 1993 р., коли у м. Дебрецен (Угорщина) міністри закордонних справ Угорщини, Польщі, України прийняли декларацію, де наголошувалось, що «створення Карпатського Єврорегіону сприятиме значному зростанню дружби та процвітання країн даного регіону, а також гарантуватиме активне використання принципів Акту Конференції з питань Безпеки та Співробітництва у Європі (Гельсінкі, 1975), Паризької Хартії Нової Європи (Париж, 1990) та інших документів. Створення 37
Карпатського Єврорегіону спрямує зусилля Ради Європи та Європейського Союзу на розвиток регіонального співробітництва”, став днем офіційного оформлення міжрегіональної асоціації “Карпатський Єврорегіон”. Представники регіонів України, Польщі та Угорщини, які підписали програмові та статутні документи, виступили засновниками Асоціації. Тоді ж виявилися перші об’єктивні перешкоди для ефективного функціонування Єврорегіону. Мова йде майже про “хрестоматійну суперечність” (для дослідника теорії транскордонних відносин) між прагненням регіональних еліт інституалізувати транскордонні контакти з територіями сусідніх держав та побоюванням національних урядів щодо можливого порушення принципу територіальної цілісності країни. З великою пересторогою до перспективи утворення асоціації поставився, насамперед, уряд Словаччини, очолюваний В. Меч’яром. Причиною подібного були складні відносини з Угорщиною, також сепаратистський політичний імідж угорської меншини, централізаційні тенденції у відносинах між Братиславою та регіонами. Врешті-решт, асоційованими членами єврорегіону стали лише окремі територіальні громади Словаччини. Лише у листопаді 1999 р. до повноправного членства в Асоціації залучилися новостворені в ході регіональної реформи краї (регіони). Повіти Румунії у 1993 р. набули лише статусу спостерігача, що було зумовлено іншою класичною проблемою транскордонних відносин – відсутністю чи недосконалістю національного законодавства, яке визначає повноваження регіонів країни, а, отже, рівень їх компетенції у налагодженні зв’язків з територіями по інший бік кордону. Після початку регіональної реформи в Румунії, активної лобістської кампанії представників північнозахідних повітів, здійсненої на рівні національного уряду, влітку 1997 р. 5 повітів стали повноправними членами єврорегіону. Основними правовими актами, які визначають функціонування КЄ як транскордонної асоціації прикордонних регіонів та громад (наголошуємо на цьому терміні, оскільки єврорегіон не є юридичною особою) є Угода і Статут, ухвалені 14 лютого 1993 р. у Дебрецені. Згідно Статуту «Асоціація не є новоствореною наднаціональною чи наддержавною установою, а лише виконує функції сприяння міжрегіональному співробітництву між партнерами». Організаційна структура Асоціації «Карпатський Єврорегіон» включає: • Раду; • виконавчого директора; • секретаріат; • робочі комісії. У складі Ради - 15 чоловік (по 3 представники від кожної країни - учасниці). Рада проводить засідання раз на три місяці. Серед її основних функцій - обговорення та схвалення спільних проектів міжрегіонального співробітництва. Рішення приймаються за умови одноголосного схвалення. 25-25 січня 1996 р. на XIV засіданні Ради Карпатського Єврорегіону (Егер, Угорщина) було затверджено положення про Секретаріат Асоціації Карпатський Єврорегіон. Згідно нього: - виконавчі та адміністративні функції здійснює виконавчий директор, який призначається Радою КЄ на два роки на підставі конкурсного відбору, що проводиться в регіонах - членах КЄ. До повноважень виконавчого директора входить організація виконання рішень Ради КЄ, керівництво Секретаріатом, координація діяльності Робочих комісій та Національних представників, підготовка проектів угод, проектів, засідань Ради, підтримка контактів з місцевими та міжнародними інституціями; - організаційне забезпечення діяльності КЄ здійснює Секретаріат, керівником якого є виконавчий директор. До обов’язків Секретаріату належить підтримка постійних контактів між членами структурних підрозділів КЄ, з місцевими органами управління в національних частинах, міжнародними структурами і організаціями, ведення листування з структурними підрозділами КЄ, зовнішніми організаціями, організація засідань Ради, 38
підготовка протоколів, здійснення перекладів. Секретаріат координує діяльність Робочих комісій, національних представників КЄ. До складу Секретаріату, окрім виконавчого директора, входить помічник виконавчого директора, секретар. Секретаріат кожні два роки змінює місцезнаходження. Протягом короткої історії існування КЄ виконавчими директорами були Адам Пеціол (Польща), Пал Віраг (Угорщина), Михайло Буковецький (Україна), Пйотр Гелінський (Польща). Діяльність робочих комісій КЄ координується положенням, схваленим у квітні 1996 року на XV засіданні Ради КЄ. Згідно нього: - робочі комісії утворюються відповідно до Статуту КЄ або рішень його Ради з метою розв’язання різноманітних проблем транскордонного співробітництва або для реалізації спеціальних проектів КЄ; - до складу комісій входять по два представника від кожної національної частини КЄ, призначені членами Ради КЄ від кожної національної частини; - діяльністю комісій керує голова, який представляє національну частину, на яку покладено завдання щодо координації роботи даної комісії; - основним завданням комісій є збір пропозицій щодо проектів із транскордонного співробітництва, які входять у сферу діяльності даної комісії, надання допомоги у реалізації кращих із них. Комісія може представляти Раді проекти, які вона вважає особливо важливими для КЄ і пропонувати, щоб ці проекти були схвалені як пріоритетні. На кінець 1999 р. у структурі Карпатського Єврорегіону діяло 5 комісій: 1. Комісія із захисту довкілля та туризму (координується польською стороною). 2. Комісія з регіонального економічного співробітництва (координується угорською стороною). 3. Комісія із розвитку соціальної інфраструктури (координується українською стороною). 4. Комісія із прикордонної торгівлі (координується румунською стороною). 5. Комісія аудиту та контролю (ревізійна комісія). На початку січня 1996 р. Рада КЄ затвердила Програму діяльності Асоціації, зокрема розвитку економічної співпраці, налагодження культурних, освітніх, туристичних та інших регіональних контактів у рамках єврорегіону, співробітництва з іншими подібними структурами. Навіть побіжний погляд на хронологію формування організаційної та інституційної структури Карпатського Єврорегіону демонструє її тривалість (більше трьох років) та певну непослідовність. Можна навести багато об’єктивних та суб’єктивних причин відсутності динамізму у становленні структури єврорегіону. Це і майже перманентний процес розширення та зміни статусу окремих територій; і закономірна повільність інституалізації асоціативного утворення, діяльність структурних частин якого повинна прилаштовуватися до змін у національних законодавствах країн-учасниць єврорегіону; і змінюваність представників країни у керівних органах асоціації; і послідовні “хвилі” позитивного чи негативного ставлення до ідеї єврорегіоналізації з боку центральних органів влади. Однак, на нашу думку, процес інституалізації Карпатського Єврорегіону був би набагато коротшим, якби ще до його офіційного утворення спільна транскордонна робоча група почала б розробляти концепцію його розвитку. Цей документ ми розуміємо як філософію існування певного єврорегіону, тобто чітке визначення мети його створення, потенційних питань, які потребують спільного вирішення із зазначенням реальних механізмів їх реалізації, потенційних перешкод для досягнення мети із одночасним пошуком способів їх нейтралізації, реальних та можливих “акторів” транскордонного співробітництва (державних структур, неурядових організацій, представників бізнесу) в рамках єврорегіону. Методологічною основою для формування стратегії може слугувати класичний підхід S.W.O.T – аналізу, а радше схема запропонована Дж. Скотом (див. Додаток 1). Можливо, через відсутність стратегічного підходу до бачення перспектив розвитку Карпатського Єврорегіону протягом 7 років його історії не було використано більшу 39
частину можливостей, які виникли після його інституалізації у 1993 р. Які саме шанси надає існування асоціативного транскордонного об’єднання місцевих та регіональних громад, інтереси яких представляють органи державної влади та місцевого самоврядування ? Під час відзначення 5-річного ювілею Асоціації у 1998 р., коли власне було вперше оприлюднено думку про потребу перегляду філософії функціонування єврорегіону, відзначалися наступні можливості: • спільне використання енергетичних ресурсів; • вироблення спільної політики щодо охорони довкілля; • збільшення притоку іноземного капіталу; • вироблення програм регіонального розвитку; • виробництво конкурентоспроможної продукції: • сприяння практичному запровадженню місцевих ініціатив. (Zilahy J. Carpathian Euroregion // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation, 1998, P. 21 • розвиток транспортного зв’язку на території Карпатського Єврорегіону, подолання проблеми недостатньо розвинутої інфраструктури; • розвиток сучасної економічної структури регіону; • гармонійний розвиток людської інфраструктури; • розвиток системи охорони здоров’я, соціального та культурного захисту; • різнобічний розвиток туризму; • зміцнення європейського та атлантичного співробітництва. (Istvan Suli-Zakar The Carpathian Euroregion in the Europe of Regions, Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation, 1998, Р. 90) Конкретні досягнення й спільні проблеми Зазначені вище потенційні напрями діяльності можна співставити із реальними результатами, досягнутими в рамках Карпатського Єврорегіону (зазначимо, що мова не йде про результати двосторонніх акцій): • проведення міжнародних ярмарок та виставок у містах регіону; • інтенсифікація зовнішньоекономічних контактів між територіями; • організація конференцій для обговорення спільних проблем п’яти країн; • підтримка транскордонних ініціатив вищих навчальних закладів - утворення Асоціації університетів Карпатського Єврорегіону, організація літніх шкіл; • сприяння налагодженню комерційних зв’язків між підприємствами країн КЄ (заснування Асоціації карпатських торгово-промислових палат); • налагодження діяльності прикордонних переходів, будівництво моста через Тису на українсько-угорському кордоні (основний практичний позитив, який мають території України від участі в Карпатському Єврорегіоні – це розбудова нових прикордонних переходів із сусідніми державами, адже позитивна позиція національних урядів, значною мірою, була результатом лобіювання місцевих та регіональних органів влади; на початку 2000 р. почало розглядатися питання будівництва транспортного моста через р. Тису в районі українсько-румунського кордону, розширення мережі переходів між Україною та Румунією на території Закарпатської області); • співробітництво з міжнародними структурами, зокрема з Комітетом економіки Європи при ООН, Єврорегіоном «Maas-Rijn». • проведення професійних змагань, благодійних фестивалів для осіб із фізичними вадами; • організація спортивних змагань, зокрема традиційного фольклорного і спортивного фестивалю, спортивного фестивалю для людей з фізичними вадами. 40
Навіть поверхове співставлення можливостей та результатів багатосторонньої транскордонної співпраці в рамках Карпатського єврорегіону демонструє, що багато з декларованих намірів залишилися, все ж, нереалізованими. Можна застосувати багато підходів для вияснення причин цієї неспівмірності. Перш за все, не слід забувати, що реалізація амбіційних ініціатив у рамках будь-якого транскордонного утворення є тривалим процесом з огляду на потребу врахування всіма партнерами вимог національних законодавств, узгодження багатьох рішень, які не в компетенції місцевих органів влади, з державними структурами національного рівня. Нагальною є проблема фінансування спільних проектів, зокрема беручи до уваги обмеженість місцевих бюджетів, - потребу багатостороннього фінансового менеджменту під час їх реалізації. Однак в цьому контексті висловимо точку зору, що можливості, які приваблювали регіональну еліту сусідніх прикордонних територій у 1991-1993 рр., коли власне формувалася ідея єврорегіону, залишилися, у багатьох випадках, нереалізованими, оскільки не було проведено неупередженого аналізу об’єктивних перешкод, які будуть заважати реалізації проекту і не передбачено шляхи їх нейтралізації або, принаймні, зменшення негативного ефекту. Тоді ж було закладено основи досить ілюзорного стереотипу, що “жорстка” форма інституалізації транскордонного співробітництва, якою є єврорегіони, може майже автоматично розв’язати проблеми, які виникають під час його розвитку і навіть зробити недоцільними інші неформалізовані форми транскордонних контактів. Добре відомо, що незалежно від географічного розташування, рівня соціальноекономічного розвитку, особливостей національних правових систем існує ряд спільних проблем функціонування єврорегіонів у Центральній та Східній Європі, для вирішення яких експерти виробили багато рекомендацій (Див. Зокрема книгу Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака Ужгород: Закарпаття, 1997.). Не вважаючи за потрібне повторювати вже оприлюднені висновки, зауважимо, що майже всі фахівці вказують на необхідність вирішення у країнах, території яких беруть участь у транскордонному співробітництві, наступних завдань: - включення до двосторонніх угод, які укладаються між сусідніми державами, питання про можливі механізми сприяння транскордонному співробітництву; - децентралізація управління і здійснення регіональної реформи, а в цьому контексті розробка програм регіонального розвитку прикордонних регіонів; - вироблення учасниками єврорегіонів єдиної концепції, а на її основі - спільних програм розвитку (пріоритети та принципи реалізації враховували б вимоги національних законодавств); - вироблення узгодженої стратегії відносин з міжнародними організаціями-донорами; Додамо від себе: - узгодження дво-, чи багатосторонніх домовленостей між державами щодо сприяння транскордонному співробітництву з вимогами та стандартами Європейського Союзу. Конфлікт інтересів між національними органами влади та місцевими державними структурами та органами місцевого самоврядування, які беруть участь у роботі єврорегіонів, є цілком закономірним об’єктивним інституційним змаганням між “високою політикою” забезпечення національної безпеки та практично спрямованою “низькою політикою” прикордонних територій. Тож ситуація, яка склалася навколо Карпатського Єврорегіону, не є винятковим явищем, а радше фактором, який слід враховувати ініціаторам новостворюваних єврорегіонів ще на стадії планування стратегії їх розвитку. Досвід створення та діяльності асоціацій, подібних до Карпатського Єврорегіону, в Західній Європі свідчить про те, що для досягнення ефективного рівня роботи подібних структур необхідні довгі роки гармонізації інтересів їх учасників, відпрацювання механізмів як транскордонної співпраці, так і знаходження каналів упливу на рівень національних урядів з метою створення сприятливого правового поля. Адже для України прикордонні області є своєрідним “полігоном”, на основі вивчення ситуації в яких можна 41
прогнозувати наслідки входження партнерів по єврорегіональним утворенням до Європейського Союзу, а, отже, вносити корективи у свою стратегію європейської інтеграції, у відповідне законодавство. Незважаючи на різноманітність форм, функціональних завдань, які можуть покладатися на єврорегіони, напевно, не викликає дискусії теза, що єврорегіон є лише певною “рамковою” асоціацією представників прикордонних територій сусідніх держав, основне завдання яких має полягати у створенні сприятливих організаційних умов для транскордонного спілкування між представниками державного, приватного і громадського неурядового секторів. Однак при умові, що ця “спонтанна глибинна” ініціатива не заганяється у вузькі рамки, визначені національними органами влади. Фонд розвитку Карпатського Єврорегіону Досвід Карпатського Єврорегіону може слугувати як модельний для решти подібних утворень за участю українських областей. Адже вже через рік після утворення Асоціації стало очевидним, що структура, яка, фактично, презентувала інтереси лише органів влади відповідних територій, нездатна виконувати функції незалежного посередника для пересічних громадян, які бажають брати участь у транскордонному співробітництву, розвивати міжетнічну співпрацю. Ідея транскордонної фундації (створена на основі моделі американських комунальних фундацій), яка б підтримувала (насамперед, шляхом надання грантів) ініціативи громадських організацій та органів місцевого самоврядування, які діють на території КЄ, була втілена у проекті Інституту Схід–Захід, а саме – у створенні у 1995 р. Фонду розвитку Карпатського Єврорегіону (з 2000 р. – незалежна від Інституту неурядова організація “Карпатська фундація”). Карпатська фундація виконує, фактично, функції посередника між великими міжнародними фондами, зацікавленими в розвитку громадянського суспільства, транскордонного співробітництва, міжетнічної співпраці, відродженні сільських громад цього унікального регіону та місцевими громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування, які пропонують інноваційний підхід до згаданих проблем. До цього часу функціонування фундації було можливим завдяки грантам, отриманих від Фонду Чарлза Стюарта Мотта, Інституту Відкритого Суспільства, Фонду “Ноу-Хау”, Фонду короля Болдуїна та інших донорів. Мета Карпатського фонду - у зміцненні добросусідських відносин і соціальної стабільності у прикордонних областях Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини, України шляхом надання фінансової та технічної допомоги проектам, які відчутно сприяють розвитку громад по обидва боки державних кордонів, покращують якість життя у населених пунктах сільських місцевостей Карпатського Єврорегіону. Карпатський фонд також ставить за мету відродження сільських територій, сприяючи стійкому комплексному розвитку їх громад. До основних завдань Фонду належить зміцнення місцевої демократії і розвиток громадянського суспільства шляхом підтримки місцевих ініціатив, участі громадян у процесі прийняття рішень; • підвищення здатності неурядових організацій, органів місцевого самоврядування задовольняти громадські та регіональні потреби, розвиваючи місцеві стратегії розвитку; • сприяння розвитку транскордонного економічного та міжетнічного співробітництва, обміну інформацією, поширення кращих зразків управління та розвитку; • заохочення участі громадян у місцевому та регіональному розвитку; • зміцнення співробітництва між різними секторами, зокрема неурядовими організаціями, місцевими органами управління та бізнесовими структурами. Організаційна структура Карпатського фонду: Міжнародна Рада директорів; Виконавчий комітет; Головний офіс (Кошіце, Словаччина, з серпня 1997 р. очолює 42
Шандор Колеш (Sandor Koles) – зареєстрований згідно законодавства Словаччини; Національні представництва, зареєстровані як громадські організації і діють згідно національних законодавств. Досвід Карпатського Єврорегіону на фоні європейської інтеграції Розмірковуючи про перспективи Асоціації “Карпатський Єврорегіон”, зокрема, участі областей України у транскордонному співробітництві в цілому, доречним є такий висновок. Якщо у Європі історично склалося, що національні кордони є гальмом інтеграції через неврегульовані етнічні проблеми, побоювання втрати суверенітету над частиною територій, то для України після підписання міждержавних договорів з сусідніми центральноєвропейськими країнами транскордонне співробітництво з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією є найбільш реальною можливістю практично випробувати свій європейських інтеграційний потенціал. (Однак, слід уникати досить поширеної думки, що інтеграція на регіональному рівні є можливою і може певним чином компенсувати національну стратегію інтеграції). Слід сподіватися, що Концепція регіональної політики України, яка досить активно обговорюється тепер у середовищі виконавчої та законодавчої влад, передбачатиме розширення повноважень регіональних органів влади щодо ведення не лише зовнішньоекономічної діяльності, але й інших форм транскордонного співробітництва. Адже для підвищення ефективності діяльності єврорегіонів слід гармонізувати правові повноваження національних суб’єктів цього співробітництва, а, отже, делегувати регіонам (областям) України правові та фінансові повноваження, релевантні до повноважень суб’єктів співробітництва у сусідніх країнах. Позитивним моментом є заплановане підписання урядами Словаччини та України угоди про транскордонне співробітництво. До бажаних інституційних заходів слід віднести вступ регіонів України до Асамблеї Європейських регіонів (АЄР). Нині лише Одеська область є членом цієї організації.) Слід, врешті-решт, вирішити питання, яке впродовж останніх років піднімається на усіх форумах, присвячених транскордонному співробітництву, а саме узгодження та гармонізація умов програм ТАСIS та PHARE, що надасть можливість регіональним (обласним) та місцевим органам влади, громадським організаціям України та сусідніх центральноєвропейських країн реалізовувати спільні технічні проекти, фінансовані Європейським Союзом, зокрема щодо розбудови транскордонної структури. Обласним та місцевим органам влади України варто запозичити досвід, наприклад, угорського повіту Боршод-Земплен-Абауй, який використав своє периферійне положення, статус депресивного регіону для започаткування стратегічної програми розвитку під гаслом «повіт нових можливостей». Програма, до речі, отримала значну фінансову підтримку ЄС у рамках програми PHARE. Як це не парадоксально, а основним “козирем” цієї території стає якраз її периферійне розміщення щодо “решти Європи”, адже Північна Угорщина може виконувати роль містка із Заходу на Схід, в Україну. Майбутнє проходження транспортного європейського коридору № 9 через цю область є кращим підтвердженням цього факту. Одним із проектів програми є підтримка зусиль Спілки прикордонного економічного розвитку “Карпати” щодо розвитку економічного співробітництва між прилеглими територіями Угорщини, Словаччини та України, зокрема створення єдиного банку даних підприємницької інформації, комплексної тристоронньої зони прикордонного співробітництва (комерційної, митної та промислової). Досвід Карпатського Єврорегіону є повчальним для лідерів новостворених Єврорегіонів «Нижній Дунай» та «Верхній Прут» з огляду на проблеми, які не відразу були помічені його учасниками, що, врешті-решт, привело до певної стагнації у розвитку відносин. Насамперед, потрібно сконцентрувати увагу на дослідженні рівня компетенцій органів державної влади та місцевого самоврядування, які є суб’єктами транскордонної співпраці в рамках єврорегіонів, щоб уникнути ситуації неадекватності правових та 43
фінансово-економічних ресурсів у розв’язанні спільних проблем, а, отже, вчасного знаходження підтримки у національних столицях. Механізм функціонування єврорегіонів повинен бути дієвим, незалежно від конкретних осіб, які репрезентують території. Адже в ідеалі єврорегіон повинен будуватися на спільних інтересах щодо забезпечення етнічної толерантності, екологічної безпеки, гармонійного просторового розвитку, а не навколо особистих контактів, які, безперечно, мають чи не вирішальну роль на етапі формування транскордонних утворень. Досягти відчутних результатів транскордонного співробітництва можливо лише за умови ставлення до цих ініціатив, як до щоденної копіткої праці. Зазвичай, після періоду декларативності і планування великих проектів діячі Єврорегіонів переходять до здійснення незначних, але практично втілюваних проектів, для реалізації яких залучаються ініціатива і ресурси приватного та громадського сектору. На стадії перепрофілювання основних функціональних завдань якраз знаходиться Карпатський Єврорегіон. Якщо спробувати відобразити в одному вислові досвід його функціонування, то це звучатиме так: “від великих планів через розчарування до конкретних справ”. У залежності від конкретної політичної ситуації, економічних тенденцій, прагнень регіональних еліт кожен Єврорегіон на кожній стадії свого функціонування надає перевагу певному інтеграційному аспекту: економічному, етнічному, екологічному чи політичному. Так, аналізуючи досвід діяльності Карпатського Єврорегіону, можна виділити наступні завдання, які лідери об’єднаних територій прагнули вирішити: бажання відновити розірвані на зламі 80-90-х рр. традиційні економічні зв’язки, скористатися можливістю взаємодоповнюваності національних ринків; спільними зусиллями розв’язати проблему периферійності щодо національних центрів; прагнення звернути увагу на проблем регіону міжнародних інституцій; вчасно реагувати на запити етнічних меншин; розробити об’єднану систему екологічного моніторингу, комунікацій тощо. Практика функціонування єврорегіонів підтверджує потребу створення попередньої реалістичної стратегії їх подальшого розвитку. Доречним є використання (можливо, дещо у спрощеній формі) під час цього процесу схеми залучення та ролей основних акторів транскордонного співробітництва, запропонованої Дж. Скотом (Scott J. Comprehending Transboundary Regionalism, рр. 7-8). – Додаток 1, які презентували весь спектр можливих транскордонних контактів. Звертаючись до ролі міжнародних інституцій у функціонуванні центрально- і східноєвропейських інституцій, слід зазначити, що Рада Європи, зокрема Конгрес місцевих та регіональних влад, продовжує звертати увагу на розвиток транскордонного співробітництва у регіоні Карпат, яке, незважаючи на семирічний досвід діяльності відповідного єврорегіону, так і не позбулося “дитячої хвороби” декларативності намірів і відсутності значних практичних досягнень. 15-16 квітня 1999 р. під егідою Ради Європи та уряду Угорщини у м. Шарошпатак була проведена конференція, де відзначалась важливість культурного та інформаційного аспектів транскордонного співробітництва. Дійсно, якщо дотримуватися точки зору, що первинною метою співпраці органів влади по різні боки кордону є покращення відносин між різними народами, етнічними групами (економічна кооперація розглядається похідною від цього завдання), то розвиток культурних зв’язків, створення єдиного інформаційного простору, а чи просто поширення об’єктивної інформації про події на території сусідніх територій є оптимальним механізмом підвищення толерантності у відносинах, уникнення можливого міжетнічного тертя. Саме таку позицію відстоює Комітет Міністрів Ради Європи, який 12 січня 2000 р. закликав владні структури країн-членів сприяти транскордонному співробітництву у сфері культури, зокрема у питаннях освіти, вивчення мови, культурної спадщини, створенні багатомовних засобів масової інформації. Випереджаючи згадану подію, на конференції у м. Шарошпатак були започатковані проекти культурного шляху Святої Єлизавети (з північної Угорщини до південно-східної 44
Словаччини); створення інформаційно-документаційного центру Ради Європи у м. Кошіце (Словаччина); обговорено можливі спільні ініціативи в рамках міжнародних програм. На жаль, українські області, які входять до Карпатського Єврорегіону, не залучилися до цієї діяльності. Поряд з іншими інституціями представники Карпатського Єврорегіону вказали на потребу координації програм Європейського Союзу TACIS та PHARE, а також акцентували на потребі дослідження можливих наслідків розширення ЄС на процеси транскордонної співпраці у Центральній та Східній Європі. Свідченням певних зрушень у діяльності Карпатського Єврорегіону є угода про співробітництво між Закарпатською областю України та Саболч-Сатмарським повітом Угорщини, яка готується до підписання. Основними завданнями транскордонної кооперації визначено розбудову прикордонної інфраструктури, розвиток суміжних української та угорської спеціальних економічних зон (СЕЗ “Закарпаття, Україна та СЕЗ “Загонь” Угорщина), можливе їх об’єднання (СЕЗ “Закарпаття” є у переліку небагатьох спеціальних економічних зон, які залишаться на території України). Досить активно співпрацює з прикордонними громадами Угорщини Об’єднання прикордонних органів місцевого самоврядування Закарпаття. Водночас новостворена Асоціація органів місцевого самоврядування прикордонних сіл Рахівського району (Закарпатська область) та прикордонні села Румунії досить активно та успішно лобіюють центральні органи влади щодо будівництва першого мосту через прикордонну р. Тису, що значно полегшить процес ділового спілкування між двома країнами. Заступник голови Закарпатської обласної ради Е. Нусер цілком вірно відмітив в одному із інтерв’ю, що якщо “раніше Карпатський Єврорегіон функціонував лишень як чисто символічний орган співробітництва між прикордонними областями”, то “нині ж усі його члени прагнуть більш чіткої і конкретної співпраці” (Нусер Е. Наша діяльність спрямована на результат // Новини Закарпаття. – 2000. – 29 січня. – С. 4). Додамо, що останнє десятиліття продемонструвало: неформалізовані та некоординовані транскордонні контакти виявилися більш результативними, аніж інституалізовані в рамках єврорегіону. Цим ми не ставимо під жодний сумнів ідею необхідності функціонування подібних утворень. Лише наголошуємо, що такі структури мають, насамперед, слугувати певною “парасолькою” для узгодження локальних транскордонних ініціатив з метою уникнення дублювання у діяльності, розпорошення і так обмежених фінансових ресурсів, а у перспективі прилаштування до роль реципієнта коштів від міжнародних інституцій для здійснення більших проектів. Принагідно зауважимо, що надія на західну фінансову допомогу є нереальною, якщо держави теж не виділятимуть певні кошти для розвитку транскордонної співпраці. А згадана “парасолька” не повинна жорстко управляти проектами бізнесових та громадських структур, а, радше, рекрутувати їх у свої керівні структури. Означена проблема є питанням подальшої долі Карпатського Єврорегіону, єврорегіонів “ Буг”, “Нижній Дунай”, “Верхній Прут”, які об’єднують території країнкандидатів у члени Європейського Союзу та України, для якої відносини з ЄС поки що інституалізовані лише у спільній стратегії. Чи стане розширення ЄС на схід стимулом та можливістю для України шляхом транскордонних об’єднань інтегруватися до просторової структури Європи ? Цілком слушним є зауваження виконавчого директора Карпатського Єврорегіону (1997-1999 рр.), що “територія може стати цікавим полігоном для такого співробітництва. А Карпатський Єврорегіон може виконувати функції механізму управління цим співробітництвом” (Helinski P. Carpathian Euroregion - Taking Advantage of New Opportunities in a New Europe // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 45). А, можливо, така геополітична зміна у Центральній Європі стане початком кінця того нетривкого прогресу у розвитку різнопланових транскордонних ініціатив, який був досягнутий донедавна у одному з найбільш анклавних куточків Європи – Карпатському регіоні ? Відповіді на ці запитання залежатимуть не стільки від позиції структур Європейського Союзу, урядових кіл Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії як, 45
насамперед, від ступеня зрілості та професійності української влади, регіональної еліти західних та південних областей нашої держави, які мають скористатися шансом розвитку “зовнішніх кордонів ЄС”. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Буковецький М. Прикордонне співробітництво між країнами Центральної Європи: приклад Карпатського Єврорегіону // Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 1997. - С. 105-111. 2. Гудак В. Прикордонне співробітництво у Центральній Європі. Сучасний стан та суперечності // Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 1997. - С.10-23. 3. Динис Г.Г. Органи місцевого самоврядування у здійсненні транскордонного співробітництва // Довідник для депутатів та голів Рад / Під ред. В. Яреми - Ужгород: Програма «Центр державного та місцевого управління», 1996. - С. 163-168. 4. Економічне співробітництво у регіоні Трикордоння. – Шатораляуйхей, 1999. – 146 с. 5. Інформаційний бюлетень Карпатського Єврорегіону. - Вип. 1-10. - 1993-1994. 6. Карпатський Єврорегіон. – Ужгород, 1996. – 6 с. 7. Левра Н. Правові аспекти прикордонного співробітництва // Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 1997. - С. 47-84. 8. Нусер Е. Наша діяльність спрямована на результат // Новини Закарпаття. – 2000. – 29 січня. – С. 4. 9. Положення про робочі комісії міжрегіональної асоціації «Карпатський Єврорегіон»: затверджено на XV засіданні Ради Карпатського Єврорегіону, квітень 1996 р. - 3 с. 10. Положення про Секретаріат Асоціації «Карпатський Єврорегіон»: затверджено на XIV засіданні Ради Карпатського Єврорегіону 25-26 січня 1996р., Егер, Угорщина. - 5 с. 11. Протокол XIV засідання Ради Карпатського Єврорегіону 25-26 січня 1996 року, м. Егер, Угорщина. - 10 с. 12. Густі В. Співробітничають прикордонні регіони // Новини Закарпаття. – 2000. – 19 лютого. – С. 2. 13. Шуман К. Прикордонне співробітництво як складова частина європейського співробітництва та інтеграції: Передумови європейської безпеки та стабільності // Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 1997. - С. 24-46. 14. Carpathian Euroregion A Brief Introduction. - Krosno, 1997. - 40 p. 15. The Carpathian Euroregion Project: Institute for EastWest Studies. - Atlanta-BardejovDebrecen-Krosno-Lviv-Uzhgorod, 1994. - 9 p. 16. Carpathian Foundation Fund for the Development of the Carpathian Euroregion. - Budapest, 1998. – 50 p. 17. Helinski P. Carpathian Euroregion - Taking Advantage of New Opportunities in a New Europe // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 43-49. 18. Hudak V. Carpathian Foundation - A Link Between the Carpathian Euroregion and Citizens // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 14-17. 19. Illes Ivan A Karpat Regio. – Pecs, 1995. 20. Kordela-Borczyk Z. The Case for Economic Cooperation and Development in the Central Carpathian Region: the Euroregion Model // GSFI Occasional Paper. - № 4. - 1996. December. - 56 p. 46
21. Mroz J.E. The Role of the Institute for EastWest Studies in the Creation and Development of the Carpathian Euroregion // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 14-17. 22. Oustich S. Carpathian Euroregion Anniversary // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 35-36. 23. Pankevitch B. The Carpathian Euroregion - An Opportunity for Implementing a Strategically Important Step Towards Creating a New Europe // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 98-102. 24. Scott J. Comprehending Transboundary Regionalism: Developing an Analytical Domain for Comparative Research RSA International Conference 1999 “Regional Potentials in an Integrating Europe”, 27 p. 25. Shepherd J., Kessler-Shepherd K. The Global Security Fellows Initiative: An International Leadership and Research Programme // GSFI Occasional Paper. - № 3. - 1996. - December. – 57 p. 26. Sodube K. The European union and Inter-regional Cooperation In: Regional and Federal Studies An International Journal, Vol. 9, Spring 1999, pp. 58-81. 27. Suchanek I. Problems and Possibilities for Political Cooperation in the Carpathian Euroregion: the Role of Local Government // GSFI Occasional Paper. - № 5. - 1996. December. - 53 p. 28. Suli-Zakar I. The Carpathian Euroregion in the Europe of Regions // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 8793. 29. Zilahy J. Carpathian Euroregion // Carpathian Euroregion 1993-1998 Five Years of Dialogue and Co-operation /Ed. Helinski P. - Krosno, 1998. - P. 18-24.
47
Додаток Функції основних акторів транскордонного співробітництва (за Scott J. Comprehending Transboundary Regionalism: Developing an Analytical Domain for Comparative Research RSA International Conference 1999 “Regional Potentials in an Integrating Europe”, рр. 7-8). Місцеві та регіональні органи влади: • формалізація відносин; • визначення необхідних ресурсів; • визначення правових повноважень та рівня адміністративних компетенцій. Органи влади національного рівня: • встановлення адміністративної системи відносин з регіональними та місцевими органами влади; • створення законодавства; • надання фінансових та матеріальних ресурсів для здійснення транскордонного співробітництва. Місцеві формальні і неформальні інституції транскордонного співробітництва: • встановлення взаємовідносин з місцевими та регіональними органами влади; • визначення форм транскордонної співпраці і рівня їх формалізації; • визначення ресурсів, необхідних для встановлення мереж співробітництва; • рівень автономності у прийнятті рішень. Приватний сектор: • стимулювання руху робочої сили через кордони; • стимулювання руху капіталу та товарів через кордони; • створення транскордонних маркетингових мереж; • створення моделей транскордонного інвестування; • формування моделей кооперації підприємств; • налагодження співпраці із бізнесовими групами інтересу. Громадські організації: • встановлення взаємовідносин з місцевими та регіональними органами влади; • визначення ресурсів, необхідних для встановлення мереж співробітництва; • визначення сфер компетенції у розвитку транскордонної співпраці. Взаємозалежність місцевих ринків товарів та послуг: • транскордонне щоденне ділове спілкування; • кількість людей, які перетинають кордон з метою пошуку праці, придбання товарів, відвідування родичів; • рівень транскордонного освоєння навчальних закладів; • рівень транскордонного освоєння інших громадських закладів. Типи місцевих рамкових політичних угод: • існування спеціальних угод про співробітництво та важливість, яка їм надається; • існування спеціальних економічних зон та режимів оподаткування; • структура і рівень інтеграції транспортних мереж; • національні стратегії щодо розвитку прикордонних регіонів та транскордонного співробітництва; 48
•
стратегії європейських інституцій щодо розвитку прикордонних регіонів та транскордонного співробітництва.
Стратегічні орієнтири у встановленні транскордонних мереж: • пріоритети співробітництва; • секторні орієнтири спільних проектів; • визначені терміни реалізації проектів. Досвід співробітництва: • питання, які стимулюють співробітництво/конфлікт; • стабільність співробітництва; • усвідомлення існуючих перешкод для співробітництва; • досягнуті результати співробітництва.
49
ЄВРОРЕГІОН "БУГ" ЯК МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ПРИКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА: ЗДОБУТКИ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Клавдія Хом’юк (Луцьк) Транскордонне співробітництво в Європі має широку географію та розвивається протягом значного часу. Багатовікова історія Європейського континенту - це історія трансформації державних кордонів. Але якщо раніше вони виконували функцію розділення, то нині навпаки - об'єднуюча тенденція стирає міжнаціональні межі, викриваючи нову епоху міждержавного співіснування. Транскордонне співробітництво існує в межах дуже відмінних структур, законодавчих систем і територій. Його головна мета - подолавши бар'єри національних кордонів, налагодити спільну роботу з питань соціальної та екологічної політики, інфраструктури, культури, науки і освіти, охорони довкілля. Доцільність здійснення такої співпраці не викликає сумнівів, адже ми живемо в епоху, коли глобальні екологічні проблеми, міграція населення, ідей, капіталу, широко розвинута торгівля, засоби масової інформації загальносвітового радіусу дії позбавляють сенсу всілякі спроби державної герметизації. Інтеграційні процеси в Європі, які набирають розмаху, зумовлюють для України особливу актуальність питань вибору цивілізованих форм європейського співробітництва на різних рівнях. Одним з найбільш перспективних і привабливих варіантів його реалізації є взаємодія територій, що належать до різних країн, у рамках спеціальних об'єднань та асоціацій, які сьогодні більш відомі під назвою "єврорегіон". Вперше ідея таких структур виникла в Західній Європі після Другої світової війни як спосіб побудови нового економічного і суспільного порядку в Європі, а також метод економічної активізації територій. Зараз нараховується більше 150 таких об'єднань і результати їх піввікової роботи на практиці довели ефективність та необхідність такої форми транскордонного співробітництва. Формування подібних угрупувань активно продовжуються і тепер, значно розширилася їх географія за рахунок країн Східної і Центральної Європи та колишнього СРСР. Однією з причин, яка зумовила зростаючий інтерес до транскордонного співробітництва, а відтак і потребу у створенні відповідних інституційних структур, стали історичні зміни, також процеси економічних та політичних трансформацій, які охопили території цих держав. Підтвердженням цього стало створення єврорегіону "Буг", установчі документи якого були підписані 29 вересня 1995 року у Луцьку. Засновниками єврорегіону «Буг» стали Волинська область України, Хелмське, Люблінське, Тарнобжезьке і Замостьське воєводства Республіки Польща. У травні 1998 року до нього приєдналися польське Білопідляське воєводство і Брестська область Республіки Білорусь. Внаслідок адміністративно-територіальної реформи з 1 січня 1999 року польську сторону в єврорегіоні представляє Люблінське воєводство. Організація цього об'єднання стала не результатом директивних вказівок, а була ініційована місцевими органами влади, виходячи з усвідомлення, що лише спільні дії, збереження і зміцнення добросусідських і дружніх відносин, взаємна відкритість можуть гарантувати гармонійний соціальний і економічний розвиток територій, що входять до єврорегіону, поліпшення життя населення. Його засновники керувалися бажанням послабити негативну дію перешкод, породжених державними кордонами, дати новий імпульс контактам між громадянами трьох країн на різних рівнях, активізувати взаємодію в багатьох галузях життєдіяльності. Нині єврорегіон «Буг» охоплює територію майже 82 тисяч кв. км, де проживає 5,3 млн. мешканців. Його назва походить від річки Буг, розташування якої у місці, де сходяться три держави, три народи, об'єднані спільними етнічними і культурними коренями, має історичне значення. Всі учасники єврорегіону дотримуються єдиної позиції в тому, що ядром його діяльності повинна стати взаємовигідна торговельно-економічна 50
співпраця. І сьогодні ми можемо відзначити позитивні зрушення у цьому напрямку. Ділові відносини Волині з Польщею та Білоруссю мають стабільний і прогресивний характер, у їх розвитку чітко простежується тенденція до постійного розширення та активізації. Зокрема, впродовж 1993-1999 років обсяги експортно-імпортних операцій зросли у 4,6 раза і минулого року досягли рівня 29,4 млн. дол. США. Динаміка зовнішньоекономічної співпраці підтверджується й об'ємами польського та білоруського капіталу, питома вага яких складає 30,8 відсотка від сукупного розміру іноземних інвестицій, що надійшли в область, а також діяльністю спільних підприємств, 44 відсотки яких засновано за участю бізнесменів цих держав. Успішному розвитку коопераційних контактів між українськими та польськими суб'єктами господарювання сприяє діяльність у місті Луцьку Депозитно-кредитного банку (Україна) ЛТД зі статутним фондом близько 10 млн. екю, створеного відповідно до вільного проекту в рамках єврорегіону "Буг". Банк Депозитно-кредитний (Україна) Лтд яскравий приклад співпраці і високого професіоналізму польських та українських спеціалістів, приклад роботи дійсно європейського зразка, а також вагомий внесок у створення відповідної банківсько-фінансової мережі, яка дозволить істотно зменшити елементи ризику у взаємній співпраці і матиме ефективний вплив на подальший перебіг двостороннього співробітництва. Програма спільних дій в рамках єврорегіону "Буг" має амбітний характер, вона дійсно всебічна, бо крім аспектів торговельно-економічного співробітництва включає великий спектр інших питань - від взаємодії в сфері освіти, науки, культури, територіального планування, самоуправління до охорони навколишнього середовища та історичних пам'яток. Для інтенсивного розвитку господарського комплексу територій, що входять до складу єврорегіону, передбачається реалізувати ряд проектів, що стосуються розбудови українсько-польського й українсько-білоруського кордонів, модернізації складовотранспортної мережі. Першочерговим з них є спорудження другого мосту через річку Західний Буг в зоні міжнародного пункту пропуску "Ягодин-Дорогуськ". Очікується, що частину коштів, необхідних для будівництва, буде отримано через Програму Прикордонного Співробітництва Tacis. Згаданий об'єкт надзвичайно важливий для нас, оскільки введення його в експлуатацію дасть можливість створити належні умови для обслуговування автотуристів, громадян та вантажного транспорту, які перетинають українсько-польський кордон. Автоперехід «Ягодин-Дорогуськ» має велике значення також і для інших європейських держав, бо його розміщення в транспортному коридорі Чорне море-Балтійське море, де проходять найкоротші шляхи, що з'єднують Берлін, Варшаву та Київ, зумовлює велику інтенсивність пасажирських та вантажних перевезень з України, країн Балтії, північно-західних регіонів Росії до держав Європи. Іншою ключовою сферою співробітництва є питання, пов'язані з охороною довкілля на прикордонних територіях. Непроста екологічна ситуація, актуальність проблем раціонального природокористування вимагають об'єднання зусиль усіх учасників єврорегіону. В центрі уваги знаходяться кілька важливих програм, реалізація яких розрахована на перспективу. Перша стосується створення міждержавного біосферного резервату, до якого увійдуть Шацький Національний природний парк України, Поліський Національний та Собіборський ландшафтний парки Польщі. На сьогодні досягнуто домовленості про майбутню конфігурацію його території. Інша програма має на меті проведення комплексу природоохоронних заходів, покликаних покращити теперішній стан річки Західний Буг через зменшення рівня забруднення стічними водами та за рахунок організації безпечного зберігання відходів у її басейні. Широкі можливості до співробітництва відкриваються й в плані практичного втілення ідеї організації міжнародного ландшафтного парку "Прип'ять-Стохід". Динамічно розвивається співпраця в гуманітарній сфері. Налагоджено постійний обмін творчими колективами, з великим успіхом проходять численні музичні конкурси, підтримуються тісні стосунки у галузі освіти, науки, спорту, туризму. Заходи, які 51
проходять під егідою єврорегіону "Буг", сприяють подальшому взаємозбагаченню і розвитку національних культур, поглибленню творчих контактів, кращому розумінню один одного. Зроблено суттєві кроки з налагодження взаємодії між молодіжними організаціями в масштабах єврорегіону "Буг". Співпраця відбувається з кількох напрямків, які включають організацію спільних семінарів, навчань, шкіл демократії і молодіжних таборів. Успішно працює Українсько-польський Форум молоді імені В.Липинського, що об'єднує в своїх лавах представників Волинської області, інших регіонів України та Люблінського воєводства РП. В його найближчі наміри входить реалізація програми "Молодь Єврорегіону "Буг" 2001 - на рубежі держав, на рубежі століть", яка стане локальним, але водночас і вагомим внеском у творення Європи XXI століття. Проекти та програми, заплановані для практичного виконання, вагомі й значимі, вони вимагають великої роботи всіх зацікавлених сторін, і багато в цьому плані залежить від скоординованих дій на рівні органів місцевого самоврядування. В рамках єврорегіону "Буг" налагоджено і регулярно здійснюється обмін делегаціями працівників державних установ Волині та Люблінщини, в ході яких відкриваються добрі можливості у вивченні та запозиченні досвіду польських колег з питань організації самоуправління, роботи з кадрами, формуванні і розвитку фінансових систем, особливо в таких галузях як самофінансування та стимулювання надходження податків до місцевих бюджетів. Постійними стали зустрічі представників правоохоронних органів Волині, Люблінського воєводства та Брестської області, під час яких обговорюються шляхи координації дій в боротьбі проти контрабанди, наркотиків, нелегальної міграції - проблем, які є однаково гострими для прикордонних територій цих країн. Важливим напрямком діяльності Єврорегіону "Буг" є створення інформаційної бази, співпраця друкованих та електронних засобів масової інформації, радіо, телебачення. Вже випущено перші номери журналу "Єврорегіон прес", налагоджено обмін інформаційними, музичними, культурно-історичними програмами. Єврорегіон "Буг" тісно і продуктивно співпрацює з аналогічними європейськими організаціями. У 1996 році його прийнято офіційним членом Асоціації Європейських Прикордонних Регіонів. Учасники об'єднання регулярно беруть участь у роботі щорічних Конгресу та Генеральної асамблеї цієї організації, що допомагає при визначенні напрямків його діяльності та налагодженні стосунків з іншими єврорегіонами, які мають довготривалий досвід дієвого транс- і прикордонного співробітництва. Виконання спільних запланованих заходів можливе лише за умов залучення фінансових ресурсів усіх партнерів Єврорегіону "Буг", а також за підтримки ділових кіл інших країн та міжнародних організацій. У цьому контексті певні надії покладаються на фінансову й технічну допомогу з боку держав Європейської спільноти через посередництво програм, розрахованих на країни Східної Європи та республіки колишнього СРСР. Серйозною перешкодою на шляху до цього є те, що оскільки тепер жодна з держав-учасників єврорегіону не є повноправним членом ЄС, ми не маємо доступу до більшості континентальних програм, зокрема до такої фінансово потужної як INTERREG, що передбачає виділення коштів у значних розмірах на заходи, спрямовані на подальше поглиблення прикордонних зв'язків у Європі. У процесі практичного втілення програмних завдань і цілей Єврорегіону виникає ряд питань організаційного плану, головне з яких обумовлене відсутністю структури, що функціонує на професійній основі. Її головна мета полягає у розробці спільних програм, проектів і механізму їх реалізації, а також у координації та узгодженні дій учасників об'єднання, підтриманні оперативного зв'язку між всіма підрозділами. Тому створення органу, який займатиметься виключно питаннями співробітництва в рамках єврорегіону «Буг», є необхідною передумовою його подальшого розвитку. В даний час на стадії підготовки знаходиться проект, впровадження якого за посередництвом і підтримкою Програми Прикордонного Співробітництва Тacis дасть змогу оптимально розв’язати згадану проблему. 52
Серед істотних перешкод на шляху до повноцінної роботи слід виділити правову неврегульованість національним законодавством питань створення та діяльності таких організацій. Незрозумілими і нелогічними є вимоги банківських, статистичних та інших установ щодо надання їм свідоцтва про державну реєстрацію єврорегіону "Буг" на території України, тоді як він є міжнародним об'єднанням, зареєстрованим в Асоціації Європейських Прикордонних Регіонів. Плануючи шляхи майбутнього розвитку зв’язків області на міжрегіональному рівні, необхідно також враховувати нові політичні та економічні реалії, які виникнуть внаслідок запланованого вступу Польщі до євроструктур, а відтак і застосування положень законодавства, торгових режимів і стандартів ЄЄ, введення візового режиму як похідних процесу розширення Європейського Союзу, кордони якого проходитимуть через територію єврорегіону. Ми повинні сконцентрувати спільні зусилля для недопущення того, що новий кордон стане новим бар'єром - навпаки, єврорегіон може і повинен стати ефективним засобом для наведення мостів через нову лінію континентального розподілу. Твердо переконані, що Єврорегіон "Буг" має велике і багатообіцяюче майбутнє, його діяльність і надалі слугуватиме справі зближення народів трьох країн, вирішенню масштабних завдань та служитиме справі розвитку продуктивних добросусідських і дружніх відносин.
53
РОЗВИТОК І ФУНКЦІОНУВАННЯ ТРАНСКОРДОННОГО ОБ’ЄДНАННЯ ЄВРОРЕГІОНУ “БУГ” Наталія Луцишин (Луцьк) Принципи функціонування транскордонного регіону Транскордонному співробітництву на регіональному рівні властиві чотири етапи процесу розвитку: вивчення існуючих зв'язків між партнерами; визначення стратегії розвитку; розробка і забезпечення програм розвитку, моніторинг і оцінка. Співтовариство здійснюється за урядово-регіональним і регіонально-локальним напрямками. У першому випадку співробітництво спирається на міжнародні угоди. Воно поширене там, де є велика децентралізація управління. Регіонально-локальне ж співробітництво розвивається досить спонтанно. Його рушійною силою є особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співпраця в галузі культури. Створення такої організаційної форми як єврорегіони та прийняття Мадридської конвенції (1980 p.) заклали міцний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях. Під поняттям єврорегіон слід розуміти певне законодавчо закріплене просторове формування із чітко окресленими межами, до складу якого входять прикордонні господарські комплекси щонайменше двох держав, що мають спільний кордон, яке має за мету спільно і узгоджено стимулювати соціально-економічний розвиток своїх територій. До інших типів транскордонних організаційних форм відносяться: 1) «робочі спільноти», які базуються на певних угодах, мають обмежені можливості і рідко включаються в європейські програми розвитку прикордонних територій; 2) різні установчі договори, що слугують для виконання певних програм. Транскордонний регіон - це наявність щонайменше двох територій різних країн, що мають спільний державний кордон, між якими встановились тісні виробничі і соціальноекономічні зв'язки. Про об'єктивний процес формування транскордонного регіону свідчить рівень розвитку різного роду зв'язків (виробничих, соціально-економічних тощо), які здійснюються між двома територіями різних країн, що мають спільний державний кордон. Без наявності таких зв'язків не може формуватись транскордонний регіон. Єврорегіон “Буг” - транскордонне об'єднання, до складу якого входить Волинська область України, Люблінське воєводство Республіки Польща та Брестська область Білорусіxxiii (рис.1). Він має такі завдання: 1) організовувати та координувати дії, що сприяють співробітництву між членами єврорегіону в галузях економіки, науки, екології, культури та освіти, 2) надавати допомогу у розробці конкретних проектів транскордонного співробітництва, що становлять спільний інтерес; 3) сприяти розвитку добросусідських відносин між країнами-членами єврорегіону; 4) визначати потенційні галузі багатостороннього співробітництва; 5) бути сполучною ланкою і сприяти співробітництву членів єврорегіону з міжнародними організаціями, установами та агентствами. Керівними органами єврорегіону “Буг” є рада, президія, секретаріат. Ці органи виконують координаційні, дорадчі і представницькі функції, пов'язані з реалізацією цілей і завдань єврорегіону “Буг”. Для вирішення визначених спільних завдань Рада створює постійні робочі групи. Фінансування діяльності структур забезпечується кожною стороною згідно окремо встановлених критеріїв. У результаті демократичних змін у Центральній Європі, які призвели до відкриття кордонів, виникла потреба в інтенсивному розвитку зв’язків між цими територіями. На Едінбурзькій Європейській конференції (грудень 1992 р.) було вирішено, що Європейський Союз фінансово підтримає «трансєвропейські мережі», в тому числі у менш розвинутих країнах. Ці мережі повинні стати фокусами розвитку європейського автомобільного і залізничного транспорту. Рішення щодо головної транспортної мережі реалізуються на національному рівні і рівні Європейського Союзу. З регіонального рівня підтримуються проекти, які 54
орієнтуються на контейнерні термінали, центри туризму тощо. Відвантажувальні термінали (їх у Європі уже 40) будуть розміщені в більшому просторі прикордонних регіонів, у тому числі і в Україні (створено акціонерну компанію «Інтерпорт Ковель»). Важливим для досліджуваної території є формування Балтійсько-Чорноморської осі транскордонного співробітництва, яка пройде вздовж західного кордону України і Білорусі. На цій осі Україна внаслідок свого геополітичного положення та потужного виробничого потенціалу займе ключове положення. Саме це і забезпечить її інтеграцію в європейську соціально-економічну систему. Розвиток цієї осі та формування єврорегіону «Буг» зумовлює необхідність трансформації планувальної структури Волинського ПГК. Тобто головними будуть планувальні осі: Київ-Сарни-Ковель-Любомль-Холм-ЛюблінВаршава та Київ-Житомир-Рівне-Луцьк-Володимир-Волинський-Устилуг-ГрубешівЗамость-Краків. Головною передумовою реалізації зовнішньоекономічної політики України з урахуванням особливостей і економічних інтересів регіону, є загальна орієнтація країни на інтеграцію у світогосподарські зв'язки. Зовнішньоекономічна політика України зосереджуватиметься на вирішенні таких завдань: забезпеченні переходу до активної експортно-орієнтованої стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування і ефективної реалізації експортного потенціалу у пріоритетних галузях економіки; органічному поєднанні заходів щодо послідовної лібералізації сфери зовнішньоекономічних зв'язків з використанням ринкових засобів їх регулювання; регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики. Транскордонне співробітництво в межах Єврорегіону «Буг» здійснюється між трьома частинами територій, що належать до господарських структур різних країн і є складовими елементами національних комплексів України, Польщі і Білорусі. Ці території формують прикордонні господарські комплекси своїх країн. Прикордонний господарський комплекс (ПГК) ми розуміємо як складну поліструктурну систему взаємопов'язаних компонент [природа (природне середовище), населення і його розселення, сфера матеріального виробництва і сфера послуг], які знаходяться між собою в генетичному, функціональному і територіальному зв'язку. Кожна компонента поділяється на безліч відносно одноякісних елементів (промислове чи сільськогосподарське підприємство, населений пункт тощо). Тобто ПГК - це господарська система високого рівня організації зі складною структурою і відносинами взаємної обумовленості між компонентами, підпорядкованими економічним законам і закономірностям. Найважливішими ознаками даної системи є: територіальність, цілісність, структура, ієрархічність і самоорганізація. Системний підхід в аналізі ПГК дозволяє розглядати структуру (будова і внутрішня форма організації) і функції (зовнішні прояви властивостей об'єктів у певній системі відношень). Оскільки кожна з компонент та її елементи в ПГК виконують певну функцію, доцільно розглядати його функціонально-компонентну структуру. Остання характеризує сукупність видів людської діяльності, їх роль у формуванні зовнішнього і внутрішнього аспектів функції, виражених міжнародними зв'язками та особливостями взаємовідносин ефективного комплексно-пропорційного розвитку виробництва. Основне завдання системного дослідження ПГК - це пошук шляхів впливу на нього в певних умовах для досягнення конкретної мети. Фактори формування і розвитку єврорегіону Соціально-економічний розвиток єврорегіону “Буг” відбувається під впливом багатьох факторів, найважливішими з яких є природно-ресурсний, праце-ресурсний, науково-технічний потенціали, сукупність матеріальних ресурсів, місткість і екологічний стан території тощо. Вони формують господарську структуру регіону, яка, в свою чергу, визначає зовнішньоекономічний потенціал території. У відповідності з положенням теорії 55
порівняльних переваг найсуттєвішими для зовнішньоекономічного потенціалу регіону є ресурси, які детермінують параметри виробництва у галузях міжнародної спеціалізації. З природних чинників на розвиток регіону важливий вплив мають земельні ресурси. В українській частині цей показник дещо менший, ніж у польській (відповідно 2014 тис. га і 2392 тис. га), частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь польських воєводств також вища, ніж у Волинському ПГК (79,6% і 62,2%). Це зумовило вищий кількісний показник поголів'я свиней польської частини еврорегіону (72,8 шт/100 га угідь по відношенню до 38,5 т/100га угідь Волинського ПГК). Регіон володіє порівняно незначними запасами мінерально-сировинних і паливноенергетичних ресурсів. Найбільше значення з української сторони мають поклади кам'яного вугілля, торфу, крейди, піску, цегельно-черепичної сировини і газу. На польській частині - кам'яне вугілля, сірка, торф і будівельна сировина. Одним із важливих чинників розвитку єврорегіону “Буг” є порівняно вигідне його геополітичне положення, яке слід розглядати через призму геопросторових стосунків між прикордонними господарськими комплексами країн-партнерів. З цієї точки зору, наприклад, Волинський ПГК є периферійним в Україні, але характеризується центральністю в Європі. Феномен контактності положення області як ПГК України визначає соціально-економічну своєрідність території і дає потужний стимул для розгортання різних видів господарської діяльності. Єврорегіон «Буг» - це «з'єднувальний міст», через який пролягають найкоротші шляхи з СНД та України до країн Західної Європи, а також між країнами Балтійського і Чорноморського регіонів. Оцінюючи можливості розвитку Волинського ПГК як складової частини транскордонного регіону, з урахуванням вигідності геополітичного положення, можна виділити кілька важливих напрямків реалізації потенціалу: розвиток експортних та імпортних виробництв на основі спеціалізації виробництва і кооперування із сусідніми територіями; створення на його території міжнародних господарських об'єктів, спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ), технополісів і технопарків; налагодження співробітництва в галузях промисловості, сільського господарства, рекреації і туризму; створення транзитних транспортних коридорів; раціональне і комплексне використання природно-ресурсного потенціалу. Особливе значення серед факторів, які впливають на розвиток транскордонного регіону, належить людським ресурсам. На території єврорегіону “Буг” проживає 3454,0 тис.чол., з них в українській частині 31,1 %, в польській - 68,9%. Густота населення в польській частині майже вдвічі вища (99 чол./км2) від цього показника у Волинській області (53 чол./км2). Проте рівень урбанізації української частини є вищим (51,9%), ніж польської (47,1%). Чисельність працюючих у межах єврорегіону становить 1387,0 тис.чол. (72,7% в польській частині і 27,3% в українській). Рівень безробіття значно перевищує середньодержавні показники в обох країнах. У польських воєводствах він нерідко перевищує 25%, а інколи сягає 50%. Зміна суспільно-економічної ситуації в Польщі і в Україні на рубежі 80-90 років активізувала господарську діяльність в регіоні. Особливо важливе значення тут відіграє приватизація. Наприклад, у 1997 p. у Волинському ПГК у державних підприємствах, установах та організаціях було зайнято 64,9% всіх працюючих, у підприємствах колективної власності - 28,4%, у господарствах приватної власності - 6,7%. Раціональна організація ПГК потребує врахування всіх груп факторів, які впливають на формування його структури, розвиток зв'язків тощо. Особливості розвитку прикордонних господарських комплексів Як уже зазначалось, у найзагальнішому вигляді компонентами ПГК є природа, населення, сфера матеріального виробництва і сфера послуг. Функції цих складових можуть бути визначені шляхом вивчення їх функціональних зв'язків. На їх основі у ПГК обох частин єврорегіону сформувався ряд міжгалузевих і галузевих комплексів. 56
Паливно-енергетичний комплекс становить єдину систему видобування паливноенергетичних ресурсів, їх транспортування, зберігання, розподілу, використання і характеризується великою кількістю зв'язків зі всіма галузями господарства. У Волинському ПГК на нього припадає 8,3% загального обсягу промислового виробництва. В обох частинах єврорегіону функціонує вугільна і торфовидобувна промисловість. З метою покращення забезпечення Волині природним газом, необхідно освоїти Локачинське газове родовище потужністю 4,5 млрд. куб. м. Електроенергія постачається від Добротвірської ДРЕС та Рівненської АЕС. У колишньому Тарнобжезькому воєводстві є дві великі електростанції - в Полянці і в Стальовій Волі. Машинобудівний комплекс є одним з провідних у структурі прикордонного господарства. Найбільшого розвитку зазнало сільськогосподарське машинобудування і автомобілебудування, які дають до 22% виробництва продукції в кожній з країн. Найбільша концентрація підприємств машинобудування (в тому числі й ВПК) у колишньому Тарнобжезькому воєводстві, де в цій галузі зайнято 42,7% працюючих. Будівельно-індустріальний комплекс сформувався на основі потужної місцевої сировинної бази. У польській і українській частинах він дає до 50% загального виробництва в країнах деяких видів продукції (наприклад, м'яких покрівельних матеріалів у Волинській області, будівельного скла - у Тарнобжезьку і цементу в Холмі). Аграрно-промисловий комплекс зосереджує 36,4% зайнятих працівників у всьому господарстві Волинської області; ще більше - у польській частині єврорегіону. Тут отримали розвиток такі напрямки в АПК: зернопродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, льонопромисловий, картоплепромисловий, м'ясопродуктовий, молокопродуктовий, птахопродуктовий, спирторобний. За виробництвом багатьох видів сільськогосподарської продукції вони посідають 1-4 місця у національних економіках. Для розвитку лісопромислового комплексу найбільше значення мають лісові ресурси. У Волинському ПГК добре розвинуті лісозаготівельна і лісопильна галузі на базі місцевої сировини, тоді як у польській частині єврорегіону переважають підприємства деревообробної галузі (меблеві і паперові фабрики). Особливо виділяється колишнє Замостське воєводство, де в цій галузі зайнято 11,2% працюючих. Розвиток цього комплексу в українській частині має спрямовуватись на розв’язання таких основних проблем: здійснення реконструкції і модернізації діючих та спорудження нових підприємств, зокрема заводу деревноволокнистих плит, паперової та сірникової фабрик; удосконалення галузевої структури; прискорення розвитку прогресивних виробництв; збільшення випуску найбільш необхідних видів продукції, підвищення якості і конкурентоспроможності виробів; раціональне використання лісових ресурсів тощо. Легка промисловість єврорегіону характеризується високими показниками у всьому Люблінському воєводстві, але недостатньо розвинута у Волинській області. Частка цієї галузі у легкій промисловості України складає лише 1,9%. З метою нарощування виробництва потрібно розвивати власну сировинну базу для текстильної промисловості, зокрема створити нове виробництво в м.Ковелі, прискорити процеси формування мережі малих та спільних підприємств. Важливою складовою ПГК єврорегіону є сфера послуг, покликана задовольняти матеріальні й духовні потреби людей відповідно до реальних можливостей суспільства на даному історичному етапі його розвитку. Наприклад, у Волинському ПГК на сферу послуг припадає 32% всіх зайнятих. Найбільша частка належить матеріально-побутовому блоку галузей (51,1%); друге місце посідає культурно-освітній (30,8%), третє - лікувальнооздоровчий (17,7%). Однією з найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіону є житлово-комунальне господарство. У забезпеченні житлом Волинський прикордонний господарський комплекс дещо випереджає польську частку єврорегіону (відповідно 309 квартир на 1000 жителів і 286). Істотним показником добробуту є благоустрій квартир оснащення водопроводом, каналізацією, газом. Польська частина єврорегіону за цими показниками значно відстає від Волинської області. Та на Волині не задовольняється 57
попит на послуги з ремонту взуття, швейних і трикотажних виробів, складної побутової техніки, меблів тощо. Система освіти в Україні радикально відрізняється від польської. Однак на загальноосвітньому рівні існуюча шкільна мережа цілком задовольняє потреби регіону. Щодо вищої освіти, то на польській території нараховується 50,1 тис. студентів, а на українській - 12 тис. студентів(див. табл.). Медичну допомогу населенню регіону надають 9,3 тис-лікарів (5,6 тис. на польській і 3,6 тис. на українській стороні). Кількість лікарів на 10 тис. населення у Волинській області вища (33), ніж на польській території (23,9), середнього медичного персоналу - відповідно 119,0 і 58,3, лікарняних ліжок - 112,4 та 54,2. У Волинській області функціонує 99 лікарень, а в польській частині єврорегіону – тільки 37. Мережа культурно-освітніх закладів єврорегіону досить широка: тут працює 1536 громадських бібліотек (з них 813 у Волинській області). На Волині кількісно переважають бібліотеки і кінотеатри, а на польській території - театри і музеї. Розвитку туристично-рекреаційного комплексу сприяють значні ресурси. Кількість туристичних об'єктів достатня для задоволення потреб відпочиваючих, проте якість цих об’єктів невисока, що фактично виключає приїзд багатих туристів. Природоохоронний комплекс є важливою складовою транскордонного регіону, адже питання охорони довкілля мають транскордонний характер. Важливою проблемою є ліквідація джерел забруднення і відновлення природи шляхом створення очисних споруд та реструктуризації промисловості. Актуальним також є управління довкіллям як спільним ресурсом, включаючи дії, що запобігають його деградації. Фінансово-кредитний комплекс відіграє важливу роль, оскільки передумовою розвитку господарства є капіталовкладення у підприємства всіх галузей і секторів. Такі вливання надходять від різних фінансових інституцій, а також приватних осіб і фондів у вигляді позик, грантів чи інвестицій. На одного жителя Волині припадає 26 дол. США іноземних інвестицій, на польській території - 117 дол. США. Для інвесторів особливо привабливими є хімічна, деревообробна, машинобудівна та харчова галузі. Таблиця Основні показники соціально-економічного розвитку Єврорегіону "Буг" (1999р.) № Показники Один. Єврорегіон Частини пп вимір. “Буг” УкраїнПольБілоська ська руська 1. Територія тис. кв. 82,2 20,2 29,3 32,7 км 2. Населення млн. 5,3 1,1 2,7 1,5 чол. 3. Густота населення чол. на 64,2 53,4 91,8 46,3 1 кв.км 4. Кількість міст од. 115 33 53 29 5. Довжина залізничних км 3169 622 1474 1073 колій 6. Довжина автошляхів з тис. км 32,6 5,5 20,5 6,6 твердим покриттям 7. Телефонні абоненти на 10 1262 1295 1061 1596 тис.населення 8. Кількість учнів шкіл тис. чол. 962,4 176,5 542,4 243,5 9. Кількість студентів вузів тис. чол. 71,8 11,2 50,1 9,1 10. Кількість лікарняних 81,9 115,2 54,4 106,9 ліжок на 10 тис.населення 58
11. Кількість лікарів на 10 тис. населення 12. Кількість бібліотек 13. Кількість театрів 14. Кількість місць у готелях 15. Кількість зайнятих у національному господарстві 16 Площа сільськогосподарських угідь 17. Площа лісів
од.
29,0
36,7
22,5
35,0
од. од. тис. чол. тис. чол.
2401 12 7976 2029,3
813 2 2608 286,6
674 8 2423 1132,4
914 2 2945 610,3
тис. га
4554,2
1097,4
1979,9
1476,9
тис. га
2532,2
675,8
670,6
1185,8
Підприємства і організації Волинського і Люблінського ПГК традиційно підтримують виробничо-економічні зв'язки з партнерами у багатьох зарубіжних країнах. Цьому сприяє вигідне їх розташування, доповнене добрими транспортними зв'язками. Однак існує диспропорція в обсязі експорту української і польської частин єврорегіону. Обсяг експорту в розрахунку на 1 жителя польської частини становить 304,4 дол. США, української - 58,6 дол. США, тобто співвідношення як 5,2:1. Проблеми і перспективи розвитку єврорегіону Єврорегіон «Буг» поки що є на початковому етапі свого формування, тому стратегія його розвитку повинна включати такі основні сфери цілей і дій: 1) сфера бізнесу: орієнтація підприємств на ринки іншої сторони і на кооперацію з ними; вільний рух товарів, капіталу, робочої сили; розвиток виробничої і ринкової інфраструктури; обмін інформацією; 2) сфера господарського розвитку: посилення інтеграції, розвиток комунікацій і зв'язку; формування регіональних транскордонних систем технічної інфраструктури; інтеграція поселенських систем; розвиток і вдосконалення інтеграції рекреаційної бази; 3) соціальна сфера: охорона довкілля і співробітництво в галузі екології; розвиток інтеграції у сфері культури; співробітництво у сфері освіти і науки; інтеграція систем соціального забезпечення; охорона права і громадського порядку; охорона здоров'я; розвиток інтеграції і контактів в інших сферах. У методичному плані при розробці стратегії розвитку єврорегіону “Буг” можна виділити п'ять етапів: 1) гіпотеза намірів; 2) первинне упорядкування проблем; 3) стратегія розвитку єврорегіону; 4) сценарій майбутнього прогнозу; 5) елементи поточної політики розвитку єврорегіону. Програма розвитку має окреслити нове місце єврорегіону в економічному просторі України, Польщі й Білорусі, а також врахувати інтеграційні європейські процеси. Сторони повинні використати досвід країн Європейського Союзу. В програмі розвитку мають знайти розв’язання кілька груп проблем, характерних для єврорегіону “Буг”: організація транскордонної діяльності (зміна ролі кордону, його облаштування, перерозподіл транспортних потоків); економічні проблеми (створення регіональних центрів економічної активності); підготовка кадрів (фахівців з регіонального маркетингу і менеджменту, комерційної діяльності, міжнародних відносин); організаційні і правові проблеми; розробка спільних проектів; проблеми культури і самовизначення; екології; пропаганди досвіду роботи єврорегіону. Стосовно єврорегіону “Буг” концепція соціально-економічного розвитку на початку XXI століття може прийняти дві крайні форми: 1) подолання цивілізаційної відсталості, швидкий економічний розвиток, а також інтеграція з ЄС (сценарій «шанс»); 2) гальмування реформ, політична і господарська дестабілізація, а в результаті – єврорегіон опиниться на периферії розвинутої об'єднаної Європи (сценарій «загроза»). Враховуючи ці дві крайні ситуації, опрацьовано три гіпотези регіонального розвитку: поляризація господарського розвитку, екорозвиток і рівномірний розвиток. Остання з гіпотез, на 59
нашу думку, є найоптимальнішою для побудови концепції розвитку єврорегіону “Буг”. Вона передбачає, що процес модернізації господарського розвитку узгоджуватиметься з екологічним розвитком. Основою господарської системи єврорегіону будуть метрополії, що слугуватимуть місцем локалізації капіталу, новаторств і європейського бізнесу, та осередки соціально-економічного розвитку європейського значення «європоліси», які в процесі міжнародної конкуренції утворюватимуть вузли бізнесу і новаторств. Ця гіпотеза розвитку включатиме три блоки: економічний; транспорт і інфраструктуру; охорону довкілля. До пріоритетів розвитку Волинського ПГК на період до 2010 року слід віднести: поліпшення демографічної ситуації, розвиток соціальної інфраструктури малих міст і сіл; розвиток інтенсивного м'ясного тваринництва; завершення конверсії підприємств військово-промислового комплексу; створення можливостей для розвитку господарства на забруднених радіонуклідами територіях; пом'якшення територіальних диспропорцій у господарському розвитку; орієнтація підприємств легкої та харчової промисловості на виробництво продукції з місцевої сировини; реконструкція осушувальних систем, відродження деяких річок та озер; перепрофілювання екологічно небезпечних підприємств на технології, що не причинятимуть шкоди природі; реконструкція історикокультурної спадщини, використання її у виховній і культурно-освітній роботі та розширення туристської діяльності; розвиток взаємовигідних економічних зв'язків з партнерами в інших регіонах України та зарубіжними країнами, особливо воєводствами і повітами Польщі, які входять до єврорегіону “Буг”. Виходячи з реалій сучасного економічного стану в Україні, а також враховуючи регіональні особливості соціально-економічного розвитку Волинського ПГК, в перспективі можливі такі основні етапи здійснення заходів та проектів його соціальноекономічного розвитку: перший етап (1999-2000 роки) – закріплення стабілізаційних процесів в окремих галузях та досягнення їх в усіх ланках економіки області; другий етап (2001-2005 роки) – проведення інтенсивних змін структури економіки та підвищення її ефективності; третій етап (2006—2010 роки) – продовження структурної перебудови економіки та забезпечення стабільних темпів зростання. Висновки 1. Транскордонне співробітництво як форма кооперації є обов'язковою для європейської інтеграції. Для його успішного здійснення потрібні партнерство та зміни у розширенні співпраці на регіональному рівні, яка є джерелом цього співробітництва. Транскордонне співробітництво на європейському континенті є “мостом” між сусідами, а єврорегіони виступають «локомотивами» процесу європейської інтеграції. Створення єврорегіону “Буг” є позитивним фактором як з точки зору національних інтересів України в плані зміцнення стосунків із сусідніми державами і розширення зв'язків у Центрально-Східній Європі, так і з позиції загальноєвропейських інтересів - у плані сприяння міжнародній стабільності в регіоні. 2. Прикордонний господарський комплекс (ПГК) - це складна поліструктурна система, яка характеризується багатокомпонентним змістом і складною внутрішньою будовою. Йому властива різна функціональна структура. До елементів функціональногалузевої структури ПГК єврорегіону “Буг” відносяться галузеві і міжгалузеві комплекси. Аналіз сучасного їх соціально-економічного стану (як з української, так і польської сторони) дає можливість констатувати різні рівні їх розвитку. Різний набір товарів і послуг відкриває широкі можливості для співробітництва у сфері матеріального виробництва, обміну готовою продукцією та надання послуг. 3. Вплив міжнародного поділу праці на формування структури транскордонної діяльності є вторинним. Серед первинних факторів - потреба в одержанні додаткового 60
прибутку в економіці, також у демографічно-соціальних контактах. Тобто транскордонне співробітництво виступає необхідним фактором соціально-економічного розвитку ПГК, визначає економічні пропорції розвитку території, розміщення продуктивних сил, розвиток господарської інфраструктури. Транскордонна інтеграція сприяє вдосконаленню галузевої структури господарства, підвищенню продуктивності праці і якості матеріальних продуктів та послуг, інтенсифікації економічного розвитку прикордонних територій. 4. Дослідження соціально-економічного розвитку транскордонного регіону доцільно проводити в три етапи. На першому етапі визначаються прикордонні господарські комплекси транскордонного регіону, складові цих комплексів як єдиних цілісностей; вивчаються виробничі, соціальні та природоохоронні зв'язки, що існують між ними; аналізуються умови, ресурси і фактори формування та розвитку кожного ПГК з метою виявлення особливостей розміщення об'єктів - складових комплексів та специфічних закономірностей їх розвитку на досліджуваній території. На другому етапі проводиться структурний аналіз компонентної і територіальної структур прикордонних господарських комплексів. Надзвичайно важливим тут є виявлення міжгалузевих і територіальних диспропорцій в розвитку ПГК на основі розробки моделей вказаних структур та встановлення виробничих, економічних і соціальних зв'язків між окремими ПГК. На третьому етапі розробляється стратегія розвитку єврорегіону “Буг”, основні напрямки розвитку прикордонних господарських комплексів, визначаються шляхи оптимізації структури досліджуваних ПГК і раціоналізації зв'язків між ними та різними ланками, також створюється концепція розвитку ПГК на перспективний період. 5. У такій складній системі як ПГК, що складається з кількох різноякісних підсистем, той чи інший компонент однієї підсистеми може виступати в ролі умов або факторів розвитку будь-якого компонента другої підсистеми або всієї системи. Сукупному впливу умов і факторів всіх компонент (їх взаємозв'язкам) піддається весь ПГК, особливо його основні форми (виробничі і соціальні комплекси). Обсяги експорту, його товарна і територіальна структури визначаються особливостями геополітичного положення, структурою і масштабом виробництва, характером комплексоутворення, рівнем розвитку транспортної інфраструктури. Величину і територіальний розподіл імпортних надходжень зумовлюють явища та процеси соціального характеру (характер розселення, чисельність населення). 6. Рівень зовнішньоекономічної діяльності Волинського ПГК значно нижчий, ніж у середньому в Україні. З метою її розвитку необхідно здійснити такі заходи: поглибити товарну диференціацію зовнішньої торгівлі, збільшивши частку продукції машинобудування, хімічної, легкої промисловостей та сільського господарства, вдосконалити просторові пропорції розвитку зовнішньоекономічної діяльності, розширити сектор і підвищити якість експортних послуг з огляду на перспективу наближення межі Європейського Союзу до Західного кордону України тощо. 7. Стратегія розвитку єврорегіону “Буг” включає три основні сфери цілей і дій: бізнесу, господарського розвитку та соціальну сферу. Концепція соціально-економічного розвитку єврорегіону на період до 2010 р. базується на сценарії «шанс». Серед опрацьованих гіпотез регіонального розвитку найоптимальнішою є гіпотеза рівномірного розвитку, яка включає три блоки: економічний, транспорт та інфраструктуру, охорону довкілля. 8. Концепція розвитку Волинського ПГК на 1999-2010 pp. спрямована на підвищення рівня життя його населення, активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, створення сприятливих умов для всебічного розвитку людини, зростання ефективності виробництва в усіх галузях економіки, пристосування основних виробничих об'єктів до ринкових умов господарювання.
61
МІСЦЕ ЄВРОРЕГІОНІВ У РОЗБУДОВІ ДЕМОКРАТИЧНОЇ УКРАЇНИ Сергій Гриневецький (Одеса) Як відомо, Одеська область з серпня 1998 року є учасником єврорегіону «Нижній Дунай», у складі якого також повіти Румунії та Молдови. Керівництво Одеської області розглядає поглиблення співпраці з цими регіонами як стратегічно важливий напрямок своєї діяльності. І створення єврорегіону «Нижній Дунай» покликане, перш за все, формувати спільну основу для пошуку механізмів поступового просування транскордонного співробітництва. Унаслідок географічного розташування Одеської області центром тяжіння для неї є Дунайський простір. На сьогодні укладені угоди про співробітництво з Молдовою, Придністровським регіоном Республіки Молдова, румунськими прикордонними повітами Тулча, Галац, Ясси. Я не став би розглядати створення єврорегіону “Нижній Дунай” лише з точки зору подальшого розвитку міждержавних відносин між нашими країнами. Факт його утворення свідчить про те, що значення просторового розвитку нині чітко усвідомлюється як лідерами держав, так і керівництвом регіональної і місцевої влади в Україні, Молдові і Румунії. Слід зробити акцент на тому, що просування транскордонного співробітництва в регіоні Нижнього Дунаю у результаті має сприяти розв’язанню проблем територіального розвитку по обидва боки кордону, а також цілком є в контексті “Європейської Хартії для Дунайського простору”, проект якої був розроблений за рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи і обговорювався саме в Одесі під час восьмої конференції голів регіонів-членів Робочої Співдружності Придунайських Країн. Торкнуся ще одного дуже важливого, на мій погляд, аспекту - зміни уявлень щодо ролі і місця прикордонних регіонів у соціально-економічному і політичному розвитку держави. Минуло зовсім не багато часу, тож ми можемо пригадати, що в радянський період прикордонні території розглядали лише як віддалену від центру периферію. В економічному сенсі вони були складовою єдиного народногосподарського комплексу держави, що функціонував на основі відомчо-галузевого принципу, який відкидав саме поняття територіального розвитку. А особливості прикордонного положення визначалися концепцією державного кордону СРСР. І, мабуть, у відповідь на запитання “що таке прикордонна зона?” дехто з мешканців міст Ізмаїл, Рені, Кілія, Вилкове пригадає, що до початку “перебудови” для в’їзду до цієї зони треба було пред’явити штамп прописки в паспорті, який посвідчував би факт проживання в прикордонному населеному пункті, або зареєстроване в органах внутрішніх справ запрошення для мешканців інших регіонів Радянського Союзу. І ще вони пригадають наряди прикордонників на вокзалах, які забезпечували дотримання відповідного режиму у прикордонній зоні, та контрольнопропускні пункти на автошляхах. Долаючи економічні труднощі, ми сьогодні не часто замислюємося над тим, що серед здобутків процесу розбудови демократичної України та перетворення її суспільства на громадянське – можливість вільно подорожувати по всій території країни та за її кордонами. А наведені спогади, приміром, сучасною молоддю сприйматимуться як якийсь жарт. Створення єврорегіону “Нижній Дунай” є для нас дуже важливим і з огляду на багатонаціональний склад мешканців Одеського регіону, особливо його прикордонних районів. Серед них - і румуни, і молдавани. Останні, наприклад, складають 5,5 % населення Одещини і переважно мешкають на території Придунав’я. З іншого боку, чисельна українська громада проживає в прикордонних районах Молдови та Румунії. Тому підтримання та розвиток культурних зв’язків безсумнівно слід розглядати як ще один фактор зміцнення добросусідських відносин між нашими країнами. Я також упевнений, що створення умов для розвитку етнічних та культурних зв’язків сприятиме зникненню психологічного дискомфорту, що виник у мешканців прикордонних населених 62
пунктів України і Молдови внаслідок дезінтеграції СРСР і встановлення кордонів нових держав. І ще кілька слів на користь розвитку транскордонного співробітництва. Є речі, які не визнають державних кордонів. Приміром, не існує їх для екологічних проблем, наслідків техногенних катастроф і стихійних лих. Намагаються ігнорувати кордони також організована злочинність, нелегальна міграція. Тому спільний пошук шляхів розв’язання подібних проблем – це теж напрямки транскордонного співробітництва. Участь областей України в створенні єврорегіонів є наочним свідченням процесу децентралізації державного управління в нашій країні, реальним проявом регіональної політики. На наш погляд, підвищення ролі регіонів може стати одним з важливих факторів поступової інтеграції нашої держави до європейської спільноти. Одеська область однією з перших почала на практиці доводити доцільність і необхідність визначення регіональної політики в Україні. Нині нам уже не потрібно нікого переконувати, що членство Одеської області в Асамблеї Європейських Регіонів не є проявом сепаратистських тенденцій і не порушує цілісності держави, а, навпаки, є її внеском в процес інтеграції. Українці усвідомлюють себе європейською нацією. Тому ми маємо зробити все необхідне, щоб наша держава не розглядалася як “буферна зона” на східному кордоні Європейського Союзу, а поступово інтегрувалася до нього. І не остання роль тут належить міжрегіональному та транскордонному співробітництву.
63
ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК КРОК ДО ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Ігор Студенніков (Одеса) Серед нагальних проблем сьогодення, які постали перед Україною, одна з найактуальніших пов’язана з визначенням регіональної політики. Свідченням того, що вона набула пріоритетного значення на загальнодержавному рівні, є створення у вересні 1999 року відповідно до Указу Президента України Комісії з розробки Концепції державної регіональної політики. Наявність чітко визначеної концепції регіональної політики нашої держави, яка б відповідала вимогам Європейського Союзу, може стати одним із вагомих чинників, що мають позитивно вплинути на процес інтеграції України до ЄС. Про це переконливо свідчить досвід переважної більшості країн Центральної та Східної Європи. Важливим аспектом регіонального розвитку є налагодження міжрегіонального, а також транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами та територіями. Однією з форм останнього є єврорегіони. Тож цей збірник публікацій покликаний дати загальне уявлення читачеві про транскордонне співробітництво як засіб налагодження відносин безпосередньо між прикордонними регіонами та територіальними громадами держав, що мають спільний кордон, поінформувати про деякі аспекти розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіонів за участю України - “Карпатського”, “Буг”, “Нижній Дунай”, - а також про співпрацю між прикордонними адміністративно-територіальними одиницями України, Румунії та Республіки Молдова у створенні єврорегіону “Верхній Прут”. Поняття транскордонне співробітництво і єврорегіон Передовсім слід дати уявлення про зміст основних для нашого дослідження понять, зокрема, “транскордонне співробітництво” та “єврорегіон”. Щодо “транскордонного співробітництва”, то ми цілком дотримуємося визначення, запропонованого “Європейською рамковою конвенцією про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями” (Мадрид, 21 травня 1980 р.), з яким наш читач може ознайомитися, звернувшись до Статті 2 “Конвенції...”, повний текст якої подаємо в розділі “Документальні матеріали” цієї публікації. Інша ситуація з поняттям “єврорегіон”. Сьогодні фактично не існує загальновизнаної теоретичної дефініції, яка б містила вичерпний та загальноприйнятий перелік основних ознак цього явища. Тому спробуємо сформулювати його суть. Спершу ідентифікуємо головні риси, що характеризують єврорегіон: • географічна - єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення; • політична - частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон; • адміністративна - єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; • функціональна - єврорегіон є формою транскордонного співробітництва. Отже, єврорегіон - це форма транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону. 64
Також виділимо перелік особливостей, характерних для функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва. До першої групи особливостей віднесемо правові аспекти функціонування єврорегіонів: • створення єврорегіону не призводить до виникнення нового адміністративнотериторіального утворення зі статусом юридичної особи; • правове регулювання на території кожного із членів єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства держави, до якої він належить; • керівні органи єврорегіону виконують координаційні функції і не мають владних повноважень, а також не можуть підмінювати собою органи влади, що діють на території кожного з його членів. Другу групу особливостей ми охарактеризували б як політичну. В цьому сенсі єврорегіони: • не діють проти інтересів національної держави; • вони не є наддержавними утвореннями; • в своїй діяльності не підмінюють зовнішньополітичні функції держав, адміністративно-територіальні одиниці яких є їх членами. Третя група особливостей - історичні. В переважної більшості випадків єврорегіони охоплюють території, що мають спільне історичне минуле і навіть колись входили до складу однієї держави. Подеколи до складу єврорегіонів входять території, які у досить недалекому минулому мали так званий “спірний статус”, тобто право володіння такою територією, що належала одній державі, оспорювалося сусідньою, яка має з нею спільний кордон. Особливості, що належать до четвертої групи, пов’язані із національним складом прикордонних територій. Як правило, це багатонаціональні території або регіони, де мешкають представники декількох етнічних груп. У багатьох випадках на територіях суміжних прикордонних регіонів мешкають представники досить чисельної національної меншини, яка репрезентує національну більшість країни, розташованої по інший бік кордону. П’ятою групою особливостей є те, що території або регіони, які входять до складу єврорегіонів, є периферійними по відношенню до адміністративних центрів своїх країн. Шоста група особливостей, полягає в тому, що всім територіям або регіонам, які входять до складу єврорегіонів, притаманна наявність спільних проблем транскордонного характеру. Для розв’язання їх необхідне поєднання зусиль територіальних громад або органів влади держав-сусідів. Як правило, до таких проблем відносяться екологічні та природоохоронні, розвиток прикордонної інфраструктури, транспорту та комунікацій, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для розвитку етнічних меншин. Сьома група полягає в необхідності наявності чітко визначених спільних інтересів членів єврорегіонів. Для цієї групи типовими є інтереси в торгово-економічній площині з урахуванням місця регіонів-членів у міжтериторіальному розподілі праці; у галузі спільного розвитку туристичної діяльності, наданні взаємних послуг через державний кордон, створенні мережі співробітництва в сферах науки, освіти та культури. Універсальною сферою спільних інтересів для членів будь-якого єврорегіону є визначення спільної стратегії просторового розвитку. Транcкордонне співробітництво і регіональний розвиток Наступним важливим аспектом у плані нашої теми є взаємозв’язок між транскордонним співробітництвом і регіональною політикою, політикою щодо регіонального розвитку та регіональним розвитком як таким. Виникає запитання: чи є різниця між цими поняттями? Ми вважаємо, що так і що доцільно скористатися 65
визначеннями цих понять, запропонованими редакторською групою у складі Васіла Гудака, Генріка Хойтвельдта та Едварда Мігана з Празького центру Інституту Схід-Захід, якою наприкінці 1999 р. було видано збірник статей під загальною назвою “Регіональна політика просувається на Схід: тенденції та уроки політики щодо регіонального розвитку в Центральній та Східній Європі” (Regional Policy Goes East: Essays on Trends and Lessons Learned for Regional Development Policy in Central and Eаstern Europe. Ed. by Vasil Hudak, Henrik Huitfeldt and Edward J. Meegan. Prague, 1999. 110 p.). Отже, - “регіональна політика має визначати законодавчі та інституційні рамки, а також стосуватися секторної політики і регіональних інституцій на національному рівні”. Від себе додамо, що одним з головних завдань регіональної політики слід вважати досягнення певного балансу між інтересами держави та інтересами розвитку її регіонів. “Під політикою щодо регіонального розвитку слід розуміти втілення регіональної політики на місцевому рівні, тобто створення інституційного і нормативно-правового підґрунтя, а також дій, завдяки яким здійснюються залучення до цього процесу місцевих інституцій та економічних інновацій на субнаціональному рівні.” “Регіональний розвиток означає економічний і соціальний розвиток у регіонах”. Звісно, наведені дефініції навряд чи можна вважати вичерпними, та ми, все ж, вважаємо їх достатніми для того, щоб дослідити взаємозв’язок між визначеними явищами і транскордонним співробітництвом, а також визначити місце останнього в регіональному розвитку. Перш за все слід зауважити, що повноцінна участь прикордонних регіонів будьякої країни в розвитку транскордонного співробітництва потребує визнання на рівні її центральних органів влади принципу субсидіарності та його практичного застосування. Тобто участь прикордонних регіонів держави у транскордонному співробітництві має ґрунтуватися на правових та інституційних засадах, спроможних забезпечити прикордонним регіональним і місцевим органам влади відповідний перелік повноважень щодо налагодження безпосередніх відносин. Все це зумовлює існування чітко визначеної регіональної політики держави, яка повинна визначати базові принципи взаємовідносин між державою та її регіонами, магістральні напрямки регіонального розвитку, встановлювати загальні правові рамки, які дозволяли б регіональним і місцевим органам влади та самоврядування ефективно вишукувати шляхи для забезпечення сталого соціально-економічного зростання, закладаючи тим самим підґрунтя сталого розвитку держави. Все сказане - цілком у річищі сучасних тенденцій політики щодо регіонального розвитку в переважній більшості країн Європейського континенту. Ця політика має орієнтуватися на активізацію та мобілізацію регіонального потенціалу та ресурсів, а не на бюджетний перерозподіл між регіонами, до речі, така політика не відкидає доцільність використання такого важливого для досягнення внутрішньої стабільності держави механізму, як міжрегіональне вирівнювання). Тому сенс транскордонного співробітництва, зокрема уособлений в єврорегіонах як у найбільш вдалій формі його просування в сьогоднішній Європі, має полягати в трансформації прикордонних регіонів у “полюси зростання”, мережа яких спроможна утворити своєрідний каркас сталого розвитку країни, сформований на її периферійних територіях. Таким чином, місце транскордонного співробітництва в регіональному (територіальному) розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також поєднання потенційних можливостей та ресурсів прикордонних регіонів та територій двох або більше країн, що мають спільний кордон, з метою вирішення завдань просторового розвитку в межах транскордонних регіонів.xxiii
66
Стратегія для Одеської області: чому буде віддано пріоритет? Не менш важливою метою даного видання є необхідність поставити питання щодо визначення стратегії розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” і, як перший крок, - стратегії участі в ньому Одеської області. Головною причиною, яка обумовлює нагальну потребу в розробленні такої цілісної стратегії, насамперед, є відносно низькій рівень участі Одеської області в цьому процесі. Серед основних причин подібного можна назвати наступні: - невизначеність пріоритетних сфер співпраці, однаково актуальних для всіх регіонів, які утворюють єврорегіон “Нижній Дунай”; - відсутність в Одеській області (як і в Україні в цілому) відповідної інституційної бази, яка б забезпечувала розв’язання питань регіонального розвитку і, зокрема, створювала б фундамент для просування транскордонного співробітництва як одного з його елементів (наприклад, у Румунії цим зайняті агентства регіонального розвитку); - низький рівень роботи, спрямованої на інформаційне забезпечення поглиблення участі Одеської області в розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай”, і, як наслідок, - недостатня поінформованість керівників промисловопідприємницького і громадського секторів. Одним із ключових питань при розробленні стратегії участі Одеської області в єврорегіоні “Нижній Дунай” має, на наш погляд, стати таке: якому з аспектів політичному чи розв’язання проблем регіонального (територіального) розвитку - буде віддано пріоритет. Слід нагадати, що в основу створення єврорегіону “Нижній Дунай” насамперед було покладене політичне рішення Президентів України, Румунії та Республіки Молдова, спрямоване на поглиблення добросусідських відносин між трьома країнами. Тож якщо мати на увазі лише політичний аспект розвитку транскордонного співробітництва, то нинішній рівень співпраці у “Нижньому Дунаї” (зокрема, культурноосвітні заходи, виставкова діяльність, робота комісій з різних сфер) цілком відповідає меті, сформульованій в Протоколі про трьохстороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова та Румунії (м. Ізмаїл, 3-4 липня 1997 р.). Інша річ - аспект регіонального (територіального) розвитку. Тут на перший план виходить просторовий принцип, що потребує комплексного підходу до планування розвитку певної території. Базуючись на цьому принципі, єврорегіон “Нижній Дунай” повинен розглядатися як знаряддя розвитку прикордонних територій кожної з трьох країн, що за неминучості збереження конкуренції між регіонами-партнерами в окремих сферах господарювання, ще раз примушує поставити наголос на необхідності ідентифікації спільних проблем і пошуку механізмів їх вирішення. Однак вважаємо за необхідне підкреслити, що питання вибору аспекту, який має стати відправним при розробленні стратегії участі Одеської області в розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” не означає нехтування одним з них на користь іншого. Обидва ці аспекти взаємопов’язані та такі, що мають безпосередній вплив один на одного. Саме такий “сплавлений” підхід до розвитку транскордонного співробітництва в регіоні Нижнього Дунаю був домінуючим в доповідях основних учасників від Одеської області під час колоквіуму Ради Європи “Розвиток транскордонного співробітництва між місцевими та регіональними властями Молдови, Румунії та України”, що відбувся в лютому 1998 р. в Ізмаїлі. Варто зазначити, що питання пріоритетності одного з цих двох аспектів для нас має, головним чином, методологічне значення. Серед головних питань, які мають бути детально висвітлені під час розроблення стратегії участі Одеської області в єврорегіоні “Нижній Дунай”, - механізми використання можливостей, що їх застосовує Європейський Союз для розвитку прикордонних регіонів. Перш за все йдеться про програми в рамках Європейської Комісії - Phare/Tacis-CBC і Phare-CREDO, - а також про ініціативу ЄС INTERREG. 67
Заслуговує на увагу вивчення потенційних механізмів поєднання можливостей щодо залучення технічної та фінансової допомоги по лінії зазначених програм ЄС з перевагами, які надає членство Одеської області в Асамблеї Європейських Регіонів та Робочій Співдружності Придунайських Країн. При цьому слід виходити з того, що розвиток транскордонного співробітництва визнається цими впливовими організаціями як один із суттєвих елементів процесу європейської інтеграції та регіоналізації. Зокрема “Декларація Асамблеї Європейських Регіонів щодо регіоналізму в Європі” визначає такі положення стосовно транскордонного співробітництва: Стаття 10. Регіони та міжнародні відносини 3. Регіони просуватимуть на двосторонньому та багатосторонньому рівнях внутрішнє та транскордонне співробітництво поміж собою з метою здійснення спільних проектів. Стаття 11. Регіони і транскордонне співробітництво 1. Регіони, що мають спільні кордони, просуватимуть транскордонне співробітництво у відповідності з чинним внутрішнім законодавством та міжнародним правом. 2. Враховуючи внутрішнє законодавство та міжнародні угоди між державами, регіонам у межах їх повноважень буде надано право укладати транскордонні угоди. 3. У межах законодавчих рамок кожної держави, яка має до цього відношення, регіони матимуть право створювати спільні дорадчі або виконавчі органи. 4. Дії цих органів підпорядковуватимуться процедурам компетентних судів таким же чином, як і діяльність регіональних органів. Фактично ті ж самі положення, лише з поширенням їх на сферу міжрегіональних стосунків, містяться і в проекті “Європейської Хартії про регіональне самоврядування”xxiii що його було розглянуто 5 червня 1997 р. Конгресом місцевих та регіональних влад Ради Європи. І врешті-решт, стаття 12 “Європейської Хартії для Дунайського простору”, проект якої обговорювався під час 8-ої конференції голів регіонів-членів Робочої Співдружності Придунайських Країн (Одеса, 10-11 жовтня 1997 р.), зазначає: “Всі партнери сприятимуть транскордонному співробітництву, свободі пересування особи і культурному обміну для збереження місцевих культур і традицій, розвитку освіти, а також збереження архітектурної та культурної спадщини”.
68
ЄВРОРЕГІОН “НИЖНІЙ ДУНАЙ” ЯК ЧИННИК СТАБІЛЬНОСТІ, ДОБРОСУСІДСТВА І РОЗВИТКУ Ігор Студенніков (Одеса) Віктор Ткаченко (Одеса)
В останні роки поняття “регіон” міцно ввійшло в мовний обіг, стало майже повсякденним. І тепер уже нікого не дивує, коли, наприклад, замість словосполучення “Одеська область” чуємо: “Одеський регіон”. Але мало хто при цьому замислюється над тим, що це не просто гра слів або данина модному захопленню насичувати нашу мову запозиченнями з іноземних. Поява в нашій лексиці цього поняття поряд з іншими відображає зміни, що відбуваються в українському суспільстві, зокрема процес децентралізації системи державного управління, передача на регіональний рівень низки управлінських повноважень, посилення ролі місцевого самоврядування. І якщо поняття “регіон” стало для нас звичним, то лише деякі фахівці зможуть нині відповісти на запитання: “Що таке ЄВРОРЕГІОН?”. Дати відповідь на це запитання, а також розповісти про участь Одеської області в діяльності єврорегіону “Нижній Дунай”, про перспективи розвитку транскордонного співробітництва мають і намір автори цієї статті. На початку липня 1997 р. у місті Ізмаїлі (Одеська область) відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми, Президента Республіки Молдова Петру Лучинськи і Президента Румунії Еміля Константинеску, яка завершилася підписанням Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова і Румунії. Цей документ, а також Договір про добросусідство і співробітництво між Україною та Румунією створили основу для роботи, спрямованої на формування єврорегіону “Нижній Дунай”. Після річної серйозної роботи з вивчення національних законодавств трьох країн, визначення напрямків співробітництва було підготовлено Статут єврорегіону “Нижній Дунай”. А 14 серпня 1998 р. у румунському місті Галац відбулося підписання угоди про його формування. До складу єврорегіону ввійшли Одеська область із боку України, райони Вулканешти, Кагул і Кантемир із боку Молдови* і повіти Бреїла, Галац і Тульча з боку Румунії. Було затверджено і організаційну структуру єврорегіону в такому вигляді: • Рада єврорегіону - вищий орган управління; голова; віце-голова; • комісії зі сфер діяльності; • координаційний центр - адміністративний орган єврорегіону “Нижній Дунай”. Головою єврорегіону “Нижній Дунай” було обрано голову повітової ради Галацу (Румунія) Резвана Ангелуцу. Були обрані і віце-голови - голова Одеської обласної державної адміністрації Сергій Гриневецький і голова виконавчого комітету району Кагул (Молдова) Васіле Владарчук. До складу Ради єврорегіону ввійшли три представники Одещини: окрім Сергія Гриневецького, ще й заступник голови Одеської обласної Ради Георгій Арабаджі та голова Ренійскої районної державної адміністрації Іван Буценко. Основні документи і визначення понять Що ж означає поняття ЄВРОРЕГІОН? Звернемося до Статуту “Нижнього Дунаю”, де сказано так:“... форма прикордонного співробітництва між територіальними общинами або місцевими органами влади..., розташованими в прикордонній зоні, в якій Сторони беруть участь у загальних заходах, що проводяться відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права”. 69
До речі, єврорегіони, як такі, є досить новою формою взаємовідносин між територіальними або місцевими общинами, яка виникла на Європейському континенті менше півстоліття тому, спрямованою, насамперед, на розвиток транскордонного співробітництва. Важливо пам'ятати, що в результаті створення єврорегіонів узагалі і єврорегіону “Нижній Дунай” зокрема, не виникають нові адміністративні утворення. Вони також не можуть підміняти собою існуючі форми міждержавних відносин. Їхні органи управління не є наднаціональними і покликані здійснювати координуючі функції. Чи мають єврорегіони які-небудь переваги відносно традиційних форм прикордонного співробітництва? Безперечно, що ТАК. Європейська Комісія вважає співробітництво в рамках єврорегіонів найкращою формою розвитку взаємовідносин між прикордонними територіями. Більш того, як показує практичний досвід, Європейська Комісія, з огляду на цей аспект, більш охоче виділяє фінансування для проектів, здійснюваних у рамках єврорегіонів. Істотним є і те, що для розвитку співробітництва в рамках єврорегіонів не потрібне прийняття спеціальної нормативно-правової бази на національному рівні. Легальна основа визначається чинними національними законодавствами і міждержавними угодами країн, чиї адміністративно-територіальні одиниці є членами єврорегіонів. Це значно спрощує розвиток економічних, культурних, міжетнічних зв'язків між прикордонними адміністративно-територіальними утвореннями держав. Серйозну основу для розвитку співробітництва в рамках єврорегіонів створює ряд документів, прийнятих Радою Європи. Насамперед, це “Європейська рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво різноманітних об'єднань і органів територіальної влади” (Мадрид, 21 травня 1980 р.), “Європейська Хартія місцевого самоврядування” (Страсбург, 15 листопада 1985 р.), “Декларація про транскордонне співробітництво”, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 6 листопада 1989 р. із нагоди 40-річчя з дня заснування Ради Європи, “Віденська декларація глав держав і урядів - членів Ради Європи” (Відень, 9 жовтня 1993 р.), а також Додатковий Протокол до рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво (9 листопада 1995 р.). Необхідно також згадати “Пакт стабільності в Європі”, прийнятий у Парижі 21 березня 1995 р. міністрами закордонних справ 52 держав-членів ОБСЄ, де відзначається важливість ефективного використання потенціалу транскордонного співробітництва для розвитку свободи особи, ідей, добробуту і послуг в економічній, культурній, адміністративній і гуманітарній сферах. Відзначимо, що під транскордонним співробітництвом Європейська Спілка розуміє сусідське співробітництво у всіх сферах життєдіяльності людей, здійснюване через кордон між двома територіями, регіонами або місцевими органами влади, або якою іншою владою в прикордонних регіонах. Особливо хочемо звернути увагу читачів і на такий аспект. Транскордонне співробітництво в рамках єврорегіонів не несе політичних функцій і не є формою здійснення зовнішньої політики держав. Проте його розвиток і формування єврорегіонів слід розглядати як додатковий чинник стабільності на Європейському континенті, інструмент для досягнення порозуміння між народами і розвитку добросусідських взаємин між сусідніми країнами. Два етапи і перші реальні кроки У становленні та розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” дотепер можна виділити три етапи. Перший етап полягав у роботі з установлення контактів між місцевими органами влади, визначення перспектив і умов співробітництва. Він охоплює період як до правового оформлення взаємовідносин між учасниками єврорегіону “Нижній Дунай”, так і становлення роботи з налагодження транскордонного співробітництва вже безпосередньо в його рамках. Завершенням цього етапу можна вважати формування організаційної структури єврорегіону. 70
На другому етапі важливе місце було відведено визначенню кола загальних проблем, пошуку точок дотику інтересів учасників, напрямків співробітництва між ними. На сьогодні у складі єврорегіону “Нижній Дунай” - п'ять адміністративно-територіальних одиниць, які представляють Україну, Республіку Молдова і Румунію. Відповідальність за координацію діяльності сторін і підтримка зв'язків між ними покладена на Координаційний центр. У рамках єврорегіону сформовані дев'ять комісій: • з регіонального розвитку; • з питань економіки, торгівлі і туризму; • з питань транспорту і комунікацій; • з демографії; • з освіти, науки, дослідницької діяльності, культури, охорони здоров'я і спорту; • з гармонізації нормативних документів, що відносяться до місцевої компетенції; • із захисту навколишнього середовища; • із фінансового аудиту; • з ліквідації наслідків стихійних лих і боротьбі з організованою злочинністю. Відзначимо, що перші п'ять комісій очолюють представники Одеської області. У період із вересня 1998 р. по квітень 1999 р. було проведено ряд засідань комісій єврорегіону. У результаті було визначено основні напрямки співробітництва, серед найбільш значимих - в галузі транспорту і комунікацій, в торгівлі і розвитку виставкової діяльності, боротьба з організованою злочинністю, регіональний розвиток, екологія і природоохоронна діяльність. Приміром у сфері транспорту і комунікацій було досягнуте порозуміння з таких питань, як розвиток поромного сполучення між Україною і Румунією шляхом відкриття переправи типу РО-РО між містами Рені (Україна) і Галац (Румунія); завершення розробки документації для організації поромного сполучення між пунктами Тульча (Румунія) - Рені (Україна) для вантажних перевезень, та Тульча-Ізмаїл для легкових автомобілів. Обговорювалося питання про перспективи створення поромної переправи Орлівка (Україна) - Ісакча (Румунія). Важливим є висновок про перспективність розвитку мережі мобільного зв'язку за участю операторів України, Румунії і Молдови. На завершальній стадії знаходиться робота з відкриття поромної автомобільної переправи Рені-Галац, що дозволить значно скоротити час проходження прикордонних і митних формальностей, а також зменшити витрати громадян, які дістаються в обидві сторони автотранспортом. Найбільш гострими проблемами будь-якого прикордонного регіону є незаконна міграція, контрабанда товарів і заборонених вантажів, організація взаємодії між правоохоронними органами. Для визначення конкретних заходів, спрямованих на розв’язання цього кола питань, 14-15 жовтня 1998 р. у румунському місті Бреїла відбулося засідання підкомісії з боротьби з організованою злочинністю, де Одеська область була представлена керівниками управління з координації діяльності правоохоронних органів , військових структур і оборонно-мобілізаційної роботи Одеської облдержадміністрації, управління Служби безпеки України в Одеській області, штабу Південного напрямку прикордонних військ України, управління МВС в Одеській області. Важливою є також робота зі створення системи взаємного оповіщення про виникнення техногенних аварій і стихійних лих. Одним із найперспективніших напрямків транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” варто розглядати розвиток економічних зв'язків і торгівлі. Саме цьому була покликана сприяти виставка румунських товарів і послуг, яка відбувалася у грудні 1998 р., у результаті якої укладено ряд взаємовигідних контрактів між представниками українських і румунських ділових кіл. На актуальності активізації діяльності з розвитку торгових взаємин у рамках єврорегіону “Нижній Дунай” мав бути 71
зроблений додатковий акцент у світлі зустрічі в кінці травня 1999 р. у Києві Президентів України і Румунії Леоніда Кучми та Еміля Константинеску, у ході якої відзначалося значне падіння в останні роки товарообігу між двома країнами. Загальновизнаний факт: у більшості випадків для розв’язання проблеми відновлення екологічної рівноваги в тому або іншому регіоні недостатньо зусиль на рівні окремих країн. Особливо гостро це відчувається у несприятливих економічних умовах. І тут на перше місце виходить налагодження транскордонного співробітництва в сфері екології і охорони природи. Вже сьогодні розробляються спільні програми в галузі збереження довкілля. Вивчається питання про доцільність і можливість підписання окремого Протоколу про співробітництво між учасниками єврорегіону “Нижній Дунай” у цій сфері й створенні спільними зусиллями транскордонного заповідника в дельті Дунаю під егідою Ради Європи. Партнери по єврорегіону - Одеська область і повіт Галац провели роботу із залучення фінансової допомоги по лінії програм TACIS і PHARE з метою реалізації проекту відновлення екологічного балансу придунайських озер, розробка якого ведеться Регіональним бюро реконструкції і розвитку Одеської обласної ради і комісією з питань охорони навколишнього середовища єврорегіону “Нижній Дунай”. Значна увага приділяється налагодженню культурного обміну, розвитку міжетнічних контактів. У цьому напрямку планується посилити роботу зі зміцнення зв'язків з етнічними українцями, які мешкають у прикордонних повітах Румунії, що має початися реалізовуватися на практиці з надання допомоги українській діаспорі в створенні центрів української культури в повіті Тульча. Учителі українських шкіл Румунії підвищуватимуть свою кваліфікацію в одеських навчальних закладах. 25-28 червня 1999 р. у місті Галац у рамках єврорегіону “Нижній Дунай” було проведено міжетнічний культурний форум, де Одеську область репрезентували майже 300 діячів науки і культури, зокрема фольклорні колективи. Невикористані можливості й плани з їх реалізації 13 травня 1999 р. в управлінні зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Одеської облдержадміністрації відбулася розширена нарада за участю голів і членів комісій єврорегіону “Нижній Дунай”, Регіонального бюро реконструкції і розвитку Одеської облради, Центру регіональних досліджень і голови Одеської регіональної торговопромислової палати, у ході якої було заслухано інформацію про роботу представників Одеської області в комісіях і Координаційному центрі, проаналізовано результати, дана загальна оцінка участі Одещини в діяльності єврорегіону “Нижній Дунай”. Висновком стало те, що, незважаючи на ряд позитивних результатів, Одеська область далеко не повною мірою використовує наявні можливості для розширення участі в розвитку транскордонного співробітництва за програмами єврорегіону “Нижній Дунай”. Також підкреслювалась необхідність розробки концепції участі нашої області в діяльності єврорегіону на новому етапі, що спиралася б на науково і практично обґрунтовані висновки про пріоритетні напрямки співробітництва, враховувала б наявний на Одещині потенціал для реалізації проектів у конкретних сферах, а також давала би рекомендації з практичного використання наявних схем залучення фінансової допомоги по лінії Європейської Комісії. Цей висновок було підтримано і Колегією при голові Одеської облдержадміністрації, засідання якої відбулося 18 травня 1999 р. Основа для розробки такої стратегії є. Це і практичні напрацювання членів комісій та Координаційного центру єврорегіону; і досвід Регіонального бюро реконструкції і розвитку Одеської облради у сфері залучення фінансових ресурсів по лінії Європейської Комісії; і прямі контакти Центру регіональних досліджень з Агентством регіонального розвитку повіту Галац, також Агентством регіонального розвитку Південно-Східного регіону розвитку Румунії, завдяки яким налагоджено канал обміну інформацією про найбільш перспективні сфери співробітництва. Більш того, - почасти така робота вже ведеться в рамках розробки регіональної Комплексної програми соціально-економічного 72
розвитку Придунайського регіону, здійснюваної Центром регіональних досліджень на підставі розпорядження Одеської облдержадміністрації. Один із розділів програми буде присвячено питанням розвитку транскордонного співробітництва по лінії єврорегіону “Нижній Дунай”. Такий етап має характеризуватися початком здійснення спільних з партнерами проектів, активним залученням до цього процесу підприємств і господарств Одещини, представників малого і середнього бізнесу, установ науки і культури, громадських організацій. Істотний вплив на активізацію діяльності в цьому напрямку підприємств усіх форм власності можуть зробити Одеська регіональна торговопромислова палата, Регіональне відділення Української Спілки промисловців і підприємців, Одеський міський бізнес-центр. Спільними зусиллями слід домагатися якомога повнішої реалізації завдань, поставлених при входженні Одеської області до складу єврорегіону “Нижній Дунай”, а саме: • досягнення гармонійного і збалансованого соціально-економічного розвитку прикордонних районів області; • розв’язання проблем у природоохоронній сфері; • підвищення рівня зайнятості і соціального захисту населення; • створення умов для підвищення рівня і якості життя насамперед у південнозахідній частині Одеської області; • здійснення кроків з інтеграції транспортної інфраструктури області в єдину мережу європейських транспортних коридорів; • формування єдиного культурного простору в Придунайському регіоні; • розвиток контактів і надання допомоги товариствам і асоціаціям етнічних українців, які мешкають у прикордонних з Одещиною регіонах Румунії і Республіки Молдова; • налагодження взаємодії в роботі прикордонних і митних органів, а також у сфері боротьби з організованою злочинністю, попередження і ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф. У серпні 2000 р. виповниться два роки від часу створення єврорегіону “Нижній Дунай”. Успіх подальшого розвитку співробітництва в його рамках багато в чому залежить від того, наскільки скоординовано і грамотно партнери зуміють підійти до вироблення єдиної стратегії розвитку співробітництва, врахувавши при цьому досвід функціонування інших єврорегіонів - Карпатського і “Буг”, а також прийнявши до уваги спробу створити нові механізми транскордонного співробітництва по лінії єврорегіону “Верхній Прут”, організаційне формування якого знаходиться на завершальному етапі. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. Страсбург, 9 листопада 1995 р. 2. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. Мадрид, 21 травня 1980 р. - Текст українською мовою. Рада Європи. 3. Звіт про участь делегації Одеської області в засіданні підкомісії по боротьбі з організованою злочинністю єврорегіону “Нижній Дунай”. Бреїла, 14-15 жовтня 1998 р. 4. Протоколи комісій єврорегіону “Нижній Дунай”: з економіки, торгівлі і туризму (16 вересня 1998 р., 12 грудня 1998 р., 24 березня 1999 р.), з транспорту і комунікацій (16 вересня 1998 р., 24 березня 1999 р.), з фінансового аудиту (16 вересня 1998 р.), з 73
ліквідації наслідків стихійних лих і боротьбі з організованою злочинністю (16 вересня 1998 р.), з регіонального розвитку (16 вересня 1998 р.), з демографії (8 жовтня 1998 р., 24 березня 1999 р.), з освіти, науки, культури, охорони здоров'я і спорту (16 квітня 1999 р.). 5. Справка с предложениями относительно борьбы с преступностью в рамках еврорегиона “Нижний Дунай”. МВД Румынии, Инспекторат полиции уезда Галац, 21.10.1998 г. 6. Статут Єврорегіону “Нижній Дунай”. 7. Угода про формування Єврорегіону “Нижній Дунай”. Галац, 14 серпня 1998 р. 8. Economic Transformation in the Carpathian Euroregion. Report. Rzeszow, 1999. 169 p. 9. Vienna Declaration. Vienna, 9 October 1993. http://www.coe.fr/eng/std/viennad.htm 10. Буковецький М. Прикордонне співробітництво між країнами Центральної Європи. Приклад Карпатського Єврорегіону/ Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі. За ред. В. Гудака. Ужгород, “Закарпаття”, 1997. С. 105-111. 11. Ілько І., Палінчак М., Лендьел М. Карпатський єврорегіон як модель регіонального співробітництва у Центральній і Східній Європі. Ужгород, 1998. 43 с. 12. Левра Н. Правові аспекти прикордонного співробітництва/ Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі. За ред. В. Гудака. Ужгород, “Закарпаття”, 1997. С. 47-84. 13. Шуман К. Прикордонне співробітництво як складова частина європейського співробітництва та інтеграції /Там же. С. 24-46. 14. Illes, Ivan. The Carpathian (Euro)Region. Europaisches Zentrum fur FoderalismusForschung. Occasional Papers Nr. 6. Tubingen, 1996. 36 p.
74
Додаток ДЕЯКІ ЗВЕДЕНІ ДАНІ по адміністративно-територіальних одиницях, що входять до складу єврорегіону "Нижній Дунай" Загальні дані АДМІНІСТРАТИВНОТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
ТЕРИТОРІЯ (КМ2)
НАСЕЛЕННЯ
ЩІЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЧОЛ./КМ2
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)
33 300 4 724 4 466 8 443 2 388,5
2 528 600 403 856 643 017 266 346 248 329
76 82 144 31,5 79,5
Демографічні показники АДМІНІСТРАТИВНОТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
НАРОДЖУВАНІСТЬ
ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ -5,8 -1,3 1,7 -0,9
Одеська область (Україна) 8,4 Повіт Бреїла (Румунія) 9,7 Повіт Галац (Румунія) 11,4, Повіт Тульча Румунія) 10,5 Повіт Кагул (Респ. Молдова)* * На момент підготовки цієї публікації зведені дані по повіту Кагул були відсутні. Національний склад населення
Росіяни
Одеська обл. 1 432 300 719 000
Молдавани
144 300
Румуни Болгари Євреї Греки Вірмени Турки Татари Роми (цигани) Гагаузи
5 200 165 800 69 700 1 700 1 800
ЕТНІЧНА ГРУПА Українці
3 700 3 800 27 300
Повіт Бреїла
Повіт Галац
Повіт Тульча 3 847
Повіт Кагул 14 308
2 359*
333*
20 434*
14 993 139 188
396779
635933
236224 11 580 312
355 14 126 7 4 216
272 18 68 15 6 378
764 36 3 390 174 1 477
305 23 632
* Маються на увазі росіяни-ліповани 75
Конфесійний склад населення* КОНФЕСІЯ
Одеськ а обл.
Повіт Бреїла
Повіт Галац
Повіт Тульча
Православні**
483 280 1 510 280 1 826 5 700 1 950 1 900 565
386 509 1 242 140 786 485 1 563
630 623 2 463 291 2 215 1 989 64
247 007 5 075 63 817 619 185
144
104
19
Католики (Рим.) Греко-католики Адвентисти П'ятидесятники Старообрядці Іудеї Мусульмани
Повіт Кагул** *
* Дані, наведені в цій таблиці, приблизні. Зокрема по Одеській області вони відбивають приблизну картину щодо кількості прихожан (православні, католики) і членів релігійних общин. ** У даному випадку надається інформація стосовно прихожан православних храмів без розподілу на прибічників УПЦ Московського патріархату і УПЦ Київського патріархату. *** На момент підготовки цієї публікації дані були відсутні. Охорона здоров'я (за даними 1997 р.) АДМІНІСТРАТИВНОТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРНЯНИХ ЛІЖОК (НА 1000 ЧОЛ.)
КІЛЬКІСТЬ ЧОЛОВІК НА 1 ЛІКАРЯ
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)
4,6 6,9 6,1 5,9 7,4
214 810 998 942
КІЛЬКІСТЬ ЧОЛОВІК НА 1 МЕДПРАЦІВНИКА 99 190 216 198 2 783
Рівень безробіття серед працездатного населення у відсотках (за даними 1997 р.) АДМІНІСТРАТИВНОТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча (Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)
КІЛЬКІСТЬ БЕЗРОБІТНИХ ВІДНОСНО ПРАЦЕЗДАТНОГО НАСЕЛЕННЯ (%) 0,87 13,5 8,2 9,4 1,6
76
Коментар Вважаємо за доцільне зробити деякі пояснення щодо окремих фактів і даних, наведених у цьому додатку. Більшою мірою це стосується деяких аспектів політики регіонального розвитку Румунії та її інституційних засад. Як уже було зазначено, повіти Бреїла, Галац і Тульча, які входять до складу єврорегіону “Нижній Дунай”, разом з повітами Бузеу, Вранча та Констанца утворюють Південно-Східний регіон розвитку Румунії. Відповідно до Закону про регіональний розвиток у Румунії1, “регіони розвитку не є адміністративно-територіальними одиницями і юридичними особами” (Ч. 2, ст. 4, п. 2), а їх “формування ... відбувається шляхом підписання конвенції представниками повітових рад...” (Ч. 2, ст. 5, п. 1). Цей Закон зазначає, що “регіони розвитку ... стануть основою для розробки політики регіонального розвитку” (Ч. 2, ст. 5, п. 2). У “Зеленій книзі з політики регіонального розвитку в Румунії”2 зазначено, що регіони розвитку мають вважатися базовими одиницями для регіональної політики: поділено процес їх формування на два етапи: “по-перше, ідентифікація сусідніх повітів зі схожими економічними та соціальними профілями; по-друге, перегрупування схожих регіонів у регіони розвитку за їх функціональними ознаками; визначення субрегіонів з особливими проблемами розвитку (аграрні, індустріальні, природоохоронні та інші.) як території пріоритетного розвитку”. Наприклад, Південно-Східний регіон розвитку, згідно з “Зеленою книгою”, розподілений на два субрегіони. До першого віднесені повіти Бреїла, Галац, Тульча і Констанца, до другого - повіти Бузеу та Вранча. До того ж, другий субрегіон має бути визначений як територія пріоритетного розвитку. Загалом територія Румунії розподілена на 8 регіонів розвитку, при тому, що за адміністративнотериторіальним розподілом існують 42 одиниці (включно з агломерацією Бухарест), які утворюють рівень, наступний за національним. Щоб запобігти можливій плутанині, вважаємо за доцільне визначитися із поняттям “регіон”. Регіон - це територіальне утворення, встановлене, згідно з законодавством, на рівні, якій є нижчим після державного і наділене правом політичного самоврядування. Регіон визнаватиметься на рівні конституції або законодавства, яке гарантує його автономію, самобутність, владні повноваження та організаційну структуру.” 3 Закон про регіональний розвиток у Румунії також визначає територіальні структури для регіонального розвитку. На рівні регіону розвитку це є рада регіонального розвитку; агентство регіонального розвитку; фонд регіонального розвитку. З цього переліку нас цікавлять агентства регіонального розвитку (АРР), як інституції, що беруть безпосередню участь в утвердженні транскордонного співробітництва. У цьому випадку йдеться про Агентство регіонального розвитку Південно-Східного регіону розвитку та Агентство регіонального розвитку повіту Галац. Перш за все, стаття 7 зазначеного Закону визначає, що “агентства регіонального розвитку є неурядовими, безприбутковими громадськими організаціями і юридичними особами, які діють у сфері регіонального розвитку”. Стаття 8 визначає їх головні функції: а) розробляють і пропонують для затвердження радам регіонального розвитку для затвердження стратегії цього розвитку і плани використання фондів; б) виконують програми регіонального розвитку і плани використання фондів відповідно до рішення, затвердженого радами; в) спільно з місцевими або повітовими радами визначають несприятливі зони в рамках регіону розвитку і, зокрема, направляють необхідні документи до Національного агентства регіонального розвитку і Національної ради регіонального розвитку; г) спільно з місцевими або повітовими радами, або, у разі потреби, із фізичними і юридичними особами з приватним або державним капіталом, що інвестують несприятливі зони, забезпечують спеціальну технічну присутність;
77
д) подають національному агентству регіонального розвитку пропозиції щодо фінансування затверджених проектів з коштів Національного фонду регіонального розвитку. Агентства виконують також інші функції. На кілька слів заслуговує Агентство регіонального розвитку повіту Галац. На відміну від АРР Південно-Східного регіону розвитку, яке було створене на вимогу вказаного Закону, Галацьке АРР було засновано ще 1993 р. у результаті трансформації Фундації сприяння приватним малим та середнім підприємствам, і вважається таким, що має найбільший досвід у діяльності з регіонального розвитку. Його засновниками є Повітова Рада, Префектура, університет і Торгова палата Галацу. Галацьке АРР подає успішний приклад плодотворного поєднання можливостей влади, наукових, бізнесових і громадських кіл у розв’язанні проблем регіонального розвитку. Обсяг нашої публікації не дає можливості більш детально зупинитися на досвіді діяльності АРР в Румунії. Однак ми вважаємо за необхідне підкреслити, що ця частина коментарю має розглядатися не тільки як інформаційна, але і як змістова з огляду на те, що, по-перше, маємо справу з прикладом здійснення реформи в сфері регіональної політики, яка відповідає вимогам Європейського Союзу з точки зору перспектив вступу Румунії до нього. По-друге, як уже було сказано, згадані АРР - Південно-Східного регіону розвитку і Галацьке - мають безпосереднє відношення до транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” і повинні розглядатися як важливі партнери по інший бік кордону при визначенні стратегії участі Одеської області в розвитку цього співробітництва. Автори висловлюють глибоку вдячність координатору єврорегіону “Нижній Дунай” від Одеської області Георгієві Бабаяну за надані документальні матеріали.
78
ПЕРСПЕКТИВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОРЕГІОНАХ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ Зиновій Бройде (Чернівці) Створення українсько-румунсько-молдовського єврорегіону “Верхній Прут” за рішеннями Президентів України, Румунії та Молдови в Ізмаїлі (1997 р.), Кишиневі (1998 р.), Чернівцях (1999 р.) та за підтримки ЄС вивело на якісно новий рівень одразу кілька важливих процесів. По-перше, вздовж західного кордону України з країнами ЦентральноСхідної Європи завершилося формування системи спільних транскордонних структур, що складається з чотирьох єврорегіонів: “Буг”, “Карпатський”, “Верхній Прут” та “Нижній Дунай”. По-друге, змінився підхід до внутрішньої самоорганізації цих утворень ⎯ від обговорення спільних проблем та подальших відокремлених спроб їх самостійного розв’язання кожним з учасників до утворення постійних Робочих Комісій та експертних груп, орієнтовані на спільну реалізацію транскордонних проектів. За умов явно недостатнього нормативно-правового поля та фінансової скрути для функціонування єврорегіонів знайдено принципово нові механізми участі в них центральної влади держав, що ініціюють і підтримують транскордонні єврорегіональні утворення і проекти. Одночасно встановлюється і міжрегіональне партнерство з адміністративно-територіальними одиницями країн ЄС, які виступають донорами та “провайдерами” європейського досвіду через єврорегіони. Ці нові підходи та механізми їхньої реалізації уважно розглядалися і були схвалені Сьомою Європейською Конференцією Прикордонних Регіонів [1]. Також принципово новим кроком у розвитку транскордонного співробітництва стало утворення екоєврорегіону, спочатку як моделі у складі єврорегіону “Верхній Прут” з перспективою її подальшого розповсюдження на весь Карпатсько-Причорноморський регіон. Ця нова система транскордонної взаємодії [2] органів державної та місцевої влади, спеціалізованих установ та інституцій, підприємств та комерційних структур має “вживити” принципи сталого (самовідтворюючого) розвитку, техногенноекологічної безпеки, раціонального природокористування та ресурсоенергозбереження в усі інші сфери економічної, соціальної, політичної, комунікаційної, культурної, освітньої, наукової та будь-якої іншої співпраці на прикордонних територіях. Водночас така орієнтація діяльності єврорегіонів значно підвищує зацікавленість європейських та інших потенційних партнерів, зменшуючи ризики інвестувань у ці регіони. Ще однією особливістю нових транскордонних структур є те, що території більшості з них повністю чи частково входили до колишньої Австро-Угорської імперії, за часів якої було закладено підвалини їх сучасної економіки (тобто саме ті базові галузі, які “генетично” пристосовані до виживання в умовах сьогоднішньої економічної скрути). У період між І і ІІ Світовими війнами значна частина цих земель по обидва боки кордону також знаходилась під спільним управлінням, а в останні десятиріччя перебування у складі СРСР ці регіони чи не найбільше відчували вплив інтеграційних процесів у системі Ради економічної взаємодопомоги. Усі ці особливості стимулюють пошук спільних шляхів подальшого розвитку міжрегіональних транскордонних структур за тими напрямками, які відповідають інтересам України та, водночас, є пріоритетними для європейської і світової спільноти. Незважаючи на історичний і економічний зв’язок із центральноєвропейськими країнами, західноукраїнські землі, все ж, не позбавилися, сказати б “совкової” ментальності; обтяжені економічними і соціальними негараздами; тут розбалансовані енергоресурсні та екологічні системи, застарілі та зношені основні фонди у промисловій та комунальній сферах, неефективні агротехнічні технології і лісокористування. Нові транскордонні структури цікавлять потенційних західних партнерів, які мають на меті експериментальне відпрацювання ринкових механізмів для залучення сюди необхідних 79
технологій і обладнання [3]. Україні ж вони можуть прислужитися як модель вироблення принципово нових форм і механізмів взаємодії із Заходом і, водночас, зародком інфраструктури, корисної при інтегруванні до сучасної Європи [4]. Історичні зв’язки більшості західноукраїнських областей з австрійськими і німецькими землями можуть мати нині неабияке значення. Якщо розвиток міжрегіональних зв’язків (позитивним прикладом яких є відносини Буковини з австрійською федеральною землею Карінтія і баварським округом Швабія) охоплюватиме всі 9 західних прикордонних областей України, вони швидко переростуть у нову сферу міжнаціональних відносин. Це сприятиме переходу взаємин із Європою на якісно інший щабель, про що йшлося на ІІ самміті Україна-ЄС у Відні в жовтні 1998 р. Ще унікальнішим кроком до розвитку єврорегіонального співробітництва стало підписання у Аугсбурзі в травні 1997 р. тристороннього документу про міжрегіональне співробітництво Чернівецької області, округу Швабія та Сучавського повіту Румунії. Тому, незважаючи на вищезазначені проблеми, ці нові ініціативи в цілому сприймаються Європейською Спільнотою як внесок України у подальшу розбудову механізмів транскордонної співпраці регіонів, офіційно започаткованих Мадридською Конвенцією 1980 р. Новітні підходи до розбудови “Європи Регіонів” через короткий час мають набути чинності у вже підготовленому Радою Європи проекті Хартії регіонального самоврядування [1]. Аналітичний огляд [5] транскордонних єврорегіональних структур, створюваних Україною разом з її сусідами, у порівнянні з європейськими аналогами наочно демонструє ряд принципових невизначеностей у цій діяльності, як за цілями і завданнями, так і за методологією (теорією, моделями і механізмами). Окрім вищезгаданих проблем, обумовлених нормативно-правовими і фінансовими причинами, ці невизначеності є наслідком непослідовної розбудови транскордонної співпраці за умов відсутності у країни власної регіональної політики. Оскільки вже зроблено порівняльний аналіз розбудови єврорегіонів країнами ЄС і колишніми членами РЕВ (див. 4,5), то зупинимося більш детально на передумовах транскордонної співпраці, що витікають безпосередньо з існуючого геополітичного становища України. Зерновидна структура сучасної Європи Якщо уявити контури кордонів Європи, то вони дуже схожі на структуру мікрошліфа металевого виробу, який неодноразово піддавався механічним та термічним впливам. У такому виробі окремі зерна та субзерна металу (європейські країни та їх адміністративно-територіальні одиниці) вже не раз зазнавали значних деформацій, укрупнень і подрібнень, перерізання кордонів м’яких структурних складових більш твердими включеннями і т. ін. Ці зерна “пам’ятають” попередні кордони між ними, хоча на поверхні шліфу тих колишніх кордонів не видно, і для їхнього віднайдення потрібні спеціальні методи аналізу. Наведена аналогія є достатньо глибокою, оскільки ґрунтується безпосередньо на термодинамічних закономірностях, які є найбільш загальними у сьогоднішньому розумінні будови світу. Продовжуючи цю аналогію, слід зазначити, що зміни зовнішніх умов (температури, тиску, дифузійних процесів) у такому “багатопотерпілому металевому сплаві”, якому можна уподобити сьогоднішню Європу, об’єктивно стимулюють подальшу перебудову структури окремих зерен і кордонів між ними. Одним із механізмів забезпечення стабільності окремого зерна, яке знаходиться в досить нерівнозначних умовах, є відповідне удосконалення його внутрішньої субструктури (подібними до чого є зміни адміністративно-територіального устрою у Польщі та Молдові). Доказом того, що прогнозовані за такою аналогією паралельні процеси подрібнення і укрупнення в Європі тривають, є об’єднання Німеччини з одночасним розпадом колишніх СРСР, Югославії та Чехословаччини. З цієї ж точки зору виразніше 80
виявляється теперішня криза, що виникла у Австрії. Якщо зазирнути за міжпартійні суперечки, ксенофобійний популізм та політичні маневри навколо приходу до влади “Партії свободи” Й.Хайдера, стає наочною об’єктивна проблема впливу дифузії зовнішнього оточення країн ЄС на їх внутрішню стабільність. Беручи до уваги зерновидну структуру Європи стають очевиднішими і зовнішні причини нерівноваги у геополітичному довкіллі України. Вони обумовлені значним впливом напружень і “структурною пам’яттю” на Сході та не менш активними процесами подрібнення та пересування кордонів, які відбувалися впродовж століть на Заході та Півдні. Запропонована аналогія з матеріалознавством дозволяє шукати і відповідні “аналогові” рішення, що можуть посприяти стабілізації ситуації. Запропонована вище аналогія з матеріалознавством дозволяє шукати і відповідні “аналогові” рішення у геополітичному довкіллі України. Існує широке коло ймовірних механізмів підвищення стійкості структури до зовнішніх впливів, починаючи зі штучного стимулювання сегрегаційних та дислокаційних процесів у прикордонних зонах і закінчуючи спрощенням дифузійного взаємопроникнення атомів сусідніх зерен. Аналогія підказує, що перший варіант, як правило, веде до зростання напруження на кордоні. а другий шлях нині є об’єктивно нереальним у результаті поступового просування зовнішніх кордонів ЄС і НАТО до рубежів України. Однак за тією ж аналогією навіть для найбільш важких впливів ⎯ зовнішнього тертя і спрацьовування ⎯ прикордонні зерна можуть залишатися стабільними, якщо їхня побудова дозволяє перетворювати великі потоки руйнуючої енергії в ті структурні перетворення, які зміцнюють основний матеріал, запобігаючи розвитку в ньому деструктивних процесів [5].
81
Мал.1 Аспекти регіонального розвитку Для того, щоб наочно пояснити можливості структурної перебудови та транскордонного співробітництва західних областей України у складі нових єврорегіонів, розглянемо за допомогою мал. 1 загальну модель регіонального розвитку. Незважаючи на відмінності між регіонами в історичному плані та за станом їхньої економіки, ця модель є досить загальною з точки зору сучасних підходів, що об’єднуються загальним поняттям “сталого розвитку” (Sustainable Development). З іншого боку спільні аспекти цієї моделі можна побачити в попередньому досвіді економічного розвитку таких різних прикордонних західних та південно-західних українських регіонів як Галичина, Буковина і Одещина. З центральної (картографічної) частини мал. 1 видно, що, незалежно від розмірів, досліджуваний регіон (кілька прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, одну область України чи навіть район або місто) можна розглядати як геоландшафтну систему з відповідною антропогенною інфраструктурою. Ця система існує в певному 82
взаємозв’язку з її зовнішнім оточенням, яке схематично означене на мал. 2 системою транспортних коридорів. Традиційно (з точки зору економічної географії) регіон розглядається, в першу чергу, через його ресурсний потенціал (нижня проекція на схемі). Однак історичний досвід вищеназваних прикордонних регіонів України довів, що реальний потенціал таких систем далеко не вичерпується їх природними ресурсами. Більше того, - за певних умов їх використання може залежати від інших факторів регіонального розвитку. Щоб зрозуміти природу цих факторів, звернемося до іншої універсальної фізичної аналогії. Загальновідомі рівняння Максвела, які є одним з фундаментальних відображень побудови всесвіту, свідчать про наступне. До побудови постіндустріального суспільства та у період екстенсивного розвитку радянської економіки (тобто повільно змінної у часі) природні ресурси регіону можна було порівняти з електричними зарядами, які створювали у цьому просторі постійне електростатичне поле. В сьогоднішньому швидкозмінному світі потенціальні поля визначаються не тільки (і не стільки) їхньою статичною складовою від суми зарядів, що знаходяться безпосередньо в певній часині простору чи поблизу від неї. Чим більш динамічною є система, тим значніший вплив спричиняють токи, тобто рух (трансформації) польової і корпускулярної матерії (в тому числі і обіг вищезгаданих зарядів – природних ресурсів регіону). Для наших реалій ці трансформації (токи) визначаються існуючими в регіоні технологіями, у сфері яких постійно обертається все більша і більша кількість людей, матеріальних засобів, енергоносіїв, інформації та інших об’єктів. Тому дійсну “цінність” регіону визначає нині не стільки його ресурсний потенціал сам по собі, скільки закладена в ньому “сума технологій”. Вона вбирає в себе всі засоби трансформування матеріально-енергетичних, інтелектуальних, інформаційних та будь яких інших природних і антропогенних ресурсів і, відповідно, все менше і менше залежить від того, чи є джерелом цих ресурсів сам регіон, чи вони надходять зовні. Серед прикладів складових “суми технологій” можна назвати: - технології фінансово-економічних взаємовідносин та структура бюджетних стосунків; фінансово-кредитні ресурси, податкова та банківська системи; - технології виробництва та науково-технічний потенціал разом з ринком робочої сили; - комунікаційні технології та рівень розвитку транспортних коридорів і систем зв’язку; - технології торгівлі та існуюча інфраструктура і нормативно-правова база; - рекреаційний потенціал, рівень культури і традицій, розвиненість мережі сполучень і сфери послуг; - соціальні технології та малозахищена частина населення і ступінь зайнятості в регіоні; - медико-рекреаційні технології та реальний стан здоров’я населення з врахуванням екологічної ситуації, система лікувальних закладів та фаховий рівень медпрацівників; - інформаційні технології та ресурси даних і доступ до інформаційних джерел поза межами регіону; - політичні технології та рівень свідомості населення, розвиток засобів маосової інформації; - технології науки, освіти та виховання ⎯ наявний інтелектуальний, культурний і духовний потенціал, фаховий рівень і соціальний статус, стан матеріального та інформаційного забезпечення; - технології управління та стан підготовки і ротації кадрів, рівень довіри населення, наявне забезпечення підтримки прийняття управлінських рішень. Як видно з цього далеко неповного переліку основним завданням єврорегіонів є послідовне (step-by-step) приведення “сум технологій” його учасників у відповідність із реальним геополітичним становищем, геоландшафтною структурою та ресурсним потенціалом. При цьому необхідне і адекватне розуміння стабільності. Йдеться не про 83
стабільність самих технологій у часі – більшість з них швидко змінюється і оновлюється, а про стабільні умови для своєчасної їх реалізації. Завершуючи розгляд мал. 1 слід додати майже очевидну сентенцію – жодна реалізація завдань єврорегіонів неможлива без застосування сучасних інформаційних технологій. Особливо необхідною саме для регіонів є технологія геоінформаційних систем (ГІС), яка дозволяє уніфікувати та “схрещувати” між собою надзвичайно великі обсяги інформації, конче потрібної для визначення оптимальних зовнішніх умов та, головне, для підтримки функціонування “high-tech” (т.з. високих технологій) та їхньої сумісності між собою. Наступним кроком до визначення механізмів ефективного функціонування єврорегіонів за моделлю, наведеною на мал.2., є встановлення критерію, точніше системи критеріїв, за якими можна спрямовувати та оцінювати ефективність регіонального розвитку. Найпопулярнішими для транскордонних єврорегіонів є такі важливі критерії як забезпечення прозорості кордонів, прав етнічних меншин, культурного та інформаційного обміну і т. ін. Але самі по собі ці критерії ще ніде не стали імпульсом для регіональної розбудови. Економічні критерії також не можуть самі по собі повністю визначати транскордонний розвиток без застосування критеріїв безпеки (мінімізації ризиків) та забезпечення необхідної політичної підтримки на місцевому, національному і міжнародному рівнях. Взаємозв’язок техногенно-екологічної безпеки і економічно-соціального регіону Інтегральний аналіз форм і механізмів побудови регіональної економічної політики у Європі [8] принципово відокремлює від усіх інших концепції, “орієнтовані на довкілля”, де “намагаються точніше визначити зміст регіонального розвитку, знайти баланс у співвідношеннях з природою”, де “важелями є облік та формування регіональних кругообігів речовин, збільшення витрат на охорону довкілля, створення “екологічно чистих регіонів”. У поданих нижче джерелах [2, 4, 7, 9] уже розглядалися світові та національні інструменти, які доцільно застосовувати для системного визначення і розв’язання сукупності означених проблем, починаючи з окремих об’єктів, для послідовного переходу на регіональний рівень. Перша і найголовніша група таких об’єктів в єврорегіонах визначена вже у самих їх найменуваннях ⎯ три з чотирьох мають назви прикордонних річок. Їх басейни є найважливішими джерелами питної та технічної води для промисловості, сільського господарства і комунальної сфери, основою геоландшафту та головним об’єктом антропогенного впливу на довкілля, як безпосередньо у поверхневих водотоках, так і через всю систему ґрунтових вод. У цих басейнах розташовані об’єкти техногенної діяльності: промислові та аграрні підприємства, енергетична інфраструктура, житлово-комунальна сфера, транспортні, торгівельні, туристично-рекреаційні та інші компоненти регіональних природно-господарчих комплексів. Мал. 2 схематично демонструє, яким чином взаємопов’язані проблеми економічного розвитку і регіональної безпеки на прикладі транскордонного басейну р. Прут, включаючи замкненість цієї системи через Дунай у Чорноморський басейн. З цієї ж схеми стає очевидною і нагальна необхідність налагодження транскордонного співробітництва, що має системно поєднувати самовідтворюючий соціально-економічний розвиток з вимогами техногенно-екологічної безпеки.
84
Екоєврорегіон
(Басейн р.Прут )
Техногенно-екологічна система Населені пункти Впливи на довкілля Моніторинг
Підприємства Антропогенні та природні катастрофи Підземні води Родовища Біорізноманіття
Р і ч к а
П р у т Державні кордрни
Чорне море
Мал.2
Якщо для багатьох останні слова є красивим гаслом, яке сприймається на популістському рівні як “нам тут вижити б та заробити на хліб, а ви ще й про екологічні проблеми…”, то на фаховому рівні ситуація сприймається з точністю “до навпаки”. І річ тут не лише у безпосередній небезпеці техногенно-екологічних катастроф, про які постійно нагадують як недавні скиди небезпечних промислових відходів у дунайський басейн на півночі Румунії, так і Стебніківська катастрофа 1983 р. на Дністрі. За своєю природою ці найгостріші екологічні проблеми є лише зворотним боком неприйнятно високої енергоресурсоємності майже всієї господарської системи країн СНД/ЦСЄ. В результаті тривалого екстенсивного розвитку за умов штучно занижених цін на будь-які види ресурсів, уся сфера виробництва і споживання цих країн витрачає в 3-6 разів більше енергії та матеріалів на одиницю продукції, товарів чи послуг, ніж у аналогічних сферах господарювання розвинутих країн. І саме ця ресурсно-екологічна проблема є визначальною для виживання регіонів, оскільки без її розв’язання їх економіка залишатиметься неконкурентоспроможною, техногенно-екологічна безпека - низькою та, як наслідок, соціальний стан ⎯ неприйнятним. А у відходах продовжуватиме омертвлятися більша частина національних ресурсів. Сліпе копіювання західного досвіду мало що дає в цих умовах, оскільки ринкові механізми просто непридатні для безпосереднього застосування у подібних умовах (мається на увазі на тільки об’єктивний стан економіки, але й особливості посткомуністичного менталітету більшості населення). З цього випливає ще одна, чи найперспективніша функція єврорегіонів ⎯ можливість відпрацювання і пілотного впровадження нових механізмів і технологій господарювання і управління, які системно поєднуватимуть кращі підходи розвинутих країн з реаліями і напрацюваннями “на місцях”. При цьому отриманий досвід гармонізації підходів до регіонального розвитку значно легше розповсюджуватиметься в інших адміністративно-територіальних структурах після адаптації в єврорегіонах. Схема реалізації проекту ECOPROFIT Прикладом такої співпраці можуть стати результати українсько-австрійськорумунського проекту “ECOPROFIT” програми прикордонного співробітництва 85
TACIS/PHARE [10]. Назва проекту запозичена від аудитно-консалтінгової системи, розробленої у м. Грац (Австрія) за програмою UNIDO/UNEP “Cleaner Production”, і відбиває одразу ж дві її сутності ⎯ екологічну і економічну. Суть проекту полягає у спільному відпрацюванні на групі підприємств лісодеревообробного комплексу регіону одночасного застосування системи “ECOPROFIT”, вимог стандартів ISO 14000 управління станом довкілля, вже прийнятих як державні стандарти України (ДСТУ), та нової групи міждержавних стандартів СНД ГОСТ 17.9… (ДСТУ 2195-99, ДСТУ 3910-99 і ДСТУ 391099) управління поводженням з відходами [11]. Наведена таблиця узагальненої схеми реалізації проекту надає читачеві уявлення як про послідовні зміни у взаємодії партнерів, їхній свідомості, у взаємоузгодженості окремих елементів проекту, так і про характер діяльності та отримані результати кожної його стадії, які розвиваються одночасно у двох площинах: Послідовна реалізація підприємствами у взаємодії з відповідними органами державного і регіонального управління організаційно-технічних заходів з використанням, переважно, внутрішніх ресурсів та запозиченого досвіду: виведення безперспективних потужностей, впорядкування внутрішньовиробничих зв’язків та інфраструктури. Ці заходи спрямовані на максимальну замкненість і покращання організації виробничих циклів і потоків (матеріальних, енергетичних, транспортних, дій персоналу), мінімізацію та максимальну утилізацію відходів, оптимізацію здійснення ремонтно-відновлювальних робіт, поліпшення підбору, підготовки і використання кадрів та втілення інших можливостей самоорганізації виробництва із залученням консультантів і з допомогою постійного самоаудиту; Максимальне використання “зовнішніх” можливостей для здійснення маркетингу конкурентоспроможних продукції та послуг і, особливо, покращання структури та ефективності експорту, концентрації коштів в послідовному інноваційному процесі, включаючи залучення найбільш ефективних технологій, переоснащення (не нехтуючи, де можливо, “second-hand” обладнанням) та інші кооперовані заходи з виробничими, фінансовими партнерами та органами управління. Що ж стосується вимог ГОСТ (ДСТУ) поводження з відходами, то вони замикають коло екологічно-ресурсних проблем регіону на: - мінімізацію утворення відходів, але не як на самоціль, а через одночасне покращання енергоресурсоємності і підвищення конкурентоспроможності виробництв з відповідним зменшенням платежів за природо- і ресурсокористування; - максимальну утилізацію новоутворюваних і раніше накопичених відходів шляхом вдосконалення і замкнення матеріально-енергетичних потоків на рівні окремих технологічних одиниць, підприємств і територій з одночасним постійним “відстежуванням” більш ефективних процесів виробництва, а також технологій поводження з конкретними видами відходів; - видалення решти відходів у довкілля максимально безпечним способом, що водночас знижує рівень антропогенних навантажень на довкілля та, відповідно, розмір відшкодування підприємством негативних наслідків його діяльності . Здійснення такої послідовності кроків за існуючих нормативно-правових умов (у першу чергу ⎯ вимог стандартів ISO14000, які ґрунтуються на тих же принципах, що і система забезпечення якості ISO 9000) значно підвищує привабливість та зменшує рівень ризику в очах потенційних партнерів. А це є основною умовою для отримання кредитів, інвестувань, приватизаційних заходів, можливих пільг тощо, як для окремих підприємств, так і для регіону в цілому. Водночас, використовуючи експериментальну (пілотну) суть єврорегіонів, країни, що їх утворюють, та західні партнери значно ясніше і “практичніше” усвідомлюють, які саме послідовні (“step-by-step”) зміни у нормативно-правовому просторі слід робити для реалізації інноваційних проектів у конкретних галузях і виробництвах, приміром ⎯ у транспортних коридорах. 86
Загальна схема реалізації проекту TSP/UK/9803/126/Phare “ECOPROFIT” програми TACIS/PHARE “Cross-Border Co-operation”
№ 1
Рішення, що Укладені Етап приймаються документи проект у 2
3
Зміни у свідомості
4
Зроблено українською стороною
5
Зроблено австрійською стороною
6
1. Попередня стадія
Робота з стандартами системи ГОСТ 17.9.
7
• Поперед ня схема поетапно ї реалізації проекту
Загальне розуміння проблематики і завдань проекту
Переклад Закону України “Про відходи” і схеми системи ГОСТ
Попередня • Переклад угода про матеріапроведення лів робіт за "Ecoproметодикою fit " російською та румунською мовами
Усвідомлення доцільнос ті здійснен-ня проекту Ecoprofit
Вивчено • Проведено друковані вступну матеріали з лекцію методики і • Друковані приклади матеріали
1. Ознайомлен1 ня учасників проекту із загальними принципами підходу Ecoprofit та з основними положеннями українського законодавств а про відходи, стандартів ISO і СНД 1. Ознайом2 лення з методикою Ecoprofit
Узгоджен ня загальної схеми, цілей і завдань проекту
2.1 Попереднє обстеження підприємств (технології, матеріали, продукція, енергоносії, відходи)
Узгоджен- • Укладання ня повномасробочих штабного листів 1-4 проведення робіт
Остаточне • Зібрано прийняття дані для рішень робочих листів • Підібрано виконавців
2.2 Обговорення підсумків попередньог о обстеження підприємств
Постанов- • Попередні ка завдань проекти на декларацій побудову підприблок-схем ємств згідно ISO 14001
Усвідомлен -ня основних проблем і підходів до їх розв’язання
8
Розробка інформаційного забезпече ння 9
• Підготовка Обговорення схеми схеми реалізації проекту • Підготовка робочих листів і прикладів
2. Оцінка діяльності підприємств за методикою "Ecoprofit"
Визначено переліки технологічних процесів для обстеження
• Вивчено робочі листи • Вибір підприємств аналогів для відвідань • Навчання побудові блок-схем
Вивчення можливо -стей поєднання з елемента -ми Ecoprofit
87
2.3 Оцінка важливості окремих технологічних блоків для виживання підприємств за умов економічної кризи 2.4 Виявлення на основі результатів попереднього обстеження найбільш енергомістких, ресурсомістких та екологічно небезпечних технологічних процесів виробництва 2.5 Складання блок-схем виробництв, для яких виявлено потенційно “небезпекних” процесів 1
2
Визначен- • Номенклат ня ура техпріоритенологічних тів блоків
УсвідомНоменклалення турні пріоритет- переліки ності
Складання • Уточнені переліку дані за "вузьких" технологіч місць ними повиробницт казниками, ва ресурсами і відходами у «вузьких» місцях
Концентра ція уваги на проблемах «вузьких» місць
Складання • Блок-схеми переліків «небла«неблагополучгополучних» них» техпроцетехпроцесів сів
Сприйнят- Побудова блок-схем тя цілісності ресурсноенергетичних циклів виробництв
3
Завдання 2.6 Визначення матеріально- оптимізменергетичних ції потоків і трансформацій для кожної з технологічних операцій, відображених у блок-схемах
4 • Схематикне відображення матеріальноенергетичних перстворень
5
Обговорення проблем «вузьких» місць учасниками проекту
6
Розуміння Вияв одиничкількісних ного показників процесу за LCA ⎯ ISO14000
• Виявлення австрійських підприємстваналогів
• Уточнення переліку підприємств– аналогів для де монстрації існуючих рішень
•
Аналіз блок-схем
7 • Аналіз кількісних показників виробничих процесів підприємств
Програмне забезпечення для побудови «дерева» технологій
Ідентифікація техпроцесів та операцій у графах 14,15 ТПВ
Забезпечення ідентифікації
8
9
Ідентифікація вхідних та вихідних компонентів у гр. 11-13 і 21-23 ТПВ
Забезпечення вводу і ідентифікації даних
88
2.7 Підготовка і захист дипломних проектів у Чернівецькому держуніверситеті з реконструкції «вузьких технологічних місць» Сторожинецького держлісгоспу і Красноїльського ДОКу
Обґрунту- • Дипломні Сприйнят- Підготовка і захист вання проекти з тя нових дипломних можлирозрахун- рішень проектів вості ками і вдосконаобґрунтулення ваннями виробництв
• Ознайомлення студентів із сучасними рішеннями у галузі проекту
3. Спільна реалізація заходів проекту за методологією ECOPROFIT ⎯ ISO 14000 ⎯ ГОСТ 17.9… 3. Ознайом1 лення з організацією робіт, технологічними особивостями та з досвідом застосування елементів Ecoprofit і вимог ISO 14000 на австрійських підприємствах Складання 3. матеріально2 енергетичних балансів виробничих процесів підприємств за наявними даними за матеріальноенергетичним и потоками, їх оцінка за методом “Life Cycle Assessment”
Рішення • Підготовка про не підприобхід-ність ємствами такого заяв про підходу на природопідприохоронну ємствах політику
УсвідомОзнайомлення лення з комплекс- досвідом ності і перс пективності завдань
Завдання • Кількісні кількісної заміри і оцінки розрахунспіввідноки шень компонентів
Усвідомлення необхідності LCA
• Ознайомлення, навчання і методичне забезпечення сприйняття досвіду
Заміри і • Навчання, розрахунки аналіз і на піддемонструприємствах вання
Заповнення додатку “В” і граф 31, 32 ТПВ
Алгоритм розрахун -ків та введення даних
89
3. Застосування 3 досвіду підприємств за проектом при підготовці рішень Кабінету Міністрів України про державний облік та паспортизацію відходів і проведення експеримента льно-регіонального відпрацюванн я механізму паспортизації у Чернівецькій області 3.4 Складання переліків відходів підприємств, уточнення матеріальноенергетичних балансів і відображення їх результатів у додатках В і ГТПВ 3. Формування 5 екологічної політики підприємствучасників проекту "Ecoprofit " у відповідності зі стандартами ISO 14000 3. Розробка 6 підприємства ми систем самоаудиту і підготовки до сертифікації згідно зі стандартами ISO 14000 1 2
Включен- • Проекти ня до урядових урядових документів документз обґрунтутів ваннями
⎯
• Заповнені форми ГОСТ 17.9.0.2-99
Визначен- • Екологічня ні напрямків, програми цілей і підпризавдань ємств
Створення нормативноправового поля для реалізації результатів проекту
Підготовка • Обговообґрунтурення і вань і спів ставпроектів лення з документпрактикою тів ЄС
Прийняття ГОСТ МДР СНД и ДСТУ Держстандартом України
Ідентифікація виявлених відходів
Заповнення • Аналіз і форм ТПВ співс(ГОСТ тавлення 17.9.0.2-99) з практикою ЄС
Остаточно заповнені додатки “В” ГОСТ 17.9.0.2-99
Узгоджен -ня з існуючими БД
Усвідомлення системності заходів
Розробка програми заходів
⎯
⎯
УсвідомРішення • Схема про організації лення не проведенуправління обхідності ня самов галузі самоаудиту охорони аудиту довкілля
3
4
5
• Навчання і аналіз під час укладання програм
Складання • Навчання і Впорядкування схеми аналіз підготовки нормативсистем само них документів аудиту і сертифікат- у ТПВ ції 6
7
8
Формування БД з нормативноправових основ
9
90
3. Розробка 7 системи організаційно -технічних заходів для послідовної реалізації підприємства ми екологічної політики та зниження негативних впливів на стан довкілля 3. Складання 8 підприємства ми переліків першочергов их інновацій з обладнання, технологій, навчання персоналу та їх послідовна реалізація 3. Вивчення 9 учасниками проекту можливостей використання його результатів у системі маркетингу і вироблення узагальнених рекомендацій для інших підприємств регіону
Розробка заходів
• Заходи зі зниження кількості шкідливих речовин у викидах і скидах
Усвідомле Розробка ння системи механізму заходів реалізації програми
Прийняття переліків
• Складання підприємствами щоденни-ків екологічного менеджменту
Усвідомлення доцільності і не перервності процесу
Зміни • Проект системи змін маркетинмаркетингу підпригу ємств
•
Аналіз і співставлення з практикою ЄС
Визначення показників небезпечності відходів у додатку Д ТПВ
Формуван ня БД показників відходів
Укладання • Навчанщоденниня і ків аналіз під час складаня переліків
Включення виявлених технологій у додатку Е ТПО
Формування БД процесів поводженн з відходам
Підготовка • НавчанУсвідомлення не- пропозицій ня обхідності відпонових відно до підходів практики ЄС
Формування БД з маркетингу
4. Завершення проекту та подальша реалізація його результатів 4. Підготовка 1 до друку брошури за основними результатам и та рекомендаціям проекту 4. Проведення 2 заключної конференції проекту в м. Чернівці з обговоренням подальшої реалізації його результатів в Екоєврорегіо ні
Рішення про • Програ публікацію ма підготовки брошури
Вияв Підготовка • План ключових текстів та брошури, питань для ілюстрацій доповвисвітленнення і ня редагування
Узгодження з • Програкерівницма і план твом Карінпідготії та товки Буковини конференції
Перелік ключових питань і організація
Організація проведення
• Фінансува нння, учасники від ЄС, видання брошури
91
4. Підготовка 3 остаточного звіту за проектом з рекомендація ми зі створення у складі Екоєврорегіо ну Регіонального транс кордонного центру UNIDO – UNEP “Cleaner Production” 4. Створення в 4 Екоєврорегіо ні пілотної системи обліку, паспортизації, управління поводженням з відходами та аудиту на основі ГОСТ (ДСТУ), програми Ecoprofit і системи ISO 14000
План підготовки звіту
• Матері али звіту
Узгодження рекомендацій до звіту
Підготовка • Редагуматеріалів вання і укладання звіту
Постанова Кабінету Міністрів України №1823 от 01.10.1999
• Стандарти і методич ні рекомендації
Системний Розробка • Аналіз і підхід до документа рекоменекологічції дації них і ресурсних проблем регіону
Абревіатури: LCA – Оцінка життєвого циклу за ISO 14040; ТПВ – Технічний паспорт відходу за ГОСТ 17.9.0.2-99 (ДСТУ 2195-99); БД – бази даних
Транскордонний характер таких проектів є гарантією підвищення стабільності в цих регіонах; він покращує стан європейської безпеки в цілому. Тому розбудова єврорегіонів викликає значний інтерес і в таких впливових міжнародних політичних органів як Рада Єврорпи, НАТО, ОБСЄ, і у економічно спрямованих UNIDO та OECD. Таким чином, активна роль України у розбудові системи єврорегіонів країн ЦСЄ/СНД створює сприятливі умови як для формування власної регіональної політики, так і для прискорення процесів інтеграції до сучасної Європи. Образно кажучи, єврорегіони виконують “мембранну” функцію, фільтруючи в прикордонних регіонах країни найбільш корисні досвід, пріоритети, спільні інтереси, ресурси та транскордонні проекти, запобігаючи “розкручуванню” конфліктних ситуацій та реалізації негативних тенденцій. Використана література 1. Final Declaration of the 7th European Conference of Border Regions (Timisoara, Romania 2830 October 1999).⎯ 6 р. 2. Бройде З.С. Экоеврорегион – новый механизм субрегионального сотрудничества, обеспечения устойчивого развития и техногенно-экологической безопасности. //Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи ⎯ Чернівці: Буковинський політологічний центр, Фонд Ф.Еберта.⎯ 1999.⎯ С.97105 92
3. Бройде З.С. Утворення єврорегіональних структур //Монтаж+Технології.⎯ 1999, № 5, С.14-16 4. З.Бройде. Механизмы трансграничного сотрудничества в Карпатском регионе //Транскордонні території України (Проблеми розвитку).⎯ Київ: Держбуд України.⎯ С.152-159 5. З.Петренко. Приграничные регионы как новая форма международной интеграции //Экономика Украины.⎯ 1999.⎯№ 12.⎯ С. 66- 73 6. Бройде З.С. Трибологические аспекты создания и исследования градиентных функциональных материалов // Трение и износ .- 1993.- т.14, №1.⎯ С.150-158 7. Бройде З.С. Безпека вчорашня і завтрашня //Урядовий Кур’єр⎯1995, 21 грудня⎯ С.13 8. Г. Шпель. Классификация концепций региональной экономической политики //Местные власти и рыночная экономика. Уроки западно-екропейского опыта.— С-Пб.: Ин-т Евроград.—1996.—С.46-54 9. Бройде З.С. Возможности оценки техногенно-экологических аспектов безопасности на уровне отраслей, регионов и в межгосударственных отношениях //Пограничные районы на постсоветском пространстве: нетрадиционные аспекты безопасности — Материалы семинара (Черновцы, октябрь 1996г.) —Фонд Д. и К. Макартуров, Фонд общественных инициатив.—Киев.— 1997.— С.89-99 10. Austrian-Ukrainian-Romanian Environmental TSPF Project “ECOPROFIT” /Pertti Itkonen //Newslatter of Phare/Tacis Cross border Co-operation Project Facility. ⎯ 1999.⎯V.3.⎯P.3 Бройде З.С. Стандартизация обращения с отходами //Экология и промышленность России.⎯ 1999, апрель.⎯ С. 39-43
93
ЄВРОРЕГІОН “ВЕРХНІЙ ПРУТ” У КОНТЕКСТІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Сергій Гакман (Чернівці) Об’єднання Європи спричиняє актуалізацію проблем інтеграції і співробітництва для тих країн, котрі тільки включаються у роботу загальноєвропейських структур. На етапі пошуку Україною, Молдовою і Румунією гідного місця в системі загальноєвропейського господарювання особливої ролі набуває транскордонне співробітництво, покликане сприяти не лише налагодженню більш тісних відносин між сусідами, поновленню втрачених позицій на ринках сусідніх держав, а й підняттю зовнішніх економічних взаємин на новий рівень. Найбільш високий рівень інституціоналізації серед усіх форм регіонального транскордонного співробітництва на рівні місцевих органів влади мають єврорегіони. Вони сприяють вирішенню, принаймні, двох принципових завдань. Перше – приведення суб’єктів об’єднаної Європи до форм, найбільш прийнятних для їх економічної (у широкому розумінні слова) самодостатності. Друге – відпрацювання механізму співробітництва і взаємодії, що характерне для вже існуючих технологій в Євросоюзі. Встановлення такого типу співробітництва в рамках діяльності європейських інститутів забезпечує для них постійне співвідношення з сучасними європейськими стандартами. Тобто країни Південно-Східної Європи отримують можливість м’якого інтегрування до європейських структур, не порушуючи звичний для них контекст. Як відомо, визначальною ідеєю єврорегіонального руху, започаткованого в середині 50-х років (тобто майже одночасно з формуванням Європейського співтовариства) було покращення вже існуючих механізмів взаємодії між окремими територіальними одиницями та національними утвореннями, а також ліквідація існуючих перешкод і бар’єрів у торгово-економічній та інших пов’язаних з нею сферах. Одночасно з генеральною лінією процесу формування нинішнього Європейського співтовариства створювався додатковий “дисипативний” канал, через який так звана “негативна енергія” прикордонної напруженості, міжнаціональних непорозумінь та економічних розбіжностей мала перетворюватися на нові механізми співпраці, взаємовигідне транскордонне інвестування. Водночас цей процес стимулював культурне, науково-освітнє співробітництво, міжнаціональне спілкування, сприяючи таким чином основному загальноєвропейському процесу. Ще у 1958 р. було створено перший єврорегіон на базі прикордонних територій Німеччини та Голландії. У 1971 р. було укладено Договір про створення Асоціації прикордонних європейських регіонів з штаб-квартирою у Бонні. У 1973 р. відбулася Конференція морських периферійних регіонів, основні ідеї якої реалізувалися створенням у 1981 р. Європейської хартії узбережжя (в ній беруть участь 29 регіонів із 9 держав). Тепер у Європі існує більш як 30 таких структур регіонального співробітництва. Наприклад, тільки біля східного кордону Німеччини, федеративна структура котрої полегшує таку форму співробітництва, діє 8 єврорегіонів. У 1991 р. було створено польсько-чесько-німецький єврорегіон „Ниса”. Вже діють польско-українськобілоруський єврорегіон “Буг” та Карпатський єврорегіон, який об’єднав до співробітництва прикордонні території Угорщини, Польщі, Словаччини, Румунії та України. На завершальному етапі переговорів щодо укладення українсько - румунського базового політичного договору румунська сторона виступила ініціатором включення у текст пункту про створення двох єврорегіонів “Верхній Прут” та “Нижній Дунай”. Згодом ця ініціатива відобразилась у статті 8 Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, підписаного у м. Констанца 2 червня 1997 р. Там, зокрема, зазначається: “Договірні сторони відповідно до положень Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти та 94
взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони також сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав у рамках існуючих, а також новостворюваних єврорегіонів “Верхній Прут” і “Нижній Дунай”, до участі в яких можуть запрошуватись адміністративно-територіальні одиниці інших зацікавлених держав. Договірні Сторони діятимуть у рамках включення цього співробітництва в рамки відповідної діяльності європейських інституцій.” Проблема створення єврорегіонів “Верхній Прут” та “Нижній Дунай” обговорювалась також на зустрічі Президентів України, Республіки Молдова та Румунії, що відбулась 3-4 липня 1997 р., де було прийняте рішення про приєднання до вищеназваних єврорегіонів прикордонних адміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова. Ця проблема знайшла своє відображення також у Заяві Президентів України, Республіки Молдова та Румунії стосовно трьохстороннього співробітництва від 3 липня 1997 р. Зокрема, у статті 5 наголошується: “Підтримувати ініціативи і проекти за участю трьох держав, зокрема розвиток транскордонного співробітництва, прямих зв’язків між територіально-адміністративними одиницями, створення єврорегіонів “Нижній Дунай”, “Верхній Прут”, а також точкової вільної економічної зони в районі Рені – Галац – Джурджулешти”. Цьому питанню були присвячені також дві статті Протоколу про тристороннє співробітництво між урядами України, Республіки Молдова та Румунії, підписаного у рамках цієї зустрічі, а саме – стаття 2 розділу ІІ-го: “Разом із зацікавленими відомствами на центральному та місцевому рівнях [Сторони] визначать конкретні заходи в рамках спільних програм по втіленню в життя домовленостей стосовно розвитку єврорегіонів “Нижній Дунай” та “Верхній Прут”, а також точкової вільної економічної зони в районі Рені – Галац – Джурджулешти”, а також стаття 1 розділу ІІІ-го: “[Сторони] Заохочуватимуть встановлення і розвиток прямих зв’язків між місцевими органами влади, особливо у суміжних районах трьох країн з метою розвитку співробітництва адміністративно-територіальних одиниць відповідно до концепції єврорегіонів”. Логічним продовженням цього процесу була Кишинівська заява Президентів України, Республіки Молдова і Румунії про тристороннє співробітництво від 22 жовтня 1998 р., зокрема частина 1 статті 2: “Підтримувати органи місцевої влади у створенні єврорегіону “Верхній Прут”, а також у розвитку співробітництва в рамках нещодавно створеного єврорегіону “Нижній Дунай”. Окрім вищезгаданих документів, нормативноправовою базою для створення єврорегіону “Верхній Прут” (як і “Нижній Дунай”) є Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Молдова, підписаний у жовтні 1992 р. (стаття 12) та Договір між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про співробітництво прикордонних областей України та адміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова, підписаний 11 березня 1997 р. Слід відзначити, що формування єврорегіональних структур у Європейському співтоваристві та у посткомуністичних країнах суттєво відрізняється. Якщо для західних країн ключовим словом є “покращання” розвинутої багаторівневої системи взаємин, то для Східної Європи головною метою є “відновлення” співробітництва всіх рівнів на руїнах колишнього СРСР та РЕВ. Спільними тут є загальноєвропейські пріоритети безпеки сталого розвитку та побудови транс-європейських мереж. Істотно відрізняються рівень ринкових відносин і “стартові” умови взаємодії на міждержавному та регіональному рівнях. Також принциповою відмінністю є стан нормативно-правової бази та вихідної інфраструктури. Тому першочерговим для нових єврорегіонів є спільні проблеми виживання в умовах економічної скрути з одночасною розбудовою основ безпечного соціально-економічного розвитку як для кожного учасника, так і для регіону в цілому. Досить цікавою і нетрадиційною була мотивація ініціювання румунською стороною включення у текст українсько-румунського базового політичного договору пункту про створення двох єврорегіонів “Верхній Прут” та “Нижній Дунай”. Виходячи з 95
факту існування в Україні значної румунської етнічної групи, румунські дипломати вирішили використати інститут єврорегіонів як інструмент захисту прав представників румунської діаспори. У Західній Європі спільні програми, ініційовані в рамках єврорегіонів, передбачають, головним чином, стимулювання росту і розвитку економіки та життєвого рівня спільнот, котрі мешкають у периферійних регіонах держав, які є учасниками цієї форми співробітництва. У даному випадку вирішено використати доведені практикою переваги цієї форми транскордонного співробітництва, які б дозволили створювати програми співробітництва не стільки економічного характеру, скільки розвитку зв’язків з діаспорою, націлені на збереження їх етнічної, культурної, історичної та мовної самобутності. На шляху становлення нових двосторонніх і багатосторонніх взаємин в Україні, як і в інших країнах Східної Європи та СНД, дуже низькою є ефективність механізмів співробітництва, закладених у нові договори та угоди. Це обумовлено двома основними причинами: відсутністю необхідним чином прийнятих і сприйнятих суспільством національних і регіональних ідей щодо соціально-економічного розвитку країн, включаючи програми розвитку їх окремих адміністративно-територіальних одиниць, тобто тієї державної політики, котру можна реалізовувати через єврорегіони; а також відповідною відсутністю “прописаних” у законодавчих і нормативних актах прав і обов’язків усіх гілок і рівнів державної влади у вирішенні питань міжрегіонального співробітництва, тобто тих механізмів, на вдосконалення яких націлена система єврорегіонів. Тому для розвитку власної регіональної структури і використання субрегіонального співробітництва з метою інтеграції України (як і інших партнерів по єврорегіону) до Європи, на наш погляд, необхідно використовувати: - форми та методи, з яких у країні є пріоритетні напрацювання; - напрямки діяльності, для яких у країні (регіоні) є достатній потенціал і геополітичні переваги; - можливість поступової (step-by-step) реалізації демонстраційних пілотних проектів низької вартості, уніфіковані результати яких можуть у подальшому широко використовуватись як у регіоні, так і в країні в цілому; - зацікавленість європейських партнерів, органів ЄС та інших міжнародних структур у запропонованих країною формах і методах регіонального співробітництва для отримання фінансової та інших видів підтримки; - достатньо короткий термін для переходу від дослідницьких та навчальних (ознайомчих) розробок до конкретних комерційних проектів з певними умовами отримання грантів, пільгових кредитів та прямих інвестицій в регіоні. Певні відмінності від досвіду Західної Європи є і в тому, яким чином утворюються єврорегіони “Верхній Прут” і “Нижній Дунай”. Оскільки ініціатива належить не регіонам, а центральним органам влади, а також враховуючи те, що питання про організацію єврорегіонів є складовою базового політичного двостороннього міждержавного договору, трьохсторонніх заяв Президентів України, Республіки Молдова і Румунії та міжурядового тристороннього Протоколу, то “Верхній Прут” і “Нижній Дунай”, на наш погляд, є не тільки формою міжрегіонального, а й частиною міждержавного транскордонного співробітництва. Слід відзначити, що роль центральних органів влади як ініціаторів створення єврорегіонів, хоч і не є типовою, але не є і рідкісним явищем. У міжнародній практиці є кілька прикладів. На думку румунського дослідника Богдана Ауреску, який присвятив спеціальну статтю аналізу інституту єврорегіонів та Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, українсько-румунський базовий договір, де вперше було зафіксовано ініціативу щодо створення єврорегіонів “Верхній Прут” та “Ніжній Дунай”, мав для прикладу французько-іспанський договір про транскордонне співробітництво між територіальними одиницями (Байон, 1995), Польськоукраїнський договір про створення єврорегіону “Буг” (Луцьк, 1995), багатосторонню 96
угоду про створення Карпатського єврорегіону. Сам договір, вважає Богдан Ауреску, “створює таким чином важливий інструмент регіонального транскордонного співробітництва, який окрім включення двохсторонніх форм співробітництва надає Договору сучасний характер, вписуючи його, з юридичної точки зору, в нове покоління базових політичних договорів. Створюючи єврорегіони, базовий політичний договір між Україною та Румунією вносить новизну, яка є нетиповою для такого виду договорів. Він закладає юридичні основи цьому виду транскордонного співробітництва, щоби згодом конкретні, специфічні елементи були встановлені на рівні місцевих общин і властей, але при підтримці і допомозі центральних органів влади”. Створення єврорегіонів саме у такий спосіб, тобто з ініціативи центральних органів влади, певним чином за їх патерналізму, є однією з головних особливостей єврорегіону “Верхній Прут”, хоча й “Нижній Дунай” не позбавлений цієї риси. Головна мотивація цього полягає у тому, що жодна з адміністративно-територіальних одиниць України, Республіки Молдова та Румунії, котрі утворюють згадані єврорегіони, не є суб’єктами міжнародного права. Не є такими й самі єврорегіони. Враховуючи також політичний простір єврорегіонів, котрим належить конституюватись, певна доля патерналізму з боку центральних органів державної влади надає їм, на нашу думку, можливість стати більш дійовими та результативними. Створення єврорегіонів з ініціативи центральних органів влади не суперечить і визначальному міжнародному документу з цього питання – Європейській Рамковій Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, підписаній у Мадриді 21 травня 1980 р. Положення цієї Конвенції включені в текст політичного українсько-румунського договору. Договірні Сторони можуть посилатися на них і застосовувати їх незалежно від стадії їх участі у цій Конвенції. При цьому Конвенція не тільки дає визначення терміну “транскордонне співробітництво” як “будь-яка узгоджена діяльність, що веде до зміцнення і розвитку відносин сусідства між територіальними общинами або властями, які залежать від двох або кількох Договірних Сторін, а також укладання договорів та угод, корисних у цьому сенсі” (стаття 2), а й також передбачає способи встановлення транскордонного співробітництва або міждержавними угодами, або угодами (договорами, статутами, контрактами) між зацікавленими місцевими органами влади. У розділі І додатку до Конвенції наведені як рекомендації 5 видів типових міждержавних угод. Виключно до компетенції держав належать лише дві. Інші міждержавні угоди складають лише юридичну основу для укладання між територіальними общинами або властями рамкових угод чи договорів. До останньої групи слід віднести підписані на найвищому рівні документи, що ініціюють створення єврорегіонів “Верхній Прут” та “Нижній Дунай”. Майбутній єврорегіон “Верхній Прут” є особливо цікавим і досить нетрадиційним. У проектах установчих документів дано визначення єврорегіону як “форми співробітництва адміністративно-територіальних одиниць країн, що межують, відповідно до двосторонніх та (чи) багатосторонніх угод держав і наявного європейського досвіду для розв’язання спільних проблем за узгодженими механізмами, які визначаються Угодою про утворення та Статутом Єврорегіону”. До його складу ввійдуть Чернівецька область України, Бельцький та Єдинецький повіти Республіки Молдова, Ботошанський та Сучавський повіти Румунії. Членами єврорегіону “Верхній Прут” можуть стати і інші адміністративно-територіальні одиниці України, Республіки Молдова та Румунії, які увійдуть до його складу та підтримуватимуть положення Угоди і Статуту. Вже звернулися із відповідною заявою Яська повітова Рада Румунії та виявляє деяку зацікавленість щодо вступу Івано-Франківська обласна державна адміністрація. Метою створення єврорегіону “Верхній Прут”, згідно згаданих проектів, є розширення існуючих міжрегіональних зв’язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць державзасновників, окремих міст, інших населених пунктів, органів місцевого самоврядування, державного управління, окремих установ, підприємств, неурядових і громадських 97
організацій, національних меншин та окремих громадян у сферах економіки, освіти, науки, культури і спорту, а також розбудова нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний сталий (самовідтворюючий) розвиток регіону в рамках інтеграції до сучасного загальноєвропейського процесу. Серед основних завдань майбутнього єврорегіону можна виділити такі: розвиток і вдосконалення торговельних і економічних відносин; розробка нових проектів співробітництва; розвиток і спільне впровадження передових технологій; практична реалізація сучасних механізмів заходів загальноєвропейської безпеки; пошук нових моделей розвитку національних інфраструктур, які ввібрали б енергетичні системи, транспортні и комунікаційні мережі; розробка спільної політики в галузі техногенноекологічної безпеки; запобігання забруднення басейнів Дунаю, Дністра та Чорного моря; попередження та ліквідація наслідків промислових аварій та стихійних лих; збільшення екологічно чистих виробництв; активізація та гармонізація діяльності у сферах науки, культури, освіти, спорту, розвитку національних меншин, молодіжної політики; модернізація системи охорони здоров’я населення; розвиток рекреаційної діяльності та туризму. Структура єврорегіону “Верхній Прут” побудована наступним чином: Рада керівників адміністративно-територіальних одиниць-членів єврорегіону – Рада єврорегіону; виконавчий голова Ради єврорегіону; секретаріат Ради єврорегіону; робочі комісії єврорегіону та експертні групи. У кожному з цих органів представлені не тільки країни, чиї адміністративно-територіальні одиниці утворюють єврорегіон, а й самі суб’єкти єврорегіону. При цьому згадані структури у своїй діяльності мають відносну оперативну автономію. Ця багатоповерхова структура дає більш високий рівень інституціоналізації транскордонного співробітництва і являє собою, на нашу думку, своєрідний гарант сталості цього співробітництва навіть за умови охолодження взаємин на одному з структурних поверхів єврорегіону “Верхній Прут”. Єврорегіон “Верхній Прут”, проект якого органічно вписується в систему сучасних європейських пріоритетів регіонального співробітництва, розбудови системи європейської безпеки та вдосконалення транскордонних фінансово-економічних, комунікаційних і природоохоронних відносин має й інші особливості. Найбільш цікавою є те, що у його складі формується екологічний єврорегіон. У проекті Угоди про утворення єврорегіону, узгодженого на останніх етапах тристоронніх регіональних переговорів, він набув такого визначення: “екоєврорегіон — форма співробітництва в межах єврорегіону (його складова частина) між органами державного і місцевого управління, спеціалізованими організаціями у сфері охорони довкілля, екологічної безпеки, моніторингу, цивільного захисту населення, санітарно-епідеміологічного нагляду, а також між суб’єктами господарської діяльності межуючих країн, спрямована на покращання техногенноекологічної безпеки у басейнах річок та на певних територіях з метою забезпечення сталого (самовідтворюючого) соціально-економічного розвитку цих територій”. Проект екоєврорегіону, котрий є своєрідним ноу-хау у теорію і практику еврорегіонального руху, добре вписується також у загальносвітові пріоритети ХХІ століття, коли неухильно зростає питома вага питань забезпечення сталого розвитку техногенно-екологічної безпеки. Не менш суттєвою є роль указаних факторів у кризових процесах світового соціально-економічного розвитку навіть згідно песимістичного сценарію. Тому ідея створення екоєврорегіону передбачає закладення принципів сталого розвитку і техногенно-екологічної безпеки до рівня нової системи регіонального співробітництва між Україною, Республікою Молдова та Румунією, проголошеної президентами цих країн, за умови активної підтримки такого проекту з боку ЄС та інших впливових міжнародних структур. Ідея екоєврорегіону не стільки як фіксованої географічної структури, скільки якісно нової системи взаємодії різних зацікавлених організацій у прикордонних районах, народилася у 1994 р. як обґрунтування Центру з екологізованих технологій та управління “Буковина”. Згодом Чернівецьким державним науково-технічним центром з міжгалузевих 98
і регіональних проблем екологічної безпеки та ресурсозбереження “Екоресурс” було підготовлено концепцію екоєврорегіону. 3-4 липня 1997 р. українсько-румунськомолдовський саміт в Ізмаїлі ухвалив пропозиції української сторони щодо створення спільного екоєврорегіону спочатку як моделі співробітництва у складі єврорегіону “Верхній Прут” з подальшим послідовним його перетворенням у КарпатськоПричорноморський екоєврорегіон у басейнах Прута, Дністра та Сірету з встановленням у прикордонних районах системи взаємодії між органами державного та місцевого самоврядування, спеціалізованими організаціями у сфері охорони довкілля, екологічної безпеки, моніторингу, цивільного захисту населення, санітарно-епідеміологічного контролю, а також між суб’єктами господарювання. Основною метою створення екоєврорегіону є визначення державними та місцевими органами влади, а також підприємцями трьох країн їх взаємної зацікавленості у впровадженні сучасних механізмів управління техногенно-екологічної безпеки на всіх стадіях життєвого циклу виробництва та споживання для покращення конкурентоспроможності продукції, успішної приватизації, інвестування та реконструкції з одночасним забезпеченням сталого соціально-економічного розвитку регіону в цілому. При цьому планувалось вироблення необхідних передумов для відпрацювання, демонстраційної реалізації та подальшого розповсюдження нових уніфікованих рішень, які органічно об’єднуватимуть соціальноекономічний розвиток регіонів з принципами сталого розвитку техногенно-екологічної безпеки; подальші антропогенні перетворення з новими стандартами управління станом довкілля, формуванням масової свідомості на національному та міжнародних рівнях з правилами самодостатнього та екологічно обумовленого виживання нашої цивілізації. Слід відзначити, що у процесі реалізації ідеї екоєврорегіону не обійшлося без проблем. На початковому етапі переговорів щодо створення єврорегіону “Верхній Прут” ідея екоєврорегіону у його складі викликала у румунської сторони певні застереження. Це пояснюється, певною мірою, появою у румунській пресі публікацій, де українська сторона звинувачувалася у тому, що вона намагається створити екоєврорегіон замість єврорегіону “Верхній Прут”, а не конституювати його як специфічну складову вказаного єврорегіону. Можливо, на такі думки румунських журналістів та наших партнерів наштовхнули положення з концепції екоєврорегіону про можливе послідовне його перетворення на Карпатсько-Причорноморський екоєврорегіон. При цьому румунська сторона робила наголос на проблеми вільного пересування громадян через державний кордон та вирішення ряду економічних та культурологічних питань, вважаючи, що екологічні проблеми не є пріоритетними. Але впродовж двох років сторони з кожною робочою зустріччю відчували зближення поглядів, бажання партнерів зрозуміти один одного. І вже перша половина 1999 р. пройшла під знаком узгодження принципів, термінів, конкретних проектів установчих документів майбутнього єврорегіону. На сьогоднішній день, коли єврорегіон де-юре ще не створений, співробітництво між українською та румунською сторонами набуває обертів саме за екологічними проектами. Правда, через неузгодженість європейських програм щодо розвитку країн посткомуністичного простору TACIS та PHARE доводиться діяти тільки через дзеркальні проекти (українські проекти отримують фінансову допомогу від TACIS, румунські – від PHARE). Ще однією особливістю організацій єврорегіону “Верхній Прут” є те, що він створюється на основі багаторічної традиції міжрегіонального співробітництва адміністративно-територіальних одиниць, що формуватимуть майбутню транскордонну конструкцію. Останнім часом транскордонне співробітництво між відповідними регіонами здійснюється на основі таких документів: Меморандуму про партнерство між Чернівецькою областю України, округом Швабія (ФРН) та Сучавським повітом Румунії від 2 травня 1997р.; Протоколу про співробітництво в галузях економіки, адміністративній, культурній, соціальній, туризму та торгівлі між Чернівецькою областю України та Ботошанським повітом Румунії на 1997-2000 роки від 17 лютого 1997 р.; Протоколу про співробітництво між Чернівецькою областю (Україна) та Сучавським повітом (Румунія) від 21 серпня1997 р. Багато років діяли протоколи про співробітництво 99
між прикордонними районами Чернівецької області та північними прикордонними районами Республіки Молдова. Нині знаходиться у процесі розробки проект щодо співробітництва області з новоутвореним після минулорічної адміністративнотериторіальної реформи у Молдові Єдинецьким повітом. Слід відзначити, що від самого початку суттєво відрізнялися погляди сторін, що утворюють єврорегіон “Верхній Прут” на процедуру його конституювання. Румунська сторона вважала, що у повітових Рад достатньо повноважень для підписання установчих документів еврорегіону. Українська та молдовська сторони, враховуючи ініціювання єврорегіону центральними органами влади, згадування його у різних міждержавних та міжурядових документах, і тому вважаючи, що єврорегіон виступає не тільки як форма регіонального, а й як складова міждержавного транскордонного співробітництва, з самого початку наполегливо реалізовували процедуру погодження проектів текстів установчих документів у центральних органах влади, добиваючись отримання повноважень від своїх урядів щодо підписання вказаних документів. У результаті, коли українська та молдовська сторони отримали відповідні повноваження від своїх урядів, і вже була намічена дата підписання установчих документів, виявилося, що їх не може підписати румунська сторона. З моменту ініціювання єврорегіону “Верхній Прут” в Румунії відбулися зміни у внутрішньому законодавстві, згідно яким повітова Рада вже не мала права підписувати документ без дозволу Міністерства закордонних справ, котрому, у свою чергу, для прийняття рішення було необхідне погодження Департаменту місцевих органів влади уряду Румунії. Цей дозвіл на підписання повітові Ради не отримали від згаданого департаменту з причин “наявності в документах помилок по суті і по формі”. Найсуттєвіше зауваження було пов’язано з присутністю в установчих документах нового терміну, котрий не зустрічається у єврорегіонах, створених раніше “держава - засновник єврорегіону”, якому у проекті угоди про утворення єврорегіону “Верхній Прут” дано визначення як “держава, яка укладає міжнародні угоди про створення єврорегіону та (чи) створює необхідні умови для його реалізації адміністративно-територіальними одиницями”. Аргументувалось це тим, що “підписи голів адміністративно-територіальних одиниць можуть зобов’язувати тільки дані одиниці (названі “члени єврорегіону”), а не Румунську державу або урядові структури”. Далі було вказано, що “інститутами, котрі створюють єврорегіон, є повітові Ради, а не Румунська держава. Стаття 8 Договору про відносини добросусідства та співробітництва між Румунією та Україною зазначає, що обидві держави сприятимуть та підтримуватимуть безпосередні контакти і взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями Румунії та України. “Сприяти”, “підтримувати”, “сприяти співробітництву” не є подібним до поняття “засновувати”. Тому ми вимагали і вимагаємо виключення будь-якого використання у тексті терміну “держава-засновник”. Справді, представники як органів місцевої, так і центральної влади сторін, що працювали над створенням і погодженням установчих документів, виходячи з факту ініціювання єврорегіону “згори”, не помітили того, що в документах відповідні держави вписали де-юре лише про сприяння і підтримку місцевих органів влади. На жаль, українська сторона була ознайомлена з тим, що незгода представників центральних органів влади Румунії дати дозвіл повітовим Радам на підписання установчих документів єврорегіону пов’язана саме з даним терміном тільки у кінці липня 1999 р., а з аргументацією даної незгоди – тільки у середині серпня того ж року. Пропозиції української сторони щодо можливих варіантів змін цього терміну, а також пропозиції про поновлення переговорів щодо утворення єврорегіону так і залишалися без відповідей до кінця 1999 р. Тільки 10 січня 2000 р. вдалося подолати цей бар’єр: сторони парафували текст Угоди про утворення єврорегіону “Верхній Прут”, щоправда без тексту Статуту. Враховуючи рівень взаєморозуміння між керівниками адміністративнотериторіальних одиниць майбутнього єврорегіону “Верхній Прут”, який склався у минулому 1999 р., автор висловлює надію, що впродовж весни 2000 р. єврорегіон “Верхній Прут” буде конституйований і як форма відображення відомого принципу 100
добросусідства на рівні місцевих органів влади і общин, що знаходяться по різні боки кордону, стане цінним внеском в інтеграцію України, Республіки Молдова та Румунії у нову Європу, підґрунтям якої стануть принципи демократії та децентралізації влади. Досвід же, набутий у процесі його конституювання, доповнить теорію єврорегіонального руху загалом та на посткомуністичному просторі зокрема.
Використана література 1. Бройде З. Утворення єврорегіональних структур //Монтаж + технологія.-1999. - № 5. С. 14-16. 2. Бройде З. Экоеврорегион – новый механизм субрегионального сотрудничества, обеспечения устойчивого развития и техногенно-экологической безопасности // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму 16-17 червня 1999 р. - Чернівці: Золоті літаври, 1999. - С. 97-105. 3. Брутер В. Перспективы и проблемы создания еврорегионов на територии Украины, Румынии и Молдовы // Moldova, România, Ucraina: bună vecinătate şi colaborare regională. Materiale ale Simpozionului Ştiinţific Internaţional (Chişinău, 15-16 octombrie 1998). - Chişinău, 1998. - P. 21-25. 4. Гакман С. Возможности и перспективы еврорегионов в контексте межгосударстовеннного сотрудничества Украины, Ресупблики Молдова и Румынии. //Moldova, România, Ucraina: bună vecinătate şi colaborare regională. Materiale ale Simpozionului Ştiinţific Internaţional (Chişinău, 15-16 octombrie 1998). -Chişinău, 1998. -P. 77-90. 5. Гакман С. Єврорегіон “Верхній Прут”: від ідеї до конституювання // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму 16-17 червня 1999 р. - Чернівці. :Золоті літаври, 1999. - С. 105-112 6. Гнатишин І.М., Половець П.С. Зовнішньоекономічні відносини: регіональний аспект. Чернівці, 1992. 7. Гостюк М. З далеким прицілом: Інтеграція //Буковина. - 1998. - 3 жовтня. 8. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією //Урядовий кур’єр. - 1997. - 5 червня. 9. Європейська рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво. Protocol No. 2 to the European Convention on Transfrontier Cooperation between Territorial Communities or Authorities concerning interterritorial cooperation. Council of Europe. European Treaties. Ets No. 169. Strasburg. 5.05.1998. 10.Пурич Ш. Румынско-украинское трансграничное сотрудничество: проблемы и перспективы // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму 16-17 червня 1999 р. Чернівці: Золоті літаври, 1999. - С. 83-93. 11.Розробка основних елементів концепції та першочергових заходів зі створення Екоєврорегіону з координаційним центром у м. Чернівці. Звіт про НДР (остаточний). Державний НТЦ “Екоресурс”. /Керівник теми: Бройде З. - Тема 01.13-97. - № держреєстрації 0197V018569. -Чернівці. - 1997. - 81 с. 12.Aurescu B. Tratatul politic de bază româno-ucrainean şi instituţia “Euroregiunilor” //Drepturile omului. -1997. - ¹ .4. - P. 40-43.
101
ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В РАМКАХ ЄВРОРЕГІОНУ "НИЖНІЙ ДУНАЙ" (ПОГЛЯД З РУМУНСЬКОЇ СТОРОНИ) I. ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ РУМУНСЬКОЇ ЧАСТИНИ ЄВРОРЕГІОНУ “НИЖНІЙ ДУНАЙ” Територія До складу Румунської частини єврорегіону “Нижній Дунай” входять три повіти: Бреїла, Галац і Тульча. Зазначені повіти є адміністративно-територіальними одиницями із своєю адміністр ативною структурою. На повітовому рівні місцеві влади представлені повітовими радами і місцевими муніципальними, міськими, сільськими радами, до складу яких входять депутати, що обираються на 4 роки. Загальна площа румунської сторони єврорегіону “Нижній Дунай” складає 17 730 кв. км., що складає 7,5% від загальної площі країни. В північній частині румунські регіони межують з повітами Васлуй і Вранчеа, на заході – з повітом Бакеу, на півдні – з повітами Іаломица і Констанца, в північно-східній частині з Україною і Республікою Молдова і на сході – з прибережною частиною Чорного Моря. В історичному плані даний регіон включає території що належали раніше історичним провінціям Північної Молдови, Південної Мунтенії і Східної Добруджи. З географічних територій відзначені Дельта Дунаю, прибережна зона Чорного Моря, рівнина Берегана і Плато Молдови. Адміністративно-територіальні одиниці, рівень урбанізації На 31 грудня 1997 у повітах Бреїла, Галац і Тульча нараховувалося 153 населених пунктів, з яких 4 муніципій, 9 міст, 140 комун. До складу комун входять 453 сільські населені пункти. Кількість міських населених пунктів складає 5,4% від загальнонаціонального показника, сільських – 4,44%. Показник рівня урбанізації (співвідношення міських населених пунктів до загальної кількості населених пунктів) у зоні є вищим, ніж у цілому по країні: повіт Бреїла - 66.7%; повіт Галац - 60.8%; повіт Тульча - 49.3%; (в середньому по країні - 55.0 %). 91% міського населення повіту Бреїла і відповідно 85% повіту Галац проживають у повітових центрах. Основними центрами румунської частини єврорегіону є муніципії. Найбільшим муніципієм є Галац, після якого ідуть Бреіїа і Тульча. У трьох муніципіях (Галац, Бреїла і Тульча) проживають 55% міського населення і 30% від загального населення всієї зони. Близька відстань між мм. Галац і Бреїла може привести незабаром до утворення мегаполісу з населенням у 600 000 чол. Населення У румунській частині єврорегіону проживають 1 297 284 чол. (дані перепису населення від 1 липня 1997), що складає 5,74% від населення країни. Щільність населення складає 82.3 чол/кв. км (щільність населення по країні - 95 чол./кв. км.). Міське населення складає 57.5%. Відзначено, що зазначене співвідношення між міським і сільським населенням залишилося незмінним з 1993 року: 102
1993 Назва
1995
1997
Міське
Сільське
Міське
Сільське
Міське
Сільське
Бреїла
66.3
33.7
66.7
33.3
66.7
33.3
Галац
59.9
40.1
60.3
39.7
60.8
39.2
Тульча
48.6
51.4
49.1
50.9
49.3
50.7
Румунія
54.5
45.5
54.9
45.1
55.0
45.0
повіту
Динаміка демографічних показників населення за статевим показником: 1993
%
1995
%
1997
%
Всього, в т. ч.:
392946
100.0
391075
100.0
388891
100.0
Чоловіків
193767
49.31
192373
49.19
190527
48.99
Жінок
199179
50.69
198702
50.81
198364
51.01
Всього, в т. ч.:
641301
100.0
643017
100.0
641647
100.0
Чоловіків
321289
50.10
321582
50.01
320565
49.96
Жінок
320012
49.90
321435
50.91
321082
50.04
Всього, в т. ч.:
269538
100.0
267671
100.0
265778
100.0
Чоловіків
134559
49.92
133298
49.80
132348
49.80
Жінок
134979
50.08
134373
50.20
133430
50.20
Всього, в т. ч.:
22755260
100.0
22680951
100.0
225455925
100.0
Чоловік.
11176390
49.12
11123977
49.05
11041414
48.97
Жінок
11578870
50.88
11556974
50.95
11504511
51.03
Бреїла
Галац
Тульча
Румунія
Кількісні показники віку населення румунської частини єврорегіону “Нижній Дунай” (на підставі даних перепису населення від 1 липня 1997) Повіти Бреїла, Галац і Вікові групи
Тульча Румунія
(всього)
Населення Всього
22545925
% 100.0
Населення 1 297 284
% 100.0 103
0-14 років 15-24 років 25-34 років 35-44 років 45-54 років 55-64 років 65-74 років 75-84 років 85 і старше
4375793 3792500 3285602 3155687 2638632 2466166 1950181 709021 172343
19.40 16.83 14.57 14.00 11.70 10.94 8.65 3.15 0.76
253842 223796 192791 184545 155 950 138475 105 222 34 477 8 920
Вікова група від 15 до 64 років складає 69% від всього населення. Динаміка основних демографічних показників румунської частини єврорегіону (на 1000 чол.) Повіт/показник
1993 г.
1995 г.
1997 г.
Бреїла Рівень народжуваності
9.7
9.2
9.1
Рівень смертності
11.0
12.0
12.2
Природний рух
-1.3
-2.8
-3.1
Рівень народжуваності
11.4
11.2
11.3
Рівень смертності
9.7
10.5
10.7
Природний рух
1.7
0.7
0.6
Рівень народжуваності
10.5
9.9
9.9
Рівень смертності
11.4
11.5
12.2
Природний рух
-0.9
-1.6
-2.3
Рівень народжуваності
11.0
10.4
10.5
Рівень смертності
11.6
12.0
12.4
Природний рух
-0.6
-1.6
-1.9
Галац
Тульча
Румунія
У Румунії зареєстровано зниження основного демографічного показника (рівня приросту населення на 1000 чол.) від 0.6 в 1993 році до -1.9 в 1997 г. Найвищий рівень дитячої смертності зареєстрований в повіті Тульча, найнижчий – в повіті Бреїла. Освіта У румунській частині єврорегіону діють установи всіх форм навчання у т. ч. (за станом на 1997-1998 навчальний рік): 1 470 дошкільних установ; 104
1 588 середніх шкіл і гімназій; 170 ліцеїв; 98 професійно-технічних навчальних закладів; 51 школа післяліцейної підготовки; 19 технічних шкіл; 6 вищих навчальних закладів. У румунській частині єврорегіону є такі університетські центри: У повіті Галац: університет “Нижній Дунай” до складу якого входять такі факультети: - механічний; - суднобудівний та електромеханічний; - металургійний і матеріаловедення; - харчової промисловості і рибоводства; - науковий; - філологічний, історичний і теологічний; - фізичної культури і спорту; - економічних і управлінських наук. У повіті Бреїла діє інженерний факультет, який входить до складу Галацького університету “Нижній Дунай”. У повітах, що входять до складу єврорегіону “Нижній Дунай”, після 1989 року створені ряд приватних навчальних закладів. У Галаці відкрито факультет “Anghel Rugina”, в Тульчі - філію Бухарестського екологічного університету з такими факультетами: менеджмент, право, екологія. В Бреїлі відкрито сільськогосподарський і економічний факультети. Рівень охоплення населення навчальними закладами (кількість чол., які навчаються в навчальних закладах в % співвідношенні до загальної кількості чол. відповідної вікової категорії) в період 1996-1997 рр. відповідав середнім показникам по країні (62%). Завдяки розвитку приватної системи вищих навчальних закладів (30% від всієї кількості студентів в 1997 році) зріс показник охоплення населення, яке навчається у ВНЗ. Рівень охоплення навчальними закладами (%)в 1996-1997 рр. Дошк. навчання
Нач. навч.
Середнє
Ліцеї
ВНЗ
Бреїла
63.4
95.5
66.9
56.6
6.1
Галац
53.5
93.6
62.4
49.9
13.3
Тульча
73.3
92.2
60.8
50.5 -
Румунія
60.4
94.4
69.1
58.4
18.4
Міське
57.6
95.1
108.1
93.2
18.4
Сільське
63.4
93.3
14.1
8.8 -
Рівень освіти у 1996 році на загальнонаціональному рівні був 0.853, що в середньому відповідає показникам у повітах, які входять до складу єврорегіону “Нижній Дунай”: Середній рівень освіти в румунській частині єврорегіону (дані станом на 1996 рік)
105
Середов.
Показник
Місто
0.920
Село
0.767 Культура
Культура представлена такими установами: • • •
Театри: драматичний театр “Марія Філоти” (м. Бреїла); драматичний театр (м. Галац); музичний театр “Ніколае Леонардо” (м. Галац). Музеї: історичний музей (м. Галац); музей образотворчого мистецтва (м. Галац); музей мистецтв (м. Текуч, повіт Галац); музей природних наук (м. Галац); музей Дельти Дунаю (м. Тульча). Бібліотеки:
-
бібліотека “Panait Istrati” (м. Бреїла) бібліотека “V. A. Urechе” (м. Галац). бібліотеки в установах всіх форм навчання. Рівень життя
В якості основних критеріїв що характеризують рівень життя взято 4 показника: • Дитяча смертність (кількість померлих дітей у віці до одного року на 1000 новонароджених), як основний показник рівня охорони здоров'я і виховання; • Рівень міграції в інші уїзди; • Кількість легкових автомобілів на 1000 жителів; • Кількість телефонів на 1000 жителів. Показники рівня життя (1996 р.) Показник Дитяча смертність Повіт
Кіл-ть легкових автомобілів
Кількість телефонів
Бреїла
16.9
76.3
149
Галац
18.5
89.7
147
Тульча
23.5
60.1
111
Середній показник
22.0
101.0
150
по країні Розподіл території за рівнем життя Найбільш низький рівень міграції характерний для повіту Галац, що є наслідком більш високих економічних і соціальних показників у даному регіоні.
106
В цілому румунська частина єврорегіону може бути поділена на дві частини: східна (повіти Бреїла і Галац) з більш високим рівнем життя, і західна (повіт Тульча), яка знаходиться в гіршому становищі через несприятливі природні умови. Рівень гуманітарного розвитку за 1996 р. (тривалість життя, рівень, що враховує утворення, рівень життя (ВВП/1 чол.) і рівень купівельної спроможності в дол. США) в румунській частині єврорегіону складає в середньому 0.754 (по країні – 0.758). Охорона здоров'я Показники послуг охорони здоров'я (за рівнем дотацій і витрат, а також за рівнем якості), незважаючи на певні фінансові зусилля, продовжують погіршуватися. Починаючи з 1990 г. знижується кількість лікарняних ліжок на 1000 чол. Показники рівня охорони здоров'я в румунській частині єврорегіону “Нижній Дунай” (дані за період 1996 - 1997 рр.) Кількість населення на одного: Лікаря 1996
Кількість лікарняних ліжок (на 1000 чол.)
Медичного працівника 1997
1996
1997
1996
1997
Бреїла
740
810
170
190
7.2
6.9
Галац
900
998
190
216
6.1
6.1
Тульча
978
942
188
198
6.3
5.9
Румунія
552
558
177
193
7.6
7.4
Єврорегіон “Нижній Дунай”
758
767
205
185
6.0
6.2
(румунська частина) Рівень криміногенного стану (кількість засуджених на 100 000 чол.): Повіт
характеризується
наступними
показниками
Рівень криміногенного стану 1995
1996
1997
Бреїла
478
489
549
Галац
543
556
628
Тульча
436
492
551
Трудові ресурси Згідно статистичних даних за 1997 р. у регіоні зареєстровано чоловік 423 912 зайнятого населення, що складає 4,74% від загального показника по країні. 40.4% населення зайнято в сільському господарстві і 22.4% - в промисловості та в різноманітних сферах послуг. У повіті Галац рівень зайнятості населення у промисловості досягає 30.3%. 107
В кінці 1997 року рівень безробіття складав 9.4% (по країні - 8.9%). Найвищий показник безробіття зафіксовано в повіті Бреїла (13.5%, третє місце по країні). Показники рівня зайнятості населення (кількість зайнятого населення на 1000 чол.) Повіт
Рівень зайнятості
Рівень зайнятості 1997 г.
1995 р. Бреїла
276.1
231.6
Галац
296.0
264.9
Тульча 284.0
205.1
Необхідно відзначити, що в повітах Бреїла і Тульча показник кількості молоді серед безробітних вищий, ніж у середньому по країні (відповідно 49.7% і 41.0%, по країні в середньому – 50.9%). Для повіту Галац зазначений показник є кращим по країні (23.8%).
Всього населення
Показники трудових ресурсів Активне населення
Iнше населення
Зайняті
Безробітні
Всього
Всього
100.0
46.4
3.2
49.6
50.4
Чоловіків
100.0
53.9
3.5
56.7
43.3
Жінок
100.0
39.8
2.9
42.7
57.3
Міське
100.0
41.7
4.2
45.9
54.1
Сільске
100.0
52.6
1.9
54.5
45.5
Рівень безробіття Всього безробітних 1995
1996
% 1997
96/95
97/96
Чоловіки Особи, які зареєструвалися як безробітні, у т. ч.:
143017
96 701
119 546
67.6
123.6
32.8
31.8
46.5
67.4
180.8
Особи, які одержують допомогу (%)
47.4
41.2
29.5
58.8
88.7
Безробітні, не охоплені програмами допомоги (%)
20.6
26.9
23.9
88.1
109.7
Рівень безробіття (%)
10.6
7.4
9.4
-3.2
+2.0
Особи, які одержують допомогу з перекваліфікації (%)
108
Жінки Особи, які зареєструвалися як безробітні в т. ч.:
82 043
54 608
61 365
66.6
112.4
31.7
32.5
44.9
68.0
155.5
Особи, які одержують допомогу (%)
42.4
34.3
26.2
53.9
86.0
Безробітні, не охоплені програмами допомоги (%)
25.7
33.1
28.7
85.6
97.4
Особи, які одержують допомогу на перекваліфікацію (%)
Рівень безробіття підвищується. Найбільш високий рівень безробіття (13.5%, третє місце по країні) зареєстрований в повіті Бреїла. Щомісячна середня заробітна плата (за винятком податків на жовтень 1999 р.) складає 657.932 леїв (близько 50 доларів США). Найбільш висока заробітна платня була зафіксована в банківській і страховій сферах (близько 100 доларів США), гірничорудній промисловості (близько 80 дол. США), на енерго- і термопідприємствах (близько 70 дол. США). Найменша заробітна плата була зафіксована в сільському господарстві (близько 40 доларів США). Характеристика стану економіки румунської частини єврорегіону “Нижній Дунай” Характерною рисою для економіки румунської частини єврорегіону “Нижній Дунай” є зниження показників роботи основних сфер виробництва, ліквідація і/або перепрофілювання великих підприємств і створення на їхній базі середніх і малих підприємств. Сільське господарство В економіці румунської частини єврорегіону основна питома вага належить сільському господарству, після якого йдуть промисловість і туризм. Згідно статистичних даних за 1997 рік, більше 40% населення зони зайнято в сільському господарстві, в промисловості - 22.4%. Виробництво сільськогосподарського сектору у 1997 році зросло на 10% у порівнянні з 1996 р. Питома вага приватного сектора в сільському господарстві румунських повітів 84.7% Сільськогосподарські землі складають 65% від загальної площі зони. По окремих повітах площі сільськогосподарських земель такі (в % від загальної площі повітів): Повіт Галац Бреїла Тульча Румунія
% 80.3 80.1 42.5 62.0 109
Промисловість і послуги Промисловість і послуги сконцентровані в основному в містах, у т. ч.: • металургійна промисловість представлена в мм. Галац і Тульча; • машинобудування - у мм. Бреїла, Бузеу, Констанца і Текуч; • текстильне і трикотажне виробництво, в основному, в мм. Бреїла і Мачин; • харчова промисловість - практично в усіх містах регіону. У регіоні діють ряд великих підприємств, у т. ч. Галацький металургійний комбінат Sidex-Galati (найбільший в Європі), суднобудівні верфі в мм. Галац і Тульча, Тульчинський алюмінієвий комбінат Ferom S. A. та ін. У повітах – членах єврорегіону сконцентровано 13.1% від загальної кількості економічних агентств країни, зайнятих у промисловості, будівництві та сфері послуг. У 1995 році румунський Південно-Східний регіон розвитку (до якого входять 6 повітів, у тому числі Бреїла, Галац і Тульча) виробив 12.8% від загальнонаціонального внутрішнього валового продукту (ВВП) (з 8 регіонів розвитку - 4 місце по країні). Після 1990 року паралельно з перепрофілюванням великих промислових підприємств почався процес формування малих і середніх підприємств (МСП). Розподіл МСП за галузями діяльності (1996 г.) Всього
Бреїла Галац Тульча Румунія
100.0 100.0 100.0 100.0
Промисловість Всього %
Харчова %
Легка %
Лісова %
6.937 5.481 5.407 8.483
1.472 1.230 1.588 1.616
2.387 1.007 1.318 1.928
0.580 0.419 0.541 1.269
Будівництво %
Торгівля %
Послуги Всього %
Транспорт %
Посередн. послуги %
0.602 1.086 1.183 1.592
79.099 82.642 78.236 72.998
13.362 10.791 15.174 16.927
2.721 1.596 2.940 2.676
0.848 1.177 1.690 2.127
Для промисловості румунської частини єврорегіону характерне наступне: • промислові підприємства зосереджені у великих містах; • у повітах представлені практично всі галузі промисловості; • основна питома вага належить переробній промисловості. Основні галузі і підприємства Гірничодобувна промисловість: - природний газ і нафта в повітах Бреїла і Галац видобувається автономними підприємствами, ряд з яких знаходяться на стадії реорганізації. Металургійна промисловість: Галацький металургійний комбінат SIDEX S. A. в 1998 році виробив 55.6% сталі, 55% сталепрокату і 90.4% листової сталі холодного прокату від загального обсягу, що випускається в цілому по країні. Продукція комбінату використовується як сировина на 60% румунських підприємствах і в 14 країнах, в т. ч.: Японії, Італії, Великобританії, Німеччині, Китаї. Комбінат є найбільшим підприємством Європи. Кількість працюючих – 30 000 чоловік. Через проблеми фінансового характеру і з урахуванням положення на міжнародному ринку продуктів металургійної промисловості, а також військових дій в Югославії комбінат SIDEX S. A. проходить через інтенсивний процес реорганізації. -TREMAG Тульча – виробник вогнетривкої цегли. Суднобудівна промисловість: 110
Суднобудівна промисловість в регіоні представлена 4 суднобудівними верфями в мм. Галац, Бреїлі і Тульчі, вантажними і риболовецькими суднами, судноремонтною базою. Продукція суднобудівної промисловості користується попитом на міжнародному ринку. Хімічна промисловість: Представлена в повіті Бреїла підприємством по виробництву синтетичного волокна S. C. DUNACOR S. A. Braila. Лісопереробна промисловість: Створені ряд МСП, які працюють в даній галузі, в т. ч. в повітах Галац і Бреїла; Переробка лісоматеріалів в сировину для виготовлення целюлози і паперу (CELHART DONARIS S. A. Braila). Текстильна і трикотажна промисловість: - у повітах Галац і Бреїлі представлена підприємствами по переробці вовни, бавовни і коноплі; - трикотажні підприємства в Бреїлі (BRAICONF S. A.), Тульчі (ARUBIUM Macin), Галаці (COZAMIN). Декілька підприємств з приватним і спільним капіталом (Mistral Confezioni S. R. L., Valmet S. R. L., Neo S. R. L), що виробляють трикотажну продукцію, зокрема сорочки, яка користується попитом як на внутрішньому так і на міжнародному ринках. Харчова і переробна промисловість: - значне місце в регіоні займають підприємства різноманітних галузей харчової промисловості (переробка сільськогосподарської продукції, консервні комбінати та ін.); - виноградники займають значні території (31.4% від всіх площ країни). Торгівля У 1997 році було зареєстровано 31038 підприємств, що займались комерційною діяльністю, на 29768 з яких було зайнято до 9 працюючих. Характерною рисою для регіону є розвиток в останні роки т. з. “човникової торгівлі”, в ході якої реалізується товар турецького і китайського виробництва сумнівної якості. Інвестиції: У румунській частині єврорегіону діють три вільні економічні зони (Бреїла, Галац і Сулина). Зазначені ВЕЗ надають іноземним і румунським інвесторам ряд вигідних послуг, у т. ч.: • оренду на вигідних умовах будинків і територій; • термінали для нафтопродуктів, зерна, продуктів хімічної промисловості; • транспортну інфраструктуру і транспортні засоби; • можливість проведення виробничої, комерційної, банківської та іншої діяльності; • можливість участі в міжнародних проектах. Обсяг іноземних інвестицій (станом на січень 1999 г.)
Повіт
Кількість З них з участю іноземного підприкапіталу ємств
Показник в іноземній валюті
111
Кількість підприємств
Бреїла Галац Тульча Всього по єврорегіону Румунія
9 933 17 495 6 774 34202
254 466 143 863
% відносно загальнонаціонального рівня 0.4 0.7 0.2 1.3
640 432
64 172
100.0
Тис. USD
15 767.3 18 561.1 4 785.6 37114
% відносно загальнонаціонального рівня 0.4 0.5 0.1 1
3 750 620.0
100.0
На території румунської частини єврорегіону, найменший інтерес для іноземних інвесторів представляє повіт Тульча. Туризм Завдяки чудовому ландшафту, багатим традиціям і гостинності місцевих жителів регіон має високий туристичний потенціал. Тут знаходиться близько 5.6% від всіх туристичних установ країни (лікувальні, оздоровлювальні, туристичні установи в дельті Дунаю, в лісній місцевості та ін.). Коефіцієнт використання туристичних установ в регіоні у 1997 році склали: Повіт
%
Бреїла
44.0
Тульча
23.7
Галац
23.1
Румунія
37.7
Екологічний туризм Дельта Дунаю є унікальною зоною, яка становить великий науковий інтерес і має великий туристичний потенціал. Дельта Дунаю проголошена природним заповідником і надає туристам, у рамках спеціальних програм і з урахуванням проблем, пов'язаних з охороною природи, спеціальні послуги (мисливство, рибальство, орнітологічну діяльність та ін.). Основними населеними пунктами в заповіднику є Сулина, Св. Георгія, 23 миля, Малюк, Мурігіол. Туристичну базу складають 17 готелів, 6 мотелів, 16 віл, 3 інших бази відпочинку. Крім того, є і кілька плавучих готелів, які дають можливість туристам здійснювати подорожі по каналам і озерам Дельти Дунаю. З туристичних фірм, що надають туристам послуги міжнародного стандарту, відзначені ATBAD і EUROPOLIS. Стратегію подальшого розвитку туризму в регіоні, зокрема в Дельті Дунаю, необхідно розробляти з урахуванням природоохоронних заходів, що проводяться в зоні. Бальнеологічний туризм В Лакул Серат розміщений відомий лікувальними грязями і кваліфікованим персоналом бальнеологічний курорт. Сільський туризм Єврорегіон має певні можливості для розвитку агротуризму. Стратегія його розвитку передбачає розширення в сільській місцевості мережі кемпінгів, туристичних 112
привалів та ін. З наданням нових форм послуг (відвідання сільського ресторану з традиційною кухнею, майстерну народного ремісника та ін.). Культурний туризм У регіоні розміщені залишки гетських, давньоримських, давньогрецьких і візантійських фортець, пам'ятники зведені на честь римських імператорів (Трояна і Веспаніана) а також церкви і монастирі, у т. ч.: - залишки давньоримських фортець в Ісакча (2-3 сторіччя н. е.); - залишки гето-дакських фортець в Арубіум; - давньоримські украплення в м. Бабадаг і Топрикийо (3-4 сторіччя н. е); - гетські некрополі (4 сторіччя до н. е.); - монастир “Cocos” (з. Никулицел), що має багату колекцію ікон (4-6 сторіччя н. е.); - мечеть Ali-Gaza-Pasa та ін., “будинок Панагія” (м. Бабадаг, 17 сторіччя) з виставкою предметів східного мистецтва і ін. Інфраструктура Територію регіону перетинає ряд важливих транспортних артерій. Основні автомобільні і залізничні транспортні артерії йдуть у напрямку Бухарест – Бреїла - Галац і Бухарест – Бузеу - Фокшань. Розвитку водних шляхів сполучення сприяє проходження ріки Дунай і близькість Чорного Моря. Румунські порти на Дунаю поділяються на дві категорії: річково-морські (Галац і Бреїла) і річкові (Тульча). По Дунаю до порту Бреїла можуть проходити судна з осадкою до 7 метрів. У цілому основними показниками рівня розвитку інфраструктури є: щільність на 1000 кв. км., відсоток доріг, що модернізувалися, і житлова площа на одну людину. Щільність інфраструктури в регіоні (дані станом на 1997 рік) Повіт Бреїла
Щільність зал. колій на Щільність шосейних 1000 кв. км шляхів на 100 кв. км 35.2 24.5
Галац
64.5
31.7
Тульча
8.0
14.0
Регіональний рівень Національний
37.1
27.9
48.0
31.0
рівень Відсоток модернізованих доріг складає в повіті Тульча – 26%, всього на рівні регіону – 20% (на загальнонаціональному рівні – 24%). Довжина залізничних колій на кінець 1997 р. складала 502 км., з яких 234 електрифіковані. Найбільш значущим залізничним вузлом є Бербош, який забезпечує транзит у напрямку Бухаресту, Молдови і Добруджи.
113
Через румунську частину єврорегіону проходить залізнична магістраль БухарестГалац (через Урзичень-Феурей-Бреїла). Довжина шосейних доріг - 3770 км., з яких модернізованих - 812. Через регіон проходить ряд шосейних доріг європейського значення (E60 Гамбург – Орадеа – Констанца і E85 в Республіку Молдова). У регіоні діє один аеропорт в м. Тульча. В усіх повітах є пункти переходу через державний кордон, один з яких міжнародний (Джурджулешти). Навколишнє середовище Єврорегіон стикається з рядом проблем у сфері охорони довкілля. У дельті Дунаю загальне забруднення завдало величезних збитків біосферним ресурсам. Прибережна зона Чорного моря також потребує великих фінансових витрат для попередження забруднення і ерозії пляжів. Також є необхідність у проведенні робіт по зміцненню берегової лінії ріки Дунай, бо в період повеней затоплюються великі території. Промислові відходи великих підприємств, хімічні добрива і пестициди, що застосовуються в сільському господарстві, також завдали величезних збитків довкіллю, в т. ч. природним озерам і джерелам, у результаті чого ряд джерел втратили свої лікувальні властивості. Нині дельта Дунаю і Малий Острів Бреїла проголошені природними заповідниками і знаходяться під охороною закону. Для румунської частини єврорегіону з давніх часів, в силу природних і рельєфних умов (рівнина, проходження ріки Дунай, близькість Чорного моря), були характерними заняття, в основному, сільським господарством і торгівлею. Зазначені діяльності не виявляла істотного впливу на довкілля. Основні збитки йому і здоров’ю населення були завдані відходами промислової діяльності. В зоні діяли і продовжують працювати промислові підприємства, що є основними забруднювачами довкілля, з яких особливо відзначені металургійний комбінат м. Галац і паперово-целюлозний комбінат у м. Бреїла. Міські населені пункти мають проблеми з утилізацією побутових відходів. Для недопущення подальшого забруднення навколишнього середовища слід вжити ряд заходів, спрямованих на відновлення природної рівноваги, застосування нових технологій для скорочення викидів промислових підприємств, проведення робіт з озеленення. Розвиток сільської частини У румунській частині єврорегіону сільська місцевість представлена 140 комунами, в т. ч. 453 селами. В сільській частині сконцентрована більша частина економічних ресурсів, в т. ч.: сировина для промислових підприємств, сільськогосподарські, лісозаготівельні, рибні, туристичні і бальнеологічні ресурси. Сільському господарству і рибальству належить 21.7% від ВВП румунської частини єврорегіону (дані за 1995 рік). Зона володіє людським (кваліфікованими трудовими ресурсами), і земельним (сільськогосподарськими землями, в т. ч. з підвищеною родючістю) потенціалом. Для зони характерні специфічні кліматичні умови, в т. ч. і нерівномірний розподіл упродовж року опадів. Відзначаються довгі засушливі періоди в літній час, в зв'язку з цим виникає необхідність у проведенні іригаційних робіт. Зміни, які відбулись в останній час у суспільстві, торкнулись і сільської частини зони: відбулася зміна економічних зв'язків, змінилася система цінностей, поведінка сільських жителів, життєві основи сільської общини. З урахуванням фізико-географічних, демографічних, економічних і виробничих характеристик, показників інфраструктури, житла, наявності проблем соціально114
екологічного характеру, сільське середовище румунської частини єврорегіону розділено на дві основні категорії: - зони із сприятливими чинниками розвитку; - зони з обмеженими можливостями для розвитку. До першої зони віднесено область східної Добруджи, до другої – Дельта Дунаю, центральна Добруджа, рівнини Берегана і південної Молдови. У східній Добруджі відзначаються слабкі опади. Демографічний аспект характеризується наявністю великих і невеликих сільських населених пунктів, великою щільністю сільського населення. Зареєстровано також і деяке підвищення чисельності населення. Економічний аспект характеризується наявністю туристичного потенціалу, переважанням приватного сектора в сільському господарстві, сільськогосподарських орних земель, наявністю кваліфікованих трудових ресурсів. Екологічний аспект характеризується забрудненою атмосферою (результат діяльності нафтохімічних підприємств). Констатується також забруднення пляжів (результат очищення суднових резервуарів у безпосередній близькості від берега) і грунтів (результат застосування в сільському господарстві хімічних добрив і пестицидів). В останні роки в даній зоні було збудовано багато житла. Для зони Молдови, де розміщено повіт Галац, характерні зсуви, підвищений ризик поводів і сейсмічної небезпеки, обмежений доступ населення до централізованої системи питного водопостачання. Для більшості сільських населених пунктів даної зони доступ до залізничних і автомобільних інфраструктур - ускладнений. Зареєстровано підвищений рівень дитячої смертності і низький рівень медичного обслуговування. Дельта Дунаю є специфічною зоною в силу своїх фізико-географічних умов. Для даної зони характерні низька щільність населення, наявність дрібних населених пунктів (менше ніж 2000 чол.). У зоні відзначено ознаки демографічної кризи (загальне зменшення кількості жителів). Промислова діяльність і приватний сектор у сільському господарстві представлені слабо, в результаті чого загальні показники рівня зайнятості населення також низькі. Як позитивні моменти можна відзначити лісозаготівельний і туристичний потенціал. Для центральної Добруджи характерний знижений рівень опадів. Щільність населення невелика. Переважають села, де з кожним роком чисельність населення знижується. Зона рівнин Берегана, на якій розміщений повіт Бреїла, за своїми фізикогеографічними показниками, характеризується підвищеною сейсмічною небезпекою, пониженим рівнем опадів, слабким лісозаготівельним потенціалом. З точки зору демографічних показників зареєстрована тенденція “старіння” населення і загальне зниження його чисельності. Промислова і туристична діяльність представлена в зоні слабко. Позитивним моментом можна вважати те, що більша частина сільськогосподарських земель представлена ріллею. В зоні зареєстровано підвищене забруднення ґрунтових і підгрунтових вод. У деяких місцях ґрунт дуже забруднений. Чистота повітря відповідає нормам, але, в то й же час, відзначена відсутність лісних масивів. Стисла характеристика сучасного стану інституційної бази для сприяння економічному розвитку румунської частині єврорегіону • Створені і діють як інститути підтримки румунської економіки Торговопромислові палати (у відповідності з законом № 139/1990 і з використанням місцевих ресурсів). В усіх повітах, що входять до єврорегіону, створені Торгово-промислові палати, які є і членами єдиної системи палат Румунії. • Для розвитку сектору малих і середніх підприємств (за участю міжнародних фінансових програм) в усіх повітах–членах єврорегіону “Нижній Дунай” створені Консультаційні центри і т.зв. “бізнес-інкубатори”. 115
• Центри розвитку малих і середніх підприємств (МСП), що підтримуються міжнародними програмами PHARE, діють як самостійні, неурядові й неприбуткові підприємства в повітах Галац, Бреїла і Тульча і надають такі послуги: 1. Консультації починаючим бізнесменам. 2. Консультації при розробці ділових і маркетингових планів. 3. Надають інформації і консультації з питань отримання кредитів та про різноманітні форми фінансування. 4. Організують і проводять семінари і конференції з проблем, які стосуються діяльності МСП різних областей. 5. Надають інформацію у різних галузях ділового ринку в Румунії і т. ін. • Створені три вільні економічні зони в мм. Галац, Бреїла та Суліна, які надають румунським та іноземним інвесторам такі можливості: 1. Оренда і віддання на концесію площ і будинків. 2. Нафтові, зернові, хімічні і транспортні термінали. 3. Можливості для ведення промислової, комерційної, фінансової і біржової діяльностей; 4. Можливості для організації і проведення міжнародних проектів. Висновки Аналіз показників загального стану справ у повітах Румунії – членах єврорегіону “Нижній Дунай” - вказує на те, що вони відповідають середнім національним показникам. В той же час для румунської частини єврорегіону характерна велика відмінність між міськими і сільськими зонами. Основна економічна діяльність сконцентрована на “полюсі” Бреїла – Галац. Недостатньо розвинені зв'язки між Добруджею та іншою частиною країни, проблеми екологічного характеру є “слабкими” місцями румунської частини єврорегіону. Відзначені також і великі відмінності стосовно рівня використання трудових ресурсів у достатньо економічно розвинених повітах Бреїла і Галац і недостатньо розвиненою зоною повіту Тульча. Головні довгострокові завдання стратегії регіонального розвитку Основна мета: створення сприятливих умов для розвитку і засвоєння потенціалу регіону, вирівнювання існуючих відмінностей в соціально-економічному положенні різноманітних зон. Мета: • • • • • •
Розвиток малих і середніх підприємств (МСП); Розвиток регіональної інфраструктури; Використання туристичного потенціалу регіону; Зменшення існуючих відмінностей між рівнями життя в місті та селі; Розвиток гуманітарних ресурсів; Захист навколишнього середовища. Законодавча база
У відповідності зі ст. 134 пар. 1 Конституції Румунії, в ринкових умовах роль держави полягає в тому, щоб виявляти підтримку і створювати умови для вільної ініціативи в економічній діяльності. Економічна діяльність проводиться економічними агентами, що користуються повною автономією. 116
Стаття 134 пар. 2 Конституції визначає випадки, коли держава може втручатися в діяльність економічних агентів як на рівні уряду, так і іншими засобами. Вільна ініціатива в економічній діяльності визначена як єдність наступних визначень: - вільна торгівля, основана на рівних шансах для всіх економічних агентів; - захист інтересів країни; - заохочення наукової діяльності; - захист навколишнього середовища; - підвищення рівня життя. Відновлення комерційних асоціацій, як основних економічних агентів, відбувалося в період коли законодавча база із зазначених питань була відсутня. Перший закон, що регламентував діяльність комерційних асоціації, вийшов в 1990 році (закон 31/1990). В цьому ж році був прийнятий закон про Комерційний Регістр (закон 26/1990), що зобов'язує реєстрацію всіх економічних агентів в державному регістрі. Основні принципи політики Румунії стосовно залучення в країну інвестицій передбачені постановою уряду 31/1997. В даній постанові викладені визначення термінів “іноземний інвестор”, “іноземні інвестиції в Румунії”, визначені основні права і гарантії, пільги, податки і т. ін. У галузі використання трудових ресурсів і соціального захисту парламентом Румунії були прийняті наступні закони: • Закон 1/7 від січня 1991 року про соціальний захист і перекваліфікації безробітних; • Закон 14/8 від лютого 1991 про заробітну плату; • Закон 15/11 від лютого 1991, який регламентує трудові конфлікти; • Закон 31/22 від березня 1991 встановлює тривалість робочого дня менше восьми годин для робітників, які працюють на важких та шкідливих умовах праці; • Закон 6/5 від лютого 1992 регламентує надання відпусток; • Закони 13/16 від жовтня 1996 і 143/24 від липня 1997 передбачають укладення трудових контрактів; • Закон 54/1 від серпня 1991 визначає компетенції і роль профспілок; • Закон 137/30 від грудня 1995, об'єктом якого виступає захист довкілля і режим, що зумовлює основний захист природних ресурсів і консервації біорізновидності навколишнього середовища; • Діяльність товарних фірм регламентується законом 52/1994, який визначає основні принципи їхнього створення і діяльності; • Постанова уряду 24/1993, затверджена законом 83/1994, регламентує діяльність інвестиційних фондів; • Закон 33/1991 регламентує діяльність інститутів з банківської і фінансової сфер; • Закон 84/1992 передбачає основні вимоги до статутів вільних економічних зон SWOT-аналіз регіону Сильні сторони Населення • Показники чисельності міського населення в двох із трьох повітів (Галац і Бреїла) вищі середніх по країні, що свідчить про потенціал трудових ресурсів (міське населення має більш високу професійну підготовку). Промисловість • Основна питома вага в промисловості, будівництві та торгівлі належить малим і середнім підприємствам (більша частина з яких діють у сфері торгівлі); 117
•
У зоні діють три вільні економічні зони з шести в Румунії. Також необхідно відзначити, що прибуткова діяльність зареєстрована тільки в ВЭЗ м. Бреїла (дані за 1997 рік); • Частка промисловості в ВВП - 30.5%; • Державні підприємства проходять через етап реструктуризації. Сільське господарство • Наявність земель, придатних для ведення сільськогосподарської діяльності (зокрема землі Великого острова Бреїла загальною площею в 70 000 га, де діє найбільша сільськогосподарська фірма Європи); • Більша частка приватного сектора в сільському господарстві; • Якість грунту дозволяє вирощувати багато різновидів сільськогосподарських культур; • Наявність великих площ, на яких культивується виноград. Інфраструктура • Наявність земельних ресурсів для будівництва житла; • Найбільший порт на Дунаю; • Наявність водних шляхів (Дунай, Прут, Сирет); Туризм • Регіон володіє підвищеним туристичним потенціалом завдяки наявності природної різноманітності (озера з терапевтичними властивостями: Лакул Серат, Лакул Балта Албе, заповідник Дельта Дунаю); • Трудові ресурси • Наявність кваліфікованої робітничої сили; • Наявність необхідних інститутів підвищення професійної кваліфікації. Слабкі сторони Населення • Основна частина трудових ресурсів зайнята в сільському господарстві (40% від загальної кількості), частка якого в формуванні регіонального ВВП є невеликою. • Старіння населення в сільській місцевості, міграція молоді з сільської місцевості в місто. • Зниження рівня народжуваності. Життєвий рівень • Низький рівень медичного обслуговування, зокрема в сільській місцевості. Сільське господарство • Використання застарілих технологій і слабка база переробки сільгосппродуктів. • Поділ сільськогосподарських земель на невеликі дільниці. • Наявність невикористаного потенціалу в сільському господарстві (наприклад, частина сільськогосподарських земель не обробляється). • Відсутність пільг, що сприяють розвитку сільського господарства. • Підвищені ціни на деякі продукти сільського господарства. • Наявність несертифікованої сільськогосподарської продукції. Туризм • Недостатня діяльність у рекламі туристичного потенціалу, низький рівень менеджменту і маркетингу в даній галузі. Інфраструктура • Підвищений ризик поводів і зсувів; • Непродуктивний розподіл і споживання води; • Слабке оснащення житла обладнанням (особливо в сільській місцевості); • Висока сейсмічність у деяких зонах регіону; 118
• • •
Наявність важкодоступних населених пунктів у сільській місцевості; Підвищений рівень зношеності муніципальної комунальної мережі; Несприятливий зовнішній вигляд деяких будинків у сільській місцевості та в центральній частині деяких міст; • Недостатньо розвинена транспортна інфраструктура. Промисловість • Занепад деяких важливих галузей економіки, в тому числі металургійної, хімічної і верстатобудівної промисловості. • Використання застарілих технологій на більшості підприємств, розташованих у сільській місцевості. • Недостатній первинний капітал при організації МСП і складнощі в отриманні доступу до фінансових джерел. • Низький рівень прямих іноземних інвестицій. • Навколишнє середовище • Недостатня увага питанням охорони довкілля. Торгівля • Недостатня маркетингова і рекламна діяльність у галузі торгівлі продукцією місцевого виробництва. • Наявність на ринку неякісної продукції, як місцевого та і імпортного виробництва. • Наявність на ринку несертифікованих товарів. • Зниження купівельної спроможності національної валюти. Трудові ресурси • Високий рівень безробіття; • Трудові конфлікти, що виникають в зв'язку з вимогами підвищення зарплати при відсутності на те підстав (підвищення зарплати не забезпечується відповідним рівнем продуктивності). Сприятливі чинники Сільське господарство • Зростання продуктивності в сільському господарстві шляхом впровадження нових технологій. Торгівля • Реалізація нових видів місцевих товарів. • Підвищення якості товарів і послуг. • Впровадження на зарубіжні ринки місцевих екологічно чистих продуктів шляхом створення центрів по їхньому просуванню за кордон. Туризм • Розвиток сільськогосподарського і екологічного туризму в Дельті Дунаю. Навколишнє середовище • Використання природних ресурсів з дотриманням відповідних природоохоронних норм шляхом створення центрів моніторингу стану охорони довкілля. Інфраструктура • Створення відповідних умов для іноземних інвесторів у вільних економічних зонах (наявність дешевої кваліфікованої робочої сили, розширення і модернізація інфраструктури та ін.). • Розвиток будівництва житла завдяки наданню пільг при отриманні кредитів під заставу нерухомості. Несприятливі чинники 119
Сільське господарство • Виснаження орних земель. Навколишнє середовище • Зсуви, загроза яких підвищилася через масове вирубування лісів, великий ризик повеней, руйнування берегів; • Забруднення природних ресурсів через порушення економічними агентами природоохоронних норм. Торгівля • Несприятлива для інвесторів банківська політика (високі кредитні ставки); • Недостатні фінансові ресурси; • Сильна конкуренція зовні; • Недостатня увага з боку фірм до стратегії розвитку на довгостроковий і середньостроковий періоди; • Нестабільність законодавчої бази і надмірна бюрократія. Трудові ресурси • Триває зростання безробіття, зокрема серед молоді. Населення • Міграція сільського населення (в основному, молоді) до міст. Особливості, характерні для румунської сторони єврорегіону “Нижній Дунай” Дельта Дунаю У регіоні розташований унікальний фізико-географічний об’єкт: дельта Дунаю. Вона формується трьома основними рукавами: Кілія, Сулина і Сфинтул Георге. Загальна площа дельти Дунаю - 417 800 га, з яких 344 600 га (82%) знаходяться на території Румунії і частина, що залишалася – на території України. За територією дельта Дунаю займає друге місце в Європі (після дельти Волги). Суднобудівна промисловість Характерною ознакою для регіону є наявність розвинутої суднобудівної промисловості. В румунській частині єврорегіону розміщені три суднобудівні верфі (Галац, Бреїла, Тульча), що випускають якісну продукцію, яка користується попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках. Крім того, добрі можливості для ведення бізнесу надаються і румунськими портами. Вільні економічні зони У румунській частині єврорегіону діють три вільні економічні зони (Галац, Бреїла, Сулина) з шести діючих у Румунії. Основна мета створення ВЕЗ – просування румунських товарів за кордон, залучення іноземного капіталу і нових технологій для більш ефективного використання існуючих ресурсів. Інвестори виявляють інтерес до умов, які надаються вільними зонами для ведення бізнесу. Сільське господарство і виноробство Сільське господарство залишається однією з найбільш важливих галузей народного господарства. Румунська частина єврорегіону володіє потенціалом для ведення сільського господарства, зокрема в повіті Бреїла розміщене найбільше в Румунії сільськогосподарське підприємство (Великий острів Бреїли, що має 70000 га земель). 120
На території єврорегіону розміщені декілька великих виноробних виробництв: у повіті Галац – Никорешт і в повіті Тульча - Никулицел. Природні ресурси Унікальними є сірчані джерела в Балта Албе, що отримали широку популярність завдяки своїм терапевтичним властивостям. З інших природних ресурсів відзначені будівельні матеріали (граніт, ліс). Розвиток сільської частини У румунській частині єврорегіону сільська частина представлена 140 комунами, в т. ч. і 453 селами. В сільській частині сконцентрована більша частина економічних ресурсів, в т. ч.: сировина для промислових підприємств, сільськогосподарські, лісозаготівельні, рибні, туристичні і бальнеологічні ресурси. Сільському господарству і рибальству належить 21.7% від ВВП румунської частини єврорегіону (дані за 1995 рік). Зона володіє людським (кваліфікованими трудовими ресурсами), і земельним (сільськогосподарськими землями, в т. ч. з підвищеною родючістю) потенціалом. Для зони характерні специфічні кліматичні умови, в т. ч. і нерівномірний розподіл упродовж року опадів. Констатуються довгі засушливі періоди в літній період, у зв'язку з чим виникає необхідність у проведенні іригаційних робіт. З урахуванням фізикогеографічних, демографічних, економічних і виробничих характеристик, показників інфраструктури, житла, наявності проблем соціально-екологічного характеру, сільського середовища румунської частини єврорегіону розподілена на кілька основних зон. Як зони з обмеженими можливостями визначені: для зони Південної Молдови, в якій розміщений повіт Галац, характерні зсуви, підвищений ризик поводів і сейсмічна небезпека; обмежений доступ населення до централізованої системи питного водопостачання. Для більшості сільських населених пунктів даної зони до залізничної і автомобільної інфраструктур також ускладнений. Зареєстрований підвищений рівень дитячої смертності і низький рівень медичного обслуговування. В той же час в останні п'ять років побудовано дуже багато житла в сільській місцевості. Дельта Дунаю є специфічною зоною в силу своїх фізико-географічних умов. Для даної зони характерні низька щільність населення, наявність дрібних населених пунктів (в яких проживають менше 2000 чол.). Тут зареєстровані ознаки демографічної кризи (загальне зменшення кількості населення). Промислова діяльність і приватний сектор в сільському господарстві представлені слабко, в результаті чого загальні показники рівня зайнятості населення також низькі. Для зони характерний високий лісовий і туристичний потенціал. Міський розвиток В румунській частині єврорегіону розміщені 4 муніципія і 9 міст. Як уже зазначалося, показник рівня урбанізації (співвідношення міських населених пунктів до загальної кількості населених пунктів) в зоні є найвищим, ніж в цілому по країні. Промислове виробництво сконцентровано, в основному, в містах, торгівля і сфера послуг – як в містах, так і в сільській місцевості. В сільській місцевості є умови для розвитку агротуризму, виробництва і переробки сільгосппродуктів, виноматеріалів. У містах створені умови для подальшого розвитку різноманітних форм діяльності - туризму, розвитку МСП, інвестування портової діяльності і т.ін. Зокрема, в повіті Галац створені умови для залучення інвестицій в будівництво, розширення інфраструктури, розвиток сільськогосподарського сектору і т.ін. Повіт Тульча потребує модернізації агропромислового сектору. Є потреба в інвестиціях для розвитку туристичної сфери в заповіднику Дельта Дунаю.
121
Аналіз на субрегіональному рівні Слабкі зони характеризуються високими показниками безробіття і більшим рівнем населення, зайнятого в сільському господарстві. Окрім означених чинників, необхідно враховувати і міграцію в інші регіони в пошуку роботи, недостатньо розвинену інфраструктуру (повіт Тульча), низькі показники інвестицій на одного жителя. Промисловість знаходиться в занепаді в зонах, де в період 1992-1998 рр. відбувалися процеси реорганізації, приватизації, зміни власності, ліквідації великих державних підприємств, в результаті чого була загублена велика кількість робочих місць (Бреїла, Тульча). У м. Галаці після реорганізації через відсутність державних субсидій, на металургійному комбінаті SIDEX Galati в 1999 році було скорочене 5000 робочих місць. Очікується, що в найближчому майбутньому ще 11 000 робітників і службовців SIDEX Galati втратять роботу, що в свою чергу, призведе до різкого збільшення рівня безробіття в даному регіоні. Аналіз даних опитування При проведенні структурного аналізу економічного стану румунської частини єврорегіону були враховані і дані опитування близько 60 економічних агентів, які становлять різноманітні сфери діяльності. Економічні агенти, заповнюючи анкети, надавали дані по динаміці робочих місць, кількісним чинникам проведених операцій, трудовим, матеріальним і інвестиційним ресурсам і висловлювали своє бачення щодо подальших шляхів розвитку єврорегіону: •
Динаміка робочих місць 54.5% респондентів визнали, що кількість робочих місць за останні роки знизилася. 40% відзначили, що кількість робочих місць дуже знизилась за 1997, 1998, 1999 роки. • Кількісні показники проведених операцій 90% респондентів відзначили, що кількісні показники операцій зросли. На думку 8% респондентів, кількісні показники операцій знизилися, а на думку 2% - ніяких змін не відбулося. • Ринок 68% респондентів ведуть свою діяльність на національному ринку, 18% - на різноманітних ринках, в тому числі і міжнародних, 1% використовують і ринки регіонів єврорегіону “Нижній Дунай”. • Трудові ресурси 60% респондентів не зазнають ускладнень при пошуку кваліфікованої робочої сили. 80% менеджерів відзначили, що інколи виникає необхідність у проведенні додаткової підготовки та прийняттю необхідних заходів, для адаптації до сучасних умов. •
Сировина 60% респондентів добувають самостійно сировини на внутрішньому ринку, 29% за кордоном, і тільки 11% користуються системою ,,lohn”. Половина з респондентів, які добувають сировину за кордоном, вважають, що можна обходитися і місцевими можливостями. • Туризм 70% економічних агентів вважають, що більша частина туристів (80%) - іноземні громадяни, і тільки 20% від загальної кількості туристів, що прибувають, є громадянами Румунії. 122
Аналіз даних опитування вказує на те, що основні зусилля єврорегіону повинні бути направлені на розвиток туристичної і сільськогосподарських сфер діяльності на базі місцевих ресурсів. При цьому відзначено, що “сильними сторонами” єврорегіону є наявність природних ресурсів і дельти Дунаю, а “слабкими сторонами” – відсутність фінансових засобів і недостатньо розвинена інфраструктура. На думку основної частини респондентів, необхідно вжити заходів щодо залучення фінансових ресурсів у зону і проведення змін у законодавчій базі сторін. Стратегічні напрямки розвитку співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” І. Вступ Радою єврорегіону повинні були визначені основні стратегічні завдання на короткостроковий і довгостроковий період. Завдання на короткостроковий період (1-3 роки) повинні передбачити створення бази (з урахуванням місцевих ресурсів і можливостей і при підтримці місцевих політичних лідерів і ділових кіл) для наступного розвитку єврорегіону (на довгостроковій основі). На першому етапі стратегія розвитку в економічній галузі має передбачати розвиток МСП, агропромислового сектора, використання туристичного потенціалу, проведення заходів в галузі довкілля, розробка концепції єдиного розвитку єврорегіону. Для рішення зазначених завдань необхідно використати різноманітні ресурси, в тому числі можливості недержавних громадських організацій, Європейського співтовариства, угод на міжурядовому рівні. Основні заходи і пріоритети на період 2000-2002 рр. Розвиток МСП Більша частина МСП зайняті в сфері торгівлі або є мікропідприємствами. Питома вага МСП при формуванні ВВП є незначною. В той же час, МСП більш гнучко реагують на зміни в економіці і надають значну кількість робочих місць. Стратегія розвитку єврорегіону повинна передбачити створення умов для підтримки діяльності МСП, в першу чергу для роботи і розвитку вже існуючих. Зокрема, завдяки прийнятим засобам уже в найближчі роки в румунській частині єврорегіону очікується збільшення кількості економічно життєздатних МСП на 70%. Основні засоби повинні бути направлені на розширення сфери послуг для МСП, розробки для них спеціальних схем фінансування, надання допомоги в залученні інвестицій для розширення інфраструктури. У рамках означених пріоритетів будуть вживатися ряд специфічних заходів: • розвиток підприємницького хисту і підвищення професійної кваліфікації у менеджерів; • розширення сфери діяльності для МСП; • надання доступу МСП до різноманітних фінансових джерел; • сприяння МСП у засвоєнні зарубіжних ринків. Розвиток підприємницького хисту і підвищення професійної кваліфікації у менеджерів Буде надана допомога в розширенні мережі консультаційних центрів для ділових людей (з питань менеджменту, роз'яснення законодавчої бази, організації і розробки стратегії діяльності МСП і т. ін.). Особлива увага буде приділена створенню інформаційних центрів по розповсюдженню енергозберігаючих і екологічно чистих технологій. Будуть вживатися заходи, що стимулюють встановлення партнерських відношень між МСП, створення ділових асоціацій на місцевому і міжрегіональному рівнях. 123
Розширення сфери діяльності для МСП Надання МСП нових площ. Створення і розвиток „бізнес-інкубаторів”. Сприяння МСП у питаннях створення промислових парків. Надання сприяння МСП при проведенні виставок і експозицій. Надання доступу МСП до різноманітних фінансових джерел Надання грантів підтримки МСП. Формування схеми гарантованої взаємодопомоги для МСП. Субсидіювання новостворюваних МСП з кредитних фондів, що вертаються сумою до 20 000 EURO/проект з процентною ставкою максимум до 2/3 від ринкових. Надання кредитів МСП під довгострокові програми (для придбання обладнання, розвитку інфраструктури і т.ін.). Створення лізингових фондів. Спільне фінансування лізингових операцій, які проводять МСП. Сприяння МСП у засвоєнні зарубіжних ринків Надання сприяння МСП у засвоєнні нових технологій, придбанні сучасного обладнання, що дозволить випускати продукцію, яка відповідає сучасним стандартам. Створення спільних підприємств. Розвиток агропромислового сектора У рамках даного пріоритету мають вживатися заходи із засвоєння нових технологій в сільському господарстві і придбанні сучасного обладнання, що дозволить зменшити існуючі відмінності між міським і сільським середовищами. Для збільшення виробництва в сільськогосподарському секторі слід також вжити і такі специфічні заходи: • Трансфер know-how для фірм, працюючих у сільськогосподарській сфері. Проекти будуть передбачати створення центрів трансферу know-how, що, в свою чергу, будуть сприяти проведенню досліджень і трансферу нових технологій в сільському господарстві. Зазначені центри будуть проводити навчання і тренінги для менеджерів, що служать МСП. • Розширення сфер економічної діяльності для отримання додаткових альтернативних прибутків. Інвестування МСП у вигляді невеликих підприємств для переробки с/г продукції, переробки відходів, також ремісничих цехів. Розвиток туризму і туристичної інфраструктури, створення інформаційних туристичних центрів, підготовка персоналу МСП для ведення туристичної діяльності. • Розвиток і модернізація агропромислової інфраструктури. Будівництво нових доріг, що дасть змогу отримати доступ до наявної транспортної інфраструктури загальнонаціонального значення. Будівництво і модернізація сільських доріг, що має значення для розвитку туристичного бізнесу. Вжиття заходів з розширення системи забезпечення питною водою, каналізаційної мережі. • Розвиток кооперативного сектору в сільському господарстві. Фінансування програм об'єднання землевласників стимулюють створення МТС. Розвиток інфраструктури єврорегіону • Інвестиції для розширення транспортної інфраструктури. Будівництво і модернізація транспортної інфраструктури вздовж автомобільних доріг і залізниць загальнонаціонального значення. • Інвестиції в інфраструктуру технічного значення. Будівництво або відновлення життєво важливої інфраструктури (електромереж, газопроводів, водних і каналізаційних мереж). • Інвестиції в інфраструктуру суспільного значення Фінансування проектів з відновлення інфраструктури суспільного значення: лікарень, дитячих будинків та інших інститутів, які діють в сфері надання послуг населенню. 124
Розвиток гуманітарних ресурсів Людські ресурси складають основу економічному розвитку. Сьогоднішній день вимагає доступу до інформації, відповідність утворення сучасним вимогам, доброї менеджерської підготовки і високої продуктивності, що, в свою чергу, сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції, яка випускається. Необхідно ввести у відповідності до сучасних вимог виховально-освітню систему. З цією метою необхідно: • Адаптація системи освіти до вимог наймача. Створення робочих груп за участю представників навчальних закладів і представників бізнесу для вироблення системи утворення, що б відповідала вимогам роботодавців. • Підготовка і підвищення кваліфікації праці Створення курсів підготовки і підвищення професійної кваліфікації для робітників і службовців, які бажають зберегти робоче місце або обрати інший вид діяльності. • Діяльні заходи для окремих категорій громадян, які втратили роботу у зв'язку з реорганізацією підприємств Проведення спеціальних програм, що дозволять безробітним знайти нове робоче місце. Проведення програм, що передбачають перекваліфікацію і перенавчання безробітних. Розробка і проведення програм, що стимулюють МСП приймати на роботу фахівців з числа безробітних. Розвиток туристичного потенціалу Туристична діяльність може стати одним з основних прибуткових сфер діяльності для єврорегіону у випадку, якщо будуть використані всі існуючі можливості. Для розвитку туристичного потенціалу необхідно передбачити: • Прямі інвестиції для приведення у відповідність до міжнародних стандартів існуючий туристичний потенціал. Відновлення і будівництво закладів, зайнятих у сфері туризму (готельні, терапевтичні комплекси та ін.), розширення сфери послуг. • Розширення транспортної інфраструктури, що надає доступ до туристичних зон. • Відновлення об'єктів, які становлять інтерес для туристів. • Розширення послуг, що сприятимуть розвитку туризму. Сприяння і надання допомоги МСП, що проводять рекламні проекти по інформуванню туристів про можливості регіону, розробляють рекламу існуючого потенціалу. Проведення програм по навчанню персоналу МСП, зайнятих в сфері туризму. • Розвиток нових форм туристичних послуг Розвиток таких форм туристичної діяльності як агротуризм, діловий туризм, екотуризм та ін. Створення спеціалізованих клубів мисливців, любителів підводного плавання та ін. Охорона довкілля У сфері охорони навколишнього середовища необхідно вжити заходи, що передбачають: • Зниження рівня забруднення довкілля. Організація системи менеджменту і аудиту на приватних і державних підприємствах, реконструкція існуючих систем очистки. Будівництво нових очисних систем. Проведення постійного моніторингу стану довкілля. • Відвернення виникнення стихійних лих. Прийняття заходів із запобігання стихійних лих: програми відвернення ерозії грунту, зсувів, повеней та ін. Насадження нових лісових масивів. • Відновлення промислових площ, визволених у результаті ліквідацій або реорганізацій підприємств. 125
Інформаційні заходи На першому етапі необхідно передбачити: • Затвердження єдиної емблеми. Проведення конкурсу на кращий проект емблеми. • Розвиток міжрегіональних систем комунікацій. Періодична публікація матеріалів про діяльність організаційних структур єврорегіону, завдання, що вирішуються, проведення семінарів, конференцій та ін. • Просування єврорегіону на міжнародний рівень. Розповсюдження інформаційних матеріалів у міжнародних засобах масової інформації, участь у роботі міжнародних семінарів, створення сторінки в системі Інтернет. Підготували Камелія ЄПУРЕ, керівник Координаційного центру Єврорегіону "Нижній Дунай" (м. Галац, Румунія); Лумініца МИХАЙЛОВ, директор Агенства регіонального розвитку Південно-Східного регіону розвитку (м. Бреїла, Румунія).
126
ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В РАМКАХ ЄВРОРЕГІОНУ "НИЖНІЙ ДУНАЙ" (ПОГЛЯД З МОЛДОВСЬКОЇ СТОРОНИ) Аналіз соціально - економічного розвитку регіону Кагул Повіт Кагул розташований в зоні нижнього Пруту, західної рівнини Чорного моря та плато Тігеч. Загальна площа повіту - 2,4 тис. км2, населення - 199300 жителів. Повіт сформований на базі колишніх трьох адміністративно-територіальних районів півдня Республіки Молдова - Кагул, Кантемір та Вулканешти - і поділяється на три однойменні сектори. До складу повіту входять муніципій Кагул (центр повіту), місто Кантемір, 44 примарії, які охоплюють 106 селищ. На заході повіт межує по річці Прут з Румунією, на півдні - з Одеською областю України. Повіт Кагул є членом єврорегіону “Нижній Дунай" і приймає участь у міжнародній вільній економічній зоні “Рені-Галац-Джурджулешти”. Повіт Кагул є єдиним регіоном Республіки Молдова, який після завершення будівництва нафтотерміналу “Джурджулешти” матиме вихід до Чорного Моря. Повіт Кагул, як і інші південні регіони Республіки Молдова, є аграрною зоною. Кількість винограду, що вирощується на території повіту, становить 30% від загальнонаціональних показників. I. Показники гуманітарного розвитку Зведені дані Показники 1 Площа (га) Кількість населення (тис.) Головні населені пункти Кількість жителів, які мешкають в основних центрах (тис.) Населення Середній показник росту Щільність Щільність населення (%) Сільского Міського Розподіл за статтю Жінки Чоловіки Розподіл за віком До 18 років Активне населення Пенсіонери Освіта
Назва сектору
Всього
Кантемир 2 93866 74,0 1 7,1
Кагул 3 85429 89,1 1 47
Вулканешти 4 62020 36,2 -
5 241315 199,3 2 54,1
7 90
9 104
16 58
10,6 88,6
90,4 9,6
52 48
100 -
30,8 28,8
52 48
52 48
52 48
52 48
30 50 20
24,3 63,4 12,3
27,6 53,4 21,2
27,3 55,6 17,8
127
Середня тривалість навчання (роки) Рівень освіти Охорона здоров`я Середня тривалість життя (роки) Чоловіки Жінки
9
11
9-11
10
96
84
85
88,3
59.1 63.4
61 64
61 64
60,3 63,8
Демографічні показники населення за статевою ознакою (%) Назва сектору Кантемир Кагул Вулканешти
Жінки 52 51,9 52
Чоловіки 48 48,1 48
Кількісні показники населення за віком (%) Назва сектору Кагул Кантемир Вулканешти
До 18 років 24,3 30 27,6
Після 18 років 63,4 50 53,4
Пенсіонери 12,3 20 21,2
Середня тривалість життя складає від 51 до 62 років для чоловіків та від 63 до 71 років для жінок. Показники дитячої смертності на 1000 новонароджених складають (%): • сектор Кантемир - 14,4; • сектор Кагул - 10,6; • сектор Вулканешти - 12. Освіта Повіт Кагул має в своєму розпорядженні досить насичену інфраструктуру виховних і навчальних закладів різного рівня. На його території функціонують 98 шкіл, 34 ліцеїв, 12 гімназій, 11 початкових шкіл, 41 дитячих садків. У 1998 році був відкритий приватний гуманітарний університет, а в 1999 році - державний університет “Нижній Дунай". Загальний рівень освіченості дорослого населення складає від 84% в секторі Кагул до 96% в секторі Кантемир. Розподіл населення за рівнем освіти (%) Рівень освіти Незакінчена середня освіта Середня освіта Середня спеціальна освіта Вища освіта
Назва сектору Кантемир 77,8
Кагул 55
Вулканешти 35,4
18 2,1
22 16
54 8,2
2,1
7
2,4 128
II. Показники економічного розвитку. Трудові ресурси Співвідношення виробництва продукції та надання послуг (%) Назва сектору Кантемир Кагул Вулканешти
Промисловість 17 35,4 0,1
Сільське господарство 80 30 98
Сфера послуг 3 34,6 1,9
Співвідношення зайнятого населення по секторах економіки (%) Назва сектору регіону Кантемір Кагул Вулканешти
Промисловість 80 53 88
Сільське господарство 15 30 1,5
Сфера послуг 5 17 10,5
Показники рівня безробіття Назва сектору
Чоловіки
Жінки
Всього
Молодь
Кагул Кантемир Вулканешти
1008 460 24
1270 673 20
2278 1133 44
1122 401 22
Рівень безробіття (%) 1,0 1,6 0,02
Основними сферами виробничої діяльності є: • сільське господарство; • харчова промисловість; • виробництво будівельних матеріалів. Тваринництво репрезентоване вирощуванням великої рогатої худоби, свиней та вівчарством. В останні роки простежується тенденція до скорочення потенціалу великих зоотехнічних ферм. В той же час відмічене зростання кількості великої рогатої худоби в приватному секторі. На цей час: • в секторі Кагул налічується 43000 голів овець, 6000 голів великої рогатої худоби, 15 000 голів свиней; • в секторі Вулканешти - 3000 голів великої рогатої худоби, 42 000 овець, 7000 свиней; • в секторі Кантемир - 3000 голів великої рогатої худоби, 17 000 свиней та 59 000 овець. Харчові та переробні підприємства: У секторі Кантемир на цей час діють такі підприємства: консервний завод, агрофірми “Viisoara”, S.A. “Struguri-Salaris”, S.A. “Ceba Vin”, експериментальна станція “Tiganca”, підприємства S.A. “Vinal Coci”, S.A. “Botritis”, підприємства по виробництву кормів “Cereale". У секторі Кагул діють: консервний завод S.A. “Provit”, підприємство S.A. “CerealeCahul”, винні заводи S.A. “Cahul” і “Trifesti”, державні сільськогосподарські підприємства “Larga”, CAP “Basarabia”, “Vierul”, хлібокомбінат “Cahul”, підприємства S.A. “Fabrica de branzeturi”, S.A. “Tricon”. 129
У населених пунктах сектора Вулканешти діють: винний завод “Gavanoasa”, підприємства S.A. “Prut”, S.A. “Margaritar”, S.A. “Slobozia Mare”. Сфера послуг представлена автомобільними підприємствами, підприємствами по постачанню рідкого палива, термо- та електроенергії, а також підприємствами, що діють у сфері надання комунальних послуг. В останні роки відмічена тенденція до зростання кількості паливних заправок, млинів та маслоробних фабрик. У цей час ведуться геологорозвідувальні роботи по пошуку газових (сектори Кантемир, Кагул і Вулканешти) і нафтових (сектори Кагул і Вулканешти) родовищ. У районі села Джурджулешти проводиться будівництво нафтотерміналу, введення якого до дії істотно покращить економічний стан регіону, надасть позитивний вплив на подальший розвиток інфраструктури. Муніципій Кагул Центром повіту є муніципій Кагул, розташований в дельті річки Прут, на відстані 180 км на південь від Кишинева. Кількість населення - 47 000 жителів. Місто знаходиться на висоті 119 метрів над рівнем моря. Під'їзні шляхи: автомобільне шосе: Кагул - Леово - Кишинів, Кагул Джурджулешти, Кагул - Бухарест, Кагул - Ізмаїл, Кагул - Болград - Рені. Працює також міжнародний аеропорт. Залізничні шляхи: Кагул - Кишинів (через станцію “Бессарабська”). Історична довідка Населений пункт уперше був згаданий в офіційному документі 2 липня 1502, коли Штефан Великий викупив у приватної особи селище Скея, яке було розташоване в гирлі річки Фрумоаса та подарував його монастирю Путна. Надалі селище було перейменоване в Фрумоаса. Назва Кагул та статус міста були отримані на честь перемоги російських військ над турками 21 липня 1770 р. у битві на ріці Кагул. Загальна довідка щодо соціально-економічного комплексу муніципію Кагул Муніципій має в своєму розпорядженні економічну базу, яка складається з кількох підприємств, частина з яких практично не діють у зв'язку з економічною кризою. У муніципії діють більш як1200 приватних економічних агентів. Існує необхідність в отриманні інвестицій, насамперед для підтримки та розвитку інфраструктури. Муніципій має в своєму розпорядженні досить розвинену медичну базу, до якої входять лікарня, спеціалізовані поліклініки, аптеки, реабілітаційні центри. У Кагулі розташований відомий бальнеологічний курорт “Nufarul Alb”, у складі якого лікувальна клініка, готельний, харчовий комплекс та культурно-розважальна база. А з відкриттям в 1995 санаторію “Nufarul Alb" муніципій отримав статус курортного міста. Кагул є важливим культурним і освітнім центром країни. На території муніципія функціонують 14 дитячих садків, 3 початкові школи, 6 середніх шкіл, 4 ліцеї, 2 школи-інтернати, 2 навчально-виховні комбінати, медичний коледж, приватний гуманітарний університет та Державний університет “Нижній Дунай”. Діють також 5 бібліотек, палац культури, центр культури і відпочинку, музей історії, музично-драматичний театр “B.P.Hasdeu”, центр дитячої творчості, школа образотворчого мистецтва, музична школа “Maria Cibotari” та ін. Щороку проводяться ряд заходів у сфері культури, в т.ч.: міжнародний фольклорний фестиваль “Nufarul Alb", міжнародний фестиваль дитячого танцю “Каченя”, міжнародний фестиваль “Театр та діти”, фестиваль зимових звичаїв і традицій “Florile Dalbe". Гордістю повіту є ансамбль пісні й танцю “Izvoras". 130
Як муніципій Кагул, так і повіт загалом, мають у своєму розпорядженні певні резерви для розвитку існуючого соціально-економічного потенціалу. Крім того, стратегічною точкою відліку економічного зростання є освоєння природних багатств - продуктів виноградарства, нафтових і газових родовищ у районі села Баймаклія, джерел мінеральних вод типу “Єсентуки 17” і “Матеста” в зоні курорту “Nufarul Alb”. Перспективним є також введення до експлуатації нафтотерміналу “Джурджулешти”. У той же час позитивні результати можуть бути досягнуті тільки в рамках співпраці на міжрегіональному і міжнародному рівнях. І одним з приорітетних напрямків є активізація участі повіту Кагул у розвитку транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай”. Бачення основних напрямків співробітництва в рамках єврорегіону “Нижній Дунай” на найближчий період Пропозиції щодо втілення загальних заходів: ¾ фінансування розробки єдиної стратегії і загального плану розвитку всіх регіонівчленів єврорегіону “Нижній Дунай”; ¾ визначення і розробка законодавчих актів, які регламентують створення зон вільного підприємництва та вільної економічної зони Галац-Рені-Джурджулешти; ¾ розробка і затвердження на міжурядовому рівні законодавчого акту, який надаватиме голові єврорегіону і його заступникам право видачі дозволу на перехід через держкордон (в тому числі при відсутності закордонних паспортів, а також із звільненням від сплати держмита) особам, які відповідають за стан прикордонного співробітництва, а також студентам-громадянам України, які навчаються в румунських навчальних закладах та їх батькам; ¾ визначення шляхів і можливостей отримання від урядів сторін фінансування для розробки серії програм, у тому числі: 1. моніторингу стану довкілля та визначення чинників його забруднення в зоні Нижнього Дунаю; 2. дослідження стану дендрології пойми річки Прут і Нижнього Дунаю та визначення можливих шляхів їх відновлення. Пропозиції комісії з транспорту і комунікацій: ¾ спрощення режиму переходу через держкордон шляхом звільнення від сплати митних зборів громадян, які проживають в адміністративно-територіальних одиницях єврорегіону “Нижній Дунай”; ¾ залучення міжнародних фондів для розвитку мережі автомобільних шляхів; ¾ вивчення можливості введення єдиної системи електрозабезпечення. Пропозиції в рамках комісії з навколишнього середовища: ¾ розробка та проведення ряду програм в галузі довкілля із залученням можливостей неурядових громадських організацій регіонів; ¾ проведення низки спільних заходів, які передбачають включення екосистем регіону до міжнародного природного заповідника “Дельта Дунаю"; ¾ розробка конкретних програм раціонального використання природних ресурсів у рамках транскордонного співробітництва; ¾ розробка законодавчих рамок для менеджменту відходів небезпечних виробництв в регіоні; ¾ створення єдиного еколого-інформаційного центру єврорегіону. Пропозиції в рамках комісії з економіки, торгівлі і туризму: 131
¾ визначення і розробка законодавчих актів, які регламентують створення зон вільного підприємництва і єдиної вільної економічної зони Галац-РеніДжурджулешти; ¾ формування єдиного банку даних щодо туристичного і рекреаційного потенціалу єврорегіону. Розробка довгострокової програми розвитку матеріально-технічної бази, інфраструктури, підготовки кадрів, активізація рекламної діяльності в сфері туризму; ¾ відкриття фірмових магазинів (S.A.Tricon трикотаж, S.A. Консервний завод “Provit" та інш.); ¾ сприяння створенню нових малих та середніх підприємств (МСП) зі спільним капіталом; ¾ організація проведення та участі у спільних виставках. Пропозиції в рамках комісії з демографії: ¾ створення умов для повернення безпритульних дітей до родин (в т.ч. сім'ї FOSTER); ¾ встановлення робочих контактів з виправною установою м. Кагул; ¾ відкриття дитячих центрів та будинків сімейного типу; ¾ відкриття груп та центрів для самотніх матерів і дітей юнацького віку. Підготував Яков Думітру Аждер, координатор Єврорегіону "Нижній Дунай" від повіту Кагул (Республіка Молдова).
132
ЄВРОПЕЙСЬКА РАМКОВА КОНВЕНЦІЯ ПРО ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ОБЩИНАМИ АБО ВЛАСТЯМИ
Преамбула Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, • враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами та розвиток співробітництва між ними, • враховуючи, що, як зазначено в статті 1 Статуту Ради Європи, ця мета досягатиметься, зокрема, шляхом укладання угод в адміністративній галузі, • беручи до уваги, що Рада Європи прагне забезпечити участь територіальних общин або властей Європи в досягненні її мети, • враховуючи, що для досягнення цієї мети важливе значення може мати співробітництво між прикордонними територіальними общинами або властями в таких галузях, як регіональний, міський та сільський розвиток, охорона довкілля, поліпшення діяльності підприємств громадського користування і комунального обслуговування, а також взаємна допомога у надзвичайних ситуаціях, • враховуючи набутий досвід, який свідчить про те, що співробітництво між місцевими та регіональними властями в Європі дозволяє їм ефективно виконувати свої завдання і сприяє, зокрема, благоустрою та розвитку прикордонних регіонів, • сповнені рішучості якнайширше розвивати таке співробітництво і таким чином сприяти економічному та соціальному прогресу прикордонних регіонів і зміцненню солідарності, яка об'єднує народи Європи, погодились про таке: Стаття 1 Кожна Договірна Сторона зобов'язується підтримувати та заохочувати транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, які знаходяться під її юрисдикцією, та територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією інших Договірних Сторін. Вона прагне, враховуючи належним чином відповідні конституційні положення кожної Сторони, сприяти укладанню угод та досягненню домовленостей, які можуть бути для цього необхідними. Стаття 2 1. Для цілей цієї Конвенції “транскордонне співробітництво” означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей. Транскордонне співробітництво здійснюється в межах компетенції територіальних общин або властей, визначеної внутрішнім законодавством. Межі та характер такої компетенції цією Конвенцією не змінюються. 2. Для цілей цієї Конвенції вислів “територіальні общини або власті” означає общини, власті або органи, які здійснюють місцеві або регіональні функції та визнаються як такі внутрішнім законодавством кожної держави. Однак кожна Договірна Сторона під час підписання цієї Конвенції або після цього у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може визначити общини, власті або органи, види діяльності і форми, якими вона має намір обмежити сферу застосування цієї Конвенції або які вона має намір виключити з неї.
133
Стаття З 1. Для цілей цієї Конвенції Договірні Сторони, з урахуванням положень пункту 2 статті 2, заохочують будь-які ініціативи територіальних общин і властей, що ґрунтуються на розроблених у Раді Європи рамкових домовленостях між територіальними общинами та властями. Вони можуть, якщо визнають за доцільне, враховувати типові міждержавні двосторонні або багатосторонні угоди, розроблені у Раді Європи і спрямовані на сприяння співробітництву між територіальними общинами та властями. Досягнуті домовленості та укладені угоди можуть ґрунтуватися на типових і рамкових угодах, статутах та договорах, які наводяться у Додатку до цієї Конвенції в пунктах 1.1-1.5 та 2.1-2.6 і в які можуть вноситися будь-які необхідні зміни залежно від конкретної ситуації в кожній Договірній Стороні. Ці типові і рамкові угоди, статути та договори призначаються для керівництва і не мають сили договору. 2. Якщо Договірні Сторони визнають за необхідне укласти міждержавні угоди, в них, крім іншого, можуть визначатися контекст, форми та межі, в яких можуть здійснювати свою діяльність територіальні общини та власті, зацікавлені у транскордонному співробітництві. Кожна угода може також визначати общини або власті, яких вона стосується. 3. Попередні положення не перешкоджають Договірним Сторонам використовувати, за спільною згодою, інші форми транскордонного співробітництва. Положення цієї Конвенції не можуть також тлумачитися як такі, що анулюють вже існуючі угоди про співробітництво. 4. Угоди та договори укладаються з належним урахуванням повноважень, передбачених внутрішнім законодавством кожної Договірної Сторони, щодо міжнародних відносин та загальної політики, а також з урахуванням будь-яких правил контролю чи нагляду, яких мають дотримуватися територіальні общини або власті . 5. З цією метою будь-яка Договірна Сторона під час підписання цієї Конвенції або після цього у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може визначати органи, які за її внутрішнім законодавством мають право здійснювати контроль або нагляд щодо відповідних територіальних общин і властей. Стаття 4 Кожна Договірна Сторона прагне усунути будь-які юридичні, адміністративні або технічні труднощі, які можуть затримати розвиток та безперешкодне здійснення транскордонного співробітництва, та, у разі необхідності, проводить консультації з іншою або іншими зацікавленими Договірними Сторонами. Стаття 5 Договірні Сторони розглядають питання про доцільність надання територіальним общинам або властям, які беруть участь у транскордонному співробітництві відповідно до положень цієї Конвенції, такого самого режиму, який їм надається у співробітництві на національному рівні. Стаття 6 Кожна Договірна Сторона надає на прохання іншої Договірної Сторони якнайповнішу інформацію з метою сприяння останній у виконанні її зобов'язань за цією Конвенцією. Стаття 7 Кожна Договірна Сторона піклується про те, щоб зацікавлені територіальні общини або власті були інформовані про засоби діяльності, які їм надаються згідно з цією Конвенцією.
134
Стаття 8 1. Договірні Сторони надають Генеральному секретарю Ради Європи всю відповідну інформацію щодо угод та домовленостей, передбачених у статті 3. 2. Будь-яка пропозиція, зроблена однією або декількома Договірними Сторонами з метою доповнення або розширення цієї Конвенції чи типових угод та домовленостей, повідомляється Генеральному секретарю Ради Європи. Генеральний секретар виносить її на розгляд Комітету міністрів Ради Європи, який приймає рішення щодо неї. Стаття 9 1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. 2. Конвенція набирає чинності через три місяці від дати здачі на зберігання четвертої ратифікаційної грамоти або четвертого документа про прийняття чи затвердження за умови, що поміж держав, які виконали цю формальність, принаймні дві держави мають спільний кордон. 3. Стосовно будь-якої держави, яка підписала цю Конвенцію 1 яка ратифікуватиме, прийматиме або затверджуватиме її після набрання нею чинності. Конвенція набирає чинності через три місяці віддати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження. Стаття 10 1. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів Ради Європи може одностайно вирішити запропонувати будь-якій європейській державі, яка не є членом Ради, приєднатися до цієї Конвенції. На таку пропозицію кожна держава, яка ратифікувала Конвенцію, має дати ясно висловлену згоду. 2. Таке приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання, який набирає чинності через три місяці від дати його здачі на зберігання. Стаття 11 1. Будь-яка Договірна Сторона може, у тому, що її стосується, денонсувати цю Конвенцію шляхом перепровадження відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи. 2. Така денонсація набирає чинності через шість місяців від дати отримання Генеральним секретарем такого повідомлення. Стаття 12 Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради Європи, а також будь-яку державу, яка приєдналася до цієї Конвенції, про: а) будь-яке підписання; b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання; с) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до статті 9 Конвенції; d) будь-яку заяву, отриману на виконання положень пункту 2 статті 2 або пункту 5 статті 3; е) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 11, і дату, з якої денонсація набирає чинності. На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цю Конвенцію. 135
Вчинено у Мадриді двадцять першого дня травня місяця 1980 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсипає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі-члену Ради Європи і будьякій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.
136
ДОДАТКОВИЙ ПРОТОКОЛ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РАМКОВОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ОБЩИНАМИ АБО ВЛАСТЯМИ
9 листопада 1995 року, м. Страсбург Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (далі “Рамкова конвенція”), • підтверджуючи важливість транскордонного співробітництва між територіальними общинами або властями у прикордонних районах, • сповнені рішучості вжити подальших заходів для забезпечення транскордонного співробітництва між територіальними общинами або властями, • прагнучи полегшити і розвивати транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, що знаходяться у прикордонних районах, • визнаючи необхідність приведення Рамкової конвенції у відповідність до існуючої в Європі ситуації, • вважаючи за доцільне доповнити Рамкову конвенцію з метою посилення транскордонного співробітництва між територіальними общинами або властями, • зважаючи на Європейську хартію місцевого самоврядування, • враховуючи Декларацію про транскордонне співробітництво в Європі, яку Комітет міністрів проголосив з нагоди 40-ї річниці Ради Європи і яка, крім іншого, закликає продовжувати вживання заходів для поступового усунення будь-яких перешкод – адміністративних, правових, політичних або психологічних, - що стримують розвиток транскордонних проектів, погодились про такі додаткові положення: Стаття 1 1. Кожна Договірна Сторона визнає і поважає право територіальних общин або властей, що знаходяться під юрисдикцією і що згадуються у статтях 1 і 2 Рамкової конвенції, укладати угоди про транскордонне співробітництво з територіальними общинами або властями інших держав у рівноцінних сферах компетенції відповідно до процедур, передбачених в їхніх статутах, із дотриманням національного законодавства і якщо такі угоди не суперечать міжнародним зобов’язанням Сторони. 2. Угода про транскордонне співробітництво спричиняє обов’язки тільки для територіальних общин або властей, які її уклали. Стаття 2 Рішення спільно укладені в рамках угоди про транскордонне співробітництво, виконуються територіальними общинами або властями в межах їхньої національної правової системи із дотриманням їхнього національного законодавства. Виконані таким чином рішення розглядаються як такі, що мають таку саму юридичну силу і такі самі правові наслідки, що і заходи, здійснені цими общинами або властями за їхньою національною правовою системою. Стаття 3 Угода про транскордонне співробітництво, що укладена територіальними общинами або властями, може передбачати створення органу транскордонного співробітництва, який може мати правосуб’єктність або не мати її. З урахуванням завдань, покладених на такий орган, та положень національного законодавства в угоді зазначається, 137
суб’єктом якого права, державного чи приватного, він є в національних правових системах, до яких належать територіальні общини або власті, що укладають угоду. Стаття 4 1. Якщо орган транскордонного співробітництва має правосуб’єктність, така правосуб’єктність повинна визначатися у законодавстві Договірної Сторони, на території якої розташована його штаб-квартира. Правосуб’єктність цього органу визнається іншими Договірними сторонами, територіальні общини або власті яких беруть участь у транскордонній угоді, із дотриманням їхнього національного законодавства. 2. Орган транскордонного співробітництва виконує завдання покладені на нього територіальними общинами або властями, у відповідності до його цілей та у спосіб, передбачений національним законодавством, яке регулює його діяльність. Таким чином: а) діяльність органу транскордонного співробітництва регулюється його статутом та законодавством держави, на території якого розташована його штаб-квартира; b) орган транскордонного співробітництва не має, однак, права вживати загальних заходів або заходів, які можуть зашкодити правам і свободам окремих осіб; c) орган транскордонного співробітництва фінансується з бюджетів територіальних общин або властей. Він не має права встановлювати збори фіскального характеру. Він може у разі необхідності отримувати прибуток від послуг, наданих ним територіальним общинам або властям, користувачам або третім сторонам; d) орган транскордонного співробітництва має річний кошторис і складає балансовий звіт, який затверджується ревізорами, що є незалежними від територіальних общин або властей, які беруть участь в угоді. Стаття 5
1. Договірні сторони можуть, коли це дозволяє їхнє національного законодавство, вирішувати про те, що орган транскордонного співробітництва має бути суб’єктом державного права і що для цілей правової системи кожної Договірної Сторони будь-які заходи, яких він вживає, повинні мати таку саму юридичну силу і такі самі правові наслідки, що і заходи, яких вживають територіальні общини або власті, що уклали угоду. 2. Однак в угоді може зазначатися, що такі заходи мають здійснюватися самими територіальними общинами або властями, які уклали угоду, особливо коли ці заходи можуть зашкодити правам, свободам і інтересам окремих осіб, крім того, кожна Договірна Сторона може встановити, що обов’язки загального характеру не можуть покладатися на орган транскордонного співробітництва і що такий орган не має права вживати загальних заходів. Стаття 6
1. Заходи, яких вживають територіальні общини або власті в рамках угоди про транскордонне співробітництво, підлягають такому самому наглядові, який встановлюється законодавством кожної Договірної Сторони для будь-якого заходу, що вживається територіальними общинами або властями, які уклали угоду. 2. Заходи, яких вживає орган транскордонного співробітництва, створений відповідно до угоди, підлягають наглядові, передбаченому у законодавстві держави, на території якої розташована штаб-квартира цього органу, з урахуванням, крім того, інтересів територіальних общин або властей інших держав. Орган транскордонного задовольняє запити про надання інформації, зроблені властями держав, до яких 138
належать, територіальні общини або власті. Контрольні органи Договірних Сторін вживають заходів для створення засобів належної координації та інформації. 3. Заходи, яких вживає орган, згаданий у пункті 1 статті 5, підлягають такому самому наглядові, який встановлюється законодавством кожної Договірної Сторони для будь-якого заходу, що вживається територіальними общинами або властями, які уклали угоду. Стаття 7 Будь-які спори, що виникають у зв’язку із діяльністю органу транскордонного співробітництва, передаються на розгляд судам, яким вони підсудні за міжнародним правом або міжнародною угодою. Стаття 8 1. Кожна Договірна Сторона під час підписання цього Протоколу або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття або затвердження робить заяву про те, чи застосовуватиме вона положення статей 4 і 5, чи тільки однієї з цих статей. 2. В подальшому така заява можу бути змінена у будь-який час. Стаття 9 Жодні застереження до положень цього Протоколу не дозволяються. Стаття 10 1. Цей протокол відкрито для підписання державами. Які підписали Рамкову конвенцію і які можуть висловити свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу шляхом: а) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження; або b) підписання за умови ратифікації чи затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням. 2. Держава-член Ради Європи не може підписати цей Протокол без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження або здати на зберігання ратифікаційну грамоту чи документ про прийняття або затвердження, якщо вона раніше або одночасно не здала на зберігання ратифікаційну грамоту або документ про прийняття чи затвердження Рамкової конвенції. 3. Ратифікаційні грамоти або документ про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. Стаття 11
1. Цей Протокол набирає чинності через три місяці від дати, на яку чотири державичлени Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу у відповідності до положень статті 10. 2. Стосовно будь-якої держави-члена, яка висловлюватиме свою згоду на обов’язковість для неї цього Протоколу після набрання ним чинності. Протокол набирає чинності через три місяці від дати його підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження. Стаття 12 1. Після набирання чинності цим Протоколом будь-яка держава, яка приєдналась до Рамкової конвенції, може також приєднатися до цього Протоколу.
139
2. Приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання, який набирає чинності через три місяці від дати здачі його на зберігання. Стаття 13 1. Будь-яка Договірна Сторона може у будь-який час денонсувати цей Протокол шляхом подання відповідного письмового повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи. 2. Така денонсація набирає чинності через шість місяців від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем. Стаття 14 Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради Європи та будь-яку державу, яка приєдналася до цього Протоколу, про: a) будь-які заяви, зроблені Договірними Сторонами відповідно до статті 8; b) будь-яке підписання; c) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання; d) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом у відповідності до статей 11 і 12; e) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цього Протоколу. На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол. Вчинено у Страсбурзі дев’ятого дня листопада місяця 1995 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі-члену Ради Європи та будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цього Протоколу.
140
ПРОТОКОЛ № 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва. 5 травня 1998 року, Страсбург Преамбула Держави-члени Ради Європи, які підписали цей Протокол № 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. • враховуючи укладення 9 листопада 1995 року Додаткового протоколу до Рамкової конвенції, який стосується правових наслідків діяльності, що здійснюється в рамках транскордонного співробітництва, та правового статусу будь-яких органів співробітництва, створених згідно з угодами про транскордонне співробітництво, • враховуючи, що для ефективного виконання своїх завдань територіальні общини або власті поглиблюють співробітництво не тільки із сусідніми властями інших держав (транскордонне співробітництво), але й з іноземними властями, які не є сусідами, але з якими існують спільні інтереси (міжтериторіальне співробітництво), а також що таке співробітництво здійснюється не тільки в рамках транскордонного співробітництва між органами та асоціаціями територіальних общин або властей, але й на двосторонньому рівні. • враховуючи Віденську декларацію глав держав і урядів держав-членів (1993 рік), у якій визнається важлива роль Ради Європи у створенні терпимої та процвітаючої Європи через транскордонне співробітництво територіальних общин або властей, відзначаючи, що у галузі міжтериторіального співробітництва документа, порівняного до Рамкової конвенції, не існує, бажаючи забезпечити міжтериторіальне співробітництво міжнародною правовою базою, погодились про таке: Стаття 1 Для цілей цього Протоколу “міжтериторіальне співробітництво” означає будь-яку взаємоузгоджену діяльність, спрямовану на започаткування відносин між територіальними общинами або властями двох або більше Договірних Сторін, крім відносин транскордонного співробітництва між сусідніми властями, включаючи укладання з територіальними общинами або властями інших держав угод про співробітництво. Стаття 2 Кожна Договірна Сторона визнає і поважає право територіальних общин або властей, що знаходяться під юрисдикцією і що зазначаються у статтях 1 і 2 Рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (далі “Рамкова конвенція”), проводити переговори з метою укладання у рівноцінних сферах своєї компетенції угод про міжтериторіальне співробітництво відповідно до процедур, передбачених в їхніх статутах, із дотриманням національного законодавства і якщо такі угоди не суперечать міжнародним зобов’язанням Договірної Сторони. Угода про міжтериторіальне співробітництво спричиняє обов’язки тільки для територіальних общин або властей, які її уклали. Стаття 3 Договірні Сторони цього Протоколу застосовують Рамкову конвенцію до міжтериторіального співробітництва mutatis mutandis. 141
Стаття 4 Договірні Сторони цього Протоколу, які також є Договірними Сторонами Додаткового протоколу до Рамкової конвенції (далі “Додатковий протокол”) застосовують зазначений Протокол до міжтериторіального співробітництва mutatis mutandis. Стаття 5 Для цілей цього Протоколу “mutatis mutandis” означає, що у Рамковій конвенції та Додатковому протоколі термін “транскордонне співробітництво” має на увазі “міжтериторіальне співробітництво” і що статті Рамкової конвенції та Додаткового протоколу застосовуються, якщо інше не передбачене цим Протоколом. Стаття 6 Під час підписання цього Протоколу або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття або затвердження кожна Договірна Сторона Рамкової конвенції та Додаткового протоколу робить заяву про те, чи застосовуватиме вона згідно зі статтею 4 цього Протоколу положення статей 4 і 5 Додаткового протоколу, чи тільки однієї з цих статей. Така заява може бути змінена у будь-який інший час після цього шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи. Стаття 7 Жодні застереження до положень цього Протоколу не дозволяються. Стаття 8 Цей Протокол відкрито для підписання державами, які підписали Рамкову конвенцію і які можуть висловити свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу шляхом: a) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження; або b) підписання з умовою ратифікації, прийняття чи затвердження з подальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням. Держава-член Ради Європи не може підписати цей Протокол без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження або здати на зберігання ратифікаційну грамоту чи документ про прийняття або затвердження, якщо вона раніше або одночасно не здала на зберігання ратифікаційну грамоту або документ про прийняття чи затвердження Рамкової конвенції. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. Стаття 9 1. Цей Протокол набирає чинності через три місяці від дати на яку чотири державичлени Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу відповідно до Статті 8. 2. Стосовно будь-якої держави-члена, яка висловлюватиме свою згоду на обов’язковість для неї цього Протоколу після набрання чинності протокол набирає чинності через три місяці від дати його підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження. Стаття 10 1. Після набрання цим Протоколом чинності будь-яка держава, яка приєдналася до Рамкової конвенції, може також приєднатися до цього Протоколу.
142
2. Приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання, який набирає чинності через три місяці від дати здачі його на зберігання. Стаття 11 1. Будь-яка Договірна Сторона може у будь-який час денонсувати цей Протокол шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи. 2. Така денонсація набирає чинності через шість місяців від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи. Стаття 12 Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени Ради Європи та будь-яку державу, яка приєдналася до цього Протоколу, про: a) будь-які заяви, зроблені Договірною Стороною відповідно до статті 6; b) будь-яке підписання цього Протоколу; c) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання; d) будь-яку дату набрання цим Протоколом чинності відповідно до статті 9 і статті 10; e) будь-яку іншу дію, будь-яке інше повідомлення або сповіщення, які стосуються цього Протоколу. На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол. Вчинено у Страсбурзі п’ятого дня травня місяця 1998 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі-члену Ради Європи та будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цього Протоколу.
143
УГОДА між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про співробітництво прикордонних областями України та адміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова Уряд України та Уряд Республіки Молдова, далі “Сторони”, • враховуючи добросусідські відносини, що історично склалися, високий ступінь інтегрування економік держав, • вважаючи необхідним відновлення порушених взаємовигідних зв’язків, а також те, що їхній розвиток і поглиблення усвідомленні на рівні прикордонних областей та адміністративно-територіальних одиниць, • ґрунтуючись на взаємовигідній заінтересованості у створенні сприятливих умов для розвитку економічних відносин між господарюючими суб’єктами в межах чинних міжурядових угод, домовились про нижченаведене: Стаття 1 Сторони погодилися сприяти прикордонному співробітництву Вінницької, Одеської і Чернівецької областей України та Бриченського, Окницького, Сорокського, Дондушенського, Кам’янського, Рибницького, Дубесарського, Григор’їопольського, Слобозийського, Штефан-Воде, Кеушенського, Басарабського, Чадир-Лунгського, Тараклійського, Вулканештського районів Республіки Молдова. Стаття 2 Сторони визнають необхідним прийняття відповідних нормативних актів, спрямованих на врегулювання взаємовідносин і розширення зв’язків між прикордонними областями України та адміністративно-територіальними одиницями Республіки Молдова і господарюючими суб’єктами на їхніх територіях і доручать відповідним державним органам спільно підготувати пропозиції з зазначених питань. Стаття 3 Кожна із Сторін надає право органам виконавчої влади прикордонних областей та адміністративно-територіальних одиниць забезпечувати сприятливі умови для збереження та розвитку торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва, виробничої кооперації і інтеграції виробництва, взаємного інвестування відповідно до національного законодавства України та Республіки Молдова, а також чинними двосторонніми договорами. Стаття 4 Торговельно-економічне і науково-технічне співробітництво, а також співробітництво в галузі розвитку виробничої кооперації між прикордонними областями та адміністративно-територіальними одиницями регулюються відповідно до чинного законодавства Сторін, двосторонніх угод і здійснюються шляхом укладення договорів (контрактів) між господарюючими суб’єктами, незалежно від форм власності та підпорядкованості. Стаття 5 Сторони погодились на те, що розрахунки за поставки продукції між підприємствами та організаціями, розташованими в прикордонних областях та адміністративно-територіальних одиницях обох держав, будуть здійснюватися на підставі контрактів за договірними цінами і в порядку, який визначається Національним банком України і Національним банком Молдови відповідно до чинного законодавства Сторін. 144
Стаття 6 Сторони доручають органам центральної виконавчої влади розробити заходи по спрощенню прикордонного і митного контролю щодо громадян України і Республіки Молдова, які постійно проживають на території прикордонних областей та адміністративно-територіальних одиниць. Стаття 7 Сторони домовилися забезпечувати сприятливі умови для роботи всіх видів транспорту, що здійснює перевезення пасажирів та вантажів між прикордонними областями та адміністративно-територіальними одиницями. Умови та порядок організації перевезень визначаються окремими угодами Сторін по видах транспорту. Стаття 8 Сторони сприятимуть розвитку в прикордонних областях та адміністративнотериторіальних одиницях повноправного і взаємовигідного співробітництва у галузі освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, широкому інформаційному обміну, вживатимуть дійових заходів по створенню необхідних умов, що забезпечують розвиток співробітництва в гуманітарній галузі. Стаття 9 Сторони погодились встановити через місцеві органи виконавчої влади узгоджену систему контролю стану та змін довкілля на основі міжнародних критеріїв, забезпечити обмін інформацією з екологічних питань, цивільної оборони прикордонних областей та адміністративно-територіальних одиниць, надавати одна одній допомогу в разі стихійного лиха, катастроф, надзвичайних ситуацій та в ліквідації їх наслідків. Стаття 10 Спори щодо тлумачення та застосування цієї Угоди вирішуватиметься шляхом консультацій і переговорів. Зміни та доповнення до цієї Угоди можуть бути прийняті за взаємною згодою Сторін і оформлені Протоколом, який вважатиметься невід’ємною частиною цієї Угоди. Стаття 11 Ця Угода набуває чинності з дати останнього письмового повідомлення Сторін про виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття нею чинності. Ця Угода складається строком на п’ять років. Її дія буде автоматично продовжуватись на наступні п’ятирічні періоди, якщо жодна із Сторін, не повідомить у письмовому вигляді іншу Сторону, не пізніше, ніж за 6 місяців до закінчення чергового терміну дії цієї Угоди, про свій намір її денонсувати. Вчинено в м. Кишиневі 11 березня 1997 року у двох дійсних примірниках, кожний українською, молдовською і російською мовами, причому всі тексти є автентичні. У разі виникнення розбіжностей щодо тлумачення українського чи молдавського тексту цієї Угоди, Сторони візьмуть за основу текст, викладений російською мовою.
145
ДОГОВІР про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією (витяг) Україна та Румунія, далі “Договірні Сторони”, •
будучи впевненими в тому, що добросусідство, взаємна повага та співробітництво між двома державами відповідають фундаментальним інтересам їх народів, • усвідомлюючи спільний стратегічний інтерес у зміцненні незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і стабільності кожної з них, • вітаючи позитивні історичні зміни в Європі та будучи впевненими спільним прагненням до єдиної Європи — континенту миру, безпеки та співробітництва, • керуючись цілями та принципами Статуту ООН та виходячи з верховенства загальновизнаних норм міжнародного права, • підтверджуючи свою рішучість виконувати зобов'язання, які містяться у Гельсінському Заключному Акті, Паризькій Хартії для нової Європи, а також в інших документах Організації з безпеки та співробітництва у Європі, • будучи впевненими в тому, що повага до основних прав і свобод людини є важливою передумовою для побудови єдиної Європи, об'єднаної спільними цінностями демократії, свободи та правової держави, • засуджуючи несправедливі акти тоталітарних і військово-диктаторських режимів, які в минулому негативно впливали на відносини між українським та румунським народами, і будучи переконаними, що ліквідація болючої спадщини минулого можлива лише шляхом розвитку відносин дружби і співробітництва між двома народами, які прагнуть до створення єдиної Європи, • вважаючи, що об'єктивна оцінка минулого буде сприяти зміцненню взаємного розуміння і довіри між двома державами та народами, • будучи переконаними у необхідності здійснення обома договірними Сторонами спрямованої у майбутнє активної політики порозуміння і злагоди, добросусідства і партнерства, і враховуючи потенціал обох країн та їхні можливості для розвитку взаємовигідного двостороннього співробітництва, домовились про наступне: Стаття 2 1. Договірні Сторони згідно з принципами і нормами міжнародного права та принципами Гельсінського Заключного Акта підтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться тепер і в майбутньому від будь-яких зазіхань на цей кордон, а також від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони. Стаття 4 1. Договірні Сторони, визначаючи неподільний характер європейської безпеки, співробітничатимуть з метою побудови єдиної Європи, яку складатимуть миролюбні, демократичні та незалежні держави. Відповідно до їхніх міжнародних зобов'язань вони сприятимуть проведенню політики співробітництва та добросусідства, зміцненню стабільності, миру та безпеки в їх регіоні і на континенті. Стаття 5 Договірні Сторони зміцнюватимуть та розширюватимуть співробітництво в рамках міжнародних організацій, включаючи регіональні та субрегіональні. Вони 146
підтримуватимуть одна одну в їхніх зусиллях, спрямованих на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури. Стаття 8 Договірні Сторони відповідно до положень Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти та взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони також сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав в рамках існуючих, а також новостворюваних єврорегіонів “Верхній Прут” і “Нижній Дунай”, до участі в яких можуть запрошуватися адміністративно-територіальні одиниці інших зацікавлених держав. Договірні Сторони діятимуть в напрямку включення цього співробітництва в рамки відповідної діяльності європейських інституцій. Стаття 9 Договірні Сторони будуть розширювати співробітництво між собою, а також з іншими придунайськими та причорноморськими державами у всіх сферах, які становлять спільний інтерес. Стаття 11 Договірні Сторони підтримуватимуть розширення прямих контактів між їхніми громадянами, а також між неурядовими організаціями та громадськими об'єднаннями обох країн. Стаття 13 1. З метою захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні, Договірні Сторони будуть застосовувати міжнародні норми і стандарти, що визначають права осіб, які належать до національних меншин, а саме ті норми і стандарти, які містяться у Рамковій конвенції Ради Європи про захист національних меншин, а також в: документі Зустрічі Копенгагенської конференції щодо людського виміру Організації з безпеки та співробітництва в Європі від 29 червня 1990 року, Декларації Генеральної Асамблеї ООН щодо прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (Резолюція 47/135) від 18 грудня 1992 року і Рекомендації 1201 (1993 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо додаткового Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини стосовно прав національних меншин, при тому розумінні, що ця Рекомендація не стосується колективних прав і не зобов'язує Договірні Сторони надати відповідним особам право на спеціальний статус територіальної автономії, заснованої на етнічних критеріях. 2. Українська меншина в Румунії включає громадян Румунії незалежно від регіонів, де вони проживають і які відповідно до їх вільного вибору належать цій меншині, зважаючи на їх етнічне походження, мову, культуру чи релігію. Румунська меншина в Україні включає громадян України незалежно від регіонів, де вони проживають і які відповідно до їх вільного вибору належать цій меншині, зважаючи на їх етнічне походження, мову, культуру чи релігію. 3. Договірні Сторони зобов'язуються в разі необхідності вжити належних заходів з метою розвитку у всіх сферах економічного, соціального, політичного та культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належить до більшості населення. У цьому зв’язку вони належним чином враховуватимуть конкретне становище осіб, які належать до національних меншин.
147
4. Договірні Сторони підтверджують, що особи, яких стосується ця стаття, мають, зокрема, право індивідуально або разом з іншими членами їх групи, на свободу виявлення, збереження та розвиток їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності, право зберігати та розвивати свою культуру та право на захист від будь-якої спроби асиміляції проти їх волі. Вони мають право здійснювати повністю та ефективно права людини і основні свободи без будь-якої дискримінації і в умовах повної рівності перед законом. Особи, які належать до цих меншин, мають право ефективно брати участь у публічних справах, у тому числі через обраних відповідно до закону представників, а також у культурному, суспільному та економічному житті. 5. Договірні Сторони створюватимуть для осіб, які належать до української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні, однакові умови для вивчення їх рідної мови. Договірні Сторони підтверджують, що вищезгадані особи мають право на отримання освіти рідною мовою в необхідній кількості шкіл та освітніх державних і спеціальних учбових закладів, розміщених відповідно до географічного розселення відповідних меншин. Вони також мають право використовувати рідну мову у відносинах з органами державної влади відповідно до національного законодавства та міжнародних зобов'язань Договірних Сторін. 6. Договірні Сторони визнають, що користуючись правом на об'єднання, особи, які належать до цих національних меншин, відповідно до внутрішнього законодавства можуть засновувати та підтримувати власні організації, товариства, а також освітні, культурні та релігійні заклади та установи. 7. Договірні Сторони будуть поважати право осіб, які належать до національних меншин, мати доступ до інформації та засобів масової інформації рідною мовою, а також вільно обмінюватись та розповсюджувати інформацію. Вони не перешкоджатимуть створенню і використанню цими особами відповідно до внутрішнього законодавства кожної із Сторін власних засобів масової інформації. Особи, яких стосується ця стаття, мають право підтримувати контакти між собою та з громадянами інших держав і брати участь у заходах неурядових організацій як на національному, так і на міжнародному рівнях. 8. Договірні Сторони утримуватимуться від вжиття заходів, які змінюють пропорційний склад населення у місцевостях, де проживають особи, які належать до національних меншин, спрямовані на обмеження прав і свобод цих осіб, які випливають з міжнародних норм і стандартів, згаданих у пункті 1 цієї статті. 9. Будь-яка особа, яка належить до національної меншини і яка вважає, що її права, захищені цією статтею, були порушені, має право звернутися із зверненням до відповідних державних органів у встановленому законом порядку. 10. Договірні Сторони визнають обов'язок осіб, яких стосується ця стаття, бути лояльними до держави, громадянами якої вони є, дотримуватися її національного законодавства, а також поважати права інших осіб, зокрема тих, які належать до більшості населення або до інших національних меншин. 11. Жодне з положень цієї статті не буде тлумачитись як таке, що обмежує або заперечує права людини, визнані відповідно до законів Договірних Сторін або угод, укладених між ними. 12. Жодне з положень цієї статті не може тлумачитись як таке, що надає право займатися будь-якою діяльністю або діяти всупереч цілям та принципам Статуту OOН, іншим зобов'язанням, встановленим міжнародним правом або положеннями Гельсінського Заключного Акта та Паризької Хартії для нової Європи, включаючи принцип територіальної цілісності держави. Стаття 14 1. Договірні Сторони створюватимуть сприятливі умови для розвитку взаємовигідних двосторонніх торгово-економічних відносин та удосконалюватимуть їх 148
механізм відповідно до норм та практики світової торгівлі. Вони нададуть одна одній режим найбільшого сприяння в економічних відносинах на умовах, передбачених двосторонньою угодою. 2. Кожна з Договірних Сторін, відповідно до внутрішнього законодавства та міжнародного права, створить на своїй території сприятливі умови для економічної діяльності фізичних та юридичних осіб іншої Договірної Сторони, включаючи взаємне заохочення та захист інвестицій. Стаття 16 1. Договірні Сторони, з урахуванням їх можливостей, розвиватимуть співробітництво в галузі охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, ліквідації наслідків промислових аварій та стихійних лих. Вони співпрацюватимуть в галузі раціонального природокористування, збільшення екологічно чистих виробництв, здійснення ефективних природоохоронних та природо-відновлювальних заходів з метою підвищення екологічної безпеки обох країн. 2. Договірні Сторони активізуватимуть співробітництво між собою, з іншими країнами та міжнародними організаціями з метою контролю, відвернення та зменшення забруднення вод Дунаю та Чорного моря. 3. Договірні Сторони будуть негайно інформувати одна одну про випадки екологічних катастроф і промислових аварій, які можуть мати транскордонні наслідки, та про заходи, яких вживають для ліквідації цих наслідків. Стаття 17 Договірні Сторони розширюватимуть співробітництво в галузі транспорту, забезпечуючи, зокрема, свободу транзиту осіб і вантажів через свої території відповідно до національного законодавства та міжнародних норм і практики. З цією метою вони укладуть відповідні угоди. Стаття 19 1. Договірні Сторони розвиватимуть співробітництво в галузях культури, науки та освіти. Стаття 27 Цей Договір укладається строком на 10 років. Його чинність буде автоматично продовжуватися на новий п'ятирічний строк, якщо жодна із Договірних Сторін не менше ніж за один рік до закінчення відповідного терміну його чинності письмово не повідомить іншу Договірну Сторону про свій намір денонсувати цей Договір. Стаття 28 Цей Договір підлягає ратифікації відповідно до процедур, передбачених законодавством кожної з Договірних Сторін, і набуває чинності в день обміну ратифікаційними грамотами. Вчинено в м. Констанца 2 червня 1997 р. у двох оригінальних примірниках, кожний українською і румунською мовами, причому обидва тексти є рівно автентичними.
149
Загальна інформація про Єврорегіон “Нижній Дунай” Угоду про створення Єврорегіону “Нижній Дунай” було підписано 14 серпня 1998 р. в м. Галац (Румунія). До його складу увійшли: • з української сторони - Одеська область; • з молдовської сторони - райони Кагул, Кантемір і Вулканешти* ; • з румунської сторони - повіти Бреїла, Галац і Тульча. Головою Єврорегіону “Нижній Дунай” терміном на 2 роки обрано Голову Ради повіту Галац пана Резвана Ангелуцу. До складу Ради Єврорегіону “Нижній Дунай” від Одеської області входять: • пан Сергій Гриневецький, голова Одеської обласної державної адміністрації, віцеголова Єврорегіону “Нижній Дунай”; • пан Георгій Арабаджі, заступник голови Одеської обласної Ради народних депутатів, член Ради Єврорегіону “Нижній Дунай”; • пан Іван Буценко, голова Ренійської районної державної адміністрації, член Ради Єврорегіону “Нижній Дунай”. Координатором від Одеської області є пан Георгій Бабаян. Відповідно до його Статуту, Єврорегіон “Нижній Дунай” не є юридичною особою і створений не для підміни місцевих адміністрацій або створення нової адміністрації і не діє проти інтересів національної держави. Інформація про мету створення Єврорегіону “Нижній Дунай”, його організаційну структуру і керівні органи міститься в тексті його Статуту, що надається в цієї публікації.
150
УГОДА про формування Єврорегіону "Нижній Дунай" Одеська обласна державна адміністрація, Одеська обласна рада, які є представниками української Сторони, Виконавчий комітет району Вулканешти, Виконавчий комітет району Кагул, Виконавчий комітет району Кантемир, які є представниками молдовської Сторони, Рада повіту Бреїла, Рада повіту Галац, Рада повіту Тульча, які є представниками румунської Сторони, • будучи впевненими в тому, що добросусідство, взаємна повага та співробітництво між територіальними громадами або властями відповідають фундаментальним інтересам громадян, які проживають у прикордонних регіонах, • з урахуванням положень Договору про добросусідство і співробітництво між Україною та Румунією, Протоколу про тристороннє співробітництво між Урядами України, Республіки Молдова та Румунії, підписаного в м. Ізмаїлі 3-4 липня 1997 року і "Європейською Рамковою Конвенцією про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями", прийнятою в м. Мадриді 21 травня 1980 року, • з метою просування транскордонного співробітництва у районі нижнього Дунаю, домовились про наступне: 1. Сформувати Єврорегіон "Нижній Дунай" у складі: • українська Сторона - Одеська область; • молдовська Сторона - райони Кагул, Кантемир і Вулканешти; • румунська Сторона - повіти Бреїла, Галац і Тульча. 1. 2. Затвердити Статут Єврорегіону "Нижній Дунай", який забезпечує юридичну основу організації та розвитку діяльності. 2. 3. Сформувати Раду Єврорегіону, як керівний орган Єврорегіону "Нижній Дунай", у складі: • Голова Одеської обласної державної адміністрації, • Заступник голови Одеської обласної ради, • Голова Ренійської районної державної адміністрації, • Голова виконавчого комітету району Вулканешти, • Голова виконавчого комітету району Кагул, • Голова виконавчого комітету району Кантемир, • Голова Ради повіту Бреїла, • Голова Ради повіту Галац, • Голова Ради повіту Тульча. 1. Ця Угода залишає відкритою можливість входження до Єврорегіону "Нижній Дунай" інших прикордонних регіонів, які визнають положення його Статуту. 2. Документи про формування Єврорегіону "Нижній Дунай" будуть надіслані для ознайомлення: • керівництву Держав та Урядів країн, регіони яких є членами Єврорегіону "Нижній Дунай", • Генеральному Секретаріату Ради Європи. 1. Угода набуває чинності з часу підписання. Вчинено в м. Галаці 14 серпня 1998 року у сімнадцяти оригінальних примірниках: українською (2 примірники), молдовською (3 примірники), румунською (4 примірники) та англійською (8 примірників) мовами, причому всі тексти є рівно автентичними.
151
СТАТУТ Єврорегіону "Нижній Дунай"1 Глава 1. 1. Єврорегіон "Нижній Дунай", згідно з визначенням "Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями", є формою прикордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади України, Республіки Молдови і Румунії (далі Сторони) розташованими у прикордонній зоні, в якій Сторони беруть участь у загальних заходах, що проводяться у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права. 2. Єврорегіон "Нижній Дунай" створюється не для підміни місцевих адміністрацій або для створення нової адміністрації, не діє проти інтересів національної держави. 3. Єврорегіон "Нижній Дунай" включає прикордонні регіони України, Республіки Молдова та Румунії з метою просування прикордонного співробітництва між прикордонними регіонами відповідно до положень Договору про добросусідство і співробітництво між Україною та Румунією, Протоколу про тристороннє співробітництво між Урядами України, Республіки Молдова та Румунії, підписаного в м. Ізмаїлі 3-4 липня 1997 р., і "Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями", прийнятої в м. Мадриді 21 травня 1980 р. 4. Юридична форма організації і розвитку діяльності Єврорегіону "Нижній Дунай" забезпечується цим Статутом, прийнятим Сторонами з урахуванням інтересів усіх учасників. 5. Єврорегіон не створюється і не діє як особлива юридична особа. Кожна із Сторін має статус юридичної особи, будучи правовим суб'єктом в юридичних відношеннях. Глава 2. ЗАГАЛЬHI ПОЛОЖЕННЯ 1. Статут відповідає принципам співробітництва, встановленим Договорами між країнами, і не заважає проведенню вже діючих нині або, які будуть діяти в майбутньому, будь-яким іншим формам чи видам співробітництва між нинішніми партнерами. 2. Статут не впливає на форму і зміст повноважень, що виконуються Сторонами у відповідності до національних законодавств кожного учасника. 3. Сторони, в рамках встановлених взаємними угодами, а також національним законодавством і нормами міжнародного права, будуть підтримувати місцеві ініціативи стосовно прикордонного співробітництва в зоні Єврорегіону "Нижній Дунай". 4. Сторони, через угоду, забезпечують у рівних частинах необхідні для діяльності Єврорегіону фінансові засоби з місцевих бюджетів, а також з інших власних або залучених джерел. 5. Органи Єврорегіону можуть співробітничати з міжнародними організаціями і агентствами, зацікавленими в міжнародному співробітництві. 6. Уряди країн, регіони яких є членами Єврорегіону "Нижній Дунай", мають право на отримання інформації про його діяльність та прийняті ним рішення. 7. Сторони будуть співробітничати в реалізації запропонованих програм як із суспільним, так і з приватним секторами. 8. Сторони будуть контактувати з органами Єврорегіону для консультацій з питань, що мають загальний інтерес, а також для інформування їх відносно політики міжрегіонального співробітництва.
152
Глава 3. СКЛАД ЄВРОРЕГІОНУ 1. До складу Єврорегіону "Нижній Дунай" входять: • від Української Сторони - Одеська область; • від Сторони Республіки Молдова - райони Вулканешти, Кагул і Кантемир; • від Румунської Сторони - повіти Бреїла, Галац і Тульча; 1. Склад Єврорегіону може бути розширений за рахунок входження до нього інших прикордонних регіонів, що визнають положення цього Статуту. 2. Членство в Єврорегіоні не виключає можливість того, щоб його член в якості територіальної одиниці або місцевого органу влади встановлював двосторонні або багатосторонні зв'язки з іншими територіальними співтовариствами. 3. Всі члени Єврорегіону рівні між собою, незалежно від площі адміністративнотериторіальної одиниці чи кількості населення. 4. У випадку зміни регіональної або адміністративної структури в одній із країн, що в свою чергу вплине і на регіональні структури Єврорегіону, нові територіальноадміністративні одиниці будуть ідентифіковані по принципу наступності та з урахуванням внутрішнього законодавства даної країни. 5. Єврорегіон не являється наднаціональною або наддержавною структурою, а є формою, яка сприяє міжрегіональному співробітництву між його членами. 6. Рішення про розширення Єврорегіону шляхом прийняття нових територіальноадміністративних одиниць однієї із Сторін приймається Радою Єврорегіону на основі заяви про входження, підписаної відповідними органами регіональних державних адміністрацій і направленої Координаційному Центру. 7. Будь-який член Єврорегіону може відмовитися від подальшої участі шляхом направлення в Раду Єврорегіону заяви про вихід. Глава 4. МЕТА I ЗАВДАННЯ ДIЯЛЬНОСТI ЄВРО РЕГІОНУ Для досягнення мети співробітництва Сторони мають намір співпрацювати в таких напрямках: 1. Організація та координація заходів по просуванню співробітництва в сферах економіки, науки, екології, культури, освіти і спорту між своїми членами. 2. Розробка спільних програм прикордонного співробітництва в сферах діяльності, встановлених загальними угодами. 3. Просування і сприяння прямим контактам між економічними агентами, інститутами, неурядовими організаціями та експертами, які діють у різноманітних областях. 4. Посередництво та сприяння співробітництву своїх членів з міжнародними організаціями, інститутами і агентствами. Глава 5. СФЕРИ СПІВРОБІТНИЦТВА Для вирішення завдань по співробітництву, члени мають намір співпрацювати в таких сферах: 1. У сфері екології: • координація програм по захисту навколишнього середовища басейну нижнього Дунаю, Прута, Сірета і Дністра, дельти Дунаю, придунайських озер і плавнів; • розробка спільних програм по збереженню рибних ресурсів Дунаю і Дністра; • розробка та виконання спільних заходів по створенню нових і розширенню діючих природних ландшафтних заповідників; • вирішення проблем раціонального використання ресурсів Дунаю, Дністра та Чорного моря, екологічного їх захисту; • координація спільних зусиль по забезпеченню населення якісною питною водою; • координація спільної діяльності по захисту ґрунтів та атмосфери. 153
2. У сфері економічних відносин: • • • • •
• • • • • •
розробка спільних програм по регіональному економічному співробітництву для максимального використання регіональних природних та трудових ресурсів Сторін; розробка єдиної інформаційної системи з базами даних в екологічній, економічній та комерційній сферах; сприяння створенню спільних комерційних підприємств і банків із спільним капіталом; сприяння створенню вільних економічних зон (зон вільного підприємництва) з подальшою інтеграцією в єдину міжнародну вільну економічну зону; встановлення відносин по співробітництву в галузях промисловості та сільськогосподарського виробництва, переробки сільськогосподарської продукції, транспорту, а також в сфері торгівлі промисловими, сільськогосподарськими і продовольчими товарами; узгодження тарифів у галузі транзитних перевезень вантажів; сприяння укладенню договорів між економічними агентствами; реалізація спільної економічної та фінансової діяльності на третіх ринках; співробітництво в галузі організації відпочинку та рекреації; розвиток і просування пропозицій в області туризму і туристичних перевезень; участь у різноманітних європейських економічних програмах.
2. У сфері роботи інфраструктур: • • •
проведення робіт по розвитку автошляхових, річкових і морських інфраструктур; відкриття нових пунктів переходу державного кордону і модернізація вже існуючих; розвиток інфраструктури туризму та рекреації.
3. У сфері демографії: • • •
розробка спільних програм зайнятості населення; обмін інформацією про стан ринків праці членів Єврорегіону; розробка спільних програм по захисту материнства і дітей, а також малозабезпечених осіб.
4. У сфері науки, освіти, виховання, досліджень, культури, охорони здоров'я і спорту: • • • • •
встановлення відношень та зв'язків в області науки, досліджень та освіти між монопрофільними університетами та інститутами; встановлення культурних зв'язків і розробка програм по співробітництву між місцевими спеціалізованими інститутами; встановлення і розвиток зв'язків в області охорони здоров'я та рекреації; проведення регіональних спортивних заходів; проведення виховних програм.
5. У сфері боротьби зі стихійними лихами та злочинністю: • •
узгодження програм спільних дій у випадку пожеж, паводків та інших природних катаклізмів; узгодження дій правоохоронних органів Сторін по боротьбі з організованою міжнародною злочинністю в прикордонних регіонах.
154
Глава 6. ОРГАНIЗАЦIЙНА СТРУКТУРА 1. Єврорегіон має таку організаційну структуру: • Рада Єврорегіону; • Голова Єврорегіону; • Віце-голови Єврорегіону; • Комісії з сфер діяльності; • Координаційний центр. 1. Організаційна структура може бути змінена за згодою членів Єврорегіону. 2. Рада, Голова і віце-голови Єврорегіону представляють Єврорегіон у зовнішніх відношеннях з метою просування міжрегіонального співробітництва між його членами. 3. Рішення органів Єврорегіону не мають сили юридичних документів або норм і відносяться тільки до партнерських відносин між членами Єврорегіону. 4. Рішення органів Єврорегіону є рекомендуючими документами і набирають чинності після їхнього затвердження, реєстрації і повідомлення зацікавлених Сторін. Глава 7. КЕРIВНI ОРГАНИ Рада євро регіону 1. Керівним органом Єврорегіону "Нижній Дунай" є Рада Єврорегіону. 2. До складу Ради Єврорегіону входять по три представники від регіональних властей кожної із Сторін, а саме: від Української, від Молдовської і Румунської. 3. Засідання Ради проводиться в разі необхідності, але не менше двох разів на рік у країні, представник якої є Головою. В роботі засідань можуть брати участь у якості запрошених і представники Урядів, неурядових національних або міжнародних організацій, експерти з різноманітних областей. По ініціативі Голови Ради або однієї із Сторін можуть бути скликані позачергові засідання. Всі витрати, пов'язані з проведенням зустрічі, несуть організатори. Голова і віце-голови Євро регіону 1. Голова Єврорегіону обирається на першому засіданні Ради, терміном на два роки, з числа представників Сторін, за принципом ротації. 3. Рада Єврорегіону на першому засіданні обирає з числа своїх членів 2 віцеголови, які є представниками двох інших Сторін. Комісії з сфер діяльності 1. Комісії з сфер діяльності формуються на основі рішень Ради Єврорегіону із встановленням поіменного складу і конкретних функцій кожної. 4. Комісії з сфер діяльності розробляють програми, проекти, готують інформації та документи з визначених Радою Єврорегіону сфер прикордонного співробітництва. 5. Проекти і програми передаються координаторам - віце-головам для їхнього наступного розгляду і затвердження на засіданнях Ради. 6. В рамках Єврорегіону будуть діяти такі комісії: • комісія з регіонального розвитку; • комісія з економіки, торгівлі і туризму; • комісія з гармонізації нормативних документів, які відносяться до місцевої компетенції; • комісія з транспорту і комунікацій; • комісія з демографії; • комісія з навколишнього середовища; • комісія з освіти, науки, досліджень, культури, охорони здоров'я і спорту; 155
• •
комісія з фінансового аудиту; комісія з ліквідації наслідків стихійних лих та боротьби з організованою злочинністю. Координаційний центр
1. Координаційний центр є адміністративним органом, до складу якого входять особи, що призначаються Радою Єврорегіону терміном на два роки. 2. До складу Координаційного центру входять: • керівник Координаційного центру та 2 координатори, які забезпечують діяльність Голови Єврорегіону; • по 1 координатору, що забезпечують діяльність віце-голів Єврорегіону. 1. Діяльність Координаційного центру організована на основі затвердженого Радою Єврорегіону Регламенту і фінансується за рахунок членських внесків кожної із Сторін. 2. Координаційний центр здійснює такі функції: • скликає засідання Ради за рішенням Голови, • готує аналітичні матеріали, представлені Комісіями з сфер діяльності і перекладає їх на мови Сторін; • співробітничає з іншими міжнародними організаціями за проектами про співробітництво; • координує діяльність прикордонного співробітництва згідно із затвердженими програмами; • налагоджує контакти між Єврорегіоном і міжнародними організаціями; • забезпечує спільно з місцевими органами влади створення необхідних умов для здійснюваних Радою Єврорегіону зустрічей, засідань і колоквіумів; • готує підсумкові документи засідань; • передає, на вимогу зацікавлених сторін, копії з документів, представлених для розгляду Раді Єврорегіону; • реєструє і розповсюджує рішення Ради Єврорегіону; • зберігає акти і документацію, що затверджені на засіданнях Ради Єврорегіону; • сприяє Комісіям з сфер діяльності в питаннях підготовки щорічної підсумкової доповіді та інших документів у рамках Єврорегіону; • виконує інші встановлені Головою і віце-головами Ради Єврорегіону функції. 1. Сторона, яка головує, здійснює фінансове забезпечення Координаційного центру. Глава 8. ФIНАНСОВА ДIЯЛЬНIСТЬ 1. Фінансові засоби, які необхідні для діяльності Єврорегіону і його органів, забезпечуються рівною участю кожної із Сторін. 2. Суми, що виділяються, будуть зберігатися на спеціальному рахункові кожною Стороною, розрахунки будуть виконуватись у національній валюті відповідно до курсу Національного Банку відносно долара США. 3. Розміри участі Сторін, а також бюджет Єврорегіону, встановлюється Радою Єврорегіону. 4. Суми, що виділяються міжнародними організаціями для проведення програм, будуть зберігатися на спеціальному рахунку і будуть витрачатись Сторонами, які беруть участь у зазначених програмах. 5. Бюджетна діяльність контролюється Комісією з фінансового аудиту, склад якої затверджується Радою Єврорегіону. 7. Форми і засоби фінансового внеску членами будуть встановлюватися кожною Стороною у відповідності до внутрішніх законодавств.
156
Глава 9. ПIДСУМКОВI ПОЛОЖЕННЯ 2. Єврорегіон припиняє свою діяльність шляхом згоди Сторін з прийняттям Радою Єврорегіону відповідного рішення. 3. Єврорегіон розформовується в наступних випадках: • не досягнуті цілі його створення; • не виконуються запропоновані програми та проекти, • коли в складі Єврорегіону залишається тільки один член. Рішення про розформування Єврорегіону приймається Радою Єврорегіону на основі представленої Головою доповіді з висновками, що склалися в ситуації, яка призвела до розформування. Цей Статут складено українською, молдовською, румунською та англійською мовами, причому всі тексти є рівно автентичними.
157
ДЕЯКІ ЗВЕДЕНІ ДАНІ по адміністративно-територіальних одиницях, які входять до складу Єврорегіону "Нижній Дунай" Загальні дані АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
ТЕРИТОРІЯ (КМ2)
НАСЕЛЕННЯ
ЩІЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ЧОЛ./КМ2
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)
33 300 4 724 4 466 8 443 2 388,5
2 528 600 403 856 643 017 266 346 248 329
76 82 144 31,5 79,5
Демографічні показники АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
НАРОДЖУВАНІСТЬ
ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)*
8,4 9,7 11,4, 10,5
-5,8 -1,3 1,7 -0,9
* На даний момент дані відсутні
Національний склад населення (за даними 1992 р.) ЕТНІЧНА ГРУПА
Українці Росіяни Молдавани Румуни Болгари Євреї Греки Вірмени Турки Татари Роми (цигани) Гагаузи
Одеська обл. 1 432300 719 000 144 300 5 200 165 800 69 700 1 700 1 800 3 700 3 800 27 300
Повіт Бреїла
Повіт Галац
2 359**
333**
Повіт Тульча 3 847 20 434**
396779
635933
236224
355 14 126 7 4 216
272 18 68 15 6 378
764 36 3 390 174 1 477
Повіт Кагул***
* В Одеській області мешкають представники більш ніж 100 національностей. Ми надаємо дані стосовно лише декількох з них з метою порівняння з даними по вказаних повітах Румунії. ** В Румунії ця етнічна група ідентифікується як росіяне-ліповани. *** На даний момент дані відсутні.
Конфесійний склад населення* (за даними 1992 р.) КОНФЕСІЯ
Православні** Католики (Рим.) Греко-католики
Одеська обл. 483 280 1 510 280
Повіт Бреїла 386 509 1 242 140
Повіт Галац 630 623 2 463 291
Повіт Тульча 247 007 5 075 63
Повіт Кагул
Всього
158
Адвентисти П'ятидесятники Старообрядці Іудеї Мусульмани
1 826 5 700 1 950 1 900
786 485 1 563
2 215 1 989 64
817 619 185
144
104
19
565 * Дані, наведені в цієї таблиці є приблизними. Зокрема, дані по Одеській області відбивають приблизну картину стосовно кількості парафіян (православні, католики) і членів релігійних общин. ** В даному випадку надається інформація стосовно парафіян православних храмів без розподілу на прибічників УПЦ Московського патріархату і УПЦ Київського патріархату. Охорона здоров'я (за даними 1997 р.) АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРНЯНИХ ЛІЖОК (НА 1000 ЧОЛ.)
КІЛЬКІСТЬ ЧОЛВІК НА 1 ЛІКАРЯ
КІЛЬКІСТЬ ЧОЛВІК НА 1 МЕДПРАЦІВНИКА
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)
4,6 6,9 6,1 5,9
214 810 998 942
99 190 216 198
Показник рівня безробіття серед працездатного населення (%) (за даними 1997 р.) АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА ОДИНИЦЯ
КІЛЬКІСТЬ БЕЗРОБІТНИХ (%)
Одеська область (Україна) Повіт Бреїла (Румунія) Повіт Галац (Румунія) Повіт Тульча Румунія) Повіт Кагул (Респ. Молдова)*
0,87 13,5 8,2 9,4
* На даний момент дані відсутні.
159
Київський центр Інституту Схід-Захід було утворено з метою загальної підтримки політичних, економічних та соціальних реформ в Україні, сприяння зміцненню її міжнародного становища та європейської інтеграції. Київський центр також поширює свою діяльність на Білорусь, Молдову і Румунію. Для втілення поставлених завдань Київський центр працює з урядовими структурами України, Верховною Радою, місцевими та регіональними лідерами, недержавними організаціями та представниками приватного бізнесу і виконує наступні проекти: “Розвиток територіальних громад та регіонів в Україні” – фінансується Фондом Ч.С.Мотта. Проект підтримує вироблення й запровадження ефективної адміністративної реформи, регіональний і місцевий розвиток в Україні шляхом сприяння посиленню міжсекторної (державні органи влади, приватний бізнес та неурядові організації) співпраці. В рамках проекту здійснюються експертні дослідження, проводяться міжнародні конференції, підтримується обмін досвідом з іншими центральноєвропейськими країнами. Під час другого року роботи проекту головну увагу приділено питанням регіонального розвитку в Україні, включно із внеском у розробку проекту державної концепції регіональної політики України. “Стан і перспективи розвитку відносин України з Європейським Союзом” – дослідницький (policy-oriented) проект, метою якого є покращення порозуміння між Україною та ЄС, сприяння переосмисленню й більшій визначеності української політики ЄС, насамперед у Спільній стратегії щодо України, та підтримка європейського вибору України. Дослідження містить практичні рекомендації щодо подальшого розвитку взаємин між Україною та ЄС. Також в рамках проекту регулярно, раз на півроку проводиться засідання форуму Інституту Схід-Захід “ЄС-Україна”. “Міжнародні організації та розвиток громадянського суспільства в Білорусі” – проект, підтримуваний Фондом Євразія. Його метою є регулярний моніторинг й аналіз розвитку громадянського суспільства в Білорусі та координація зусиль міжнародних донорських організацій щодо підтримки неурядових організацій і громадянського суспільства в Білорусі. “Українсько-Центральноєвропейський парламентський круглий стіл”. Проект має на меті поширення в Україні уроків і досвіду ринкових реформ і політичних перетворень (насамперед у ділянці регіонального й місцевого розвитку) в інших країнах Центральної Європи та їхньої європейської інтеграції. Метою проекту також є заохочення й сприяння сталих зв’язків між парламентами України та інших центральноєвропейських держав. “Розвиток прикордонної співпраці між Україною, Молдовою і Румунією”. Цей проект планується розпочати у відповідь на заклик президентів України, Молдови та Румунії до Інституту Схід-Захід підтримати розвиток прикордонної співпраці між трьома країнами в рамках Єврорегіонів “Нижній Дунай” і “Верхній Прут”. Проект планується здійснювати спільними зусиллями Київського і Празького центрів Інституту. Використовуючи свій великий досвід роботи з Єврорегіонами, Інститут Схід-Захід планує надання технічної допомоги двом вищезазначеним Єврорегіонам щодо стратегії їхнього розвитку, інституційної розбудови, вивчення досвіду вже існуючих єврорегіонів, вирішення питання фінансування їхньої діяльності тощо. Директор Київського центру - Олександр Павлюк, кандидат історичних наук, експерт з питань європейської безпеки та європейської інтеграції.
160