Регіональна політика. Правове регулювання. Світовий та український досвід

ВАСИЛЬ КУЙБІДА, АНАТОЛІЙ ТКАЧУК, ТЕТЯНА ЗАБУКОВЕЦЬКОВАЧИЧ

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ. СВІТОВИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД За загальною редакцією Р. А. Ткачука

Київ – 2010

ББК

67.300.4 К 89

Видання здійснене за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта Погляди, викладені тут, належать авторам цієї роботи і не можуть ні за яких обставин вважатися такими, що виражають офіційну точку зору Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Ця інформація та розробки є вільними для копіювання, перевидання та поширення по всій території України всіма способами, якщо вони здійснюються безоплатно для кінцевого споживача та якщо при таких копіюванні, перевиданні та поширенні є обов'язкове посилання на автора і суб'єкта майнового права на цю інформацію та розробки. Рекомендовано до друку рішенням Вченої ради Академії муніципаль( ного управління як наукове видання (протокол № 2 від 26.11.2009 р.)

К 89

Підготовлено та видано завдяки Інституту громадянського суспільства, загальна редакція Р. А. Ткачука. Куйбіда Василь. Регіональна політика : правове регулювання. Світовий та український досвід /Василь Куйбіда, Анатолій Ткачук, Тетяна Забуко вецьКовачич; за заг. ред. Р. Ткачука. – К. : Леста, 2010. – 224 с. ISBN 9789668312540 У цій публікації викладено деякі проблеми нормативного регулювання формування та здійснення регіональної політики в Україні в контексті досві ду низки європейських держав – нових членів Європейського Союзу. Важливою складовою роботи є виклад в українському перекладі окремих нормативноправових актів деяких європейських держав, а також США та Ка нади. Тут також розміщено проект Закону України «Про засади державної ре гіональної політики», який було підготовлено міжвідомчою робочою групою під керівництвом Міністерства регіонального розвитку та будівництва Украї ни із залученням українських та іноземних експертів та підтримкою Інститу ту громадянського суспільства. Розраховано на фахівців, що займаються питаннями розроблення докумен тів у сфері регіональної політики та регіонального розвитку, народних депу татів України, депутатів місцевих рад, аспірантів та студентів вищих навчаль них закладів.

ББК 67.300.4+65.04  Інститут громадянського суспільства, 2010 ISBN 9789668312540  ІКЦ „Легальний статус“, 2010

ВСТУП Ідея підготовки цієї публікації народилась досить давно, однак за вели кою кількістю справ, пов’язаних з підготовкою новітніх проектів документів у сфері регіональної політики, регіонального розвитку, реформ адміністратив нотериторіального устрою та місцевого самоврядування в Україні для її реа лізації не залишалось часу. Упродовж останніх півтора років з’явились нові матеріали, які накопичу вались у папках і файлах в Інституті громадянського суспільства, Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України, проектах Європейського Сою зу, що реалізовуються в Україні. Було б марнуванням затрачених зусиль, якби такі цікаві матеріали не стали широко доступними. Звичайно частина матеріалів виставлялась у різний час на сайті Інститу ту громадянського суспільства та Міністерства регіонального розвитку та бу дівництва України, але певна систематизація цих матеріалів зроблена лише у цьому виданні. Остаточне рішення про публікацію визріло лише на початку грудня 2009 року, коли було завершено роботу над проектом чи не найважливішого для формування та реалізації державної регіональної політики проекту Закону «Про засади державної регіональної політики». Сама публікація складається з кількох логічних частин: європейський досвід регіонального розвитку; нормативні акти різних держав у неофіційно му перекладі; короткий огляд українського досвіду у сфері нормативного за безпечення регіонального розвитку та державної регіональної політики; про екти українських нормативних актів у сфері державної регіональної політики. Важливо, що ця публікація вийде з друку в період, коли Україна знову стоятиме на порозі формування органів влади національного, регіонального та місцевого рівнів, коли перед новообраними депутатами, новосформовани ми органами влади стоятимуть ті ж завдання: як зробити регіональну політи ку ефективною та як забезпечити поступальний розвиток усієї держави та її регіонів? Починати з чистого аркуша вже не потрібно. Наведені тут матеріали мо жуть стати дуже корисними для всіх, хто займається чи буде займатись таки ми важливими для держави та всього суспільства питаннями, як регіональний розвиток та згуртованість регіонів нашої України. 3

РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ Що таке регіональний розвиток? Розвиток полягає у здійсненні змін на краще, зазвичай у сенсі підвищення економічного, соціального, екологічного добробуту та якості життя громадян. Розвиток визначається, планується та здійснюється майже завжди на рів ні цілих країн на основі державних інвестиційних ресурсів, якими зазвичай розпоряджаються загальнодержавні міністерства. Упродовж певного часу чимало країн доповнили цю діяльність більш ці леспрямованим індивідуальним підходом до кожного регіону, намагаючись розв’язати конкретні регіональні проблеми та активно співпрацювати з гро мадянами та інституціями регіону. Крім того, багато урядів намагаються по ліпшувати координацію всіх державних інвестицій на субнаціональному (заз вичай регіональному) рівні для підвищення їхньої дієвості. До того ж різні країни тепер частіше, ніж у минулому, усвідомлюють, наскільки різними мо жуть бути рівні розвитку регіонів, а отже, приділяють більше уваги усуненню відповідних диспропорцій. Усе це є прикладом регіонального розвитку в дії.

Навіщо потрібен регіональний розвиток? Регіональний розвиток за своєю суттю є концепцією економічною, а не політичною чи адміністративною. У його рамках враховується взаємний вплив економічної діяльності та інтеграції ринків на територіальногеогра фічні об’єкти. Нам відомо з власного досвіду, що не всі території чи регіони є однаково потужними з економічної точки зору. Не всі вони мають однакові природні характеристики, котрі роблять їх привабливими для проживання, праці, здій снення інвестицій тощо. Не всі регіони мають однакові економічні, соціальні чи екологічні можливості, які роблять їх привабливими для здійснення госпо дарської діяльності. Не всі регіони просуваються вперед в однаковому темпі: економічний та соціальний розвиток у деяких регіонах значно повільніший, ніж в інших. Певні види господарської діяльності не можуть розвиватися або здійсню ватися на всіх територіях, оскільки деякі території мають об’єктивні переваги або вади. Відстань до ринків та доступність ресурсів належать до основних факто рів, якими пояснюється відносна простота розвитку господарської діяльності в 4

деяких регіонах порівняно з рештою. Водночас у реальному житті існують та кож інші чинники. Частогусто вони є спадком минулого: наприклад, робітни ки, які спеціалізувалися на роботі в одному секторі, стикаються з відсутністю будьякого попиту на свої навички та свою продукцію. Ширше коло об’єктив них природних, людських, організаційних і навіть культурних реалій часто оз начає, що деяким територіям удається краще розвивати стійку господарську ді яльність, яка створює належні умови для життєдіяльності та процвітання. Існує кілька різновидів проблем, розв’язання яких має на меті ре гіональний розвиток. Саме ці проблеми диктують низку практичних міркувань, виходячи з яких уряди країн Європи та світу, у тому числі й України, бажають здійснювати політику регіонального розвитку.



Історія регіонального розвитку В історичному контексті регіональний розвиток як засіб розвитку сформувався у двадцятому сторіччі. Більшість урядів – як соціалістичних, так і капіталістичних країн – надавали перевагу «галузевому» підходу до розвитку на основі загальнонаціональних програм, котрі зазвичай базу валися на єдиному підході для всієї країни. Оскільки в 1950х, а особливо в 1960х роках, почали занепадати старі галузі промисловості, чимало урядів у країнах із соціалістичною та ринко вою економікою (у Сполученому Королівстві, Швеції, Бельгії, Німеччині, Іс панії, Італії, Франції) почали вживати безпосередніх заходів, спрямованих на надання підтримки цілим галузям промисловості для сповільнення чи припинення їхнього занепаду. Така політика, як правило, вважалася «галу зевою», оскільки призначалася для конкретних секторів (вуглевидобувно го, металургійного, текстильної чи автомобільної промисловості тощо). Із часом через низку міркувань, пов’язаних з ефективністю та ре зультативністю таких заходів, політика активної фінансової підтримки конкретних галузей зазнала змін. У будьякому разі чинні міжнародні угоди (на зразок СОТ) обмежують можливості такої підтримки. На зміну такій політиці прийшли підходи, спрямовані на «регіональний розвиток». Регіональний розвиток має на меті задоволення ширшого кола потреб певної території (яка прийшла в занепад або перебуває у стані перетво рень), а не потреб конкретного сектора і меншою мірою його виробничих центрів. Цей підхід полягає у формуванні умов для розвитку регіону, а не в прямому «підійманні» конкретних галузей. 5

Отже, національна політика підтримки економіки певною мірою поз булася галузевої орієнтації, залишаючись при цьому дуже важливою в тих сферах, де ринок не готовий до здійснення інвестицій (суспільна ін фраструктура, освіта, навчання тощо).

Інструменти регіонального розвитку у країнах Європи У країнах Європи можна виділити різні інструменти, спрямовані на за охочення регіонального розвитку. I. Основним інструментом регіональної політики майже завжди є прог рама інвестицій або розвитку – багаторічна програма, розроблена відпо відно до логіки стратегічного планування. Її можна розуміти як своєрідну угоду між різними державними органами, які беруть участь у спільному фі нансуванні і кожен із котрих погоджується зробити певний внесок у реаліза цію програм регіонального розвитку різних типів. Саме така модель із різним рівнем успішності застосовується в Німеччині, Франції, Італії, а також у рам ках власної політики регіонального розвитку Європейського Союзу. Там, де існує державна регіональна політика, що має комплексний харак тер, ми, як правило, бачимо такі інвестиційні програми для кож ного регіону по всій країні. II. На більш загальному рівні варто відзначити, що в багатьох країнах (на віть якщо диспропорції між регіонами не є істотними) потреба в оптимізації та належному використанні державних інвестицій зумовлює необхідність поліп шення координації та синергії між інвестиціями, що здійснюються за рахунок різних джерел фінансування всіма учасниками процесу розвитку – державою, регіональною та місцевою владою на певній території. Це можна вважати пев ною формою планування або координації регіонального розвитку. III. Водночас існують інші підходи до розв’язання регіональних проблем. У більшості країн обсяги фінансової допомоги за загальнонаціональними програмами часто залежать від гостроти певних проблем (економічних, соці альних, територіальних) у деяких регіонах порівняно з рештою – приклади таких програм можна побачити у країнах Скандинавії, Великій Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Хорватії, Чеській Республіці, Болгарії тощо. У деяких країнах ухвалюються спеціальні програми, спрямовані на підтримку конкретних регіонів («спеціальні територіальні програми») – наприклад, гір ських або острівних регіонів у Хорватії, малонаселених регіонів у країнах Скандинавії тощо. 6

Конкурентоспроможність регіонів У процесі регіонального розвитку чимала увага приділяється питанню конкурентоспроможності регіону. Країна або регіон зможуть забезпечити підвищення рівня економічного та соціального добробуту й якості життя лише тоді, якщо їм удаватиметься продавати більше продуктів та послуг кращої якості іншим суб’єктам. Якщо розглянути чдеякі регіони, ми побачимо причини, що заважають їм продавати більше продуктів чи послуг або продавати продукти та послуги вищої якості. На перший погляд може видатися, що їм бракує інвестицій та інвесторів – лю дей, які мають капітал і готові вкласти свої кошти в розбудову існуючих чи ут ворення нових підприємств. Однак, чому саме їм бракує інвестицій і чому в них немає інвесторів? І чому деякі фактори забезпечують залучення чи утри мання більшого обсягу інвестицій, ніж інші? Таких факторів та причин може бути чимало: невдале географічне положення щодо ринків, низький рівень таких факторів конкурентоспро можності, як наявність якісної, кваліфікованої та освіченої робочої сили, брак у регіоні малих професійних компаній, здатних постачати компо ненти або матеріали, а також надто складне регуляторне середовище. Од ним із найочевидніших шляхів до залучення інвестицій є підвищення привабливості регіону – поліпшення доступу завдяки підвищення квалі фікації робочої сили, поліпшення доступу до інформації, розвитку тран спортних мереж тощо. Іноді проблему можна розв’язати за рахунок розширення та розвитку на явних виробничих підприємств. Тут можуть бути впроваджені такі рішення, як навчання керівництва, надання фінансових ресурсів на прийнятних умо вах, заохочення співпраці між науководослідними інституціями та бізнесом для підтримки інновацій. Саме завдяки таким заходам можна підвищити кон курентоспроможність регіонів та підприємств. Розвиток підприємництва, а особливо розвиток виробничих підприємств, які продають свою продукцію за межами регіону, є ключовим фактором у за безпеченні конкурентоспроможності регіонів. Це дозволяє спрямувати потік добробуту в регіон і збільшити надходження до бюджету, покращити кому нальні послуги, розвинути роздрібну торгівлю тощо. Проте самого лише розвитку підприємництва недостатньо: z поперше, для забезпечення такого розвитку слід звернути увагу на умови для здійснення розвитку та інвестицій за межами власного під приємства; 7

подруге, оскільки забезпечення регіональної конкурентоспроможнос ті передбачає перетворення регіону на місце, де людям хочеться жити, працювати, вкладати кошти або яке їм хочеться відві дувати, нам доводиться розв’язувати широке коло не лише економіч них, а й соціальних та екологічних проблем. Люди не захочуть жити в регіоні, де немає базових зручностей: такий регіон вони покинуть за першої ж можливості, якщо їм трапиться можливість поліпшити якість свого життя деінде. z потретє (і це цілком узгоджується з попередніми двома пунктами), не обхідно забезпечити збалансованість розподілу ресурсів між економіч ними та соціальними заходами. Самі лише заходи в соціальній сфері не зроблять регіон конкурентоспроможним; більше того, їхні наслідки не будуть сталими, якщо в господарській сфері не будуть утворені ресурси, необхідні для їхнього фі нансування. Так само замало й самих лише заходів із розвитку під приємництва: напрямки здійснення інвестицій диктуються багатьма причинами, та й рішень може бути багато, і вони мають ураховувати всі реалії регіону, взяті разом. z



Фактори регіональної конкурентоспроможності – ландшафт , що змінюється На першій хвилі індустріалізації, яка майже повністю була пов’язана з сировиною, конкурентоспроможними були ті регіони, які мали вугілля, сталь або іншу цінну сировину. Саме туди перетікали трудові та інвести ційні ресурси. Проте у двадцять першому столітті на потоки інвестицій та трудових ресурсів впливають також інші фактори. Якщо говорити докладніше, то інвестиції течуть туди, де наявні висо коякісні трудові ресурси, створено сприятливі умови для ведення бізнесу, забезпечено доступ до постачальників тощо. Отже, регіональні перева ги дедалі більшою мірою залежать не від того, що «лежить у зем лі», а від якості співпраці між людьми, ефективності їхньої роботи, а також від загальної доступності та зручності регіону. Добре ор ганізовані та інноваційні регіони завжди навчаються чогось нового, а їхні університети впроваджують інновації разом із виробничими підприєм ствами, тоді як їхні міста надають підтримку та послуги сільській місце вості навколо них. Якісне планування, приємне довкілля, висока якість 8

життя, високий рівень охорони здоров’я та освіти, стабільність, верховен ство права, прозорість діяльності державних органів – усі ці фактори визначають конкурентоспроможність регіону, приваблюючи або виштов хуючи нові інвестиції, або утримуючи вже здійснені інвестиції.

Моделі політики регіонального розвитку Велика кількість інструментів регіонального розвитку, які розроблені державними органами, можуть застосовуватися в різний спосіб. Тому перед розробниками державної політики, які творять систему регіонального розвит ку, відкривається ціла низка можливостей. Нижче окреслені основні концеп туальні та практичні можливості здійснення процесу «регіонального розвит ку». Кожна з них має різні варіанти втілення у життя. Не існує єдиного підходу до здійснення «регіонального розвитку»: деякі з підходів можуть бу ти неправильними, але правильних шляхів завжди є кілька. Поперше, регіональний розвиток сам по собі не пов’язаний з автоматичною необхідністю реформування держави або її політич них чи адміністративних інституцій. Чимало країн запровадили форми «регіонального розвитку», які фундаментально не вимагають суттєвої модифі кації суспільних або державних органів, чи перегляду їхніх повноважень. Та кою, як правило, але не завжди, є ситуація в невеликих країнах – Ірландії, Нор вегії, Швеції, Фінляндії, Нідерландах; такою, принаймні до 1998 року, була вона й у Великобританії – скрізь існують форми втручання на рівні регіонів (або без посередньо з боку держави, або через місцеві інституції), але жодна з них не ви магала проведення масштабних реформ державних інститутів. Процеси регіонального розвитку, що мають такий характер, ми можемо назвати функціональними на відміну від політичних та адмініс тративних. Функціональний регіональний розвиток має на меті, головним чином, економічний розвиток і може й не супроводжу ватися ширшими політичними процесами на зразок децентралі зації чи регіоналізації держави. У принципі, ті країни, котрі в контексті політики регіонального розвитку ЄС розробили певну форму функціонально го регіонального розвитку, загалом не здійснювали ніяких основоположних реформ державних інститутів. Водночас на практиці існували випадки, коли більш широкі процеси де централізації або регіоналізації держави (як правило, з політичних або інших неекономічних міркувань) здійснювалися одночасно зі створенням структур регіонального розвитку або в рамках створення таких структур. У таких ви 9

падках часто здійснюється перегляд конфігурації державних інвестицій (та час від часу податкових повноважень), внаслідок яких формується певна регіо нальна політика або навіть відбувається регіоналізація. Саме це трапилося в Західній Німеччині після війни, Іспанії після 1981 р., Італії (у дедалі більшому обсязі після 1970 р.), Бельгії (після 1980 р.), Великій Британії (після 1997 р.), Польщі з 1999 р., Чехії з 2001 р. та, в певній мірі, у Франції після 1982 р. Деякі з цих країн уже проводили політику функціонального регіональ ного розвитку в тій чи іншій формі, як правило, на основі іншої логіки, але пог либлене реформування держави вело до децентралізації та регіоналізації. Попри це, здійснення регіонального розвитку в суто економічних/функ ціональних рамках є цілком можливим. Саме так, у загальних рисах, виглядає ситуація в Україні.

Загальнонаціональні та регіональні заходи з розвитку Навіть якщо загальнонаціональна політика з плином часу дедалі менше спирається на галузевий підхід, основні державні інвестиції залишаються за гальнонаціональними. Усі уряди, що мають ресурси, просувають національні програми суспіль ного інвестування у створення ключових умов для економічного розвитку транспорту (будівництво доріг), енергетики, захисту довкілля тощо. Майже в усіх країнах ці сфери є об’єктом величезних суспільних інвестицій, а держава є їхнім основним джерелом, каталізатором і стимулятором розвитку. Багато з цих політик розробляються переважно центральними органами державної влади та реалізуються з використанням ресурсів держави; часто цим опікуються державні органи, але іноді реалізація цієї політики делегується (міс цевим чи регіональним) органам влади, які здійснюють її від імені держави. На практиці це означає, що навіть якщо політика та практика регіонального розвитку розвивається, то існує вона поруч із набагато масштабнішими загаль нонаціональними інвестиційними програмами, спрямованими на національний розвиток і націленими на використання ширшого кола чинників розвитку1. Одним із ключових питань, які потребують розв’язання в ситуації, що склалася, є питання предмета суто національних інвестиційних програм або суто регіональних чи місцевих інвестиційних програм. Хоча закони та інші 1 Навіть у федеративних країнах на зразок Німеччини важко знайти винятки з цього прави( ла: питання ринку праці та зайнятості населення, а також створення загальнонаціональної ін( фраструктури належать до компетенції центральних (федеральних) органів влади де(факто.

10

нормативні документи можуть допомогти у розв’язанні цього питання, завжди залишається певний простір для маневру. Зрештою, найкраще спрацьовує практичний принцип: деякі види заходів, їхній обсяг та характер логічніше вписуються в діяльність регіональних або місцевих органів, ніж органів за гальнодержавних.

Співпраця зацікавлених сторін у регіоні заради регіону – шлях до успішного регіону Основним ресурсом будьякого регіону є його громадяни, інститути та співпраця між ними. Цей чинник міг мати меншу вагу в минулому, але сьогод ні він є ключем до успішного майбутнього. Упродовж багатьох років у післявоєнній Західній Європі та в інших регіо нах завдання стимулювання економічного розвитку регіону залежало пере важно від інструментів політики, котрі спиралися на екзогенні (зовніш ні), а не ендогенні (внутрішні) чинники. При цьому уряди намагалися впливати на моделі інвестування, пропонуючи пільги та гранти, аби спряму вати інвестиції в певні регіони. Вони намагалися втручатися у справи регіо нів та стимулювати розвиток «згори вниз». Такий підхід широко застосову вався на практиці в 1950, 1960 та 1970х роках і залишається доречним. Однак його більше не вважають достатнім, принаймні, в біль шості країн Європи. Досвід показує, що успішними стають ті регіони, які вдало розвивають власну внутрішню спроможність та поліпшують ті внутріш ні умови, які впливають на інвестиції та підтримують їх. Під внутрішніми ми розуміємо ті повноваження, спроможність, компетенції та напрямки діяльнос ті, які офіційно чи практично можуть здійснюватися місцевими або регіональ ними зацікавленими сторонами. Ця спроможність та умови часто пов’язані з тим, як саме регіон визнає та розв’язує свої проблеми, як він намагається розв’язувати їх та використовувати доступні можливості, наприклад, у сфері освіти та навчання, маломасштабного розвитку, вдосконалення іміджу та мар кетингу регіону. Розв’язання деяких проблем не завжди вимагає значних сум коштів, якщо регіональні (та місцеві) зацікавлені сторони, співпрацюючи один з одним, можуть щось робити, принаймні, з точки зору ініціювання про цесу розвитку. Як правило, першими кроками цього процесу є партнерство регіональних та місцевих кіл, яке базується на основі спільного розуміння си туації та бачення напрямків її зміни. Частогусто існують основні інститути (асоціації, громадські організа ції тощо), які забезпечують таке розуміння, тому потреби у створенні вели 11

ких нових інститутів немає. У центрі уваги під час здійснення цих перших кроків перебувають процеси мобілізації, навчання, розбудови потенціалу, а також намагання «залучити людей», «зробити хоч щось» та розвернути в протилежний бік цикл застою, занепаду та, подекуди, відчаю. Іноді такі кроки можуть передбачати «легке» зміцнення місцевих або регіональних інститутів. Саме це й мається на увазі під терміном «висхідний розвиток» або «роз виток знизу вгору»: мова йде про мобілізацію зусиль населення та інституцій певної місцевості чи регіону, які насправді зацікавлені в його успішності. Як що вони виявлятимуть пасивність, то процес розвитку успішним не стане. Та ким чином, регіональний розвиток передбачає впровадження у практичну ді яльність принципів партнерства, інформування, консультацій та залучення зусиль громадян для більш перспективного майбутнього.

Регіональний розвиток на прикладі нових членів Євросоюзу Регіональний розвиток, особливо політика та нормативна база регіональ ного розвитку в ЄС, став предметом постійної еволюції та адаптації, що відпо відає потребам структурних змін у країнах, політиці ЄС та вимогам самих регі онів. Особливо цікавим для України тут може бути досвід країн – нових членів ЄС, накопичений за той період, коли вони будували правову, інституційну та імплементаційну базу для регіонального розвитку. Аналізуючи практику управління та реалізації регіонального розвитку у ЄС, ми повинні враховувати таке. z Більшість старих членів ЄС мають довгу історію політичної та фіскаль ної децентралізації. Отже, їхні інституційні та людські ресурси для уп( равління політикою та фінансові засоби для реалізації політики на місцевому рівні значно потужніші. z Існують системи планування національного рівня з чітко скоординова ними структурними/галузевими операційними планами. z Можливості врядування, управління та реалізації політики регіональ ного розвитку дуже розвинені. z Існує добре розвинена банківська система, поєднана з чіткими правами власності на землю/майно (кадастром), що означає, що позикові кошти отримати легше. Є також потужні агентства регіонального розвитку (АРР), агенції, які надають послуги для бізнесу, та досвідчені спеціаліс ти з регіонального розвитку, спостерігачі та «надавачі ділових послуг». 12

Це означає, що на місцевому рівні є досвідчені суб’єкти, котрі можуть виконувати вищезгадану політику. z Фінансові інструменти на підтримку регіональної політики чітко виз начені, дієві та добре забезпечені ресурсами. Це зокрема урядова мак роекономічна політика і мікроекономічні стимули; структурні фонди ЄС та ініціативи Європейської комісії із забезпечення спільного фінан сування; Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) та його різноманітні інструменти, що забезпечують надання позикових коштів, підтримку акціонерного капіталу, гарантії тощо. Проте українським політикам слід бути обережними й не кидатися негай но приймати структури та процеси державчленів ЄС. Кращими зразками для України є державикандидати, і багато з рекомендацій, наведених у цьому до кументі, випливають з їхнього досвіду. Проте тут треба виявляти обережність. Хоча нові державичлени також перебувають на етапі соціальноеконо мічного переходу, не всі вони почали з тієї позиції, що Україна, якщо вести мо ву про умови урбанізації, структуру економіки та обсяг державних доходів. Ці країни (зокрема Польща, Угорщина та Чехія) мали безпосередні кордони з ЄС ще з 1970х років і отримали значний обсяг прямих іноземних інвестицій та коштів на транскордонне співробітництво (ТКС). Крім того, нові державичле ни та країникандидати користувалися дуже значними фінансовими ресурса ми (понад 1 млрд євро на рік) у рамках програм, які передували структурним фондам (ІСПА та САПАРД), коштами, що надавалися за програмою ФАРЕ, і прог рамами, які охоплювали кілька країн, та з раннього етапу брали участь у прог рамах, призначених для державчленів. Вони також мали доступ до кредит них коштів ЄБРР, Світового банку та двосторонніх донорів, спрямованих на підтримання великомасштабних проектів розвитку інфраструктури. Отже, масштаб розроблення політики регіонального розвитку та очіку вання, які надаються їй в Україні, повинні бути набагато більш інтровертивни ми (або інтроспективними), ніж політика та заходи, запроваджені новими державамичленами ЄС або країнамикандидатами на вступ до ЄС.

Цілі політики регіонального розвитку Регіональна політика всіх нових державчленів ЄС ґрунтується на тради ційних підходах до регіонального розвитку, спрямованих на менш розвинені периферійні регіони і на регіони, що переживають сильне падіння промисло вого виробництва. Політика регіонального розвитку такого типу будується на понятті «соціальної справедливості». 13

Визначенню причин проблем розвитку і причин постійного падіння соці альноекономічного статусу цих регіонів приділяється недостатньо уваги. Більшість цих країн вирішили побудувати систему фінансового стимулюван ня відстаючих регіонів і територій, котра, як виявилося згодом, не змогла за безпечити сталість і ефективне використання залучених коштів. Це характер но і для Європейського Союзу – варто подивитися «Звіт про гуртування» ЄС, де відкрито заявлено, що політика, спрямована на зменшення регіональних від мінностей, виявилася неефективною. Постає питання: на що має бути орієнтована політика регіонального роз витку – на вирівнювання дисбалансів чи на підвищення ефективності розвит ку країни? Ґрунтуючись на звітах і оцінках, експерти стверджують, що політика ре гіонального розвитку створює середовище для соціальноекономічного зрос тання регіонів на основі ефективного використання ресурсів, потенціалу і по тужностей. Отже, політика регіонального розвитку має враховувати типологію регіо нів і передбачати надання підтримки й допомоги в ефективному поєднанні підходів до регіонального розвитку, пов’язаних із поліцентричним і орієнто ваним на полюси зростання/агломерацію аспектом, та зворотну стимуляцію міст на периферії, зокрема забезпечення доступності державних послуг. Це не означає, що слід повністю ігнорувати інтереси менш розвинених територій, а означає пом’якшення тих відмінностей та причин, які можуть на завжди викривити потенціал розвитку депресивних або відсталих регіонів. Це має бути однією з чітко поставлених цілей регіональної політики та метою національної стратегії регіонального розвитку, яка передбачатиме спеціальні пом’якшуючі механізми й заходи, головним чином щодо розбудови спромож ності для ефективного використання ресурсів.

Нотатки щодо принципів політики регіонального розвитку Принципи справедливості та соціального залучення диктують, щоб люди не потрапляли у невигідне становище через те, що вони народи лися в тому чи іншому місці. z За принципом субсидіарності на національному рівні виконуються ли ше ті функції, які не можуть бути з більшою ефективністю та дієвістю виконані на нижчому рівні. На практиці це означає, що планування, складання програм, виконання та управління підтримкою регіонального z

14

розвитку починається на регіональному й місцевому рівнях, причому шляхом координування, досягнення консенсусу та процесу розстановки пріоритетів, результатом чого є багаторічний програмний документ на ціонального рівня. Є ще один вимір цього принципу: переконання в то му, що повноваження на прийняття рішень повинні делегуватися на найбільш відповідний рівень, означає, що громади мають право брати на себе відповідальність за власне соціальноекономічне майбутнє. З такої точки зору цей принцип поєднується з принципом розширення прав і можливостей, згідно з яким делегування повноважень/децентраліза ція/пряма демократія є «добрими речами», тому що вони розширюють права і можливості місцевих громад. Припущення, яке лежить в основі принципів субсидіарності та розширення прав і можливостей, полягає в тому, що місцеві мешканці краще, ніж центральний уряд, знають потенціал свого регіо ну, більш віддані справі досягнення результату та здатні його досягти. z Принцип ефективності передбачає, що неблагополучні регіони мають негативний вплив на національну економіку. Мобілізація робочої сили, капіталу та землі збільшила б національний ВВП, а також покращила б рівень життя у депресивних регіонах. Є також потенціал для підвищен ня загальної конкурентоспроможності національної економіки. Це зу мовить збільшення доходів державного бюджету (податковий прибуток з фізичних осіб/податок на прибуток підприємств/податок на додану вартість) та зменшення попиту на державні видатки (зменшення обсягів виплат із соціального забезпечення тощо). Неблагополучні регіони та кож можуть спричиняти перевантаженість (ще одна форма неефек( тивності). Якщо між регіонами існують значні диспропорції, то певні території, скоріш за все, розвиватимуться швидко, залучаючи несумірну частку інвестицій та всмоктуючи надлишок робочої сили із слабших ре гіонів. Це, у свою чергу, може створити підвищений попит на послуги (дороги/каналізацію/школи/житло/лікарні тощо) в успішних регіонах. Якщо уряд намагається вирішити цю проблему шляхом збільшення про( позиції (наприклад, будуючи більше шкіл), це, як правило, створює нескін ченну спіраль – розвинуті можливості просто привертають усе більше й біль ше людей, через що дана територія зрештою переповнюється, тоді як здатність уряду збільшувати пропозицію не є безмежною. Регіональна політика/розвиток може зменшити перевантаженість шляхом переорієнтації попиту на території, де ще є потужності, котрі вико ристовуються неповною мірою. 15

Надмірна концентрація економічного розвитку на одній території також підвищує інфляційні тиски (які є ще однією формою неефективності) на пропозицію робочої сили, ринки житла тощо. Може здатися, що ці соціальні та економічні принципи є взаємно підтри муючими. У деякому відношенні так воно й є: адже покращення регіональних економічних показників підвищить якість життя в регіоні. Проте у формуванні регіональної політики існує напруженість між соці( альними (справедливість/соціальне залучення/демократія) та економічними (ефективність/конкурентоспроможність) аргументами. Вони можуть мати різні цілі, інструменти політики та часові рамки. Нап риклад, якщо цілі полягають в усуненні економічної неефективності, то уряд, імовірно, прийме низхідний метод, зосереджуючись більше на питаннях, пов’язаних із бізнесом і ринком праці, наголошуючи на швидкості та негайній віддачі від інвестицій. Вірогідність передачі розширених фіскальних повнова жень місцевим органам влади менша. За обставин, де ресурси обмежені, уряд може прагнути до концентрації обмежених коштів, а не до розпорошення їх між місцевими органами. Якщо ж завдання більш орієнтовані на справедли вість, соціальне залучення й демократію, то, ймовірно, застосовуватиметься висхідний метод, який передбачає розширення прав і повноважень місцевих органів влади, їхнє навчання, децентралізацію управління фінансами та надан ня послуг, підвищення якості освіти, охорони здоров’я та кадрових ресурсів. Субсидіарність. У плануванні, управлінні, виконанні, моніторингу та оцінці заходів на підтримку регіонального розвитку національні органи влади виконуватимуть лише ті дії, які не можуть бути ефективніше та дієвіше вико нані на нижчому рівні. z Програмування. Всі заходи, програми та підпрограми на підтримку ре гіональної політики розробляються та виконуються відповідно до доку ментів із планування, які розробляються на національному рівні або на рівні відповідного регіону й містять чітко визначені цілі, пріоритети та інструменти. z Координація. Всі заходи, програми та підпрограми на підтримку регіо нальної політики координуються на національному рівні та рівні відпо відного регіону, а також між національним рівнем та рівнем відповідно го регіону. z Партнерство між національними й місцевими органами влади та між державним і приватним секторами у визначенні, розробленні та виконан ні заходів, програм і підпрограм на підтримку регіонального розвитку. 16

Модель регіонального розвитку в Європейському Союзі Такого законодавчо визначеного терміну, як «модель регіонального роз витку у ЄС», не існує, хоча ЄС вимагає, щоб країни, які ведуть переговори про вступ до ЄС, дотримувалися глави 21 Acquis Communautaire. У цій статті вста новлені необхідні структури, обов’язки та інструменти для доступу до фондів ЄС. Хоча система й структура цілком зрозумілі, термінологія виявляється дуже заплутаною, тому що державичлени ЄС розбудовували регіональний розви ток протягом десятиріч, поки ця політика не стала новою політикою ЄС.

Моделі регіонального розвитку деяких нових державчленів ЄС і Хорватії Як зазначено вище, мета цього дослідження – представити моделі регіо нального розвитку різних країн, які б надали інформацію про те, як ці країни створили систему та структури для управління регіональним розвитком у пе ріод вступу до ЄС.

МОДЕЛЬ ЧЕСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ Регіональний поділ Конституційний закон про створення регіонів був прийнятий обома палатами парламенту наприкінці 1997 року, але чинності набрав лише 1 січня 2000 року. Цим документом була нарешті виконана стаття 99 Конституції, яка говорить, що «Чеська Республіка складається з муніципалітетів, які є основни ми адміністративнотериторіальними одиницями, та регіонів, які є вищими ад міністративнотериторіальними одиницями». Поділ країни на 14 регіонів спрямований на забезпечення природної регіоналізації республіки на основі існування значних міських центрів та їхніх зв’язків із периферією. Статистичні одиниці Розглядаючи регіони та їхні повноваження й документи на регіональному рівні, ми повинні також ураховувати систему статистичної класифікації тери торії, прийняту Євростатом (NUTS). Рівень NUTS ІІ, очевидно, є найбільш важ ливим для виділення допомоги зі структурних фондів за метою 1. Після кон сультацій з Євростатом Чеське статистичне управління, разом із іншими зацікавленими міністерствамипартнерами, погодило 8 статистичних оди ниць рівня NUST ІІ, створених шляхом групування 14 регіонів рівня NUTS ІІІ. Восени 2000 року в кожному регіоні рівня NUTS ІІІ були обрані нові 17

політичні органи, а у січні 2001 року в цих регіонах створені регіональні адмі ністративні структури, які повністю відповідають за розвиток конкретного ре гіону. Політична влада в регіоні перебуває в руках президента регіону та регі ональної ради, депутати якої обираються на чотирирічний термін. Регіональну адміністрацію очолює директор регіональної адміністрації, а її персоналом ке рує президент округи/регіону, який також здійснює державну владу в регіоні.

Регіональна політика Регіональну політику загалом розуміють як інтервенцію держави в еко номічний та соціальний розвиток різних частин її території. Фактично регіо нальна політика, як правило, сильно залежить від ролі держави в її історично му розвитку, від добробуту суспільства, від глибини регіональних диспропорцій та від характеру правлячої політичної волі. У 1996 році на но востворене Міністерство регіонального розвитку Чеської Республіки була покладена координуюча роль у забезпеченні регіональної політики дер жави. Проте лише у квітні 1998 року в нових Засадах регіональної політики були встановлені загальні норми, що регламентують реалізацію регіональної політики. Регіональну політику розуміють як концептуальну діяльність дер жавних і регіональних органів влади з метою: z сприяння збалансованому й гармонійному розвиткові регіонів Чеської Республіки; z зменшення відмінностей у рівнях розвитку регіонів; z покращення регіональної економічної та соціальної структури.

Правова база Закон про засади державної політики регіонального розвитку (1992): z регіональна політика визначена як діяльність уряду, спрямована на зменшення регіональних економічних відмінностей, орієнтована на підтримку малого й середнього підприємництва, покращення інфрас труктури.

Нові засади регіонального розвитку z z

норми, що регламентують регіональний розвиток; визначено політику регіонального розвитку: збалансований розвиток (рівні можливості з використання ресурсів), покращення економічних показників. 18

УГОРСЬКА МОДЕЛЬ Регіональний поділ Угорщина завжди була централізованою країною. Сотні років округи (рі вень NUTS ІІІ) були адміністративними одиницями проміжного рівня, з різни ми повноваженнями й завданнями, але здебільшого вони були представлені асамблеями, що обиралися безпосередньо. На початку 90х парламент ухва лив Закон про органи місцевого самоврядування, яким більшість завдань і повноважень (стягування місцевих податків, адміністративне управління, ке рування установами) була делегована на місцевий рівень. Угорська адмініс тративна система стала дуже поляризованою, з сильними місцевим і цен тральним рівнем, тоді як округи були ослаблені. Регіональний рівень (NUTS ІІ) досі залишається недостатньо сильним, хоча нещодавно деякі функції (на приклад, водо та електропостачання) були делеговані округам.

Інституції У 1996 р. був прийнятий Закон № 21 про регіональний розвиток і терито ріальне планування, яким було визначено інституційні рамки діяльності з ре гіонального розвитку в Угорщині (7 регіонів рівня NUTS ІІ). Законом були створені ради регіонального розвитку окружного рівня (NUTS ІІІ) і надана можливість створення аналогічних рад на регіональному рівні (NUTS ІІ). На національному рівні було створено Національну раду регі онального розвитку, функція якої полягає в координації всієї роботи з регіо нального розвитку. У Ради є професійна базова організація (Національний центр регіонального розвитку). Також був створений Національний фонд ре гіонального розвитку, який було децентралізовано на ради регіонального роз витку окружного рівня. Середній рівень в Угорщині досі дуже слабкий через принцип субсидіар ності (муніципалітети зберігають владу й обов’язки, делегуючи лише те, чого вони не розуміють; податками не займаються).

РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У СЛОВЕНІЇ Регіональний підхід до економічного розвитку Словенія – одна з найменших серед тих країн, які приєдналися до ЄС у 2004 році; площа її території – всього 20 526 кв. км, населення – близько 1,9 млн осіб. 19

Невдовзі після створення суверенної держави та формування її інституцій Словенія почала розробляти політику розвитку, прово( дити економічні реформи, відновлювати промисловість та інші сек( тори економіки. Приватизація трохи зменшила ентузіазм економіч( ного й соціального переходу, особливо тому, що Словенія в той час не була дуже відкритою для прямих іноземних інвестицій. Зростаючі диспропорції у розвитку різних територій дуже скоро спричинили потребу в регіональному підході до економічного розвитку. Структу( ра регіонів як спадок колишньої Югославії була використана як плат( форма для перших кроків і забезпечення відповідності вимогам, пос( тавленим для користування інструментами і коштами ЄС. Регіони розглядалися як «статистичні регіони», і цю схему було узгоджено з Євростатом. Було прийнято модель поділу Словенії на статистичні територіальні одиниці. З 1997 року уряд Словенії та місцеві органи влади продовжують розробляти відповідну систему регіоналізації країни.

Сучасний стан процесу регіоналізації У 1999 році (з наступними змінами у 2001 році) Словенія прийняла Закон про сприяння збалансованому регіональному розвитку та Закон про стандартну класифікацію територіальних одиниць, за якими перед( бачено таку структуру: z 192 муніципалітети як базові адміністративні одиниці в плану( ванні регіонального розвитку (NUTS V). z Для планування й розвитку, а також для оцінки ефективності по( літики регіонального розвитку на рівні NUTS ІІІ Словенія зараз по( ділена на 12 регіонів (статистичних регіонів) і два міста з чисель( ністю населення, що дорівнює середній чисельності населення статистичних регіонів. Оскільки у Словенії досі немає проміжного (середнього) рівня адмініс( трації, продовжується дискусія щодо укрупнення статистичних регіонів у 3 округи рівня NUTS ІІ. У 2001 р. словенський уряд підготував пропозицію щодо створення округів як адміністративно(правових суб’єктів між муніципалітетами й державою, однак для її реалізації потрібно дочекатися змін у Конститу( ції (ст . 143). Держава вважається рівнем NUTS І. 20

Причини реформ політики регіонального розвитку Внутрішні причини для реформ політики регіонального розвитку z Збільшення регіональних відмінностей в останні роки через політику, яка ґрунтувалася здебільшого на регіонах із загрозливою демографіч ною ситуацією. z Розпорошеність стимулів серед малих територій. z Зменшення обсягу коштів на регіональний розвиток. z Неналежна адміністративна організація. z Відсутність принципів програмування регіонального розвитку. z Акцент на галузеву політику, а не на регіональні виміри (відсутність координації галузевої політики). z Неефективне та розсіяне використання національних і місцевих коштів. z Відсутність інвестиційних стимулів. z Низька віддача від інвестицій. z Повільне економічне зростання країни порівняно з її потенціалом. Зовнішні причини для реформ політики регіонального розвитку z Заохочення конкурентоспроможності на глобальних ринках. z Процеси вступу до ЄС.

Правова основа для регіонального розвитку Закон про сприяння збалансованому регіональному розвитку Великі диспропорції в економічному розвитку різних районів і сучасні тенденції спричинили труднощі в регіональному підході до економічного розвитку і територіального планування. Центральна частина Словенії навколо Любляни розвивається набагато швидшими темпами, ніж інші території, особливо на північному сході та півдні країни. Причини таких регіональних диспропорцій були закладені у початковій позиції регіонів після набуття країною незалежності, втрати югославських ринків, впливу економічної та соціальної реструктуризації та перехідного про( цесу. Ще одним чинником, що сприяв регіональним диспропорціям, були відмінності у фізичній інфраструктурі. Ці причини вплинули й на тре( тій фактор: регіони були непривабливими для молодих, кваліфікованих і освічених людей, через що важко було повертатися до рідного регіону піс( ля закінчення навчальних закладів у Любляні чи Мариборі. Крім регіональних диспропорцій у розвитку, система передвступних фондів ЄС та передбачених структурних фондів і Фонду згуртування 21

заохотила словенський уряд і місцеві органи влади до встановлення пра( вових рамок для запровадження політики, структур та інституцій регі( онального розвитку, а також до підготовки виконання країною вимог для доступу до цих фондів. Правова основа для регіонального розвитку була створена у 1999 ро( ці прийняттям Закону про сприяння збалансованому регіонально му розвитку (O.J. 60/99, змінений у 2001 р.), Закону про державні фінан( си (O.J. 79/99) та пакету підзаконних актів 2001 року, що надало можливість просувати збалансований регіональний розвиток відповідно до таких цілей: z сприяння збалансованим економічним, соціальним і територіальним аспектам розвитку; z зменшення структурних проблем і безробіття; z запобігання негативним демографічним тенденціям, особливо у відда лених районах; z адаптація до регіональної політики ЄС: інституційне будівництво, сис тема фінансування, моніторингу та оцінки. Цим законом також запроваджені нові принципи збалансованого регіонального розвитку: z цілісність реалізації політики на всій території Словенії; z партнерське співробітництво між національними та місцевими органа ми влади і співпраця державного та приватного секторів; z принцип субсидіарності; z програмування стимулів для розвитку; z оцінка й моніторинг впливу та прозорості використання коштів, асиг нованих на регіональний розвиток; z спільне фінансування. Закон про сприяння збалансованому регіональному розвитку є правовою основою для інших законів і правових актів щодо структури, інструментів та інституцій регіонального розвитку й структурної політики. Регіональний підхід до економічного розвитку встановлює іншу структу ру, ніж структура словенського уряду: регіональне економічне планування будується на регіональних ресурсах і можливостях розвитку, але уряд/мініс терства мають галузеву структуру. Ця ситуація викликала необхідність силь ної міжвідомчої координації структурної політики та регіонального розвитку, яка привела до створення Ради з питань структурної політики. Рада з питань структурної політики має такі завдання: 22

координувати та аналізувати (пропонуючи зміни) документи зі страте гії розвитку та документи галузевого планування у світлі збалансова ного регіонального розвитку й доступу до фондів ЄС. Рада курирує гар монізацію та координацію Національної стратегії економічного розвитку, Національної стратегії регіонального розвитку, регіональних стратегій/планів розвитку, Національної програми розвитку, програм регіонального розвитку; z координувати регіональні програми розвитку між галузями; z вести моніторинг виконання Національної стратегії розвитку; z переглядати керівні принципи/резолюції щорічного бюджетного мемо рандуму щодо виконання стратегій/планів розвитку та координувати в цьому відношенні стимули та заходи між галузями. До складу Ради з питань структурної політики входять 12 членів (усі міністри). Рада одержує технічну підтримку від Управління/Мініс( терства з питань політики структурного та регіонального розвитку. Інструкції щодо мінімальної обов’язкової структури й методо логії підготовки програм регіонального розвитку, методики їх нього моніторингу та оцінки (OJ 52/00,110/00) Цей акт визначає: z мінімальний зміст програми регіонального розвитку та її підпрог( рам (виконавці, графік, пріоритетні напрямки, проектна основа); z методологію розроблення програм регіонального розвитку та роль агентств регіонального розвитку (АРР) в цій роботі; z методику моніторингу та оцінки програм регіонального розвитку та роль Комітету з регіональних програм у моніторингу та контролю за виконанням цих програм. Указ про докладні умови та критерії виділення стимулів для збалансованого регіонального розвитку та форми цих стимулів (59/00, постійно оновлюється) Цей указ закладає загальні критерії для стимулів, які надаються мі( ністерством, відповідальним за регіональний розвиток, та Фондом регі( онального розвитку та збереження заселення сільських районів. Також визначає критерії виділення цих стимулів, пріоритети та умови, коор( динацію на національному рівні та схеми спільного фінансування. Указ про значення критеріїв для визначення районів з особ ливими проблемами розвитку та визначення муніципалітетів, що відповідають цим критеріям (OJ 59/00, оновлюється щорічно) z

23

Цей акт стосується районів і муніципалітетів: z які є економічно слабкими (оподатковуваний дохід нижче 80% се( реднього по країні, та (або) зафіксовано зменшення чисельності населення); z із структурними проблемами та рівнем безробіття або часткою населення, зайнятого в сільському господарстві, що перевищує за( гальнонаціональний рівень більш ніж на 20%; z із прикордонними районами з обмеженим розвитком. Положення про структуру, організацію та завдання Національ ного агентства регіонального розвитку (НАРР) (O.J. 52/00, 63/02) Завдання НАРР такі: z управління та нагляд за програмами ЄС із структурної політики та політики згуртування; z виконання програм регіонального розвитку; z реалізація завдань стосовно таких напрямків діяльності, як розви( ток, аналіз, консультування і координація. Навіть при тому, що цей перелік напрямків діяльності, визначених Положенням, не є дуже обширним, обов’язки НАРР фактично охоплюють багато сфер – від технічної допомоги до розроблення, моніторингу та оцінки Стратегії регіонального розвитку та Національної програми роз( витку і далі до акредитації АРР та координації їхньої роботи. Отже, фактично діяльність НАРР охоплює такі напрямки: z На національному та міжнародному рівнях, як агентствокоординатор і виконавець відповідає за такі питання: – підготовка стратегії регіонального розвитку; – підготовка Національного плану розвитку; – підготовка та виконання програми ФАРЕ з економічного та соціаль ного гуртування (програми ФАРЕ включають транскордонне співро бітництво, що доповнює програму «Інтеррег ІІІА»); – консультування Ради з питань структурної політики щодо політики регіональної розвитку; – ведення баз даних для цілей регіонального розвитку та координації. z На регіональному рівні: – моніторинг можливостей АРР (навчальні плани); – співпраця у підготовці програм регіонального розвитку; – надання допомоги у створенні агентств регіонального розвитку на рівні NUTS ІІІ; 24

– оцінка впливу інструментів фінансування на регіональну політику; – моніторинг регіональної, державної та міжнародної допомоги; – забезпечення відповідності вимогам ЄС і національним вимогам. Правила організації Агентства регіонального розвитку та умови виконання ним завдань (OJ 52/00, 110/00) Агентство регіонального розвитку створюється муніципалітетами та (або) державними чи цивільними юридичними особами на території одного чи декількох статистичних регіонів. НАРР вносить АРР у реєстр після перевір ки виконання умов отримання цього статусу. Це такі умови: z створення більшістю муніципалітетів території, охопленої АРР, або більшість муніципалітетів уповноважила АРР підготувати програму ре гіонального розвитку; z кваліфікований персонал і технічні умови для функціонування; z продемонстрована компетентність експертів. Агентство регіонального розвитку може одержувати кошти не тільки від своїх засновників, а й з національного бюджету, подавши програму робіт і фі нансовий план. Завдання Агентства регіонального розвитку: z розроблення програм регіонального розвитку; z координація роботи місцевих інституцій розвитку та співробітництво з ними у підготовці та виконанні програм регіонального розвитку; z надання консультаційних послуг і подання заявок на стимули для розвитку; z співробітництво з місцевими та національними органами у підготовці національних документів із планування.

Політика та структури регіонального розвитку Плани і документи з розвитку z Стратегія регіонального розвитку Стратегія регіонального розвитку була прийнята у 2001 році. Причина за тримки з її прийняттям полягала в одночасному прийнятті Стратегії економічно го розвитку та в тому, що в той час відбувалися зміни в уряді. Реалізація стратегії до 2003 року принесла позитивні результати у створенні системи ієрархічно вза ємозв’язаних документів із розвитку. Єдина мета, що залишається, – координація між політикою регіонального розвитку та системою просторового розвитку. z Національна програма розвитку Як довгострокова індикативна програма, вона встановлює систему вико нання Стратегії регіонального розвитку та об’єднує дії уряду у сфері плану 25

вання розвитку. Цей документ обговорювався з ЄС, місцевими партнерами (профспілками, об’єднаннями роботодавців, організаціями громадянського суспільства). Процес розроблення мобілізував регіональні можливості та сприяв створенню й зміцненню установ, які очолюють підготовку та забезпе чення економічного та соціального згуртування на національному й регіо нальному рівнях. z Програми регіонального розвитку розроблялися комітетами з регіо нального розвитку та АРР під наглядом НАРР. Головна проблема на етапі роз роблення полягала в тому, що ані АРР, ані вищезгадані комітети не мали дос татньо розвинутої професійної здатності для підготовки такого важливого документа для регіону. Друга проблема полягала у визначенні часового від різку, на який готувалися програми (різні), а третя – що заплановані фінансо ві ресурси на виконання програм набагато перевищили встановлені обмежен ня. У підготовці програм регіонального розвитку брали участь лише кілька міністерств, тому документи не узгоджені із галузевою політикою. z Єдиний програмний документ Єдиний програмний документ – це оперативнофінансовий документ для застосування до фондів ЄС. Структури z Управління/міністерство з питань політики структурного та регіональ ного розвитку; z Рада з питань структурної політики (її членами є міністри); z Національне агентство регіонального розвитку; z Комітети з регіональних програм; z Агентство регіонального розвитку.

Фонд з питань регіонального розвитку та збереження заселення сільських районів Словенії Цей фонд був створений для зменшення наслідків регіональних диспро порцій та запобігання міграції населення (особливо молоді) із сільської місце вості до міст. Фонд: z є спеціалізованою фінансовою установою (яка в минулому займалася стимулами для демографічно слабких і сільських районів); z формує новий фонд ризикового капіталу для фінансування нових під приємств та інноваційних проектів. Крім того, державна допомога в розмірі близько 1% державного бюджету виділяється: 26

регіонам, в яких обсяг ВВП на душу населення за купівельною спро можністю менше національного середнього рівня та (або) рівень безро біття перевищує національний показник; z районам із особливими проблемами розвитку (райони, що реорганізу ються, прикордонні райони, захищені райони). Фонд створює механізм для розвитку таких пріоритетів, як допомога у створенні агентств регіонального розвитку, підготовка програм регіонально го розвитку, підготовка проектної документації, виконання проектів РР (кому нальні проекти, транспортні проекти, бізнесові зони, гарантійні фонди, техно логічні парки, фонди кадрових ресурсів, інноваційні пілотні проекти тощо). Передбачені такі інструменти фінансування: z інвестиційні стимули та трансферти муніципалітетам; z субсидії компаніям на початкові інвестиції та створення можливостей працевлаштування; z кредити муніципалітетам на спільне фінансування проектів з еконо мічної інфраструктури та інфраструктури розвитку; z кредити та гарантії компаніям, які займаються сільськогосподарським бізнесом; z капіталовкладення у конкретні проекти державної значущості; z трансферти державного капіталу муніципалітетам з метою спільного інвестування у проекти регіонального розвитку для ефективного пов торного використання державного капіталу (наприклад, нерухомість, природні ресурси тощо). z

Національне агентство регіонального розвитку Національне агентство регіонального розвитку було створено в середині 1990х років як агентствовиконавець проектів регіонального розвитку, фі нансованих з державного бюджету або за рахунок передвступних фондів ЄС. Під час підготовки до вступу до ЄС НАРР кілька разів реорганізовувалося, не стільки у своїй внутрішній структурі, скільки за своїми функціями ключового гравця у проведенні політики регіонального розвитку на державному й регіо нальному рівнях. Для підвищення ефективності схем підтримки МСП (малого та середнього підприємництва) та діяльності уряду зі сприяння торгівлі та ін вестиціям ці функції також будуть покладені на НАРР.

Агентства регіонального розвитку Ще один чинник – АРР. Коли в середині 1990х років ЄС підтримував нові регіони (у Словенії – статистичні регіони), існуюча структура центрів під 27

тримки бізнесу була використана як платформа для сприяння реалізації цього регіонального підходу до економічного розвитку. Центри підтримки бізнесу (ЦПБ) були засновані як установи для реалізації Фонду розвитку малого та се реднього підприємництва, яким керував Центр із розвитку малого та серед нього підприємництва. На той час ці установи грали роль консультативних служб для підприємств, здійснювали попереджувальні заходи із зайнятості, розвивали фінансові ресурси для підприємств, підтримували інструменти роз витку малого та середнього підприємництва (бізнесінкубатори, промислові зони, технологічні парки). За допомогою ініціатив і стимулів ЄС ЦПБ тран сформувалися в АРР, зберігши потужності для підтримки малого та середньо го підприємництва. Нова роль АРР, визначена у положенні про АРР, демонструє інший бік перспективного майбутнього цих агентств: проблеми внутрішньої спромож ності щодо цих нових обов’язків. Швидке засвоєння ноухау щодо функціону вання структурних фондів, державноприватне партнерство, управління про цесом розроблення стратегії, програмування розвитку, встановлення пріоритетів розвитку, юридична експертиза й розроблення проектів регіо нального розвитку, тендерні процедури, виконання/моніторинг, система звіт ності – ось лише деякі з навичок, яких повинні набути АРР. Запроваджена концепція регіонального розвитку в Словенії доводить, що країна йде шляхом сталого регіонального розвитку, однак цей процес по казав – і в майбутньому це стане ще очевиднішим – що потрібно покращити, змінити або посилити, щоб у побудові правил ЄС було якомога менше проблем.

РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У ПОЛЬЩІ Регіональні тенденції розвитку в Польщі щодо економічного та соціального згуртування Територіальна організація З 1975 року Польща була адміністративно поділена на 49 воєводств. Піс ля 1989 року ці воєводства виявилися надто малими та слабкими для реагу вання на нові виклики глобалізації та інтеграції, а також для функціонування як ефективні партнери для регіонів ЄС, як у період перед вступом, так і в май бутньому, після розширення ЄС. Існувала доволі поширена думка, що потрібна нова правова та інституційна база, а також нова територіальна організація держави з тим, щоб регіони змогли стати сильними, незалежними одиницями, здатними конкурувати на європейських і глобальних ринках. Хоча лінія кор 28

донів нових регіонів викликала гарячу полеміку, зрештою, колишні воєвод ства були об’єднані у 16 нових. На регіональному рівні сеймик, демократично обраний (з повятів) регі ональний парламент, який очолює голова (Przewodniczcy), займається плану ванням регіональної політики та розробляє стратегії регіонального розвитку. Уряд воєводства (Zarzd Wojewodztwa) є виконавчим органом регіонального рівня, який очолює маршал (Marszalek). Серед обов’язків маршала такі, що сто суються формування політики розвитку та контроль за діяльністю регіональ них виконавчих органів місцевого самоврядування. Зокрема маршали відпо відають за створення належного середовища для регіонального розвитку, формування регіонального ринку праці, розвиток регіональної інфра структури ( як соціальної, так і технічної), фінансовий інжиніринг виконува них проектів, освіту, дослідження й розробки, інноваційну діяльність, охорону навколишнього середовища й культуру. Крім того, маршал готує стратегію ре гіонального розвитку та представляє регіон у зовнішніх зв’язках. У регіоні є також представник центрального уряду – воєвода (губерна тор воєводства), який виступає в ролі наглядача за регіональною політикою з юридичної точки зору, спостерігає за діяльністю сеймика та контролює інші регіональні установи. Воєводи також представляють Державне казначейство, яке відповідає, серед іншого, за громадську безпеку, стандарти й дотримання законів, переказування фінансів і контроль за процесом здійснення видатків. Воєводів призначає прем’єрміністр. За останні два роки в результаті запровадження нової адміністративної структури був досягнутий значний прогрес у створенні та розширенні основи регіонального розвитку в Польщі. Особливо важливим став 2000 рік – з точки зору створення правової, організаційної та фінансової бази для функціону вання польських регіонів. Оскільки належне розроблення й виконання політики регіонального роз витку вимагає насамперед наявності чітких порівняльних систем збору та по ширення даних, Польща та інші країни ЦентральноСхідної Європи отримали допомогу ЄС у просуванні до прийняття систем, сумісних на міжнародному рівні (НТС, яка еквівалентна NUTS).

Правова основа регіональної політики Прийняття Закону про правила підтримки регіонального розвитку (14 липня 2000 р.) стало ще одним кроком до коригування польської регіональної політики відповідно до принципів, які застосовуються в ЄС. Цим законом вста 29

новлені принципи надання підтримки регіонам, особливо щодо співробітниц тва між центральним і регіональним рівнями врядування, а також програму вання регіонального розвитку, управління ним та інституціями регіонального розвитку. Закон також увів поняття контракту воєводства як основи фінансу вання регіональних програм. Загальні цілі регіональної політики, передбачені у вищезазначеному за коні, передбачають: z розвиток окремих територій країни; z підвищення рівня життя населення регіону; z забезпечення конкурентоспроможності регіонів; z зменшення диспропорцій у розвитку регіонів; z надання всім громадянам рівних можливостей розвитку; z ліквідацію відсталості найменш розвинених регіонів. У рамках цієї основи ресурси державного бюджету можуть виділятися на такі види діяльності: z розвиток підприємництва (в основному малих і середніх підприємств, МСП); z створення нових робочих місць; z розвиток місцевої та регіональної інфраструктури; z розбудова інституцій; z охорона навколишнього середовища; z освіта й культура; z дослідження. Відповідно до цього законодавчого акта для того, щоб отримати фінансу вання з державного бюджету, уряд воєводства подає заявку на виділення кош тів, зазначаючи цілі та завдання, яких стосуватиметься підтримка, а також джерела та обсяги фінансування цих завдань, очікувані результати та інсти туційну основу. Після переговорів із центральним урядом підписується контр акт воєводства, який має бути затверджений Радою міністрів і регіональним парламентом (сеймиком). В кінці липня 2001 року були укладені всі 16 контр актів. Новостворені або реформовані інституції регіонального розвитку в Польщі мають утворити основу ефективної системи структурних інструмен тів, яка використовуватиметься у розширеному ЄС.

Інституційна основа регіональної політики Основними інституціями, які займаються питаннями регіонального роз витку, є: 30

На національному рівні – – Рада міністрів – координує регіональну політику в Польщі, затвер джує головні документи, що регламентують сферу регіонального розвитку; – Міністерство регіонального розвитку – відповідає за створення проекту національної стратегії регіонального розвитку, розроблення проекту програми підтримки, організацію переговорів щодо під писання контрактів воєводств, оцінку, нагляд і моніторинг програм ре гіонального розвитку, програм підтримки та контрактів воєводств; – Державна рада з питань регіональної політики – консульта тивний орган при прем’єрміністрі з питань, що стосуються регіональ ного розвитку; надає висновки щодо документів, правових актів та з ін ших відповідних питань; – Польська рада з питань територіальної економіки – консуль тативний орган при Раді міністрів; – Польське агентство з питань регіонального розвитку – фонд Державного казначейства, створений з метою надання підтримки про цесам регіонального розвитку; нині він виконує програми економічно го й соціального згуртування; – відомства, задіяні у виконанні національних програм галузевого роз витку та управлінні ними: Національний фонд охорони навколишнього середовища та морської економіки, Польське агентство з розвитку під приємництва, Агентство з питань реструктуризації та модернізації сіль ського господарства та інші. На регіональному рівні – – офіси маршалів; – офіси воєводств; – агентства регіонального розвитку – у Польщі існує приблизно 70 агентств, які стимулюють і підтримують регіональний економічний розвиток.

Планування розвитку Національна стратегія регіонального розвитку на 2001–2006 роки (НСРР), яка була прийнята парламентом 28 грудня 2000 року, заклала основу для державної підтримки та реалізації регіональної політики, визначає статті та пріоритети бюджету щодо підтримки регіонального розвитку, однак не містить докладних правил визначення сфер для підтримки. 31

Програма підтримки, ухвалена парламентом 28 грудня 2000 року, де талізує НСРР, зокрема визначає сферу, режим та умови державної підтримки регіонів. Серед іншого в ній викладені види завдань, за якими може надавати ся підтримка, об’єктивні критерії визначення сфер для підтримки, принципи виділення коштів державного бюджету для окремих завдань, правила оцінки та контролю за процесом виконання. У цілях структурної політики наприкінці 1999 року був розроблений По передній план національного розвитку на 2000–2002 роки, у якому були визначені заходи, які мають спільно фінансуватися за трьома перед вступними програмами: ФАРЕ – економічне та соціальне згуртування, САПАРД та ІСПА. План національного розвитку на період до 2006 року був роз роблений у 2003 році. На регіональному рівні сеймиками розроблені та прийняті 16 стратегій регіонального розвитку.

Регіональна економіка Хід процесів трансформації в регіонах і перспективи їхнього майбутньо го розвитку формуються в різноманітних соціальноекономічних контекстах. Сучасний стан регіональних економік та їхня здатність задовольняти вимоги глобальної економіки є наслідком різної історичної спадщини. Моделі регіо нального розвитку Польщі значною мірою відповідають межам розподілу Польщі у 19му ст. між Росією (центр – схід), Австрією (південний схід) і Пру сією (північний захід). Нинішні диспропорції між регіонами та динаміка їх ніх змін мають коріння у довгострокових процесах, які почалися десятиріччя тому. Хоча загальна тенденція виглядає цілком стабільною, слід підкреслити, що у 1990х роках у Польщі відбулися значні зрушення на регіональній мапі соціальноекономічного потенціалу. Багато регіонів змінили свою відносну позицію за рівнем і динамікою свого розвитку. Очевидне погіршення соціаль ноекономічного становища відзначалося у тих регіонах, де в регіональній економіці домінували старі промислові структури (наприклад, у Сілезькому та Лодзському). З іншого боку, в регіонах на західному кордоні (Нижньосілезь кому, Любуському, Західнопоморському) процесам регіонального розвитку сприяв легший доступ до центрів економічної активності Західної Європи, що функціонували як джерела капіталу й ноухау для польських суб’єктів. Що стосується діапазону диспропорцій, то найбільший розрив відзначається між Мазовецьким воєводством і рештою регіонів. Диспропорції розвитку між реш 32

тою воєводств здаються не дуже разючими – на рівні, порівнянному з тим, що спостерігається у країнах ЄС.

Регіональні диспропорції Польща є країною регіональної диференціації. Регіональні відмінності проявляються у географії та ландшафті, демографії, економіці, культурі та по літиці. Ця диференціація обумовлена двома головними вимірами: структур ним, пов’язаним із історією, та міськосільським. Їхня комбінація формує структуру території Польщі. Постсоціалістична трансформація мала чіткий регіональний характер: кілька регіонів виявилися краще підготовленими для нових економічних умов, а інші не змогли впоратися з ними достатньо добре. Не дивно, що істо рично краще розвинені регіони виявляють більшу пристосовуваність до кон курентної відкритої економіки. Їхня багатша й сучасніша економічна струк тура, більш кваліфікована робоча сила, краща оснащеність високоякісною інституційною та матеріальною інфраструктурою роблять їх привабливішими для вітчизняних та іноземних інвесторів. Як результат, структурні зміни в цих регіонах глибші, а темпи трансформації – вищі.

МОДЕЛЬ СЛОВАЧЧИНИ Регіональний поділ У Словаччині регіони рівня NUTS ІІ (як статистичні одиниці) визначе ні на основі пропозиції Статистичного управління та схвалення Євростатом: NUTS I – Словацька Республіка. NUTS II – 4 територіальні статистичні одиниці (підготовлені адміністративні регіони): Братиславський регіон; Західна Словаччина (Трнавський, Тренчинський, Нітранський регіони); Центральна Словаччина (Жилинський та Банськобистрицький регіони); Східна Словаччина (Прешовський та Кошицький регіони). NUTS III – 8 регіонів. NUTS IV – 79 районів. NUTS V – 2878 муніципалітетів!!! У вересні 2000 року уряд Словацької Республіки затвердив такі документи: 1. Принципи регіональної політики Словацької Республіки, в яких ви кладені загальні організаційні, інституційні, інструментальні, програмні та 33

ресурсні можливості забезпечення діяльності з регіонального розвитку. Зна чення цих принципів полягає у створенні умов для гармонізації словацької регіональної політики з регіональною політикою ЄС і для застосування прин ципів регіональної політики ЄС. Водночас принципи регіональної політики Словаччини є інструментом забезпечення концентрації ресурсів регіональної політики у проблемних регіонах (на регіональних диспропорціях). Акцент ставиться на децентралізацію у прийнятті рішень і відповідальності, а також на співробітництво між різними органами влади у вирішенні питань регіо нальної політики. 2. Закон про сприяння регіональному розвитку Мета закону – створити особливу модель регіонального розвитку відпо відно до вимог Євросоюзу. Проте цей документ створив незрозумілі структури для виконання регіональної політики, функцій регіональних органів влади, схем зв’язку та координації, а також ролі установвиконавців програм (агентств розвитку).

Плани Національний план регіонального розвитку. Програми регіонального розвитку (як складова Національного плану РР). Закон про підтримку регіонів (Фонд РР).

МОДЕЛЬ РУМУНІЇ Регіональний поділ З 1950 року в Румунії було проведено декілька адміністративних реформ стосовно різних аспектів централізованого управління, але в тому, що стосуєть ся третього рівня управління, реформи просували, головним чином, округи та регіони як Асоціацію округів. Округи дотепер залишились майже не зміненими. Нині в Румунії 41 район та Бухарестський муніципалітет як окрема оди ниця. Ця система залишається дуже централізованою (навіть при фінансовій самостійності та передачі деяких функцій від центрального уряду); прийнят тя рішень не децентралізовано. У кожному районі уряд представляє префект, якого призначає центральний уряд. 8 регіонів, які не є адміністративними регіонами, створені на доб ровільній основі як асоціації районів (ради). Економічний аналіз дозволяє зробити висновок, що у країні майже немає регіональних диспропорцій. Бухарест – найбільш розвинене місто, але у дуже 34

депресивному регіоні, тому це не змінює картину загалом низького рівня роз витку країни.

Структура з вироблення політики Схема структури з вироблення політики розвитку виглядає дуже цікавою для країни, яка має доволі централізовану систему (створення політики здій снюється за методом «знизу догори»). Агентства регіонального розвитку розробляють стратегії та програми розвитку і пропонують їх як проект радам з регіонального розвитку. Після вивчення вони подають стратегії та програми до НАРР. Національне агентство регіонального розвитку збирає з регіонів усі стратегії та програми й подає їх на затвердження Національній раді з регіонального розвитку. Починаючи з 2000 року Національна рада з регіонального розвитку була перетворена на Міністерство регіонального розвитку. Стратегії та програми затверджує Прем’єрміністр.

35

ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ – СПРОБА ОСМИСЛЕННЯ Замість вступу Робота над аналізом сучасної регіональної політики була розпочата ще у квітні 2008 року. За цей час було вивчено стан нормативноправової бази у цій сфері, розглянуто динаміку економічного розвитку регіонів, ви явлено низку проблем, що заважають проведенню ефективної регіональ ної політики як на національному, так і регіональному рівнях, проведено попередню оцінку пропозицій щодо зміни вектора державної регіональної політики, які містять проекти концептуальних документів, що були підго товлені за цей час у Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України. Розпочинаючи цю аналітичну роботу в період стрімкого економічного зростання в Україні, в кінці її першого етапу ми зіштовхнулись із проблемою поширення світової фінансової кризи на Україну. Виявилось, що відсутність стійкого українського ринку, у який інтегрова ний бізнес різних регіонів, призвела до посилення впливу фінансової кризи саме на ті регіони, які мають орієнтовану економіку на експорт і слабо задіяні у загальноукраїнському розподілі праці. Справедливою є теза, що кожна криза приносить і певні позитивні нас лідки. Можливо, нинішня фінансова криза стане додатковим каталізатором для міжрегіональної кооперації в Україні та запровадження в державі сучас ної державної регіональної політики, адекватної новим викликам.

Виклики Глобалізація таки зачепила Україну. Життя ставить перед державою та українським суспільством нові виклики, не реагувати на які не можна, оскіль ки ми можемо просто щезнути із світової карти, як щезали десятки чи може й тисячі народів упродовж світової історії. Ці виклики мають як зовнішнє, так і внутрішнє походження. Звичайно реагувати на зовнішні виклики надзвичайно складно. З ін шого боку, внутрішні виклики в умовах України не тільки погіршують си туацію із зовнішніми, а й часом провокують їх появу. Саме тому перетво рення проблем, які створюють перед Україною внутрішні виклики, у нові можливості має стати серйозним аргументом у нейтралізації викликів зов нішніх. 36

Зовнішні виклики 1. Розгортання глобальних, світових процесів таким чином, що іс тотно змінюється міжнародний ринок розподілу праці, наростає конкуренція за всі види ресурсів, у першу чергу енергетичні, не тільки ускладнює умови для розвитку України, а й призводить до втрати державою переваг свого геополітич ного розміщення як транзитної держави, мосту між Заходом і Сходом, між Північ чю та Півднем Європи. Реальні проекти розміщення нових шляхів транзиту ро сійських та середньоазіатських енергоносіїв у Європу поза Україною, а також бу дівництво автотранспортних коридорів та логістичних центрів авіатранспор тних перевезень за межами України лише підтверджує реальність цієї ситуації. 2. Відставання України від розвинутих країн за показниками якості життя громадян, рівня інвестиційної привабливості, конкурентоспро можності та розвиненості інноваційного середовища продовжує стрімко нарос тати. Цей виклик пояснюється не лише об’єднанням передових націй у Євро пейському Союзі і, як наслідок, різким зростанням можливостей розвитку наших сусідів по європейському дому порівняно з Україною, а й передусім внутрішні ми українськими проблемами. Перебування 45мільйонної держави за рівнем конкурентоспроможності в кінці першої сотні держав світу є ганьбою. 3. Створення потенційного напруження на українських кордо нах через формування сусідніми державами на прилеглих до державного кордону України територіях центрів зростання, що призводить до відтоку тру дових, інтелектуальних та інших ресурсів з прикордонних регіонів України, додаткової соціальної напруженості в цих регіонах. Наші сусіди на заході, які стали повноправними членами ЄС, ухвалили свої власні регіональні програми, як наприклад, програма розвитку Східної Польщі, з бюджетом понад 16 млрд євро на 7 років, що має перетворити сусідні з Україною воєводства Польщі на високорозвинені та багаті регіони; з іншого боку, програ ма розвитку Бєлгородщини і перетворення Бєлгорода в альтернативу Харкову. Аналогічна ситуація і менших відтинках українських кордонів з Угорщи ною та Румунією. Ставши членами ЄС, наші західні сусіди отримали значно більші порівняно з Україною можливості для власного розвитку і особливо прикордонних регіонів. Внутрішні виклики 1. Відсутність сформованих загальнонаціональних, визнаних сус пільством цінностей, які зміцнювали б єдність держави, а також загально державного політичного, економічного, мовного, культурного, інформацій ного простору. 37

На жаль, в Україні відбулась «самоавтономізація» регіональних спільнот. Власні телебачення, газети, вищі навчальні заклади, олігархи, історія із своїми мі фами. Розмивання спільності простору призводить до внутрішніх протистоянь з причин, які для наших сусідів виглядають дрібними на фоні глобальних викликів. 2. Політична структуризація регіонів і намагання використати її разом із проблемами регіонального розвитку, економічними, соціальними, культурними, ментальними та іншими відмінностями між регіонами для загос трення політичного протистояння як на національному рівні, так і в міжрегіо нальних відносинах. Нетерпимість між політичними силами, що мають дуже виразну регіо нальну електоральну підтримку, призводить до паралічу інститутів демокра тії, руйнує перші паростки єдності в українському суспільстві, створює загро зи збереженню територіальної цілісності держави. 3. Відсутність адекватної державної регіональної політики ще більш посилила ризики та негативні тенденції українського життя: наростан ня асиметрії в рівнях розвитку регіонів, деградація села, криза міської посе ленської мережі, скорочення кількості та погіршення якості трудового потен ціалу, посилення міграції з багатьох регіонів України працездатного населення, особливо молоді, за межі України.

Рейтинги України Нині у світі всі конкурують зі всіма. Конкуренція стосується і держав, які конкурують за ресурси – як природні, так й інвестиційні і людські. Рейтинг2 України серед найбільших 46 держав світу є досить тривожним. Показник Економічний розвиток Ресурси та ефективність їх використання Економіка знань Інфраструктура Довкілля Інституції Рівень життя та здоров’я Рівень інфляції Внутрішні інвестиції на особу Зовнішні інвестиції на особу

Рейтинг 41 із 46 39 із 46 23 із 33 37 із 46 37 із 46 41 із 43 32 із 46 46 із 46 34 із 46 35 із 46

2 Потенціал України та його реалізація. Спільний аналітичний звіт Міністерства еконо( міки, Міністерства фінансів та Національного банку України. – К., 2008.

38

Ще гірша ситуація із рівнем конкурентоспроможності України. За рівнем конкурентоспроможності Україна у восьмому десятку! Конкурентоспроможність держави залежить від конкурентоспроможнос ті регіонів і навпаки. Неможливо забезпечити розквіт усієї держави, якщо диспропорції між регіонами лише зростають. Особливо стрімко наростають диспропорції між Києвом та рештою регіо нів України.

Âàëîâà äîäàíà âàðò³ñòü ãðí/îñîáó íà ð³ê

39

Низька конкурентоспроможність України гальмує залучення іноземних інвестицій. Більш конкурентоспроможні регіони мають значно кращий рівень залучення зовнішніх інвестицій, ніж регіони депресивні.

У 2007 році диспропорції у розмірах інвестицій на душу населення зросли ще більше: рівень інвестицій у Києві становив 3605,3 $, а в Тер нопільській області – 46,4$ на особу. Диспропорція у 77,7 разу! А ста ном на 1 січня 2009 року диспропорція за цим показником зросла в 92 рази. Аналогічна ситуація і з формуванням податкових надходжень в регіонах. Диспропорція за цим показником між Києвом та Тернопільською областю в 2008 році становила 16,6 разу, між середнім по Україні показником та тою ж Тернопільською областю – 3,4 разу. Трансферна політика в Україні побудована таким чином, що фактично зникла мотивація до нарощування власного економічного потенціалу регіо ну чи територіальної громади. Надії на процвітання місцеві громади та міс цеві влади покладають винятково на перерозподіл коштів з державного бюджету. На 19му році незалежності Україна стоїть перед викликом: або здійсни ти прорив і зайняти достойне місце серед провідних націй світу, або залиши тись на узбіччі світового розвитку з примітивною економікою та глибокою невідновною депопуляцією населення. 40

Вирішення цього питання можливе лише за умови досягнення національ ної єдності та концентрації сил і засобів для адекватного реагування на гло бальні виклики, що постали зараз перед Україною. Отже, Україні потрібна нова державна регіональна політика, яка дала б змогу мінімізувати ризики від нинішніх глобальних викликів і перетворити регіональні відмінності у нові можливості для успішності держави.

Правове забеспечення державної регіональної політики в Україні Відлік часу з початку спроби реалізовувати державну регіональну полі тику в Україні з великою часткою вірогідності можна почати з дня ухвалення Указу Президента України № 341/2001 «Про Концепцію державної регіональ ної політики» – 25 травня 2001 року. Загалом цей документ мав більш теоретичнометодичний характер і не містив головного – способу та параметрів моніторингу його виконання, а ме ханізми реалізації державної регіональної політики не мали інноваційного характеру. Незважаючи на це, частина елементів насамперед інституційного харак теру, хоча із значним запізненням, була реалізована, зокрема було визначено в 2007 році центральний орган виконавчої влади, відповідальний за реаліза цію державної регіональної політики – Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Проте створивши нове міністерство, яке мало бути утворене ще до 2003 року відповідно до згаданої концепції, уряд так і не роз вів чітко повноваження у цій сфері між Міністерством економіки та новоутво реним міністерством, що видно із таблиці, наведеної нижче. Порівняльна таблиця повноважень у сфері регіонального розвитку між Мінекономіки та Мінрегіонбудом Мінекономіки Мінрегіонбуд Постанова від 26 травня 2007 р. Постанова від 16 травня 2007 р. N 777 «Про затвердження Положення № 750 про Міністерство економіки України» Сфера Мінекономіки є головним (провід ним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпе чення реалізації державної еконо мічної, цінової, інвестиційної та зов нішньоекономічної політики, а також

41

Мінрегіонбуд є головним (провід ним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури та

Сфера

Мінекономіки Мінрегіонбуд міжвідомчої координації з питань містобудування, удосконалення ад економічного і соціального співро міністративнотериторіального ус бітництва України з ЄС трою України

Завдання Розроблення в межах своїх повно важень та забезпечення відповід но до законодавства реалізації державної регіональної політики, організація роботи, пов’язаної із створенням умов для динамічно го, збалансованого соціальноеко номічного розвитку країни та її регіонів

Участь у формуванні та забезпечення реалізації державної регіональної по літики…, підготовка і внесення пропо зицій щодо підвищення ефективності сприяння узгодженню діяльності цен тральних і місцевих органів виконав чої влади, органів місцевого самовря дування у цій сфері, залучення громадськості до участі у підготовці та обговоренні проектів відповідних рі шень органів державної влади

Вживає в межах своїх повнова жень заходів щодо формування економічно достатніх територіаль них громад, зміцнення їх матері альнофінансової бази, сприяє комплексному соціальноеконо мічному розвитку територій

Вносить пропозиції щодо формуван ня державної регіональної політики … та удосконалення адміністратив нотериторіального устрою

Бере участь у розробленні і здій сненні заходів, спрямованих на розбудову інфраструктури регіо нів, розвиток міжрегіонального економічного співробітництва

Участь у розробленні та впровад женні правового, економічного та організаційного механізму вирівню вання і стимулювання сталого роз витку регіонів, їх співробітництва, здійсненні відповідно до законодав ства заходів щодо подолання депре сивності окремих територій, …

Забезпечує загальну координацію Сприяє відповідно до законодавства транскордонного співробітництва розвитку міжрегіонального та тран та контроль за дотриманням зако скордонного співробітництва нодавства з питань транскордон ного співробітництва Здійснює організаційнометодичне керівництво та координацію робо ти з підготовки прогнозів еконо мічного і соціального розвитку Ав тономної Республіки Крим, областей, районів і міст на серед ньостроковий період та програм

42

Забезпечує координацію діяльності центральних і місцевих органів ви конавчої влади з розроблення та ви конання планів заходів щодо реалі зації Державної стратегії регіонального розвитку, регіональ них стратегій розвитку

Мінекономіки економічного і соціального роз витку Автономної Республіки Крим, областей, районів і міст на короткостроковий період

Мінрегіонбуд

Незважаючи на те, що Концепція передбачала також утворення агенцій регіонального розвитку ще до 2003 року, вони так і не були створені. Ті аген ції, які існують сьогодні в регіонах, є звичайними громадськими організація ми, які працюють не завдяки державній політиці та державній підтримці, а виключно завдяки активності окремих людей та донорській підтримці. Концепція також дала поштовх формуванню нормативноправового за безпечення державної регіональної політики. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 437р «Про заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної по літики» затверджено план заходів з реалізації Концепції, відтак в Україні з’явились: Постанови Уряду від 24 червня 2006 р. № 860 «Про затвердження Порядку здійснення моніторингу показників розвитку регіонів, районів, міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення для визнання територій депресивними» та від 23 травня 2007 р. № 751 «Про затвердження Порядку підготовки, укладення та виконання угоди щодо регіо нального розвитку і відповідної типової угоди». Проте найважливішим тут став Закон України «Про стимулювання роз витку регіонів» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 51, ст . 548) {Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3235(IV (3235(15) від 20.12.2005, ВВР, 2006, № 9, № 10–11, ст . 96} На основі цього закону було розроблено Державну стратегію регіональ ного розвитку, що була затверджена Постановою Уряду від 21 липня 2006 р. № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального роз витку на період до 2015 року» {Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 750 (750(2007(п) від 16.05.2007} Тут є чинним Розпорядження КМУ від 29 липня 2009 р. № 891р «Про затвердження плану заходів на 2010 рік щодо реалізації Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року». Цей закон та Державна стратегія регіонального розвитку мали слугувати розробленню регіональних стратегій розвитку та угод між Урядом України та українськими регіонами в особі обласних рад (Верховної Ради АРК). 43

На жаль, цього виявилось мало. Як показує аналіз, кожен з названих вище документів живе власним життям, а пріоритети, визначені в цих документах, не є гармонізованими. Як приклад, наводимо пріоритети, визначені в основних документах для Львівської області. Предметом Угоди між Урядом України та Львівською обласною радою є уз годжена протягом 2009–2013 років діяльність сторін щодо здійснення спільних заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з реалізації в регіоні державної стратегії регіональ ного розвитку, а також з реалізації стратегії розвитку Львівщини до 2015 року. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2007 № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» пріоритетними напрямами розвитку для Львів2 ської області визначено: – розвиток прикордонного співробітництва; – розбудова інфраструктури на пунктах пропуску через державний кордон; – розбудова транспортної мережі, розвиток логістики; – реструктуризація вугільної, гірничовидобувної та хімічної промисло вості; – розвиток високопродуктивного агропромислового виробництва; – розвиток курортнорекреаційної сфери; – створення наукововиробничих кластерів; – противопаводковий захист. Згідно з Угодою щодо регіонального розвитку Львівської області між Кабінетом Міністрів України та Львівською обласною радою визначено такі пріоритетні напрями економічного та соціального розвитку: – реструктуризація та розвиток базових галузей промисловості; – розвиток системи життєзабезпечення населених пунктів; – створення ефективної системи в галузі охорони навколишнього при родного середовища; – збереження історикокультурної спадщини. Навіть побічний аналіз пріоритетів показує, що навряд чи можна говори ти про реальний економічнозбалансований розвиток області. Тим паче, що сама регіональна стратегія має приблизно такий же рівень загальності, як і Державна стратегія регіонального розвитку (що допустимо для документа на ціонального рівня), але пріоритети, визначені в регіональній стратегії при їх розв’язанні, прогнозовано можуть мати значно менший вплив на зростання 44

економічного потенціалу області і мають більш загальний характер, універ сальний для будьякого регіону України. Фактично Закон «Про стимулювання розвитку регіонів» не містить іннова ційних інструментів для вирішення проблем асиметрії розвитку регіонів, а «угоди щодо регіонального розвитку», особливо в умовах відсутності для таких угод цільового фінансування, навряд чи можуть вирішити проблеми державної регіональної політики, про які мова йшла вище. Не випадково, що за чотири ро ки чинності закону є лише дві угоди – з Донецькою та Львівською областями. Ще одна проблема регіонального розвитку, яка мала б вирішуватися цим законом – подолання депресивності окремих територій у регіонах – також за лишається невирішеною. Сьогодні немає реального інструмента для її вирі шення, оскільки програми подолання репресивності так і не стали реальністю, а визначених джерел фінансування для таких програм закон не передбачає. Мало того, останнім часом з уст окремих політиків та урядовців часто можна почути, що ніяких «депресивних» територій у нас немає і бути не мо же, тому взагалі слід відмовитись від цього терміну і самого закону. Проте чи вирішиться сама по собі проблема реальної депресивності окремих міст та ра йонів? Адже сьогодні цілком нормальним явищем є знелюднення не лише по ліських чи кіровоградських сіл, а й цілих луганських містечок, де закрилися усі шахти, а міська інфраструктура, яка була прив’язана виключно до шахт, за раз виглядає повністю зруйнованою. Державна регіональна політика, яка до недавнього часу в Україні сприй малась виключно як допомога бідним регіонам, себе не виправдала. Асиметрії у регіональному розвитку не пом’якшуються, натомість постійний перерозпо діл ресурсів від економічно більш спроможних регіонів до менш спроможних призводить до міжрегіональної напруженості та позбавляє регіони від стиму лів до економічного зростання. В межах держави не відбувається вирівнюван ня не лише з точки зору валового регіонального продукту, а й передусім у ре гіональному індексі людського розвитку, що вкрай загрозливо для згуртованості регіонів та єдності нації. Перебування України вже тривалий час на узбіччі європейських інтегра ційних процесів не лише не дозволяє залучати в Україну значних європей ських коштів, а й призводить до неефективного використання українських бюджетних ресурсів, оскільки інструменти регіональної політики, що застосо вуються в Україні, далекі від тих, що позитивно зарекомендували себе не тіль ки в європейських державахчленах ЄС, а й у державахкандидатах, та таких нових «тиграх», як Корея чи Китай. 45

Отже, Україні потрібна нова державна регіональна політика, базована на нових інноваційних і водночас перевірених в ефективних державах інстру ментах її проведення.

Якою має бути нова регіональна політика? Від відповіді на це запитання залежить не лише економічне благополуч чя регіонів, а передусім збереження України як єдиної цілісної держави, де ко жен громадянин почувається у безпеці і має гарантований державою рівень публічних послуг, умови проживання незалежно від місця власного народ ження чи проживання. Перманентні вибори, незбалансована політична реформа, пропорційні вибори до місцевих рад та посилення на цій основі регіонального егоїзму за гострили проблему гармонізації міжрегіональних відносин. Проте питання тут зовсім не в «бідних» та «багатих» регіонах. Відмінності між регіонами мають не лише економічний, а й екологічний, демографічний, освітній, зрештою, світоглядний характер. Хоча в Україні та поза її межами багато аналітиків та політиків оперують поняттям «розкол», насправді «розколу» ще немає, хоча така загроза зберіга ється. А її коріння ми маємо шукати в нашій історії. Початок, напевне, було закладено у часи Руїни, коли Лівобережжя і Пра вобережжя мали різних гетьманів, тяжіли до різних союзників і, зрештою, опинилися в межах різних держав. Далі революційні події на теренах України у 1917–1920 рр.: УНР – ЗУНР – УРСР. Знову ж українці з різних регіонів України воювали в різних арміях, за різні інтереси і знову ж одна частина українських земель стала «радянською» в СРСР, а інша «польською», «чеською», «румунською» територіями. Перебування різних частин України в різних державах призвело до змін у етнічному складі населення цих частин України, його релігійних уподобань, від мінностей у сприйнятті історії та формуванні власних міфів, своєї значимості. На жаль, «розкол» став одним із стереотипів сприйняття України як на Заході (Європа), так і на Сході (Росія), а найголовніше – домінуючим прийо мом у політичній боротьбі українських партій. Насправді міфологізація розколу фактично провокує переростання від мінностей та суперечностей між регіональними спільнотами у розкол. У регіональному вимірі за різними показниками ми маємо досить різне групування українських регіонів. Спробуємо відобразити таке групування за різними показниками. 46

1. Склад населення. У 16 областях України та у місті Києві кількість етнічних українців знач но більша середньоукраїнського показника – 89–97%. У 5 областях кількість українців близька до середньоукраїнського показ ника – 69–82%, а другою національною групою у них є російська. У 2 областях кількість українців близька до середньоукраїнського показ ника – 69–82%, а другою національною групою у них є угорська (Закарпаття) та румунська (Буковина). У 3 областях кількість українців є нижчою загальноукраїнського показ ника, але українці там становлять понад 50%. В Автономній Республіці Крим українці становлять близько 25% населення. Отже, за цим показником ми маємо принаймні 4 групи регіонів. 2. Індекс матеріального добробуту3.

За показником індексу матеріального добробуту ми знову бачимо декілька груп областей, однак зовсім в іншій конфігурації. Низьким рівнем вирізняються найменш урбанізовані області, де домінує сільське господарство та значна час тка сільського населення. Найбільш благополучні крайні східні області: Луган ська, Донецька, Запорізька. Краща ситуація щодо інших частин України спостері гається також на крайньому заході держави. Натомість вся центральна, північна та південна Україна має низькі показники матеріального добробуту населення. 3 Карта із матеріалів наради Президента України з головами МДА, 19.09.07 р.

47

3. Індекс демографічного розвитку4.

Демографічна ситуація в Україні є досить напруженою. Депопуляція на селення є надзвичайно важким викликом, на який не відреагувати простими засобами. Але навіть на фоні загальноукраїнської проблеми можна побачити , що у найбільш благополучних з точки зору економічного розвитку областей Сходу найгірша демографічна ситуація. Зрештою все це призводить ще до іншої конфігурації областей за показ ником індексу людського розвитку, який напевне має бути визначальним для характеристики державної регіональної політики. 4. Індекс людського розвитку.

4 Те ж саме.

48

За індексом людського розвитку ми маємо за винятком Києва та Севасто поля лише три області (Львівську, Полтавську та Харківську) із середнім рів нем розвитку. Натомість низький рівень цього показника є характерним як для економічно розвинутого Донбасу, так і для поліської Чернігівщини, сіль ськогосподарської Вінниччини. На основі такого аналізу можна зробити висновок, що різним україн ським регіонам притаманна різна гострота загальноукраїнських проблем, а різка їх диференціація за різними показниками, особливо інтегральним – ін дексом людського розвитку, є додатковим фактором суспільної напруженості та відчуження між регіонами. Отже, нова державна регіональна політика має бути орієнто ваною насамперед на людину, а всі інструменти реалізації цієї політики – мати кінцевим результатом саме забезпечення високої якості життя людини у процвітаючому регіоні процвітаючої країни. Тут подано два останні документи, що були підготовлені робочими групами, створеними Кабінетом Міністрів України та Міністерством регі онального розвитку та будівництва України за останній рік і які, на наш погляд, у разі їх ухвалення та, головне, реалізації можуть істотно набли зити українську державну регіональну політику до потреб людини та гармонізувати інструменти її реалізації з інструментами Європейського Союзу.

Концепція дежавної регіональної політики від 04.07.2008 року як новий погляд на єдність держави через регіо( нальний розвиток У грудні 2009 року на португальському острові Мадейра відбувся Світо вий форум з питань регіонального розвитку, у якому взяли участь представ ники майже трьох десятків держав з різних континентів. Тут були представле ні як наші найближчі сусіди – поляки та росіяни, так і такі далекі країни, як Австралія, Китай, Південна Африка, Канада. Саме там була озвучена нова філософія державної регіональної політики: «Державна регіональна політика – це не допомога бідним. Це засіб забезпе чити згуртованість та тривале існування держави або такого наддержавного утворення, як Євросоюз». Слухаючи виступи учасників, ми зрозуміли, що останні розробки у сфері регіональної політики, зроблені за останній рікдва, адекватно відповідають світовим тенденціям та кращим практикам різних держав. 49

Концепція державної регіональної політики, розроблена Міністерством регіонального розвитку та будівництва України за дорученням Кабінету Мі ністрів України і розглянута та схвалена Урядом5 4 липня 2008 року мала би стати базовим концептуальним документом, у якому формулюється політика держави щодо реагування на зовнішні та внутрішні виклики, які постали пе ред Україною. У цьому документі викладено стратегічне бачення ролі держави у досяг ненні мети діяльності державної влади – високого рівня життя українських громадян незалежно від місця їхнього проживання в Україні. Концепція містить: – формалізацію викликів, що стоять перед державою; – актуалізацію термінології для цілей сучасної державної регіональної політики; – визначення мети та принципів; – міжнародні аспекти реалізації; – напрями та пріоритети; – засади територіальної організації публічної влади; – запровадження нових інструментів реалізації державної регіональної політики у сферах фінансовоекономічного забезпечення, підвищення конкурентоспроможності територій, інноваційного розвитку, інститу ційного забезпечення, інтеграції регіонів та партнерства; – принципи моніторингу регіонального розвитку та розробки на основі результатів моніторингу заходів державного реагування. Концепція є основою для підготовки та ухвалення нових нормативно правових актів України та внесення необхідних змін до чинних актів. Частина положень Концепції можуть застосовуватись і без змін чинної нормативно правової бази, оскільки задають нову філософію ставлення до проблем регіо нального розвитку та регіональної політики. Особливістю Концепції державної регіональної політики є новий алго ритм розроблення політики: аналіз викликів – ідентифікація проблем – визначення пріоритетів – вироблення інструментів політики  роз роблення стратегій, програм, проектів, заходів – втілення їх на рів ні держави та регіонів – моніторинг виконання заходів, одержання результатів та досягнення впливу – розроблення на цій основі дер 5 Оскільки схвалення відбулось протокольним рішенням, без ухвалення акта Кабінету Мі( ністрів, то текст концепції навіть не розміщений на сайті Уряду, а сама концепція так і не стала обов’язковим документом.

50

жавного реагування – впровадження заходів державного реагуван ня. У новій Концепції поновому ідентифіковано головну мету державної ре гіональної політики: забезпечення високого рівня якості життя людини неза лежно від місця її проживання через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграції регіонів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному просторі, максимально повного використання їх потенціалу з урахуванням природних, економічних, історич них, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурен тоздатності регіонів та територіальних громад.

Нова термінологія Для зрозумілого та придатного для всіх застосування понять Концепція державної регіональної політики вводить в обіг новий понятійний апарат, ба зований на міжнародному досвіді та українських традиціях, що почали фор муватися, який остаточно має бути закріплено у Законі «Про засади державної регіональної політики»: державна регіональна політика – сукупність заходів, засобів, меха нізмів, інструментів та взаємоузгоджених дій центральних та місцевих орга нів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для створення повноцінного життєвого середовища для людей на всій території України та забезпечення високого рівня якості життя людини й просторової єдності дер жави та сталого розвитку її регіонів; регіональний розвиток – позитивна динаміка процесу соціальних, економічних, екологічних, гуманітарних та інших змін у відповідних регіонах як складова здійснення загальнодержавної стратегії розвитку країни відпо відно до сформульованих цілей; регіон – визначене законодавством територіальне утворення субнаці онального рівня із системою органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севас тополь); макрорегіон – визначене законодавством, для досягнення особливих цілей розвитку, територіальне утворення у складі декількох регіонів чи їх частин, які об’єднані за спільними ознаками та яким притаманні спільні проб леми розвитку; мікрорегіон – територіальне утворення у межах регіону (частина регі ону), що характеризується цілісністю та особливостями розвитку; 51

суб’єкти регіонального розвитку – органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які беруть участь у розробленні та реалізації програм і проектів регіонального розвитку; організації громадянського суспільства – громадські, благодійні організації, фонди, асоціації, інші недержавні об’єднання осіб та установи, що створюються та діють без мети отримання прибутку; проект регіонального розвитку – комплекс взаємопов’язаних захо дів для вирішення окремих проблем регіонального розвитку, оформлених у документ за встановленою законодавством формою, яким визначаються спіль ні дії учасників проекту, а також ресурси, необхідні для досягнення цілей про екту протягом установлених термінів; програма регіонального розвитку – комплекс взаємопов’язаних завдань та заходів довготривалого характеру, які спрямовані на досягнення визначених цілей регіонального розвитку, що готуються та затверджуються у встановленому законодавством порядку та реалізовуються через проекти ре гіонального розвитку, об’єднані спільною метою; просторове узгодження – процес та результат гармонізації на кон кретній території інтересів усіх суб’єктів регіонального розвитку, його соці альноекономічних, екологічних, інформаційних, гуманітарних та етнонаціо нальних складових; індекс регіонального людського розвитку – інтегральний показ ник, який відображає якість життя людини в кожному регіоні порівняно з ін шими регіонами України за оцінками їх демографічного розвитку, розвитку ринку праці, матеріального добробуту населення, умов його проживання, рів ня освіти, стану та охорони здоров’я, соціального середовища, екологічної си туації, фінансування людського розвитку.

Напрями сучасної державної регіональної політики Напрями сучасної державної регіональної політики мають бути скон центровані на вирішенні нагальних проблем та відповідати пріоритетам по літики. До напрямів державної регіональної політики насамперед належить: z формування ефективної системи публічної влади в регіонах для надан ня якісних публічних послуг людям; z стимулювання міжрегіональної інтеграції, подолання міжрегіонально го відчуження та інтеграції регіональних інформаційних, освітніх просторів у єдиний загальноукраїнський простір; 52

створення ефективних механізмів представництва на загальнонаціо нальному рівні інтересів регіонів, а на регіональному – територіальних громад, забезпечення врахування самобутності регіонів та їх конку рентних переваг при формуванні та реалізації державної регіональної політики. Відповідно пріоритетами політики визначено: – оптимізацію територіальної основи публічної влади з упорядкуванням меж адміністративнотериторіальних одиниць, чітким розподілом сфе ри повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органа ми місцевого самоврядування; – створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, підви щення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави; – запровадження критеріїв визначення «проблемних» територій у регіо нах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися; – запровадження дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональ ної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефек тивного використання місцевих ресурсів. Реалізація нової державної регіональної політики потребує нових ін струментів у відповідних сферах: фінансовоекономічного забезпечення; під вищення конкурентоспроможності територій та сприяння інноваційному роз витку; інституційного забезпечення; інтеграції регіонів та партнерства. Найважливішим є інструментарій у сфері фінансовоекономічного та ін ституційного забезпечення, до якого належить: 1) бюджетне планування (коротко, середньотермінове та перспективне); 2) бюджетне вирівнювання; 3) цільові трансферти для вирішення пріоритетних завдань регіонів; 4) бюджети розвитку всіх місцевих бюджетів, які формуються на довго строковій основі та стабільних джерелах надходжень; 5) концентрація фінансових ресурсів для досягнення пріоритетних цілей та реалізації програм регіонального розвитку; 6) прямі державні інвестиції для реалізації проектів, спрямованих на роз будову та модернізацію інфраструктури; 7) окремі бюджетні програми стимулювання розвитку регіонів; 8) стратегічне планування регіонального розвитку; z

53

9) угоди щодо регіонального розвитку; 10) фінансування програм та проектів регіонального розвитку через сис тему фондів регіонального розвитку. Як бачимо, нові підходи не відкидають інструментарію, який було на працьовано в попередніх нормативноправових актах, просто до класичного переліку додаються нові інструменти, найважливішим з яких є фонд регіо нального розвитку. На початку, у першій редакції проекту, мова йшла не про один фонд, а їх цілу систему: Національний та регіональні фонди. Далі показано, як могла б функціонувати така система. Проте за наслідками погоджень законопроекту «Про засади державної регіональної політики», враховуючи відсутність дос татніх ресурсів та досвіду управління фондами на регіональному рівні, дове лось відмовитися від регіональних фондів, залишивши лише один – Держав ний фонд регіонального розвитку як спецфонд бюджету. Оскільки саме система фондів регіонального розвитку є зовсім новим ін струментом для України, зупинимося на ньому більш детально.

Система фондів регіонального розвитку (як планувалось) Система фондів регіонального розвитку мала б включати Національний фонд регіонального розвитку та фонди розвитку регіонів. Планувалося, що Фонди є фінансовими установами, які фінансують дов гострокові міжрегіональні та регіональні програми та проекти. Програми та проекти, що фінансуються фондами, мають відповідати пріо ритетам державної регіональної політики. Національний фонд регіонального розвитку мав бути створеним Кабіне том Міністрів України для фінансування довгострокових міжрегіональних та регіональних програм та проектів розвитку вартістю понад 10 млн гривень6. Пропонувалося, що кошти Національного фонду регіонального розвитку формуються за рахунок таких надходжень: 1) п’яти відсотків від податку на прибуток підприємств, за винятком під приємств комунальної власності; 2) дотацій з державного бюджету за окремою статтею на політику регіо нального розвитку; 6 Ця сума може бути і вищою. Рішення про збільшення нижньої межі фінансування проек( тів з Національного фонду може бути ухвалене вищим органом управління фонду за погоджен( ням з Національною радою з питань державної регіональної політики.

54

3) міжнародної та іноземної фінансової допомоги; 4) кредитів, якщо на це надано згоду Національної ради з питань держав ної регіональної політики; 5) інших коштів, не заборонених законом. Якщо спроектувати ці вимоги на нинішній рівень податку на прибуток підприємств, що формується в Україні, то мінімальна сума надходжень до цьо го фонду може становити понад 2,4 млрд гривень; це у два рази більше, ніж субвенція на соціальноекономічний розвиток регіонів, що надавалася регіо нам з державного бюджету України у 2008 році (1,15 млрд гривень). Для по рівняння, у 2009 році через кризу станом на грудень профінансовано менше 600 млн гривень. Наявність такого фонду відкриває ще одне додаткове джерело надход жень – міжнародні фінансові інституції та транснаціональні банки. Світовий банк, Морган груп, Дексія груп, низка інших крупних гравців на фінансовому ринку зацікавлені вкласти великі кошти у проекти в Україні (принаймні так було станом на липень 2008 року), проте адмініструвати невеликі, за їх мірка ми проекти, вони не будуть, це може здійснювати Національний фонд. Через те виглядає цілком реальним залучення до цього фонду зовнішніх ресурсів ще до 5млрд гривень. Важливо, що кошти фонд міг би надавати як у вигляді грантів (на безпо воротній основі), так і у вигляді кредитів. Це залежатиме від змісту проекту. Наприклад, у Дніпропетровську існує величезна проблема – комунікація між правим і лівим берегами Дніпра. Пот рібен міст через Дніпро. Проте міст у цьому випадку потрібен не тільки місту, він стане важливим чинником сполучення між кількома регіонами правобе режної та лівобережної України, скоротить час та здешевить витрати на рух товарів між цими регіонами. Тому такий проект може бути профінансованим на безповоротній основі. Якщо ж, приміром, біля цього мосту Дніпропетровськ має намір облашту вати площадку для інвестиційного проекту, яка може бути продана інвестору, то кошти на її облаштування будуть надані у формі кредиту. Фактично новий інструмент, крім прагматичної ролі фінансування про ектів, які мають давати досить швидку економічну віддачу, матиме важливу виховну та навчальну роль. Поперше, фінансову підтримку отримають лише ті, хто є ініціативним та достатньо кваліфікованим, аби підготувати економічно спроможний проект; подруге, працюючи з українськими фондами, регіональна та місцева влада 55

зможе не лише оволодіти новим фінансовим інструментом для регіонального розвитку, а й навчитися готувати проекти для отримання коштів із європей ських структурних фондів у недалекому майбутньому. Регіональні фонди розвитку створюватимуться в регіонах і фінансувати муть більшість невеликих, але абсолютно конкретних проектів у регіонах.

Державний фонд регіонального розвитку (згідно з погодженим проектом Закону «Про засади державної регіональної політики») Після розроблення та спроби узгодити з центральними органами вико навчої влади першу редакцію законопроекту «Про засади державної регіо нальної політики» ми зіткнулися із серйозною проблемою – переконанням Мінфіну, Держказначейства, ДПА, КРУ, що фонди регіонального розвитку, як фінансові установи із своїм менеджментом, є потенційними корупціонерами, де кошти будуть просто вкрадені або там процвітатиме відвертий лобізм, як це було з Тендерною палатою у сфері державних закупівель. Тому в останній редакції законопроекту від 02.12.09 року разом із вище названими органами насамперед завдяки Міністерству фінансів було знайде но нову формулу існування уже єдиного Державного фонду регіонального розвитку, який є складовою частиною спеціального фонду Держав2 ного бюджету України і має постійне багаторічне бюджетне призначення. Фактично нова формула Державного фонду регіонального розвитку по єднала європейський підхід до фінансування заходів та проектів регіонально го розвитку через процедури фонду та відповідає українській традиції, що бюджетні кошти можуть бути використані винятково через державні розпо рядники коштів відповідно до традиційних процедур та з дотриманням усієї системи державного контролю. Аби уберегти Фонд від лобізму та корупції, законопроектом передбачено цілу низку спеціальних процедур, які практично неможливо обійти. Адже фонд фінансує лише ті проекти, які відповідають таким вимогам: – проект, що подається на фінансування з Фонду, має отримати погод ження на рівні координаційної ради розвитку регіону; – проект має відповідати плану заходів з реалізації програми розвитку регіону, яка, в свою чергу, має відповідати державній стратегії регіо нального розвитку; – має бути частка фінансування з місцевого бюджету; 56

– проект має відповідати пріоритетам, визначеним Національною коор динаційною радою на поточний рік; – проект має перемогти на конкурсі проектів. Особлива увага приділяється процедурі проходження коштів від Фонду до виконавця та контролю, який є жорсткішим, ніж той, який існує сьогодні для бюджетних коштів, адже до такого контролю долучається контроль з боку Національної координаційної ради. Нижче у таблиці наведено оцінку ступеня вірогідності окремих ризиків порушення цільового використання коштів Державного фонду порівняно з чинними сьогодні механізмами підтримки регіонального розвитку. Ризики

Державний фонд регіональ ного розвитку (проект ЗУ «Про засади державної регіональної полі( тики»)

Кошти Стабілізацій ного фонду для реа лізації інвестицій них проектів соціальноекономіч ного розвитку (2009 рік) (ЗУ «Про держав( ний бюджет України на 2009 рік», Поста( нова КМУ від 28.01.2009 № 47 «Про затвердження поряд( ку використання у 2009 році коштів Ста( білізаційного фонду для реалізації інвес( тиційних проектів со( ціально(економічного розвитку регіонів»)

Субвенція з державно го бюджету місцевим бюджетам на соціаль ноекономічний роз виток (2008 рік) (ЗУ «Про державний бюд( жет України на 2008 рік», Постанова КМУ від 2.04.2008 р. № 2 «Про затвердження По( рядку використання у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на соціально(економічний розвиток»)

Зміна бюджет ного призна чення коштів та недофінан сування окре мих заходів

Низький Державний фонд регіонального розвитку є час( тиною спеціаль( ного фонду бюд( жету

Середній Є ризик ненаповнення Стабілізаційного фон( ду необхідною сумою коштів

Суттєвий Видатки бюджету на надання Субвенції з дер( жавного бюджету міс( цевим бюджетам на со( ціально(економічний розвиток відносяться до загального фонду бюджету, тому мо( жуть бути перерозпо( ділені

57

Ризики

Кошти Стабіліза Субвенція з держав ційного фонду для ного бюджету місце Державний фонд реалізації інвести вим бюджетам на со регіонального ційних проектів со ціальноекономіч ціальноекономіч розвитку ний розвиток ного розвитку (2008 рік) (2009 рік)

Надання коштів на цілі, що не відповідають ці лям державної регіональної по літики

Низький виділення коштів виключно на реалі( зацію Плану реалі( зації Державної стратегії регіо( нального розвитку

Суттєвий Щорічне встанов( лення Законом Укра( їни «Про Державний бюджет України» та відповідним ак( том Кабінету Мініс( трів України лише відкритого орієн( товного переліку напрямків фінансу( вання та бюджетів( бенефіціарів

Суттєвий Щорічне встановлен( ня Законом України «Про Державний бюд( жет України» та від( повідним актом Кабі( нету Міністрів України лише відкри( того орієнтовного пе( реліку напрямків фі( нансування та бюджетів(бенефіціа( рів

Одноосібне прий няття рішення стосовно надання коштів

Низький Прийняття рішень Національної коор( динаційною радою регіонального роз( витку, до якої вхо( дять представни( ки регіонів, та їх затвердження Ка( бінетом Міністрів України;

Суттєвий Перелік конкретних об’єктів формується Мінрегіонбудом на підставі роботи ут( вореної ним комісії та затверджується розпорядженням КМУ;

Середній Перелік конкретних об’єктів формується Кабінетом Міністрів України за погоджен( ням із Комітетом Верховної Ради Украї( ни з питань бюдже( ту;

Низький Виокремлення фун( кції адмініструван( ня коштів шляхом створення Бюро з управління Держав( ним фондом регіо(

Суттєвий Головні розпорядни( ки бюджетних кош( тів одноосібно здій( снюють бюджетне планування та пері( одичний внутрішній

відсутнє обов’язкове відсутнє обов’язкове погодження з пред( погодження з пред( тендерна процеду( ставниками регіонів ставниками регіонів ра відбору програм (проектів) регіо( нального розвитку Одноосібне ви конання фун кцій плануван ня, управління та контролю

58

Суттєвий Головні розпорядники бюджетних коштів одноосібно здійсню( ють бюджетне плану( вання та періодичний внутрішній фінансо(

Ризики

Кошти Стабіліза ційного фонду для Державний фонд реалізації інвести регіонального ційних проектів со ціальноекономіч розвитку ного розвитку (2009 рік) нального розвитку; фінансовий конт( роль за використан( перехресний фінан( ням коштів держав( совий контроль з ного бюджету та боку Мінрегіонбуду, надають лише під( Мінфіну та Націо( сумкові звіти іншим нальної координа( центральним орга( ційної ради регіо( нам виконавчої вла( нального розвитку; ди;

Виділення кош тів незважаючи на порушення процедур закупі вель та фінансо вої дисципліни

Субвенція з держав ного бюджету місце вим бюджетам на со ціальноекономічни й розвиток (2008 рік) вий контроль за вико( ристанням коштів державного бюджету та надають лише під( сумкові звіти іншим центральним орга( нам виконавчої влади; органи державного фі( нансового контролю здійснюють лише пе( ріодичні перевірки об’єктів фінансування у разі відсутності внутрішнього фінан( сового контролю та перевірки за звернен( нями громадян і пра( воохоронних органів

встановлення зако( ном вимоги постій( ного нагляду з боку органів державного фінансового конт( ролю

органи державного фінансового контро( лю здійснюють ли( ше періодичні пере( вірки об’єктів фінансування у разі відсутності внут( рішнього фінансово( го контролю та пе( ревірки за зверненнями грома( дян і правоохорон( них органів

Низький Перехресний фінан( совий контроль з боку Мінрегіонбуду, Мінфіну та Націо( нальної координа( ційної ради регіо( нального розвитку;

Суттєвий див. вище

Суттєвий див. вище

Законодавством Ук( раїни не передбаче( но обов’язковий зов( нішній контроль кожного етапу про( цесу закупівель саме під час їх проведення та відповідно їх при( пинення (повторне проведення окремих

Законодавством Укра( їни не передбачено обов’язковий зовніш( ній контроль кожного етапу процесу закупі( вель саме під час їх проведення та відпо( відно їх припинення (повторне проведен( ня окремих етапів) у

застосування про( цедур закупівель Світового банку, що передбачають

59

Ризики

Кошти Стабіліза ційного фонду для Державний фонд реалізації інвести регіонального ційних проектів со ціальноекономіч розвитку ного розвитку (2009 рік)

обов’язковість зов( нішнього контро( лю на кожному етапі закупівель Відсутність від Низький повідальності Обов’язкова умова ініціатора прог фінансової участі рами (проекту) (співфінансування); за кінцевий ре зультат обмеження терміну реалізації програм (проектів), що фі( нансуються з Дер( жавного фонду регі( онального розвитку;

етапів) у разі вияв( разі виявлення пору( лення порушень шень

Суттєвий Відсутність чіткого визначення законо( давством необхід( ності фінансової участі бюджетів( одержувачів коштів, обмеження строку освоєння коштів та відповідальності за використання кош( тів іншими суб’єк( тами

Середній Відсутність чіткого визначення законо( давством необхіднос( ті фінансової участі бюджетів(одержува( чів коштів та відпові( дальності за викорис( тання коштів іншими суб’єктами

Суттєвий Відсутність чітких законодавчих обме( жень щодо суб’єктів, які можуть надава( ти пропозиції та ос( участь ініціаторів воювати кошти у визначенні пріо( ритетів державної регіональної полі( тики

Суттєвий Відсутність чітких законодавчих обме( жень щодо суб’єктів, які можуть надавати пропозиції та освою( вати кошти

солідарна відпові( дальність ініціато( рів програм (проек( тів) та кінцевих отримувачів коштів Конфлікт інтере сів ініціаторів програм (проек тів) регіональ ного розвитку

Субвенція з держав ного бюджету місце вим бюджетам на со ціальноекономічни й розвиток (2008 рік)

Низький Система обмежень щодо можливих іні( ціаторів програм (проектів);

60

Ради регіонального розвитку 7 Ще одним принциповим положенням законопроекту є запровадження системи спеціальних погоджувальних процедур через систему консультатив нодорадчих органів, які створюються відповідно до цього закону. Проблемою української політичної дійсності є її велика конфліктність. Усі конфліктують зі всіма. Фактично на національному, регіональному, а поде куди і на місцевому рівнях, не існує інструментів для погодження інтересів різних суб’єктів регіональної політики. Вироблення політики відбувається за принципом – переможець отримує все. А цей принцип по своїй суті є конфліктним. Відсутність поетапних кон сультацій між владою національного, регіонального та місцевого рівнів, вра хування державних, регіональних, місцевих інтересів, інтересів бізнесу, нау ки та громадськості призводить до неприйняття розробленої політики певними її суб’єктами. Через те ефективність такої політики є низькою. Розв’язати цю проблему має система спеціально утворених для цього ор ганів – Національної координаційної ради регіонального розвитку та коорди наційних рад розвитку регіонів, що будуть створені в регіонах. Саме така модель добре зарекомендувала себе в багатьох східноєвропей ських країнах. Óðÿä

Íàö³îíàëüíà êîîðäèíàö³éíà ðàäà

Á³çíåñ, íàóêà, ãðîìàäñüê³ñòü

ÎÄÀ

Êîîðäèíàö³éíà ðàäà ðîçâèòêó ðåã³îíó

Îáëðàäà

Á³çíåñ, íàóêà, ãðîìàäñüê³ñòü 7 Назви таких органів можуть бути різні. В першій редакції проекту мова йшла про Націо( нальну раду з питань державної регіональної політики та ради регіонального розвитку. В ос( танній редакції проекту назви рад зробили більш уніфікованими – Національна координаційна рада регіонального розвитку, координаційні ради розвитку регіонів.

61

Отже, Національна рада створюється з метою узгодження загальнодер жавних та регіональних інтересів у процесі розроблення та реалізації дер жавної регіональної політики. Головою Національної ради за посадою є Прем’єрміністр України, заступ ником Голови – керівник центрального органу виконавчої влади з питань ре гіональної політики. До складу Національної координаційної ради регіонального розвитку входять: 1) керівники центральних органів виконавчої влади у сферах: фінансів, економіки, зовнішньої політики, культури, охорони навколишнього природно го середовища, аграрної політики, промислової політики, охорони здоров’я, освіти і науки, земельних ресурсів, транспорту та зв’язку, з питань цивільного захисту, інших центральних органів виконавчої влади; 2) уповноважені представники координаційних рад розвитку регіонів; 3) по одному представнику від всеукраїнських асоціацій органів місцево го самоврядування, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, Асо ціації агенцій регіонального розвитку України, Національної академії наук Ук раїни, Національної академії державного управління при Президентові України, Торговопромислової палати України. Національна рада не підміняє собою жоден орган виконавчої влади. Вона лише попередньо розглядає проекти актів Уряду, які після їх схвалення радою набувають чинності відповідно до конституційних процедур, через акти Кабі нету Міністрів України. Аналогічно національному рівню на рівні регіонів діють свої координа ційні ради. Причому у регіоні може бути лише одна така рада. Рада регіонального розвитку створюється рішенням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської місь ких рад за поданням відповідно Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, об ласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Співголовами Ради регіонального розвитку є відповідно Голова Верховної Ради та Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної ради та відповідної обласної державної адміністрації, голова Київської, Севас топольської міської ради та відповідної міської державної адміністрації. За посадою до складу ради регіонального розвитку входять: міські голови міст обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим) значення, голови районних рад та районних державних адміністрацій, голова Торгово промислової палати, керівник агенції регіонального розвитку. 62

До складу Ради регіонального розвитку включаються представники об’єднань громадських організацій регіону, бізнесасоціацій, провідних нау ководослідних установ регіону та вищих навчальних закладів, що мають ста тус «національних». Організаційне забезпечення діяльності Ради регіонального розвитку здійснює відповідно Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласна, Ки ївська, Севастопольська міські державні адміністрації. Фактично ради регіонального розвитку, крім формальних функцій, викла дених у законі, мають стати важливим елементом залучення до відповідально го процесу регіонального розвитку нині конфронтуючих структур – обласних рад та обласних державних адміністрацій, райрад та райдержадміністрацій. Влада та опозиція, чиновники та науковці, бізнес та громадськість мають від найти своє місце у пошуку напрямів регіонального розвитку. У процесі обговорення проекту закону положення про координаційні ра ди не раз підпадало під шквальну критику, що ніби створюється ще одна пара лельна структура управління, що вони наділяються невластивими повнова женнями, що це мало не є порушенням Конституції. Насправді в Україні органів з подібним завданням – веденням дискусії та обговоренням проблеми із залученням не тільки посадових осіб органу влади, а й представників інших секторів суспільства є достатньо, зокрема це колегії міністерств, державних адміністрацій, та й РНБО працює за таким принципом: її рішення стають справді реальними лише після видання відповідного Указу Президента.

Агенції регіонального розвитку Якщо ради регіонального розвитку є свого роду політичними органами, де виробляється ідеологія та затверджується стратегія регіонального розвит ку, то агенції регіонального розвитку мають стати реальними інституціями, які ведуть повсякденну роботу з пошуку інвесторів для регіону, готують про екти регіонального розвитку, займаються промоцією регіону в Україні та за її межами. Фактично Агенція регіонального розвитку в регіоні має стати модерато ром процесу регіонального розвитку. На жаль, ні місцева державна адміністрація, ні обласна рада не можуть виступати на ринку регіонального розвитку як мобільні, вільні від бюрокра тичних процедур, висококваліфіковані та конкурентоспроможні інституції, і це не є їх головним завданням. 63

Генерувати ідеї та доводити їх до реальних проектів зможуть саме АРР, які будуть створюватись у кожному українському регіоні на засадах приват нопублічного партнерства. Агенції регіонального розвитку засновуються відповідно Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київ ською, Севастопольською міськими радами та відповідними державними ад міністраціями. Засновниками агенції регіонального розвитку можуть бути також регіональні торговопромислові палати, асоціації підприємців, фінан сові установи, що діють у відповідному регіоні, регіональні представництва асоціацій органів місцевого самоврядування чи асоціації органів місцевого самоврядування відповідного регіону, вищі навчальні заклади та наукові ус танови регіону. Фактично заснування АРР має стати спільною волею представницької та виконавчої влади на рівні регіону за участю у цьому процесі місцевого бізне су, громадськості, науки. Тільки таким чином опікування питаннями регіо нального розвитку стане важливим для всіх суб’єктів регіонального розвитку, а не тільки виконавчої влади. Агенції регіонального розвитку утворюватимуться в організаційнопра вовій формі установи. Після заснування це окрема юридична особа з непри бутковим статусом. Її головне завдання не пов’язане з отриманням прибутку в інтересах засновників чи працівників установи. Крім пошуку інвесторів, промоції регіону, АРР допомагатиме суб’єктам регіонального розвитку у підготовці проектів регіонального розвитку, які мо жуть бути підтримані фондами регіонального розвитку, готуватиме пропози ції щодо поліпшення інвестиційного клімату в регіоні, сприяти відповідній раді регіонального розвитку, обласній раді та обласній державній адміністра ції у підготовці стратегій та програм регіонального розвитку. Агенція регіонального розвитку також здійснюватиме реальний моніто ринг регіонального розвитку, виявлятиме проблеми в реалізації програм роз витку та готувати пропозиції щодо їх коригування. Світовий форум регіонального розвитку, про який уже згадувалось на по чатку цієї публікації, організували та успішно провели не органи виконавчої влади Португалії, а Агенція регіонального розвитку Мадейри, невеликого ос трова в Атлантиці із 260тисячним населенням. Проекти, які презентувались учасниками з різних країн і які стосуються регіонального розвитку в їхніх країнах, також готувалися та впроваджували ся подібними агенціями. 64

Дуже цікавою була презентація Агенції регіонального розвитку Катало нії (Іспанія), яка реалізує грандіозний проект із просування Каталонії як в Іс панії, так і світі. Саме АРР висунула лозунг, який ілюструє її місію: «Інвестуй в Каталонію! Експортуй з Каталонії!» 40 представництв, що має Каталонія по світу, завдяки АРР допомагає реалізації цієї місії.

Моніторинг державної регіональної політики В Україні, на відміну від більшості демократичних держав світу, досі не склалася система постійного моніторингу реалізації політики держави в різ них сферах, зокрема у сфері державної регіональної політики. Це можна проілюструвати на прикладі реалізації Концепції державної регіональної політики, яка була ухвалена Указом Президента України ще у 2001 році. Відповідно до плану заходи з реалізації вказаної концепції на період до 2007 року практично були виконані, однак усі проблеми у регіональному розвитку, між регіональних диспропорціях та суперечностях так і залишилися невирішеними. Саме тому ми маємо відійти від оцінки ефективності політики через фор мальне виконання заходів і перейти до оцінки результатів за наперед обрани ми індикаторами. Такі індикатори мають насамперед характеризувати якість життя насе лення і складатися як з досить простих статистичних даних, так і розрахунко вих та оціночних показників. Зокрема визначальним показником має стати індекс регіонального люд ського розвитку. Оскільки цей показник є досить інерційним, його оцінка має здійснюватись кожні три роки. Важливими показниками, що мають характеризувати економічний розви ток населення, є валова додана вартість на душу населення, а також затрати енергії на одиницю доданої вартості в регіоні та рівень податків та інших по даткових платежів, що формуються в регіоні. Для цього слід переглянути перелік статистичних показників, що сьогодні обліковуються Держкомстатом, визначити вимоги до проектів актів, які ухва люються у сфері державної регіональної політики щодо контролю за їх резуль тативністю та передбачити аналітичну складову моніторингу регіонального розвитку та реалізації державної регіональної політики. Першим таким документом моніторингу ситуації має стати Національна доповідь про стан регіонального розвитку України, від якої можна вести відлік та порівняння ситуації в динаміці кожні три роки. 65

Замість підсумку Законопроект «Про засади державної регіональної політики» має стати головним нормативноправовим документом, що остаточно вирішить питання законодавчого оформлення процесу формування та реалізації державної регі ональної політики. 1. У цьому законі чітко визначається система та ієрархія прогнознопла нувальних документів у цій сфері: 1) Державна стратегія регіонального розвитку; 2) стратегії розвитку регіонів; 3) План реалізації Державної стратегії регіонального розвитку; 4) плани реалізації стратегій розвитку регіонів. У свою чергу державна стратегія регіонального розвитку та стратегії роз витку регіонів базуються на Стратегії розвитку України, Генеральній схемі планування території України, схемах планування територій на регіонально му та місцевому рівнях. 2. Закон визначає систему інституцій, відповідальних за розроблення та реалізацію державної регіональної політики та визначає повноваження цих інституцій: 1) центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики; 2) центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики; 3) центральний орган виконавчої влади з питань фінансів; 4) Національна координаційна рада регіонального розвитку; 5) координаційні ради розвитку регіонів. 3. Законом передбачено новий для України, але звичний для світу інстру мент фінансування проектів регіонального розвитку – Державний фонд регі онального розвитку. 4. Закон відкриває можливість для залучення до регіонального розвитку різних секторів суспільства та дає змогу цим секторам у регіоні формувати передумови для економічного зростання та соціального розвитку через Аген ції регіонального розвитку. На наше глибоке переконання, напрям, обраний у Концепції державної регіональної політики та покладений на мову права у законопроекті «Про за сади державної регіональної політики», є перспективним, таким, що відпові дає потребам українських регіонів і кращій європейській практиці.

66

ЗАКОНОДАВСТВО ДЕЯКИХ ДЕРЖАВ СВІТУ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПОЛЬЩА

Закон від 12 травня 2000 року про принципи підтримки регіонального розвитку Розділ 1. Загальні положення Стаття 1. 1. Закон визначає принципи та форми підтримки регіонального розвитку та принципи взаємодії у цій сфері Ради Міністрів та органів урядової адмініс трації з територіальним самоврядуванням, зокрема: 1) установи підтримки регіонального розвитку; 2) порядок здійснення заходів у сфері підтримки регіонального розвитку; 3) принципи укладання та виконання воєводського контракту. 2. Підтримка державою регіонального розвитку здійснюється на підставі документів, передбачених даним законом. 3. Виконання завдань у сфері регіонального розвитку на території воє водства, не віднесене законодавчими нормами до компетенції інших органів, належить до компетенції воєводства. Стаття 2. 1. Кожного разу, коли у законі згадується: 1) підтримка регіонального розвитку – під цим розуміють територіально орієнтований комплекс дій Ради Міністрів і урядової адміністрації, спрямова ний на довгостроковий соціальноекономічний розвиток та захист навколиш нього середовища, що здійснюється у співпраці з одиницями територіального самоврядування та громадськими й економічними партнерами; 2) громадські та економічні партнери – під цим розуміють підприємців і працедавців та їхні організації, професійні спілки, неурядові організації й на укові установи, до сфери діяльності яких входить регіональний розвиток; 3) фінансова підтримка – під цим розуміють цільові дотації на поточні чи інвестиційні завдання, у розумінні закону від 26 листопада 1998 р. про пуб лічні фінанси (...), з урахуванням положень даного закону; 67

4) територія підтримки – під цим розуміють територію, виділену у зв’язку з існуванням на ній проблем розвитку, яка підлягає певним діям з боку Ради Міністрів, урядової адміністрації й одиниць територіального самоврядування; 5) національна стратегія регіонального розвитку – під цим розуміють постанову Ради Міністрів, якою встановлюються вимоги, цілі й напрямки дер жавної підтримки регіонального розвитку; 6) вилучено; 7) програма підтримки – під цим розуміють сферу, порядок та умови на дання державної підтримки воєводським програмам, визначені у постанові Ради Міністрів, та реалізації завдань відповідних міністрів на території воє водства на підставі воєводського контракту; 8) стратегія розвитку воєводства – під цим розуміють стратегію, згадану у ст. 11, абз. 1, закону від 5 червня 1998 р. про самоврядування воєводства (...) та у ст. 54б, абз. 1, закону від 7 липня 1994 р. про просторовий благоус трій (...); 9) воєводські програми – під цим розуміють програми, згадані у ст. 11, абз. 3; ст. 18, пункт 2 і ст. 41, абз. 2, пункт 4, закону про самоврядування воє водства та у ст. 54г, абз. 1, закону про просторовий благоустрій; 10) врівноважений розвиток – під цим розуміють врівноважений розви ток у розумінні закону від 27 квітня 2001 р. – Право охорони навколишнього середовища (...); 11) технічна інфраструктура – під цим розуміють споруди, згадані у ст. 143, абз. 2, закону від 21 серпня 1997 р. про господарство нерухомості (...); 12) транспортна інфраструктура – під цим розуміють об’єкти, споруди та інсталяції, згадані у ст. 4, пункт 1, закону від 21 березня 1985 р. про публічні дороги (...); у ст. 4, пункт 2, закону від 27 червня 1997 р. про залізничний тран спорт (...); у ст. 2, пункти 4 і 5, закону від 20 грудня 1996 р. про морські порти і пристані (...) та у ст. 27 закону від 31 травня 1962 р. – Авіаційне право (...), а також будівельні об’єкти континентальних: водних шляхів, пристаней, портів; 13) малий підприємець – під цим розуміють підприємця, згаданого у за коні від 19 листопада 1999 р. – Право господарчої діяльності (...); 14) середній підприємець – під цим розуміють підприємця, згаданого у законі від – Право господарчої діяльності; 15) вповноважені суб’єкти – під цим розуміють суб’єктів, котрі реалізу ють завдання, що випливають із воєводських контактів, укладених між Радою Міністрів і самоврядуванням воєводства, та завдання, згадані у ст. 29, абз. 1, що виконуються у порядку, передбаченому даним законом; 68

16) відповідні міністри – під цим розуміють міністрів, які керують підроз ділами урядової адміністрації і згадані у законі від 4 вересня 1997 р. про під розділи урядової адміністрації (...), за винятком міністра, відповідального за справи регіонального розвитку. 2. Межі території підтримки не можуть перетинати меж повітів. Якщо те риторією підтримки є місто на правах повіту, територія підтримки повинна охоплювати це місто разом з прилеглими повітом чи повітами. Стаття 3. 1. Підтримка регіонального розвитку здійснюється на підставі національ ної стратегії регіонального розвитку та ініціатив самоврядування воєводства, відповідно до принципів врівноваженого розвитку. 1а. Рада Міністрів визначає у своєму розпорядженні детальний порядок та графік роботи над довгостроковою стратегією регіонального розвитку кра їни, враховуючи зокрема вимоги консультацій з органами самоврядування во єводства та порядок і графік розроблення національної стратегії регіонально го розвитку. 2. Метою підтримки регіонального розвитку є: 1) розвиток окремих територій країни, покращення якості та умов життя мешканців, а також рівня задоволення потреб спільнот самоврядування; 2) створення умов для підвищення конкурентоспроможності спільнот са моврядування; 3) вирівнювання відмінностей у рівні розвитку окремих територій краї ни, а також вирівнювання шансів громадян держави, незалежно від місця про живання, та зменшення відсталості слабко розвинених територій і територій з найнесприятливішими умовами розвитку. 3. Підтримка регіонального розвитку враховує: 1) вимоги, які випливають із потреб зміцнення економічної єдності та те риторіального інтегральності Польщі як однорідної держави; 2) потреби обороноздатності та державної безпеки, які реалізуються на підставі окремих законів; 3) вимоги захисту культурної спадщини та культурних благ. 4. Підтримка регіонального розвитку здійснюється на принципах, перед бачених у ст. 24–28, та за допомогою інструментів, зокрема заходів, здійсню ваних на підставі окремих норм, властивих для досягнення специфічних цілей або тих, які стосуються певних територій, а також за допомогою стимулюван ня і підтримки участі іноземних партнерів та міжнародних інституцій у реалі зації регіональних заходів. 69

5. Напрямки і пріоритети підтримки регіонального розвитку та загальні принципи виділення територій підтримки включаються до національної стра тегії регіонального розвитку. 6. Детально цілі підтримки регіонального розвитку та об’єктивні критерії виділення територій підтримки надані у програмі підтримки. Стаття 4. Головне статистичне управління розробляє у територіальній системі, пе редбаченій законом від 24 липня 1998 р. про запровадження основного три рівневого територіального поділу держави (...), дані, необхідні для цілей регі ональної політики. Ця система також становить основу для виконання завдань у сфері підтримки регіонального розвитку. Стаття 5. 1. Фінансова підтримка регіонального розвитку за рахунок коштів дер жавного бюджету може бути виділена на завдання, включені до воєводських контрактів, та завдання, що реалізуються у порядку, описаному у ст. 29, абз. 1. 2. У розумінні даного закону до фінансових коштів, виділених на під тримку регіонального розвитку, не належать суми загальної субвенції та суми цільових дотацій на делеговані завдання у сфері урядової адміністрації та на власні завдання, передбачені законами, нараховані одиницям територіально го самоврядування на підставі закону від 26 листопада 1998 р. про доходи одиниць територіального самоврядування у 1999 і 2000 роках (...). 3. До завдань, згаданих в абз. 1, належать: 1) розвиток підприємництва, особливо малих і середніх підприємств, еко номічні інновації, трансфер технологій; 2) реструктуризація окремих галузей публічних послуг та місцевої і регі ональної економіки, яка ґрунтується на принципах врівноваженого розвитку; 3) створення нових постійних робочих місць; 4) інвестиції у сфері технічної й транспортної інфраструктури, які покра щують умови реалізації економічних інвестицій; 5) заходи у сфері освіти, зокрема інвестиції в просвіту та освіту дорослих; 6) заходи у сфері регіональної й місцевої культури як складової націо нальної культури та захист і розвиток культурної спадщини; 7) інвестиції, які покращують стан навколишнього середовища; 8) розвиток установ, діяльність яких спрямована на стимулювання актив ності й підтримку заходів регіональних та місцевих спільнот самоврядування; 9) дослідження і студії, необхідні для здійснення політики регіонального розвитку; 10) інші завдання, пов’язані з підтримкою регіонального розвитку. 70

4. Доступ територіального самоврядування до коштів фінансової під тримки, згаданих в абз. 1, ґрунтується на об’єктивних критеріях. Ці критерії повинні випливати зі статистичних даних і показників, які мають характер за гальнодоступної результативної статистичної інформації.

Розділ 2. Інституції підтримки регіонального розвитку Стаття 6. 1. Міністр, відповідальний за справи регіонального розвитку, далі у тек сті – міністр, розробляє: 1) проект національної стратегії регіонального розвитку; 2) проект програми підтримки; 3) звіт та підсумки виконання програми підтримки і воєводських конт рактів, згаданих у ст. 15. 2. Міністр подає документи, згадані в абз. 1, пункти 1 і 2, для оцінки: 1) Раді регіональної політики держави; 2) Спільній комісії уряду та територіального самоврядування; 3) виконавчим комітетам воєводств; 4) представництву громадських і економічних партнерів. 3. Міністр у своєму розпорядженні визначає порядок вибору представ ництва, згаданого в абз. 2, пункт 4, керуючись принципами ефективності дій і відповідної репрезентації громадських та економічних партнерів. 4. До своєї оцінки проекту стратегії, згаданого в абз. 1, пункт 1, виконав чий комітет воєводства додає стратегію розвитку воєводства. 5. Міністр надає до відома воєводам та виконавчим комітетам воєводств звіт, інформацію та підсумки, згадані у ст. 15. Стаття 7. 1. До завдань відповідних міністрів належить узгодження справ, які пере бувають у сфері їхньої компетенції і стосуються підтримки регіонального роз витку, з діями міністра. 2. Узгодження, згадане в абз. 1, полягає у: 1) виділенні серед запланованих окремими міністрами заходів, які: а) входять до сфери завдань, згаданих у ст. 5, абз. 3; б) мають територіальне спрямування; 2) визначенні пріоритетів і цілей відповідного міністра, на досягнення яких буде спрямоване виконання завдань, згаданих у пункті 1. 3. Якщо інше не передбачено окремими законами, кошти, виділені на зав дання, включені до воєводських контрактів, згаданих в абз. 2, виділяються у 71

законі про бюджет у частинах, розпорядниками яких є відповідні міністри, котрі виконують ці завдання. 4. До проекту розпорядження, згаданого у ст. 13, міністр включає відпо відні положення, якими передбачається витрачання коштів, виділених на воє водські контракти, таким чином, щоб забезпечити реалізацію пріоритетів та цілей, згаданих в абз. 2, у межах виділених на це коштів. Стаття 8. 1. При Голові Ради Міністрів створюється Рада регіональної політики дер жави, далі у тексті – Рада, яка є експертнодорадчим органом у справах, що стосуються регіонального розвитку. 2. До сфери завдань Ради зокрема входить: 1) експертна оцінка: a. проекту національної стратегії регіонального розвитку; b. проекту програми підтримки; c. проектів правових актів, які містять системні підходи, пов’язані пріори тетами політики регіонального розвитку держави; d. звітів, інформації та підсумків, згаданих у ст. 15; e. стану адаптації проектів планів і програм, згаданих у ст. 14, абз. 2, до національної стратегії регіонального розвитку; f. інших справ, поданих на розгляд міністром; 2) консультування у сфері заходів з підтримки регіонального розвитку, згаданих у пункті 1, літери ае; 3) Міністр може визначити терміни подання Радою експертних оцінок, згаданих в абз. 2, пункт 1. Стаття 9. 1. Кількість членів Ради – від 12 до 15. 2. Членом Ради може бути людина, яка: 1) є громадянином Польщі; 2) повною мірою користується публічними правами; 3) не має судимостей за умисно скоєні злочини; 4) має незаплямовану репутацію. 3. Голова Ради Міністрів призначає 8 членів Ради, які відповідають умо вам, перерахованим в абз. 2, а знання, досвід та авторитет яких є запорукою правильної реалізації завдань Ради. 4. Решту членів Ради Голова Ради Міністрів призначає з числа представни ків усіх парламентських фракцій, які відповідають умовам, вказаним в абз. 2 і 3. 5. Голова Ради Міністрів призначає голову Ради з числа її членів. 72

6. Рада обирає заступника голови Ради зі свого складу за пропозицією го лови Ради. 7. Термін роботи у Раді членів, призначених на підставі абз. 3, становить 6 років, причому кожні 3 роки завершується термін роботи половини від цієї кількості членів. 8. Термін роботи у Раді членів, призначених на підставі абз. 4, триває від повідно до завершення терміну скликання Сейму і Сенату. 9. Члени Ради виконують свої функції до часу призначення їхніх нас тупників. 10. Членство у Раді припиняється: 1) у разі смерті члена Ради; 2) якщо член Ради, згаданий в абз. 3, перестав відповідати одній з вимог, визначених в абз. 2, пункти 1–3. 11. Голова Ради Міністрів відкликає члена ради за поданням Ради у випадку: 1) невиконання обов’язків члена Ради; 2) хвороби, яка протягом тривалого терміну не дозволяє виконувати функції члена Ради. 12. Голова Ради Міністрів відкликає члена Ради також у випадку подання самим членом Ради прохання про відставку. 13. Голова Ради Міністрів відкликає члена Ради у випадку, коли він пере став відповідати умовам, визначеній в абз. 2, пункт 4, за згодою щонайменше 2/3 складу Ради. 14. У випадку припинення членства у Раді чи відкликання члена Ради до завершення його каденції Голова Ради Міністрів призначає нового члена Ради на період до кінця цієї каденції. Стаття 10. 1. Обслуговування роботи Ради здійснює міністр. 2. Голова Ради Міністрів визначає у своєму розпорядженні розмір оплати праці голови, заступника голови і решти членів Ради. Депутатам Сейму і Сена ту, призначеним для роботи у складі Ради, винагорода не сплачується. 3. Голова Ради Міністрів визначає у своєму розпорядженні порядок ро боти Ради.

Розділ 3. Програмування регіонального розвитку Стаття 11. 1. Міністр розробляє проект національної стратегії регіонального роз витку, далі у тексті – стратегія. 73

2. Стратегія зокрема визначає: 1) напрямки і пріоритети політики регіонального розвитку держави та загальні принципи виділення територій підтримки; 2) період дії стратегії; 3) передбачені витрати із публічних коштів; 4) принципи і критерії фінансової підтримки воєводських програм за ра хунок коштів державного бюджету та приблизні очікування щодо мінімально го обсягу, у якому окремі завдання чи воєводські програми мають фінансува тися за рахунок бюджетів одиниць територіального самоврядування та суб’єктів, які не належать до сектора публічних фінансів. 3. Стратегія зокрема враховує: 1) концепцію політики просторового благоустрою країни; 2) довгострокову стратегію регіонального розвитку країни; 3) міжнародні зобов’язання; 4) плани просторового благоустрою воєводств; 5) програми, що стосуються окремих галузей чи питань, розроблені і зат верджені у порядку, передбаченому спеціальними законами; 6) інші затверджені урядові програми. 4. Під час розроблення стратегії беруться до уваги стратегії розвитку во єводств. 5. У додатку до стратегії подається перелік установ та суб’єктів, згаданих у ст. 14, абз. 5. 6. Міністр подає Раді Міністрів проект стратегії разом з експертними вис новками, згаданими у ст. 6, абз. 2, та стратегіями розвитку воєводств до 31 бе резня року, що передує першому року дії стратегії. 7. Стратегія ухвалюється Радою Міністрів на період щонайменше шести наступних бюджетних років. 8. Стратегія реалізується через програму підтримки. Стаття 12. Рада Міністрів подає Сейму один раз на три роки інформацію про реаліза цію стратегії. Стаття 13. 1. Рада Міністрів приймає у вигляді своєї постанови програму підтримки, у якій визначається сфера, порядок і умови надання державної підтримки воє водським програмам. 2. Міністр подає Раді Міністрів проект програми підтримки до 31 жовтня року, що передує першому року дії програми. 74

3. Програма підтримки визначає: 1) цілі, які деталізують напрямки і пріоритети стратегії, згадані у ст. 11, абз. 2, пункт 1, та напрямки і пріоритети відповідних міністрів, згадані у ст. 7, абз. 2; 2) час дії програми підтримки; 3) типи тих завдань із перерахованих у ст. 5, абз. 3, які можуть отримати підтримку у рамках програми підтримки, та детальний опис цих завдань; 4) об’єктивні критерії виділення територій підтримки, на яких буде реа лізуватися програма підтримки, за цілями програми та за воєводствами; 5) критерії, виконання яких уповноважує воєводські одиниці самовряду вання на отримання підтримки для регіонального розвитку; 6) перелік суб’єктів, уповноважених виконувати завдання програми; 7) сумарні витрати, передбачені державним бюджетом на додаткове фі нансування завдань, включених до програм підтримки, і ліміти витрат із дер жавного бюджету, передбачені у наступні бюджетні роки, охоплені програ мою підтримки: a. за цілями програми підтримки; b. за воєводствами; 8) детальне зведення джерел фінансування запланованих завдань, де потрібно виділити: a. державний бюджет, а в ньому витрати, заплановані з частини бюджету, якою розпоряджається міністр та відповідні міністри, які реалізують свої зав дання на підставі воєводського контракту; b. участь бюджету громад, повітів та воєводств; c. кошти з інших джерел; 9) детальний порядок та сферу оцінки й контролю результативності й ефективності виконання завдань, разом із суб’єктами, вповноваженими до проведення контролю; 10) детальний зміст заяви виконавчого комітету воєводства, згаданої у ст. 17, абз. 1, з проханням про підтримку за рахунок фінансових коштів із дер жавного бюджету завдань, включених до воєводських програм. 4. Постанова, згадана в абз. 1, визначає порядок створення, склад і завдан ня комітету з питань моніторингу, оцінки ефективності програми підтримки. 5. Постанова, згадана в абз. 1, враховує принципи і порядок викорис тання коштів державного бюджету, виділених для окремих воєводств, у тому випадку, якщо не буде укладено воєводський контракт та якщо будуть вне сені зміни чи матиме місце розірвання контракту, згадані у 4 розділі даного закону. 75

6. У постанові, згаданій в абз. 1, Рада Міністрів може, у міру потреби, вка зати у рамках загальних цілей регіонального розвитку, згаданих у ст. 3, абз. 2, більш детальні групи завдань і визначити для них однакові для всіх воєводств додаткові чи відмінні критерії, які будуть необхідною умовою отримання під тримки. 7. Якщо кошти, виділені на підтримку регіонального розвитку походять з іноземних джерел, Рада Міністрів у постанові, згаданій в абз. 1, може визначи ти додатково інші критерії доступу воєводств до цих коштів, якщо від їхнього прийняття залежить питання виділення Польщі цих коштів. 8. До програми підтримки застосовуються відповідні положення закону про публічні фінанси, що стосуються багаторічних програм, за винятком норм, які визначають форму, у якій повинна бути представлена багаторічна програма. Стаття 14. 1. Рада Міністрів і відповідні міністри, які виконують засновницькі чи наглядові функції щодо згаданих в абз. 2 агентств і фондів, контролюють від повідність напрямку планів, програм і дій цих суб’єктів затвердженій стратегії і програмі підтримки. 2. Проекти програм і планів дій, у тому числі фінансових планів та прин ципів і критеріїв поділу коштів: 1) вилучено; 2) Агентства військового майна; 3) Агентства реструктуризації і модернізації сільського господарства; 4) Агентства сільськогосподарського ринку (вилучається від дня вступу Польської Республіки до Європейського Союзу); 5) вилучено; 6) Агентства розвитку промисловості; 7) вилучено; 8) Агентства сільськогосподарської власності Фонду державного майна; 9) Лісового фонду, у частині, що стосується національної програми збіль шення лісистості; 10) Центрального фонду захисту сільськогосподарських та лісових ґрунтів; 11) Центрального фонду господарювання геодезичними та картографіч ними ресурсами; 12) Фонду праці; 13) Фонду гарантованих виплат працівникам; 14) Фонду студентських позик і кредитів; 76

15) Фонду пропагування творчості; 16) Фонду термомодернізації (енергоефективності); 17) Національного фонду кредитних доручень; 18) Національного житлового фонду; 19) вилучено; 20) Державного фонду реабілітації інвалідів; 21) Державного агентства реструктуризації кам’яновугільної промис ловості; 22) Військового житлового агентства; 23) вилучено подаються міністру органами, які управляють цими агентствами і фонда ми, з метою узгодження і визначення стратегії та програми підтримки. 2а. Проект плану діяльності Національного фонду охорони середовища і водного господарства подається міністру для експертної оцінки. 3. Справи, не узгоджені у порядку абз. 2, міністр передає для вирішення Раді Міністрів. 4. Відсутність узгодження, згаданого в абз. 2 і 3, становить перешкоду для виділення на користь агентства чи фонду коштів із державного бюджету. 5. Положення абз. 2–4 застосовуються відповідно до інших вказаних у стратегії інституцій та суб’єктів, які мають особливе значення для регіональ ного розвитку і які управляють коштами із державного бюджету, виключно у сфері, що стосується використання цих коштів. 6. Управлінські органи суб’єктів, згаданих у абз. 2 і 2а, та розпорядник спеціальних коштів, згаданих у ст. 47б закону від 29 липня 1992 року про азартні ігри, взаємні застави та ігрові автомати, зобов’язані консультувати з виконавчим комітетом воєводства програми і плани своєї діяльності, у тому числі фінансові плани, на території воєводства щодо їхньої відповідності стратегії розвитку воєводства та воєводським програмам. 7. Управлінські органи суб’єктів, згаданих в абз. 2, щороку подають Раді Міністрів, а також виконавчим комітетам відповідних воєводств інформацію про напрямки програм і планів своєї діяльності за воєводствами, з урахуван ням фінансових витрат, передбачених на території окремих воєводств, та зві тів про виконання завдань. 8. Положення абз. 1 і 2 не порушують принципів виконання зобов’язань перед третіми особами, взятих на себе цими фондами, агентствами й устано вами перед набранням чинності цього закону. 9. Рада Міністрів у своїй постанові визначає: 77

1) межі, порядок і терміни узгоджень, експертних оцінок і консультацій щодо: a. програм і планів діяльності суб’єктів, згаданих в абз. 2, з виконавчим комітетом воєводства, а їхніх проектів – з міністром; b. плану діяльності суб’єкта, згаданого в абз. 2а, з виконавчим комітетом відповідного воєводства, а його проекту – з міністром; c. фінансового плану стосовно спеціальних коштів, згаданих у ст. 47б за кону від 29 липня 1992 року про азартні ігри, взаємні застави та ігрові автома ти, з виконавчим комітетом воєводства, а його проекту – з міністром; з урахуванням завдань, які реалізуються цими суб’єктами, призначен ня спеціальних коштів та за умови забезпечення ефективного проведення процедур; 2) порядок вирішення проблем, не узгоджених у результаті процедури, згаданої в пункті 1, з урахуванням абз. 2–4. Стаття 15. 1. Щороку до 30 квітня року, наступного після року реалізації програми підтримки і воєводських контрактів, міністр готує: 1) аналіз програми, зокрема з точки зору господарності, своєчасності та ефектів від реалізації завдань програми, і подає його Раді Міністрів у формі звіту; 2) аналіз воєводських контрактів, зокрема з точки зору господарності, своєчасності та ефектів від реалізації завдань контрактів, і подає його Раді Мі ністрів у формі звіту; 3) інформацію про настання надзвичайних обставин, до яких належать насамперед зміни права та порушення іноземними партнерами термінів пере дачі коштів, які у рамках міжнародних договорів були виділені на дії у сфері регіонального розвитку держави; 4) звіт про виконання завдань, які реалізуються у рамках пріоритетів і ці лей, визначених відповідними міністрами, згаданих у ст. 7, абз. 2; 5) інформацію про відповідність напрямків програм і планів агентств та фондів, згаданих у ст. 14 ,абз. 2, стратегії та програмі підтримки. 2. Міністр разом зі звітом та інформацією подає Раді Міністрів пропозиції щодо: 1) продовження, зміни або завершення програми підтримки; 2) продовження, зміни чи розірвання воєводського контракту. 3. Рада Міністрів, за пропозицією міністра, може прийняти рішення про початок процедури зміни чи розірвання воєводського контракту. 78

4. Після завершення виконання програми підтримки міністр подає Раді Міністрів кінцевий звіт, що включає: 1) справи, згадані у ст. 13, абз. 3, пункти 1–9; 2) дії міністра та комітету з моніторингу, згаданого у ст. 13, абз. 4.

Розділ 4. Воєводський контракт Стаття 16. 1. Воєводський контракт, далі – контракт, визначає сферу, порядок і умо ви реалізації: 1) завдань, які випливають із воєводських програм і які отримали під тримку уряду; 2) завдань, за якими здійснює нагляд відповідний міністр і які підтриму ються одиницями територіального самоврядування та іншими вповноважени ми суб’єктами. 2. Сторонами контракту є Рада Міністрів, далі – урядова сторона, і самов рядування воєводства, далі – сторона самоврядування. 3. У ході переговорів, пов’язаних із укладенням контракту та зі зміною контракту урядову сторону представляє міністр, а сторону самоврядування – маршалок воєводства. 4. Переговори щодо контракту та його зміни проводять з урахуванням положень стратегії, програми підтримки та розміру лімітів, згаданих у ст. 24. 5. Контракт і зміни до нього, за умови дотримання ст. 21, абз. 4, після під писання міністром та маршалком воєводства вимагають затвердження сейми ком воєводства та Радою Міністрів. Стаття 17. 1. Виконавчий комітет воєводства, який звертається з проханням про під тримку завдань, включених до воєводських програм, подає міністру протягом одного місяця від дня оголошення постанови, згаданої у ст. 13, заявку на виді лення коштів, вказуючи в ній: 1) цілі, на які потрібно надати підтримку, вказавши їхню відповідність нап рямкам і пріоритетам політики регіонального розвитку держави, включеним до стратегії та до їхнього детального опису, поданого у програмі підтримки; 2) перелік завдань, на які має бути виділена підтримка; 3) джерела фінансування запланованих завдань і обсяг коштів із кожно го з цих джерел; 4) очікувані ефекти від реалізації завдань та показники оцінки цих ефектів; 5) очікування щодо форми й обсягу підтримки; 79

6) визначення вповноважених суб’єктів; 7) інформацію про перебіг консультацій із суб’єктами, згаданими у ст. 12 закону про самоврядування воєводства, які велися у зв’язку із заявкою. 2. До заявки, згаданої в абз. 1, виконком воєводства додає стратегію роз витку воєводства і воєводські програми чи програму. 3. Одиниця територіального самоврядування, яка звертається з прохан ням про включення завдання до контракту, зобов’язана подати відповідну за явку до самоврядування воєводства. Стаття 18. Сторони контракту при встановленні своїх взаємних зобов’язань під час виконання контракту визначають зокрема таке: 1) період дії контракту; 2) завдання, включені до контракту; 3) порядок і графік виконання завдань, а також принципи нагляду за їх нім виконанням; 4) визначення вповноважених суб’єктів; 5) сумарні витрати на виконання завдань, включених до контракту, та об сяг, спосіб і джерела фінансування цих завдань; 6) спосіб і строки фінансових розрахунків; 7) обсяг і порядок звітування; 8) принципи оцінки і спосіб контролю за виконанням завдань, у тому числі фінансового контролю; 9) процедуру у випадку з’ясування відхилень у виконанні чи фінансуван ні завдань; 10) принципи і порядок вирішення спорів та задоволення претензій сто рін контракту, у тому числі фінансових претензій; 11) принципи розірвання і зміни контракту з урахуванням положень ст. 21 і 22; 12) принципи і порядок задоволення претензій вповноважених суб’єктів у випадку зміни чи розірвання контракту, а також претензій, які є наслідком тлумачень, згаданих у ст. 20; 13) порядок створення, склад і завдання воєводського комітету з питань моніторингу, оцінки ефективності та якості впровадження контракту. Стаття 19. 1. Після отримання заявки, згаданої у ст. 17, міністр повідомляє маршалка воєводства про початок переговорів, визначаючи дату і місце першої зустрічі сторін. 80

2. Переговори повинні розпочатися не пізніше ніж за 30 від дня отриман ня міністром заявки, згаданої в абз. 1. 3. Переговори повинні завершитися не пізніше ніж через 30 від дня ого лошення бюджетного закону. 4. Сторона самоврядування не може відмовитися від вимоги урядової сто рони провести переговори з метою: 1) укладення контракту; 2) зміни контракту, якщо вимога почати переговори щодо зміни була за явлена відповідно до положень ст. 21 і 22. 5. Урядова сторона не може відмовитися від початку переговорів на ви могу сторони самоврядування з метою зміни контракту, якщо вимога про по чаток переговорів була заявлена відповідно до положень ст. 21 і 22. 6. Сторони контракту встановлюють регламент ведення переговорів, у тому числі порядок вирішення спірних питань. 7. Витрати на посередництво обидві сторони несуть солідарно, якщо не буде досягнуто іншого рішення. 8. Урядова сторона контракту зобов’язана надати стороні самоврядуван ня всю необхідну інформацію, пов’язану з предметом контракту. 9. Сторона самоврядування контракту зобов’язана надати урядовій сто роні інформацію про економічну ситуацію вповноважених суб’єктів. 10. На вимогу кожної зі сторін може бути призначений експерт, завдан ням якого є дати експертну оцінку у справах, пов’язаних з предметом перего ворів. Витрати експертизи покриває та сторона, на вимогу якої було залучено експерта, якщо сторони не домовляться про інше. Стаття 20. 1. Зміст положень контракту його сторони тлумачать спільно. 2. Тлумачення, згадані в абз. 1, надаються у письмовій формі. 3. Тлумачення змісту контракту, здійснені спільно сторонами, які уклали контракт, є чинними також щодо вповноважених суб’єктів, які виконують зав дання контракту. Стаття 21. 1. Контракт може бути розірвано: 1) на підставі заяви за згодою сторін; 2) по завершенні терміну, відведеного на одностороннє припинення дії контракту, згаданого в абз. 3. 2. Контракт може бути змінено: 1) на підставі заяви за згодою сторін; 81

2) за закликом однієї зі сторін, після переговорів, проведених по завершенню періоду, відведеного на заклик сторін до зміни контракту, визначеного в абз. 3. 3. Якщо сторони не домовляться про інше, період заклику до зміни чи припинення дії контракту становить один місяць, рахуючи від дня: 1) направлення міністром стороні самоврядування заклику до зміни чи припинення дії контракту, згаданого у ст. 22, абз. 1; 2) повідомлення міністра про заклик до зміни чи припинення дії конт ракту за рішенням вповноваженого органу самоврядування воєводства, прий нятим у порядку, передбаченому постановою, згаданою у ст. 22, абз. 2. 4. Зміни контракту у рамках лімітів, встановлених на підставі програми підтримки, узгоджують і затверджують міністр та маршалок воєводства у фор мі письмової заяви за згодою сторін. 5. Зміни, згадані в абз. 4, вимагають повідомлення Сеймику воєводства та Ради Міністрів. Стаття 22. 1. На підставі постанови Ради Міністрів, згаданої у ст. 15, абз. 4, міністр припиняє дію контракту чи повідомляє маршалка воєводства про початок процедури зміни контракту. 2. Сеймик воєводства визначає порядок та необхідні умови для ініцію вання зміни чи припинення дії контракту стороною самоврядування. 3. Постанова сеймику, згадана в абз. 2, враховує зокрема порядок та умо ви експертної оцінки зміни чи припинення дії контракту з ініціативи само врядування воєводства тими суб’єктами, про яких ідеться у ст. 12 закону про самоврядування воєводства і які беруть участь у виконанні контракту. 4. Міністр закликає сторону самоврядування розпочати переговори з ме тою зміни контракту, визначаючи дату початку та закінчення переговорів, а також дату і місце першої зустрічі сторін негайно після: 1) прийняття Радою Міністрів постанови про зміну контракту, згаданої у ст. 15, абз. 4; 2) отримання інформації про прийняття стороною самоврядування рі шення про зміну контракту у порядку, передбаченому в абз. 2. 5. Заява сторін про розірвання, припинення дії контракту, заклик до змі ни, заява за згодою сторін про скорочення чи подовження періодів припинен ня дії і зміни контракту повинні мати письмову форму. Стаття 23. 1. Витрати на переговори, спрямовані на укладення контракту, солідарно несуть Державне казначейство, яке представляє міністр, та самоврядування 82

воєводства, а витрати на переговори щодо зміни контракту несе та сторона, яка закликає до зміни, якщо сторони не домовляться про інше. 2. Технічне й організаційне обслуговування переговорів щодо укладення і зміни контракту забезпечує міністр. 3. Контракт, зміни до контракту та тлумачення, згадані у ст. 20, підляга ють публікації у воєводському урядовому віснику.

Розділ 5. Фінансування регіонального розвитку і воєвод ських контрактів та контроль за їх виконанням Стаття 24. 1. Бюджетний закон містить ліміт витрат на фінансування завдань, вклю чених до програми підтримки, прийнятої у році, що передує бюджетному ро ку, а у випадку, якщо програма охоплює більший період, ніж один рік, бюджет ний закон визначає також ліміти видатків у бюджетному році та в наступні бюджетні роки. 2. Ліміт витрат, згаданий в абз. 1, на бюджетний рік, який становить дру гий чи наступні роки реалізації програми підтримки, встановлюється з ураху ванням: 1) попереднього аналізу ефектів, отриманих у роки, що передували реа лізації програми підтримки, та результатів виконання контрактів, включених до звіту, згаданого у ст. 15, абз. 1, пункти 1 і 2; 2) інформації, згаданої у ст. 15, абз. 1, пункти 1 і 2; 3) термінів розірвання контрактів, що припинили свою дію; 4) результатів переговорів щодо зміни контрактів. Стаття 25. 1. Додаткове фінансування одиницям територіального самоврядування, які виконують завдання, враховані у контракті, а за їхнім посередництвом – також іншим уповноваженим суб’єктам, надається за рахунок коштів держав ного бюджету на умовах, передбачених законом про публічні фінанси з ура хуванням положень даного закону. 2. Додаткове фінансування для одиниць територіального самоврядуван ня, згаданих в абз. 1, передається цим одиницям міністром, відповідальним за справи публічних фінансів за посередництвом воєвод у терміни і на засадах, передбачених контрактом. 3. До додаткового фінансування, згаданого в абз. 1 і 2, застосовуються положення про цільові дотації на власні завдання одиниць територіального самоврядування, з урахуванням абз. 4 і 5. 83

4. Фіксування у контракті додаткового фінансування певного завдання становить підставу для претензій чи зобов’язань вповноважених одиниць те риторіального самоврядування щодо Державного казначейства. Ця відпові дальність не стосується випадку виникнення обставин, згаданих у ст. 15, абз. 1, пункт 3. 5. Якщо належні одиницям територіального самоврядування суми додат кового фінансування не будуть їм передані протягом терміну, визначеного у контракті, одиниці територіального самоврядування мають право на нараху вання відсотків, починаючи від дня, наступного після завершення терміну, у розмірі, передбаченому контрактом, а у разі відсутності у контракті відповід них положень відсотки нараховуються відповідно до закону. Стаття 26. 1. Із дотриманням абз. 2, положення ст. 25 застосовуються відповідним чином, якщо у контракті передбачено, що додаткове фінансування для оди ниць територіального самоврядування чи – за їхнім посередництвом – для ін ших вповноважених суб’єктів будуть надані зі бюджетів інших одиниць тери торіального самоврядування чи інших суб’єктів та інституцій, згаданих у ст. 14, абз. 2 і 5. 2. У випадках, про які йдеться в абз. 1, обов’язок передачі нарахованої до тації покладається на відповідні органи одиниць територіального самовряду вання чи інших суб’єктів та інституцій, згаданих у ст. 14, абз. 2 і 5. Стаття 27. Отримання додаткового фінансування на засадах, передбачених даним законом, не виключає інших форм фінансування завдань у сфері підтримки регіонального розвитку воєводства, які випливають із ратифікованих міжна родних договорів і окремих норм. Стаття 28. Контроль за фінансовим господарством і публічними замовленнями, пов’язаними з виконанням контракту самоврядуванням воєводства та вповно важеними суб’єктами, здійснюється на підставі окремих положень та деталь них приписів, передбачених у прийнятих програмах підтримки й контрактах. Стаття 29. 1. Не включені до контракту завдання у сфері регіонального розвитку можуть фінансуватися за рахунок цільових дотацій з державного бюджету виключно у тих випадках, коли реалізуються: 1) інтервенційні програми, які створені та виконуються у випадку стихій них лих, раптових кризових ситуацій, зокрема на ринку праці та в економіці; 84

2) пілотні програми, які тестують нові підходи та інструменти регіональ ного розвитку; 3) консультаційні та інформаційні програми, які підвищують здатність приймати бюджетну фінансову підтримку воєводських програм. 2. Фінансування завдань, згаданих в абз. 1, відбувається у порядку, пе редбаченому законом про публічні фінанси. Стаття 30. 1. Якщо настає колізія між воєводською програмою та програмами, згада ними у ст. 29, абз. 1, виконавчий комітет воєводства може звернутися до Ради Міністрів з пропозицією припинити чи обмежити виконання на території воє водства цих програм, вказуючи сферу їхньої колізії зі стратегією розвитку во єводства та воєводською програмою. 2. Якщо трапляється колізія між воєводською програмою і планами, прог рамами і діями публічних цільових фондів, агентств та інших інституцій, які управляють публічними коштами, виконавчий комітет воєводства може звер нутися до Ради Міністрів з проханням про припинення чи обмеження вико нання на території воєводства цих планів, програм і дій, вказавши сферу їх ньої колізії зі стратегією воєводства і воєводською програмою. 3. Рада Міністрів розглядає прохання про припинення чи обмеження ви конання на території воєводства планів, програм і дій, згаданих в абз. 1 і 2, протягом 30 днів від його подання. У випадку позитивного розгляду прохання Рада Міністрів приймає постанову про припинення чи обмеження виконання певних проектів і програм. 4. Постанова, згадана в абз. 3, визначає орган, відповідальний за її вико нання та порядок і графік заходів, які необхідно здійснити для реалізації пос танови. 5. Порядок фінансової звітності за цільовою дотацією і принципи її по вернення у ситуаціях, згаданих в абз. 3, повинні бути визначені у договорі, укладеному з уповноваженим суб’єктом.

Розділ 6. Зміни до чинних положень та перехідні і прикінцеві норми Ст. 31–52 – зміни до чинного права. Стаття 53. 1. Включені до бюджетного закону на 2000 рік багаторічні інвестиції, фі нансовані з цільових дотацій на власні інвестиції самоврядування у 2000 році, стають інвестиціями, вписаними до контрактів від моменту їхнього підписання. 85

2. До часу підписання відповідних контрактів кошти, згадані в абз. 1, ста ють частиною цільового резерву на підтримку регіонального розвитку, що пе ребуває у розпорядженні міністра, відповідального за справи регіонального розвитку. Стаття 54. До часу визначення на підставі окремих положень додаткових джерел власних доходів воєводств чи принципів визначення для воєводств основної загальної субвенції на фінансування завдань регіонального розвитку не мож на узалежнювати укладення регіонального контракту від внесення самовря дування воєводства власного грошового внеску, призначеного на виконання завдань, включених до контракту. Стаття 55. До першого складу Ради регіональної політики держави Голова Ради Мі ністрів призначає чотирьох членів ради, згаданих у ст. 9, абз. 3, – на 3 роки, а решту – на 6 років. Стаття 56. Рада Міністрів може встановити у своєму розпорядженні інші, ніж це пе редбачено у ст. 11, абз. 6 та ст. 13, абз. 2, терміни подання міністром розроб лених на підставі даного закону проектів першої стратегії чи першої програ ми підтримки. Стаття 57. Закон набирає чинності через 30 днів після його оголошення.

УГОРЩИНА

Закон XXI від 1996 р. про регіональний розвиток та планування земле користування Глава I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Завдання та обов’язки у сфері регіонального розвитку та планування землекористування Розділ 2 Існують такі завдання регіонального розвитку та регіонального плану вання: а) стимулювання розвитку соціальної ринкової економіки в усіх регіонах країни, створення умов для сталого розвитку, сприяння широкому впровад 86

женню інновацій та створення структурної бази, яка відповідатиме соціаль ним, економічним та екологічним цілям; б) зменшення значних розбіжностей у рівні життя, економічних та куль турних умовах та інфраструктурі між містом Будапешт та іншими частинами країни, між містами та селами, між регіонами та населеними пунктами, які до сягли різного ступеня розвитку, а також запобігання додатковому виникнен ню кризових територій – з метою забезпечення рівних можливостей для всіх верств суспільства; в) стимулювання гармонійного розвитку різних регіонів та населених пунктів по всій країні; г) збереження та зміцнення національної та регіональної ідентичності. Розділ 3 (1) В рамках регіонального розвитку та планування землекористування мають виконуватися такі заходи: а) стимулювання ініціатив регіональних та місцевих громад щодо проек тів з покращення та розвитку тих чи інших сфер і їх узгодження із загально національними завданнями; б) розроблення, оформлення та виконання стратегій, планів та програм розвитку, спрямованих на збереження та покращення динамічної рівноваги в суспільстві, економіці та довкіллі; в) стимулювання гармонізації з політиками регіонального розвитку Єв ропейського Союзу в рамках міжнародного співробітництва, взаємовигідне використання переваг різних регіонів у співпраці між ними, координація роз витку прикордонних регіонів (особливо регіонів, які перебувають у менш сприятливих умовах). (2) Серед завдань регіонального розвитку вирізняються зокрема такі: а) розроблення, узгодження та забезпечення виконання політики розвит ку, спрямованої на стимулювання соціальноекономічних реформ у різних регі онах країни з різними особливостями шляхом використання місцевих ресурсів; б) стимулювання покращення умов та розвитку слаборозвинених регіонів; в) сприяння реформуванню економічної структури промислових та сіль ськогосподарських регіонів та зниженню рівня безробіття; г) покращення умов для інновацій у регіональних центрах, які володіють належною виробничою та інтелектуальною базою, та сприяння поширеному впровадженню інновацій по всіх регіонах країни; д) надання підтримки для вирішення конкретних потреб пріоритетних регіонів; 87

е) створення привабливих умов бізнесу для залучення інвестицій. (3) Серед завдань планування землекористування вирізняються зокрема такі: а) вивчення та оцінка унікальних особливостей регіонів; б) визначення критеріїв найраціональнішого землекористування з ура хуванням фактичних та потенціальних вимог до охорони довкілля у відповід ності до планів розвитку, а також критеріїв для інфраструктурних мереж регі ону, сумісних із галузевими стратегіями; в) узгодження завдань загальнонаціонального та регіонального району вання та завдань, пов’язаних із плануванням землекористування. (4) Серед обов’язків держави у сфері регіонального розвитку вирізняють ся зокрема такі: а) стимулювання покращення умов та розвитку слаборозвинених регіонів; б) надання підтримки регіонам, які проходять через реструктуризацію; в) зменшення розбіжностей у рівні комунальних послуг між різними ре гіонами; г) підтримка цілей розвитку регіонів, пов’язаних із європейською інтег рацією та інноваціями, та підтримка планів регіонів щодо землекористування. Розділ 4 Зобов’язання щодо регіонального розвитку та планування землекористу вання мають виконуватися завдяки спільним зусиллям державних органів, ор ганів місцевого самоврядування, приватних осіб та їхніх організацій, комер ційних організацій, організацій, які представляють ті чи інші інтереси, та інших установ. Термінологія Розділ 5 Терміни, прийняті для цілей цього Закону: а) «політика регіонального розвитку» – довгострокове визначення і ви конання директив та стратегій розвитку суспільства на національному та ре гіональному рівні, а також необхідні для цього засоби та механізми; б) «регіон» – територіальна одиниця, визначена для цілей планування, статистики та розвитку, до якої входить один або декілька округів (або місто Будапешт), і яка для соціальних, економічних або екологічних цілей розгляда ється як окрема одиниця; в) «пріоритетний регіон» – територіальна одиниця, до якої входить один або декілька округів (або місто Будапешт), або конкретна(і) частина(и) окру гів і яка розглядається як окрема одиниця для соціальних, економічних або екологічних цілей, а також для цілей планування і розвитку з метою найкра 88

щого представлення національних інтересів, або для будьякої іншої цілі, виз наченої законодавством (столичний регіон, офіційно визначені рекреаційні зони, природоохоронні зони та заповідники, території яких належать більш ніж до одного округу, прикордонні та інші специфічні регіони); г) «мікрорегіон» – територіальна одиниця, визначена для цілей регіо нального розвитку та статистики на основі функціональних зв’язків між сусід німи громадами. Мікрорегіони визначаються таким чином, щоб ними була покрита вся територія країни, але щоб вони не перекривали один одного і ме жі мікрорегіону стикувалися з межами районів регіонального розвитку та ста тистичних районів, округів та інших мікрорегіонів. Населений пункт як адмі ністративнотериторіальна одиниця може включати частину лише одного мікрорегіону; д) «регіон» – будьяка з територіальних одиниць різного рівня (районів, округів, пріоритетних регіонів, мікрорегіонів); е) «комерційнопромислова зона» – офіційно визначена територія, ство рена з метою стимулювання поліпшення умов у регіоні шляхом надання спе ціальних фінансових пільг для місцевої діяльності з виробництва товарів та послуг; є) «слаборозвинений регіон» – територія, де рентабельність місцевої економіки, рівень розвитку інфраструктури та соціальні показники значно відстають від середніх по країні; ж) «регіон найбільшого сприяння» – група регіонів, визначена на основі статистичних характеристик з урахуванням превалюючих цілей розвитку ре гіонів з метою надання підтримки через фінансові та економічні стимули ор ганам місцевого самоврядування або програмам та розробкам, які планується впроваджувати в місцевих адміністративних одиницях; з) «стратегія регіонального розвитку» – документ, який встановлює та впливає на основні засади розвитку на національному та регіональному рівні, визначає довгострокові та комплексні завдання розвитку регіону, встановлює орієнтири та надає інформацію для розроблення програм розвитку суб’єктам діяльності в тій чи іншій галузі та відповідних сферах планування землеко ристування і регіонального розвитку; и) «програма регіонального розвитку» – середньостроковий план дій, який розробляється на основі стратегії регіонального розвитку і базується на стратегічних та оперативних програмах; і) «регіони, що підлягають реструктуризації» – території, де ринок праці страждає від диспропорцій промислової структури, і рівень безробіття значно 89

перевищує, а частка зайнятих у промисловості та рівень занепаду промисло вості перевищують загальнонаціональні показники; к) «переважно сільськогосподарський (сільський) регіон» – регіон, де частка сільськогосподарських працівників – найманих або іншої форми зай нятості – переважає у структурі зайнятості, а переважна частина населення мешкає в селах та в малих містах; л) «інноваційні центри» – громади, які володіють належним виробничим та інтелектуальним потенціалом або мають належну систему відносин, що сприяє економічному зростанню, проведенню реструктуризації та реформ і соціальному розвитку більших регіонів, або громади, де з метою досягнення всіх вищезазначених цілей свідомо впроваджується політика розвитку; м) «прикордонний регіон у несприятливих умовах» – населені пункти, чия наближеність до міжнародного кордону однобічно визначає та чинить негативний вплив на їхній розвиток та діяльність.

Глава II ОБСЯГ ОБОВ’ЯЗКІВ ТА ПОВНОВАЖЕНЬ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ СТОСОВНО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ПЛАНУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ Обов’язки Парламенту Розділ 6 На Парламент покладаються такі обов’язки: а) прийняття, через затвердження резолюцією, національної стратегії ре гіонального розвитку, що становить невід’ємну частину загальної концепції національного розвитку, і встановлення в рамках зазначеної стратегії дирек тив, цілей та довгострокових пріоритетів, на основі яких Парламент будувати ме політику регіонального розвитку; б) заслуховування звіту уряду щодо виконання політики регіонального розвитку; в) визначення пріоритетних регіонів та прийняття постанов щодо меха нізмів та органів регіонального розвитку; г) прийняття в законодавчому порядку планів землекористування – за гальнонаціональних, для столичного регіону та для рекреаційної зони «Озеро Балатон» – та постанов, якими визначаються межі регіонів та їх адміністра тивні центри; д) визначення принципів надання субсидій на регіональний розвиток та децентралізацію та вимог, яким мають відповідати регіони для отримання ста тусу найбільшого сприяння; 90

е) закріплення коштів на регіональний розвиток у річному бюджеті та визначення умов надання фінансових пільг; є) заслуховування річного звіту уряду щодо використання коштів, асиг нованих на регіональний розвиток; ж) заслуховування звіту щодо роботи уряду у сфері регіонального роз витку та планування землекористування щодо прикордонних регіонів та на міжнародному рівні; з) визначення обов’язків органів місцевого самоврядування щодо регіо нального розвитку, а також фінансових аспектів цих обов’язків. Обов’язки уряду Розділ 7 Уряд забезпечує впровадження своєї загальної регіональної політики шляхом ухвалення відповідних рішень. Функції уряду в рамках цієї політики передбачають таке: а) розроблення та подання на розгляд Парламенту: аа) національної стратегії розвитку, директив, завдань та довгострокових пріоритетів, на основі яких уряд будує політику регіонального розвитку; аб) рамкових планів землекористування для країни та для пріоритетних регіонів із визначенням тих компонентів цих планів, які мають застосовувати ся органами місцевого самоврядування; ав) принципів та керівних положень щодо надання субсидій на регіо нальний розвиток та децентралізацію та вимог, яким мають відповідати регіо ни для отримання статусу найбільшого сприяння; аг) схеми асигнування коштів на регіональний розвиток у річному бюд жеті та умов надання фінансових пільг; б) координацію розподілу державних коштів, асигнованих на різні про екти регіонального розвитку; в) надання фінансової допомоги на виконання програм регіонального розвитку, визначених у національній стратегії розвитку; г) встановлення співвідношення коштів, які мають надаватися на регіо нальний розвиток із центральних та регіональних джерел згідно з підпунктом a) пункту (2) та підпунктом a) пункту (4) Розділу 20; д) встановлення правил використання коштів, асигнованих на регіональ ний розвиток, та наданих пільг; е) ініціювання формування рад регіонального розвитку; є) ухвалення стратегій та програм регіонального розвитку для пріоритет них регіонів на основі пропозицій національної або регіональної ради розвитку; 91

ж) підтримку у формуванні об’єднань органів місцевого самоврядування в цілях регіонального розвитку та заохочення до розроблення програм роз витку та виконання проектів, які потребують спільних зусиль регіонів; з) стимулювання та підтримку співробітництва прикордонних регіонів із сусідніми країнами та європейського регіонального співробітництва; и) звітування перед Парламентом кожні чотири роки про тенденції в регіо нальному розвитку, які спостерігаються по країні, та про те, який вплив має впро вадження урядової політики регіонального розвитку та планів землекористування; і) заснування та експлуатація в масштабах країни регіональної інформа ційної системи та ведення реєстру планів; к) встановлення обов’язків міністрів щодо питань регіонального розвитку та планування землекористування та правил поточної координації роботи міністрів; л) висування з боку Угорської Республіки національних представників до Комітету регіонів Європейського Союзу. Національна рада регіонального розвитку Розділ 8 (1) Національна рада регіонального розвитку (далі – Рада) відіграє роль у ви конанні обов’язків уряду стосовно регіонального розвитку та планування земле користування і має повноваження вирішувати питання, зазначені в цьому Законі. (2) У роботі Ради беруть участь такі особи: a) наділені правом голосування: aa) від органів регіонального розвитку – голови регіональних рад роз витку та мер Будапешта; aб) від уряду – міністр, відповідальний за регіональний розвиток та пла нування землекористування (далі – Міністр) та вісім інших міністрів і/або державних секретарів з політичних питань, делегованих урядом; aв) від громадських органів та галузевих асоціацій – президенти націо нальних торгових палат; по одному представнику від робітників та від робо тодавців з боку Національної ради з погодження інтересів; три представники з боку всіх національних об’єднань органів місцевого самоврядування; б) з правом дорадчого голосу: ба) по одному постійному представнику від кожної з національних орга нізацій з питань охорони довкілля та природи; бб) один постійний представник від організацій по боротьбі за рівність поводження з чоловіками та жінками; в) лідери організацій, на яких безпосередньо позначаються рішення Ра ди, запрошуються на засідання з правом дорадчого голосу при обговоренні 92

питань, які стосуються їхньої діяльності або організації. Рада у своєму проце дурному кодексі зазначає осіб, які мають бути запрошені як постійні пред ставники. (3) Неурядові організації, зареєстровані реєстраційним судом, які засну вали представницький форум для обговорення питань регіонального розвит ку, наділяються правом консультативного голосу. Думка представницького форуму має заслуховуватися на засіданнях Ради під час розгляду питань по рядку денного, до яких цей форум має відношення. (4) До функцій Ради належить таке: a) участь у формуванні та впровадженні політики регіонального розвит ку, в т.ч. обов’язки щодо розроблення рішень, висування пропозицій, прове дення оцінки та здійснення координації; б) участь у координації національних та регіональних програм розвитку, а також у роботі над узгодженням поглядів центральних органів влади, пред ставників галузей та регіонів; в) оцінка принципів надання субсидій на регіональний розвиток та де централізацію та вимог, яким мають відповідати регіони для отримання стату су найбільшого сприяння; г) розроблення пропозицій щодо координації галузевих механізмів, призначених для цілей регіонального розвитку; д) надання коментарів щодо розподілу національних коштів та коштів Єв ропейської спільноти, виділених на регіональний розвиток, щодо асигнування централізованих коштів та щодо угод між урядом, міністерствами та регіо нальними радами розвитку; е) дослідження та оцінка рівня гармонізації між завданнями розвитку, які ставлять перед собою відповідні міністерства, органи національного рівня і регіональні ради розвитку, та завданнями регіональної політики; є) оцінка галузевих стратегій розвитку, які справляють значний вплив на довкілля; ж) координація виконання обов’язків, покладених Парламентом на орга ни місцевого самоврядування згідно з пунктом г) розділу 6; з) розроблення пропозицій щодо спільного виконання окремих обов’язків у сфері регіонального розвитку, яке передбачає залучення більш ніж одного округу; и) участь у координації планування розбудови інфраструктури, наприк лад розміщення об’єктів та комунікацій (загальнонаціональних та транскор донних мереж та мереж національного значення). (5) Рада працює під головуванням Міністра. 93

Глава III. РЕГІОНАЛЬНІ АГЕНТСТВА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ПЛАНУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ І ЇХНІ ОБОВ’ЯЗКИ Асоціація органів місцевого самоврядування з питань регіонального розвитку Розділ 10 (1) Представницькі органи місцевого самоврядування можуть засновува ти асоціацію регіонального розвитку, наділену правами юридичної особи, для роботи над загальними цілями регіонального розвитку. Ради розвитку мікрорегіонів Розділ 10/A (1) Ради розвитку мікрорегіонів засновуються з метою координації про ектів регіонального розвитку, прийняття стратегії розвитку мікрорегіону та розроблення спільних програм розвитку мікрорегіону. (2) Ради розвитку мікрорегіонів реєструються як юридичні особи у відпо відних Регіональних управліннях Угорського державного казначейства за міс цем проведення діяльності. Положення пункту (2) Розділу 12 застосовуються в цьому випадку в частині управління фінансовими засобами та зобов’язань щодо звітності. Розділ 10/Б Ради органів місцевого самоврядування можуть переносити центр своєї громади в інший мікрорегіон. Розділ 10/В (1) У ході виконання своїх обов’язків рада розвитку мікрорегіону спів працює з органами місцевого самоврядування та з їхніми асоціаціями з пи тань регіонального розвитку, місцевими управліннями урядових органів та з відповідними громадськими і галузевими організаціями і суб’єктами еконо мічної діяльності. (2) З метою сприяння соціальному, економічному та екологічному роз витку мікрорегіонів ради розвитку мікрорегіонів узгоджують цілі розвитку, які ставлять перед собою органи місцевого самоврядування та їхні асоціації з питань регіонального розвитку, а також суб’єкти економічної діяльності в мік рорегіоні. Зокрема рада розвитку мікрорегіону : a) проводить аналіз та оцінку соціальної, економічної та екологічної си туації та потенціалу мікрорегіону; б) розробляє та затверджує стратегію розвитку мікрорегіону та програму розвитку, розроблену на підставі такої стратегії, і відстежує та контролює, яким чином забезпечується її виконання; 94

в) розробляє фінансовий план виконання програм розвитку; г) надає попередні висновки, в контексті програми розвитку мікрорегіону, щодо проведення центральних та регіональних тендерів у зв’язку із заявками про надання підтримки, що надходять від підвідомчої їй території, за умови, як що така функція прямо позначена в оголошенні про проведення тендера; д) укладає угоди щодо фінансування та виконання розроблених нею програм розвитку мікрорегіону з органами місцевого самоврядування та їхні ми асоціаціями, радами розвитку округу та регіональною радою розвитку; е) висловлює свою думку щодо окружних та регіональних стратегій та програм розвитку, приділяючи особливу увагу заходам, які стосуються мікро регіону; є) бере участь у вирішенні питань потенційних кризових ситуацій, які можуть виникнути у суспільстві, економіці та сфері зайнятості в мікрорегіоні; ж) збирає кошти на забезпечення своєї роботи та впровадження програм розвитку; з) представляє мікрорегіон при вирішенні питань регіонального розвитку; и) координує співпрацю асоціацій та інших органів, які активно займа ються в мікрорегіоні питаннями регіонального розвитку, та співпрацює з уря довими та неурядовими організаціями; і) обирає правління в мікрорегіонах у випадках, якщо воно має бути зас новано згідно із положеннями цього Закону; к) подає заявки на отримання коштів на виконання в мікрорегіоні прог рам розвитку; л) затверджує свій бюджет та забезпечує його виконання, а також, задля зміцнення зв’язків між відповідними громадами, забезпечує моніторинг і на дає допомогу з метою підвищення ефективності розподілу коштів, виділених на розвиток; м) висловлює свою думку щодо висування делегата від мікрорегіону; н) управляє галузевою організацією. Розділ 10/Г У роботі ради мікрорегіону беруть участь такі особи: a) з правом голосування: мери всіх громад мікрорегіону; б) з правом дорадчого голосу: бa) по одному представнику від кожної з торгових палат мікрорегіону; бб) представник ради розвитку округу; бв) по одному представнику від кожної з організацій робітників та робото давців мікрорегіону з правом делегування свого члена до трудової ради округу; 95

бг) по одному представнику від мікрорегіону з боку загальнонаціональ них галузевих організацій ремісників та роздрібних торговців; бд) один представник, делегований від представницького форуму неуря дових організацій; бе) представник адміністрації округу; бє) представник Регіонального управління Угорського державного каз начейства; в) представники суб’єктів економічної діяльності, соціальних та інших організацій, на яких безпосередньо позначаються рішення ради розвитку мік рорегіону, запрошуються на засідання з правом дорадчого голосу при обгово ренні питань, які стосуються їх або їхньої організації. Рада розвитку мікроре гіону у правилах своєї організації та діяльності зазначає правила участі міноритарних органів місцевого самоврядування в її роботі; г) вищезазначені особи допомагають раді розвитку мікрорегіону при під готовці тендерних пропозицій, які вона планує подавати на отримання фінан сування з центральних та регіональних джерел, та при виконанні нею відпо відних організаційних функцій; д) вищезазначені особи займаються підготовкою тендерних пропозицій та впровадженням проектів розвитку на замовлення місцевих органів влади, їх асоціацій та торговопромислових товариств, які розміщені в мікрорегіоні, за умови, якщо це не перешкоджає виконанню обов’язків, викладених у пун ктах a) г). Обов’язки органів самоврядування округів стосовно регіонального розвитку та планування землекористування Розділ 11 (1) Органи самоврядування округів мають такі обов’язки: a) розроблення плану розвитку для території або регіону округу; б) узгодження, на основі довгострокових прогнозів, своїх функцій та обов’язків щодо регіону, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я та соціального забезпечення, а також обов’язків щодо охорони техногенного та природного середовища, туризму та комунальних послуг, та організація вико нання цих функцій таким чином, щоб забезпечити відповідність політиці еко номічного розвитку та зайнятості в окрузі; в) координація, на прохання органів місцевого самоврядування округу, роботи з питань розвитку, яка проводиться в населених пунктах; г) проведення консультацій з органами місцевого самоврядування відпо відних міст окружного значення та населених пунктів щодо узгодження рам 96

кових планів землекористування, які мають виконуватися в місті або на при леглих до нього територіях; д) співпраця з організаціями, представленими в економіці округу; е) участь у заснуванні та експлуатації регіональної інформаційної систе ми у співпраці з місцевими відділеннями Центрального статистичного управ ління та іншими організаціями, які займаються збором даних, та надання ін формації для розроблення регіональних планів; є) надання підтримки в організації асоціацій органів місцевого самовря дування з питань регіонального розвитку на прохання цих органів та населе них пунктів; ж) вжиття заходів для забезпечення узгодженості між загальними пла нами районування населених пунктів та окружними планами землекорис тування. Рада розвитку округу Розділ 12 (1) До функцій ради розвитку округу належить координація виконання обов’язків органів влади округу стосовно регіонального розвитку. Розділ 13 (1) У ході виконання своїх обов’язків рада розвитку округу співпрацює з органами місцевого самоврядування населених пунктів, з місцевими управ ліннями органів центрального уряду, які беруть пряму чи опосередковану участь у розвитку округу, з відповідними громадськими і галузевими органі заціями та з трудовою радою округу. (2) Окружна рада розвитку узгоджує політики розвитку центрального уряду, рад розвитку мікрорегіонів, органів місцевого самоврядування та гос подарських організацій округу, в тому числі: a) проводить дослідження та оцінку соціальноекономічного, екологічно го становища і потенціалу округу та передає інформацію, яка використовува лась при проведенні досліджень, та отримані висновки, до регіональної ін формаційної системи; б) розробляє та затверджує, відповідно до вимог Національної стратегії розвитку, довгострокову стратегію розвитку округу (далі – стратегія розвитку округу) та, з урахуванням стратегії розвитку округу та рамкового плану зем лекористування, – програму розвитку округу та окремі підпрограми; в) координує заходи, які вживаються округом у зв’язку з проектами роз витку, що виконуються в мікрорегіоні, та проводить попередню оцінку страте гій та програм розвитку мікрорегіону; 97

г) надає професійну експертну допомогу раді розвитку мікрорегіону у плануванні, процесі прийняття рішень, дослідженні завдань розвитку та зак ладенні підґрунтя для тендерних пропозицій; д) розробляє фінансовий план для виконання програм розвитку; е) проводить розгляд та оцінку рамкових планів землекористування ок ругу та планів, зазначених у пункті a) Розділу 6 та пункті є) Розділу 7, які впливають на підвідомчу їй територію, та проводить попередню експертизу тендерних пропозицій, які подаються компетентними адміністративними ор ганами з метою сприяння розвитку; є) бере участь у розв’язанні потенційних соціальноекономічних кризо вих ситуацій в окрузі. Рада територіального розвитку Розділ 15 (1) Рада розвитку округу може засновувати раду територіального роз витку з метою виконання окремих обов’язків щодо регіонального розвитку, які виходять за межі району або округу, попередньо ухваливши правила орга нізації та діяльності останньої. Рада територіального розвитку реєструється як юридична особа відповідно до умов пункту (2) Розділу 10/A та в питаннях управління фінансовими засобами і зобов’язань щодо звітності керується по ложеннями пункту (2) Розділу 12. Регіональні ради розвитку Розділ 16 (1) Регіональна рада розвитку засновується з метою розроблення страте гії та програми розвитку відповідного регіону. (2) Регіональна рада розвитку може засновувати некомерційну компанію для допомоги в розробленні рішень, пов’язаних із виконанням програми роз витку регіону, покращення обміну інформацією між регіональними органами з питань розвитку та допомоги в роботі рад розвитку мікрорегіонів. Некомер ційна компанія також може функціонувати як секретаріат. Розділ 17 (1) Регіональна рада розвитку виконує свої обов’язки у співпраці з компетентними радами розвитку мікрорегіонів, радами розвитку округів, радою територіального розвитку, місцевими відділеннями органів цен тральної влади, які беруть пряму або опосередковану участь у розвитку регіону, місцевими торговими палатами та неурядовими організаціями регіону. (2) Регіональна рада розвитку: 98

a) проводить дослідження та оцінку соціальноекономічного, екологічно го становища і потенціалу регіону та його мікрорегіонів та передає інформа цію, яка використовувалась при проведенні досліджень, та отримані висновки, до регіональної інформаційної системи; б) затверджує, відповідно до вимог Національної стратегії розвитку, дов гострокову та середньострокову стратегію і програму розвитку регіону та стратегічні і тактичні компоненти цієї програми; в) координує економічний розвиток регіону, узгоджує державні та місце ві інтереси та координує дії сторін, які беруть участь у розвитку регіону; г) затверджує фінансовий план для програм розвитку, надає рекоменда ції щодо структури та розподілу місцевих, регіональних, центральних, євро пейських та інших міжнародних коштів та складає графік їх використання; д) може збирати кошти на покриття поточних витрат та фінансування програм розвитку; е) управляє коштами, зазначеними в пункті д) та в інших окремих зако нах, в тому числі відповідає за їх ефективний та належний розподіл задля до сягнення поставлених цілей; є) подає один раз на рік звіт Міністрові щодо виконання програм та роз поділу коштів; ж) може укладати угоди із закордонними регіонами задля користі свого регіону, брати участь у міжнародному співробітництві, пропонувати цен тральному уряду кандидатуру представника, який має бути делегований до Комітету регіонів Європейського Союзу, та засновувати експертні групи для допомоги представникам, делегованим до Комітету регіонів; з) може укладати окремі угоди з відповідними міністерствами про фінан сування програм регіонального розвитку, пов’язаних із розвитком на регіо нальному рівні та спрямованих на допомогу у виконанні завдань та досягнен ні цілей окремих галузей; и) проводить оцінку планів та програм національного, галузевого та регі онального розвитку і рамкових планів землекористування, які впливають на підвідомчу їй територію; і) розробляє рекомендації щодо розв’язання будьяких соціальноеконо мічних кризових явищ, які можуть виникати в регіоні, висуває ініціативи що до заходів центральної влади та компетентних міністерств та надає фінансові ресурси для впровадження таких заходів; к) відстежує виконання оперативних програм Концепції національного розвитку та бере активну участь у їх впровадженні; 99

л) координує заходи з питань розвитку, які вживаються регіональними органами, заснованими різними міністерствами, та співпрацює з іншими уря довими органами. Регіональні органи міністерств поставляють інформацію на запит регіональної ради розвитку щодо стану виконання ними своїх обов’яз ків та регіонального розподілу коштів, наданих цим органам на цілі розвитку; м) оцінює та узгоджує програми розвитку компетентних урядових орга нів, які стосуються регіону, та користується правом надання згоди у зв’язку з цими розробками на умовах, зазначених в інших окремих законах. (3) До складу регіональної ради розвитку входять такі особи: a) директори рад розвитку округів, розташованих на території, підвідом чій регіональній раді; б) по одному представнику від Міністра, міністра сільського господарства та розвитку, міністра охорони довкілля та користування водними ресурсами, міністра внутрішніх справ, міністра економічних відносин та транспорту, мі ністра охорони здоров’я, міністра зайнятості та праці, міністра освіти, міністра інформаційної технології та зв’язку, міністра фінансів та міністра у справах молоді, соціального та сімейного забезпечення та рівних можливостей; в) представники відповідних багатоцільових асоціацій мікрорегіонів та рад розвитку мікрорегіонів – по одному від кожного округу; г) мер(и) міста(міст) окружного значення, розташованого(их) на підві домчій раді території; д) директор місцевого управління регіонального комітету туризму; а також, у випадку Регіональної ради розвитку Центральної Угорщини: е) представник центрального уряду; є) мер міста Будапешт або його представник; ж) по одному представнику від кожного з районів міста Будапешт; з) два додаткових представники від багатоцільових асоціацій мікрорегіо нів та рад розвитку мікрорегіонів, розташованих у даному регіоні.

Глава IV. МЕХАНІЗМИ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ПЛАНУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ Фінансування проектів регіонального розвитку Розділ 20 (1) Проекти регіонального розвитку фінансуються зі спеціальних коштів, що виділяються у складі загальної стратегії або окремо на той чи інший регіон у відповідності із загальними економічними політиками, із забезпеченням на лежного узгодження ресурсів та повноважень, покладених на Міністра згідно 100

з положеннями іншого окремого закону, в якому окреслюються питання коор динації. (2) Кошти на регіональний розвиток виділяються з центральних джерел згідно з окремими правовими нормами та включають таке: a) бюджетні асигнування, зарезервовані на регіональний розвиток у за коні про річний бюджет, які мають використовуватися у відповідності до по ложень інших окремих законів; б) фінансові пільги, які надаються підприємцям на конкретних тери торіях; в) інші фонди з центральних джерел, зарезервовані на виконання прог рам мікрорегіонів. (3) Такі кошти надаються на підтримку регіонального розвитку в поряд ку, який регулюється окремими правовими нормами: a) кошти та бюджетні асигнування, виділені на здійснення вдосконалень у ході розвитку економіки, зайнятості та інфраструктури; б) кошти, виділені з бюджетів міністерств на програми та цілі регіональ ного розвитку згідно з асигнуваннями річного державного бюджету; в) кошти з позабюджетних фондів, закріплені за програмами та цілями регіонального розвитку; г) спеціальні та цільові субсидії на програми розвитку, які розробляються і впроваджуються органами місцевого самоврядування. (4) Місцеві джерела фінансування регіонального розвитку: a) бюджетні асигнування, зарезервовані на регіональний розвиток у за коні про річний бюджет, які мають використовуватися у відповідності до по ложень інших окремих законів; б) фонди, які виділяються з метою досягнення єдності регіонів на проек ти вдосконалення інфраструктури згідно з розпорядженнями органів місцево го самоврядування; в) кошти та місцеві податкові пільги, які надаються органами місцевого самоврядування регіону; г) частина бюджетних асигнувань, зарезервована на розвиток економіки та інфраструктури в законі про річний бюджет і передана в розпорядження регіональних рад розвитку; д) окремо визначена частина спеціальних та цільових субсидій; е) децентралізовані цільові субсидії. (5) Інші інструменти регіонального розвитку: a) гранти та позики на цілі регіонального розвитку; 101

б) добровільні внески від торговопромислових товариств та організацій, які представляють інтереси таких товариств, від торгових палат та інших організацій. Розділ 21 Для найефективнішого виконання завдань регіонального розвитку вони мають враховуватися під час обговорення і затвердження державного бюдже ту та окремих програм і проектів, які стосуються таких питань: a) розвитку національних інфраструктурних мереж; б) розв’язання криз у промисловості та сільському господарстві та відпо відних програм кадрової політики; в) політики зайнятості; г) створення фондів для стимулювання інвестицій та підприємництва та розроблення проектів; д) механізмів вирівнювання, які використовуються органами місцевого самоврядування; є) туризму; ж) податкової політики; з) соціальної політики та охорони здоров’я; и) політики у сфері культури та державної освіти. Комерційнопромислова зона Розділ 22 (1) В цілях регіонального розвитку урядом можуть засновуватися комер ційнопромислові зони в регіонах, які відчувають на собі вплив промислової реструктуризації (в регіонах, які стикаються зі структурними труднощами), або в регіонах, які відіграють провідну роль у реструктуризації економіки. (2) Фінансові та інші пільги, встановлені окремим законом, надаються зазначеним комерційнопромисловим зонам у відповідності до цілей регіо нального розвитку. (3) Органи місцевого самоврядування та асоціації мікрорегіонів можуть засновувати промислові парки та інші одиниці розвитку задля досягнення конкретних цілей розвитку регіону.

Глава V СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВИЛА ЩОДО ПЛАНУВАННЯ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ Розділ 23 (1) Регіональне планування здійснюється у відповідності до регіональної стратегії розвитку, регіональної програми розвитку та рамкового плану зем лекористування. 102

(2) Рамковим планом землекористування встановлюються форми земле користування в регіоні у відповідності до планів, викладених у регіональній стратегії розвитку. (3) В рамковому плані землекористування визначається також таке: a) розміщення технічних та інфраструктурних мереж у регіоні; б) довгострокова географічна структура регіону; в) шляхи найповнішого та найраціональнішого використання особливос тей регіону; г) обов’язки регіону щодо захисту довкілля, охорони ландшафтів та при роди; д) дослідження видів впливів (на довкілля, суспільство та економіку), які існують в регіоні; е) регіональні завдання, пов’язані з питаннями спорту.

Глава VI Розділ 27 (1) Уряд наділяється повноваженнями встановлювати своїм розпоряд женням таке: a) обов’язки міністерств та органів центрального рівня щодо регіональ ного розвитку і планування землекористування та вимоги щодо постійного зв’язку між міністрами; б) класифікацію територій найбільшого сприяння; в) детальні правила щодо правового статусу та діяльності представників мікрорегіону та регіональних координаторів; г) порядок координації та затвердження стратегій та програм регіональ ного розвитку та рамкових планів землекористування; д) правила створення та функціонування комерційнопромислових зон; е) положення щодо інформаційної системи, пов’язаної з регіональним розвитком та плануванням землекористування, та правила обов’язкового на дання даних; є) диверсифікований розподіл коштів, призначених відповідно до умов підпунктів a) та б) пункту (4) Розділу 20, із належним урахуванням керівних вказівок, які надаються Парламентом згідно з умовами пункту д) Розділу 6; ж) обов’язки, обсяг функцій, організаційну та технічну структуру регіо нальних систем моніторингу; з) обсяги та розподіл бюджетних субсидій на асоціації органів місцевого самоврядування з питань регіонального розвитку; 103

и) офіційний порядок проведення обговорень щодо периметрів підзон, зазначених на планах зон у постановах щодо районування, та розміщення різ ного роду комунікацій, зазначених на структурних планах територій; і) детальні норми щодо правового нагляду за установами регіонального розвитку; к) детальні норми щодо координації розподілу коштів, які мають прямо чи опосередковано використовуватися на цілі регіонального розвитку, в тому числі порядок проведення тендерів, на умовах яких надаються ці кошти; л) обов’язки та процедури роботи установ регіонального розвитку, пов’язані з упорядкуванням, урахуванням та виконанням завдань розвитку, та правила надання відповідних даних; м) детальні норми щодо заснування та роботи рад розвитку мікрорегіонів та галузевих організацій (бюро обслуговування); н) обов’язки адміністрацій округів та міста Будапешт щодо створення рад розвитку мікрорегіонів та Ради розвитку столичного регіону і реорганізації рад територіального розвитку, порядок заснування і реорганізації та правила створення і функціонування представницьких форумів; o) детальні норми щодо укладання угод із регіональними радами розвит ку з метою покращення соціальноекономічного становища регіону; п) правила розроблення та вимоги до змістовного наповнення дослід жень видів впливів на довкілля, суспільство та економіку регіонів; р) детальні норми щодо виплати компенсацій, пов’язаних із плануванням землекористування. (2) Цим Законом Міністру надаються повноваження встановлювати своїм розпорядженням таке: a)  (вилучено) б) офіційні вимоги до регіональних стратегій, програм розвитку та рам кових планів землекористування, а також до правил їхньої реєстрації; в) вимоги щодо уповноваження на діяльність з питань регіонального розвитку та планування землекористування та вимоги до професійної квалі фікації; г) правила функціонування планувальних управлінь; д) докладні норми щодо процедур легалізації землекористування в ре гіонах; е) методологічну базу для розроблення регіональних оцінок розподілу коштів, які мають прямо або опосередковано використовуватися на цілі регіо нального розвитку. 104

РУМУНІЯ

ЗАКОН про регіональний розвиток 8 ГЛАВА І Загальні положення Стаття 1. – Цим законом визначаються інституційні засади, цілі, сфе ри компетенції та інструменти регіонального розвитку в Румунії. Стаття 2. – Базові цілі політики регіонального розвитку в Румунії є такими: а) зменшення існуючих регіональних дисбалансів шляхом стимулювання збалансованого розвитку, прискореного усунення затримок у розвитку тери торій, що перебувають в несприятливому становищі внаслідок певних істо ричних, географічних, економічних, соціальних та політичних умов, і запобі гання утворенню нових дисбалансів; b) підготовка інституційної системи для забезпечення її відповідності критеріям інтеграції у структури Європейського Союзу та доступу до струк турних фондів і Фонду згуртування Європейського Союзу; с) узгодження секторних заходів уряду та політики на рівні регіонів шля хом стимулювання ініціатив та забезпечення належного обліку місцевих та регіональних ресурсів з метою їхнього сталого соціальноекономічного та культурного розвитку; d) стимулювання міжрегіональної співпраці, як внутрішньої, так і міжна родної, а також транскордонної співпраці, у тому числі в рамках Єврорегіонів та участь регіонів, що розвиваються, в європейських організаціях та структу рах з метою сприяння їхньому інституційному та економічному розвиткові та забезпечення реалізації проектів, що становлять спільний інтерес, відповідно до міжнародних угод, учасницею яких є Румунія. Стаття 3. – Фінансування програм, спрямованих на досягнення цілей, передбачених статтею 2, забезпечується через Національний фонд регіональ ного розвитку, що створюється відповідно до положень цього закону.

ГЛАВА ІІ. Регіони розвитку Стаття 4. – (1) Окружні ради та Генеральна рада муніципалітету Буха рест можуть за згодою зацікавлених місцевих рад ухвалити рішення про те, 8 Закон № 151 / 15 липня 1998 р. – Закон про регіональний розвиток у Румунії – опублікова( ний у офіційній газеті Румунії «Monitorul Oficial» частина І, № 265 / 16 липня 1998 р.

105

що зона, яка включає території відповідних округів і, відповідно, муніципалі тету Бухарест, становитиме регіон розвитку. (2) Регіони розвитку не є територіальноадміністративними одиницями й не мають статусу юридичної особи. Стаття 5. – (1) Склад регіону розвитку визначається угодою, підписа ною представниками окружних рад і, відповідно, Генеральної ради муніципа літету Бухарест. (2) Визначені в такий спосіб регіони розвитку за порадою уряду утворю ють систему впровадження та оцінювання політики регіонального розвитку.

ГЛАВА ІІІ Територіальні структури регіонального розвитку Стаття 6. – (1) Для координації заходів сприяння досягненню цілей, які випливають із стратегій регіонального розвитку, протягом шістдесяти днів з моменту набуття чинності цим законом має бути створена Рада регіонально го розвитку, яка буде вирішальним органом на рівні кожного регіону розвитку. (2) Рада регіонального розвитку має такі основні повноваження: а) аналізувати програми та стратегію регіонального розвитку й ухвалю вати рішення щодо них; b) затверджувати проекти регіонального розвитку; с) представляти Національній раді з питань регіонального розвитку про позиції стосовно заснування Фонду регіонального розвитку; d) затверджувати критерії, пріоритети, розподіл та призначення ресурсів Фонду регіонального розвитку; е) відстежувати використання коштів, асигнованих агентствам регіо нального розвитку з Національного фонду регіонального розвитку; f) забезпечувати досягнення регіональних цілей. (3) Рада регіонального розвитку формується з голів окружних рад та представників кожної громадської, селищної або муніципальної місцевих рад, визначених кожним округом протягом терміну дії їхнього мандату. У випадку муніципалітету Бухарест до Ради регіонального розвитку включається пред ставник Генеральної ради муніципалітету Бухарест та представники кожної з місцевих секторних рад. (4) Рада регіонального розвитку обирає голову та віцеголову. Ці посади протягом одного року обіймають по черзі представники, визначені округами. (5) Префекти округів беруть участь у засіданнях Ради регіонального роз витку без права голосу. Подібним чином, залежно від кола обговорюваних проб 106

лем, на засідання Ради можуть також запрошувати представників громадських, селищних та муніципальних місцевих рад, а також представників інституцій та організацій, що мають певні повноваження у сфері регіонального розвитку. (6) Рада регіонального розвитку затверджує власні постійні правила на базі рамкових настанов, розроблених урядом. Стаття 7. – (1) Протягом тридцяти днів після створення Ради регіо нального розвитку в межах кожного регіону розвитку створюється Агентство регіонального розвитку, роботу якого координує зазначена рада. (2) Агентства регіонального розвитку – це некомерційні, неурядові кому нальні організації, що мають статус юридичної особи і працюють у конкретній сфері регіонального розвитку. Ці агентства організовуються і функціонують, згідно з умовами даного закону та організаційного й функціонального стату ту, затвердженого Радою регіонального розвитку. (3) Директор Агентства регіонального розвитку призначається за ре зультатами конкурсного екзамену і може бути звільнений із посади Радою ре гіонального розвитку. (4) Фінансування організаційних та поточних видатків Агентства регіо нального розвитку забезпечується з Фонду регіонального розвитку, а рівень цих видатків затверджується Радою регіонального розвитку. (5) Рада регіонального розвитку затверджує статут кожного агентства таким чином, щоб забезпечити рівне представництво всіх округів. Стаття 8. – Агентство регіонального розвитку має такі основні повно важення: а) розробляти й пропонувати для затвердження Раді регіонального роз витку стратегію регіонального розвитку, програми регіонального розвитку та плани управління коштами; b) впроваджувати програми регіонального розвитку та плани управління коштами, відповідно до рішень, ухвалених радою регіонального розвитку, з дотриманням чинного законодавства й відповідати перед Радою регіонально го розвитку за свої досягнення; с) визначати залежно від обставин разом із місцевими та окружними ра дами в межах регіону розвитку території, які перебувають у несприятливому становищі, й подавати необхідну документацію після попереднього затвер дження Радою регіонального розвитку Національному агентству регіонально го розвитку та Національній раді з питань регіонального розвитку; d) забезпечувати разом із місцевими та окружними радами, залежно від обставин, допомогу технічних спеціалістів для фізичних та юридичних осіб, 107

які збираються інвестувати державний або приватний капітал у території, що перебувають у несприятливому становищі; е) подавати на розгляд Національного агентства регіонального розвитку пропозиції щодо фінансування з Національного фонду регіонального розвит ку затверджених проектів розвитку; f) докладати зусиль із залучення фінансових джерел до Фонду регіональ ного розвитку; g) керувати роботою Фонду регіонального розвитку з метою досягнення цілей, визначених у програмах регіонального розвитку; h) відповідати перед Радою регіонального розвитку та іншими органами, визначеними згідно із законом, за належне управління асигнованими коштами. Стаття 9. – (1) Програми регіонального розвитку фінансуються з Фонду регіонального розвитку, а їхнє адміністрування здійснює Агентство ре гіонального розвитку. (2) Фонд регіонального розвитку формується щороку за рахунок: а) асигнувань з Національного фонду регіонального розвитку; b) внесків з місцевих та окружних бюджетів у межах, затверджених міс цевими та окружними радами залежно від обставин; с) фінансових джерел, залучених із приватного сектора, від банків, іно земних інвесторів, Європейського Союзу та інших міжнародних організацій. (3) Фінансові операції, пов’язані з виконанням інвестиційних проектів, мають здійснюватися агентствами регіонального розвитку через територіаль ні відділення державного казначейства. (4) Кошти регіонального розвитку не можуть використовуватися за ін шим призначенням, окрім того, яке визначене, згідно з цим законом. (5) Невикористані кошти поточного бюджетного року обліковуються в наступному році.

ГЛАВА ІV. Національні структури регіонального розвитку Стаття 10. – (1) Протягом дев’яноста днів після набуття чинності цим за коном створюється Національна рада з питань регіонального розвитку, поклика на сприяти досягненню цілей регіонального розвитку, зазначених у статті 2. (2) До складу Національної ради з питань регіонального розвитку вхо дять голови та віцеголови Рад регіонального розвитку і така сама кількість представників уряду, призначених рішенням уряду. (3) Головою Національної ради з питань регіонального розвитку є прем’єрміністр країни. 108

Стаття 11. – Національна рада з питань регіонального розвитку має такі повноваження: (а) затверджувати національну стратегію регіонального розвитку та на ціональну програму регіонального розвитку; b) подавати урядові пропозиції щодо формування національного фонду регіонального розвитку; с) затверджувати критерії, пріоритети та спосіб розподілу ресурсів наці онального фонду регіонального розвитку; d) відстежувати використання коштів, асигнованих агентствам регіо нального розвитку з Національного фонду регіонального розвитку; е) затверджувати використання коштів структурного типу, асигнованих Румунії Європейською комісією у період, що передував вступу до Європей ського Союзу, а також структурних фондів після вступу до Євросоюзу; f) відстежувати досягнення цілей регіонального розвитку в межах систе ми заходів зовнішньої співпраці регіонів розвитку міжнародного транскор донного типу, у тому числі, на рівні Єврорегіонів. Стаття 12. – Національна рада з питань регіонального розвитку функціонує на основі власних функціональних та організаційних положень, що мають бути розроблені протягом дев’яноста днів з моменту набуття чин ності цим законом. Стаття 13. – (1) З метою заохочення та координації політики регіональ ного розвитку як виконавчий орган Національної ради з питань регіонального розвитку створюється Національне агентство регіонального розвитку, що має статус юридичної особи і яке очолює голова, що має ранг державного секретаря. (2) Статут, місце розташування, спосіб організації та роботи Національ ного агентства регіонального розвитку затверджується рішенням уряду про тягом тридцяти днів з моменту створення Національної ради регіонального розвитку за пропозицією зазначеної ради. (3) Фінансування організаційних та поточних видатків Національного агентства регіонального розвитку забезпечується щороку з Національного фонду за пропозицією Національної ради регіонального розвитку. Стаття 14. – Національне агентство регіонального розвитку має такі основні повноваження: а) розробляти Національну стратегію регіонального розвитку та Націо нальну програму регіонального розвитку; b) розробляти принципи, критерії, пріоритети та спосіб розподілу ресур сів Національного фонду регіонального розвитку; 109

с) подавати Національній раді з питань регіонального розвитку пропози ції щодо формування Національного фонду регіонального розвитку; d) забезпечувати фінансове та технічне управління Національним фон дом регіонального розвитку; е) заохочувати різні форми співпраці між округами, муніципалітетами, селищами та комунами; f) забезпечувати допомогу спеціалістів Радам регіонального розвитку у процесі розбудови інституційної спроможності; g) пропонувати Національній раді з питань регіонального розвитку визначити деякі території, як такі, що перебувають у несприятливому стано вищі з метою забезпечення їхньої економічної та фінансової підтримки за допомогою інструментів, передбачених конкретною політикою регіонально го розвитку; h) виконувати функцію представника національного рівня у відносинах із Директоратом у справах згуртування та регіональної політики в системі Єв ропейської комісії стосовно до Європейського фонду регіонального розвитку та Фонду згуртування; і) здійснювати управління коштами, асигнованими Румунії з Європей ського фонду регіонального розвитку; j) здійснювати управління коштами, асигнованими Румунії з Фонду згур тування; k) координувати впровадження Національного плану регіонального роз витку, що становить основу для переговорів з Європейською комісією та осно ву для фінансування численних громадських програм. Стаття 15. – (1) Для фінансування програм регіонального розвитку в Румунії за рахунок сум, що виділяються щорічно з державного бюджету окре мою позицією для потреб політики регіонального розвитку, створюється Наці ональний фонд регіонального розвитку. (2) Національний фонд регіонального розвитку може також залучати ін ші внутрішні та міжнародні джерела фінансування: а) постійну фінансову допомогу з боку Європейського Союзу в рамках програми PHARE; b) суми коштів від фондів структурного типу, які виділяються Руму нії Європейським Союзом у період її перебування у статусі асоційованої держави; с) суми коштів від фондів структурного типу, що виділяються Румунії з моменту її вступу до Європейського Союзу; 110

d) безповоротну фінансову допомогу з боку деяких урядів, міжнародних організацій та банків; е) інші фінансові ресурси з фондів, що є в розпорядженні уряду. Стаття 16. – (1) За клопотанням місцевих або окружних рад залежно від обставин і на підставі документів, представлених агентствами регіональ ного розвитку, Ради регіонального розвитку можуть подавати клопотання до Національної ради регіонального розвитку з пропозицією оголосити певні те риторії такими, що перебувають у несприятливому становищі з метою забез печення їм економічної підтримки за допомогою інструментів, передбачених політикою регіонального розвитку. (2) Пільги, що надаватимуться територіям, які перебувають у несприят ливому становищі, критерії та умови, на основі яких вони надаватимуться, визначаються спеціальним законом. (3) На базі критеріїв, зазначених у параграфі (2), уряд на пропози цію Національної ради з питань регіонального розвитку встановлює конкретні фіскальні пільги, які забезпечать часткові вигоди для кожної зони.

ГЛАВА V. Заключні та перехідні положення Стаття 17. – Національна комісія з питань статистики збирає в регіо нах розвитку, створених відповідно до цього закону, спеціальні статистичні дані, необхідні для обґрунтування та моніторингу політики регіонального розвитку. Стаття 18. – Використання сум коштів, отриманих від Фонду регіо нального розвитку для проектів регіонального розвитку не за призначенням та всупереч умовам їх надання бенефіціарам, виявляється та карається, згідно із законом, уповноваженими контрольними органами. Стаття 19. – На 1998 рік фінансування організаційних та поточних видатків Національного агентства регіонального розвитку забезпечується з державного бюджету за рахунок резервного фонду бюджету, що перебуває в розпорядженні уряду; рівень сум коштів має бути затверджений рішен ням уряду. Стаття 20. – Протягом тридцяти днів з моменту набуття чинності цим законом уряд на пропозицію Ради з питань реформи та Департаменту місцевого самоврядування затверджує рішення щодо методологічних пра вил його застосування, а також рамкових настанов, передбачених у параг рафі (6) статті 6. 111

РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ ЗАКОН ПРО ЗБАЛАНСОВАНИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1 (зміст Закону). (1) Цей Закон визначає цілі, принципи й організацію сприяння збалансо ваному регіональному розвитку, забезпечення стимулювання розвитку та критеріїв відповідності для областей з особливими проблемами розвитку. (2) Сприяння збалансованому регіональному розвитку є складовою час тиною регіональної структурної політики. Стаття 2 (цілі сприяння збалансованому регіональному розвитку). Сприяння збалансованому регіональному розвитку базується на таких цілях: – сприяння збалансованим економічним, соціальним і просторовим ас пектам розвитку; – скорочення відмінностей у рівнях економічного розвитку і умов життя між областями з наголосом на інтегрованому підході до розвитку сіль ських місцевостей; – запобігання появі нових областей із значними проблемами розвитку; – збереження населених пунктів в усій Словенії відповідно до поліцен тричної концепції розвитку; – сприяння розвитку екологічного виробництва і захист природних ре сурсів, природної та культурної спадщини. Стаття 3 (принципи сприяння збалансованому регіональному розвитку). Сприяння збалансованому регіональному розвитку базується на таких принципах: – всебічне втілення регіональної структурної політики на території Сло венії; – партнерство у формі співпраці між державою і місцевими громадами та між державним і приватним секторами; – координація діяльності між окремими міністерствами і місцевими гро мадами в плануванні стимулів для збалансованого регіонального роз витку в контексті національного бюджету; – субсидіарність, яка передбачає, що в плануванні, виконанні, моніторин гу і оцінці програм територіальні органи влади вищого рівня викону 112

ють лише ті завдання, які не можуть бути виконані ефективніше на нижчому рівні; – програмування стимулів розвитку для цілей, включених у збалансовані програми регіонального розвитку і проекти; – оцінка ефекту стимулювання розвитку через моніторинг законності процедур їх надання і використання та через оцінку їхньої успішності відповідно до подібних європейських статистичних методів; – співфінансування збалансованого регіонального розвитку з муніци пальних бюджетів, національного бюджету, приватних та інших джерел. Стаття 4 (визначення термінів). Терміни, що використовуються в цьому Законі, мають такі значення: – Регіон – функціональна територіальна одиниця для виконання регіо нальної політики. До утворення провінцій одиниця для виконання регі ональної структурної політики є статистичним регіоном згідно з чин ними статистичними методологічними визначеннями. – Регіональна структурна політика – діяльність з розвитку, програми і за ходи держави, місцеві громади та інші організовані інтереси на регіо нальному рівні, призначені для досягнення цілей розвитку з врахуван ням збалансованого регіонального розвитку. – Секторна програма розвитку – державний довготерміновий виконав чий документ, який визначає пріоритетні проекти і програми для до сягнення цілей стратегії розвитку сектора. – Регіональна програма розвитку – основна програма і виконавчий доку мент на регіональному рівні, що містить пріоритети розвитку регіону і фінансову оцінку проектів і програм. Регіональний рівень, для якого готується регіональна програма розвитку, є регіоном кількох муніципа літетів, який є географічно однорідним і має подібні проблеми розвит ку. Він може (хоча й не обов’язково) збігатися із статистичним регіо ном. Більший статистичний регіон може бути поділений на кілька функціонально однорідних областей, для яких програми розвитку готу ються разом або окремо. – Спільна програма розвитку – виконавчий документ на міжмуніципаль ному рівні, який готується для області з кількома муніципалітетами для вирішення окремих питань, що відповідають спільним інтересам. – Національна стратегія економічного розвитку (НСЕР) – довготерміно вий національний стратегічний документ, що визначає розвиток чин ників економічного і соціального розвитку, цілей бажаних сценаріїв 113

розвитку, інструментів і політики для досягнення цих цілей, основних напрямів діяльності секторної політики розвитку; визначає, координує і пов’язує програми розвитку в об’єднані програми і фінансову структу ру; визначає пріоритетні завдання держави щодо розвитку. – Національна стратегія регіонального розвитку (НСРР) – довготерміно вий національний стратегічний документ, що відповідно до Національ ної стратегії економічного розвитку і Національного територіального плану визначає цілі регіонального розвитку, інструменти та політику досягнення цих цілей. – Області із особливими проблемами розвитку – як правило, територіаль но пов’язані області, що включають кілька муніципалітетів, які мають несприятливі умови для розвитку і отримують особливу увагу при створенні регіональної політики розвитку і передбаченні стимулів роз витку.

II. ЗДІЙСНЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ Стаття 5 (основні документи). (1) Здійснення регіональної структурної політики за цим Законом базу ється на таких взаємно погоджених документах: Національна стратегія регіо нального розвитку; секторні програми розвитку; програми регіонального розвитку; спільні програми розвитку. (2) Документи, вказані в попередньому параграфі, мають бути публічно доступними. Стаття 6 (Національна стратегія регіонального розвитку). (1) Національна стратегія регіонального розвитку формулює і пропонує цілі, політику і завдання, визначені в Національній стратегії економічного розвитку і Національному територіальному плані, з точки зору сприяння зба лансованому регіональному розвитку. Національна стратегія регіонального розвитку є основою для підготовки програм регіонального розвитку і спіль них програм розвитку. (2) Цілі Національної стратегії регіонального розвитку приймаються до уваги в секторних програмах розвитку, за які несуть відповідальність окремі міністерства, і у відповідних національних територіальних документах. Стаття 7 (підготовка Національної стратегії регіонального розвитку). Національна стратегія регіонального розвитку приймається урядом Сло венії на пропозицію міністерства, відповідального за розвиток, після поперед нього обговорення Національних Зборів і презентації в Національній Раді. 114

Стаття 8 (звіт урядові). Міністерство, відповідальне за розвиток, щорічно звітує перед урядом за реалізацію регіональної структурної політики. Стаття 9 (звітування Національним Зборам). Уряд щорічно звітує Національним Зборам про реалізації цього Закону і Національної стратегії регіонального розвитку. Стаття 10 (програми регіонального розвитку). (1) Програми регіонального розвитку координують прогнози розвитку і завдання держави та муніципалітетів у сфері економічного, соціального, тери торіального, екологічного і культурного розвитку в регіонах на підставі аналі зу обставин і прогресу в регіоні та зважаючи на секторні програми розвитку. (2) Програми регіонального розвитку містять стратегічну і виконавчу частини. (3) Стратегічна частина програм регіонального розвитку для області з кількома муніципалітетами в одному або більше регіонах. (4) Стратегічна частина програм регіонального розвитку включає аналіз фактичних умов і проблем, узгоджує передбачену підготовку секторних прог рам і визначає спільні інтереси регіонального розвитку, цілі та орієнтири му ніципалітетів. (5) Виконавча частина програм регіонального розвитку включає проекти розвитку регіонального або муніципального значення разом з часовим графіком і фінансовою оцінкою, включно із зазначенням передбачуваних джерел фінан сування й організації, відповідальної за здійснення регіональної програми роз витку. Виконавча частина програм регіонального розвитку також включає інші форми заохочення державних і муніципальних регіональних програм розвитку. (6) Виконавча частина програм регіонального розвитку готується для об ластей, які включають муніципалітети, залучені до їх підготовки. (7) Програми регіонального розвитку базуються на Національній страте гії регіонального розвитку і Національному територіальному плані. (8) Міністр, відповідальний за розвиток, передбачає мінімальну обов’яз кову структуру і методологію підготовки та виконання програм регіонально го розвитку і визначає методи контролю та оцінки наслідків програм регіо нального розвитку. Стаття 11 (підготовка програм регіонального розвитку. (1) Національне агентство регіонального розвитку укладає директиви для підготовки програм регіонального розвитку в рамках Національної стра тегії регіонального розвитку. 115

(2) Муніципалітети в одному або більше регіонах відповідають за підго товку регіональної програми розвитку, причому суміжні муніципалітети в ре гіоні можуть прийняти рішення про співпрацю в підготовці регіональної програми розвитку сусіднього регіону. Рішення про підготовку регіональної програми розвитку ухвалюється муніципальними радами, залученими до її підготовки, та іншими державними і цивільноправовими суб’єктами, які ба жають співпрацювати в підготовці регіональної програми розвитку. (3) Органи влади та інші організовані суб’єкти на національному і місце вому рівні співпрацюють у підготовці програм регіонального розвитку. Мініс терства співпрацюють у межах своєї відповідальності. (4) Муніципалітети довіряють проведення підготовки програм регіональ ного розвитку агентствам регіонального розвитку відповідно до Статті 17 цьо го Закону. (5) Якщо муніципалітети не засновують агентство регіонального розвит ку, а підготовку програми регіонального розвитку передбачає Національна стратегія регіонального розвитку, підготовку проводить Національне аген тство регіонального розвитку відповідно до Статті 16 цього Закону. (6) Окремі програми регіонального розвитку застосовуються до муніци палітетів, які були залучені до їх підготовки і схвалили їх. Стаття 12 (ставлення до територіального плану). (1) Відповідно до попереднього параграфа муніципалітети при прийнятті рішення про підготовку програми регіонального розвитку подають пропози цію міністрові, відповідальному за територіальне планування, щодо підготовки відповідної територіальної документації для областей у межах їхнього регіону. (2) Програма регіонального розвитку не може суперечити документації територіального плану відповідно до попереднього параграфа. Стаття 13 (спільні програми розвитку). (1) Для вирішення окремих питань, в яких спільно зацікавлені два або більше муніципалітетів, особливо проблем, що мають відношення до розвитку села, будівництва громадської інфраструктури і захисту навколишнього сере довища та природної і культурної спадщини, муніципалітети можуть органі зувати підготовку спільної програми розвитку за змістом і у формі, вказаних у Статтях 10 і 11 цього Закону. (2) Спільна програма розвитку узгоджується з програмою регіонального розвитку. (3) Відповідно до першого параграфа цієї Статті муніципалітети готу ють разом зі спільною програмою розвитку також загальні елементи тери 116

торіального плану, які мають відношення до доречних питань спільних ін тересів. (4) Спільні програми розвитку реалізуються в рамках програм регіональ ного розвитку.

III. ОРГАНИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ Стаття 14 (органи регіональної структурної політики). (1) Відповідно до цього Закону органами регіональної структурної полі тики є: Рада з питань структурної політики; Національне агентство регіональ ного розвитку; Фонд регіонального розвитку і збереження населених пунктів у сільських місцевостях Словенії; агентства регіонального розвитку. (2) Міністерства, які передбачають стимули для регіонального розвитку, теж є органами регіонального розвитку. Стаття 15 (Рада з питань структурної політики). Рада з питань структурної політики (надалі – Рада) є урядовим координу ючим органом, відповідальним за координацію проектів документів для вті лення регіональної структурної політики на національному рівні і для ство рення і координації національних стимулів розвитку і міжнародної фінансової допомоги. (2) Члени Ради є міністрами або державними секретарями, які відповіда ють за забезпечення стимулювання збалансованого регіонального розвитку. (3) Раду очолює міністр, відповідальний за розвиток. Адміністративні і професійні послуги надаються Раді міністерством, відповідальним за розвиток. (4) Більш детальні умови щодо складу, організації та діяльності Ради пе редбачає міністр, відповідальний за розвиток. Стаття 16 (Національне агентство регіонального розвитку). (1) Національне агентство регіонального розвитку є органом міністер ства, відповідального за розвиток. (2) Національне агентство регіонального розвитку виконує завдання, пов’язані з національним розвитком, консультуванням, сприянням і координу ванням задля збалансованого регіонального розвитку. (3) Національне агентство регіонального розвитку готує професійну ос нову для координування секторних програм розвитку і передбачення стиму лів регіональної структурної політики різних міністерств протягом процесу складання національного бюджету. Міністерство, відповідальне за розвиток, узгоджує цю роботу з міністерством, відповідальним за фінанси, та іншими мі ністерствами. 117

(4) При виконанні своїх завдань Національне агентство регіонального розвитку контролює дані щодо регіональних стимулів розвитку, зокрема дані про таке: – види стимулів розвитку і методи їх розподілу та виконання; – надані стимули за формою, метою, рівнем і місцезнаходженням; – проекти, заяви та можливості для інвестування в розвиток; – консультативні організації у сфері розвитку і організація роботи з про сування розвитку; – можливості для професійного навчання. (5) Національне агентство регіонального розвитку також оцінює наслід ки стимулювання регіонального розвитку і надає свої висновки щодо програм регіонального розвитку відповідно до Статті 10 цього Закону і спільних прог рам розвитку відповідно до Статті 13 цього Закону. (6) У виконанні своїх завдань Національне агентство регіонального роз витку взаємодіє з Фондом регіонального розвитку і збереження населених пунктів у сільських місцевостях Словенії та з регіональними агентствами роз витку і іншими відповідними установами задля збалансованого регіонального розвитку. (7) Міністр, відповідальний за розвиток, передбачає більш детальні мето ди контролю і оцінки стимулювання регіонального розвитку. (8) Міністр, відповідальний за розвиток, передбачає більш детальні вимо ги до складу, організації та завдань Національного агентства регіонального розвитку. Стаття 17 (агентства регіонального розвитку). (1) Муніципалітети, громадські і цивільноправові суб’єкти можуть засно вувати агентства регіонального розвитку для підготовки програм регіональ ного розвитку та інших узгоджених завдань у сфері регіональної структурної політики, зокрема для сприяння економічному, соціальному, територіальному та екологічному розвитку. 2) Агентство регіонального розвитку може також виконувати завдання у сфері регіональної структурної політики. (3) Муніципалітети можуть за контрактом довіряти виконання регіональ них завдань агентства розвитку існуючій компанії або іншим організаціям. (4) Міністр, відповідальний за розвиток, передбачає більш детальні умови виконання завдань агентства регіонального розвитку. Стаття 18 (Фонд регіонального розвитку і збереження населених пунктів у сільських місцевостях Словенії). 118

(1) Фонд регіонального розвитку і збереження населених пунктів у сіль ських місцевостях Словенії є фінансовою організацією, призначеною для до сягнення довготривалих державних цілей у сфері регіональної політики. Фонд збирає і розподіляє кошти для регіональної структурної політики. Фонд є юридичною особою. (2) Статут Фонду визначає більш детальні умови діяльності стосовно по переднього параграфа, які Фонд зобов’язаний виконувати. (3) Фонд взаємодіє з Національним агентством регіонального розвитку, Агентством сільськогосподарських ринків і розвитку села, Словенською кор порацією розвитку, регіональними агентствами розвитку та іншими органі заціями.

IV. НАЦІОНАЛЬНЕ СТИМУЛЮВАННЯ РЕГІОНІВ Стаття 19 (джерела стимулювання збалансованого регіонального розвитку). (1) Стимулювання збалансованого регіонального розвитку Словенії ство рюється за рахунок ресурсів, наданих Фондом регіонального розвитку і збере ження населених пунктів сільських місцевостей Словенії та з бюджетних кош тів міністерств, включаючи міжнародну фінансову допомогу, які спрямовуються для регіональних програм розвитку шляхом узгодження. (2) Уряд визначає регіональну політику в рамках бюджетного меморан думу і за рекомендаціями міністерств, відповідальних за економічні відноси ни і розвиток та фінанси, визначає обсяги коштів і види регіональних стиму лів розвитку. Коли проекти фінансуються також за рахунок міжнародної фінансової допомоги, відповідальне міністерство або уряд координують фі нансування з різних фінансових джерел. Обсяг коштів, які уряд передбачає для регіонального стимулювання розвитку в національному бюджеті відпо відно до бюджетного меморандуму, не може становити менш ніж 0,5% вало вого внутрішнього продукту в перший бюджетний рік, що настає після ухва ленням цього Закону, і не менш ніж 1,0% валового внутрішнього продукту у кожен наступний рік. (3) Національне регіональне стимулювання відповідно до попереднього параграфа передбачається для таких пріоритетів: – регіони або частини регіонів, де валовий внутрішній продукт на душу населення або рівень безробіття відхиляються від середніх показників держави більш ніж на 20%; – області з особливими проблемами розвитку. 119

Стаття 20 (розподіл стимулів). (1) Відповідно до попереднього параграфа стимули розподіляються серед му ніципалітетів, юридичних та фізичних осіб. Стимули виносяться на відкриті тенде ри на підставі регіональної програми розвитку або спільної програми розвитку. (2) Стимули для областей із особливими проблемами розвитку можуть роз поділятися серед муніципалітетів, які підготували програми і виносять їх на від криті тендери, а також для підготовки програм, зокрема для підготовки відпо відної документації для виконавчої частини регіональної програми розвитку. (3) Детальніші умови і критерії розподілу стимулів збалансованого регіо нального розвитку визначаються урядом на пропозицію міністерства, відпові дального за розвиток. Стаття 21 (цілі і форми стимулювання). (1) Стимули для збалансованого регіонального розвитку надаються від повідно до правил надання державної допомоги і положень про фінансування муніципалітетів для: – підприємницьких інвестицій; – поточної діяльності компаній; – реструктуризації економіки; – навчання персоналу для виконання регіональної структурної політики. (2) Стимули надаються в таких формах: – субсидії; – позики з низькими відсотками; – гарантії; – звільнення від оподаткування і податкові скидки, які визначаються по ложеннями про оподаткування; – капіталовкладення; – передача державного майна керівництву державних фондів з метою його інвестування в регіональні проекти розвитку; – надання статусу економічної зони; – надання статусу регіону, де заохочується працевлаштування; – передача державного майна місцевим громадам у власність або управ ління для його використання для цілей розвитку.

V. ОБЛАСТІ З ОСОБЛИВИМИ ПРОБЛЕМАМИ РОЗВИТКУ Стаття 22 (області з особливими проблемами розвитку). (1) Регіональна політика розвитку в областях з особливими проблемами розвитку повинна сприяти таким цілям: 120

– скорочення відмінностей у рівні розвитку цих областей порівняно з се редніми показниками у державі; – підвищення загального рівня розвитку; – вирішення структурних проблем і зниження рівня безробіття; – запобігання несприятливим демографічним тенденціям, зокрема у при кордонних областях і областях з обмеженим потенціалом розвитку. (2) Області з особливими проблемами розвитку включають: – економічно слабкі області; – області із структурними проблемами і високим рівнем безробіття; – прикордонні області з обмеженим розвитком і області з обмеженим по тенціалом. Стаття 23 (критерії визначення областей з особливими проблемами розвитку). (1) Області з особливими проблемами розвитку визначаються за допомо гою різних індикаторів, включаючи комплекс різних видів індикаторів для міських і сільських місцевостей. Рівень деталізації визначених характеристик окремої проблеми розвитку є одним з критеріїв для надання статусу області з особливими проблемами розвитку. (2) Області з особливими проблемами розвитку визначаються на підставі таких критеріїв: 1. Для економічно слабких областей або муніципалітетів: – оподатковані валові прибутки на душу населення в муніципалітеті є меншими або дорівнюють 80 відсоткам середньої величини у державі; – зменшення кількості населення. 2. Для області або муніципалітету із структурними проблемами і високим рівнем безробіття: – зареєстрований рівень безробіття в муніципалітеті перевищує середній показник у державі більш ніж на 20%; – частка сільського населення перевищує середню величину у державі більш ніж на 20%. 3. Для областей з обмеженим розвитком і обмеженим потенціалом: – частка області муніципалітету з обмеженим потенціалом і зменшенням кількості населення; – частка області муніципалітету у прикордонній смузі відносно всієї те риторії муніципалітету і зменшення кількості населення в муніципа літеті. Стаття 24 (укази уряду). 121

(1) Уряд визначає своїм указом значення критеріїв відповідно до попе редньої Статті і визначає ті муніципалітети, що відповідають окремим групам областей з особливими проблемами розвитку. (2) Міністерство, відповідальне за розвиток, або Національне агентство регіонального розвитку здійснюють моніторинг даних щодо критеріїв, вказа них у попередній Статті, і звітують перед урядом.

VI. ПЕРЕХІДНІ І ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 25 (нормативні положення уряду). (1) Протягом шести місяців після набуття чинності цим Законом уряд: 1. Створює Раду структурної політики (Стаття 15). 2. Схвалює указ про визначення критеріїв відповідно до Статті 24 цього Закону і визначає муніципалітети, які відповідають цим критеріям. 3. Схвалює указ про детальні умови і критерії стимулювання збалансова ного регіонального розвитку і про форми такого стимулювання (Статті 20 і 21). (2) Протягом року після набуття чинності цим Законом уряд ухвалює На ціональну стратегію регіонального розвитку. (3) До ухвалення Національної стратегії регіонального розвитку обґрунтовано застосовуються програми регіонального розвитку, які вже бу ли прийняті. Стаття 26 (нормативні положення міністерства). Протягом п’яти місяців після набуття чинності цим Законом міністр, від повідальний за розвиток, визначає: 1. Мінімальну обов’язкову структуру і методологію підготовки програми регіонального розвитку (Стаття 10). 2. Методи контролю і оцінки регіональних стимулів розвитку (Стаття 16). 3. Умови, які повинно виконувати агентство регіонального розвитку від повідно до параграфа 5 Статті 17 цього Закону. Стаття 27 (визначення провінцій). (1) Після їх визначення провінції стають функціональними територіаль ними одиницями для виконання регіональної структурної політики і для виз начення областей з особливими проблемами розвитку, причому береться до уваги указ уряду відповідно до Статті 24 цього Закону стосовно областей, що таким чином визначені у цьому указі і відповідають прийнятим критеріям. Їх скасування має бути пов’язане із задоволенням критеріїв цього указу. (2) Як критерій для визначення областей з особливими проблемами роз витку після визначення провінцій застосовується показник валового внутріш 122

нього продукту на душу населення, купівельна спроможність, рівень безро біття в провінції та інші індикатори розвитку Словенії. (3) До визначення провінцій обґрунтовано застосовуються статистичні регіони. Стаття 28 (тимчасове використання). До часу ухвалення програм регіонального розвитку, але не пізніше ніж через один рік після ухвалення Національної стратегії регіонального розвит ку для визначення областей з особливими проблемами розвитку застосову ються умови і критерії Закону про сприяння розвитку регіонів з демографіч ними загрозами (Ur. l. RS, 48/90, 12/92). Стаття 29 (скасування чинності). У день набуття чинності цим Законом припиняють чинність Закон про сприяння розвитку регіонів з демографічними загрозами (Ur. l. RS, 48/90, 12/92) і Стаття 13 Закону про використання коштів, отриманих від надход жень відповідно до Закону про зміну власності компаній (Ur. l. RS, 45/95). Стаття 30 (чинність Закону). Цей Закон вступає в силу через 15 днів після його опублікування в «Офі ційній газеті» Республіки Словенія (ОГРС). № 002(01/90(4/74 Любляна, 16 липня 1999 року Президент Національних Зборів Республіки Словенії Янеж Подобнік.

США

Закон про громадські роботи та економічний розвиток від 1965 р. зі змінами і доповненнями («PWEDA») та з комплексними доповненнями, внесеними Законом про перерозподіл повноважень Управління економічного розвитку від 2004 р. 9 9 Громадський закон № 108(373, 118 Stat. 1756 (від 27 жовтня 2004 р.). PWEDA офіційно ко( дифікований у параграфі 3121 та наступних параграфах розділу 42 Зводу законів США. Цей текст PWEDA є робочим продуктом Управління економічного розвитку (EDA) і надається тіль( ки для цілей зручності. На цей документ не слід покладатися, і EDA не несе відповідальності ні за які помилки або пропущення в ньому. Офіційне видання PWEDA міститься у Зводі законів США, який публікується Управлінням урядового друку.

123

РОЗДІЛ 1. КОРОТКЕ НАЙМЕНУВАННЯ; ЗМІСТ (§ 3121, примітка, роз ділу 42 Зводу законів США) (а) КОРОТКЕ НАЙМЕНУВАННЯ. – На цей Закон можна посилатися як на «Закон про громадські роботи та економічний розвиток від 1965 р.» (б) ЗМІСТ. – Зміст цього Закону є таким: Стаття 1. Коротке найменування; зміст. Стаття 2. Висновок та заяви. Стаття 3. Термінологія. РОЗДІЛ І – СПІВПРАЦЯ ТА КООРДИНАЦІЯ ПАРТНЕРСТВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Стаття 101. Заснування партнерств економічного розвитку. Стаття 102. Співпраця федеральних відомств. Стаття 103. Координація. РОЗДІЛ ІІ – СУБСИДІЇ НА ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК Стаття 201. Субсидії на громадські роботи та економічний розвиток. Стаття 202. Закриття та перепрофілювання баз. Стаття 203. Субсидії на планування та на адміністративні видатки. Стаття 204. Розподіл витрат. Стаття 205. Додаткові субсидії. Стаття 206. Положення щодо відносних потреб та розподілу коштів. Стаття 207. Субсидії на підготовку кадрів, проведення дослідницьких ро біт та технічну допомогу. Стаття 208. [Скасовано] Стаття 209. Субсидії на економічне пристосування. Стаття 210. Зміна обставин проекту. Стаття 211. Використання коштів на будівництво об’єктів запроектованої вартості. Стаття 212. Звіти одержувачів. Стаття 213. Заборона використовувати кошти на оплату послуг адвоката та консультанта. Стаття 214. Території особливого впливу. Стаття 215. Премії за результатами роботи. Стаття 216. Планові премії за результатами роботи. Стаття 217. Пряме витрачання або перерозподіл коштів одержувачем. Стаття 218. Демонстраційна програма «Яскраві поля». РОЗДІЛ ІІІ – ВІДПОВІДНІСТЬ КРИТЕРІЯМ ДОБОРУ; СТРАТЕГІЇ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ 124

Стаття 301. Відповідність територій критеріям добору. Стаття 302. Стратегії комплексного економічного розвитку. РОЗДІЛ ІV – РАЙОНИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Стаття 401. Встановлення районів економічного розвитку. Стаття 402. Скасування або модифікація статусу районів економічного розвитку. Стаття 403. [Скасовано] Стаття 404. Надання стратегій комплексного економічного розвитку Регі ональним комісіям. Стаття 405. Допомога частинам районів економічного розвитку, що роз ташовані за межами територій, які відповідають критеріям добору. РОЗДІЛ V – УПРАВЛІННЯ Стаття 501. Помічник Міністра з питань економічного розвитку. Стаття 502. Інформаційний центр з питань економічного розвитку. Стаття 503. Консультування з іншими особами та організаціями. Стаття 504. Управління, діяльність та обслуговування. Стаття 505. [Скасовано] Стаття 506. Оцінка роботи одержувачів субсидій. Стаття 507. Повідомлення про реорганізацію. РОЗДІЛ VІ – ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 601. Повноваження Міністра. Стаття 602. Збереження нормативів. Стаття 603. Річний звіт Конгресу. Стаття 604. Делегування функцій та передача коштів між федеральними відомствами. Стаття 605. Штрафні санкції. Стаття 606. Наймання уповноважених із просування проекту та службов ців з адміністративними функціями. Стаття 607. Ведення переліку затверджених заявок на одержання фінан сової допомоги та громадський контроль за таким переліком. Стаття 608. Облікові документи та аудиторські перевірки. Стаття 609. Зв’язок із наданням допомоги за іншим законом. Стаття 610. Прийняття посвідчень заявників. Стаття 611. Звіт про перепланування і нову забудову старих промисло вих районів. Стаття 612. Застереження. РОЗДІЛ VІІ – ФІНАНСУВАННЯ 125

Стаття 701. Загальна санкція на асигнування. Стаття 702. Санкція на асигнування коштів на заходи з оборонної конверсії. Стаття 703. Санкція на асигнування коштів на подолання економічних наслідків катастроф. Стаття 704. Фінансування субсидій на планування та на адміністративні видатки.

СТАТТЯ 2. ВИСНОВОК ТА ЗАЯВИ (§ 3121 розділу 42 Зводу законів США) (а) ВИСНОВОК. – Конгрес дійшов такого висновку: (1) у Сполучених Штатах ще залишаються території, які страждають від хронічно високого рівня безробіття, неповної зайнятості, негативного сальдо міграції та низьких доходів на душу населення, а також території, які пережи вають раптові глибокі економічні розлади, викликані структурними економіч ними змінами, змінами у структурі торгівлі, деякими діями федеральної влади (в т.ч. вимогами до стану довкілля, що призводять до згортання видів еконо мічної діяльності в цій місцевості), та стихійними лихами; (2) економічний розвиток у Сполучених Штатах, містах та сільській міс цевості США пов’язаний із розширенням економічних можливостей, розши ренням вільного підприємництва через комерційну діяльність, розвитком та зміцненням громадської інфраструктури та створенням сприятливого клімату для створення робочих місць і розвитку бізнесу; (3) метою федеральних програм економічного розвитку є підвищення життєвого рівня всіх громадян, добробуту та загальних темпів розвитку еко номіки шляхом заохочення громад до розбудови більш конкурентоспромож ної та диверсифікованої економічної бази за допомогою таких засобів: (А) створення оточення, сприятливого для економічної діяльності, завдя ки розвитку та зміцненню громадської інфраструктури; (Б) сприяння створенню робочих місць завдяки активізації інноваційної діяльності та підприємництва і підвищенню продуктивності праці; (В) підтримання місцевих та регіональних громад, що страждають від хронічно високого рівня безробіття та низьких доходів на душу населення, в отриманні можливостей для розвитку приватного бізнесу та залучення біль ших обсягів приватних капітальних інвестицій; (4) у той час як економічний розвиток є за своєю природою місце вим процесом, федеральний уряд має працювати в партнерстві з держав ними та приватними організаціями на рівні Штату, регіону, племені та місцевими організаціями для того, щоб дістати найбільшу користь із на 126

явних ресурсів та надати можливості регіонам, громадам і громадянам брати більш активну участь у втіленні «американської мрії» та у справі процвітання країни; (5) для того, щоб запобігти дублюванню зусиль і досягти значних та три валих результатів, заходи щодо економічного розвитку, які вживаються на рівні країни, Штату, племені та місцевості, мають характеризуватися чіткою зосередженістю на конкретній меті, досконалою координацією, комплексним підходом та спрощеними і послідовними вимогами; (6) робота федерального уряду над розв’язанням питань економічного розвитку буде більш ефективною, якщо вона скоординована та пов’язана з програмами Сполучених Штатів у сфері комерційної діяльності, інвестувань у робочу силу, транспорту та технологій. (б) ЗАЯВИ. – З метою сприяння динамічному розвитку міцної економіки по всіх Сполучених Штатах Конгрес заявляє таке: (1) допомога за цим Законом має надаватися як громадам, що страждають від проблем, характерних для сільської місцевості, так і тим, на яких познача ється негативний вплив урбанізації; (2) місцеві громади мають працювати в партнерстві із сусідніми грома дами, Штатами, індіанськими племенами та федеральним урядом над підви щенням спроможності місцевих громад розробляти та виконувати стратегії комплексного економічного розвитку, спрямовані на вихід з економічної скрути та підвищення конкурентоспроможності в контексті глобальної еко номіки; (3) незалежно від того, чи перебувають громади в довготривалій скруті, чи переживають раптовий розлад, їх треба заохочувати до підтримки підпри ємництва, завдяки чому можна скористатися можливостями розвитку, які від кривають нові технології та розширення нових глобальних ринків; (4) допомога за цим Законом має надаватися з метою сприяння повторно му продуктивному використанню занедбаних промислових об’єктів та пере плануванню і новій забудові старих промислових районів.

СТАТТЯ 3. ТЕРМІНОЛОГІЯ (§ 3122 розділу 42 Зводу законів США) У цьому Законі: (1) СТРАТЕГІЯ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ означає страте гію комплексного економічного розвитку, затверджену Міністром на підставі статті 302; (2) МІНІСТЕРСТВО означає Міністерство торгівлі; 127

(3) РАЙОН ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ – (А) ВЗАГАЛІ термін «район економічного розвитку» означає будьяку те риторію у Сполучених Штатах, (і) яка складається з територій, описаних у статті 301(а), та, при потребі, сусідніх округ чи громад; (іі) і якій Міністром надано статус району економічного розвитку на під ставі статті 401. (Б) ВКЛЮЧЕННЯ – термін «район економічного розвитку» включає будь який район економічного розвитку, якому було надано цей статус Міністром на підставі статті 403 (до дати набуття чинності Законом про реформування Управління економічного розвитку від 1998 р.). (4) ОДЕРЖУВАЧ, ЯКИЙ ВІДПОВІДАЄ КРИТЕРІЯМ – А) ВЗАГАЛІ термін «одержувач, який відповідає критеріям» означає: (і) район економічного розвитку; (іі) індіанське плем’я; (ііі) Штат; (іv) місто чи інша адміністративнотериторіальна одиниця в рамках Шта ту, в т.ч. одиниця особливого призначення Штату або місцевого самовряду вання, яка бере участь у заходах щодо економічного або інфраструктурного розвитку, або консорціум адміністративнотериторіальних одиниць; (v) вищий навчальний заклад або консорціум вищих навчальних закладів; (vі) державна або приватна неприбуткова організація або асоціація, яка співпрацює з посадовими особами адміністративнотериторіальної одиниці в рамках Штату. (Б) СУБСИДІЇ НА ПІДГОТОВКУ КАДРІВ, ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ ТА ТЕХНІЧНУ ДОПОМОГУ – При наданні субсидій на підставі статті 207, термін «одержувач, який відповідає критеріям» включає також приватних осіб та організації, що займаються прибутковою діяльністю. (5) ФЕДЕРАЛЬНЕ ВІДОМСТВО означає міністерство, відомство або феде ральне посередницьке агентство Сполучених Штатів. (6) СУБСИДІЯ. – Термін «субсидія» передбачає кооперативний договір (в межах значення, викладеного у главі 63 розділу 31 Зводу законів США). (7) ІНДІАНСЬКЕ ПЛЕМ’Я означає будьяке індіанське плем’я, групу, народ ність, селище або іншу організовану групу чи громаду, у т.ч. будьяке селище корінних жителів Аляски або Регіональну корпорацію (визначені або вста новлені за Законом про врегулювання земельних позовів корінних жителів Аляски (§ 1601 і далі розділу 43 Зводу законів США)), які визнані тими, що від 128

повідають критеріям спеціальних програм і послуг, які реалізуються Сполуче ними Штатами для індіанців відповідно до їхнього статусу як індіанців. (8) РЕГІОНАЛЬНІ КОМІСІЇ означають: (А) Аппалачська регіональна комісія, заснована згідно з положеннями глави 143 розділу 40 Зводу законів США; (Б) Регіональне управління Дельти, засноване згідно з положеннями під розділу F Об’єднаного закону про розвиток фермерства та сільської місцевості (п. 2009аа і далі розділу 7 Зводу законів США); (В) Комісія Національного парку «Деналі», заснована за Законом про Ко місію «Деналі» від 1998 р. (п. 3121, примітка, розділу 42 Зводу законів США, 112 Stat. 2681637 і далі); (Г) Регіональне управління північної частини Великих рівнин, засноване згідно з положеннями підрозділу G Об’єднаного закону про розвиток фермер ства та сільської місцевості (п. 2009bb і далі розділу 7 Зводу законів США). (9) МІНІСТР – міністр торгівлі. (10) ШТАТ означає будьякий штат США, федеральний округ Колумбія, Співдружність ПуертоРіко, Віргінські острови, Гуам, Східне Самоа, Співдруж ність Північних Маріанських островів, Республіку Маршалові Острови, Феде ративні Штати Мікронезії та Республіку Палау. (11) СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ означають усі Штати. (12) УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ ЦЕНТР означає вищий навчальний заклад або консорціум вищих навчальних закладів, заснованих у формі Університетсько го центру економічного розвитку згідно з положеннями статті 207(а)(2)(Г) цього Закону.

РОЗДІЛ І – СПІВПРАЦЯ ТА КООРДИНАЦІЯ ПАРТНЕРСТВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СТАТТЯ 101. ЗАСНУВАННЯ ПАРТНЕРСТВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (§ 3131 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – При наданні допомоги на підставі цього розді лу Міністр співпрацює зі Штатами та з іншими утвореннями, забезпечуючи, щоб погоджені із загальнонаціональними завданнями федеральні програми були су місними із завданнями планів економічного розвитку і стратегій комплексного економічного розвитку Штату, регіону, місцевості та сприяли їх виконанню. (б) ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА. – Міністр може надавати Штатам, адміністра тивнотериторіальним одиницям у рамках Штатів, регіональним організаціям 129

у рамках Штатів (у тому числі міжштатним), регіональним об’єднанням Шта тів та неприбутковим організаціям таку технічну допомогу, яку він вважає адекватною для досягнення таких цілей: (1) пом’якшення економічної кризи; (2) заохочення та підтримка проектів співпраці державного і приватного секторів з метою формування та вдосконалення стратегій економічного роз витку, спрямованих на підтримку і стимулювання економічного розвитку по всіх Сполучених Штатах; (3) стимулювання інвестицій в інфраструктуру та технологічні потуж ності, які допоможуть не відставати від швидких змін у глобальній економіці. (в) МІЖУРЯДОВИЙ РОЗГЛЯД. – Міністр має оприлюднити положення, згідно з якими відповідним органам Штатів та інших місцевостей забезпечу ються необхідні можливості розглядати проекти, запропоновані на підставі цього розділу і кваліфіковані Міністром як такі, що можуть мати значний без посередній вплив на економіку території, та надавати коментарі щодо таких проектів. (г) УГОДИ ПРО СПІВПРАЦЮ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр може укласти угоду про співпрацю з будьякими двома чи більше ніж двома Штатами або з організацією, до якої входить два Штати чи більше, з метою підтримки ефективного економічного розвитку. (2) УЧАСТЬ. – У кожній угоді про співпрацю мають надаватися відповідні умови для участі інших урядових та неурядових організацій, які представляють важливі інтереси та точки зору, пов’язані з економічним розвитком території.

СТАТТЯ 102. СПІВПРАЦЯ ФЕДЕРАЛЬНИХ ВІДОМСТВ (§ 3132 розділу 42 Зводу законів США) Згідно з відповідними законами та залежно від наявності асигнувань, кожне федеральне відомство має реалізовувати свої повноваження і викону вати свої обов’язки і функції та співпрацювати з Міністром таким чином, щоб допомагати Міністрові виконувати положення цього розділу. СТАТТЯ 103. КООРДИНАЦІЯ (§ 3133 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр узгоджує роботу, пов’язану з роз робленням та виконанням стратегій комплексного економічного розвитку на підставі цього Закону, з федеральними відомствами, які виконують інші феде ральні програми, Штатами, районами економічного розвитку, індіанськими 130

племенами та іншими відповідними організаціями, що займаються плануван ням і розвитком. (б) ЗАСІДАННЯ. – На виконання вимог п. (а) цієї статті та з будьякою ін шою ціллю, пов’язаною із заходами щодо економічного розвитку, Міністр мо же скликати засідання за участю федеральних відомств, органів місцевого са моврядування Штатів та інших адміністративнотериторіальних одиниць, індіанських племен та інших відповідних організацій, що займаються плану ванням і розвитком.

РОЗДІЛ ІІ – СУБСИДІЇ НА ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СТАТТЯ 201. СУБСИДІЇ НА ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК (§ 3141 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – За поданням одержувача, який відповідає критеріям, Міністр може призначити субсидії на такі цілі: (1) придбання або забудову землі та благоустрій для використання гро мадських робіт, комунальних послуг або об’єкта розвитку; (2) придбання, проектування, будівництво, реконструкцію, переплану вання, розширення або вдосконалення такого об’єкта, в т.ч. на відповідну тех ніку та обладнання. (б) КРИТЕРІЇ НАДАННЯ СУБСИДІЇ. – Міністр може призначити субсидію на підставі цієї статті тільки, якщо він встановить відповідність таким вимогам: (1) безпосередньо чи побічно, проект, для виконання якого надано заяв ку на отримання субсидії, (А) має розширювати можливості успішного створення або нарощування потужностей промислових або торговельних підприємств або установок на території, де він виконується чи буде виконуватися; (Б) має допомагати у створенні додаткових довгострокових робочих місць на цій території; або (В) має передусім бути корисним для осіб, які впродовж тривалого термі ну залишаються безробітними, та членів сімей із низькими доходами; (2) проект, для виконання якого надано заявку на отримання субсидії, має відповідати тій чи іншій нагальній потребі території або частини терито рії, де він виконується чи буде виконуватися; і (3) для території, де виконуватиметься проект, має бути розроблена страте гія комплексного економічного розвитку, і проект має відповідати цій стратегії. 131

(в) НАДАННЯ МАКСИМАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ КОЖНОМУ ШТАТУ. – На кож ний окремий Штат може витрачатися не більше 15 відсотків від суми коштів, виділеної на виконання цієї статті.

СТАТТЯ 202. ЗАКРИТТЯ ТА ПЕРЕПРОФІЛЮВАННЯ БАЗ (§ 3142 розділу 42 Зводу законів США) Незалежно від будьякого іншого положення закону, Міністр може приз начати одержувачу, який відповідає критеріям, будьяку допомогу на підставі цього розділу для виконання проектів на військових об’єктах або об’єктах Мі ністерства енергетики – закритих або тих, що закриваються або перепрофі люються, – не вимагаючи, щоб одержувач, який відповідає критеріям, мав пра во володіння зазначеною нерухомістю або право її оренди на будьякий конкретний термін.

СТАТТЯ 203. СУБСИДІЇ НА ПЛАНУВАННЯ ТА НА АДМІНІСТРАТИВНІ ВИДАТКИ (§ 3143 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – За поданням одержувача, який відповідає критеріям, Міністр може призначати субсидії на оплату вартості планування економічного розвитку та управлінських витрат організацій, які займаються зазначеним плануванням. (б) ПРОЦЕС ПЛАНУВАННЯ. – Планування, для виконання якого надається допомога на підставі цього розділу, має бути безперервним процесом із залу ченням державних посадових та приватних осіб до такої роботи: (1) аналіз стану місцевої економіки; (2) окреслення цілей економічного розвитку; (3) визначення можливостей проекту; (4) розроблення та виконання програми економічного розвитку, яка включає систематичну роботу над зниженням рівня безробіття та підвищен ням доходів. (в) ВИКОРИСТАННЯ ДОПОМОГИ В ПИТАННЯХ ПЛАНУВАННЯ. – Допомога в питаннях планування, що надається на підставі цього розділу, використову ється спільно з будьякою іншою існуючою федеральною допомогою в питан нях планування з метою забезпечення адекватного та ефективного плануван ня та раціонального використання коштів. (г) ПЛАНИ ШТАТІВ. – (1) РОЗРОБКА. – Якщо на розроблення будьякого плану Штату надається допомога на підставі цієї статті, така розробка має виконуватися у якнайтісні 132

шій, наскільки це доцільно, співпраці між Штатом, адміністративнотериторі альними одиницями Штату та районами економічного розвитку, які цілком або частково входять до складу Штату. (2) СТРАТЕГІЯ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. – Умовою для отримання допомоги в роботі над планом Штату на підставі цього пункту є іс нування у Штаті або розроблення Штатом стратегії комплексного економіч ного розвитку. (3) КООРДИНАЦІЯ. – Перед тим, як надавати допомогу в роботі над пла ном Штату на підставі цієї статті, Міністр має розглянути, наскільки Штат зби рається враховувати місцеві плани та плани районів економічного розвитку. (4) ПРОЦЕС КОМПЛЕКСНОГО ПЛАНУВАННЯ. – Будьяке загальне плану вання економічного розвитку на рівні Штату, на яке надається допомога на підставі цієї статті, має бути частиною процесу комплексного планування, в якому передбачатиметься виконання громадських робіт задля досягнення та ких цілей: (А) стимулювання економічного розвитку та створення можливостей; (Б) сприяння доступу до ефективних транспортних засобів; (В) підвищення якості та збереження довкілля; (Г) допомога у виконанні стратегії інвестицій у робочу силу Штату; (Д) стимулювання використання технологій в економічному розвитку, у т.ч. доступу до високошвидкісних телекомунікацій; (Е) стимулювання застосування технологій в економічному розвитку, у т.ч. доступу до високошвидкісних телекомунікацій; (Є) забезпечення збалансованості ресурсів завдяки раціональному уп равлінню фізичним розвитком. (5) НАДАННЯ ЗВІТУ МІНІСТРОВІ. – Кожний зі Штатів, які отримують допо могу на розроблення плану на підставі цього пункту, надає Міністрові річний звіт про процес планування, на який отримується допомога на підставі цього пункту.

СТАТТЯ 204. РОЗПОДІЛ ВИТРАТ (§ 3144 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЧАСТКА ФЕДЕРАЛЬНОГО УРЯДУ. – Окрім випадків, обумовлених у пун кті (в) цієї статті, частка федерального уряду у витратах кожного проекту, який виконується на підставі цього розділу, не має перевищувати – (1) 50 відсотків; плюс (2) додатковий відсоток, який – 133

(А) не має перевищувати 30 відсотків; (Б) та ґрунтується на відносних потребах території, де виконується про ект, визначених у відповідності до інструкцій, що оприлюднюються Міністром. (б) НЕФЕДЕРАЛЬНА ЧАСТКА. – При визначенні розміру нефедеральної частки у витратах проекту, Міністр може надати кредит у рахунок нефеде ральної частки на всі справедливо оцінені внески як у грошовій, так і нату ральній формі, у т.ч. у вигляді приміщень, обладнання, взяття відповідальнос ті за борги та послуг. (в) ЗБІЛЬШЕННЯ ФЕДЕРАЛЬНОЇ ЧАСТКИ. – (1) ІНДІАНСЬКІ ПЛЕМЕНА. – При наданні субсидії індіанському племені на проект на підставі цього розділу Міністр може збільшити частку федераль ного уряду понад відсоток, обумовлений в пункті (а) цієї статті, у розмірі до 100 відсотків вартості проекту. (2) ОКРЕМІ ШТАТИ, АДМІНІСТРАТИВНОТЕРИТОРІАЛЬНІ ОДИНИЦІ ТА НЕПРИБУТКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ. – При наданні Штату чи адміністративнотери торіальній одиниці в рамках Штату субсидії, через яку, як визначає Міністр, виснажується фактична спроможність цього Штату чи адміністративнотери торіальної одиниці до оподаткування та взяття кредитів, або при наданні не прибутковій організації субсидії, через яку, як визначає Міністр, виснажуєть ся фактична спроможність цієї неприбуткової організації до оподаткування та взяття кредитів, Міністр може збільшити частку федерального уряду понад відсоток, обумовлений у пункті (а) цієї статті, у розмірі до 100 відсотків вар тості проекту. (3) ПІДГОТОВКА КАДРІВ, ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ ТА ТЕХНІЧНА ДОПОМОГА. – При наданні субсидії на підставі статті 207 Міністр може збільшити частку федерального уряду понад відсоток, обумовлений у пункті (а) даної статті, у розмірі до 100 відсотків вартості проекту, якщо Мі ністр визначить, що проект може фінансуватися тільки завдяки субсидії і не може функціонувати без такого збільшення.

СТАТТЯ 205. ДОДАТКОВІ СУБСИДІЇ (§ 3145 розділу 42 Зводу зако нів США) (а) ПОНЯТТЯ ВИЗНАЧЕНОЇ ПРОГРАМИ ФЕДЕРАЛЬНОЇ СУБСИДІЇ. – В цій статті під терміном «визначена програма федеральної субсидії» мається на увазі будьяка програма федеральної субсидії, яка – (1) допомагає в побудові або оснащенні громадських робіт, комунальних послуг або об’єктів розвитку; 134

(2) визначена Міністром як та, що відповідає критеріям виділення коштів на підставі цієї статті; (3) та допомагає у виконанні проектів, які – (А) відповідають критеріям надання допомоги на підставі цього розділу; (Б) та відповідають стратегії комплексного економічного розвитку. (б) ДОДАТКОВІ СУБСИДІЇ. – За умови виконання вимог пункту (в) цієї стат ті, для того, щоб допомогти одержувачам, які відповідають критеріям, скориста тися перевагами визначених програм федеральних субсидій, за поданням одер жувача, що відповідає критеріям, Міністр може призначити додаткову субсидію на проект, критеріям надання якої одержувач відповідає, але, через свій еконо мічний стан, не може взяти на себе необхідну нефедеральну частку витрат. (в) ВИМОГИ ЩОДО ДОДАТКОВИХ СУБСИДІЙ. – (1) РОЗМІР ДОДАТКОВИХ СУБСИДІЙ. – Частка витрат проекту, яку покри ває додаткова субсидія на підставі цієї статті, не має перевищувати розмір від повідної федеральної частки, яка надається на підставі статті 204. (2) ФОРМА ДОДАТКОВИХ СУБСИДІЙ. – Міністр призначає додаткові субси дії у вигляді – (А) виплати коштів, що надаються за цим Законом, головам федеральних відомств, на які покладено виконання відповідних федеральних програм; або (Б) призначення коштів на підставі цього Закону для поєднання їх із коштами, що передаються з інших федеральних відомств, у рамках проектів, які перебувають в управлінні Міністра. (3) ОБМЕЖЕННЯ РОЗМІРУ ФЕДЕРАЛЬНОЇ ЧАСТКИ, ОБУМОВЛЕНІ ІНШИМИ ЗАКОНАМИ. – Незалежно від будьякої вимоги щодо розміру чи джерела не федеральних коштів, яка поширюється на федеральну програму, кошти, що надаються на підставі цієї статті, можуть використовуватися для збільшення федеральної частки в окремих проектах програми, яка виконується на терито ріях, визначених у статті 301(а) цього Закону, понад суму федеральної частки витрат проекту, асигновану за законом, під який підпадає ця програма.

СТАТТЯ 206. ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ВІДНОСНИХ ПОТРЕБ ТА РОЗПОДІЛУ КОШТІВ (§ 3146 розділу 42 Зводу законів США) При оприлюдненні правил, положень та процедур щодо надання допомо ги на підставі цього розділу Міністр має забезпечити таке: (1) щоб Міністром належним чином враховувалися відносні потреби те риторій, які відповідають критеріям, із визначенням цих потреб, виходячи зокрема з таких істотних чинників – 135

(А) серйозності ситуації з рівнем та тривалістю безробіття на територіях, що відповідають критеріям; (Б) рівнів доходів та неповної зайнятості на територіях, що відповідають критеріям; (В) негативного сальдо міграції населення з територій, що відповідають критеріям, та ступеня негативного впливу, який це справляє на економіку та ких територій; (2) щоб допомога на підставі цього розділу призначалася в порядку пріори тетності для забезпечення того, щоб основним чинником для асигнувань був рі вень економічних труднощів території, а не віддання переваги тій чи іншій геог рафічній території чи будьякому конкретному виду економічних труднощів; (3) (А) щоб сільським та міським територіям, які страждають від еконо мічної скрути, не було завдано шкоди через встановлення або впровадження Міністром у проекті, який виконується на підставі цього розділу, цілі інвесту вання позикових коштів приватного сектора; (Б) щоб будьяка ціль інвестування позикових коштів приватного секто ра, встановлена Міністром, не слугувала перешкодою або знеохоченням для виконання претендентами на отримання субсидії на підставі цього розділу громадських робіт або заходів з економічного розвитку на сільських або місь ких територіях економічної скрути; (В) щоб перед внесенням будьяких змін у будьяку ціль інвестування по зикових коштів приватного сектора про це завчасно повідомлялися відповідні комітети Конгресу; (4) щоб субсидії, що надаються на підставі цього розділу, сприяли ство ренню робочих місць та мали велику ймовірність задовольнити або перевер шити відповідні вимоги до результатів діяльності, встановлені у зв’язку з на данням цих субсидій.

СТАТТЯ 207. СУБСИДІЇ НА ПІДГОТОВКУ КАДРІВ, ПРОВЕ ДЕННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ РОБІТ ТА ТЕХНІЧНУ ДОПОМОГУ (§ 3147 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – (1) СУБСИДІЇ. – За поданням одержувача, який відповідає критеріям, Мі ністр може призначити субсидії на підготовку кадрів, проведення дослідниць ких робіт та технічну допомогу, в т.ч. субсидії на оцінку програм та аналізи економічного впливу, які можуть бути корисними у справі пом’якшення або запобігання ситуації надмірного безробіття та неповної зайнятості. 136

(2) ВИДИ ДОПОМОГИ. – Субсидії, які надаються на підставі п. (1), можуть використовуватися для таких цілей: (А) планування проектів та розроблення технікоекономічних обґрун тувань; (Б) демонстрації інноваційної діяльності або стратегічних інвестицій в економічний розвиток; (В) управління та операційної підтримки; (Г) відкриття університетських центрів; (Д) відкриття центрів поширення ділової інформації; (Е) дослідження потреб та потенціалу економічного зростання на тери торіях, визначених Міністром як ті, що потребують значної допомоги; (Є) дослідження ефективності узгодження проектів, які фінансуються за цим Законом, із проектами, які фінансуються за іншими Законами; (Ж) оцінки, маркетингу та заснування бізнескластерів; (З) інших заходів, визначених Міністром як доцільні. (3) ВИМОГА СПІВПРАЦІ. – При наданні допомоги на підставі цієї статті на проект загальнонаціонального або регіонального масштабу, Міністр може від мовитися від вимоги статті 3 (4) (А) (vi) цього Закону, за якою неприбуткова організація або об’єднання мають діяти у співпраці з посадовими особами ад міністративнотериторіальної одиниці Штату. (б) ЗАСОБИ НАДАННЯ ДОПОМОГИ. – При проведенні досліджень та на данні технічної допомоги на підставі цієї статті, Міністр, на додаток до при значання субсидій на підставі пункту (а) цієї статті може – (1) надавати допомогу у проведенні досліджень та технічну допомогу че рез посадових осіб або працівників Міністерства; (2) виплачувати кошти, призначені для виконання положень цієї статті, федеральним відомствам; або (3) наймати приватних осіб, товариства, підприємства, корпорації або відповідні установи за контрактами, які укладаються з цією метою.

СТАТТЯ 208. [СКАСОВАНО] (§ 3148 розділу 42 Зводу законів США) СТАТТЯ 209. СУБСИДІЇ НА ЕКОНОМІЧНЕ ПРИСТОСУВАННЯ (§ 3149 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – За поданням одержувача, який відповідає критеріям, Міністр може призначити субсидії на розвиток об’єктів і комуніка цій громадського користування, комунальних послуг, розвиток бізнесу (в т.ч. 137

фінансування фонду автоматично поновлювальних кредитів), планування, технічну допомогу, підготовку кадрів та будьяку іншу допомогу, що сприяти ме розв’язанню проблеми довготривалого погіршення економічного стану та раптового глибокого економічного розладу і вирішенню завдань економічно го пристосування, поставлених у цьому розділі. (б) КРИТЕРІЇ НАДАННЯ ДОПОМОГИ. – Міністр може призначати допомогу на підставі цієї статті тільки в тому випадку, якщо він визначить, що – (1) проект допоможе території задовольнити особливу потребу, пов’язану – (А) з існуванням або загрозою високого рівня безробіття або (Б) із проблемами економічного пристосування, спричиненими глибоки ми змінами в економічних умовах; (2) територія, на якій має виконуватися проект, має стратегію комплек сного економічного розвитку, і проект відповідає цій стратегії, за винятком проектів планування, на які положення цього пункту не поширюються. (в) НАДАННЯ ОСОБЛИВОЇ ДОПОМОГИ ГРОМАДІ. – Допомога на підставі ці єї статті може також надаватися на заходи, визначені громадами, економіки яких постраждали через такі чинники: (1) у випадку закриття або перепрофілювання військових баз, скоро чення штатів військових підрядників або скорочення асигнувань Міністер ства енергетики на оборонні цілі – допомога в диверсифікації їхніх еконо мік через виконання проектів на об’єктах федерального уряду або в інших місцях у громаді; (2) у випадках катастроф або надзвичайних ситуацій на територіях, ого лошених зонами лиха або надзвичайної ситуації за Законом Роберта Т. Стаф форда щодо ліквідації наслідків катастроф та допомоги в надзвичайних ситуа ціях (§ 5121 і далі розділу 42 Зводу законів США) – на відновлення економіки, постраждалої від наслідків катастрофи; (3) у ситуаціях, пов’язаних із торговим балансом – допомога в перебудові економіки громад; (4) у випадках неуспіху в галузі промислового рибальства, виявлених на території згідно з положеннями статті 312(а) Закону МагнусонаСтівенса про збереження рибних запасів та управління рибальською галуззю (§ 1861а(а) розділу 16 Зводу законів США); або (5) у випадках втрати робочих місць у виробничій галузі – на реінвесту вання в економіки громад і на диверсифікацію цих економік. (г) СПЕЦІАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО СУБСИДІЙ НА ФОНДИ АВТОМАТИЧНО ПОНОВЛЮВАЛЬНИХ КРЕДИТІВ. – 138

(1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр має оприлюднити інструкції щодо підтримки належної роботи та фінансової цілісності фондів автоматично по новлювальних кредитів, заснованих одержувачами за допомогу, яка надається на підставі цієї статті. (2) ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ. – Міністр може – (А) на прохання одержувача субсидії доповнювати та об’єднувати угоди про субсидії, за якими діють фонди автоматично поновлювальних кредитів, для забезпечення гнучкого підходу до напрямків та критеріїв кредитування; (Б) виділяти або передавати кошти фонду автоматично поновлювальних кредитів третій стороні з метою ліквідації, причому третя сторона може зали шити за собою кошти фонду для покриття витрат, пов’язаних із ліквідацією; (В) вживати відповідних заходів для надання можливості особам, що заві дують фондами автоматично поновлювальних кредитів, продавати або сек’юритизувати кредити (за умови, якщо Міністр при цьому не має видавати федеральної гарантії). (3) ТРАКТУВАННЯ ДІЙ. – Дія, вжита Міністром на підставі цього пункту стосовно фонду автоматично поновлювальних кредитів, не становить нового зобов’язання, якщо всі кошти, які мають відношення до надання початкової субсидії, були виплачені одержувачу. (4) ЗБЕРЕЖЕННЯ ДІЇ ЗАКОНІВ ПРО ЦІННІ ПАПЕРИ. – (А) НЕ КВАЛІФІКУВАТИ ЯК «ЗВІЛЬНЕНІ» ЦІННІ ПАПЕРИ. – Ніякі з цінних паперів, випущених на підставі п. (2)(В) цієї статті, не кваліфікуються як «звільнені» цінні папери для цілей Закону про цінні папери від 1933 р. (§ 77а і далі розділу 15 Зводу законів США) або Закону про фондові біржі від 1934 р. (§ 78а і далі розділу 15 Зводу законів США), окрім випадків, коли вони звільня ються за правилом або положенням Комісії з цінних паперів і бірж. (Б) ЗБЕРЕЖЕННЯ ДІЇ. – За передбаченими в підпункті (А) винятками, нія ке положення цього пункту (г) і ніяка інструкція, оприлюднена Міністром на підставі цього пункту (г), не заміняє собою і ніяким іншим чином не впливає на застосування законів про цінні папери (в рамках визначення цього термі ну, передбаченого у статті 3(а) Закону про фондові біржі від 1934 р. (§ 78с(а) розділу 15 Зводу законів США)) або правил, інструкцій чи розпоряджень Комі сії з цінних паперів і бірж або саморегулівної організації в рамках цієї Комісії.

СТАТТЯ 210. ЗМІНА ОБСТАВИН ПРОЕКТУ (§ 3150 розділу 42 Зво ду законів США) 139

В будьякому з тих випадків, коли до завершення проекту, на який Мініс тром було призначено субсидію (в т.ч. додаткову, описану у статті 205) на підставі цього розділу (або на підставі цього Закону до дати набуття чинності Законом про реформування Управління економічного розвитку від 1998 р.), ціль або обсяг завдань проекту змінюється, Міністр може затвердити, залежно від наявності асигнувань (за винятком субсидії, на яку було закріплено кошти у 1995 фінансовому році), використання коштів субсидії на скоригований проект, якщо Міністр визначить, що – (1) скоригований проект відповідає вимогам цього розділу та стратегії ком плексного економічного розвитку, яку було подано у складі заявки на субсидію; і (2) корективи необхідні для посилення економічного розвитку території, на якій виконується цей проект.

СТАТТЯ 211. ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ НА БУДІВНИЦТВО ОБ’ЄКТІВ ЗАПРОЕКТОВАНОЇ ВАРТОСТІ (§ 3151 розділу 42 Зводу зако нів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – При наданні одержувачу субсидії на будів ництво об’єкта на підставі статті 201 або 209, якщо до закриття проекту Мі ністр визначить, що вартість проекту, яка базувалася на розрахунках і техніч них вимогах, що слугували обґрунтуванням для субсидії, зменшилася завдяки зниженню витрат, Міністр може санкціонувати, без процедури затвердження витрачання коштів, використання надлишкових коштів (або їх частини) одер жувачем на такі цілі: (1) на збільшення федеральної частки у вартості проекту на підставі цьо го розділу до максимального розміру, дозволеного на підставі статті 204; або (2) на вдосконалення проекту. (б) ІНШЕ ПРИЗНАЧЕННЯ НАДЛИШКОВИХ КОШТІВ. – Будьяка сума над лишкових коштів, яка залишиться після застосування умов пункту (а) цієї статті, може витрачатися Міністром на допомогу на підставі цього Закону. (в) ПЕРЕВЕДЕНІ КОШТИ. – У випадку наявності надлишкових коштів, зазна чених у пункті (а) цієї статті, у проектах, які виконуються на кошти, переведені з інших федеральних відомств на підставі статті 604, Міністр здійснює таке: (1) використовує кошти у відповідності до умов пункту (а) цієї статті за згодою відомства, від якого вони переводяться; або (2) повертає кошти до відомства, від якого їх було переведено. (г) ЗДІЙСНЕННЯ НАГЛЯДУ НАЧАЛЬНИКОМ ГОЛОВНОГО КОНТРОЛЬНО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ США – 140

(1) НАГЛЯД. – Начальник Головного контрольнофінансового управління США (Генеральний ревізор) здійснює регулярний нагляд за виконанням умов цієї статті. (2) ЗВІТ. – Не пізніше ніж через 1 рік після дати набуття чинності цим пунктом, Генеральний ревізор подає на розгляд Комісії Сенату США із проблем довкілля та громадських робіт та Комісії Палати представників з питань транспорту та інфра структури звіт за результатами нагляду за виконанням умов цього пункту, який здійснювало Головне контрольнофінансове управління США.

СТАТТЯ 212. ЗВІТИ ОДЕРЖУВАЧІВ (§ 3152 розділу 42 Зводу зако нів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Кожний одержувач допомоги на підставі цього розділу має надавати звіти Міністрові з такою періодичністю та в такій формі, якої вимагатиме Міністр у своїй інструкції, проте звіт більше не має ви магатися через 10 років після дати завершення надання допомоги. (б) ЗМІСТ. – У кожному звіті міститься оцінка того, наскільки ефективно економічна допомога, що надається на підставі цього розділу, задовольняє потреби, заради яких її було призначено, та відповідає цілям цього Закону. СТАТТЯ 213. ЗАБОРОНА ВИКОРИСТОВУВАТИ КОШТИ НА ОПЛАТУ ПОСЛУГ АДВОКАТА ТА КОНСУЛЬТАНТА (§ 3153 розділу 42 Зводу законів США) Допомога, яка надається на підставі цього розділу, не має використовува тися ні прямо, ні опосередковано на оплату послуг адвоката чи консультанта, пов’язаних з отриманням субсидій та укладенням договорів на підставі цього розділу.

СТАТТЯ 214. ТЕРИТОРІЇ ОСОБЛИВОГО ВПЛИВУ (§ 3154 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – За поданням одержувача, який відповідає критеріям, але, за визначенням Міністра, не здатний виконувати вимоги статті 302, Міністр може частково або повністю відмовитися від вимог статті 302 і кваліфікувати територію, яку представляє одержувач, як територію особливо го впливу. (б) УМОВИ. – Міністр може надати статус, який відповідає пункту (а) цієї статті, тільки якщо визначить, що проект – (1) задовольнить нагальну потребу території; 141

(2) та (А) буде корисним у справі пом’якшення або запобігання ситуації надмірного безробіття та неповної зайнятості; або (Б) допоможе у створенні корисних робочих місць для мешканців територій, які не мають роботи або працюють на роботах нижче свого рівня кваліфікації. (в) ПОВІДОМЛЕННЯ. – При наданні статусу на підставі пункту (а) цієї статті Міністр повідомляє про це в письмовому вигляді Комісію Сенату США із проблем довкілля та громадських робіт та Комісію Палати представників з пи тань транспорту та інфраструктури, з обґрунтуванням свого рішення.

СТАТТЯ 215. ПРЕМІЇ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОБОТИ (§ 3154а розді лу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Починаючи з моменту набуття чинності ці єю статтею, Міністр може присуджувати премії одержувачу, який відповідає критеріям, за результатами його роботи, пов’язаної із субсидією, наданою на проект на підставі статті 201 або 209. (б) ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ РОБОТИ. – (1) ПРАВИЛА. – Міністром оприлюднюються правила встановлення по казників якості роботи для присудження премій за результатами роботи на підставі пункту (а) цієї статті. (2) ПРИНЦИПИ ОЦІНКИ. – При оприлюдненні правил на підставі п. (1), Міністр має враховувати показники якості роботи, які відображають таке: (А) чи досягаються або перевищуються одержувачем цілі згідно із запла нованим графіком; (Б) чи досягаються або перевищуються одержувачем цілі створення ро бочих місць; (В) які мобілізуються суми капіталовкладень приватного сектора; (Г) та інші відповідні чинники, визначені Міністром. (в) РОЗМІР ПРЕМІЙ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр розраховує розмір премії, що при суджується на підставі пункту (а) цієї статті, за результатами роботи, пов’яза ної з наданою субсидією, залежно від того, наскільки одержувачем досягають ся або перевищуються встановлені у зв’язку з цією субсидією показники якості роботи. (2) МАКСИМАЛЬНА СУМА. – Розмір премії за результатами роботи не мо же перевищувати 10 відсотків від розміру субсидії. (г) ВИКОРИСТАННЯ ПРЕМІЙ. – Одержувач премії за результатами роботи на підставі пункту (а) цієї статті може використовувати премію на досягнення 142

будьякої цілі, прийнятної на підставі цього Закону, на підставі статті 602 та інструкцій, які можуть бути оприлюднені Міністром. (д) ЧАСТКА ФЕДЕРАЛЬНОГО УРЯДУ. – Незалежно від статті 204, преміаль ні, присуджені за результатами роботи, можуть використовуватися для оплати до 100 відсотків вартості проекту або діяльності, що відповідає критеріям. (е) ТРАКТУВАННЯ ПРИ ВИКОНАННІ ВИМОГ ДО СПЛАТИ НЕФЕДЕРАЛЬНОЇ ЧАСТКИ. – З метою виконання вимог до сплати нефедеральної частки на під ставі цього чи будьякого іншого закону, преміальні, присуджені за результа тами роботи, мають трактуватися як кошти з нефедерального джерела. (є) ТЕРМІНИ ТА УМОВИ. – Міністр має встановлювати такі терміни та умо ви присудження премій за результатами роботи на підставі пункту (а) цієї статті, які він вважатиме за доцільні. (ж) ФІНАНСУВАННЯ. – Для виконання цієї статті Міністр використовує будьякі суми, виділені на програми допомоги в економічному розвитку. (з) ВИМОГИ ДО ЗВІТНОСТІ. – Міністр має включати інформацію щодо при судження на підставі цієї статті премій за результатами роботи до річного зві ту, який вимагається надавати на підставі статті 603. (и) ЗДІЙСНЕННЯ НАГЛЯДУ НАЧАЛЬНИКОМ ГОЛОВНОГО КОНТРОЛЬНО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ США. – (1) НАГЛЯД. – Генеральний ревізор здійснює регулярний нагляд за вико нанням умов цієї статті. (2) ЗВІТ. – Не пізніше ніж через 1 рік після дати набуття чинності цією статтею, Генеральний ревізор передає Комісії Сенату США із проблем довкілля та громадських робіт та Комісії Палати представників з питань транспорту та інфраструктури звіт за результатами нагляду за виконанням умов цієї статті, який здійснювало Головне контрольнофінансове управління США.

СТАТТЯ 216. ПЛАНОВІ ПРЕМІЇ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОБОТИ (§ 3154б розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Починаючи з моменту набуття чинності цією статтею, Міністр може призначити планову премію одержувачу, який відповідає критеріям, за результатами його роботи, пов’язаної із субсидією, наданою на про ект, що виконується на підставі цього розділу в районі економічного розвитку. (б) ВІДПОВІДНІСТЬ КРИТЕРІЯМ. – Міністр може присудити планову пре мію одержувачу, який відповідає критеріям, на підставі пункту (а) цієї статті за результатами його роботи, пов’язаної із субсидією, наданою на проект, як що до завершення проекту Міністр визначить існування таких фактів: 143

(1) одержувач брав активну участь у заходах з економічного розвитку в районі економічного розвитку, де виконується проект; (2) проект відповідає стратегії комплексного економічного розвитку району; (3) одержувач працював з органами економічного розвитку – федераль ними, Штату та місцевими – впродовж усього періоду розроблення проекту; та (4) проект виконано у відповідності до стратегії комплексного економіч ного розвитку району. (в) МАКСИМАЛЬНА СУМА. – Розмір планової премії за результатами робо ти, яка присуджується на підставі пункту (а) цієї статті у зв’язку з наданою субсидією, не може перевищувати 5 відсотків від розміру зазначеної субсидії. (г) ВИКОРИСТАННЯ ПРЕМІЙ. – Одержувач планової премії за результата ми роботи на підставі пункту (а) цієї статті зобов’язаний використати премію на збільшення частки федерального уряду у вартості проекту, який викону ється на підставі цього розділу. (д) ЧАСТКА ФЕДЕРАЛЬНОГО УРЯДУ. – Незалежно від статті 204 планові преміальні, присуджені за результатами роботи, можуть використовуватися для оплати до 100 відсотків вартості проекту, який виконується на підставі цього розділу. (е) ФІНАНСУВАННЯ. – Для виконання цієї статті Міністр використовує будьякі суми, виділені на програми допомоги в економічному розвитку.

СТАТТЯ 217. ПРЯМЕ ВИТРАЧАННЯ АБО ПЕРЕРОЗПОДІЛ КОШ ТІВ ОДЕРЖУВАЧЕМ (§ 3154в розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – За умови, якщо інше не передбачене пунк том (б) цієї статті, одержувач субсидії на підставі статті 201, 203 або 207 може безпосередньо витрачати кошти субсидії або перерозподілити кошти у вигля ді підсубсидії іншим одержувачам, які відповідають критеріям, на фінансуван ня необхідних складових затвердженого обсягу робіт проекту. (б) ОБМЕЖЕННЯ. – Одержувач не може перерозподіляти на користь при буткової організації кошти субсидії, отримані на підставі статті 201 або 203. (в) ЕКОНОМІЧНЕ ПРИСТОСУВАННЯ. – За умови, якщо інше не передбачене пунктом (г) цієї статті, одержувач субсидії на підставі статті 209 може безпосе редньо витрачати кошти субсидії або перерозподілити кошти державним та при ватним організаціям у вигляді субсидії, позики, гарантії з позики, коштів, спрямо ваних на зниження процентів з гарантії з позики, або іншої відповідної допомоги. (б) ОБМЕЖЕННЯ. – Застосовуючи умови пункту (в) цієї статті, одержувач не може перерозподіляти ніякі кошти субсидії на користь прибуткової організації. 144

СТАТТЯ 218. ДЕМОНСТРАЦІЙНА ПРОГРАМА «ЯСКРАВІ ПО ЛЯ» (§ 3154г розділу 42 Зводу законів США) (а) ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ «ЯСКРАВЕ ПОЛЕ». – В цій статті термін «яскра ве поле» означає ділянку із занедбаними промисловими об’єктами, які рекон струюються із впровадженням однієї чи більше ніж однієї технології сонячної енергії. (б) ДЕМОНСТРАЦІЙНА ПРОГРАМА. – За поданням одержувача, який відпо відає критеріям, Міністр може призначити субсидію на проект забудови «яс кравого поля», якщо він вирішить, що цей проект – (1) застосовуватиме одну, чи більше ніж одну технологію сонячної енергії для забудови занедбаних або забруднених ділянок комерційного використання; і (2) розширить комерційні та економічні можливості на території, де ви конується проект. (в) ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. – Якщо будьяка частина субсидії, що надається на підставі пункту (б) цієї статті, передбачає відновлення території, таке віднов лення проводиться згідно з умовами статті 612. (г) САНКЦІЯ НА АСИГНУВАННЯ. – На виконання цієї статті асигновано суму в розмірі 5 млн доларів США на кожний із бюджетних років з 2004 по 2008, яка має бути зарезервована до її повного витрачання.

РОЗДІЛ ІІІ – ВІДПОВІДНІСТЬ КРИТЕРІЯМ ДОБОРУ; СТРАТЕГІЇ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СТАТТЯ 301. ВІДПОВІДНІСТЬ ТЕРИТОРІЙ КРИТЕРІЯМ ДОБОРУ (§ 3161 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Для того щоб проект відповідав критеріям надання допомоги на підставі статті 201 або 209, проект має виконуватися на території, яка на дату подання заявки відповідає одному або декільком із та ких критеріїв: (1) НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ДОХОДУ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ. – Рівень доходу на душу населення території має становити не більше 80 відсотків від середньо го по країні. (2) РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ ВИЩИЙ ЗА СЕРЕДНІЙ ПО КРАЇНІ. – Рівень безробіття на території за останній 24місячний період, за який можливо отримати дані, має перевищувати середній рівень безробіття по країні принаймні на 1 відсоток. (3) ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З БЕЗРОБІТТЯМ ТА ЕКОНОМІЧНИМ ПРИСТОСУВАННЯМ. – Територія має кваліфікуватися Міністром як така, що 145

стикнулася або збирається стикнутися з особливою потребою, пов’язаною з фактичними або потенційними серйозними проблемами безробіття або еко номічного пристосування, що спричиняються глибокими короткостроковими або довгостроковими змінами в економічних умовах. (б) АДМІНІСТРАТИВНІ МЕЖІ ТЕРИТОРІЙ. – Якщо територія, в т.ч. невели ка територія, яка страждає від бідності або високого рівня безробіття в рамках більшої громади, що переживає не таку серйозну економічну скруту, відпові дає одному або декільком із критеріїв пункту (а) цієї статті, вона відповідає критеріям надання допомоги на підставі статті 201 або 209 незалежно від ад міністративного або іншого поділу чи кордонів. (в) ДОКУМЕНТАЦІЯ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Визначення відповідності критеріям на підставі пункту (а) цієї статті має спиратися на останні з наявних федераль них даних (у т.ч. даних, отриманих від Бюро економічного аналізу, Бюро тру дової статистики, Бюро перепису населення, Бюро у справах індіанців або від будьякого іншого федерального джерела, визначеного Міністром за доціль не) або, якщо свіжих федеральних даних немає, на останні дані, отримані від уряду Штату, в якому розташована дана територія. (2) ПРИЙНЯТТЯ ДОКУМЕНТАЦІЇ МІНІСТРОМ. – Документація має бути прийнята Міністром, за винятком випадків, коли Міністр визначить, що ця до кументація є неточною. (г) ПОПЕРЕДНІ СТАТУСИ. – Будьякий статус території перебудови, визна чений до дати набуття чинності Законом про реформування Управління еко номічного розвитку від 1998 р., після цієї дати втрачає свою чинність.

СТАТТЯ 302. СТРАТЕГІЇ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (§ 3162 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр може надавати допомогу на проект на підставі статті 201 або 209 (окрім допомоги у плануванні на підставі статті 209) одержувачу, який відповідає критеріям, тільки за умови, якщо одержувач, який відповідає критеріям, надасть Міністрові таку інформацію у складі заяв ки на допомогу: (1) визначення проблем економічного розвитку, на розв’язання яких на дається допомога; (2) визначення колишніх, теперішніх та запроектованих на майбутнє, ін вестицій в економічний розвиток на території, яка отримує допомогу, та дер жавних і приватних учасників і джерела фінансування цих інвестицій; 146

(3) та (А) стратегію комплексного економічного розвитку, спрямовану на розв’язання економічних проблем, зазначених у п. (1), таким чином, щоб стиму лювати економічний розвиток та створення можливостей, сприяти доступу до ефективних транспортних засобів, максимізувати ефективний розвиток та вико ристання робочої сили у відповідності до будьякої застосовної стратегії інвес тицій у робочу силу на рівні Штату або місцевості, стимулювати використання технологій в економічному розвитку, (в тому числі доступ до високошвидкісних телекомунікацій), підвищувати якість та зберігати довкілля та забезпечувати збалансованість ресурсів завдяки раціональному управлінню розвитком; (Б) та опис того, як саме ця стратегія збирається вирішувати ці проблеми. (б) ЗАТВЕРДЖЕННЯ СТРАТЕГІЇ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. – Міністр затверджує стратегію комплексного економічного розвитку, яка, на йо го визначення, відповідає вимогам пункту (а) цієї статті. (в) ЗАТВЕРДЖЕННЯ ІНШОГО ПЛАНУ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Мі ністр може схвалити як стратегію комплексного економічного розвитку прий нятний план, розроблений у рамках іншої програми, яка виконується за під тримки федерального уряду. (2) ІСНУЮЧА СТРАТЕГІЯ. – Наскільки це доцільно, план, який надається на підставі цього пункту, має не суперечити і бути узгодженим із будьякою іс нуючою стратегією комплексного економічного розвитку даної території.

РОЗДІЛ ІV – РАЙОНИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СТАТТЯ 401. ВСТАНОВЛЕННЯ РАЙОНІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (§ 3171 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Для того щоб могли плануватися і викону ватися проекти економічного розвитку, які мають широке географічне зна чення, Міністр може кваліфікувати відповідні території у Сполучених Штатах як райони економічного розвитку за погодженням із Штатами, в яких частко во або повністю розташовані ці райони, за таких умов: (1) якщо запропонований район має достатній розмір або населення та достатні ресурси для підтримки економічного розвитку на рівні більш ніж од нієї території, описаної у статті 301(а); (2) якщо в запропонованому районі розміщена принаймні одна терито рія, описана у статті 301(а); (3) і якщо запропонований район має стратегію комплексного економіч ного розвитку, яка – 147

(А) містить конкретну програму міжрайонної співпраці, самодопомоги та державних інвестицій; (Б) і затверджена кожним із Штатів, яких вона стосується, та Міністром. (б) ПОВНОВАЖЕННЯ. – Міністр може, згідно з оприлюдненими ним ін струкціями, – (1) запрошувати Штати до визначення меж запропонованих районів еко номічного розвитку; (2) співпрацювати зі Штатами – (А) над наданням підтримки і допомоги групам економічного плануван ня та економічного розвитку району; (Б) над наданням допомоги групам району в розробленні стратегій ком плексного економічного розвитку для районів; (3) заохочувати до участі відповідні органи місцевого самоврядування в районах економічного розвитку.

СТАТТЯ 402. СКАСУВАННЯ АБО МОДИФІКАЦІЯ СТАТУСУ РАЙОНІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (§ 3172 розділу 42 Зводу законів США) Міністр у формі інструкції оприлюднює норми для скасування або моди фікації статусу районів економічного розвитку.

СТАТТЯ 403. [СКАСОВАНО] (§ 3173 розділу 42 Зводу законів США) СТАТТЯ 404. НАДАННЯ СТРАТЕГІЙ КОМПЛЕКСНОГО ЕКОНО МІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИМ КОМІСІЯМ (§ 3174 розділу 42 Зводу законів США) Якщо будьяка частина району економічного розвитку розташована в ре гіоні, за який відповідає одна чи декілька регіональних комісій, район еконо мічного розвитку має забезпечити надання копії стратегії комплексного еко номічного розвитку району відповідній регіональній комісії.

СТАТТЯ 405. ДОПОМОГА ЧАСТИНАМ РАЙОНІВ ЕКОНОМІЧ НОГО РОЗВИТКУ, ЩО РОЗТАШОВАНІ ЗА МЕЖАМИ ТЕРИТОРІЙ, ЯКІ ВІДПОВІДАЮТЬ КРИТЕРІЯМ ДОБОРУ (§ 3175 розділу 42 Зводу за конів США) Незалежно від умов статті 301, Міністр може надавати наявну допомогу на підставі цього Закону на виконання проекту в тій частині району еконо 148

мічного розвитку, яка розташована за межами території, описаної у статті 301(а), якщо проект має принести істотну безпосередню користь території, описаній у статті 301(а) і розташованій у межах цього району.

РОЗДІЛ V – УПРАВЛІННЯ СТАТТЯ 501. ПОМІЧНИК МІНІСТРА З ПИТАНЬ ЕКОНОМІЧ НОГО РОЗВИТКУ (§ 3191 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр виконує цей Закон через помічника Міністра торгівлі з питань економічного розвитку, який призначається Прези дентом за порадою і згодою Сенату. (б) ВИНАГОРОДА. – Помічник Міністра торгівлі з питань економічного розвитку отримує винагороду за ставкою IV рівня шкали для керівних співро бітників на підставі статті 5315 розділу 5 Зводу законів США. (в) ОБОВ’ЯЗКИ. – Помічник Міністра торгівлі з питань економічного роз витку виконує обов’язки, які вимагає від нього Міністр, і функції керівника Уп равління економічного розвитку Міністерства.

СТАТТЯ 502. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР З ПИТАНЬ ЕКОНО МІЧНОГО РОЗВИТКУ (§ 3192 розділу 42 Зводу законів США) На виконання цього Закону Міністр – (1) забезпечує функціонування головного інформаційного Інтернетцен тру, в якому міститься – (А) інформація щодо програм та заходів федерального уряду, спрямова них на економічний розвиток, економічне пристосування, ліквідацію наслід ків катастроф, військову конверсію та допомогу в галузевому врегулюванні; (Б) гіпертекстові посилання на організації з питань економічного роз витку Штату; (В) гіпертекстові посилання на інші відповідні ресурси з питань еконо мічного розвитку; (2) допомагає потенційним та фактичним заявникам в отриманні допомо ги у сфері економічного розвитку, економічного пристосування, ліквідації наслідків катастроф, військової конверсії та галузевого врегулювання на під ставі законів федеральних та Штату встановлювати шляхи отримання допомо ги та оформлювати заявки; (3) допомагає територіям, описаним у статті 301(а), та іншим територіям, надаючи зацікавленим особам, громадам, галузям та підприємствам на цих те 149

риторіях будьяку технічну інформацію, дані вивчення можливостей ринку, або надає допомогу, інформацію чи поради в іншій формі, яка може бути ко рисною для пом’якшення умов надмірного безробіття або неповної зайнятості або для запобігання створенню таких умов на зазначених територіях; (4) та отримує відповідну інформацію від інших федеральних відомств, необхідну для виконання обов’язків за цим Законом.

СТАТТЯ 503. КОНСУЛЬТУВАННЯ З ІНШИМИ ОСОБАМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯМИ (§ 3193 розділу 42 Зводу законів США) (а) КОНСУЛЬТАЦІЇ ЩОДО ПРОБЛЕМ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ БЕЗРОБІТТЯМ. – Міністр може радитися з будьякими особами, в т. ч. представниками робітників, керів ництва, сільського господарства та уряду, які можуть допомогти у розв’язанні проблем території та регіонального безробіття або неповної зайнятості. (б) КОНСУЛЬТАЦІЇ З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНУ. – Міністр може забезпечити проведення консультацій з тими зацікавленими федеральними відомствами, з якими він вважає це за необхідне, в ході вико нання ним своїх обов’язків за цим Законом.

СТАТТЯ 504. УПРАВЛІННЯ, ВИКОНАННЯ ТА ОБСЛУГОВУ ВАННЯ (§ 3194 розділу 42 Зводу законів США) Міністр затверджує надання федеральної допомоги на підставі цього За кону за умови, якщо він переконаний у тому, що проектом, на який надається федеральна допомога, будуть належним чином управляти, а також його бу дуть належним чином виконувати та обслуговувати.

СТАТТЯ 505. [СКАСОВАНО] (§ 3195 розділу 42 Зводу законів США) СТАТТЯ 506. ОЦІНКА РОБОТИ ОДЕРЖУВАЧІВ СУБСИДІЙ (§ 3196 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр проводить оцінку кожного універ ситетського центру та кожного району економічного розвитку, який отримує допомогу у формі субсидії на підставі цього Закону (далі в цій статті – «одер жувач субсидії»), визначаючи якість роботи одержувача та його внесок у збе реження рівня зайнятості та створення нових робочих місць. (б) МЕТА ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНКИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ. – Метою оці нювання університетських центрів на підставі пункту (а) цієї статті є визначен ня того, які університетські центри працюють належним чином і варті того, щоб 150

продовжити надавати їм допомогу у формі субсидії на підставі цього Закону, і яким треба припинити надавати допомогу, відкривши можливості отримувати цю допомогу іншим університетським центрам, які раніше її не отримували. (в) ВИБІР ЧАСУ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ОЦІНОК. – Оцінки на підставі пунк ту (а) цієї статті проводяться на постійній основі таким чином, щоб забезпе чити оцінку кожного одержувача субсидії впродовж 3 років після того, як до помогу одержувачу було призначено вперше, і принаймні раз на 3 роки після цього, протягом усього періоду надання субсидії. (г) КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ. – (1) ВСТАНОВЛЕННЯ. – Міністр встановлює критерії, які застосовуються для проведення оцінок на підставі пункту (а) цієї статті. (2) КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ. – Критерії оцін ки університетського центру мають принаймні передбачати оцінку внеску центру в надання технічної допомоги, проведення прикладних досліджень, виконання програми та поширення результатів роботи центру. (3) КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ РАЙОНІВ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. – Крите рії оцінки району економічного розвитку мають принаймні передбачати оцін ку стандартів управління, фінансової підзвітності та виконання програми. (д) ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА. – У проведенні оцінки університетського центру або району економічного розвитку на підставі пункту (а) цієї статті Міністр має забезпечити участь принаймні ще одного університетського центру або, відповідно, району економічного розвитку на основі відшкодування витрат.

СТАТТЯ 507. ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО РЕОРГАНІЗАЦІЮ (§ 3197 розділу 42 Зводу законів США) Не пізніше ніж через 30 днів після дати будьякої реорганізації офісів, програм або заходів Управління економічного розвитку Міністр має направи ти повідомлення про реорганізацію Комісії з проблем довкілля та громадських робіт та Комітету з асигнувань Сенату США, а також Комісії з питань транспор ту та інфраструктури та Комітету з асигнувань Палати представників. РОЗДІЛ VІ – ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ СТАТТЯ 601. ПОВНОВАЖЕННЯ МІНІСТРА (§ 3211 розділу 42 Зво ду законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – При виконанні обов’язків Міністра за цим Законом Міністр може – 151

(1) приймати, змінювати та використовувати печатку, яка має бути відо ма суду без доведення; (2) на умовах законів про державну цивільну службу та класифікацію до бирати, наймати та призначати персонал, необхідний для виконання цього За кону, та визначати розмір винагороди за його працю; (3) проводити такі слухання, засідати і діяти в такий час і в таких місцях і заслуховувати такі свідчення, які Міністр вважає за доцільне; (4) запитувати безпосередньо в будьякого федерального відомства, правління, комісії, офісу або незалежної установи інформацію, пропозиції, розрахунки та статистичні дані, які Міністр вважає необхідними для виконан ня цього Закону (причому кожне федеральне відомство, правління, комісія, офіс або незалежна установа може надавати таку інформацію, пропозиції, розрахунки та статистичні дані безпосередньо Міністрові); (5) згідно з оприлюдненими ним інструкціями, – (А) переуступати чи продавати з аукціону або за приватною угодою, або будьяким іншим чином реалізовувати, за наявний розрахунок або в кредит, на власний розсуд, на таких умовах і за таку суму винагороди, які Міністр вва жатиме за доцільне, будьякі боргові документи, контракти, претензії, персо нальне майно або цінні папери, які йому були переуступлені, або якими він володіє у зв’язку з допомогою, що надається на підставі цього Закону; (Б) стягувати кошти або укладати мирову угоду за всіма зобов’язаннями, які йому були переуступлені, або якими він володіє у зв’язку із зазначеною допомогою, до моменту передачі цих зобов’язань Генеральному прокуророві для позову або стягнення; (6) на таких умовах і за таку суму винагороди, які Міністр вважатиме за доцільне, розпоряджатися будьяким персональним або реальним майном, яке було передане Міністрові у володіння або придбане ним іншим чином у зв’яз ку з допомогою, що надається на підставі цього Закону, завершувати створен ня цього майна, ремонтувати його, вдосконалювати, модернізувати, страхува ти, здавати в оренду або продавати за наявний розрахунок або в кредит; (7) вести справи в суді до остаточного задоволення, через укладання ми рової угоди або застосування інших адміністративних дій, до передачі їх Гене ральному прокуророві, всіх претензій до третіх сторін, що були переуступлені Міністрові у зв’язку з допомогою, що надається на підставі цього Закону; (8) придбавати, будьяким законним чином, будьяке майно (реальне, персональне або змішане, матеріальне або нематеріальне), наскільки це до цільно у зв’язку з допомогою, що надається на підставі цього Закону; 152

(9) на додаток до будьяких повноважень, функцій, привілеїв та пільг, закріплених за Міністром згідно з іншими положеннями, вживати будьяких заходів, у т. ч. укладати договори на послуги адвокатів, які він вважатиме не обхідними або бажаними при утворенні, купівлі, обслуговуванні активів, ук ладенні компромісних угод, модифікації або ліквідації активів та інших адмі ністративних заходах щодо активів, якими він володіє у зв’язку з допомогою, що надається на підставі цього Закону; (10) (А) наймати експертів та консультантів або організації згідно з інструкціями, які містяться у статті 3109 розділу 5 Зводу законів США, причому з можливістю щорічного подовження відповідних договорів найму; (Б) оплачувати роботу зазначених найнятих осіб, у т. ч. час, затрачений ними на поїздки; (В) виділяти зазначеним особам, у випадку їх наймання на федеральну урядову службу на окремі періоди і здійснення ними поїздок з постійних місць проживання або роботи, суми на покриття дорожніх витрат, у т. ч. до бові, згідно з інструкціями , які містяться у статті 5703 розділу 5 Зводу зако нів США; (11) встановлювати показники якості роботи для субсидій та інших видів допомоги, що надаються на підставі цього Закону, та використовувати ці по казники для оцінки економічного впливу програм допомоги в економічному розвитку, що виконуються на підставі цього Закону, причому Міністр встанов лює та використовує такі показники через – (А) вищих посадових осіб або працівників Міністерства; (Б) наймання осіб за договорами, які укладаються для таких цілей; (В) надання субсидій особам із коштів, які виділяються для виконання цього Закону; (12) використовуючи будьякі кошти з виділених на виконання стат ті 207, проводити огляди стану довкілля та нести необхідні видатки на оцінку та моніторинг впливу на довкілля допомоги в економічному розвитку, яка на дається, та яку пропонується надати на підставі цього Закону, в т. ч. видатки, пов’язані з представленням та захистом дій Міністра, що стосуються впливу такої допомоги на довкілля; (13) виступати позивачем або відповідачем у будьякому суді письмово го провадження загальної юрисдикції на рівні Штату або в будьякому ок ружному суді Сполучених Штатів, причому проти Міністра або стосовно май на Міністра не може відкриватися провадження у справі про накладання 153

арешту, видаватися судова заборона, накладатися арешт на майно боржника у третьої особи або ініціюватися інше подібне провадження, проміжне або виконавче; (14) встановлювати правила, норми та процедури, які Міністр вважає за доцільне для виконання цього Закону. (б) РІШЕННЯ СУДІВ ПРО СТЯГНЕННЯ РЕШТИ БОРГУ З РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. – Повноваження вести справи в суді, надане на підставі пун кту (а)(7) цієї статті, включає повноваження отримувати судові рішення про стягнення решти боргу з реалізації забезпечення або іншим чином вести справи щодо заставних, переуступлених Міністрові. (в) НЕЗАСТОСОВНІСТЬ ІНШИХ ОКРЕМИХ ВИМОГ. – Стаття 3709 Статутів із внесеними до них поправками (стаття 5 розділу 41 Зводу законів США) не по ширюється ні на який договір страхування від небезпечних природних явищ та ні на яку закупівлю або укладення договору про послуги або поставки у зв’язку з майном, отриманим Міністром у результаті надання допомоги на під ставі цього Закону, якщо страхувальна премія або вартість послуг чи поставок не перевищує 1000 доларів США. (г) МАЙНОВІ ІНТЕРЕСИ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Повноваження, якими наділений Міністр на підставі цієї статті, стосовно майна, придбаного Міністром у зв’язку з надан ням допомоги на підставі цього Закону, поширюються на майнові інтереси Мі ністра стосовно проектів, затверджених на підставі – (А) цього Закону; (Б) розділу І Закону про застосування громадських робіт від 1976 р. (§ 6701 і далі розділу 42 Зводу законів США); (В) розділу ІІ Закону про торгівлю від 1974 р. (§ 2251 і далі розділу 19 Зводу законів США); (Г) Закону про допомогу громадам у випадках надзвичайної посухи від 1977 р. (§ 5184, примітка, розділу 42 Зводу законів США; Громадський закон № 9531). (2) ВІДМОВА. – Міністр може частково або повністю відмовитися від будьякого майнового інтересу або інтересу щодо матеріального персональ ного майна, пов’язаного із субсидією, після дати, яка наступить через 20 років після дати надання субсидії. (д) ПОВНОВАЖЕННЯ ПЕРЕДАВАТИ ПРАВА ТА ОФОРМЛЮВАТИ ПЕРЕДАЧУ ПРАВ. – Повноваження передавати права та оформлювати від імені Міністра акти відчуження, документи про випуск, акти передачі та документи про ви плату закладних, а також будьякий інший письмовий інструмент, що стосу 154

ється реального або персонального майна або будьякого інтересу в такому майні, придбаного Міністром на підставі цього Закону, може реалізовуватися Міністром або будьякою іншою вищою посадовою або довіреною особою, призначеною Міністром для такої цілі, без оформлення будьякого чітко озна ченого делегування повноважень або доручення.

СТАТТЯ 602. ЗБЕРЕЖЕННЯ НОРМАТИВІВ (§ 3212 розділу 42 Зво ду законів США) Усі робітники низької кваліфікації та механіки, які наймаються підрядни ками або субпідрядниками на проекти, що виконуються за допомогою Мініс тра на підставах цього Закону, мають отримувати зарплату не нижчу за розмі ри ставок, поширені на подібних об’єктах будівництва в даній місцевості, визначені міністром праці на підставі підглави ІV глави 31 розділу 40 Зводу законів США. Міністр не надає ніякої фінансової допомоги на підставі цієї гла ви на виконання такого проекту, не отримавши спершу адекватних гарантій, що ці нормативи праці будуть збережені для будівельних робіт. Міністр праці має стосовно нормативів праці, зазначених у даному положенні, повноважен ня та функції, викладені у Плані реорганізації № 14 від 1950 р. (15 F.R. 3176; 64 Stat. 1267) та у статті 3145 розділу 40 Зводу законів США. СТАТТЯ 603. РІЧНИЙ ЗВІТ КОНГРЕСУ (§ 3213 розділу 42 Зводу за конів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Не пізніше ніж 1 липня 2000 р. та 1 липня кожного наступного року Міністр подає на розгляд Конгресу всебічний і док ладний річний звіт про результати своєї роботи на підставі цього Закону за останній із повних бюджетних років. (б) ВКЛЮЧЕННЯ. – Кожний звіт, який вимагається на підставі пункту (а) цієї статті, має включати таке: (1) перелік усіх одержувачів субсидій по кожному Штату, в т.ч. співвід ношення між наміченими інвестиціями приватного сектора та федерального уряду по кожному одержувачу субсидії; (2) опис будьякої цілі інвестування позикових коштів приватного секто ра у зв’язку із субсидіями, які надаються – (А) сільським та міським територіям, які перебувають в економічній скруті; (Б) та територіям, які перебувають у надзвичайно скрутній ситуації; (3) після завершення проекту – співвідношення між освоєними інвести ціями приватного сектора та федерального уряду у проект. 155

СТАТТЯ 604. ДЕЛЕГУВАННЯ ФУНКЦІЙ ТА ПЕРЕДАЧА КОШТІВ МІЖ ФЕДЕРАЛЬНИМИ ВІДОМСТВАМИ (§ 3214 розділу 42 Зводу законів США) (а) ДЕЛЕГУВАННЯ ФУНКЦІЙ ІНШИМ ФЕДЕРАЛЬНИМ ВІДОМСТВАМ. – Мі ністр може – (1) делегувати керівникам інших федеральних відомств такі функції, повнова ження та обов’язки з покладених на нього за цим Законом, які він вважає за доцільне; (2) уповноважувати керівників федеральних відомств на переделегуван ня функцій, повноважень та обов’язків. (б) ПЕРЕДАЧА КОШТІВ ІНШИМ ФЕДЕРАЛЬНИМ ВІДОМСТВАМ. – Кошти, призначені для асигнування на виконання цього Закону, можуть передавати ся між федеральними відомствами, за умови їхнього використання саме в тих цілях, заради яких вони були призначені та асигновані. (в) ПЕРЕДАЧА КОШТІВ ВІД ІНШИХ ФЕДЕРАЛЬНИХ ВІДОМСТВ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – За умови використання коштів згідно з вимо гами п. (2) нижче, в цілях виконання цього Закону Міністр може приймати кош ти, які передаються від інших федеральних відомств, якщо ці кошти використо вуватимуться саме в тих цілях, заради яких вони були призначені та асигновані (та на саме тих умовах, на яких вони були призначені та асигновані). (2) ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ. – Передані кошти – (А) мають бути зарезервованими до їх повного витрачання; (Б) і можуть, наскільки це необхідно для виконання цього Закону, пере даватися і включатися Міністром до асигнувань на зарплати та видатки.

СТАТТЯ 605. ШТРАФНІ САНКЦІЇ (§ 3215 розділу 42 Зводу законів США) (а) НЕПРАВДИВІ ЗАЯВИ; ЗАВИЩЕННЯ ЦІНИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ. – Особа, яка робить свідомо неправдиву заяву або свідомо завищує ціну будьякого цінного паперу з метою – (1) отримання для себе або для будьякого подавця прохання будьякої фінансової допомоги на підставі цього Закону або подовження допомоги, пе ренесення її на пізніший строк або ухвалення щодо неї того чи іншого акта, або надання допомоги будьяким іншим чином, або з метою прийняття, випус ку або субституції цінного паперу для отримання допомоги; (2) впливу тим чи іншим чином на дії Міністра; або (3) отримання грошових коштів, майна чи будьякої іншої цінної речі на підставі цього Закону, 156

підлягає штрафу на підставі розділу 18 Зводу законів США, ув’язненню на термін до 5 років або обом цим видам покарання. (б) ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З РОЗКРАДАННЯМ ТА ШАХРАЙСТВОМ. – Особа, яка в тій чи іншій мірі пов’язана з Міністром у справі забезпечення застосу вання цього Закону і яка – (1) розтрачує, розкрадає або свідомо використовує не за цільовим приз наченням будьякі кошти, цінні папери чи інші цінні речі, що були віддані під заставу або будьяким іншим чином довірені цій особі; (2) з наміром ввести в оману Міністра або будьяку іншу особу чи орган, або будьяку посадову особу, аудитора чи перевіряльника – (А) робить будьякий невірний запис у будьякій книзі, звіті або бюлете ні, які подаються від Міністра, або Міністрові; або (Б) не маючи на те офіційних повноважень, оформлює будьякий ордер або виписку, видає або переуступає будьяку ноту, облігацію, забезпечення або інше боргове зобов’язання, або відповідну трату, переказний вексель, зас тавну, рішення суду або постанову; (3) з наміром ввести в оману бере участь або отримує частку у грошових коштах, прибутку, майні або вигодах або прямо чи опосередковано отримує зазначене через будьяку ділову операцію, позику, субсидію, комісію, договір чи будьякий інший акт Міністра; або (4) надає будьяку недозволену інформацію щодо будьякого майбутнього заходу або плану Міністра, яка може позначитися на вартості цінних паперів, або, маючи таку інформацію, прямо чи опосередковано робить інвестиції в цінні папери або майно будьякої компанії чи корпорації – одержувача позик, субси дій чи іншої допомоги від Міністра – або спекулює такими паперами чи майном, підлягає штрафу на підставі розділу 18 Зводу законів США, ув’язненню на термін до 5 років або обом цим видам покарання.

СТАТТЯ 606. НАЙМАННЯ УПОВНОВАЖЕНИХ З ПРОСУВАННЯ ПРОЕКТУ ТА СЛУЖБОВЦІВ З АДМІНІСТРАТИВНИМИ ФУНКЦІЯМИ (§ 3216 розділу 42 Зводу законів США) Міністр не має надавати допомогу на підставі цього Закону ніякому під приємству, якщо власники, партнери або представники керівного складу під приємства – (1) не підтвердять Міністрові імена та прізвища всіх юристів, агентів та ін ших осіб, найнятих підприємством або від імені підприємства в цілях прискорен ня розгляду заявок, поданих Міністрові, на допомогу будьякого роду за умовами 157

цього Закону, а також розмір винагороди, яка виплачується або запланована для виплати зазначеній особі за послуги з прискорення розгляду заявок; (2) не оформлять угоду, яка зобов’язує підприємство впродовж 2 років, починаючи з дати надання Міністром допомоги підприємству, утримуватися від наймання будьякої особи, пропонування будьякої посади або робочого місця або виплати попереднього гонорару за майбутні професійні послуги будьякій особі, яка на дату надання допомоги чи будьякої її частини або впродовж одного року після цієї дати – (А) займала керівну посаду або посаду юриста, агента чи службовця Мі ністерства; (Б) займала посаду або була залучена до роботи, яка, за визначенням Мініс тра, передбачала свободу дій щодо надання допомоги на підставі цього Закону.

СТАТТЯ 607. ВЕДЕННЯ ПРЕЛІКУ ЗАТВЕРДЖЕНИХ ЗАЯВОК НА ОДЕРЖАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДОПОМОГИ ТА ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ТАКИМ ПЕРЕЛІКОМ (§ 3217 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Міністр зобов’язаний – (1) вести, як постійну частину облікових даних Міністерства, перелік зая вок, схвалених для надання фінансової допомоги на підставі цього Закону; (2) надавати зазначений перелік для громадського контролю у звичайні робочі години Міністерства. (б) ДОПОВНЕННЯ ДО ПЕРЕЛІКУ. – Така інформація має додаватися до пе реліку, який ведеться на підставі пункту (а) цієї статті, як тільки схвалюється заявка, описана в підпункті (а)(1): (1) ім’я та прізвище заявника та, у випадку корпоративної заявки, ім’я та прізвище кожної посадової особи та директора корпорації; (2) розмір та тривалість фінансової допомоги, на отримання якої було по дано зазначену заявку; (3) цілі, на які призначено використати надходження від фінансової до помоги.

СТАТТЯ 608. ОБЛІКОВІ ДОКУМЕНТИ ТА АУДИТОРСЬКІ ПЕРЕВІРКИ (§ 3218 розділу 42 Зводу законів США) (а) ВИМОГИ ДО ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ТА ОПРИЛЮДНЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ. – Кожний одержувач допомоги на підставі цього Закону веде облік згідно з ви могами, висунутими Міністром, у т.ч. з прозорим викладенням таких даних: 158

(1) розмір надходжень від допомоги та те, яким чином одержувач розпо ряджається ними; (2) загальна вартість проекту, у зв’язку з яким надається або використо вується допомога; (3) розмір та характер частки у витратах проекту, яка покривається над ходженнями з інших джерел; (4) інші облікові дані, які мають спростити ефективну аудиторську перевірку. (б) ДОСТУП ДО ОБЛІКОВИХ РЕЄСТРІВ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ТА АУДИТУ. – Мі ністр, головний інспектор Міністерства та начальник Головного контрольно фінансового управління США або будьякий інший представник із належними повноваженнями має отримувати доступ з метою проведення аудиту та пере вірки до будьяких облікових реєстрів, документів, паперів та записів одержу вача, які стосуються допомоги, отриманої на підставі цього Закону.

СТАТТЯ 609. ЗВ’ЯЗОК ІЗ НАДАННЯМ ДОПОМОГИ ЗА ІНШИМ ЗАКОНОМ (§ 3219 розділу 42 Зводу законів США) Ніщо в цьому Законі не дає повноважень і не дозволяє зменшувати розмір федеральної допомоги, яка призначається на підставі будьякого іншого зако ну для будьякого Штату або іншого утворення, що відповідає критеріям добо ру, викладеним у даному Законі.

СТАТТЯ 610. ПРИЙНЯТТЯ ПОСВІДЧЕНЬ ЗАЯВНИКІВ (§ 3220 розділу 42 Зводу законів США) Згідно з визначеними ним умов та термінів, Міністр може прийняти по свідчення подавця заявки на отримання допомоги на підставі цього Закону, які підтверджують відповідність заявника вимогам цього Закону. СТАТТЯ 611. ЗВІТ ПРО ПЕРЕПЛАНУВАННЯ І НОВУ ЗАБУДОВУ СТАРИХ ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ (а) ВИЗНАЧЕННЯ ДІЛЯНКИ ДЛЯ ВТОРИННОЇ ЗАБУДОВИ. – В цій статті тер мін «ділянка для вторинної забудови» має те значення, яке було надано цьому терміну у статті 101(39) Закону про всебічний захист довкілля, компенсації та відповідальність у випадку його забруднення від 1980 р. (§ 9601(39) розділу 42 Зводу законів США). (б) ЗВІТ. – (1) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – Не пізніше ніж через рік після дати набуття чинності цією статтею начальник Головного контрольнофінансового управ 159

ління США складає звіт, у якому оцінюються субсидії, надані Управлінням еко номічного розвитку на економічний розвиток ділянок для вторинної забудови. (2) ЗМІСТ. – У звіті має міститися таке: (А) визначення кожного проекту, який виконувався за попередній 10 річний період із використанням коштів субсидій на заходи щодо реконструк ції ділянок для вторинної забудови; (Б) по кожному проекту: (і) тип проведених заходів щодо економічного розвитку; (іі) якщо проводилися заходи з відновлення території: (І) тип заходів з відновлення території; (ІІ) сума коштів субсидії, використана на такі заходи в доларах та у про центному відношенні до загальної суми субсидії; (ііі) застосовані стандарти економічного розвитку та захисту довкілля (якщо такі існують); (іv) вплив проекту на економічний розвиток; (v) роль органів з питань охорони довкілля – федеральних, Штату та міс цевих, якщо такі існують; (vi) участь громадськості у проекті. (3) ПОДАННЯ ЗВІТУ НА РОЗГЛЯД. – Начальник Головного контрольнофі нансового управління США подає копію звіту на розгляд Комісії Сенату США із проблем довкілля та громадських робіт та Комісії Палати представників з пи тань транспорту та інфраструктури.

СТАТТЯ 612. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ Якщо будьяка частина субсидій, що надаються на підставі цього Закону, використовується для проекту економічного розвитку, який передбачає від новлення території, таке відновлення проводиться з дотриманням усіх відпо відних законів та норм – федеральних, Штату та місцевих.

РОЗДІЛ VII – ФІНАНСУВАННЯ СТАТТЯ 701. ЗАГАЛЬНА САНКЦІЯ НА АСИГНУВАННЯ (§ 3231 розділу 42 Зводу законів США) (а) ПРОГРАМИ ДОПОМОГИ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ. – Такі суми виді лені для асигнування на програми допомоги в економічному розвитку, які реалізуються на виконання цього Закону, і зарезервовані до їх повного вит рачання: 160

(1) 400 млн доларів США на 2004 бюджетний рік; (2) 425 млн доларів США на 2005 бюджетний рік; (3) 450 млн доларів США на 2006 бюджетний рік; (4) 475 млн доларів США на 2007 бюджетний рік; (5) 500 млн доларів США на 2008 бюджетний рік. (б) ЗАРПЛАТИ ТА ВИДАТКИ. – Такі суми виділені для асигнування на зар плати та видатки, пов’язані із забезпеченням застосування цього Закону, і за резервовані до їх повного витрачання: (1) 33 377 000 доларів США на 2004 бюджетний рік; (2) суми, які вважатимуться необхідними, на кожний наступний бюджетний рік.

СТАТТЯ 702. САНКЦІЯ НА АСИГНУВАННЯ КОШТІВ НА ЗАХОДИ З ОБОРОННОЇ КОНВЕРСІЇ (§ 3232 розділу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – На додаток до сум, виділених на підставі статті 701, закріплюються до їх повного витрачання асигнування, необхідні для виконання статті 209(в)(1). (б) ПІЛОТНІ ПРОЕКТИ. – Кошти, виділені на підставі пункту (а) цієї статті, можуть використовуватися на діяльність, у якій передбачаються пілотні про екти приватизації та заходи з економічного розвитку закритих або перепро фільованих військових об’єктів, або об’єктів Міністерства енергетики.

СТАТТЯ 703. САНКЦІЯ НА АСИГНУВАННЯ КОШТІВ НА ПОДОЛАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФ (§ 3233 розді лу 42 Зводу законів США) (а) ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ. – На додаток до сум, виділених на підставі статті 701, закріплюються до їх повного витрачання асигнування, необхідні для виконання статті 209(в)(2). (б) ФЕДЕРАЛЬНА ЧАСТКА. – Федеральна частка вартості заходів, які фі нансуються з коштів, виділених на підставі пункту (а) цієї статті, становить 100 відсотків.

СТАТТЯ 704. ФІНАНСУВАННЯ СУБСИДІЙ НА ПЛАНУВАННЯ ТА НА АДМІНІСТРАТИВНІ ВИДАТКИ Із сум, що виділяються на підставі статті 701 на кожний бюджетний рік, не менше 27 млн доларів США виділяється на субсидії, які надаються на під ставі статті 203. 161

[СТАТТЯ 605 ЗАКОНУ ПРО ПЕРЕРОЗПОДІЛ ПОВНОВАЖЕНЬ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ВІД 2004 р. (НЕ Є ЧАСТИНОЮ «PWEDA»)]

СТАТТЯ 605. ДУМКА КОНГРЕСУ ЩОДО ПРЕДСТАВНИКІВ З ПИТАНЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ (а) ВИСНОВОК. – Конгрес дійшов такого висновку: (1) робота з планування та координації серед федеральних відомств, ор ганів самоврядування Штатів та місцевостей, індіанських племен та районів економічного розвитку є життєво необхідною для успіху програми економіч ного розвитку; (2) представники з питань економічного розвитку Управління економіч ного розвитку забезпечують надання технічної допомоги громадам, які пере бувають в економічній скруті, необхідної для підтримки зазначеної роботи з планування та координації; (3) впродовж 5 років, що передували даті набуття чинності цим Законом, кількість представників з питань економічного розвитку зменшилася майже на 25 відсотків. (б) ДУМКА КОНГРЕСУ. – Конгрес вважає, що Міністр має утримувати дос татню кількість представників з питань економічного розвитку для забезпе чення можливості надання Управлінням економічного розвитку ефективної допомоги громадам, які перебувають в економічній скруті, і підтримки еконо мічного зростання та розвитку серед Штатів.

КАНАДА

Закон про Агентство підтримки можливостей Атлантичної Канади Звід переглянутих законів, 1985 р., глава 41 (Додаток 4) Мета 4. Метою цієї Частини є розширення можливостей для економічного роз витку Атлантичної Канади, зокрема підвищення темпів зростання трудових доходів та розширення можливостей зайнятості в зазначеному регіоні. Повноваження, обов’язки та функції Міністра Звід переглянутих законів, 1985 р., глава 41 (Додаток 4), розділ 6; 2002 р., глава 17, розділ 2. Окреме визначення територій 162

7. Міністр може своїм наказом окремо визначати на період, встановлений у наказі, будьяку зону та території Атлантичної Канади, яка, на думку Мініс тра, завдяки своїм винятковим обставинам має можливості покращення ситуа ції з продуктивною зайнятістю, спираючись на місцеву базу. Акції та інші відповідні інструменти 8. Оскільки інше не передбачене будьякими іншими нормами, Міністр може придбавати, виконувати, переуступати або продавати фондовий опці он, варрант на акції, акцію або інший подібний фінансовий інструмент, одержаний як умову для надання позики або здійснення внеску, надання га рантії, страхування позики або кредиту згідно з умовами розділу 13 або в ході отримання або стягнення платежів за борговими зобов’язаннями перед Агентством. Звід переглянутих законів, 1985 р., глава 41 (Додаток 4), розділ 8; 2001, глава 34, розділ 5. Агентство підтримки можливостей Атлантичної Канади Президент 11. (1) Губернатор у раді призначає заступником Міністра службовця, який офіційно зветься «президентом Агентства» і перебуває на цій посаді протягом часу, визначеного Губернатором. Виконавчий директор (2) Президент є виконавчим директором Агентства і під керівництвом Мі ністра здійснює контроль та нагляд за роботою, посадовими особами та персо налом Агентства. Виконуючий обов’язки президента (3) У разі відсутності президента або нездатності ним здійснювати свої обов’язки, або у випадку відкриття вакансії на цю посаду, Міністр призначає іншу особу для виконання обов’язків президента, причому період, впродовж якого будьяка особа може виконувати обов’язки президента, не будучи зат вердженою Губернатором у раді, не перевищує 90 днів. Мета, повноваження та обов’язки Мета 12. Метою Агентства є підтримка та стимулювання розширення можли востей для економічного розвитку Атлантичної Канади, із зосередженням особливої уваги на малих та середніх підприємствах, шляхом розроблення та впровадження політик, програм і проектів та відстоювання інтересів Атлан тичної Канади під час розроблення та впровадження загальнонаціональної економічної політики, національних програм та проектів. 163

Повноваження 13. Для досягнення зазначеної мети Агентство може здійснювати такі функції: (a) у взаємодії з іншими відповідними міністерствами та агентствами уря ду Канади розробляти плани та комплексні федеральні підходи задля сприян ня розширенню можливостей економічного розвитку Атлантичної Канади; (б) планувати, скеровувати, контролювати та виконувати програми та проекти, призначені для прямого або опосередкованого сприяння таким цілям: (i) заснуванню, розвитку, підтримці та просуванню підприємств, особли во малого та середнього бізнесу, в Атлантичній Канаді; (ii) розвитку підприємницьких талантів даного регіону; (iii) економічному добробуту даного регіону; (в) планувати, скеровувати, контролювати та виконувати програми та проекти, призначені для покращення умов ведення бізнесу в Атлантичній Ка наді, в т.ч. програми та проекти з таких питань: (i) підтримка торговопромислових товариств, конференцій, досліджень, консультацій, спеціалізованих виставок, демонстраційних проектів та вивчен ня кон’юнктури ринку; (ii) розвиток баз даних та мереж передачі даних щодо можливостей діло вої діяльності; (iii) покращення ділових зв’язків та співпраці; (iv) підвищення рівня знань у сфері бізнесу та інвестицій; (г) надавати допомогу інвесторам у пошуку підприємств, особливо мало го та середнього бізнесу, на території Атлантичної Канади, які відповідають вимогам щодо інвестицій, що діють в Атлантичній Канаді та в усій країні; (д) надавати будьякій особі позики, пов’язані із заснуванням та розвит ком підприємств, особливо малого та середнього бізнесу, на території Атлан тичної Канади; (е) поручатися за повернення або забезпечувати страхування позики або кредиту у зв’язку з будьяким фінансовим зобов’язанням, узятим на себе будь якою особою у зв’язку із заснуванням або розвитком підприємств, особливо малого та середнього бізнесу, в Атлантичній Канаді; (є) на умовах, затверджених Міністерством фінансів, надавати гранти та здійснювати внески на підтримку програм та проектів, які виконуються Аген тством або Міністром; (ж) укладати контракти, меморандуми про взаєморозуміння або інші до мовленості від імені Її Величності Королеви Канади або від імені Агентства; 164

(ж.1) укладати угоду з Корпорацією «Enterprise Cape Breton», яка дозво ляє останній, у рамках її цілей та повноважень, викладених у розділах 33 і 34 Закону про Корпорацію «Enterprise Cape Breton», користуватися повноважен нями або виконувати обов’язки або функції Агентства, на умовах цього розді лу, в т.ч. повноваження укладати угоди, за якими Парламентом виділяються кошти на цілі Агентства; (з) вживати всіх інших заходів, у яких є необхідність або які випливають із досягнення мети Агентства. Звід переглянутих законів, 1985 р., глава 41 (Додаток 4), розділ 13; 2002, глава 17, розділ 3. Управління з питань можливостей Атлантичної Канади Заснування Управління 18. (1) Цим Законом засновується управління під назвою «Управління з питань можливостей Атлантичної Канади» у складі президента і не більше ніж семи членів, які призначаються Губернатором у раді за поданням Міністра на період, визначений Губернатором, але не більш ніж на три роки. Мета (2) Метою Управління є допомога Агентству у користуванні ним своїми повноваженнями та у виконанні своїх обов’язків і функцій. Членство (3) До складу Управління входять особи з кожної провінції Атлантичної Канади. Голова (4) Головою Управління є президент, а в разі відсутності за його призна ченням обов’язки голови виконує інший член Управління. Там же. (2) Міністр може, за погодженням із Міністром фінансів, видавати такі розпорядження: (a) розпорядження щодо позик, гарантій, які можуть надаватися та стра хування позик і кредитів, яке може забезпечуватися на підставі цієї Частини; (б) розпорядження, які визначають обставини, за яких Міністр може прид бавати, виконувати, переуступати або продавати фондовий опціон, отриманий як умову для здійснення внеску або надання позики, гарантії, страхування по зики або кредиту на підставі цієї Частини, та порядок здійснення ним цих дій. Розпорядження щодо окремо визначених територій (3) Для того щоб скористуватися можливостями покращення ситуації з продуктивною зайнятістю, спираючись на місцеву базу, виявленими на окре 165

мо визначеній території, на підставі цього розділу можуть видаватися окремі розпорядження, які стосуються саме цієї території та відрізняються від загаль них розпоряджень щодо Атлантичної Канади. Звід переглянутих законів, 1985 р., глава 41 (Додаток 4), розділ 21; 1992, глава 1, розділ 10.

А2: Закон про диверсифікацію економіки Західної Канади Звід переглянутих законів, 1985 р., глава 11 (Додаток 4) [1988 р., глава 17, затверджено 8 червня 1988 р.] ЦІЛЬ 3. Ціллю цього Закону є сприяння розвитку та диверсифікації економіки Західної Канади та просування інтересів Західної Канади під час розроблення та впровадження загальнонаціональної економічної політики, національних програм та проектів. МІНІСТЕРСТВО Заснування Міністерства 4. (1) Цим Законом у складі уряду Канади засновується міністерство під назвою Міністерство диверсифікації економіки Західної Канади під голову ванням Міністра з питань диверсифікації економіки Західної Канади, який призначається Комісією під Великою Печаткою Канади. ПОВНОВАЖЕННЯ, ОБОВ’ЯЗКИ ТА ФУНКЦІЇ МІНІСТРА Повноваження, обов’язки та функції Міністра 5. (1) Повноваження, обов’язки та функції Міністра охоплюють і поширю ються на всі питання, підвідомчі Парламенту, за які в законодавчому порядку не покладено відповідальність ні на яке інше міністерство, управління або ор ган уряду Канади і які стосуються стимулювання розвитку та диверсифікації економіки Західної Канади та просування інтересів Західної Канади під час розроблення та впровадження загальнонаціональної економічної політики, національних програм та проектів. Там же (2) Міністр виконує такі функції: (a) скеровує, просуває та координує політики та програми уряду Канади, пов’язані з розвитком та диверсифікацією економіки Західної Канади, в тому числі ті, що спрямовані на досягнення позитивних наслідків для промисловості; (б) направляє та координує зусилля, що вживаються урядом Канади для налагодження відносин співпраці з провінціями Західної Канади, комерційни 166

ми, трудовими та іншими державними та приватними організаціями з метою розвитку та диверсифікації економіки Західної Канади; (в) складає детальну інформацію про всі програми та проекти, що ним виконуються, з метою оцінки тенденцій, розвитку та прогресу у зростанні та диверсифікації економіки Західної Канади. Додаткові обов’язки та функції: 6. (1) Міністр може виконувати такі функції: (a) розробляти плани та комплексні стратегії для сприяння розвитку та диверсифікації економіки Західної Канади; (б) здійснювати нагляд за впровадженням програм та проектів на виконання планів та стратегій, зазначених у пункті (а), а також, у тих випадках, якщо вико нання цих програм та проектів не покладається на іншого міністра чи міністерство або орган уряду Канади, ініціювати або впроваджувати ці програми та проекти; (в) планувати, скеровувати, контролювати та виконувати програми та проекти, призначені для прямого або опосередкованого сприяння таким цілям: (i) заснуванню, розвитку, підтримці та просуванню підприємств, особли во малого та середнього бізнесу, в Західній Канаді; (ii) економічному добробуту даного регіону; (г) планувати, скеровувати, контролювати та виконувати програми та проекти, призначені для покращення умов ведення бізнесу в Західній Канаді, в т.ч. програми та проекти з таких питань: (i) підтримання торговопромислових товариств, конференцій, дослід жень, консультацій, спеціалізованих виставок, демонстраційних проектів та вивчення кон’юнктури ринку; (ii) розвиток баз даних та мереж передачі даних щодо можливостей діло вої діяльності; (iii) покращення ділових зв’язків та співпраці; (д) ініціювати, виконувати, субсидувати, стимулювати та координувати роботу над стратегічними дослідженнями, розробкою політики та проведен ням економічного аналізу з метою сприяння розвитку та диверсифікації еко номіки Західної Канади; (е) у зв’язку з реалізацією ним своїх повноважень та функцій і виконан ням обов’язків укладати за погодженням із Губернатором у раді будьяку уго ду з урядом будьякої провінції або з будьяким органом такого уряду. Фінансова допомога (2) Міністр може, на умовах, затверджених Міністерством фінансів та за погодженням із Міністром фінансів, здійснювати такі функції: 167

(а) надавати будьякій особі позики, пов’язані із заснуванням або розвит ком підприємств, особливо малого та середнього бізнесу, на території Захід ної Канади; (б) поручатися за повернення або забезпечувати страхування позики або кредиту у зв’язку з будьяким фінансовим зобов’язанням, узятим на себе будь якою особою у зв’язку із заснуванням або розвитком підприємств, особливо малого та середнього бізнесу, в Західній Канаді. Там же (3) Міністр може, на умовах, затверджених Міністерством фінансів, нада вати гранти та здійснювати внески на підтримку виконуваних ним програм та проектів.

А3: Закон про Агентство економічного розвитку регіонів провінції Квебек 2005 р., глава 26 ЦІЛЬ 3. Ціллю цього Закону є стимулювання розвитку та диверсифікації еко номіки регіонів провінції Квебек. МІНІСТР Призначення 4. (1) Міністр призначається Комісією під Великою Печаткою Канади на період, визначений Комісією. Повноваження, обов’язки та функції (2) Повноваження, обов’язки та функції Міністра охоплюють і поширю ються на всі питання, підвідомчі Парламенту, за які в законодавчому порядку, окрім даного Агентства, не покладено відповідальність ні на яке інше мініс терство, управління або агентство уряду Канади і які стосуються стимулюван ня розвитку та диверсифікації економіки регіонів провінції Квебек. Координація (3) У зв’язку з реалізацією повноважень та функцій і виконанням обов’яз ків, покладених на нього у відповідності до умов пункту (2) Міністр – (а) скеровує, просуває та координує політики та програми уряду Канади, пов’язані з розвитком та диверсифікацією економіки регіонів провінції Квебек; (б) направляє та координує зусилля, що вживаються урядом Канади для налагодження відносин співпраці з провінцією Квебек та з комерційними, трудовими та іншими державними і приватними організаціями цієї провінції. Комітети 168

(4) Міністр може засновувати консультативні та інші комітети, встанов лювати порядок членства в них, їхні обов’язки та функції, забезпечувати їхню діяльність. Повноваження, обов’язки та функції Міністра 6. Міністр реалізовує свої повноваження і функції та виконує свої обов’язки таким чином, щоб забезпечити виконання таких завдань: (a) стимулювання економічного розвитку регіонів провінції Квебек з пере важно низькими доходами та/або повільними темпами економічного зростання або з недостатніми можливостями для забезпечення продуктивної зайнятості; (б) зосередження на довгостроковому економічному розвитку та забез печенні сталої зайнятості і створенні доходів; (в) приділення особливої уваги підприємствам малого та середнього біз несу та розвитку підприємницьких талантів. Акції та інші відповідні інструменти 7. Оскільки інше не передбачене будьякими іншими нормами, Міністр мо же придбавати, виконувати, переуступати або продавати фондовий опціон, варрант на акції, акцію або інший подібний фінансовий інструмент, одержаний як умова для надання позики або здійснення внеску, надання гарантії, страху вання позики або кредиту згідно з умовами пункту 11(1) або в ході отримання або стягнення платежів за борговими зобов’язаннями перед Агентством. АГЕНТСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ПРОВІНЦІЇ КВЕБЕК 8. У складі уряду Канади засновується агентство під назвою «Агентство економічного розвитку регіонів провінції Квебек». Президент 9. (1) Губернатор у раді призначає заступником Міністра службовця, який офіційно зветься «президентом Агентства» і перебуває на цій посаді протягом часу, визначеного Губернатором. Виконавчий директор (2) Президент є виконавчим директором Агентства і під керівництвом Мі ністра здійснює контроль та нагляд за роботою, посадовими особами та персо налом Агентства. МЕТА, ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ОБОВ’ЯЗКИ Мета 10. (1) Метою Агентства є стимулювання довгострокового економічного розвитку в регіонах провінції Квебек через приділення особливої уваги регіо нам з повільними темпами економічного зростання або з недостатніми мож ливостями для забезпечення продуктивної зайнятості. 169

Співробітництво та взаємодоповнення (2) На виконання зазначеної мети Агентство вживає таких заходів, які стимулюватимуть співробітництво та взаємодоповнювальні стосунки з про вінцією Квебек та її громадами. Повноваження 11. (1) Для досягнення зазначеної мети Агентство може здійснювати такі функції: (а) у взаємодії з іншими відповідними міністрами, управліннями та агент ствами уряду Канади розробляти та впроваджувати політики, плани та ком плексні федеральні підходи; (a.1) розробляти та впроваджувати механізми полегшення співробітниц тва та узгоджених дій із провінцією Квебек та її громадами; (б) планувати, виконувати, скеровувати та контролювати програми та проекти або пропонувати послуги, призначені для прямого або опосередкова ного сприяння таким цілям: (i) заснуванню, розвитку, підтримці та просуванню підприємств, особли во малого та середнього бізнесу, на території провінції Квебек; (ii) розвитку підприємницьких талантів у провінції Квебек; (iii) економічному добробуту провінції Квебек; (iv) розвитку громад провінції Квебек; (в) планувати, виконувати, скеровувати та контролювати програми та проекти або пропонувати послуги, призначені для покращення економічного клімату в провінції Квебек, у т.ч. програми, проекти та послуги в таких сферах: (i) підтримка торговопромислових товариств, конференцій, досліджень, консультацій, спеціалізованих виставок, демонстраційних проектів та вивчен ня кон’юнктури ринку; (ii) розвиток баз даних та мереж передачі даних щодо економічних мож ливостей; (iii) покращення ділових зв’язків та співпраці; (iv) стимулювання набуття знань у сфері бізнесу та інвестицій; (г) отримувати, збирати – проводячи обстеження, або іншим чином – упорядковувати, аналізувати, узгоджувати та поширювати інформацію сто совно розвитку та диверсифікації економіки регіонів провінції Квебек; (д) надавати допомогу інвесторам у заснуванні підприємств, особливо малого та середнього бізнесу, на території провінції Квебек, які відповідають федеральним вимогам щодо інвестицій та умовам, затвердженим Міністер ством фінансів Канади; 170

(е) надавати будьякій особі позики, пов’язані із заснуванням та розвит ком підприємств, особливо малого та середнього бізнесу, на території провін ції Квебек; (є) поручатися за повернення або забезпечувати страхування позики або кредиту у зв’язку з будьяким фінансовим зобов’язанням, узятим на себе будь якою особою у зв’язку із заснуванням та розвитком підприємств, зазначених у пункті (е); (ж) надавати гранти та здійснювати внески на підтримку програм та про ектів, які виконуються Агентством або Міністром; (з) укладати контракти, меморандуми про взаєморозуміння або інші до мовленості від імені Її Величності Королеви Канади або від імені Агентства, в тому числі угоди про співпрацю та угоди стосовно окремих галузей економіки провінції Квебек. Розпорядження (2) Міністр може, за погодженням із Міністром фінансів, видавати такі розпорядження: (a) розпорядження щодо позик, гарантій, які можуть надаватися, та стра хування позик і кредитів, яке може забезпечуватися на підставі цього Закону; (б) розпорядження, які визначають обставини, за яких Міністр може придбавати, виконувати, переуступати або продавати фондовий опціон, отри маний як умова для здійснення внеску або надання позики, гарантії, страху вання позики або кредиту на підставі цього Закону, та порядок здійснення ним цих дій. Страхування на випадок порушення зобов’язання (3) Для кращого забезпечення, страхування позики або кредиту, що нада ється на підставі цього Закону, кваліфікується як гарантія для цілей Закону про ведення фінансових справ.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

ПОСТАНОВА (ЄС) № 1080/2006 ЕВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від 5 липня 2006 р. «Про Європейський фонд регіонального розвитку та скасування Постанови (ЄС) № 1783/1999» (1) Згідно з положеннями Статті 160 Угоди, Європейський фонд регіо нального розвитку призначається для допомоги в подоланні основних регіо 171

нальних диспропорцій у Європейській Спільноті. Таким чином, Європейський фонд регіонального розвитку сприяє зменшенню розривів між рівнями роз витку різних регіонів та ступеня відставання регіонів, що перебувають у най менш сприятливих умовах, у т.ч. сільських та міських територій, промислових регіонів, що переживають занепад, таких територій з географічними або при родними обмеженнями, як острови, гірські території, малонаселені території та прикордонні регіони. (5) В рамках інтегрованої реалізації міського розвитку визнається за не обхідне підтримувати окремі дії щодо відновлення житлових будов на терито ріях, які зазнають або постають перед загрозою фізичного занепаду та виклю чення з активного соціального життя у країнах, що набули членства в Європейському Союзі 1 травня 2004 р. або після цієї дати. (7) Запорукою ефективного та результативного впровадження дій за під тримки Європейського фонду регіонального розвитку є належне врядування та співпраця всіх відповідних територіальних та соціальноекономічних парт нерів, особливо регіональних та місцевих органів влади, а також усіх інших органів, що мають відношення до цієї справи на різних етапах реалізації опе раційних програм, що виконуються на умовах спільного фінансування з вико ристанням коштів Європейського фонду регіонального розвитку. (9) Використовуючи досвід та переваги Громадської ініціативи «URBAN», про яку йдеться у Статті 20(1)(б) Постанови Ради (ЄС) № 1260/1999 від 21 чер вня 1999 р., де викладено загальні положення щодо Структурних фондів (1), сталий міський розвиток має підкріплюватися повним інтегруванням заходів у цій сфері в операційні програми, що виконуються на умовах спільного фі нансування з використанням коштів Європейського фонду регіонального роз витку, причому особлива увага має приділятися місцевому розвитку та ініціа тивам зі створення робочих місць і їхньому інноваційному потенціалу. (12) Особливу увагу необхідно приділяти найвіддаленішим регіонам, по ширюючи, як виняток, обсяги фінансування з Європейського фонду регіо нального розвитку на надання допомоги в робочому порядку, пов’язаної з покриттям додаткових витрат, зумовлених їхньою специфічною соціально економічною ситуацією, яка ускладнюється їхньою віддаленістю, ізольованіс тю, невеликими розмірами, несприятливими топографічними та кліматични ми умовами та залежністю їхньої економіки від декількох видів продукції, через незмінність та взаємопоєднання яких суворо обмежується їхній розви ток. Ці конкретні заходи потребують застосування такої правопідстави, як Стаття 299(2) Угоди. 172

(13) За допомогою Європейського фонду регіонального розвитку мають вирішуватися проблеми доступності та віддаленості від великих ринків тери торій із надзвичайно низькою щільністю населення, зазначених у Протоколі № 6 про спеціальні положення щодо Завдання 6 у рамках Структурних фондів у Фінляндії та Швеції до Акта приєднання від 1994 р. З метою підтримки ста лого розвитку Європейський фонд регіонального розвитку також має займа тися подоланням конкретних перешкод, із якими стикаються окремі острови, гірські місцевості, прикордонні регіони та малонаселені території, які, через своє географічне розташування, розвиваються недостатньо швидко.

РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 2 Ціль Відповідно до Статті 160 Угоди та Постанови (ЄС) № 1083/2006, з коштів Європейського фонду регіонального розвитку має фінансуватися надання до помоги, спрямованої на посилення економічної та соціальної єдності через по долання основних регіональних диспропорцій завдяки підтримці розвитку та структурної перебудови регіональних економік, у т.ч. конверсії промислових регіонів, які переживають занепад, та відсталих регіонів, а також підтримки транскордонного, транснаціонального та міжрегіонального співробітництва. Таким чином Європейський фонд регіонального розвитку сприятиме реа лізації пріоритетів Європейської Спільноти, особливо потреби посилення кон курентоспроможності та інноваційності, створення та захисту сталих робочих місць та забезпечення сталого розвитку. Стаття 3 Обсяг допомоги 2. З коштів Європейського фонду регіонального розвитку фінансується: (а) продуктивне інвестування, яке сприяє створенню і захисту сталих ро бочих місць, головним чином за рахунок прямої допомоги при інвестуванні в малий на середній бізнес; (б) інвестування в інфраструктуру; (в) розкриття внутрішнього потенціалу території через заходи, які спри яють регіональному та місцевому розвитку. До таких заходів належить надан ня підтримки та послуг підприємствам, особливо малого та середнього бізне су (МСБ), створення та розвиток таких фінансових інструментів, як венчурні, позикові та гарантійні фонди, фонди місцевого розвитку, субсидії у вигляді відсоткових виплат, налагодження зв’язків, співробітництво та обмін досвідом 173

між регіонами, містами та відповідними суб’єктами соціальної, економічної та екологічної діяльності. Стаття 4 Конвергенція При використанні Європейського фонду регіонального розвитку для ви конання Завдання конвергенції допомога, яка надається з його коштів, зосе реджується на підтриманні сталого інтегрованого регіонального та місцевого економічного розвитку та забезпеченні зайнятості шляхом мобілізації та по силення внутрішніх можливостей території через операційні програми, спря мовані на модернізацію і диверсифікацію економічних структур та на ство рення і захист сталих робочих місць. Цього можна досягти, передусім реалізувавши такі пріоритети, причому конкретна структура їх поєднання в тій чи іншій стратегії залежить від конкретних особливостей кожної з країн членів ЄС: 1. Науковотехнологічний розвиток, інновації та підприємництво, в т.ч. посилення потужностей науковотехнологічного розвитку та їх інтеграція в Європейський дослідницький простір, зокрема в його інфраструктури; допо мога в науковотехнологічному розвитку, особливо підприємствам МСБ, та у трансфертах технологій; покращення зв’язків між підприємствами МСБ, вищи ми навчальними, науководослідними закладами та науковотехнічними цен трами; розвиток підприємницьких мереж; проекти і кластери співпраці дер жавного і приватного секторів; підтримка надання підприємницьких та технічних послуг групам підприємств МСБ; стимулювання підприємницького та інноваційного фінансування в малому та середньому бізнесі через інстру менти фінансового інжинірингу. 2. Інформаційне суспільство, в т.ч. розвиток інфраструктури електрон них засобів зв’язку, місцевого інформаційного наповнення, послуг та прик ладних програм, покращення безпечного доступу до онлайнових громад ських послуг та їх розвиток; надання допомоги та послуг підприємствам МСБ в освоєнні та ефективному застосуванні інформаційнокомунікаційних тех нологій (ІКТ) або у використанні нових ідей. 3. Ініціативи щодо місцевого розвитку та допомога структурам, які нада ють послуги щодо створення робочих місць для мешканців свого району, якщо така діяльність не підпадає під положення Постанови (ЄС) № 1081/2006. 4. Охорона довкілля, в т.ч. інвестиції, пов’язані з водопостачанням, водо відведенням та управлінням відходами; очищення стічних вод та забезпечен ня якості повітря; заходи проти опустелювання; комплексні заходи проти 174

забруднення; допомога в заходах, спрямованих на зменшення впливу кліма тичних змін; відновлення навколишнього фізичного середовища, в т.ч. заб руднених об’єктів і земель, реконструкція старих промислових районів; спри яння охороні та відновленню біорозмаїття та навколишнього природного середовища, в т.ч. інвестиції в об’єкти «NATURA 2000»; допомога підприєм ствам МСБ у поширенні життєздатних моделей виробництва через запровад ження рентабельних систем управління охороною довкілля та освоєння і ви користання технологій запобігання забрудненню. 5. Запобігання ризикам, у т.ч. розроблення та виконання планів щодо запобігання природним та технологічним ризикам та вирішення цих проблем. 6. Туризм, у т.ч. просування інформації про переваги природного середо вища регіону як потенціалу для сталого туристичного розвитку; охорона та відновлення пам’яток природи як складова підтримки соціальноекономічно го розвитку; допомога в покращенні пропозиції туристичних послуг шляхом надання нових послуг із вищою доданою вартістю та заохочення до застосу вання нових, більш життєздатних форм туризму. 7. Інвестиції в культуру, в т.ч. в охорону, рекламу та збереження пам’яток культури; розвиток культурної інфраструктури як складової під тримки соціальноекономічного розвитку, сталого туризму та посилення при вабливості регіону; допомога в покращенні пропозиції культурних послуг шляхом надання нових послуг із вищою доданою вартістю. 8. Транспортні інвестиції, в т.ч. покращення транс’європейських мереж та зв’язку із Транс’європейською транспортною мережею TENT; інтегровані стратегії чистого транспорту, які сприяють покращенню доступності та якості пасажирських та вантажних перевезень, досягненню більш збалансованого розподілу за видами транспорту, просуванню інтермодальних систем переве зень та зменшенню впливу на навколишнє середовище. 31.7.2006 EN Офіційний бюлетень Європейського Союзу серії L 210/3. 9. Інвестиції в енергетику, в т.ч. у вдосконалення транс’європейських ме реж, що сприяють підвищенню надійності енергопостачання, врахуванню екологічних міркувань, покращенню енергозбереження та розвитку віднов лювальних джерел енергії. 10. Інвестиції в освіту, в т.ч. у професійнотехнічне навчання, які сприя ють підвищенню привабливості регіону та якості життя. 11. Інвестиції в охорону здоров’я та соціальну інфраструктуру, які сприя ють регіональному та місцевому розвитку та покращенню якості життя. 175

Стаття 5 Підвищення конкурентоспроможності регіонів та рівнів зай нятості У рамках Завдання підвищення конкурентоспроможності регіонів та рів нів зайнятості Європейський фонд регіонального розвитку зосереджує надан ня допомоги в контексті стратегій сталого розвитку, стимулюючи створення нових робочих місць з вирішенням передусім таких трьох пріоритетів: 1. Інновації та економіка знань, у т.ч. через створення та посилення ефективних регіональних інноваційних економік, системних зв’язків між при ватним та державним сектором, університетами та технологічними центрами, з урахуванням місцевих потреб, зокрема: (а) посилення регіональних потужностей науковотехнічного розвитку та інновацій, безпосередньо пов’язаних із завданнями економічного розвитку регіону, шляхом підтримки галузевих або профільних технологічних центрів, стимулювання галузевого науковотехнічного розвитку, підприємств МСБ та трансфертів технологій, прогнозування розвитку техніки та запровадження найбільш передових світових стратегій, спрямованих на стимулювання інно вацій, та підтримки співпраці між компаніями і їхніх спільних стратегій нау ковотехнічного розвитку та інновацій; (б) стимулювання інновацій та підприємництва в усіх секторах регіо нальної та місцевої економіки шляхом підтримки представлення на ринку нових або вдосконалених видів продукції, процесів та послуг підприємства ми МСБ, підтримки бізнесмереж та кластерів, покращення доступу підпри ємств МСБ до фінансування, стимулювання мереж співпраці між підприєм ствами та відповідними вищими навчальними і науководослідними закладами, полегшення доступу підприємств МСБ до послуг із підтримки біз несу та сприяння інтегруванню більш чистих та інноваційних технологій у діяльність підприємств МСБ; (в) стимулювання підприємництва, зокрема через полегшення еконо мічного застосування нових ідей та сприяння створенню нових компаній на базі відповідних вищих навчальних і науководослідних закладів та існую чих компаній; (г) створення інструментів фінансового інжинірингу та бізнесінкубато рів, які сприяють нарощуванню потужностей науковотехнічного розвитку підприємств МСБ та є стимулом до розвитку підприємництва і формування но вих компаній, особливо наукомістких підприємств МСБ. 2. Охорона довкілля та запобігання ризикам, зокрема: 176

(а) стимулювання інвестицій у відновлення навколишнього фізичного середовища, в т.ч. забруднених, опустелених та занедбаних промислових ра йонів та земель; (б) стимулювання розвитку інфраструктури, пов’язаної з відновленням та охороною біорозмаїття, та інвестицій в об’єкти «NATURA 2000» там, де це спри яє сталому економічному розвитку та/або диверсифікації сільської місцевості; (в) стимулювання енергозбереження та виробництва енергії з відновлю вальних джерел і розвитку ефективних систем регулювання споживання енергії; (г) стимулювання розвитку чистого та сталого громадського транспорту, особливо в міській місцевості; (д) розроблення планів та заходів щодо запобігання проблемам природ них (опустелювання, посухи, пожежі, повені) та технологічних ризиків; (е) охорона та відновлення пам’яток природи та культури як складова підтримки соціальноекономічного розвитку і просування природних та куль турних переваг регіону як потенціалу для сталого туристичного розвитку. 3. Доступ до транспортних та телекомунікаційних послуг, які становлять загальний економічний інтерес, зокрема: (а) зміцнення транспортних мереж місцевого значення через покращен ня їх зв’язку з Транс’європейськими транспортними мережами, регіональними вузловими станціями залізничного сполучення, аеропортами та портами або інтермодальними платформами, забезпечення радіальних зв’язків із головни ми шляхами залізничного сполучення та стимулювання використання регіо нальних і місцевих внутрішніх водних шляхів та морських перевезень на ко роткі відстані; (б) заохочування підприємств МСБ до отримання доступу до ІКТ, прийнят тя їх на озброєння та ефективного використання через підтримку доступу до мереж, відкриття пунктів публічного доступу в Інтернет, забезпечення устат кування та розвиток послуг і прикладних програм, зокрема розроблення біз неспланів для мікропідприємств та підприємств ремісничого виробництва. Окрім того, в рамках операційних програм, що виконуються за підтримки Європейського фонду регіонального розвитку в регіонах, які відповідають критеріям спеціального та перехідного фінансування, викладеним у Статті 8(2) Постанови (ЄС) № N 1083/2006, країничлени та Європейська Комісія мо жуть приймати рішення щодо підтримки пріоритетів, зазначених у Статті 4 ці єї постанови. L 210/4 EN Офіційний бюлетень Європейського Союзу 31.7.2006 177

Стаття 6 Європейське територіальне співробітництво В рамках Завдання Європейського територіального співробітництва, на дання допомоги з коштів Європейського фонду регіонального розвитку зосе реджується на реалізації таких пріоритетів: 1. Розвиток транскордонних економічних, соціальних та екологічних за ходів через спільні стратегії сталого просторового розвитку, передусім із ви користанням таких методів: (а) заохочування до підприємництва, зокрема до розвитку малого та се реднього бізнесу, туризму, культури та транскордонної торгівлі; (б) стимулювання та вдосконалення спільного захисту природних та культурних ресурсів та спільного управління ними, а також запобігання при родним та технологічним ризикам; (в) підтримання зв’язків між міськими та сільськими територіями; (г) зменшення ізоляції через покращення доступу до транспорту, інфор маційнокомунікаційних мереж та послуг і до транскордонних комплексів во до й енергопостачання та ліквідації відходів; (д) розвиток співробітництва, потужностей, спільного використання ін фраструктур, зокрема в таких галузях, як охорона здоров’я, культура, туризм та освіта. Окрім того, Європейський фонд регіонального розвитку може сприяти стимулюванню юридичного та адміністративного співробітництва, інтеграції транскордонних ринків праці, місцевих ініціатив щодо створення робочих місць, забезпечення рівних прав та можливостей для чоловіків і жінок, підго товки та залучення громадян до активного соціального життя, розподілу нау ковотехнічних кадрів та засобів.

РОЗДІЛ II СПЕЦІАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ПІДХОДУ ДО ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ Стаття 8 Сталий міський розвиток На додаток до заходів, перелічених у Статтях 4 та 5 цієї Постанови, якщо той чи інший захід підпадає під категорію сталого міського розвитку, зазначе ну у Статті 37(4)(a) Постанови (ЄС) № 1083/2006, з коштів Європейського фон ду регіонального розвитку може, якщо це доцільно, надаватися підтримка в розробленні, за участю їх виконавців, комплексних життєздатних стратегій, в яких розглядається висока концентрація економічних, екологічних та соці 178

альних проблем, що впливають на міські території. Ці стратегії мають бути спрямовані на стимулювання сталого міського розвитку через такі заходи, як підвищення темпів економічного зростання, відновлення навколишнього фі зичного середовища, нова забудова старих промислових районів, збереження та відновлення пам’яток природи та культури, стимулювання підприємництва, створення робочих місць для мешканців регіону та розвиток громад, надання послуг населенню з урахуванням змін у демографічній структурі. Стаття 10 Території з географічними та природними обмеженнями При виконанні на умовах спільного фінансування з використанням кош тів Європейського фонду регіонального розвитку регіональних програм, що охоплюють території з географічними та природними обмеженнями, зазначе ними в пункті (f) Статті 52 Постанови (ЄС) № 1083/2006, особлива увага має приділятися конкретним труднощам, з якими стикаються такі території. Не обмежуючи цим дію Статей 4 і 5, з Європейського фонду регіонального роз витку можуть зокрема надаватися кошти на інвестиції, спрямовані на покра щення доступності, стимулювання та розвиток господарської діяльності, яка стосується пам’яток культури та природи, стимулювання сталого використан ня природних ресурсів та заохочення до розвитку сталого туризму. L 210/6 EN Офіційний бюлетень Європейського Союзу 31.7.2006

179

ПРОЕКТИ НОРМАТИВНИХ АКТІВ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ, ПІДГОТОВЛЕНИХ УПРОДОВЖ 2009 РОКУ КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 1. Загальні положення Концепція державної регіональної політики (далі – Концепція) розробле на для того, щоб дати відповідь на виклики, які постали перед Україною, вихо дячи з національного досвіду та врахування практики інших держав та керів них документів Ради Європи, Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, інших європейських організацій. Концепція визначає засади здійснення ефективної сучасної державної регіональної політики і є основою для ухвалення нормативноправових актів України, необхідних для її реалізації. За роки незалежності в Україні в основному сформовано організаційно правові та інші основи реалізації державної політики у цій сфері. У 2001 році указом Президента України затверджено Концепцію державної регіональної політики, прийнято інші акти Глави держави, прийнято низку законів та пос танов Кабінету Міністрів України. Проте через численні об’єктивні та суб’єктивні фактори наявні можли вості забезпечення збалансованого розвитку України та її регіонів, поліпшен ня якості життя людей реалізовуються недостатньо. За сучасних умов перед Україною постали нові виклики та загрози, які іс тотно впливають на розвиток держави, реалізацію національних інтересів та стан національної безпеки. Своєчасне та адекватне реагування на виклики та подолання загроз є не обхідною умовою створення нових можливостей для розвитку України та за безпечення підвищення якості життя людей. Найістотнішими викликами, на які держава має реагувати шляхом вироб лення та реалізації нової державної регіональної політики, є: z глобальні світові цивілізаційні процеси, ускладнення умов розвитку Ук раїнської держави та погіршення використання нею переваг її геополі тичного становища; z зростаюче відставання України від країнлідерів за показниками якості життя людей, рівнем інвестиційної привабливості, конкурентоспро можності та розвиненості інноваційного середовища; 180

збільшення асиметрії розвитку регіонів, деградація села, криза міської поселенської мережі, скорочення кількості та погіршення якості трудо вого потенціалу та посилення міграції працездатного населення, особ ливо молоді, з багатьох регіонів України; z намагання окремих політичних сил використати проблеми регіональ ного розвитку, економічні, соціальні, культурні, ментальні та інші від мінності між регіонами, їх сучасну політичну структуризацію для за гострення політичного протистояння, що стримує досягнення національної єдності, створює загрози національній безпеці держави; z несформованість загальнонаціональних цінностей, нестійкість та неод норідність загальнодержавного політичного, економічного, мовного, культурного, інформаційного простору; z неспроможність більшості територіальних громад самостійно вирішу вати питання, віднесені до їх повноважень; z неадекватність існуючої територіальної організації влади, адміністра тивнотериторіального устрою держави новим завданням її розвитку; z формування сусідніми державами на територіях, прилеглих до держав ного кордону України, потужних центрів зростання, що призводить до відтоку трудових, інтелектуальних та інших ресурсів з прикордонних регіонів України, а також створення додаткового соціального напру ження в цих регіонах; z недосконалість системи правового, інституційного, кадрового забезпе чення формування та реалізації державної регіональної політики. Реалізація Концепції державної регіональної політики мінімізує загрози на ціональній безпеці України та сприяє забезпеченню її національних інтересів. Регіонами, у розумінні цієї Концепції, є визначені законодавством тери торіальні утворення із системою органів виконавчої влади та органів місцево го самоврядування (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севас тополь). Для цілей планування та регіонального розвитку можуть визначатися макрорегіони у складі декількох регіонів чи їх частин, які харак теризуються специфічністю, цілісністю та спільністю розвитку і визначені за конодавством для досягнення особливих цілей розвитку територій. Державна регіональна політика – це сукупність стратегічних заходів, за собів, механізмів, інструментів та взаємоузгоджених дій органів державної влади та місцевого самоврядування для забезпечення розвитку держави в ці лому та сталого збалансованого розвитку її регіонів, відповідно до поставле них цілей: створення повноцінного життєвого середовища для людей на усій z

181

території України; забезпечення просторової єдності держави, сталого зба лансованого розвитку її регіонів. Регіональний розвиток – позитивна динаміка процесу соціальних, еконо мічних, екологічних, гуманітарних, етнонаціональних змін у відповідних регі онах як складова здійснення загальнодержавної стратегії розвитку країни відповідно до сформульованих цілей. Публічні послуги – управлінські, соціальні, культурні та інші послуги, що надаються юридичним та фізичним особам органами публічної влади. Органи публічної влади – центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. 2. Мета та принципи державної регіональної політики Метою державної регіональної політики є забезпечення високого рівня якості життя людини незалежно від місця її проживання через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграції регіо нів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному прос торі, максимально повного використання їх потенціалу з урахуванням природ них, економічних, історичних, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурентоспроможності регіонів та територіальних громад. Державна регіональна політика здійснюється на основі таких принципів: z конституційності та законності – основи державної регіональної полі тики, механізми її реалізації відповідно до Конституції України визна чаються законами. Акти Президента України та Кабінету Міністрів Ук раїни з цих питань приймаються на основі законів та їх виконання; z верховенства прав людини – пріоритетність прав і свобод людини і громадянина у процесі формуванні та реалізації державної регіональ ної політики; z єдності – неодмінності забезпечення територіальної, політичної, еко номічної, інформаційної, соціогуманітарної цілісності території Украї ни шляхом більш збалансованого соціального та економічного розвит ку регіонів та підвищення їх конкурентоспроможності, узгодженості секторальної політики, зокрема грошовокредитної, податкової, митної, бюджетної; z комплексності – врахування просторової узгодженості реалізації всіх складових державної регіональної політики: політичної, соціальної, економічної, екологічної, гуманітарної, етнонаціональної; z координованості – узгодження реформ, відповідних пріоритетів та дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого 182

самоврядування, що спрямовані на реалізацію державної регіональної політики і впливають на соціальноекономічний розвиток України та її регіонів, загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, ці лей, секторальних політик, транскордонного та міжрегіонального спів робітництва; z децентралізації – перерозподілу владних повноважень на користь ор ганів місцевого самоврядування з переданням їм відповідних ресурсів; z субсидіарності – надання публічних послуг максимально близько до її безпосереднього споживача з урахуванням можливості якісного їх на дання шляхом концентрації для цього матеріальних, фінансових та ін ших ресурсів на відповідному рівні територіального управління; z доступності – забезпечення належного та своєчасного надання публіч них послуг, простоти та вільного доступу осіб до їх отримання; z пріоритетності та поетапності – концентрації ресурсів відповідно до встановлених пріоритетів, визначених цілей та етапів реалізації дер жавної регіональної політики; z програмності – реалізації державної регіональної політики на основі взаємопов’язаних довгострокових стратегій, планів та програм; z партнерства – забезпечення тісного співробітництва, кооперації та со лідарності між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання, ін ститутами громадянського суспільства у процесі формування та реалі зації державної регіональної політики; z відкритості – прозорості, прогнозованості, передбачуваності діяль ності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів міс цевого самоврядування у формуванні та реалізації державної регіо нальної політики; z відповідальності – центральні, місцеві органи виконавчої влади та ор гани місцевого самоврядування всіх рівнів у межах наданих їм повно важень несуть усю повноту відповідальності за формування і реаліза цію державної регіональної політики; z всебічної державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні – формування правової, фінансовоматеріальної та організацій ної його самостійності. Об’єктами державної регіональної політики є територія держави, визна чені законодавством її регіони, макрорегіони у складі декількох регіонів чи їх частин, а також інші територіальні утворення, які характеризуються специ 183

фічністю, цілісністю та спільністю розвитку і визначені законодавством для досягнення особливих цілей розвитку територій. Суб’єктами державної регіональної політики є Президент України, Вер ховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Рес публіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцево го самоврядування. У забезпеченні реалізації державної регіональної політики можуть брати участь асоціації та інші об’єднання органів місцевого самоврядування, органі зації громадянського суспільства, юридичні та фізичні особи. 3. Міжнародні аспекти державної регіональної політики Розроблення і затвердження законодавчим шляхом цілісної концепції ре гіональної політики, підготовленої відповідно до рекомендацій Ради Європи та Європейської Комісії, є загальною тенденцією для більшості європейських держав. Ефективна реалізація таких концепцій сприяла інтеграції держав Центральної Європи до Європейського Союзу. Державна регіональна політика України випливає з Конституції України і спирається на нормативноправові документи Європейських інституцій, зокрема: z Європейську хартію місцевого самоврядування; z Європейську конвенцію про транскордонне співробітництво між терито ріальними общинами або властями, а також додаткові протоколи до неї; z Керівні принципи сталого просторового розвитку Європейського кон тиненту; z «Нову політику добросусідства»; z спільне рішення Європейського Парламенту та Європейської Ради № 1082/2006 від 5 липня 2006 року «Про Європейські групування з ме тою територіальної кооперації» та інші документи Ради Європи та Євро пейської Комісії. Впровадження нових підходів до реалізації державної регіональної полі тики має забезпечити виконання Україною своїх зобов’язань перед Радою Єв ропи у галузі розвитку регіональної та місцевої демократії, виконання Резо люції 123 (2001) та Рекомендації 102 (2001) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи щодо України. Нова державна регіональна політика України передбачає розвиток при кордонного, транскордонного та міжрегіонального співробітництва, активну участь України у виконанні міжнародних проектів та програм, як важливих інноваційних форм міжнародного співробітництва, що сприятиме більш ефек тивному вирішенню питань соціальноекономічного розвитку регіонів, дозво 184

лить значно розширити представництво регіонів України в Європейському економічному та політичному просторах. 4. Напрями та пріоритети сучасної державної регіональної політики Державна регіональна політика в Україні здійснюється у напрямах: z формування ефективної системи публічної влади в регіонах, спромож ної забезпечити сталий розвиток територій; z сприяння поліпшенню матеріального, фінансового, інформаційного, кадрового та іншого ресурсного забезпечення розвитку регіонів; z стимулювання міжрегіональної інтеграції, подолання міжрегіонально го відчуження та інтеграції регіональних інформаційних, освітніх просторів у єдиний загальноукраїнський простір; z створення ефективних механізмів представництва на загальнонаціональ ному рівні інтересів регіонів, а на регіональному – територіальних гро мад, забезпечення врахування самобутності регіонів та їх конкурентних переваг при формуванні та реалізації державної регіональної політики. Пріоритетами державної регіональної політики є: z оптимізація територіальної основи публічної влади з упорядкуванням меж адміністративнотериторіальних одиниць, чітким розподілом сфе ри повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органа ми місцевого самоврядування; z створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, підви щення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави; z запровадження критеріїв визначення «проблемних» територій у регіо нах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися у них; z запровадження дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональ ної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефек тивного використання місцевих ресурсів. Гармонізація загальнодержавних та регіональних інтересів при форму ванні та реалізації державної регіональної політики має здійснюватися через: z чіткий розподіл компетенції центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; z прозорий і сталий розподіл податкових ресурсів між державним та міс цевими бюджетами; 185

врахування органами місцевого самоврядування загальнонаціональних інтересів при вирішенні питань місцевого значення; z запровадження державного контролю за конституційністю та законніс тю рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування. 5. Територіальна організація публічної влади Територіальна організація влади в Україні має забезпечувати проведення ефективної державної регіональної політики відповідно до поставленої мети і завдань та вимагає: z законодавчого врегулювання порядку вирішення питань у сфері адмі ністративнотериторіального устрою, внесення відповідних змін до чинного законодавства; z здійснення перерозподілу повноважень між центральними та місцеви ми органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі принципу субсидіарності; z забезпечення повноти та виключності повноважень органів виконав чої влади, а також органів місцевого самоврядування з питань місцево го значення для кожного рівня адміністративнотериторіального ус трою; z забезпечення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування необхідними для виконання повноважень ресурсами; z запровадження ефективних механізмів співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у виконанні покладених на них повноважень; z посилення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та орга нів місцевого самоврядування, посадових осіб за дотримання Конститу ції та законів України, реалізацію наданих ним повноважень. Вирішення завдань удосконалення територіальної організації влади в Україні забезпечується шляхом оптимізації адміністративнотериторіально го устрою. Територія України поділяється на окремі частини – адміністративноте риторіальні одиниці трьох рівнів: базового, субрегіонального, регіонального. Органи виконавчої влади функціонують на регіональному та субрегіо нальному рівнях. На трьох рівнях адміністративнотериторіального устрою діють органи місцевого самоврядування. Передача повноважень від держави до органів місцевого самоврядування здійснюється на основі принципу субсидіарності у разі, якщо: z

186

повноваження стосуються питань місцевого значення; z повноваження неможливо чи недоцільно виконувати центральними та місцевими органами виконавчої влади, а органи місцевого самовряду вання спроможні забезпечити їх виконання в повному обсязі; z повноваження, що передаються, стандартизовані, вироблені чіткі вимо ги до якості відповідних публічних послуг, встановлені критерії оцінки, індикатори успішності виконання повноважень; z повноваження передаються на максимально низький рівень, на якому можливо і доцільно здійснювати ці повноваження з огляду на кадровий, фінансовий, інфраструктурний потенціал та ресурси, необхідні для ре алізації повноважень на такому рівні; z забезпечений належний рівень фінансування повноважень у вигляді закріплення частини податків та інших форм підтримки державою ор ганів місцевого самоврядування, що ґрунтується на чітких, об’єктивних критеріях; z забезпечений ефективний механізм державного контролю за відповід ністю актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування Кон ституції чи законам України. Територіальна організація органів виконавчої влади повинна забезпечувати: z універсальність та адекватність реалізації державної політики, певний рівень автономії в засобах її реалізації; z координацію діяльності територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; z дієвий зворотній зв’язок при здійсненні контролю та координації діяль ності територіальних органів міністерств та інших центральних орга нів виконавчої влади. 6. Інструменти реалізації державної регіональної політики Ефективна реалізація державної регіональної політики визначається сис темою заходів правового, економічного, фінансового, організаційного, інфор маційного, освітнього та іншого характеру. Система заходів з реалізації державної регіональної політики базується на оцінці та якісному прогнозуванні та програмуванні розвитку регіонів, ос новною ціллю яких є визначення пріоритетів регіонального розвитку, забез печення максимального використання конкурентних переваг та мінімізації негативних факторів, а також узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів. Для цього застосовується: z

187

1) у сфері фінансовоекономічного забезпечення – z бюджетне планування – коротко, середньо та довгострокове; z бюджетне вирівнювання, що надає можливість гарантування державою соціальних стандартів; z спрямування цільових трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам на вирішення пріоритетних завдань сталого розвитку ре гіонів; z забезпечення стабільних джерел надходжень до бюджету розвитку всіх місцевих бюджетів на довгостроковій основі; z прямі державні інвестиції на реалізацію проектів, спрямованих на роз будову та модернізацію інфраструктури; z окремі бюджетні програми стимулювання розвитку регіонів; z державна підтримка на конкурсних засадах програм та проектів регіо нального та місцевого розвитку на умовах спільного фінансування; 2) у сфері підвищення конкурентоспроможності територій та сприяння інноваційному розвитку – z удосконалення регіонального стратегічного планування та робіт з пла нування територій, узгодження регіональних стратегій розвитку з ци ми роботами та цілями державної регіональної політики, здійснення бюджетного планування відповідно до стратегічних пріоритетів; z підтримання проектів підвищення конкурентоспроможності регіонів; z створення сприятливих умов для проривного зростання найбільш ін вестиційно привабливих територій при недопущенні подальшого зрос тання міжрегіональних диспропорцій; z сприяння формуванню в регіонах кластерів – об’єднань споріднених підприємств, виробництв, організацій – з метою системного підвищен ня їхньої сукупної ефективності; z сприяння залученню зовнішніх та внутрішніх інвестицій; z сприяння створенню та забезпечення державної підтримки технопар ків, технополісів, центрів трансферу технологій, розвитку інноваційної інфраструктури; z виділення відповідно до законодавства та інфраструктурне облашту вання земельних ділянок за рахунок спільного фінансування місцевого та державного бюджетів для розміщення на конкурсній основі інвести ційних проектів; z стимулювання інноваційної спрямованості розвитку підприємництва, венчурного бізнесу, запровадження ефективного механізму правової, 188

фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспек тивних інноваційних проектів; z підтримка інфраструктури розвитку малого і середнього підприємниц тва, особливо в сільській місцевості; z кредитногарантійні механізми підтримання суб’єктів підприємництва; z сприяння широкому впровадженню енергоощадних технологій та ви користання місцевих відновлювальних джерел енергії, насамперед біо палива, рослинної сировини, теплових насосів, інших сучасних техно логій шляхом державної підтримки відповідних програм; z розроблення та реалізація державних та регіональних програм віднов лення родючості та охорони земель, насамперед через використання сучасних протиерозійних заходів, збільшення виробництва та внесен ня у ґрунт органічних добрив; z соціальна, економічна та екологічна реабілітація проблемних терито рій, поступова реструктуризація економіки з пріоритетним розвитком малоресурсомістких, високотехнологічних, екофільних видів діяльності у цих територіях; z збереження та ефективне використання природної і культурної само бутності території; 3) у сфері інституційного забезпечення – z запровадження електронного урядування; z публічноприватне партнерство; z формування та підтримання мережі інституцій регіонального розвитку, законодавче визначення статусу та напрямів діяльності агенцій регіо нального розвитку на засадах публічноприватного партнерства; z реалізація державної регіональної політики на основі партнерських взаємо відносин між центром та регіонами з метою концентрації зусиль та ресурсів для вирішення проблем розвитку регіонів через узгодження державних та регіональних стратегічних пріоритетів на довгострокову перспективу на основі угод щодо регіонального розвитку, програм подолання депресивнос ті регіонів та інших інструментів, що сприяють регіональному розвитку; 4) у сфері інтеграції регіонів та партнерства – z державна підтримка міжрегіональних проектів, спрямованих на вирі шення спільних проблем соціальноекономічного розвитку регіонів; z стимулювання міжнародної співпраці, забезпечення пайового держав ного фінансування програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва; 189

сприяння розвитку співробітництва в межах європейських регіональ них структур; z сприяння розвитку внутрішнього туризму, культурних обмінів між ре гіонами, обмінів студентами між навчальними закладами, розташовани ми в різних регіонах; z запровадження в навчальні плани загальної середньої освіти програми відвідування школярами різних регіонів України; z запровадження в системі підготовки та перепідготовки кадрів держав них службовців їх обов’язкового стажування в органах виконавчої вла ди та органах місцевого самоврядування в різних регіонах України; z запровадження в практику міжрегіональної ротації кадрів; z створення системи підготовки та перепідготовки кадрів для органів місцевого самоврядування на основі загальнодержавних програм; z забезпечення в навчальних програмах, підручниках та в навчальному процесі гармонійного поєднання завдань з формування місцевого та за гальнонаціонального патріотизму; z підтримання міжрегіональних, культурологічних, етнічних фестивалів, виставок, свят, інших масових заходів, спрямованих на зближення та порозуміння регіональних спільнот; z підтримання організацій громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на забезпечення місцевого і регіонального розвитку та сприяє залученню громадян до процесу міжрегіонального співробіт ництва та міжрегіональних обмінів; z співпраця з міжнародними та іноземними організаціями, програмами та фондами, що сприяють регіональному розвитку. 7. Моніторинг регіонального розвитку та державне реагування Моніторинг державної регіональної політики, регіонального розвитку, виконання державних регіональних програм здійснюється шляхом встанов лення відповідних індикаторів, визначення уповноважених на його прове дення інституцій, системи оприлюднення результатів такого моніторингу. Система моніторингу державної регіональної політики включає відстежування: z стану та тенденцій соціальноекономічного розвитку України з аналі зом їх відповідності цілям державної регіональної політики; z стану та тенденцій соціальноекономічного розвитку кожного регіону; z досягнення цілей, визначених у нормативноправових актах та інших документах, що стосуються регіонального розвитку (стратегій, угод, програм, проектів). z

190

З метою забезпечення такого моніторингу кожний нормативноправовий акт, що ухвалюється у сфері державної регіональної політики, має містити відпо відні рівні цілей, досягненням яких можна оцінити: виконання чи невиконання запланованих заходів; безпосередній ефект від реалізації акта; вплив акта – се редньо чи довгостроковий наслідок для певної сфери, на яку спрямований акт. Оцінка розвитку регіонів формується на основі показників, що дають можливість здійснити кількісний та якісний аналіз соціальноекономічного розвитку регіонів, тенденцій та загроз, що виникають. На основі об’єктивних показників та критеріїв, встановлених для визна чення проблемних територій та регіонів, держава вживає відповідних заходів для запобігання загрозам та приймає державні програми, направлені на усу нення причин, що стали підставою для реагування. Моніторинг здійснення державної регіональної політики забезпечується по єднанням статистичного обліку, іншої звітності, проведенням аналітичних дослід жень та аналізів, звітів, доповідей державних органів та незалежних організацій. Основними індикаторами, що застосовуються для оцінки регіонального роз витку, є показники, які характеризують динаміку зростання якості життя, вартості робочої сили, землі, об’єктів нерухомості, міграцію населення, рівень злочинності, індекс людського розвитку порівняно із середніми українськими показниками. Основними індикаторами досягнення позитивних результатів у забезпе ченні єдності України є показники, що характеризують тенденцію зростання міжрегіональної толерантності (громадянської солідарності), що оцінюється за результатами періодичних соціологічних досліджень, зменшення регіо нальних акцентів виборчих симпатій після парламентських виборів, динаміки міжрегіональної міграції, міжрегіональних культурних обмінів. Оцінка діяльності керівників органів виконавчої влади в регіонах здій снюється за індикаторами, що випливають із завдань державної регіональної політики та визначаються повноваженнями керівника. Обов’язковими індикаторами діяльності органів виконавчої влади, місцево го самоврядування, посадових осіб в регіонах є відкритість їх діяльності, дос тупність для юридичних та фізичних осіб, чому має сприяти впровадження сис теми електронного урядування, інших сучасних інформаційних технологій. 8. Ресурсне забезпечення реалізації державної регіональної політики Для реалізації Концепції державної регіональної політики передбачаєть ся здійснення її правового, інституційного, інформаційного, наукового, кадро вого та іншого забезпечення. 191

Правове забезпечення передбачає: z формування належного правового середовища, необхідного для реалі зації цієї Концепції з урахуванням національного та міжнародного дос віду, міжнародних зобов’язань України, керівних документів Ради Євро пи і Європейської Комісії, а також особливої, координуючої ролі державної регіональної політики у забезпеченні сталого розвитку Ук раїни та її регіонів, визначенні секторальних політик; z прийняття нових законів, спрямованих на забезпечення реалізації дер жавної регіональної політики, внесення відповідних змін до законодав ства, насамперед у бюджетній, земельній, податковій сферах, з питань діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, рефор ми адміністративнотериторіального устрою; z проведення інвентаризації та аналізу раніше прийнятих державних програм з питань регіонального розвитку, розроблення з урахуванням фінансових, інституційних та інших можливостей пропозицій щодо пе регляду, системного узгодження, об’єднання таких програм для забез печення комплексної й ефективної реалізації Концепції, удосконален ня механізмів формування та реалізації таких програм; z аналіз та узгодження нормативнометодичного забезпечення прогно зування та планування соціальноекономічного розвитку, просторово го планування територій, земле та лісоустрою, інших інструментів ре алізації державної регіональної політики для їх системного, інтегрованого використання; z розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері формування та реалізації державної регіональної політики з визначенням ефективних правових механізмів реалізації повноважень головним (провідним) органом у системі центральних органів вико навчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики. Інституційне забезпечення передбачає: z функціонування діяльності консультативнодорадчого органу з питань державної регіональної політики при Кабінеті Міністрів України; z створення координаційних рад з питань регіональної політики в регіо нах України; z введення у структуру центрального органу виконавчої влади з питань регіонального розвитку територіальних органів у складі обласних дер жавних адміністрацій; 192

створення при центральному органі виконавчої влади з питань регіо нального розвитку наукового центру для розроблення наукових основ державної регіональної політики, здійснення методологічного, аналі тичного, правового, інформаційного забезпечення та моніторингу реа лізації Концепції; z створення на засадах публічноприватного партнерства агенцій регіо нального розвитку в регіонах України. Інформаційне забезпечення передбачає: z удосконалення з урахуванням міжнародних вимог системи збору, сис тематизації, аналізу та поширення даних державної статистики та ін шої інформації про стан та тенденції розвитку України та її регіонів, перспективи реалізації державної регіональної політики, забезпечення повноти, об’єктивності, постійної актуалізації такої інформації, можли вості її використання для обґрунтування управлінських рішень, безпе решкодного доступу до неї заінтересованих громадян; z підготовку центральним органом виконавчої влади з питань регіо нальної політики кожні три роки Національної доповіді про стан регіо нального розвитку, яка має містити узагальнені результати проведено го аналізу, оцінку тенденцій розвитку, ефективності здійснених заходів, пропозиції щодо пріоритетних напрямків роботи, визначення проблемних територій та територій пріоритетного розвитку; аналогіч ні доповіді мають готуватися в регіонах; на підставі таких доповідей відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування приймають рішення, спрямовані на розв’язання виявлених проблем щодо розподілу бюджетних коштів, внесення змін до законодавства, інші рішення; z створення у кожному регіоні інформаційнокомунікаційної інфрас труктури системи електронного врядування у сфері регіональної полі тики, яка має забезпечити для будьякої фізичної чи юридичної особи можливість, використовуючи електронні інформаційні технології, звер татися із запитами до місцевих органів виконавчої влади та органів міс цевого самоврядування для одержання інформації та публічних послуг; z розвиток механізмів забезпечення взаємодії інформаційних підрозділів центральних, регіональних та місцевих органів виконавчої влади із за собами масової інформації, встановлення відповідних взаємоприйнят них стандартів та етичних норм професійної поведінки учасників та ких взаємовідносин. z

193

Кадрове забезпечення передбачає: z розроблення комплексу заходів з відповідного кадрового забезпечення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; z визначення критеріїв відбору кадрів, їх просування по службі, ротації на посадах у різних регіонах України, оцінки праці; z формування системи підготовки, перепідготовки та підвищення квалі фікації державних службовців та службовців органів місцевого самов рядування, у тому числі через короткотермінові спеціалізовані курси, що готуються з урахуванням нових викликів; z створення кадрового резерву керівних працівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та забезпечення система тичної роботи з особами, включеними до такого резерву, у тому числі проведення їх стажування та навчання в різних регіонах України. Фінансове забезпечення передбачає: z створення системи фондів для фінансування інструментів реалізації державної регіональної політики, передбачених Концепцією; z удосконалення податкової системи держави для забезпечення прогно зованого та стабільного фінансування адміністративнотериторіальних одиниць усіх рівнів адміністративнотериторіального устрою. Концепція державної регіональної політики є основою для підготовки проектів нормативноправових актів та реалізації політики органами вико навчої влади при реалізації ними наданих законодавством повноважень. (Схвалено протокольним рішенням Уряду 02.07.2008 року)

194

ПРОЕКТ 02.12.09

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ» 10 Цей Закон визначає основні засади державної регіональної політики для створення повноцінного середовища життєдіяльності людей на усій території України, забезпечення просторової єдності та сталого розвитку держави та її регіонів.

РОЗДІЛ І. Загальні положення Стаття 1. Визначення основних термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: регіон – визначене законодавством територіальне утворення субнаціо нального рівня і системою органів виконавчої влади та органів місцевого са моврядування (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь); державна регіональна політика – сукупність цілей, заходів, засобів та взаємоузгоджених дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для створення повноцінного середовища життєдіяльності людей на усій території України; регіональний розвиток – процес соціальних, економічних, екологіч них, гуманітарних та інших змін у регіонах; суб’єкти регіонального розвитку – органи виконавчої влади, орга ни місцевого самоврядування та їх об’єднання, організації громадянського суспільства (громадські, благодійні організації, фонди, асоціації, інші недер жавні об’єднання осіб та установи, створення та функціонування яких не спрямовано на отримання прибутку), суб’єкти господарювання, інші юридич ні та фізичні особи, які беруть участь у розробленні та реалізації програм (проектів) регіонального розвитку; проект регіонального розвитку – комплекс взаємопов’язаних захо дів для розв’язання окремих проблем регіонального розвитку, оформлений у документ за встановленою законодавством формою, яким визначаються спіль ні дії учасників проекту, а також ресурси, необхідні для досягнення цілей про екту протягом установлених термінів; 10 Підготовлено міжвідомчою робочою групою під керівництвом Міністерства регіональ( ного розвитку та будівництва. Проект розглядали на засіданні Уряду 02.12.09.

195

програма регіонального розвитку – комплекс взаємопов’язаних завдань та заходів довготривалого характеру, які спрямовані на досягнення визначених цілей регіонального розвитку, що готується та затверджується у встановленому законодавством порядку та реалізовується через проекти регі онального розвитку, об’єднані спільною метою; просторове узгодження – процес та результат гармонізації на кон кретній території соціальноекономічних, екологічних, інформаційних, гума нітарних і етнонаціональних складових регіонального розвитку та інтересів усіх його суб’єктів. Стаття 2. Мета державної регіональної політики 1. Метою державної регіональної політики є забезпечення високого рів ня якості життя людини незалежно від місця її проживання, зміцнення соці альної згуртованості та економічної єдності держави. 2. Мета державної регіональної політики досягається шляхом: 1) створення умов для збалансованого розвитку регіонів; 2) інтеграції регіонів у єдиному політичному, правовому, економічному, інформаційному, культурному просторі; 3) ефективного використання потенціалу регіонів з урахуванням їх ге ографічних, природних, історичних, економічних, екологічних, демографіч них та інших особливостей, етнічних і культурних традицій; 4) підвищення конкурентоспроможності регіонів. Стаття 3. Принципи здійснення державної регіональної по літики 1. Державна регіональна політика здійснюється на основі таких прин ципів: 1) конституційності та законності – відповідності Конституції та законам України, актам Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Мініс трів України; 2) координації – просторового узгодження секторальних політик, цілей, пріоритетів та дій центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування; 3) єдності – неодмінності забезпечення просторової, політичної, еконо мічної, інформаційної, соціальної, гуманітарної цілісності України; 4) децентралізації – збалансованого розподілу владних повноважень з управління розвитком територій між центральними і місцевими органами ви конавчої влади та органами місцевого самоврядування з передачею відповід них ресурсів; 196

5) деконцентрації – перерозподілу владних повноважень у межах систе ми органів виконавчої влади – від центральних до місцевих; 6) субсидіарності – прийняття рішень та надання публічних послуг на найближчому до громадянина рівні, відповідні повноваження можуть переда ватись на вищий рівень управління лише із міркувань ефективності та економії; 7) партнерства – узгодження цілей, пріоритетів і дій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з іншими суб’єктами регіонального розвитку, забезпечення тісного співробітництва, кооперації та солідарності між ними у процесі формування та реалізації державної регіональної політики; 8) відкритості – прозорості, прогнозованості, передбачуваності діяль ності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та реалізації державної регіональної політики; 9) сталого розвитку – розвитку суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь; 10) історичної спадкоємності – врахування та збереження позитивних надбань попереднього розвитку регіонів. Стаття 4. Об’єкти та суб’єкти державної регіональної політики 1. Об’єктами державної регіональної політики є Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь. 2. Суб’єктами державної регіональної політики є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Мі ністрів Автономної Республіки Крим, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, що створюються відпо відно до цього Закону. 3. У формуванні та реалізації державної регіональної політики можуть брати участь інші суб’єкти регіонального розвитку. Стаття 5. Законодавство про державну регіональну політику 1. Законодавство України про державну регіональну політику складаєть ся із Конституції України, цього Закону, законів України «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про планування і забудову територій», «Про Генеральну схему планування території України», інших законів України, актів Президен та України та Кабінету Міністрів України.

РОЗДІЛ ІІ. Формування державної регіональної політики Стаття 6. Система документів державної регіональної політики 1. Державна регіональна політика визначається системою взаємо пов’язаних документів, які базуються на Стратегії розвитку України, Генераль 197

ній схемі планування території України, схемах планування територій на ре гіональному та місцевому рівнях. 2. До системи документів державної регіональної політики належать: 1) Державна стратегія регіонального розвитку; 2) стратегії розвитку регіонів; 3) План реалізації Державної стратегії регіонального розвитку; 4) плани реалізації стратегій розвитку регіонів. 3. Під час розроблення системи документів державної регіональної полі тики враховується Схема (прогноз) розвитку та розміщення продуктивних сил України, інші документи державного прогнозування та стратегічного пла нування, визначені законодавством. Стаття 7. Державна стратегія регіонального розвитку 1. Державна стратегія регіонального розвитку розробляється строком на сім років, схвалюється Національною координаційною радою регіонального розвитку і затверджується Кабінетом Міністрів України. 2. Розроблення Державної стратегії регіонального розвитку забезпечу ється центральним органом виконавчої влади з питань регіональної політики спільно з центральним органом виконавчої влади з питань економічної полі тики у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 3. Державна стратегія регіонального розвитку визначає: 1) пріоритети, основні цілі та напрями регіонального розвитку; 2) пріоритети міжрегіонального та транскордонного співробітництва; 3) заходи з підвищення конкурентоспроможності регіонів; 4) механізми її реалізації; 5) систему моніторингу її реалізації. 4. Реалізація Державної стратегії регіонального розвитку здійснюється шляхом розроблення та виконання Плану реалізації Державної стратегії регі онального розвитку. Стаття 8. Узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів під час розроблення Державної стратегії регіо нального розвитку 1. Проект Державної стратегії регіонального розвитку підлягає погод женню з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київ ською та Севастопольською міськими радами, центральними органами вико навчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, інши ми суб’єктами регіонального розвитку в частині, що стосується їхніх інтересів. 198

2. Погодженню підлягають такі державні пріоритети: 1) пріоритети, орієнтовані на конкретні території (аеропорти, морські порти, міжнародні транспортні коридори, нафто та газопроводи, лінії елек тропередач, території та об’єкти природнозаповідного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення загальнодержавного та міждержавного значен ня тощо); 2) пріоритети, що можуть бути альтернативно реалізовані в певних регі онах або їх частинах, які визначаються на конкурсних засадах у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Стаття 9. Стратегія розвитку регіону 1. Стратегія розвитку регіону розробляється на термін дії Державної стратегії регіонального розвитку, розглядається Координаційною радою роз витку регіону та затверджується відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими радами. 2. Розроблення Стратегії розвитку регіону забезпечується Радою Мініс трів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за рішенням відповідно Верховної Ра ди Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської місь ких рад у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з пи тань регіональної політики. 3. Стратегія розвитку регіону повинна відповідати положенням Держав ної стратегії регіонального розвитку та визначає: 1) пріоритети, основні цілі та напрями розвитку регіону; 2) вимоги щодо розвитку особливих типів територій; 3) заходи з підвищення конкурентоспроможності регіону; 4) механізми її реалізації; 5) систему моніторингу її реалізації. 4. Реалізація Стратегії розвитку регіону здійснюється шляхом розроб лення та виконання Плану реалізації Стратегії розвитку регіону. Стаття 10. План реалізації Державної стратегії регіонально го розвитку 1. План реалізації Державної стратегії регіонального розвитку розроб ляється на виконання Державної стратегії регіонального розвитку, схвалю ється Національною координаційною радою регіонального розвитку і затвер джується Кабінетом Міністрів України. У межах семирічного терміну Державної стратегії регіонального розвит ку розробляються та реалізовуються два Плани реалізації Державної стратегії 199

регіонального розвитку: перший – строком на три роки та другий – строком на чотири роки. 2. Розроблення Плану реалізації Державної стратегії регіонального роз витку забезпечується центральним органом виконавчої влади з питань регіо нальної політики спільно з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики у порядку, визначеному чинним законодавством. 3. План реалізації Державної стратегії регіонального розвитку є базою для середньострокового бюджетного планування. 4. План реалізації Державної стратегії регіонального розвитку передба чає конкретні заходи та містить конкретні індикатори оцінки успішності захо дів і є підставою для формування проектів регіонального розвитку. Стаття 11. План реалізації Стратегії розвитку регіону 1. План реалізації Стратегії розвитку регіону розробляється Радою Мініс трів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями на виконання Стратегії розвитку регіо ну, розглядається Координаційною радою розвитку регіону та затверджується відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київ ською та Севастопольською міськими радами. У межах семирічного строку дії Стратегії розвитку регіону розробляються та реалізовуються два Плани реалізації Стратегії розвитку регіону: перший – строком на три роки та другий – строком на чотири роки. 2. План реалізації Стратегії розвитку регіону є базою для середньостро кового бюджетного планування. 3. План реалізації Стратегії розвитку регіону передбачає конкретні захо ди та містить конкретні індикатори оцінки успішності заходів і є підставою для формування проектів регіонального розвитку.

РОЗДІЛ ІІІ. Інституційне регіональної політики

забезпечення

державної

Стаття 12. Інституції, що забезпечують розроблення та реа лізацію державної регіональної політики 1. Інституціями, які забезпечують розроблення та реалізацію державної регіональної політики, є: 1) центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики; 2) центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики; 3) центральний орган виконавчої влади з питань фінансів; 4) Національна координаційна рада регіонального розвитку; 200

5) координаційні ради розвитку регіонів. 2. Інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та агенції регіонального розвитку беруть участь у формуванні та реалізації дер жавної регіональної політики відповідно до цього Закону та у межах їхніх повноважень, визначених законодавством. Стаття 13. Повноваження в сфері регіональної політики цен тральних органів виконавчої влади 1. До повноважень у сфері регіональної політики центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики належить: 1) формування та забезпечення реалізації державної регіональної політики; 2) підготовка та внесення на розгляд до Національної координаційної ради регіонального розвитку пропозицій щодо просторового узгодження сек торальних політик; 3) розроблення та координація реалізації спільно з центральним орга ном виконавчої влади з питань економічної політики Державної стратегії ре гіонального розвитку; 4) підготовка спільно з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики та внесення на розгляд до Національної координаційної ради регіонального розвитку Плану реалізації Державної стратегії регіональ ного розвитку; 5) організаційне забезпечення діяльності Національної координаційної ради регіонального розвитку; 6) організаційне та методичне забезпечення розроблення проектів стра тегій розвитку регіонів та планів їх реалізації; 7) підготовка та внесення на розгляд до Національної координаційної ради регіонального розвитку висновків щодо відповідності стратегій розвит ку регіонів Державній стратегії регіонального розвитку; 8) визначення критеріїв та розроблення методики оцінювання регіо нального розвитку; 9) здійснення моніторингу показників та оцінки результатів реалізації Державної стратегії регіонального розвитку, Плану реалізації Державної стратегії регіонального розвитку та програм (проектів) регіонального розвит ку. Підготовка відповідного звіту з пропозиціями щодо внесення при необхід ності змін і доповнень та подання на розгляд до Національної координаційної ради регіонального розвитку; 10) бюджетне планування та підготовка і подання бюджетних запитів з урахуванням Плану реалізації Державної стратегії регіонального розвитку; 201

11) забезпечення розподілу субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для стимулювання розвитку регіонів у порядку, встановленому за конодавством; 12) підписання контракту на фінансування проектів (програм) за раху нок коштів Державного фонду регіонального розвитку за поданням Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку; 13) здійснення координації, моніторингу та забезпечення контролю за використанням коштів, спрямованих на реалізацію Державної стратегії регіо нального розвитку, Плану реалізації Державної стратегії регіонального роз витку, програм (проектів) регіонального розвитку; 14) здійснення контролю за дотриманням процедур закупівель, що здій снюються Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку; 15) підготовка та внесення в установленому порядку проектів норматив ноправових актів з питань регіональної політики; 16) координація співпраці з міжнародними та іноземними структурами, програмами і фондами, залучення міжнародної технічної допомоги у сфері регіональної політики; 17) стимулювання та координація участі регіонів у програмах та проек тах розвитку міжрегіонального, а також прикордонного та транскордонного співробітництва; 18) здійснення інших, покладених на нього в установленому порядку, повноважень. 2. До повноважень у сфері регіональної політики центрального органу виконавчої влади з питань фінансів належить: 1) визначення у межах своїх повноважень процедури оплати за контрак тами фінансування програм (проектів) з Державного фонду регіонального розвитку; 2) здійснення фінансового моніторингу і контролю за діяльністю Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку та звітування за їх результатами перед Національною координаційною радою регіонального розвитку; 3) здійснення інших, покладених на нього в установленому порядку, пов новажень. 3. До повноважень у сфері регіональної політики центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики належить: 1) участь у розробленні та координації реалізації Державної стратегії ре гіонального розвитку; 202

2) участь у підготовці Плану реалізації Державної стратегії регіонально го розвитку; 3) здійснення інших, покладених на нього в установленому порядку, пов новажень. 4. Повноваження у сфері регіональної політики інших центральних орга нів виконавчої влади визначаються законодавством. Стаття 14. Повноваження Верховної Ради Автономної Рес публіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної регіональної політики 1. Повноваженнями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, облас ної, Київської та Севастопольської міських рад у сфері державної регіональної політики є: 1) ініціювання розроблення Стратегії розвитку регіону і Плану реаліза ції Стратегії розвитку регіону та їх затвердження; 2) забезпечення врахування інтересів територіальних громад регіону при розробленні Стратегії розвитку регіону та Плану реалізації Стратегії роз витку регіону; 3) затвердження звітів про хід реалізації Стратегії розвитку регіону та Плану реалізації Стратегії розвитку регіону і прийняття рішень щодо внесен ня за необхідності змін та доповнень; 4) інші повноваження, визначені законодавством. Стаття 15. Повноваження Ради Міністрів Автономної Респуб ліки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських дер жавних адміністрацій у сфері державної регіональної політики 1. Повноваженнями Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, облас ної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері регіональної політики є: 1) забезпечення реалізації державної регіональної політики у регіоні; 2) підготовка та внесення на розгляд центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики пропозицій щодо просторового узгод ження секторальних політик на території регіону; 3) забезпечення розроблення проекту Стратегії розвитку регіону та Пла ну реалізації Стратегії розвитку регіону; 4) організаційне забезпечення діяльності Координаційної ради розвитку регіону; 5) здійснення моніторингу реалізації Стратегії розвитку регіону та Пла ну реалізації Стратегії розвитку регіону. Підготовка відповідних звітів з про 203

позиціями щодо внесення при необхідності змін і доповнень та подання їх на розгляд до Координаційної ради розвитку регіону; 6) інші повноваження, визначені законодавством. Стаття 16. Національна координаційна рада регіонального розвитку 1. Відповідно до цього Закону та з метою узгодження загальнодержав них, секторальних та регіональних інтересів у процесі розроблення та реалі зації державної регіональної політики Кабінетом Міністрів України утворю ється Національна координаційна рада регіонального розвитку. 2. Головою Національної координаційної ради регіонального розвитку є Прем’єрміністр України, заступником Голови – керівник центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики. 3. До складу Національної координаційної ради регіонального розвитку входять: 1) керівники центральних органів виконавчої влади у сферах: фінансів, економіки, зовнішньої політики, культури, охорони навколиш нього природного середовища, аграрної політики, промислової політики, охо рони здоров’я, освіти і науки, земельних ресурсів, транспорту та зв’язку, з пи тань цивільного захисту, інших центральних органів виконавчої влади; 2) уповноважені представники координаційних рад розвитку регіонів; 3) по одному представнику від всеукраїнських асоціацій органів місцево го самоврядування, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, Асо ціації агенцій регіонального розвитку України, Національної академії наук Ук раїни, Національної академії державного управління при Президентові України, Торговопромислової палати України. 4. Національна координаційна рада регіонального розвитку: 1) схвалює пріоритети та основні завдання державної регіональної полі тики і готує пропозиції Кабінету Міністрів України щодо їх затвердження; 2) розглядає проекти Державної стратегії регіонального розвитку, Плану реалізації Державної стратегії регіонального розвитку та звіти про їх реаліза цію і готує пропозиції Кабінету Міністрів України щодо їх затвердження; 3) готує рекомендації щодо просторового узгодження секторальних полі тик відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку; 4) затверджує висновки щодо відповідності Державній стратегії регіо нального розвитку стратегій розвитку регіонів і надає рекомендації щодо їх коригування Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міським радам; 204

5) схвалює напрями реалізації Державної стратегії регіонального розвит ку і готує пропозиції Кабінету Міністрів України щодо їх затвердження; 6) схвалює порядок та умови фінансування з Державного фонду регіо нального розвитку і готує пропозиції Кабінету Міністрів України щодо їх за твердження; 7) за поданням Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку приймає рішення про оголошення та умови конкурсу, затверджує склад комітету з оцінки, критерії оцінки пропозицій, затверджує результати конкурсів (тендерів); 8) розглядає та затверджує підготовлені уповноваженим нею органом звіти про дотримання процедур закупівель при відборі та реалізації проектів (програм) регіонального розвитку; 9) розглядає та узгоджує проекти всіх інших урядових рішень у сфері державної регіональної політики; 10) затверджує підготовлені Бюро з управління Державним фондом регі онального розвитку середньострокові та річні календарні плани фінансуван ня заходів Державної стратегії регіонального розвитку і стратегій розвитку регіонів за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку. 5. Національна координаційна рада регіонального розвитку збирається на свої чергові засідання щоквартально або на позачергові засідання на вимо гу Кабінету Міністрів України чи третини її членів. 6. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції На ціональної координаційної ради регіонального розвитку, з числа її членів обирається президія, яка діє в період між засіданнями Національної координа ційної ради регіонального розвитку. За посадою до складу президії входять Голова та заступник Голови Національної координаційної ради регіонального розвитку. 7. Засідання Національної координаційної ради регіонального розвитку вважається правомочним, якщо на ньому присутні більше як половина її членів. 8. Рішення Національної координаційної ради регіонального розвитку ухвалюються більшістю голосів від присутніх на її засіданні. 9. Організаційне забезпечення діяльності Національної координаційної ради регіонального розвитку покладається на центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики. Стаття 17. Координаційна рада розвитку регіону 1. Відповідно до цього Закону та з метою узгодження інтересів суб’єктів регіонального розвитку в кожному регіоні Верховною Радою Автономної Рес 205

публіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими радами створюється Координаційна рада розвитку регіону. 2. Співголовами координаційних рад розвитку регіонів є голови Верхов ної Ради Автономної Республіки Крим та Ради Міністрів Автономної Республі ки Крим, обласних рад та обласних державних адміністрацій, Севастополь ської міської ради та Севастопольської міської державної адміністрації. Головою Координаційної ради розвитку м. Києва є Київський міський голова. 3. Секретарем Координаційної ради розвитку регіону є керівник органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань регіонального роз витку, підрозділу з питань регіонального розвитку у структурі відповідно об ласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій. 4. До складу Координаційної ради розвитку регіону входять: 1) міські голови міст обласного (республіканського в Автономній Респуб ліці Крим) значення; 2) голови районних рад та районних державних адміністрацій; 3) голова регіональної торговопромислової палати; 4) керівник агенції регіонального розвитку; 5) по одному представнику від регіональних відділень всеукраїнських асоціацій місцевого самоврядування; 6) один представник від громадських організацій регіону; 7) один представник від бізнесасоціацій регіону; 8) по одному представнику від науководослідних установ та від вищих навчальних закладів, зареєстрованих у регіоні. 5. Координаційна рада розвитку регіону діє на підставі Положення, що розробляється на підставі Типового положення про Координаційну раду регі онального розвитку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. 6. Координаційна рада розвитку регіону: 1) схвалює пріоритети та основні завдання розвитку регіону і готує про позиції Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міським радам щодо їх затвердження; 2) розглядає проекти Стратегії розвитку регіону і Плану реалізації Стра тегії розвитку регіону, звіти про їх реалізацію та готує пропозиції Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міським радам щодо їх затвердження; 3) розглядає та подає центральному органу виконавчої влади з питань регіональної політики пропозиції щодо просторового узгодження сектораль них політик на території регіону; 206

4) схвалює пріоритетні напрями реалізації Стратегії розвитку регіону та готує пропозиції Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласній, Київ ській та Севастопольській міським радам щодо їх затвердження; 5) за зверненням органів місцевого самоврядування чи місцевих дер жавних адміністрацій розглядає та узгоджує проекти всіх інших рішень місце вих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань регіонального розвитку; 6) розглядає та погоджує в межах компетенції програми та проекти регі онального розвитку, що подаються місцевими органами виконавчої влади, ор ганами місцевого самоврядування та агенціями регіонального розвитку на конкурс програм (проектів) для фінансування з Державного фонду регіональ ного розвитку. 7. Координаційна рада розвитку регіону збирається на свої чергові засі дання щоквартально або на позачергові засідання на вимогу відповідно Вер ховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської, Севастополь ської міських рад чи третини членів Координаційної ради розвитку регіону. 8. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції Ко ординаційної ради розвитку регіону, з числа її членів обирається президія, яка діє в період між засіданнями Координаційної ради розвитку регіону. За посадою до складу президії входять співголови (голова) та секретар Коорди наційної ради розвитку регіону. 9. Засідання Координаційної ради розвитку регіону вважається право мочним, якщо на ньому присутні більш як половина її членів. Рішення Коор динаційної ради розвитку регіону ухвалюються більшістю голосів від присут ніх на її засіданні. 10. Організаційне забезпечення діяльності Координаційної ради розвит ку регіону здійснює орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань регіонального розвитку, підрозділ з питань регіонального розвитку у структурі відповідно обласної, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій та відповідна Агенція регіонального розвитку. Стаття 18. Агенція регіонального розвитку 1. Агенція регіонального розвитку є неприбутковою організацією, що створюється у формі установи на договірній основі та на засадах партнерства між державним, приватним та громадським секторами на підставі цього Зако ну, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства України. 2. У кожному регіоні може бути створена і функціонувати лише одна агенція регіонального розвитку в розумінні цього Закону. 207

3. Агенція регіонального розвитку засновується відповідно Верховною Радою та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київ ською, Севастопольською міськими радами та відповідними державними адмі ністраціями разом з іншими засновниками, якими можуть бути регіональні торговопромислові палати, регіональні асоціації підприємців, регіональні представництва всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування чи асоціації органів місцевого самоврядування регіону, вищі навчальні закла ди та наукові установи регіону. 4. Організаційна структура та повноваження органів управління агенції регіонального розвитку визначаються Цивільним кодексом України, цим Зако ном, Актом про заснування та Положенням про агенцію регіонального роз витку, що розробляється на підставі Типового положення про агенцію регіо нального розвитку, затвердженого центральним органом виконавчої влади з питань регіональної політики. 5. Агенція регіонального розвитку не залежить від політичного впливу, не конкурує з приватним сектором на вільному ринку, не надає базових соці альних послуг, що належать до сфери повноважень місцевих органів виконав чої влади та органів місцевого самоврядування. 6. Керівним органом агенції регіонального розвитку є правління, пер ший склад якого призначається засновниками при її заснуванні з урахуван ням пропозицій суб’єктів регіонального розвитку. 7. Агенція регіонального розвитку у межах своїх повноважень: 1) розробляє за власною ініціативою або за дорученням відповідно Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастополь ської міських державних адміністрацій проекти Стратегії розвитку регіону та плану її реалізації; 2) здійснює попередній відбір проектів, що відповідають пріоритетам Стратегії розвитку регіону, та подає їх на затвердження Координаційній раді розвитку регіону; 3) забезпечує реалізацію програм (проектів) регіонального розвит ку, зокрема тих, що фінансуються з Державного фонду регіонального роз витку; 4) організовує заходи із залучення інвестицій в економіку регіону; 5) організовує короткотермінові навчання та надає інформаційнокон сультаційну допомогу з питань регіонального розвитку; 6) здійснює іншу діяльність відповідно до Акта про заснування та Поло ження про Агенцію регіонального розвитку. 208

8. Агенція регіонального розвитку може мати у власності кошти та май но, передане їй засновниками або набуте на законних підставах у межах чин ного законодавства. 9. Джерелами формування коштів і майна Агенції регіонального розвит ку можуть бути: 1) кошти та майно, одержані як безповоротна фінансова допомога, доб ровільні внески та пожертви засновників та інших резидентів України; 2) кошти та майно, одержані як благодійна допомога від нерезидентів, включаючи міжнародну технічну і гуманітарну допомогу; 3) фінансова підтримка, одержана відповідно до законодавства із спеці альних фондів, державного та місцевих бюджетів; 4) пасивні доходи відповідно до законодавства; 5) інші кошти та майно, одержані з джерел, що не заборонені законо давством. 10. Діяльність Агенції регіонального розвитку підлягає державному фі нансовому контролю в установленому законодавством порядку та обов’язково му аудиту, який здійснюють аудитори, обрані на підставі відкритого конкурсу. 11. У разі припинення Агенції регіонального розвитку її активи зарахо вуються до доходу місцевого бюджету.

Розділ IV. Фінансове забезпечення державної регіо нальної політики Стаття 19. Механізми фінансування державної регіональної політики 1. Механізмами фінансування державної регіональної політики є: 1) міжбюджетні трансферти з державного бюджету місцевим бюджетам; 2) об’єднання на договірній основі фінансових ресурсів суб’єктів регіо нального розвитку, міжнародних інституцій; 3) цільові державні інвестиції; 4) державні та регіональні цільові програми, у тому числі програми по долання депресивності територій; 5) угоди щодо регіонального розвитку; 6) фінансування програм (проектів) регіонального розвитку з Державно го фонду регіонального розвитку. Стаття 20. Джерела фінансування державної регіональної політики 1. Джерелами фінансування державної регіональної політики є: 209

1) кошти державного бюджету; 2) кошти місцевих бюджетів; 3) благодійні внески; 4) кошти міжнародних організацій; 5) ресурси, отримані з інших джерел, що не заборонені законодавством. Стаття 21. Державний фонд регіонального розвитку 1. Для участі у фінансуванні міжрегіональних та регіональних програм (проектів) регіонального розвитку, що відповідають Державній стратегії регі онального розвитку та стратегіям розвитку регіонів і спрямовані на забезпе чення ефективної реалізації державної регіональної політики, утворюється Державний фонд регіонального розвитку, який є складовою частиною спеці ального фонду Державного бюджету України і має постійне багаторічне бюд жетне призначення. 2. Ресурси Державного фонду регіонального розвитку формуються за ра хунок: 1) п’яти відсотків від податку на прибуток підприємств, за винятком підпри ємств комунальної власності, що надходить до Державного бюджету України; 2) коштів, що надійшли в рамках міжнародної допомоги та інших договорів; 3) благодійних внесків та добровільних пожертвувань юридичних та фі зичних осіб, у тому числі іноземних, об’єднань громадян, міжнародних органі зацій тощо; 4) коштів позик, що залучаються від іноземних держав та банків, міжна родних фінансових організацій та інших фінансових і кредитних установ; 5) коштів, повернених до Державного фонду регіонального розвитку, та інших надходжень, отриманих у результаті функціонування Державного фон ду регіонального розвитку; 6) ресурсів, отриманих з інших джерел, що не заборонені законодавством. Стаття 22. Фінансування з Державного фонду регіонального розвитку 1. Фінансування регіонального розвитку з Державного фонду регіональ ного розвитку може здійснюватися на умовах інвестування (боргового фінан сування та внесків до статутного капіталу), у формі гарантій та на безпово ротній основі у вигляді грантів. 2. Фінансування програм (проектів) регіонального розвитку з Державно го фонду регіонального розвитку ґрунтується на таких принципах: 1) відповідності Державній стратегії регіонального розвитку, стратегіям розвитку регіонів та планам їх реалізації; 210

2) виключно цільового використання коштів; 3) конкурсного відбору програм (проектів) регіонального розвитку; 4) ефективності використання залучених ресурсів; 5) обов’язкової забезпеченості проектів (програм), спрямованих на соці альноекономічний розвиток регіону, відповідною матеріальною та організа ційноадміністративною інфраструктурою; 6) спроможності об’єктів та суб’єктів, на фінансування яких залучаються кошти Державного фонду регіонального розвитку, самостійно забезпечувати подальше власне фінансування або утримуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів; 7) адекватної фінансової та іншої участі органів місцевого самоврядуван ня, на території юрисдикції чи в інтересах яких впроваджуються відповідні заходи, програми чи проекти; 8) неупередженого розподілу коштів Державного фонду регіонального розвитку з урахуванням рівня соціальноекономічного розвитку адміністра тивнотериторіальних одиниць та на умовах, визначених Національною коор динаційною радою регіонального розвитку; 9) забезпечення програм (проектів) регіонального розвитку необхідни ми коштами державного та місцевих бюджетів упродовж усього періоду їх ре алізації. 3. Порядок та умови фінансування програм (проектів) регіонального розвитку з Державного фонду регіонального розвитку, розроблені на основі Плану реалізації Державної стратегії регіонального розвитку, зокрема міні мальна вартість проектів (програм), схвалюються Національною координацій ною радою регіонального розвитку та затверджуються Кабінетом Міністрів України. 4. Пріоритетними для фінансування з Державного фонду регіонального розвитку є інфраструктурні програми та проекти системного характеру, які істотно впливають на економічну спроможність регіону чи його частини. 5. Строк реалізації програм (проектів), що фінансуються з Державного фонду регіонального розвитку, не повинен перевищувати чотири роки. 6. Обов’язковою умовою фінансування з Державного фонду регіонально го розвитку програм (проектів) регіонального розвитку є виділення коштів з відповідних місцевих бюджетів. Рівень фінансової участі (співфінансування) місцевих бюджетів встановлюється Національною координаційною радою ре гіонального розвитку з урахуванням особливостей окремих адміністративно територіальних одиниць (дотаційності, депресивності тощо). 211

7. Фінансування, надане Державним фондом регіонального розвитку на умовах інвестування (боргового фінансування та внесків до статутного капі талу), у формі гарантій та на безповоротній основі у вигляді грантів, не об кладається податком на прибуток підприємств. Стаття 23. Управління Державним фондом регіонального роз витку 1. Управління Державним фондом регіонального розвитку здійснює Бю ро з управління Державним фондом регіонального розвитку, яке є бюджет ною установою, що створюється Кабінетом Міністрів України, належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань регіональ ної політики та є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. 2. Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку відпо відно до мети та принципів функціонування Державного фонду регіонально го розвитку: 1) розробляє фінансові плани реалізації Плану реалізації Державної стратегії регіонального розвитку, а також інші фінансові та операційні плани; 2) організовує та проводить конкурси (тендери) з метою відбору програм (проектів) регіонального розвитку, що фінансуватимуться за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку, та подає результати конкурсів (тендерів) на затвердження Національній координаційній раді регіонального розвитку; 3) складає за результатами конкурсного відбору програм (проектів) регі онального розвитку реєстри програм (проектів) регіонального розвитку, що мають право на фінансування з Державного фонду регіонального розвитку, на відповідний рік та наступні два бюджетні періоди; 4) здійснює підготовку контрактів, що укладаються з виконавцями відіб раних за конкурсом програм (проектів); 5) виступає в установленому законодавством порядку замовником під час закупівлі товарів (робіт, послуг) з метою забезпечення власної операцій ної діяльності; 6) надає технічну та консультаційну допомогу щодо підготовки та реалі зації програм (проектів), що фінансуються або можуть фінансуватися за раху нок коштів Державного фонду регіонального розвитку; 7) здійснює співробітництво з українськими, іноземними і міжнародними організаціями, підприємствами, установами з метою забезпечення виконання покладених на нього функцій, зокрема щодо залучення додаткових коштів у Державний фонд регіонального розвитку; 212

8) здійснює моніторинг та оцінку цільового використання коштів, спря мованих на реалізацію програм (проектів) регіонального розвитку; 9) здійснює контроль за дотриманням процедур закупівель, що прово дяться безпосередньо виконавцями відібраних програм (проектів); 10) бере участь у здійсненні розрахунків за укладеними контрактами від повідно до процедур, встановлених центральним органом виконавчої влади з питань фінансів; 11) веде облік та складає фінансові звіти та звіти про закупівлі; 12) готує відповідні пропозиції щодо вдосконалення нормативноправо вої бази з питань, що належать до його компетенції. 3. Вищим органом Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку є наглядова рада, склад якої затверджується Кабінетом Міністрів України. 4. До складу наглядової ради входять особи, уповноважені Національною координаційною радою регіонального розвитку, та представники донорів Державного фонду регіонального розвитку. Співголовами наглядової ради є керівник центрального органу виконавчої влади з питань регіональної полі тики та керівник центрального органу виконавчої влади з питань фінансів. 5. Управління поточною діяльністю Бюро з управління Державним фон дом регіонального розвитку здійснює директор, який призначається на поса ду та звільняється з посади наглядовою радою. 6. Структура та порядок діяльності Бюро з управління Державним фон дом регіонального розвитку визначається Положенням про Бюро з управлін ня Державним фондом регіонального розвитку, що затверджується Кабінетом Міністрів України. 7. Діяльність Бюро з управління Державним фондом регіонального роз витку підлягає зовнішньому обов’язковому аудиту, контролю щодо дотриман ня процедур з боку Національної координаційної ради регіонального розвит ку та державному фінансовому контролю в установленому законодавством порядку. 8. Висновки щорічного обов’язкового аудиту надаються центральному органу виконавчої влади з питань регіональної політики, центральному орга ну виконавчої влади з питань фінансів та Національній координаційній раді регіонального розвитку. 9. Діяльність Бюро з управління Державним фондом регіонального роз витку може також підлягати аудиту з боку міжнародних донорів, які вносять кошти у Національний фонд регіонального розвитку. 213

Стаття 24. Загальний порядок подання та розгляду програм (проектів) регіонального розвитку 1. Фінансування за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку здійснюється лише в рамках відібраних за конкурсом програм (про ектів) регіонального розвитку. 2. Відбір програм (проектів) для фінансування з Державного фонду регі онального розвитку та відповідні закупівлі в рамках відібраних програм (про ектів) здійснюються за процедурами закупівель Світового банку, запровадже ними на підставі акта Кабінету Міністрів України. 3. Пропозиції (заявки) до Бюро з управління Державним фондом регіо нального розвитку подаються: 1) для відбору програм (проектів) регіонального розвитку, а також без посереднього отримання технічної допомоги і грантів (окрім грантів для зде шевлення боргового фінансування) в рамках відібраних програм (проектів) – виключно місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самов рядування, агенціями регіонального розвитку; 2) для фінансування виконання робіт (послуг) та поставок товарів у рам ках відібраних програм (проектів) – виключно суб’єктами, відмінними від ор ганів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади та аген цій регіонального розвитку; 3) для отримання фінансування (допомоги) у всіх інших формах – на умовах відбору та від суб’єктів, визначених Національною координаційною радою регіонального розвитку. 4. Оцінка пропозицій (заявок) здійснюється комітетом з оцінки при Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку, до складу якого входять представники Національної координаційної ради регіонального роз витку, центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики, центрального органу виконавчої влади з питань фінансів, центрального орга ну виконавчої влади з питань економічної політики, а також інші компетентні особи, участь яких може бути необхідною. Склад комітету з оцінки затверджу ється Національною координаційною радою регіонального розвитку. 5. Підставою для фінансування з Державного фонду регіонального роз витку є контракт, форма і порядок укладення якого та оплати за яким визна чається Кабінетом Міністрів України. 6. Оплата за контрактом здійснюється за згодою центрального органу ви конавчої влади з питань фінансів згідно з установленою ним процедурою та на вимогу Бюро з управління Державним фондом регіонального розвитку. 214

7. Ініціатор подання до Бюро з управління Державним фондом регіональ ного розвитку пропозицій (заявок) щодо залучення коштів Державного фонду регіонального розвитку разом з кінцевим одержувачем коштів несуть солі дарну відповідальність за виконання умов контракту. 8. Державний фінансовий контроль за використанням коштів Державно го фонду регіонального розвитку під час реалізації проектів (програм) регіо нального розвитку здійснюється у визначеному законодавством порядку.

РОЗДІЛ V. Моніторинг реалізації державної регіональ ної політики Стаття 25. Система моніторингу реалізації державної регіо нальної політики 1. Моніторинг реалізації державної регіональної політики здійснюється шляхом встановлення відповідних індикаторів, виконання заходів з відсте ження, підготовки та оприлюднення результатів моніторингу. 2. Конкретний перелік індикаторів визначається Методикою проведення моніторингу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. 3. З метою забезпечення моніторингу кожний нормативноправовий акт у сфері регіональної політики повинен містити відповідні показники досяг нення цілей, які можна оцінити. 4. Центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики здійснює моніторинг реалізації документів державної регіональної політики, визначених у частині другій статті 6 цього Закону, та подає Національній ко ординаційній раді регіонального розвитку відповідні звіти з пропозиціями про внесення необхідних змін: кожні три роки – щодо Державної стратегії ре гіонального розвитку та щорічно – щодо Плану реалізації Державної стратегії регіонального розвитку.

РОЗДІЛ VI. Міжнародне співробітництво у сфері регіо нальної політики Стаття 26. Міжнародне співробітництво у сфері регіональної політики 1. Міжнародне співробітництво у сфері регіональної політики здійсню ється згідно із законодавством України та міжнародними договорами України. 2. Якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж передбачено цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору. 215

РОЗДІЛ VІI. Прикінцеві та перехідні положення 1. Цей Закон, за винятком статей 21, 22, 23 та 24, набирає чинності з дня його опублікування. 2. Статті 21, 22, 23 та 24 набирають чинності з планового бюджетного ро ку, наступного за роком набрання чинності цим Законом, з урахуванням ви мог частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України. 3. Кабінету Міністрів України: 1) у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону; привести свої нормативноправові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органа ми виконавчої влади їхніх нормативноправових актів у відповідність із цим Законом. 2) до набрання чинності статтями 21, 22, 23 та 24 цього Закону ухвалити необхідні рішення, що випливають зі змісту зазначених статей. Президент України м. Київ, ___ _________ 2009 року № ___________

216

ПЕРЕЛІК ДЕЯКИХ НОРМАТИВНОПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про стимулювання розвитку регіонів» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 51, ст. 548 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3235IV ( 323515 ) вiд 08.09.2005 № 2850. 2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 25, ст. 195). 3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про Концепцію державної регіональ ної політики» від 25 травня 2001 року № 341/2001. 4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ «Про роботу місцевих органів вико навчої влади щодо забезпечення сталого соціальноекономічного розвитку регіонів» від 29 серпня 2003 року № 945/2003. 5. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про утворення Ради з пи тань регіонального розвитку та місцевого самоврядування» від 2 квітня 2009 р. № 309. 6. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затвердження По рядку підготовки, укладення та виконання угоди щодо регіонального розвит ку і відповідної типової угоди» від 23 травня 2007 р. № 751. 7. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затвердження Дер жавної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» від 21 лип ня 2006 р. № 1001 { Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 750 ( 7502007п ) від 16.05.2007 }. 8. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затвердження По рядку здійснення моніторингу показників розвитку регіонів, районів, міст республіканського в Автономній Республіці Крим і обласного значення для визнання територій депресивними» від 24 червня 2006 р. № 860. 9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження оцінки міжрегіональної та внутрішньорегіональної диференціації соціальноеконо мічного розвитку регіонів» вiд 20.05.2009 № 476. 10. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про розроблення про екту Державної програми соціальноекономічного розвитку Придніпровсько го регіону» від 17 жовтня 1995 р. № 838. 11. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про розробку проекту Державної програми соціальноекономічного розвитку Карпатського регіо ну» від 24 травня 1993 р. № 368. 217

12. РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затверджен ня плану заходів на 2010 рік щодо реалізації Державної стратегії регіонально го розвитку на період до 2015 року» від 29 липня 2009 р. № 891р. 13. РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 3 вересня 2008 р. № 1163р «Про затвердження плану заходів на 2009 рік щодо реалі зації Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року». 14. РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про заходи щодо реалізації Концепції державної регіональної політики» від 13 вересня 2001 р. № 437р. 15. РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого само врядування» від 25 липня 2002 р. № 416р. 16. РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Питання утво рення регіональних центрів інноваційного розвитку» від 3 травня 2007 р. № 255р. 17. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ «Про проведення парла ментських слухань «Регіональна політика та місцеве самоврядування в Украї ні: законодавчі аспекти»» від 26 лютого 2003 року № 476IV. 18. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ «Про рекомендації пар ламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місце вого самоврядування» від 5 червня 2003 р. № 939IV. 19. Меморандум про взаєморозуміння для започаткування Діалогу про ре гіональну політику та розвиток регіонального співробітництва між Міністер ством регіонального розвитку та будівництва України і Європейською Комісією від 22 липня 2009 року (Діалог Україна – ЄС про регіональну політику).

218

ПРО АВТОРІВ Куйбіда Василь Степанович, доктор наук, професор, голова Львівської міської ради, Львівський міський голова 1994–2002 років, депутат Верховної Ради України 5, 6го скликань. Автор десятків книг та монографій у сфері кон ституційного права, місцевого самоврядування, регіонального розвитку. По чесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка (2000), почесний доктор філософії України вільного університету (м. Мюнхен, 1999), почесний доктор Львівської академії мистецтв (2002), професор кафед ри міжнародних економічних відносин Аерокосмічної академії України, по чесний професор Міжнародної кадрової академії (1998), почесний член Кон гресу місцевих і регіональних влад Європи, професор соціальноекономічної Вищої школи (2003, Варшава). Дійсний член Академії будівництва України (1997). Міністр регіонального розвитку та будівництва України. Ткачук Анатолій Федорович, заслужений юрист України, депутат Верхов ної Ради України 1го скликання, автор багатьох законопроектів, низки науко вих та науковопопулярних видань, практичних посібників у сфері державно го будівництва та місцевого самоврядування, некомерційного права та регіонального розвитку. Засновник Інституту громадянського суспільства, радник Президента України у 2005–2008 роках, заступник Міністра регіональ ного розвитку та будівництва України. Таня ЗабуковецьКовачич має 30 років досвіду роботи у Словенії, Хорватії, Сербії, Боснії та Герцеговині, Республіці Молдова як керівник групи експертів, керівник проектів, старший радник з питань регіонального розвитку, еконо мічного, ділового, організаційного і правового середовища, заходів і пріори тетів міжнародних донорів, управління та зміцнення спроможності регіональ них та місцевих агенцій розвитку. Керівник групи експертів проекту ЄС «Підтримка сталого регіонального розвитку в Україні».

219

ЗМІСТ РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ Що таке регіональний розвиток? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4 Навіщо потрібен регіональний розвиток? . . . . . . . . . . . . . . . .4 Інструменти регіонального розвитку у країнах Європи . . . . . .6 Конкурентоспроможність регіонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7 Моделі політики регіонального розвитку . . . . . . . . . . . . . . . .9 Загальнонаціональні та регіональні заходи з розвитку . . . . .10 Співпраця зацікавлених сторін у регіоні заради регіону – шлях до успішного регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 Регіональний розвиток на прикладі нових членів Євросоюзу .12 Цілі політики регіонального розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . .13 Нотатки щодо принципів політики регіонального розвитку 14 Модель регіонального розвитку в Європейському Союзі . . . . .17 Моделі регіонального розвитку деяких нових держав*членів ЄС і Хорватії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17 МОДЕЛЬ ЧЕСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17 УГОРСЬКА МОДЕЛЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19 РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У СЛОВЕНІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19 РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК У ПОЛЬЩІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28 МОДЕЛЬ СЛОВАЧЧИНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33 МОДЕЛЬ РУМУНІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34

ДЕРЖАВНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ – СПРОБА ОСМИСЛЕННЯ Замість вступу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36 Виклики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36 Рейтинги України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38 Правове забеспечення державної регіональної політики в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .41 Якою має бути нова регіональна політика? . . . . . . . . . . . . . .46

Концепція дежавної регіональної політики від 04.07.2008 року як новий погляд на єдність держави через регіональний розвиток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .49 Замість підсумку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66

ЗАКОНОДАВСТВО ДЕЯКИХ ДЕРЖАВ СВІТУ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПОЛЬЩА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67 УГОРЩИНА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .86 РУМУНІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .105 РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .112 США . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .123 КАНАДА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .162 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .171

ПРОЕКТИ НОРМАТИВНИХ АКТІВ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ, ПІДГОТОВЛЕНИХ УПРОДОВЖ 2009 РОКУ КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ . . . . . . . .180 ПРОЕКТ ЗАКОН УКРАЇНИ«ПРО ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .195

ПЕРЕЛІК ДЕЯКИХ НОРМАТИВНОПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ У СФЕРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ . . . . . .217 ПРО АВТОРІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .219

ДЛЯ НОТАТОК

ДЛЯ НОТАТОК

Регіональна політика: правове регулювання. Світовий та український досвід Автори: Василь Куйбіда, Анатолій Ткачук, Тетяна Забуковець(Ковачич. За заг. ред. Р. Ткачука Редактор: Пакулько Валентина Володимирівна

Інститут громадянського суспільства м. Київ, бр. Дружби народів, 22, к. 21 тел./факс: 5297394 ел. пошта: [email protected] Інтернет сторінка: www.csi.org.ua

Підписано до друку з оригіналмакету 22.01.10 р. Формат 60x84/16. Гарнітура OfficinaSerifC. Папір офсетний. Умовн.друк. арк. 13.02 Обл.вид. арк.11.2 Наклад 500 прим.