М. К Л А П К І В
КРЕДИТНО — СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС
М. К Л А П К ІВ
КРЕ ДИТ НО -С ТР АХО ВИ Й АЛЬЯНС
Тернопіль «Збруч» 199...
29 downloads
2331 Views
5MB Size
Report
This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form
М. К Л А П К І В
КРЕДИТНО — СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС
М. К Л А П К ІВ
КРЕ ДИТ НО -С ТР АХО ВИ Й АЛЬЯНС
Тернопіль «Збруч» 1995
У книзі р о згл я д а єть ся ш лях спільного розви тку к ред и тн ої і с тр а х о в о ї сфер д іял ьн ості від н ай давн іш и х часів д о су ч ас ності. Н а п р и кл ад і о р ган іза ц ії стр а х у в ан н я кред итів у книзі х ар ак т ер и зу ю ть ся ум ови і ф орм и створення еф ективного с т р а хового за х и с ту д л я кредитних операцій. К нига р о зр а х о в ан а на б ан к івськи х і страхови х п р а ц ів ників, в и к л ад ач ів та студентів, слухачів системи післядиплом ного навчан н я. Рецензент — д октор економ ічних наук, проф есор В и хрущ В. П.
IS B N 5-7707-7661-7
© М. К л ап к ів Т ернопіль, 1995
З М І С Т Розділ
І. Історія носин
розвитку кредитно-страхових від .............................................................5
§ 1. Особливості виникнення страхування кредитів § 2. Ф ормування
ринку
страхуванн я
кредитів
5 11
§ 3. Інтеграційні процеси на ринку страхування к р е д и т і в .......................................................................15 Розділ
II. Суть та економічний зміст страхування кре дитів .............................................................21
§ 1. Форми
забезпечення кредитів
.
.
21
кредитів
.
24
Розділ III. Характеристика основних організаційних форм страхування кредитів .
41
§ 2. Економічна
суть страхування
§ 1. С трахування товарних кредитів
.
.
.
.
41
§ 2. С трахування кредитів під інвестиційні засоби
44
§ 3. С трахування споживчих кредитів
.
.
.
45
§ 4. С трахування
засобів
застав и
.
.
.
47
§ 5. С трахування
кредитів
д о вір ’я
.
.
.
49
Розділ IV. Страхування експортних кредитів § 1. Особливості організації експортних кредитів
51
страхового захисту .........................................
51
© М. Клапків Тернопіль, 1995
§ 2. Характеристика систем страхування експорт них кредитів в окремих європейських д ер ж а вах: .......................................................................58 а) Великобританії б) Франції
.........................................58
.............................................................61
в) Н і м е ч ч и н і .............................................................62 г) Польщі Розділ
.............................................................65
V. Методи ідентифікації, оцінки та аналізу кредитно-банківських ризиків . . .
69
§ 1. Методологія оцінки та ан ал ізу кредитно-бан ківських р и з и к і в ...................................................69 § 2. Логічно-дедуктивні методи оцінки кредитнобанківських ризиків .........................................75 § 3. Методика оцінки ризику на базі емпіричноіндуктивних розрахунків . . . .
91
Розділ VI. Розвиток співпраці банківської та страхової сфер . . . . . . . .
94
§ 1. Сучасні тенденції розвитку фінансового ринку
94
§ 2. Х арактер відносин в умовах поділу сфер д і яльності .............................................................102 § 3. З м а г а н н я і конкуренція
.
.
.
.
§ 4. Форми кооперації банків та страхових за к л а д ів . . . . . . Примітки
.
.
.
.
.
.
.
106 .
.
114 125
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Розділ 1 ІСТОРІЯ Р О ЗВ И Т К У К Р Е Д И Т Н О СТРАХОВИХ В І Д Н О С И Н § 1. ОСОБЛИВОСТІ В ИНИ КН ЕН Н Я СТРАХУВАННЯ КРЕ ДИ ТІ В Д отр им ан ня н айстарш ої максими фінансового світу, яка повчала, що «біда банкірові, який нехтує принципом: «пози чай тільки тому, хто не потребує позики», не могло бути не порушним правилом. З найдавніших часів кредитні операції різних форм проводились в умовах ризику неповернення кредиту. Ц я обставина в и к л и к ал а необхідність пошуку різ* них способів протидії як самим першоосновам ризиків, так і їх наслідкам. Саме тому, розвиток кредитних відносин в у м о вах щ ораз то сильнішої конкуренції, змінності кон’юнктури і політичної ситуації, спричинився до ф ормування різних сис тем антиризикових заходів аж до сучасних видів страхування кредитних ризиків. Розвиток страхування зумовлений р о з витком кредитування не лише логічно, але й історично. Щ е в античних часах стародавніми греками і римлянами був винайдений цікавий вид фінансових взаємовідносин, кот рий зах и щ ав власників транспортних засобів і товарів від катастрофічних втрат на морі. Це була так зван а морська позика (foenus nauticum , S e e d a rle h e n ). Торгові міста С еред зем ном ор’я її активно використовували протягом багатьох століть. Згідно з правилами «морської позики» власнику с у д на і в а н т а ж у н ад ав ал ас ь позика, рівнозначна вартості його майна. Таким чином, по суті це була торгово-кредитна операрація. О днак повернення кредиту з а л е ж а л о від вдалого з а вершення рейсу. Крім того, разом з позикою купець повертав додатково кредитору значну суму, котра могла н абагато пе ревищувати суму середнього лихварського процента. П ерш а історична зг ад к а про таку фінансову операцію походить з Греції з IV ст. до н. е. П озику на суму 3000 драхм було вип лачено на рейс з Афін до Босфору і на повернення до Афін. © М. Клапків Тернопіль, 1995
5
В становлю валося при цьому, що у випадку успішного з а к ін чення рейсу кредитор отримував більше позиченої суми ще 675 драхм. Якби ж зворотний рейс розпочався при ш тормо вій погоді, то згідно з умовою кредитору н ал еж а л о ся б вже 900 д р а х м 1. Кредитна ставк а (премія) а ж до X III століття була дуж е високою і ся гал а 35%. Обмеж ення ввів лише візантійський імператор Юстиніан, визначивши м акси м ал ьн у величину про цента в подібних операціях не більше 12%. У випадку м ор ської позички підвищений процент лихви був винагородою кредитора за прийняття ризику на випадок втрати всього капіталу. С права п олягала ж бо в тому, що в разі невдалої морської експедиції, коли корабель затонув, або ставав ж е р т вою пограбування, то боржник цілком звільнявся від обо в ’язку повернути борг. Таким чином, н азван а операція носи ла елементи страхування, а надлиш ок лихварського процен та відігравав роль страхового внеску. Подібні операції по чали використовуватися не тільки в морських перевезеннях, але й сухопутних. Тут вони виступали під назвою «квазі м ор ська позика». Позики цього типу використовувалися протягом середньовіччя і втратили своє значення лиш з виданням булли папою Римським Григорієм IX в 1230 році, котрою він заборонив зай м атися лихварством усім християнам як справою негідною християнській моралі, незалеж но від то го, чи брався високий, чи низький процент2. Р еакцією на цю заборону була поступова зам ін а «морської позички» угодами фіктивної куплівлі-продажу. П ерш а зг ад к а про таку угоду датован а 1234 роком. Н а підставі цієї угоди, кредитор як би купував предмети, котрим загр о ж у в а в ризик подорожі. О д нак приймалося, що оплата в ід к л а д а л а с я до часу зак ін ч ен ня подорожі. Д одатково у к л а д а л а с я нова угода, в котрій передбачалося, що в разі успішного закінчення подорожі попередня п ід л яга л а анулюванню без жодних фінансових наслідків для сторін. В иплата н ал еж н ої суми за оплату по купки н аступ ала лише тоді, коли подорож не в давал ася , тобто майно, фіктивно куплене, було пошкоджене або зн и щене. В инагорода фіктивного покупця, а фактично кредито ра чи страховика з-a прийняття на себе ризику встан о вл ю ва лася додатково і, як правило, о п лачув ал ася попередньо. Т ака вип лата «відшкодування» в постаті визначеної н ап е ред суми н асту п ал а після дійсного настання нещасного ви падку, а не попередньо, як це м ало місце при «морській по зичці». Таку ж «страхову премію» купець-страховик отриму(> © М. Клапків Тернопіль, 1995
ваз попередньо, в окремо встановленій квоті, а не у формі збільшених відсоток за наданий креди т3. Як видно, операція фіктивної купівлі-продаж у н абирає ще більш виразного с т р а хового характеру, ніж це мало місце при «морській пози ці». Оцінюючи історичні початки страхування, що виникли в тісному з в ’язку з позичковими операціями середньовіччя, німецький дослідник Б ерн гардт Б л а у виголосив влучне m o t t o , що «кредит є м а т ір ’ю страхуванн я» 4. Щ е в XIV столітті «морські позики», а так о ж фіктивні умови купівлі-продажу юридично оф орм лялися у формі но таріальних актів, але поступово почали зам іню ватися на умови цивільно-правового характеру. Т ак почалося ф орм у вання юридичних норм кредитного страхування, заснованого на «морській позиці» і фіктивних договорах купівлі-прода'ж у, початково у тісному з в ’язку з морським транспортним стр ах уван н ям 5. Одним з перших відомих документів, що мі стить регуляційні п равила первісних страхових відносин на морі і, зокрема в сфері позичкових відносин, є «Guidon de la Мег» — своєрідний кодифікатор середньовічних норм і зв и чаїв норвезьких моряків з 1584 року. В цьому документі страховику приділяється велика роль в справі організації морських перевезень. Зокрем а, в ньому йдеться про методи забезпечення платоспроможності боржників у випадку р а п тового зникнення чи переселення їх в іншу місцевість6. П оява паростків кредитного страхування в його к л аси ч ній формі пов’я за н а з Англією як найбільш розвинутою к р а ї ною на той час в індустріальному та фінансовому відношен нях. Так, про страхування кредитних операцій, хоч і не з в ’язаних з морем, є відомості від англійського письменни ка Д ан іе л я Д еф о — відомого більше як автора пригодниць кої повісті «Робінзон Крузо», ніж як творця праць політич ного, соціального та економічного змісту. В ж е в 1697 році в роботі «An E ssau upon Proekts» він згадує іпотечне стр ах у вання як вид кредитного страхування, котрим певний час професійно сам за й м а в с я 7. Д о того самого виду економічних інструментів н ал еж а л и «тонтини» — винахід неаполітансько го л ікаря і економіста Л оренцо Тонті, котрий в 1650 році представив кардиналові М азарін і гілаи забезпечення довго термінових кредитів з допомогою страхування життя к р е диторів у формі ануїтетів. Операція б азу в ал ас я на випуску д ерж авн о ї позики на суму 25 мільйонів людвіків. Д л я вип лати відсотків по ній д ер ж а в а асигнувала щорічно 1025000 людвіків, що відповідало 4,1%. Громадяни, котрі б а ж а л и д о 7 © М. Клапків Тернопіль, 1995
вірити держ аві свої гроші, були поділені в залеж ності від свого віку на 10 класів. К ожному із класів виділялася щ о річна рента в розмірі 102500 людвіків, тобто в рівній долі. О днак сума отриманого кредиту — 25 мільйонів, — розпо д іл я л а ся між кл асам и нерівномірно: молодші класи повин ні були дати більшу квоту, а старш і — меншу. Відповідно і річна ставк а — дивіденди для молодших класів — на почат ку с к л а д а л а нижче середнього відсотка, а для старших — вище середнього. З плином часу ануїтети (страхові суми) для кожного із учасників операції зростали, бо зм е н ш у в а л а ся кількість членів кожного вікового класу з причини їх ви мирання. Отже, останній із живих представників кожного ві кового класу мав шанс отримати повну квоту — дивіденди в сумі 1Ю2500 людвіків. П равд а, капітал ьн а сума кредиту пе реходила на користь д ер ж а ви і не п ід л яга л а поверненню. Цей вид страхування, побудований на кредитній основі, н а був поширення в багатьох європейських країнах. Т акому по ширенню сприяла та обставина, що під впливом р еф о р м а торських рухів у 1514 році папою Леоном X була відмінена колишня заборон а проведення кредитно-страхових операцій у християнському світі. Ідея застосування механізму страхування ж иття для з а безпечення довготермінового кредиту виникла значно раніше, ще у XV столітті, теж в Італії. Вона була втілена у форму «весільного страхування» на основі одноразового внес ку страхової премії. В особі страховиків виступали так з в а ні народні банки «monies pietatis», організовані церковним кліром. У мовами договору п ередбачалося, що батько доч ки чи інша зац ікав л ен а особа при її народженні вносили д о вільну суму, за котру банк протягом багатьох років не п л а тив відсотків. І лише при виданні дочки (застрахованої) заміж (що згідно з тодішніми звичаями дозволялося лише при досягненні вісімнадцяти років) банк виплачував як посаг страхову суму в розмірі десятиразового початкового внеску. Якщо ж дитина помирала чи доросла дівчина не виходила зам іж , то н ал еж н а страхова сума переходила у власність банку. Спроби в в е де н ня такого виду страхування були зр о б лені у XVI столітті в Німеччині, де окремі відомі еконо місти, такі як Гольцшугер та Ольбрехт, пропонували поши рити весільне страхування на дітей обох статей, при цьому н а віть в обов’язковій формі. П ід впливом пошуку д ж ерел довго термінового кредиту цей вид страхування, розширяючись, тран сф орм увався в операцію зак л ад н о го спекуляційиого х а 8
© М. Клапків Тернопіль, 1995
(
|
рактеру, здійсню вану на підставі умови «страхування» життя вибраних осіб, які в свою чергу д уж е часто ставали ж е р т в а ми навмисних дій осіб, які йшли на з а к л а д 8. В інтересах ос танніх було «посприяти» смерті застрах ов ан ої особи перед закінченням терміну страхування, бо в цьому випадку с т р а хову суму н ал е ж а л о виплатити їм. Тому в Генуї вж е в 1559 році було заборонено проведення таких операцій. Те саме бу ло вчинено в Антверпені в 1570 році р озпорядж енням коро ля Філіпа II. В 1598 році заборонено страхові зак л ад и на життя в Амстердамі. В Англії подібні операції досягли т а ких форм і розмірів, що билися об з а к л а д навіть на ж иття і добробут краю. Ч асто син за к л а д а в с я на ж и ття батька і навпаки. Все це шкідливо впливало на політичні і приватні відносини в країні. З цих причин в 1744 році «Гамблінг Акт» ліквідував можливості проведення страхових за к л а д ів на ж иття як засіб спекуляції для одних і акум уляц ії креди т них ресурсів д ля інших. В спеціальній літературі того часу страхуванню життя, враховуючи в ищ еп оказану практику, д а в ал ася загальн а негативна оцінка, відзначалося, що воно не є страхуванням по суті, а лише звичайними зак л ад ам и , н а віть несумісними із суспільною м о р а л л ю 9. Специфічність страхування ж и ття відмічає та к о ж проф. Коломін, котрий в в а ж а є недоцільним «втиснення» його під загальн е в и зн а чення суті стр а х у ва н н я10. Ш ирокомасш табний розвиток кредитного страхування пов’язується із так званим періодом англійського «півден но-морського оживлення», що мало місце в 1710— 1720 ро ках. Суть його п о ля гал а в тому, що на базі різкого з б іл ь шення морських комунікацій в Англії виникло багато різних компаній, котрі торгували паям и на участь в сумнівних з а морських проектах. Кінцевим результатом цих операцій бу ло масове зак р и ття таких компаній, а разом з ними і б а н крутство учасників. В наслідок цього була зроблена спроба ввести спеціальне страхування від збитків, отриманих від участі в невдалих зовнішньоекономічних операціях. Однак ця спроба масового захисту в иявилася безуспішною. П ізн і ше, в часи Семилітньої війни, котра тр и ва л а з 1756 по 1762 рік, охопивши значну територію континентальної Європи, різко погіршила економічну ситуацію країн-учаснииь, а осо бливо Прусії, маловідомий тоді підприємець Мозес Мендельсон запропонував проект кредитного страхування пруському королю Фрідріху Другому, від якого вим агали відповідного забезпечення під отримані ним кредити, повернення котрих © М. Клапків Тернопіль, 1995
9
монарх міг гаранту вати тільки своїм життям. Отже, подіб но до того, як одна точка опори кредитного страхування по чатково сф о р м у ва л ася в сфері морського транспортного с т р а хування, то друга проявилася в сфері страхування життя, метою котрого було усунення ризику відповідальності борж ника перед кредитором у випадку настання несприятливих катаклізмів у житті першого, і котрі ставали причиною немож ливості повернення кредиту. Ч астіш е всього до розрахунку п р ийм алася смерть боржника. Т ак а ф орма страхового зах и с ту широко п ракти ку в ал а ся по відношенні до тодішніх можповладців. Наприклад, англійський король Георг IV (1762— 1830), котрий був відомий через свою величезну за б о р г о в а ність, д ав ав гаран тії своїм численним кредиторам шляхом високого страхування свого життя. П р а в д а, наявність с т р а ховки не зав ж д и гар а н ту в ал а отримання боргу. Відомим р так о ж позов кредиторів герцога Саксен-К обург-Гота до його англійських страховиків, котрі відмовились в и п л а ч у в а т и значну страхову суму кредиторам герцога. Очевидно н°й ви падок схилив купця і визначного м а тем ати к а із Готи Ернста В ільгельма Арнольді (1778— 1841), тесть к от рог о мав неитястя н ал еж а ти до числа кредиторів герцога, заснувати в 1827 році сучасне, на той період, товариство взаємного с т р а х у в а н ня, відомо під назвою Готський банк страхування життя. Т о вариство брало на страхування відповідальність борж ника пе ред кредитором у випадку смерті першого11. О днак реальної активності в н ь о м у виді страхування на ринку не спостерігалося. П ричинами були нерозуміння необ хідності страхування кредитів, ігнорування різниці між б ан ківським і товарним кредитом, труднощі в к а л ь к у л я ц ії с т р а хових тарифів, незначні можливості перестрахування п р и й н я т и х ризиків. Оцінюючи ситуацію, котра ск л а л ася в т й г а лузі страхування, гамбурзький вчений-математик Йогат-тн Георг Бю ш (1728— 1800) зробив тоді песимістичний висно вок про реальні можливості р о з в и т к у кредитного стр а х у ва н ня. Він відзначав, що, поскільки збитки від банкрутств в н а слідок поганих боргів в торгівлі є таким и ж великими як морська небезпека, тому нововведення страхових к ом п ан і й щодо їх страхування може зав ж д и залиш итися лише в ряді ідеалістичних п о б а ж ан ь і проектів. В 1852 ропі два товариства взаємного страхування в Анг лії ввели страхування кредитів, але тільки на короткий «ас.. Подібне страхове товариство почало ді ят и в Америпі з 1889 року аж до часу свого банкрутства в 1894 році. В цілому ж 10
© М. Клапків Тернопіль, 1995
поряд з англійськими і американськими, малоуспішними ви явилися так о ж починання в галузі кредитного страхування французьких, німецьких і бельгійських підприємців. Історія розвитку кредитного страхування в XIX столітті була істо рією майже суцільних банкрутств страхових товариств. ІІя ситуація породила п риказку в стилі калам б уру, що «історія страхування неплатоспроможності є історією неплатоспро можності». Н е в д ал а п ракти ка страхування кредитів у минулому сто літті зн ай ш л а свій підсумок в економічному словнику Мауерса, виданому в 1895 році. В ньому була д а н а в цілому песи містична оцінка не лише пройденого шляху, але й перспекти вам. Відмічалося, що животіння кредитного страхування є закономірним, бо д ля успішного розвитку такого виду с т р а хування. зовсім немає умов, або якщо вони і є, то д уж е недо статні. Виходячи з цих умов, зак л ад и, котрі мають своїм завд ан ням страхування кредитів, не мож уть мати жодного реального бачення ситуації на тривалий час. Безперечно, у с пішному, б аж а н о м у розвитку кредитного страхування так о ж протистояла несприятлива економічна кон’юнктура, що іс нувала тоді в промисловості і торгівлі. А як випливало з оцінки спеціалістів, кредитне страхування з усіх видів с т р а хування чи не в найбільшій мірі зал е ж и т ь від коливань еко номічної кон’юнктури12. § 2. Ф О Р М У В А Н Н Я Р И Н К У С ТРА ХУВ АН НЯ К РЕД И ТІВ Під кінець XIX століття в сфері кредитного стр а х у ва н ня все ж наступили позитивні і, як історія п о казал а, невід воротні зміни. Ц е зап очаткувалося діяльністю заснованої в 1885 році в Англії страхової компанії «Ocean Accident In s u rance Co Ltd», котра стал а спеціалізуватися на страхуванні товарних кредитів, використовуючи власну методику, р о з роблену на основі добутого досвіду і проведених досліджень. Д іяльність цього товариства стал а зразк ом для усіх пізні ших починань, методи його діяльності були запозичені в Аме рику, де з часом, на їх основі сформ увався тип англо-американської системи страхування кредитів. У Німеччині, після багаточисленних вдалих досліджень, наприкінці 1898 року було засноване Ганзейське страхове то вариство «Гамбург», котре теж запропонувало вигідну модель страхування товарного кредиту. Воно прийняло німецький © М. Клапків Тернопіль, 1995
11
страховий портфель англійського товариства «Океан», його ф іліалу в Гамбурзі, і зм одиф ікувало пропоновані раніше умови страхування кредиту відповідно до потреб німецької економіки. Ц я модель стала відома як ан гло-гам бурзька система, як перший ступінь класичного, паушального, суц іль ного, договірного страхування. Застосуван н я цієї системи д ає можливість уникнути с т р а хування окремих, часткових ризиків, що в свою чергу д ає можливість позбутися небезпечної для страховика їх се л е к ції. Ц е тому, що предметом страхування виступає загальний оборот страхувальників, але при цьому їм відшкодовуються лише такі збитки (втрати), які перевищують встановлену величину. Ц я класична система кредитного страхування о три м ала назву «Excess-bad- debts-Versicherung» і в в а ж а л а с я кращ ою в своєму роді. В 1,910 році в Німеччині її застосували під назвою «Штутгартське страхування», бо воно проводилось при взаєм одії двох штутгартських товариств: Н імецьким об’єднанням к р е дитних страховиків у Ш тутгарті і Ш тутгартським спів- і перестраховим акціонерним товариством. У післявоєнний період досвід «Океану», «Excess i n s u r a n ce C om pany» в Англії, «Глобусу» в Г ам бурзі і «Компасу» в Австро-Угорщині значно поглибився. Кредитне страхування почало набувати нових х арактерн и х рис: — воно почало в більшій мірі служити експортній політ ці, поліпшенню п родаж у і полегшенню фінансування; — воно в більшій мірі посередньо чи безпосередньо по чало організовуватися під егідою і впливом органів д е р ж а в ної влади. Перший крок у встановленні держ авн ого регулювання е к спортного кредитного страхування зробив англійський уряд. Щ е під час П ерш ої світової війни, в 1917 році, в «British Trade C orporation» був сформований банк, котрий повинен був забезпечувати зовнішньоекономічне кредитування. Так званий Trade Facilities Act передбачив вид держ авного с т р а хування кредитів. В рам ках морського торгового д е п а р т а м е н ту (Board of Trade) діяв «W ar Risk insurance office», в 1919 році зап оч аткував свою діяльність департам ент страхування експортних кредитів. (Export Credits Guarantee D e p artam en t of the D e p artam en t of Overseas T ra d e), котрий до 1921 року працю вав тільки в н ап рям ку авансування постачання товарів за кордон, а з 1921 року прийняв гарантії кредитного з а б е з 12
© М. Клапків Тернопіль, 1995
печення для експортерів. Це державне кредитне страхування гільки в незначній мірі носило характер комерційного захо
ду*
З метою дальш ого, більш повного забезпечення експорт них умов в им агалося здійснити наступне: — з огляду на зростаючий політичний ризик його пов ністю повинні були перебрати д ер ж а ви на себе; — знайти більш вигідні форми р еа л іза ц ії вимог експорте рів щодо банків кредиторів при активній співдії страхових товариств з метою полегшення ф інансування експорту. Відмічалось, що існує щонайменш е три основні причини, котрі схиляють уряди до проведення держ авн ого стр а х у ва н ня кредитів: 1. Необхідність проведення д овготривалої кредитної полі тики (до 5 років). 2. Б а ж а н н я пов’язати переваги страхування з іншими ви дами ф інансування з участю держ ави . 3. Відчуття наслідків небезпеки перед катастроф альн и м и ризиками. П о ряд з д ерж авн и м напрямком розвитку страхування к р е дитів розвивалося та к о ж і приватне страхуванн я кредитів. Л ідером цього виду страхування була «Trade indem nity C om pany». Вона відокрем илася в 1918 році від «British Trade Co.» і в 1924 році переб р ал а портфель «Excess insurance C o m p a ny». Успішно функціонує донині. Вистояти їй допомогли принципові організаційні основи діяльності компанії. П р и н ципи цієї компанії сформ ував її президент Хіз. Вони зв о д я ть ся ось до чого: 1,. Товариство не д озволяє нікому робити інтереси у нього за спиною. Якщо програє товариство, цо повинен програти і застрахований з урахуван н ям його власної участі. 2. Товариство не страхує очевидні ризики. Д о певного часу клієнт повинен п окладати ся на власні засоби заб е зп е чення, перш ніж до інтересу приступить товариство. 3. Товариство не є ані банкіром, ані фінансистом. Ц е о з начає, що воно не відповідає при порушенні термінів плате жів, воно т ак о ж не відповідає при актуальній, очевидній не платоспроможності, але воно цілком відповідає тільки за кінцевий збиток, що виник при проведенні застр ахо ван ої операції. 4. Товариство уникає страхування фінансових операцій, а страхує лише кредитні під товарні поставки, тобто товарні кредити. © М. Клапків Тернопіль, 1995
ІЗ
В Німеччині піонером кредитного страхування стало Мюнхенське перестрахове товариство, котре успішно викори стовувало вітчизняний і зар уб іж н ий страховий досвід, а т а кож власні наукові дослідж ення. Зо кр ем а, воно прийшло до висновку, що кредитне страхуванн я повинно здійснюватися в тісному з в ’язк у із страхуванням м айна (речей). Спільно з «Aiianz Versicher», ще в 1917 році вони заснували та к з в а ний «Кредитний страховий банк A. G.» в Берліні — « H e r mes». В 1918 році він перейняв портфель страхового т о в а риства «Глобус», котрий ще з 1898 року проводив кредитне, страхування, а з 1910 року взявся за обслуговування то р гово-економічних інтересів підприємців ганзейських міст. Відповідно і свою ш таб-кварти ру товариство перенесло до Гамбурга, де досьогодні він є провідним страховим т о в ар и ством у галузі страхування кредитів, особливо експортних. У післявоєнний період в часі норм ал ізац ії господарської ситуації ряд товариств виник у Франції, Голландії, Ш веції, Італії, Іспанії і Чехословаччині. О д н ак світова господарська криза наприкінці д вадц яти х років привела до банкрутства багатьох страхових товариств. В основному виж или ті то вариства, котрі будували свою діяльність на основі перестра хування. Так, новозасноване в 1927 році фрунцузьке т о в а риство «Societe F racaise d ’A ssurance pour Favoriser Le C re dit» зав д яки перестрахуванню успішно вистояло, і сьогодні є в перших ряд ах світових страховиків кредиту. У післявоєнний період в кредитному страхуванні появи лись нові проблеми, котрі були зумовлені потребами г а р а н тій під фінансування, тобто вж е під фінансові, банківські кредити. Т а к а потреба була наслідком великої інфляції, що м а л а місце у той час. Таким чином, вж е в міжвоєнний період значна кількість товариств, зокрем а німецьких, почала з а й матися страхуванням фінансових кредитів. Д р у г а світова війна тільки на деякий час за т р и м а л а р о з виток страхування кредитів, як і усієї кредитної системи. О днак вж е по війні в Європі стали відчуватися великі пот реби на товари та інвестиції. Такі операції могли в той час зробити в основному тільки США. Але такий стан тривав тільки до певного часу. З його закінченням в п’ятдесяті ро ки, центр міжнародного кредитування, а заодно і стр а х у ва н ня перейшов до Європи. Таким чином, пройшовши через століття свого розвитку, сф орм увалась сучасна методика і п ракти ка страхування к р е 14
© М. Клапків Тернопіль, 1995
дитів, яке стало важ л и вим зв'язкови м чинником м іж кр еди тною та страховою системами. § 3. І НТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА РИНКУ СТРАХУВАННЯ КРЕ ДИТ ІВ Стрімкий розвиток страхової справи в галузі забезп ечен ня кредитів, цілий р яд посталих проблем нового страхового ринку викликав потреоу в обміні досвідом в світовому масштаиі. і а к у роль почали відігравати між народні конферен ції. П ер ш а з них відбулася в грудні 1926 року в Лондоні з участю представників Беликооританії, Аргентини, Бельгії, чехословаччини, Д ан ії, Франції, Голландії, Італії, Норвегії, Швеції, Ш вейцарії, Польщі, Німеччини, Австрії, гіа кон ф е ренції обговорю валася тема: «Кредитне страхування і банк», а так о ж проблеми побудови між н ародн ої системи кооперації страхових товариств. Д р у г а м іж н аро д н а конференція цього і мну відбулася в квітні 1928 року в П ар иж і. її р е зу л ь т а том стал а орган ізац ія «М іжнародного об'єднання кредитних страховиків». А засновниками були провідні на той час ком панії, діючі в галузі кредитного страхування: «Trade In de m nity», «b 'U rbanie», «Hermes», «Kompas», «Svenska Kreditforsakrings A. G.», «iNederlandsche C reduverzekering-M aatschappij», «bidgenossisclie Versicherungs A. G.», «La Buenos-Aires», «C om pania A rgentina de seguros», «N ational Surety», та інші національні страхові товариства. О б ’єднання обрало ск лад дійсних і асоційованих членів. Перш ими могли бути усі т о в а риства, котрі безпосередньо зай м а л и ся кредитним стр а х у ванням, асоційованими членами могли стати усі, хто виявляв у цьому власний інтерес13. Ц е об ’єднання головним чином є д нало приватних страховиків. Його метою була координація науково-дослідних робіт, встановлення величин тарифних ставок, сприяння ооміну досвідом в гал узі кредитного с т р а хування, ф ормування взаємних з в ’язків по перестрахуванню, шефство над тими країнам и, в яких на той час ще не було власних страхових товариств по обслуговуванню кредитних ризиків. Н е м ал о в аж н и м зав д ан н я м його була т а к о ж орган і зація спільної боротьби проти конкурентів, що не входили до об’єднання. Існувало воно до 1939 року. В 1946 році в Ц ю р і ху виникла його спадкоємниця — М іж н ар о д н а асоціація по страхуванню кредитів (M ACK). В аж л и вим о б ’єктом уваги MACK є організація інформаційного обміну між к о м п а н ія ми — учасниками, що зай м аю ться страхуванням короткост © М. Клапків Тернопіль, 1995
15
рокових кредитів (від 3-х місяців до одного р о к у ) 14. Вступ в члени Асоціації пов’язаний з великими труднощ ами. Кожен новий претендент повинен заручитися рекомендаціями д ій с них членів Асоціації. Так, наприклад, вступові польської «Варти» в Асоціацію в 1965 році сприяли чехословацька ко м панія «Д ер ж а вн е страхування» і три страхових товариства з Франції, Норвегії і Швеції. Тепер членом Асоціації може стати не лише товариство, що сп еціалізується виключно на страхуванні кредитів, але й товариство, яке зай м ається т а ким страхуванням поряд з іншими в и д ам и 15. В 1934 році була створена інша м іж н арод н а організація страховиків кредитів, більше відома я к Б ернська унія, поскільки була зап оч атко ван а в Берні під назвою « М іж н ар од ний з в ’язок страховиків д ля регулю вання кредитів». Тепер її ш таб-кварти р а знаходиться в П ар и ж і. Ц я організація, на відміну від попередньої, об’єднує головним чином страхови ків, котрі мають держ авн и й статус або виступають д е р ж а в ними мандаторами. Вона має своїм завд ан ням встановлен ня контактів, обмін досвідом та інформацією, а т а к о ж р о з робку теоретичних і практичних питань по страхуванню д о в готермінових кредитів (до 5 років). С екретаріат Унії р о з повсюджує інформацію про перетерміновані кредити, з а б о р гованість імпортерів і координує політику товариств в н а прямку запобігання взаємної конкуренції. Згідно із ста ту том Унії її членами мож уть бути ті організації, діяльність котрих п олягає на страхуванні експортних кредитів. У 1957 році статут Унії був дещо змінений і вона отр и м ал а офіцій ну назву «М іжнародний союз страховиків кредитів», а з 1У80 року — «М іжнародний союз страховиків кредитів та інвестицій». Новий статут Унії розширив її зав д ан н я на а н а ліз теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із стр аху ванням експортних кредитів. Унія сприяє обміну інформації щодо фінансової кондиції закордонних імпортерів, п рийнят тя форм поліс та інших документів. Основною ділянкою д і яльності Бернської Унії є проблем а визначення м а к с и м а л ь них термінів н адан ня кредитних гарантій. При чому прийня то принцип п’ятирічного терміну страхування кредитів. Р іш ен ня Унії мають тільки рекомендаційний х ара ктер і не носять обов’язковості. О д н ак ко ж на страхова компанія, учасник Унії, у випадку, коли б а ж а є зас тр ах у в ати кредит на умовах, що відрізняю ться дещо від загальноприйнятих, зобов’я за н а перед виданням полісу повідомити про це секретаріат Унії. 16 © М. Клапків Тернопіль, 1995
Одним із важ л и в и х її зав д ан ь є спільне, активне проти стояння натискам деяких країн — сталих отримувачів кр е дитів у н ам аган нях отримати їх на м аксим ально вигідних умовах, а т а к о ж пом’якш ення взаємної конкуренції при про понуванні умов н адання кредитів. Н атиск імпортерів довів до того, що у багатьох випадках було проігноровано принцип граничного, п’ятирічного терміну н адання кредиту, а його продовження некорисно впливає на н адання страхових г а рантій. Окремим координаційним центром політики страхування кредитів у західноєвропейських кр а їн ах є О рган ізац ія госпо дарської співпраці і розвитку, котра охоплює більшість країн, має більші можливості в реалізації, в тому числі і по літики кредитно-страхової. Ц ю політику о рганізація прово дить через власний кредитний комітет. Д обрих результатів у цій галузі д осягла Група коо рд и на ції політики страхування кредитів, котра виникла в 1960 ро ці як інституція Європейського економічного співтовариства (Є Е С ). У своїх діях Група опирається на рекомендації та умови Бернської Унії, як ті, котрі відносяться до держ авних, так і приватних страхувань кредитів. Група встановила в и з начення політичного ризику, класиф ікац ію країн імпортерів, максимальну висоту страхового забезпечення ризиків, сис тему тарифів, термін каренції та інші елементи, важ л и в і д ля механізму страхування кредитів. Технічний комітет страховиків експорту ЄЕС, його та к зван а Робоча група, зай м а є позицію, що існуюча до бр овіл ь на взаєм н а інф ормація країн-членів при наданні експортних гарантій на термін понад п’ять років, д ля членів ЄЕС по винна бути обов’язковою. Робоча група у н іф ік у вал а стр а х о ві системи, встановила вищу межу страхової відповідально сті до 90% вартості контракту. Вона д а л а теоретичне в и зн а чення поняттю неторгового ризику, встановила р о зм е ж у в ан ня обов’язків страхових товариств у вип адках спільного страхування кон тракту16. Враховуючи необхідність зміцнення фінансових основ опе рацій по страхуванню кредитів, котра суттєво зросла в остан ні десятиліття у з в ’язк у із різкими кон’юнктурними кол и в ан нями в сфері торгово-кредитної діяльності, Р а д а Європейсь кого економічного співтовариства прийняла в 1987 році спе ціальне доповнення до діючої від 24 липня 1973 року Перш ої директиви Ради, котра становить основу зак онодавства Єв2-6
© М. Клапків Тернопіль, 1995
17
ропейського співтовариства по страхуванню. В к а за н а Д ирек тива зоб ов ’язує усі страхові установи формувати необхідні технічні резерви, т а к званий резерв неплатоспроможності на математично обгрунтованому рівні. В свою чергу доповнен ня до Д ирективи додатково в им агає від страхових зак л ад ів, котрі зай м аю ться страхуванням кредитних ризиків, створен ня спеціального стабілізаційного резерву. Він п ри зн ач аєть ся д ля компенсації можливих операційних витрат, що переви щують середню величину, як а с к л а л а с я в цьому виді страху вання в поточному році. С табілізаційний резерв в кожній із держав-членів С півтовариства повинен розраховуватися зг ід но з одним із. чотирьох рекомендованих до. використання ме тодів17. Згідно з першим із пропонованих методів такий фонд створюється за рахунок щорічних відрахувань 75% суми перевищення надходж ень над вип латам и по страхуванню кредитів до часу досягнення фондом обсягу, який був би в 1,5 р аза більший за обсяг найвищих річних надходж ень вне сків протягом останнього п’ятиріччя. Р азо м з тим розмір щ о річних відрахувань в С табілізаційний фонд не повинен пере вищувати 12% чистого обсягу отриманих в даному періоді страхових премій. Д ругий метод — мінімальний обсяг Стабілізаційного фон ду — рекомендує створювати на рівні не нижчому 134% о б сягу середньорічних надходж ень страхових внесків, акцепту по перестрахуванню без переданих цесій. По третьому методу розрахунок Стабілізаційного фонду проводиться на теоретичному рівні, котрий дорівнює ш ести разовому стандартн ом у відхиленню, тобто ш естиразовому перевищенню різниці між величиною виплачених відшкодувань і їх середнім обсягом за оглядовий період з д о б а в л е н ням до нього отриманих страхових премій. Ф ормування ж Стабілізаційного фонду здійснюється за рахунок мож ливих перевищень надходж ень над поточними виплатами. О д н ак не зал еж н о від ситуації, кожного фінансового року слід пере раховувати у С табілізаційний фонд 3,5% його теоретичного обсягу до часу досягнення його повної розрахункової в ел и чини. П р а вд а, якщ о протягом досить тривалого періоду (від п’ятнадцяти до тридцяти років) не відмічається н ад зви ч ай них втрат, то в в а ж ає ть ся мож ливим зменш ення відрахувань у С табілізаційний фонд або ж цілковите стримання його ф ор мування. 18
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Четвертий метод розрахунку і функціонування С табІл із^ ційного фонду передбачає його робочий обсяг в розмірі, що міститься між максимальним теоретичним рівнем (шестира зове стандартне відхилення) і мінімальним теоретичним рів нем (триразове стандартне відхилення). Теоретичні рівні ре зерву можуть бути знижені при умові якщо діючі ставки страхових премій забезпечують необхідний запас стійкості. З а г а л ь н а уніф ікація і підвищення вимог щодо забезп ечен ня надійності операцій кредитного страхування в необхідних, Обгрунтованих фінансових п арам етрах, створює можливості для участі в кредитному страхуванні кож ної страхової ком панії, котра виконує поставлені вимоги. А дж е довгий час як п теорії, так і в практиці в в а ж ал о с я аксіомою, що стр а х у ва н ня кредитів, то настільки специфічна галузь страхової д і яльності, що вона повинна здійсню ватися лише вузькоспеціалізованими страховими товариствами. І хоча в практиці значна частина страхових фірм за й м а л а с я обслуговуванням кредитних ризиків, поряд з іншими видами, законодавство багатьох країн, як, зокрема німецьке, вим агало д отри м у ва тися галузевого принципу. О дн ак вж е з Ш90 року новелізоване страхове право Ф Р Н відмінило цю вимогу18. Т ак а л і берал ізац ія кредитно-страхової діяльності в значній мірі є наслідком ширшого застосування страховиками більш дос коналих методик визначення і розрахунку величини креди т ного ризику, що до звол яє їм бути певнішими при їх обслугонуванні. В свою чергу гетерогеиізація портфелів страхових фірм за рахунок прийняття договорів страхування кредитів сприяє зміцненню їх фінансового стану, а так о ж більшому взаємному пов’язанню різних страховиків, які працюють на ринку страхування кредитів. З іншого боку, враховуючи складність розрахунку банківсько-кредитного ризику, спосте рігається тенденція до створення високоспеціалізованих с т р а хових товариств. Так, в Польщі з пропозицією створення спе ціального банківського страхового товариства «Геркулес» ви ступив у 1991 році щецінський Б а н к Морський. О собливі стю діяльності цього товариства повинно було стати н а д а н ня банкам страхових послуг на основі генеральних договорів. Тобто певні кредити у визначеній сумі були б охоплені с т р а ховим захистом в автоматичному р еж и м і19. У 1992 році на по льський страховий ринок вийшло нове спеціальне « Б ан ків сь ке товариство страхування та перестрахування» «Герос». Б у дучи заснованим на кошти провідних польських банків, «Ге рос» в найбільшій мірі спеціалізується в галузі страхування © М. Клапків Тернопіль, 1995
19
банківсько-кредитних ризиків. Враховуючи небезпечність їх обслуговування, Товариство веде широке співробітництво по перестрахуванню з більш ніж 20-а страховими фірмам и н ай вищої репутації .
20
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Р О З Д І Л II СУТЬ ТА Е К О Н О М ІЧ Н И Й ЗМІСТ СТРАХУВАННЯ К Р Е Д И Т І В § 1. Ф О Р М И З А Б Е З П Е Ч Е Н Н Я К Р Е Д И Т І В Форми н адання кредитів є, як відомо, найрізном анітні шими. К редитування виступає у формі особливих варіантів п.чаємоприйнятих відносин м іж кредитором (позикодавцем) і його боржником позичальником20. В найбільш звичайному варіан ті кредитор позичає гроші, щоб в пізнішому терміні отримати від борж ника еквівалент гакож у грошовій формі. Ц е типовий фінансовий кредит. У другому варіанті продавець продає свій товар в кредит :\ таким розрахунком, щоб в пізнішому терміні отримати екиіналент вж е в грошах. Ц е товарний кредит. В третьому варіанті кредитор д ає гроші дебітору, щоб пізніше отримати еквівалент в товарах або інших добрах чи послугах. Ц е вид авансового кредиту. У четвертому випадку при видачі кредиту на боці б о р ж ника стає третя особа, котра виступає в постаті його г а р а н та і тим самим сприяє росту солідності боржника. Ц е ф ор ми заставного кредиту. В п’ятому варіанті кредитор довіряє борж нику гроші або іншу майнову цінність з ясним визначенням, що на своє по ж адання кредитор може отримати ті самі вартості, які пе р е д а в , а не дише їх грошовий еквівалент. Е квівалент мож е отримати лише у випадку, коли він (кредитор) передав повноваження борж нику на збут (продаж ) своїх товарів чи майна. Ц е кредит д о вір ’я 21. Форми забезпечення цих кредитів є різні. Вони за л е ж а т ь не тільки від виду кредиту, але й інших характеристик, як, наприклад: — величини кредиту; — юридичного статусу позичальника і осіб, що відповііо гь за повернення кредиту; © М. Клапків Тернопіль, 1995
2!
— фінансової кондиції позичальника: чим к р а щ а конди ція, тим менше вим агається забезпечення; — величини типового та індивідуального ризиків, з в ’я з а них із виданням кредиту; — х а р а к тер у доступних форм забезпечення кредиту і о б сягу відповідальності, а т ак о ж коштів обслуговування п ро цесу отримання цього забезпечення, оплати маніпуляційних видатків; — ступеня реальності н адання забезпечення, виходячи з можливості задоволення претензій кредитора в найбільш к о роткий термін. Забезпечення кредиту може мати х ар а к тер матеріальний або юридичний22. М атер іал ьн е забезпечення п олягає на п ере дачі кредитору взамін за отриманий кредит еквівалентної або домовленої суми грошей чи інших майнових цінностей. Воно мож е приймати постать: — застави (кауц ії), котра п олягає в тому, що за с т а в о д а вець або інша особа (гарант) н ад ає кредитору забезпечення у виді: грошових засобів або інших валют, ощадних книж ок на пред’явника, коштовностей та інших рухомих речей; — блокади певних грошових коштів на відповідних р ах ун ках у банках або б локада депозитів позичальників; — передачі рухомого майна під забезпечення кредитів. Передані речі зал и ш аю ться у власності позичальника або іншої особи, котрі їх до певного часу мож уть використову вати. Однак, позичальник, власник речі не може передати її без згоди кредитора іншій, третій особі. У випадку погаш ен ня своєї заборгованості позичальник повертає свої повні права на передані речі. Юридичне забезпечення п ередбачає можливість отр и м ан ня кредитором належ них йому сум від третіх осіб або в ство ренні кредитору привілейованого правового становищ а (при мату) в поверненні кредиту у порівнянні з іншими кредито рами його боржника. Юридичне забезпечення виступає в к і лькох формах: — поруки третьої особи згідно з цивільним правом або вексельним правом (а в а л ь ). У першому випадку це є умова, в котрій третя особа (гарант) зобов’язується перед кредито ром сплатити борг позичальника, якби останній цього не ви конав. Вексельна порука є по суті аналогічною і випливає із вексельного права. Обсяг і х арактер відповідальності аваліста відповідає обсягу і х арактер у відповідальності боржника. 22
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Подібною формою забезпечення є гарантія, яку можуть н а давати банки або інші юридичні чи фізичні особи; — передачі (цесії) вірительності, як а здійснюється при умові, коли позичальник чи третя особа м ає в р озп о р яд ж ен ні кредиторську заборгованість, і частково мож е передати їх па основі договору кредитору. П редметом такого поділу чи передачі мож уть бути як належності в грошових коштах, так і в інших матеріальних цінностях. Як правило, такою б а жаною порукою мож уть бути страхові поліси по стр аху ван ню майна. Н айбільш е, однак, для цієї мети придатна к р е диторська заборгованість позичальника, термін зап л ати по котрій прип ад ає після терміну погашення його власної з а боргованості; — застави рухомого майна. П редметом такої застави м о же бути кож не рухоме майно, що н ад ається д ля п р одаж у на ринку, або таке, котре мож е бути придатним для кредитора. І Іодібна зас т а в а мож е бути р еалізо ван а т а к о ж на майнових правах, що випливають з векселів власних або трасованих. З а с т а в а має два види: загальний і банківський. Речі, котрі охоплені загальною заставою в моменті встановлення з а с т а нії, повинні бути передані в користування кредитору. Якщо ж млстава м ає банківський х арактер, то позичальник (чи т р е тя особа), не п озбавляю ться п рава користування цими р еч а ми; — іпотеки, на: І) нерухомості, що н а л еж а ть позичальнику чи третій особі; !>) частині нерухомої власності, що становить співвласність. Д ля встановлення іпотеки другого виду необхідна згода р е шти співвласників нерухомості. В цих в ип адках в основному маються на увазі будинки і споруди. З а к о н У країни «Про з а ставу» за іпотеку визнає застав у землі, нерухомого майна, при якій зем ля та майно становлять предмет застав и 23. Р азом з очевидною надійністю названих форм заб езп еч ен ня кредитів, їх використання вносить у відносини ко н тр а гентів по кредитних операціях д еяку незручність. Ц я незруч ність проявляється в громіздкості укл ад ен н я нотаріальних а к тів, заставних листів, особливо у вип ад ках співвласності, а то і д уж е високою вартістю оформлення цих юридичних а к тів. Нарешті, істотна невигода полягає і в тому, що ю ридич на чи фізична особа, яка б а ж а є отримати кредит, часто не молодіє достатніми мож ливостям и м атеріального чи п равово го забезпечення кредиту. В кінцевому рахунку ці форми з а безпечення кредиту теж можуть виявитися не цілком безпеч © М. Клапків Тернопіль, 1995
23
ними і д ля кредиторів. У таких умовах найбільш доступною і відносно надійною формою фінансового забезпечення інтере сів кредиторів мож е бути страхування. § 2. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ СТРАХУВАННЯ КРЕ ДИТ ІВ У взаємному з в ’язк у між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу — кредит породж ує різні п р а вничо-економічні ситуації: д ля борж ника — зобов’яза н н я по вернути позичену суму, а д ля кредитора — право вим агати її отримання у попередньо узгодж еном у обсязі і терміні. Н евиконання цих домовленостей за г р о ж у є кредитору фінансо вими збитками, котрі і мож уть бути об’єктом страхування з метою захисту майнових інтересів кредитора. Таким чином, основний ризик кредитної операції матеріально проявляється в неповерненні, несплаті боргу, а юридично — в невиконан ні зобов’язань. Очевидним є що він дещо відмінний від типо вих ризиків, котрі формують основу майнового стра хува н ня. Ц е означає, що суть страхування кредитів та к о ж дещо відрізняється від інших видів страхування, що д ав ал о ся з а уваж и ти вж е давно. Так, ще на початку XX століття нім е цький проф. А. Манес, виходячи із прийнятої тоді к л ас и ф і кації (поділу страхуванн я на особове і страхування зб итків), розглядав кредитне страхування лише як розвиткову форму страхування збитків (м ай на). Р а зо м з тим, враховуючи д о мінуюче, визначальне значення правового аспекту, котрий чітко проявився в страхуванні кредитів, то одночасно він в и з нав його за особливу форму страхування — страхуванн я ви мог24. Процес виходу страхування кредитів із традиційної групи видів майнового страхування (збитків) так о ж з а у в а жив інший німецький вчений Генріх котрий підкреслив, що старе кредитне страхування, в основному було пов’язане з обслуговуванням торгових операцій, і тому часто на своїх п ечатках н ази валося страхуванням проти «торгових зб и т ків» і вж е пізніше, після прийняття і утвердж ення з г а д у в а ної «штутгартської системи», його було визнано загальн им страхуванням ппоти збитків від невиконання вимог, тобто відповідальності25. Визначення видової приналежності с т р а хування кредитів м ає не тільки теоретичне, але й важ л и в е практичне значення. Яскравим підтвердж енням цього є не визначеність Д екр ету К абінету міністрів У країни «Про с т р а хування», яким встановлено нормативні співвідношення стра24
© М. Клапків Тернопіль, 1995
чопих зобов’язан ь до суми статутного фонду та страхових |х .червів: д ля майнових видів страхування — 30-разового, а для страхування з усіх видів відповідальності — 20-разопоі'о перевищення. Оскільки Д екр е т не д а є однозначного в и з начення видової приналежності страхування кредитів, то з о/і,паковим правом його мож на віднести як до страхування фінансових ризиків, та к і до страхуванн я інших видів в ід повідальності. Таке становище в казу є на недосконалість пранового вирішення, бо формально д ає м ож ливість вільного маніпулювання рівнем м акси м ал ьн ої відповідальності стра'.ітик а по його страхових зобов’язаннях. С итуація уск ла д н ю ються ще й тим, що на у країн ськом у страховому ринку в ід сутні « Загал ьн і умови страхування кредитів», котрі, як ві домо, охоплюють найбільш суттєві норми кожного виду с т р а хування. М атеріали свідчать, що в зару б іж н ій страховій практиці м,осягнута необхідна визначеність щодо кл ас и ф ік ац ії і к в а ліфікації страхуванн я кредитів. Так, в польському Законі про страхування, страхування кредитів виділено в окрему попіцію в розділі позаж иттєвих видів страхування (польським правом передбачено двочленовий поділ зага л ь н о ї сукупності нпдів страх уванн я26). Р осійська страхова п р акти ка однознач но розглядає страхування кредитів, як страхування з а б о р гованості в складі страхування відповідальності27. Н ім ецька систематизація страхування традиційно теж розміщ ує с т р а чування кредитів у підгалузі «страхування відповідальПОСТІ28.
Необхідною умовою виникнення відповідальності є ф акт настання страхового випадку і поява в результаті нього рищку неплатоспроможності. В сучасній страховій практиці страховий випадок визначається як стан виникнення відпо відальності по збитках від кредитних операцій — н еп лато спроможності борж ника, ствердж ена в різних парам етральннх реж им ах: . а) коли в явний ф ак т банкрутства або судовий про цес по визначенню банкрутства не мож е бути відхиленим; б) коли мож е бути відкритий судовий позов з метою, відвсрнення банкрутства; в) коли є в заєм н а домовленість кредиторів про поділ майна, належності боржника, але без судового втручання; г) коли примусове виконання судової постанови не при вело до повного задоволення вимог кредиторів29. © М. Клапків Тернопіль, 1995
25
Техніко-економічний генезис кредитного страхування б а гато спеціалістів, як, зокрема, перший директор страхового товариства «Гермес» Герцфельдер, відомі польські вчені Сецомський та Ольшевський вбачаю ть в комісійній операції, за умовами проведення котрої у к л а д а л а с я д одаткова угода, що отр и м ал а назву «делькредерної»30. Суть цієї угоди п о л я гає в тому, що комісіонер за відповідну додаткову винаго роду, що с к л а д а є нібито страхову премію з ризику комісій ної операції, гарантує комітентові, що вексель за проданий в кредит товар буде викуплений у визначений термін. «Делькредере», таким чином, н аб ирає х а р а к тер у вексельної пору ки і звідси, у випадку несплати боргу виставцеві простого векселя або акцептанту при тратті, комісіонер відповідає перед комітентом в повній мірі, виплачуюючи йому відш ко дування. Вся ця процедура і її наслідки, як видно, д у ж е н а ближені до страхової операції. Д ел ькр ед ерн е забезпечення яв л яє собою не лише початкову форму кредитного страх у вання, але й, поскільки вже безпосередньо створює захист для кредитора — потенційного пошкодованого, то є так о ж виразником, субстантом кредитного страхування. З іншого боку, матеріальний інтерес кредитора мож е бу ти захищ ений посередньо — ш ляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. Таким чином, при ш и ро кому розгляді суті кредитного страхування видно, що воно ніби ск ладаєть ся з двох основних сфер — власне стр а х у ва н ня кредитів і страхування застав, порук чи гарантій під о т римані кредити. П равд а, як відмічається в спеціальній л іт е ратурі, т а к а диференціація, поділ страхових відносин має більше технічний хар актер і не в изначає їх економічну суть31. Р азо м з тим, повне розуміння суттєвих сторін кредитного страхування т а к о ж потребує вияснення механізму реалізац ії страхових інтересів сторін — учасниць кредитних відносин в кожному конкретному випадку. Зокрем а, при делькредерній формі орган ізац ії страхових відносин вірителі (чи креди то ри) зав ж д и виступають в ролі страхувальників, при ін шій — стр ах увал ьн и кам и виступають дебітори. Таким чином, принципова, хоч і несуттєва відмінність, полягає в тому, хто відіграє роль страхувальника, хто виступає ініціатором у к л а дення договору, страхування. При першій формі стр а х у в а л ь ник, а часто ним виступає власне банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим , безпосередньо зах и щ а є свій ін терес з допомогою механізм у страхування. 26
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Схематично відносини, котрі складають цю форму крел,птвого страхування, можна представити таким чином: С хем а 1 Схема відносин при делькредерному страхуванні
—
у
.— ^
постійні з в ’язк и ; спорадичні з в ’язки.
Ці відносини сторін, крім суто схематичних пов’язань, характеризую ться певним переліком особливих рис: страхувальн и к (бан к): отримує страхове відш кодування збитків у випадку ненпконання боржником своїх зобов’язань; — за л и ш а є частину відповідальності на власний рахунок (м айж е 2 0 % ) ; — приймає зоб ов’язанн я щодо кредитів, які страхуються, піддавати їх під звичайний банківський процент; — слідкувати, а так о ж інформувати страховика про усі випадки, які сталися із кредитом і боржником; страховик (страхова ком панія): — вж и ває санкцій при порушенні страхувальником прий нятих зобов’язан ь аж до повної відмови виплати при ст рахо вому випадку; — пропонує, як правило, форму договору, типу « за г а л ь ного покриття» страховим захистом; — за л и ш а є за собою право перевірки і самостійного прий няття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків; — переймає право регресу до кредитоотримувача32. © М. Клапків Тернопіль, 1995
27
При другій формі кредитного страхування страхувальникборжник зах и щ а є право свого фінансиста чи вірителя, к о т рі стають сторонами застрахованим и. При заставном у (г а рантійному) страхуванні, коли борж ник є страхувальником, то застрахованим , як правило, виступає віритель або навіть віритель вірителя. Тобто це страхуванн я є типом стр а х у ва н ня на чужий рахунок, котрий давно знайш ов глибоке відоб раж ен ня в спеціальній страховій л ітературі33. При р е а л із а ції другої форми страхування взаємовідносини між сторона ми набуваю ть наступного характеру. С хем а 2 Схема відносин заставного страхування
кред итор (банк, інвестор)
— —
пості йні з в ’язк и ^
спорадичні з в ’язки.
К ож н а з цих форм (делькредерна або застав н а) безу мовно повинні бути представлені конкретними видами с т р а хування, х ар а к т ер и котрих повинні за л е ж а т и від форм креди тування і умов надання кредитів. Однак, незалеж но від технШо-організаційного здійснення страхових операцій, еконо мічна суть їх єдина настільки, наскільки єдиною є суть кре* дйтних операцій, котрі обслуговуються в процесі стр а х у ва н ня. Тому в усіх випадках суть кредитного страхування зв о диться до покриття негативного результату, котрий кредито ри отримують через неплатоспроможність своїх боржників. Виходячи із зага ль н о ї теорії страхування, Георг Шлесінгер 28
© М. Клапків Тернопіль, 1995
дав просте визначення кредитного страхування: це госпо дарський механізм, метою котрого є покриття випадкових, оцінюваних, майнових потреб, що виникають з ризику з а б е з печення кредиту34. Таким чином, дане визначення претендує на вияв суті всієї сукупності різних видів кредитного страхуипііия і підведення його особливостей під загальн е поняття страхування. Універсальна сукупність видів кредитного страхування, котра широко використовується в м іжнародній страховій практиці, формує ієрархічну піраміду, що має усі ознаки сис темності. В ролі класиф ікаційного критерія прийнята відома пже технічно-страхова ознака. Такий класиф ікаційний кр и те рії! вперше запропонував німецький вчений К ірш баум ще на початку цього століття. Згідно з його пропозицією загальн е поняття «Кредитне страхування» ск ладаєть ся з двох таких же понять, але нижчого порядку: сектора делькредерних крепітно-страхових відносин, при котрих страхувальником ви ступає кредитор, і сектора видів кредитного страхування, при котрих страхувальником виступає боржник. Н и ж ч у верству складових елементів піраміди як в одній, так і в другій групі складаю ть різні види страхування відповідно делькредерного і заставного походж ення35. Відповідно, п ір ам ідал ьн а система ипдів кредитного страхування представляється, виходячи з хлрактеру сучасного страхового ринку. (Див. схему 3). Як видно із представленої схеми, двочленовий х ар а к тер системи кредитного страхування дещо порушений введенням особливого типу — страхуванням д о вір ’я, котрий в однакопііі мірі відмінний як від делькредерного страхування, т а к і під заставного. Д ел ькр ед ер н е страхування ск л а д а єть ся із двох груп: страхування товарних кредитів і страхуванн я фінансових кредитів. Останні проявляю ться в частині споживчого креди ту чи кредиту, призначеного під засоби на інвестиційні цілі. ( д'ктор делькредерного страхування є провідним в галузі кредитного страхування. Страхові товариства отримують від нього більшу частину страхових внесків, причому лише від страхування товарних кредитів — а ж половину надходж ень під делькредерних видів страхування. Таким чином, здійснюиппе по ініціативі кредиторів, хоча і за рахунок коштів д е біторів', делькредерне страхування приносить значні вигоди /іля останніх. В спеціальній літературі підкреслюються основ ні з них: © М. Клапків Тернопіль, 1995
29
Схема З Система видів кредитного страхування36
1. Зменш ую ться кошти (затрати) по обслуговуванню кр е дитів, позик. 2. С прияється стабіл ізац ії їх доходів. 3. Сприяється поліпшенню структури контрагентів, д еб і торів, селекції споживачів. 4. С прияється уточненню стратегічного і оперативного н а прямку підприємства, фірм дебіторів. Короткий зміст представлених вигод полягає в наступно му: 1. Перенесенням вартості ризику на страховика, стр аху вальник кредиту зменш ує власні видатки, бо якби позичаль30
© М. Клапків Тернопіль, 1995
її її к зай м ався самостійно оцінкою ризику, його аналізом, тб мусів би забезпечити коштовну інформаційну та методологіч ну базу. Багаточисленні, неочікувані випадки неплатоспро можності клієнтів-позичальників показують, що контроль за никористанням кредитів є безрезультатним, якщ о кредиюр не володіє необхідними даними, м а тер іал ам и д ля встаношіеппя рівня солідності платника. П латоспром ож ність клічіта може бути остаточно визначена лиш е при умові н а я в н о ї і і необхідного банку даних. Д о них н алеж и ть інф ормація Плпків, довідки компетентних бюро, баланси і господарські повідомлення, результати поточних розмов з керівництвом і иілновідальними працівниками. Т ак а діяльність є досить т р у домістка, потребує регулярності і значних видатків, однак ноші безумовно стають відносно нижчими в ситуацій, коли нею займаю ться страхові організації на високому професій ному рівні. Змінність економічної кон’юнктури змуш ує фірми допроведення певних заходів, метою яких є досягнення з а п л а ти ш ного доходу в будь-яких умовах. Ц е здійснюється в з н а ч имі мірі за рахунок кредитного страхуванн я шляхом злиття о,п ;п ьох випадків неплатоспроможності в одному центрі. Часті випадки невідрегульованої неплатоспроможності ницо погіршують взаємні з в ’язки м іж клієнтами, посилюють
иі.ісмну недовіру. Кредитне страхування, сприяючи уникнен ню итрат кредиторами, сприяє росту певності у відносинах між кредиторами і дебіторами. Крім того, статистика неплаі ос 11роможності (платоспроможності) окремих підприємців, Hh.i регулярно громадиться у страхових органах, використо вується д ля інф ормування підприємницьких кіл. Відповідно, ііідпрнємці-кредитори отримують мож ливість остерегтися пі і, споїх неб аж ани х клієнтів в особі хронічних неплатників. І д р у г о г о боку, та к а ситуація стимулює останніх до б а ж а н ії і зміни думки про себе, і то на кращ е, через поліпшення ■носї платіж ної дисципліни. 4. З тісного спілкування із страховиками підприємці по• і і пііо отримують інф ормації не лиш е про окремі фірми, але іі про ризикогенність різних сфер, н апрямів підприємницької Н/і.чьпості з точки зору п латіж н ої кондиції їх основних учас1111< і п . Таким чином, страхування кредитів підприємці можуть розглядати як змістовну інвестицію, доцільність котрої моі < визначатися вигідним співвідношенням отриманого еф е к ту і здійснених затрат. 31 © М. Клапків Тернопіль, 1995
Тип заставного страхування п редставляється групою т р а диційних видів заставного (кауційного) страхування, відомих і використовуваних ще від початків страхування кредитів. Окремою підгрупою, як видно із схеми 3, виступає «страху вання фінансових гарантій». В широкому змісті під ст раху ванням фінансових гарантій розуміється обов’язок стр а х у вальника відш кодувати кредитору збитки, які виникають в ситуації, коли дебітор не виконає встановлений в договорі обов’язок оплати в стосунку до свого кредитора. С тр ах у в ан ня фінансових гарантій, у свою чергу теж ск ладається із двох основних підрозділів. Згідно з умовами одного з них здійсню ється покриття збитків, отриманих при кредитуванні, що ведеться за рахунок спеціальних фінансових інститутів, як н а приклад, іпотечних позик та спеціальних банківських креди тів. У цьому випадку позичальник є застрахованим . Д ругий підрозділ охоплює страхування фінансових гарантій, в и д а них різними господарськими суб’єктами у вигляді своїх бор гових зоб ов ’язань, тобто цінних паперів (облігацій тощ о). В заємне пов’язанн я різних форм страхового захисту через фінансові гарантії можуть бути представлені схемою 4. Особливістю приведеної схеми є специфічний вид с тра ху вання фінансових гарантій, який будується на новітній ф о р мі ф інансування кредитного типу, і яка, зав д як и своїм специ фічним рисам, о три м ал а назву «Секуритизація» (Securitiza tion). Вона полягає на заміні традиційного кредитування під приємств наданням фінансової допомоги шляхом введення в обіг цінних паперів. Однак, вони застосонуються як гар а н тій ний засіб т ак о ж і в інших випадках, а тому новиною цього фінансового інструменту є не стільки випуск і застосування цінних паперів, скільки техніка його функціонування. С еку ритизація озн ач ає д ля банків, в основному, мож ливість по середнього н адан ня кредитів у формі емісії цінних паперів на основі боргових зобов’язань. Роль банків т ак о ж може м а ти пасивний х ар а ктер — приймання емітованих паперів до власних портфелів, або обслуговуючий — коли банки вико нують функції м аклерів (брокерів), займаю чись при цьому лиш е посередництвом між емітентом та інвесторами. Секуритизація почала розвиватися в США разом із вве денням іпотечних кредитів, особливо з початку 70-х років, для котрих зд ійсню валася емісія цінних паперів. У Європі цей новий фінансовий інструмент найперше знайш ов засто су вання у В еликобританії. Такі операції тут були проведені в 32
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Схема 4 Форми страхування фінансових гарантій
1984 році за зразк ом американських, і теж у з в ’язк у з іпоігчними кредитами. Пізніше операції цього типу стали зд ій снюватися у ряді європейських країн, тільки у значно мен ших обсягах. Початково секуритизація оп иралася на цінні папери, икі емітувалися спеціально організованими д л я цієї мети мочіршіми товариствами. Н а сучасному етапі це теж має міс ій- як головний метод пошуку фінансових засобів на ринку, іі.-іг одночасно, як форма фінансування підприємств, все м/іьш у роль починають відігравати консорційні кредити. \ \ п о ю секуритияації є створення д ля підприємств вигідної | “Є
© М. Клапків Тернопіль, 1995
33
можливості пошуку фінансових засобів на фінансовому рин ку. Ц е здіснюється шляхом виділення підприємством ч асти ни власних фінансових активів в окремий пакет і його про д а ж товариству-емітенту. Основним завд ан ням його є п рид бання таких фінансових активів підприємств і їх подальш е рефінансування шляхом надання позик або емісії цінних п а перів, які пізніше могли б бути проданими інвесторам на м і ж народному фінансовому ринку. Таке фінансування, як видно, покривається певними зобов’язаннями, а відповідна форма документального підтвердження цих зобов’язань цінними п а перами прийняла назву (Asset Backed Securities» (ABS). Техніка його здійснення полягає на емісії товариством с п е ц і альних сертифікатів, виходячи із обсягу проданого йому під приємством пакету фінансових активів. Ці сертифікати вико нують роль титулів власності щодо фінансових активів і г а рантій, наданих продавцям вірительності або третім особам. В рам ки цієї структури вводиться так о ж довірена особа, кот ра забезпечує інвесторам виплату доходу у визначених су мах і термінах. В аж ливою справою при цьому трансфері фінансових ре сурсів є забезпечення цінним паперам високу якість, яка м ож ли ва лише при низькому ризику. Перші операції такого типу, котрі здійсню валися на базі іпотечних кредитів, з а б е з печення своєї стабільності отримували через д ерж авн и й н а гляд або через агентства, спеціально найняті для цього д е р жавою . О дн ак разом із поширенням з початку 80-х років операцій типу (ABS) на інші активи підприємств почали ви користовуватися банківські гарантії і страхування, а для по передньої оцінки ризику, фінансової кондиції емітентів та емітованих ними паперів — спеціальні рейтингові агентства. Виконувані в практиці операції секуритизаційного х а р а к теру можуть відрізнятися між собою з огляду на їх учасни ків та послідовність дій. Р азо м з тим м ож на встановити типо ву схему взаємовідносин сторін та їх функціональне п р и зн а чення. Див. схему 5. Як видно із наведеної схеми, секуритизаційна операція інспірується продавцем фінансових активів, у ролі якого може виступати підприємство або банк. їхні активи п р о д а ються спеціальному товариству. В свою чергу товариство під відповідний пакет фінансових активів емітує цінні папери і забезпечує їх обіг, за що отримує комісійну винагороду. В и ручені в процесі емісії кошти товариство передає підприємству-продавцю вірительності, які воно використовує на фінан34
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Схема 5 Типова конструкція секуритизаційної операції37
гуиация власних потреб. Товариство-емітент обслуговує те пер рже власні фінансові зоб ов’язанн я перед інвесторами за рахунок коштів, котрі регулярно надходять від боржників иідприемства-продавця фінансових активів. Б е з п е ре чн о, весь IV*
.
___Клапків ______ _ © М. Тернопіль, 1995
35
цей ланцюг фінансових операцій стає технічно мож ливим до реалізації лиш е у випадку, коли відповідні грошові потоки від взаємних зоб ов’язань здійснюються у різний час, а еко номічно виграшною секуритизаційна операція стає при у м о ві застосування різноманітних процентних ставок різними з а цікавленими учасниками операції. Борж н и ки підприємства, як видно із схеми, розраховуються по своїх зобов’язанн ях у вигляді сум відсотків і частин заборгованості, а тому не беруть безпосередньої участі у механізмі секуритизаційкої операції. У випадку затримки н адходж ень коштів від підприємст ва, товариство, завд яки проявленій передбачливості, має змогу скористатися послугами страхової компанії або ж ін шого гаранта. Д одатковим забезпеченням стабільності про ходження операції виступають н агром адж ені на окремому гарантійному рахунку кошти, які знаходяться у р о зп ор яд женні товариства-емітента. Цей резерв формується до пев ного обсягу і при надлишкових надходж еннях його кошти мо жуть бути повернуті підприємству. Таким чином, ф ор м у в ан ня і використання коштів спеціального рахунку мають х а р а к тер самострахування. В залеж ності від виду проданого пакету активів про являю ться особливі форми секуритизації. Н айбільш попу лярними є ALS, CARDS і CARS. П ерш а з них (ALS) означає операцію, побудовану на емісії цінних паперів під фінансові активи з очікуваних сплат від лізингу автомобілів. Д ру га форма виникає на основі фінансових активів, які походять з кредитних карт. Третя — на підставі позик, отриманих фізич ними особами та підприємствами на придбання автомобілів. Часто в практиці замінним до терміну «страхування к р е дитів» вж и вається поняття «гарантування кредитів», яке в певній мірі ідентичне попередньому. О днак лише англійсь ке фінансове право проводить формальне і чітке р о з м е ж у вання цих понять не тільки в термінологічному значенні, але й в змістовному. Зокрем а, при забезпеченні м атеріальних кредитів страхування їх визначається як такий економічний інструмент, котрий відрізняється від гарантуван н я кредитів опорою на принцип «найвищої довіри» сторін (uberrima] fidej) тобто внаслідок страхування покриваються лише ті зб и т ки, котрі виникають з виконання умов страхування. Н а д у м ку спеціалістів, фундаментальне значення при цьому м ає та обставина, що сторона, зац ік ав л ен а в страхуванні свого м а й нового інтересу, зобов’язується надати страховику всю необ 36
© М. Клапків Тернопіль, 1995
хідну йому інформацію, потрібну д ля визначення ним вели чини кредитного ризику і встановлення взаємовигідних умов страхового договору. У випадку ж гарантуван н я кредиту сто рони дотримую ться принципу «хай береж еться покупець» («caveat em pto r), з котрого випливає, що боржник-покупець, нібито отримує німе попередження чи застереж ення, що він мусить попередньо самостійно і грунтовно визначити сп о ж и в чі якості отримуваної в речах позики, поскільки відомо, щ о при гарантії кредитор в безумовному порядку отримує о п л а ту за надану позику, а тому не зав ж д и відповідає за п ро яв лену позиченими цінностями погану якість. При с тр а х у в а н ні кредиту страховику н алеж и ть право збору інф ормації про б оржника на основі чого він формує спеціальний архів д а них, котрі ним і кредитором уваж н о аналізую ться. Г а р а н т такої роботи, як правило, не виконує. Інша, хіба ще більш суттєва різниця м іж страхуванням і гарантією, полягає в тому, що страхування м ай ж е ніколи не створює можливості повного покриття збитку. Особа, котра отримує страховий поліс, зав ж д и повинна рахуватися з необ хідністю власної участі в покритті збитків від проведеної операції. З іншого боку, характерною рисою гарантії, є те, що нона охоплює лише ті випадки, котрі знаходяться в м еж ах безпосереднього контролю осіб, які отримали гарантію. В свою чергу, страхуванням покриваю ться ті збитки, котрі шіппкають із ситуацій, які знаходяться і поза м еж ам и безпо середнього контролю і впливу застрахован их осіб38. На українськом у страховому ринку страхування кредитів, ік новий вид страхового захисту, появилося порівняно н ед ав но наприкінці 80-х років у двох варіантах: • і) добровільного страхування ризику непогашення кр е мі іін, особливою рисою котрого є те, що страхувальником піісіупає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, м и т банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно • 1 1 >а у в а л ь н и к о м і бенефіцієнтом. б) добровільного страхування відповідальності позичаль мпкіп за непогашення кредитів, за умовами котрого стр а х у вальником виступає боржник, страхуючи отриманий кредит м і користь свого к р еди тор а39. В другому випадку страхується нібито виконання фінан' онпх зобов’язань, даних боржником на покриття збитку «ми ма ного своєму кредитору. Ц е є тип специфічного заставпііці (кауційного) страхування без страхування заставного і а її 11 а . Він набув за кілька років широкого розвитку і попу© М. Клапків Тернопіль, 1995
37
лярпості як серед клієнтів банків своєю доступністю, так і серед страхових компаній своєю прибутковістю. Перший із запропонованих варіантів страхування банкам и ризику непо гаш ення кредитів своїми клієнтами практично поки що не знайшов попиту на страховому ринку. Р азо м з тим, з логі ки пов’язанн я інтересів виникає, що ініціаторами таких с т р а хових операцій повинні виступати банки як пошукувачі страхового захисту. Д л я них ця операція за своїм х а р а к т е ром знаходить аналогію в страхуванні від нещасних в и п ад ків, якими є факти неповернення кредитів. У кладення подіб ної угоди потребує від банків як звичайної, рутинної роботи, так і відповідної аналітичної — при узгодженні страхових тарифів, хар а ктер у відповідальності, інших умов стр а х у ва н ня кредитної заборгованості, передачі страховику докумен тів, необхідних йому для відкриття регресного ПОЗОВУ до б оржника банку. Біл ьш простими з точки зору процедури є відносини по страхуванню відповідальності позичальників за непогашення кредитів, поскільки страховий поліс р о з г л я д а ється, як вид гарантійного листа страхової організації б а н ку по фінансових зобов’язаннях його клієнтів. О д н ак недо ліком цієї масової фооми страхування є те, що страховик не вступає в безпосередні правові відносини із бенефіцієнтом — банком, а пов’язаний з ним лише посередньо. О тж е банк, як .особа третя, втр ач ає пріоритет своїх інтересів у цих стосун к а х ' Тому, очевидно, дальш ий ш лях розвитку страхового з а безпечення вірительності буде пролягати не лише через вдос коналення діючих умов страхування відповідальності, т и п у страхування кауцій чи застави, але й, — як це виразно п ро являється в інших видах страхування відповідальності, — через п о с т у п о в у його трансформ ацію в страхування т и п у делькредерного. котре мож на розглядати як страхування банків від нещасного випадку в їх діяльності40. Такий стр ах о вий захист міг би мати характер коверноту, відзначатися більшою стабільністю і посиленням пріоритету інтересів КР^ЛГИТОПІВ.
В обох в а т а н т а х страхування кредитів страхова відпові дальність страховика Ф о р м у є т ь с я на основі р и з и к у , який має к у м у л я т и в н и й характер. З а такий ризик, за згодою з а ц ік а в лених с т о р і н , приймається настання ситуації непогашення кредиту, яка в свою чергу виникає як результат певних р із них подій, які самі по собі м о ж у т ь квал іф іку вати ся як ри зи ки першого порядку. Слід відмітити, що серед страховиків практикується різний підхід щодо визначення с фе ри і п е р е © М. Клапків Тернопіль, 1995
ліку первинних страхувальних ризиків, а звідси і обсяг с т р а хової відповідальності. Так, зокрема, HACK «Оранта» не в в а ж а є ризикогенними події форс-маж орного характеру. Тобто, П рави л ам и страхування ризику непогашення креди тів страховик застерігає за собою право відмови у виплаті страхового відшкодування, якщо: а) непогашення кредиту сталося внаслідок непередбаче них обставин, а саме: стихійного лиха, пожежі, ав ар ії на транспорті, страйку, блокади, проведення обмеж увальних або заборонних заходів між д ер ж авам и , політичної неста більності та інших причин, які не з а л е ж а т ь від позичальни ків. Також, згідно з П р а ви л ам и добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів, якщо перелічені вище форс-маж орні явищ а виступають у р о лі причин неплатоспроможності позичальників кредитів, то страховик теж може відмовити у виплаті страхового в ід шкодування. Крім цих випадків, страховик додатково застерігає право на відмову в ситуаціях: — невиконання страхувальником взятих на себе зобов’ язань перед страховиком; — ухилення стр аху вал ьн и ка від чинностей по обслугову ванню кредитних зобов’язань. Крім того, страховик передбачає можливість встановлен ня значної долі «власної участі» страхувальників у ризику — до 50 відсотків. Я к із цього випливає, вказані діючі правила, а ще більше їх попередники від 1990 року, носять виразний здгезійний характер, властивий страховим відносинам взагмлі, який негативно впливає на маркетингові можливості і а ного виду страхування. Тому, в протилежності до пропо нованих «ОРАНТО Ю » умов страхування кредитів, ряд альН’рпативів до неї страхових компаній, пропонували страхущшпя відповідальності позичальників за непогашення креі ігі іїм на фінансово і процедурно дещо вигідніших для страхуп.иіьників умовах. Ці переваги часто носили ілюзорний хар.іктср, тому що вони створю валися за рахунок зниж ення надійності страхового захисту. Страхова відповідальність ними пош ирю валася на форс-маж орні ситуації лише за невеніким винятком. Крім того, у деяких випадках їх відповіі .і іьпість поширюється не лише на збитки, які виникають по причині неповернення капітальної (основної) суми кредиту, і.пг й неотримання належ ної суми по відсотках. Економічна • у н> страхування такої відповідальності — це страхування иір.'ічепої користі, як а гарантує найбільш повний страховий 39 © М. Клапків Тернопіль, 1995
захист. П ра вов а оцінка страхування відповідальності т а к о го х ар а ктер у може розглядатися, в свою чергу, в двох ас пектах: страхування відповідальності за неповернення основ ної суми кредиту — це страхування деліктової в ідп овід ал ь ності, а страхуванн я очікуваних збитків за втрачені (неотримані) суми відсотків м ож на квал іф іку вати як страхування контрактної відповідальності, відповідно до існуючих в тео рії і практиці предмету двох видів цивільної відповідально сті. Відносини сторін, які беруть участь у страхуванні відпо відальності позичальників за непогашення кредитів чи при страхуванні ризику непогашення кредиту в усіх випадках доповнюються умовою на право регресної вимоги. Згідно з юридичними нормами право вимоги н алеж ить страховику щ о до майнових засобів, інтересів борж ника у випадку повної ви плати страхового відш кодування вірителю. Форми застосув ан ня цього права можуть бути різними в залеж ності від х а р а к теру домовленості сторін. П оза очевидною вигодою страхування кредитів, надання страхового захисту такого х ар а к т ер у є надзвичайно ризиковою діяльністю, як а часто перевищує можливості страхових компаній. Н а д умку М. А. С афронова, «ніякий інший за к л а д не може знати надійність і платоспроможність позичальника краще, ніж банк... П рийняття на себе відповідного ризику — це професія банкіра, за котру він отримує винагороду»41. Б е з перечно, оцінюючи експертні можливості банків і страхових компаній, так а думка є правильною, навіть якби страхові компанії користувалися методикою оцінки ризику, що п р а к тикується в банківських сферах. Тому при вирішенні п итан ня: «страхувати чи ні», до уваги повинні братися ті переваги страхових організацій, котрі відсутні у банків. Ці переваги, на думку спеціалістів^ полягаю ть в мож ливостях ф о р м у в ан ня більш надійного страхового портфеля в секторі кредитних ризиків42. Отже, безпека кредитних відносин зал е ж а т и м е від активності і погодженості у взаєминах між кредитними і ст раховими зак л ад ам и .
40
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Р О З Д І Л III ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ О Р Г А Н І З А Ц І Й Н И Х Ф ОР М СТРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ Застосовуючи різного порядку критерії, в страховій п р а к тиці і теорії визначився ряд основних, тобто найбільш вжинаних, організаційних форм страхування кредитів. їх пере лік наступний: 1. 2. .'і. 4. Г>. (і.
С трахування С трахування С трахування С трахування С трахування С трахування
товарних кредитів. кредитів під інвестиційні засоби. експортних кредитів. споживчих кредитів. засобів застави. кредитів д овір ’я 43.
Основним критерієм, згідно з яким утворені названі о р г а нізаційні форми страхування, є х ар а ктер наданого кредиту, що забезпечується страховим захистом. П редставлені видові формн страхування цілком вписуються в загальн у кл ас и ф і каційну схему кредитного страхування з тим застереж енням, що чотири перші з них п редставляю ть делькрадерну групу, а наступна — заставну. Остання з цих п редставляє само• іійпий н апрям ок страхування. Н иж че розглянемо короткий місі кожної з наведених форм страхування на фоні стр ахо т и практики різних країн, здебільшого Німеччини. § 1. СТРАХУВАННЯ ТОВАРНИХ КРЕДИТІВ Страхування товарних кредитів є найбільш об’ємним ни зом страхування, який дал еко випередив інші види страхуиаппи кредитів. Предметом цієї галузі є відш кодування по результатах короткотермінових кредитних вимог по товарному п оґіачан и ю і наданню послуг. Сфера застосування страхупнппн товарних кредитів є м ай ж е необмеженою. Воно охоп © М. Клапків Тернопіль, 1995
41
лює усі ступені економіки в усіх галузях, в котрих зу стріч а ються кредитні відносини між п остачальниками і покупця ми. П оря д з класичними сферами виробництва і торгівлі останнім часом воно увіходить в сферу послуг. В торгово-економічних відносинах постачальницький то варний кредит наб ирає все більшої ваги. Р азо м з тим зр о стає ризик неповернення заборгованості дебіторами-банкрутами. Ймовірність настання так о ї ситуації є луж е значна, якщо взяти до уваги, що тільки в к р а їн ах ЄЕС щорічно р е єструється до 80 тисяч банкрутств44. Н е менш загро зл и ва си туація для почяткуючих бізнесменів ск ладається і в країн ах Ц ентральн ої і Східної Європи. Так, на початку 1993 року в Польщі було організовано навіть товариство потенційних банкрутів «Фенікс», котре об’єднує підприємців, які опини лися в безнадійній дебіторський заборгованості перед б а н ком чи іншим кредитором. Х арактерним п р и цьому є те, що побороти кризу неплатоспроможності дебіторам стараю ться допомогти т ак о ж їхні кредитори, головним чином банки. О д нак, навіть їхні спільні дії здебільшого не приносять б а ж а н о го успіху45. Спеціалісти відмічають наступні причини обвального банкрутства підприємців і настання неплатоспроможності: — невигідна кон’юнктурна ситуація: усі фази економічного спаду починаються з некорисних реформ валют, що сприяє більш відчутному зростанню неплатоспроможності; -— б рак власних обігових коштів, питома вага котрих в загальн ом у обсязі обороту, зокрема, на німецьких підприєм ствах тепер с к л а д а є м ай ж е 19%, а ще два десятки років тому вона с к л а д а л а 30%. З а цей ж е період число випадків неплатоспроможності виросло із 2 тисяч до 12 тисяч46; — спадаю ча процентна ставка; — помилки в управлінні, що пояснюється складністю су часного менеджменту; — зростаюча внутрігалузева і м іж галу зева конкуренція, стагнація потреб, споживання і зменш ення доходів с п о ж и в а чів47. У практиці німецького господарю вання більше 70% усіх підприємців змушені брати збитки н а с е б е . П ри н ь о м у . щоб перекрити збитки, наприклад, в розмірі 20 тисяч нім е цьких марок підприємцю необхідно забезпечити додатковий виробничий обіг в обсязі до 500 тисяч німецьких марок, що є надзвичайно важ ким за в д а н н я м 48. © М. Клапків Тернопіль, 1995
Порівняльний аналіз банкрутств підприємств свідчить, що ризик неплатоспроможності початково, із зростанням під приємства, збільшується, однак вж е при двохстах п рац ю ючих, легко зменш ується і тільки при більш як 500 п рац ю ючих, — знову зро стає49. У з в ’язку з такими тенденціями в німецькій страховій практиці застосовуються різні підходи до страхування малих і великих підприємств. Д л я останіх це знаходить, зокрема, свій вираз в досить уваж н ом у вивченні їх фінансового стану страховиками. Д л я такої роботи с т р а хові компанії залучаю ть висококваліфікованих працівників, котрі постійно аналізую ть обширні м атеріали, що стосуютьгя діяльності фірм-позичальниць. О трим ана інф ормація н а дається страх увал ьн и кам і відіграє в аж л и в у роль у прийнят ті рішень про страхування кредитної операції. При стр а х у ванні товарних кредитів, з огляду на багатоф акторність і складність ризику тарифи попередньо не встановлюються. Нони визначаю ться тільки в індивідуальному порядку в з а лежності від галузі, до котрої н алеж и ть підприємець, його бонітету, виду і способу розрахунків, хар а к т ер у договору, обсягу відповідальності і збитковості в минулому. Страхові внески встановлюються в промілях до суми дебіторської з а боргованості або до обсягу господарських операцій. З а обов’язковий елемент страхових відносин в ва ж аєть ся власна участь у збитках. ї ї мета — підняти зацікавленість страхувальника у виборі клієнтів — дебіторів. П итання страхування кредитів особливо гостро постає в Німеччині перед тими фірмами, котрі мають кредиторську мборгованість більше 500 тисяч марок. При цьому ст рах о вий платіж в середньому с к л а д а є коло 12 тисяч німецьких м.чрок по кож ному договору. Щ одо малих підприємств застосовуються здебільшоіо мінімальні страхові премії і особливі умови страхувіїппя товарних кредитів. Згідно з діючими умовами страхо вий захист пропонується підприємствам, річний обіг котрих ■ і а повить вж е 4 тис. нім. марок. К ож ен такий клієнт може nvni застрахований на м аксим альну суму в 1010і тис. німецьких '•фок. При цьому, якщо кредит становить до 1000 німецьких чирок, то відповідальність страховика безумовна на цілу ■vmy заборгованості. Якщо ж сума кредиту вища — до М) тис. німецьких марок, то перед клієнтом ставляться д о м і кові умови, але далеко не жорсткі. Якщо ж величина креt и гу леж ить в м еж ах від 50 до 100 тис. німецьких марок, то < грпхова компанія застерігає за собою право вивчення боні 43 © М. Клапків Тернопіль, 1995
тету клієнта і встановлення н ал еж н о ї страхової суми. С т р а хові внески розраховую ться на основі досягнутого м инуло річного обсягу виробництва, визначених на поточно т а р и фів і які сплачуються за весь наступний період. Т ак а спро щена форма страхування товарних кредитів заснован а на принципі встановлення величини страхової премії від обсягу виробництва. С трахування товарних кредитів здійснюється на основі як загальних, так і особливих, галузевих умов, згідно з якими формується договір страхового покриття між стр аху вал ьн и ком і страховиком. Договір, як правило, визначає граничну величину страхової відповідальності страховика при н аста н ні страхового вип ад ку50. § 2. СТРАХУВАННЯ КРЕДИТІ В ПІД І НВЕСТИЦІЙНІ ЗАСОБИ П о ряд із страхуванням товарного кредиту страхування кредитів під інвестиційні засоби т ак о ж розвивається відпо відно до потреб економіки в ході придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих кредитів постачальниками, або при їх покупці за рахунок кредитів, надаваних кре д и то р а ми. Тобто кредити під інвестиційні засоби можуть м а ти як товарну, так і фінансову форму. У першому в и падку кредиторами виступають виробники і продавці інвес тиційних засобів, а другому — виключно фінансово-кредит ні зак л ад и, безумовно зац ікавлен і у своєчасному поверненні виданих кредитів. З метою забезпечення їх повернення, п р а к тикується відповідна форма страхування, яку часто в и к ор и с товують виробники і торговці інвестиційними засобами, а т а кож кредитні установи, котрі надаю ть середньотермінові к р е дити. Таке страхування здебільшого забезпечує інвесторів і продавців від ризику неплатоспроможності їх клієнтів. О д нак у противазі до товарного кредиту, фінансовий кредит зав ж д и оцінювався як м алострахувальиий з причин більшої непевності в його поверненні. Тому приватні страховики, як правило, неохоче страхують фінансові кредити під п остачан ня. З іншого боку, так о ж меншим є попит на страховий з а хист фінансових кредитів, ад ж е при відчутті дещо більшої небезпеки, банк п роявляє вищу обережність і кредит може зовсім не видаватися, чого в аж к о досягти при товарному кредитному постачанні51. 44
© М. Клапків Тернопіль, 1995
В аж ли вою сферою страхування кредитів під інвестиційні засоби є страхування лізингового кредиту. Воно може зд ій снюватися за посередництвом лізингових товариств або с а мими виробниками машин і приладів, передаваних у лізинг, і Іри цьому страхування служить не тільки д ля забезпечен ня орендної вимоги, але і для розширення можливостей ре фінансування. З причин високої збитковості цього страхування, яка спо стерігається в останні роки, страхові товариства виявляють відповідну стриманість при укладенні нових договорів і їх сувору селекцію з точки зору безпечності страхових операцій. § 3. СТРАХУВАННЯ СПОЖИВЧИХ К РЕДИТІ В Цей вид страхового захисту надається страховими у с т а новами на випадок неплатоспроможності по виданих кредит х на споживчі цілі головним чином фізичним особам. Як відмічається в літературі, такий вид страхування є кл ас и ч ним прикладом синтезу страхової і банківської справи52. В і домо, що споживчі кредити можуть в идаватися в різних ф ор мах: як кредит до розпорядження, на певний термін, кредит і умовою дольового, почастинного (щомісячного) погашення, .і так ож як кредити, отримані у вигляді чекових карт (в Єврочеках). Причиною виникнення неплатоспроможності по кр е дитах споживчого хар актеру мож е бути смерть або повна чи часткова непрацездатність позичальника і в результаті цьон> позбавлення його д ж ер е л а доходу і можливості вчасної сплати кредиту. Основним ризиком для домашнього бю дж ету боржника виступає випадок його смерті, а додатковим — випадок не працездатності. В склад кумульованого ризику неплатоспро можності може бути прийнятий та к о ж ризик безробіття, що, ■ак відомо, в більшості життєвих випадків теж може спричи нитися до втрати доходу і неможливості погасити борг у в< гаповленому терміні. При страхуванні споживчих кредитів страхувальником, як правило, виступає фізичний отримувач кредиту, котрий безпосередньо вступає у взаємні відносини із страховиком. З о в нішньо ця операція виступає я к страхування життя. Спеціі її' гн вва ж аю ть її проявом д одаткової функції особового ■і рахування •— функції забезпечення кредитів53. Історично • клалося так, що страхування ж и ття д ля цієї мети у к л а д а ли я в двох основних формах. В першій — як зміш ане стра © М. Клапків Тернопіль, 1995
хування на весь термін кредитування при страховій сумі, р ів ній сумі заборгованості. Б ор ж н и к у цьому випадку р ег у л я р но сплачував кредитору лише належ ні відсотки. В разі см ер ті борж ника до закінчення терміну страхування обов’язок по гаш ення позики брав на себе страховик. Він ж е зобов’я з у вався т а к о ж до погашення позики у вигляді виплати страхо вої суми в разі дож и ття борж н ика до встановленого терміну позики. В другій — я к страхування позик «амортизаційних», котре передбачало почастинну сплату кредиту. Таке страх у вання набувало виду «термінового» страхування на випадок смерті борж ника із змінною (зменшуючою) сумою. В разі смерті борж н ика перед закінченням терміну сплати позики зал и ш ков а частина боргу на кожен даний момент сп л ач у ва л ася страховиком згідно з порядком виплати страхової суми на випадок смерті. Таким чином, друга форма була менш коштовною, але більш складною в розрахунках, ніж п ер ш а54. В сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціа торами та учасниками договорів страхування можуть висту пати вірителі, — банки або інші кредитори, — при наданні банківського кредиту на споживчі цілі, або кредиту під про д а ж рухомих речей з оплатою по частинах протягом встан ов леного терміну. Договір нормує відносини між страховиком та кредитором, але при цьому останній діє в інтересах свого клієнта і п редставляє їх перед страховиком. З огляду на те, що д ля оцінки ризику споживчого к р е диту приймаю ться парам етри стану фізичної особи, то відп о відно у фаховій літературі стали висуватися пропозиції щодо заміни терміну «страхування банківського кредиту» на « ж и т тєве страхування кредиту»55. Подібно питання страхування споживчих кредитів трактується в німецькій страховій л іте ратурі, котра в изначає «життєве страхування кредиту» як особливу форму страхування ризиків ж и т т я 56. Нинішня п р а к тика страхування споживчих кредитів на страховому ринку України та Польщ і свідчить про н еналеж ну зацікавленість цим видом страхування з боку банків, хоча страхові к о м п а нії пропонують його на досить вигідних і зручних д ля пози чальників умовах. Як на протидіючі чинники в казується на: — високу долю вчасного погашення отриманих сп о ж и в а чами кредитів; — діючу систему гарантій, котра фінансово поки що ц іл ком зад овільн яє як банки, так і позичальників57. 46
© М. Клапків Тернопіль, 1995
§ 4. СТРАХУВАННЯ ЗАСОБІВ ЗАСТАВИ Найчастіш е в своїх кредитних операціях банки баж аю ть собі забезпечення в різних формах: м атеріальних і правових. Однією з таких форм забезпечення є застава. Вона полягає в тому, що дебітор або його поручитель гарантує кредитору забезпечення позики. В м атеріальному виді це застава: — грошових засобів як у валюті, так і у внутрішній гро шовій одиниці; — ощадних книж ок або ощадних бонів на пред’явника; — коштовностей або інших речей. Як правова форма застави використовується: — зас тав а рухомого майна; — іпотека (майна нерухомого). Є цілком очевидним, що речі, визначені або передані в заставу, можуть бути знищені або пошкоджені, отже, вони потребують страхового захисту. Закон України «Про з а с т а ву» передбачає обов’язок зас тав о д а в ц я страхувати нерухомі (іпотеку) речі, передані в заставу за власний рахунок в пов ному обсязі на користь заставотри м ача. Р азом з тим при з а с таві рухомих речей, переданих в зак л ад , такий обов’язок по кладається на заставотрим ача. Він повинен страхувати пред мети з а к л а д у в обсязі його вартості та в інтересах з а с т а в о д а в ц я 58. Початки страхування застав з допомогою котрих вик л ю чається ризик неповернення кредитів, сягає ще середини ми нулого століття. Історично воно пов’язане з страхуванням іпотек. Як вище вж е говорилося, заставне страхування в ід різняється від делькредерного тим, що, коли при останньому кредитор, постачальник товару отримує страхування у в л а с них інтересах і на власний кошт, то при страхуванні застав страхувальником є боржник, а кредитор застрахованим чи ремітентом (особою, на котру відкритий акредитив). Б о р ж ник, як страхувальник, у к л а д а є із страховиком договір с т р а хування і платить йому відповідну премію на предмет того, що в разі своєї неплатоспроможності страхівник виплатить кредитору-ремітенту відповідне відшкодування. С трахування заставлених об’єктів (речей і предметів), а перш за все нерухомостей, ск л а д а є ніби другу лінію захисту вірительності кредиторів. Воно сприяє формуванню певності в дотриманні умов розпочатої кредитної операції — яка от римала в страховій практиці найменування «реальний к р е дит», котрий, як відзначаю ть спеціалісти, іде «нога в ногу» © М. Клапків Тернопіль, 1995
з розвитком страхування будівель, відданих під з а с тав у 59. З а безпеченню «реального кредиту», таким чином, сприяли вж е середньовічні німецькі «вогневі каси», звані «соціентами», в діяльності котрих і виявляю ть елементи кредитно-страхового співробітництва60. Перший такий з а к л а д публічно-правового характеру по страхуванню будівель від вогню виник в 1677 році в Гамбурзі, а пізніше в інших німецьких містах. П ортфель цих товариств ск ладався із контрактів на прим у сове страхування будівель від вогню. Метою цих страхувань була не тільки охорона майна перед н аслідками пожеж, але так о ж зміцнення певності щодо сплати іпотечного, «реальн о го кредиту», отриманого власниками будівель01. О днак предмет застави в практиці може виходити далеко поза будівлі. Тому-то, як на думку авторитетних вчених в галузі страхування, суспільні потреби вже розвивалися і бу дуть далі розвиватися в напрям ку створення максимально повного захисту цілісного о б ’єкта господарської діяльності: господарських споруд підприємств і засобів виробництва в їх комплексі, в тому числі і від н е в р а х о в а н и х раніше н ега тивних впливів, таких, як старіння, знецінення і зуживання. В страховій термінології таке страхування на пропозицію Б ерн гар д а Б л а у отримало назву «страхування ж иття р е чей»- Першою формою цього страхування, котре гарантувало реальність забезпечення виданого кредиту, стало стра х ува н ня «життя» дому, тобто дому як цілісного об’єкта, с к л а д е ного з рухомих і нерухомих речей. С трахування його «життя» проводиться на випадок натурального і господарського зн е цінення. М атематичні і технічні умови цього виду стра ху ва н ня розробив Георг Гокнерс, правові —- Б ер н гард Блау, а перші діючі умови страхування — Ганс Брінкман. Проблеми страхування ж иття речей господарсько-виробничого п ризн а чення, теж придатного для забезпечення реального кредиту, розробляли так о ж інші відомі вчені, такі як Фрітц Ландсберг, Курт Егренберг, Йон Б ергер62. Страхування ж и ття речей забезпечує реальність кредиту безпосереднім та посереднім способами. Безпосередньо: — створює захист будівлям разом із спорудами та інвен тарем шляхом збереж ення їх вартості; •— погаш ає (покриває) реальний кредит. Посередній вплив страхування ж и ття речей на реальність кредиту знаходить відбиття в: -- наданні допомоги при інших збитках, що виходять по за поняття страхового випадку; 48
© М. Клапків Тернопіль, 1995
— наданні додаткової послуги навіть тоді, коли страхо вий збиток настав по інших страхуваннях, як, наприклад, по умовах страхування будівель від вогню. В двадцятих роках цього століття в умовах відносної післявоєнної господарської стабілізації набуло поширення страхування будівель споруд та іншого майна в «новій в а р тості»; тобто за принципом «нове за старе», як страхування життя речей в новому вигляді. Страхова сума прийм алася на основі відновлю ваної вартості застрахованих об’єктів, що значно збільш увало реальність забезпечення кредиту. У фа ховій літературі воно приводилося як аналог «медичного» страхування» тільки в стосунку до речей63. С трахування застав знаходиться в сильній конкуренції з операціями типу «аваль», хоча дещо відрізняється від них. § 5. С ТРА ХУВ АН НЯ К Р Е Д И Т І В Д О В ІР 'Я Це страхування пропонує підприємцям захист від н езад о вільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним п ер соналом, котрому, виходячи із виконуваних ним службових обов’язків, необхідно довіряти. В казане страхування д ає мо жливість: уникати зайвої турботи про матеріальні цінності шляхом видання особливих вказівок та інструкцій; — уникнути прямих збитків і втрат; — уникати в кож ному моменті н адання доказів ціліснос ті матеріальних цінностей. С траховик відшкодовує страхувальнику майнові збитки, котрі йому завдан і його довіреними особами, шляхом чи в результаті вчинення ними недозволених дій. Отже, це страхуі **і їїпя є специфічним видом страхування відповідальності службових осіб. Зміст страхування кредиту в цьому випадку полягає в страхуванні «кредиту д о вір ’я». Р азо м з тим. м а те ріальною субстанцією цього кредиту виступає вартість м а теріальних цінностей, котрі умовно як би н адаю ться в р о з порядження, в кредит третім особам. Колискою страхування кредиту д о вір ’я (недовір’я) є А н глія. Щ е в 1840 році страхова компанія « G u a ran tee Society of London» п родала перший поліс, за умовами якого к ом п а ній гар антувал а п рац едавцям матеріальний захист на випаііок збитків, завдан их їм їх служ бовцями в ході недоброчинного виконання покладених обов’язків. Д о цього часу таку гарантію заб езп еч у вал а звичайна готівкова зас т ав а в певно 1 0
І
© М. Клапків Тернопіль, 1995
49
му домовленому розмірі. Особливого розмаху цей вид с т р а хування отримав у СІЛА в період міграційного буму. П р а цедавці змушені були користати з послуг здебільшого неві домих працівників, що найм алися на службу. Необхідні бу ли гарантії, що і сприяло утвердженню нового виду ст рах у вання. Сьогодні страхування д овір ’я («F idelity-Insurance») в СШ А проводить більш, ніж 200 страхових компаній. В європейських країн ах потреба в такій страховій послузі так гостро не відчувалася. Це поясню валося відносною стабіл ь ністю міжлю дських з в ’язків у С тарому світі, існуванням пев ної суспільної думки про ділові і моральні якості кожного працюючого. О днак ситуація змінилася, зокрема в Німеччи ні, вж е в кінці XIX століття в часи так званого «грюндерст ва» :— гарячкового заснування різних підприємств, у р б а н із а ції, характерних для періоду промислового пожвавлення. В міста прийшла значна кількість нового робочого люду, що створило потребу в страхуванні до вір ’я до них з боку нових працедавців. Н а сьогодні цей вид страхування м айж е для усіх кредитних страховиків у Німеччині є другим за величи ною сектором їх діяльності. С трахування кредиту довір ’я (недовір’я) практикується, здебільшого, як загальн е і охоплює усіх без винятку с л у ж бовців та працівників. Таким чином, працедавець уникає створення непотрібної видимості недовір’я щодо окремих працівників, що в свою чергу не д ає підстав д ля їх дискри мінації, створює солідний страховий захист і полегшує пер сональні відносини. В останні роки особливим різновидом страхування д овір’я стало страхування комп’ютерних зловживань. Воно захи щ ає власників ком п’ютерних систем від збитків, котрі завдаю ться їм в результаті використання електронної обробки ін ф ор м а ції шляхом зовнішнього вторгнення в ком п’ютерну систему з метою пошкодження носіїв інформації, зміни програм, т а кож внесення фіктивних рахунків, зняття з них коштів і їх наступного привласнення. Величина страхової відповідальнос ті в цих випадках встановлю ється за домовленістю між с т р а ховиком і страхувальником.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Ро з д іл IV СТРАХУВАННЯ Е К С П О Р Т Н И Х К Р Е Д И Т ІВ § 1. О С О Б Л И В О С Т І О Р Г А Н ІЗ А Ц ІЇ С ТРА ХОВ ОГО ЗАХ ИС ТУ Е К С П О Р Т Н И Х К Р Е Д И Т І В С трахування експортних кредитів як специфічна форма забезпечення вірительності бере свої витоки ще в XIX сто літті, в часах, коли значно пож вавилися м іж д ер ж авні ек о номічні і торгові відносини. Експортне кредитування в ос новній своїй масі є здебільшого звичайним кредитуванням товару, котрий пропонується контрагенту, що походить з ін шої, ніж кредитор, країни. Тому-то страхуванню експортних кредитів властиві певні особливості, котрі головним чином випливають з особливостей у кл ад у зовнішньоекономічних, зо в нішньоторгових відносин. С трахування експортних кредитів виступає могутнім з а собом реалізац ії експортної політики кож ної країни. Маючи страхове забезпечення, експортери рішучіше входять в ті сектори світового ринку, котрі характеризую ться підвищеним ризиком. З другого боку, експортери, маючи коверкот с т р а хових товариств, дістають більше можливостей для о три м ан ня кредитів. З точки зору конструкції експортного процесу умовно р оз різняється ризик виробничий, або інакше званий ризиком переривання експортної операції, на який експортер н а р а ж а ється в часі виконання контракту при висилці товару, і власне ризик кредитування, на який експортер н араж ений вже після висилки і його отримання. С трахування виробни чого ризику може бути здійснене окремо або одночасно із страхуванням кредиту. С трахування експортних кредитів має на меті створення страхового захисту експортерам -кредиторам від ризиків не платоспроможності їх іноземних дебіторів, котра в м іж н ар о д ній страховій практиці н аб ирає наступних можливих форм: © М. Клапків Тернопіль, 1995
51
1. Юридично підтверджену неплатоспроможність, коли! — оголошено банкрутство дебітора або відмовлено в ого лошенні банкрутства через відсутність у нього майна; — дебітор затр и м ав оплату і звернувся до усіх або б іл ь шості кредиторів про пільгу, а після цього вж е через суд чи без нього погасив усю заборгованість; — в результаті дій страхувальн и ка-кредитора не вдалось задовольнити його вимог через відсутність майна у дебітора. % Фактичну неплатоспроможність дебітора, коли судовий позов до борж ника безсенсовний з причини відсутності у ньо го майна і коштів. 3. П рипущ альну, котра полягає в ухиленні борж ника від заплати. Б орж н и к лише створює видимість п латосп р ом ож ності, але вж е перевищив передбачений договором термін каренції, котрий, як правило, мож е тривати від шести до д в а надцяти місяцівПричини настання неплатоспроможності клієнта можуть бути як торгового, та к і неторгового характеру. З а к о н о м ір ність виступу тих і інших проявляється по-різному. У з в ’я з ку з тим, кумульований, загальний ризик н еп латосп ром ож ності в страховій теорії і практиці розглядається як синтез торгових і неторгових ризиків64. Торгові ризики формують ситуації, котрі виступають при кожній операції реа л іза ц ії товару в кредит, як, наприклад, відмова прийняття товару потенційним клієнтом всупереч по переднім домовленостям. Сферу неторгових ризиків ск ладаю ть: — ризики політичні; — ризики природничі (к а т а с т р о ф а л ь н і); — ризики економічні. Причини виникнення політичних ризиків неплатоспром ож ності складаю ть такі ситуації: — війни, громадянські війни, повстання, революції,, контр революції; — страйки, локаути, розрухи, злісне хуліганське пош код ження предмету страхування (інтересу) третіми особами; — конфіскація, націоналізація, перейняття права в л а с ності; — введення імпортних чи експортних обмежень; — л іквід ац ія раніше виданих дозволів чи ліцензій; — введення загального мораторію на платежі; — введення валютних обмежень, котрі утруднюють отри мання належ них кредитору сум. 52
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Ризики катастроф ального х ар а ктеру викликаю ть такі в і домі стихійні лиха, як: — циклони, урагани, повені, землетруси, виверж ення в у л канів, вихід з берегів морів та рік, інші випадковості. Д о виникнення економічних ризиків спричиняються так о ж непередбачені підвищення цін, волокита з погашенням к р е диту, а т а к о ж знецінення валю ти і коливання їх курсів. Т я г а ниною з погашенням визначається кож на невиплата з ви ни закордонних публічних контрагентів (держ авних органів влади, адміністрації, муніципальних органів та інших), б а н крутство котрих не може бути оголошене в судовому п о ряд ку. Вплив курсів валю т проявляється в некорисній зміні спів відношення валюти країни імпортера до валю ти експортера. Величина економічного (курсового) ризику визначається в е личиною додаткової чи від’ємної різниці в курсах: між к у р сом на день початку страхового періоду і курсом дня сплати заборгованості. М ожливість прояву такого ризику значно по силилась після введення в березні 1973 року змінних курсів валют рядом високорозвинутих країн. З плином часу ком ер ційні банки, а разом з ними і експортери, відпрацю вали і достосували відповідні форми і методи протистояння курсо вим ризикам. Н а й в аж л и в іш и м з-поміж них є термінові опе рації типу «forward» і «futures». Загр оза, а відповідно і по треба в охороні перед валютним ризиком, стала настільки об’єктивною, що появився навіть спеціальний розділ в кон цепції «Risk m a n a g e m e n t» стосовно валютних відносин, кот рий базується в значній мірі на та к званих технічних мето лах прогнозування курсів в ал ю т65. П р а вд а, розробка такої • тратегії під силу лише комерційним банкам, і не зав ж д и відповідає мож ливостям окремих експертів. Ризик, пов’язаІІПїї з чисто ринковим формуванням курсу чужих обмінних валют в краю експортера є, як в в а ж аю ть спеціалісти, зн а ч но вищим, ніж рівень коливання головних валю т світу66. Вплив неторгових ризиків на експортне кредитування особ ні во зріс внаслідок загальн ої кризи валю тних систем, що мала місце під час великої депресії 1929— 1933 років. О з имками цієї кризи було: — отримання обміну валю т на золото; великі коливання курсів валю т і втр ата довір’я до рчду з них; втрата рівноваги платіжних балансів окремими к р а ї нами та введення ними обмежень в розрахунках по з а к о р донних зобов’яза н н я х 67. © М. Клапків Тернопіль, 1995
53
С трахування експортних кредитів, з точки зору способу його проведення, поділяється на: — страхування поодиноких операцій; — групове страхування кредитних операцій (пауш альне). Умови цих форм страхування документально в ід о б р а ж а ються у відповідних типах страхових полісів. Страхування поодиноких кредитних операцій о ф о р м л я ється трьома видами полісів поодинокого типу: — іменно-індивідуальними; — іменно-абонементними; — іменно-безперервними. Предметом першого з них, тобто іменно-індивідуального, є окрема страхова операція з окремим клієнтом. Предметом абонементного полісу, або термінового, є с т р а хування, котрим в даному терміні охоплюються усі операції з клієнтами, визнаними страховою фірмою за таких, що постійно користуються її послугами. Предметом саме безперервного, чи авансового полісу, є страхування, котрим забезпечую ться усі операції, п ер ед б а чені протягом року. С трахувальни к при цьому не зобов’я заний повідомляти страховика про кож ну свою нову о п ер а цію, але не може перевищити загального обсягу страхової відповідальності, раніше погодженого із страховим то в ар и ством. Цей поліс вперше був застосований в Італії і по-інак шому н азивається ще «відкритим» полісом, враховуючи йо го відкритий характер. Групове страхування кредитів проводиться на основі гру пових полісів. Характерною їх рисою є те, що вони з а б е з печують страховим захистом всі операції експортера взяті разом- При груповому страхуванні поліс носить назву глобального-обігового, паушального. Глобальний поліс в и д ає т ь ся лише солідним фірмам, з міцним фінансовим становищем. Також цей поліс може видаватися на ряд років з ав т о м а тичним продовженням. У страховій практиці застосовуються дві форми глобального полісу: — глобально-генерального; — глобально-ексцедєнтного. Згідно з першою його формою страховик покриває усі збитки застрахованого, без будь-яких обмежень, а лише' з дотрим анням певних умов. Ц я форм а не має широкого з а с тосування в практиці страхових відносин. Умови ж глобально-ексцедентної форми полісу передбачають, що отримані зб и т ки до певного рівня, що в в а ж ає ть ся за нормальний, прий 54
© М. Клапків Тернопіль, 1995
має на себе застрахований. Страхуванню підлягає лише ексцедент збитків, тобто сума, що перевищує його «нормальну» величину. Величина ексцеденту встановлюється на основі розрахунків за підсумками діяльності за останні роки. Статистичні дані по найбільш розвинутих кр аїн ах свід чать про різний ступінь зацікавленості експортерів у галузі страхування експортних кредитів. Так, в 198© році японсь кий експорт був застрахований на 39%, англійський, австрій ський, датський і французький — на 23%. В той ж е час питома вага застрахованого експорту Ф Р Н , Італії, США, Ш веції не перевищ увала 5% всього обсягу68. Щ е п’я т н а д цять років перед тим, англійський експортер був за с т р а х о ваний на 37%, німецький на 10% (в тій лічбі 90% всього експорту до країн, що ро звиваю ться). Низький рівень с т р а хування експортних кредитів часто є результатом впливу ряду антимотиваційних обставин. Так, експорт до СШ А позв ’язаний з небезпекою виникнення відповідальності за якість експортованої продукції. В результаті страхові компанії у т римуються від страхування збитків, котрі можуть виникну ти при здійсненні подібних експортних операцій. З іншого боку, загострення боргової кризи в середині 80-х років в ряді країн, їцо розвиваються, т ак о ж спонукав розвинуті країни до обмеж ення страхового покриття додаткового кр е д и т у в а н н я експорту в ці кра їн и 69. Не останню роль в об м е женому використанні страхового захисту експортного кр еди ту відіграє відносно висока ціна страхової послуги- Б е зп е речно, вона зумовлена високим ступенем ризику по даному ппду страхування. Фактором диференціації страхових тарифів відносно іс нуючих ризиків є тривалість кредитного договору, страхово го періоду, а так о ж політико-економічний імідж, тобто заі .г/іьиовизнаний рівень д овір’я до країни імпортера, так з в а нні! показник бонітету країни. Згідно з міжнародною д ом ов леністю встановлено чотири класи бонітету країн — потенп і і п ї и х імпортерів: перший клас відповідає найвищій донірі, четвертий — найнижчій. Як правило, тарифи четвер того класу в кілька разів перевищують тарифи першого к л а су. Бонітет країн визначається щорічно компетентними орга" імп М іжнародного С півтовариства і доводиться до відома усіх зацікавлених страхових товариств. Бонітет країни в ід пинається не тільки на величині страхових тарифів, але й п.і встановлені співвідношення між відповідальністю страхо © М. Клапків Тернопіль, 1995
55
вика і «власною участю» страхувальника. Тому є правилом: чим нижче д о вір’я до країни-імпортера, тим вищою встан ов люється «власна участь» страхувальника. Т ака залеж ність має на меті стимулю вання більш відповідального ставлення страхувальника до вибору свого закордонного партнера. Серед спеціалістів побутує англійська максима трьох «С», котра підкреслює особливості умов застосування кредитного с т р а хування і, зокрема, страхування експортних кредитів. З г ід но з її твердж енням випливає, що коли питання про внутріш нє страхування кредиту вирішує характер, здібність і к а п і тал (C h arak ter, C apability, C a p ita l), то про експортне с т р а хування свідчать: фінансова кондиція, край і валю та (C o n ditions, Country, G u rre n c y )70. В ж е зауваж ен о, що тренди розвитку в минулому періоді не зав ж д и можуть служити основою д ля майбутніх п еред бачень, оскільки умови кредитування суттєво міняються. Так, якщо в період між двома світовими війнами експортери го ловним чином несли збитки з причин банкрутства, відмови від замовлень, їх зміни, то в теперішніх часах головною не безпекою є неповне або запізніле виконання прийнятих обо в’язків. Такі ситуації є надзвичайно важ ким и до п ер ед б а чення71. Різноманітність умов експортного кредитування і трудно щі з ідентифікацією і оцінкою кредитних ризиків не дають можливості застосування єдиних страхових тарифів, а тому вони можуть суттєво відрізнятися як в розрізі окремих к р а їн, так і в розрізі окремих страхових за к л а д ів навіть в м е ж а х однієї країни. Так, наприклад, страховий тариф за ш ес тимісячний кредит англійського Д еп ар там ен ту гарантування експортних кредитів в чотири рази менший від тар и ф у за аналогічний кредит, страхований німецьким «Гермесом». Крім того, кож на страхова компанія, згідно з власними по требами і оцінками ркзикогенності кредитних операцій р о з робляє власну типову м ережу тарифних ставок. П ри клад ом такого підходу є практичне вирішення проблеми страхових тарифів польською страховою компанією «В арта». Вона р о зраховує ставки окремо для всіх, неторгових ризиків і окремо д ля ком бінації політичних і катастроф альн и х ризиків, по торгових і неторгових ризиках, і окремо по страхуванню к у р сового ризику. В ситуації, коли експортер укл ав із страхо виком умову страхування генерального типу, страхові т а р и фи зменшуються на 6 0 % 7а, 56
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Проведення операцій по страхуванню експортних креди тів на належ ном у рівні вим агає дотрим ання певних загальних і специфічних принципів: — принципу співпраці між страховим зак л ад о м і з а с т рахованим — це фундаментальний принцип; — принципу виключення подвійного страхування; — принципу участі застрахованого в ризику, яка полягає у його «власній участі» у страхуванні. Застрахований пови нен зав ж д и нести частину ризику. В практиці «власна участь» сягає часто до 30:% кредитованої суми і зав ж д и по винна перевищувати величину передбачуваного доходу експор тера від господарської операції. Такий підхід має за п о б іж ний характер; — принцип гарантування кінцевого результату, який о з начає, що страховий з а к л а д не є ані банкіром, ані ф ін ан систом і не гарантує оплати в терміні, а тільки виплату відшкодування у випадку неможливості отримати заборгонану суму; — принцип страхування товарного кредиту, тобто, що страховий за к л а д найбільш ефективно забезпечує захист операцій товарних поставок, а не фінансових кредитів, с т р а хування яких уникається; — принцип доброї, вірогідної інформації про п латоспро можні можливості застрахованих дебіторів, на підставі кот рої товариство може проводити безпечну і вигідну для себе Селекцію застрахован их і їх ризиків. Неплатоспроможність свого борж н ика повинен довести страхувальник, а не с т р а ховик. Але останній теж повинен мати можливості самостій ної перевірки, поданої йому страхувальником інформації; принцип одночасності в прийманні ризику — тобто, що страхуванню підлягаю ть тільки всі наступні операції. Не ноже бути застрах ов ан а поточна операція, по якій, м о ж л и во, ризики вж е встигли себе проявити. С трахова сума не може бути вищою від суми нетто-фактури і не меншою від величини «власної участі». Товариство в своїх інтересах по їнню дбати про максимальне обмеж ення спроб селекції р и пі ків з боку страхувальників; — принцип крайньої межі покриття ризику чи обсягу страхової відповідальності. Страховий з а к л а д сам встан ов лює величину своєї відповідальності по кредитах страху н.ільиика, виходячи із своїх власних можливостей. В спеціальній літературі відмічаю ться і інші принципові риси організації страхування експортних кредитів, повне ви© М. Клапків Тернопіль, 1995
67
конання і дотримання котрих мож ливе тільки в умовах ви сокої вимогливості до способу організації і ведення стр ах о вої діяльності такого типу73. Ч асто це не е цілком можливим до виконання на чисто комерційній основі і тому спонукає до пошуку відповідної опіки з боку д ерж авн и х органів. В результаті м айж е в кожній країні, котра зай м а є активну експортну орієнтацію, функціонує хоч би одна страхова к о м панія, з допомогою котрої д е р ж а в а форсує збут товарів і послуг на зовнішніх ринках. П равовий статус таких страхо вих компаній може бути різноманітного характеру. § 2. Х А Р А К Т Е Р И С Т И К А С И С ТЕМ С ТРА ХУВАН НЯ ЕКСП О РТН И Х К РЕ Д И Т ІВ В ОКРЕМ ИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖ АВАХ Н аціональні системи страхування експортних кредитів відрізняю ться між собою як під кутом зору організаційних основ, так і способів надання гарантій страхового захисту. В одних країн ах діяльність цього типу покладена на спеці альні держ авн і органи (Великобританія, Японія), в інших — довірена окремим приватним товариствам, котрі діють на правах ексклюзивних мандаторів д ер ж а ви (Австрія, Г о л л а н дія, Ф Р Н , Ш вей ц арія ), в деяких вона є доменою публічноправових з ак л ад ів (Італія, П ол ьщ а) чи об’єднань приватних зак л ад ів (С Ш А )74. Короткий огляд діяльності деяких із цих зак л ад ів і національних систем експортного страхування з а слуговує на особливу увагу. а). У Великобританії основним зак л ад о м по страхуванню експортних кредитів є д ер ж а в н а спеціалізована страхова компанія — Д еп ар там ен т гарантій експортних кредитів (Export Credits G u a rantee D e p a r t a m e n t ) . Вона була створена відразу ж по закінченні Перш ої світової війни в 1919 році і її метою було стимулю вання експорту британських виробів шляхом гарантування діяльності британських експортерів. Д еп ар там ен т функціонує самостійно, але організаційно під порядковується Міністерству торгівлі і промисловості. Він над ає послуги на принципі безприбутковості, виходячи лише із економічної доцільності страхових операцій. К онтраген том Д еп ар там ен ту може бути будь-яка британська фірма, котра зай м ається експортом товарів чи інвестиційних за с о бів на термін до 5-ти років. О б ’єктом страхування також можуть бути закордонні інвестиції від ризиків н а ц іо н ал іза 58
© М. Клапків Тернопіль, 1995
ції, війн, неперерахування валюти та інші. Д еп ар т ам ен т н а дає більше д вадцяти видів гарантій. Серед них суттєво ви різняється так зван а «загальн а гарантія», котра має х а р а к тер авансу, тобто поліс відкриває д ля даного експортера певну гарантійну квоту з відповідним розподілом по к р а ї нах, з котрими експортер веде торгівлю. Ч ас дії полісу, чи страховий період, як правило, ск л а д а є один рік. Зн ач на ч а с тина (2 0% ) британського експорту страхується на умовах саме «загальних гарантій», котрими передбачено страховий захист від наступних ризиків: — неплатоспроможності зарубіж ного покупця; — запізнення із оплатою більше 6-й місяців за о тр и м а ний товар; — недотримання покупцем умови, яке настало вж е після ішсилки товару, але ще перед його прийняттям; — блокади переведення валюти з краю покупця до краю продавця; — введення нових ліцензійних обмеж ень урядом країни покупця або ліквідації раніше виданої ліцензії на імпорт товару; — війни між країною покупця і Великобританією; - війни, революції або смути в країні покупця; — ліквідац ії виданої ліцензії на експорт товару урядом Великобританії або введення обмеж ень на вивіз товару; — додаткових затрат, з в ’язаних із зміною траси, перер и то в транспорті або іншими причинами, незалеж ними від покупця і продавця. Д еп ар там ен т страхує не тільки кредити по експортних операціях на п родаж товарів, але й кредити по наданню поглуг британськими фірмами. Д л я цієї мети ним нагромаді,< по дані про 350000 покупців продукції англійських експор терів, і це д озволяє індивідуально підходити до вирішення питань страхування експортних кредитів в кож ному кон кретному випадку, з кожним клієнтом. Система страхування експортних кредитів В ел и коб рита нії доповнюється діяльністю ряду приватних страхових ко м паній, таких, як «Trade In dem nity C o m p any (TIC)», «Lloyd’s nf London» і « P a n F in a n cial In su ran ce C om pany Ltd». Усі Ці товариства характеризую ться тим, що останнім ч . і е о м приймають вж е на страхування політичні ризики, за мшштком ризиків війни між країн ам и експортера та імпоріерп. ТІС — лідер британського страхового ринку, — може © М. Клапків 59 Тернопіль, 1995
запропонувати пауш альне покриття ризиків експортерам із щорічним товарооборотом понад 2 млн. фунтів. «Lloyd of London» і « P a n F in a n cial In su ra n ce C om pany Ltd», крім британських експортерів, обслуговують та к о ж і закордонних експортерів. П о ря д з покриттям політичних ризиків неплатоспроможності Л л ой д пропонує страхування банківських гарантій, лізингових операцій і фінансових к р е дитів банків та інвесторів. Свої страхові операції Л л ой д проводить тільки через довірених м аклерів (брокерів). «Власну участь» страхувальника Л л о йд визначає на р ів ні 10%. У більшості випадків, як відомо, виробники товарів чи послуг, визначених на експорт, змушені за браком власних коштів, залучати кредитні ресурси банків. Б а н к в свою ч ер гу, надавш и грошовий кредит, стає учасником ф ін ан суван ня експортної операції і вж е безпосередньо зацікавленим в її вчасному і доброякісному завершенні. Експортер може забезпечити кредит траттам и або ж власними векселями по купців, котрі можуть бути гарантовані закордонними б а н к а ми. Д ав н іш е банкіри, ставлячи свої підписи на траттах, щоб посприяти їх дисконту, приймали тим самим ризик на себе, що, однак, не зав ж д и д ав ал о достатньо гарантій д ля у ч а с ників ф інансування експортної операції. В цій ситуації с т р а ховий поліс, отриманий експортером, служив додатковим, достатньо вагомим забезпеченням кредиту. Р азо м з тим м о ж ливості страхового полісу, в розумінні гаранта платності, мають щ онайменш е дві слабких риси, через які: — існує можливість відмови прийняття товару зак о р д о н ним покупцем; — можливим є банкрутство експортера. В обох цих випадках банк ніколи вж е не отримає в ідш к о дування ні від експортера, ні від страхової компанії. Т яган и на в розрахунках між покупцем і експортером створює додатковий ризик неповернення коштів. Зв аж аю ч и на пі о б ставини, для банків є більш цікавим отримання безпосеред ніх гарантій від страхової компанії, ніж задовольнятися н а явністю такої гарантії у свого клієнта-експортера. Д е п а р т а мент гарантій експортних кредитів почав проводити таке страхування ще з 1954 року. Безпосередня гарантія яв л яє собою звичайну умову страхування делькредерного типу, але з тієї особливістю, що вона у кл ад аєт ь ся не з експортеромкредитором, а з банком-кредитором кредитора- Згідно з у м о вою, страхова фірма зобов’язується до компенсації банку 60
© М. Клапків Тернопіль, 1995
суми, виданої ним експортеру. Р азо м з тим, страхова фірма отримує право регресу до продавця, якщо сума, компенсо вана банку, є вищою, ніж та, як а би н а л е ж а л а експорте ру на основі звичайної умови страхування експортного к р е диту. б). У Ф ранції проекти страхування експортних кредитів почали розроблятися і в п ровад ж увати ся в ж и ття теж після Першої світової війни. В результаті цієї діяльності в 1923 році виникло товариство страхування «A ssurance F ra n c a is e de C redit Lyonne». Н а початку 1.904! року виникло ще два інших товариства страхування кредиту, а саме: «La N ationale C o m p agn ie d ’A ssu ra n ce et de R eassu rance» з капіталом в 10 млн. франків і «L’Urbaine-—Credit» з таким ж е к а п іт а лом. В 1927 році зап очаткували діяльність 9 французьких і 2 швейцарських товариства і серед них «Societe F ra n c a is e d’A ssu ra n ce pour F avo riser le Credit» (S.F.A.F.C.), тепер це (S F A C). Основні труднощі в діяльності цих товариств в и никали у з в ’язку із проявом значного політичного ризику і негативного впливу дефляції. Тому д е р ж а в а змуш ена була втручатися в цей процес і спеціальним декретом від 1928 р о ку визначила умови страхування експортних кредитів, згід но з якими вона цілком б р ал а на себе політичний ризик. В 193:6' році страхуванням були охоплені так о ж ризики катастрофальні- В кінцевому підсумку зага л ь н а страхова в ід повідальність між суб’єктами договору страхування розпо д іл я л а ся в таких пропозиціях: — 20% — с к л а д а л а «власна участь» експортера; — 60% — участь дер ж авн и х гарантій; — 20% — доля приватного страхового товариства. Таким чином, страховим захистом охоплю валося 80% в а р тості експортної операції. В 1935 році участь д ер ж а ви була підвищена а ж до 80 відсотків. Д ещ о пізніше, я к вж е в ід зн а чалося, було введено страхування катастроф альн и х ри зи ків. У 1946 році страхування експертних кредитів було вж е зосереджене тільки в одному страховому за к л а д і — Ф р ан цузькому товаристві д ля зовнішньої торгівлі (C om pagnie F rancaise d ’A ssurance pour L'C ommerce E xterie u r-C O F A C E ). C O FA C E є зак л ад ом , що діє як мандатор д ерж ави в галузі ризиків неторгових, а вж е на власний рахунок так о ж в г а лузі торгових ризиків. С трахування торгових ризиків C O F A CE проводить т а к о ж під патронатом д ерж ави, котрий п о ля гає в тому, що д е р ж а в а втручається лиш е у випадку браку масобів покриття зобов’язань по торгових ризиках. Д е р ж а в © М. Клапків Тернопіль, 1995
61
і-іоіо політикою в галузі страхування експортних кредитів керує м іж га л у зе ва комісія, т а к зван а Комісія по кредитних гарантіях («Kommission de G a ra n tie et du Credit an C om merce E x terieur»). Відповідно до характер у виступаючих ри зиків, товариство застосовує ряд різновидних полісів. Так, д ля короткострокових комерційних ризиків практикується використання «глобальних полісів» чи «абонентних». Сфера їх застосування обмеж ується визначеним переліком країн і головним чином призначена д ля обслуговування експорте рів споживчих товарів (сировини або н ап івф абр и катів). Умовами такого полісу передбачається, що страхова відпо відальність д ля одного борж ника по неторговому ризику мо ж е бути тільки втричі більшою за відповідальність по то р говому ризику. Окремими типами полісів оформляються угоди про с т р а хування товарного кредиту під машини і прилади, ф ін ан сові кредити. Спеціальний поліс використовується для страхування к р е дитів тих експортерів, котрі проводять операцію вперше або одноразово. Такі ризики з 1990 року COFAOE п ерестрахо вує на приватному страховому ринку вж е без участі д е р ж а в и 75. З цього часу т а к о ж стало мож ливим страхування по літичних ризиків, але тільки в країни ЄЕС. З 1990 року CO FA C E практикує окремий поліс, розроблений разом із націоналізованою після війни SFAC, як а в основному те пер обслуговує ф ранцузьких страхувальників кредитів на внутрішньому ринку. C O FA C E в изначає «власну участь» страхувальників на рівні 10— 15%. Іншим французьким с тр а ховим товариствам, яке обслуговує експортерів, є «Pool d ’A ssu ran ce des Risques In te rn a tio n a u x Speciaux» (P.A.R.I.S). Особливістю Пулу є надання послуг не лише французьким, але й закордоном експортерам по страхуванню тільки полі тичних ризиків без визначення «власної участі» стр а х ува л ь ників76. в) В Німеччині система страхування експортних креди тів сф орм увал ася головним чином після П ерш ої світової війни. Вона п ередбачала страхування катастроф альн и х ри зиків в розмірі 66% і торгових ризиків в розмірі 33%. Р е ш ту ж відповідальності приймали на себе приватні страхові товариства «Гермес» та «Ф ранкф уртське загальн е страху вання». Д е р ж а в а ввела в ж и ття ще в довоєнний час три плани страхування: «А», «В», «С». Р е а л іза ц ія цих планів 62
© М. Клапків Тернопіль, 1995
була довірена вищ еназваним Страховим товариствам. Х а р а к терною рисою планів страхування «А» і «В» було поєднан ня д ерж авн о ї гарантії з приватним страхуванням. А саме: д е р ж а в а приймала 2/з катастроф ального ризику, а у в и п ад ку інших ризиків д е р ж а в а гар а н ту в ал а відш кодування л и ше в розмірі 50'%. Г арантії типу «С» охоплювали кредити по експортних операціях тільки до С Р С Р . При цьому експор тер приймав на себе 40% ризику, а 60% приймала д е р ж а ва. Після Д ругої світової війни страхування експортних к р е дитів від усіх ризиків у Німеччині здійсню валося початково теж- через «Гермес», а вж е з 1959 року так ож через нове товариство «Deutsche Revisions und T reuh and A. G.» (Д о в і ра), котре діє в співпраці з «Гермесом». «Д овіра» виступає перш за все в ролі специфічного довірчого товариства в г а лузі розвитку і забезпечення експорту. Безпосередній кон такт з контрагентами здійснює тільки «Гермес». Крім опе рацій за мандатом, «Гермес» проводить т ак о ж іншу д ія л ь ність по страхуванню кредитів, але вж е на власний рахунок і па строго комерційній основі як приватне підприємство. Масштаби мандатної діяльності д ля фірми є досить зн а ч ними, про що свідчить співвідношення груп обслуговуючого персоналу. Так, із м айж е півторатисячного колективу спів робітників «Гермесу» м айж е 4Ш зай м аю ться обслуговуван ням м андату федерального уряду. Від I960) року держ авн і гарантії, що надаю ться через Гермес», виділяю ться в рам ках гарантійного ліміту, кот рий щорічно визначається при затвердж енні федерального пюджету. Пересічно ця квота сягає кількох десятків м іл ь ярдів німецьких м арок на рік. Крім того, значна сума ви п ишет ьс я додатково на забезпечення потреб, що виникають й окремих білатеральних угод. Так, на виплату відшкодуипппя німецьким експортерам по збитках від операцій з ро• міськими контрагентами в д ерж авн о м у ф едеральному бюді.'чі па 1994і рік перед б ач ал ася дотація «Гермесу» в обсязі і,II млрд. німецьких м а р о к 77. У Німеччині страховими зак л а д а м и використовуються грп основних типи полісів, котрі відповідають різним типам « імпортних операцій і які охоплюють: •
і) весь оборот експортера з різними закордонними контр(«пауш альне страхунмішя»); мі ситами в одній або кількох к р аїн ах
© М. Клапків Тернопіль, 1995
63
б) регулярні тран сакц ії із випробуваними (як товари ст вом «Гермес», т а к і експортером), закордонними кон тр агентами («автоматично-відновлювальне с т р а х у в а н н я » ); в) окремі операції («поодиноке страхування»). В практиці німецького страхування ризиків проведення зовнішньо-економічних операцій весь процес умовно п о діл я ється на два етапи: а) страхування виробничих ризиків — перед поставкою товару; б) страхування ризиків після поставки товару, званих «кредитними». Предметом страхового покриття на першому етапі є зб и т ки, отримані експортером в часі постачання товару інозем ному контрагентові в результаті наступних причин: — погіршення фінансового стану покупця, що н астає здебільшого при операціях із приватними контрагентами (опис майна судовиконавцями, відкриття судового процесу на предмет оголошення б ан крутства); — настання і вплив подій військово-політичного х а р а к теру; — введення ембарго, страхування збитків від якого р оз почато ще в 1963 році. Експортна операція на другому етапі, тобто після д о став ки товару в кредит, страхується по сукупності ризиків тор гового, катастрофального і політичного характеру. С трахова відповідальність страховика по торгових ризи ках може досягти 80% вартості кредитної операції. П о л і тичні ризики можуть бути забезпечені на 85% вартості контракту. Н імецька система страхування експортних кр е дитів не визнає загальноприйнятого підходу до встановлен ня рівня бонітету. «Гермес» в изн ачає його, головним чином, в залеж ності від статусу і особи покупця, а не від країни. Тому вищими є, зокрема, тарифи д ля приватних осіб і н и ж чими д ля д ер ж а в н и х 78. М етодика розрахунку страхового т а рифу передбачає так о ж застосування базової тарифної став ки д ля цілої страхової суми, а в наступному — додаткові прирости ставки на певний відсоток за кожен місяць, про тягом усього терміну кредитування і страхування. Н а страховому ринку Німеччини, крім «Гермесу», стра хові послуги експортерам надаю ть та к о ж інші приватні ф ір ми як, наприклад, «Allgemeine K re ditve rsicherun g A. G.», «Geling Konzern Speziale Kreditversicherung — A. G.», і «Zu rich Kautions- und K re d itversicherun g A. G.». Н азван і стра 64
© М. Клапків Тернопіль, 1995
ховики не приймають політичних ризиків. Ними страховий захист надається фірмам лише від торгових ризиків, виро б ничих та затримки платежів. При цьому до уваги п р и й м а ються, перш за все, короткострокові кредити по тих товарах і послугах, споживачі котрих знаходяться в кр а їн ах ЄЕС та деяких інших західних індустріальних країнах. «Гермес», крім того, страхує експортні кредити, н адаван і приватним покупцям із Ч ехії, Словаччини, Польщі та Угорщини. Почи наючи з 1987 року, «Гермес» першим на німецькому ринку запропонував страховий захист від неплатоспроможності м а лим і середнім фірмам, з річним оборотом до 4 млн. нім. марок. Д ля цієї операції використовується спеціальна форма страхового полісу «Страхування товарного кредиту». Ц ій ж е категорії клієнтів страхові послуги надає та к о ж «All gem а іпе Kreditversicherung A. G.» в меж ах свого «Європейського по лісу» з тією особливістю, що «власна участь» страхувальн и ків визначається в розмірі аж 35%. Ц е товариство виникло в 1964 році як спадкоємець, заснованого ще в 1923 році, «Рейнського акціонерного товариства страхування гарантій і застав». В 1954 році Концерн Герлінга відкрив у Кельні спеціальне акціонерне товариство страхування кредитів, кот ре з 1956 року почало проводити також операції по стра хуванню експортних кредитів. В 1966 році було засноване Цюріхське акціонерне товариство страхування застав. З 1979 року воно почало проводити операції по страхуванню гкспортних кредитів і було перейменоване в Цюріхське ак ціонерне товариство страхування застав і кредитів. Концерн Герлінга і Цюріхське акціонерне товариство пропонують < грахувальникам «власну участь» на рівні 30% , тоді як «Гермес» по індивідуально укладених договорах цей показ ник визначає в меж ах від 20 До 2б% ’\ г). У Польщі спроба створення власної системи страхупііння експортних кредитів була зроблена дещ о пізніше, ніж й інших, економічно більш розвинутих країнах. Однією з причин такого стану були, з одного боку, неможливість роз ширення експорту товарів інвестиційного характеру, а з Другого — специфічний характер польського експорту (спо■чпічо-сільськогосподарський), котрий оплачувався здебіль шого готівкою відразу, при отриманні товару. Однак вже в ИКІІ році держ ава зробила спробу надати польським експорічрам страхові гарантії до 50% величини їх контрактів. Все ці ця перша спроба очікуваного успіху не отримала. Також v іііслнвоєний час ще довго не відчувалася потреба в стра 1
«
© М. Клапків 65 Тернопіль, 1995
ховому забезпеченні експорту. Наслідком того став факт, що тільки в 1957 році розпочато проведення страхування ек спортних кредитів, до чого спонукали зміни, які відбувалися у Польщі після 1956 року. Д о 1971 року перелік ризиків і ^величина страхової відповідальності були незначними. Стра хуванню підлягали тільки торгові ризики і то лише по ко ротко* і середньотермінових кредитах. Страхування експорт них кредитів було початково покладено на Державний Зак лад Страхування Польщі, а з 1959 року на страхове товарисФво «Варта», котрому поряд із операціями по перестра хуванню був довірений також страховий захист зовнішньо економічної діяльності. В цьому періоді зацікавлення польських експортерів стра хуванням кредитів було ще невеликим. Пояснювалося це го ловним чином тим, що відповідно до існуючої тоді системи фінансування зовнішньої торгівлі усі експортні операції як би автоматично забезпечувалися Торговим банком Польщі, який їх фінансував, а збитки, отримані експортерами в ре зультаті неплатоспроможності їх іноземних боржників, по зривалися за рахунок державного бюджету. В ід 1971 року «Варту» було зобов’язано до розширення обсягу страху вання з тим, щоб страхуванню піддавалися також середньоі довготермінові кредити у вищих квотах страхової відпові дальності по широкому переліку ризиків. Ідучи по шляху розширення і вдосконалення страхових послуг, «Варта» по чала застосовувати такі форми їх надання, котрі вже ши роко практикувалися за кордоном: страхування на основі обігового полісу, іменного, групового полісів, генеральних договорів, на підставі котрих пропонувались вигідні умови страхового захисту експортерів. В ід 1974і року «Варта» поряд із страхуванням торгових ризиків поширила страхування та кож на сферу неторгових ризиків. Правда, цей напрям стра хової діяльності «Варта» почала здійснювати за рахунок створеного при Міністерстві фінансів спеціального «Фонду страхування», сформованого із страхових внесків, регресних сум, а при їх браку, також і коштів державного бю дж е ту. З метою контролю за видатками «Фонду» при М іністер стві фінансів був створений «Комітет по страхуванню» як порадницько-рекомендаційний орган в справах страхування експортних кредитів80. У польській літературі висловлюється думка, що здій снення страхування експортних кредитів від неторгових ри зиків за рахунок окремого «Фонду страхування» виступає 66
© М. Клапків Тернопіль, 1995
стримуючим чинником цього страхування. Йдеться ж бо про те, що розрахунок страхового тарифу (згідно з правилами ак~ туарної науки) здійснюється на основі показника збитковос ті страхової суми, величина котрого обернено пропорціональна до страхової суми, тобто до величини групи ризику, і прямо пропорціональна до вешичини можливих збитків. Тобто, якщо до формування «Фонду страхування» зобов’язується лише від носно невелика група страхувальників, котрим загрож ує значний неторговий ризик, то це об’єктивно призводить до підвищення страхового тарифу, а відповідно і до зниження зацікавленості експортерів у страхуванні. Як вважається, кращим вирішенням проблеми було би примусове залучення, хоч і не згідне з вимогами актуаріату, до участі у форму ванні «Фонду» усіх користувачів та страхувальників експорт них кредитів, що дозволило б суттєво знизити страхові та рифи81. Структурні зміни, котрі виникли в польській економіці в останні роки, виявили потреби на нові страхові послуги в галузі зовнішньоекономічної діяльності і, зокрема, в части ні обслуговування експортних кредитів. Ці потреби були ви кликані появою нових ризиків, посиленням впливу вже існу ючих, а перш за все політичного характеру. Виходячи з та кої ситуації, польський уряд в 1991 році створив спеціальну страхову фірму — Корпорацію страхування експортних кре дитів. Ця фірма — відповідно до ідеї заснування — . повин на виконувати роль «польського «Гермесу». Юридична форма Корпорації — акціонерне товариство, яке створене з участю Фонду державного майна, Національного банку, кіль кох комерційних банків (Банку розвитку експорту, Торгового банку, Туристичного банку), а також ряду великих підпри ємств зовнішньої торгівлі. Основною метою Корпорації є створення умов, які б! стимулювали польський експорт на кре дитних умовах головним чином до країн колишнього СРСР, а також до інших, подібних своєю нестабільністю, регіонів європейського і світового ринку82. Поставлена статутом Корпорації мета досягається двома методами. По-перше, організацією і проведенням на власний раху нок страхування короткотермінових експортних кредитів від торгових ризиків, а також інших видів страхування. Крім того. Корпорація займається проведенням перестрахових опе рацій та наданням інших страхових послуг. 5*
© М. Клапків Тернопіль, 1995 67
По-друге, організацією і проведенням від імені і за ра хунок Фонду державного Майна страхування різних експорт них кредитів від політичних ризиків (війни, революції, зміни умов перерахунків валюти і т. д .), а також надання гарантій і порук по кредитах. Однак, дані свідчать, що активність Корпорації на страховому ринку Польщі поки що незнач на, і це дає підставу передбачити наступні кроки по вдос коналенню системи страхового захисту. Разом з тим, поль ський досвід заслуговує на увагу, бо може послужити про образом прийдешніх починань у створенні спеціальних стра хових закладів, які були би в стані надавати страховий з а хист українським експортерам.
68
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Розділ V М ЕТО ДИ ІД Е Н ТИ Ф ІК А Ц ІЇ, ОЦІНКИ ТА А Н А Л І З У К Р Е Д И Т Н О - Б А Н К І В С Ь К И Х р и зи к ів
§ І. М ЕТОДОЛОГІЯ ОЦ ІНКИ ТА АН АЛ ІЗУ К РЕДИ ТН О -БАН К ІВСЬКИ Х РИ ЗИ К ІВ З попередніх розділів роботи випливає висновок, що як в історичному, так і в логічному значенні теоретичну і прак тичну основу страхування будь-яких кредитів (товарних чи фінансових) становить кредитний ризик, котрий розуміємо як можливість часткової або цілковитої витрати засобів, ви даних в кредит. Динамічний розвиток банкових і небанконнх кредитних інститутів веде до росту мінливості форм д і яльності цих інститутів, і як наслідок — до зростання за грози кредитних ризиків. Стає все більш очевидною необ хідність формування відповідного механізму протидії їм. Фінансова практика останніх десятиліть показала, що стра хування не може бути єдиним і радикальним інструментом і а хисту від ризиків. На сучасному фінансовому ринку пліч-оиліч розвиваються і вдосконалюються інші інструментарії > ефективної протидії ризиййм і їх наслідкам. Разом з цим «формувалися спеціальні методи керування ними, управлін ня в галузі ризиків, поняття, знані у фаховій термінології ик «Risk M anagem ent». Основним його завданням є досяг нення, створення оптимальної, а, значить, найбільш ефектив ної у своїй цілості і взаємодії системи антиризикових захо дів і відповідних їм інституційних форм реалізації антиризиконої політики. Як система, «Risk M anagem ent» складається із низки послідовно виконуваних заходів комплексного характеру, спрямованих на реалізацію визначеної концепції безпеки під приємства, банку чи іншого господарського суб’єкта, діяль ність котрого проходить в умовах ризику. Одна із багатьох, © М. Клапків Тернопіль, 1995
69
представлених в літературі предмету, схема розкриває ос новні етапи (фази) управління ризиком: а) діагностика або аналіз ризику; б) контроль ризику; в) фінансування ризику; г) адміністрування процесом в умовах ризикуй. Схема 6 Схема реалізації концепції безпеки через систему (RISK MANAGEMENT) 84 Концепція безпеки як частина підприємницької політики в умовах ризику
ідентифікація усіх ризиків
адміністрування оцінка ризиків аналіз
ризиків уникнення ризику — ",
зменшення ризику
'перенесення ризиків за відповідну плату самофі нансування (самообслуга) ризиків
контроль ризиків
фінансування ризиків
вибір стратегії антиризикових дій
70
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Як видно із схеми, аналіз ризиків будується на послі довно проведеній ідентифікації і оцінки ризиків, тобто по чатково на їх кваліфікації і наступної їх квантифікації. Контроль ризиків полягає у проведенні специфічних заходів по уникненню, або ж якщо це не є можливим, то хоча би по зменшенню сили їх д ії і наслідків. Фінансування ризиків проводиться різними методами. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що в одних випадках тяжкість наслід ків ризику мож е «трансплантуватися» на інших суб’єктів, в других — покриваються за рахунок власних фінансових мож . ливосі'ей. Перший із названих випадків — це типове страху вання, а другий — так зване самострахування. Адмініструй пання передбачає проведення ряду заходів по реалізації і організації системи управління відповідно до загальних пот реб і можливостей підприємництва в даній галузі. Кожен із згаданих складових елементів «Risk M anage ment», безперечно, був знаний, і окремо використовуваний иже давно. Тому «Risk M anagem ent» не є їх запереченням чи альтернативою, але є також чимось більшим, ніж просто їх Інтегральним виразом. Його головною рисою є системність, поєднана з оптимальною структурою різних інструментів, які залучаються до обслуґи ризиків, Інструменти ці повинні бути так підібрані, щоб давали можливість стабілізувати ризики, і після також здійснити заходи по їх усуненню з метою ство рення безпеки підприємництва85. Діяльність банків, основних носіїв кредитного ризику, у псе більшій мірі проходить в умовах прояву широкої гами ризиків. Вони мають багато дж ерел як у сфері внутріш ньої діяльності банків, так і в зовнішній86. В основному ці джерела дали ризикам видові відмінні риси, а часто і назви. Разом з тим, з огляду на складні функції банків у сучасно му господарському комплексі існують труднощі щ одо кла сифікації ризиків, необхідної при виборі і реалізації мето дики їх аналізу8’. Одним із можливих і поширених у фінан сово-банківській практиці критеріїв систематизації видового розмаїття ризиків є сфера їх виникнення. Схема класифіка ції. побудована на основі цього критерію, охоплює не лише типово банківські, але й інші види ризику, що є необхідним ..■і* реалізації глобальної ідеї контролінгу (Controlling!!) в Гі.іичївській діяльності, головним завданням котрого є груніі кий аналіз ризиків. © М. Клапків 71 Тернопіль, 1995
' '
Схе ма 7
Схема систематизації основних видів ризиків банківської діяльності66
і в сфері вартісній 1. Втрати виплатності 2. Кредитний 3. Зміни процентної ставки 4. Зміни в обігу цінних паперів 5. Зміни валютного курсу 6. Зміна вартості майна 7 Впровадження фі нансових іновацій
Види ризиків
і
4 в сфері технічній 1. Технічної несправності 2. Організаційної несправності 3. Кадровий
в сфері стратегіч. 1. Краю контрагента 2. Змін законодавства (податкового)
4. Незауваження важ ливої інформації 5. Фінансування нових технологій
Приведена схема представляє видовий перелік ризиків, хоч і дещо неповний, а також дозволяє їх ідентифікувати із сферами банківської діяльності, її продуктом. Ідентифікація ризиків виступає як перша і безумовна стадія їх аналізу. Інша подана схема демонструє тісноту зв’язку різних видів ризиків із сферами банківської діяльності в межах відповідних організаційних структур. Схема ця відома серед спе ціалістів як «паралелепіпед ризику» і дає можливість в ізу ального спостереження характеру структурних поєднань р із них видів ризиків, котрі генеруються в різних відділах бан ку, і на цій основі йти до комплексного аналізу ризиків89. Схема пропонує спрощений підхід до поєднання різних ризиків і вияву їх в певній абсолютній сумі. Тому оптималь ний результат діяльності банку під впливом ризиків форму ється ніби сума часткових результатів по управлінню ризи ками в усіх відділах банку. Тобто для відділу х, котрий займається діяльністю в умовах ризику z, загальний ре зультат (ступінь ризику) умовно складає об'єм паралелепі педа. Однак, загальний ризик для банку все ж не є простою сумою ризиків, що виникають при проведенні окремих опе рацій чи окремих видів банківської діяльності. Відомим є 72
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Схема 8
д е:
нісь х — відділи банку, нісь у — сфери діяльності або продукти банківської діяль ності, нісь z — види ризиків. т е, що окремі відділи банку можуть в значній мірі функціо нувати самостійно, однак генеровані ними ризики здебільша впливають на діяльність всього банку. Так, кредитний ризик неможливо відділити від курсового і навпаки, або ж кредитного ризику від ризику не зауваження важливої ін формації і ризику зміни процентної ставки. В цих ситуаціях наступає знаний в страховій теорії ефект кумуляції ризиків. 1\е означає, що кожен підрозділ банку в процесі своєї д і яльності, відповідно до свого основного продукту, генерує певну сукупність ризиків, чим накладає негативний вплив на діяльнісїь іншого підрозділу чи відділу і тим самим ак селерує ріст ризикованості його операцій. Результат такої кумуляції ризиків, їх сумарне значення в цілому по банку стає значно більшим, а впливи їх загрозливішими, ніж як Он це відбувалося в ситуації, коли ризики проявляються ви ключно автономно тільки за місцем їх початкового виник нення. Такий стан взаємовпливів вимагає проводити аналіз ризиків, що загрожують банківській діяльності, в тому числі І по їх кредитному напрямку, із точним врахуванням харак-
73 © М. Клапків Тернопіль, 1995
теру взаємних пов’язань І залежностей як між різними ри зиками, так і секторами, які їх генерують. Виявлені взаємні зв’язки між окремими ризиками і ок ремими відділами можна зобразити у вигляді матриці, х а рактер якої засвідчить існуючі залеж ності між елементами матриці і їх тісноту. Наступним етапом аналітичної роботи повинна бути спро ба дати оцінку, квантифікацію вже ідентифікованим ризикам Д ля цієї мети використовуються різні техніки розрахунку ймовірності того, що банк зазнає певних втрат при прове денні своєї діяльності. В основі оцінки ризику лежить по шук математичної залеж ності між розмірами певних, очіку ваних втрат банку і ймовірності їх виникнення90. З урахуванням цих та інших необхідних етапів і доступ них методів ідентифікації та оцінки ризиків блок аналітич них заходів умовно може бути складений із шести послі довних сегментів: 1. Визначення видів ризиків і встановлення порядку їх оцінки; 2. Вибір способів виміру (квантифікації) ризиків по видах; 3. Визначення способів оцінки генерування ризиків ок ремими відділами банку; 4. Представлення схеми залеж ності між окремими вида ми ризиків, у постаті матриці; 5. Визначення величини ризиків за видами в цілому по банку і величини ризиків у розмірі кожного відділу банку; 6. Порівняння отриманої в результаті розрахунків вар тості генерованого ризику із визначеними лімітами допус тимого ризику і його загальним забезпеченням. Основними елементами з точки зору їх трудомісткості і важливості є ті, котрі представляють оцінку ризиків. У галузі кредитних операцій банківська практика і теорія ри зику виробили цілий ряд методів оцінки ризикогенності кре дитного портфеля. Ці методи, відповідно до існуючих між ними типових відмінностей, складають дві основні групи: — логічно-дедуктивну; — емпіричну-індуктивну (статистично-емпіричну)3'. Перша група методів опирається на твердженні, що со лідність клієнта можна оцінити за результатами аналізу певних чинників, які характеризують його поточну еконо мічну ситуацію. Вони мають бути якісними і кількісними. © М. Клапків Тернопіль, 1995
представляти класичний (традиційний) підхід до оцінки пла тоспроможності і піддавати аналізу перелік таких елемен тів як: а) оцінка стану менеджменту; б) мета використання кредитних засобів; в) оцінка і аналіз фінансової звітності клієнта; г) бачення клієнтом перспективи на майбутнє; д) поточна економічна ситуація ( портфель замовлень); е) гарантійна ситуація (гарантійні можливості, потен ціал); ж ) забезпечення; з) оцінка галузевої кон’юнктури, конкуренції на кредит ному ринку. Емпірично-індуктивні методи абстрагуються від оцінки економічної ситуації клієнта. Згідно з цими методами пла тоспроможність клієнтів встановлюється посереднім шля хом — в значній мірі також шляхом аналізу фінансової си туації тих фірм, з котрими клієнт має безпосередні відно сини, а, отж е , залежить від них. Виходять, таким чином, р того, що потенційна неплатоспроможність партнерів клієнта банку може спричинитися до неплатоспроможності самого клієнта. Реалізацій цих методів, безумовно, потребує нагро мадження великої кількості статистичного матеріалу і його обробки.
§ 2. ЛОГІЧНО-ДЕДУКТИВНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ Логічно-дедуктивні (логічно-описові) методи складають дві відмінності: — метод описовий; — метод індексовий (рейтинговий). Описовий метод передбачає максимально точний опис умов, котрі повинен виконувати боржник, аби бути зарахоианим до того чи іншого гомогенічного класу кредитного ризику. Вважається, що такий аналіз все ж містить в собі значну' долю суб’єктивної оцінки, а, значить, і можливості допущення помилки. Згідно з цією методикою практично твориться хоч би два гомогенізованих блоки клієнтів, кре дитні операції з котрими пов’язані із ризиками принципово різного ступеня: — ризики, котрі можна прийняти; — ризики, котрі не баж ані до прийняття, або ж на які можна погодитися з великим застереженням. © М. Клапків Тернопіль, 1995 75
В складі цих блоків виділяється ряд конкретних сегмен тів кредитного рйнку, котрі відрізняються рівнем ризику кре дитних операцій і свідчать цим про різну солідність клієн тів, якість операції: 1 Найкраща якість; 2. Бажана якість; 3. Допустима якість; 4. Крайня якість; 5. Погана якість; 6. Критичний рівень ризику; 7. Явно не погашувальна позика. Блок «найкраща якість» єднає клієнтів, вільних від та кого ризику, котрий би загрожував їх існуванню. Основні фінансові показники діяльності таких фірм, як правило, пе ревищують середні по даній галузі. Майно та активи таких клієнтів повинні відзначатися високим попитом на ринку. Також загальна галузева ситуація не повинна давати під став для песимістичних припущень щодо можливостей даль шого розвитку. В другій групі зосереджуються клієнти, стан котрих дає підставу оцінювати отримані ними кредити на рівні «помір кованого ризику». Це означає, що фінансові показники фір ми не відрізняються від середньогалузевих. Фірма характе ризується достатнім рівнем рентабельності, що дозволяє їй в нормальному режимі обслуговувати заборгованість. О д нак існують певні обставини, які не дозволяють віднести фірму до найвищого класу. Ними можуть бути: — зниження темпів росту виробництва; — фінансові показники дещо нижчі середніх. Третю групу формують позичальники, які в цілому не створюють підозри неповернення позики. Підставу для та кого висновку можуть складати солідні засоби забезпечен ня (іпотека) чи засоби застави, легкі до реалізації на рин ку. Клієнти цієї категорії повинні демонструвати співвідно шення власних активів до пасивів на рівні середньогалузе вих. Д о цієї групи відносять фірми, залеж ні від великої кількості постачальників або покупців продукції. Тимчасово до цієї групи відносяться також підприємства, продукція яких знаходиться на стані тестування, або які не подали повної інформації про свою економічну ситуацію. Цим сег ментом закривається блок отримувачів кредиту, котрі по дають реальну надію на повернення кредиту з більшою або меншою певністю. © М. Клапків Тернопіль, 1995
Четвертий сегмент групує дебіторів граничного класу, і тому потребує особливого вивчення. Віднесення фірми до цієї групи є результатом виявлення браку кількох важли вих елементів в діяльності фірми, котрі не можуть бути з а безпечені позичальником в близькій перспективі. Цими ел е ментами, котрі мають суттєвий вплив на загальну оцінку фінансової кондиції фірми, є: — низька, порівняно із середньогалузевою, питома вага власних засобів у пасивах; — мінімальна рентабельність; — велика податливість на негативні зміни в оточенні; — прояви тимчасової втрати здатності до реалізації май на і продукції (ліквідності); — відмова 6 поданні інформації про власну економічну ситуацію; — скромність фінансових показників фірми (нижче середньогалузевих); — перевага негативних тенденцій над позитивними в роз витку галузі, до якої належить клієнт. У випадку, коли в певному терміні ці показники не знай дуть поліпшення, фірма може бути переведена в групу більш високого ризику. Д о групи «слаба якість» кваліфікуються боржники, еко номічна ситуація яких настільки слабка, що ставить під сумнів їх можливості щодо виконання зобов’язань по повер ненню боргу. На строгість оцінки додатково впливає ряд симптомів, котрі виразно проявляються, це: — факт зниження рентабельності; — ріст затоварення і постійні труднощі з реалізацією продукції; — більший спад показників фінансової діяльності, ніж в інших підприємствах галузі; — надмірна заборгованість; — некорисна структура заборгованості, тобто непропор ційні велика доля короткострокових кредитів у загальній су мі заборгованості. У випадку дальшого погіршення показників діяльності фірми робиться висновок про досягнення фірмою критич ного рівня ризику. Д ля кредитора такий стан його боржни ка означає повну неможливість повернути борг, хоча, тео ретично, ще ніби існує можливість рятуваннй фірми з допопомогою ряду санаційних заходів, як зокрема: — ф узії фірми із сильнішим партнером; © М. Клапків Тернопіль, 1995
77
— продажі фірми; — поповнення власних засобів (наприклад, через акціонування); — встановленння додаткового забезпечення; — продажі частини майна на ринку. Як видно із структури описового методу, оцінка плато спроможності клієнта здійснюється на основі багатьох критеріальних показників. Однак його слабкою рисою є обм е ження аналізу, в значній мірі, лише колом фінансових по казників, котрі мають властивість інформувати про настан ня кризової ситуації але, на жаль, з великим запізненням. Д ля усунення цієї вади необхідно провести аналіз таких по казників, котрі в більшій мірі свідчать про стратегічну пер спективу фірми. Цю можливість надає застосування рейтингового методу. Рейтинговий (індексний) метод оцінки здійснюється за три етапи. Йа першому етапі проходить вибір критеріїв об'єктивної оцінки економічної ситуації клієнта. Ними мо жуть бути класичні елементи оцінки платоспроможності фірми. На другому етапі робиться конкретний аналіз кожного із вибраних елементів, зокрема і їх квантифікація. Останнє вимагає створення спеціальної метричної системи — сукуп ності індексів (коефіцієнтів, заходів) як кількісного виразу показників якості кожного з елементів оцінки підприємства. На третьому етапі розраховується загальна, сумарна оцінка етапу підприємства на основі приведення до спіль ного знаменника різночинних часткових показників, різного значення і сили впливу. Таку можливість д ає застосування середньої зваж еної, відповідно до формули; N - j f WiXPi і-1 де: N п
— загальна кількісна оцінка рейтингу клієнта; — кількість елементів, на основі котрих проведена попередня оцінка клієнта; Wi — вага кожного елементу; Рі — кількісна оцінка кожного елементу в прийнятій метричній системі індексів.
78
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Результати підрахунку загальної оцінки кондиції фірми з точки зору її платоспроможності по кредитних зобов’язан нях порівнюються із прийнятою шкалою показників, які влас тиві фірмам, що відносяться до різних груп ризику непла тоспроможності. Таких груп може бути визнано, наприк лад, три: — недопустимого до прийняття ризику; — середнього ризику; — невеликого ризику. Загальна оцінка підприємств на основі рейтингового ме тоду потребує широко здеагрегованої структури окремих оцінюваних елементів. Інакше, результати, отримані при рейтинговому методі, не матимуть переваг над результатами описового методу, який характеризується більшою описовіс тю господарських ситуацій. Оцінку окремих елементів Здійснюють за програмою на основі анкетного опитування. Кожна можлива відповідь оці нюється по спеціально складеній шкалі відносно загальної вартості оцінюваного елементу в загальній оцінці підпри ємства. Крім того, важливою є не тільки оцінка показни ка, але і його співвідношення до середньогалузевого. Операціоналізація цього твердж енні вимагає встановлення спе ціальної шкали по кожному із показників з допомогою від повідного математичного алгоритму. Безперечно, навіть із застосуванням математичних алгоритмів і комп’ютерної тех ніки такі розрахунки є дуж е трудомісткими. Тому в кожно му випадку визначається оптимальна кількість питань і по казників. Практика застосування методу пбказує, що на початковому етапі — при встановленні класів ризику — можна обходитись їх мінімальним числом. У проблематич них випадках, кбли є сумніви щодо правильності селекції фірм та їх ризиків, виникає потреба і доцільність в більш конкретному і детальному перегляді можливостей фірм. Не може бути сумнівів у тому, що розглянуті експертні системи, котрі використовуються банками для оцінки сту пеня ризику неплатоспроможності своїх клієнтів, також мо жуть бути використані для цієї ж мети страховими компа ніями, котрі пропонують страховий захист банкам-кредиторам або ж їх потенційним боржникам. Банки та Страхові компанії приділяють все більше уваги розробці методик функціонування різних експертних сис тем, зокрема таких, які дозволяють використати великий по тенціал, закладений в електронно-обчислювальних машинах, © М. Клапків 79 Тернопіль, 1995
якими страхова та банківська галузі забезпечені на достат ньому рівні92. Тому вже із середини 80-х років в банківсько му та страховому менеджменті знайшла застосування її но вітня форма, відома як «фахова інтелігенція» (Kunstlichen Intelligent — КІ), хоч технологія її здійснення носить поки що характер наукової дисципліни. В процесі її здійснення знаходять застосування як високопродуктивні комп’ютерні системи, так і елементи логіки. В результаті такого поєднан ня формується галузева логіко-інформаційно-технічна систе ма, як один із напрямів автоматизації розумової діяльності людини в галузі страхової та банківської діяльності. Засно вана на широкій науковій базі експертна система надається, як з цього видно, для вирішення перш за все таких проб лем в галузі дослідження ризиків, які не можна представи ти жодним математичним алгоритмом (моделлю) і стає не обхідним застосування евристичного, логічного підходу. В страховій, а ще більше в банківській справі широко засто совуються різні прототипи експертних систем (в 109О році — 38 і 129 відповідно із 2059 використовуваних в усіх галузях господарства). Кожна експертна система, як правило, складається із б а гатьох взаємопов’язаних компонентів, відносини між котри ми уявляються схематично. (Див. схему 9 ). В банківській сфері нова експертна система теж знайш ла вияв у різних аналітичних формах, з допомогою котрих банки здійснюють аналіз кредитних ризиків. Відомою є ек спертна система «RAMSES», введена в експлуатацію Сітібанком в 1988 році, яка на сьогодні найбільше застосовується в світі. Більше 280 філіалів банку виконує щоденно біля двох тисяч експертиз за програмою цієї системи. Іншим відомим проектом, що представляє систему «фа хової інтелігенції», є розробка консорціуму Кельнських ощадних кас під назвою «VERDI». Проект використовується консорціумом Кельнських міської та окружної ощадних кас для оцінки і аналізу структури майнових цінностей і плато спроможності своїх клієнтів. Вважається, що система «VER DI» є більш універсальнішою і ефективнішою за «RAM SES», бо можлива до використання іншими банками. П одібні аналітичні системи розроблені банками для оцін ки економічних можливостей клієнтів з використанням д о машніх персональних комп’ютерів. Ця «кімнатна» система виникла під назвою «K O M PASSIS». Пакети таких програм 80
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Схема 9 Схема побудови експертної системи93
стали д ля B H F -банку однією із прибуткових форм надання банківських послуг. А наліз бонітету позичальників виконується з допомогою двох порівняно поширених систем типу «фахова інтеліген ція». Так, вж е в кінці 80-х років гіри сприянні LBS в Карлсруе була розроблена система ан алізу рівня бонітету, при стосована до потреб ощадних кас д ля житлового будівни цтва. Інша система оцінки платоспроможності була розроблена Комерційним банком для приватних позичальників кредиту в сумі вищій ЮіОООЮі нім. марок. О крема система науково-інформаційного аналізу ризиків пов’я за н а з торгівлею опціонами. Цю систему ввело в гос подарський обіг О б ’єднання швейцарських банків з метою надання експертиз в сфері торгівлі опціонами. © М. Клапків Тернопіль, 1995
В цілому ж спостерігається тенденція, що особливо ве ликі банки в меншій мірі цікавл яться розвитком і в п ро в ад женням експертних систем. В основному їх технологія вико ристовується середніми комерційними банкам и і великими ощадними касам и відповідно до сфер їх діяльності і вимог щодо клієнтів. П равд а, поряд із чисельними ф актам и з а с тосування експертних систем, побудованих на базі електрон но-обчислювальних засобів, в спеціальній літературі ще д о недавна висловлю валися і песимістичні погляди щодо п ер спектив впровад ж енн я у практику страхової експертизи р и зиків методики «фахової інтелігенції». Значно вище оціню ва лися мануальні, набагато простіші способи отримання знань про предмет експертизи94. За га л ь н а методологія експертної системи «фахова інте лігенція» розробляється Товариством застосування «фахової інтелігенції» — «IN S ID E R S », розташ ованом у в М айнці (Німеччина). Більш е трьох четвертих усіх експертних сис тем, котрі знаходяться в експлуатації у банківській та с т р а ховій сфері, поставлено цим товариством. Як видно із схеми 9, генеральними взаємодоповнюючими елементами експертної системи є, з одного боку, наукова б аза і, з другого боку, сукупність компонентів, котрі пред ставляю ть собою механізм ф ормування висновків з наявної науково-дослідної бази. Цей елемент, таким чином, утворю ється на основі фактографічних і експертних знань. В свою чергу, перші із названих формуються на основі вивчення по одиноких фактів, а другі випливають із знання специфіки даної галузі чи сфери господарської діяльності. Своєрідним генератором і катал ізато ро м експертної ідеї в цій схемі виступає компонент «вирішення проблем», котрий випливає з фактів і правил, закономірностей науково-базового елем ен ту. Він ж е спрямовує хід розвитку цілої системи таким чи ном, що має безпосередній вихід на компоненти самовиявного хар а ктер у (E rk la ru n g sk o m p o n en te) і довідникового х а рактеру (Inte rview e rk om pon ente), чим рафінує науково-узагальнюючий компонент. Оптимальне і послідовне поєднан ня названих компонентів експертної системи дозволяє екс пертам і зацікавленим сторонам отримати об’єктивні вис новки щодо внутрішньої кондиції розглядуваного явища, зокрема, під кутом зору його ризикогенності. Як свідчить зарубіж ний досвід, експертна система типу «фахової інтелігенції» в страховій системі використовується не стільки безпосередньо страховими фірмами, скільки пере82
© М. Клапків Тернопіль, 1995
страховими. Ц е пояснюється особливим місцем перестрахових фірм у страховій системі, бо саме вони виступають сво єрідними аналітичними центрами, оскільки постійно під тримують безпосередній зв 'язо к із великою кількістю с т р а хових фірм, що д ає їм можливість створення необхідного д ля аналітично-обрахункової роботи банку даних. З другого боку, перестрахові компанії фінансово за л е ж а т ь від ситуа цій, які ск ладаю ться між цедентами і їх клієнтами, а тому вбачаю ть свій інтерес у вивченні і аналізі ризикогенності к л і єнтури своїх страховиків з тим, щоб упередити їх помилку. К аж уть, що коли страховики «кашляю ть», то перестраховики «хворіють на грип». Банки, в порівнянні із стра хо ви ка ми і їх перестраховиками, такої відповідальності не несуть, а тому, я к відмічається у фаховій літературі, ро зглядуван а експертна система в банківській сфері використовується в меншій мірі як у страховій^0. П равда, як показує досвід, е к спертні можливості нової нейроінженерної системи викорис товуються більше в галузі особового страхування і менше в інших гал у зях страхової діяльності*6. О дн ак Ш вейцарське перестрахове товариство використовувало її д ля оцінки р и зиків ряду технічних проектів (дамби в Н ікарагуа, хм ар очо сів у Гокю) на початковій фазі. Р озрах ун ок і тарифікацію ризиків по цих об'єктах проводилися згідно системи, в ідо мої я к «TAREX», котра є на сьогодні найбільш комплексним і ефективним втіленням ідеї системи «фахової інтелігенції». Д ещ о продуктивнішою в ва ж ає ть ся система «FAST», («Сис тема перевірки пропозицій»), котра реалізується перестраховим товариством «Франкона»9?. Досить активно використовується індексна система оцін ки ризиків підприємств у Німеччині, де, зокрема, експлуату ється спеціальна П рограм а, розроблена Німецьким об'єд нанням ощадних кас. П рограм а виходить із переконання, що основною причиною банкрутств, неплатоспроможності під приємств — клієнтів ощадних кас, є помилки в керівництві. Часто через низьку кваліф ікацію засновників це може т р а п лятися з товариствами з обмеженою відповідальністю, котрі функціонують в сфері роздрібної торгівлі і послуг. С татисти чні дані, а та к о ж спеціальні дослідж ення підтверджую ть цю тезу на 75— 9 0 % 93. У з в ’язку з такою обставиною основний акцент П рограм и п адає на оцінку рівня менеджменту фірм. О д н ак це не означає зведення справи тільки до ан ал ізу к в а ліфікацій і досвідченості керівного складу. З а га л ь н а оцінка проводиться тако.^ і'з залученням інших важ ли вих індикато© М. Клапків Тернопіль, 1995
рів, котрі в свою чергу детермінують суб'єктивні дії ме неджерів: — оцінки м енедж менту підприємства; — оцінки економічного ризику; — оцінки фінансової ситуації; — оцінки симптомів кризи, що насувається, і упередж ено сті кризових явищ в діях керівництва фірми. К ож н а часткова оцінка проводиться на основі багатьох рубрик, котрим надаю ться кількісні значення і тому вони стають придатними д л я комп’ютерної обробки. Н а й в а ж л и в і шим сегментом оцінки управління так званого полюсного профілю, котрий формується на основі співставлення 26 пар протилежних характерологічних рис. їх оцінка проводиться по п’ятибальній шкалі. Зміст рубрик, структура і форма р о з ділу обслідування приводиться нижче:
І. ОЦІНКА
М ЕНЕДЖ ЕРА
1.1. Полюсний профіль 1
2 Позитивні риси
1.
П рямує до мети
2.
Д іяльний Іде
4.
Відкритий
5.
Здібний
6.
4
5
6
7
1
2
3
4
5
8 Н егативні
риси
В трачає орієнтацію в діяльності Бездіяльний
3.
на
визначеної
3
Уникає
ризик
ризику
Впертий
до
навчання
Ц ікавий до здобування нових вмінь
Не має здібності
вчитися
Не має охоти далі вчитися П ротивник
нового
7.
Відкритий
8.
Схильний до делегуван ня повноважень
Не схильний до делегуван ня повноважень
9.
Повний
Не
до
нового
нових ідей
має
Д алекий
нових від
10.
Реаліст
11.
Охочий до рішень
прийняття
Боїться
12.
Обережний, вий
розваж ли
Л егковаж ний
84
ідей
реальності
приймати рішення
© М. Клапків Тернопіль, 1995
2
1
4
3
5
6
7
8
13.
М ає здібності до при стосування
Нееластичний
14.
Спрямований
Не
15.
Динамічний
Пасивний
16.
Відповідальний
И евідповідальний
17.
Гідний
Не
довіри
ж адібний
гідний
довіри
18.
Не
19.
Дисциплінований
Недисциплінований
20.
М ає
Слабовольний
21.
Переконливий .
сильну
22.
Стриманий
23.
Стійкий психічні ження
24.
Педантичний
25.
Зацікавлений фірми
на
слави
має сили переконання
Ж адібний
волю
слави
Непевний у
собі
Зарозумілий фізичні і переванта
Не стійкий до переванта ж ення Поверховий
долею
Не зацікавлений фірмою 1 І2
3
4
5
1.2. Професійна кваліфікація 1
П озитивна 1.
2
3
4
5
і
Кваліфікований
Некваліфікований
2. Зовнішнє досвідчення в управлінні фірмою 3. Закінчена економічна освіта 4. Закінчена технічна освіта 5. Освіта, що відповідає галузі, в якій діє фірма 6. Професійна освіта у власній фірмі 7. Більше 20 років професійного досвіду L3. Вік більше Чи
відомі
Чи
має
60 якісь
клієнт
сімейні
послаблення клопоти?
так так так так так так
ні ні ні ні ні ні
так
ні
так
ні
так
ні
Інше
років причини
Негативна
праці?
© М. Клапків Тернопіль, 1995
85
II. О Ц І Н К А Е К О Н О М І Ч Н О Г О Р И З И К У
Види
1
оцінок
2
З
5
б
4
5
1. Оцінка економічного управління фірмою 2. Оцінка технічного управління фірмою 3. Оцінка планування 4. Оцінка організації фірми 5. Оцінка кадрової політики 6. Оцінка відділу постачання і складування 7. Оцінка виробництва і розвитку 8. Оцінка маркетингу фірми 9. Оцінка обліку і калькуляційних процедур 10. Оцінка внутрішнього контролю і звітності 11. Оцінка міжлю дських відносин 12. Як розвивається п родаж а у краю? 13. Як розвивається п родаж а за кордоном? 14. Чи існує сильна залеж ність від експорту? 15. Оцінка перспектив фірми в найближчі 12 місяців? 16. Чи існує високий ризик в експортній діяльності? 17. Конкуренційність продукту фірми. 18.
Н а скільки місяців є замовлення в міру повної потужності фірми?
19.
В
20.
Скільки
якому
році заснована працівників
є
у
фірма? фірмі?
1 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28.
29. ЗО.
86
Чи існує у фірмі проблема наступництва? Чи є проблеми поколінь? Чи існує залеж ність від одного або кількох постачальників? Чи існує залеж ність від одного або кількох покупців? Чи остання звітність здана із запізненням? Чи фірма має надмірні запаси? Н адмірне забезпечення працівниками Чи розвиток фірми був перерваний у випадку значних інвестицій або диверсифікаційних заходів? Чи відомі невдалі інвієстиції? Чи використовувані машини і методи виробництва застарілі?
2
3
так так так
ні ні ні
так
ні
так так так так
ні ні ні ні
так так так
ні ні ні
© М. Клапків Тернопіль, 1995
III. О Ц І Н К А Ф І Н А Н С О В О Ї СИТУА ЦІ Ї
1.
Чи
вистачає
2.
Показники
фірмі
власних
забезпечення
коштів
основних
фондів =
— к апітал власний + довготермінові зобов’язання основні фонди -f мож лива вартість дефіциту власного капіталу 3.
П итома вага власного власний капітал
4. ^
Ступінь
5.
Чи вищеподаний показник є значно нижчим від середньогалузевого?
g
Cash
7.
Середній по днях
8.
П оказник фінансових можливостей: короткотермінова заборгованість X 360 надходж ення
9.
капіталу =
короткотермінової заборгованості = балансовий прибуток______ короткотермінова заборгованість
flow
(грошовий кругообіг) надходж ення період
Показники
складування
продукції
виробничої діяльності
а) рентабельність
днів
199 .. .
199 . . .
199 . . .
виробництва
б) кругообіг засобів величинах в) кругообіг засобів конкурента
в
абсолютних
найважливіш ого
87 © М. Клапків Тернопіль, 1995
IV. СИМПТОМИ КРИЗИ
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.
10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28.
88
Різкий спад замовлень Неповне використання виробничих потуж ностей Сприятлива кон’юнктура Тільки в деяких сферах діяльності (50% ) Затримки інвестицій Занехаяння раціоналізаторських пропозицій Скорочення видатків на дослідження, рекламу і підготовку кадрів Р озпродаж виробничого обладнання Передача прав на майно приватним особам, які не дозволяю ть використовувати його для застави Зміна або збільшення кількості партнерів з боку фінансових організацій Зміна форм розрахунків (векселі замість чеків) Перехід з безготівкового розрахунку на вексельний П ролонгація векселів Запізнення в розрахунках Постійне перевищення допустимого дебетово го сальдо на рахунку в банку Заборгованості в розрахунках по банківських відсотках Спад якості продукту фірми Раптовий перехід на виробництво нового продукту П рактикування надзвичайних знижень цін П родаж товару по цінах нижче собівартості Радикальна зміна системи реалізації продукту П оява негативних слухів про фірму Б рак схильності фірми до надання інформації Зростаю ча кількість запитів від інших фірм про солідність фірми Дирекція уникає особистих контактів з мож ливими вірителями (кредиторами) Конфлікт у керівництві фірмою Звільнення висококваліфікованих працівників Зростаю чі виплати на благодійні заходи
так так
ні ні
так так так так так
ні ні ні ні ні
так так
ні ні
так
ні
так
ні
так
ні
так так так
ні ні ні
так
ні
так так
ні ні
так так так так так так
ні ні ні ні ні ні
так
ні
так так так
ні ні ні
© М. Клапків Тернопіль, 1995
1
2
3
Припинення прийняття до праці нових працівників ЗО. Робота в неповний робочий день 31. Фірма виступає на ринку як субпідрядник (випуск напівфабрикатів) для кінцевого ви робника
так
ні
так так
ні ні
29.
При застосуванні п’ятибальної системи крайні значення оцінок 1 і 5 відо б раж аю ть найбільш повні відповіді на пос тавлені антиподні чи альтернативні питання. Інші три оцінки 2, 3 і 4 характеризую ть посередні стани. При цьому оцінка «З» ставиться тоді, коли немає змоги точно визначитися в той чи інший бік. Оцінку «2» виставляється у випадку, коли існу ють підстави і передумови до прихильної характеристики менеджера. Оцінка «4» х арактери зує відповідно неприхиль не ставлення до діяльності менеджера. Тобто особа менед ж ера, оцінена оцінкою «5», є абсолютно непридатною для ділових партнерських відносин як по лінії кредитування так і страхування. Аналогічним чином оцінюються і інші рубрики наступних сегментів. Д ещ о простіше оцінюються рубрики, по котрих ви м агається дати альтернативні, взаємозаперечую чі відповіді. Однак, їх технічна спрощеність грішить неточністю висновків, і тому П р ограм а п ередбачає для цих сегментів, або навіть д ля окремих їх рубрик, спеціальні допоміжні таблиці, котрі дозволяють підвищити репрезентаційність поданих раніше відповідей. З а га л ь н а оцінка підприємства виставляється на основі комп’ютерних обрахунків у постаті загаль н ої суми балів з усіх оціночних сегментів Програми. Величина отриманих балів дає підставу до віднесення фірми в один із п’яти можливих класів ризику забезпечення платоспроможності. Відповідно до кожного класу ризику встановлюються критерії кваліфікації, солідності (якості) фірми як реального носія ризику. Певні кваліфікаційні висновки і є практичним заверш енням а н а літичних дій по блоку «Аналіз ризику» системи управління ризиком. ^Дальша реалізація отриманих результатів здійсню ється через вибір стратегії дій банку щодо фірми — ризикоагента. В заєм опов’язаність цих сегментів діяльності по уп равлінню ризиками мож на продемонструвати в таблиці: © М. Клапків Тернопіль, 1995
діють ці підприємства, але при котрих одна з двох фірм з б е рігає платоспроможність, а друга її втрачає. В Німеччині найбільш відому модель застосування ф ун к ції дискримінації запропонував Й. Баетге. Н а її основі він сконструював відповідні класи ризиків, використавши для цього дані з м а й ж е 150 тисяч балансів підприємств, які були н агром адж ені в «Bauerische V ereinbank A. G.». З допомогою функції дискримінації, побудованої на осно ві даних балансів багатьох підприємств, вдалося зробити се лекцію фірм, котрим загр о ж у в а л а неплатоспроможність, із ймовірністю 82,4:100, і то вж е за кілька років перед її в т р а тою ". П рактичне застосування статистичного методу наш товху ється на суттєве обмеження. Адже, д ля того, щоб банк чи інша зац ікав л ен а установа могли самостійно сконструювати власну модель функції дискримінації, їм потрібно мати у своєму розпорядженні об’ємний статистичний м атеріал у формі періодичної звітності їх клієнтів. Р азо м з тим, як в і домо, українські комерційні банки ще не вимагаю ть звітно сті від своїх клієнтів в так о м у обсязі, як правило, не воло діють необхідним ресурсом даних, необхідним для проведен ня відповідної аналітичної роботи. Застосування різних доступних методів оцінки фінансової кондиції підприємств, фірм дає змогу їх партнерам — б а н кам та страховим компаніям — при необхідності обходити «зони підвищеного ризику», оптимально будувати свій п орт фель, уникаючи, зокрема, надмірної концентрації зусиль в неблагополучних секторах кредитного та страхового ринків. На підставі ан ал ізу і дослідж ень господарських ситуацій як на макро, так і на мікроекономічному рівні, спеціалісти при йшли до висновку, що успіх окремого відприємства не з а в ж ди зал еж и ть від фінансової кондиції галузі, а поразка — так. Тому індивідуальні можливості підприємств-дебіторів оці нюються не лише на підставі їх власних досягнень, але й на підставі виявлених галузевих економічних трендів. О днак досвід різних країн показує, що існують значні труднощі при виборі критеріальних показників оцінки фінансового стану галузі. Зокрема, не зав ж д и існує адекватність оцінки галузей і підприємств, котрі до неї входять, на підставі ідентичних синтетичних показників (як, наприклад, рентабельність, п л а тоспроможність, продуктивність праці та ф о н довід дача)100, 92
© М. Клапків Тернопіль, 1995
Варто т ак о ж зауваж ити, що в усіх високорозвинутих б а н ківських системах прийняті і функціонують ліміти котрі об межують кредитування поодиноких клієнтів або груп клієн тів, якщ о вони пов’язані між собою господарськими або п ер сональними зв ’язками. Р егуляц ії такого характеру є обов’я з ковими і в усіх кр а їн ах — членах ЄЕС виконуються згідно з Д ирективою Р ад и Міністрів С півтовариства, складеною у в ід повідності до рекомендацій Базельського комітету бан ківсь кого нагляду і вказівок Д еп ар там ен ту політики і фінансових систем Світового банку. Якщо по резу л ьтатах аналізу і оцінки кредитних ризиків виявиться, що вони значно перевищують визначені ліміти вірительності або переходять в сферу більш небезпечних, то банк зоб о в ’язаний вдатися до активних контрольних дій, спрямованих на зниж ення або ж ухилення від ризику в н ай більш загрож ен ом у сегменті кредитного портфеля. Ці дії зв о дяться в основному до усунення надмірної концентрації по гашених кредитів, а разом з ними і ризиків, які можуть з а ш кодити стабільності банків. Цього д осягається шляхом розпо рошення (диверсифікації) ризиків і формуванням нового, але вж е більш оптимального кредитного портфеля. Польський Зако н про банки від 1992 року вперше вво дить до банківської системи Польщі поняття кредитного ри:шку. Р азом з цим, Закон т ак о ж вводить в практичний обіг три види лімітів, котрих банки зобов'язані дотримуватися: 1. Л іміту допустимої концентрації кредитів та інших вірнтельностей у відношенні до одного кредитора або групи, організаційно чи фінансово між собою пов’язаних, на рівні 15% величин власних фондів банку. 2. Л іміту допустимої вірительності по одній кредитній угоді до 10% величини власних фондів банку. 3. Л ім іту допустимої величини участі банку в майнових інтересах іншої юридичної особи або величини вартості з а куплених акцій і облігацій — до 25% суми власних фондів банку. Метою таких застереж ень щодо рівня галузевої концент рації вірительності банків є безперечно, прагнення до зни: ження кредитного ризику101.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
93
Ж
'%
Розділ VI Р О З В И Т О К С П ІВ П Р А Ц І Б А Н К ІВ С Ь К О Ї ТА СТРАХОВОЇ СФЕР § 11. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В останні роки на фінансовому ринку, як, зрештою, і на інших сегментах ринку, проявляється дві генеральних тенден ції — інтеграційна, виразником котрої є концепція так званих «Загальних фінансів» (Ailfinanzkonzepte) і дезінтеграційна, котра проявляється в концепції спеціалізації (в розрізі фінан сових продуктів чи груп клієнтів). Обидві тенденції є типо вими для високорозвинутого ринку102. Прикладом реалізації концепції «Загальних фінансів» є, в першу чергу, інтенсивна співпраця між кредитними та страховими закладами. Ця співпраця розвивається не лише по лінії взаємного обслуго вування своїх інституцій, вона також набуває багатоверстового, взаємопроникаючого міжгалузевого характеру. Така співпраця має багатоцільове, взаємовигідне призначення і може служити: — перешкодою для входження на ринок нових виробни ків фінансових послуг (кредитних і страхових); — зміцненню позицій вже діючих на ринку учасників як з боку страхової, так і з боку кредитної сфер; — відкриттю і освоєнню нових джерел фінансових над ходжень103. Концепція «Загальних фінансів» є порівняно новою. Вона започаткувалася в середині 80-х років як сукупність проблем фінансової індустрії на предмет збуту фінансових послуг. Ці проблеми розглядаються з позицій загальногосподарських підприємств і споживачів, тобто відбивають постановку зав дань різного рівня, що утруднює єдине визначення цього по няття. Тому при розгляді концепції мають на увазі, як прави ло, наступне: 04
© М. Клапків Тернопіль, 1995
— сегментацію ринку споживачів з акцентом на середній сегмент клієнтів; — максималізацію обсягів фінансових послуг чи відповід ного фінансового продукту; — учасництво основних галузей — банків, страховиків (особливо особового страхування), інвестиційних фондів, ощадних касіи4. Інший автор вважає, що під «Загальними фінансами» конк ретно розуміється: — широкий спектр пропонованих приватним клієнтам фі нансових продуктів і при цьому «з одних рук», тобто одно часна пропозиція певиою фінансовою організацією як про фільних, так і непрофільних послуг; — прояв турботи фірм фінансового характеру про своїх клієнтів на всьому протязі їх життєвого циклу — від народ ження до смерті; — надання більшого значення порадництву в галузі роз міщення вкладів, індивідуального фінансового планування, податкових розрахунків; — застосування «Cross-Seiling», тобто пакетового продажу фінансових послуг, коли поряд з провідною послугою (про дуктом), яка служить локомотивом пакету, продаються інші, котрі, окремо взяті, не користуються великим попитом у клі єнтів105. Таким чином, поняття «Загальних фінансів» чи «Загальних фінансових послуг», які є синонімами, передбачають просте і разом з тим, обширне задоволення як монетарних, так і ризикогенних потреб клієнтів, обслуговування їх споживчих і виробничих інтересів106. Інша спроба визначення характеризує концепцію «Зага льних фінансів», як таку, що передбачає широке і зінтегроване покриття як грошових потреб у фінансуванні, так і пот реб забезпечення клієнтів у різних ситуаціях — по можливо сті «з однієї руки» — до того ж протягом цілого їх життєвого циклу — «від колиски аж до мар»107. Приведене взаємопереплетення елементів «Загальних фінансів» можна представити схематично. (Див. схему 10). В рамках розвитку обох (страхової і кредитної) систем до моделі «Загальнофінансового підприємництва» все більше ут верджується думка про їх однакові ринкові можливості по ро боті із своїми спільними клієнтами109. Ця обставина складає підставу для розвитку плідної кооперації і співробітництва в першу чергу між банками і страховими компаніями. Крім © М. Клапків Тернопіль, 1995
Схема
10
Модель реалізації
концепції «Загальних (Allifinanz)
фінансів»11
С тратегічна д и вер си ф ік ац ія п род уктам и Р о зр ах у н ки ,! за б езп еч ен ня л ікв ід н о с ті П ун кти посеред ни цтва
>*
VO
М аклери , брокери
Т рад и ц ій н а ‘ 1 __________________ позиція стр ах о в и к а
В и х ід н а нові ф інансові п ро д ук ти
Б е зп о с е редній продаж X
fS ‘S' C3 W
Іноваційні ш ляхи зб у ту Ч ерез ф іл іал и банків
«Загальні фінанси»
Ш ляхом кредитних карт ...В хід в нові сегменти клієнтів та —О своєння нових ш ляхів збуту.
ф інансови х
п родуктів,
них, активними учасниками фінансових послуг можуть висту пати інші установи: будівельні ощадні каси, лізингові това риства, організатори кредитних карт, а також різні так звані «небанкові» установи: торгові будинки, супермаркети, поси лочна торгівля110. Разом з тим, враховуючи велику палітру суб’єктів фінансового ринку і різноманітність фінансових послуг, спеціалістами (Ганс Діттер Спаніер) висувається також цілий перелік контраргументів щодо ейфорії на тему загально-фінансової стратегії, як те, що: — індивідуалізація трудно поєднується із стандартизаці єю фінансових послуг; © М. Клапків Тернопіль, 1995
. — диверсифікація зв'язує кращі сили фірми; — оцінка клієнтів під гаслом «з одних рук» часто не викональна через існування багатьох заборон як з боку страхового, так і банківського законодавства. -— утруднення практики калькуляції в умовах концепції «Allfinanz» веде до фальшування цінової політики в сфері фінансових послуг; — заґальнофінансова концепція грішить строкатістю ме неджерського складу; — розширення палітри фінансових послуг чи продуктів веде часто до погіршення їх якості111. Майже аналогічним чином недоліки загальнофінансової концепції оцінює Уве Гаасен, голова правління акціонерного товариства «Альянс — страхування життя». Зокрема, ним відмічається, що: — банки і страхові заклади не можуть бути тісно пов’я зані, бо гроші є поганим зв’язуючим чинником; — ті, що мають намір займатися страхуванням життя, по винні також мати на увазі, що добрі продукти, які вже про понуються спеціалізованими страховими закладами, важко поліпшувати; — успішна орієнтація на потреби споживачів повинна бу ти терміново-швидкою, що не завжди є викональним; — завчасна спеціалізація не є доцільною, бо ринок пос тійно змінює своюлструктуру, а тому продукти ПОВИННІ ПОС ТІЙНО розвиватися112. Треба відмітити, що корені практичної "реалізації теорії «Загальних фінансів» спеціалісти знаходять за багато років до"сучасїі0сті. Так, в історії «Bäuerische Rück» намагання діяти в режимі «Загальних фінансів» почалися ще від почат ку йо^О Існування, тобто кілька десятків років тому, оскіль ки Івін був заснований як банк — «Bäuerische Rück-Versiciierurig bank»1'43. В історії ж розвитку українського фінансово го ринку прототип «Загальних фінансів» кредитно-страхового характеру виник ще в минулому столітті в особі страхового б анісу,; «Дністер», котрий представляв собою конгломерат Т.оBaöficTBä взаємного страхування, заснованого в 1892 році, і однЬйменного бйнку, заснованого в 1895 році, на гроші стра хової комііанГї ’ —- Товариства взаємного3, кредиту. Згідно зі статутом, членами Товариства, а одночасно клієнтами банку, могли стати тідь.ки особи, які застрахували своє майно » в страховому товаристві «Дністер». Тільки вони могли скорис татися правом отримання пільгової процентної позики114. 7-6
© М. Клапків Тернопіль, 1995
97
Спроби об;єднати «під одним дахом» різні форми фінан сової діяльності також мали місце в США, де великий тор говий дім ще в 1931 році запропонував своїм клієнтам не лише власні кредитні картки, але й обслуговування операцій з цінними паперами, інше посередництво при купівлі-продажу нерухомості і страхування. В 1974 році відомий в США брокерський дім відкрив спеціальний відділ для страхуван ня іпотек, він також надавав різні послуги клієнтам в галу зі капіталовкладень. Продаж страхового захисту посередни цтвом кредитних карт, хоча і сьогодні ще знаходиться на рі вні експерименту, має усі підстави до розширення у май бутньому. Технологія їх збуту поділяється на два види: — перший — передбачає страхове, покриття в «автомати чному» режимі без додаткових видатків коштів застра хованими, тобто власниками кредитних карт; — другий — Гарантує страхове покриття лише при умові періодичної, найчастіше помісячної, сплати страхової премії115. Сучасний розвиток концепції «Загальних фінансів» на єв ропейському фінансовому ринку розпочався з середини 80-х років. «Концептуальний імпульс» цьому процесові надали роз виток маркетингової діяльності і науково-практична ідея про необхідність розширення функціональних можливостей суб’ єктів фінансового ринку. Найбільший американський концерн в сфері роздрібної то ргівлі «Sears, Roebuck and Co.» в серпні 1985 року на Франк фуртській біржі започаткував нову, незнану до того часу, діяльність, пропонуючи інтегровану послугу, відповідно до змісту мотто: «Все під одним дахом». Тобто, поряд із звичай ним сортиментом торгового супермаркету ним пропонувала ся палета послуг фінансового характеру. В їх перелік входи ли поради клієнтам щодо розміщення їх вкладів, операцій з нерухомістю і відповідний страховий захист116. Використання фінансових продуктів співконкуруючих га лузей набрало характеру загальної тенденції. Цей процес здебільшого відбувався шляхом технічного вдосконалення вже пропонованих на ринку продуктів, а також їх достосування до власних умов і можливостей продажу. Він був означе ний терміном «фінансова інженерія» («Financial engi neering») 117. ІТа європейському фінансовому ринку подібного типу опе рації розпочав у 1984 році Німецький банк введенням так званого «Ощадного плану, поєднаного із страховим захис© М. Клапків Тернопіль, 1995
ÎÔM». З цього моменту почалося глибоке і успішне вход ження банку в страховий бізнес. Його приклад був підхопле ний іншими банками, що в масштабах національного ринку привело до суттєвих структурних змін в сфері фінансових послуг, при тому в таких значних обсягах, як німецький ри нок не відчував від часу радикальної валютної реформи 1948 року. Стандартні та індивідуальні потреби клієнтів у їх фінан совому та грошовому забезпеченні сприяють формуванню і росту пропозицій типу «Загальних фінансів», але вже таких, котрі довгий час у США відомі як «фінансовий сервіс» («Fi nancial Service»). Це поняття характеризує високий ступінь взаємопроникнення і взаємопереплетення фінансових функ цій різних установ, головним чином у площині стосунків із спільною клієнтурою. Висловлювалася думка, що нові умо ви створюють для страхового менеджменту нові перспективи і навіть альтернативи118. Також вважається, що фінансовий сервіс» служить двигуном всього процесу реалізації кон цепції «Загальних фінансів»119. Для виникнення і розвитку «фінансового сервісу» американський грунт виявився сприят ливішим від європейського завдяки більшій лібералізації фінансового права, слабшого впливу лобістських сил на роз виток ринку, меншій інтеграції банківських структур, зігра ли роль елементи американського соціоекономічного ха рактеру поведінки та колосальні обсяги фінансової дія льності120. Прийдешній фінансовий ринок, на думку спеціалістів, буде прямувати далі в напрямку розширення функцій своїх учасників, поля їх діяльності. Цей процес Галлер охаракте ризував загальним поняттям «Service Management». Він, як поглиблений варіант «фінансового сервісу», полягає в успіш ному використанні при вирішенні питань роботи з клієнтурою не лише професійної компетенції, know-how і техніки фір ми, але й «людської компетенції, відчуттів та інтуїції», які поєднуються із вартісними елементами менеджменту121. Правда, в спеціальній літературі зустрічаються і дещо пе симістичні оцінки взаємопроникаючої діяльності на фінансо вому ринку. На думку німецького спеціаліста Георга Бюх нера, пароль «Все з одних рук» дещо переоцінений у фінан совому світі під виглядом «фінансового сервісу». Концеп ція, яка зводить фінансову діяльність і фінансове обслуго вування до рівня «кіоску з дрібним різноманітним товаром», 7*
© М. Клапків Тернопіль, 1995
99
Щ може задовольнити спеціальних: ви Шуканих потреб вима гаючих клієнтів122. Тобто виникає . ситуація в д у сі, німецької приказки: «Коли все пропонується в продаж, то того, чого ми ' дуже бажаємо, немає»123. Інтегруючи позитивний і негативний досвід співдіяльності на фінансовому ринку спеціалісти відмічають різні форми альянсу його суб'єктів, зокрема кредитних і страхових зак ладів. Так, можливості співробітництва страхової і кредит ної сфер Уве Гаасен вбачає щонайменше в трьох принципо вих формах; 1. Взаємної участі у проведенні на власний рахунок різ номанітної фінансової діяльності. Продаж продуктів «з одних рук». 2. Спеціалізації у видах надання фінансових послуг в умовах: функційного суверенітету обох сфер діяльності і охоп ленні певних сегментів ринку. 3. Тісної кооперації в галузі взаємного використання спі льних каналів розподілу своїх власних продуктів124. Однак відомо, що альянс будується не лише на елемен тах співпраці, але й з урахуванням стану суперництва. Ви ходячи із таких передумов, Освальд Ганн вважає, що спів праця в широкому розумінні банківської та страхової сфер можлива лише при оптимальному співвідношенні інтеграцій них і дезинтеграційгіих намагань, котрі найбільше проявля ються в наступних чотирьох ситуаціях: Г. Розподілу' Сфер діяльності (поділу праці) . 2. Конкурентної боротьби і змагання. • і 3; Кооперації для спільних дій. : ; ; 4,;-Співробітництва у формі об’єднань і взаємної участі125.1 Вибір стратегії діяльності на ринку банком чи страхови ком здійснюється безперечно з урахуванням усіх мо&ливих ситуацій, але при виразній перевазі тієї із них, котра забез печує найбільші вигоди. На сучасному фінансовому ринку, з позиції жбанків і страховиків, найкращим вирішенням може бути тісна кооперація і співробітництво аж до утворення об’єднань, але при достатній господарсько-правовій суверенi-iqÇiTU, Інакше,..банки і страховики, повинні намагатися йрямувгти до ; об’єднання через кооперацію, тримаючись чіткого роздодіду сфер діяльності. Стан «вільної конкуренції» для них не,, є б.ажаним, тому що цо.стійно, виводить їх- із досягнутої ріцноваїти. Разом з тим (в точки^зору ринкового партнерства) між •виробниками: фінансових послуг і їх клієнтами, найкра щою ситуацією видається гостра взаємна конкуренція. Ін © М. Клапків Тернопіль, 1995
тереси суспільства, клієнтів у найбільшій мірі відбиває теж лише конкуренція, але тільки! в сфері якості надаваних пос луг. Розуміння цієї ситуації, зйкрёма' у Німеччині, є настільки значне, що ще в 1969 році був прийнятий Закон rmo заборо ну обмеження конкуренції. Згідно з § 102 цього Закону не дозволяється укладення угод, які прямо чи посередньо пере слідують мету обмеження конкуренції на ринку. Дотримання основних вимог Закону постійно перебуває в полі зору не лише органів виконавчої влади (страхового нагляду, бан ківського нагляду), але й найвищого законодавчого — Бун дестагу126. Однак конкуренція не повинна набувати тотального характеру. Тому один із принципів сучасної Концепції функ ціональної конкуренції вимагає оптимальності взаємних зма гань127. Дещо нижче, ніж конкуренція по підсумках експерт ної оцінки, стоїть кооперація, далі — поділ сфер діяльності. Найгіршу оцінку отримує ситуація співробітництва через об’ єднання. її недоліки, в першу чергу, відчувають споживачі, які опиняються перед лицем єдиного фронту виробників фі нансових послуг. Таким чином, в умовах майже полярної розкладки інтере сів основних учасників фінансового ринку щодо бажаних си туацій у формуванні взаємозв’язків між ними, найбільш вза ємовигідну ситуаиію можна визначати на основі опитувань і побудови матриці оцінок:128 В
- V
"
С и т у ац ії
банків і страхови ків
і
2
оцінці
с у б ’єктів
ринку
'с п о ж и в ач ів . суспільства (к л ієн тів) 4
3
сум а б ал ів 5
Р о зп о д іл у сфер
2
3
1
6
К он к урен ц ії
4
1
2
7
К о о п ер ац ії
3
2
3
8
1
4
4
9
О б ’єд н ан н я
/.
,
•
Отже, як випливає з матриці, найкращу оцінку (6) отри мала ситуація «Розподілу сфер», а найгіршу (9) — об’єднан ня». Стан конкуренції є на другому місці і кооперація аж на третьому. Однак, як випливає з характеру оцінок, найбільш «нейтральною» є câ'Me ситуація кооперації. На відміну, від усіх інших вона йе отримала крайньої оцінки «1» або «4», © М. Клапків Тернопіль, 1995
т
а тому треба вважати, що вона в найбільшій мірі може бути акцептованою усіма сторонами-учасниками фінансового рин ку. Орієнтація страхових і банківських органів на кооперацію може принести клієнтам — споживачам послуг лише малі незручності, а тому в даних умовах вона є оптимальною. Р а зом з тим, в науковій літературі мають місце нівелюючі оці нки відносин, які складаються у фінансовій сфері. Так з ана лізу цієї ситуації, проведеної проф. Петером Кохом, виникає, що як стан конкуренції між банками і страховиками, так і можливості кооперації у формі спільної діяльності і збуту значно переоцінюються в частих дискусіях на тему так званих «Єдиних фінансів»129. Однак, сучасні перетворення на фінан совому ринку свідчать про необхідність експонування особ ливостей прояву різних ситуацій у взаємовідносинах банків і страховиків. § 2. ХАРАКТЕР ВІДНОСИН В УМОВАХ ПОДІЛУ СФЕР ДІЯЛЬНОСТІ
При цій ситуації відносини між банками і страховиками в деякій мірі залишаються нейтральними. Обидва суб’єкти фінансового ринку як би вступаються з дороги один одному і відмовляються від взаємної конкуренції і співпраці. Тобто, в класичній формі вони проводять свою діяльність у відпо відності із своїми початковими основами, суспільним призна ченням в режимі «мирного співіснування». Банки в основно му займаються лише операціями по трансформації грошових коштів на принципі повернення, а страховики, відповідно, кон центрують свої зусилля тільки на перейнятті і обслуговуванні ризиків, що і випливає з їх економічної суті. Банки прийма ють чужий капітал і стають при цьому носіями реального на громадження: і вкладники при потребі можуть отримати вкла дену суму разом із відсотками. Страховики ж є виключно но сіями страхового нагромадження і їхні клієнти, не залежно від величини заощадженого ними капіталу, можуть отримати страхову суму лише при появі страхового випадку, Варто відмітити, що вияв принципових відмінностей окремих л а нок фінансово-кредитної системи в сучасній економічній літе ратурі здійснюється досить активно130. Разом з тим, відомо, що, крім принципових відмінностей в суті і функціях суб’єктів кре дитної та страхової сфер, між ними спостерігаються значні об’яви спільності характерів, які не створюють перешкод на © М. Клапків Тернопіль, 1995
шляху індивідуалізації, ідентифікації страхових чи кредит них відносин з їх наступною інституціалізацією. Йдеться про те, що кредитно-страхові відносини можна розглядати в двох аспектах: кредитному та страховому. Так, банківська діяль ність по наданню кредитів одночасно носить характер стра хування. В німецькій страховій термінології банку-кредитору, враховуючи його господарсько-економічний зміст, відво диться роль «першого» страховика, страховій же компанії — перестраховика, тобто «другого» страховика, відповідно до страхової технології. Такий розподіл ролей відбиває зміст розширеної перестрахової концепції в забезпеченні вірительності щодо клієнтів банків131. З іншого боку існують кредитні інтерпретації змісту стра хування , враховуючи «кредитоподібний» характер формуван ня страхових фондів. Проф. Христо Драганов відмічає, що як при банківському кредиті, так і при страхуванні йдеться про залучення фінансових коштів «ззовні»132. Також, оцінюючи аме риканську практику особового страхування у формі нагромад ження коштів у страхових компаніях та пенсійних фондах через так звані «Гарантійні інвестиційні контракти», спеціа лісти кваліфікують її як таку, що вона не більше ніж кредит, отримуваний страховою компанією133. Кредитні елементи вини кають також у стосунках між перестраховиками та їх цеден тами у питаннях розподілу, отримання та високорентабель ного і вчасного їх інвестування згідно із засадами «Investment Performace». Управління цією діяльністю перестрахові това риства здійснюють через спеціально визначених для цього кредитних менеджерів134. Розходження між банками і страховиками на ринку в си туації поділу сфер діяльності проявляється чисто пасивно, лише як конфронтація їх інтересів, що спричинена неоднознач ністю с т о с у н к і в до них з боку клієнтів. Ця неоднозначність випливає із результатів вибору клієнтом альтернативного рішення: — самостряхуватися шляхом заощадження або — страхуватися шляхом сплати страхової премії. Цей процес вибору можна назвати проявод* «тотальної» конку ренції. Така ситуація з точки зору клієнтів набирає усіх ознак системи «Risk management» їх домашніх господарств, відпо відно до якої підсистема страхування, забезпечення, тісно взаємопов’язана з іншими функціями власних бюджетів, які спрямовані на формування і використання коштів135. Вибір рі © М. Клапків Тернопіль, 1995
103
шення зовсім не є (чи здебільшого не є) результатом психо аналізу та уподобань, а процесом вимушеного пошуку оптимального страхового захисту з врахуванням економічної доці льності та умов функціонування фінансового ринку. Зокрема, щодо розвитку фінансового ринку, то як свідчить приклад Німеччини він в останні десятиліття (з 1979 р.) розвивався від ринку пропозиції до ринку попиту (від ринку продавця до ринку покупця), при якому саме клієнт став на перший план136. Отже, наступила ситуація, в якій клієнт діставав пра во і можливості більшого вибору. Разом з тим, особливос тями банківського і страхового заощаджень є те, як відмі чають спеціалісти, що банківське заощадження (страхування) орієнтується на продукт. Тобто заощадження робляться на предмет придбання речового чи фінансового продукту. Зао щадження ж страхового характеру в більшій мірі спрямо ване на вирішення завдань програмного типу (наприклад, за безпечення старості, матеріального добробуту протягом пев ного періоду) і в другу чергу, що не виключено, на придбан ня речей137. Таку зміну в характері підприємницької філософії клієнтів повинні враховувати у своїй діяльності страховики та інші иадавці фінансових послуг. На думку спеціалістів, ті льки той, хто пропонує комплексне вирішення проблем, а не окремий продукт, зможе сьогодні успішно стояти на ринку фінансових послуг138: Безперечно, перехід клієнтів від банківського типу забез печення потреб до страхового не є лише проявом їх менталь ності, він стає можливим тільки при виконанні певних умов. Такою умовою є ріст фінансових можливостей клієнтів, ріст їх добробуту. Підтвердженням' цього є тенденція розміщення грошових засобів приватних клієнтів у ФРН, у післявоєнний період, Згідно з оцінкою Ганса Діттера Вегльмана в перші дві декади (1950-'-1970 роки) переважали типові заощаджен ня в банках, хоча вени і змінювалися в характері. Так, якщо в 50-ті роки заощадження мали характер створення нату ральних резервів, в 60-ті роки прийшла фаза нагромаджен ня коштів на звичайних банківських рахунках, то вже на початку 70-х років заощадження набирали цільового, дйверси&ікаїгійного характеру, спрямовані на отримання найви щого доходу. Страхування в цей період ще виступали виклю чно як засіб покриття ризиків139. Однак вже в 70—80-ті роки наступила переорієнтація в стратегії ведення домашніх бюд жетів з тим. що заощадження почали здійснюватися через страховий механізм. Така переорієнтація' відбулася b oçhobШ4
© М. Клапків Тернопіль, 1995
ному без спеціальних зусиль страхових органів, вона як і раніше була відображенням /натурального поділу фїнансовогр ринку. Однією із підстав росту попиту на Страхування послужив ріст життєвого стандарту у широких кіл спожива чів, стабільність котрого, як ставало ясним, можна було за безпечити лише через власну турботу. Це, в свою чергу, дало імпульс розвиткові деяких зберігальних видів страхування. Такий же підхід населення до заощаджень відмічено в дослідженнях польських спеціалістів. Зокрема, період кінця шістдесятих—початку сімдесятих років ними визначенні як переломний в переході від етапу кількісного характеру фор мування заощаджень до якісного. Тобто заощадження в цей період в основній своїй масі ще нагромаджувалися з метою придбання цінних товарів і послуг, але при цьому вже спо стерігалися симптоми тенденції по створенню цільових ре зервів запобіжного і явно страхового призначення через сис теми ощадного банку і страхового закладу140. Сучасна побутова орієнтація «Risk M a n a g e m e n t » в Ні меччині виробила тверде правило: молода сім’я повинна ма ти на банківському рахунку рівновартість 2—3 місячних зар плат і вклад у формі страхування життя в розмірі 2—3-річної суми зарплати141. Як показує статистика, пйтома вага страхових коштів у складі домашніх бюджетів постійно зро стає. Так, якщо в I960 році вони склаДалй 16%, в 1988 ро пі — 18,8, то згідно з прогнозами в 1998 році — аж 26%142. Треба відмітити, що в значній мірі захопленю сильніших no-f зицій страховики завдячують самим банкам. За останні кі лька десятків років співвідношення видатків домашніх бюд жетів між банківською і страховою сферами 'суттєво зміни лося на користь останніх: в 1960 році банки — 63%, стра ховики — 37%, в 1987 році відповідно вже 42%, 58 %14* Така тенденція, однак; не може розглядатися як виняткова. Адже в аспекті формування раціонального портфелю вкладів' гро шових .коштів банківські та страхові' продукти не повинні постійно- протиставлятися..як взаємовиключаючі, тобто «чичи»; а повинні використовуватися в міру необхідності для ста білізації фінансового портфеля, тобто «як...так...і», хоча і нерівнозначно144. З іншого боку, банки забезпечують видані ними кредити зняттям із себе ризику бонітету* чи то вони самі, чи пози чальник укладають договори страхування кредиту. Банки в цих випадках не є кредитними інституціями в повному ро зумінні характеру кредитної діяльності, вони відіграють © М. Клапків Тернопіль, 1995
105
ється на стабільній фінансовій основі. У випадку ж спільного проведення . звертальних операцій і операцій по обслугову ванню високих і катастрофальних ризиків завжди існує не безпека покриття фінансових зобов’язань, пов’язаних з цими ризиками, за рахунок резервів по страхуванню життя. Ве ликі страхові компанії на нинішньому етапі перейняли роль банків в основному в сфері довгострокового кредитування149. Такі кредитні операції страховими компаніями здійснюються шляхом купівлі акцій та облігацій нефінансових підприємств. Таким чином, купівля цінних паперів, емітованих підприєм ством, може розглядатися як видача кредиту, а продаж ак ції страховим товариством на фондовому ринку — як його повернення собі. Кошти, які таким способом мобілізують не фінансові інститути, в багато разів перевищують суми, от римані ними в якості коротко — та середньотермінових кре дитів від банків150. Інтервенційна діяльність банків на страхо вому ринку обмежена в більшій мірі і в основному зводи ться до самообслуговування своїх кредитних ризиків через делькредерне страхування, дуже часто успішно конкуруючи із професійними страховиками. Загальноринкові негативні наслідки конкуренції в пло щині урізноманітнення діяльності гермафродитних інституцій проявляються в кінцевому рахунку у погіршенні якості фі нансових продуктів як властиво своїх, до яких зменшується увага, так і додаткових, які трудно виконувати на високому професійному рівні, що відбивається на інтересах спожива чів. Прикладом широкої і успішної інтервенції банків у стра хову сферу є вже згадуваний, так званий «Ощадний план із страховий захистом», введений в 1984 році Німецьким бан ком. Попередником цього нововведення було розпочате в Î979 році німецьким профспілковим «Банком для заощаджен ня і-нагромадження майна» спеціальне «зберігальне страху вання життя». Згідно з його умовами клієнтом попередньо визначалася мета страхування (наприклад, придбання цінної речі) і регулярно сплачувалися внески. При виникненні пот реби вже в ; тоці договору; клієнт міг отримати різницю між нагромадженою'сумою і вартістю «застрахованої» речі на по точні видатки. Інші банки теж почали працювати по цій схемі. Наприклад, будівельні ощадні каси крім нагромад ження коштів на будівництво житла, захищають інтереси спадкоємців вкладника на випадок його смерті, приймаючи на себе зобов’язання по їх заборгованостях151. Підстава для' такої зовнішньої інтервенції появилася в значній мірі з вини 108
© М. Клапків Тернопіль, 1995
самих страхових дрганів, які у свій час припустилися знач них йомилок при обслуговуванні своїх клієнтів. Так, клієн там завдавалися великі збитки у випадку передчасного при пинення страхового договору, або при незаплаті чергового страхового внеску нав’язувалися складніші умови. Нестрахові організації старалися уникнути таких колізій у відно синах’із новопридбаними клієнтами, що здебільшого їм вда валося. Однак, за оцінками спеціалістів, за вигоди,, котрі отримали банки в результаті їх інтервенції у страхову спра ву шляхом реалізації «ощадного плану, поєднаного із стра ховим захистом» все ж мусять платити високу ціну, що зво дить майже нанівець їх діяльність. Аналіз основних поло жень і характеристик особового страхування та інтерпрета ції їх банками і професійними страховиками вказує на ви разні переваги останніх. Зокрема, з точки зору пропонуван ня умов страхування банківський варіант в більшій мірі адгезійний, ніж він виступає від страхових компаній. Останні допускають ширший діапазон вияву волі і побажань клі єнтів при виборі страхового періоду, величини страхового внеску, різних додаткових умов. Спеціалісти відмічають, що сьогоднішній клієнт загальнофінансового ринку став більш самостійним у своєму виборі. Відповідно вважається, :що правильне розуміння змін, які відбуваються у відносинах з клієнтурою, все більше стає визначальним параметром у бо ротьбі за ринок. Його сегметація і вибір відповідного‘про філю в сфері продуктів та сервісу є стратегічним напрям ком діяльності, яка забезпечить оптимальне задоволення пот реб клієнтів152. Тому страховики тепер допускають більшу-гну чкість умов договорів не. лише при його, укладенні, але й, та кож протягом, страхового періоду153, .. ;;ї Переваги професійного страхування життя , над програма- ; ми банків.; складають кілька позицій.. Так: •ч— тільки страхування життя, може в .повній мірі пов’яза ти захист від ризиків із заощадженнями на старість і смерть; — на відміну від банківських та інши?с інституцій тільки страховики життя мають: а) довготермінові господарсько-фінансові плани (бізнесплани':) .-Згідно з розрахунками Уве Гаасена в німецьких стра хових компаніях середній термін обігу складає 29 років,. тоді як в німецький банках — лише 7 років15*. / б) правдиву і науково-обгрунтовану систему калькуляції страхових тарифів; в) вигідну інвестиційну політику; Г © М. Клапків Тернопіль, 1995
109
д) вищу відповідальність по зобов’язаннях. — тільки страхування життя може задовольнити усі за пити клієнтів, через відповідні доповнення договорів, нові страхові угоди; — тільки страховики життя не дозволяють собі проводи ти редукцію страхових сум при незаплаті чергового внеску; — тільки страховики найбільш широко і доступно інфор“ мують клієнтів155. Крім того, враховуючої відомі переваги банківських вкла дів і банківського страхування, ще в кінці 70-х років в США під впливом ряду умов, страхові компанії, котрі спеціалізу валися в страхуванні життя, розробили і ввели на ринок де що оновлений його варіант «універсальне страхування жит тя» (Universal Life). Характерним для цього продукту став розподіл звичайного продукту змішаного страхування життя на окремі компоненти, що часто знаходиться в полі інте ресів клієнтів страхової компанії. Такий вид фінансового продукту в значно більшій мірі, ніж традиційне страхування життя, носить характер банківського вкладу як з точки зору його призначення, так і техніки його обслуговування з боку фінансового (страхового) закладу156. Правда, повне «копію вання» переваг банківських вкладів справа трудна, а то й неможлива. Йдеться про такі особливості банківських вкла дів, як дотримання їх таємниці і ще більше — відкриття безіменних рахунків «на пред’явника». Входження банків та інших фінансових інституцій в стра ховий бізнес в різних країнах має свої причини і особливості. Як правило, це результат їх фінансових труднощів. Саме та ка причина відзначається у відношенні до спроб освоєння страхового поля банками США, Німеччини та інших інду стріальних країн157. Важливими додатковими обставинами, що мають більший прояв у країнах з менш упорядкованим фі нансовим ринком, називаються: — дефіцит кредитних ресурсів; -— великі, вільні можливості участі фінансових структур (банків) у інших галузях; — малі можливості безпосередньої активізації професій них страховиків; — простота технології страхового процесу, обмеженість в наданні страхового захисту і, як результат цього, більші можливості розширення страхового ринку за рахунок вход-' ження на нього нових, додаткових учасників; 110
© М. Клапків Тернопіль, 1995
— надмірне державне втручання в процеси формування «загальних умов страхування» та страхових тарифів; — труднощі у фінансуванні страхових премій; Отже, названі обставини окремо і у взаємодії створюють достатні передумови для зацікавлення банків безпосереднім чи посереднім наданням страхових послуг. Так, в умовах дефіциту кредитних ресурсів, банки, надаючи кредити своїм клієнтам, мають змогу вимагати «взаємності», пропонуючи їм відповідний страховий захист. Зокрема, в Бразилії, такого характеру «взаємність» визначає навіть певну стратегію дія льності банків на фінансовому ринку. Вона проявляється в тому, що клієнти «в подяку» за отримані позики весь свій па кет страхувань розміщують у страховика, котрий хоч в якійсь мірі пов’язаний із банком-кредитором. Банки при цьому з.искують трояко: а) отримуючи відсотки за кредит; б) отримуючи страхову премію; в) приймаючи маклерську (брокерську) процентну вина городу158. Конкуренція .і змагання виступають у постаті дивер сифікації однієї сфер в іншу, пропонуванням своїх продук тів на іншому ринку. В залежності від характеру продуктів розрізняють диверсифікацію вертикальну і горизонтальну: — вертикальна — це прийняття і випуск на ринок продук ту із додатковим, іншим, ніж основний, характером (komple mentärem) ; — горизонтальна — це прийняття і випуск на ринок но вого продукту, але подібного за характером із старим продук том (substitutivem)159. Прикладом різних типів диверсифікації продуктів може бути ситуація, яка склалася в галузі страхування в Німеч чині за останні десятиліття. Диверсифікація проведена при сприянні певних умов і вимог страхового ринку. Цими умо вами є: ІГ 1. Зміна демографічної структури населення (старіння нації). 2. Недостатнє державне законодавче забезпечення старості. 3. Зміна (розширення) вимог клієнтів. Перелічені фактори, особливо останній з них, створили мотивацію для розширення сфери особового страхування перш за все^в сфері нагромадження коштів для задоволення кон кретної потреби. (Див. схему № 11). Кожна із основних © М. Клапків Тернопіль, 1995
111
Схема
Розширення функцій (мотивацій) основні
функції страхуван ня ж и тт я з метою з а о щ ад ж е н н я с т р а х у в ан ня ж и ття від ризиків
с тр а х у в ан ня' пенсій групове с тр а х у в а н ня
за б е зп е чення с т а р о с т і. захи ст від ризиків за б е зп е чення с тарості за б е зп е чення старості
«Страхування Р озш и рен н я
погазаощ ад - ш ення ж енн я боргу стр а х у ван ня за л и ш к у боргу
11
життя» функцій
о тр и м ан ня ренти
(м оти вацій)
страху ван ня п о д атк у із спад ку с тр а х у ван н я п о д ат к у із сп ад к у
с тр а х у ван н я к ред иту с тр а х у в ан н я ренти д о даткової страху; в ан н я ренти, пенсії
функцій особового страхування під впливом нових* мотива цій, реалізується через відповідний страховий механізм (вид страхування)160* Дослідження, проведені на фінансовому ринку Інститутом Демоскопії з Аленсбаху, підтвердили загальне покращення імідіку. страхування життя у1 зв’язку із ростом його можли востей у більш повному і широкому задйволенні фінансових потреб населення161. РйзЪм‘з тим, взаємйі пошуки банків' і страховиків в напрямку забезпеченні ідентичних потреб сво їх клієнтів веде до того, що їх кдасичні в минулому і від мінні між собою продукти, об’єктивно угіЬДЇбнюйться і^ видо ві, особливі характерні риси стираються. Тому д уж €‘часто клієнт при вирішенні проблеми забезпечення старбсті пов’я зує свої дії не з вибором відповідної інституції, длй' якої та чи інша ф іи а нсо вй ' пос л уг а гіовйний 5бути:Характерною, ви ходячий -її суспіль?ко-економ1чного призначення, а поскільки така відмінність» є тепер ' незначноїо, то' клієнт діє під вгіШвом щонайменше трьох наступних чинників: 112
© М. Клапків Тернопіль, 1995
— сумлінності і надійності інституції чи закладу; — її доступності і зручності у придбанні послуги, продукту; — «справедливості» ціни відповідно до якості послуги чи продукту102. Важливість кожного із приведених чинників може бути різною у різних сегментах фінансового ринку і, безумовно, визначається прерогативною потребою різних категорій спо живачів фінансових послуг. Зокрема, як показали досліджен ня, проведені серед банківських клієнтів у Катовіце, най більш важливим визнано чинник доступності фінансової пос луги, якому поступився навіть чинник надійності банку. Конкуруючі інституції із свого боку, прагнучи догодити клієнтам і розширити сферу свого впливу на ринку, вдоско налюють пропозицію своїх послуг у наступних напрямках: 1. Здешевлення збуту продуктів шляхом строгої оптимізації (мінімалізації) коштів обслуговування ринку. 2. Сервісної орієнтації через пропозицію широкої гіалети фінансових продуктів і послуг та забезпечення клієнтам їх вільного вибору, шляхом сегментації ринку з метою ство рення цільових груп клієнтів з відмінними потребами і заоезпечення їх окремого обслуговування в різних стандартах; через окремого маклера (брокера) або спеціального посеред ника; 3. Безперервної інноваційності і отримання в її результаті піонерського прибутку у фазі високого попиту на новий про дукт (як у випадку Universal Life). Введення нових форм продажу фінансових послуг конкуруючими галузями може вважатися кількісним виразником інтенсивності конкуренції, бо, як на думку проф. Діттера Фарного, інноваційність форм продажу виступає в якості індексу змагання163. Правда, при розвитку збуту страхових продуктів інновації більше лежать в сфері «оформлення і упаковки», ніж в сфері покриття164. Саме тому панує велика невизначенність серед продуктів, поскільки вони часто відходять від своєї початкової суті. Так, за словами німецького спеціаліста Вегльмана, відмін ності у визначенні банківських та страхових продуктів на європейському фінансовому ринку є досить значними. Зок рема, французи під страхуванням життя розуміють дещо ін ший продукт ніж німці. При цьому, в загально-європейському розумінні договори довгострокового банківського заощад ження є досить подібними до договорів довгострокового стра хування життя165, Іншими словами: дальший розвиток страхо 113 © М. Клапків Тернопіль, 1995
вих продуктів Іде (в основному) по шляху вдосконалення старого, а не пошуку цілком нового: «нове в старому». Зав дяки придбаним фінансовим перевагам, банки отримують також можливості до запропонування клієнтам більш вигідних страхових тарифів. З іншого боку, клієнти банку в ролі страхувальників отримують переваги при відкритті їм кре дитних ліній, наданні позик. Таким чином входження банків в страховий бізнес породжує ряд нових явищ: — по-перше, пов’язане з тим загострення суперництва йде на користь клієнтам як з огляду на цінову конкуренцію, так і підвищення сервісу; — по-друге, на базі нового і додаткового для себе продук ту, банки можуть тісніше «прив’язати» до себе клієнтуру, з огляду на те, що страхові продукти ощадного плану, як пра вило, довготермінові; — по-третє, така ситуація (господарська інтервенція) об’єктивно вимагає не лише взаємної лояльності але й добро зичливості і партнерства (в тому числі і технічного) з боку страхових органів, які, як відомо, ставлять активний опір. Одна із причин цієї антипатії в тому, що переваги від мож ливої взаємодії в цілому на боці банків. Німецькі спеціаліс ти приводять як її аналогію — «добросусідство свині і кур ки». Інша причина полягає в тому, що часто таке партне рство здійснюється між сильним банком і менш сильною страховою компанією. Страховий партнер при цьому буває занепокоєним невідповідним перерозподілом страхової відпо відальності і страхової премії. Таким чином, якщо партнер ство не є взаємовигідним і кооперації добиваються силою, то часто це переростає в ще більш гостру конфронтацію сторін. § 4. ФОРМИ КООПЕРАЦІЇ БАНКІВ ТА СТРАХОВИХ
ЗАКЛАДІВ Ситуація поділу сфер діяльності та взаємної конкуренції можна визначити як такі, котрі формують протилежність, су перництво і навіть антагонізм інтересів банків та страхових закладів. Кооперація ж в їх діях визначає середній стан, тренд до злагодженості інтересів окремих суб’єктів фінансо вого ринку до його динамічної рівноваги. У випадку коопера ції як і при ситуації конкуренції також необхідною переду мовою є змішання сфер. Однак принциповою відмінністю тут, є те, що інституції, які представляють різні сфери фінансово114 © М. Клапків Тернопіль, 1995
го ринку, діють у спільних інтересах, на взаємовигідних умовах. Банки і страхові заклади можуть працювати спільно для того, щоб як разом, так і кожному зокрема досягти ще бі льших успіхів. Треба відмітити що кооперація не завжди проявляється лише як результат доброї волі сторін. Вона відбувається досить часто в автоматичному режимі, як, зо крема, і в примусовому порядку, наприклад, при зобов’язан ні до розміщення страхових резервів, коштів запасних фон дів страхових закладів у банках. Іншою формою коопера ції цього типу є страхування позик, виданих під боргові зо бов’язання. Окремою формою кооперації може бути спільне будівництво (фінансування будівництва «з однієї руки»). Підставою для подальшої кооперації між страховими ком паніями і банками є, перш за все, вже існуючі елементарні пов’язання як, наприклад, діюча система розрахунків. Стра хові компанії не можуть існувати без користування з мережі банків при отриманні через них страхових внесків від клієн тів, або виплати їм страхових відшкодувань і страхових сум. Страховий сервіс у значній мірі залежить від швидкос ті і високого рівня обслуговування в таких розрахунках як в ситуаціях: страхова компанія — банк, чи банк-клієнт, так і в міжбанківському обігу. З іншого боку, розрахункове обслу говування — пряма функція банків. Таким чином, клієнти страхових компаній заодно виступають клієнтами банків166. Виконуючи властиву для страхової сфери функцію — ство рення страхового захисту, — страхові компанії об’єктивно змушені це робити шляхом передусім нагромадження капі талу коштів і їх розміщення в фонди різного призначення, зокрема, як резерви майбутніх платежів (при страхуванні пенсій, чи інших видах особового та майнового страхуван н я ) . В цьому процесі із свого боку активну участь бере банк. Його діяльність у відношенні до коштів страховика проявля ється у двох аспектах. В першому — банк виступає в ролі зви чайного «сторожа». Він приймає і зберігає гроші страховиків згідно з їх побажаннями, аж до моменту вимоги повернення. При цьому банк повинен забезпечити високу ліквідність сво їх активів з тим, щоб провести розрахунки на першу вимогу. В другому аспекті банк часто виступає довіреним інвестором страховика. На отримані для зберігання кошти банк здійснює в и г і д н і інвестиції, н а к о т р и х заробляє для страховика і йо го клієнтів. Крім того, банки можуть бути розпорядниками цінних паперів страхових товариств, займатися їх розміщен 8*
© М. Клапків Тернопіль, 1995
115
ням, заробляючи на цьому комісійні і дбаючи про дохід страховика167. Основною метою кооперації фінансових структур є оптимізація пакету їх власних продуктів, форм збуту та інфра структури шляхом співпраці і погодженості між партнерами. За оцінкою німецького спеціаліста Пейтера майже 80% бан ківських інституцій, котрі зайняті у приватному обслугову ванні клієнтів, проявляють значну зацікавленість у взаємній кооперації (особливо ощадкаси, народні банки). У проти лежності до них страхова сфера проявляє менший інтерес до співпраці, що частково знаходить пояснення у дещо непаритетних стосунках співпрацюючих сторін. Однак ті стра ховики, як свідчить ситуація у ряді країн, які спілкуються із банками, зміцнили свої позиції на ринку, а тренд до коопе рації посилюється168. Кооперування банків і страховиків може бути різного рівня та інтенсивності. В практиці функціону вання фінансового ринку воно виступає в кількох альтерна тивних формах наступного змісту: 1. Вільна співпраця між банками і страховиками; 2. Виключна співпраця і відповідно кооперація лише із взаємно обраними партнерами; 3. Кооперація на підставі сталих договірних зв’язків. їх результатом, як правило, є створення концернів, які перед бачають збереження традиційного поділу праці банків і стра ховиків в межах інтегрованого формування з метою спіль ного використання know-how та інших переваг кожної із сторін. Прикладом такого співробітництва є кооперація концепну Берлінського банку та концерну Гота — Страхова т у па169. Постійний зв’язок, безперечно, має значні переваги. Во ни є наступними: 1. Допускається взаємний обмін капіталом, заснування спільних дочірних фірм різного характеру: — іммобілізаційних Фондів; — капітало-інвестиційних фондів; — сервісних товариств. 2. Зберігається юридична самостійність партнерів. 3. Залишається класичний поділ сфер діяльності. 4. Ф ормується спільна, єдина па лета фінансових продук тів, котрі ідентифікуються тільки з партнерами відповідного пробілю. 5. Придбання нових ділових зв’язків із сфери інтересів партнера. 6. Довготривале забезпечення позицій у змаганні170. æл т
.ТаЗ?"
па © М. Клапків Тернопіль, 1995
Як показує досвід функціонування фінансового ринку, в Німеччині в умовах сталої кооперації її учасників ефект синергії проявляється у двох сферах: а) збуті продуктів; б) оптималізації коштів управління і обробки інформації. Збут страхових продуктів через банківські віконця і бан ківських продуктів через зовнішню (посередницьку) службу страховиків — є основною ідеєю ринкової стратегії коопера ції банків і страховиків, Однак, концепція чи філософія «фі нансових послуг» вимагає при цьому відповідей на ряд пи тань: — чи представники фінансових інституцій будуть в стані продати усі фінансові продукти і послуги? — якою є кваліфікація працівників, залучених до проце су збуту? — чи можливо буде обслужити клієнтів «з однієї руки», однією установою? — чи отримають клієнти кваліфіковану пораду, консуль тацію по усіх пропонованих фінансових продуктах? — чи зможуть фінансові інституції надати фінансові про дукти і послуги в розпорядження клієнтів в обіцяному об’сязі і якості? — як можна обмежити ризики і затрати? — чи буде і забезпечено відповідний сервіс?171 Поєднання банківських і страхових можливостей збуту фінансових п р о д у к т і в значно збільшує їх сукупний потенці ал. У цій ситуації в більшій мірі може виграти страхова сис тема. Так. практика німецького фінансового ринку свідчить, що сепедня квота продажу фінансових (страхових п р о д у к т і в ) при «Cross—Selling» складає 1,8 продукта на дім (із шести восьми п р о д у к т і в ) . Тобто, щоб досягти двох пполаж страхо вику потрібно біля 10 безпосередніх контактів. Коефіцієнт ко рисної дії тут можна визначити рівним 0.2. Непривабливість такого низького ефекту має матеріальний аспект. Адже клі єнти в цілому несуть, перекладені на них страховиком зат рати. не лише двох позитивних контактів але й восьми «безрезультятивних» спроб. Відповідно, при подвоєнні результа тивності контактів із клієнтами, затрати аквізиції зменшую ться вдвічі. В банківській практиці сепедня квота надання банківсь ких п п о г г у к т і в , п о с л у г знаходиться в межах трьох п п о д у к т і в на дім, тобто на клієнта як господарську одиницю. Коефіці єнт корисної дії безпосереднього контактування при актив© М. Клапків Тернопіль, 1995
117
ному попиті клієнтів на банківські продукти є, безумовно, теж вищими, ніж у страховика. Зокрема, при цільовій про грамі, як, наприклад, при реалізації цінних паперів він досягає 70%. Перевагу банку посилює і та обставина, що во ни ведуть рахунки своїх клієнтів, і тому, як правило, добре о р і є н т у ю т ь с я у їх фінансовому стані, а відповідно можуть ве сти цільову роботу в першу чергу лише З ТИМИ ІЗ НИХ, К ОТ Р І , за оцінкою банку, мають реальні шанси стати п о к у п ц я м и їх продуктів чи послуг. Повна інформація про потенційного клієнта має здебільшого вирішальне значення для успішного продажу фінансового продукту, бо вона створює можливість: — з а п р о п о н у в а т и т іл ь к и від п о відн и й ф ін а н с о в и й п р о д у к т послугу: — п ід г о ту в ат и н е о б х ід н у а р г у м е н т а ц ію д л я о б гр у н т у в а н н я змісту ф ін а н с о в о г о прод укту; — в и б р а т и в д а л и й ч а с д л я п р оп о зи ц ії.
чи
Додатково банківські працівники мають щомісячні безпо середні контакти із клієнтами, котрі про водять регулярну зві рку своїх рахунків. Це означає, що v порівнянні із станом, який складається у ситуації «страховик — клієнт» можли вості банків стають у 20—ЗО разів більшими172. Широкий продаж п р о д у к ц ії партнера, з котрим кооперу ється страхова фірма чи банк, можливий лише при відповід ній стандартизації фінансових продуктів чи послуг, орієн тованих на невисоку кваліфікацію працівників в. розміщенні нових і не властивих для них продуктів сЬірми — партнера. Для продажу п р о д у к т ів індивідуального характеру і особли вих властивостей необхідно підвищувати і відповідно орієн тувати кваліфікацію своїх працівників на універсальне об слуговування. Страхові товариства традиційно називано «бу динком ста професій», Однак в нових умовах, які склалися ття Фінансовому ринку, працівники вимушені в більшій мірі ніж дотепер, об’єднувати функції окремих Професій Я одній особі — виступати в ролі фінансових експертів. В cdbeni кар пового менеджменту обговопювалас.я доцільність но^оТ про фесії для фінансової діяльності — «стпаховик-банкір»175. Підготовка такого спеціаліста вимагач зміни і корінного вдо сконалення ДІЮЧОЇ конттеппії професійної освіти: ядже Фяуіветть повинен набути солідних знань як v страховій, так і р банківській сферах. Така необхідність грунтується на т о м у т о тепер клієнт здебільшого вимагає від ппогтавця ир лито ппостих пояснень, але и професійного пора пництвя тподпнаслідків даної фінансової операції у віддаленій перепекти.
118
© М. Клапків Тернопіль, 1995
si.- Проф. Ліхтер Фарнй наголошує, ідо продаж страхових полісів не належить до одноразової діяльності в кожній д а ній миті, що де перманентний продес, який відбувається між страховиком і його клієнтом і в якому поєднуються пораднидтво, укладення договору, погодження змісту договору і за вершується розрахунком відшкодувананя чи страхових сум174. Таким чином, клієнти потребують від своїх домашніх банків та страховиків спеціальних, індивідуалізованих продуктів і послуг, виконаних, запропонованих і проданих на високому професійному рівні. Таке завдання є важким для виконання. осоОливо в стосунках щодо страхових продуктів. На думку спеціалістів, з огляду на особливий характер страхових пос луг і продуктів, банківські працівники можуть з успіхом їх продавати лише тим особам, котрі в усній розмові можуть собі наочно уявити абстрактне добро. А таким продуктом в найбільшій мірі є страхування життя. Інші страхування, як, наприклад, страхування майна, через банківську стаціонарну систему збуту продається важче, хоч би тому, що воно по требує детального огляду на місці його знаходження. В цих випадках основну роль відіграють різні ланки зовнішньої служби страхових компаній175. В підсумку представники зов нішніх служб починають виступати в ролі менеджерів по ризику, в першу чергу для великої маси приватних домаш ніх господарств. Про ефективність діяльності зовнішньої слу жби страховиків Німеччини свідчить той факт, що при 10 мільйонах щорічно проведених бесід-пропозицій страхових послуг лише 7% співрозмовників сягає до письмових прос пектів по додаткову інформацію про характер послуги170. Для промислово-торгових підприємств функцію таких ме неджерів по ризику все більше починають виконувати бан ки, котрі їх обслуговують як по класичних банківських опе раціях, так і коли продають їм страховий захист177. Постійна договірна кооперація банків та страхових ком паній створює економічні і технічні передумови для їх по дальшої інтеграції, аж до концентрації капіталів шляхом об'єднання у різних організаційних формах, здебільшого в концернах. Логіка розвитку такої співпраці набирає нас тупної послідовності: 1. Проста постійна договірна кооперація між партнера ми. 2. Часткова (міноритарна) участь в (Minderheitsbeteilung).
активах партнера
© М. Клапків Тернопіль, 1995
119
3. Переважаюча (контрольна участь) в активах партнера (Mehrheitsbeteiiung). 4. Власне заснування фірми протилежної галузі (Eigerigrundung), коли дочка-Оанк працює спільно з матір ю-страховою компанією і навпаки176. Названі форми кооперації здійснюються не лише в рам ках національних фінансових ринків, але й у сфері міжна родного фінансового ринку. ІІри цьому диверсифікаційні форми пов'язань є більш вигідними для їх учасників, оскільки взаємний обмін капіталами часто стає умовою поглибленого ділового співробітництва між партнерами, часто таких, які походять з різних країн. В цьому випадку новоутворені фір ми можуть мати оф-шорний характер. Правда, якщо міноритарна участь допускається в законодавчому порядку відносно легко, то дві наступні форми правовими системами багатьох країн сприймаються з більшими застереженнями179. В межах же національних ринків такі операції теж часто потребують згоди компетентних органів. Так, відомо, що намір Дойче Бан ку викупити 30% активів страхового товариства «Герлінг» може бути зреалізований лише за згодою владних органів. Цікавим є те, що тісне зближення цих двох фінансових гі гантів на спільній фінансовій основі очікується як логіч не продовження їх попередньої співпраці в галузі проведен ня страхування життя: «Герлінг» у свій час орав активну участь у налагодженні діяльності «Дойче Банку» по страху ванню життя. Він також виступив у ролі його основного перестраховика по цих операціях180. З іншого боку, але дещо давніше, концерн «Герлінг», шляхом вливання свого капіта лу, врятував від банкрутства банківський дім «Герштатт». В результаті цієї операції «Герштатт» став об’єднанням в ха рактері «страхування-банк»і0і. Приклади ефективного вико ристання галузевих переваг в процесі співпраці банків та стра хових компаній зустрічаються також на фінансових ринках інших країн. Так^ у Франції, банки тепер продають більше половини нових полісів страхування життя. Страхова фірма «Предіка», заснована в 1987 році банком «Кредіт Агріколе», є однією із трьох найбільших французьких страхових фірм в галузі страхування життя. У Великобританії, відомі банки ТСБ та Ллойд Банк, увійшовши в спілку із страховою ком панією «Аббей Лайф», успішно запрацювали на страховому ринку, опираючись на власну дистриб’юторну мережу. При цьому відзначено, що працівники банку, виступаючи в ролі страхових посередників, протягом свого робочого часу є в змозі © М. Клапків Тернопіль, 1995
продати в три рази більше полісів ніж їхні колеги по страхо вій діяльності, які працюють по традиційній системі вільного посередництва. Виявилося, що клієнти банку охоче набува ють ще один продукт, який пропонує добре знана їм інсти туція. Третій, щодо величини, банк Г ол л ан дії— НМБ Постбанк—віддав у розпорядження найбільшій голландській страховій фірмі «Натіонале Недерланден» свої 421 філіал та 2514 поштових відділень, які обслуговують банк. У підсум ку такої фузії двох фінансових гігантів страхова компанія отримала надзвичайно широку мережу для розповсюдження своїх продуктів, а банк — нове джерело доходів. Спільна користь проявляється ще й у тому, що при цій ситуації вда ється домогтися значного зниження виробничих затрат. Ад же, як стверджує представник консультаційної фірми «Бос тон Консалтінг Гроуп» Джефрі Нікольсон, при умові про дажу страхових полісів через банківську сітку є шанс знизи ти затрати до двох третіх їх об’єму, необхідного для забезпе чення функціонування традиційних посередницьких служб страхових фірм182, Суттєвий ефект кооперації банківської та страхової діяль ності в умовах їх інтеграції також тпроявляється у знижен ні затрат по менеджменту. Координація управлінської Діяль ності на різних рівнях їх організаційної структури сприяє значній економії ресурсів і формуванню взаємовигідної ба гаторівневої організаційної моделі спільного обслуговування фінансового ринку, яку можна подати схематично: (схема 12). Подана модель виходить з того, що банки і страховики мають аналогічну вертикальну структуру і на кожному її рів ні виконують подібні завдання по організації обслуговуван ня певних цільових груп своїх клієнтів. Таким чином, кооперування шляхом співпраці з партнера ми, які належать до інших галузей, має за основну мету процес оптимізації власних фінансових продуктів, шляхів їх :ібуту та інфраструктури. З посеред ряду інфраструктурних елементів в останні роки великої уваги почала набувати ін формація. Обмін необхідною інформацією, спільне користуііання банками даних, стало однією з найбільших переваг співпрацюючих господарських суб’єктів. Особливе значення по має для страхової системи, бо, на думку спеціалістів, в її ситуації інформація виконує тепер місію четвертого вироб ничого фактора, поряд із капіталом, працею та землею484. В гиіті страхового бізнесу розповсюдженим гаслом став вираз, © М. Клапків Тернопіль, 1995
121
Схема 12 Спрощена організаційна модель фінансового ринку183.
БАНКИ
СТРАХОВИКИ Центральний рівень
Фінансова організація - система управління техніка обробки інфор маційних даних та їх аналіз визначення стандартів сервісного обслуговуt
і
Регіональний
рівень
і
— система управлііння — організація збуту — самостійне прийняття рішень у звичайного та середнього рівня справах — виконання рішень у важливих справах t f стаціонарні осередки надання послуг
«Банківський ринок»
Локальний
— управління
t 4
рівень
стосунка
ми Із клієнтами •
— продаж 4- сервіс бан ківсько-страхових про дуктів
стаціонарні та мобільні осередки надання послуг
Ринок для спільних продуктів
«Страховий ринок»
Цільові групи споживачів продуктів фінансового ринку .1
2
3
п
ідо «майбутнє страхування знаходиться між інформатикою та культурою сервісу»185 Саме тому, з метою регулярного забез печення учасників страхового ринку необхідною інформаці122
© М. Клапків Тернопіль, 1995
ею, зокрема у ФРН в 1988 році було створено спеціальне то вариство, зване ASSDATA, основним призначенням котрого стало регулярне формування банку даних, необхідних для проведення аналітичної роботи в галузі страхування. По чатково банк був загальнодоступним. В найбільшій мірі йо го матеріалами користувалися публічні фахові видання, а також різні, безпосередньо зацікавлені заклади, в тому чис лі і банки. Однак, враховуючи конфіденційність згромаджених даних та їх цінність, починаючи з 1991 року преференції в от риманні такої інформації, надаються тільки учасникам стра хового підприємництва186. Більше того, в ФРН прийнято З а кон про захист інформації, новелізований в 1991 році. Відпо відно до вимог Закону, інформаційні потоки між господарсь кими суб'єктами підлягають певному контролю і законодав чому регулюванню, що утруднює довільне використання ін формаційних матеріалів, які належать іншим господарським суб’єктам. Однак, при умові створення ними господарських об'єднань — концернів, учасниками котрих можуть стати як страхові фірми, так і банки, — можливості для взаємного обміну та спільного використання інформації значно зроста ють. Спеціалісти відзначають, що ця обставина сприятливо діє на процес концернування підприємств, які займаються суміжною, але різною діяльністю, зокрема банківськими та страховими операціями187. Загальний потенціал кооперації та об’єднання банківсь кої та страхової сфер в умовах- сучасного фінансового ринку, як видно з наведеного матеріалу, буде в наступному форму ватися під безпосереднім впливом ряду тенденційних ситуа цій: — на сучасному фінансовому ринку немає підстав для тотальної конкуренції між його учасниками; — залишається тверда основа для збереження на ринку класичного поділу праці (сфер обслуговування і Впли ву) між банками та страховими компаніями; — зміцнюється тренд до кооперації між банками та стра* ховиками; — формування фінансових концернів шляхом власного заснування є малоймовірним, а більш реальним шля хом синергії на фінансовому ринку є створення страхо вими фірмами чи банками окремих фінансових шсти* туцій з наступним розширенням їх початкових функцій. © М. Клапків Тернопіль, 1995
123
Отже, цілий ряд ознак вказує на те, що в перспективі зни кне багато відмінностей, якими тепер різняться банківська та страхова сфери діяльності. Майбутнє належить «фінансовим супермаркетам», де під .одним дахом клієнт зможе купити найрізноманітніші фінансові продукти: кредит, цінні папери, страховий захист та інше.
124
© М. Клапків Тернопіль, 1995
ПРИМІТКИ 1. Zdzisîaw Szymartski. Ubezpieczenia w rozwoju historycznym w roli instrumentu zabezpieczenia
sie,
przez
szkoda,
powodowan^
realizacj^
ryzyka.
Wiadomoéci
ubezpieczeniowe, №7. 1975, c. 5. 2. Pierre Stein. О niektorych zwiq^kach religii z gospodarka, /Religia і ekonomia. Instytut wydawniczy PAX, Warszawa 1989 c. 176. 3. Lazowski J. Wstqp do nauki о ubezpieczeniach. Wyd. 2. PZU, Warszawa 1948. c. 31. 4. Bernhard Blau. Bedeutung der Sachlebensversicherung für den Realkredit. Assekuranz-Jahrbuch, Band 46, Compassverlag. Wien und Leipzig 1927. c.68. 5. Rolf Maenner. Theorie und Praxis der Rückwärtsversicherung. VVW. Karlsruhe 1986, c. 5-11. 6. Herbert Zocher. Kreditrisiko und Versicherung. Versicherungswirtschaft, 1985, №3, c .218, 7. Там же, с. 219. 8. PoznaAski Tadeusz. Ubezpieczenie zyciowe a kredyt dtugoterminowy. Ekonomista, т. 2* Warszawa, 1928, с 86-90. 9. Zdzislaw Szymariski. Ubezpieczenia w rozwoju historycznym w roli nstrumentu zabezpieczenia
siç
przed
szkod^
powodowana,
realizacia,
ryzyka.
WiadomoSci
ubezpieczeniowe, 1975, №7, c.7. 10. Коломин E .В. Страхование общественного имущества при социализме. Мос ква, Финансы, 1975, с. 34. 11. Wolf — Rüdiger Heilmann. Die Rolle des Mathematikers Versicherungswirtschaft. Versicherungswirtschaft, 1993, № 4, c. 241.
in
der
12. Martha Stephanie Braun. Konjunktur und Versicherungswesen. AssekuranzJahrbuch. Band 49, Wien und Leipzig, Compassverlag, 1930, c. 81. 13. Georg Schlesinger. Kreditversicherung. Assekuranz-Jahrbuch. Wien und Leipzing, Bang 48, Compassverlag, 1929, c.105. 14. Финансово-кредитный словарь. Том 2. Москва, финансы и статистика 1986, с. 190-191, 15. Weichert Stanislaw. Wspolpraca «Warty» z miQdzynarodowymi organizacjami ubezpieczycieli. WiadomoSci ubezpieczeniowe, 1970, № 12, c. 10-15. 16. Kozierkiewicz R. Prdby wspolpracy mi^dzynarodowej w dziedzmie ubezpieczeri kredytow eksportowych. Handel Zagraniczny, 1963, №6. 17.
Ustawodawstwo
panstw
cztonkowskich
EWG.
Przepisy
koordynuja,ce. .
Ubezpieczenia. Wydawnictwo Polskiei Sekcii MiQdzynarodowedo Stowarzyszenia Prawa Ubezpieczenicnvedo AIDA. Warszawa, 1991, c. 175-182.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
125
18. Ulrich Fahr. Die Entwicklung des Versicherungsaussichtsrecht im europäischen Binnemarkt. Versicherungswirtschaft, 1990, №3, c. 153. 19. Boczkowski Jan. Bankowosè і ubezpieczenia w gospodarce rynkowej. WiadomoSci uberzpieczeniowe, 1993, № 7-9, c. 24. 20. В книзі визначення «кредит» і «позика» вживаються як замінні. Відомим є, що в практиці Світового банку, як популярно називають Міжнародний банк реконст рукції і розвитку, теж вживаються обидва поняття. Однак, якщо термін «позика» (Loans) використовується в діяльності власне МБРР, то термін кредит (Credits) в діяльності Міжнародної асоціації розвитку (МАР) філіалу МБРР. Кредити МАР відрізняються від позик МБРР тим, що є безпроцентними, і мають більш вигідні умови погашення. (Stawomir Solarz. Oddzialywanie Banku Swiatowego na polityke gospodarcza kredytobiorcy. Technika formulowania zalecen і kontroli ich wykonania. Bank і kredyt. №4, 1993, c. 11). 21. Halem C.O. Kreditversicherung. Betriebswirtschaftlicher Verlag TH Gabler, Wiesbaden, 1964, c. 30. 22. Robert Ga,sior. Zabezpieczenie kredytôw. Rachunkowoéé, 1991, №9, с. 249-151. 23. Закон України «Про заставу». «Голос України» від 11 листопада 1992 року, № 215 (465). 24. Manes A. Versicherungswesen. Т.1, Вип. З, 1909, с. 9. 25. Henrich. Die Stuttgarter Kreditversicherung. Stuttgart, 1911, с. 28. 26. Prawo ubezpieczeniowe. Zbiör przepisöw, Gdansk, 1991, c.36, 37. 27. Страховое дело. Учебник. (Под редакцией проф. Рейтмана Л.И., Москва, Банковский и биржевой научн. -коне, центр, 1992, с.41. 28. Kruse — Heun. Betriebswirtschaftslehre. Winklers-Verlag. Darmstadt, 1980, с. 233. 29. Rene Ändrich. Aufgabe und Versicheruhgswirtschaft, 1989, № 18, c. 1236.
Arten
der
Warenkreditversicherung.
30. Herzenfelder. Das Problem der Kreditversicherung. Leipzig. 1906, c. 94; Secomski K. Ubezpieczenie kredytow exportowyeh. Warszawa, 1935, c.55; OlszewsrJùA. Niektore zagadnienia z zakresu ubezpieczenia kredytow eksportowych w handlu miçdzynarodowym. Studia Ubezpieczeniowe, T2, 1975, c. 155. 31. Georg Schlesinger. Kreditversicherung. Assekuranz-Jahrbuch. T.48, Wien-Leipzig 1929, C.87. 32. Ottmar Kayser. Bankkreditversicherungen-Chahcen einer Kooperation zwischen Kredit-und Versicherungswirtschaft. Versicherungswirtschaft, 1987, № 5, c. 313. 33. Helczyriski Br. Ubezpieczenie na cudzy rachunek. Krakow , Polska Akademia Umijstnosci, 1927. 34. Georg Schlesinger. Kreditversicherung.... c. 89.
126
© М. Клапків Тернопіль, 1995
35. Цитовано і викладено з праці Георга Шлесінгера Kreditversicherung... с. 88. 36. Uwe Carl. Finanzgarantie — Versicherung im Rahmen der Securatization Versicherungswirtschaft, 1992, № 3, c. 180. 37. Wqclawskijerzy. Sekurytyzacja — nowa forma finasowania przedsiçBiorstw. Bank і Kredyt, № 8, 1994, c. 46. 38. Olszewski A. Ubezpieczenie kredytöw eksportowych na tie zasad kredytowania і finansowania transakcji eksportwych. Warszawa, 1974, c.32-34. 39. Правила добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів від 15 лютого 1993 р. Правила добровільного страхування ризику непогашення кредитів від 15 лютого 1993 p., затверджені Правлінням Української державної страхової комерційної організації. 40. Warkatîo W. Wçzlowe pröblemy polskich ubezpieczeA. Studia Ubezpieczeniowe t.I. PWN. Warszawa-Poznan. 1973. c. 31. Клапкив M.C. Правовые и экономические аспекты страхования ответственности. Финансы, № 6, 1992, с. 62. 41. Сафронов М.А. Страхование кредитно-финансовой сферы. Финансы, №1, 1992, С.31. 42. Ottmar Kayser. Bankkreditversicherungen — Chahcen einer Kooperation zwischen Kredit — und Versicherungswirtschaft. Versicherungswirtschaft, 1987, №5. c.314. 43. Herbert Zocher. Kreditrisiko und Versicherung. Versicherundswirtschaft, 1985, №4, c.290. 44. Финансы СССР, 1989, № 10, c.62. Теж: Климентьев. Страхование экспортных кредитов. Внешняя торговля, 1991, № 4, с.37. 45. Stowarzyszenie bankrut6w. Wprost. 16.05.1993, с .68. 46.
Rene
Ändrich.
Aufgabe
und
Arten
der
Warenkreditversicherung.
Versicherungswirtschaft 1989, № 18, c. 1234. 47. Herbert Zocher. Kreditrisiko... №4. c. 290. 48. Rene Ändrich. Aufgabe... c. 1235 49.Herbert Zocher. Kreditrisiko ...№ 4, c. 289. 50. Rene Ändrich. Aufgabe... c. 1236. 51. Ottmar Kayser. Bankkreditversicherungen — Chancen ... c. 313. 52. Günter Koch. Restschuidversicherung — klassische Synthese von Versicherung und Bankdienstleistung. Versicherimgswirtschaft. 1988. № 12. c. 867. 53.
Winter
Gerrit.
Rechtsaspekte
und
soziale
Funktion
der
Versicherung.
Versicherungswirtschaft. 1989. № 5, c. 324. 54. Polanski Tadeusz. Ubepieczenie zyciowe a kredyt dhigoterminowy. Ekonomista, T. 2. Warszawa; 1928, c.93.
л
© М. Клапків Тернопіль, 1995
127
55. Kowalewski Ewgeniusz. Ubezpieczenie kredvtu jako nowy rodzaj dziatalnosci ustugowej polskich instytucji ubezpieczeniowych. Bank і kredyt, 1989, №7, c. 8. 56. Schulz Harald. Kreditlebensversicherung. Frankfurt/Main. Fritz Knapp Verlag, 1988, с. 10. 57. Gajewska Ewa. Ubezpieczenie kredytu. Wiadomosci Ubezpieczeniowe. 1990, №10, c. 17. 58. Закон України «Про заставу». «Голос України» від 11 липня 1992 р. №215 -(465). 59. Bernhard Blau. Die Bedeutung der Sachlebensversicherung fur den Realkredit. Assekuranz-Jahrbuch. Band 46, Wien und Leipzig, Compassverlag, 1927, c.68. 60.
Peter
Koch.
Banken
und
Versicherungen-Konkurenz
und
Kooperation.
Versicherungswirtschaft, 1988, № 23, c. 1574. 61. Bresiewicz Tadeusz. О przymusowen ubezpieczeniu budynköw od ognia. Lwow, 1896, c. 9. 62. Heuman Haus. Die wirtschaftlichen Grundlagen der Sachlebensversicherung. В/Sachlebensversicherung (Werterhaltungsversicherung) « Assekuranz-Jahrbuch. Band 45, Wien und Leipzig, Compassverlag, 1926, c.60. 63. Ehrenberg Kurt. Die Sachlebenserganzunsversicherung (Neuwetversicherung). В / Feuerversicherung des Neuwerts. Assekuranz-Jahrbuch. Wien-Leipzig, Band 47, Compassverlag. 1928, c. 50-56. 64. На думку проф. Гурського Юзефа такий поділ ризиків не є переконливим, бо в зовнішньоторгових операціях неторгових ризиків взагалі не може бути. Jozef Gorski. Рецензія. Studia Ubezpieczeniowe. Том 3, PWN. Warszawa-Poznan.. 1976, с. 265. В інших джерелах пропонується поділ ризиків на економічні і політичні, який теж є в значній мірі умовним. Див: Сафронов М.А. Страхование кредитно-финансовой сферы. Финансы, 1992, №1, с. 31. 65. Zabielski К. Ryzyko w miedzynarodowej dziatalnosci bankowej. Bank і Kredyt, 1992, №4, с. 9. 66. Piohmowicz A. Kilka uwag na marginesie zarz^dzenia о ryzyku walutowym. Bank і Kredyt, 1993, № 8-9, c. 49. 67. Kamecki Z., Sotdatczyk., Sirpiriski W. Miedzynarodowe stosunki ekonomiczne, Warszawa, 1964, c, 138-139. 68. Versicherungswirtschaft, 1988, № 1, с. 45-53. 69. Jan Hoîowinski. Rozwöi imezpieczert kredytöw eksportowych w europejskich paiistwach niesocjalistycznych. Wiadomosci Ubezpieczeniowe. 1988, №2, c. 14. Перова М. Развивающиеся страны в международных страховых операциях. Внешняя торговля, №2, 1989, с.38.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
70. Brzoska K. Rozwöj kredytu miçdzynarodowego a stosunki kredytowe krajow sozjalistycznych. Prace Zakladu Finansöw Zagranicznvch. 1970. c. 12. 71. Olszewski Л. Ubezpieczenia w hahdlu zagranicznym. Warszawa. 1977. PZU. c. 194. 72. Клапкив M., Кузьмюк 3. Страхование экспортных кредитов в Польше. Внеш няя торговля, 1990, № 12, с. 20-22. 73. Аленичев В.В. Страхование экспортных коммерческих кредитов. Финансы, № 9, 1993, с. 55-60 74.
Niemotko
Waldemar.
Ubezpieczenie
kredytu
eksportowego.
WiadomoSci
Ubezpieczeniowe, 1968, № 6, c. 6. 75. Hans-Ulrich Geck. Frankreich: Neue Exportversicherung von Bedeutung auch für deutsche Unternehmen? Versicherungswirtschaft, 1991, №3, c.179. 76.
König
Barbara.
Priwate
Etportkreditversicherung
in
Europa.
Versicherungswirtschaft, 1993, № 1, c. 44. 77. Помощь германской торговле с СНГ. Гутен таг. №4, 1992 р. с. 41. 78. Olszewski A. Niektore zagadnienia z zakresu ubezpieczenia kredytôw eksportowych w handlu miçdzvnarodowym. Studia Ubezpieczeniowe. T. 2. PWN. Warszawa-Poznan, 1975, c. 158. 79.
Noch
einmal:
Priwafe
Exportkreditversicherung
in
Europa.
Versicherungswirtschaft, 1993, № 5, c. 332. 80. Andrzej Gawronski, Jerzy Lanzucki, Tadeusz Sangowski. Ubezpieczenia wobrocie zagranicznym. Akademia Ekonomiczna w Poznaniu, 1989, c.150. 81. Kuzmiuk Zbigniew. Ubezpiczenie kredytow eksportowych jako forma kompensacji rvzyka і stymulacji produkcji eksportowej. Zeszyty Naukowe WSI w Radomiu. 1988, №18, c. 303. 82.
Masiukiewicz
P
Korporacja
ubezpieczeri
kredytöw eksportowych.
Zycie
Gospodarcze, 1991, № 12. 83. Stroinski Eugeniusz. Ubezpieczenie gospodarcze jako czynnik bezpiecznego kierowania gospodarstwem rolnym. Wydaw'nictwo prawnicze Warszawa, 1989. c, 87. 84. Ebernhard Franck. Risikobew^ertung in Technik und Wissenschaft. / Risiko in der Industriegesellschaft. Erlangen Forschungen. T. 19. 1989. c. 77. 85. Koch Peter. Versicherungswirtschaft. VVW, Karlsruhe, 1989. c. 23. 86. Основы банковского дела. Під редакцією д-ра екон. наук Мороза А.Н. «Вид. Либра» М.П., Київ, 1994, с. 70. 87. Chudzik Robert. Kategorie ryzyka bankow'ego — proba klasyfikacji zjawiska. Bank і kredyt, № 1, 1993, с. 15-18. 88. Kropielnicka Anna. Analiza ryzyka w kontrollingu. Bank і kredyt, 1993, №7, c. 28. 89. Kropielnicka Anna. Analiza ryzyka w kontrollingu. Bank і kredyt, 1993, №7, c. 29.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
129
90. Спицын И.О., Спицын Я.О. Маркетинг в банке. Тарнекс, Тернопіль 1993, с. 586. 91. Chudzik Robert. Segmentacja portfela kredytowego. Bank і kredyt, 1993, №7, c. 18. 92. Expertensysteme im Gespräch. Versicherungswirtschaft, 1989, № 15, с. 1006. 93. Jörg Hausknecht, Horst Zündorf. Wissenbasierte Entscheidungsfindung in der Lebensversicherung. Versicherungswirtschaft, 1990, № 21, c. 1269. 94.
Reiner
E.
Steuer.
Chancen
und Risiken
fur Expertensysteme
in der
Versicherungswirtschaft. Versicherungswirtschaft 1990, № 9, c. 510. 95.
Uwe
Gill.
Expertensysteme
im
Banken
—
und
Versicherungswesen.
Versicherungswirtschaft, 1993, № 20, c. 1313-1315. 96. Ulrich Guggisberg, Daniel Höllenstein. Automatisirung von Antragsbearbeitung und Risikoprüfung in der Personenversichernug. Versicherungswirschaft, 1993, s№2, c. 104108;
Christian
Klausenberg.
Expertensysteme
zur
Risikoeinschätzung
in
der
Lebensversicherung. Versicherunswirtschaft. 1993, № 20, c. 1316-1319; Dieter Pexa. Expertensysteme zur Risikoeinschätzung in Versicherungswirtschaft, 1993, № 20, c. 1320-1320. 97. Elmar Helten. Wettbewersvorteile Versicherungswirtschaft, 1992, №5, c. 291-298.
durch
der
Lebensversicherung.
Wissenbasierte
Systeme.
98. Ändrich Rene. Aufgabe und Arten... c. 1235. 99. Chudzik Robert. Segmentacja ryzyka kredytowego. Bank і kredyt, 1993, №10, c. 14-16. 100. Strahl Danuta. Galqziowa koncentracja jako element zarza,dzania ryzykiem bankowym. Bank і kredyt. 1993. № 8-9. c.41; Wysocki Waldemar. Aby zmniejszyd ryzyko kredytowe. Bankier, 1993, № 11, с. 14. 101. Daniluk Dariusz. Limity koncentracji kredytow і innych wierzytelnosci jako warunek budowy biezpiecznego portfela kredytowego banku. Bank і kredyt, 1993, №2, 9-12. 102. Oliver Schofski. Finanzdienstleistungsmärkte Versicherungswirtschaft, 1991, № 3, с. 177.
im
«Umbruch.
103. Schulenburg, Reichman. Versicherungswirtschaft, 1991, №3, с. 178. 104. Peter Lutke Bornefeld. Allfinanzstrategien in Deutschland und der Vertrib von Lebensversicherungen. Versicherungswirtschaft, 1990, № 16, c. 970. 105. Wilhelm Klein. Konzentration oder Kooperation — was bringt das strategische Vertriebskoncept eines Allfinanzverbunds? Versichenmgswitschaft. 1988, № 12, c. 830. 106. Oswald Hahn. Der Markt fffr Finanzierungsdienstleistungen im Zeitvergleich. Versicherungswirtschaft, № 3, 1988, c. 190.
130
© М. Клапків Тернопіль, 1995
_
107.
Wolfgang Schieren,
Finanzdienstleistungen:
Möglichkeiten und
Grenzen.
Versicherungswirtschaft, № 1, 1991, c. 4. 108. Rainer Schönberg, Hartmunt Lerbs. Strategen müssen jetzt an die Front! Versicherungswirtschaft, 1989, № 15, c. 980. 109. Ottmar Kayser. Bankversicherungen — Chancen einer Kooperation zwischen Kredit — und Versicherimgswirtschaft, Versicherungswirtschaft 1987, № 5, c. 313. 110. Wilhelm Klein. Konzentration oder Kooperation — was bringt... c. 826. 111. Oliver SchÖffski. Finanzdienstleistungsmärkte... с. 178. 112. Tam e, c. 179. 113. Hier spricht ihr Bank. Hier spricht ihre Versicherung. Versicherungswitschaft, 1990 № 2, c. 103, 114. Дещо про асекурацію. НТШ, Львів, 1893, с. 2. Ювілейна книга Товариства взаїмних убезпечень «Дністер», зладжена для звели чання 25-х роковин. Львів, 1917. 115.
Rudolf
Bätscher,
Axel
Lehmann.
Financial
Services
eine
Alternative?
Versicherungswirtschaft, 1986, № 2, c. 148. 116. Schirmer Helmut. Produktgestaltung und Absatz von Versicherungsschutz. Versicherugswirtschaft, 1986, № 10, c. 616. 117. Karlheinz Lauda. Strategische Grunddimensionen in der Versicherungswirtschaft. Versicherungswirtschaft, 1989, №4, c. 221. 118= Rudolf Batscher, Axel Lehmann. Financial Service — eine Alternative. Versicherungswirtschaft. 1986. № 2, c. 148. 119.
Märkte
im
Wandel:
Herausforderungen
fur
Theorie
und
Praxis.
Versicherungswirtschaft, 1987, № 1, c. 80. 120. Matthias Haller. Versicherer oder Bankier? Versicherungswirtschaft, 1986, №22, c. 1464. 121. Märkte im Wandel: Herausforderungen... c.. 80. 122. Georg Büchner. Europa und Wettbewerb im Mittelpunkt. Versicherugwirtschaft, 1989, № 6, c. 381. Heinz
Röder.
Verlangt Financial
Service
veränderte
Bildungskonzepte?
Versicherungswirtschaft, № 13, 1987, c. 839. 123. «Den Älleskonnen im Vertrieb, den wir uns so sehnlich wünschen, gibt es nicht». 124. Oliver SchÖfski. Finanzdienstleistungsmarkte... c. 179. 125.
Oswald
Hahn.
Kooperation
von
Banken
und
Versicherungen.
Versicherimgswirtschaft, 1986, №7, c. 402. 126. Starke O. -Ernst. Neue Debatten um das Kartellrecht. Versicherungswirtschaft, №16, 1989, c. 9.64.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
131
Winkler Ernst-Günter. Anhörung zur Versicherungswirtschagt, №2, 1994, c. 132.
Banken
—
und
Versicherungsmacht.
127. Krause Jochen. Die Deregulierungsdiskussion — theoretische Grundlagen und Bedeutung für die Versicherungswirtschagt. Versicherungswirtschaft, № 5, 1988, c. 348. 128.
Oswald
Hahn.
Kooperation
von
Banken
und
Versicherungen.
Versicherungswirtschaft, 1986, N97, ,c. 404. 129.
Koch
Peter.
Kooperation
und
Konkurenz
zwischen
Banken
und
Versicherungsunternehmen — Analise unter praktischen und theoretischen Aspekten. В / Neuere Entwicklunden in Betriebswirtschaftslehre und Praxis. Fritz Knapp Verlag, Frankfurt am Main, 1988. 130. Коломин. E.В. Страхование общественного имущества при социализме. Мо сква: Финансы, 1975, с. 61-63. 131. Ottmar Kayser. Bankkreditversicherungen — Chancen einer Kooperation zwischen Kredit — und Versicherungwitschaft. Versicherundswirtschaft, 1987, №5, c. 313. 132. Драганов Христо. Односно застраховането на фирмите. Народностопански архив. ВФСИ, Свнщов, Книга 3, 1989 р., с. 313. 133. Ви полагаете, что ви застрахованы? Бізнес УИК (на російській мові) № 6,1992 р., с. 26. 134.
Geck Hans-Ulrich.
Kreditmanagement in Riickversicherungsunternehmen.
Versicherungswirtschaft, 1991, № 18, c. 1124-1126. 135.
Wolf-Rüdiger
Heilmann.
Risk
management
der
privaten
Haushalte.
Versicherungswirtschaft, 1992, № 7, 395. 136. Karlheinz Lauda. Strategische Grunddimensionen in der Versicherunswirtschaft. Versicherungswirtschaft, 1989, № 4, c. 220. 137. Peter Koch. Banken und Versicherungen — Konkurenz und Kooperation. Versicherungswirtschaft, 1988, № 23, c. 1575. 138. Rudolf Bätscher, Axel Lehmann. Financial Services — eine Alternative? Versicherungswirtschaft, 1986, №2, c. 148. 139. Schwebler Robert. Geldmögensbildung aus der Sicht der Versicherungswirtschaft. Versicherungswischaft. 1989, № 16, с. 1033. 140. Myszkowska Maria. Warunki ksztaitowania oszcze*lno£ci pieniQinych ludnosci. Prace Naukowe Akademii Ekonomicznej im Oskara Langego we Wrocfawiu. Wrocfaw, 1978, cc. 29, 104, 112, 157, 183. 141. Bank — und Versicherungsprodukte — Unterschiede und Gemeinzamkeiten. Versicherungswischaft^ 1990, № 7, c. 416. 142. Peter Liitke-Bornefeld. Allfinanzstrategien in Deutschland und der Vertrib von Lebensversicherungen. Versicherungswirtschaft, 1990, № 16, c. 971; Herbert Hansen. Die Längerfristige Geldanlage priwater Haushalte Versichrungswirtschaft, 1986, № 4, c. 232.
132
© М. Клапків Тернопіль, 1995
І 43. Koch Peter. Banken und Versicherungen — Konkurenz und Kooperation. Versicherungswirtschaft, № 23, 1988, c. 1575. 144. Bank — und Versicherngsprodukte — Unterschiede und Gemeinzamkeiten. Versicherungswirtschaft, 1990, №7, c. 416. 145. Schirmer Helmut. Produktgestaltung und Abzatz von Versicherungsschutz, Versicherungswirtschaft, 1986, № 9, c. 531. 146. «Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері... страхування...» —Доповнення до статті 3 (Декрет Кабінету Міністрів України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 26 квітня 1993 року, № 38-93. «Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність у межах, визначених цим Д е кретом...» — Ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» від 10 травня 1993 року, № 47-93. 147- Николов Симеон. Управленческа структура на финансовите институции от ОІ4СР. Застраховател, № 5, 1994, с. 10. 148.
Ustawodawstwo
panstw
cztonkowskich
EWG.
Ubezpieczenia.
Przepisy
koordynuja.ee. Wudawnictwo Polskiej Sekcji Miçdzynarodowego Stowarzyszenia Prawa Ubezpieczeniowego AIDA. Warszawa, 1991, c. 222. 149. Domartska Eläbieta. Kapitalizm menedzerski. Warszawa, PWE, 1986, c. 45. 150. Milewski Roman. Inctytucje finansowe a korporaeje niefinansowe. Warszawa, PWN, 1986, c. 95. 151. Oswald Hahn. Kooperation von... c. 404. 152. Hanns-Jürgen Weigel. Strategie, Aufgabenstellung und Praxis Kostenmanagements in der Assekuranz. Versicherimgswirtschaft, №3, 1994, c. 162.
des
153. Bank — und Versicherungspodukte — Unterschiede... c. 417. 154. Versicherungswirtschaft, 1991, №3, c. 178. 155.
Büchner
Georg.
Aktuelle
Probleme
der
Versicherungswirtschaft.
Versicherungswirtschaft, 1986, № 6, c. 350. 156. Hans-Rudolf Dienst. Neuere Entwicklungen auf dem Produktsektor der Internationalen Lebensversicherung. Versicherungswirtschaft, 1985, №9,c. 572; Miroslav Svoboda. Aktudlni otâzky pojiStëni osob. Pojistnÿ obzor, 1988, №8, c. 111. 157. Versicherung durch Banken (USA). Versicherungswirtschaft. 1985, №11, c. 730; Banken und Versicherungen (Schweiz), Versicherungswirtschaft 1986, №3, c. 197; Banken und Versicherer (Schweiz), Versicherungswirtschaft, 1986, № 15, c. 979. 158. Luis Felipe Pellon. Der Vormarsch der Banken auf dem Versicherungssektor in Brasilien. Versicherungswirtschaft, 1986, №4, c. 271. 159. Oliver Schöfski. Finanzdienst... c. 178.
© М. Клапків Тернопіль, 1995 133
160. Reinhard Hoock. Szenario der Markt- und Wettbewerbsstrukturen der deutschen Lebensversicherung in den 90-er Jahren. Versicherungswirtschaft, 1991, №19, с. 1187. 161. Image der Lebensversicherung verbessert. Versicherungswirtschaft, 1988, №8, c. 560. 162.
Michael
Muth.
Wer
gewinnt
den
Wettlauf
um
den
Priva, “tkunden?
Versicherungswirtschaft, 1988, № 24, c. 1586. 163.
Märkte
im
Wandel:
Herausforderungen
fur
Theorie
und
Praxis.
Versicherungeswirtschaft. 1987, № 1} c. 82. 164. Glotzman Peter. Universität Köln, Versickerungsrechtslinie Vortragsveranstaltung, Versicherungswirtschaft, 1983, № 17, c. 1072. 165. Bank- und Versicherundsprodukté — ... с. 418. 166. Tuëek Miroslav. Pojtèt'ovnictvi a banky. Pojistnÿ obzor, 1990, №4, c. 2-4. 167. Robert Schwebler. Kampf der Giganten oder neues Stadium in der Kooperation von Banken und Versicherungen? Versicherungswirtschaft, 1986, № 12, c. 7. 168.
Portugal:
Banken
und
Versiegerungen
tendiere^
zur
Kooperation.
Versicherungswirtschaft, 1989, № 12, c. 780. Versicherungsvermittlung durch Banken. Versicherungswirtschaft, 1985, № 14, c. 923. 169. Wilhelm Klein. Konzentration oder Kooperation — was bringt das strategische Vertriebskonzept eines Allfinanzverbunds? Versicherungswirtschaft, №2, 1988, c. 828; Europa und Wettbewerb im Mittelpunkt. Versicherungswirtschaft 1989, №6, c. 381; 170. Wilhelm Klein. Entwicklung der Finanzdienstleistung im europäischen Markt. Versicherungswirtschaft, 1991, № 1, c. 28. 17 і . Guido Stracke. Oualitätsmanagement im Vertrieb von Finanzdienstleistungen. Versicherungswirschaft, 1989, № 16, c. 1041. 172. Michael Muth. Wer gewinnt den Wettlauf Versicherungswirtschaft, 1988, c. 24, c. 1587* 1588.
um
den
Privatkunden?
173. Am bewährten Berufsbild festhalten: Kein «Versicherungs — Banker» in Sicht. Versicherungswirtschaft, 1987, № 12, c. 797. 174. Alternative Vertriebswege. Versicherungswirtschaft. 1986, №2, c. 144. 175. Bank-und Versicherungspodukte — Unterschiede und Gemeinsamkeiten. Versicherunhswirtschaft, № 7, 1990, c. 416. 176.
Horst
Weustenhagen.
Der
Experte
für
Finanzdienst
—
Leistungen.
Versicherungswirtschaft, 1986, № 23, c. 1540. 177. Peter Koch. Banken und Versiegerungen — Konkurenz und Kooperation. Versicherungswirtschaft, № 23, 1988, c. 1575. 178.
Martin
Nell.
Hindernisse
auf
dem
Weg
Versicherungswirtschaft, 1990, № 5, c. 291.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
zum
Allfinanzkonzepten.
179. Закон України про іноземні інвестиції допускає лише двадцятивідсоткову участь іноземних інвесторів у спільних підприємствах. 180. Kaziemierz Darul. Informacje ze swiata. Wiadomosci Ubezpieczeniowe, 1992, № 10, 11, 12, c. 36. 181. Oswald Hann. Kooperation von... c. 406. 182. Banki і ubezpieczenia, Gazeta Bankowa, № 12, 1991, c. 13. 183. Detlev Freiherr von Linsingen. Technik als Motor für die Kooperation von Banken und Versicherungen. Versicherungswirtschaft, № 11, 1988, c. 759. 184. Pelltzer Michael. Überlegungen zum Konzept Verteiler Verbundverarbeitung in Versicherungsunternehmen. Versicherungswirtschaft, 1991, № 20, c. 1264. 185.
Westenhagen
Horst.
Der
Experte
fur
Finanzdienstleistungen.
Versicherungswirtschaft, 1986, №23, c. 1540. 186. Rehnert Karl-Heinz, Information als Produktionsfaktor. Versicherungswirtschaft, № 8, 1992, c. 462. 187. Wienke Martin. Möglichkeiten und Grenzen kundenorientierter Datenverarbeitung im Konzern. Versicherungswirtschaft, 1992, №8, c. 467.
© М. Клапків Тернопіль, 1995
135
КЛАЙКІВ Михайло Семенович
доцент, кандидат економічних наук КРЕДИТНО-СТРАХОВИЙ АЛЬЯНС Редактор М. Ониськів Технічний редактор JI. Кравчук Коректор JI. Римар
Здано у виробництво 4.01.95. Підписано до друку 22.03.95. Формат 60x84/16. Ум. др. арк. 8.37. Обл. -вид. арк. 8.11. Друк високий. Тираж 1000. Зам. 6. Орендне підприємство Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч» 282008, м.Тернопіль, вул. Живова, 11.
Клапків Михайло Семенович (3.07.1949-12.12.2002) корифей вітчизняної страхової науки
У 1972 році з відзнакою закінчив вже Тернопільський Фінансово-економічний інститут за спеціальності "Фінанси і кредит". З цього час; він пов'язав своє життя з Тернопільським національним економічним університетом, де пропрацював ЗО років. Професійну діяльність у галузі страхової науки розпочав у 1975 році, обравши темою кандидатської дисертації дослідження фінансових проблем соціального страхування, котру успішно захистив у 1979 році на Вченій раді Московського фінансово-економічного інституту. Викладацьку діяльність почав у 1980 році з читання лекцій з дисциплін страхового циклу студентам спеціалізмції "Страхування". З 1982 року доцент кафедри фінансів, а з квітня 1984 року був призначений заступником декана фінансово-економічного факультету. Слід відмітити, що його висока наукова ерудиція, авторитет як творчого дослідника поєднались в ньому з найкращими людськими якостями: доброзичливість, тактовність, простота у спілкуванні, увага та відповідальність перед колегами та студентами. Згодом Михайло Семенович Клапків виступив з ініціативою відкриття окремої випускової кафедри страхування, котра розпочала свою діяльність з вересня 1985 - го року, до речі, перша в колишньому СРСР. Це була особистість, у вищій мірі інтелігент, гуманіст, педагог, а тому й не дивно, що у 1985 році отримавши вчене звання доцента продовжив роботу на новоутвореній кафедрі. В час, коли про інтеграцію вітчизняної науки та освіти в європейську ніхто не мав і гадки, а про Болонську декларацію й не мріяли свій досвід і знання Михайло Семенович передавав і іноземним студентам. В 1987 році на запрошення Польського уряду виїхав у Польщу, де в Інституті страхування і превенції Вищої інженерної школи в
Чим далі ми віддаляємося від того дня, коли Михайло Семенович пішов від нас, тим величнішою вбачається його постать як людини, вченого, справжнього корифея вітчизняної страхової науки. Невтомність вченого, його відома принциповість у наукових колах і природна витримка перед усіма незгодами формувалася у простій селянській родині українського села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області, в якій народився Михайло Семенович З липня 1949 року. Батьки й не здогадувались про те, що їх син займе одне з найпочесніших місць серед великих постатей вітчизняної страхової науки другої половини XX початку XXI ст. (Віктор Тринчук) Радомі протягом 5 років виконував навчальну і науково-дослідну роботу. Природні корені дали змогу йому мужньо переносити труднощі часу: відплив значної частини провідних вчених до управлінських та бізнесових структур. Не заради задоволення власних амбіцій, в період зниження заробітної плати вченим і скорочення коштів для проведення досліджень після повернення у 1991 році із закордонного відрядження він очолив кафедру страхування у Тернопільській академії народного господарства. Як справжній науковець, Михайло Семенович використовував різні форми підвищення свого професійного рівня. Протягом кількох років працював за сумісництвом керівником страхового акціонерного товариства "Карпатія". Незважаючи на академічну критичність, завжди дотримувався істини: страховий бізнес своєї країни характеризував у не дуже похмурих відтінках; у нього була відсутня зайва тенденційність в оцінці періоду розбудови страхового ринку незалежної України; його погляди на майбутнє страхової сфери були завжди оптимістичними. У 1992 році пройшов навчання за програмою страхового менеджменту, яке проводив у Польщі Центр страхування та інвестицій з Лондону спільно з Інститутом страхової та банківської справи з Варшави. Був учасником багатьох вітчизняних та міжнародних наукових конференцій з проблем страхування. В 1996 році стажувався у страхових установах Нідерландів та Великобританії. Неодноразово проводив навчальні семінари на тему страхування підприємницьких та фінансових ризиків, організаторами котрих виступали Український центр навчання страховій справі при фінансово-банківській школі КНЕУ. Його знали як висококваліфікованого та високоосвіченого науковця, справжнього вченого не за дипломами, а за покликанням душі і не лише в Україні, а й далеко за її межами. Не дарма й
запросили до редакційних рад багатьох фахових українських журналів. Говорячи про сходження Клапківа М.С. до наукових вершин і широкого визнання того, що він у своїх дослідженнях встиг зробити, необхідно хоча б коротко зупинитись на його наукових здобутках. Наукова спадщина вченого доволі різноманітна. Його фундаментальні праці - монографії "Кредитно-страховий альянс" (1995 р.), "Страхування фінансових ризиків" (2002 р.), "Витоки національного страхового ринку України" (2003 р.) користуються неабиякою популярністю серед студентства, професорсько-викладацького складу, фахівців-практиків, адже розкривають глибинну сутність страхових процесів. Стиль викладу результатів наукових досліджень вченого переконує у завершеності думок, в яких простежується не тільки глибоке мислення, але й відчуття кожної думки своїм єством. Клапків М.С. був співавтором програми курсу "Страхування" та обох видань підручника "Страхування" (1998, 2002 рр.). Опублікував понад 100 наукових праць на фінансово-страхову тематику у фахових виданнях Болгарії, Німеччини, Польщі, Росії і України. Він присвятив все своє життя страховій науці, грунтовно досліджував одну з найважливіших галузей. В особі М.С. Клапківа нерозривно злилися воєдино його вроджені й набуті безперервною наполегливою працею тяготіння до пізнання нового, незвіданого. У цьому відношенні він був справді непохитним. На превеликий жаль, він вже не може захистити підготовлену докторську дисертацію, над якою працював понад десять років. Трагічний випадок на 53-му році життя (12.12.2002 р.) забрав від нас висококваліфікованого, високоосвіченого науковця, вченого з великої літери, прекрасну людину і справжнього корифея страхової науки. Із сивої давнини відомо, що оригінальні думки завжди містять у собі таємниці, здатні трансформуватися у ідеях та вчинках наступних поколінь. Новаторські й сміливі наукові думки вченого обов'язково втіляться завдяки талановитим нащадкам вченого. Хочеться вірити, що пам'ять про видатного представника вітчизняної страхової науки не згасне в наших серцях, а студенти, аспіранти та дослідники матимуть змогу використовувати напрацювання М.С. Клапківа, на знак шани та визнання здобутків вченого. Разом з Михайлом Семеновичем відійшла у минуле складна, але цікава епоха становлення й розвитку вітчизняного страхового ринку. Наше завдання - продовжувати позитивні напрацювання вченого заради формування якісно нового суспільства суспільства управління ризиками, про яке у власних роботах писав Михайло Семенович Клапків. ■